Суть нормування праці та його роль у сучасних умовах господарювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

1. Суть нормування праці та його роль у сучасних умовах господарювання

2. Особливості нормування праці за кордоном

2.1 Процесна орієнтація нормування праці

2.2 Методи встановлення норм

3. Досвід США та країн західної Європи в нормуванні праці

4. Індивідуальне завдання

Висновок

Література



ВСТУП

Нормування праці є складовою частиною (функцією) управління виробництвом і включає визначення необхідних витрат праці (часу) на виконання робіт (виготовлення продукції) як окремими працівниками, так і колективами працівників (бригадами) та встановлення на цій основі норм праці.

Нормування праці виконує ряд функцій, у тому числі виступає основою наукової організації праці й засобом забезпечення оптимального співвідношення між мірою праці та її оплатою.

Світовий досвід засвідчує, то ефективна робота підприємств в економіці ринкового типу можлива лише за умови високого рівня організації нормування праці. Провідні країни, такі як США, Великобританія, Швеція, Японія, Італія та ін., не тільки не знижують вимоги до нормування праці, але і розширюють сферу його застосування. Широко застосовуються методи мікроелементного аналізу і нормування трудових процесів.

В Україні постановою Кабінету Міністрів України №197 від 20 березня 1995 p. затверджені заходи щодо поліпшення нормування праці (Праця і зарплата. - 1995. - №7). Постановою Міністерства праці України від 19 травня 1995 p. №2 затверджені Рекомендації щодо нормування праці в галузях народного господарства.Згідно із КЗпП (глава VI) і зазначеними Рекомендаціями норми

Праці норми виробітку, обслуговування, часу, чисельність - встановлюються для працівників відповідно до досягнутого рівня техніки, технології, організації виробництва і праці. Норми праці підлягають обов'язковій заміні новими в міру проведення атестації і раціоналізації робочих місць, впровадження нової техніки, технологій.

Запровадження і заміна норм проводиться власником за погодженням з профкомом. Про введення нових норм власник зобов'язаний повідомити працівників не пізніше ніж за один місяць.

Норми праці встановлюються на невизначений термін і діють до перегляду їх у зв'язку зі зміною умов, на які вони були розраховані.

При відрядній системі оп-лати праці визначаються розцінки виходячи з встановлених розрядів роботи, тарифних ставок (окладів) і норм виробітку.

У законодавстві передбачений механізм захисту інтересів раціоналізаторів і винахідників. За працівником, який створив винахід, корисну модель, промисловий зразок або вніс раціоналізаторську пропозицію, що зумовили заміну технічних норм і розцінок, зберігаються попередні розцінки протягом 6 місяців від дати початку їх впровадження. За іншими працівниками, які допомагали авторові у впровадженні винаходу, корисної моделі, промислового зразка чи раціоналізаторської пропозиції, зберігаються попередні розцінки протягом З місяців.

При погодинній системі оплати працівникам встановлюються нормовані завдання.

В умовах переходу до ринкових відносин проблема нормування праці заслуговує на трохи інший підхід. Традиційно до нормування входила діяльність із встановлення норм витрат праці, іншими словами, нормування зазнає процес праці. На початку XX століття такі дослідження мали чималий успіх. Дослідження У. Тейлора з нормування праці отримали загальне визнання. Як бачимо, і сьогодні такому нормуванню приділяється основна увага. У той же час хотілося б зробити акцент на нормах результатів праці. Видається, що саме цього бракує в нормуванні праці. Адже в реальному виробництві, головним чином, нас цікавлять результати праці:

- збут виробленої продукції

- кількість і якість наданих послуг;

- попит на наукові розробки, їх реальне впровадження і т. ін.

Ці норми відсутні в законі. І це можна зрозуміти. КЗпП був зорієнтований на планову адміністративно-командну систему. Механізм суспільного виробництва працював безперебійно, договори укладалися на основі планових завдань; при закритих кордонах і відсутності імпортної продукції споживалася вітчизняна техніка, взуття, одяг. У таких умовах дійсно на перше місце висувалася вимога нормування процесу праці. Працівник повинен був прийти вчасно на роботу і працювати, здійснювати трудовий процес.

В умовах ринку акценти зміщуються, особливе значення мають саме результати роботи. В узагальненому вигляді мова йде про реалізацію кінцевої мети роботи конкретного підприємства, трудового колективу, конкретного працівника.

Результативність роботи по суті покладена в основу оплати праці, всієї кадрової політики в умовах ринку. І ніякими законами не можна примусити власника тримати на фірмі працівника, який хоч і слухняний, ретельний, але абсолютно некорисний.



