Система управління витратами на підприємстві

100

АНОТАЦІЯ

Актуальність даної теми полягає в тому, що від ефективності системи управління витратами залежать фінансові результати діяльності підприємства в цілому. Саме тому на сьогоднішній день цьому питанню повинна приділятись значна увага та здійснюватися розробка заходів з підвищення ефективності управління витратами.

Мета роботи - теоретичне обґрунтування системи управління витратами на підприємстві та розробка заходів з підвищення її ефективності.

Відповідно до поставленої мети в роботі вирішені наступні задачі:

- теоретичне обґрунтування системи управління витратами на сучасному підприємстві;

- проведено аналіз впливу обсягу надання послуг, основних виробничих фондів, трудових показників на розмір витрат;

- проведено аналіз собівартості виготовлених послуг;

- виконано аналіз впливу розміру витрат на фінансові результати діяльності підприємства;

- проаналізована система управління витратами;

- розроблено рекомендації з підвищення рівня ефективності системи управління витратами.

База дослідження - Філія ВАТ ДХК “Павлоградвугілля” “Павлоградське енергопідприємство”.

Предмет дослідження - методи аналізу управління витратами на підприємстві.

Об'єкт дослідження - процес управління витратами на підприємстві.

Періоди дослідження - 2005 - 2006 роки.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ НА СУЧАСНОМУ ПІДПРИЄМСТВІ

1.1 Економічна сутність витрат та їх класифікація

1.2 Характеристика системи управління витратами

1.3 Значення ефективності системи управління витратами для успішного функціонування підприємства у сучасних умовах

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ НА “ПАВЛОГРАДСЬКОМУ ЕНЕРГОПІДПРИЄМСТВІ”

2.1 Загальна характеристика підприємства

2.2 Характеристика технологічного процесу виробництва продукції

2.3 Аналіз обсягу надання послуг

2.4 Аналіз основних виробничих фондів підприємства

2.5 Аналіз трудових показників

2.6 Аналіз витрат за елементами

2.7 Аналіз собівартості продукції

2.8 Аналіз фінансових результатів

2.9 Аналіз системи управління витратами у Філії ВАТ «Палоградвугілля» «Павлоградське енергопідприємство»

РОЗДІЛ 3. РОЗРОБКА ЗАХОДІВ З ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ НА ПІДПРИЄМСТВІ

3.1 Прогноз ринків збуту

3.2 Розробка технологічного заходу, спрямованого на зниження витрат підприємства

3.3 Розробка організаційного заходу з забезпечення зниження рівня витрат

3.4 Планування обсягу надання послуг

3.5 Планування матеріальних та трудових ресурсів

3.6 Планування витрат підприємства

3.7 Планування фінансових результатів діяльності підприємства

3.8 Охорона праці

3.9 Оцінка ефективності запропонованих заходів

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Діяльність будь-якого підприємства пов'язана з використанням тих чи інших ресурсів: предметів праці, засобів виробництва, підприємницьких здібностей, інформації, що й призводить до виникнення витрат. Виробивши певний продукт або послугу, підприємство реалізує їх і, як правило, одержує прибуток. Чим більший розмір цього прибутку, тим, звичайно, краще. Саме на цьому етапі виникає потреба у зниженні рівня витрат з метою збільшення прибутку господарюючим суб'єктом. Тут на перший план виходить питання, пов'язане зі створенням ефективної системи управління витратами. Основним завданням управління витратами є пошук шляхів найефективнішого використання наявних обмежених ресурсів за допомогою планування, калькулювання, обліку і контролю витрат внутрішньовиробничої діяльності.

Одержання бажаного результату залежить від трьох складових: витрат на виробництво і реалізацію продукції, планової ціни одиниці продукції і обсягу реалізації продукції. Таким чином необхідно здійснювати постійний аналіз цих складових та визначати залежність між витратами, обсягом реалізації, ціною і прибутком підприємства, а також здійснювати пошук можливостей максимізації прибутку шляхом вибору найвигіднішого поєднання змінних та постійних витрат. Це входить до складу функцій процесу управління витратами.

Управління витратами - це процес цілеспрямованого формування витрат щодо їхніх видів, місць та носіїв за постійного контролю рівня витрат і стимулювання їхнього зниження. Воно є важливою функцією економічного механізму будь-якого підприємства.

Актуальність теми дипломної роботи полягає в тому, що для аналізуємого підприємства проблема зниження рівня витрат на сьогоднішній день постає дуже гостро. Підприємство на даний момент є збитковим, тому проведення досліджень сучасного стану системи управління витратами та розробка переліку заходів з її удосконалення є доцільними та своєчасними, бо можуть сприяти поліпшенню існуючої ситуації та сприяти розвитку підприємства в подальшому.

У науковій літературі цьому питанню присвячено багато публікацій, проблема активно вивчається багатьма вченими.

Основною метою дослідження є обґрунтування системи управління витратами на підприємстві та розробка заходів з підвищення її ефективності.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити перелік задач, серед яких можна виділити наступні:

- розробити теоретичне обґрунтування системи управління витратами на аналізуємому підприємстві;

- проаналізувати вплив обсягу послуг, що надаються підприємством, на розмір витрат;

- провести аналіз залежності стану основних виробничих фондів підприємства, його трудових показників на розмір витрат;

- проаналізувати рівень собівартості виготовлених послуг за 2005-2006 роки;

- виконати аналіз впливу розміру витрат на фінансові результати діяльності підприємства;

- проаналізувати існуючу на підприємстві систему управління витратами;

- розробити рекомендації з підвищення рівня ефективності системи управління витратами;

- провести аналіз ефективності запропонованих заходів.

Об'єктом дослідження виступає процес управління витратами на підприємстві.

Усі запропоновані у роботі заходи носять рекомендований характер та можуть бути застосовані на практиці.

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ НА СУЧАСНОМУ ПІДПРИЄМСТВІ

1.1 Економічна сутність витрат та їх класифікація

Витрати - це економічний показник роботи підприємства, фірми тощо, який характеризує суму витрат, понесених у процесі господарчої діяльності [46].

Витрати - це вартість ресурсів, що використовуються в подальшому для отримання прибутку або досягнення інших цілей організації. До складу витрат належать вартість матеріальних та трудових ресурсів, необхідних для виробництва тієї чи іншої продукції чи послуг. Економія витрат є одним з критеріїв підвищення ефективності діяльності підприємства. Методологічні основи формування у бухгалтерському обліку інформації про видатки підприємства та її розкриття у фінансовій звітності, визнання видатків та їх склад регламентуються стандартом бухгалтерського обліку № 16 (додаток А).

