Система управління в приватних сільськогосподарських підприємствах, економічні і правові основи їх функціонування

26,15

Як зазначено в табл. 2.9, власний капітал підприємства складається з статутного капіталу, іншого додаткового капіталу та нерозподіленого прибутку. Вартість власного капіталу у 2010 році становила 95 087 тис. грн., що на 47,26% більше, ніж у 2008 році та на 26,15 - ніж у 2009 році. Вартість власного капіталу збільшується за рахунок підвищення частки нерозподіленого прибутку, тоді, як ніяких змін у статутний та інший додатковий капітал не вносилось.

Отже, ПАП «Агропродсервіс» забезпечене в повній мірі основними виробничими ресурсами, які сприяють здійсненню продуктивної господарської діяльності. В загальному по підприємству спостерігається тенденція до збільшення всіх видів ресурсів, що пояснюється нарощуванням обсягів виробництва основних видів продукції як рослинництва, так і тваринництва.

2.3 Аналіз виробничо-економічних показників та кінцевих результатів діяльності підприємства

Оцінка діяльності підприємства здійснюється на основі аналізу низки результативних виробничо-економічних показників.

Одним з основних виробничо-економічних показників, який характеризує ефективність діяльності підприємства за окремими напрямками є рівень продуктивності. Рівень продуктивності у рослинництві відображають показниками урожайності сільськогосподарських культур з 1 га, а у тваринництві - виходу продукції на одну голову тварин.

У табл. 2.10 визначені показники рівня продуктивності рослинництва і тваринництва ПАП «Агропродсервіс» за 2008-2010 роки, а також проведене їх порівняння за 2009 рік з середніми показниками по Тернопільській області.

З даних таблиці видно, що спостерігається негативна тенденція до зниження урожайності основних сільськогосподарських культур за досліджуваний період. Так, найбільше зниження урожайності має пшениця (як озима, так і яра) - відповідно на 71,7 та 72,2% у порівнянні з 2008 роком. Таке стрімке її зниження пояснюється несприятливими погодніми умовами, особливо у 2010 році. Проте, проведене порівняння за 2009 рік показує, що урожайність ярої пшениці на підприємстві вища за середні показники по області за аналогічний період на 24,1%, а озимої - на 18,4%. Єдиною культурою, яка має позитивну тенденцію до зростання урожайності є соя, але цей показник нижчий на 11,9% відносно середніх по області.

Таблиця 2.10. Динаміка рівня продуктивності рослинництва та тваринництва ПАП «Агропродсервіс»

Показники	Підприємство	По області за 2009 рік	Відхилення, % 2010 р. до	Відхилення показників п-ва до середніх по області за 2009 рік, %
	Роки
	2008	2009	2010		2008	2009
Урожайність, ц/га:
пшениця озима	52,2	49,8	30,4	37,8	-71,7	-63,8	24,1
пшениця яра	43,9	31,5	25,5	25,7	-72,2	-23,5	18,4
кукурудза на зерно	64,3	72,2	57,6	53,8	-11,6	-25,3	25,5
ячмінь озимий	48,8	47,9	32,8	35,8	-44,7	-46,0	25,3
ячмінь ярий	46,8	33,5	23,9	27,0	-95,8	-40,2	19,4
гречка	9,8	15,1	9,81	7,3	0,1	-53,9	51,7
горох	24,7	22,7	17,2	20,6	-43,6	-32,0	9,3
соя	13,9	13,5	19,6	15,1	29,1	31,1	-11,9
ріпак озимий	21,3	21,9	18,6	21,8	-14,5	-17,7	0,5
цукрові буряки	518,2	531,7	506,2	320,0	-2,4	-5,0	39,3
Вихід продукції на 1 голову тварин, кг:
вирощування молодняка ВРХ (в живій масі)	93,8	113,6	149,1	153,9	37,1	23,8	-35,5
вирощування свиней (в живій масі)	196,9	170,1	182,6	162,3	-7,8	6,9	4,6
надій молока	2 693	2 843	2 707	3 456	0,5	-5,0	-34,2

Що стосується тваринництва, то показник вирощування молодняка ВРХ на 1 голову у 2009 році становив 113,6 кг, що на 35,5% менше, ніж в середньому по області, а надій молока на одну корову за аналогічний період менший на 34,2%. Все це свідчить про низьку продуктивність скотарського напрямку на підприємстві. В той же час свинарство має позитивні показники, які перевищують середні по області.

Важливе значення для здійснення аналізу роботи підприємства має визначення показників продуктивності праці. Під продуктивністю праці розуміють реалізовану здатність праці конкретних працівників в одиницю робочого часу виробляти певну кількість продукції або виконувати відповідний обсяг роботи.

Основні показники продуктивності праці в розрізі останніх трьох років наведені в табл. 2.11.

Таблиця 2.11. Динаміка основних показників продуктивності праці

Показник	Роки	Відхилення, % 2010 р. до
	2008	2009	2010	2008 р.	2009 р.
Середньооблікова чисельність працівників зайнятих в сільськогосподарському виробництві, чол.	241	263	300	19,67	12,33
Вартість валової продукції, тис. грн.	45 457	52 305	80 711	43,68	35,19
Валовий прибуток (+) /збиток (-), тис. грн.	17 640	24 130	27 407	35,64	11,96
Вироблено на 1 чол.: валової продукції, тис. грн.	188,62	198,88	269,04	29,89	26,08
валового прибутку, тис. грн.	73,20	91,75	91,36	19,88	-0,43

Наведені в таблиці дані показують, що збільшення середньооблікової чисельності працівників зайнятих в сільськогосподарському виробництві, вартості валової продукції та валового прибутку призводить до підвищення основних показників продуктивності праці. Так, у 2010 році на одного працівника зайнятого у сільськогосподарському виробництві було вироблено 269,04 тис. грн. валової продукції, що на 29,89% більше, ніж у 2008 році та на 26,08 - ніж у 2009. Показник валового прибутку отриманого на одного працівника зростає дещо меншими темпами - у 2010 році він зріс на 19,88% відносно 2008, а порівняно з 2009 незначно зменшився (на 0,43%).

Собівартість - один з найважливіших показників господарської діяльності аграрного підприємства, оскільки показує, у що саме обходиться господарству виробництво відповідного виду продукції і наскільки економічно вигідним воно є в конкретних умовах господарювання.

Показник собівартості дає можливість глибоко аналізувати економічний стан підприємства і виявляти резерви підвищення ефективності виробництва.

