Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Тема даної дипломної роботи присвячена розгляду питань, що пов'язані з удосконаленням системи управління на підприємстві.

Характерною рисою сучасного етапу розвитку економіки є глибокі зміни в усіх її сферах, що впливають на систему управління. Управлінську систему підприємства необхідно розглядати як динамічний процес, бо її форми, методи і функції перебувають під впливом багатьох факторів: масштабу підприємства, рівня прибутковості, конкурентоспроможності тощо.

В умовах удосконалення сучасної ринкової економіки найважливішим чинником зростання суспільного виробництва України стає перетворення продуктивних сил і, зокрема, перетворення системи управління підприємствами. Їх масштаб і темпи повинні бути адекватними відповідним параметрам трансформації виробничих відносин. Відставання реформування управління у практичній діяльності значною мірою пояснюється недооцінкою перетворюючої суті управління, ігноруванням методологічних принципів перетворення, відсутністю методик створення адаптивних механізмів управління, які засновані на досягненні синергічного ефекту дії керуючих чинників.

Ефективна діяльність підприємства залежить від багатьох параметрів - ступеня розвиненості виробництва, поділу і кооперації праці, використання результатів науково-технічного прогресу, економічних ресурсів, форм стимулювання високопродуктивної праці й від ступеня інтегрування зазначених факторів під час їх використання. Застосування того чи іншого фактора поза зв'язком з іншими не забезпечує оптимального економічного розвитку підприємства.

Управління - це вплив на працівників з метою досягнення цілей, що стоять перед підприємством і його працівниками.

Суб'єктом дослідження є обласне комунальне виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства «Миргородводоканал». Об'єкт - система управління виробничим підприємством в умовах ринкової економіки.

У роботі використано методи логічного аналізу, порівняння відносних і середніх величин для дослідження значень показників, що характеризують ефективність системи управління підприємством.

Інформаційною базою дослідження є статистична звітність ОКВПВКГ «Миргородводоканал» за 2007-2009 роки.

1. Системи управління підприємством

1.1 Економічна сутність управління підприємством в умовах ринкової економіки

В економічній літературі використовують два поняття відносно управління підприємством - це «управління» та «менеджмент». Розглянемо у чому полягає їх сутність та які існують відмінності. Г.В. Осовська поняття «управління підприємством» розглядає як дії його керівника, що направлені на досягнення якоїсь певної мети. [1]

А.С. Большаков поняття «управління» визначає як процес розподілу та руху ресурсів в організації за раніше заданою метою, по раніше розробленому плану та з безперервним контролем результатів діяльності. [2]

Трудова діяльність людини свідома і цілеспрямована. Коли люди починають працювати спільно, з'являється об'єктивна необхідність в координації та узгодженні діяльності учасників для досягнення поставленої цілі.

На думку Мескона, управління - це особливий вид діяльності, що перетворює неорганізований натовп в ефективну ціленаправлену і продуктивну групу. Крім того, воно є стимулюючим елементом соціальних змін. [3]

З.П. Румянцева поняття «управління» трактує як управлінську діяльність та процеси, що пов'язані з розробкою концепції та стратегії розвитку організації, встановленням її цілей, плануванням, організаційною діяльністю, розпорядництвом, координацією і контролем, а при необхідності, й корекцією раніше прийнятих рішень. Цей автор визначає, що його основу складає теоретичне і практичне знання в області управління, а також методи та прийоми, що забезпечують спільну ефективну діяльність людей, котрі працюють в організації. [4]

Г.В. Осовська визначає, що управління являє собою специфічний вид трудової діяльності. Воно виокремилось в особливий різновид праці разом з кооперацією та поділом праці. В умовах кооперації кожен виробник виконує тільки частину загальної роботи, тому для досягнення загального результату необхідні зусилля по поєднанню, узгодженню діяльності всіх учасників спільного трудового процесу. Управління встановлює узгодженість між індивідуальними роботами і виконує загальні функції, що витікають з діяльності організації в цілому. В цій якості управління встановлює загальний зв'язок і єдність дій всіх учасників спільного процесу виробництва для досягнення загальних цілей організації.

Нині дуже багато виробничої та нормативної інформації, і суть управління в тому, щоб цілеспрямовано її переробити. Це основне відкриття принесене в світ наукою кібернетикою в середині ХХ століття. [1]

Термін «управління» означає сукупність скоординованих заходів, направлених на досягнення поставлених цілей. В. Зігерт дає таке визначення: «Управління - це таке керівництво людьми і таке використання засобів, яке дозволяє виконувати поставлені задачі гуманним, економічним та раціональним шляхом». До цього треба додати, що ціле покладання, тобто вибір цілей та формулювання задач, також відносяться до управління. Більш того, ціле покладання - один з головних обов'язків менеджерів, особливо перших керівників. [5]

Ріст значення фактору управління в сучасних умовах призвів до підвищення ролі та соціального статусу осіб, які виконують управлінські функції. Економічна стабільність організації, її здатність виживати й ефективність діяльності в умовах ринкових відносин невідривно пов'язані з її безперервним удосконаленням та розвитком. При цьому вдосконалення організації повинно здійснюватись по принципу адаптації до зовнішнього середовища. [6]

Майкл Мескон вважає, що управління - це процес планування, організації, мотивації та контролю, необхідний для того, щоб сформувати і досягнути цілей організації через інших людей. [3]

Отже, всі наведені визначення управління мають дещо спільне - це вплив суб'єкта управління на об'єкт управління з певною метою.

Фундаментальний Оксфордський словник англійської мови дає таке тлумачення «менеджменту»:

а) спосіб, манера ставлення до людей;

б) влада і мистецтво управління;

в) особливий рід уміння та адміністративні навички;

г) орган управління, адміністративна одиниця.

