Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності

Принцип юридичної рівності і недискримінації складається з таких правил, як рівність перед законом усіх учасників ЗЕД, включаючи державу, недопущення яких-небудь обмежень, не передбачених законодавством, незалежно від форм власності, місця розташування та ін.

Верховенство закону покликане виключити будь-який вплив підзаконних актів, що негативно позначаються на зовнішньоекономічній діяльності, порівняно з законами України.

Захист інтересів суб'єктів ЗЕД полягає в тому, що держава охороняє ці інтереси відповідно до національного законодавства як на території України, так і за її межами згідно з нормами міжнародного права й умовами усіх ратифікованих міжнародних договорів.

Принцип еквівалентності обміну виключає демпінг при ввезенні й вивезенні товарів.

Фінансовий менеджмент у сфері зовнішньоекономічної діяльності є сукупністю визначених інструментів, що компанії використовують у своїй фінансовій діяльності на міжнародних ринках. Серед цих інструментів - фінансове планування фінансових потоків, купівля і продаж валют для обслуговування різноманітних операцій, купівля і продаж акцій та інших цінних паперів на міжнародних фінансових ринках, оперування власними цінними паперами на закордонних ринках, управління валютними ризиками та ін.

Фінансовий менеджмент у сфері зовнішньоекономічної діяльності формується на стику двох секторів міжнародного бізнесу. З одного боку, його основою виступає система управління компаніями (менеджмент зовнішньоекономічної діяльності), оскільки фінанси компанії є лише частиною всієї компанії, куди входять операційна діяльність, маркетинг, дослідження і розробка, персонал.

З іншого боку, фінансові ресурси компанії та її грошові потоки є складовою міжнародних фінансових ринків. У зв'язку з цим управління грошовими потоками компанії залежить від загальної системи міжнародних фінансів, ланками якого є не тільки інші компанії, але й держави, фізичні особи, міжнародні організації, валюти різноманітних країн. Отже, управління фінансовими потоками залежить від міжнародних фінансів.

Типовим прикладом може бути провідна у сфері безалкогольних напоїв міжнародна компанія "Кока-Кола". Вона проводить свої фінансові операції і продає власну продукцію в 160 країнах, в тому числі і в Україні. Таким чином, компанія оперує у своїй фінансовій діяльності з валютами 160 країн. Компанії здійснюють три основних види діяльності, що опосередковуються міжнародними валютними ринками: експортно-імпортна діяльність, діяльність дочірніх фірм за кордоном, операції на міжнародних фінансових ринках. У кожному з цих напрямків використовуються свої інструменти, валюти, форми розрахунків, фінансові схеми та ін. У кожній компанії у кожен конкретний момент складаються і свої співвідношення між зазначеними напрямками.

У сучасному економічному світі жодна компанія, жодний інвестор не може собі дозволити ігнорувати основні концепції міжнародних фінансів. На конкурентне положення окремих суб'єктів бізнесу, незалежно від того, чи займаються вони міжнародною діяльністю чи ні, можуть вплинути і зміни обмінних курсів, і різноманітні темпи інфляції, і різниця в процентних ставках.

Для компаній, що працюють на міжнародному ринку, прийняття відповідних рішень у цій сфері утруднюється ще й національними відмінностями в банківських правилах і торгових нормативних актах, засобах регулювання ринку і ступенем політичної стабільності в країні їхньої діяльності.

У наші дні інвестори, якщо вони прагнуть збільшити прибутки від своїх вкладень і зменшити ризики, теж повинні уявляти, як впливає значення обмінних валютних курсів на їхні інвестиції. Тому вивчення законів міжнародних фінансів є необхідною складовою навчання в сучасному бізнесі. Інтеграція світової економіки відбувається більш прискореними темпами. Національні кордони навіть найбільших країн вже не ізолюють бізнес, не захищають інвесторів від іноземної конкуренції, але і не перешкоджають новим можливостям. У даний час фінансова система США займає друге місце, поступаючись першістю Японії. З утворенням у 1992 році об'єднаного ринку Європейське Економічне Співтовариство зайняло місце США як найбільшого спільного ринку товарів і послуг.

Бізнесмени та інвестори, що не знайшли часу вивчити закони міжнародних фінансів, мають мало шансів для ефективної конкуренції або отримання оптимальних показників.

Для різних напрямків використовуються різні інструменти. Для експортно-імпортних операцій достатньо купівлі-продажу валют. Для різних видів інвестицій потрібно використовувати ринки евровалюта, єврокредитів, цінні папери та ін.

З усього цього випливає, що багатонаціональний бізнес - не для слабких і неосвічених. Проте доти, доки потенційні вигоди якогось проекту не перекривають його витрати і ризики, компанії завжди прагнуть уникнути затрат і ускладнень, пов'язаних із веденням багатонаціонального бізнесу. І тут знання фінансового менеджменту у сфері ЗЕД і є тим самим ключем до контролю над супутніми ризиками і оцінки прибутків і витрат, властивих міжнародним операціям.

Вищезазначене дозволяє зробити висновок про те, що цілі фінансового менеджменту у сфері ЗЕД залишаються старими: ми хочемо, щоб наші активи коштували більше, ніж ми за них заплатили, і щоб при цьому ми сплачували за них за допомогою випуску зобов'язань менше, ніж вони коштують насправді.

