Умови праці та способи їх оптимізації, нормування й оплата праці в АПК

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кабінет Міністрів України

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Кафедра аграрної соціології та розвитку села

Курсова робота

з дисципліни «Економіка праці й соціально-трудові відносини»

на тему:

«Умови праці та способи їх оптимізації, нормування й оплата праці в АПК»

Зміст

Вступ

Розділ І. Умови праці та способи їх оптимізації

1.1 Умови праці та вплив їх на працездатність людини

1.2 Показники санітарно-гігієнічних умов праці, їх характеристика

1.3 Психофізіологічні умови праці: поняття, фактори впливу на здатність організму до продуктивної праці

1.4 Естетичні й інші умови праці

Розділ 2. Нормування й оплата праці а АПК

2.1. Суть нормування праці, способи вивчення трудових процесів і затрати робочого часу

2.2. Аналіз результатів проведених спостережень і розрахунок норм праці

2.3. Форми й системи оплати праці в АПК

2.4. Організація оплати праці в рослинництві й тваринництві

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Коли люди гинуть на війні або вмирають від невиліковних хвороб - з цим злом важко присмиритись. Але коли у мирний час у звичайній повсякденній праці люди отримують каліцтва, від яких стають інвалідами або вмирають якщо це трапляється з сотнями, тисячами людьми переважно середнього віку, то подібне явище просто не вкладається в свідомість. Людство впоралося з багатьма захворюваннями, але дотепер не навчилось надійно захищати людину, її життя, здоров'я в процесі повсякденної праці, за даними Всесвітньої організації охорони праці смертність від нещасних випадків займає 3 місце після серцево-судинних захворювань, причому гинуть працездатні люди, віком до 40 років. Тому, зрозуміло, що охорона праці відіграє важливу роль, як суспільний чинник оскільки, якими б вагомими не були трудові здобутки вони не можуть компенсувати людині втраченого життя. Окрім соціального, охорона праці має важливе економічне значення - це і висока продуктивність праці зниження витрат на оплату лікарняних, компенсацій за важкі та шкідливі умови праці. А розрахунками Німецької ради підприємців наслідки нещасних випадків коштують у 10 разів дорожче, ніж вартість заходів щодо їх попередження. Фахівці Міжнародної організації праці (МОП) підрахували, що економічні витрати пов'язані з нещасними випадками, складають 1% світового валового національного продукту.

Цілком зрозуміло, що вивченню питань охорони праці її правовому регулюванні приділяється серйозна увага. Вчені інженери, лікарі, психологи, представники інших наук та фахів вивчають проблеми створення безпечних та не шкідливих умов праці. Адже саме за таких умов людина здатна працювати високопродуктивно. Питання щодо забезпечення умов праці завжди супроводжували розвиток цивілізації і людства.

Умови праці розглядалися в працях Аристотеля (387-322 рр. до н.е.),

Гіппократа (400-377 рр. до н.е.). М.В. Ломоносов (1711-1765) написав основоположні праці про безпеку в гірництві. Багато зробили для наукового вивчення і вдосконалення гігієни праці в умовах інтенсивного розвитку промисловості вчені Д.П.Нікольський (1855-1918 рр.), О.О.Прес (1857-1930), В.О. Левицький (1867-1943 рр.), М.О. Вендорчик (1857-1933).

Правовою основою щодо охорони праці є Конституція України, Закону України “По охорону праці”, “Про охорону здоров'я”, “Про пожежну

безпеку”, “Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення, а також Кодекс законів про Працю України. Правове регулювання охорони праці знайшло відображення, в нормах глави ХІ “Охорона праці” (ст. 153-113, додаток 1), глави ХІІ “Праця жінок” (ст.174-186) , глави ХІІІ “Праця молоді” (ст. 187-200).

З охороною праці тісно пов'язана низка правових норм, що відноситься до певних галузей права. Це норми цивільного права, що встановлюють майнову відповідальність при ушкодженні здоров'я або смерті громадянина, норми адміністративного права, що визначають адміністративну відповідальність, порядок притягнення до неї органами охорони праці, норми кримінального права, що встановлюють відповідальність при вчиненні злочинів у галузі охорони праці і техніки безпеки. Ці правові норми безпосередньо спрямовані на забезпечення безпечних і здорових умов праці.

Тому зараз враховуючи нинішню ситуацію у світі є актуальною тема моєї курсової роботи: «Умови праці та способи їх оптимізації».

Мета курсового дослідження: розкрити основні положення та засади організації трудових процесів. Предметом курсового дослідження виступають трудові ресурси та заходи щодо поліпшення умов праці.

Розділ 1. Умови праці та способи їх оптимізації

1.1 Умови праці та їх вплив на працездатність людини

Загальне поняття умов праці визначається як сукупність факторів виробничого середовища, що впливає на стан здоров'я і працездатність людини в процесі роботи. Узагальнюючи визначення різних авторів, думаю, більш змістовним буде таке його формулювання:

Умови праці - це складне суспільне явище, яке формується в процесі праці під дією взаємозв'язаних факторів соціально-економічного, організаційно-технічного, природного характеру, що впливає на стан здоров'я людини, її працездатність, відношення до праці, визначає ступінь задоволення нею, ефективність праці, інші економічні результати виробництва, на рівень життя і всебічний розвиток людини як головної продуктивної сили суспільства і особистості (рис. 1.1).

Рис. 1.1 Фактори, що впливають на умови праці

Наведене визначення дає комплексну цілісну характеристику умов праці, розкриває її сутність як об'єктивного явища, показує механізм їх формування і основні напрями впливу на працюючого, на ефективність його праці і відношення до неї як сприятливої, привабливої або навпаки не бажаної. Це визначення конкретизує термін виробниче середовище, як сукупність елементів, що впливають безпосередньо на трудову діяльність, здоров'я, працездатність і соціальний розвиток.

