Умови праці на підприємстві: стан, проблеми та заходи покращення

Размещено на http://allbest.ru

Курсова робота

на тему

Умови праці на підприємстві: стан, проблеми та заходи покращення

Вступ

праця травматизм економічний

Основою існування людства є праця - цілеспрямована діяльність людини та коллективу людей, спрямована на створення матеріальних і духовних благ. З чисто фізіологічної точки зору праця - це витрачання людиною фізичної та розумової енергії. Ці блага потрібні для задоволення потреб людей. Причому, праця є не лише необхідністю, але й потребою людини, умовою існування як окремого індивідуума, так і суспільства в цілому.

Виконання будь-якої роботи протягом тривалого часу супроводжується втомленістю організму, що проявляється в зниженні працездатності людини. Разом з фізичною і розумовою роботою значний вплив на втомленість організму людини має і навколишнє виробниче середовище, тобто умови, в яких протікає її робота.

На сучасному етапі розвитку України спостерігається загострення проблем у сфері умов праці. Це зумовлено тим, що значна частина працівників працює або у шкідливих умовах, або у важких. Широке впровадження гнучких виробничих систем, що працюють під контролем електронно-обчислювальних машин, дисплейної техніки, форми адаптації людини до яких не вивчені, супроводжується підвищенням інтенсивності та монотонності праці, захворюваннями м'язової, нервової, серцево-судинної систем, психічними розладами, лазерним опроміненням. Тому проблема покращення умов праці для підприємства є особливо актуальною.

На міжнародному та конституційному рівні визнано та закріплено право трудящих на належні, безпечні, сприятливі та здорові умови праці. Вказане право здебільшого забезпечується шляхом різноманітних технічних, матеріальних та організаційних заходів на робочих місцях. Проте, усунути всі негативні фактори неможливо.

Актуальність: на сучасному етапі розвитку України спостерігається загострення проблем в області організації нормальних умов праці. Це зумовлено тим, що значна частина працівників працює у шкідливих або важких умовах. Тому проблема покращення умов праці для будь-якого підприємства є актуальною.

Серед причин несприятливих умов праці в Україні слід назвати такі: - невідповідність значної частини техніки санітарно-гігієнічним нормам, ергономічним або технічним вимогам безпеки ; - моральний і фізичний знос більшості функціонуючого обладнання; - соціально-трудові відносини щодо умов праці не стимулюють роботодавців щодо покращання виробничого середовища.Метою даної роботи є вивчення методів оцінки стану умов праці та визначення напрямків удосконалення впровадження інновацій на ЗАТ «Київобленерго».

Цільова спрямованість дослідження обумовила постановку та вирішення таких завдань:

- дослідити теоретичні підходи щодо класифікації та визначення показників стану умов праці;

- здійснити оцінку умов праці на ЗАТ «Київобленерго»;

- розробити проект покращення умов праці на підприємстві.

Об'єктом роботи є система охорони праці на підприємстві ЗАТ «Київобленерго».

Предметом дослідження є умови праці на підприємстві: стан, проблеми та заходи покращення.

Інформаційна основа дослідження: теоретичні аспекти системи регламентації трудової діяльності знайшли свої відображення в розробках вітчизняних учених - Германової О.Е., Семенова А.С., Богині Д.П., Єрьоменко В.О., Калини А.В., Філєва В., а також зарубіжних науковців - Д. Кларка, Д. Кендрика, Д. Скотта Синка, Р. Аллепа, Ж. Ришара, Дж. Грейсона, К.О'Делла та інших. Питання умов праці досліджувалися наступними вченими: Городецькою Л. О., Грішновою О. А., Доманчук Д. П., Житинським Ю. В., Керб Л.П., Райковською Г. О., Сандуленко М. Ю.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ УМОВ ПРАЦІ

праця травматизм економічний

1.1 Класифікація умов праці та їх вплив на працездатність людини

Умови праці - це умови, які складаються в процесі праці людини - головної продуктивної сили суспільства. Вони поділяються на соціально-економічні, які розглядаються у широкому розумінні і характеризують відношення до них суспільства, а також виробничі, або умови праці безпосередньо на робочих місцях, тобто у вужчому розумінні.

Умови праці - це сукупність чинників виробничого середовища, що впливають на функціональний стан організму працюючих, їх здоров'я і працездатність в процесі праці. Вони визначаються вживаним устаткуванням, технологією, предметами і продуктами праці, системою захисту робітників, обслуговуванням робочих місць і зовнішніми чинниками, залежними від стану виробничих приміщень, створюючи певний мікроклімат. Таким чином, виходячи з характеру виконуваних робіт, умови праці специфічні як для кожного виробництва, цеху і ділянки, так і для кожного робочого місця.

Проблема працездатності є центральною у фізіології і психології праці, оскільки ефективна трудова діяльність може бути забезпечена лише на основі врахування фізіологічних і психологічних закономірностей функціонування людського фактора. Саме завдяки працездатності можлива реалізація знань, умінь і досвіду людини. Працездатність людини є фізіологічною основою продуктивності праці (рис.1.1).

Рис. 1.1 Вплив умов праці на організм людини

Загальний рівень працездатності конкретної людини як максимально можливий її психофізіологічний потенціал визначається такими факторами:

- стан здоров'я;

- м'язова сила і витривалість та їх співвідношення;

- властивості нервових процесів (сила, рухливість, врівноваженість);

- біоенергетичні процеси і резерви організму;

- психічні функції.

Він залежить від віку і статі людини, соціально-економічних умов життя і праці. Загальний рівень працездатності, характерний для конкретної людини, є досить стабільним, а зміни його відбуваються повільно і мають тривалий характер. З огляду на це розрізняють повну, часткову та залишкову працездатність. Під повною працездатністю розуміють здатність людини до праці без обмежень, а під частковою - з певними обмеженнями. Залишкова працездатність характерна для осіб старшого віку і зумовлена зменшенням фізіологічного потенціалу внаслідок старіння. Наявність її дозволяє цим людям пропонувати свої трудові послуги на ринку праці.

Наявний стан працездатності зазнає короткочасних коливань і відбиває вплив багатьох факторів та умов, які діють на організм людини.

Отже, працездатність - це здатність до праці, що залежить від стану здоров'я, фізичного, духовного розвитку (розумових та емоційних можливостей), а також професійних знань, уміння і досвіду працівника, що дає йому змогу виконувати роботу визначеного обсягу, характеру та якості. Тобто здатність людини до праці оцінюється не лише за можливістю виконання роботи та функціональним станом організму, а й за додатковими критеріями (стан здоров'я, професійні знання, вміння, досвід) [6, с. 320].