РОЗДІЛ 2. МЕХАНІЗМ ФІНАНСОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ В ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СП ТОВ «ВІТМАРК-УКРАЇНА»

2.1 Загальна характеристика СП ТОВ «Вітмарк-Україна» та техніко-економічних показників його діяльності

Визначення конкретних цілей допомагає перейти від загального формулювання аналізу до окремих планів роботи, за допомогою яких можна досягти успіху. Задана ціль містить в собі ряд бажаних результатів, для досягнення яких потрібні певні зусилля і організовані дії. Прагнення перейти від існуючого положення до бажаного примушує фірму бути більш винахідливою, поліпшувати свої фінансові показники і ділову репутацію, що зажадає зосередження всіх можливостей фірми. Повний аналіз діяльності фірми допомагають захиститься від зваблювання досягнутими результатами, коливань, внутріфірмового безладдя і забезпечують збалансованість у роботі фірми. Якщо компанія хоче домогтися гарних результатів, їй необхідно зробити якісний аналіз всіх її можливостей Гоєр О.Д. Оцінка міжнародних ринків. Важливість інформації, що стосується виробництва, країни прямування та виду експортного товару// Міжнародні відносини. Вісник КНУ імені Тараса Шевченка.- Випуск 18.- Київ.- 2005.- С.133-147.

ТОВ «Вітмарк» входить до числа підприємств, що найбільш динамічно розвиваються, на ринку продуктів харчування України. Її основна специфікація - виробництво соковмістких напоїв, де «Вітмарк» міцно утримує одну з провідних позицій в даній продуктовій категорії.

Організаційна форма підприємства - товариство з обмеженою відповідальністю.

Виробничою базою компанії є Одеський консервний завод дитячого харчування (ОКЗДХ). Рішення про відкриття виробництва саме на цьому заводі ухвалене на підставі:

величезних виробничих можливостей заводу;

наявності власної сировинної бази в екологічно чистому районі України;

віддаленості виробництва від забруднених місцевостей;

найвищої репутації підприємства як флагмана індустрії дитячого харчування з часів Радянського Союзу.

Історія Одеського консервного заводу дитячого харчування почалася ще в 1867 році, коли грецькі промисловці, брати Неофіт, заснували консервне виробництво. Починаючи з 1961 року, після великих державних ассигнувацій, розширений Одеський консервний завод стає головним підприємством харчової промисловості СРСР по виробництву консервованого дитячого харчування, на частку якого доводиться 60% загальносоюзного ринку. Завод став школою для всіх підприємств країни, які зайнялися виробництвом дитячого харчування. Його продукція була широко відома не тільки на території СРСР, але отримала визнання і за кордоном. Не одне покоління виросло на фруктових пюре “Рум'яні щічки” і “Пестун”.

В 90-і роки ОКЗДП виходить на новий виток розвитку - компанія «Вітмарк» реконструює його, оснащує новітнім західним устаткуванням і починає підготовку до виробництва високоякісних соків під торговою маркою «Jaffa». В травні 1995 року з лінії сходить перший пакет соку, а компанія «Вітмарк» стає одним з піонерів сокового ринку України, випускаючого продукцію в сучасній європейській упаковці Тетра Пак. З часом компанія відкрила філіали у всіх найбільших містах України - в Києві, Донецьку, Харкові, Дніпропетровську, Львові і Сімферополі. Незабаром перемоги продукції компанії на численних міжнародних дегустаційних конкурсах не залишаються непоміченими в країнах СНД і Східної Європи. В 1997 році перший пакет соку «Jaffa» був проданий в Росії. Його популярність у російських споживачів після недовгого часу дозволила відкрити в Москві власний філіал. На сьогоднішній день продукція компанії вийшла за прибудови України і Росії. Вона продається в Молдові, Білорусі, Казахстані, Киргизстане, Таджикистані, Азербайджані, Вірменії, країнах Прибалтики. Паралельно продукція компанії «Вітмарк» виходить і на світовий ринок (Румунія, США, Ізраїль, Франція). Із зростанням обсягів продажів «Вітмарк» нарощує свої виробничі потужності. Починаючи з 1995 році, до початку 2006 року «Вітмарк» збільшив свій асортиментний ряд до 237 позицій, пропонуючи продукцію в різній упаковці, в різних цінових діапазонах, досягаючи таким чином, задоволення попиту максимально широкого круга споживачів.

Соковий ринок в Україні як і у всьому світі розвивається достатньо динамічно, розширюючись в рік на 15-25%. При цьому потенціал розвитку ринку залишається величезним. Для порівняння, середньорічний рівень споживання соків на душу населення в Україні в 2006 році склав 5,4 літри, тоді як в Росії даний показник досяг 11 літрів, в Польщі - 21 літр, в Німеччині - 50 літрів, в США - 59 літрів (рис.2).

Рис.2 Споживання соків по роках в Україні

Зростання ринку відбувається за рахунок збільшення виробництва соків в середині країни при паралельному скороченні обсягу продукції, що імпортується. На сьогоднішній день налічуються не більше 20 вітчизняних компаній, для яких виробництво соків є основним видом діяльності, тоді як в 1998 році їх було приблизно 370. Таку ж ситуацію можна спостерігати і на сокових ринках Росії, Білорусі і Прибалтики.

Тенденція розвитку сокового ринку така, що дрібні виробники вимушені згортати виробництво, не витримуючи конкуренції з великими компаніями, здатними запропонувати споживачу якісні, відносно недорогі соки і нектари в зручній упаковці. На сьогоднішній день 94% сокового ринку доводиться на асептичну упаковку Тетра Пак (багатошаровий картонний брикет), яка розроблена спеціально для тривалого зберігання продуктів без контакту з навколишнім середовищем, частка що залишилася, - на скляну і пластикову упаковку (банки і пляшки). Основна конкурентна боротьба розвернулася сьогодні між шісткою лідерів, на частку яких доводяться більше 80% галузевих продажів. Розподіл часток сокового ринку по виробниках можна відобразити за допомогою рис.3.