У спрощеному розумінні менеджмент - це вміння добиватися поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки інших людей. [1]

Таким чином, для того, щоб досягти загального результату, необхідно зробити так, щоб людина співвідносила власні бажання з вимогами виробництва, прикладаючи зусилля для досягнення поставлених перед нею цілей.

Американське визначення менеджменту - «робити що-небудь руками інших». Будь-яке управління відбувається всередині певної організації. При цьому керують: створенням цієї організації, взаємодією її частин, виробничим процесом, розвитком організації, її взаємовідносинами з іншими суб'єктами ринкового середовища. [7]

Менеджменту доводиться мати справу з основами самопізнання, мудрості та лідерства; «мистецтвом», «умінням» - тому що управління пов'язане з конкретними навиками та практичним використанням. Менеджери отримують та використовують на практиці всі знання та висновки, напрацьовані не тільки в природничих, але і в гуманітарних та соціальних науках: психології, філософії, економіці, історії, етиці та ін. Але найважливіше завдання менеджерів полягає в тому, щоб сфокусувати ці знання на підвищенні ефективності та досягненні необхідних результатів. Саме тому все більше людей сприймає менеджмент не тільки як теоретичну дисципліну, але як і прикладний інструмент. [6]

М.І. Кабушкін поняття «менеджер» трактує як самостійну професію з власними професійно-специфічними інструментами й навичками, що відрізняються від інших професій. Сприяти тому, щоб результати досягалися самими співробітниками, може тільки менеджер, а всі інші спеціалісти виконують конкретні задачі, але тільки не задачі керівника. [8]

В.А. Абчук визначає менеджера як спеціально відібраного і підготовленого керівника-професіонала, що працює по найму у власника, забезпечує вирішення поставлених перед організацією задач та націлений на примноження прибутку.

Для того щоб оперативно приймати відповідальні рішення менеджер отримує від власника підприємства практично необмежені права по управлінню. [9]

Останніми роками поняття «менеджмент» міцно увійшло до нашого ужитку, стало звичним для ділового життя і нерідко використовується наряду і нарівні з поняттям «управління». Більш того, «управління» і «менеджмент» деякі автори вважають синонімами. В дійсності зміст цих термінів декілька відрізняється.

А.К. Семенов та В.І. Набоков розділяють ці поняття по об'єктам впливу. Так, якщо в менеджменті об'єктами впливу є люди, то в управлінні об'єкти впливу - це виробничі, товарно-матеріальні й інші ресурси, а також виробничі, торгово-технологічні та інші процеси. [10]

«Менеджмент» - англійське слово, що в перекладі означає «управління». Тим не менше ці поняття використовуються в різних контекстах. «Управління» зустрічається у всіх без виключення сферах і видах діяльності, де воно необхідне. Управляти можна чим завгодно - автомобілем, фінансовими потоками, брендами, закупівлями, асортиментом та ін. Класичне поняття управління передбачає деякий ціленаправлений процес по переведенню системи з одного стану в інший, бажаний.

Слово «менеджмент» зазвичай використовується по відношенню до людей, колективів і організацій: менеджмент означає управління цими організаціями. Згідно визначенню, прийнятому на Заході, менеджмент - це управління особливою системою - людиною. Таким чином, можна визначити менеджмент як ціленаправлений вплив на поведінку іншої людини з метою досягнення результату через його зусилля. [11]

В словнику іноземних мов менеджмент перекладається як управління виробництвом і як сукупність принципів, методів, засобів і форм управління виробництвом, з метою підвищення його ефективності й прибутковості.

Управління - це підготовка, прийняття та реалізація рішень у всіх галузях діяльності підприємства, направлених на досягнення головної мети. Отже, рішення - це основний продукт управлінської діяльності. [1]

Управлінське рішення - це концентроване вираження процесу управління на його кінцевій стадії. Рішення повинні відповідати вимогам. Головні серед них - обґрунтованість, чіткість формулювань, реальна можливість здійснення, своєчасність, економічність (визначається по розмірах витрат), ефективність (як степінь досягнення поставлених цілей у співставленні з витратами ресурсів). Як правило, рішення повинні прийматись там, де виникає проблемна ситуація. Для цього менеджерів відповідного рівня необхідно наділити повноваженнями і покласти на них відповідальність за стан справ на керованому об'єкті.

Дуже важливою умовою позитивного впливу рішення на роботу організації є його узгодженість з раніше прийнятими рішеннями, як по вертикалі, так і по горизонталі управління (якщо, звичайно, наступне рішення не направлене на кардинальну зміну всієї політики розвитку). [12]

Рішення - це основний продукт (результат) управлінської діяльності. Рішення обов'язково передбачає стадію реалізації.

Управління - вплив однієї особи чи групи осіб (менеджерів) на інших осіб для спонукання дій, відповідних досягненню поставлених цілей при прийнятті на себе менеджерами відповідальності за результативність впливу.

Управління включає три аспекти:

- «Хто» керує «ким» (інституціональний аспект);

- «Як» здійснюється управління і «як» воно впливає на керованих (функціональний аспект);

- «Чим» здійснюється управління (інструментальний аспект).

В діяльності будь-якого підприємства необхідно виділити цілі та обмеження. Вони виконують наступні основні задачі в управлінні:

- співставлення існуючого стану з бажаним («де ми?» і «куди йдемо?»);

- керівні вимоги до дій («що треба зробити?»);

- критерії прийняття рішень («який шлях кращий?»);

- інструменти контролю («куди ми в дійсності прийшли і що з цього слідує?»). [7]

Управління - процес впливу суб'єкта на об'єкт з метою переведення його в якісно новий стан чи підтримання у встановленому режимі.

Метод управління - це набір способів, прийомів, засобів впливу на керований об'єкт. По змісту впливу на об'єкт управління методи зазвичай діляться на: організаційно-адміністративні, економічні, соціально-психологічні та ін. [5]

Таким чином, основна задача управління - організувати роботу інших людей, при цьому найкращою формою мистецтва управління є така організація, при якій у об'єкта управління складається враження, що ним ніхто не керує.

