Шляхи вдосконалення системи менеджменту туристичної фірми "Ірини Біляєвої" м. Харків

Туристична фірма і основні особливості туризму як об’єкта управління. Аналіз системи управління туристичним підприємством на прикладі діяльності туристичної фірми "Ірини Біляєвої" м. Харків. Напрямки удосконалення системи управління персоналом фірми.

Рубрика Менеджмент и трудовые отношения
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 17.11.2011
Размер файла 224,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

  • Вступ
  • 1. Туристична фірма і основні особливості туризму як об'єкта управління
  • 1.1 Специфіка менеджменту в туристичній індустрії, його цілі і завдання
  • 1.2 Функціональні аспекти управління підприємствами туристичної індустрії
  • 1.3 Шляхи підвищення ефективності управління підприємствами туристичної індустрії
  • 2. Аналіз системи управління туристичним підприємством на прикладі діяльності туристичної фірми "Ірини Біляєвої" м. Харків
  • 2.1 Загальна характеристика діяльності туристичної фірми "Ірини Біляєвої" м. Харків
  • 2.2 Аналіз організаційної структури управління, мотивації персоналу в туристичній фірмі "Ірини Біляєвої"
  • 2.3 Аналіз функціональних аспектів управління туристичною фірмою "Ірини Біляєвої" м. Харків
  • 3. Шляхи вдосконалення системи менеджменту туристичної фірми "Ірини Біляєвої" м. Харків
  • 3.1 Розробка оптимальної організаційної структури управління туристичною фірмою "Ірини Біляєвої" м. Харків
  • 3.2 Напрямки удосконалення системи управління персоналом у туристичній фірмі "Ірини Біляєвої" м. Харків
  • Висновки
  • Перелік посилань
  • Додатки

Вступ

В сучасних умовах трансформації економіки України, чимале значення для розвитку туристичної галузі має міжнародний туризм, однак дотепер і Україна, посідають дуже скромне місце на світовому туристичному ринку. Дане становище багато в чому пов'язане з прогалинами в системі українського туристичного менеджменту.

Метою даної роботи є розробка практичних підходів до управління туристичною фірмою, аналіз можливостей підвищення ефективності туристичного менеджменту.

Об'єкт дослідження в даній роботі - туристичний менеджмент як особлива сфера управління.

Предмет дослідження - механізм функціонування менеджменту в сучасній туристичній організації.

Мета, об'єкт і предмет даного дослідження обумовили завдання, поставлені в даній роботі:

- розглянути туристичну фірму як особливий об'єкт управління;

- проаналізувати систему управління туристичним підприємством на прикладі діяльності туристичної фірми "Ірини Біляєвої" м. Харків;

- визначити шляхи вдосконалювання системи менеджменту туристичної фірмою "Навколо світу" м. Харків.

Новизна даної роботи полягає в тому, що в ній розглянуті практичні питання управління туристичною фірмою, показані можливості аналізу системи менеджменту, що зложилася в туристичній фірмі, розглянуті практичні механізми підвищення ефективності туристичного менеджменту.

Практична цінність даної роботи полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використані для підвищення якості управління туристичними організаціям України.

У даному дослідженні використалися відомі методи теоретичної роботи - аналіз та синтез, а також метод економічного аналізу, методи управлінської діагностики, метод тестування, статистичні методи обробки інформації.

Фундаментальні теоретичні аспекти з проблем менеджменту та міжнародного туризму знайшли своє відображення в роботах таких вітчизняних і зарубіжних вчених як А.Ю. Олександрова, І.Т. Балабанов, М.Б. Биржаков, Є.М. Ільїна, В.А. Квартальнов, Л.І. Лукичева, А.Д. Чудновський. У даних роботах відзначається, що управління туризмом означає появу напрямного і організуючого початку в здійсненні цього виду туризму. Без нього туризм не може відбутися як суспільне явище, поза управлінням туризм не в змозі реалізувати своє призначення.

Разом з тим у сучасній літературі, що стосується проблем управління туризмом у недостатньому ступені розроблене питання щодо конкретних методів управління туристичними фірмами, шляхах підвищення ефективності управління в сфері туризму. Дане положення спричиняє виникнення протиріччя між важливістю управління туристичними організаціями і відсутністю практичних рекомендацій у даній сфері, що визначає актуальність даної роботи.

1. Туристична фірма і основні особливості туризму як об'єкта управління

1.1 Специфіка менеджменту в туристичній індустрії, його цілі і завдання

Туристичний менеджмент є особливою наукою, він поєднує питання економіки, планування, економічного аналізу, організації діяльності, психології, соціології, педагогіки, права. В основу розвитку сучасного туристичного менеджменту покладені досягнення практично всіх наукових шкіл управлінського напрямку.

Менеджмент - це самостійний вид професійної діяльності, призначений для досягнення цілей організації в умовах ринкових відносин в економіці. Спрямованість менеджменту на одержання прибутку органічно припускає участь у цьому всього персоналу організації за допомогою забезпечення ефективності і якості процесів, що відбуваються в ній. Тому менеджмент споконвічно орієнтований на успіх організації, а точніше, на створення умов для його досягнення [7, c.50].

Англійське слово "менеджмент" відбулося від слова "менедж" (manage), що означає управляти. По своїй суті "менеджмент" і "управління" тотожні поняття. Але якщо термін "управління" застосовується до широкого кола різних явищ (наприклад, управління літаком, управління пенсійним фондом, управління державою), то термін "менеджмент" використається в значенні управління соціально-економічними процесами в організації, що діє в ринкових умовах. Саме менеджмент створює економічний і соціальний розвиток, визначаючи успіхи організації в конкурентній боротьбі на ринку.

Історія розвитку менеджменту пов'язана з двома підходами до процесу управління: перший акцентував увагу на управлінні операціями (технічному боці виробничого процесу), другий - на управлінні трудовими ресурсами, віддаючи пріоритет психологічним факторам, мотивації працівників й стимулюванню їх до діяльності.