Рис.3. Розподіл часток сокового ринку України по виробниках

Виходячи з рис.3, можна зробити висновок, що компанія «Вітмарк» займає 33% усього сокового ринку України, це друге місце після компанії «Сандора». Друге місце на соковому ринку України дуже радує керівництво компанії «Вітмарк», тому що на заводі зроблено повну модернізацію, а це дозволить збільшити обсяги виробництва і якість продукції. Керівництво компанії планує в 2008 році збільшити свою частку сокового ринку з 33% до 41%, а це значить що в 2008 році компанія «Вітмарк» займе провідну роль у продажу соків і нектарів по Україні. Реалізувати цю стратегію компанія має великі шанси: обсяги продажів компанії в 2007 році в порівнянні з 2006 значно виросли й склали 230 млн. одиниць продукції. І якщо в 2006-му "Витмарк" реалізував 126 млн. літрів соків і нектаров, те в 2007-му ця цифра виросла на 44% і склала 181 млн. 300 тисяч літрів. У грошовому співвідношенні темп росту 2007/2006 склав 50%. (в 2007 році компанія реалізувала своєї продукції на суму 600 млн. грн.) Виробничі показники також мали в 2007-м року позитивну динаміку - обсяги виробництва виросли на 45%.

Обсяг капітальних інвестицій торік склав більше 50 млн. грн. А у свої бренди в 2007 році Витмарк інвестував більш ніж 40 млн. грн.

В 2007-му році компанією сплачено податків у бюджети всіх рівнів - 41 млн 711 тисяч грн.

В 2007 році компанія вивела на ринок СНН нові продукти: соки й нектари премиум-класу ТМ "JAffa Select" в упакуванні тетра-призма 1 літр і 0, 5 літра, а також у скляному впакуванні 0,25 л, морси й дитяче харчування ТМ "Одеський консервний завод дитячого харчування", а також серію консервованих фруктів ТМ "Jaffa Selected fruit".

В 2008 році компанія планує розвивати свої основні стратегічні бренди - ТМ "Jaffa" і ТМ "Одеський консервний завод дитячого харчування", і, звичайно ж, традиційно дивувати й радувати споживачів своїми унікальними новинками. 2007 рік компанія " Витмарк-Україна" почала з нової унікальної серії іноваційних овочевих соків на основі томатного під торговельною маркою "Jaffa Select Томат+".

2.2 Аналіз середовища функціонування підприємства на зовнішніх ринках

Аналіз зовнішньоекономічної діяльності на макрорівні передбачає визначення ефективності експорту і імпорту продукції по окремих товарних групах. Особливе значення має оцінка ефективності зовнішньоекономічної діяльності підприємств в сучасних умовах, коли господарська самостійність повинна привести до підвищення відповідальності в обґрунтуванні управлінських рішень.

ТОВ «Вітмарк» здійснює зовнішньоекономічну діяльність з наступними країнами: Білорусь, Росія, Молдова, Франція, США, ОАЕ, Румунія, Ізраїль, Вірменія, Казахстан, Азербайджан, Таджикистан і Прибалтику.

ТОВ «Витмарк-Україна» має наступні показники по експортно-імпортних операціях за 2007 рік, які можна зрупувати за допомогою таблиці 2.

Таблиця 2 Експортно-імпортні операції ТОВ «Вітмарк» за 2007 рік

Країни-Партнери.	Експорт (тис. грн.)	імпорт (тис. грн.)
Росія	471,1	85
Білорусія	125,1	14,4
Молдова	69
Прибалтика	91	11
Франція	49,2
Німеччина		215
Іспанія		377
США	86,8
Загалом	892.2	702.4

З наведеної таблиці можна зробити наступні висновки:

- загальна сума експортно-імпортних операцій за 2007 рік складає 1 млн. 594.6 тис.грн., из цієї суми на частку імпортних операцій доводиться 44,4 %,а на частку експортних операцій доводиться 55,6 %;

- зробивши співвідношення імпорту та експорту, можна зробити висновок, що експорт в грошовому еквіваленті перевищує імпорт. Це свідчіть про те, що компанія має хороші позиції на закордонному ринку (рис.5);



Рис.5. Співвідношення експорту і імпорту за 2007 р.

- найкрупнішим експортні поставки ТОВ «Вітмарк» здійснює до Росії, на частку якої доводиться 52,8 % всіх експортних операцій;

- друге місце за об'ємом експортних операцій займає Беларусия - 14,1 % від суми всіх експортних операцій;

- на частку Прибалтики в експортних операціях доводиться 10,1 % від суми всіх експортних операцій (рис.6);.

Рис.6. Експортні операції ТОВ «Вітмарк» 2007г.

- найкрупніші імпортні операції «Вітмарк» здійснює з Іспанією, на частку цих операцій доводиться 53,7 % всіх імпортних операцій;

- друге місце, тут, займає Німеччина, на її частку припадає 30,6 % від суми всіх імпортних операцій (рис.7);



Рис.7. Імпортні операції ТОВ «Вітмарк» 2007 р.