Формуються умови праці в результаті дії таких складових - соціальні, економічні, технічні, організаційні і природні фактори, які у своїй сукупності визначають рівень розвитку продуктивних сил, досягнутим науково-технічним забезпеченням виробництва, раціональною організацією праці, соціальним розвитком села. Проте умови праці безпосередньо впливають на працездатність людини. Механізм цього впливу в загальному вигляді є таким. У сприятливих умовах праці скоординованість численних функцій організму спрямована на те, що період входження в роботу скорочується, період найбільш інтенсивної роботи подовжується, втомленість зменшується, працездатність в цілому підвищується. Тобто змінюється співвідношення фаз сталої працездатності, а це означає, що за одних і тих же технологічних умов продуктивність праці зростає, а її привабливість стимулює якнайповніше використати всі складові виробництва. Отже, розробка заходів щодо створення сприятливих умов праці повинна розпочинатися на стадії проектування технологічних процесів, які забезпечують:

підвищення рівня механізації технологічних операцій і зниження ручної праці;

раціональну організацію і планування робочих місць;

розробляти заходи щодо нормалізації санітарно-гігієнічних, психофізіологічних і естетичних умов праці.

Створення найбільш сприятливих умов праці на виробництві, що забезпечують високу працездатність людини і зберігають її здоров'я, є важливим напрямом організації праці за будь-якого соціально-суспільного середовища. У сприятливих умовах за більш короткий час проходить період входження в роботу, збільшується питома вага фази сталої працездатності, а втомленість наприкінці робочого дня є значно меншою, ніж у несприятливих умовах. [9; с. 238-239]

Працездатність визначається здатністю людини виконувати певну роботу протягом заданого часу і залежить від чинників як суб'єктивного, так і об'єктивного характеру (статі, віку, стану здоров'я, рівня кваліфікації, умов, за яких відбувається праця тощо).

Відповідно до рекомендації МОП визначають такі основні фактори виробничого середовища, що впливають на працездатність людини в процесі виробництва: 1) фізичне зусилля (переміщення вантажів певної ваги в робочій зоні, зусилля, пов'язанні з утриманням вантажів, натисненням на предмет праці або важіль управління механізмом протягом певного часу). Розрізняють такі види фізичного зусилля: незначне, середнє, сильне і дуже сильно; 2) нервове напруження (складність розрахунків, особливі вимоги до якості продукції, складність управління механізмом, апаратом, приладдям, небезпека для життя і здоров'я під час виконання робіт, особлива точність виконання). Є такі види напруження: незначне, середнє, підвищене; 3) робоче положення (положення тіла людини і його органів відносно засобів виробництва). Розрізняють робоче положення обмежене, незручне, незручне-стиснене і дуже незручне; 4) монотонність роботи (багаторазове повторення одноманітних, короткочасних операцій, дій, циклів). Монотонність може бути незначна, середня, підвищена; 5) температура, вологість, теплове випромінювання в робочій зоні (градуси за Цельсієм, відсоток вологості, калорії на 1кв.см за хвилину). Стадії впливу зазначених факторів поділяють на: незначні, підвищенні або зниженні, середні, високі, дуже високі; 6) забруднення повітря (вміст домішок в 1м³ або літрі повітря і їх вплив на організм людини). Ступінь забруднення повітря може бути незначний, середній, підвищений, сильний, дуже сильний; 7) виробничий шум (частота шуму в герцах, сила шуму в децибелах). Розрізняють помірний, підвищений і сильний шум; 8) вібрація, обертання, поштовхи (амплітуда на хвилину, градуси і кількість обертів або поштовхів за хвилину). Є такі рівні значень указаних факторів: підвищенні, сильні, дуже сильні; 9) освітленість у робочій зоні (в люксах). Освітленість може бути нормальна, недостатня або засліплююча. 10) На працездатність людини також впливають особистісні фактори, її настрій, ставлення до праці, стан здоров'я та ін.

Фактори виробничого середовища мають психологічні і фізіологічні межі.

Психологічна межа характеризується певними нормативами, перевищення яких потребує припинення роботи.

Кожний із цих факторів виробничого середовища діє відокремлено і його вплив ураховується окремо під час атестації і паспортизації робочого місця.

На підприємствах в організаціях (незалежно від форм власності і господарювання), де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, проводиться атестація робочих місць. Основна мета атестації полягає в урегулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівником щодо реалізації їхніх прав на здорові і безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначається наказом по підприємству, організації в строки, передбаченні колективним договором, але не рідше одного разу на п'ять років.

Атестація робочих місць передбачає:

виявлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці;

санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, визначення ступеня важкості і напруженості трудового процесу на робочому місці;

комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці та відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам;

установлення ступеня шкідливості і небезпечної праці та її характеру за гігієнічною класифікацією;

обґрунтування віднесення робочого місця до категорії із шкідливими (особливо шкідливими) умовами праці;

визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення;

аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

Робоче місце за умовами праці оцінюється з урахуванням впливу всіх факторів виробничого середовища і трудового процесу на працюючих. На підставі комплексної оцінки робочі місця відносяться до одного із видів умов праці:

з особливо шкідливими й особливо важкими умовами праці; » зі шкідливими і важкими умовами праці;

зі шкідливими умовами праці.

Ці дані заносяться до карти умов праці.

За результатами атестації складаються переліки:

робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, працівникам яких підтверджено право на пільги і компенсації, передбачені законодавством;

робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, працівникам яких пропонується встановити пільги і компенсації за рахунок коштів підприємства;

робочих місць з несприятливими умовами праці, на яких необхідно здійснити першочергові заходи щодо їх поліпшення.

Умови праці визначаються певними критеріями факторів виробничого середовища і трудового процесу.

На кожному робочому місці на працездатність впливають, здебільшого декілька факторів, а не всі, і їх вплив можна подати через інтегральну оцінку умов праці. Крім особистих факторів, вплив яких неможливо врахувати прямими показниками, а лише через показники приросту виробітку за одиницю часу в разі незмінних умов праці виробничого середовища і якісного стану робочої сили.

Практика підприємств свідчить про те, що оцінка поліпшення умов праці може бути здійснена шляхом зіставлення фактичних умов праці з нормативними, прийнятими для базового періоду.

В сучасних умовах господарювання все більшого значення набуває проблема поліпшення умов праці не за рахунок компенсаційних виплат, а шляхом впровадження нової техніки, технології, оздоровлення виробничого середовища, врахування вимог естетики праці. [2; с. 175-177]

Усю сукупність факторів, які створюють умови праці за їх впливом на працездатність, можна об'єднати в три групи: санітарно-гігієнічні, психофізіологічні та естетичні.