Теоретико-наукову основу менеджменту можна визначити як акумульовані, логічно впорядковані знання, що являють собою систему принципів, методів і технологій управління, розроблених на базі інформації, отриманої як емпіричним шляхом, так і в результаті проведених досліджень в різних галузях науки. Теорії менеджменту притаманні такі особливості [16, c.86]:

- орієнтація на вирішення практичних завдань;

- міждисциплінарний характер;

- впровадження у міжнародному масштабі.

Менеджмент - це інтеграційний процес, за допомогою якого професійно підготовлені управлінці створюють підприємства і управляють ними шляхом визначення певної мети і від знаходження способів її досягнення. Кінцевою метою менеджменту є забезпечення прибутковості підприємства.

Дослідження логіки розвитку менеджменту як невід'ємного атрибуту розвитку готельно-ресторанного бізнесу в умовах постійної нестабільності середовища є необхідною умовою для підтримання конкурентоздатності підприємств. При цьому визначальні передумови успіху створюються поза підприємством у зовнішньому середовищі, саме тому сучасний менеджмент необхідний насамперед для економічно самостійних господарюючих суб'єктів, для оперативного реагування на постійну мінливість кон'юнктури ринку, позицій конкурентів і коригування власних позицій з врахуванням вимог зовнішнього середовища. Відтак можна визначити основні завдання теорії менеджменту [16, c.114]:

- вона повинна озброїти працівників, зайнятих практичною діяльністю, знаннями, які допоможуть їм підвищити рівень управління;

- сприяти підвищенню кваліфікації менеджерів при підготовці претендентів на ці посади;

- визначити сфери і проблеми, які вимагають подальшого вивчення з метою сприяння розвитку наукової бази.

Теорія менеджменту є порівняно молодою науковою дисципліною, що оформилася в окрему галузь знань у XX ст. При цьому інтенсивний її розвиток розпочавсь лише після другої світової війни. Теорія розроблялася швидко і в багатьох напрямах. Незважаючи на це, вона і нині перебуває в стадії розвитку, що зумовлюється рядом невирішених проблем у сфері термінології, невизначеністю масштабів, необґрунтованістю принципів і факторів, узагальненістю і нечіткістю тверджень. І все ж набуті досягнення теорії менеджменту значною мірою сприяють вдосконаленню практики управління. У найширшому розумінні поняття "управління" - це цілеспрямований вплив суб'єкта на об'єкт управління за допомогою певної системи методів і технічних засобів з використанням особливої технології для досягнення поставленої мети.

Якщо вважати, що об'єкт - це предмет, на який спрямована діяльність людини, то предмет - це те, що виступає матеріальним джерелом діяльності. Діяльність - це робота, тобто систематичне застосування людських сил в якійсь галузі. Працювати означає приводити в дію, управляти. Управляти - тобто спрямовувати чиїсь вчинки. Вчинок - дія, здійснена кимось. Дія - вияв певної енергії. Відтак управління - це діяльність, спрямована на зміну об'єкта з урахуванням його здібностей, сил і енергії для того, щоб він міг функціонувати в оточуючому середовищі, спрямовувати вчинки і роботу даного об'єкта для реалізації поставлених цілей [18, c.118].

Управління в широкому розумінні - це загальна система відносин і явищ управління в природі та суспільстві, у вузькому - це технологічна організація об'єкта управління. Тоді як менеджмент у широкому розумінні - загальні принципи соціального управління; влада і мистецтво управління людьми; у вузькому - управління виробництвом, діяльністю по організації досягнення поставленої мети. Всі складові управління на туристичному підприємстві є взаємопов'язаними і взаємообумовленими, але все ж відносно самостійними. Для здійснення успішної управлінської діяльності суб'єктові необхідне володіння технічними, фаховими, організаційно-управлінськими, а також педагогічними знаннями, у тому числі і психолого-соціологічними. Отже, здійснюючи процес управління, менеджер забезпечує найефективніше використання матеріальних і людських ресурсів організації для досягнення поставленої перед нею мети, що передбачає задоволення матеріальних потреб працівників, розвиток бізнесу, вирішення інших соціальних проблем.

Усі підприємства туристичного бізнесу являють собою складні соціальні системи, всередині яких можна виділити дві складові: виробництво туристичних послуг і управління. Ці складові підпорядковані одна одній і перебувають у певних відносинах між собою. Вихідним моментом їхньої взаємодії є цілі функціонування цих організаційних утворень, для досягнення яких система управління впливає на сферу виробництва послуг. Існує і зворотній зв'язок між зазначеними складовими - зміни у сфері виробництва послуг зумовлюють корегування управлінського процесу. Керівники підрозділів і підпорядковані їм працівники вступають у певні відносини, які визначаються як управлінські й виступають предметом менеджменту.

Управлінські відносини визначаються не лише стосунками між керівниками й підлеглими. Предметом дослідження менеджменту є всі види виробничих і міжособистісних стосунків між працівниками в межах підприємства.

Відносини між працівниками підприємства можна поділити на відносини субординації та координації. Відносини субординації - це відносини між працівниками та їхнім безпосереднім керівником, чиї вказівки є обов'язковими для виконання. У підприємствах готельно-ресторанного бізнесу це відносини між головним бухгалтером і працівниками бухгалтери, між адміністратором залу ресторану та офіціантами, між завідуючим виробництвом та кухарями. Відносини координації мають місце між працівниками різних підрозділів внаслідок їх спільної діяльності, між колегами в одному підрозділі. Працівники, між якими виникають відносини координації, прямо не підпорядковані один одному і мають рівні права у здійсненні спільної діяльності.

У туристській галузі діє велика кількість організацій, що розробляють і реалізують різноманітні туристські продукти. Однак далеко не всі організації, зайняті у сфері туризму, витримують удари конкуренції і одержують доходи, необхідні для продовження своєї діяльності на ринку. І залежить це, у першу чергу, від того, як здійснюється управління організаціями.