- найкрупнішим діловим партнером компанії «Вітмарк» по експортно-імпортним операціям є Росія, на її частку по цим операціям доводиться 34,8 % від суми всіх експортно-імпортних операцій;

- другим по загальному обсягу експортно-імпортних операцій партнером компанії «Вітмарк» є Білорусія, на його частку припадає 10 % від загальної суми експортно-імпортних операцій;

- на частку Прибалтики доводиться 0,6 % (рис.8).

Рис.8. Експортно-імпортні операції ТОВ «Вітмарк» 2007 р.

ТОВ «Вітмарк» має достатньо велику кількість ділових партнерів за кордоном. Це такі фірми, як:

Фірма "Dohler", Німеччина;

Фірма "Cargill.", Іспанія;

Фірма "Wild", Іспанія;

Фірма "EAST EUROPEAN PRODUCTS TRADING, INC., США;

Фірма "SOGO", Франція;

Фірма "ГЕЛЕН", Росія;

Фірма "DTE", Прибалтика.

Сировину для виробництва соків з тропічних фруктів поставляють самі імениті авторитети в своїй галузі (компанії «Dohler», «Cargill», «Wild»), має міжнародний сертифікат якості ISO 9000 (табл.3). Фрукти і овочі для виробництва вітчизняних видів соку поставляються в основному власною сировинною базою компанії «Вітмарк», розташованій в екологічно чистій зоні Одеської області, в районі річки Кучурган, яку ще з часів Радянського Союзу за спеціальною постановою Кабінету Міністрів заборонено вдобрювати будь-якими штучними добривами. Сировина для продукції компанії «Вітмарк» схвалена Українським Науково Дослідницьким Інститутом Харчування Міністерства Охорони здоров'я України.

Таблиця 3 Постачальники сировини для продукції ТОВ «Вітмарк».

Фірма - постачальник	Місце розташування	Товар
“Dohler”	Німеччина	Концентрат тропічного соку
“Cargill”	Іспанія	Концентрат тропічного соку
"Wild"	Іспанія	Концентрат тропічного соку

Компанія «Вітмарк» також співробітничає з авторитетними дестрибъюторскими фірмами з різних країн світу. Найвідоміша з них це фірма "East European Products Trading, Inc., яка знаходиться в США, і займається розповсюдженням соків на території США та Канади. Фірма "East European Products Trading, Inc., закуповує у ТОВ «Вітмарк» наступні види соків:

Соки «Jaffa», за ціною 0,219 $ за один тетра пак (брик);

Соки «Jaffa Gold», за ціною 0,268 $ за один тетра пак (слим);

Соки «Jaffa Grand», за ціною 0,314 $ за одну пляшку;

Соки «Soletto», за ціною 0, 269 $ за один тетра пак (сквеар);

Соковмісткі напої «Sokko», за ціною 0,256 $ за одну пляшку.

Це дуже позитивні ціни для соків такої якості, і тому компанія «Вітмарк» дуже сильно зацікавлена в збільшенні обсягів поставок в цю країну. Цього року планується почати переговори з "East European Products Trading, Inc., про збільшення позиційного асортименту соків і нектарів, а також про збільшення обсягів поставок. З вищенаведеного аналізу зовнішньоекономічної діяльності ТОВ «Вітмарк» можна зробити наступні висновки:

- найкрупнішими споживачами продукції ТОВ «Вітмарк» є російські громадяни, які люблять і цінують соки українських виробників.

- головною метою компанії є збільшення обсягів експорту в США, Росію та країни Прибалтики.

- більш всього споживачами цінуються такі марки соків як: Jaffa Gold», «Jaffa Grand» і «Soletto»

Здійснивши аналіз діяльності ТОВ „Вітмарк”, можна зробити висновок, що підприємство працює рентабельно, успішно освоює нові види продукції і намагається тісно співпрацювати з закордонними партнерами. Але компанія не повністю використовує свої можливості.

На сучасному етапі компанія має великі резерви для поліпшення своєї господарської діяльності. Необхідно відзначити, що питома вага реалізованої продукції яка поставляється до Польщі складає від загального об'єму реалізації всього 0,1%, це дуже мало, тому що на соковому ринку цієї країни мало закордонних соків, а компанії які виробляють соки не мають власної сировинної бази. Більшість підприємств Польщі працюють на сировині яка імпортується в країну, а це сильно впливає на якість продукції і на її собівартість.

У зв'язку з підписанням ряду договорів між Україною та Польщею о поліпшені торгівлі, у компанії “Вітмарк” з'являється реальна можливість збільшення об'ємів збуту в Польщі. За підрахунками підприємства можливо розраховувати на зростання об'єму реалізації за рахунок ринку Польщі від 2 до 4%. Для того, щоб завоювати даний ринок, необхідно збільшити витрати на збутову діяльність.

Використовуючи метод Direct Costing (розподіл собівартості продукції на змінні і постійні витрати), розрахуємо очікуване збільшення граничного (маржинального) прибутку підприємства.

Маржінальний (граничний) прибуток Пм розраховується по формулі:

П_м = РП - (V + УП + П_р) - V = УП + П_р

де РП - реалізована продукція підприємства, тис. грн.

V - змінні витрати підприємства, тис. грн.

УП - умовно-постійні витрати

Дані по компанії «Вітмарк» за 2007 рік для розрахунку наведено нижче:

Реалізована продукція - 22,0 млн. грн.

Собівартість продукції - 14,0 млн. грн.

Змінні витрати - 9,38 млн. грн.

Умовно-постійні витрати - 4,62 млн. грн.

Прибуток від реалізації - 8,0 млн. грн.