1. СУТЬ НОРМУВАННЯ ПРАЦІ ТА ЙОГО РОЛЬ У СУЧАСНИХ УМОВАХ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Нормування праці - це вид діяльності з управління виробництвом, пов'язаний з визначенням необхідних затрат праці і її результатів, контролем за мірою праці.

Нормування праці - складова організації праці і виробництва. Воно є важливою ланкою технологічної й організаційної підготовки виробництва, оперативного управління ним, невід"ємною частиною менеджменту і соціально - трудових відносин.

Норми праці є основою системи планування роботи підприємства та його підрозділів, організації оплати праці персоналу, обліку затрат на продукцію, управління соціально - трудовими відносинами тощо.

Організовуючи працю, слід визначити, яка її кількість потрібна для виконання кожної конкретної роботи і якою має бути її якість. Норми праці є основою для визначення пропорцій розвитку галузей, визначення виробничих потужностей.

На кожному підприємстві норми праці використовуються під час здійснення планово - організаційних розрахунків, внутрішньозаводського й цехового оперативного планування. За допомогою норм складаються бізнес - плани підприємств, плануються обсяги виробництва цехів і дільниць, розраховується завантаження устаткування й робочих місць. На основі норм праці встановлюються завдання з підвищення продуктивності праці, визначають потребу в кадрах, розробляють календарно - планові нормативи тощо. За допомогою нормування узгоджується взаємодія цехів, бригад і відділів підприємства, досягається синхронізація роботи на різних робочих місцях, виробничих дільницях, забезпечується рівномірність і ритмічність виробничого процесу. Норми трудових затрат потрібні для організації праці не тільки робітників - відрядників, а й робітників - погодинників, спеціалістів, службовців. Визначають їх для кожної категорії працюючих. Норми праці є складовим елементом організації заробітної праці, оскільки виконання норм є умовою отримання заробітку, відповідного тарифу або складу, установленого для даного працівника.

Норми праці на підприємстві можуть використовуватися для визначення трудомісткості окремих видів продукції і відповідних затрат праці для виконання виробничої програми. Отже, нормування праці є засобом визначення як міри праці для виконання тієї чи іншої конкретної роботи, так і міри винагороди за працю залежно від її кількості та якості.

В умовах розвитку ринкових відносин, поглиблення економічної самостійності підприємств нормування праці набуває великого значення як засіб скорочення затрат живої праці, зниження собівартості продукції, підвищення продуктивності праці тощо.

Мета нормування праці в нових умовах господарювання полягає в тому, щоб на основі зростання технічної озброєності та удосконалення організації виробництва і праці, поліпшення її умов скоротити затрати на випуск продукції, підвищити продуктивність, що, у свою чергу, сприятиме розширенню виробництва і зростанню реальних доходів працівників.

У нашій країні не приділяється належної уваги виборові, підготуванню і підвищенню кваліфікації працівників. Деякою мірою це пов'язано зі складність переходу до ринкових відносин. Постійні зміни попиту і пропозиції товарів і послуг і самої робочої сили потребують її великої рухливості, мобільності, у тому числі фахової і кваліфікаційної. Від якісного складу кадрів в організації багато в чому будуть залежати і результати їхньої роботи.

Під час нормування праці виробничий процес поділяється на операції та їх елементи:

Виробнича операція -- це частина виробничого процесу, що виконується стосовно певного предмета праці одним робітником або групою робітників на одному робочому місці. Елементами операції є: установка, технологічний і допоміжний переходи, позиція. Установка -- це одноразове закріплення оброблюваної заготовки або деталі. Позиція характеризується фіксованим положенням предмета праці, де він підлягає технологічному впливу устаткування. Перехід -- це частина операції, що характеризується незмінністю установки та позиції, режиму роботи устаткування та інструменту.

Під час виконання виробничої операції працівник застосовує певні трудові прийоми, дії, рухи.



2. ОСОБЛИВОСТІ НОРМУВАННЯ ПРАЦІ ЗА КОРДОНОМ

2.1 Процесна орієнтація нормування праці

Нормування праці за кордоном є органічною складовою діяльності підприємств та їх підрозділів. На підставі норм трудових витрат визначаються трудомісткість робіт і потреба в персоналі, обсяги і терміни виконання виробничої програми, розміри заробітної плати, оцінюються і контролюються витрати виробництва.

Звичайно застосовується комплексне проектування трудових і технологічних процесів, що обумовлені, з нормуванням праці. Це відповідає підходам Тейлора, який створював свою систему одночасно з організацією виробництва. У сучасному нормуванні праці використовуються комп'ютери, автоматизовані системи мікроелементного нормування, банки нормативних даних і т.д.

На підприємствах особлива увага приділяється забезпеченню прогресивності нормативів і високому рівню напруженості норм. Для цього трудові норми і нормативи замінюються та переглядаються через невеликі проміжки часу (від шести місяців до року) навіть при незначних удосконаленнях виробничого і трудового процесу.