Кращі економічні результати будуть у тих з них, які залучать більше число туристів і для цього вони повинні розробити і запропонувати туристському ринку цікаві тури, змістовні турпрограми, екскурсії, широкий набір різноманітних товарів і послуг, на високоякісному рівні організувати туристське обслуговування. І все це, про що потенційний турист і не знає, повинне бути попередньо продумано, сплановано, проаналізовано, перелічено, пророблено з багатьма іншими організаціями із залученням величезних обсягів різноманітної інформації. Іншими словами, все те, у чому бідує туристський ринок, не може бути досягнуте без менеджменту якому належить вирішальна роль у справі насичення ринку високоякісними туристськими продуктами. А їх споживачі-туристи нехай самі визначають, чому віддати перевагу, "голосуючи" тим самим за гарну роботу турорганізацій і ефективне управління ними [3, c.62].

Отже, менеджмент туризму покликаний створити певну систему управлінської діяльності по найкращому задоволенню потреби людей у подорожах з найрізноманітнішими цілями. Ця система припускає всіляку орієнтацію туристських організацій і підприємств на ринковий попит, на запити конкретних споживачів і організацію виробництва таких турів, туристських послуг і товарів, які користуються попитом і можуть принести намічуваний прибуток.

туристична фірма менеджмент управління

1.2 Функціональні аспекти управління підприємствами туристичної індустрії

Функціонування менеджменту як системи управлінської діяльності містить у собі виконання загальних і спеціальних функцій управління, використання різних методів, засобів, форм і структур управління із залученням великих обсягів інформації, необхідної для підготовки і прийняття управлінських рішень. За допомогою цієї системи намічаються, розробляються і здійснюються різноманітні заходи, насамперед у таких ключових областях діяльності менеджменту, як маркетинг, інновації, людські ресурси, фінансові і матеріальні ресурси, продуктивність, соціальна відповідальність, прибуток. Одержувані при цьому результати зливаються в остаточному підсумку в єдиний підсумок діяльності менеджменту організації, що виражається в рівні і динаміці одержуваного нею прибутку.

Самою головною і найбільш складною областю діяльності менеджменту є людські ресурси організації, працівники, що утворюють її персонал. Головне полягає в тому, що люди - найважливіший ресурс організації. У сучасних умовах їх знання, уміння, трудові навички, ініціатива, заповзятливість, здатність самостійно діяти, приймаючи відповідальні рішення, стають усе більш важливим стратегічним ресурсом у порівнянні з фінансовим і виробничим капіталом. Не розуміти сьогодні цього - значить не розуміти сучасного підприємства, що діє в ринкових умовах. Сучасний менеджмент повинен виходити з того, що саме носії нових ідей і інновацій здатні інтегрувати організацію і вести її до успіху. Але цього не можна домогтися від байдужих працівників, нездатних або небажаючих вносити свій внесок у спільну справу організації, сприяти своєю працею і інтелектом її росту і процвітанню. У тому і полягає найбільш складне завдання менеджменту, без рішення якої неможливо розраховувати на успішну господарську діяльність організації в сучасних умовах [6, c.43].

Менеджер - ключова фігура будь-якої організації, у тому числі і туристичної. Під менеджером розуміється найманий робітник, професійно підготовлений для роботи в області менеджменту, тобто в управлінні організацією або її підрозділами, що діє в умовах конкуренції. Професією менеджера є управління якою-небудь справою. Сам термін "менеджер" виник у тісному зв'язку з родом таких занять, які припускають здатність домагатися намічених результатів у роботі з різними організаціями, людьми [7, c.63]. Менеджерами прийнято вважати керівників всіх рантів, що направляють зусилля і дії підлеглих їм працівників на рішення поставлених завдань. Але менеджерами можуть бути й організатори конкретних видів робіт, що забезпечують їх успішне виконання в контакті з іншими організаціями і людьми. Наприклад, менеджер по продажах, менеджер по підбору персоналу, менеджер по прийому і розміщенню (туристів у готелі) тощо.

Перелік спеціалізацій менеджера досить великий і продовжує поповнюватися. Основний акцент у його роботі, у якій би області він не працював, доводиться на взаємодію з людьми. Люди - головна, визначальна специфіка професії менеджера, об'єкт його трудової діяльності. Впливаючи на них, менеджер домагається певних результатів від спільної роботи з ними. Яким буде рівень цих результатів залежить від якості підготовки менеджера в області управління. Вона дає йому необхідні знання, уміння, навички, що визначають його здатність впливати на людей і вести їх за собою. Менеджер діє самостійно, виходячи із особливостей складної обстановки. Він повинен добре розбиратися в ній і ухвалювати рішення щодо виникаючих питань. За наслідки прийнятих рішень менеджер несе персональну відповідальність. При цьому він керується інтересами спільної справи, переслідуючи мети, що стоять перед організацією в цілому, наділений необхідними правами і виконує обов'язки, які є частиною управління організацією. Наприклад, турменеджер є керівником туристичної групи. За ним закріплені певні обов'язки і права, що дозволяє йому ухвалювати рішення щодо питань, які будуть виникати під час відвідування групою яких-небудь місць, передбачених туристським маршрутом. При цьому турменеджер несе відповідальність перед турфірмою, працівником якої він є, за якість обслуговування туристів, тому що від нього залежить їх задоволеність діяльністю турфірми, а виходить, i прибуток, одержуваний нею від проданих турів.

Отже, для діяльності менеджера, професійно зайнятого управлінням, характерно те, що він [15, c.92]:

- переслідує загальні цілі організації, які він представляє у взаємодії з іншими людьми, іншими організаціями, діючи від її імені і по її дорученню;

- орієнтується на одержання конкретних результатів, які пов'язані з досягненням цілей організації;

- залучає інших людей і використає їх потенціал для рішення завдань;

- має самостійність у роботі і несе всю повноту відповідальності за те, що і як він робить при її виконанні;

- не обмежується формальними вимогами до виконання своїх обов'язків, а прагне до самоствердження в професії, використовуючи свої особисті і ділові якості.