За цими даними розрахуємо маржинальний прибуток:

П_м = УП + П_р = 4,62 + 8,0 = 12,62 млн, грн.

Для визначення маржинального прибутку визначемо беззбитковість підприємства.

Беззбитковість підприємства - це таке положення підприємства, коли є відсутнім прибуток від реалізації продукції - П_р = 0, У = 0 , тобто ціна на вироби дорівнює їх собівартості - У_і = С_і. Формула розрахунку має наступний вигляд:

У_і = С_і = V + УП/Q_кр

де V - змінні витрати собівартості виробу (матеріали, зарплата робітників, енергія);

УП - умовно-постійні витрати, що відносяться на річний випуск виробу;

Q_кр - критичний об'єм реалізації продукції, при якому Пр = 0,У =0.

Визначимо критичний об'єм реалізації продукції в натуральному виразі.

Qкр = УП/(У1 - V1)

Для визначення об'єму в грошових одиницях необхідно здійснити множення обох частин рівняннь на У1. Формула розрахунку буде мати вигляд:

(У_п* У₁)

У1*Qкр = У₁ * N_кр = -------------

(У₁ * V₁)

Розрахуємо критичний об'єм реалізованої продукції за даними 2007 року для компанії ТОВ «Вітмарк»:

УП_ф * РП_Ф

РП_кр = -----------------------

(РП_ф - УV_i * Q_Фi)

Таким чином > РПкр = 4,62 * 22,0 / (22,0 - 9,38) = 8,0 млн. грн.

При критичному об'ємі реалізованої продукції РП_кр = 8 млн.грн. Зона стійкого положення (зона безпеки) підприємства знаходиться між 8 млн. грн. і 22 млн. грн.

Необхідно відзначити, що об'єм реалізованої продукції може збільшиться з освоєнням нових ринків в середньому на 20%, а умовно-постійні витрати збільшаться за рахунок збільшення витрат на маркетингові дослідження, і у тому числі на рекламу, на 20%, то граничний прибуток збільшится на:

ДП = ДП_о+ ДП_уп

ДП= 8,0*0,2 + 0,693 =1,6 + 0,693 =2,293 млн. грн

де П_о - зростання прибутку від збільшення реалізованої продукції на 20%.

П_уп - збільшення граничного прибутку за рахунок зменшення умовно-постійних витрат при збільшенні реалізованої продукції I_м =120% і збільшення умовно-постійних витрат на маркетингові дослідження I_м = 1,02, у тому числі на збутову діяльність.

УП * I_м

ДП_уп= УП - --------------

I_рп

ДП_уп= 4,62 - (1,2 / 1,2 * 1,02) = 0,693 млн. грн.

Для розширення ринку збуту слід збільшити збутову діяльність в країнах ЄС. До використаних підприємством форм збуту продукції на ринку слід використовувати всі відомі методи реклами: телебачення, пресу, ярмарки, виставки і інше.

2.3 Аналіз особливостей організації зовнішньоекономічної діяльності підприємства та її результативності

Організувати зовнішньоекономічну діяльність можна різними способами. Найпростішим способом виходу на зовнішній ринок є експорт. За інтенсивністю і обсягами розрізняють нерегулярний і регулярний експорт. Нерегулярний експорт - це пасивний рівень зовнішньоекономічних відносин, коли підприємство час від часу експортує свої надлишки і продає товари місцевим оптовикам, що представляють закордонних покупців. Про регулярний експорт можна говорити тоді, коли підприємство має за мету розширити свої зовнішньоторговельні операції на конкретному ринку.

Застосовуючи стратегію експорту, підприємство виготовляє свої товари у власній країні, пропонуючи їх на експорт у модифікованому або в немодифікованому вигляді. Серед переваг цього способу можна виділити:

- потребує мінімальних змін у товарному асортименті

підприємства, його структурі;

- потребує мінімальних інвестиційних витрат та поточних грошових зобов'язань;

- забезпечує мінімальний ризик при вході на ринок та легкість виходу.

Експорт буває двох різновидів: непрямий і прямий. За непрямого експорту підприємство користується послугами посередників, а за прямого проводить експортні операції самостійно. Підприємства, що тільки починають свою експортну діяльність, частіше використовують непрямий експорт. Вони віддають перевагу цьому варіанту з двох причин. По-перше, такий експорт потребує меншого обсягу капіталовкладень, оскільки підприємству не доводиться створювати за кордоном власний торговий апарат або налагоджувати мережу контактів. По-друге, за непрямого експорту підприємство менше ризикує. Оптовою реалізацією товару займаються посередники, які застосовують у цій діяльності свої специфічні професійні знання, уміння і послуги, і тому продавець, як правило, робить менше помилок.

Використання посередників при експорті має не тільки переваги, а й недоліки:

ізольованість виробника від ринку, відсутність інформації про реакцію споживача на товар;

залежність експортера від посередника;

недостатня увага посередника до роботи з товаром експортера;

відсутність у посередника в силу різних причин прагнення просувати товар експортера на всі доступні сегменти цільового ринку.

Непрямий експорт, або делегування повноважень без інвестування, має різноманітні форми.

1. Передача повноважень з експорту передбачає використання системи збуту, що знаходиться в одній або декількох країнах і належить іншому підприємству. Таку систему збуту експортер використовує тоді, коли його потенціал слабкий, щоб діяти самостійно на зовнішньому ринку.

2. Експортна франшиза - такий спосіб організації справи, за якого франчайзі купує у відомої компанії право на продаж її товарів під її товарним знаком.