У процесі господарської діяльності підприємство несе різні витрати. Проте не всі вони включаються у собівартість продукції. Тому доцільним буде проаналізувати дані про структуру витрат на основне виробництво продукції, оскільки вони дають повне уявлення про те, які саме статті витрат займають найбільшу питому вагу і справляють вирішальний вплив на формування її рівня (табл. 2.12).

Таблиця 2.12. Структура витрат на основне виробництво за статтями витрат, 2010 рік

Елементи витрат	Витрати на виробництво продукції
	рослинництва	тваринництва
	тис. грн.	%	тис. грн.	%
Витрати на оплату праці	2 638	4,65	1 022	3,43
Відрахування на соціальні заходи	960	1,69	372	1,25
Матеріальні витрати, які увійшли в собівартість продукції	43 349	76,47	26 903	90,36
у тому числі насіння і посадковий матеріал	6 187	10,91	х	х
корми	х	х	21 922	73,86
мінеральні добрива	10 336	18,23	х	х
нафтопродукти	8 626	15,22	469	1,58
електроенергія	230	0,41	500	1,68
запасні частини, ремонтні та будматеріали для ремонту	1 366	2,41	1 088	3,65
оплата послуг і робіт, виконаних сторонніми організаціями	16 604	29,29	2 924	9,82
Амортизація основних засобів	5 063	8,94	1 311	4,40
Інші витрати, включаючи плату за оренду	4 676	8,25	166	0,56
у тому числі орендна плата за земельні частки (паї)	4 050	7,14	х	х
Усього витрат	56 686	100	29 774	100

З аналізованої таблиці видно, що в загальній структурі витрат на основне виробництво значно переважають витрати на виробництво продукції рослинництва (на 47,5%). В цій галузі найбільшу питому вагу в загальному обсягу витрат становлять матеріальні витрати, що увійшли в собівартість продукції, серед яких найбільшою є вартість витрат на оплату робіт та послуг, виконаних сторонніми організаціями - 29,29%. В тваринництві частка матеріальних витрат є значно більшою - 90,36% порівняно з 76,47% у рослинництві. Основною статтею витрат тут є корми, що становлять 21 922 тис. грн. (73,86% від загальної суми витрат на тваринництво).

З метою здійснення детального аналізу собівартості виробленої підприємством продукції необхідно здійснити розрахунок виробничої собівартості окремих видів продукції рослинництва та тваринництва загалом, а також на 1 ц кожного виробленого виду продукції (табл. 2.13).

Таблиця 2.13. Структура виробничої собівартості основного виробництва за видами продукції, 2010 рік

Вид продукції	Вироблено продукції, ц	Виробнича собівартість	Собівартість 1 ц продукції, грн.
		тис. грн.	%
Продукція рослинництва - всього	х	50 937	100	х
пшениця озима	98 369	8 069	15,84	80,0
пшениця яра	12 643	1 043	2,05	80,0
гречка	765	100	0,20	130,0
кукурудза на зерно	192 014	13 048	25,61	70,0
ячмінь озимий	20 865	2 226	4,37	110,0
ячмінь ярий	35 103	3 417	6,71	100,0
горох	292	62	0,12	210,0
соя	14 579	2 945	5,78	200,0
ріпак озимий	41 680	9 281	18,22	220,0
цукрові буряки	31 372	10 353	20,33	330,0
картопля	2 850	244	0,48	90,0
інша продукція рослинництва	х	149	0,29	х
Продукція тваринництва - всього	х	29 774	100	х
вирощування ВРХ на м'ясо в живій масі	562	1 389	4,67	2 470,0
вирощування свиней на м'ясо в живій масі	25 729	26 831	90,11	1 040,0
молоко	4 468	893	3,00	200,0
інша продукція тваринництва	х	661	2,22	х
Продукція сільського господарства і послуги	х	80 711	100	х

Дані таблиці показують, що показник виробничої собівартості для різних видів продукції різний, що зумовлено технологічними особливостями галузей і неоднаковою трудомісткістю виробництва. У 2010 році в структурі виробничої собівартості продукції рослинництва найбільшу питому вагу на фоні найбільшого виробництва (192 014 ц) займає кукурудза на зерно - 25,61%; при цьому рівень собівартості 1 ц продукції даного виду є найнижчим з поміж інших культур (70 грн./ц). Найменшою є собівартість виробництва гороху, її частка в загальній структурі становить 0,12%, в той час як в розрахунку на 1 ц продукції даний показник є досить високим (210 грн./ц). Основою структури собівартості продукції тваринництва є собівартість вирощування свиней на м'ясо - 90,11%. Собівартість вирощування 1 ц свиней на м'ясо в живій масі становить 1 040 грн., а ВРХ - 2 470,0 грн. Останній показник є надзвичайно високим, тому необхідно приймати заходи щодо раціонального скорочення витрат на виробництво даного виду продукції за основними статтями.

Ступінь задоволення потреб населення в продуктах харчування і товарах широкого вжитку із сільськогосподарської сировини залежить від кінцевих результатів виробничої діяльності аграрних підприємств. Залежно від економічного змісту і цільового призначення цих результатів розрізняють такі види їх: валова продукція, товарна продукція, кінцева продукція, чиста продукція і прибуток.

Валова продукція сільського господарства - це первісний результат взаємодії факторів виробництва, матеріальна і вартісна основа інших кінцевих результатів, що в натуральній формі представлений всіма виробленими протягом року первинними продуктами рослинництва і тваринництва, а у вартісній - оцінений за порівнянними цінами відповідного року.

При здійсненні аналізу показника валової продукції конкретного аграрного підприємства важливо враховувати частки рослинницької та тваринницької продукції в загальній структурі валової продукції.

Частка валової продукції тваринництва поступово зростає. Якщо в 2008 році на підприємстві вироблялось 19,7% продукції тваринництва, то вже у 2009 році цей показник зріс і становив 28,4%, а в 2010 - 36,9%.

ПАП «Агропродсервіс» спеціалізується на виробництві багатьох видів продукції рослинництва і тваринництва. Щоб визначити, як змінювалось виробництво валової продукції кожного з видів продукції необхідно розглянути дані, наведені в табл. 2.14.

Таблиця 2.14. Динаміка виробництва валової продукції, тис. грн.