Як слідує із цієї характеристики, менеджер виступає своєрідною приводною пружиною і рушійною силою процесів, спрямованих на досягнення цілей будь-якої організації. Щоб ці процеси відбувалися ефективно і організація домагалася б успіхів у конкурентній боротьбі на ринку, вона пред'являє до менеджера високі вимоги, які обумовлені роллю менеджменту як фактора розвитку організації.

Як і в будь-якій професії, менеджер може працювати добре або погано, успішно виконувати свої обов'язки або не справлятися з ними, а виходить, і результати будуть різними. У першому випадку менеджер своєю працею буде сприяти росту організації, а в другому - приведе її в занепад. Погане виконання своїх обов'язків спричинить низьку якість обслуговування тургрупи (при розміщенні в готелі, в організації харчування туристів, при огляді визначних пам'яток). Це викличе справедливі дорікання з боку туристів з висуванням претензій на адресу турфірми, які можуть нанести їй не тільки моральний збиток (принизити її імідж), але і матеріальні втрати (повернення грошей за продані тури).

Далеко не всі, хто обрав професію менеджера, опановують нею в такій мірі, щоб організація випробовувала б сприятливий вплив від їх діяльності. Відомо, що із числа тих, хто одержали підготовку у сфері менеджменту гарними менеджерами стають тільки 20-30 %. Загалом повсякденна робота менеджера полягає у тому, що він [15, c.144]:

- направляє дії людей, визначаючи їх мети і завдання;

- організує взаємодію людей, створюючи систему їх спільної роботи, у якій кожний виконує свою роль;

- мотивує дії людей, відплачуючи кожному по заслугах, успіхах, здібностях і можливостях, спонукуючи їх тим самим до підвищення ефективності і якості індивідуальної і колективної діяльності;

- контролює дії людей, аналізуючи і оцінюючи результати їх праці щодо досягнення поставлених перед ними цілей і завдань, не допускаючи відхилень від них.

Це - основні функціональні напрямки діяльності менеджера, у яких він приймає управлінські рішення. Виконують же їх інші люди, відтворюючи у своїх діях і одержуваних при цьому результатах ідеї й задуми менеджера, його оцінки значимості подій і проблем, з якими він зіштовхується у своїй роботі, і, в остаточному підсумку, розуміння їм своєї ролі в якості напрямного й організуючого початку будь-якої спільної діяльності.

У цій ролі менеджер виступає особистістю, що веде за собою людей. Але, як відзначалося раніше, особистістю, що не піднімається над іншими, а йде поперед них по своїх особистих і ділових якостях. Тільки тоді він може розраховувати на підтримку з боку підлеглих, коли вони побачать у ньому здатного керівника, уміло керуючого разом з ними, а не прагнучого до того, щоб правити людьми.

Отже, якості, якими повинен володіти менеджер, це якості лідера, що залучає до себе людей і захоплює їх на рішення проблем, що виникають у спільній роботі. У силу специфіки туристської діяльності у сферу менеджменту попадає широке коло відносин між людьми із приводу виробництва і обігу туристського продукту. Так, при його створенні і реалізації взаємодіють працівники туристських фірм, готельних підприємств і підприємств харчування, транспортних господарств, культурно-видовищних закладів і інших елементів туристського комплексу як вітчизняних, так і зарубіжних партнерів. І скрізь менеджери вступають у різноманітні відносини як один з одним, так і зі своїми підлеглими. Вони будуть успішними і завершуються високими результатами від такого співробітництва, якщо будуть будуватися на професійній основі, що припускає наявність у менеджера необхідних якостей.

Умовно всі якості, які характеризують професійну придатність до роботи менеджера, можна розділити па три основні групи [18, c.139].

Ділові якості. Вони необхідні менеджерові для того, щоб установлювати зі своїми підлеглими і партнерами ділові відносини із приводу участі у спільних справах, що представляють спільний інтерес. Ділові якості містять у собі:

- компетентність - знання, уміння, навички, придбані в результаті спеціальної підготовки, досвіду роботи;

- організаторські здібності, що виражають схильності до налагодження спільної діяльності і проявляються у цілеспрямованості, системності мислення і вчинків, наполегливості, вимогливості, ініціативності і самостійності;

- комунікабельність - здатність установлювати ділові контакти з іншими людьми, вступати з ними у спілкування на діловій основі.

Психологічні якості. Вони утворюють комплекс особистісних характеристик менеджера, покликаних забезпечувати розташування людей і залучати їх до співробітництва. У цей комплекс входять:

- здатність заряджати своєю енергією інших людей;

- психологічна вибірковість як здатність правильно розбиратися у психологічних особливостях інших людей і вірно реагувати на них (наприклад, розбиратися у типах темпераменту, рисах характеру, здібностях підлеглих);

- здатність протистояти сильним негативним емоціогенним впливам, що викликають високу психічну напруженість, стрес;

- уміння володіти своїми емоціями, тобто проявляти емоційну стриманість у відносинах з людьми;

- оптимізм - здатність вселяти у людей віру в успіх, протистояти невдачам, переносити труднощі.

Морально-етичні (моральні) якості. Вони необхідні менеджерові для завоювання довіри і поваги з боку навколишніх людей і становлять основу впливу на них як особистості. До числа найважливіших якостей такого роду належать: чесність, обов'язковість, справедливість, уміння тримати своє слово, доброзичливе і поважне відношення до людей.

Такі професійно значимі якості менеджера, що дають йому право стояти на чолі людей і вести їх за собою. Вони виражають сутність вимог до менеджера як до представника особливої професії за назвою менеджмент туристичний індустрії.

До основних функціональних обов'язків менеджерів туристичної індустрії відносяться: планування, організація діяльності фірми, мотивація і контроль.

По суті у процесі планування приймається рішення про те, якими повинні бути мети організації і що повинні робити її члени, щоб досягти цих цілей. Це підготовка сьогодні до завтрашнього дня, визначення того, що потрібно і як цього домогтися. План являє собою складну соціально-економічну модель майбутнього стану організації. Стадії процесу планування взагалі універсальні. Що ж стосується конкретних методів і стратегії, то вони істотно розрізняються. Звичайно організація формує єдиний план для управління її загальною діяльністю, але в її рамках окремими менеджерами застосовуються для досягнення конкретних цілей і завдань організації різні методи. Таким чином складається карта шляху, по якому повинна пройти організація за конкретний період часу.