Прикладом організації робіт є робота союзу REFA EV (REFA - Bundesverband E.V.). Він був створений в Німеччині у 1924 р. з метою підвищення ефективності німецьких підприємств машинобудівної галузі. Зараз REFA - одна з найбільших в Європі організацій, що здійснюють діяльність і в Росії.

Основою методики REFA вважається процесно-орієнтована організація праці. Її концепція полягає в організації структури і побудові виробничого ланцюжка шляхом аналізу, оцінки та подання процесів і робочих систем.

Процесна орієнтація дозволяє гнучко реагувати на вимоги ринку і проводити на підприємстві необхідні зміни без істотних капіталовкладень.
Друга важлива складова - безперервний процес поліпшень. Він лежить в основі системи управління якістю. Робота вибудовується так, щоб у підсумку вона представляла собою чітко відрегульовану систему, здатну самостійно і своєчасно виявляти недоліки і виправляти їх. Використовуючи ці принципи, компанія Toyota зайняла лідируючі позиції з продажу автомобілів в США в 2003 р., А потім і в світі в 2009 р., Обігнавши таких визнаних американських гігантів, як DM і Ford.

Унікальність методики REFA в тому, що її можна використовувати і на великому промисловому підприємстві, і в торговельній компанії, і в банку. Методика REFA застосовується для всього ланцюжка створення цінностей підприємства. Вона охоплює всі основні функції, необхідні для управління ним: планування та організація виробництва; аналіз витрат часу, системи оплати праці; контролінг; системи управління якістю; логістика (маркетинг, постачання, збут); розрахунок витрат по процесах і цільових витрат, розвиток персоналу та організаційний розвиток.

Процес організації внутрішньої структури і роботи на підприємстві - той самий механізм, який потребує найтоншої налаштування для ефективного використання наявних людських та матеріальних ресурсів.

Можна провести аналогію з відомим висловом: «Аварії відбуваються через те, що сьогоднішні водії їздять на завтрашніх автомобілях з післязавтрашній швидкістю по вчорашнім дорогам»[2]. У випадку з підприємством його внутрішня структура є вчорашніми дорогами, користуючись якими необхідно з післязавтрашній швидкістю задовольняти сьогоднішні вимоги клієнтів.

У грудні 2009 р. на Чусовському металургійному заводі пройшла презентація дев'яти проектів, виконаних за методикою REFA менеджерами ЧМЗ. Мета проектів, підготовлених до впровадження в підрозділах ЧМЗ, - підвищення ефективності їх роботи та поліпшення умов праці. Всі проекти орієнтовані насамперед на використання внутрішніх ресурсів, що не вимагає великих фінансових витрат.

На презентації були представлені результати виконання проектів першого етапу, які реалізуються в ресорному виробництві. Два проекти були відзначені дипломами першого ступеня. Це проекти «Підвищення продуктивності праці ремонтно-обслуговуючого і технологічного персоналу за рахунок виключення простоїв обладнання, заміни застарілого обладнання та оптимізація чисельності в ресорному виробництві - цеху авторессор »та« Організація резерву на підміни на дільницях і централізація резерву в центральної заводської лабораторії »[1].

2.2 Методи встановлення норм

У зарубіжних країнах на практиці склалося три основні методи встановлення норм:

1) за даними безпосереднього вивчення витрат трудового часу

2) з використанням елементних нормативів;

3) з використанням мікроелементних нормативів.

Застосування того чи іншого методу залежить від характеру трудового процесу і пов'язаного з ним рівня деталізації. Для існуючого процесу можна застосовувати будь-який з цих методів, для проектованого використовуються мікроелементні нормативи.

Норми за даними безпосереднього вивчення витрат робочого часу встановлюються з використанням хронометражу або шляхом аналізу відеозапису трудового процесу. При цьому вивчається операція або робота розбивається на елементи, кожен з яких хронометрується окремо. Важливо визначити кількість спостережень, яке потрібно провести по кожному елементу, щоб отримати об'єктивні дані. Для цього використовується таблиця Бенджаміна Ніебеля, в якій зазначено мінімально необхідне число циклів у вигляді функції від тривалості циклу і кількості повторюваних робіт протягом року.

При розробці норм на нові роботи або для внесення поправок на зміни, що виникли в існуючих роботах, використовуються елементні нормативи. Такі нормативи розробляють з використанням методики проведення хронометражних спостережень. Є збірки нормативів, де вони представлені у вигляді таблиць.

Методика розрахунку норм з використанням елементних нормативів включає кілька етапів:

1) трудовий процес розчленовується на складові елементи;

2) по кожному з елементів, використовуючи дані відповідних нормативних таблиць, проставляється нормальний час їх виконання;

3) у разі відхилення існуючих організаційно-технічних умов від передбачених у елементних нормативах здійснюється коректування нормативів;

4) нормативні значення по всіх елементах операції складаються, а до отриманої суми додається додатковий час на перерви і відпочинок, які встановлені фірмою для даного виду робіт.