1.2 Показники санітарно-гігієнічних умов праці, їх характеристика

На умови праці значно впливають санітарно-гігієнічні умови. До цієї групи факторів належать: температура повітря, його вологість, швидкість його руху, забрудненість різними домішками та бактеріями, загазованість, освітлення, виробничий шум і вібрації. Поєднання цих елементів створює певні мікрокліматичні умови на робочому місці. Науково-дослідними установами розроблені санітарні норми й здійснена оцінка умов праці залежно від параметрів цих показників. Оптимальні та допустимі значення стану зовнішнього середовища наведені в таблиці 1.1.

Таблиця 1.1. Нормативні значення умов праці у виробничих приміщеннях (ГОСТ 12.1.005-88)

Санітарно-гігієнічні умови праці	Нормативи умов праці
	Оптимальні	Допустимі
Температура повітря, °С	16-22	28
Відносна вологість, %	45-60	75
Швидкість руху повітря, м/с	0,2-0,3	0,6
Забрудненість повітря, мг/м3
пил мінерального походження	-	1-2
пил рослинного походження	-	3-5
загазованість (оксид вуглецю, аміак)	-	20-25
Отрутохімікати	-	0,1-0,5

Відхилення від зазначених нормативів негативно впливає не тільки на стан здоров'я, а й значно знижує продуктивність праці. Оскільки понижені температури повітря звужують кровоносні судини, по них повільніше рухається кров, знижується відчуття пальців рук і ніг, людина більше витрачає енергії на зігрівання свого тіла, підвищується втома організму, працездатність падає.

Висока температура також негативно діє на організм працюючого: зростає навантаження на серцево-судинну систему, частішим стає дихання, підвищується температура тіла, збільшується виділення поту, що порушує водно-сольовий і вітамінний баланс в організмі. Все це викликає швидку втому, а отже й різке зниження продуктивності праці. Особливу турботу про мікрокліматичний режим слід проявляти у тваринницьких приміщеннях. Відхилення від встановлених норм не тільки погіршує стан робітника, а й знижує продуктивність тварин. Тому обладнання приміщень опалювальними пристроями, вентиляційними системами дозволяє одночасно здійснювати обмін повітря і регулювати температурний режим, підвищувати продуктивність праці, зберігати здоров'я працівників і збільшувати вихід тваринницької продукції.

Складніше усунути негативний вплив високих і низьких температур, інфрачервоного та ультрафіолетового проміння при виконанні робіт поза приміщенням у польових умовах, адже вони в сільськогосподарському виробництві мають значну питому вагу. Однак знизити негативний вплив зазначених факторів можна, застосувавши засоби індивідуального і групового захисту. Теплий спецодяг в зимовий період (кожухи, валянки, рукавиці), утеплені кабіни тракторів та інших машин, обладнання спеціальних приміщень, в яких працівник міг би перепочити в нормальних температурних умовах, дозволяє зменшити негативний вплив низьких температур, теплового й сонячного випромінювання. [9; с. 239-240]

Для зниження негативної дії високих температур у літній період у польових умовах складають такий розпорядок дня, який дозволив би більшу частину роботи виконувати до і після найбільш спекотного періоду доби. Обідню перерву за таких умов доцільно подовжити, і коли температура сягає найвищих позначок, бути в приміщеннях або в тіні. Спецодяг повинен бути світлого кольору і просторий. Кабіни сучасних тракторів повинні бути обладнані відповідними системами вентиляції,обігріву та мають бути пофарбованими у світлі тони.

Одним з ефективних засобів запобігання перегріву організму й підтримання високої працездатності є раціональний питний режим. Для цього потрібно мати 2-3 л води на одного працівника протягом зміни в жаркий період. Температура води повинна бути не нижче 8 °С і не вище 20 °С. Зберігати її потрібно в тіні, бажано в дерев'яних ємностях і щоденно міняти. На тракторах і комбайнах для води повинні бути відповідні ємкості, або термоси. Щоб не допустити порушення водно-сольового обміну в організмі при збільшеному вживанні води її слід підсолювати з розрахунку 5г солі на 1 л води.

Організм людини піддається впливу різних фізичних властивостей повітряного середовища, таких як конвекція, випари і випромінювання. Ці показники підсилюють свою дію під впливом підвищеної вологості і швидкості руху повітря. Вологе повітря підсилює інтенсивність віддачі тепла організмом, тому що має більшу теплопровідність. При нормальному стані повітряного середовища відносна вологість повітря має бути в межах 30-60%.

Забрудненість повітря є одним з найбільш негативних явищ мікрокліматичного середовища в сільському господарстві. Особливо це проявляється при виконанні польових робіт у період пониженої вологості ґрунту при його обробітку, посіві чи догляду за посівами. Пил подразнює слизову оболонку носа і горла, шкідливо діє на шкіру і органи зору, що призводить до зниження працездатності й захворювань. Найбільш небезпечним є пил, який утворюється при роботі з отрутохімікатами, добривами, гербіцидами. Потрапляючи в органи дихання, він може спричинити тяжке отруєння організму.

Все це потребує своєчасних заходів щодо недопущення (зниження) шкідливої дії зазначеного фактора, а саме: герметизації кабін тракторів і закриття пилоутворюючих механізмів, удосконалення технологічних процесів, пов'язаних із застосуванням засобів захисту рослин та добрив, використання індивідуальних засобів захисту від пилу (спецодяг, респіратори, захисні окуляри та ін.), встановлення пиловловлювачів над робочими органами машин. [6; с. 106-107]

Негативно діє на людину наявність у повітрі різних газоподібних домішок, які виникають при роботі двигунів внутрішнього згоряння. Серед них особливо небезпечний вуглець. Вступаючи в стійке сполучення з гемоглобіном крові, він порушує газообмін в організмі, викликає нудоту, головний біль, в'ялість організму, призводить до різкого зниження працездатності й тяжких захворювань.

