Аналіз існуючої системи управління СТОВ "Ульяновське"

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

1.1 Система управління підприємством та її складові

1.2 Методика дослідження ефективності управління підприємством

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ІСНУЮЧОЇ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства

2.2 Структура підприємства та існуюча система управління

2.3 Ефективність системи управління підприємством та аналіз її чинників

РОЗДІЛ 3. РОЗВИТОК СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

3.1 Удосконалення існуючої системи мотивації праці

3.2 Посилення контролю, як основної функції управління підприємством

3.3 Удосконалення організації та планування діяльності підприємства

ВИСНОВКИ ТА ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Для ефективної роботи підприємств та інших учасників ринку необхідно забезпечувати автономність дій, тобто відповідну незалежність у діяльності, здійснюваній у власних інтересах.

Підприємство в результаті діяльності функціонує на принципах госпрозрахунку і самоокупності, а тому важливим є правильне управління підприємством, що забезпечує його система управління.

Система управління підприємством є охоплює широке коло питань, серед яких визначальними є обґрунтування місії та цілей підприємства, забезпечення кадрами.

Цілі підприємства мають бути чітко сформульовані для кожного виду його діяльності, що є важливим для суб'єкта господарювання, котрий прагне спостерігати й вимірювати результати цієї діяльності.

Варто також знати, що цілі підприємства будуть значущою частиною стратегічного планування у тому разі, коли їх не лише правильно сформульовано та ефективно систематизовано, а й достатньо про них інформовано весь персонал і відпрацьовано дійову систему стимулювання їхнього здійснення.

У практиці господарювання кожне підприємство, що є складною виробничо-економічною системою, здійснює багато конкретних видів діяльності, котрі за ознакою спорідненості можна об'єднати в окремі головні напрями: вивчення ринку товарів; інноваційна діяльність; виробнича діяльність; комерційна діяльність; післяпродажний сервіс; економічна діяльність; соціальна діяльність.

До інтегрованого напряму, що охоплює багато конкретних видів, належить економічна діяльність підприємства. Зокрема, вона включає: стратегічне та поточне планування, облік і звітність, ціноутворення, систему оплати праці, ресурсне забезпечення виробництва, зовнішньоекономічну та фінансову діяльність тощо. Цей напрям є визначальним для оцінки й регулювання всіх елементів системи господарювання на підприємстві.

Непересічне значення має соціальна діяльність, оскільки вона істотно впливає на ефективність усіх інших напрямів і конкретних видів діяльності (інноваційної, виробничої, комерційної, економічної), результативність яких безпосередньо залежить від рівня професійної підготовки й компетентності всіх категорій працівників, дієвості застосовуваного мотиваційного механізму, постійно підтримуваних на належному рівні умов праці та життя трудового колективу. Тому ефективне управління персоналом має бути пріоритетним і найважливішим напрямом діяльності кожного підприємства за умов соціально орієнтованої ринкової економіки.

Метою роботи є обґрунтування системи управління підприємством та пошук шляхів її поліпшення.

Основними завданнями, що будуть поставлені та вирішені в роботі є:

- визначення та обґрунтування теоретичних основ системи управління підприємством та її складових;

- аналіз існуючої системи управління підприємством та визначення її ефективності;

- обґрунтування розвитку системи управління підприємством на основі існуючої системи мотивації праці, посилення контролю, удосконалення організації та планування.

Об'єктом дослідження СТОВ «Ульяновське» Гребінківського району Полтавської області.



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

1.1 Система управління підприємством та її складові

Згідно з основними положеннями теорії систем будь-який об'єкт, явище чи процес (включаючи підприємство) можна розглядати як систему. Під системою розуміють сукупність взаємозв'язаних в одне ціле елементів. Елемент системи -- це частина цілого, яка в процесі аналізу не підлягає поділу на складові. Отже, будь-яка система:

- по-перше, складається з двох або більшої кількості елементів;

- по-друге, кожний елемент системи має властиві лише йому якості;

- по-третє, між елементами системи існують зв'язки, за допомогою яких вони впливають один на одного;

- по-четверте, система не може існувати поза часом і простором. Система має часову сутність (її склад може бути визначений у кожний даний момент), а також свої межі та навколишнє середовище [16].

Перша особливість підприємства як системи полягає в тім, що підприємство це відкрита система, яка може існувати лише за умови активної взаємодії з навколишнім середовищем (рис. 1.1). Воно вибирає із проміжного та загального зовнішнього середовища основні фактори виробництва і, перетворюючи їх на продукцію (товари, послуги, інформацію) та відходи, передає знов у зовнішнє середовище. Умовою життєздатності системи є корисний (вигідний) обмін між «входом» і «виходом».

Інша особливість підприємства як системи: воно є штучною системою, створеною людиною заради її власних інтересів, передовсім спільної праці. Тому очевидною характеристикою будь-якого підприємства є поділ праці.

Розрізняють дві форми поділу праці: горизонтальну та вертикальну. Перша -- це поділ праці через поділ трудових операцій на окремі завдання. Результатом горизонтального поділу праці є формування підрозділів підприємства, які виконують певні частини загального трансформаційного процесу. Оскільки роботу на підприємстві поділено між підрозділами та окремими виконавцями, хтось має координувати їхні дії, щоб досягти загальної мети діяльності [2].

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Рис. 1.1. Взаємодія підприємства із зовнішнім середовищем

Тому об'єктивно виникає потреба у відокремленні управлінської праці від виконавчої. Отже, необхідність управління зв'язана з процесами поділу праці на підприємстві.

Управління, яке (в широкому розумінні) є діяльністю, спрямованою на координацію роботи інших людей (трудових колективів), також є складною системою. Диференціація та координація управлінської праці, формування рівнів управління здійснюються за допомогою вертикального поділу праці.

Підприємства різняться між собою за розмірами, сферами діяльності, технологічними процесами тощо. Проте всі вони як системи мають і певні спільні характеристики (загальні риси), з-поміж яких передовсім треба назвати функції управління -- об'єктивно зумовлені загальні напрями або сфери діяльності, сукупність яких забезпечує ефективне кооперування спільної праці.

Виокремлюють кілька функцій управління. Для з'ясування природи й сутності кожної з них необхідно розглянути механізм функціонування найпростішої моделі штучної системи (рис.1.2) [26].

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Рис. 1.2. Блок-схема функціонування найпростішої моделі штучної системи

Структура цієї моделі містить два елементи:

- елемент У -- керуючий; елемент Е -- виконавчий.