Застосування елементних нормативів значно прискорює роботу з встановлення норм праці, призводить до одноманітності при встановленні норм на однакові роботи для різних працівників.

Основний сучасний метод нормування праці, у тому числі в Росії, - використання мікроелементних нормативів. В основі методу лежить дроблення трудових дій на найпростіші стандартні руху (рук, очей, корпуси і ніг). Пронормовані час виконання цих елементів, отримують можливість моделювання ручних прийомів та розрахунку норм часу, необхідних для їх виконання. Метод спочатку передбачає автоматизоване нормування із застосуванням комп'ютерів.

Вперше мікроелементні нормативи розроблені в Росії на початку 1930-х рр.. професором В.М. Іоффе. Однак вони не отримали в ті роки поширення через велику трудомісткість розрахунків, непідготовленості кадрів нормувальників, а головне - через незатребуваність методу в умовах витратної економіки.

У США, Канаді та європейських країнах найбільшого поширення набули мікроелементні системи нормування (Заздалегідь Motion-Time Data Systems - PMTS). Зокрема, на основі системи МТМ союз REFA проводить проектування трудових процесів і встановлення норм праці.

В системі трудові руху розбиваються на 19 мікроелементів: вісім варіантів руху рук, дев'ять варіантів руху корпуса і ніг і два варіанти руху очей. Для кожного мікроелемента розроблені нормативи його тривалості. По кожному з рухів вони диференційовані залежно від змінних факторів, що впливають на тривалість руху і спосіб його виконання. Наприклад, для елемента «протягування руки» такими чинниками є відстань переміщення руки, розташування і розмір предмета, поєднання даного мікроелемента з попереднім і наступним рухами, участь в роботі корпусу робітника. Для кожного руху складено одна або декілька нормативних таблиць.

При застосуванні методу трудовий процес розкладається на складові мікроелементи, далі вдосконалюється організація робочого місця, за мікроелементів проектується оптимальний трудовий процес, за допомогою нормативних таблиць встановлюється норма на нього.

Зарубіжні підприємства різних типів виробництва використовують системи класу PMTS і їх модифікації для нормування праці фахівців і службовців, нормування праці з управління механічними цехами та нормування розумової праці, нормування трудових процесів, які виконуються за допомогою мікроскопа, і т.д.

Є системи, в яких використовуються укрупнені мікроелементи або нормативи на мікроелементи встановлені окремо на основні та додаткові руху в залежності від кількості врахованих чинників роботи.

Останнім часом за кордоном створені автоматизовані системи мікроелементного нормування, в яких всі уніфіковані процеси виробництва детально описані і введені в пам'ять комп'ютера. На згадку вводяться і креслення. На цій основі комп'ютер здійснює технологічне проектування процесу виготовлення деталі, визначає найбільш раціональні методи її обробки, виділяє операції з одночасним розрахунком норм часу на їх виконання.

Системи нормування на основі мікроелементів широко застосовуються при проектуванні трудових процесів, аналізі та раціоналізації існуючих методів роботи, розробці нормативів допоміжного часу, виборі найбільш раціональних методів роботи, для встановлення норм праці, при навчанні робітників раціональним методам виконання роботи. Сьогодні практично немає сумнівів, що мікроелементні нормативи будуть впроваджуватися в Росії на основі західних автоматизованих систем.

У 1980-х рр.. в СРСР була розроблена базова система мікроелементних нормативів часу БСМ-1. Вона включала в себе 20 мікроелементів: десять варіантів рухів рук, п'ять варіантів рухів корпуси, три варіанти рухів ніг і два варіанти рухів очей. На жаль, вона повторила долю нормативів В.М. Іоффе.

У Росії метод не затребуваний з двох причин. По-перше, в природно-сировинних і новостворених монополії економіка як і раніше є витратною. По-друге, у ринковому сегменті відбувається черговий переділ власності і більшість бізнесменів зайняті їм, а не підвищенням ефективності виробництва.

Проте на підставі мікроелементних нормативів встановлюються норми трудових витрат. Вони є основою при визначенні обсягів і термінів виконання виробничої програми, трудомісткості робіт і потреби в персоналі, розмірів заробітної плати, оцінки і контролю витрат виробництва.