Основними засобами захисту, які зменшують загазованість повітряного середовища в робочій зоні, є встановлення в кабінах тракторів кондиціонерів, систематичний догляд за двигунами та їх регулювання, усунення несправностей, а також застосування індивідуальних засобів захисту. Боротьбі із загазованістю в робочих приміщеннях сприяє вентиляційне і калориферне обладнання. Це значно зменшує вологість повітря, бактеріальну забрудненість, особливо в тваринницьких приміщеннях, що поліпшує умови праці робітників і зменшує витрати кормів для тварин. [9; с. 241]

Важливим фактором впливу на людину є освітлення. Найкращий вплив робить природне денне світло (продуктивність праці робітників при природному освітленні вище на 10-15 %, ніж при штучному), рефлекторно таке світло для людини пов'язане з періодом її активної діяльності. Продуктивність праці робітників при природному освітленні вища, ніж при штучному (лампи розжарювання, люмінесцентні й галогенні лампи). Це потрібно враховувати при плануванні режимів праці та відпочинку. Стомлення зорового нерва в результаті недостатньої освітленості викликає втому центральної нервової системи, знижує працездатність. Якість освітлення залежить від джерел світла й рівномірності його розподілу. Для виконання конкретних робіт має значення напрямок світлового потоку на робоче місце: зверху, знизу, збоку.

Оптимальний рівень освітленості знаходиться в межах 1000-2000 Лк. Нормативне освітлення сприяє зниженню напруження людини в процесі роботи, а разом із цим, і втомлюваності, зменшує брак і виробничий травматизм. [6; с. 108]

Освітлення регулюється санітарними нормами залежно від виду робіт і вимірюється в люксах (лк). Люкс - це освітлення, яке створюється світловим потоком в 1 люмен (лм), рівномірно розподіленим на площі в 1 м²:

1.1

де - освітлення, лк; F- світловий потік, лм; S- площа, м².

Штучне освітлення приміщення визначається за допомогою коефіцієнта, який відображає співвідношення між освітленням всередині приміщення (через бокові прорізи чи засклені прорізи у стелі) і зовнішнім освітленням по горизонтальній площині:

1.2

де а - коефіцієнт природного освітлення; - освітлення в середині приміщення, лк; - зовнішнє освітлення на горизонтальній площі, лк.

При боковому освітленні виробничих приміщень у сільському господарстві коефіцієнт дорівнює 0,25-3,5; для тваринницьких приміщень - 0,25-1,5. Серед засобів штучного освітлення перевага люмінесцентних ламп перед лампами розжарення: вони вимагають меншого напруження зору. Залежно від виду роботи норматив штучного освітлення становить 30-200 лк. [9; с. 242]

Шум і вібрація. Сучасна техніка прискорює і полегшує виконання технологічних операцій. Але разом з цим посилюється шум і вібрації, що негативно впливають на людину. Посилює ці фактори підвищення потужності тракторів і автомобілів, використання інструментів ударної та обертальної дії, особливо на ремонті та в будівництві. Постійна робота в умовах інтенсивного шуму негативно відбивається на здоров'ї людини, знижує продуктивність праці. Шум викликає втому органів слуху і може призвести до патологічних змін слухового апарату. Шум знижує концентрацію уваги робітника.

При тривалій дії шуму на організм знижується гострота зору і слуху, підвищується кров'яний тиск, знижується увага, що призводить до порушень у виконанні технологічних операцій. Сильний і довготривалий шум може бути причиною функціональних змін серцево-судинної і нервової систем.

Вимірюється шум у децибелах (дБ), частота - в герцах (Гц)- За своїм впливом на людину звук поділяється на: низькочастотний - до 400 Гц, середньочастотний - 400-1000 Гц і високочастотний - вище 1000 Гц. Найбільшу негативну дію справляє високочастотний звук. Згідно з дослідженнями фізіологів, нормальні умови на виробництві зберігаються на робочих місцях при рівнях шуму: низькочастотних - до 90 дБ (друкарська машинка - 50 дБ); середньочастотних до 75 дБ (шум двигуна автомобіля) і високочастотних - до 65 дБ.

Заходами захисту від шумового ефекту, зниження його негативного впливу може здійснюватися за такими напрямами:

удосконалення конструкцій машин, які створюють підвищені рівні шуму, шляхом заміни металевих деталей на пластмасові; усунення проміжків зубчастих передач, заміна ударної дії безударною, зменшення частоти обертів та інші технічні пристрої;

застосування звукоізоляції на робочих місцях: огородження, встановлення подвійних перегородок із звукоізоляційним матеріалом або повітряною порожниною, звукоізолюючі кожухи;

звукопоглинання через застосування пористих матеріалів при будівництві приміщень, в яких використовуються шумові машини, робоче обладнання, встановлення штучних звукопоглиначів;

індивідуальні засоби захисту від шуму: протишумні навушники, протишумні каски, спеціальний протишумний одяг, які ізолюють і поглинають звук;

щоб запобігти шкідливому впливу виробничих шумів, необхідно ретельно доглядати за обладнанням, регулювати його, використовувати різні заглушування, віддалятися за можливості від джерел шуму, застосовувати засоби дистанційного управління.

Вібрація виникає в результаті користування обертовими і пневматичними інструментами з ударними механізмами. Вона викликає спад мускульної сили, гостроти зору, підвищує артеріальний тиск і призводить до зниження продуктивності праці. За визначенням Л.А. Катренко, Ю.В. Кота та інших фізиків, вібрація - це рух точки або механічної системи, при якому відбувається почергове зростання та спадання в часі значень щонайменше однієї координати. Генерується вібрація ручним інструментом, верстатами й механізмами і відчувається при безпосередньому контакті з ними.

Вібрація поділяється на загальну, яка передається, коли людина стоїть або сидить, через опорні поверхні (сидіння, підлога), і локальну, яка відчувається руками робітника при контакті з вібруючим інструментом. Вібрація сприймається людиною як трясіння. Часто вібрація супроводжується шумом, який чує людина.

Гігієнічна оцінка вібрації здійснюється згідно з ГОСТом 12.1.012-90 та санітарними нормами і правилами вібрації робочих місць № 3044 від 15.04.84 р.

Загальна вібрація нормується з урахуванням джерел її виникнення при роботі машин, які виконують технологічну операцію в стаціонарному положенні або переміщуються по спеціально підготовлених поверхнях, та операцію, яка виникає при роботі стаціонарних машин або передається на робочі місця, що не мають джерел вібрації.