Вид валової продукції	Роки	Відхилення, +/-
		2010 р. до
	2008	2009	2010	2008 р.	2009 р.
Продукція рослинництва - всього	36 488	37 451	50 937	14 449	13 486
Зернові та зернобобові - всього	24 339	24 794	27 965	3 626	3 171
Пшениця озима	6 181	6 773	8 069	1 888	1 296
Пшениця яра	1 506	2 456	1 043	-463	-1 413
Гречка	306	295	100	-206	-195
Кукурудза на зерно	11 969	9 630	13 048	1 079	3 418
Ячмінь озимий	1 311	1 248	2 226	915	978
Ячмінь ярий	2 840	3 941	3 417	577	-524
Горох	226	451	62	-164	-389
Соняшник	576	1 230	0	-	-
Соя	1 176	660	2 945	1 769	2 285
Ріпак озимий	6 769	6 182	9 281	2 512	3 099
Ріпак ярий	319	0	0	-	-
Цукрові буряки	3 212	4 361	10 353	7 141	5 992
Картопля	48	95	244	196	149
Інша продукція рослинництва	49	129	149	100	20
Продукція тваринництва - всього	8 969	14 854	29 774	20 805	14 920
Вирощування ВРХ на м'ясо в живій масі	18	207	1 389	1 371	1 182
Вирощування свиней на м'ясо в живій масі	8 793	13 941	26 831	18 038	12 890
Молоко	99	553	893	794	340
Інша продукція тваринництва	59	153	661	602	508
Продукція сільського господарства і послуги - всього	45 457	52 305	80 711	35 254	28 406

На сільськогосподарських підприємствах, в тому числі і на досліджуваному, валова продукція у вартісному виразі визначається за виробничою собівартістю кожного виду продукції.

Як бачимо, загальний показник виробництва валової продукції по підприємству стрімко збільшується - у 2008 році він становив 45 457 тис. грн., а в 2010 зріс на 35 254 тис. грн. і склав 80 711 тис. грн. Відповідно зростають показники окремо по галузях рослинництва і тваринництва. Збільшення обсягів виробництва валової продукції рослинництва відбулось основним чином за рахунок підвищення виробництва цукрових буряків (на 7 141 тис. грн. порівняно з 2008 роком), зернових та зернобобових культур (на 3 626 тис. грн.), озимого ріпаку (на 2 513 тис. грн.). Водночас на фоні такого зростання спостерігається зниження валового виробництва ярої пшениці, гречки та гороху. Значно стрімкішими темпами відбувається зростання виробництва валової продукції тваринництва. Особливо високою є динаміка вирощування свиней на м'ясо в живій вазі - у 2008 році вартість валового виробництва даного виду продукції становила 8 793 тис. грн., у 2009 - 13 941, у 2010 - 26 831. Загалом відмічається підвищення валового виробництва всіх видів продукції тваринницького напрямку, що свідчить про збільшення питомої частки тваринницької продукції в загальній структурі валового виробництва сільськогосподарської продукції.

Кожне аграрне підприємство, виходячи з власних потреб, виробленої стратегії і взятих на себе зобов'язань (укладених угод), розподіляє вироблену продукцію.

Товарна продукція - це та частина валової продукції, яка реалізована за межі підприємства різним споживачам. Вона визначається в натуральній і вартісній (грошовій) формах. На кожному підприємстві вартість товарної продукції розраховується за поточними цінами реалізації, рівень яких залежить від каналу і строків реалізації продукції, її якості, кон'юнктури ринку та інших факторів.

Вартість товарної продукції є важливим показником господарської діяльності, на основі якого визначають прибуток по кожній галузі і підприємству в цілому. За інших однакових умов воно матиме тим більший прибуток, чим більший грошовий дохід одержано від реалізації продукції, і навпаки.

Показники вартості товарної продукції за окремими її видами рослинництва та тваринництва, а також товарна вартість послуг за 2008-2009 роки наведені в табл. 2.15.

Таблиця 2.15. Динаміка вартості товарної продукції, тис. грн.

Вид товарної продукції	Роки	Відхилення, +/-
		2010 р. до
	2008	2009	2010	2008 р.	2009 р.
Продукція рослинництва - всього	47 180	53 163	47 620	440	-5 543
Зернові та зернобобові - всього	32 342	37 134	29 807	-2 535	-7 327
Пшениця озима	13 555	7 625	2 636	-10 919	-4 989
Пшениця яра	0	2 618	834	834	-1 784
Гречка	1	482	43	42	-439
Кукурудза на зерно	13 509	19 131	22 788	9 279	3 657
Ячмінь озимий	0	1 465	1 326	1 326	-139
Ячмінь ярий	5 159	4 889	2 180	-2 979	-2 709
Горох	118	924	0	-	-
Соняшник	605	3 065	0	-	-
Соя	1 889	0	974	-915	974
Ріпак озимий	11 126	9 449	11 280	154	1 831
Цукрові буряки	1 191	3 515	4 914	3 723	1 399
Картопля	27	0	275	248	275
Інша продукція рослинництва	0	0	370	370	370
Продукція тваринництва - всього	13 573	20 030	25 417	11 844	5 387
Вирощування ВРХ на м'ясо в живій масі	1,3	53	250	248,7	197
Вирощування свиней на м'ясо в живій масі	13 276	17 942	21 975	8 699	4 033
Молоко	93	508	1 127	1 034	619
Інша продукція тваринництва	202,7	1 527	2 065	1 862,3	538
Послуги в сільському господарстві	2 216	4 059	10 666	8 450	6 607
Продукція сільського господарства і послуги - всього	62 969	77 252	83 703	20 734	6 451

Аналіз наведених в таблиці даних показує, що у 2010 році спостерігається зниження вартості товарної продукції рослинництва у порівнянні з попереднім 2009 роком на 5 543 тис. грн. Основною причиною такого спаду є використання великої частки виробленої продукції на потреби тваринництва (корми). Зокрема, це стосується таких видів зернових та зернобобових культур, як озимі та ярі пшениця і ячмінь, а також сої, які використовуються для приготування збалансованих кормів для годівлі свиней. В той же час збільшуються показники вартості товарної продукції кукурудзи на зерно та цукрових буряків. Так, у 2010 році вартість товарної продукції кукурудзи на зерно була найвищою на підприємстві (22 788 тис. грн., що становить 27,22% від вартості усієї товарної продукції підприємства). Якщо говорити про продукцію тваринництва, то кожен її вид протягом досліджуваного періоду зберігає загальну тенденцію до зростання. Особливо це стосується вирощування свиней на м'ясо, вартість товарної продукції яких у 2010 році становить 21 975 тис. грн. (на 8 699 тис. грн. більше, ніж у 2008 році, та на 4 033 тис. грн. - ніж у 2009).