Учені Науково-дослідного інституту праці (НДІ праці) визначили умови праці як складне об'єктивне суспільне явище, яке формується в процесі виробничої діяльності під впливом взаємозв'язаних факторів соціально-економічного, техніко-організаційного та природно-кліматичного характеру, що суттєво впливає не тільки на здоров'я, працездатність людини та її ставлення до праці, на продуктивність праці й інші економічні результати виробництва, а й на рівень життя, всебічний розвиток людини.

На формування умов праці впливає багато факторів, основними з яких є соціально-економічні, техніко-організаційні та природні. Соціально-економічні фактори визначають характер умов праці. Техніко-організаційні фактори впливають на формування умов праці на робочих місцях, ділянках, у цехах. Дія природних факторів не тільки зумовлена особливостями природного середовища, а й передбачає додаткові вимоги до устаткування, технологій, організації виробництва і праці [11, c. 64].

Усі вказані фактори впливають на формування умов праці одночасно та у нерозривній єдності, зумовлюючи поряд з іншими параметрами виробниче середовище (рис. 1.2).

Рис. 1.2 Чинники, що визначають виробниче середовище

Система факторів, що впливають на формування умов праці, спричиняє свій опосередкований вплив на людину через сукупність елементів, які безпосередньо визначають умови праці на робочих місцях.

Виділяють наступні елементи умов праці, які безпосередньо визначають умови праці на робочих місцях:

- санітарно-гігієнічні, які характеризують виробниче середовище під впливом предметів та засобів праці, а також технологічних процесів (промисловий шум, вібрація, токсичні речовини, промисловий пил, температура повітря й ін.). Всі вони кількісно оцінюються за допомогою методів санітарно-гігієнічних досліджень і нормуються шляхом установлення стандартів, санітарних норм і вимог;

- психофізіологічні елементи, зумовлені змістом праці та її організацією (фізичне навантаження, пов'язане з динамічною і статистичною роботою; нервово-психічне навантаження у вигляді напруги зору - точність роботи; нервово-емоційна напруга та інтелектуальне навантаження - обсяг інформації, що переробляється; монотонність трудового процесу - темп праці; різноманітність тощо. Елементи цієї групи, за винятком фізичних зусиль і монотонності, не мають затверджених нормативів;

- естетичні, які сприяють формуванню позитивних емоцій у працівника (художньо-конструкторські якості робочого місця, інструмента, робочого одягу, допоміжних засобів, архітектурно-художнього оформлення інтер'єра, функціональна музика тощо). Кількісних оцінок елементи цієї групи не мають. Визначення естетичного рівня умов праці здійснюється за допомогою методів експертної оцінки;

- соціально-психологічні елементи, які характеризують взаємовідносини у трудовому колективі (соціальний клімат). Вони поки що не мають одиниць виміру, норм і стандартів. Але соціологічні дослідження у формі усного опитування, анкетування створюють об'єктивну основу для їх виміру й оцінки;

- технічні елементи (рівень механізації праці) [1, ст. 135].

Умови праці на виробництві диференціюються залежно від фактично визначених рівнів факторів виробничого середовища порівняно із санітарними нормами, правилами, гігієнічними нормативами, а також з урахуванням можливого шкідливого впливу їх на стан здоров'я працюючих [2, ст. 169].

Основоположним документом в галузі охорони праці є Закон України «Про охорону праці», який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних державних органів відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 р. № 450-р «Про нову гігієнічну класифікацію праці та показники, за якими надаються пільги і компенсації працівникам, зайнятим на роботах з шкідливими та важкими умовами праці» впроваджена нова гігієнічна класифікація праці.

Згідно з гігієнічною класифікацією праці умови праці поділяються на чотири класи [11, c. 59]:

І клас - оптимальні умови - такі умови, в яких не лише зберігається здоров'я працюючих, а й створюються передумови для підтримання високого рівня працездатності. Оптимальні нормативи виробничих факторів установлені для мікроклімату і факторів трудового процесу. Для інших факторів за оптимальні умови приймаються такі умови праці, в яких несприятливі фактори виробничого середовища не перевищують рівнів, прийнятих за безпечні для населення.

ІІ клас - допустимі умови - характеризуються такими рівнями факторів виробничого і трудового процесу, які не перевищують установлених гігієнічних нормативів, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни й не чинять несприятливого впливу на стан здоров'я працюючих та їх потомство в найближчому і віддаленому періодах.

ІІІ клас - шкідливі умови - характеризуються такими рівнями шкідливих виробничих факторів, які перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого та(або) його потомство.

IV клас - небезпечні (екстремальні) умови - характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, вплив яких протягом робочої зміни (або її частин) створює загрозу для життя, високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень.

Гігієнічна класифікація праці використовується для:

- роботодавців усіх організаційно-правових форм та форм власності;

- працівників з метою одержання повної інформації про умови праці на своїх робочих місцях;

- установ, що виконують контроль за дотриманням санітарних норм і правил, гігієнічних нормативів на робочих місцях, а також проводять оцінку умов праці при атестації робочих місць;

- установ, які здійснюють медичне обслуговування працюючих;

- органів соціального і медичного страхування.

Загалом вона залежить від віку і статі людини, соціально-економічних умов життя і праці. Тому при визначенні працездатності ці вчені виходять з таких критеріїв, як стан здоров'я людини і ефективність праці. В одних випадках підвищення ефективності праці не супроводжується змінами в стані здоров'я за умови значних коливань трудового напруження, в інших - ефект діяльності виявляється при такому рівні трудового напруження, яке зашкоджує здоров'ю [7, с. 174].

Отже, як зазначає Керб Л.П., працездатність можна визначити як максимальну ефективність діяльності людини при такому рівні функціональної мобілізації, яка не викликає перенапруження організму [11, ст. 73].

1.2 Показники стану умов праці

Важливого значення набуває оцінювання стану умов праці й визначення ступеня їх шкідливості та небезпечності. Оцінювання умов і характеру праці на робочих місцях здійснюється на основі гігієнічної класифікації праці з метою:

- контролю умов праці працівників на відповідність санітарним правилам і нормам;

- атестації робочих місць за умовами праці;

- санітарно-гігієнічної паспортизації стану виробничих підприємств;

- складання санітарно-гігієнічної характеристики умов праці;

- розслідування випадків професійних захворювань;

- розробки рекомендацій по поліпшенню умов праці тощо [6 ст. 97].