3. Комерційні посередники активно беруть участь в експортних операціях. їх розрізняють за двома ознаками: винагороді (торгова націнка або комісійні) і сталості зв'язків з експортером. Основні види посередників, що працюють у сфері міжнародної торгівлі, такі:

- міжнародний маклер шукає і налагоджує контакти, не

одержуючи повноважень продавця і покупця, працює за комісійні (куртаж) з обох сторін угоди;

- агент із закупівлі виконує доручення покупця знайти за кордоном товар визначеної якості і за визначеною ціною, з конкретним терміном постачання;

- агент з продажу виконує доручення експортера вивчити ринок, продати і поставити товар, виписати рахунок на умовах одержання комісійних у відсотках від ціни. Може бути гарантом покупця за додаткову плату; комісійний агент представляє експортера - постачальника товару за кордоном, працює на основі контракту; агент з міжнародної торгівлі купує і продає від свого власного імені;

- концесіонер - посередник міжнародної торгівлі, у якого тісний зв'язок з експортером, працює на умовах контракту і виконує три основні функції: торгову, технічну, фінансову;

- імпортер-дистриб'ютор укладає контракт з експортером, інколи працює на умовах виключності. Основа взаємовідносин із експортером - традиція. Сам виписує рахунки й інформує про покупців.

Прямий експорт передбачає прямий продаж через власний торговий персонал. Він застосовується у випадку, коли легко визначити споживачів або вони самі знаходять продавця. Організація прямого експорту може здійснюватися за допомогою:

- експортного відділу, що вирішує всі питання з просування товару на зовнішній ринок;

- торгового представника, який відряджений за кордон і працює тільки на своє підприємство. Він добре знає товар і просуває його на ринок;

- представництва - команди, яка постійно працює за кордоном, головним завданням якої є стимулювання збуту, укладання угод, контроль за їх виконанням.

Спільна підприємницька діяльність. Ця стратегія виходу підприємства на зовнішній ринок ґрунтується на поєднанні його зусиль із ресурсами комерційних підприємств країни-партнера з метою створення виробничих і маркетингових потужностей. На відміну від експорту при спільній підприємницькій діяльності (СПД) формується партнерство, у результаті якого створюються певні потужності. Законодавство ряду країн передбачає, що присутність на їхньому ринку іноземної компанії можлива лише при укладанні контракту з місцевими фірмами про виробництво товарів у цих країнах. Навіть промислово розвинені країни іноді чинять тиск на експортерів, щоб вони створювали спільні виробництва за грнежем.

Міжнародний маркетинг виділяє чотири види СПД:

1) ліцензування;

2) виробництво за контрактом;

3) управління за контрактом;

4) підприємства спільного володіння.

Ліцензування є одним із найпростіших шляхів виходу на зовнішній ринок. Ліцензіар укладає на закордонному ринку угоду з ліцензіатом, передаючи права на використання виробничого процесу, товарного знаку, патенту, торгового секрету в обмін на гонорар або ліцензійний платіж. Ліцензіар одержує вихід на ринок з мінімальним ризиком, а ліцензіату не доводиться починати з нуля, тому що він відразу набуває виробничого досвіду, добре відомий товар або ім'я. Використання ліцензування при СПД має економічні, стратегічні і політичні мотиви. Економічні мотиви полягають у тому, що ліцензіар знижує ризик створення виробництва за грнежем з огляду на невеликий обсяг продажу, небезпеку удосконалення товару конкурентом, обмеженість ресурсів тощо. Великі підприємства з диверсифікованим виробництвом, переглядаючи асортимент, зосереджують зусилля на сильних сторонах своєї діяльності, що дають високий прибуток. Продаючи ліцензії, вони відмовляються від продукції і технології, що не становлять інтерес сьогодні. У цьому полягає стратегічний мотив ліцензійної угоди. Політичні і правові мотиви лежать в основі ліцензійної угоди тоді, коли є обмеження на придбання іноземцями власності в країні-реципієнті або відсутній захист іноземної власності. Для зазначеного способу є характерним:

O наявність патентно-ліцензійного продукту або ноу-хау;

O використання для проникнення на новий ринок;

O обмежені інвестиційні витрати та поточні зобов'язання.

Однак ліцензування має й недоліки - підприємство має

менший контроль над ліцензіатом, ніж над своєю філією. До того ж, у випадку великого успіху ліцензіата, прибутки підуть саме йому, а не ліцензіару. У результаті, виходячи на зовнішній ринок таким способом, підприємство може саме створити собі конкурента. Передаючи права на об'єкт ліцензійної угоди, підприємство втрачає контроль над своїми активами. Тому в ліцензійному контракті необхідно передбачити такі моменти:

u умови його припинення, якщо сторони не виконують своїх зобов'язань;

u методи перевірки якості товару, послуг;

u зобов'язання щодо витрат на створення системи збуту;

u географічні межі застосування активів;

u умови використання новаторських технологій, заснованих на знаннях, переданих за ліцензійною угодою;

u конфіденційність інформації, що міститься в ліцензійній

u УГОДІ.

Іншим різновидом стратегії СПД є виробництво за контрактом, тобто укладання контракту з місцевими виробниками на випуск товару. Причини, що зумовлюють використання такого способу:

дефіцит власних потужностей;

наявність перешкод для експорту у відповідну країну;

високі транспортні витрати;

економія на факторах виробництва.

Загальна схема виробництва за контрактом на практиці має різні модифікації. Значного поширення набуло виробництво комплектуючих. До різновидів виробництва за контрактом відносять переробку давальницької сировини - толінгові операції. Технологічна схема їх виконання полягає у постачанні вітчизняних матеріалів, напівфабрикатів і компонентів за кордон, де вони обробляються, монтуються, а потім реімпортуються як готова продукція.

Цей спосіб виходу на зовнішній ринок також має недоліки. Застосовуючи його, підприємство менше контролює процес виробництва, що може мати наслідком втрату частини потенційних прибутків. Однак підрядне виробництво дає підприємству можливість розгорнути свою діяльність на зовнішньому ринку швидше, зі меншим ризиком і з перспективою вступу в партнерство з місцевим виробником або купівлі його підприємства.

Ще одним способом виходу на зовнішній ринок, що відносять до стратегії СПД, є управління за контрактом. За такого способу підприємство надає закордонному партнеру "ноу-хау" у сфері управління, а той забезпечує необхідний капітал. Інакше кажучи, підприємство експортує не товар, а скоріше управлінські послуги. Частіше за все це відбувається у формі консультацій для іноземних компаній. Такий спосіб використовувало підприємство "Хілтон", організовуючи роботу готелів у різних країнах світу. З погляду країни-реципієнта контракт на управління усуває потребу в прямих інвестиціях як засобі, обов'язковому для одержання управлінської допомоги. Підприємству, що надає такі послуги, контракти допомагають уникнути ризику втратити капітал, коли прибуток від інвестицій не високий, а капітальні витрати непомірно великі.

Управління за контрактом широко застосовується у країнах, що розвиваються, які мають капітал і виконавчий персонал, але не мають "ноу-хау" і кваліфікованих працівників. Пропозиції щодо кооперації за участю закордонного капіталу в цих країнах нерідко відхиляються через острах допустити іноземне засилля. Угода ж на здійснення комплексу робіт в галузі менеджменту обмежена в часі, і в остаточному підсумку закордонні фахівці будуть замінені місцевими.

Цей спосіб виходу на зовнішній ринок характеризується мінімальним ризиком і одержанням прибутку із самого початку діяльності. Недолік його полягає в тому, що для виходу на зовнішній ринок підприємству необхідно мати достатній штат кваліфікованих управлінців, котрих можна використовувати з більшою вигодою для себе. До цього способу також недоцільно вдаватись у тому випадку, коли самостійне здійснення всього бізнесу принесе підприємству, що виходить на зовнішній ринок, набагато більші прибутки. Крім того, управління за контрактом на якийсь час позбавляє підприємство можливості розгорнути власний бізнес у цій закордонній країні.

Ще одним способом проникнення на зовнішній ринок є створення підприємства спільного володіння. Таке підприємство є результатом об'єднання зусиль закордонних і місцевих інвесторів з метою створення місцевого комерційного підприємства, яким вони володіють і управляють спільно. Існують різні шляхи заснування такого підприємства, наприклад закордонний інвестор може купити частку в місцевому підприємстві, або місцеве підприємство може купити собі частку у вже існуючому місцевому підприємстві закордонної компанії, або обидві сторони можуть спільними зусиллями створити нове підприємство. Основні риси цього способу:

він є обов'язковим при виході на окремі ринки;

потребує інвестиційних витрат;

супроводжується політичними ризиками;

має високу ймовірність конфліктів з партнерами;

передбачає складну процедуру виходу з ринку.

Підприємство спільного володіння може виявитися необхідним або бажаним з економічних або політичних міркувань. Зокрема, виходячи на зовнішній ринок, підприємство має дефіцит фінансових, матеріальних або управлінських ресурсів для здійснення проекту самотужки. Інша можлива причина - іноземний уряд тільки в такий спосіб допускає на ринок своєї країни товари іноземних виробників.

Цей спосіб, як і інші, не позбавлений недоліків. Партнери, що походять з різних країн, можуть розійтися в думках з питань, пов'язаних із капіталовкладеннями, маркетингом та іншими аспектами діяльності. Наприклад, багато американських фірм, вивозячи капітал у ті або інші країни, прагнуть використовувати зароблені кошти для повторного інвестування на розширення виробництва, а місцеві підприємства цих країн нерідко надають перевагу вилученню цих надходжень з обороту. Американські підприємства велику роль відводять маркетингу, а місцеві інвестори найчастіше покладаються винятково на організацію збуту. Крім того, створення підприємств спільного володіння може ускладнити для транснаціональної компанії втілення в життя конкретних заходів у сфері виробництва і маркетингу у світовому масштабі.

Стратегія прямого інвестування. Велика кількість підприємств, що ведуть зовнішню торгівлю, з часом засновують за кордоном власні виробничі філії для виготовлення товарів, споживаних на іноземному ринку. Цей спосіб виходу на зовнішній ринок передбачає інвестування капіталу в створення за кордоном власних складальних або виробничих підрозділів, забезпечуючи найбільш повне залучення підприємства до ЗЕД. У міру накопичення компанією досвіду експортної роботи і за досить великого обсягу такого зовнішнього ринку виробничі підприємства за кордоном дозволяють очікувати на значні вигоди. Основні риси цього способу:

максимальні інвестиційні витрати та поточні грошові зобов'язання;

максимальна відповідальність за результати діяльності;

максимальний контроль за діяльністю;

складна процедура виходу з ринку.