3. ДОСВІД США ТА КРАЇН ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ В НОРМУВАННІ ПРАЦІ

Основи сучасних методів нормування праці в країнах з ринковою економікою закладені американськими інженерами Ф. Тейлором і Ф. Гілбрет на початку XX століття. Ф. Тейлор розробив і вперше застосував метод вивчення витрат робочого часу за допомогою хронометражу, створивши основи аналітичного методу нормування. Встановлювані їм норми базувалися на найкращих, з точки зору економії часу, методах виконання трудових процесів, а також за умови раціональної організації праці на робочому місці. Особлива увага приділялася вибору робочого для проведення спостережень. Як правило, це був фізично сильний, кваліфікований і спритний робітник, попередньо навчений найкращим методам праці, що очікує підвищену плату за виконання роботи в мінімальні терміни. Показники вироблення цього робітника, зафіксовані поелементно за допомогою хронометражу, встановлювалися в якості норми або «уроку», обов'язкового для виконання всіма робітниками.

Ф. Тейлор розробив систему відрядної заробітної плати, відповідно до якої робітники, виконуються і перевиконуються норми, оплачувалися за кілька підвищеними розцінками проти звичайних, а робітники, які не виконують норми, - за зниженим і тим самим штрафувалися.

Ф. Гілберт приділяв особливу увагу аналізу трудових рухів, їх доцільності, проектування ефективного способу виконання роботи, що виключає всі непродуктивні і зайві рухи. Роботи його з'явилися на етапі розвитку потокового і масового виробництва, коли машинний темп роботи поставив продуктивність праці робітника і робочого місця в залежність від багатьох зовнішніх чинників. Знадобилося залучення у виробництво нової робочої сили, її підготовка і навчання. За допомогою «вивчення рухів» Ф. Гілбрет намагався забезпечити заданий темп роботи, підвищення продуктивності праці та ефективності виробництва. Згодом він розробляє концепцію універсальних мікрорухів, згідно з якою будь-який трудовий процес можна розкласти на основні мікрорухи (рук, ніг, корпусу), що лягло в основу сучасного нормування по мікроелементів.

Наука про працю розвивалася, використовуючи великий і різноманітний арсенал засобів і методів, заснованих на досягненнях в найрізноманітніших галузях знань. Численні науково-дослідні інститути, наукові товариства та об'єднання, такі, як Інститут інженерів організації виробництва і праці в США, Інститут практичних працівників з вивчення праці в Англії, асоціація Рефан в Німеччині і багато інших, продовжили дослідження і науково-прикладну роботу в цій області.

Досвід підприємств різних галузей промисловості США, а також країн Західної Європи свідчить про широке застосування хронометражу в нормативно-дослідній роботі з праці. Техніка проведення хронометражних спостережень мало чим відрізняється від вітчизняної практики. Корінна особливість полягає в тому, що метою хронометражу є не стільки вивчення витрат робочого часу, скільки проектування їх мінімальних величин з урахуванням оцінки темпу роботи. Хронометражіст, оцінюючи темп роботи, має можливість вносити зміни в результати спостережень. Згідно з наявними даними, за допомогою хронометражу встановлено більшість діючих норм і нормативів на підприємствах (фірмах) країн з ринковою економікою.

Для нормування робіт з обслуговування виробництва, а також трудових процесів, що не піддаються хронометражних вимірів, застосовується метод моментних спостережень, заснований на застосуванні статистичних принципів і законів теорії ймовірності. Метод є економічним і простим у застосуванні. Фотографії робочого дня, як правило, не знаходять широкого використання в практиці нормативно-дослідної роботи з праці за кордоном.

Базовим методом нормування праці в зарубіжній практиці є метод встановлення норм трудових витрат, заснований на використанні нормативів часу на елементарні трудові рухи, так звані, мікроелементи.

В даний час в США, Англії, Канаді, Швеції, Німеччини інших країнах застосовується велика кількість різних систем мікроелементних нормативів часу та їх модифікацій, які різняться складом мікроелементів, порядком обліку факторів, що впливають на їх тривалість, рівнем укрупнення і рядом інших показників.

Найбільш поширеною є система МТМ, що в перекладі означає «визначення методу і тривалості роботи». Мікроелементні нормативи системи складені на основі великого фактичного матеріалу, аналізу багатьох сотень метрів кіноплівки, на яку були відзняті трудові процеси, найбільш часто зустрічаються в різних виробництвах. Відхилення результатів розрахунку норм часу по мікроелементним нормативам і даними спостережень (хронометражу, кінозйомки) не перевищують 2%, що свідчить про точність та прогресивності системи.

Система МТМ-1 містить 460 значень нормативів часу, що охоплюють 19 основних рухів рук, ніг, корпуса і очей. Тривалість кожного руху встановлена з урахуванням факторів, що впливають: відстані, ступеня точності, необхідного зусилля руху, а також ваги переміщуваних предметів та інших факторів.

В даний час в нормуванні широко застосовуються модифікації системи МТМ-1 (МТМ-2, МТМ-3 та ін), засновані на принципах послідовного укрупнення базових елементів МТМ-1 шляхом об'єднання, усереднення, заміни та виключення окремих елементів системи МТМ-1 на основі їх аналізу. Система МТМ-2, наприклад, об'єднуючи нормативи двох рівнів укрупнення на основні мікрорухи і комплекси рухів (дії), складається з 39 нормативних величин часу, що охоплюють 13 елементів. Застосування укрупнених нормативів спрощує і скорочує процес нормування.

Істотні переваги в порівнянні з діючими системами мікроелементних нормативів має система «МОДАПТС», що відноситься до третього покоління. Число нормативів у ній зведено до 21, мікроелементи представлені у вигляді легко запам'ятовуються малюнків. Зарубіжні фахівці стверджують, що застосування системи забезпечує точність, а також єдність встановлюваних норм праці більшою мірою, ніж інші системи. Крім того, спеціальні обстеження показали, що норми, розраховані за системою Модапст, в середньому на 2,7% менш жорсткі, ніж за системою МТМ. На базі цієї системи розроблена її модифікація, призначена для нормування досить складних трудових процесів службовців, у тому числі таких елементів як читання, написання листів і довідок, друкування на машинці, лічильна робота і пр.

У практиці нормативно-дослідної роботи за кордоном використовуються і інші системи мікроелементних нормативів як для безпосереднього встановлення норм трудових витрат, так і при розробці нормативних матеріалів більшою мірою укрупнення, а також у процесі проведення досліджень поряд з хронометражем. Остання обставина значно підвищує ефективність праці нормувальника, а також забезпечує сприятливий психологічний клімат на об'єкті дослідження, створюючи взаєморозуміння між робітниками і дослідниками.

Характерною особливістю сучасного етапу розвитку мікроелементного нормування є використання комп'ютерних варіантів розроблених раніше універсальних і спеціальних систем (МТМ-1, МТМ-2 та ін) в поєднанні з міні ЕОМ.

Проблема мікроелементного нормування, що отримав широкий розвиток і застосування за кордоном, є предметом спеціального розгляду. Рекомендується використовувати зарубіжні та вітчизняні публікації 60 - 70 рр.., Монографії тощо.

Дедалі більшого поширення в зарубіжній практиці нормування отримують методи лінійного програмування, багатофакторний регресивний аналіз, різновиди статистичних методів вивчення витрат часу.

Таким чином, у країнах з розвиненою ринковою економікою, створена методологічна та матеріально-технічна база, що дозволяє здійснювати нормування праці практично всіх категорій працівників.

Специфічною рисою методології нормування є оцінка темпу (інтенсивності) праці, який повинен бути закладений в норму часу. Облік темпу роботи пов'язаний з проведенням хронометражних та інших видів спостережень. Нормувальник, вимірюючи час виконання трудового процесу, прийому, дії, рухи, зобов'язаний одночасно оцінити темп роботи виконавця, зіставивши фактичний із заздалегідь встановленим, так званим, нормальним темпом роботи. У поняття «нормальний рівень інтенсивності» вкладається двоякий сенс. Це рівень, передбачений нормою, що забезпечує мінімальні витрати виробництва з метою досягнення максимального прибутку, і рівень, нормальний як фізіологічної норми, сприятливого для здоров'я виконавця. Нормувальників навчають візуальній оцінці темпу роботи, вчать «відчувати» нормальний темп конкретних процесів, які нормуються. Вважається, що досвідчений нормувальник оцінює темп роботи з відхиленнями від 2 до 5%.

За кордоном розроблені спеціальні методи і системи, що враховують ті чи інші фактори, що впливають на величину темпу праці. Однак, наукового обгрунтування критеріїв нормального темпу, або рівня інтенсивності праці, зарубіжна теорія і практика не дають.

На багатьох підприємствах оцінку темпу (інтенсивності) праці проводять шляхом «оцінки швидкості трудових рухів». При цьому фіксується швидкість трудових рухів виконавця порівнюється зі швидкістю руху при ходьбі або при виконанні еталонних операцій. Крім того передбачається, що виконавець, обраний для проведення хронометражних досліджень з метою встановлення норм часу, має необхідну кваліфікацію та володіє стандартним методом праці. Так, у США та в Англії нормальним, як правило, вважають темп, еквівалентний ходьбі без вантажу по рівній місцевості зі швидкістю 4,8 км / год, у ФРН - 4,5-5 км / год.

Іншим способом є кількісне визначення не тільки темпу роботи, але ступеня освоєння стандартного методу праці. Темп і напруженість роботи позначаються терміном «старанність», ступінь освоєння методу праці - «вміння». Крім того, в систему іноді вводяться ще два фактори - «умови праці» та «сталість роботи», які у стійкості хроноряда.