Результати зусиль щодо поліпшення умов праці значно залежать від правильного аналізу стану умов праці та оцінки цього стану як за окремими елементами, так і в цілому за якимось показником. Таким показником, який з достатньою для практики точністю враховував би «різноякісний» вплив усіх факторів умов праці, на даний момент прийнято вважати важкість праці. Правомірність його використання зумовлена тим, що організм людини однаково реагує на вплив з найрізноманітніших поєднань елементів умов праці. Однакові за важкістю зміни в організмі працівників можуть бути викликані різними причинами. В одних випадках причиною можуть бути якісь шкідливі фактори зовнішнього середовища, в других - завелике фізичне або розумове навантаження, у третіх - дефіцит рухливості при підвищеному нервово-емоційному навантаженні і т. ін. Можливе і різне поєднання цих причин.

Таким чином, важкість праці характеризує сукупний вплив усіх елементів, що складають умови праці, на працездатність людини, її здоров'я, життєдіяльність і відтворення робочої сили. Це визначення поняття важкості праці однаково можна застосувати як до розумової, так і до фізичної праці.

Ступінь важкості праці можна визначити залежно від реакцій та змін в організмі людини. Урешті-решт вони служать показником якості самих умов праці [6, c. 100].

Згідно з методикою інтегрального бального оцінювання важкості праці розроблена таблиця з критеріями бального оцінювання санітарно-гігієнічних та психофізіологічних елементів умов праці. Кожному елементу присвоюється від одного до шести балів, залежно від його кількісного значення, що відповідає кількості категорій важкості праці. Так, один бал одержують ті елементи, значення яких відповідають стандартам або нижчі за санітарні норми і гранично допустимі рівні (концентрації), два бали - ті, що відповідають гранично допустимим рівням (концентраціям).

Вищі бали диференціюються залежно від величини перевищення норм або кратності перевищення гранично допустимого рівня (концентрації).

Фактичні показники елементів виробничого середовища встановлюються шляхом безпосередніх вимірювань за допомогою відповідної апаратури.

За інтегрального оцінювання важкості праці враховуються лише ті елементи, які формують певну категорію важкості на даному робочому місці.

Якщо питома вага дії того чи іншого елемента умов праці менше за восьмигодинну зміну, оцінювання елемента умов праці визначається за формулою:

Хфакт=Хмакс*t,

де Хмакс - максимальне оцінювання елемента умов праці при його дії від 90 до 100 % робочої зміни, балів; t - час дії елемента в частках робочої зміни.

Нині спостерігається об'єктивно обґрунтована наявність шести категорій важкості робіт, яким відповідає шість груп умов праці [11, ст. 78].

До першої категорії важкості відносяться роботи, виконані за оптимальних умов зовнішнього виробничого середовища та за оптимальних розмірів фізичного, розумового та нервово-емоційного навантаження. Такі умови у практично здорових людей сприяють поліпшенню самопочуття, досягненню високої працездатності та продуктивності праці. Реакція організму свідчить про оптимальний варіант нормального функціонування.

Другу категорію становлять роботи, виконані в умовах, де гранично допустимі концентрації та гранично допустимі рівні шкідливих і небезпечних виробничих факторів не перевищують вимог нормативно-технічних документів. При цьому працездатність не порушується, відхилень у стані здоров'я, пов'язаних із професійною діяльністю, не спостерігається протягом усього періоду трудової діяльності людини.

До третьої категорії відносяться роботи, виконані в умовах, за яких у практично здорових людей виникають реакції, характерні для граничного стану організму. Спостерігається деяке зниження виробничих показників. Поліпшення умов праці та відпочинок порівняно швидко ліквідують негативні наслідки (формувальники в ливарних цехах).

До четвертої категорії належать роботи, за яких вплив несприятливих (небезпечних та шкідливих) факторів призводить до формування глибшого граничного стану у практично здорових людей. Більшість фізіологічних показників при цьому погіршується, особливо наприкінці робочих періодів (зміни, тижня). Виникає типовий виробничо зумовлений стан передзахворювання і т. ін. (сталевари).

П'яту категорію становлять роботи, за яких у результаті досить несприятливих умов праці наприкінці робочого періоду (зміни, тижня) формуються реакції, характерні для патологічного функціонального стану організму у практично здорових людей і зникають у більшості робітників після повноцінного відпочинку. Однак у деяких осіб вони можуть перетворитися на виробничо зумовлені та професійні захворювання (шахтарі на підземних роботах).

До шостої категорії важкості відносяться роботи, виконані в найнесприятливіших (екстремальних) умовах праці. При цьому патологічні реакції розвиваються надто швидко, можуть мати незворотний характер і нерідко супроводжуються тяжкими порушеннями функцій життєво важливих органів (водолази, які працюють на великих глибинах) [11, ст. 84] .

Виходячи з інтегральної оцінки, визначається категорія важкості (табл. 1.1).

Таблиця 1.1 Класифікація категорій важкості праці

Категорія важкості	I	II	III	IV	V	VI
Інтегральна бальна оцінка	До 18	Від 19 до 33	Від 34 до 45	Від 46 до 53	Від 54 до 58	Від 59 до 69
Доплати за умови праці	-	-	4-8%	12-16%	20%	24%

Згідно з типовою методикою оцінювання умов праці фактичний стан умов праці визначається на робочих місцях, де виконуються роботи, передбачені галузевим переліком робіт з важкими і шкідливими умовами, особливо важкими й особливо шкідливими на основі гігієнічної класифікації факторів. Оцінювання проводиться за даними атестації робочих місць і спеціальних інструментальних замірів, які відображаються у Карті умов праці на робочих місцях [13, ст. 64].

Оцінювання стану умов праці дозволяє віднести реальні умови праці, що мають місце на виробництві, до оптимальних, допустимих чи шкідливих, небезпечних, а також може бути застосована на підприємстві як основа розробки системи пільг та компенсації за несприятливі умови.

Для оцінки результатів проведення заходів щодо поліпшення умов праці згідно з методиками, розробленими ВЦНДІОП ВЦРПС та ННДІОП України запропоновані чотири групи показників:

- зміна стану умов праці;

- соціальні;

- соціально-економічні;

- економічні.

Зміна стану умов праці характеризується підвищенням рівня безпеки праці, поліпшенням санітарно-гігієнічних, психофізіологічних, естетичних показників.

Підвищення рівня безпеки праці супроводжується збільшенням кількості машин і механізмів, виробничих будівель, приведених у відповідність до вимог стандартів безпеки праці та інших нормативних актів.