Коливання тіл з частотою нижче 16 Гц сприймається організмом як вібрація, а коливання з частотою 16-20 Гц і більше - одночасно як вібрація і звук.

Загальна вібрація найбільше впливає на нервову та серцево-судинну системи, викликає втому, роздратованість, головний біль; локальна вібрація викликає біль у суглобах кистей рук і пальців.

При, тривалій роботі виникає вібраційна хвороба, яка призводить до порушення функцій різних органів периферійної і центральної нервової системи, а у важких випадках - до незворотних органічних змін в організмі, які призводять до інвалідності.

Заходами для зменшення вібрації є:

заміна ударних процесів безударними, використання пластмасових деталей замість металевих та ремінних передач замість ланцюгових;

застосування віброізоляції, вібропоглинання, віброгасіння спеціальними приладами. Віброізоляція зменшує передачу коливань від джерела її виникнення на підлогу, сидіння за рахунок встановлення між ними пружинних елементів та пневмогумових конструкцій;

вібропоглинання забезпечує нанесення на вібруючу поверхню пружнов'язких матеріалів - мастика, гума, пластика. За рахунок цього частина енергії коливань переходить у тепло;

віброгасіння здійснюється за допомогою встановлення на підлогу вібруючого обладнання різних прокладок - гума, пористі та інші матеріали;

для захисту ніг від впливу вібрації використовують спеціальне взуття, наколінники, для рук - рукавиці, прокладки, налокітники, для тулуба - пояси, нагрудники, спеціальні костюми.

В основі дій, що знижують вібрацію, є: удосконалення конструкцій обладнання та інструментів, дистанційного управління, кріплення сидінь трактористів на віброізолюючих гумометалічних опорах тощо. Працюю чим під дією підвищеної вібрації необхідно передбачати 5-10-хвилинні перерви через годину роботи і загальну робочу зміну обмежувати 4-5 годинами. [9; с.244-245]

1.3 Психофізіологічні умови праці: поняття, фактори впливу та здатність організму до продуктивної праці

Психофізіологічні умови, якими характеризується сама праця в конкретних обставинах, визначаються кількома характеристиками. Насамперед, є праця легка і важка фізично. У сільському господарстві переважають роботи середньої та високої важкості. Важкість праці виявляється в стомлюваності працівника. Вона оцінюється суб'єктивно психологічно та об'єктивно - відповідними психофізіологічними характеристиками, інструментальними замірами. Важкі види праці- предмет найпершої уваги з точки зору можливості механізації, поліпшення умов роботи різними способами. Деякі важкі операції технологія взагалі дозволяє вилучити, наприклад, ручне прополювання на посівах різних культур. Деякі роботи важко переносяться не через великі фізичні зусилля, а через монотонність процесу. За рекомендаціями фізіологів тривалість багато-повторюваних елементів роботи не повинна бути меншою за 45 с.

Роботу слід проектувати так, щоб у ній були задіяними не менше 5-6 груп м'язів людини. По можливості потрібно уникати неприродних і змушених поз, незручного положення тіла, як-от з нахилами вперед, присіданнями, ходіння з нахилом. При таких диспозиціях не тільки виникає підвищена фізична стомлюваність, а й зростає трудомісткість операції. Встановлюються обмеження на вагу предметів, що піднімаються та переміщуються вручну, особливо для жінок. Важкість праці часто можна полегшити зміною інтенсивності її виконання. Залежно від важкості встановлюється більший чи менший темп виконання операцій. Його характеристикою є кількість повторюваних рухів чи дій за одиницю часу. Відповідно змінюється напруженість праці, тобто затрати фізичної енергії, також із розрахунку за одиницю часу. Нормальний, прийнятний для більшості працівників темп роботи закладається в норми часу, виробітку чи обслуговування. [3; с. 92-93]

У зв'язку з розвитком продуктивних сил суспільства відбувається безперервна зміна трудових процесів. Тому організація праці повинна враховувати вплив нових технічних досягнень з урахуванням процесів, що відбуваються в організмі людини, можливостей і здібностей формувати і підтримувати робочий стан організму в умовах мінливого дихання, серцебиття, кровообігу тощо. Основою психофізіологічних умов праці є здатність організму витримувати в процесі трудової діяльності відповідне фізичне і нервово-психічне навантаження, бути в працездатному стані протягом усієї робочої зміни. Психофізіологічні функції змінюються в процесі праці й характеризуються виробничою втомою. Величину фізичної втоми вимірюють енергозатратами в ккал, розумової - рівнем напруження уваги і емоційного напруження. Зовнішніми ознаками фізичної втоми є: частота дихання, серцебиття, легенева вентиляція. На підставі цих показників встановлюють норми фізичного навантаження і режими праці.

Так, заданими досліджень фізіологів, частота дихальних рухів у стані спокою становить 7,5-22 за хвилину, легенева вентиляція - 4-7,5 л за хвилину, глибина дихання - 300-595 см³, при цьому споживання кисню становить до 150-300 см³ за хвилину. Із збільшенням фізичного навантаження потреба у кисні зростає у 10-15 разів, а легенева вентиляція становить 90-150 л за хвилину.

Енергозатрати на легких роботах не перевищують 150 ккал за годину, потреба кисню до 350 мл за хвилину, легенева вентиляція до 12 л, пульс -80-90 ударів за хвилину; при роботах середньої тяжкості ці показники зростають відповідно до 250 кал, 600 мл, 20 л, 100 ударів; при тяжких роботах енергозатрати зростають до 400-420 ккал, потреба у кисні - понад 1000 мл, пульс 120 ударів за хвилину.

На підставі цих показників встановлюються норми фізичного навантаження й режими праці та відпочинку. Разовий підйом важкості для чоловіків не повинен перевищувати 50 кг, жінок - 20 кг; гранично допустиме механічне навантаження за зміну для чоловіків не більше 300 тис. кг, а затрати енергії за 1 годину не більше 250 ккал.