Керуючий лемент сприймає:

- через вхідний канал імпульс із зовнішнього середовища (У);

- через канал зворотного зв'язку імпульси, що стосуються його власного стану (X) та стану структури системи (X2).

На підставі сприйнятих імпульсів керуючий елемент починає функціонувати. Спочатку він визначає конкретне (кількісне) значення вихідного параметра У2, тобто формулює мету діяльності системи. Потім він виробляє імпульс Х3 і надсилає його виконавчому елементу (ефектору). Цей імпульс має характер команди.

На блок-схемі показано, що ефектор сприймає також імпульси Z1 з зовнішнього середовища. Це так звані перешкоди, які заважають досягненню мети управління.

Під впливом команди керуючого елемента та зовнішніх перешкод ефектор починає своє функціонування. Результат його діяльності -- вихідний імпульс У. Але перш ніж надіслати його у зовнішнє середовище, ефектор інформує керуючий елемент про виконання одержаної команди через канал зворотного зв'язку. Узгоджуючи прийняту від ефектора інформацію з визначеною метою діяльності системи, керуючий елемент знову починає функціонувати.

Якщо результати діяльності ефектора збігаються з метою, то ефектор одержує команду надіслати вихідний імпульс У2 у зовнішнє середовище. У разі незбігу керуючий елемент виробляє нові команди, якими спрямовує дії ефектора. Отже, у структурі системи керуючий елемент виконує цілком конкретні функції [26].

По-перше, він визначає мету функціонування. Оскільки тієї самої мети можна досягти різними способами, керуючий елемент мусить вибрати один із них. При цьому під способом досягнення мети розуміють розробку алгоритму трансформаційного процесу, а опрацювання способу досягнення мети передбачає визначення впорядкованих операцій, тобто того, що повинні робити члени трудового колективу задля досягнення мети. Відтак керуючий елемент виконує функцію планування -- процесу визначення мети діяльності, передбачення майбутнього розвитку та поєднання колективних (індивідуальних) завдань для одержання очікуваного загального результату.

По-друге, кожна операція трансформаційного процесу повинна мати свого носія, тобто виконуватися певним елементом даної системи. Отже, реалізація трансформаційного процесу передбачає також визначення того, хто саме має виконувати ту чи ту конкретну операцію і як виконавці мають взаємодіяти між собою. Ці процеси характеризують сутність організації як функції управління. Організація -- це процес формування структури системи, розподіл завдань, повноважень і відповідальності між працівниками фірми для досягнення загальної мети її діяльності.

По-третє, ефектор у системі займає підпорядковане становище. У перебігу трансформаційного процесу він може відмовитись виконувати свої обов'язки, визначені планом. Тому для досягнення поставленої мети керівник будь-якого рівня має не тільки спланувати та організувати роботу, а й примусити людей виконувати її.

Для цього потрібно створити умови, за яких виконавці відчували б, що вони можуть задовольнити свої потреби тільки тоді, коли буде забезпечено досягнення цілей підприємства. Це означає, що керуючий елемент має виконувати належним чином функцію мотивації. Мотивація -- це, власне, причина, яка спонукає членів трудового колективу до спільних погоджених дій, аби забезпечити досягнення поставленої мети.

По-четверте, для того, щоб запобігти появі зовнішніх перешкод і можливих відхилень від очікуваних результатів діяльності системи, керуючий елемент повинен встановлювати параметри діяльності ефектора, вимірювати досягнуті результати роботи, порівнювати їх із запланованим обсягом, за необхідності -- коригувати діяльність, накопичувати досвід для вдосконалення планування. Саме цим пояснюється необхідність виконання керуючим елементом контролюючих функцій.

Ці чотири основні функції тісно зв'язані між собою в єдиному процесі управління. Незадовільне планування чи недосконала організація, так само як і слабка мотивація праці або поганий контроль, негативно впливають на результати діяльності фірми в цілому [26].

З урахуванням цього важливо наголосити, що управління підприємством відображає сукупність взаємозв'язаних процесів планування, організації, мотивації та контролю, які забезпечують формування й досягнення цілей підприємства.

Згідно з виробничою й загальною структурою підприємства формуються конкретні органи управління ним. Водночас поділ праці у сфері управління зумовлює групування однорідних за функціями робіт і зосередження таких робіт у підрозділах апарату управління.

Це означає, що управлінський персонал підприємства поділяється на лінійний та функціональний (штабний, апаратний).

Лінійний персонал забезпечує безпосереднє керівництво виробництвом (діяльністю підприємтва). Функціональний же персонал допомагає лінійним керівникам виконувати функції управління своїми підрозділами (службами, відділами). При цьому між лінійними керівниками та посадовими особами апарату управління виникають певні організаційні відносини. Сукупність лінійних та апаратних органів управління і відносини між ними утворюють систему управління фірмою. Організаційна структура управління будь-яким суб'єктом господарювання -- це форма системи управління, яка визначає склад, взаємодію та підпорядкованість її елементів [1].

В організаційній структурі управління тим чи тим суб'єктом господарювання кожний її елемент (виробничий або управлінський підрозділ) має певне місце й відповідні зв'язки з іншими елементами. Зв'язки названих елементів системи управління поділяються на лінійні, функціональні та міжфункціональні.

Лінійні зв 'язки виникають між підрозділами та керівниками різних рівнів управління (директор -- начальник відділу -- майстер). Ці зв'язки з'являються там, де одного керівника підпорядковано іншому.

Функціональні зв'язки характеризують взаємодію керівників, які виконують певні функції на різних рівнях управління, але між ними не існує адміністративного підпорядкування (начальник підрозділу -- начальник планово-економічного відділу).

Міжфункціональні зв'язки мають місце між підрозділами того самого рівня управління. Характер зв'язків визначає відповідний тип організаційної структури управління суб'єктом господарювання [12].

1.2 Методика дослідження ефективності управління підприємством

Практична реалізація функцій управління здійснюється за допомогою системи методів управління. Привести в дію організовану систему, щоб одержати потрібний результат, можна лише через вплив на неї керуючого органу чи особи. При цьому необхідні певні інструменти погодженого впливу, які й забезпечують досягнення поставлених цілей. Такі інструменти заведено називати методами управління.

Методи управління -- це способи впливу на окремих працівників і трудові колективи в цілому, які необхідні для досягнення цілей підприємства.