Для аналізу стану економіки підприємства та його окремих галузей визначають відносну й абсолютну товарність виробництва (табл. 2.16).

Таблиця 2.16. Товарність основних видів сільськогосподарської продукції у 2010 році, %

Вид товарної продукції	Зібрана площа, га/ середньорічне поголів'я, гол.	Валова продукція, ц	Товарна продукція, ц	Товарність, %
				відносна	абсолютна
Продукція рослинництва
Зернові та зернобобові - всього	9 266	360 051	261 086	72,51	28,18
Пшениця озима	3 239	98 369	30 000	30,50	9,26
Пшениця яра	496	12 643	9 488	75,05	19,13
Гречка	78	765	87	11,37	1,12
Кукурудза на зерно	3 322	192 014	189 349	98,61	57,00
Ячмінь озимий	636	20 865	12 162	58,29	19,12
Ячмінь ярий	1 468	35 103	20 000	56,98	13,62
Горох	17	292	0	0	0
Соя	744	14 579	3 507	24,06	4,71
Ріпак озимий	2 242	41 680	42 630	102,28	19,01
Цукрові буряки	942	313 720	146 796	46,79	155,83
Картопля	19	2 850	1 100	38,60	57,89
Продукція тваринництва*
Вирощування ВРХ на м'ясо (в живій масі)	377	562	262	46,62	69
Вирощування свиней на м'ясо в живій масі	14 092	25 729	18 343	71,29	130
Молоко	165	4 468	4 482	100,31	2 716

*при розрахунку абсолютної товарності продукції тваринництва використовувався показник товарної продукції в кг

Рівень товарності по окремих видах продукції залежить, насамперед, від обсягу її виробництва. Чим більший він, тим більше підприємство може продати продукції за інших однакових умов, і навпаки. Рівень товарності може змінюватися і за однакового обсягу виробництва валової продукції, якщо підприємство через певні обставини зменшило або збільшило свої потреби в даній продукції на внутрішньогосподарські цілі.

Розрахунок відносного та абсолютного рівнів товарності кожного виду продукції за 2010 рік, наведений в таблиці, дозволяє зробити висновок, що найвищий рівень відносної товарності у рослинницькій групі продукції має озимий ріпак (102,28%). Це пояснюється тим, що ріпак є суто технічною культурою, яка не використовується підприємством у подальших виробничих циклах. Нульовий рівень товарності має горох (він переробляється на крупу і використовується для харчування працівників підприємства). По тій самій причині низький рівень відносної товарності має гречка. Показник абсолютної товарності найвищим є у цукрових буряків (155,83%). Продукція галузі тваринництва має високі показники товарності, найвищою серед яких є товарність молока - 100,31% (все молоко реалізується на молокозавод).

Прибуток в загальному економічному розумінні - це додаткова вартість, що створюється в процесі виробництва, або іншими словами - це вартість, створена в процесі підприємницької діяльності понад вартість виробничо спожитих ресурсів і робочої сили.

Підприємства, в тому числі й аграрні, визначають прибуток на різних стадіях його формування, а саме: валовий прибуток, операційний прибуток, прибуток від звичайної діяльності до оподаткування, прибуток від звичайної діяльності після оподаткування і чистий прибуток.

Визначення прибутку на всіх стадіях його формування є важливим критерієм ефективності діяльності підприємства в умовах ринку. Чим краще працює підприємство, тим більший воно одержує прибуток, тим міцніший його економічний стан і положення на ринку. Лише маючи достатню суму прибутку, підприємство може своєчасно, з урахуванням вимог ринку переорієнтувати виробництво, реконструювати його, придбати нові, більш продуктивні засоби виробництва, передовіші технології і завдяки цьому забезпечити істотне зростання обсягу виробництва продукції, значно поліпшити її якість, скоротити витрати і цим досягти високої конкурентної спроможності. Це, в свою чергу, є гарантом того, що підприємство й надалі буде спроможним одержувати високі прибутки без загрози стати банкрутом.

Визначення прибутку ПАП «Агропродсервіс» на кожній стадії його формування можна спостерігати в табл. 2.17 в динаміці трьох останніх років.

Таблиця 2.17. Динаміка прибутку, тис. грн.

Стаття прибутку	Роки	Відхилення, +/-
		2010 р. до
	2008	2009	2010	2008 р.	2009 р.
Валовий прибуток	17 640	24 130	27 407	9 767	3 277
Операційний прибуток	25 857	31 182	37 034	11 177	5 852
Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування	17 899	20 068	25 404	7 505	5 336
Прибуток від звичайної діяльності	17 899	20 068	25 404	7 505	5 336
Чистий прибуток	10 740	20 068	24 866	14 126	4 798

Дані таблиці показують, що прибуток підприємства на різних стадіях його формування збільшується. Так, валовий прибуток зріс у порівнянні з 2008 роком на 9 767 тис. грн., операційний - на 11 177 тис. грн., прибуток від звичайної діяльності до оподаткування - на 7 505 тис. грн., а прибуток від звичайної діяльності має аналогічні показники як і на попередньому етапі, оскільки підприємство звільняється від сплати податку на прибуток як сільськогосподарське підприємство. Визначений чистий прибуток підприємства становить 24 866 тис. грн. у 2010році (на 14 126 тис. грн. більший, ніж у 2008році, і на 4 798 тис. грн. - ніж у 2009). Він повністю залишається у розпорядженні підприємства, чим і зумовлюється його важливість.

На основі розрахованих показників виробничої собівартості та валового прибутку підприємства можна розрахувати рівень рентабельності - показник, що характеризує економічну ефективність виробництва, за якої підприємство за рахунок грошової виручки від реалізації продукції повністю відшкодовує витрати на її виробництво й одержує прибуток як головне джерело розширеного відтворення.

Рівень рентабельності виробництва в цілому по підприємству характеризує економічну ефективність поточних витрат, ступінь їх окупності (табл. 2.18).