Ефективним засобом підтримання відповідного темпу і ритму працюючого є вибір його раціональної пози. Фізіологами встановлено, що поза «стоячи» більш втомлива, ніж поза «сидячи». Найкращі умови для роботи - це чергування поз «стоячи»-«сидячи». Проте в сільськогосподарському виробництві часто виникає потреба виконувати роботу нахилившись і навпочіпки. За цих умов втома регулюється режимом праці та відпочинку.

Фізіологи і психологи праці, які вивчають процеси, що відбуваються в організмі та у свідомості працюючої людини, аналізуючи явища трудової діяльності правильно підкреслюють, що раціоналізація трудових процесів повинна бути спрямована на повне викорінювання шкідливих і небезпечних факторів виробничого середовища, обмеження втоми і на всебічний розвиток психофізіологічних якостей людини; тобто на удосконалення робочих рухів, уточнення функцій органів чуття, на формування нових систем умовних рефлексів, правильне бачення мети, виконання технологічних операцій, на розвиток логічного мислення і творчості.

На рівень продуктивності праці суттєво впливає настрій працюючого. За даними фізіологічних досліджень, при доброму настрої продуктивність праці за однакових техніко-технологічних умов може підвищуватися на 8-12 %, а при поганому - навпаки знижуватися на 5-7 % і навіть більше. Основними заходами щодо створення доброго настрою працівникам у процесі роботи є:

досконала організація праці;

раціональне оснащення та планування робочого місця;

своєчасна доставка робітників до місця роботи та з роботи;

етичне ставлення керівників та спеціалістів до робітників під час видачі завдань і спілкування з ними;

розстановка поруч працюючих робітників з урахуванням їх побажань за принципом симпатій один до одного, а не антипатій;

створення на робочому місці нормативних санітарно-гігієнічних та естетичних умов праці.[9; с. 245-246]

1.4 Естетичні й інші умови праці

праця оплата працездатність робочий

В обладнанні, організації робочих місць враховуються вимоги виробничої естетики. Вони задовольняються відповідним оформленням інтер'єрів, зручним і красивим робочим одягом, озелененням і впорядкуванням території, польових станів, дворів, ферм, застосуванням функціональної музики тощо. Суттєвим фактором психологічного комфорту є колір. [3; с. 94]

Також виробнича естетика передбачає створення комфорту на робочих місцях, які складаються з раціонально спланованого розміщення засобів і предметів праці; зручного користування ними; чистоти й порядку в робочій зоні; раціонально підібраних кольорових інтер'єрів; музичного супроводу; упорядкування місць відпочинку. Впровадження елементів естетики в сільськогосподарське виробництво викликає в робітників інтерес до прекрасного, вчить сприймати і цінити красоту, що водночас сприяє творчій праці.

Між санітарно-гігієнічними, психофізіологічними й естетичними умовами праці існує тісний органічний зв'язок. Відомо, що освітлення належить до санітарно-гігієнічних умов, а колір - до естетичних. Але якщо виробничі приміщення погано освітлені, то невтішним є й раціональне кольорове оформлення. Блакитне здається сірим, зелене - брудно-сірим тощо.

Згідно з науковими дослідженнями, кольорова гама впливає на працюючу людину. Так, червоний колір швидко притягує увагу; синій - дещо сприяє зняттю втоми; зелений - створює оптимістичний настрій, знижує зорове напруження, підвищує працездатність рук; оранжевий - підвищує настрій; брунатний, чорний - суворий, тяжкий, гнітюче діє на психіку людини. Отже, з огляду на зазначену дію кольорів на людину, слід застосовувати кольорове оформлення робочих місць та знарядь.

Одним з елементів виробничої естетики є музичний супровід па виробництві. Його доцільність у тому, що воно стимулює трудову діяльність, викликає позитивне емоційне збудження нервової системи, тонізує і залучає до роботи нові ділянки мозку, одночасно знижуючи завантаження зайнятих ділянок, сприяє налагодженню ритму роботи, зменшує відчуття монотонності праці. Все це створює потенційну можливість підвищення продуктивності праці, знижує розумове напруження робітників, підвищує їх настрій і працездатність, що дозволяє скорочувати час виконання елементів операцій за допомогою більш чітких і швидких рухів.

Проте музична трансляція тільки тоді є позитивним фактором на виробництві, коли застосовується у певні робочі періоди, 4-5 разів за зміну по 15-20 хвилин кожний цикл. Причому музика повинна бути підібрана для відповідного темпу і ритму роботи. На роботах з чіткими і швидкими рухами позитивно впливає музика бравурна, маршова; на роботах, що вимагають повільних точних рухів музика повинна бути мелодична, легка й приємна. Отже, впровадження виробничої естетики, як стверджує практика, дозволяє поліпшити умови праці, а на цій основі підвищити її продуктивність.[9; с.246-247]

Соціальні умови праці визначаються взаємовідносинами в трудовому колективі, стилем керівництва, місією й цілями підприємства та мірою їх ідентифікації з інтересами працівника. Під дією цих факторів формується морально-психологічний клімат у колективі.[6; с. 111]

Настрій і продуктивність праці суттєво залежать від взаємовідносин людей, що працюють разом. Від цього формується той чи інший соціально-психологічний клімат - обов'язкова складова умов праці.

Раціональна організація праці передбачає також безпеку діяльності людей, і заходи щодо охорони праці правомірно включають до програм робіт з НОП.[3; с. 95]

Розділ 2. Нормування й оплата праці в АПК

2.1 Суть нормування праці, способи вивчення трудових процесів і затрати робочого часу

Нормування праці -- це вид діяльності з управління виробництвом, пов'язаний з визначенням необхідних затрат праці та її результатів, контролем за мірою праці.

Норми праці є основою системи планування роботи підприємства та його підрозділів, організації оплати праці персоналу, обліку затрат на продукцію, управління соціально-трудовими відносинами тощо.

Організовуючи працю, слід визначити, яка її кількість потрібна для виконання кожної конкретної роботи і якою має бути її якість. Норми праці є основою для визначення пропорцій у розвитку галузей економіки, складання балансу використання трудових ресурсів, визначення виробничих потужностей.