Поліпшення санітарно-гігієнічних показників характеризується зменшенням вмісту шкідливих речовин у повітрі, поліпшенням мікроклімату, зниженням рівня шуму й вібрації, посиленням освітленості.

Зростання психофізіологічних показників визначається скороченням фізичних і нервово-психічних навантажень, у тому числі монотонності праці.

Поліпшення естетичних показників характеризується раціональним компонуванням робочих місць та машин, упорядкуванням приміщень і території, поєднанням кольорових відтінків тощо.

Зміни стану виробничого середовища за факторами оцінюються різницею абсолютних величин до і після впровадження заходів, а також порівнянням відносних показників, що характеризують ступінь відповідності тих чи інших факторів гранично допустимим концентраціям, гранично допустимим рівням або заданим рівням. Комплексна оцінка зміни стану умов праці здійснюється за показниками приросту кількості робочих місць, на яких умови праці приведені у відповідність до нормативних вимог.

Соціальні результати заходів щодо поліпшення умов праці визначаються наступними показниками:

- збільшенням кількості робочих місць, які відповідають нормативним вимогам (як у комплексі, так і за окремими факторами), й скороченням чисельності працюючих у незадовільних умовах праці;

- зниженням рівня виробничого травматизму;

- зменшенням кількості випадків професійної захворюваності, пов'язаною з незадовільними умовами праці;

- скороченням кількості випадків інвалідності внаслідок травматизму чи професійної захворюваності;

- зменшенням плинності кадрів через незадовільні умови праці [13, ст. 59].

Для оцінки соціальних результатів можуть використовуватися також інші показники - ступені задоволення працею та її престижності тощо. Показники соціальної і соціально-економічної ефективності розраховуються як відношення величини соціальних або соціально-економічних результатів до витрат, необхідних для їх здійснення.

Економічні результати заходів щодо поліпшення умов праці виражаються у вигляді економії за рахунок, зменшення збитків унаслідок аварій, нещасних випадків і професійних захворювань як в економіці в цілому, так і на кожному підприємстві.

Згідно з методикою визначення соціально-економічної ефективності заходів щодо поліпшення умов праці для оцінки соціальної ефективності заходів з удосконалення умов праці використовуються наступні показники (табл. 1.2) [11, ст. 96].

Таблиця 1.2 Основні показники умов праці

Показник	Формула для розрахунку	Умовне позначення
Коефіцієнт частоти травматизму	Кчт=N*1000/Ч	де N - кількість врахованих нещасних випадків на виробництві за звітний період з утратою працездатності на один і більше днів;Ч - середньооблікова чисельність працівників за звітний період часу.
Коефіцієнт тяжкості травматизму	Ктт=Д/N	де Д - сума днів непрацездатності по всіх нещасних випадках;N - загальна кількість нещасних випадків
Коефіцієнт рівня додержання правил охорони праці	Кдп=Адп*А	де Адп - кількість працюючих, які додержуються правил, А - загальна кількість працюючих
Коефіцієнт виконання планових робіт з охорони праці	Квпр=Тф*Т	де Тф - кількість фактично виконаних заходів з охорони праці;Т - кількість запланованих на розглядуваний період часу заходів з охорони праці
Відсоток скорочення числа робочих місць, що не відповідають вимогам нормативних актів по безпеці виробництва	?Кр=К1-К2*К100	де К1,К2 - число робочих місць, що не відповідають вимогам санітарних норм відповідно до і після реалізації заходу, шт.
Відсоток скорочення чисельності працівників, що працюють в умовах, які не відповідають вимогам санітарних норм	?Ч=Ч1-Ч2*Ч100	де Ч1,Ч2 - чисельність працівників, що працюють в умовах, які не відповідають санітарним нормам, відповідно до і після реалізації заходу, чол.
Відсоток збільшення числа машин і механізмів приведених у відповідність з вимогами нормативних актів, що регулюють питання охорони праці	?М=М1-М2*М100	де М1,М2 - число випадків виробничого травматизму до і після реалізації заходу, шт.
Зменшення коефіцієнта частоти професійної захворюваності через незадовільні умови праці	?Кз=З1-З2*Ч100	де З1,З2 - кількість випадків професійних захворювань через незадовільні умови праці відповідно до і після реалізації заходів.

У сучасних умовах неабиякого значення набуває атестація робочих місць. Постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 р. за № 442 визначено Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці і Методичні рекомендації для проведення атестації робочих місць за умовами праці.

Атестація робочих місць за умовами праці - це комплексна оцінка всіх факторів виробничого середовища і трудового процесу, супутніх соціально-економічних чинників, що впливають на здоров'я і працездатність працівників у процесі трудової діяльності.

Атестація робочих місць передбачає:

- комплексну оцінку чинників виробничого середовища і характеру праці та відповідність їх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам;

- виявлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці;

- санітарно-гігієнічне дослідження чинників виробничого середовища, визначення ступеня важкості і напруженості трудового процесу на робочому місці;

- установлення ступеня шкідливості і небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією;

- обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими) умовами праці;

- визначення (підтвердження) права працівників на пільги;

- аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці [20, ст. 27].

Після проведення атестації за даними лабораторно-інструментальних досліджень комісія складає Карту умов праці на кожне робоче місце, яка включає оцінку чинників виробничого середовища і трудового процесу; гігієнічну оцінку умов праці; оцінку технічного та організаційного рівня.

На підставі Карти умов праці та Показників факторів виробничого середовища, важкості і напруженості трудового процесу працівникові встановлюється та чи інша пільга за роботу в несприятливих умовах.

За результатами атестації складаються переліки:

- робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, працівникам яких підтверджено право на пільги та компенсації, передбачені законодавством;

- робочих місць, виробництв, робіт, професій і посад, на яких пропонується встановити пільги та компенсації за рахунок підприємства;

- робочих місць з несприятливими умовами праці, на яких необхідно здійснити першочергові заходи щодо їх поліпшення [9 , ст. 32].

Слід звернути увагу на те, що охорона здоров'я працівників, забезпечення безпечних умов праці, ліквідація професійних захворювань і виробничого травматизму є однією з основних турбот уряду України. Це виявляється в комплексі економічних, технічних, санітарно-гігієнічних і правових заходів, спрямованих на прискорення технічного прогресу, автоматизацію та механізацію виробничих процесів, заміну ручної праці машинами, подальше поліпшення умов праці.

Разом з тим, рівень розвитку техніки поки ще не може забезпечити створення в усіх випадках і всім працівникам належних умов праці, що виключають вплив шкідливих умов праці на людський організм. Тому для таких працівників законодавством передбачено різні пільги та компенсації [10 , ст. 34].