Діяльність підприємства пов`язана із певними витратами, які за їх економічною суттю на базі діючого бухгалтерського обліку розподіляють на поточні та капітальні [12]. До поточних витрат відносять витрати виробничих ресурсів, які споживаються протягом одного виробничого циклу. До капітальних - витрати на придбання поза оборотних активів, що використовуються у декількох циклах виробництва та вартість яких включається до поточних витрат виробництва (оборотних) шляхом нарахування зносу. Залежно від сфери діяльності поточні витрати мають назву: на підприємствах, що здійснюють матеріально - технічний збут, торговельну, посередницьку діяльність - витрати обігу, на підприємствах виробничого профілю - витрати виробництва чи собівартості. Відповідно до типового положення про калькулювання собівартості продукції у промисловості, собівартість - це викладені в грошовій формі поточні витрати підприємства на їх виробництво та реалізацію [12]. Витрати на виробництво мають назву виробничо-заводської собівартості, а витрати на виробництво та реалізації - повної собівартості промислової продукції. Зміни у податковому законодавстві, що відбулися у 1997 році, призвели до появи поняття валові витрати [2]. Склад валових витрат регулюється законодавством з метою визначення оподаткованого прибутку. Відмінність між валовими витратами та собівартістю полягає в тому, що вони характеризують витрати підприємства, пов`язані з усіма видами діяльності підприємства, а собівартість - з виробничою діяльністю. Таким чином, поява поняття валових витрат не відміняє поняття собівартості та необхідність її визначення, бо без розрахунку собівартості продукції неможливо оцінити ефективність виробничої діяльності і розробити цінову політику підприємства. Крім того, розрахунок собівартості потрібен для оцінки ефективності та обсягу використання ресурсів підприємства. Бо собівартість являє собою вартісну оцінку ресурсів, що були застосовані на виробництво та реалізацію продукції.

Ресурси, що використовуються підприємством, є різноманітними за характером та строком оновлення. Відповідно до цього витрати підприємства мають неоднорідний характер, вимагають їх класифікації. Класифікація - це один з методів пізнання та вивчення об`єктів. Її суть у розподілі об`єктів на класи на базі визначення загальних властивостей об`єктів та закономірних зв`язків між ними. Чим більше виділено ознак класифікації, тим вищий ступінь пізнання об`єктів та можливостей управління ними.

Витрати на виробництво як об`єкт пізнання добре вивчені в теорії обміну та аналізу виробничої діяльності. Класифікація витрат має практичне значення. Групування витрат за окремими ознаками є основою обліку, аналізу та калькулювання собівартості продукції. До того ж , групування витрат допомагає знаходити рішення у нестандартних ситуаціях, у нових сферах діяльності. Класифікація витрат на виробництво на базі різних ознак наводиться у табл. 1.1 [25].

Таблиця 1.1Класифікація витрат

Ознаки	Види витрат
1	2
1. За відношенням до виробничого процесу	Основні
	Накладні
2. За відношенням до обсягів виробництва	Умовно постійні
	Умовно змінні
3. За єдністю складу	Одноелементні
	Комплексні
4. За способом віднесення на собівартість окремих видів виробництва	Прямі
	Непрямі
5. За доцільністю	Продуктивні
	Непродуктивні
6. За календарним періодом	Поточні
	Довгострокові
	Одноразові
7. За видами діяльності	Звичайної діяльності:
	операційної діяльності
	фінансової діяльності
	інвестиційної діяльності
	Надзвичайної діяльності
8. За об'єктом формування	Сукупні
	На одиницю продукції
9. За економічними елементами	Матеріальні
	На оплату праці
	Відрахування на соціальні заходи
	Амортизація
	Інші операційні
1	2
10. За методикою обчислення	Середні на одиницю продукції
	Граничні на одиницю продукції
11. За статтями витрат	Прямі матеріальні
	Прямі на оплату праці
	Інші прямі
	Загальновиробничі
12. За статтями калькуляції	Визначаються підприємством самостійно (детально нижче)
13. За обґрунтуванням господарських рішень	Явні
	Неявні
	Релевантні
	Нерелевантні
14. За видами продукції	На виріб
	На типового представника виробів
	На групи однорідних виробів
	На валову продукцію
	На товарну продукцію
	На реалізовану продукцію
15. За визначенням відношення до собівартості	На продукцію
	Періоду
16. За ступенем урегульованості	Повністю регульовані
	Слабко регульовані (не регульовані)
17. За місцем виникнення	Цехові
	Інших структурних підрозділів
18. За характером виробництва	Основного виробництва
	Допоміжного виробництва
	Обслуговуючого виробництва
1	2
19. За часом віднесення до собівартості продукції	Звітного періоду
	Майбутнього звітного періоду
	Майбутніх періодів
20. За видами класифікації витрат	Економічні елементи
	Статті витрат
	Калькуляційні статті
21. За видами операційної діяльності	Собівартість реалізованої продукції
	Адміністративні
	Збутові
	Інші операційні

Розглянемо класифікацію витрат більш детально.

Під час групування витрат за їх економічним елементом до кожного елементу включають витрати на конкретний вид ресурсів. При цьому не має значення, на які цілі витрачені ресурси, закінчено виробництво продукції чи ні тощо. У типовому положенні з планування, обліку та калькулювання собівартості у промисловості наводяться п`ять економічних елементів:

- матеріальні витрати;

- витрати на оплату праці;

- відрахування на соціальні потреби;

- амортизація основних фондів;

- інші витрати.

Класифікація за економічними елементами є єдиною для всіх галузей промисловості. Вона має практичне значення. На її основі складається форма звітності підприємства. Таке групування дозволяє визначати та аналізувати структуру витрат підприємства, аналізувати її динаміку. Залежно від питомої ваги того чи іншого елемента в собівартості виробництва виділяють: матеріаломісткі (висока питома вага матеріальних витрат), трудомісткі (значне частка витрат на оплату праці), фондомісткі галузі (головне місце займає амортизація основних фондів).

Витрати за статтями калькуляції - це витрати на окремі види продукції, а також витрати на основне і допоміжне виробництво.