Управління - це вплив на колектив, який направлений на досягнення мети, і необхідні для цього взаємопов'язані заходи; організація, важелі та регулювання цього процесу за допомогою зворотного зв'язку; керівництво людьми, розробка, прийняття та реалізація рішень; найкращий розподіл ресурсів та цілеспрямована переробка інформації тощо. Все це в сукупності, в нерозривному зв'язку та взаємодії складає управління. [1]

Для успішного керівництва організацією необхідно здійснювати управління відкрито та систематично. Щоб досягти успіху, потрібно запровадити та підтримувати в робочому стані систему менеджменту, розроблену з метою постійного покращення результативності та ефективності діяльності організації.

Управління - процес прийняття оптимальних рішень в умовах невизначеності. Для ефективного управління недостатньо одних тільки організаторських схильностей, вадливо також мати підприємницьку інтуїцію. Оптимальне управління як динамічний процес пошуку найбільш ефективних зв'язків з оточуючим середовищем є симбіозом мистецтва та науки. Перший аспект знаходить відображення у вмінні керівника використовувати в умовах постійно змінюваного господарського життя свій досвід, логіку, інтуїцію, неформальні методи. Другий бік оптимального управління - ставлення керівника чи іншої особи, яка приймає рішення, до формалізованих методів управління, що базуються на використанні різноманітної інформації. [13]

В сучасному світі розуміння менеджменту як мистецтва базується на тому, що організації - це складні соціальні системи, управління якими вимагає обліку великої кількості факторів внутрішнього і зовнішнього середовища. Прийняття управлінських рішень в цих умовах - це дійсно мистецтво, що базується на знаннях, вміннях, інтуїції та досвіді людей, які керують організаціями. [4]

Таким чином, можна зробити висновок, що управління скрізь супроводжує діяльність людини. Будь-яка діяльність потребує управління. Завдяки управлінню стає можливою ця діяльність. Чим краще здійснюється управління, тим вища імовірність успіху. Від управління залежить реальність передбачуваного результату, чіткість та узгодженість дій людей. А також зацікавленість людини - учасника спільної праці в кінцевому результаті. Ось чому все більше уваги приділяється управлінню. Ставляться задачі удосконалення управління, пошуку нових форм, визначення можливостей його розвитку, використовуючи засоби нової техніки, збагачення інформацією і т.д.

1.2 Системи управління підприємством

С.В. Мочерний вважає, що важливу роль в успішному розвитку підприємства відіграє наукова система управління. Для зростання ефективності виробництва система управління підприємством має більше значення, ніж впровадження нової техніки і технології. [14]

Система управління будь-якої організації є складною системою, створеною для збору, аналізу і обробки інформації з метою отримання максимального кінцевого результату при певних обмеженнях (наприклад, наявності ресурсів). [15]

М.С. Мотишина дає таке визначення системи управління - система організації і підтримки господарських рішень, направлена на ріст організованості господарської системи. Процеси прийняття рішень визначають зміст процесу управління в господарських системах і конкретний спосіб реалізації системної функції управління - зміни організованості.

Основні елементи системи управління: місія; цілі, результати; стратегії; функції; організаційна структура; процеси, методи; забезпечення: інформаційне, кадрове, фінансове та ін. [16]

Місія - основна ціль організації - чітко виражена причина її існування. Цілі розроблюються для реалізації цієї місії. (Мескон, Хедоурі) Місія - одне з основоположних понять стратегічного управління.

Цілі - чітко сформульовані і кількісно визначені бажані результати функціонування і розвитку системи, обов'язкові для досягнення у визначені строки. В управління необхідно оцінити кожну функцію і вид діяльності всередині організації, виходячи з їх вкладу в досягнення цілей підприємства. Цілі формують критерії для оцінки доцільності пропонованого образу дій, встановлюють стандарти для оцінки ефективності, що досягається, і дають загальний орієнтир для діяльності фірми в цілому. [17]

Стратегія - визначення основних довгострокових цілей і задач підприємства, затвердження курсу дій і розподіл ресурсів, необхідних для досягнення цих цілей. Ціль стратегії в тому, щоб отримати довгострокові конкурентні переваги, які забезпечать організації високу рентабельність

Функція - відособлений, однорідний, стійкий вид діяльності. Стосовно суб'єкту управління - це діяльність по управлінню. Стосовно до об'єкту управління - це його основна і допоміжна діяльність.

Якщо стратегії пов'язані з розвитком підприємства, то функції забезпечують реалізацію цілей в процесі його функціонування. В той же час самі функції значною мірою визначаються прийнятою стратегією. При зміні стратегії змінюються і функції управління. Управлінські функції є основою змісту менеджменту і структури управління.

Структура управління (організаційна структура) - внутрішня організація системи управління, яка описується сукупністю структурних елементів, їх взаємовідносинами між собою і з об'єктом управління. Структура управління - певна схема взаємозв'язків між ланками і окремими робітниками, зайнятими вирішенням управлінських задач.

Методи - сукупність прийомів і способів впливу на керований об'єкт для досягнення цілей. [16]

Отже, система управління - це спосіб побудови взаємозв'язків між рівнями управління та функціональними областями, що забезпечує оптимальне при даних умовах досягнення цілей організації. Тобто, система управління тісно пов'язана з цілями, функціями, процесом управління, роботою менеджерів та розподілом між ними повноважень.

А.С. Курочкін стверджує, що створення, формування системи - це, в першу чергу, процес організації функціональних зв'язків між її елементами. Сутність організації будь-якої системи розкривається через п'ять методологічних принципів:

1. Принцип сумісності визначає, в якому випадку окремі елементи в процесі взаємодії можуть бути організовані в систему. Для того щоб система могла бути організована, повинні існувати дві форми сумісності: сумісність одно-порядкових елементів як необхідну умову їх взаємодії і сумісність окремо взятого елемента і системи в цілому. При цьому сумісність повинна бути доцільною, такою, при якій взаємодія між елементами служить досягненню спільної мети системи.