Таблиця 2.18. Динаміка рентабельності виробництва

Показники	Роки	Відхилення, %
		2010 р. до
	2008	2009	2010	2008 р.	2009 р.
Чистий доход (виручка) від реалізації продукції, тис. грн.	64 350	77 252	83 703	23,12	7,71
Собівартість реалізованої продукції	46 710	53 122	56 296	17,03	5,64
Валовий прибуток, тис. грн.	17 640	24 130	27 407	28,34	11,96
Рентабельність, %	37,76	45,42	49,00	22,96	7,31

Як видно, загальна рентабельність виробництва продукції ПАП «Агропродсервіс» зростає рівномірними темпами. У 2010 році вона становила 49%, що на 22,96% більше, ніж у 2008 та на 7,31% - ніж 2009. Оскільки рівень зростання чистого доходу (виручки) від реалізації продукції відбувається динамічнішими темпами, ніж зростання собівартості реалізованої продукції, то можемо зробити висновок, що дані показники рівня рентабельності досягаються за рахунок підвищення цін реалізації продукції.

Рентабельність підприємства безпосередньо залежить від досягнутого рівня ефективності окремих видів виробництв (табл. 2.19).

Таблиця 2.19. Рентабельність виробництва окремих видів продукції, 2010 рік

Вид товарної продукції	Вартість товарної продукції	Повна собівартість реалізованої продукції	Рентабельність
	тис. грн.	%
Продукція рослинництва - всього	47 620	41 851	14,00
Пшениця озима	2 636	3 051	-86,40
Пшениця яра	834	971	-85,89
Гречка	43	14	207,0
Кукурудза на зерно	22 788	15 954	43,0
Ячмінь озимий	1 326	1 608	-82,46
Ячмінь ярий	2 180	2 431	-89,68
Горох
Соя	974	878	11,0
Ріпак озимий	11 280	10 501	7,0
Цукрові буряки	4 914	5 955	-82,52
Картопля	275	116	137,0
Інша продукція рослинництва	370	390	-94,87
Продукція тваринництва - всього	25 417	22 754	12,00
Вирощування ВРХ на м'ясо в живій масі	250	260	-96,15
Вирощування свиней на м'ясо в живій масі	21 975	20 472	7,00
Молоко	1 127	1 111	1,00
Інша продукція тваринництва	2 065	911	127,00
Роботи та послуги на сторону	10 666	5 182	106,00
Продукція сільського господарства і послуги - всього	83 703	69 787	119,94

Щоб знати, які саме галузі в підприємстві найбільш рентабельні, а які низькоефективні, й на основі одержаної інформації розробити заходи щодо подальшого вдосконалення галузевої структури і підвищення прибутковості виробництва, визначають показники рентабельності в цілому по рослинництву і тваринництву, а також по виробництву окремих видів продукції.

3. Удосконалення процесу управління в сільськогосподарських підприємствах

3.1 Основні напрями удосконалення системи управління сільськогосподарськими підприємствами в сучасних умовах господарювання

Характерною рисою сучасного етапу розвитку економіки є глибокі зміни в усіх її сферах, що впливають на систему управління. Управлінську систему підприємства необхідно розглядати як динамічний процес, оскільки її форми, методи і функції перебувають під впливом багатьох факторів: масштабу підприємства, рівня прибутковості і конкурентоспроможності і т.д.

Ефективність діяльності підприємства залежить від багатьох параметрів - ступеня розвиненості виробництва, поділу і кооперації праці, використання результатів науково-технічного прогресу, економічних ресурсів, форм стимулювання високопродуктивної праці тощо, але в першу чергу - від ступеня інтегрування зазначених факторів під час їх використання. Справа в тому, що застосування того чи іншого фактора поза зв'язком з іншими ще не забезпечує оптимального економічного розвитку підприємства - потрібне інтегроване їх використання. Вирішення даного завдання виконуються за допомогою процесу управління підприємством.

Сучасне управління - це особлива сфера економічних відносин, що має свою логіку розвитку.

Наука управління за останні десятиріччя пережила більш глибокі зміни, ніж за весь попередній період свого розвитку. Вдосконаленню управлінської практики посприяв прогрес в оргтехніці і те, що відбувається сьогодні в теорії і практиці управління, називається «тихою управлінською революцією». Її початок співпав із вступом західного суспільства в інформаційну стадію. На зміну старій раціоналістичній концепції управління, згідно якої фірма розглядалась як закрита система, мета і завдання якої було заданим і стабільним протягом тривалого періоду часу, приходить нова неформальна, яку прийнято називати маркетинговою, інформаційною.

Інформаційна концепція має за основу ситуаційний підхід до управління. Фірма розглядається як живий організм, як відкрита система і головна передумова її успіху лежить поза нею. Успіх пов'язується з тим, наскільки успішно фірма вписується в зовнішнє середовище (економічне, соціально-політичне, науково-технічне) і пристосовується до нього. Ситуаційний підхід до управління означає, що вся внутрішня будова системи управління є відповіддю на різні впливи зовнішнього середовища. Реалізацією цього нового підходу стало стратегічне управління, яке передбачає врахування майбутніх станів середовища у розробці стратегії розвитку фірми.

Для забезпечення ефективності функціонування системи управління підприємством в сучасних умовах використовується низка наступних принципів організації управління:

· ефективність;

· обмеження числа підлеглих у одного керівника;

· розподіл праці;

· необхідність визначення функцій;

· принцип східчастості управління;

· принцип винятковості: начальник повинен мати право приймати рішення, що відносяться до оперативного управління, передавати на більш високий рівень системи управління рішення питань, що носять виключно важливий принциповий характер;

· єдність підкорення;

· єдність управління;

· відповідальність керівних працівників;

· рівновага (забезпечення правильного співвідношення між централізацією і децентралізацією, а також між функціями);

· гнучкість;

· безперервність;

· зручність управління.

Цей перелік не є вичерпним, так як, постійно відбувається процес розробки яких-небудь нових принципів.

Правильна організація системи управління покликана забезпечити належне здійснення зв'язків на підприємстві, створити умови для досягнення мети підприємства при найменших витратах. Організація системи управління повинна володіти високою гнучкістю і бути пристосованою до особистих особливостей людей.

Організація системи управління може ставити перед собою мету досягнення добрих взаємостосунків на підприємстві з точки зору будівлі людських відносин. Дуже важливо мати на увазі, що проблема добрих взаємостосунків надає достатньо значення впливу на проблеми структури управління.

Задачі забезпечення ефективної системи управління вимагають створення достатньої кількості служб для досягнення цілей що стоять перед підприємством. Ці задачі вимагають також розробки відповідної документації (наприклад, такої, яка дала б можливість здійснювати управління запасами). Необхідно також забезпечити отримання статистичних даних. Більшість цих операцій вимагають певних витрат.

Проблеми, пов'язані з витратами, є набагато важливішими і складнішими, ніж це можна було б припускати, оскільки витрати повинні розглядатися в двох аспектах - з погляду прямих затрат і непрямих.