1.3 Вплив держави на стан умов праці на підприємстві

Кожний громадянин має конституційне право на охорону життя і здоров'я в процесі трудової діяльності. Ці питання регулюються відповідними нормами КЗпП, Законом України «Про охорону праці» від 21 листопада 2002 р., іншим законодавством України та колективним договором. Зокрема, КЗпП (ст. 153), передбачає, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях мають створюватись безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення таких умов покладається на роботодавця.

Ст. 6 Основ законодавства України про охорону здоров'я закріплює право на охорону здоров'я, що передбачає серед інших право на безпечні і здорові умови праці. А ст. 5 цих Основ зобов'язує державні, громадські та інші органи, підприємства, установи, організації, посадових осіб і громадян забезпечувати пріоритетність охорони здоров'я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров'ю населення й окремих осіб [8, c. 32].

З урахуванням правового закріплення необхідності створення безпечних і здорових умов праці в процесі трудової діяльності працівників, норми трудового права, спрямовані на врегулювання відносин в цій сфері, виокремленні в спеціальний інститут «охорона праці».

Надбанням у галузі правового регулювання охорони праці є Закон України «Про охорону праці» від 21 листопада 2002 року, значення якого полягає в тому, що він:

1) визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності;

2) регулює за участю відповідних державних органів відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни та виробничого середовища;

3) встановлює єдиний порядок охорони праці в Україні на всіх підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, господарювання чи відомчої належності.

Визначаючи основні правові особливості Закону України «Про охорону праці», необхідно звернути увагу на те, що цей Закон, крім загальних положень, включає систему правових норм про: 1) гарантії права на охорону праці; 2) організацію охорони праці; 3) стимулювання охорони праці; 4) нормативно-правові акти з охорони праці; 5) державне управління охороною праці; 6) державний нагляд і громадський контроль за охороною праці; 7) відповідальність за порушення законодавства про охорону праці.

Зазначені положення свідчать, що охорона праці - явище багатоаспектне, оскільки включає охорону життя і здоров'я працівників у процесі праці незалежно від того, де виконується робота: у військовій частині, в підрозділах органів внутрішніх справ, в навчальних закладах, у виправно-трудових чи виховних установах тощо. Охорона праці в найширшому розумінні її поняття спрямована на сприяння забезпеченню здорових і безпечних умов праці [8, c. 59].

Інакше кажучи, охорона праці в широкому розумінні включає цілий комплекс заходів щодо її забезпечення, зокрема, -- це система правових, соціально-економічних, соціально-технічних, медичних, реабілітаційних й інших заходів. Лише в тісній взаємодії зазначених заходів охорона праці в її широкому розумінні набуває дійсної реальності щодо забезпечення здорових і безпечних умов праці, бо якщо одна зі складових (правова, економічна чи інша) недостатньо забезпечується, то і вся охорона праці не матиме реального забезпечення. Наприклад, при порушенні соціально-економічного аспекту охорони праці, тобто коли не будуть визначені і вкладені необхідні кошти, цей факт стане причиною незабезпечення працівників запобіжними заходами, не будуть замінюватися зношені машини, устаткування, тощо. А це має важливе значення сьогодні, коли в гонитві за прибутками не рідко роботодавці економлять на охороні праці, що веде до ускладнень, до створення небезпечних для життя і здоров'я умов виробничої праці. Тому всебічна охорона праці матиме реальне забезпечення лише при дотриманні всіх її складових, що стосуються широкого розуміння поняття охорони праці [15, ст. 287].

Невід'ємним складовим елементом широкого поняття охорони праці є і правовий аспект, тобто правове забезпечення охорони праці. Тому поняття охорони праці в правовому сенсі має вузький характер, оскільки є складовою частиною комплексного (широкого) поняття охорони праці. Легальне визначення охорони праці вироблено законодавчим органом України і закріплено в ст. 1 Закону України «Про охорону праці» від 21 листопада 2002 року, де, зокрема, записано, що «охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини в процесі праці». Дане визначення включає цілий комплекс взаємообумовлених заходів та засобів, спрямованих на забезпечення безпечних і здорових умов трудової діяльності працівникам.

З охороною праці тісно пов'язана також низка правових норм, що відносяться до інших галузей права України. Це норми цивільного права, що встановлюють майнову відповідальність при ушкоджені здоров'я або смерті громадянина; норми адміністративного права, що визначають адміністративну відповідальність і порядок притягнення до неї громадян органами охорони праці; норми кримінального права, що встановлюють відповідальність при вчиненні злочинів у галузі охорони праці і техніки безпеки [8, c. 63].

Ці правові норми хоча формально й виходять за межі трудового права, за своїм призначенням безпосередньо спрямовані на забезпечення безпечних і здорових умов праці. В усіх цих галузях права відображена державна політика в галузі охорони праці, що базується на принципах: пріоритету життя і здоров'я працівників; повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці; комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі національних програм з цих питань та з урахуванням інших напрямів економічної та соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони навколишнього середовища; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які зазнали шкоди від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань; встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств, незалежно від форм власності і видів їх діяльності; використання економічних методів управління охороною праці; проведення політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і нешкідливих умов праці; участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці; здійснення навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці; забезпечення координації діяльності державних органів, установ, організацій та громадських об'єднань, що вирішують різні проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва в галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці [6, c. 91].

Тому правове регулювання охорони праці охоплює розробку і прийняття загальних норм охорони праці, правил техніки безпеки і виробничої санітарії; проведення профілактичних заходів, спрямованих на створення сприятливих умов праці, що попереджують виробничий травматизм та професійні захворювання; створення сприятливих умов праці і забезпечення її охорони на діючих підприємствах в процесі виконання працівниками своїх трудових обов'язків; систематичне поліпшення і оздоровлення умов праці безпосередньо з участю самих трудових колективів; розробку додаткових заходів щодо охорони праці окремих категорій трудящих - жінок, неповнолітніх, осіб зі зниженою працездатністю тощо.

Багатоаспектність законодавчого визначення поняття охорони праці не знайшла одностайного сприйняття в юридичній літературі. Одні обмежуються лише Конституцією, другі - пропонують замінити його терміном «охорона здоров'я працівників на виробництві», а треті, обмежуються, після наведення законодавчого визначення охорони праці, визначенням, що таке здоров'я, не мотивуючи його призначення.

Безперечно, подане легальне визначення поняття охорони праці небезспірне. Проте це питання науки.