2. Принцип зосередження функцій свідчить, що ступінь організованості системи буде тим вище, чим більше число елементів кожного рівня в її ієрархії володіє функціональністю стосовно не тільки до всієї системи в цілому, але і по відношенню до вищележачого рівня її структури. Іншими словами, при проектуванні, організації системи необхідно елементам різних рівнів структури надати такі властивості, які забезпечували б ієрархічне зосередження «зусиль» кожного рівня на здійснення мети, поставленої перед системою.

3. Принцип актуалізації функцій відображає підхід до організації системи як до безперервного становленню функціональності її елементів. При цьому слід враховувати, що у становленні організації системи та її збереження мають місце два важливих моменти: виникнення у її елементів властивостей, потенційно здатних стати функціональністю елемента щодо системи, і актуалізації функцій (властивостей, вже притаманних елементу) як процес придбання властивостями елементів функціонального характеру (функціоналізму). Однак реалізація функціональності властивостей, яка існує як можливість, залежить від зовнішніх умов. А це означає, що процес становлення властивості та процес придбання ним функціонального характеру - це два різних явища, причому для збільшення ступеня організованості системи найважливішим є процес прояви властивостей функціональності, тобто процес актуалізації функцій.

4. Принцип лабілізації функцій спрямований на підвищення рівня організації. Властивість організації провести зміну структури, замінивши її більш функціональною, і є суть лабілізації. Відповідно до цього принципу, з одного боку, необхідно підвищення поліфункціональність елементів системи (наприклад, якщо в якості системи розглядати виробничий процес у будівництві, то цей принцип реалізується шляхом навчання робітників суміжних спеціальностей, підвищення взаємозамінності предметів та засобів праці), а з іншого боку, потрібен облік (при організаційно-технологічному плануванні) досягнутої лабільності елементів системи.

5. Принцип нейтралізації дисфункцій випливає з уявлення про те, що при внутрішньому або зовнішньому впливі на систему деякі її елементи можуть втрачати функціональність або навіть проявляти дисфункціональність, тому з метою самозбереження системи її елементи повинні мати властивості, які здатні нейтралізувати втрату функціональності або прояв дисфункцій. Практична реалізація цього принципу організації систем проявляється в застосуванні при їх проектуванні методів, що забезпечують надійність функціонування. [18]

Ефективність роботи підприємства залежить від організаційної форми, обраної для управління ним. Тому організаційна структура повинна відповідати конкретному об'єкту управління (підприємству), його цілям і умовам, в яких здійснюється функціонування об'єкту і управління ним.

С.В. Мочерний визначає систему управління як свідомо організований, цілеспрямований і активний вплив різних суб'єктів управління на процес розвитку та функціонування суспільного способу виробництва, економічної системи, їх окремих підсистем та елементів. [14]

Організаційна структура підприємства призначена, перш за все, для встановлення чітких взаємозв'язків між підрозділами організації, розподілу між ними прав і відповідальності. Організаційна структура фірми визначає її склад і систему підпорядкування в загальній ієрархії фірми. [19]

Організаційна структура підприємства - одне з ключових понять менеджменту, тісно пов'язане з цілями, функціями, процесом управління, роботою менеджерів і розподілом між ними повноважень. В межах цієї структури протікають всі управлінські процеси, в яких беруть участь менеджери всіх рівнів, категорій і професійної спеціалізації.

Структуру можна порівняти з каркасом споруди підприємства, побудованим для того, щоб усі процеси, що протікають в ньому, здійснювались своєчасно і якісно. [14]

Організаційна структура є «продуктом» організаційного проектування і являє собою формальні правила, що розроблюються менеджерами для ефективного поділу праці і розподілу офіційних обов'язків серед окремих співробітників і груп. Структура характеризує стійкі зв'язки між елементами організації, дозволяє визначити сфери контролю керівників і скоординувати всі функції. Організаційна структура є єдиним способом переходу від планів до дій.

В.Л. Полукаров дає таке визначення: структура управління організацією - впорядкована сукупність взаємопов'язаних елементів, що знаходяться між собою у стійких відносинах, які забезпечують їх розвиток і функціонування як єдиного цілого. В межах структури протікає управлінський процес, між учасниками якого розділені функції і задачі управління. З цієї позиції організаційна структура - це форма поділу і кооперації управлінської діяльності, в межах якої відбувається процес управління, направлений на досягнення цілей організації. Структура управління включає в себе цілі, розділені між різними ланками, зв'язки між якими забезпечують координацію по їх виконанню. [20]

Будь-яка складна система будується по ієрархічному, багаторівневому принципу. Рівень управління визначається елементами системи, однаково віддаленими від верхньої структурної ланки, що мають однакові права.

Для реалізації функцій управління створюється спеціальний апарат, структура якого визначається ланками, з яких він складається, і кількістю ієрархічних ступенів управління. Структура управління повинна забезпечувати єдність стійких зв'язків між її складовими і надійне функціонування системи і цілому. [21]

Таким чином, організаційна структура управління будь-яким суб'єктом господарювання - це форма системи управління, яка визначає склад, взаємодію та підпорядкованість її елементів.

В залежності від характеру зв'язків виділяють декілька основних типів організаційних структур управління: лінійна, функціональна, лінійно-функціональна, програмно-цільова, матрична, дивізіональна. [22]

Лінійна структура передбачає, що на чолі організації і кожного підрозділу знаходиться керівник, наділений всіма повноваженнями і зосередивший в своїх руках всі функції управління. Його рішення, що передаються по ланцюжку згори донизу, обов'язкові для виконання всіма нижчестоящими ланками. На цій основі створюється ієрархія керівників даної системи управління (наприклад, директор організації, начальник цеху, майстер). Посадова особа не має права віддавати розпорядження яким-небудь виконавцям, минувши їх безпосереднього керівника.