Типова структура статей калькуляції:

- сировина та матеріали;

- придбання комплектуючих, напівфабрикатів, робіт та послуг виробничого; характеру сторонніх підприємств і організацій;

- паливо та енергія на технологічні цілі;

- зворотні відходи (віднімаються);

- основна заробітна плата;

- додаткова заробітна плата;

- відрахування на соціальне страхування;

- витрати, що пов`язані із підготовкою та освоєннями виробництва продукції;

- відшкодування зносу спеціальних інструментів та пристроїв цільового призначення та інші спеціальні витрати;

- витрати на утримання та експлуатацію обладнання;

- загально виробничі витрати;

- загальногосподарські витрати;

- витрати у разі технічно виправданого браку;

- супутня продукція (віднімається);

- інші виробничі витрати;

- комерційні (поза виробничі).

Класифікація витрат на прямі та непрямі залежить від характеру, об`єкту калькулювання, собівартість якого необхідно обчислити - виду продукції (робіт, послуг), виду діяльності.

Прямі витрати - це витрати, які в момент їх виникнення можуть бути безпосередньо віднесені на об`єкт калькулювання (на базі первинної документації). До прямих витрат належать витрати на сировину та матеріали, комплектувальні, на заробітну плату та інші.

Непрямі витрати пов`язані з роботою підприємства чи його підрозділів загалом або з виробництвом декількох видів продукції, їх не можна безпосередньо віднести на собівартість конкретного виду продукції. До непрямих витрат відносять: опалення та освітлення, оплату праці менеджерів, амортизацію та інші.

Залежно від ступеня впливу обсягів виробництва на рівень витрат вони поділяються на умовно-змінні та умовно-постійні. Умовно-постійні - це витрати, що змінюються зі зростанням чи зменшенням обсягів виробництва. До них відносять витрати на утримання будов, споруд управління виробничою діяльністю цехів, витрати на забезпечення господарських потреб виробництва. До умовно-змінних відносять матеріальні витрати, витрати на оплату праці робітників, зайнятих у процесі виробництва, інші витрати.

До змінних витрат відносять витрати, обсяг яких змінюється залежно від рівня навантаження виробничих потужностей. До них відносять витрати на сировину, матеріали, технологічні витрати енергії.

До постійних витрат відносять витрати, обсяги яких не змінюється із збільшенням (чи зменшенням) рівня навантаження виробничих потужностей. Це орендна плата, відсотки на запозичений капітал, окремі види заробітки керівників фірми.

Розподіл витрат за критерієм доцільності їх здійснення виділяє ефективні та неефективні витрати. Неефективні витрати підприємство може мати не лише як результат недоцільної виробничої діяльності (брак, значні відходи), але і як результат неповного завантаження обладнання.

Місце виникнення витрат - це структурні одиниці та підрозділи, у яких здійснюється первісне споживання виробничих ресурсів. Це робочі місця, бригади, цехи, дільниці, служби. Розрізняють центри виникнення витрат за виробами та центри витрат за послугами, які обслуговують центри витрат за виробами. Групування витрат за місцями виникнення дозволяє деталізувати облік витрат, здійснювати контроль за витратами та збільшити точність калькулювання.

Виділяють також центри відповідальності. Це структурні елементи підприємства, в рамках якого менеджер несе відповідальність за доцільність здійснення витрат.

За періодами здійснення виділяють поточні та одноразові витрати. Поточні витрати - це звичайні витрати, в яких періодичність складає менше місяця. Одноразові витрати - це витрати, періодичність виникнення яких перевищує місячний термін.

За характером зв`язку витрат з процесом виробництва виділяють основні витрати та витрати по управлінню виробництвом (накладні витрати). Основні витрати безпосередньо пов`язані із процесом виготовлення тих чи інших видів продукції. Це витрати сировини, матеріалів, зарплатня виробничого персоналу та інші. До накладних витрат належать витрати, пов`язані із необхідністю обслуговування виробничого процесу на підприємстві та управління ним. Це витрати на утримання цехової, заводської адміністрації, конторські витрати та інші.

Також витрати поділяються на:

- релевантні та не релевантні;

- маржинальні (граничні);

- диференціальні (прирості);

- альтернативні.

Нерелевантні витрати - це витрати підприємства незалежно від прийняття управлінського рішення.

Релевантні - витрати, які залежать від прийняття управлінського рішення.

Маржинальні - це витрати на виготовлення кожної подальшої додаткової одиниці продукції.

Диференціальні - це витрати, які становлять різницю між альтернативними рішеннями.

Альтернативні витрати - це втрачена вигода, коли вибір або прийняття одного рішення вимагає відмовитися від іншого (альтернативного) рішення.

Також існує і наступна класифікація витрат :

- контрольовані витрати;

- неконтрольовані витрати.

Контрольовані - це витрати, які управлінці на підприємстві можуть проконтролювати або суттєво вплинути на них.

Неконтрольовані - це витрати, на які управлінці не можуть впливати і не можуть контролювати їх [34].

Також існує розподіл витрат на економічні та бухгалтерські.

Бухгалтерські витрати - це фактичні витрати факторів виробництва, придбаних по ринковим цінам.

Економічні витрати - “витрати втрачених можливостей”, тобто сума грошей, яку можна отримати за найбільш вигідного з усіх можливих альтернативних варіантів використання ресурсів.

Поняття економічних витрат обумовлено обмеженістю ресурсів, порівняно з кількістю варіантів їх використання.

1.2 Характеристика системи управління витратами

Будь-яке підприємство представляє собою складне поєднання різноманітних ресурсів, організованих та скоординованих з метою виробництва товарів та послуг. Підприємство орієнтується на досягнення високого або постійно зростаючого прибутку від реалізації. Одержання бажаного результату залежить від трьох складових: витрат на виробництво і реалізацію продукції, планової ціни одиниці продукції і обсягу реалізації продукції. Таким чином необхідно здійснювати постійний аналіз цих складових та визначати залежність між витратами, обсягом реалізації, ціною і прибутком підприємства, а також здійснювати пошук можливостей максимізації прибутку шляхом вибору найвигіднішого поєднання змінних та постійних витрат. Це входить до складу функцій процесу управління витратами.

Основним завданням управління витратами є пошук шляхів найефективнішого використання наявних обмежених ресурсів за допомогою планування, калькулювання, обліку і контролю витрат внутрішньовиробничої діяльності.

Управління витратами - це вміння економити ресурси і максимізувати віддачу від них.

Управління витратами - це процес цілеспрямованого формування витрат щодо їхніх видів, місць та носіїв за постійного контролю рівня витрат і стимулювання їхнього зниження. Воно є важливою функцією економічного механізму будь-якого підприємства.

Існує ряд концептуальних основ управління витратами. До них належать [50]:

1. Концепція ланцюжка цінностей, що була сформульована М. Портером. Вона базується на необхідності виходу за межі підприємництва з метою ефективного управління витратами і переносить акцент в аналізі витрат на процеси, що відбуваються за межами підприємства. Тобто концепція ланцюжка цінностей ґрунтується на розширеному підході до формування й управління витратами та пропонує враховувати усі механізми, що приводять до витрат, по всьому ланцюжку цінностей в рамках усього набору видів діяльності підприємства.

2. Концепція трансакційних витрат. Ця концепція з'явилася у 90-х роках ХХ століття. Основою цієї концепції є те, що існує два види витрат: виробничі та трансакційні. Трансакційні витрати включають у себе:

- витрати пошуку інформації;

- витрати ведення переговорів;

- витрати специфікації і захисту прав власності.

3. Концепція АВС. Вона формалізує облік і аналіз витрат за видами діяльності у частині розподілу накладних витрат на конкретні товари, роботи, послуги. В основі концепції - не стільки рутинне бухгалтерське формування витрат, скільки економічний розрахунок реальної собівартості товарів, робіт, послуг.

4. Концепції стратегічного позиціонування. Їх основна ідея полягає у тому, що до сфери управлінського обліку та аналізу витрат буде додаватися докладна інформація про витрати. І це буде відбуватися ще до початку розробки стратегії компанії, галузі, економіки в цілому.

Система управління витратами має функціональний та організаційний аспекти. Вона включає такі організаційні підсистеми: пошук і виявлення чинників економії ресурсів; нормування витрат; планування витрат; облік і аналіз витрат; стимулювання економії ресурсів і зниження витрат [31].

Такими підсистемами керують відповідні структурні одиниці підприємства залежно від його розміру (відділі, бюро, окремі виконавці).

Переваги ефективного управління витратами є наступними:

- виробництво конкурентноздатної продукції за рахунок більш низьких витрат і , відповідно, цін;

- наявність якісної і реальної інформації про собівартість окремих видів продукції та їх позиції на ринку, порівняно з продуктами інших виробників;

- можливість застосування гнучкого ціноутворення;

- надання об`єктивних даних для складання бюджету підприємства;

- можливість оцінки діяльності кожного підрозділу підприємства з фінансової точки зору;

- прийняття обґрунтованих і ефективних управлінських рішень.

Планування (бюджетування) витрат здійснюється за допомогою складання кошторису витрат на виробництво. Розробка кошторису витрат визначає розмір витрат за їх видами та місцями витрачення, необхідний для досягнення бажаних результатів. Складання кошторису витрат на виробництво потребує знань методів оцінки тих чи інших видів ресурсів, що використовуються при виробництві продукції. Згідно з певними організаційно-технічними рішеннями та умовами розробляються норми витрат усіх видів ресурсів: сировини, основних і допоміжних матеріалів, енергії, трудових ресурсів тощо.

Установлені норми витрат - це граничні витрати окремих видів ресурсів за даних організаційно-технічних умов виробництва. Вони є важливим чинником забезпечення режиму жорсткої економії і відповідно конкурентоспроможності підприємства. У процесі планування встановлюються граничні загальні витрати в підрозділах і в цілому по підприємству (кошториси) та на одиницю продукції. Фактичний рівень витрат обчислюється за даними поточного обліку.

Порівняння фактичних витрат з плановими дає змогу в процесі аналізу оцінювати роботу підрозділів з використання ресурсів, з`ясовувати причини відхилень фактичних витрат від планових і

Так, для розрахунку матеріальних витрат існує три найбільш розповсюджених методи розрахунку:

- FIFO (першим прийшов - першим пішов);

- LIFO (останнім прийшов - першим у виробництво);

- оцінки за середньозваженою вартістю.

відповідно стимулювати працівників підприємства до їхнього зниження.

Для розрахунку основної заробітної плати зазвичай використовується система відрядної та погодинної оплати праці. Основою нарахування заробітної плати в цьому випадку виступає кількість вироблених одиниць продукції або відпрацьований час та розцінки на одиницю продукції чи одиницю відпрацьованого часу. Витрати, пов`язані з соціальними виплатами, зазвичай нараховуються у відсотках до основної заробітної плати і прямо відносяться на собівартість продукції.

Відображення у кошторисі витрат на виробництво знецінення основного капіталу здійснюється через систему амортизаційних відрахувань. Знецінення здійснюється під впливом матеріального та морального зносу. Існують наступні методи нарахування амортизаційних нарахувань:

- лінійний метод;

- нарахування амортизаційних відрахувань пропорційно використанню обладнання;

- геометрично-дегресивний метод (метод зменшення амортизаційних відрахувань у геометричній прогресії);

- арифметично-дегресивний метод.

Калькулювання на відміну від кошторису витрат на виробництво відображає собівартість конкретних видів продукції чи послуг.

Калькулювання - це процес віднесення тих чи інших видів витрат безпосередньо на носії цих витрат. Існують такі види калькуляцій:

- попередні (планові, кошторисні, проектні калькуляції);

- послідуючі (звітна калькуляція, що складається на базі фактичних витрат, та калькуляція, що необхідна для контролю та управління, де витрати, що залежать від діяльності керівництва підрозділу, приймаються на фактичному рівні, а незалежні - на плановому рівні).

Існують наступні методи калькулювання собівартості продукції:

- попереробний (використовується на тих виробництвах, які можна поділити на окремі відокремлені перероби, по яким можна буде організувати облік витрат (хімія, металургія, енергетика та інші);

- позамовлений (використовується тоді, коли виготовляється складна продукція з довгим циклом виробництва, при цьому більша частина витрат прямо списується на замовлення, а непрямі витрати розподіляються згідно ставок цих витрат. Ставки непрямих витрат визначаються як відношення суми цих витрат до вартості їх придбання);

Аналіз витрат поділяється на:

- аналіз витрат упри прийнятті короткострокових управлінських рішень. Тут розраховується рівень беззбитковості, який дозволяє визначити, за якого обсягу виробництва підприємство не буде мати ні прибутку, ні збитку, а яка додатково виготовлена одиниця продукції буде приносити прибуток. Рівень беззбитковості розраховується за формулою:

РБ = Впост. / (Ц - Взмін.), (1.1)

де РБ - рівень беззбитковості;

Впост. - постійні витрати;

Ц - ціна продукції;

Взмін. - змінні витрати.

Аналіз витрат при прийнятті рішень з капіталовкладень. Існують такі методи обґрунтування інвестицій:

- статичні (використовуються тоді, коли розглядається лише один період, інвестиційні витрати здійснюються на початку періоду, а корисні результати - в кінці);

- динамічні (використовуються у тому випадку, коли проект має довгостроковий характер, а прибутки та видатки інвестора при здійсненні цього проекту істотно змінюються протягом цього періоду. До основних методів динамічних інвестиційних розрахунків можна віднести метод капіталізованої (теперішньої) вартості (NPV) та метод внутрішньої процентної ставки (IRR). Метод капіталізованої вартості базується на сумі очікуваного в майбутньому доходу або платежу за мінусом відсотка на капітал як “компенсація за очікування”. А під внутрішнім відсотком розуміють такий відсоток, за якого розмір капіталізованої вартості проекту дорівнює нулю.

Що стосується контролю витрат, то тут має місце внутрішній контроль. Це комплекс бухгалтерського та управлінського контролю, що допомагає забезпечити відповідність рішень, що приймаються в організації, реалізації їх на практиці. Найбільш розповсюдженою технікою контролю витрат є затверджений статичний бюджет. Бюджетні суми встановлюються згідно з досвідом минулого періоду та результатів його виконання. Також існує пріоритетний бюджет, який передбачає не лише використання інформації про минулі витрати на подібні заходи в майбутньому, але й факторний аналіз, що обґрунтовує введені зміни.

Третім способом розробки бюджетів для здійснення витрат робиться знизу до верху та передбачає наступні кроки:

- визначення цільових витратних показників у сфері компетентності менеджера;

- оцінка альтернативних способів проведення кожної операції, спрямованої на досягнення поставлених цілей;

- оцінка витрат для різноманітних рівнів зусиль по кожному показнику;

- ранжирування усіх показників за ступенем значущості для організації.

Процес контролю за витратами виконує наступні цілі:

- забезпечення зворотного припливу інформації у напрямку відповідального менеджера, що показуватиме йому наслідки минулих дій і вказуватиме на ті ділянки, що у майбутньому повинні бути взяті до уваги.

- надання змоги вищому керівництву оцінювати роботу окремих осіб і вчасно вживати заходів у разі непередбаченого розвитку ситуації.

Виявлення й використання чинників економії ресурсів, зниження витрат є обов`язком кожного працівника підприємства, передусім спеціалістів і керівників усіх рівнів.

В управлінні витратами на підприємстві можна виділити такі основні функції [50]:

- планування;

- організація;

- мотивація;

- координація;

- облік;

- калькулювання;

- аналіз;

- контроль.

Усі вище перераховані функції взаємопов'язані між собою. Через це можна затверджувати те, що для успішного функціонування підприємства необхідно здійснювати усі ці основні функції.

Кожна окрема господарююча структура на підприємстві виконує ті чи інші функції управління витратами. Так, функцію організації та мотивації виконує директор з фінансів. Він реалізує його за допомогою управлінського обліку. Тут предметом управління виступають витрати на управління. Функцію обліку та калькулювання виконує бухгалтерія. Це реалізується за допомогою бухгалтерського обліку. Функцію поточного планування виконують центри витрат за допомогою нормування. Аналізом та контролем займається центр контролінгу. Він реалізує ці функції за допомогою виконання порівняльного аналізу. Координацією як функцією управління витратами займається виробничий відділ. Вони реалізують цю функцію, що на них покладена, за допомогою такого методу, як системний підхід. Плануванням як однією з основних функцій управління витратами на підприємстві займається планово - економічний відділ. Вони для реалізації цієї функції використовують такий метод, як складання цільових програм. При цьому, об'єктом управління виступає процес виробництво та безпосередньо підприємство в цілому. Предметом управління в даному випадку є:

- витрати на управління;

- витрати на техніку та технологію;

- енергетичні витрати;

- витрати на сировину та матеріали;

- транспортні витрати.

І перед усіма структурами управління витратами на підприємстві стоїть одне завдання - мінімізація витрат.

Розглянемо шляхи вдосконалення системи управління витратами.

Так як значну частку в структурі витрат підприємства займає оплата праці, то актуальною задачею є зниження трудомісткості послуг, що надаються, зростання продуктивності праці, скорочення чисельності адміністративно - обслуговуючого персоналу. Зниження трудомісткості послуг, зростання продуктивності праці можна досягти різноманітними способами. Найважливіші з них :

- механізація та автоматизація виробництва

- розробка і використання прогресивних технологій

- зміна і модернізація застарілого обладнання.

Також важливе значення для підвищення продуктивності праці має належна її організація: підготовка робочого місця, повне його завантаження, використання передових методів і прийомів праці.

До шляхів зниження витрат за рахунок економії сировини, матеріалів, палива та енергії можна віднести наступні:

- використання ресурсозберігаючих технологічних процесів;

- підвищення вимогливості і повсюдне використання вхідного контролю за якістю сировини і матеріалів, що поступають від постачальників, а також комплектуючих виробів та напівфабрикатів;

- запровадження науково обґрунтованих норм використання матеріалів;

- зменшення витрат і відходів;

- вторинне використання матеріалів;

- зменшення заготівельно-складських витрат;

- скорочення транспортних витрат шляхом зменшення витрат на доставку сировини і матеріалів від постачальника до складів підприємства;

- вирішення питання про те, чи проводити самим чи закупляти в інших виробників окремі компоненти або комплектуючі вироби.

Використання основних фондів впливає на розмір витрат через розмір амортизаційних відрахувань.

Поліпшити використання основних виробничих фондів можна за рахунок:

- підвищення коефіцієнту змінності обладнання;

- ліквідації нерегламентованих простоїв;

- зниження витрат на ремонт шляхом подовження міжремонтного періоду;

- збільшення терміну служби машин;

- поліпшення якості ремонтів;

- підвищення надійності і довговічності обладнання;

- вдосконалення системи планова - запобіжного ремонту;

- централізації і запровадження індустріальних методів ремонту.

Також необхідно вжити заходи зі скорочення адміністративно - управлінських витрат. На даному підприємстві апарат управління є досить громіздким, складним та багатоступінчастим, а це , в свою чергу, збільшує витрати на виробництво. Таким чином, треба переглянути організаційну структуру аналізуюємого підприємства та розробити заходи по скороченню чисельності адміністративного апарату. Можливо, необхідно буде змінити лінійну організаційну структуру на іншу, більш прогресивну на сьогоднішній день, можливо на матричну організаційну структуру.

Вирішальною умовою зниження собівартості послуг служить безперервний технічний прогрес. Запровадження нової техніки, комплексна механізація і автоматизація виробничих процесів, вдосконалення технології, запровадження прогресивних видів матеріалів дозволяють значно знизити собівартість послуг. Також можна запропонувати на підприємстві провести розширення спеціалізації та кооперації. Для цього підприємству потрібно встановити найраціональніші кооперативні зв'язки між підприємствами в тих галузях, які прямим чином пов'язані з основною діяльністю аналізуємого підприємства.

1.3 Значення ефективності системи управління витратами для успішного функціонування підприємства у сучасних умовах

Підприємство - це самостійний господарюючий суб`єкт, створений підприємцем або об`єднанням підприємців для виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг з метою задоволення загальних потреб та отримання прибутку [53]. Таким чином, головний мотив діяльності будь-якого підприємства - це максимізація прибутку. Прибуток підприємства залежить від багатьох чинників, головними з яких є витрати виробництва та попит на продукцію, що виготовляється. Таким чином, якщо витрати являють собою один з найважливіших факторів, які обмежують розмір прибутку, то керівництву любого підприємства необхідно здійснювати постійний аналіз витрат та планування їх величини на майбутнє. Серед величезної кількості підприємств України можна виділити три їх групи в залежності від того, як вони ставляться до управління витратами [50]:

1. Підприємства, які не рахують своїх витрат. На сьогоднішній день це невелика за чисельністю група.

2. Підприємства, головна ціль управління витратами для яких полягає у зниженні рівня витрат. Підприємства потрапляють до цієї групи через посилення конкурентної боротьби на ринку, через зменшення прибутку, через виникнення збитків. Ця група в Україні на сьогоднішній день є найчисельнішою.

3. Підприємства, мета яких - це збільшення обсягів продажу. Сюди потрапляють підприємства, які стурбовані проблемою собівартості. Вони , пройшовши через первинну стадію оптимізації витрат, підходять до зниження і планування собівартості професійно, тобто вони застосовують для цих цілей спеціальні методики. Однією з таких методик є розрахунок рівня беззбитковості. На сьогоднішній день ця група підприємств є найменшою за чисельністю.

Таким чином, необхідно прагнути до того стану, коли більшість українських підприємств буде належати до останньої, тобто третьої групи підприємств. Бо відомо, що навіть незначне на перший погляд зниження витрат може призвести до збільшення прибутку підприємства в декілька разів. Але збільшення прибутку можна досягти не лише за рахунок зниження витрат. Це можливо і за умови їх більш ефективного використання, тобто тоді, коли буде збільшена віддача від цих витрат, зокрема з кожного їх виду.

На короткій дистанції найдоступніший спосіб управління витратами - це їх зниження. У середньостроковій перспективі для управління витратами використовується механізм мотивації, який полягає у прив`язанні оплати праці менеджерів до результатів роботи підрозділу. Завдяки цьому можна підвищити ефективність їхньої роботи.

Роль менеджменту витрат полягає в тому, щоб знайти та впровадити найефективніший спосіб виробництва продукції і не лише зараз, а й з урахуванням перспективи. Власнику підприємства небайдуже, за допомогою якої величини витрат виготовляється продукція чи надається послуга. Навпаки, це питання його турбує в першу чергу, бо це головний чинник, від якого залежить розмір прибутку, який дане підприємство отримає в кінцевому рахунку.

Оцінка ролі витрат поступово змінюється в бік визначення ключової ролі управління витратами в забезпеченні ефективного розвитку будь-якого підприємства. Можна говорити про те, що управління витратами стає одним з найважливіших сегментів виробничого менеджменту. Також коло задач, що стоять перед фахівцями в даній області, постійно зростає.

Практика господарювання на українських підприємствах свідчить, що витрати сьогодні є суто об`єктом обліку, тоді як ринкові умови господарювання вимагають обов`язкового розгляду їх як об`єкта управління. Оптимізація рівня виробничих витрат повинна розглядатись як основа їхнього успішного функціонування, яка буде здатна забезпечити:

- рентабельність та прибутковість виробництва;

- високу конкурентоспроможність продукції, що виготовляється.

Визначення шляхів управління виробничими витратами - це багатоаспектна проблема, яка може мати безліч напрямів. Визначення пріоритетних напрямів у цій сфері зумовлене сучасними тенденціями розвитку і функціонування виробництва. Сьогодні такими тенденціями є:

- підвищення складності та якості продукції, що виготовляється;

- розширення та ускладнення процесів виробництва та робіт з обслуговування і управління виробництвом;

- автоматизація і механізація процесів;

- зниження трудомісткості виробництва;

- диверсифікація видів діяльності підприємств.

У результаті впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу, тотальної автоматизації і механізації виробництва частка прямих витрат у собівартості продукції постійно знижується. Отже, актуальним питанням стає пошук шляхів управління не прямими, а накладними витратами.

Характерними рисами сучасного підприємницького середовища є його складність, багатогранність, динамізм, дедалі більший рівень конкуренції та глобалізації. Забезпечення ефективності підприємницької діяльності за таких умов потребує постійного вдосконалення методів і техніки управління бізнесом. В першу чергу це стосується витрат. Саме від рівня й динаміки витрат залежать не лише фінансові результати окремих підприємств та їхніх структурних підрозділів, а й ефективність формування національного доходу на рівні держави загалом.

Особливо актуальна проблема управління витратами на сьогодні для вітчизняних підприємств. Статистичні дані за 1994-2001 роки підтверджують значне зростання рівня витрат та, відповідно, зниження рентабельності діяльності як за основними галузями економіки України, так і за окремими галузями промисловості. Загалом за галузями економіки України рівень прибутку на 1 грн. витрат знизився більше ніж у 5 разів (з 25,6 % у 1996 році до 4,5% у 2001 році), а в таких галузях промисловості, як електроенергетика, хімічна й нафтохімічна промисловість, машинобудування та металообробна, легка промисловість, рентабельність їхньої діяльності зменшилася більше ніж у 10 разів [10]. Але в останні роки ситуація дещо покращилася. Прибутки підприємств різних галузей економіки почали зростати з року в рік. Це говорить про те, що управління витратами стало більш ефективним, що цьому питанню на підприємствах приділяється значна увага. Так, за даними державного комітету статистики України, валовий прибуток підприємств у 2004 році значно збільшився порівняно з 2003 роком [28]. Але у 2005 році прибутки підприємств дещо знизилися, порівняно з 2004 роки. Причиною цього була політична нестабільність у країні, та як наслідок цього - економічний спад [29].

Спеціалісти й менеджери з обліку витрат несуть велику відповідальність з забезпечення такої системи управління витратами , яка б мала точні облікові дані, що необхідні для управлінських цілей, для визначення показників ефективності, прийняття стратегічних рішень щодо ціноутворення, складу продукції, технологічних процесів і розроблення нових виробів.

Нині одним з найефективніших методів економічних досліджень у науці управління є системний підхід, який розглядає об`єкт вивчення як частку цілого, і дає змогу краще уявити складні явища, а керівникам - зрозуміти організацію та ефективніше досягати цілей діяльності. Застосування системного підходу допомагає також глибше вивчити об`єкт, одержати повніше уявлення про нього, визначити причинно-наслідкові зв`язки між окремими частинами об'єкта. Головною ознакою системного підходу є динамічність, взаємодія і взаємозв'язок елементів, комплексність і цілісність. Зважаючи на те, яку роль відіграють витрати у розвитку підприємства і в забезпеченні інтересів цього власників, постає потреба побудови ефективної системи управління витратами підприємства, що є процесом розроблення і прийняття управлінських рішень за всіма аспектами їхнього формування й розподілу на підприємстві. При цьому важливо зазначити, що витрати є основною складовою показника ефективності діяльності підприємства - прибутку, тому побудову системи управління витратами слід розглядати як комплексну систему управління чинниками, що прямо або опосередковано впливають на розмір прибутку.

Система управління витратами підприємства має ґрунтуватися на найдосконаліших формах і методах контролю й управління витратами. Метою контролю є виявлення стану, а метою управління - забезпечення роботи, яка відповідає первісним планам. На сьогоднішній день досвід підприємств в організації системи управління витратами зводиться переважно до перевірок виробничих показників, фінансових результатів, стану майна. Але за умови економічної зацікавленості у кінцевих результатах необхідна така система управління, функції якої зумовлені ефективністю використання ресурсів.

Що ж до економіки вітчизняних підприємств, то створення систем управління витратами перебуває на тому рівні, коли менеджери вже усвідомили її цінність, але ще не мають достатніх знань у цій сфері. На жаль, в Україні сьогодні бракує публікацій про проблеми створення ефективних систем управління, котрі враховують характерні риси вітчизняних підприємств і умови їхньої діяльності. Тому досить важко організувати налагоджену систему, яка б забезпечувала ефективну роботу підприємства шляхом формування інформації про витрати й доходи як основи для прийняття оптимальних управлінських рішень.

РОЗДІЛ 2 АНАЛІЗ УПРАВЛІННЯ ВИТРАТАМИ НА “ПАВЛОГРАДСЬКОМУ ЕНЕРГОПІДПРИЄМСТВІ”

2.1 Загальна характеристика підприємства

В травні 1965 року було створене Павлоградське управління тресту «Павлоградвугілля», а у 1975 році Павлоградське єнергоуправління увійшло до складу виробничого об'єднання з виробітку вугілля «Павлоградвугілля»

У 1996 році законом України «Про підприємство», Наказом Президента України № 224 від 11.05.1994 р. «Про холдингові компанії, які створюються в процесі корпоратизації та приватизації», а також №116 від 07.02.1996 р. «Про структурну перебудову вугільної промисловості» згідно приказу Мінвуглепрому України від 16.09.1996 р. №463 «Про створення ГВАТ шляхом перебудови державних підприємств Мінвуглепрому в державні відкриті товариства» державне підприємство «Павлоградське енергопідприємство» перебудоване в державне відкрите акціонерне товариство «Павлоградське енергопідприємство» - дочірнє підприємство ВАТ «Павлоградвугілля». Філія ВАТ «Павлоградвугілля» «Павлоградське енергопідприємство» створена Наказом Фонду держмайна України від 28.11.2003 р. № 2145 «Питання реорганізації ВАТ «ДХК» «Павлоградвугілля».

Основним видом діяльності Павлоградського енргопідприємства є виробництво теплової енергії котельними підприємства, а також передача електроенергії.

Основною сировиною для виробництва теплової енергії є вугілля, яке надається шахтами ВАТ «Павлоградвугілля». Виробництво теплоенергії здійснюється котельними підприємства, які працюють на твердому паливі, що розташовані на шахтах ВАТ «Павлоградвугілля». Вони ж і є головними споживачами продукції енергопідприємства.

На балансі енергопідприємства знаходяться:

котельні - для виробітку теплової енергії для шахт та підприємств ВАТ «Павлоградвугілля» , а також котельні для виробітку теплової енергії для міст Тернівка та Першотравенськ.

Середньорічний обсяг теплоенергії складає 400 тис. ГКал.

- підстанції шахт ВАТ «Павлоградвугілля» для передачі електроенергії з обсягом послуг на суму більш ніж 2 млн. грн.

- повітряні та кабельні мережі для передачі електроенергії.

- виробнича та електротехнічна лабораторії, які надають спеціалізовані послуги шахтам та підприємствам ВАТ «Павлоградвугілля».

Основний персонал Павлоградського енергопідприємства:

- машиніст (кочегар) котельної

- апаратник ХВО

- оператор теплового пункту

- слюсар-ремонтник

- електромонтер з ремонту та обслуговування електрообладнання

- електромонтер з обслуговування підстанцій

- електромонтер ОБВ

Статутний капітал підприємства у сумі 5542,5 тис. грн. згідно передавального балансу станом на 01.07.1996 р. та актом оцінки цілісного майнового комплексу від 17 вересня 1996 р. , затвердженого Міністерством вугільної промисловості.

Статутний капітал підприємства поділений на 22170000 простих іменних акцій номінальною вартістю 0,25 грн. кожна.

Так як Павлоградське енергопідприємство надає свої послуги підприємствам та шахтам ВАТ «Павлоградвугілля» , то конкурентів у нього з надання аналогічних послуг немає.

Павлоградське енергопідприємство належить до Міністерства палива та енергетики України та є підприємством, що обслуговує вугільну промисловість, тому його функціонування в певній мірі залежить від стану розвитку вугільної промисловості. До проблем, які впливають на діяльність підприємства можна віднести відсутність передової технології, відсутність належної ремонтної бази, тривалий термін експлуатації обладнання.

Повна адреса Філії ВАТ «Павлоградвугілля» «Павлоградське енергопідприємство» - 51400, м. Павлоград Дніпропетровської області, вул. Степового Фронту, 9.

2.2 Характеристика технологічного процесу виробництва продукції

Технологічний процес - це процес переробки сировини та інших виробничих ресурсів з використанням певної технології в готову продукцію (послуги).

Технологія виробництва має велике значення в процесі виробництва. Від неї залежить сам результат виробництва та характеристики кінцевого продукту. Дотримання технології виробництва забезпечить якісний результат, а порушення технологічних умов негативно позначиться не лише на якостях кінцевого продукту, а й може спричинити виникнення небезпечної або навіть аварійної ситуації для працівників.

На підприємстві для здійснення технологічного процесу використовується тверде паливо (кам'яне вугілля), що поділяється на марки, кожна з яких має свої якісні характеристики.

Кожна котельня філії ВАТ ДХК “Павлоградвугілля” ” Павлоградське енергопідприємство“ працює на вугіллі різних марок. Розглянемо якість вугілля на котельних підприємства (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Якість вугілля на котельних підприємства за 1 кв. 2006 р.
Підприємство	Марка вугілля	Зольність, %	Волога, %	Сірка, %	Найнижча теплота згорання Ккал / кг
Тернівська
котельні ш-ти	ДГр	23,3	12,8	1,57	5016
3-4 мкр.	к-т 13-25	6,3	13	1,48	6104
Степова
котельня ш-ти 1		33,3	6,9	1,4	5250
котельня ш-ти 2	Гр	33,3	6,9	1,1	5250
Ювілейна
котельня ш-ти	Гр	25,3	6,4	1,86	5383
Павлоградська
котельня ш-ти	ДГр	13,7	10,1	1,34	5623
Самарська
котельня ш-ти	Гр	23,2	10,8	1,35	5247
Дніпровська
котельня ш-ти	ДГр	32,8	10,2	1,16	4631
Зах.-Донбаська
котельня ш-ти	к-т 13-25	7,5	12,8	1,48	6104
блок №3	Гр	18,4	8,1	1,1	6009
Благодатна
котельня ш-ти	ДГр	11,4	11,8	1,18	5879
Герої космосу
котельня ш-ти	к-т 13-25	7	13	1,48	6104
ЦОФ
"Павлоградська"	к-т 13-25	7,3	13	1,48	6104

ДГр та Гр - це рядове вугілля, а к-т 13-25 - це концентрат вугілля, тобто це збагачене вугілля.

Видаток палива розраховується за формулою:

В = (Q х b) / k , (2.1.)

де В - видаток палива;б

Q - кількість виробленої теплової енергії;

b - питомий видаток палива на 1 Гкал;

k - коефіцієнт переводу в умовне паливо (тепловий коефіцієнт).

Питомі витрати палива при споживанні вугілля приймаються у відповідності до “Розрахункових питомих витрат палива на випуск тепло енергії котельними ВАТ ”Павлоградвугілля” від 10.02.2004 р.” з експертним висновком державної інспекції з енергозбереження № 04.В18 - 05.01024.75.11.3.-Н12 та згідно режимних карт.

Тепловий коефіцієнт переводу натурального палива в умовне паливо для вугілля (k) складає:

ДГ 13-25, k = 0,84 ДГр (Терн.), k = 0,61

Гр. (Ювіл.), k = 0,61 Гр (Сам.), k = 0,60

Гр. (Степ.), k = 0,69 ДГр (Дніп.), k = 0,60

Гр. (Павл.), k = 0,60 ДГр (Г-к), k = 0,58

Гр. (З-Д), k = 0,63 гр. (Сташ.), k = 0,61

ДгР (Благ.), k = 0,54

У 2006 році на котельних енергопідприємства фактична питома вага видатку палива склала 200,6 кг. у. п. / Гкал, замість запланованої 185,6 кг. у. п. / Гкал. Збільшення питомого видатку палива на виробіток теплової енергії котельними підприємства порівняно з нормованим обумовлено наступними причинами:

1. Для котельних, що використовують концентрат фракції 0-13, він поставлявся з підвищеною зольністю до 25,9 % (при нормі 16%).

2. Згідно ДСТУ 8183 - 86 “Вугілля кам' яне й антроцит Донецького басейну для шарового зпалювання” у котельних повинне зпалюватися вугілля з зольністю 25 - 30%, а фактична зольність вугілля сягає 40%. Це призводить до зниження ККД котлів на 6 - 10%.

3. Значна частка вугілля дрібної фракції збільшила просипання вугілля на решітці. Так, за плановими втратами від механічного недорогу для топок прямого ходу у 11 % фактичне просипання сягає 15 - 16 %.

4. Через відсутність критих складів вугілля фактична вологість сягає 15% при нормі у 10%.

5. Нормована величина питомого видатку палива та еквівалентний коефіцієнт, що вказаний у розрахунковому балансі, прийняті на базі теоретичних розрахунків і планової характеристики палива. Для визначення фактичних ККД котлів, норм розходування палива, еквівалентних коефіцієнтів необхідна наладка кожного котла спеціалізованою організацією. Подібні наладки на підприємстві через відсутність коштів фінансування не здійснюються протягом останніх трьох років.

Що стосується готової продукції, то вона представлена у вигляді теплової енергії. Опалювальний сезон розпочинається тоді, коли температура повітря протягом трьох діб становить + 8 С. Теплова енергія, що виробляється котельними підприємства, є різною для кожного споживача за своєю температурою. Ця температура залежить від температурного графіку по кожному зі споживачів. Також вона залежить і від температури зовнішнього повітря. Так, кожне підприємство на початку опалювального сезону подає заявку на енергопідприємство, де вказує ту температуру, яка повинна бути в опалювальних мережах. Ця температура різна для кожного споживача. Також у заявці вказується обсяг тепломережі для кожної окремої котельної, видаток води, тиск у трубопроводі, що подає воду (пар), тиск у зворотньому трубопроводі , норму втрати. Також підприємство - споживач вказує по кожному місяцю окремо кількість теплової енергії, що споживається у Гкал та загальну кількість теплової енергії на весь опалювальний сезон. Замовник обов'язково вказує тип водонагрівального котла та кількість теплової енергії та вугілля тієї чи іншої марки для гарячого водопостачання підприємства по кварталам. Приклад заявки можна знайти у додатку Б. Потім на базі існуючого на підприємстві температурного графіку, який враховує температуру зовнішнього повітря, необхідну споживачеві температуру, температуру в трубопроводі, що подає воду (пару) та температуру в зворотньому трубопроводі розраховується температура, з якою буде подаватися вода споживачеві. Температурного графіку представлений у додатку В.