Система правових норм з охорони праці становить самостійний інститут особливої частини українського трудового права, що спрямований на забезпечення здорових і безпечних умов працівникові в процесі його трудової діяльності, до яких, зокрема, належить система правових норм, що визначають:

1) основні принципи державної політики в галузі охорони праці (це пріоритет життя і здоров'я працівників, соціальний захист працівників, комплексне розв'язання завдань охорони праці й інше (ст. 4 Закону України «Про охорону праці»);

2) гарантії працівників на охорону праці;

3) організація охорони праці безпосередньо на виробництві;

4) чинність правових норм міжгалузевого і галузевого характеру про охорону праці (правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи);

5) органи, що здійснюють державне управління охороною праці;

6) спеціальні правила охорони праці жінок, молоді і працівників з пониженою працездатністю;

7) повноваження органів щодо здійснення державного нагляду і громадського контролю за охороною праці [8, ст. 69].

Взаємообумовленість цієї системи правових норм полягає і в тому, що вона поєднує як загальні, так і спеціальні норми з охорони праці, повнота яких і буде предметом подальшого їх розкриття.

Значення охорони праці як комплексного і самостійного інституту Особливої частини трудового права визначається в двох аспектах: правовому і соціально-економічному.

Значення охорони праці в правовому аспекті полягає в тому, що система правових норм спрямована на:

1) сприяння працівникам працювати за своїми здібностями, враховуючи не лише умови праці, а й фізіологічні особливості жіночого організму та його материнські функції, а також специфіку розвитку неповнолітніх працівників та осіб зі зниженою працездатністю;

2) забезпечення права працівників на охорону праці і юридичних гарантій цього права як у процесі трудової діяльності, так і при реалізації права на працю працівниками, які потребують підвищеного захисту безпосередньо при прийнятті на роботу. Наприклад, не допускається прийняття жінок, неповнолітніх на протипоказану для них за медичними висновками роботу;

3) врахування взаємообумовлених інтересів з питань охорони праці профспілкових органів, трудових колективів з інтересами власників (роботодавців), а також соціально-партнерських відносин у колективних угодах на республіканському, галузевому, регіональному рівнях, у колективних договорах на локальному рівні, а також у трудовому договорі між роботодавцем і працівником.

Значення охорони праці в соціально-економічному аспекті полягає перш за все в тому, щоб :

1) оберігати життя і здоров'я працівників від впливу можливих виробничих шкідливих факторів;

2) зберігати працездатність і трудове довголіття працівників;

3) сприяти культурно-технічному зростанню людини праці, оскільки надмірна стомленість працівника від роботи в загазованих, засмічених виробничих приміщеннях не можуть сприяти всебічному розвитку працівника після робочого дня (зміни) - зайняття спортом, підвищення своєї кваліфікації тощо[3, c. 73].

Сприяє охорона праці і гуманізації трудової діяльності, зростанню продуктивності праці, виробництва, економіки, скороченню втрат робочого часу, зниженню виробничого травматизму, професійних захворювань тощо.

РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ УМОВ ПРАЦІ НА ЗАТ «КИЇВОБЛЕНЕРГО»

2.1 Аналіз витрат робочого часу працівників

Вивчення витрат робочого часу має велике значення, тому що виходячи з інформації, одержуваної в його результаті вирішується більшість завдань, пов'язаних з організацією праці та його нормуванням.

Дослідження проводяться з метою визначення структури операцій, витрат робочого часу, раціоналізації прийомів і методів праці, виявлення причин невиконання норм, нераціональних витрат і втрат робочого часу, отримання даних про фактори, що впливають на час виконання елементів операцій, розробки нормативних матеріалів, оцінки якості норм і нормативів, а також для вирішення інших завдань.

Дослідження трудового процесу передбачає аналіз усіх його характеристик, які впливають на затрати праці та ефективність використання виробничих ресурсів. Вивчаються технологічні параметри обладнання, його відповідність ергономічним вимогам, умови праці, застосовувана технологія, організація і обслуговування робочого місця, а також професійно-кваліфікаційні, психофізіологічні, соціальні характеристики працівників та інші фактори. Методи отримання і обробки інформації вибираються виходячи з цілей дослідження. Оптимальним є мінімум сумарних витрат, пов'язаних з отриманням необхідної інформації і її подальшим використанням [15, ст. 8].

Найбільше значення має вирішення двох завдань, пов'язаних з дослідженням трудових процесів. Перша пов'язана з визначенням фактичних витрат часу на виконання елементів операцій. Друга - з встановленням структури витрат часу протягом робочої зміни або її частини.

Аналіз використання робочого часу проводиться у двох напрямках:

-виявлення втрат робочого часу;

-виявлення непродуктивного використання робочого часу.

Для аналізу використання робочого часу використовують показники календарного, номінального, реального, максимального фонду робочого часу, їх співвідношення, визначають ефективність використання робочого часу, а також аналізують невідпрацьований час, який поділяють на неявки з поважних причин та втрати робочого часу.

Далі проведемо розрахунок використання робочого часу працівниками ЗАТ «Київобленерго» (табл. 2.1).

Таблиця 2.1 Аналіз використання фонду робочого часу

Показник (людино-години)	2009р.	2010р.	2011р.	Абсолютне відхилення	Відносне відхилення
				2010/ 2009	2011/ 2010	2011/ 2009	2010/ 2009	2011 /2010	2011/2009
Фонд робочого часу, усього	5298730	5619529	6060545	350400	730000	1080400	4,7	9,35	12,65
Відпрацьовано, усього	4557793	4830070	5189376	272277	359306	631583	5,97	7,44	13,86
з них надурочно	85842	42700	74335	-43142	31635	-11507	-50,26	74,09	-13,40
Невідпрацьовано, всього	655055	746854	796847	91799	49993	141792	14,01	6,69	21,65
у тому числі: щорічні відпустки (основні та додаткові)	448100	487595	525415	39495	37820	77315	8,81	7,76	17,25
тимчасова непрацездатність	173616	231240	205917	57624	-25323	32301	33,19	-10,95	18,60
навчальні відпустки та інші неявки, передбачені законодавством	29901	27919	55449	-1982	27530	25548	-6,63	98,61	85,44
неявки у зв'язку з тимчасовим переводом для роботи на іншому підприємстві	-	-	-	-	-	-	-	-	-
неявки з дозволу адміністрації	2780	--	5898	-	-	3118	-	-	112,16
відпустки за ініціативою адміністрації	-	-	-	-	-	-	-	-	-
неявки у зв'язку з переведенням на скорочений робочий день,	-	-	-	-	-	-	-	-	-
простої	210	-	3820	-	-	3610			1719,05
масові невиходи на роботу	-	-	-	-	-	-	-	-	-
інші причини	448	100	348	-348	248	-100	-77,68	248	-22,32

Отже, як видно з таблиці 2.1, протягом 2009-2011рр. фонд робочого часу поступово збільшується. Так у 2010 році порівняно з 2009 роком, на - 350400 людино-годин або на 4,7%, у 2011 році порівняно з 2010 роком на - 730000 або на 9,35%.