Дана структура допускає наявність окремих спеціалістів чи функціональних відділів, які лише допомагають лінійному керівникові в зборі і обробці інформації, аналізі господарської діяльності і т.д., але самі вказівок чи інструкцій керованому об'єкту не дають. [10]

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 1.1 - Лінійна організаційна структура управління

Основним недоліком цієї форми організаційної структури є надто складна процедура прийняття управлінських рішень (надходять згори донизу, а дозвіл на кожний крок діяльності необхідно отримати знизу догори, нерідко через усю ієрархію керівників). Таке рішення приймають на тривалих засіданнях, після численних узгоджень і наявної колективної відповідальності за будь-які дії. Ця структура управління дуже складна, вона повільно реагує на внутрішні й зовнішні зміни (зокрема на зміну кон'юнктури), не враховує новаторського ризику підприємця, оскільки керівники підрозділів не можуть прийняти самостійно рішення. З лінійною формою управління також пов'язані такі негативні риси менеджерів, як підлабузництво, бюрократизм, корупція, підсиджування, доноси тощо. [14]

Переваги лінійної організаційної структури:

- чіткість розпоряджень;

- чітке розмежування відповідальності і компетенції;

- простий контроль;

- швидкі і економічні форми прийняття рішень;

- прості ієрархічні комунікації;

- персоніфікована відповідальність;

- висока відповідальність керівника за результати діяльності очолюваного підрозділу;

- отримання виконавцями узгоджених між собою розпоряджень. [10]

Функціональна структура. При функціональному управлінні підпорядкування здійснюється в межах реалізації певної функції управління. Така структура підвищує ефективність управління за рахунок участі в роботі кваліфікованих спеціалістів по конкретним областям діяльності організації. Функції одного лінійного керівника виконують декілька функціональних керівників. Робітники, в тому числі й нижчестоящі керівники, підпорядковуються декільком функціональним керівникам. Така структура дозволяє розвантажити лінійних керівників від необхідності детального знання всіх сторін управління організацією, але порушує принци єдиноначальності, знижує відповідальність за роботу, так як виконавець отримує завдання від кількох функціональних керівників. [23]

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 1.2 - Функціональна структура управління

Переваги функціональної структури управління:

- висока компетентність спеціалістів, які відповідають за виконання конкретних функцій;

- спеціалізація підрозділів на виконанні певного виду управлінської діяльності, ліквідація дублювання у виконанні задач управління окремими службами;

- звільнення лінійних менеджерів від вирішення багатьох спеціальних питань і розширення їх можливостей по оперативному управлінню виробництвом;

- створюється основа для використання в роботі консультацій досвідчених спеціалістів, зменшується необхідність в спеціалістах широкого профілю

В якості недоліків цього виду організаційної структури можна виділити:

- порушення принципом повноправного розпорядництва принципу єдиноначальності;

- довга процедура прийняття рішень;

- складність підтримки постійних взаємозв'язків між різними функціональними службами;

- зниження відповідальності виконавців за роботу, оскільки кожен виконавець отримує вказівки від кількох керівників;

- неузгодженість і дублювання вказівок і розпоряджень, отриманих виконавцями «згори»;

- кожен функціональний керівник і функціональний підрозділ ставлять свої питання на перше місце, недостатньо узгоджуючи їх з необхідністю досягнення поставлених перед компанією цілей;

- відсутність взаємопорозуміння дій між функціональними службами. [20]

Лінійно-функціональна структура включає як лінійну, так і функціональну організації. Певні органи управління і виконавці спеціалізуються на виконанні окремих видів управлінської діяльності (функцій). [14]

При лінійно-функціональній структурі лінійні керівники є єдиноначальниками, а їм допомагають функціональні органи. Лінійні керівники нижчих рівнів адміністративно не підпорядковані функціональним керівникам вищих рівнів управління. Ця структура використовується найбільш широко. Інколи таку систему називають штабною, так як функціональні керівники відповідного рівня складають штаб лінійного керівника. [7]

Переваги лінійно-функціональної організаційної структури такі:

- лінійно-функціональна структура дозволяє організувати управління виробничими процесами за лінійною схемою (керівник вищого рівня - керівник нижчого рівня - виконавець);

- функціональні підрозділи надають методичну допомогу, готують інформацію, виконують різні управлінські завдання для відповідних лінійних керівників;

- висока компетентність спеціалістів, які відповідають за здійснення конкретних функцій;

- поєднання принципу спеціалізації з принципом єдності керівництва.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 1.3 - Лінійно-функціональна організаційна структура

Недоліки лінійно-функціональних структур:

- затягнені строки підготовки управлінських рішень;

- інформаційне перевантаження керівників вищих рівнів управління;

- незабезпеченість скоординованості в роботі функціональних підрозділів. [24]

Дивізіональні структури - структури, що базуються на виділенні великих автономних виробничо-господарських підрозділів (відділів, дивізіонів) і відповідних їх рівнів управління з наданням цим підрозділам оперативно-виробничої самостійності та з перенесенням на цей рівень відповідальності за отримання прибутку.

Структуризація компанії по підрозділах (дивізіонах) проводиться, як правило, по одному з трьох принципів: по продуктовому - з урахуванням особливостей продукції, що випускається, чи послуг, що надаються; в залежності від орієнтації на конкретного споживача; по регіональному - в залежності від територій, які обслуговуються. В зв'язку з цим виділяються три типи дивізіональних структур:

- дивізіонально-продуктові структури;

- організаційні структури, орієнтовані на споживача;

- дивізіонально-регіональні структури. [20]

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 1.4 - Дивізіональна організаційна структура

Дивізіональні структури управління є найбільш досконалим різновидом організаційних структур ієрархічного типу. Вони характеризуються повною відповідальністю керівників відділ за результати діяльності очолюваних ними підрозділів. В зв'язку з цим найважливіше місце в управлінні компаніями з дивізіональною структурою займають не керівники функціональних підрозділів, а керівники, які очолюють виробничі відділення.