На кожному підприємстві норми праці використовуються під час здійснення планово-організаційних розрахунків, внутрішньозаводського й цехового оперативного планування. За допомогою норм складаються бізнес-плани підприємств, плануються обсяги виробництва цехів і дільниць, розраховуються завантаження устаткування й робочих місць. На основі норм праці встановлюють завдання з підвищення продуктивності праці, визначають потребу в кадрах, розробляють календарно-планові нормативи тощо. За допомогою нормування узгоджується взаємодія цехів, бригад і відділів підприємства, досягається синхронізація роботи на різних робочих місцях, виробничих дільницях, забезпечується рівномірність і ритмічність виробничого процесу.

Норми трудових затрат потрібні для організації праці не тільки робітників-відрядників, а й робітників-почасовиків, професіоналів, фахівців та технічних службовців. Визначають їх для кожної категорії працюючих. Норми праці є складовим елементом організації заробітної плати, оскільки виконання норм є умовою отримання заробітку, відповідного тарифу або окладу, установленого для даного працівника.

Норми праці на підприємстві можуть використовуватися для визначення трудомісткості окремих видів продукції і відповідних затрат праці для виконання виробничої програми. Отже, нормування праці є засобом визначення як міри праці для виконання тієї чи іншої конкретної роботи, так і міри винагороди за працю залежно від її кількості та якості.

В умовах розвитку ринкових відносин поглиблення економічної самостійності підприємств нормування праці набуває великого значення як засіб скорочення затрат живої праці, зниження собівартості продукції, підвищення продуктивності праці тощо.

Подальше вдосконалення нормування праці передбачає: 1) максимальне охоплення нормами праці різних видів робіт з обслуговування виробництва та управління ним; 2) широке впровадження технічно обґрунтованих норм, тобто розроблення норм виробітку, часу, обслуговування з урахуванням можливостей сучасної техніки й технології виробництва, передових методів праці тощо; 3) підвищення не тільки технічної, а й економічної та фізіологічної обґрунтованості норм. Якщо технічне обґрунтування полягає у виявленні виробничих можливостей робочих місць, то економічне -- у виборі найдоцільнішого варіанта виконання роботи, а фізіологічне -- у виборі раціональних форм поділу і кооперації праці, визначенні правильного чергування робочого навантаження і відпочинку тощо; 4) поліпшення якості нормування на основі науково-технічних рекомендацій; 5) широке застосування методів прямого нормування, що дає змогу визначити трудомісткість робіт і нормованих завдань, установлювати оптимальне завантаження працівників, ширше використовувати прогресивні форми матеріального стимулювання; 6) формування єдиної системи нормування праці, в основі якої мають бути норми й нормативи, що охоплюють весь комплекс технологічних процесів; 7) створення автоматизованих робочих місць для нормувальників; 8) комп'ютеризація проектування технологічної та організаційної документації, а також норм затрат часу; 9) підвищення кваліфікаційного рівня нормувальників.

Мета нормування праці в нових умовах господарювання полягає в тому, щоб на основі зростання технічної озброєності та удосконалення організації виробництва і праці, поліпшення її умов скоротити затрати на випуск продукції, підвищити продуктивність, що, у свою чергу, сприятиме розширенню виробництва і зростанню реальних доходів працівників. [12]

Залежно від змісту, форми запису, способу заміру та інших розрізняють такі спостереження як: фотографія робочого дня виконавця, хронометраж і фотохронометраж.

Фотографія (хронографія) робочого дня - вид спостереження, коли протягом зміни у хронологічній послідовності фіксуються трудові прийоми в порядку їх виконання і реєструється тривалість цих прийомів. МЕТА: виявлення втрат робочого часу, що уможливить поліпшення стану організації праці.

Застосовується переважно цифровий спосіб запису, рідше - графічний. Можливий і комбінований спосіб реєстрації. Фотографія ділиться на : індивідуальну, групову та самофотографію.

Іноді використовується спосіб момент них спостережень.

Хронометраж - спосіб вивчення використання робочого часу на виконання окремих часто повторювальних елементів операцій, які можуть бути розчленовані до прийомів, дій, рухів.

Хронометраж досліджує основні і допоміжні роботи.

Фотохронометраж - це вид спостереження, який базується на поєднанні фотографії робочого часу і хронометражу. Переваги: забезпечення одержання фотографії робочого дня і хронометражних замірів за один і той же проміжок часу, чим і досягається зниження трудомісткості нормування роботи.

Фотохронометраж проводять у тих випадках, коли спостереження за складом та структурою виробничого процесу необхідно доповнити високоточними замірами тривалості окремих найбільш важливих трудових операцій та рухів робітників. Після закінчення спостережень обробляють спостережний лист, аналізують матеріали досліджень і визначають фактичні затрати часу на виконання окремих елементів трудового процесу та перерв у роботі.

Всі розрахунки здійснюються на робочу зміну тривалістю 420 хвилин - при 6-денному робочому тижні, 480 - при 5-денному. [9, с. 151-155]

2.2 Аналіз результатів проведених спостережень і розрахунок норм праці

У процесі розвитку продуктивних сил суспільства виникає об'єктивна необхідність встановлення норм затрат праці на виконувані обсяги робіт чи виготовлену продукцію. Практика показує, що більшість виробничих процесів без нормування праці не може бути раціонально організована. Крім того, в умовах ринку норми праці залишаються важливим елементом розподільчих відносин у суспільстві.

В цілому сутність нормування полягає у розрахуванні міри трудових затрат, виражених у робочому часі, на виконання певного обсягу робіт або виробництва певної кількості продукції. В процесі нормування встановлюються норми та нормативи, які діляться на види залежно від галузевого призначення, сфери застосування, територіального розповсюдження, кваліфікації виконавців та інших факторів. Серед них слід виділити наступні.

Норма обслуговування -- передбачає кількість тварин, одиниць обладнання, виробничі площі і т. ін., які мають обслуговувати протягом зміни один або декілька виконавців.

Норма виробітку -- під нею розуміють розрахунковий обсяг роботи чи виробленої продукції, який слід виконати або виробити одним чи кількома працівниками за зміну за певних природноекономічних умов. Норми виробітку вимірюються залежно від характеру виробничого процесу в гектарах, тоннах, штуках тощо. Визначають за формулою:

де 0,1В_рV_p -- погодинна продуктивність агрегату, га.; В_р -- робоча ширина захвату агрегату, м; V_p -- робоча швидкість руху агрегату, км/год.