Наступний аспект ефективності організації системи управління полягає в пристосуванні її до мети, що стоїть перед підприємством. Так, форми адміністративної організації державного і приватного підприємства можуть значно відрізнятися один від одного. Але між підприємствами існують і багато інших відмінностей. Підприємство, що притримується політики розширення, випробовує необхідність до створення науково-дослідної лабораторії, в наявності енергійної комерційної служби, в програмі капіталовкладень, заснованій на наукових дослідженнях.

Залежно від розмірів, мети, характеру керівництва організація системи управління може бути централізованою чи децентралізованою, вимагати створення дослідницьких служб чи обійтися без них, може відрізнятися строгою дисципліною або більш гнучкою системою.

Підприємство постійно знаходиться в стані розвитку, і організація системи управління повинна розвиватися разом з ним для того, щоб відповідати його потребам.

Третьою найважливішою якістю організації системи управління є її гнучкість. Управлінці по-різному відносяться до ступеня гнучкості. Одні вважають, що надто деталізована організація системи управління втрачає свою гнучкість. Дійсно, чим більше займаються організацією управління, тим сильніше виявляється тенденція до розробки вичерпної органіграми з докладною вказівкою функцій кожного, його відповідальності, всіх служб, зв'язків між ними. При цьому створюється враження, що при такому ретельному, кропіткому опису структури управління в неї значно важче вносити зміни, ніж в тих випадках, коли вона визначена з меншим формалізмом. Проте не слід дуже далеко заходити і в протилежному напрямку. Якщо виходити з взаємостосунків співпраці, то ці взаємостосунки не слід змішувати з відсутністю точного визначення відносин підкорення, яке вважається негативним фактом. З одного боку, надто «неформальна» структура управління звичайно нечітка і трапляється іноді так, що яке-небудь ускладнення приватного характеру призводить до серйозних труднощів. З другого боку, створені звичаї часто роблять організацію управління менш гнучкою, ніж це потрібно при раціональній організації. Така «закостенілість» супроводжується нечіткістю і іншими недоліками, що виражається в незадовільному здійсненні функцій, або навпаки, їх дублюванні декількома особами, що займаються одним завданням. Тут можна прийти до висновку про те, що гнучкість структури управління залежить від психології керівників фірми. Проте з погляду самого підходу до розробки організації системи управління необхідно повністю зберегти всі можливості для внесення в неї змін, які можуть виявитися необхідними у зв'язку з розвитком або розширенням підприємства, зміною загальної кон'юнктури, зміною методів виробництва, комерційних методів, методів інформації, методів управління (централізація або децентралізація), методів підготовки кадрів.

Так, наприклад, коли підприємство розширяється і виникає необхідність в створенні спеціалізованих служб, тобто функціональних служб, яким делегується здійснення визначених функції підприємства (наприклад, функції управління персоналом), то в цьому випадку відбувається передача повноважень від лінійного начальника відповідному менеджеру. Або ж, навпаки, може виникнути необхідність у відновленні на підприємстві централізації і посилення комерційної служби, якщо ринок стає перенасиченим і ненадійним.

Відповідна підготовка персоналу створює можливість організації таких структур управління, які є здатними змінюватися відповідно до мінливих умов зовнішнього середовища.

Важливим є питання пристосування структури управління до особистих якостей керівних працівників. Тут виявляються дві тенденції. Одні вважають, що структурна організація підприємства повинна бути пристосована до тих керівних кадрів, які має в своєму розпорядженні дане підприємство, а інші, навпаки, вважають, що структура організації управління повинна будуватися відповідно до цілей підприємства і що конкретні особи повинні підбиратися або готуватися відповідно до потреб встановленої структури. Перша з цих тенденцій відображає реакцію тих, хто має труднощі в наборі і підготовці персоналу (що часто має місце на підприємствах середньої величини, а також на підприємствах, розташованих в малоцікавих районах), або тих, хто взагалі негативно відноситься до будь-яких змін у складі свого персоналу і тих, хто, зокрема, утримується від звільнення якого-небудь керівного працівника, що задовольняє лише ті вимоги, які до нього висуваються.

Інша тенденція відповідає, швидше, політиці підприємств, які не мають труднощів при наборі керівних працівників, або мають в своєму розпорядженні відповідну систему підготовки керівних кадрів, або, нарешті, мають в резерві людей, які можуть бути висунуті на вакантні посади.

Проте між цими двома точками зору не існує непримиримої суперечності. Насправді, бажано побудувати бездоганну структуру управління підприємством відповідно до потреб його розвитку. Але якщо керівники підприємства за наявності цієї ідеальної структури повинні враховувати передбачувані зміни, то природними буде той факт, що він старатиметься пристосовувати свою структуру до фактичної, до того персоналу який є в наявності. Для цього достатньо, можливо, більш правильно розподілити людей, так щоб цей розподіл відповідав з одного боку, їхнім здібностям, а з іншого - забезпечував формування відповідних колективів. Таким методом можна поступово підійти до структури, більш пристосованої до даного підприємства.

Розробка структури організації управління представляє собою складну, тривалу і вельми тонку операцію. Методи, яких слід при цьому дотримуватися, можуть змінюватися в залежності від проблем, що стоять перед даним підприємством, тобто в залежності від того, чи йдеться про структуру абсолютно нового підприємства або про структуру нової фірми, що виникла в результаті злиття двох існуючих раніше підприємств, або, нарешті, про видозмінені структури давно існуючого підприємства. Методи розробки структури управління змінюються також залежно від країни, в якій знаходиться підприємство, і залежно від того, хто саме займається цією розробкою. Одні управлінці надають великого значення меті, що стоїть перед підприємством, і аналізу його діяльності, інші ж виходять з класичних функцій.

За будь-яких умов доцільно зайнятися вивченням продукції, що виготовляє підприємство, мети що стоїть перед ним і специфічних проблем його функціонування (які можуть бути, наприклад проблемами технічного характеру, проблемами, що виникають у зв'язку з жорстокою конкуренцією, з труднощами постачання або проблемами фінансового характеру). Таке вивчення допомагає орієнтуватися при необхідності зробити той або інший вибір.

Трансформаційні процеси, властиві аграрним підприємствам, висувають до систем управління ряд нових вимог, головні з яких - висока гнучкість і адаптування до специфічних особливостей зміни економічної кон'юнктури, ресурсно-сировинної і кредитно-фінансової ситуацій, а також інших чинників зовнішнього оточення, що характеризується особливою складністю, динамізмом і слабкою передбачуваністю. Саме в цих умовах організаційні зміни є найважливішим інструментом, що дозволяє підприємству оперативно реагувати на загрози і можливості внутрішнього і зовнішнього середовища, а отже, і, вирішальним чинником, що визначає виживання підприємства.

В умовах, що створилися, виникає необхідність в перебудові систем управління підприємствами з урахуванням вимог ринкового середовища. Розробка концептуального підходу до організації адаптивної системи управління підприємством, що володіє властивостями гнучкості, стійкості і маневреності, орієнтована, перш за все, на підвищення життєздатності вітчизняних підприємств, які працюють в аграрній сфері і укріплення їх конкурентного статусу на ринку.

Функціонування підприємства, незалежно від роду діяльності, форми власності, масштабів виробництва і інших чинників, кінець кінцем, зводиться до перетворення наявних ресурсів в нову вартість. Всю різноманітність ресурсів, що зустрічаються, можна віднести до наступних основних класів:

· основні виробничі фонди (капітал);

· фінансові ресурси;

· трудові ресурси;

· матеріальні ресурси;

· нематеріальні ресурси;

· земельні ресурси.

Виділення цих класів ресурсів обумовлено особливостями їх походження, відтворювання, оборотності. Всі ресурси підприємство отримує із спеціалізованих ринків, що є елементами зовнішнього середовища функціонування підприємства, на умовах, відповідних поточному рівню розвитку цих ринків. Динаміка ринкового середовища може робити істотний вплив на кількість і якість ресурсів, що поставляються, а також на своєчасність їх поставки.

Крім того, зовнішнє середовище функціонування підприємства формує ряд обмежень, у тому числі і правового характеру, що лімітують можливості підприємства по досягненню своєї мети.

Серед подібних обмежень слід виділити ринкові механізми, які на більш високому рівні розгляду формують ринковий потенціал - можливості підприємства по реалізації своєї продукції, товарів і послуг в ринкових умовах. Ринковий потенціал безпосередньо не пов'язаний з процесами виробництва. Він визначається збутовою і маркетинговою політикою підприємства, яка має опосередкований вплив на процеси виробництва через товар - об'єкт ринкової торгівлі, що створюється.

Зовнішні чинники, що формують ринковий потенціал підприємства - чинники попиту і пропозиції, піддаються стимулюванню з боку підприємства, проте в ринкових умовах не можуть ним вичерпно визначатися. Цілеспрямована дія на зовнішні чинники, що формують ринковий потенціал підприємства в сучасних умовах повинна базуватись на використанні досконалих і гнучких механізмів і методів управління.

Внутрішні можливості підприємства визначаються його виробничим потенціалом. Як зазначалось, виробничий потенціал визначає максимальний випуск продукції, яку підприємство може виробити за даних умов виробництва: рівня технологій і системи організації виробництва. Природно, що при цьому управління виробничим потенціалом підприємства може здійснюватися тільки виходячи з економічних можливостей і з урахуванням існуючих тенденцій в розвитку галузей.

Отже, у зв'язку зі зміною місця аграрних підприємств у ринковій економіці особливого значення набуває проблема докорінної перебудови системи управління цими підприємствами. Коли підприємство стає економічно самостійним об'єктом товарно-грошових відносин, що повністю відповідає за результати своєї господарської діяльності, воно повинно сформувати систему управління, яка б забезпечила йому високу ефективність роботи, конкурентоспроможність та стійкість положення на ринку.

3.2 Державне регулювання і підтримка розвитку приватних сільськогосподарських підприємств в умовах ринку

Глибока економічна криза, в якій опинилася Україна в першій половині 90-х років, має багато причин, але одна з найголовніших серед них - це криза управління економікою. Вона виникла внаслідок того, що адміністративні методи управління були відкинуті, але для заміни їх не було своєчасно створено ринкових економічних і правових важелів регулювання економічної системи. Ці важелі знаходилися лише на стадії становлення при незадовільному використанні тих їх елементів, що вже напрацьовані. Життєздатність народного господарства в цих умовах підтримувалася головним чином за рахунок кредитної й грошової емісії.

З усіх галузей народного господарства найбільш радикального і дійового державного регулювання та підтримки для нормального розвитку вимагає сільське господарство. Це зумовлено тим, що по-перше, дана галузь є життєво необхідною в будь-якому суспільстві і розглядається як пріоритетна при обґрунтуванні перспектив соціально-економічного розвитку країни; по-друге, сільськогосподарське виробництво через існування короткострокової і довгострокової проблем не може ефективно розвиватися без стабілізуючого впливу держави.

В умовах ринку сільське господарство піддається негативному впливу різних факторів нестабільності: природних, економічних, соціальних. Тому невипадково в розвинутих країнах Заходу державне регулювання сільськогосподарського виробництва, підтримки доходів аграрних товаровиробників, їх захист займають чільне місце в соціально-економічній політиці цих держав. Вільна конкуренція в чистому вигляді на ринку сільськогосподарських продуктів давно тут перестала існувати. Держава через різні важелі почала впливати на процес саморегуляції попиту і пропозицій в інтересах сільських товаровиробників і суспільства в цілому. Стало очевидно, що ринок як основний регулятор виробництва сам стає суб'єктом регулювання з орієнтацією на досягнення соціального прогресу. Досвід розвинутих країн переконує, що існуюче протиріччя між державним регулюванням економіки і ринковим саморегулюванням не має антагоністичного характеру. Більше того, в умовах досконалої економіко-правової бази ці два регулятори взаємодоповнюють один одного, забезпечують високий рівень виробництва і споживання. Іншими словами, державне регулювання економіки повинно бути адекватним ступеню розвитку в країні конкурентного та антимонопольного середовища. Чим менше створено умов для конкуренції і чим більш монополізоване виробництво, тим більше держава повинна втручатися в економіку, і навпаки.

Дослідження цих сфер потребує спеціального аналізу. Варто зупинитися детальніше лише на актуальних напрямах аграрної політики держави, без вирішення яких подальший розвиток сільського господарства практично неможливий. Це регулювання державою ринку сільськогосподарських продуктів і продовольства; кредитування та фінансова підтримка нею сільського господарства; правове забезпечення функціонування аграрного виробництва.