Переваги дивізіональної структури:

- вона забезпечує управління багато профільними підприємствами з загальною чисельністю робітників порядку сотень тисяч і територіально віддаленими підрозділами;

- забезпечує більшу гнучкість і більш швидку реакцію на зміну в оточенні підприємства в порівнянні з лінійною та лінійно-функціональною;

- при розширенні меж самостійності підрозділів вони стають «центрами отримання прибутків», активно працюючи по підвищенню ефективності і якості виробництва;

- більш тісний взаємозв'язок виробництва зі споживачами.

Недоліки дивізіональної структури:

- велика кількість «поверхів» управлінської вертикалі; між робочими і керівником виробництвом підрозділу - три і більше рівня управління, між робочими і керівництвом компанії - п'ять і більше;

- роз'єднаність штабних структур підрозділів зі штабами компанії;

- основні зв'язки - вертикальні, тому залишаються загальні для ієрархічних структур недоліки - тяганина, перевантаженість керівників, погана взаємодія при вирішенні питань, суміжних для підрозділів і т.д.;

- дублювання функцій на різних «поверхах» і як наслідок - дуже високі витрати на утримання управлінської структури;

- у відділах, як правило, зберігається лінійна структура зі всіма її недоліками. [25]

Проектна організаційна структура. Такі структури отримали назву адаптивних або органічних, в протиставлення жорстко упорядкованим механістичним структурам, до яких відносяться функціональні й дивізіон альні структури. На чолі проектної структури стоїть керівник, який відповідає за реалізацію проекту в заданий термін і в межах виділених коштів. Для здійснення проекту формується тимчасова команда кращих спеціалістів з представників необхідних функціональних служб.

Керівнику проекту повністю підпорядковуються виділені під його реалізацію ресурси і члени проектної команди. По закінченню проекту команда розпускається, спеціалісти або починають працювати над виконанням нової ідеї, або повертаються на місця своєї постійної роботи в організації чи залишають її. [26]

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рисунок 1.5 - Проектна організаційна структура

Переваги даної структури:

- висока гнучкість і адаптивність організації;

- зниження ризику помилкових рішень;

- професійна спеціалізація керівників функціональних підрозділів;

- колектив працюючих над одним проектом об'єднується єдинством поставленої цілі. При реалізації проекту створюються передумови для оперативного вирішення виникаючих проблем;

- забезпечується підвищення персональної відповідальності керівників та виконавців, створення умов для кращої їх взаємодії;

- наявність передумов оптимального використання ресурсів організації в цілому;

- певне скорочення навантаження на керівників проектів та їх апарат.

Недоліки проектної структури:

- можливість конфліктів через подвійне підпорядкування;

- складність в здійсненні в організації єдиної інноваційної політики;

- необхідність диференційованого контролю по функціях та проектах. [10]

Матрична структура. В цій структурі відбувається накладення однієї структури на іншу - програмно-цільової на функціональну, регіональної на товарну, споживчої на регіональну і т.д. При чому принциповим моментом в матричній структурі є підпорядкування працівників двом керівникам одного ієрархічного рівня. Керівник проекту ставить задачу перед членами проектної команди, складає графіки виконання задач, здійснює контроль витрат, термінів, кількісних і якісних показників. Керівники функціональних служб визначають спосіб вирішення поставлених перед відповідними спеціалістами завдань та контролюють хід їх вирішення.

Матрична структура використовується, коли хоча б дві змінні (товар, споживач, регіон, технологія, функція, сегмент ринку) стають однаково важливими для компанії. [26]

Можна виділити два види матричної структури: перманентну форму, в якій залишені залежності більш менш стабільні і, як наслідок, стійкими є організаційні одиниці та робоча сила; та пов'язану з проектною діяльністю змінну форму, коли взаємозв'язки, ринкові одиниці та робоча сила зазнають частих змін. Прикладом перманентної структури можуть бути адміністративні органи деяких міст, де діяльність функціональних міських відділів паркового господарства, правопорядку, охорони здоров'я і т.д. координуються з роботою голів окремих районів; ті і інші разом відповідають за якість послуг, що надаються населенню. Змінна матрична структура використовується для проектної діяльності, результати якої часто змінюються, наприклад, в аерокосмічних компаніях, дослідницьких лабораторіях, консультаційних фірмах. [27]

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.6 - Матрична організаційна структура

Переваги матричної структури:

- можливість реалізації відразу двох стратегічних напрямів розвитку компанії;

- підтримує інноваційну діяльність (міждисциплінарний підхід до вирішення нестандартних завдань);

- гнучкість структури, що дозволяє перерозподіляти функціональних спеціалістів між проектами, уникаючи дублювання функціональних служб;

- добра координація діяльності функціональних спеціалістів за рахунок введення позиції керівника проекту.

Недоліки матричної структури управління:

- підрив принципу єдиноначальності, боротьба за владу та схильність до анархії, конфліктність структури;

- психологічні проблеми персоналу, пов'язані з невизначеністю та змінюваністю структури;

- ріст управлінського апарату (у кожного спеціаліста два начальника);

- подовження термінів прийняття рішень через необхідність численних узгоджень. [26]

В таблиці 1.1 наведені основні переваги та недоліки перекислених вище організаційних структур управління.

Таблиця 1.1 - Переваги та недоліки організаційних структур

Організаційна структура	Переваги	Недоліки
1	2	3
Лінійна	- Чіткість і єдинство розпоряджень; - Простий контроль; - Персоніфікована відповідальність; - Чітке розмежування відповідальності й компетенції.	- Надто складна процедура прийняття управлінських рішень; - Повільно реагує на внутрішні й зовнішні зміни; - Не враховує новаторського ризику підприємця.
Функціональна	- Звільнення лінійних менеджерів від вирішення багатьох спеціальних завдань, розширення їх можливостей по оперативному управлінню; - Спеціалізація підрозділів на виконанні певного виду управлінської діяльності	- Довга процедура прийняття рішень; - Зниження відповідальності виконавців за роботу; - Відсутність взаємопорозуміння і єдності дій між функціональними службами.
Лінійно-функціональна	- Організація управління виробничими процесами за лінійною схемою; - Висока компетентність спеціалістів, які відповідають за здійснення конкретних функцій; - Поєднання принципів спеціалізації та єдності керівництва.	- Затягнені строки підготовки управлінських рішень; - Інформаційне перевантаження керівників вищих рівнів управління; - Незабезпеченість скоординованості в роботі. функціональних підрозділів
Дивізіональна	- Більш гнучка і швидка реакція на зміни в оточенні підприємства; - Забезпечує управління багатопрофільними підприємствами; - Більш тісний взаємоз'явзок виробництва зі споживачами.	- Велика кількість «поверхів» управлінської вертикалі; - Роз'єднаність штабних структур підрозділів зі штабами компанії; - Дублювання функцій на різних «поверхах».
Проектна	- Висока гнучкість і адаптивність - Підвищення персональної відповідальності керівників та виконавців; - Певне скорочення навантаження на керівників проектів та їх апарат	- Можливість конфліктів через подвійне підпорядкування; - Складність в організації єдиної інноваційної політики; - Необхідність диференційованого контролю по функціях та проектах.
Матрична	- Можливість реалізації відразу двох стратегічних напрямів розвитку; - Гнучкість структури; - Підтримка інноваційної діяльності; - Добра координація діяльності функціональних спеціалістів.	- Підрив принципу єдиноначальності, конфліктність структури; - Ріст управлінського апарату; - Подовження термінів прийняття рішень.

Ядро системи управління в економіці - цілеспрямований вплив на потреби, інтереси та цілі окремих індивідів, колективів людей, верств і прошарків для досягнення поставленої мети. Основними об'єктами цієї системи є суспільне виробництво загалом (загальна форма), окремі сфери, галузі народного господарства, окремі сфери суспільного відтворення, певні елементи (або підсистеми) економічної системи (відносини економічної власності, продуктивні сили, техніко-економічні відносини тощо (особлива форма)) та окремі підприємства, фірми, компанії й установи (одинична форма). [14]

Будь-яка організація в процесі створення і розвитку орієнтується на досягнення визначених цілей, тому і організаційна структура цієї організації є спеціально і ціле направлено створеною і орієнтованою на досягнення встановлених цілей. [19]

Не існує найкращої структури для всіх підприємств. Більш того, на протязі діяльності однієї організації може виникнути потреба декілька раз змінити форму організаційної структури, приводячи її у відповідність з новими цілями та умовами функціонування організації. Але можна стверджувати, що для кожного підприємства на кожному етапі його розвитку існує ефективна структура, при якій цілі функціонування підприємства досягаються оптимальним способом.

В основу побудови організаційних структур апарату менеджменту повинні бути покладені такі принципи: забезпечення оптимальної керованості соціотехнічною системою (підприємством або його підрозділом), мінімальна кількість ступенів і ланок управління, підвищення ступеня централізації лінійного та функціонального менеджменту з одночасним розвитком делегування повноважень нижчим ланкам, поділ і кооперація праці в апараті менеджменту, а також між лінійними і функціональними менеджерами. [28]

Формування організаційної структури відбувається як результат взаємовпливу стратегічного задуму власника і зовнішніх умов. Зовнішнє середовище формується в результаті взаємодії маси пов'язаних і не пов'язаних з ним суб'єктів господарської діяльності - покупців, інших підприємств, інвесторів, найманих робітників, держави. Кожна група, вступаючи в ринкові угоди, керується певними мотивами. Залежно від того, наскільки важливі підприємству ті чи інші суб'єкти, вона повинна на ці мотиви орієнтуватися. [19]

Організаційна структура управління являє собою статичну характеристику системи управління. Структура управління формується в процесі розподілу формальних ролей в організації і встановлення взаємозв'язків між ними, а також між частинами структури.

В.А. Долятовський виділяє наступні властивості систем управління:

1. Стійкість - властивість об'єкту, що заключається в здатності зберігати досить малі відхилення процесу після впливу на нього. Якщо всі зв'язки елементів розпадаються, то і структура перетворюється в набір ізольованих частин.

2. Надійність - властивість системи управління зберігати в часі граничні значення ознак і параметрів, що характеризують ті властивості системи, які визначають її здатність виконувати потрібні функції в заданому режимі. Структурна надійність визначає втрату працездатності, відмову системи. Функціональна надійність характеризується збоями, помилками в роботі.

3. Спостережливість об'єкту управління характеризує властивість системи управління, яка заключається в можливості оцінки значень, які визначають стан цього об'єкту по виміру їх значень в умовах заданих обмежень.

4. Керованість - властивість, яка заключається в тому, що існують керовані впливи, які дозволяють досягти цілі в умовах заданих обмежень.

5. Своєчасність - характеризується імовірністю виконання роботи за певний час чи в заданий термін.

6. Точність роботи визначається допустимими відхиленнями результатів від поставленої мети.

7. Адаптивність - властивість систем змінювати свою структуру і функції у відповідь на зміну середовища з метою забезпечення заданого критерію якості функціонування.

8. Ефективність - характеристика систем, що визначає відношення корисного результату управління до витрат і втрат, обумовлюючи розробку, створення і експлуатацію систем управління. [29]

Створення цілісної ефективної системи управління підприємством може бути забезпечене лише за умови тісної взаємодії всіх (загальних) функцій управління - планування, організації, стимулювання тощо, котрі повинні доповнювати одна одну при правильному поєднанні централізованих і демократичних засад в управлінні. Це вимагає перерозподілу функцій між різними органами управління, розширення одних функцій, звуження інших.