Єдиного методу планування, який би відповідав кожній ситуації, не існує. Тип планування і акцент, що робить менеджер у процесі планування, залежить від його положення в організаційній ієрархії фірми, тобто процес планування здійснюється відповідно рівням організації. Так, стратегічне планування (вищий рівень) - це спроба глянути у довгостроковій перспективі на основні складові організації; оцінити, які тенденції спостерігаються в її оточенні; визначити, якою буде поведінка конкурентів. Головне завдання планування на цьому рівні полягає у тому, щоб визначити, як організація буде поводитися у своїй ринковій ніші [23, c.116].

На середньому рівні управління займаються тактичним плануванням, тобто визначаються проміжні цілі на шляху досягнення стратегічних цілей і завдань Тактичне планування по своїй суті подібно зі стратегічним. Різниця лише у тому, що якщо в організації, наприклад, три начальники різних підрозділів, то кожний з них повинен координувати або інтегрувати свою діяльність із іншими. І це повинне бути відображено у плані. Тому їх відповідальність із погляду тактичного планування полягає в тому, щоб в основу планування покласти ідеї, які були породжені при стратегічному плануванні.

Планування здійснюється і на нижньому рівні організації. Воно називається оперативним плануванням Це - основа основ планування. В оперативних планах стандарти діяльності, опис робіт уписуються у таку систему, при якій кожний направляє свої зусилля на досягнення загальних і головних цілей організації.

Однак ніхто поодинці не встановлює свої мети, не вибирає власні шляхи їх досягнення Кожний менеджер на основі оперативного плану розробляє повсякденну короткострокову тактику для того, щоб забезпечити правильність всіх дій, визначити сильні і слабкі сторони функціонування організації. Такий підхід створює сприятливі умови для постійного самовдосконалення особистості.

Всі три типи планування складають загальну систему, що називається генеральним, або загальним планом, або бізнес-планом функціонування організації. Ефективність планування як функції управління багато в чому залежить від того, якими принципами (керівними правилами) керуються при складанні планів.

Повнота планування - при плануванні повинні враховуватися всі події і ситуації, які можуть мати значення для розвитку організації.

Точність планування - при складанні планів використаються сучасні методи, засоби, тактики і процедури, що забезпечують точність прогнозів.

Ясність планування - мета і міри планування повинні мати прості і легкі при відтворенні формулювання, доступні всім членам організації.

Безперервність планування - це не одноразовий акт, а безперервний процес.

Економічність планування - витрати на планування повинні перебувати у розмірному відношенні з одержуваним від планування виграшем [5, c.124].

Планування припускає використання всіх методів, тактик і процедур, які менеджери використають для планування, прогнозування і контролю майбутніх подій Всі види техніки планування варіюються від таких традиційних методів, як бюджетні методи, до більш складних - моделювання, розробка планів або окремих його розділів на основі теорії ігор і проектів сценаріїв. Використання такої техніки планування дозволяє зменшувати невизначеність, підвищує точність прогнозу, допомагає менеджерам відслідковувати або аналізувати фактори, що впливають на план. Один з найпоширеніших інструментів, що використається при плануванні, - це бюджетний метод. З його допомогою можна наочно представити приплив і відтік готівки, капіталу і інших ресурсів.

Інший прийом техніки планування - це аналіз окупності. За допомогою аналітичних даних про окупність можна найбільш точно прорахувати і співвіднести витрати, доходи і виробничі потужності. При простих проектах аналіз окупності використається для прогнозу кількості одиниць товару, що повинне бути продане, щоб доходи зрівнялися з витратами або перевищили їх. Названі моделі, хоча і носять кількісний характер, успішно застосовуються для рішення якісних питань планування.

Існує і інша техніка планування, однак варто мати на увазі, що всі методи планування мають одну загальну мету - допомогти менеджерові найбільш точно пророчити майбутнє у розвитку організації, оскільки в управлінському житті постійно присутні випадки і невизначений розвиток подій. Саме тому організації і розробляють довгостроковий план, у якому робляться спроби визначити елементи рішення альтернатив.

За допомогою функції планування у певній мері вирішується проблема невизначеності в організації Планування допомагає менеджерам краще впоратися з невизначеністю і більш ефективно на неї реагувати. Тому варто пам'ятати, що невизначеність - це одна з основних причин, по якій планування може допомогти організації краще управляти в умовах невизначеності, більш ефективно реагувати на зміни зовнішнього середовища.

Управління системою туризму повинне базуватися на стратегічному (спроектованому у майбутнє) баченні і передбаченні. На основі бачення (свого роду "малюнків", які показують нас у майбутньому), що є провідною ідеєю менеджменту, розробляється політика туристської фірми, що представляє загальні цілі і норми відносин, що забезпечують життєздатність і розвиток цієї структури.

Планування - це один з етапів процесу управління, на якому визначаються мети будь-якої туристської структури, а також методи їх досягнення. В одних випадках фірма припиняє своє існування після досягнення поставлених цілей, в інших ставляться нові, більш значимі цілі. Це вказує на те, що планування не являє собою одноразову дію. Це безперервний процес (одна зі стадій процесу управління) вивчення нових шляхів і методів удосконалювання діяльності фірми за рахунок виявлених можливостей, умов і факторів [5, c.139].

Формування політики підприємства здійснюється найчастіше на вищому рівні управління. Всі положення політики туристської фірми представляються, як правило, у вигляді провідного туристського образу. Провідний образ містить у собі довгострокові цілі, філософію, політику (принципи взаємин з різними зацікавленими групами), культуру підприємства і його законодавчі права.

Стосовно до конкретного туристичного регіону мова повинна йти насамперед про його конкурентоспроможність. Конкретно функція планування містить у собі наступні види робіт [23, c.119]:

- участь у розробці встановлюваних управліннями туризму цілей розвитку регіону;

- поточний аналіз конкурентоспроможності місця (ринок, прямі і непрямі конкуренти, попит, постачальники, галузь);

- розробку стратегії конкурентоспроможності регіону, його особливої позиції;

- перетворення у життя стратегії конкурентоспроможності регіону - насамперед надання консультацій туристичним підприємствам, проведення інноваційного менеджменту.

Результатом планування як функції менеджменту може бути туристичний образ регіону, туристичний маршрут, інноваційний підхід до внутрішнього управління

Таким чином, під плануванням діяльності туристичного підприємства варто розуміти систематичний, інформаційно-оброблюваний процес якісного, кількісного і тимчасового визначення майбутніх цілей, засобів і методів, формування, управління і розвитку підприємства.

Іншою найважливішою метою туристичного менеджменту є функція організації. У будь-якому плані завжди є етап створення реальних умов для досягнення запланованих цілей Організація як функція управління забезпечує впорядкування технічної, економічної, соціально-психологічної і правової сторін діяльності будь-якої організації Функція організації націлена на впорядкування діяльності менеджера і виконавців. Оскільки всю роботу виконують люди, функція управління - визначити, хто саме повинен виконувати кожне конкретне завдання з великої кількості завдань і які для цього будуть потрібні засоби. Якщо функція планування відповідає на запитання що (що включати у план? що почати? що передбачати?), то функція організації ставить питання хто і як (тобто хто і як буде реалізовувати план організації?).

Через організаторську діяльність, тобто через розподіл і об'єднання завдань і компетенцій, повинно цілеспрямовано відбуватися управління відносинами у кожній організації. Організація - це засіб досягнення цілей організації.

Таким чином, організація - це друга функція управління. Із усієї безлічі значень терміна "організація" в управлінській функції найчастіше використаються два [55, c.83]:

- організація - це структура системи у вигляді взаємин, прав, цілей, ролей, видів діяльності і інших факторів, які мають місце, коли люди об'єднані спільною працею;

- організація - це процес, за допомогою якого створюється і зберігається структура організації.

У будь-якому плані, складеному у туристичній фірмі, завжди є присутнім організаційний етап (організування), тобто етап створення реальних умов для досягнення запланованих цілей. Мова йде про створення (формування) структури фірми і забезпеченні її всім необхідним для рішення завдань, які стоять на першому етапі процесу управління - етапі планування.

На прикладі організації роботи туроператорів можна більш наочно уявити собі організаційну функцію управління туризмом. Так, туроператор вирішує виробничі, торговельні, інформаційні завдання, завдання освоєння нових регіонів. По кожній з них туроператор розподіляє обов'язки і встановлює відповідальність, тобто мова йде про встановлення постійних і тимчасових взаємин між всіма підрозділами фірми, визначенні порядку і умов її функціонування. Це процес об'єднання людей і засобів для досягнення поставлених фірмою цілей.

Поводження людини завжди мотивоване Вона може трудитися ретельно, з наснагою й ентузіазмом, а може ухилятися від роботи Поведінка особистості може мати і будь-які інші прояви. Завжди варто шукати мотив поведінки.

Мотивація - це процес спонукання себе і інших до діяльності для досягнення особистісних цілей і цілей організації.

Традиційний підхід до мотивації ґрунтується на вірі в те, що співробітники - усього лише ресурси, активи, які ми повинні змусити ефективно працювати.

Із часу промислової революцій наше суспільство ставало усе більш складним. Технічний прогрес радикально змінив відношення до праці і повсякденного існування. В результаті менеджер щодня зіштовхується із проблемою мотивації діяльності співробітників, тобто як направити їх енергію на наявну роботу.

Особисте задоволення від добре виконаної роботи і гордість за плоди своєї праці прищепили працівникам почуття мети. Це не менш важливо, чим гроші (з погляду мотивації праці). Менеджерів завжди цікавило, у яких умовах людина мотивована до роботи із чужого завдання. Цей інтерес зростав у міру розширення особистих свобод підлеглого, його перетворення у часткового сопідприємця. Чим вільніше ставала людина, тим важливіше усвідомлення того, що їм рухає, що змушує приносити більше користі.

Людина, що одержала у процесі навчання і підвищення кваліфікації знання і навички, хоче застосувати своє вміння у праці. І чим більше йому це вдається, тим більше ступінь його задоволеності, а відповідно і ступінь виразності мотивів. У цьому випадку співробітник вважає мети організації своїми цілями.

Прагнення людини реалізувати себе у своїй справі безперечно. Там, де управління і організація праці надають співробітникам такі можливості, їх праця буде високоефективною, а мотиви до праці - високими. Виходить, мотивувати співробітників - це зачепити їх важливі інтереси, дати їм шанс реалізуватися у процесі трудової діяльності.

Контроль, як правило, асоціюють із владою, "командуванням", "піймати", "викрити", "схопити". Таке уявлення про контроль веде убік від головного змісту функції контролю.

Поняття "контроль" (перевірка) як вид адміністративної діяльності виходить за рамки поняття "контролювання". Крім того, він включає і активну діяльність менеджера - управління [8, c.152]. Управлінський контроль не є разовою акцією. Це процес безперервний, що включає спостереження і регулювання різних видів діяльності організації з метою полегшення виконання управлінських завдань.

Ефективний управлінський контроль створюється на основі його з'єднання із процесом стратегічного планування. Він забезпечує спостереження за здійсненням стратегічних планів таким чином, щоб менеджери могли визначити, наскільки добре вони виконуються і де необхідно зробити зміни або застосувати регулюючі міри. У самому загальному виді контроль можна визначити як процес порівняння (зіставлення) фактично досягнутих результатів із запланованими.

Як видно з визначення, контроль має менше відношення до віддавання наказів співробітникам, і більше - до процедури оцінки успішності виконання намічених організацією планів і задоволення потреб внутрішнього і зовнішнього середовища.

Слово "контроль" спочатку використався у бухгалтерському обліку для відображення практики господарської діяльності організації. Саме цим значенням користується деяка частина керуючих і теоретики бізнесу.

Однак функцію контролю у класичному менеджменті варто розуміти як вид управлінської діяльності, завдяки якій можна втримувати організацію на потрібному (вірному) шляху, порівнюючи показники її діяльності із установленими стандартами (планами).

Деякі організації створили цілі системи контролю. Їх функції складаються у посередництві між планами і діяльністю, тобто система контролю забезпечує зворотний зв'язок між очікуваннями, певними первісними планами менеджменту, і реальними показниками діяльності організації. І той, хто володіє сучасними і точними системами контролю, має більше шансів вижити. Для менеджменту характерна велика кількість не тільки різних видів планів, але і видів і систем контролю Всі системи контролю завжди базувалися на ідеї зворотного зв'язку, а саме: вони зіставляють реальні досягнення із прогнозними даними. У результаті встановлюються відхилення для того, щоб або виправити негативні впливи (результати), або підсилити дії, якщо результати позитивні. У процесі контролю можна одержати відповіді на наступні питання: чому ми навчилися? що наступного разу варто робити інакше? у чому причина відхилень від наміченого? який вплив зробив контроль на прийняття рішень? чи був вплив контролю позитивним або негативним? які висновки варто зробити для вироблення нових цілей?

У практиці управління існує свого роду технологія контролю. Яку би технологію контролю ми не застосовували, остаточна його ціль полягає у тому, щоб обслуговувати різні плани і мети менеджменту. В основу створення всіх систем контролю повинні бути покладені наступні основні вимоги-критерії [7, c.183]:

- ефективність контролю - визначається успішність, корисність контролю (зменшення витрат, пов'язаних з виявленням і усуненням виявлених у процесі контролю недоліків; скорочення витрат на контроль, витрат на персонал і техніку контролю);

- ефект впливу на людей - з'ясовується питання, чи викликає у працівників застосовувана технологія контролю позитивні стимули або негативні, стресові реакції (демотивація праці);

- виконання завдань контролю - контроль повинен визначити збіги або відхилення у системі управління організацією; сприяти усуненню відхилень; виробленню ефективних рішень;

- визначення границь контролю - контрольні заходи не можуть здійснюватися без обмежень. Довжина відрізків, що перевіряються, повинна дозволяти виявити відхилення на самій ранній стадії. Потрібно дотримувати норм контролю, визначені чинним законодавством.

Розрізняють наступні види контролю [7, c.153]. Попередній контроль Він нагадує айсберг, більша частина якого схована під водою Це пов'язане з тим, що деякі аспекти контролю можуть бути замасковані серед інших функцій управління.

Попереднім контроль називається тому, що він здійснюється до фактичного початку робіт. Основним засобом здійснення попереднього контролю є реалізація (не створення, а саме реалізація) певних правил, процедур і ліній поведінки.

У організаціях попередній контроль використається у трьох ключових областях: людських, матеріальних і фінансових ресурсах. У сфері людських ресурсів контроль досягається за рахунок аналізу тих ділових і професійних знань і навичок, які необхідні для виконання конкретних завдань організації, у сфері матеріальних - контроль за якістю сировини, щоб зробити відмінний товар. У сфері фінансових ресурсів механізмом попереднього контролю є бюджет у тому розумінні, що він дає відповідь на питання, коли, скільки і які засоби будуть потрібні організації.

У процесі попереднього контролю можливо виявити і передбачати відхилення від стандартів у різні моменти Він має два різновиди: діагностичний і терапевтичний

Діагностичний контроль включає такі категорії, як вимірники, еталони, попереджальні сигнали тощо, що вказують на те, що в організації щось не в порядку.

Терапевтичний контроль дозволяє не тільки виявити відхилення від нормативів, але й вжити виправних заходів.

Поточний контроль. Він здійснюється у ході проведення робіт Найчастіше його об'єктом є співробітники, а сам він - прерогатива їх безпосереднього начальника Він дозволяє виключити відхилення від намічених планів і інструкцій.

Для того щоб здійснити поточний контроль, апарату управління необхідний зворотний зв'язок Всі системи зі зворотним зв'язком мають мети, використають зовнішні ресурси для внутрішнього застосування, стежать за відхиленнями від намічених цілей, коректують відхилення для досягнення цих цілей.

Заключний контроль Ціль такого контролю - допомогти запобігти помилкам у майбутньому. У рамках заключного контролю зворотний зв'язок використається після того, як робота виконана (при поточному - у процесі її виконання).

Хоча заключний контроль здійснюється занадто пізно, щоб відреагувати на проблеми на момент їх виникнення, він, по-перше, дає керівництву інформацію для планування у випадку, якщо аналогічні роботи передбачається проводити у майбутньому, по-друге, сприяє мотивації.

У цілому, менеджмент туризму покликаний впровадити у практику роботи ринкові відносини, наповнити ринковим змістом всю систему управлінської діяльності. З огляду на те, що в усьому світі туризм отримав інтенсивний розвиток, менеджмент туризму повинен бути націлений на інноваційний підхід, на створення туристських продуктів ринкової новизни, на постійне вдосконалювання всіх аспектів туристської діяльності.

1.3 Шляхи підвищення ефективності управління підприємствами туристичної індустрії

Латинською мовою effectivus означає діючий, що дає певний ефект. Це поняття універсально. Його використають у всіх сферах людської діяльності. У значеннєвому відношенні ефективність пов'язана з результативністю роботи (дії) і економічністю, тобто мінімальним обсягом витрат для виконання даної роботи (дії). Під ефективністю розуміється рівень (ступінь) результативності у зіставленні зі зробленими витратами. Це поняття використається при визначенні ефективності економіки, окремих галузей, підприємств, інвестицій, нововведень [29, c.79].

Ефективність менеджменту правомірно розглядати як форму прояву категорії “ефективність" в управлінській діяльності, що відображає найбільш важливіші, сутнісні властивості відносин управління виробництвом, розподілом і використання ефекту. Ці властивості характерні для всіх видів відносин управління, внаслідок чого ефективність стає категорією теорії менеджменту. Позитивним впливом управління забезпечується досягнення соціально-економічного ефекту у виробництві і його збільшення внаслідок скорочення робочого часу, що доводиться на одиницю продукту або послуги.