Одним із основних факторів, що впливає на продуктивність праці, є використання робочого часу. Зменшення втрат робочого часу і нераціональних його витрат веде до зростання продуктивності праці, кращого використання трудових ресурсів без додаткових заходів і витрат.

Календарний фонд робочого часу залежить від кількості календарних днів у році, а також середньооблікової чисельності працівників. Протягом аналізованого періоду КФРЧ на 1 працівника за кожен рік становив 365 днів.

Номінальний фонд робочого часу враховує вихідні та святкові дні. Згідно з листів Міністерства соціальної політики в 2009-2010 рр. було по 10 святкових та 104 вихідних дні та 105 вихідних днів у 2011 р.

Реальний (ефективний) фонд робочого часу ґрунтується на номінальному за винятком невідпрацьованого часу. А максимально можливий фонд робочого часу - це ефективний робочий час при якому працівники не беруть відпусток.

Таблиця 2.2 Динаміка використання робочого часу за 2099-2011 рр.

Показник (людино-годин)	2009р.	2010р.	2011р.	Абсолютне відхилення	Відносне відхилення
				2010/ 2009	2011/ 2010	2011/ 2009	2010/ 2009	2011/ 2010	2011/ 2009
Календарн фонд робочого часу (КФРЧ)	7460600	7811000	8541000	350400	730000	1080400	4,7	9,35	12,65
Номінальн (табельний) фонд робочого часу (НФРЧ)	5298730	5619529	6060545	320799	441016	761815	6,05	7,85	14,38
Реальний (ефективн) фонд робочого часу (ЕФРЧ)	4557793	4830070	5189376	272277	359306	631583	5,97	7,44	13,86
Максимально можливий фонд робочого часу (МФРЧ)	5005893	5317665	5714791	311772	397126	708898	6,23	7,47	14,16

Загалом робочий час за кожним із показників має виключно позитивну тенденцію як в абсолютному так і відносному вимірі. Але такі зміни передусім обумовлені зростанням середньооблікової чисельності персоналу (рис.2.1).

Рис.2.1 Динаміка чисельності робітників 2009-2011 рр.

Для аналізу ефективності використання фонду робочого часу слід розглянути коефіцієнти використання фондів робочого часу (табл.2.3.). Вони показують, яка частина відповідного фонду часу була фактично використана. Спостерігаються негативні тенденції до незначного зменшення по всіх коефіцієнтах, що говорить про зниження ефективності використання календарного, номінального та максимально можливого фондів робочого часу. Коефіцієнт використання календарного фонду робочого часу в 2011 році порівняно з 2009 зменшився на 0,003 пункти, номінального фонду робочого часу зменшився на 0,004 і максимально можливий фонд робочого часу на 0,002 пункти.

Таблиця 2.3 Коефіцієнти використання фонду робочого часу

Назва коефіцієнту	2009р.	2010р.	2011р.
Коефіцієнт використання календарного фонду робочого часу	0,611	0,618	0,608
Коефіцієнт використання номінального (табельного) фонду робочого часу	0,860	0,859	0,856
Коефіцієнт використання максимально можливого фонду робочого часу	0,910	0,908	0,908

Відповідно до таблиці на 2011 рік календарний фонд використовується на 60,8%. Номінальний фонд робочого часу ЗАТ «Київобленерго» станом на 2011 рік використовується на 85,6%. Максимально можливий фонд робочого часу використовується, станом на 2011 рік на 90,8%.

Порівняння фактичних з аналогічними показниками минулих періодів дозволяє виявити втрати робочого часу в абсолютних одиницях і відсотках. Але для аналізу робочого часу тільки цих показників є недостатньо. Тому, важливо, визначити фактори, які спричинили такі зміни. Зміна ефективного фонду робочого часу (?ЕФРЧ=ЕФРЧ1-ЕФРЧ0) може бути викликана такими факторами (показниками):

1. Зміною чисельності працівників

(?Ч=Ч1 -Ч0):

2. Зміною кількості днів, які відпрацював у середньому один працівник за рік

(?Д= Д1- Д0):

2. Зміною середньої тривалості робочої зміни

(?Т= Т1- Т0):

Середня кількість днів, відпрацьованих одним робітником за звітний період, характеризує тривалість робочого періоду в днях (дні виходів на роботу). На цей показник впливають такі фактори: втрати робочого часу і в тому числі прогули; невиходи на роботу з дозволу або з ініціативи адміністрації; масові невиходи на роботу (страйки), кількість днів чергової відпустки; кількість вихідних та святкових днів, кількість днів тимчасової непрацездатності, відпустки у зв`язку з навчанням або доглядом за дитиною тощо.

Тривалість робочого дня (зміни) робітника залежать від таких факторів: величина нормативно встановленого робочого тижня; часу надурочної роботи; часу простою протягом робочої зміни, що зафіксований в обліку; неповного робочого часу (скорочений робочий день, тиждень); часу інших скорочень робочого дня (зміни), передбачених законодавством (для матерів-годувальниць, підлітків) [15, ст. 14].

Повноту використання трудових ресурсів можна оцінити за кількістю відпрацьованих за звітний період днів і годин одним працюючим і одним робітником, а також за інтенсивністю використання робочого часу. Під час аналізу необхідно визначити відхилення фактичних показників від планових або від аналогічних показників минулих періодів і встановити конкретні причини можливих відхилень.

Для проведення факторного аналізу необхідно визначити спершу середню тривалість робочого року, яка становить: у 2009-2010 рр. 251 день, а у 2011р. - 250 днів. Ефективний фонд робочого часу в людино-годинах та середньооблікову чисельність наведено в звітах підприємства про використання робочого часу відповідного року (додаток 1.1, 1.2, таб.2.1). На основі цих даних можна обрахувати середню тривалість зміни, яка розраховується як відношення відпрацьованого часу однією людиною до середньої тривалості робочого року (табл.2.4).