Управління підприємством спрямоване на людей, коло їхніх інтересів, передовсім матеріальних. Тому основою класифікації методів управління є внутрішній зміст мотивів, якими керується людина у процесі виробничої чи іншої діяльності. За своїм змістом мотиви діяльності можна поділити на матеріальні, соціальні та мотиви примусового характеру. Відповідно до цього розрізняють економічні, соціально-психологічні та організаційні методи управління діяльністю підприємств [16].

Усі названі методи управління діяльністю підприємств органічно взаємозв'язані й використовуються не ізольовано, а комплексно. Проте провідними треба вважати саме економічні методи. Організаційні методи створюють передумови для використання економічних методів.

Соціально-психологічні методи доповнюють організаційні та економічні й утворюють у сукупності необхідний арсенал засобів управління діяльністю підприємства, будь-якого суб'єкта підприємницької чи іншої діяльності.

Економічні методи управління -- це такі методи, які реалізують матеріальні інтереси участі людини у виробничих процесах (будь-якій іншій діяльності) через використання товарно-грошових відносин. Ці методи мають два аспекти реалізації [20].

Перший аспект характеризує процес управління, зорієнтований на використання створеного на загальнодержавному рівні економічного сегмента зовнішнього середовища. Суть цього аспекту:

- формування системи оподаткування суб'єктів господарювання;

- визначення дійової амортизаційної політики, яка сприяла б оновленню (відтворенню) матеріальних і нематеріальних активів підприємства;

- встановлення державою мінімального рівня заробітної плати та пенсій.

Другий аспект економічних методів управління зв'язано з управлінським процесом, орієнтованим на використання різноманітних економічних важелів, таких як фінансування, кредитування, ціноутворення, штрафні санкції тощо.

Соціально-психологічні методи управління реалізують мотиви соціальної поведінки людини. Адже рівень сучасного виробництва, зростання загальноосвітнього і професійно-кваліфікаційного рівня працівників зумовлюють суттєві зміни в системі ціннісних орієнтацій та структурі мотивації трудової діяльності людей. Традиційні форми матеріального заохочення поступово втрачають свій пріоритетний стимулюючий вплив.

Усе більшого значення набувають такі чинники, як змістовність і творчий характер праці, можливості для прояву ініціативи, суспільне визнання, моральне заохочення тощо. Тому розуміння закономірностей соціальної психології та індивідуальної психіки працівника є необхідною умовою ефективного управління виробництвом чи будь-яким іншим видом діяльності.

Практична реалізація соціально-психологічних методів управління здійснюється за допомогою різноманітних засобів соціального орієнтування та регулювання, групової динаміки, розв'язання конфліктних ситуацій, гуманізації праці тощо. Організаційні методи управління базуються на мотивах примусового характеру. їхнє існування й практичне застосування зумовлене заінтересованістю людей у спільній організації праці. Організаційні методи управління -- це комплекс способів і прийомів впливу на працівників, заснованих на використанні організаційних відносин та адміністративній владі керівництва. Усі організаційні методи управління поділяють на регламентні й розпорядчі.

Зміст регламентних методів полягає у формуванні структури та ієрархії управління, делегуванні повноважень і відповідальності певним категоріям працівників фірми, визначенні орієнтирів діяльності підлеглих, наданні методично-інструктивної та іншої допомоги виконавцям. Розпорядчі методи управління охоплюють поточну (оперативну) організаційну роботу і базуються, як правило, на наказах керівників підприємств (організацій). Вони передбачають визначення конкретних завдань для виконавців, розподіл цих завдань між ними, контроль виконання, проведення нарад з питань поточної діяльності фірми (підприємства, організації). Професійно вміле застосування економічних, соціально-психологічних та організаційних методів управління здебільшого забезпечує достатньо ефективне господарювання [10].

Основними показниками ефективності діяльності підприємства та системи управління є

- виробництво валової та товарної продукції, в т. ч. на 100 га. сільськогосподарських угідь;

- виробництво чистого та валового доходу, в т. ч. на 100 га. сільськогосподарських угідь;

- рівень рентабельності та норма прибутку;

- рівень продуктивності праці та її оплати;

- показники ефективності використання основних виробничих фондів: фондовіддача, фондомісткість, фондоозброєність та фондозабезпеченість та ін. [14].



РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ІСНУЮЧОЇ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальність «Ульяновське» діє у відповідності з Законом України «Про господарські товариства», «Про власність», «Про зовнішньоекономічну діяльність», Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, іншими законодавчими актами України та Статутом.

Засновником товариства є юридична особа, а саме: ВАТ «Оржицький цукровий завод», яке знаходиться за адресою вул. Леніна 2, смт. Новооржицьке, Оржицький район, Полтавської області.

Товариство має круглу печатку із власним найменуванням, штампи, бланки, товарний знак, самостійний баланс, рахунки в банківських установах, включаючи валютні та інші реквізити.

Місцезнаходження товариства: Україна, 37423, Полтавська область, Гребінківський район, село Ульяновка. Відстань до району м. Гребінки становить 18 км., до обласного - м. Полтави - 198 км.

Основними каналами збуту продукції є Пирятинський сир завод, Прилуцький м'ясокомбінат, ДП «Гребінківський елеватор», ООО «Наука Елеватор» та Яготинський м'ясокомбінат.

Метою діяльності товариства є сприяння розвитку економіки України, формування ринкових відносин, постійне підвищення ефективності господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби в продукції, роботах, послугах товариства, вирішення соціальних проблем та отримання прибутку. Склад грунтів товариства в основному чорноземи глинясті, піщані. Клімат помірно-континентальний, що сприяє вирощуванню зернових та технічних культур. Кожне підприємство характеризується складом земельних ресурсів (табл. 2.1).

Таблиця 2.1

Структура земельних ресурсів СТОВ «Ульяновське» за 2010-2012 рр.

Види угідь	2010 р.	2011 р.	2012 р.	Відхилення 2012 р. до 2010 р. у %
	га	%	га	%	га	%
Загальна земельна площа, в т.ч.	2070	100,0	2073	100,0	3919	100,0	189,3
Сільськогосподарські угіддя з них:	2070	100,0	2073	100,0	3919	100,0	189,3
Рілля	2070	100,0	2073	100,0	3822	97,5	184,6
Сіножаті	-	-	-	-	0	1,0	-
Пасовища	-	-	-	-	57	1,5	-

Дані табл. свідчать, що взагалі земельна площа господарства збільшилась на 89,3%, відповідно і сільськогосподарські угіддя. Зросла площа рілля на 84,6%, але розораність за звітний рік зменшилась на 100%, до 97,5%.

Використання ріллі характеризує структура посівних площ (табл. 2.2).

Таблиця 2.2

Структура посівних площ в СТОВ «Ульяновське» за 2010-2012 рр.

Культури та групи	2010 р.	2011 р.	2012 р.	Відхилення 2012 р. до 2010 р. у %
	га	%	га	%	га	%
Зернові та зернобобові, в т.ч.	1151	55,6	1229	59,3	2072	605	180,0
Озимі	445	21,5	665	32,1	732	21,4	164,4
Ярі	671	32,4	524	25,3	1130	33,0	168,4
Зернобобові	35	1,7	40	1,99	210	6,1	600,0
Технічні культури, в т.ч.	620	300	585	28,2	480	14,0	77,4
Цукровий буряк	420	20,3	400	19,3	-	-	-
Соняшник	200	9,7	185	8,9	479	14,0	239,5
Овочі та баштан	-	-	-	-	1	0,03	-
Багаторічні трави	120	5,8	300	14,5	300	8,8	250,0
Однорічні трави	-	-	100	4,8	200	5,8	-
Силосні культури	179	8,6	219	10,6	370	10,8	206,7
Всього посівів	2070	100	2073	100	3422	100	165,3

Аналізуючи дані табл. 2.2, можна зробити висновок. Що загалом площа посівів зросла на 65,3%., в т.ч. зернових культур на 80%, з них озимих на 64,5%, ярих на 68,4%, а бобових у п'ять разів. Площа посіву технічних культур зменшилась на 22,6%, що компенсується зменшенням цукрових буряків. Збільшились посіви багаторічних трав на 150,0%, силосних культур - на 106,7 %.

За два остання роки є посіви однорічних трав. Окрім зернових ресурсів у господарстві є трудові (табл. 2.3).

Таблиця 2.3

Структура трудових ресурсів СТОВ «Ульяновське» за 2010-2012 рр.

Види культур	2010 р.	2011 р.	2012 р.	Відхилення 2012 р. до 2010 р. у %
	осіб	%	осіб	%	осіб	%
Середньооблікова чисельність працівників зайнятих у с-г виробництві	89	100	88	100	196	100	220,2
В т. ч. в рослинництві	56	62,9	46	52,3	55	281	98,2
В тваринництві	33	37,1	42	47,7	141	71,9	427,3

Дані табл. 2.3 свідчать про те, що чисельність працівників у сільському господарстві зросла на 120,2%, в т.ч. в галузі тваринництва на 327,3%, але зменшилась в галузі рослинництва на 1,8%

Змінилась за рік і структура трудових ресурсів, як бачимо на галузь рослинництва припадає 28,1%, проти 62,9%, а на тваринництво 71,9% проти 37,1%.

Урожайність сільськогосподарських культур відображено в табл. 2.4.

З даних табл. 2.4 можна зробити висновок, що урожайність культур за остання роки, коливається. Так озимих зменшилось з 35,8 до 24,3 ц., ярих з 30,5 до 19,5 ц/га, зернобобових з 17,9 до 13,0 ц/га. Зросла урожайність кукурудзи на зерно з 31,5 до 39,5 ц/га, але зменшилось соняшника з 20,8 до 16,4 ц. По силових культурах та травах урожайність підвищилась. Галузь рослинництва характеризується урожайністю сільськогосподарських культур, а тваринництво - продуктивністю худоби.



Таблиця 2.4

Урожайність сільськогосподарських культур

в СТОВ «Ульяновське» за 2010-2012 рр., ц/га

Найменування культур	2010 р.	2011 р.	2012 р.
Озимі зернові	35,8	16,3	24,3
Ярі	30,5	18,8	19,3
Зернобобові	17,9	9,3	13,0
Кукурудза на зерно	31,5	30,4	39,5
Соняшник	20,8	16,4	16,4
Цукровий буряк	316,8	143,2	-
Овочі	-	-	25,0
Кукурудза на силос	172,1	159,0	210,3
Однорічні трави на зимові корми	-	127,1	176,1
Багаторічні трави на сіно	140,6	130,1	160,0

Основні показники продуктивності тваринництва відображено в табл. 2.5.

Таблиця 2.5

Основні показники продуктивності тваринництва

СТОВ «Ульяновське» за 2010-2012 рр.

Показники продуктивності	2010 р.	2011 р.	2012 р.
Середньорічний удій на 1 корову, кг.	5189	4119	4914
Середній добовий привіс ВРХ, грам	307	376	325
Середній добовий привіс свиней, грам	87	163	210
Одержання приплоду на 100 корів, гол.	92	93	96
Одержання приплоду на 100 свиней, гол.	115	110	121

Дані табл. 2.5 свідчать, що середньорічний удій зменшився з 5189 до 4914 кг., але зріс середньодобовий привіс ВРХ з 307 до 325 грам та свиней з 87 до 210 грам. Вихід приплоду на 100 корів та свиней збільшився.

Матеріально-технічну базу господарства характеризують показниками: енергоозброєності, еноргозабезпеченості, забезпеченості підприємства тракторами, зерновими комбайнами, основними засобами, фондозабезпеченість та фондоозброєність (табл. 2.6).

Таблиця 2.6

Показники забезпеченості СТОВ «Ульяновське» виробничими фондами за 2010-2012 рр.

Показники	2010 р.	2011 р.	2012 р.	Відхилення 2012 р. до 2010р.
Енергоозброєності, к.с	81,3	90,4	91,9	113,0
Енергозабезпеченості, к.с.	5,90	611,1	674,4	114,3
Фондозабезпеченість, грн.	100,5	133,6	140,4	139,7
Фондоозброєність, тис. грн.	23,4	31,5	28,1	120,1
Фондомісткість, грн.	0,50	0,78	0,68	137,0
Фондовіддача, грн.	2,00	1,29	1,46	73,0

Аналізуючи дані табл. 2.6 можна зробити висновок, що енергоозброєність господарства зросла на 130,0%, а енергозабезпеченість на 14,3%. Відповідно збільшились показники фондозабезпеченості на 39,7% та фондоозброєності на 20,1%. Негативним є зменшення фондовіддачі на 54 коп., а відповідно зріст фондомісткості на 8 коп. (37%). Ці зміни компенсуються значним зростом основних фондів.

Кожне підприємство характеризується своїми доходами та витратами. (табл. 2.7).

Таблиця 2.7

Структура грошових надходжень від реалізації продукції в СТОВ «Ульяновське» за 2010-2012 рр.

Види продукції та галузі	2010 р.	2011 р.	2012 р.
	тис. грн.	%	тис. грн.	%	тис. грн.	%
1	2	3	4	5	6	7
Зернові та зернобобові	2335	60,3	2059	43,9	2348	20,5
Цукровий буряк	576	14,9	-	-	-	-
Соняшник	376	9,7	954	20,3	1111	9,7
Кукурудза на зерно	655	16,9	666	14,2	300	2,6
Картопля та овочі	-	-	-	-	6	0,005
Інша продукція рослинництва	5	0,1	4	0,1	431	3,8
Разом по рослинництву	3292	85,0	3017	64,3	3896	33,9
Молоко	531	13,7	1413	30,1	5785	50,4
М'ясо :
ВРХ	12	0,3	190	4,0	1355	11,8
Свиней	40	1,0	74	1,6	127	1,1
Інша продукція тваринництва	70	1,8	1	0,02	314	2,7
Разом по тваринництву	583	15,0	1677	35,7	7581	66,1
Всього	3875	100,0	4694	100	11477	100

З даних табл. 2.7 можна зробити висновок, що за звітний рік в господарстві змінилась спеціалізація на галузь тваринництва. Напрямок підприємства став молочний 50,4%, поряд з вирощуванням зернових культур 20,5%.

Загалом виручка від реалізації зросла майже у тричі, що є позитивним.

Собівартість виробленої продукції відображено в табл. 2.8.

Таблиця 2.8

Собівартість виробленої продукції по СТОВ «Ульяновське» за 2010-2012 рр., тис. грн.

Види продукції	2010 р.	2011 р.	2012 р.	Відхилення 2012 р. до 2010р.
Разом по рослинництву	7493	6752	7587	101,3
Зернові	2954	2583	5660	191,6
Кукурудза на зерно	903	709	1214	134,4
Цукровий буряк	3362	2997	-	-
Соняшник	431	369	1244	288,6
Та інші	746	803	683	91,6
Разом по тваринництву	1690	3197	5699	337,2
Молоко	813	1423	3190	392,4
Привіс ВРХ	247	941	1881	761,5
Привіс свиней	296	420	255	86,1
Та інші	334	41,3	37,2	111,4
Разом по господарству	9183	9949	13286	144,7

Дані табл. 2.8 свідчать про значний зріст витрат на виробництво продукції (44,7%). В т.ч. по рослинництву витрати зросли на 1,3%, а по тваринництву на 23,2%. Збільшились витрати і по видах продукції, так по зернових на 91,6%, кукурудзи на 34,4, соняшнику на 88,6%. Витрати на виробництво молока зросли на 292,4%, а приросту ВРХ у 6 разів.

Зменшились витрати тільки по свинині на 13,9%. Але ці дані є загальними так як витрати на виробництво продукції взагалі від обсягу продукції.

2.2 Структура підприємства та існуюча система управління

Аграрне підприємство -- це юридична особа, основним видом діяльності якої є виробництво та переробка сільськогосподарської продукції, виручка від реалізації якої становить не менше 50 відсотків загальної суми [7].

Організаційно-виробнича структура аграрного підприємства (рис. 2.1) - це склад, кількісне співвідношення, розміри внутрішніх підрозділів, форми їх побудови і взаємозв'язку.

Визначальні фактори структури підприємства:

- юридично-правовий статус;

- спеціалізація господарства;

- концентрація (розміри) виробництва;

- загальні природно-економічні умови;

- наявність і використання трудових ресурсів тощо [2].

Надійна робота підприємств в умовах ринку, його конкурентоспроможність і тривалість існування залежить від ступеня комплексності та внутрішньої будови. Успіхів досягають насамперед ті підприємства, які створили всі необхідні ланки для реалізації ринкових функцій, здійснюють ефективну кадрову політику і мають певний запас потужностей. Центральною ланкою є виробництво і управління ним. Головна її функція - забезпечення встановленої ритмічності процесу виробництва і дотримання прийнятої технології.

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Рис. 2.1. Організаційно-виробнича структура СТОВ «Ульяновське»

Іншою важливою ланкою підприємства є його кадровий персонал (людський фактор). Одна з його функцій - забезпечити стабільність кадрового складу підприємства.

На сучасному етапі особливо важливу роль відіграє інноваційна ланка підприємства, створення нових технологій, техніки й обладнання, нової організації виробництва, впровадження яких забезпечило б конкурентоспроможність продукції підприємства. Незважаючи на неоднаковий характер дії зовнішніх сил, підприємство не може не рахуватися з ними в процесі, бо інше приводитиме до негативних наслідків [19].

Складовими зовнішнього середовища є мікросередовище і макросередовище. Мікросередовище - це сукупність зовнішніх щодо підприємства суб'єктів і сил, які безпосередньо впливають на його діяльність і які, в свою чергу, перебувають під впливом цієї діяльності.

Мікросередовище - це партнерське середовище, суб'єктами якого є підприємства, організації і установи, які мають безпосереднє відношення до підприємства і з якими воно вступає в певні виробничі, економічні і організаційно-господарські стосунки.

Ці стосунки оформляються через відповідні ділові угоди юридично. В умовах розвиненого ринку, де партнерство будується па довірі, ділові угоди часом укладаються усно і виконуються ретельніше

Складовими мікросередовища, в якому функціонує дане підприємство, є:

- споживачі сільськогосподарської продукції;

- посередники;

- постачальники необхідних ресурсів;

- агросервісні підприємства й організації, що надають певні виробничі послуги;

- фінансово-кредитні установи;

- юридичні контори;

- найближчі конкуренти [22].

Підприємство і мікросередовище, яке його оточує, перебувають під впливом макросередовища. Його ланки щодо підприємства є неконтрольованими факторами, тобто такими зовнішніми силами, що можуть відкривати для нього нові можливості або створювати нові загрози.

Підприємство не може вплинути на макросередовище, але воно мусить добре орієнтуватися в ньому, стежити за його змінами і відповідним чином реагувати на них. Якщо ці зміни можуть створити для підприємства сприятливіші умови для виробництва або збуту продукції, воно мусить внести необхідні корективи в тактику, а можливо, і стратегію власної діяльності для того, щоб максимально скористатися цими умовами.

Якщо ж зовнішні сили макросередовища несуть у собі загрозу для підприємства, воно вживатиме заходів, щоб запобігти їхній дії або пом'якшити негативний вплив.

Основними ланками макросередовища є:

- економічне середовище (в узагальненому вигляді визначене через купівельну спроможність населення);

- природно-економічне середовище (альтернативне сільському господарству з дотриманням вимог охорони природи);

- інформаційне середовище (необхідність інформації про кон'юнктуру ринку, досягнення в галузі техніки, технології, організації виробництва, стан і тенденції розвитку світового ринку);

- науково-технічне середовище;

- політико-правове середовище (система законів і юридичних актів, система політико-правових інститутів, що виробляють ці документи і контролюють виконання);

- соціально-культурне середовище (формується під впливом демографічних процесів і змін культурно-освітнього рівня) [25].

У практиці господарювання можуть застосовуватися кілька типів організаційних структур залежно від масштабів діяльності, виробничо-технологічних особливостей, стратегічних і поточних завдань діяльності
підприємства.

Лінійна організаційна структура управління -- це така структура, між елементами якої існують лише одноканальні взаємодії. За такої організаційної структури управління кожний підлеглий має лише одного керівника, який і виконує всі адміністративні та спеціальні функції у відповідному структурному підрозділі. Перевагами організаційної структури управління лінійного типу є: чіткість взаємовідносин, однозначність команд, оперативність підготовки та реалізації управлінських рішень, надійний контроль.

Основою функціональної організаційної структури управління є поділ функцій управління між окремими підрозділами апарату управління. Відтак кожний виробничий підрозділ одержує розпорядження одночасно від кількох керівників функціональних відділів. Така організаційна структура управління забезпечує компетентне керівництво стосовно кожної управлінської функції. Проте цей тип оргструктури має певні недоліки: можлива суперечливість розпоряджень, труднощі координації діяльності управлінських служб, гальмування оперативності роботи органів управління.

Лінійно-функціональна організаційна структура управління - спирається на розподіл повноважень та відповідальності за функціями управління і прийняття рішень по вертикалі. Також є дивізіональна та матрична структура управління, які в аграрних підприємствах майже не застосовуються [22].

Розглянемо структуру управління даного господарства (рис. 2.2.).

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Рис. 2.2. Організаційна структура управління СТОВ «Ульяновське»

Отже, в господарстві лінійно-функціональна структура управління. Така структура управління завдяки своїй ієрархічності забезпечує швидку реалізацію управлінських рішень, сприяє спеціалізації і підвищенню ефективності роботи функціональних служб, уможливлює необхідний маневр ресурсами. Вона є найдоцільнішою.



2.3 Ефективність системи управління підприємством та аналіз її чинників

Ми зазначали, що основним фактором, що забезпечує систему управління підприємством є людський фактор, тобто трудові ресурси. Ефективність використання яких характеризують два основних показники - це продуктивність праці та її оплата.

На фонд оплати праці кожної категорії працівників впливає два фактори:

середньорічна кількість працівників;

оплата праці одного працівника[3].

Обидва фактори впливають на фонд оплати праці прямо пропорційно. Вплив факторів на зміну фонду оплати праці визначають методом ланцюгових підстановок або обчислення різниць. Розрахунки оформляють у відповідну аналітичну таблицю (табл.. 2.9).

Таблиця 2.9

Аналіз впливу факторів на фонд оплати праці СТОВ «Ульяновське»

Показники	Чисельність працівників	Середньорічна оплата праці, тис. грн.	Фонд оплати праці, тис. грн.
	2011р.	2012р.	2011р.	2012р.	2011р.	Умовн.	2012р.
Всього по господарству	88	196	18,38	10,15	1617	3602	1989
Відхилення (+,-)
Всього	В т. ч. за рахунок
	Чисельності працівників	Середньорічної оплати праці
372	1985	-1613

Отже, дані таблиці свідчать, що фонд оплати праці в господарстві зріс на 372 тис. грн., але негативним є те, що він зріс за рахунок чисельності працівників на 1985 тис. грн., а за рахунок середньорічної оплати праці зменшився на 1613 тис. грн.

Далі проаналізуємо вплив факторів на рівень продуктивності праці в СТОВ «Ульяновське».

Таблиця 2.10

Аналіз впливу факторів на продуктивність праці в СТОВ «Ульяновське»

Чисельність працівників	Валова продукція, тис. грн.	Продуктивність праці, тис. грн.
2011р.	2012р.	2011р.	2012р.	2011р.	Умовн	2012р.
88	196	3570,7	8033,9	40,58	18,22	40,99
Відхилення (+,-)
Всього	В т. ч. за рахунок
	Чисельності працівників	Валової продукції
0,41	-22,36	22,77

Дані таблиці свідчать, що продуктивність праці в СТОВ «Ульяновське» зросла на 0,41 тис. грн., в тому числі за рахунок збільшення виробництва валової продукції на 22,77 тис. грн., та зменшилася за рахунок чисельності працівників на 22,36 тис. грн.

Важливим питанням аналізу є дослідження зв'язку між продуктивністю праці та її оплатою. Підвищення рівня оплати праці є позитивним явищем, якщо воно обґрунтоване економічно. Це означає, що підвищувати оплату праці доцільно тоді, коли зріс рівень продуктивності праці, причому темпи зростання продуктивності праці повинні випереджати темпи зростання оплати праці, підвищення продуктивності праці повинно зростати на більше відсотків, ніж підвищення рівня оплати праці. При таких умовах зростання оплати праці не впливатиме на зростання собівартості продукції і зниження рентабельності підприємства [25].

Визначимо індекс оплати праці

ІОП = 10,15/18,38 = 0,552.

Визначимо індекс продуктивності праці

ІПП = 40,99/40,58 = 1,010.

Отже, індекс співвідношення між темпами росту продуктивності праці та її оплати становитиме:

І = 1,010/0,552 = 1,830, або 183,0%.

Отже, з проведеного аналізу ми можемо зробити такі висновки, що темпи росту продуктивності праці перевищують темпи росту її оплати.

Кожне господарство характеризується своїми показниками ефективності діяльності (табл.. 2.11).

Таблиця 2.11

Показники ефективності діяльності СТОВ «Ульяновське» за 2010-2012 рр.

Показники	2010 р.	2011 р.	2012 р.
Вартість валової продукції в порівняльних цінах, тис. грн.	4158,6	3570,7	8033,9
Розмір валового доходу, тис. грн.	-1376	-71	4663
В т.ч. на 100 га с-г угідь, грн.	-66,5	-3,4	119,0
Вартість валової продукції на 1 людино-годину, грн.	18,29	19,30	16,04
Вартість валової продукції на 1 середньорічного працівника, грн.	46725,84	40576,14	40989,3
Вартість валової продукції на 100 грн. основних виробничих фондів, грн.	199,84	128,91	146,02
Розмір грошових надходжень, тис. грн.	8946	12161	14083
Прибуток (+), збиток (-), тис. грн.	-1344	0	5416
В т.ч. на 100 га с-г угідь	-64,9	-	138,2
На 100 га ріллі	-64,9	-	141,7
Вартість валової продукції на 1 грн. основних виробничих фондів, грн.	2,00	1,29	1,46
Вартість основних виробничих фондів на 1 грн. валової продукції, грн.	0,50	0,78	0,68
Коефіцієнт оборотності	1,315	1,210	1,870
Рівень рентабельності, %	-15,1	-	76,6
Норма прибутку, %	-11,4	-	45,3

Аналізуючи дані табл. 2.11 можна зробити висновок, що показники за звітний рік значно поліпшились.

Так вартість валової продукції зросла з 4158,6 до 8033,9 тис. грн., а відповідно зріс і валовий дохід до 4663 тис. грн. проти збитків минулих років.

Відповідно зріс і розмір валової продукції та валового доходу з розрахунку на 100 га. сільськогосподарських угідь

Розмір грошових надходжень зріс з 8946 тис. грн. до 14083 тис. грн., відповідно в господарстві у звітному році чистий прибуток - 5416 тис. грн. проти збитку 1344 тис. грн.

Негативними є показники ефективності використання основних фондів, так є зменшення фондовіддачі та зріст фондомісткості на 18 коп. Коефіцієнт оборотності зріс із 1,315 до 1,870, а також рівень рентабельності до 76,6%.



РОЗДІЛ 3. РОЗВИТОК СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

3.1 Удосконалення існуючої системи мотивації праці

управління мотивація праця

Соціально-економічною основою поведінки та активізації зусиль персоналу підприємства, що спрямовані на підвищення результативності їхньої діяльності, завжди є мотивація праці.

Система мотивації характеризує сукупність взаємозв'язаних заходів, які стимулюють окремого працівника або трудовий колектив у цілому щодо досягнення індивідуальних і спільних цілей діяльності підприємства [7].

Для формування належного ставлення до праці необхідно створювати такі умови, щоб персонал сприймав свою працю як свідому діяльність, що є джерелом самовдосконалення, основою професійного та службового зростання. Система мотивації повинна розвивати почуття належності до конкретної організації. Відповідне ставлення до праці та свідома поведінка визначаються системою цінностей працівника, умовами праці й застосовуваними стимулами.

За домінуючої ролі соціально-економічних умов у основу будь-якої моделі мотивації покладаються передовсім психологічні аспекти [17].

Вплив керуючої підсистеми підприємства на чинники поведінки залежить від пізнання елементів не лише індивідуальної психології, що визначає вчинки кожного працівника, а й колективної психології певних груп працівників. Це зумовлює сприймання мотивації як імовірнісного процесу: те, що мотивує одного працівника в конкретній ситуації, не впливатиме на нього в іншій ситуації або не впливатиме на іншого працівника за аналогічних умов. Саме цим пояснюється необхідність конструювання багатофакторних моделей мотивації, що в них остання стає функцією потреб, очікувань і сприймання працівниками справедливості винагороди. Результативність діяльності конкретного працівника зумовлюється передовсім індивідуальними можливостями та особистою заінтересованістю, а також усвідомленням його власної ролі в колективних зусиллях. Обсяг затрат праці залежить від оцінки працівником достатності рівня винагороди й упевненості в тім, що її буде отримано.

До факторів, котрі зумовлюють поведінку працівника і які треба враховувати в практиці мотивації його трудової діяльності, належать передовсім такі: фізичний тип особистості (вік, стать тощо), рівень самосвідомості та освіченості, професійна підготовка, психологічний клімат у колективі, вплив зовнішнього середовища тощо.

Щодо колективної психології, то формування дійової системи мотивації спирається на постійний аналіз і вдосконалення відносин між: роботодавцями й найманими працівниками; керівниками та їхніми підлеглими; конкуруючими робочими групами; групами, що виконують споріднені функції [20].

Система мотивації на рівні СТОВ «Ульяновське» має базуватися на певних вимогах, а саме:

- надання однакових можливостей щодо зайнятості та посадового просування за критерієм результативності праці;

- узгодження рівня оплати праці з її результатами та визнання особистого внеску в загальний успіх. Це передбачає справедливий розподіл доходів залежно від ступеня підвищення продуктивності праці;

- створення належних умов для захисту здоров'я, безпеки праці та добробуту всіх працівників;

- забезпечення можливостей для зростання професійної майстерності, реалізації здібностей працівників, тобто створення програм навчання, підвищення кваліфікації та перекваліфікації;

- підтримування в колективі атмосфери довіри, заінтересованості в реалізації загальної мети, можливості двосторонньої комунікації між керівниками та робітниками.

Окрім загальновживаної класифікації методів мотивації (рис. 3.1), їх можна поділити ще й на індивідуальні та групові, а також на зовнішні -- винагороди, що надходять із зовні, та внутрішні -- винагороди, що надаються самою працею (почуття значущості праці, самоповаги та ін.) [17].

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Рис. 3.1. Класифікація методів мотивації в СТОВ «Ульяновське»

У теорії мотивації слово «винагорода» має ширше значення, ніж просто гроші або задоволення, з якими це слово найчастіше асоціюється. Винагорода -- це все те, що людина вважає цінним для себе. Але розуміння цінності в людей неоднакове, а тому різною є оцінка винагороди та її відносного рівня. Персоналізація (індивідуальна або групова) форм і методів винагородження є фундаментом діяльності будь-якої моделі мотивації, а матеріальні потреби домінуватимуть іще достатньо довго [6].

В господарстві спостерігається низький рівень оплати праці тому важливим фактором стимулювання є її підвищення.

В процесі у людей цілеспрямовано формується заінтересоване відношення до праці і її результатів, оскільки мотивація посилює бажану поведінку людини, дає напрямок поведінки і ґрунтується на внутрішніх і зовнішніх факторах або на мотивах і стимулах.

Фактором мотивації насамперед виступає система стимулювання праці, наскільки витримуються принципи соціальної справедливості і еквівалентності винагород трудовому вкладу, а також обов'язковість компенсації матеріальних витрат, допущених працівником через недбайливість.

Висока роль індивідуальних мір матеріального і морального стимулювання до високопродуктивної праці: встановлення рівня грошової винагороди, тарифних ставок, доплат, премій, підвищення професійного розряду, доручення складних і відповідальних завдань, відрядження на навчання за рахунок підприємства та ін. [8].

Насамперед потрібно поліпшити соціальну інфраструктуру.

Соціальні потреби охоплюють широке коло питань: поліпшення умов інфраструктури праці та охорони здоров'я, побуту працівників і членів їх сімей, соціально-культурного обслуговування.

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Рис. 3.2. Організаційно-економічні заходи управління трудовими ресурсами СТОВ «Ульяновське»



Нині мотивація відіграє вирішальну роль у забезпеченні високоефективної діяльності людини у будь-якій сфері.

3.2 Посилення контролю, як основної функції управління підприємством

Ефективна система контролю має відповідати певному набору критеріїв, з-поміж яких можна виділити такі основні:

Інтеграція з плануванням. Що точніший і виразніший цей зв'язок, то ефективніша система контролю. Оскільки мету визначають під час процесу планування, то треба приділяти увагу розробці стандартів, які відображатимуть, наскільки добре план реалізовують.

Гнучкість. Система контролю повинна бути досить гнучкою, щоб пристосуватися до змін. Альтернатива - проектування та впровадження нової системи контролю - це неминучі витрати.

Достовірність. Система контролю, яка генерує неточну інформацію, призводить до управлінських помилок і витрати зусиль на вирішення проблем, які взагалі не існують.

Своєчасність. Найкраща інформація мало чого варта, якщо вона не надійшла своєчасно. Тобто система контролю повинна вчасно забезпечувати менеджера та керівника СТОВ «Ульяновське» інформацією, скорочувати часовий інтервал між подією та її відображенням у контролюючих інформаційних потоках. Однак, своєчасність не обов'язково означає поспішність.

Зрозумілість. Система контролю, яку важко зрозуміти (усвідомити) може бути причиною помилок підлеглих і, навіть, ігнорування ними самого контролю.

Обґрунтованість критеріїв. Стандарти в системі контролю мають бути обґрунтованими (виваженими). Завищені стандарти знижують мотивацію. Більшість людей не бажає отримати «ярлик некомпетентності», говорячи начальнику, що він вимагає забагато. Стандарти повинні підтягувати виконавців до вищих показників діяльності, але не демотивувати робітників.

Економічність. Означає, що результати здійснення контролю повинні бути більшими за витрати, пов'язані з його впровадженням. З метою мінімізації витрат керівнику слід порівнювати (співставляти) витрати на контроль з вигодами, що від нього очікуються [14].

Також ефективний контроль, щоб сприяти досягненню цілей СТОВ «Ульяновське», повинен бути: стратегічно спрямованим, (тобто відображати загальні пріоритети організації і підтримувати їх; орієнтованим на результати; відповідним виду діяльності, що контролюється; своєчасним; гнучким; простим; економічним.

3.3 Удосконалення організації та планування діяльності підприємства

В умовах ринкової економіки значно зростає матеріальна відповідальність керівника за фінансовий стан підприємства, а тому відома досі в Україні теорія і практика організації та планування стає недостатньою.

В умовах розвинутої ринкової економіки теорія бізнес-планування використовується для обґрунтування процесів освоєння нових сфер діяльності підприємства, створення нових видів бізнесу. Для більшості українських підприємств пошук нових сфер діяльності (в галузі збуту продукції, освоєння виробництва нових видів виробів, підвищення конкурентоспроможності продукції тощо) є необхідним для виживання і подальшого розвитку. Саме тому зросло значення перспективного, поточного в бізнес-плані та оперативного фінансового планування для забезпечення стійкого фінансового стану та підвищення ефективної діяльності даного підприємства [22].

Фінансове планування - це складова управління фінансовими ресурсами, процесом оцінки потреб у коштах для забезпечення поточного виробництва і подальшого виробничого та соціального розвитку, а також визначення (установлення) джерела покриття цих потреб.

Фінансове планування - це процес оцінки фінансових ресурсів, необхідних для підприємства і своєчасного визначення методів фінансування. Не маючи надійної методики оцінки фінансових потреб, підприємство може залишитися без достатньої кількості коштів для оплати відсотків за позикою, розрахунків із постачальниками, орендної плати і т. ін. Фінансове планування є необхідним для фінансового забезпечення розширення кругообігу виробничих засобів, досягнення високої результативності виробничо-господарської діяльності, створення умов, які забезпечили б платоспроможність та фінансову стійкість підприємства.

Нині фінансове планування потребує використання нових принципів організації. Його зміст та форми суттєво змінюються у зв'язку з новими економічними умовами та соціальними орієнтирами. Мета фінансового шанування на підприємстві - забезпечення оптимального розміру коштів, необхідних для успішної операційної та інвестиційної діяльності а в кінцевому підсумку - досягнення прибутковості підприємства. Планування спрямоване, з одною боку, на усунення помилкових дій у сфері фінансів, а з другого на зменшення невикористаних внутрішніх резервів [15].

Фінансове планування СТОВ «Ульяновське» має орієнтуватися на ринкову кон'юнктуру, ураховувати ймовірність настання певних подій і водночас розробляти моделі поведінки за зміни ситуації з матеріальними, трудовими та фінансовими ресурсами.

Реалізація фінансової стратегії підприємства безпосередньо пов'язана з його перспективним фінансовим плануванням.

Перспективне фінансове планування визначає найважливіші показники, пропорції та темпи розширеного відтворення, є основною формою реалізації головних цілей підприємства. Перспективне планування включає прогнозування фінансової діяльності підприємства та розробку його фінансової стратегії.

За умов ринкової економіки, зростання самостійності підприємств, їхньої відповідальності за результати діяльності постає об'єктивна необхідність визначення тенденцій розвитку фінансового стану та перспективних фінансових можливостей. На розв'язання таких питань спрямовується фінансова стратегія підприємства.

Фінансова стратегія визначає довгострокову мету фінансової діяльності підприємства, що залежить від його фінансової політики, вибору найефективніших напрямів її досягнення. Завдання фінансової стратегії:

- визначення способів проведення успішної фінансової стратеги та використання фінансових можливостей;

- визначення перспективних фінансових взаємовідносин із суб'єктами господарювання, бюджетом, банками та іншими фінансовими інститутами;

- фінансове забезпечення операційної та інвестиційної діяльності на перспективу;

- вивчення економічних та фінансових можливостей імовірних конкурентів, розроблення та здійснення заходів із забезпечення фінансової стійкості;

- розроблення способів виходу із кризового стану та методів управління за умов кризового стану підприємств [15].