Основна функція ефективності - забезпечити за рахунок управлінського впливу і взаємодії досягнення мети, одержання і збільшення ефекту у виробництві, його доведення через всі стадії відтворювального процесу до ефективного споживання. При цьому вирішального значення набуває проблема кінцевого результату економічної діяльності.

Орієнтація розвитку на кінцеві народногосподарські результати підсилює роль управління процесами послідовного проходження виробничого результату - продукту через всі стадії відтворення. На стадії обігу результати виробництва перевіряються на суспільну корисність, на стадії споживання регулюється процес безпосередньої реалізації виробничого результату. Ступінь задоволення суспільних потреб проявляється як критерій розвитку виробництва і самого менеджменту з урахуванням всіх витрат обігу. Основою діяльності підприємства у ринковій економіці стає комплексне рішення проблеми споживача (замовника).

Ефективність менеджменту відбиває його результативність у досягненні цілей керованого об'єкта і забезпеченні соціально-економічного ефекту у зіставленні з використаними ресурсами і витратами на управління. Економічний зміст ефективності менеджменту - у забезпеченні найбільшого економічного ефекту при даних ресурсах (витратах) на управління. Соціальний зміст - у забезпеченні найбільшого соціального ефекту при даних ресурсах (витратах) на управління [45, c.92].

У сучасних кризових умовах, у туристичних організацій практично вичерпані можливості підвищення економічної ефективності винятково за допомогою нарощування збуту, реклами, просування.

На сьогодні підвищення ефективності туристичного бізнесу провідні спеціалісти бачать у підвищенні якості управління персоналом туристичних організацій, що і визначає основну парадигму сучасного туристичного менеджменту - розвиток персоналу.

Мова йде про те, що підвищення ефективності діяльності туристичних організацій можливо за рахунок ефективного використання людського капіталу

Поняття „людський капітал" здобуває у наш час велике значення не тільки для економістів-теоретиків, але й для окремих фірм. Різко зріс інтерес економічної науки до людських творчих здібностей, до шляхів їх становлення і розвитку. У більшості компаній починають надавати великого значення нагромадженню людського капіталу, як самого коштовного із всіх видів капіталу. Одним зі способів нагромадження людського капіталу є інвестування в людину, у її здоров'я і освіту. Сьогодні вивчення проблем підвищення ефективності використання продуктивних сил людей, що реалізуються у сучасних умовах у формі людського капіталу, є не просто актуальним, а висувається у розряд першочергових завдань у структурі соціально-економічних досліджень. Це припускає проведення глибоких наукових досліджень даної проблеми [14, c.85].

Теорією людського капіталу почали займатися вже з XIX століття. Такі відомі економісти - теоретики як В. Петті, А. Сміт, Дж.С. Мілль і К. Маркс включали розвинені корисні здібності людини у поняття основного капіталу. Не переривалася дискусія про необхідність і доцільність трактування людини і її здібностей як своєрідного основного капіталу. Такі економісти, як Жан-Батіст Сей, Джордж Маккуллох, Нассау Сеніор, Вальтер Рошер, Генрі Маклеод, Леон Вальрас, Іоганн фон Тюнен, Ірвін Фішер вважали можливим і корисним трактування людини як основного капіталу.

Для більш повної і розгорнутої характеристики людського капіталу використають функціональний підхід. Принцип функціональності визначення характеризує явище не тільки з погляду його внутрішньої структури, але з погляду його функціонального призначення, кінцевого цільового використання. Тому людський капітал - це непросто сукупність навичок, знань, здібностей, якими володіє людина. По-перше, це накопичений запас навичок, знань, здібностей. По-друге, це такий запас навичок, знань, здібностей, що доцільно використається людиною в тій або іншій сфері суспільного відтворення і сприяє росту продуктивності праці і виробництва. По-третє, доцільне використання даного запасу у вигляді високопродуктивної діяльності закономірно приводить до росту заробітків (доходів) працівника. І, по-четверте, збільшення доходів стимулює, зацікавлює людини шляхом вкладень, які можуть стосуватися здоров'я, освіти, збільшити, нагромадити новий запас навичок, знань і мотивацій, щоб надалі його знову ефективно застосувати. Особливості людського капіталу [14, c.102]:

- у сучасних умовах людський капітал є головною цінністю суспільства і головним фактором економічного росту;

- формування людського капіталу жадає від самої людини і усього суспільства значних витрат;

- людський капітал у вигляді навичок і здібностей є певним запасом, тобто може бути накопичуваним;

- людський капітал може фізично зношуватися, економічно змінювати свою вартість і амортизуватися;

- людський капітал відрізняється від фізичного капіталу по ступені ліквідності;

- людський капітал невіддільний від його носія - живої людської особистості;

- незалежно від джерел формування, які можуть бути державними, сімейними, приватними, використання людського капіталу і одержання прямих доходів контролюється самою людиною.

У економічній літературі існує кілька підходів до класифікації видів людського капіталу. Види людського капіталу можна класифікувати по елементах витрат, інвестицій у людський капітал. Наприклад, виділяють наступні його складові: капітал освіти, капітал здоров'я й капітал культури.

З погляду характеру сприяння економічному добробуту суспільства розрізняють споживчий і продуктивний людський капітал. Споживчий капітал створює потік послуг, споживаних безпосередньо, і, таким чином, сприяє суспільній корисності. Це може бути творча і освітня діяльність. Результат такої діяльності виражається у наданні споживачеві таких споживчих послуг, які приводять до появи нових спосіб задоволення потреб або підвищенню ефективності існуючий спосіб їх задоволення Продуктивний капітал створює потік послуг, споживання яких сприяє суспільній корисності. У цьому випадку мається на увазі наукова і освітня діяльність, що має безпосереднє практичне застосування саме у виробництві (створення засобів виробництва, технологій, виробничих послуг і продуктів).


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.