У свою чергу:

B_p = B_k * n * k

де В_к-- конструктивна ширина захвату, м; n-- кількість робочих машин в агрегаті; К-- коефіцієнт використання конструктивної ширини захвату.

,

де L -- довжина гону, м; n-- число робочих проходів; Т_фо -- фактичний час основної роботи, год.

Норма часу -- являє собою затрати праці, виражені в секундах, хвилинах, годинах, на виконання одиниці роботи чи виготовлення одиниці продукції, обслуговування однієї голови худоби тощо. Норми часу використовуються переважно в ремонтно-механічних майстернях, будівельних роботах і т. ін.

Розрахунковий час основної роботи визначають аналітично за допомогою формули:

Нормативи на Т_пз, Т_в і Т_оп у даному та в інших випадках розробляються дослідницькими організаціями і наводяться у довідниках.

На механізованих роботах до часу допоміжних робіт відносять повороти, завантаження-розвантаження місткостей, холості переїзди та ін. Кожен із наведених коефіцієнтів має свій порядок розрахунку. Так, коефіцієнт поворотів розраховується за формулою:

де t_пов -- тривалість одного повороту, хв, с; V_р -- робоча швидкість руху агрегату, км/год; 3,6 -- коефіцієнт відповідності одиниць виміру; L -- середня довжина гонів, м.

Коефіцієнт допоміжної роботи на завантаження, розвантаження місткостей сільськогосподарських машин розраховується:

де t_{нав/розв}- тривалість одного навантаження (розвантаження),хв.;Н- норма висіву насіння, добрив, отрутохімікатів, ц/га, кг/га;W- погодинна продуктивність агрегату, га; V- місткість сівалок, бункерів, візків тощо, л, ц, кг; n- кількість сівалок в агрегаті; y- об'ємна маса зерна, добрив, соломи, отрутохімікатів тощо, ц, кг,; - коефіцієнт використання місткості. [5]

Проведемо спостереження за скошуванням кукурудзи на силос, за допомогою фотографії робочого дня та розрахуємо норму затрат праці.

Таблиця. Фактичний баланс робочого часу

№	Елементи затрат робочого часу	Шифр	Тривалість	Питома вага, %
			хвилини	секунди
1.	Підготовчо-заключні роботи - всього у т.ч.
	Огляд трактора
	Запуск двигуна
	Переїзд до заправки
	Заправка паливом
	Агрегатування
	Переїзд до із місця роботи
2.	Основна робота
3.	Допоміжна робота - всього у т.ч.
	Повороти
4.	Організаційно-технічне обслуговування - всього у т.ч.
	Очистка
	Розмова з бригадиром
5.	Відпочинок
6.	Особисті потреби
7.	Простої - всього
	у т.ч. з організаційних причин
	технічних причин
	вини виконавця
	метеорологічних причин
Тривалість робочої зміни

Таблиця. Проектний баланс робочого часу

№	Елементи затрат робочого часу	Шифр	Тривалість	Питома вага, %
			Хвилини	Секунди
1	Підготовчо-заключні роботи
2	Основна робота
3	Допоміжна робота
4	Організаційно-технічне обслуговування
5	Відпочинок
6	Особисті потреби
Тривалість робочої зміни

2.3 Форми і системи оплати праці в АПК

Заробітна плата є грошовою винагородою, яка виплачується власником працівнику за працю у встановленому сторонами трудового договору розмірі і в межах, визначених законодавством, соціально-партнерськими угодами, колективним і трудовим договорами. Згідно зі ст.2 Закону України «Про оплату праці»від 24 березня 1995р. №108/95-ВР структурно заробітна плата складається з трьох частин: основна заробітна плата, додаткова заробітна плата, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати. [1, с.210-218]

Структура заробітної плати - це співвідношення окремих складових заробітної плати в загальному її обсязі.

Форми і системи заробітної плати -- це механізм встановлення розміру заробітку в залежності від кількості та якості праці і її результатів. Обираючи певну форму заробітної плати і конкретну систему формування заробітку, роботодавець управляє інтенсивністю та якістю праці конкретних працівників. Розрізняють дві основні форми заробітної плати: відрядну і погодинну.

При погодинній формі заробітної плати мірою праці виступає відпрацьований час, а заробіток працівнику нараховується згідно з його тарифною ставкою чи посадовим окладом за фактично відпрацьований час. При відрядній формі заробітної плати мірою праці є вироблена працівником продукція (або виконаний обсяг робіт), а розмір заробітку прямо пропорційно залежить від її кількості та якості, виходячи із встановленої відрядної розцінки.

Найпоширенішими на промислових підприємствах є такі системи заробітної плати.

Відрядна форма оплати праці. Ця форма має такі системи оплати: 1) пряму відрядну; 2) відрядно-преміальну; 3) відрядно-прогресивну; 4) непряму відрядну;5) акордну; 6) колективна(бригадна).

Пряма відрядна система. Сутність прямої відрядної системи полягає в тому, що за нею заробіток нараховується робітникові за попередньо встановленою розцінкою за кожну одиницю якісно виробленої продукції.

,

де К- кількість виробленої продукції , Ц - розцінки виробленої продукції

Відрядно-преміальна система, за нею робітнику-відряднику понад заробіток за прямими відрядними розцінками нараховується та виплачується премія за виконання та перевиконання попередньо встановлених конкретних кількісних і якісних показників роботи.

Відрядно-прогресивна система. За відрядно-прогресивної системи робота, виконана в межах встановленої норми Н_{о ,} оплачується за звичайними розцінками Ц_о, а робота, виконана понад норму - Н_п- за прогресивно зростаючими розцінками Ц_п:

Непряма відрядна система. Суть її полягає в тому, що розмір заробітної плати допоміжних робітників, оплачуваних за даною системою, прямо залежить від результатів праці основних робітників, що ними обслуговуються.

Акордна система. Акордна система нарахування заробітної плати є удосконаленим варіантом прямої відрядної та погодинної оплати праці. Вона характеризується тим, що загальну суму заробітної плати робітникам установлюють не за відпрацьований час чи обсяг виконаної роботи, а за кінцевими результатами роботи, за обсяг фактично виробленої продукції.