Таблиця 2.4 Фактори зміни на фонд робочого часу

Показники	2009р.	2010р.	2011р.	Абсолютне відхилення	Одиниці виміру
				2010/2009	2011/2010
Відпрацьовано	4557793	4830070	5189376	272277	359306	Людино-години
Середньооблікова чисельність	2555	2675	2925	120	250	Осіб
Середня тривалість робочого року	251	251	250	0	-1	Днів
Середня тривалість робочого дня	7,107	7,194	7,097	0,087	-0,097	Годин

Методом абсолютних різниць встановлюється вплив цих факторів на величину фонду робочого часу:

1.Вплив зміни середньооблікової чисельності персоналу на ЕФРЧ:

2010 р. = 120*251*7,107 = 214062,84 людино-години

2011р. = 250*251*7,194 = 451423,5 людино-години.

2. Вплив зміни відпрацьованих днів у році .

У 2010 році зміни середньої тривалості робочого тижня не відбулися, тому не спостерігається вплив на ЕФРЧ.

2011р. = -1*2925*7,194 = -21042,45 людино-години.

3. Вплив зміни середньої тривалості робочого дня:

2010р. = 0,087*251*2675 = 58413,975 людино-години

2011р. = -0,097*250*2925 = 70931,25 людино-години

Загалом кожен із факторів рівнозначно впливає на фонд робочого часу, але найвагомішим чинником на ЗАТ «Київобленерго» є середньооблікова чисельність персоналу, зростання якої в період з 2010 до 2011 рр. на 250 осіб призвело до збільшення ефективного фонду робочого часу на 451423,5 людино-години. Загалом абсолютний вимір фонду робочого часу використовують для подальшого аналізу, розраховуючи показники ефективності його використання та втрат робочого часу.

До втрат робочого часу відносять простої, прогули, неявки з дозволу адміністрації, та масові невиходи на роботу (страйки).

Таблиця 2.5 Аналіз невідпрацьованого часу 2009-2011рр.

Показник (людино-години)	2009р.	2010р.	2011р.	Абсолютне відхилення	Відносне відхилення
				2010/ 2009	2011/ 2010	2011/ 2009	2010/ 2009	2011/ 2010	2011/ 2009
Невідпрацьовано, всього	655055	746854	796847	91799	49993	141792	14,01	6,69	21,65
у тому числі: щорічні відпустки (основні та додаткові)	448100	487595	525415	39495	37820	77315	8,81	7,76	17,25
тимчасова непрацездатність	173616	231240	205917	57624	-25323	32301	33,19	-10,95	18,60
навчальні відпустки та інші неявки, передбачені законодавством	29901	27919	55449	-1982	27530	25548	-6,63	98,61	85,44
неявки у зв'язку з тимчасовим переводом для роботи на іншому підприємстві	-	-	-	-	-	-	-	-	-
неявки з дозволу адміністрації	2780	--	5898	-	-	3118	-	-	112,16
відпустки за ініціативою адміністрації

Подобные документы

• Умови праці та способи їх оптимізації, нормування й оплата праці в АПК

  Показники санітарно-гігієнічних та психофізіологічних умов праці, їх характеристика та вплив на працездатність людини. Суть нормування праці, способи вивчення трудових процесів і затрати робочого часу. Організація оплати праці, її форми та системи.
  
  курсовая работа [134,4 K], добавлен 17.05.2012
  

• Умови праці та способи їх оптимізації

  Поняття та види умов праці, існуючі норми, нормативи. Вплив окремих факторів на працездатність і здоров'я працівників.: санітарно-гігієнічних, психофізіологічних та естетичних. Шляхи досягнення нормативних умов праці в сільськогосподарському виробництві.
  
  курсовая работа [183,5 K], добавлен 16.03.2014
  

• Організація праці на робочому місці

  Висвітлення значення організації праці на робочому місці архіваріуса. Удосконалення санітарно-гігієнічних та психофізіологічних умов праці, естетичних умов виробничого середовища. Кошторис витрат, пов'язаних з втіленням у виробництво проектних рішень.
  
  курсовая работа [234,4 K], добавлен 25.05.2015
  

• Економіка праці та соціально-трудових відносин

  Раціональне використання робочого часу на підприємстві. Робочій час, його склад і структура. Загальна класифікація елементів затрат змінного робочого часу. Характеристика сучасного етапу функціонування ринку праці. Тривалість і причини безробіття.
  
  контрольная работа [455,2 K], добавлен 25.11.2008
  

• Управління мотивацією працівників підприємства

  Дослідження стану системи мотивування працівників ВАТ Універмаг "Дитячий світ" та розроблення схеми вдосконалення системи мотивування персоналу методом грейдів та пільг. Оптимізація робочого місця згідно умов праці. Процесуальні теорії мотивації праці.
  
  дипломная работа [469,4 K], добавлен 28.05.2013
  

• Співвідношення форм та методів здійснення оплати праці для підприємств різного спрямування

  Форми і способи нарахування зарплати, її поняття та функції. Фонд заробітної плати та чисельності працюючих і оцінка використання робочого часу та продуктивності праці. Шляхи покращення ефективності від застосування різних форм та систем оплати праці.
  
  курсовая работа [80,2 K], добавлен 13.10.2010
  

• Умови проходження державної служби. Ресурсне забезпечення менеджменту персоналу

  Огляд організації оплати праці, працевлаштування, переведення та звільнення з роботи, підвищення кваліфікації, регулювання робочого часу персоналу. Вивчення умов праці, внутрішнього розпорядку в державних органах, тривалості службового часу і відпочинку.
  
  контрольная работа [94,0 K], добавлен 19.07.2011
  

• Аналіз, звітність і аудит в сфері праці

  Основні задачі аналізу використання трудових ресурсів і витрат на оплату праці. Аналіз забезпеченості підприємства робочою силою, кваліфікаційного складу робітників, використання робочого часу, продуктивності праці, трудомicткостi продукції, аудит праці.
  
  реферат [79,6 K], добавлен 15.08.2009
  

• Аналіз системи управління персоналом на підприємстві

  Сутність, функції, принципи управління персоналом. Організаційно-економічна характеристика ПП "Елліс". Економічні методи стимулювання праці на підприємстві. Рекомендації щодо покращення системи управління і стимулювання праці персоналу з застосування ЕОМ.
  
  дипломная работа [258,7 K], добавлен 02.05.2013
  

• Організація праці

  Сутність і задачі організації праці, значення розподілу, відтворення і розвитку форм робочої сили між галузями, забезпечення зайнятості населення. Управління організацією праці на підприємстві. Робочий час, його класифікація і основи нормування праці.
  
  реферат [34,0 K], добавлен 15.08.2009
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам