Організація управління підприємством різних форм власності на матеріалах ВАТ "Полтавакондитер"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дипломна робота

з дисципліни «Менеджмент підприємства»

на тему:

Організація управління підприємством різних форм власності

на матеріалах ВАТ «Полтавакондитер»



План

Вступ

Розділ 1. Підприємство як об'єкт управління в ринкових умовах господарювання

1.1 Теоретичні основи організації управління підприємством

1.2 Організаційно-правові форми підприємств

1.3 Правові основи функціонування підприємства різних форм власності

Розділ 2. Аналіз ВАТ «Полтавакондитер» як системи управління

2.1 Аналіз господарської діяльності ВАТ «Полтавакондитер»

2.2 Кількісна та якісна оцінка елементів системи управління підприємством

2.3 Організація управління ВАТ «Полтавакондитер»

Розділ 3. Основні напрями вдосконалення організації управління ВАТ «Полтавакондитер»

3.1 Шляхи підвищення ефективності діяльності ВАТ «Полтавакондитер»

3.2 Напрями підвищення ефективності діяльності підприємств у світі та можливість використання світового досвіду на даному підприємстві

3.3 Методи вдосконалення організації процесу управління підприємством в ринкових умовах господарювання

Висновки

Пропозиції



Реферат

Робота складається із плану виконуваної роботи, вступу, трьох розділів, висновків, рекомендацій та списку використаної літератури (38 джерел). В роботі розглядається 19 таблиць та 5 рисунків, до роботи додається 6 додатків у вигляді таблиць.

Метою даної роботи є вивчення організації як об'єкта управління, а також особливостей управління організаціями різних форм власності, вивчення системи управління організацією, розробка рекомендацій та методів підвищення ефективності діяльності підприємства.

Об'єктом наших досліджень є акціонерне підприємство ВАТ «Полтавакондитер».

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні задачі:

- дослідити теоретичні основи організації управління підприємством, форми підприємств та правові основи функціонування підприємств;

- визначити фактори, що впливають на ефективність діяльності підприємства;

- проаналізувати організацію процесу управління підприємством та виявити його зв'язок з підвищенням ефективності діяльності;

- проаналізувати стан і тенденції розвитку ВАТ «Полтавакондитер»;

- дати оцінку організації процесу управління на підприємстві;

- виявити напрями вдосконалення організації процесу управління підприємством та шляхи підвищення ефективності діяльності підприємства.

В даній роботі ми проводимо аналіз фінансової діяльності підприємства на основі фінансових звітів та балансів підприємства на останні три роки. Також ми проводимо кількісну та якісну оцінку елементів системи управління, аналізуємо організацію процесу управління, визначаємо сильні та слабкі сторони підприємства та визначаємо шляхи підвищення ефективності діяльності.

В роботі застосовуються наступні методи дослідження: абстрактно-логічний, економіко-статистичний, порівнювального аналізу.

Організаційна структура управління представляє собою сукупність певним чином пов'язаних між собою управлінських ланок. Вона характеризується кількістю органів управління, порядком їх взаємодії та функціями, які вони виконують. Головне призначення організаційної структури - забезпечити ефективну діяльність управлінського персоналу. Теорія та практика менеджменту виробила велику кількість варіантів побудови організаційних структур управління. Серед них - лінійна, функціональна, лінійно-функціональна, командна.

При дослідженні літературних джерел нами було вивчено багато концепцій стилів. Розрізняють три головні стилі управління: авторитарний, демократичний та ліберальний. Також вироблені основні принципи управління підприємством: гуманізм, демократизм, дисципліна, комплексність, науковість, зворотній зв'язок, професіоналізм, регламентація, цілеспрямованість, ефективність. Розроблені також методи управління - сукупність управлінських прийомів, що сприяють забезпеченню високої ефективності діяльності організації. За допомогою правильного вибору методу управління забезпечується чітка організація процесу управління та усієї виробничо-економічної діяльності. Серед методів, використовуваних в управлінні персоналом, є: адміністративні, економічні, соціально-психологічні.

В даній роботі проаналізована організація управління ВАТ «Полтавакондитер», На підприємстві спостерігається недотримання деяких основних принципів управління підприємством. Це - гуманізм, демократизм, науковість, диференціація, зворотній зв'язок. На ВАТ «Полтавакондитер» функціонує лінійно-функціональна структура управління бюрократичного типу. Стиль керівництва - авторитарний, тобто всі рішення ухвалюються одноосібно керівником. Структура влади будується як вертикально-ієрархічна.

Загалом ефективність управління можна оцінити як задовільну. Обсяг продажу продукції, прибуток, продуктивність праці за аналізований період зросли. Умови праці поліпшуються. Робочі місця керівників оснащені сучасними засобами оргтехніки. Персонал має високу кваліфікацію, існує стабільність кадрів, оперативність управління. Але ці показники можуть бути кращими. Якщо не боротися з недоліками і не вдосконалювати систему управління, можна втратити свої позиції на ринку, де існує жорстка конкуренція. Зокрема необхідно підвищити соціальну активність колективу.

Вивчений досвід підвищення ефективності діяльності підприємств у світі та можливість використання світового досвіду на даному підприємстві. Проаналізовані основні напрями вдосконалення організації управління ВАТ «Полтавакондитер».

На підставі проведеного дослідження нами дані рекомендації щодо усунення виявлених недоліків і підвищення ефективності системи управління і діяльності підприємства в цілому.

Також необхідно реорганізувати існуючу систему управління, сформувати замість лінійно-функціональної командну структуру, що сприятиме швидшому вирішенню питань щодо виробництва та збуту; впровадити в керівництво принципи демократизму, гуманності, науковості та принципу зворотного зв'язку.

Приділяти більшу увагу мотивації працівників. Перейти від суто економічної моделі мотивів і стимулів до методик, що використовують позаекономічні, соціальні, духовні та інші фактори впливу на рівень трудової активності людини.

Змінити стиль керівництва з авторитарного на демократичний, при цьому стилі зростає ініціативність співробітників, кількість творчих нестандартних рішень, поліпшується моральний клімат та загальна задоволеність співробітників організацією.

Впровадження в життя цих заходів, на нашу думку, сприятиме підвищенню ефективності господарської діяльності підприємства та вдосконаленню організації процесу управління в ринкових умовах господарювання.

Теоретична і практична значущість роботи полягає у можливості використання теоретичних і практичних положень по підвищенню ефективності діяльності підприємства і вдосконаленню організації процесу управління на конкретному підприємстві - ВАТ «Полтавакондитер».

В даній дипломній роботі ми розглянули можливі аспекти підвищення ефективності управління виробництвом на підприємстві і можемо вважати, що запропоновані шляхи вдосконалення будуть втілені в життя і дійсно допоможуть покращити організацію управління ВАТ «Полтавакондитер».

організація управління підприємством, організаційна структура управління, принципи менеджменту, методи управління, ефективність діяльності.



Зміст

Вступ

Розділ 1. Підприємство як об'єкт управління в ринкових умовах господарювання

1.1 Теоретичні основи організації управління підприємством

1.2 Організаційно-правові форми підприємств

1.3 Правові основи функціонування підприємств різних форм власності

Розділ 2. Аналіз ВАТ «Полтавакондитер» як системи управління

2.1 Аналіз господарської діяльності ВАТ «Полтавакондитер»

2.2 Кількісна та якісна оцінка елементів системи управління підприємством

2.3 Організація управління ВАТ «Полтавакондитер»

Розділ 3. Основні напрями вдосконалення організації управління ВАТ «Полтавакондитер»

3.1 Шляхи підвищення ефективності діяльності ВАТ «Полтавакондитер»

3.2 Напрями підвищення ефективності діяльності підприємств у світі та можливість використання світового досвіду на даному підприємстві

3.3 Методи вдосконалення організації процесу управління в ринкових умовах господарювання

Висновки

Рекомендації

Перелік літератури

Додатки



Перелік скорочень

ВАТ - відкрите акціонерне товариство.

ОВ - організаційні відносини.

ОУПП - організація управління промисловим підприємством.

ТОВ - товариство з обмеженою відповідальністю.

КЦП - комплексна цільова програма.



Вступ

Перехід до нових для нашої країни ринкових відносин, від соціалістичного господарства до економіки ринково-підприємницького типу, викликав необхідність розробки нової системи управління. На кожному етапі розвитку економіки переважне поширення одержують ті або інші типи виробничих організацій. У народному господарстві відбувається безупинне удосконалювання чинних організаційних структур управління і пошук нових, більш раціональних форм організації управління. Пізнання закономірностей і теоретичне пояснення цих процесів мають велике значення для підвищення ефективності промислового виробництва.

Приватизація підприємств сприяла їх перетворенню у самостійні господарюючі суб'єкти, які несуть повну відповідальність за результати своєї діяльності. Одночасно порушилися зв'язки, що раніше підтримувались централізовано, погіршились умови оновлення виробничого потенціалу, забезпечення конкурентоспроможності продукції. Виявилось, що сама по собі зміна форми власності не гарантує підвищення ефективності роботи підприємств. Сьогодні господарям фірм і підприємств необхідно приймати рішення, що сприяли б виживанню і закріпленню позицій в умовах жорсткої конкурентної боротьби.

В законодавстві України є таке поняття як організаційна форма підприємств. Вона передбачає класифікацію підприємств залежно від форм власності та способів розмежування у підприємствах окремих форм власності і управління майном. З точки зору організаційної форми Господарський кодекс України виділяє такі види підприємств: приватні, колективні, господарські товариства, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, комунальні, державні.

Сучасний етап розвитку економіки України ставить нові вимоги до побудови організаційних структур управління підприємствами. Так, забезпечення широких можливостей для підприємництва зумовлює необхідність наступних змін в організаційній структурі: посилення функцій, зв'язаних з маркетингом; підвищення ролі стратегічного планування (всупереч переважаючим в даний час функціям оперативного управління) на вищих рівнях управління; здійснення системної оцінки керівних кадрів з врахуванням комплексних результатів їх праці, а також мотивації; тісну взаємодію між торговельно-збутовими підрозділами, відділами, які займаються технічним розвитком і керівництвом підприємства.

У сучасних умовах господарювання організаційні структури управління повинні передбачати функції, зв'язані з оцінкою ефективності підприємства порівняно з світовим рівнем: систематичне порівняння рівня розвитку підприємства з рівнем, досягнутим фірмами-конкурентами; порівняння техніко-економічного рівня продукції даного підприємства з світовими стандартами; системний аналіз та оцінки ефективності власного виробництва, впровадження прогресивних принципів управління в окремих цілях; середньо- та короткотермінове планування з акцентом на фінансовому плані, який набуває першочергового значення порівняно з іншими формами планування.

Дана тема є актуальною практично для кожного підприємства. За умов адміністративно-командної економіки проблема відповідності організаційної структури управління цілям і задачам підприємства, а також внутрішнім і зовнішнім факторам, які впливають на неї не вивчалась. Існували оргструктури бюрократичного типу з жорсткими ієрархічними зв'язками, високим рівнем формалізації, централізованим прийняттям рішень. Дана структура вважалася ефективною для будь-яких умов і форм. В той же час, зовсім не зверталася увага на те, що оргструктура і управління нею не можуть бути стабільними, вони постійно змінюються і удосконалюються в залежності від умов. В умовах ринкової економіки підприємствам необхідно швидко реагувати на зміни зовнішнього середовища й адаптувати оргструктури відповідно до змін.

Актуальність даної теми полягає в тому, що ефективне управління у сучасних умовах ринку - необхідна умова підвищення ефективності бізнесу, створення, розвитку і реалізації конкурентних переваг підприємства. В ринкових умовах господарювання набуває особливого значення вивчення проблеми відповідності організаційної структури управління цілям і задачам підприємства, а також внутрішнім і зовнішнім факторам, які впливають на неї. В цих умовах важливо запропонувати дієві засоби підвищення ефективності управління підприємством, які відповідали б, з одного боку ринковій ситуації в країні, а з другого - особливостям конкретного виробництва.

Метою даної роботи є визначення, що собою являє організація управління підприємством, а також розробка рекомендацій та методів підвищення ефективності діяльності підприємства. Об'єктом наших досліджень є акціонерне підприємство ВАТ «Полтавакондитер». В даній роботі ми проводимо аналіз фінансової діяльності підприємства на основі фінансових звітів та балансів підприємства на останні три роки. Також ми проводимо кількісну та якісну оцінку елементів системи управління, аналізуємо організацію процесу управління, визначаємо сильні та слабкі сторони підприємства та визначаємо шляхи підвищення ефективності діяльності.

Теоретична база дослідження - наукові праці вітчизняних та зарубіжних економістів, навчальні посібники, офіційно-документальні видання, монографії, наукові статті, інтернет-сайти. Нормативною базою дослідження є закони України, по-станови уряду, законодавчі акти.

Важливість проведеного дослідження полягає в наступних результатах, що мають теоретичне і практичне значення:

- уточнені і поглиблені теоретичні положення, які розкривають сутність і природу поняття управління;

- виявлені фактори, що впливають на підвищення ефективності управління підприємством;

- розроблені практичні рекомендації і пропозиції, направлені на підвищення ефективності діяльності підприємства і забезпечення його конкурентоздатності.

Мета даної роботи - на основі вивчення теоретичних підходів до організації управління підприємством розробити практичні рекомендації по його вдосконаленню в ринкових умовах.

Об'єктом нашого дослідження є акціонерне підприємство ВАТ «Полтавакондитер».

Предмет дослідження - підприємство як об'єкт управління а також організація процесу управління підприємством.

В роботі застосовуються наступні методи дослідження: абстрактно-логічний, економіко-статистичний, порівнювального аналізу.

Робота складається із плану виконуваної роботи, вступу, трьох розділів, висновків, рекомендацій та списку використаної літератури (38 джерел). В роботі розглядається 19 таблиць та 5 рисунків, до роботи додається 6 додатків у вигляді таблиць.



Розділ 1. Підприємство як об'єкт управління в ринкових умовах господарювання

Основною ланкою економіки в ринкових умовах господарювання є підприємства -- суб'єкти господарювання. На підприємствах виробляється продукція і надаються послуги, створюються відповідні доходи і накопичення, які є основним джерелом формування як централізованих фондів грошових коштів держави, так і відповідних фондів підприємств.

Відповідно до Господарського кодексу України підприємство -- це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної та іншої господарської діяльності [2].

Підприємство, як правило, є юридичною особою, що визначається відокремленістю його майна, відповідальністю за зобов'язаннями цим майном, наявністю поточного рахунка в банку і діє від свого імені при вирішенні різноманітних питань у вищих посадових органах управління, суду, прокуратури та ін.

Підприємство як суб'єкт господарювання здійснює незаборонені законом держави різні види господарської діяльності, самостійно розпоряджається випущеною продукцією, отриманими від її продажу виручкою і прибутком, що залишаються у нього.

Для здійснення своєї діяльності підприємство формує майно, яке може належати йому на праві власності або повного господарського ведення.

Джерелом формування майна підприємства є грошові та матеріальні внески засновників; доходи, отримані від реалізації продукції та інших видів діяльності; доходи від продажу цінних паперів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; надходження від роздержавлення і приватизації власності, придбання майна інших підприємств і організацій; безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій та громадян; інші не заборонені законодавством джерела.

Конкретні джерела формування статутного капіталу підприємства залежать від організаційно-правової форми його утворення.

Підприємство як об'єкт управління має свої характеристики, що впливають на побудову і функціонування системи менеджменту й ефективність роботи. Ці характеристики змінюються під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів, зумовлюючи необхідність зміни організаційних форм.

Ефективність підприємства є управлінською категорією, тому управління ефективністю -- головне завдання, яке менеджмент повинен вирішувати постійно і системно. Тільки такій підхід дає можливість одержати результати, що відповідають цільовим настановам підприємств.

Водночас ефективність підприємницької діяльності нерозривно пов'язана з формами господарювання, розмірами фірми, особливостями підприємницької діяльності. Для економіки України характерно те, що в найближчі роки в її складі залишиться значна частина державних підприємств, напівдержавних фірм (наприклад, корпоративних підприємств із збереженням контрольних акцій у держави). Тим часом у розвинених країнах світу домінує управління не приватних власників або державних управлінців, а менеджерів-професіоналів, які мають статус виконувача обов'язків власника з управління. Таке поєднання власності і управління означає, що тільки результативна робота менеджера на фірму створює для нього можливості реалізувати свої інтереси у вигляді високих доходів і власної репутації та перетворює його на господаря підприємства, зацікавленого в ефективному використанні ресурсів.

У малих фірмах і в частині середніх підприємств управління здійснює безпосередній власник, що однак не применшує значення професійного менеджменту і для цієї групи підприємств.

Однак власники не можуть допустити безконтрольності діяльності менеджерів своїх підприємств. Для цього широко використовуються такі механізми забезпечення інтересів власників підприємств, як періодичні перевірки господарської діяльності, аудит тощо.

Специфічними рисами управління підприємством є необхідність швидко реагувати на зміни, різноманітність здійснюваної діяльності, різнополярність отримуваної інформації та необхідність подолання цього. Зазначені особливості реалізуються і враховуються в процесі відособлення управлінської праці.

Останнє -- необхідна умова розвитку суспільного виробництва. Управлінська діяльність залежить також від характеру і змісту самої роботи: її цільової спрямованості, предмета, результатів, застосовуваних засобів.

1.1 Теоретичні основи організації управління підприємством

Управління - це складна інтелектуальна діяльність людини, що потребує спеціальних знань і досвіду. Воно завжди існувало там, де люди працювали групами. Наприклад, єгипетські піраміди, піраміди майя і багато інших історичних пам'ятників потребували чіткості в плануванні, організації роботи багатьох людей і контролю за їх діяльністю.

I-й історичний період (до XVIII ст.) - накопичення досвіду управління.

II-й історичний період (1776-1890 рр.) - індустріальний період. Праці А. Сміта (державне управління), Р. Оуена (гуманізація виробництва) та інші. Виникнення фабрик як первинного типу виробництва і необхідність забезпечення роботою великих груп людей. Індивідуальні власники не в змозі спостерігати за діяльністю усіх робочих. Перші менеджери - це кращі робітники, що представляють інтереси власників на робочих місцях.

III-й історичний період - період систематизації. Формування науки про управління. Управління виникло з кооперації для координування діяльності людей. Одна із сфер застосування - економічна.

Очевидною характеристикою будь-якого підприємства є розподіл праці, адже підприємство - це штучна система, яка створена людиною заради його власних інтересів, перш за все спільної праці. Оскільки робота на підприємстві розподілена між підрозділами і окремими виконавцями, хтось повинен координувати їх дії, щоб досягти спільної мети діяльності. Тому об'єктивно виникає потреба в уособленні управлінської діяльності від виконавчої. Таким чином, необхідність управління пов'язана з процесами розподілу праці на підприємстві.

Управління, яке (в широкому розумінні) є діяльність, направлена на координацію роботи інших людей (трудових колективів) спирається на теорію і практику управління, але являється більше мистецтвом, ніж знанням, так як представляє собою скоріше спосіб використання знань в конкретних раціональних формах та модифікаціях, ніж власне знання. Управління - це мистецтво, суть якого полягає в застосуванні науки до реальностей ситуації.

В процесі організаційної діяльності люди вступають в організаційні відносини. Ці відносини є предметом вивчення науки організації управління. Об'єктом науки організації управління виступає вся система управління.

Організаційні відносини (0В) поділяються на:

1. Регулюючі 0В. Функція регулювання направлена на зберігання, підтримку, удосконалення і розвиток стану впорядкованості, організованості системи управління.

2. Субординація. Відношення субординації являє собою систему зв'язків між керівниками та підлеглими. Воно поділяється на лінійне та функціональне:

- Лінійні здійснюють виконання (розпорядження, підкорення).

- Функціональна форма ОВ здійснюється на основі спеціалізації організаційних робіт, які виконуються за вказівкою кваліфікованих спеціалістів. При цій формі відносини керування та підпорядкованості будуються по певним групам проблем, а рішення приймаються або лінійними керівниками на основі рекомендацій спеціаліста, або функціональним керівником.

3. Координація. 0В координації направлені на погодження дій різних органів управління, робітників, співставлення цілей та завдань різних рівнів, ресурсів, форм і методів діяльності, взаємне пристосування для досягнення головних цілей.

4. Професіоналізм менеджера.

Об'єктом вивчення науки організації управління промисловим підприємством (ОУПП) є система управління на підприємстві.

Предметом вивчення науки ОУПП є організаційні відносини.

Метою вивчення даної науки є подальше поглиблення процесу пізнання теорії і практики менеджменту.

Задачі ОУПП як науки:

* оптимальний розподіл ресурсів для досягнення поставленої мети;

* створення ефективних інформаційних систем для забезпечення внутрішніх і зовнішніх контактів;

визначення функцій, статусу, компетенції і відповідальності кожної посадової особи, робочого місця, управління персоналом структурних підрозділів підприємства.

* визначення в рамках певної компетенції відносин співпідпорядкування.

Функціональний і структурний підходи в організації управління підприємством.

На підприємстві існує три головні елементи, які визначають напрямок діяльності:

1. Місія управління.

2. Функція управління.

3. Структура управління.

Пріоритетною є місія. Функція та структура управління більш змінні, їх формування направлене на реалізацію місії. Функція і структура управління знаходяться в нерозривній єдності. Керівники часто визначають що первинно: функція чи структура. Цей вибір визначає дії керівника по створенню, реформуванні чи реструктуризації підприємства.

Існують наступні підходи до такого вибору:

* При створенні нового підприємства чи реструктуризації існуючого основою є функції. Функція - це сукупність дій, направлених на досягнення поставлених завдань і підпорядкованих загальній цілі управління. Функції в організації можна розділити на три групи:

1. Функції управління управлінською діяльністю.

2. Функції управління виробництвом.

3. Виробничі функції.

* При вдосконаленні чи реформуванні існуючого підприємства пріоритетною є структура, яка визначає діапазон можливого набору функцій. Структура організації - це ті фіксовані взаємозв'язки, які існують між підрозділами та робітниками організації.

Структури відрізняються складністю (ступінь розділення діяльності на різноманітні функції), формалізацією (опора на правила), централізацією.

Методологія організації управління підприємством

Організаційні відносини включають в себе вплив, взаємо- і протидію при створенні, функціонуванні, реорганізації та ліквідації організаційних об'єктів.

ОВ бувають структурні і процесорні.

Структурні:

· Вплив - однонаправлена дія по передачі наказу, розпорядження, прохання від одного об'єкта (суб'єкта) до іншого.

· Взаємодія - це позитивна дія з боку людини на вплив.

· Протидія - це негативна дія зворотного зв'язку з боку людини на вплив.

Процесорні:

· Масові і одиничні;

· Рівності і підпорядкованості;

· Залежні і незалежні;

· Неперервними і дискретними;

· Економічні і правові і т.і.

Починаючи з 60-х років деякі організації стикнулися з такою ситуацією, коли зовнішні умови їх діяльності змінювалися так швидко, проекти ставали настільки складними, а технологія розвивалася так бурхливо, що недоліки бюрократичних структур управління почали перевищувати їх позитивні риси. Тому організації почали розробляти та впроваджувати нові, більш гнучкі типи організаційних структур, які засновуються на цілях та припущеннях, що радикально відрізняються від покладених в основу бюрократичних структур. Однак адаптивні структури не можна в будь-якій ситуації вважати більш ефективними, ніж бюрократичні. Бюрократичні та адаптивні структури є крайнощами, а реальні структури реальних організацій знаходяться між ними і мають ознаки бюрократичних та адаптивних структур у різних співвідношеннях. Крім того, часто маємо так, що різним підрозділам в одній організації властиві різні структури. Так, наприклад, керівництво крупної організації використовує у виробничих підрозділах бюрократичні структури, а в науково-дослідних -- адаптивні. Теорія та практика менеджменту виробила велику кількість варіантів побудови бюрократичних організаційних структур управління.

Лінійний тип організаційної структури управління характеризується лінійними формами зв'язку між ланками управління і, як наслідок, концентрацією всього комплексу функцій управління та вироблення управлінських дій в одній ланці управління. Суть лінійного управління полягає в тому, що очолює кожен виробничий підрозділ керівник (орган), який здійснює всі функції управління. Кожен працівник підрозділу безпосередньо підпорядковується тільки цьому керівнику (органу). В свою чергу, останній є підзвітним вищому органу. Підлеглі виконують розпорядження тільки свого без посереднього керівника. Вищий орган (керівник) не має права віддавати розпорядження робітникам, минаючи їх безпосереднього керівника (тобто реалізується принцип єдності керівництва). На цій ос­нові створюється ієрархія даної системи управління (наприклад, майстер дільниці, начальник цеху, директор підприємства). Окремі спеціалісти допомагають лінійному керівникові збирати та обробляти інформацію, аналізувати господарську діяльність, готувати управлінські рішення, але самі вказівок та інструкцій керованому об'єкту не дають (рис. 1.1.1).

Д -- директор, Рук. -- керівник, И -- виконувач

Рисунок 1.1.1 Лінійний тип структури управління

Така схема підпорядкування і звітності -- основа лінійного управління. При цьому ланки лінійного управління в цілому відповідають ланкам виробництва, між якими встановлюються прості та чіткі взаємозв'язки.

Переваги та недоліки лінійних організаційних структур управління наведені в таблиці 1.1.1.

Таблиця 1.1.1

Переваги та недоліки лінійних організаційних структур управління

Переваги	Недоліки
1. Встановлення чітких і простих зв'язків між підрозділами. 2. Єдність і чіткість розпорядництва. 3. Узгодженість дій виконавців. 4. Підвищення відповідальності керівника за результати діяльності очолюваного підрозділу. 5. Оперативність у прийнятті рішень. 6. Отримання виконавцями пов'язаних між собою розпоряджень і завдань, забезпечених ресурсами. 7. Особиста відповідальність керівника за кінцеві результати діяльності свого підрозділу.	1. Високі вимоги до керівника, який повинен мати різнобічні знання і досвід з усіх функцій управління та сфер діяльності, що, в свою чергу, обмежує можливості керівника ефективно управляти організацією. 2. Перевантаження інформацією, великий потік документації, безліч контактів з підлеглими, вищими та суміжними організаціями. 3. Відсутність спеціалістів з окремих функцій управління. 4. Невідповідність до зростаючим вимог сучасного виробництва.

У практиці управління лінійна організаційна структура використовується рідко, як правило, малими та середніми фірмами, які здійснюють нескладне виробництво (однорідної продукції) при відсутності широких зв'язків у кооперації.

Функціональний тип організаційної структури управління (рис.1.1.2) передбачає, що кожен орган управління спеціалізується на виконанні окремих видів управлінської діяльності (функцій). Виконання вказівок функціонального органу в межах його компетенції є обов'язковим для виробничих підрозділів. Функціональна організація існує поряд з лінійною, що створює подвійне підпорядкування для виконавців. Подвійне підпорядкування ставить за мету інтегрувати функції на кожному рівні управління та спеціалізувати їх за окремими ланками. Переваги та недоліки функціональних структур управління наведено в табл. 1.1.2.

Для сучасного виробництва характерним є поглиблення спеціалізації виробництва та управління, і реалізація управлінських функцій розподіляється між керівниками та органами, які передають нижчим рівням управління обов'язкові для них завдання. Отже, диференціація функцій управління є основою переходу до функціональної структури управління. діяльності (функцій).

Функціональна організація існує поряд з лінійною, що створює подвійне підпорядкування для виконавців. Подвійне підпорядкування має за мету інтегрувати функції на кожному рівні управління та спеціалізувати їх по окремих ланках.



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 1.1.2 Лінійно-функціональний тип структури управління

Д -- директор; ФН -- функціональні начальники; ФП -- функціональні підрозділи; ОП - основні виробничі підрозділи

Лінійно-функціональний (комбінований) тип організаційної структури повинен усувати недоліки лінійного та функціонального типів структур управління: функціональні ланки позбавлені права безпосереднього впливу на виконавців; вони готують рішення для лінійного керівника, який здійснює прямий адміністративний вплив на виконавців (рис. 1.1.2). Передбачається, що першому (лінійному) керівнику у виробленні конкретних питань і підготовці відповідних рішень, програм, планів допомагає спеціальний апарат, який складається з функціональних підрозділів (відділів, груп, бюро).

Роль функціональних органів (служб) залежить від масштабів господарської діяльності та структури управління фірмою в цілому. При лінійно-функціональній структурі управління має переваги лінійна організація, але чим вищий рівень управління, тим більшу роль відіграє функціональне управління. Якщо в межах управління дільницею його роль невелика, то в масштабі управління підприємством роль функціональних органів зростає. Функціональні служби здійснюють всю технічну підготовку виробництва, готують варіанти вирішення питань, пов'язаних з керівництвом процесом виробництва, звільняють лінійних керівників від планування, фінансових розрахунків тощо. Переваги та недоліки функціональних організаційних структур управління представлені у таблиці 1.1.2.

Таблиця 1.1.2

Переваги та недоліки функціональних організаційних структур управління

Переваги	Недоліки
1. Висока компетентність спеціалістів, які відповідають за здійснення конкретних функцій. 2. Розширення можливостей лінійних керівників у питаннях стратегічного управління виробництвом переданням ряду функцій спеціалізованим ланкам. 3. Створює можливість централізованого контролю стратегічних результатів. 4. Відповідність структури до стратегії.	1. Труднощі у підтримуванні постійних взаємозв'язків між різними функціональними службами. 2. Відсутність взаєморозуміння та єдності дій між працівниками функціональних служб різних виробничих відділень фірми. 3. Зменшення рівня відповідальності виконавців за роботу через подвійне підпорядкування. 4. Порушення принципу єдиноначальності. 5. Виникнення проблеми функціональної координації, можливість міжфункціонального суперництва, конфліктів.
5. Підвищує ефективність управління там, де завдання є повсякденними та повторюваними. 6. Легко реагує на по треби практики створенням нових функціональних служб.	6. Формування вузької точки зору менеджменту та вироблення дрібних, часткових рішень. 7. Перенесення відповідальності за прибуток на вищі рівні управління. 8. Наявність випадків неправильного визначення пріоритетів організації функціональними спеціалістами. 9. "Функціональна короткозорість часто працює проти дієвого підприємництва, пристосування до змін.

Комбіновані структури забезпечують такий розподіл праці, при якому лінійні ланки управління повинні приймати рішення та контролювати, а функціональні -- консультувати, інформувати, організовувати, планувати (табл. 1.1.3).

Таблиця 1.1.3

Переваги та недоліки комбінованих організаційних структур управління

Переваги	Недоліки
1. Висока компетентність спеціалістів, які відповідають за здійснення конкретних функцій. 2. Відповідність структури до стратегії. 3. Поєднання принципу спеціалізації управління з принципом єдності керівництва.	1. Не завжди е гнучкими при вирішенні нових завдань. 2. Ускладнена міжфункціональна координація діяльності з впровадження нових програм. 3. Ускладнена реалізація внутрівиробничих конструкторських, технологічних новинок без залучення керівників вищої ланки. 4. Надмірний розвиток системи взаємодії по вертикалі.

В багатьох компаніях служба управління персоналом координує стратегію підвищення кваліфікації виконавців, реалізовану на рівні автономних відділень, і здійснює добір кандидатів на вищі управлінські посади організації. Завдяки успішній інтеграції загальнокорпоративній стратегії розвитку і стратегії управління персоналом компанії формують новий організаційний клімат, орієнтований на надання послуг і взаємної підтримки в групах.

Менеджери всіх рівнів, спеціалісти і рядові робітники повинні одержувати інформацію про тенденції розвитку фахових і кваліфікаційних потреб організації. При цьому менеджери враховують особливості персоналу і корпоративної культури.

Найбільше істотними можуть виявитися:

рівень підготовки;

спроможність до командної роботи;

тип управлінської ролі;

тип організаційної культури.

Тому при побудові організації необхідно враховувати:

1. Ціль управління і тип управління, що буде використовуватися в організації, що побічно пов'язано з типом організаційної і корпоративної культури.

2. Особливості споживачів, ті чекання, що вони можуть пред'являти.

Організаційна структура управління представляє собою сукупність певним чином пов'язаних між собою управлінських ланок. Вона характеризується кількістю органів управління, порядком їх взаємодії та функціями, які вони виконують.

Головне призначення організаційної структури - забезпечити ефективну діяльність управлінського персоналу. До його складу на підприємстві входять: керівник підприємства, керівники підрозділів, фахівці, обслуговуючий персонал (технічний). На промисловому підприємстві питома вага кадрів управління дорівнює 20-25% усієї кількості працюючих.

На більшості підприємств традиційно застосовується лінійно-функціональна структура управління. В її основу покладена ієрархічна організація процесу управління за функціями (виробництво, постачання і збут, бухгалтерський облік, фінансування тощо). За кожною з цих функцій формується лінійна система служб, Що пронизує все підприємство зверху донизу: від директора через відділи і цехи з їхніми начальниками до майстрів та бригадирів.

Лінійно-функціональна структура управління має певні переваги: простота керівництва, відсутність дублювання функцій та ін., які особливо помітні за умов серійного виробництва.

Однак забезпечити необхідну пристосованість підприємства до мінливого ринкового середовища цей вид організаційної структури управління неспроможний. У ньому надто складна передача інформації між функціональними підрозділами, як і процес прийняття рішень загалом. Це обумовлено тим, що проблеми обговорюються по всьому ієрархічному ланцюжку знизу догори і в кожному підрозділі. При цьому багато інформації перекручується або втрачається при переході від одного рівня управління до іншого, від одного функціонального підрозділу до іншого. Середнє підприємство, як правило, має п'ять і більше рівнів управління. На кожному з них втрачається або перекручується від 8 до 15% управлінської інформації.

Існує також командна структура управління. Забезпечити її можна шляхом радикальної реорганізації існуючої системи управління, формування замість лінійно-функціональних - командних структур. Останні з'являються, коли підприємство розділяють на невеликі господарські одиниці, які являють собою "команди" робітників і інженерів або службовців, що самостійно вирішують питання, пов'язані з виробництвом та реалізацією певного продукту.

Таку організаційну перебудову можна здійснити на будь-якому підприємстві будь-якої галузі.

У кожного керівника складаються певні стереотипи управлінської діяльності. В усіх науках про управління ці стереотипи заведено називати стилем управління. У ході останніх 50-річних досліджень було сформульовано багато концепцій стилів.

Розрізняють три головні стилі управління

1. Авторитарний стиль

Всі рішення ухвалюються одноосібно керівником. Завжди точно окреслені "межі компетентності", тобто жорстко визначені ранги керівників, які мають право приймати рішення з тих чи інших питань. Структура влади будується як гранично жорстка, вертикально-ієрархічна. Рішення, ухвалені на верхніх поверхах ієрархії, надходять в низ у вигляді директив, які не підлягають обговоренню, їх належить незаперечно виконувати. Всі нижчі рівні керівників та підрозділів ознайомлені тільки із своїм функціональним завданням. Відповідальність "перекладається" на керівників нижчих рівнів.

У масовій свідомості такий стиль керівництва закріпився у відомчих висловлюваннях: "Я - начальник, ти - дурень, Ти - начальник, Я - дурень". У керівників з авторитарним стилем керівництва складаються завищена самооцінка та різко занижена оцінка оточення, особливо підлеглих. Наслідком цього є недовіра до підлеглих, нехтування ними.

2. Демократичний стиль управління

Протилежний авторитарному стилю. Прийняття рішень здійснюється колегіально, але тільки керівниками. Співробітники до прийняття рішень не залучаються. При демократичному стилі визначається, що співробітники - це не просто виконавці чужих рішень, а люди, які мають власні цінності та інтереси. Підхід до службовця як до особистості. При цьому стилі дуже часто керівники нижчої ланки починають репрезентувати й відстоювати інтереси співробітників перед вищим керівництвом. Таким чином немов би виникає зустрічний потік інформації від співробітників до керівництва. При цьому стилі зростає ініціативність співробітників, кількість творчих нестандартних рішень, поліпшується моральний клімат та загальна задоволеність співробітників організацією.

3. Ліберальний стиль управління

Він по суті означає втрату керівництва. Керівник з таким стилем діяльності намагається продемонструвати активність, але при цьому реально нічого не робить. Це - небажання і нездатність керівника приймати будь-які рішення, перекладання виробничих функцій та відповідальності на інших керівників та підрозділи, намагання уникнути будь-яких інновацій.

Підрозділи та організація за такого керівництва повільно, але неухильно перетворюється на болото, співробітники втрачають мотивацію, ініціативу та інтерес до справ організації.

Існує багато принципів управління підприємством наприклад: принципи наукового менеджменту Фредеріка Тейлора, принципи організації в теорії ефективності Гаррінпона Эмерсоната, принципи організації в теорії адміністрування Анрі Файоля та багато інших.

Основу ефективного управління персоналом складає сукупність нижче викладених принципів:

1) Гуманізм. Даний принцип показує нам,що організація персоналом повинна основуватись на нормах ділової етики, а також на нормах моралі.

2) Демократизм.

3) Диференціація -- це розбиття великих проблем на менші.

4) Дисципліна -- обов'язок підлеглих виконувати накази керівників.

5) Комплексність -- розгляд проблеми в їх взаємозв'язку та взаємозлитті.

6) Науковість -- необхідність наукового обґрунтування усіх аспектів організаційної діяльності.

7) Зворотній зв'язок. Між об'єктом та суб'єктом управління встановлюється механізмом зворотнього зв'язку, для чого використовуються: контроль, облік.

8) Професіоналізм.

9) Регламентація -- встановлення правил, який визначає порядок діяльності підприємства.

10) Цілеспрямованість -- знання цілей діяльності підприємства ,а також задач управління, пріоритетні направлення їх розвитку.

11) Ефективність(ефективність управління, пошук ефективних стилів управління, адекватної мотивації діяльності і т.д.).

Метод управління - це сукупність (система) управлінських прийомів, що сприяють забезпеченню високої ефективності діяльності організації. За допомогою правильного вибору методу управління забезпечується чітка організація процесу управління та усієї виробничо-економічної діяльності.

Серед методів, використовуваних в управлінні персоналом, є загальні, широко застосовувані в управлінні іншими об'єктами (виробництвом, народним господарством у цілому): адміністративні, економічні, соціально-психологічні -- і велика кількість конкретних, часткових методів.

Економічні методи - це ціла система мотивів і стимулів, що спонукують усіх працівників плідно трудитися на загальне благо. Тобто це система прийомів і способів впливу на виконавців за допомогою конкретного порівняння витрат і результатів (матеріальне стимулювання і санкції, фінансування і кредитування, зарплата, собівартість, прибуток, ціна).

Адміністративні методи управління це методи прямого впливу, що носять директивний, обов'язковий характер. Вони засновані на дисципліні, відповідальності, владі, примусі. Адміністративні методи, для яких характерним є прямий централізований вплив суб'єкта на об'єкт управління, включають: організаційно-стабілізуючі (закони, статути, правила, інструкції, положення тощо), розпорядницькі (накази, розпорядження), дисциплінарні (догани, реалізація форм відповідальності).

Організаційне нормування включає норми і нормативи витрат ресурсів в процесі діяльності фірми.

Управління виробництвом здійснюється й на основі правових норм, котрі стосуються організаційних, майнових, трудових та інших відносин у процесі виробництва.

Соціально-психологічні методи управління. Оскільки учасниками процесу управління є люди, то соціально-психологічні методи управління тісно пов'язані з іншими методами управління. За допомогою цих методів активізуються цивільні і патріотичні почуття, регулюються ціннісні орієнтації людей через мотивацію, норми поведінки, створення соціально-психологічного клімату, моральне стимулювання, соціальне планування і соціальну політику на підприємстві (в організації). До цих методів відносяться моральне заохочення, соціальне планування, переконання, особистий приклад, регулювання міжособистісних і міжгрупових відносин, створення і підтримка морального клімату в колективі.

1.2 Організаційно-правові форми підприємств

Законодавство України про підприємства оперує такими поняттями, як організаційні форми, види і категорії підприємств. Кожне з них вживається для класифікації підприємств за певними ознаками [2].

Організаційна (організаційно-правова) форма передбачає класифікацію підприємств залежно від форм власності, визначених Конституцією України і Законом України "Про власність", та способів розмежування у підприємствах окремих форм власності і управління майном. Юридичне значення цього полягає в урахуванні в за-конодавстві, тобто в Господарському кодексі України і спеціальних законах, особливостей правового становища підприємств окремих видів.

Загалом організаційна форма і вид визначають суб'єкта, який має право присвоювати результати діяльності підприємства. З точки зору організаційної форми Господарський кодекс України виділяє такі види підприємств: приватні, колективні, господарські товариства, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, комунальні, державні (в тому числі казенні). Слід мати на увазі, що відповідно до чинного на момент створення підприємств законодавства в Україні були створені і діють до цього часу й інші види підприємств: індивідуальні, сімейні, спільні (в тому числі з іноземними інвестиціями) підприємства.

Приватне підприємство - це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на власності фізичної особи. Визначення приватне, крім форми власності, виражає головну особливість правового становища підприємств цієї організаційної форми. Згідно із законодавством України власник у даному разі водночас є і підприємцем, тобто власність і управління майном у приватному підприємстві не розмежовуються.

Колективне підприємство (точніше його можна було б назвати "підприємство колективної власності") - це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на власності трудового колективу підприємства. Визначення колективне означає, що підприємство належить колективу співвласників (засновників, учасників), які діють як один суб'єкт права колективної власності. Правосуб'єктність власника (у даному разі колективу або групи власників, організованих у колективне підприємство з правами юридичної особи) реалізується через юридичну особу - підприємство, яке володіє, користується і розпоряджається майном відповідно до свого статуту (статті 6, 20 і 21 Закону України "Про власність") [3]. Це вид недержавної юридичної особи. Право колективної власності у колективному підприємстві безпосередньо здійснюють його органи управління - вищий орган управління (загальні збори або конференція) і правління. Отже, колективне підприємство, поки воно діє, - це об'єкт права власності відповідної юридичної особи. Його засновники і учасники є власниками часток (паїв, вкладів) у майні підприємства.

Інакше визначає поняття колективного підприємства Закон України "Про власність", згідно з яким видів колективних підприємств стільки ж, скільки суб'єктів права колективної власності названо в ст. 20 Закону України "Про власність": колективні підприємства (наприклад, підприємство, приватизоване трудовим колективом державного підприємства і не перетворене на інший вид; колективне сільськогосподарське підприємство); акціонерне або інше статутне господарське товариство (статті 25 і 26 Закону); виробничий кооператив (ст. 24 Закону; підприємство, яке засноване на власності об'єднання громадян (наприклад, профспілкове - ст. 28 Закону); підприємство релігійної організації (ст. 29 Закону); підприємство, створене господарським об'єднанням (ст. 27 Закону) [3].

Специфічним видом колективного підприємства є також орендне підприємство (ст. 22 Закону України "Про власність").

Державне підприємство являє собою організаційно-правову форму підприємства, заснованого на державній власності. Визначення державне вказує, що дане підприємство має особливості правового становища порівняно з недержавними підприємствами. Ці особливості обумовлені способом відмежування функцій власника від функцій управління майном у державному підприємстві. Саме державне підприємство як майновий комплекс є об'єктом права державної власності. Підприємству як суб'єктові права це майно належить на праві повного господарського відання. Це право вужче, ніж право власності. Обсяг його залежить від цільового призначення відповідного майна. Державне підприємство володіє, користується і розпоряджається цим майном "на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та статуту підприємства". Оскільки державне підприємство є суб'єктом права повного господарського відання майном, а не суб'єктом права власності, щодо державних підприємств діє спеціальна категорія - правовий режим майна державних підприємств (ст. 37 Закону України "Про власність") [3]. Вона означає, що державні підприємства керуються спеціальними правилами заснування, утворення їх майна при заснуванні, визначення цілей і предмета діяльності (статути державних підприємств розробляються на підставі Типового статуту державного підприємства, затвердженого 22-28 квітня 1993 р. Мінекономіки, Мінпраці, Мінфіном та Фондом державного майна України), управління майном, розподілу прибутку тощо.

Державні підприємства як суб'єкти однієї форми власності (організаційної форми) поділяються на види:

а) державні підприємства, засновані на державній власності;

б) державні підприємства, засновані на республіканській (Автономної республіки Крим) власності;

в) казенні підприємства.

Усі ці підприємства - державні юридичні особи.

Особливим видом підприємства, заснованого на державній власності, є казенне підприємство. Майно, що є у державній власності і закріплене за казенним підприємством, належить йому не на праві повного господарського відання а на праві оперативного управління. Здійснюючи право оперативного управління, казенне підприємство володіє і користується зазначеним майном. Розпоряджатися закріпленим за ним на праві оперативного управління державним майном, що належить до основних фондів підприємства, казенне підприємство може лише з дозволу органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном. Особливості розпорядження іншим майном казенного підприємства визначаються у його статуті.

Спільне підприємство - де організаційна форма підприємства, заснованого за законами України на базі об'єднання майна різних форм власності (так звана змішана форма власності). Спільні підприємства, як правило, мають форму господарських товариств, тобто є суб'єктами права колективної власності. Засновниками спільних підприємств можуть бути юридичні особи і громадяни України, інших держав. Залежно від цього є два види спільних підприємств:

а) звичайні (національні) спільні підприємства;

б) спільні підприємства з іноземними інвестиціями.