У роботах останніх років коефіцієнт темпу розглядається як інтегрований показник, який враховує вплив різних факторів: темпу рухів, рівня витрачаються фізичних зусиль, виробничих навичок, ступінь професійної придатності даного працівника та ін.

Питання оцінки темпу роботи тісно пов'язані з проблемою перегляду норм, оскільки перевиконання норм може бути результатом як раціоналізації методів праці, так і наслідком підвищення його інтенсивності.

Теоретичним межею максимальної інтенсивності праці вважається робота в темпі, що наближається до темпу машини. Технічно обгрунтована норма, яка називається в літературі "високою нормою", повинна складати 2 / 3 темпу роботи машини на максимальній потужності при управлінні вручну. Середня вироблення навченого робітника-відрядника повинна становити 115% високої норми, для чого темп роботи еквівалентний швидкості ходьби, рівної 6,4-6,5 км / год. Межею виконання високої норми кваліфікованим робітником вважається її виконання на 123-133%, що еквівалентно темпу роботи, відповідного швидкості ходьби 7-7,5 км / год. За підрахунками зарубіжних економістів виконання норми в зазначених межах доступно в середньому 2-3% робітників будь-якого підприємства. Максимальна межа інтенсивності праці еквівалентний ходьбі зі швидкістю приблизно 8 км / годину, що відповідає 143-145% виконання високої норми. Згідно з прийнятими стандартами, «низька норма» повинна дорівнювати не менш 62,5% високої норми, що відповідає темпу роботи, еквівалентному швидкості ходьби, рівною 3,5 км / год. Вироблення, рівна 60% виконання високої норми тягне за собою звільнення працівника. Наприклад, на промислових підприємствах США 81% усіх встановлених норм відносяться до технічно обгрунтованим нормам і лише 19% є дослідно-статистичними

Шляхом контролю жорсткості норм та їх перегляду ведеться досить точний облік використання робочого часу, як і витрачання грошових коштів. Разом з тим підприємець ставить перед нормувальником завдання забезпечення єдності діючих на підприємствах компанії (фірми) норм з тим, щоб не допустити утворення більш-менш «невигідних» робіт з інтенсифікації праці, побоюючись виникнення конфліктних ситуацій.



4. ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ

Розрахунок науково обґрунтованої норми часу на одну операцію,яку виконує основний робітник

1 Для розрахунку норми часу на одну операцію, використовуємо вихідні дані, наведені в таблиці 4.1

Таблиця 4.1 Вихідні дані

Поверхня	Довжина оброблюваної поверхні L1, мм	Величина врізання і перебігу різця l1,мм	Додаткова довжина на взяття пробноїстружи l2, мм	Частота обертання шпинделя n, об/хв	Подача за один оберт шпинделяS1, мм/об	Число проходів i	Допоміжний нормативний час на встановлення і зняття деталі tвст ,хв	Допоміжний час, пов'язаний з переходом tпер, хв	Допоміжний час на контрольні вимірювання tвим ,хв	Поправочний коефіцієнт	Час на обслуговування робочого місця аобс, %	Час перерв на особисті потреби і відпочинок авоп. %	Підготовочно-заключний акт Тп.з.ч ,хв
1	8	2	0	50	0,3	1	0,21	0,10	0,03	0,68	5	6	20
2	16	4	3	50	0,3	1		0,35	0,06
3	2	1	0	50	0,11	1		0,55	0,08
4	7	2	3	200	0,12	2		0,36	0,14
5	7	2	3	200	0,4	1		0,20	0,14
6	10	2	3	160	0,2	1		0,20	0,07
7	19	4	3	160	0,2	1		0,20	0,04

* Для обробки поверхні 4 у два підходи час на прохід подвоюється. Час на зміну різця для поверхонь1, 2, 4 дорівнює 0,07 хв. На один прохід; час на заміну величини подачі для переходу 3,6 дорівнює 0,06 хв. на один прохід; час на заміну числа обертів шпинделя для переходу 5, 7 дорівнює 0,08 хв. на один прохід.

1) Визначення основного (технологічного)часу:

To1= , хв.

де, L1 - довжина оброблюваної поверхні, мм

l1- величина врізання і перебігу різця, мм

l2 - додаткова довжина на взяття пробної стружки, мм

n - частота обертання шпинделя, об\хв

S1 - подача на один оберт шпинделя, об/хв.

I - число проходів

Основний час визначається для кожної оброблюваної поверхні.

Основний час на операцію дорівнює:

,хв.

2) Визначення допоміжного часу на виконання даної операції:

, хв.

де, tвст - допоміжний нормативний час на встановлення і зняття деталі,хв

tпер - допоміжний час, пов'язаний з переходом, хв.

tвим - допоміжний час на контрольні вимірювання, хв.

З урахуванням поправочного коефіцієнта допоміжний час на операцію становитиме:

, хв.

де Кtд - поправочний коефіцієнт

3) Розрахунок науково обґрунтованої норми штучного часу на виконання операції:

, хв.

де, аобс - % часу на обслуговування (організаційне і технічне) робочого місця

ав.оп - % часу на відпочинок і особисті потреби

4) Розрахунок норми штучно-калькуляційного часу навиконання операції:

,хв.

де, Тп.з.ч - підготовчо-заключний час, хв.

5) На основі даних і формул я визначив науково обґрунтовану норму часу на одну операцію, яку виконує один робітник. За результатами розрахунків можна робити висновок, що основний час становить 5,12 хв; допоміжний час - 2,43 хв; штучно-калькуляційний час - 28,38 хв.



ВИСНОВОК

нормування праця оплата

Нормування праці - це вид діяльності з управління виробництвом, мета якого полягає у визначенні необхідних витрат і результатів праці, а також необхідних співвідношень між чисельністю робітників різних груп і кількістю одиниць устаткування.

Основна задача нормування праці - активно впливати на потенційні можливості та результати діяльності підприємств по досягненню двох взаємопов'язаних економічних та соціальних цілей: забезпечення процесу виробництва конкурентоспроможних товарів і послуг та раціональне використання людського ресурсу.

Принципове значення має обґрунтування норм з економічної точки зору (обирається найбільш ефективна форма організації виробничого процесу, яка забезпечує найбільший рівень прибутковості), психофізіологічної (праця - це функції людського організму, витрати енергії людського мозку, нервів, мускулів, органів відчуття та ін.), а також із соціальної (норми мають забезпечити високий рівень змістовності праці, зниження її монотонності тощо).

На підприємствах використовується система норм праці, які відображають різноманітні сторони трудової діяльності, проте найбільш широке застосування отримали норми часу, виробітку, обслуговування, чисельності, керованості, нормовані завдання.

В залежності від методів обґрунтування та встановлення норм їх прийнято поділяти на дослідно-статистичні (визначені на підставі дослідження нормувальника або майстра, а також на підставі аналогічних робіт) та технічно обґрунтовані (норми, встановлені інженерно-економічним розрахунком, на підставі проектування раціонального технологічного процесу та організації праці).

Методи, які дозволяють встановити обґрунтовані норми праці, поділяються на аналітичні та мікроелементні. Аналітичний підхід заснований на вивченні та критичному аналізі конкретного трудового процесу, розділенні його на елементи, вивченні можливостей обладнання, раціональності організації робочого місця (поділяється на аналітично-розрахунковий та аналітично-дослідний), а мікроелементне нормування праці засновано на визнанні того факту, що вся різноманітність дій робітника при виконанні трудового процесу можна звести до обмеженого кола елементарних, простих трудових рухів пальців, рук, корпусу, ніг робітника, зорових елементів (створена «Базова система мікроелементних нормативів», яка складається з 41 елементу, об'єднаних у 20 груп, в тому числі 10 мікроелементів, які виконуються руками, 5 мікроелементів - рухів тулубу, 3 мікроелементи - рухів ніг та 2 мікроелементи - рухів очей).

Варто пам'ятати, що нормування праці являється потужним важелем підвищення ефективності виробництва, а відтак, потребує постійної уваги та вдосконалення, що має виражатися через підвищення якості обґрунтування норм праці, встановлення їх на рівні необхідних витрат часу, забезпечення постійної прогресивності норм на основі їх планомірної заміни та перегляду. Крім того, вдосконалення нормування праці має обов'язково охоплювати поряд з власне нормуванням також і питання планування виробництва та праці, її оплати.

Безперечним фактом є те, що технічна озброєність підприємства та нормування праці мають обов'язково відповідати науково-технічному прогресу, в розрізі якого і повинно здійснюватись їх вдосконалення.



ЛІТЕРАТУРА

1. Абрамов В. М., Данюк В. М., Гриненко А. М., Колот А. М.,Чернов В. І. Нормування праці. - К.,2005. - 320 с.

2. Багрова І. В. Нормування праці: Навчальний посібник: Навчальне видання. - К.:ЦНЛ, 2003. - 212 с.

3. Бичін В. Б. Малінін С. В. Нормування праці: Підручник. / Під ред. Ю.Г. Ольдова. - М.: Видавництво «Екзамен», 2003. - 320 с.

4. Бухалков М. Н. Покращення організації та нормування праці на сучасному виробництві. - 2000. - 217 с.

5. Завіновська Г.Т. Економіка праці. - К.: КНЕУ, 2000. - 342 с.

6. Завіновська Г. Т. Економіка праці: Навч.- метод, посібник - К.-КНЕУ, 2003 - 300 с.

Размещено на Allbest.ru