Управління - це процес планування, організації, мотивації та контролю, необхідний для того, щоб сформувати і досягнути цілей організації.

Менеджмент - це вміння добиватися поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки інших людей.

Управлінське рішення - це концентроване вираження процесу управління на його кінцевій стадії, тобто рішення є основним результатом управлінської діяльності.

Система управління - це спосіб побудови взаємозв'язків між рівнями управління та функціональними областями, що забезпечує оптимальне при даних умовах досягнення цілей. Таким чином, система управління тісно пов'язана з цілями, функціями, процесом управління, роботою менеджерів та розподілом між ними повноважень.

Ефективність роботи підприємства залежить від організаційної форми, обраної для управління. Організаційна структура повинна відповідати конкретному об'єкту управління, його цілям і умовам функціонування.

Система управління є складною системою, створеною для збору, аналізу і обробки інформації з метою отримання максимального кінцевого результату. Для зростання ефективності виробництва система управління підприємством має більше значення, ніж впровадження нової техніки і технології.

2. Аналіз ефективності діючої системи управління підприємством ОКВПВКГ «Миргородводоканал»

2.1. Характеристика підприємства та його основні техніко-економічні показники

Обласне комунальне виробниче підприємство водопровідно-каналізаційного господарства «Миргородводоканал» знаходиться за адресою: Полтавська обл., Миргородський р-н, м. Миргород, вул. Шишацька 82 б. Форма власності ОКВПВКГ «Миргородводоканал» - комунальна. ОКВПВКГ «Миргородводоканал» є єдиним підприємством міста, що займається збиранням, очищенням та розподіленням води.

Водоканал забезпечує експлуатацію та функціонування систем водопостачання і каналізації у відповідності з вимогами нормативно-технічної документації.

Підприємство зобов'язане укладати з абонентами договори на відпуск питної води і прийом стічних вод з урахуванням можливості систем водопостачання і каналізації, забезпечувати виконання його умов, забезпечувати абонентів інформацією про якість питної води, тарифи, ліміти водоспоживання, заходи із раціонального використання питної води, скорочення витрат на виробництво питної води, по прийому та очищенні стічних вод. Водоканал має право здійснювати контроль за правильністю обліку об'ємів водопостачання та водовідведення.

ОКВПВКГ «Миргородводоканал» може використовувати міри економічного впливу за невиконання умов договору і вимог Правил користування системами комунального водопостачання та каналізації в порядку передбаченому законодавством чи договором, а також призупинити (обмежити) відпускання абонентам питної води та прийом від них стічних вод у випадках передбачених Правилами користування системами комунального водопостачання та каналізації.

Джерелом господарсько-питного водопостачання м. Миргорода є води Бучакського та Харківського водоносних горизонтів. Водопостачання міста налічує 128,6 км водопровідних мереж, 63,7 км каналізаційних, 32 свердловини, 4 каналізаційно-насосних станції, 1 очисна споруда.

Водопостачання м. Миргорода комунальним водогоном здійснюється з 32 артезіанських свердловин. У робочому стані знаходиться 23 артезіанські свердловини, 6 свердловин резервних. Основна частина водогону побудована в 1960-1985 рр. Водопровідні мережі мають значний фізичний знос - близько 70%, і як наслідок - часті пориви мережі. Розташування основної кількості свердловин зосереджено на двох водозаборах.

Табл. 2.1. Техніко-економічні показники діяльності підприємства

Показники	Роки	Відхилення
	2008	2009	абсол.	відн., %
Виручка від реалізації послуг, тис. грн	13973,3	15753	+ 1779,7	12,74
Повна собівартість, тис. грн	11774,3	13648	+ 1873,7	15,9
Чистий прибуток (збиток), тис. грн	(103)	(452)	+ 349	338,8
Середньооблікова кількість штатних працівників, осіб	251	252	+ 1	0,4
Фонд оплати праці, тис. грн	4919,1	5696,7	+ 777,6	15,81
Рентабельність продукції, %	- 0,87	- 3,31	- 2,44	-280
Рентабельність капіталу, %	- 2	- 7	- 5	-250

Як видно з таблиці 2.1 при порівнянні даних звітів про фінансові результати і звітів з праці за 2008 р. та 2009 р. спостерігається зростання виручки від реалізації послуг на 12,74%, повної собівартості продукції на 15,9%, а розмір чистого збитку збільшується на 349 тис. грн (338,8%). Відбувається незначне зростання кількості штатних працівників (0,4%) й розміру фонду оплати праці на 15,81%. Рентабельність продукції і капіталу стрімко знижується та досягла позначки (- 3,31%) й (- 7%) відповідно.

2.2 Дослідження системи управління підприємством ОКВПВКГ «Миргородводоканал»

Організаційна структура обласного комунального виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства сформована на основі лінійно-функціонального, тобто змішаного принципу. На рис. 2.1 показана організаційна структура управління обласним комунальним виробничим підприємством водопровідно-каналізаційного господарства «Миргородводоканал».

Директор представляє організацію в органах державної влади і у взаємовідносинах з партнерами. Основним його завданням є організація виробничо-господарської діяльності підприємства на основі методів обґрунтованого планування, нормативних матеріалів, фінансових і трудових витрат, широко розповсюдження передового досвіду.

Безпосередньо директору підпорядковуються: головний інженер, головний економіст, головний бухгалтер, відділ кадрів. Вони утворюють перший рівень в системі управління.

Головний інженер керує діяльністю технічних служб. Він визначає шляхи реалізації комплексних програм з усіх напрямів удосконалення, реконструкції і технічного переозброєння виробництва, його спеціалізації та кооперування, забезпечує постійне підвищення рівня технічної підготовки виробництва, його ефективності, скорочення матеріальних, фінансових і трудових витрат на виробництво, раціональне використання виробничих фондів і всіх видів ресурсів.