Реалізація цих макроекономічних функцій припускає використання державою численних важелів, які формують державний механізм регулювання аграрного виробництва. Тобто поняття «державний механізм» включає політико-правові, організаційно-управлінські форми та засоби управління (регулювання) господарською діяльністю суб'єктів аграрної економіки. Виділяють основні його елементи.

1. Державне індикативне планування, прогнозування і програмування сільськогосподарського виробництва.

В останні роки під впливом критики складності системи планування, директивних планів, а часто не достатньої їхньої обґрунтованості, втрачений інтерес до планової роботи у значної частини керівників і фахівців, що негативно позначається на збалансованості галузей, рівня координації робіт, пов'язаних із реалізацією програм стабілізації та розвитку економіки АПК. Для України значний інтерес викликає індикативне планування як система макропланування. Воно передбачає розробку науково обґрунтованих прогнозів економічного розвитку країни, досягнення рівноваги на ринку, відповідності пропозиції та попиту. З метою запобігання нераціональних витрат матеріальних, фінансових і трудових ресурсів необхідно на всіх рівнях управління застосовувати індикативне планування. Воно включає прогнозування, розробку програм різного признання, маркетингове орієнтування сільськогосподарських і інших підприємств АПК. Індикативні плани дозволяють прогнозувати позитивні наслідки прийнятих рішень, а також обмежують у розумній мірі ринкові відносини.

Зараз настав час для розробки та юридичного закріплення національної програми розвитку сільськогосподарського виробництва. Вона повинна включати стратегію його розвитку і майбутню модель аграрної економіки.

На основі загальнонаціональної програми розвитку аграрного сектора повинні бути розроблені більш конкретні цільові програми, спрямовані на їх виконання. Серед них першочерговими можуть стати наступні:

· програма підвищення родючості ґрунтів і запобігання їхньої ерозії, включаючи необхідні меліоративні заходи та фінансування їх з держбюджету;

· програма розвитку матеріально-технічної й технологічної бази сільського господарства, включаючи виробничу інфраструктуру;

· програма підготовки кадрів для села і наукове забезпечення аграрного виробництва з пріоритетних напрямків його розвитку;

· програма соціальної облаштованості сільських районів і окремих господарств, будівництво доріг на селі;

· програма будівництва нових і модернізація діючих переробних підприємств;

· програма створення баз збереження, переробки і реалізації сільськогосподарської продукції в усіх організаційно-правових формах господарств.

Такі програми, як доводить світовий досвід, є ефективним засобом системної узгодженості цілей, етапів, засобів і дій державних органів влади й управління і безпосередніх виконавців програм - підприємств різних форм власності при здійсненні реформування економіки та відповідної спрямованості політики держави як на регіональному, так і на національному рівнях.

2. Найважливішим важелем державного регулювання сільськогосподарського виробництва є держзамовлення і держзакупівлі його продукції. Держава може замовити на основі добровільного контракту виробництво продукції будь-якому недержавному підприємству. У цьому разі замовлення стає важелем централізованого управління обсягів виробництва сільськогосподарської продукції і структурних зрушень у галузі. Теж саме можна здійснювати шляхом держзакупівель на біржах або оптових ринках. Через держзамовлення і держзакупівлі держава може також здійснювати цінове регулювання, підвищуючи попит на сільськогосподарську продукцію, а в ряді випадків встановлювати вищі порівняно з ринковими ціни.

При здійснені держзамовлення уряд погоджує з підрядчиками не менш як чотири показники за замовленням: ціну, прибуток або рівень рентабельності; обсяг закупівель та якісні параметри продукції; умови її доставки державі.

3. Субвенції - це вид державної фінансової допомоги сільськогосподарському виробництву, наданої, на відміну від дотації, на певні цілі. Природно вони відповідають суспільним інтересам. Через субвенції держава має можливість регулювати обсяги і структуру сільськогосподарського виробництва, стимулювати її експорт та вирішувати інші завдання.

Сільське господарство України зараз особливо потребує субвенцій та прямих державних інвестицій. Вектор фінансової допомоги варто спрямувати на відродження і розвиток насамперед тваринництва та птахівництва, племінної справи, виробництва дефіцитної продукції. Прямі й непрямі дотації держави можуть використовуватися і для підтримки окремих груп товаровиробників з огляду на економічну ситуацію.

4. Податки - найважливіший важіль державного механізму регулювання сільськогосподарського виробництва. У будь-якій економічній системі держава використовує податки як основне джерело надходження фінансових ресурсів, необхідних для здійснення своєї політичної і соціально-економічної діяльності. Але в сучасних моделях ринкової економіки податки не тільки джерело доходу для держбюджету. За їх допомогою держава перерозподіляє доходи, корегує їх рівень стосовно всіх суб'єктів ринкової економіки. Тобто значення і роль податків у сучасних умовах виходять за межі забезпечення держави фінансовими ресурсами. Вони стали важливим важелем макроекономічного регулювання національної економіки та її галузей.

Податки допомагають державі корегувати структуру економіки, регулювати обсяги державних інвестицій. Можливі два напрями в податковій політиці. З одного боку - введення єдиної податкової ставки на прибуток, коли всі суб'єкти господарювання знаходяться в рівних умовах. З іншого боку - використання різних податкових пільг, а у певних випадках - навіть звільнення від податку, якщо це диктується необхідністю розвитку і створення тих чи інших видів виробництва. За допомогою податків або заохочують, або ускладнюють деякі види економічної діяльності.

Таким чином, багатоплановість макроекономічних функцій держави в аграрному секторі зумовлює необхідність використання численних засобів і важелів, за допомогою яких держава регулює сільськогосподарське виробництво. Серед них особливе місце посідає грошово-кредитна, податкова і цінова політика.

Крім економічних, соціально орієнтована ринкова економіка вимагає адміністративних методів втручання і саме в ті її сфери, де перші з них не можуть дати бажаних результатів. Це стосується використання землі і корисних копалин, захисту навколишнього середовища, соціальних гарантій щодо мінімальної заробітної плати, тривалості робочого дня і підтримки безробітних, політики протекціонізму з метою захисту внутрішнього ринку, обґрунтування і реалізації державних програм, що мають глобальне значення для розвитку економіки країни, регулювання розвитку соціальної інфраструктури (охорони здоров'я, культури) і витрат держави, підтримки валютного курсу тощо. Тепер стає очевидним, що державне регулювання економіки має бути збалансованим і не повинно підміняти ринковий механізм, а лише доповнювати його завдяки переважанню економічних важелів впливу на розвиток суспільного виробництва в межах дії економічних законів ринку.