Створення закордонної виробничої філії є формою прямих інвестицій в економіку іноземної держави. Фірма може керуватися такими мотивами:

- вертикальна інтеграція, коли необхідний контроль над різними етапами проходження товару від стадії сировини до його розподілу. Товари і маркетинг досить складні і вимагають об'єднання ресурсів декількох країн;

- міждержавна раціоналізація виробництва, коли є істотні розходження у вартості робочої сили, капіталу, сировини. Виготовлення комплектуючих частин у країні-експортері, а складання здійснюється в іншій країні, де дешевша робоча сила;

- теорія життєвого циклу товару, коли він перебуває на різних стадіях життєвого циклу у різних країнах;

- державне стимулювання інвестицій, коли надаються певні пільги для іноземних інвесторів, що і мотивує їх до відкриття своїх філій або самостійних підприємств;

- політичні мотиви, коли інвестиції в економіку певної країни пов'язані з її політичними рішеннями щодо інших країн.

Одна з переваг такої стратегії полягає в тому, що підприємство може заощадити кошти за рахунок більш дешевшої робочої сили або сировини, за рахунок пільг, наданих іноземними урядами закордонним інвесторам, за рахунок скорочення транспортних витрат тощо. Створюючи робочі місця в країні-партнері, підприємство забезпечує собі тим самим сприятливіший клімат у цій країні. Застосовуючи стратегію прямого інвестування, підприємство налагоджує глибші відносини з державними органами, клієнтами, постачальниками і дистриб'юторами країни, на ринок якої воно виходить. Це дає можливість краще пристосовувати свої товари до місцевого маркетингового середовища.

І, нарешті, важлива характеристика прямого інвестування полягає в тому, що здійснюючи його, підприємство зберігає повний контроль над своїми капіталовкладеннями і, отже, може розробляти такі установки у сфері виробництва і маркетингу, які будуть відповідати її довгостроковим завданням у міжнародному масштабі.

Однак це і найбільш ризикована форма організації ЗЕД - всі ризики інвестування підприємство бере на себе. Адже має місце певний контроль з боку уряду іноземної держави, особливо в питаннях вивезення прибутку, орендної плати тощо. Потенційно можливі націоналізація інвестиції, військові перевороти, жорсткі урядові обмеження тощо.

Чинники, що впливають на організацію зовнішньоекономічної діяльності, доцільно розбити на дві групи: зовнішні та внутрішні. Такий підхід зручний тим, що дозволяє пов'язати їх із стратегічним менеджментом, основою якого є SWOT-аналіз. Перша частина цього аналізу - "сильні і слабкі сторони" підприємства - відтворює внутрішні чинники. Друга частина - "можливості та загрози" - пов'язана із зовнішніми чинниками.

Внутрішні чинники включають:

1) масштаби зовнішньоекономічної діяльності;

2) витрати;

3) складність продукції;

4) досвід;

5) контроль.

1. Масштаби зовнішньоекономічної діяльності. Кожна організація, що бере участь у міжнародному бізнесі, може проводити різноманітну кількість операцій. При невеликому їхньому масштабі і малій номенклатурі, як правило, на початковому етапі, не потрібно створювати додаткові структурні підрозділи, а тим більше засновувати зовнішньоторговельну фірму або ж купувати офшорну компанію. Як показує досвід, зручно скористатися матричною структурою. В рамках наявної організаційної структури підприємства виділяється тимчасова група управління проектом виходу на зовнішні ринки, що безпосередньо підпорядковується вищому керівництву. Такий підхід, по-перше, робить безболісною організаційну перебудову, а no-друге, дає змогу вищому керівництву тримати питання міжнародного бізнесу під своїм контролем. У випадку розширення ЗЕД можна створювати спеціальні підрозділи або офшорні компанії. Якщо ж вийти на ринок із даною продукцією не вдалося, можна створювати іншу проектну групу.

2. Витрати. Виробництво за кордоном або продаж продукції на зовнішніх ринках пов'язані з постійними витратами, тому при малому обсязі виробництва дешевше залучити до роботи сторонню фірму, що займається міжнародним бізнесом. Фірма, яка спеціалізується на міжнародних операціях, може перенести постійні витрати на послуги, надані більш ніж одній фірмі. Коли бізнес зростає достатньою мірою, дешевшим варіантом може стати ведення міжнародних операцій самотужки, а не придбання послуг зовнішньої фірми. Тому будь-якій фірмі варто періодично по-новому оцінювати проблему ведення міжнародних операцій власними силами.

Підключення за контрактом зовнішньої організації може обійтися дешевше, якщо вона має у своєму розпорядженні надлишкові потужності в сферах виробництва або збуту, і ці потужності легко використовувати. Такий варіант означає скорочення часу підготовки до ведення міжнародних операцій і прискорення початку надходження готівкових коштів. Більш того, місцева фірма-підрядчик може мати конкретні знання про ринок, наприклад про те, як діяти в умовах мексиканського законодавства і дешевої праці; одержання таких знань власними силами може обійтися фірмі-замовнику дуже дорого.

В той же час створення спільного підприємства іноді пов'язано з підвищенням витрат, обумовлених веденням переговорів із фірмою-партнером, появою додаткової штаб-квартири і неминучих витрат для підтримки відносин із партнером. Додаткові витрати можуть бути також викликані звітністю, що повинна задовольняти потреби більш ніж однієї фірми.

3. Складність продукції. Частина витрат пов'язана з передачею технології. Як правило, дешевше обходиться передача всередині "родини" фірм, наприклад від головної фірми - філії, ніж іншій компанії. Відмінності у витратах особливо суттєві, коли технологія складна, адже персонал філії добре знайомий з підходами, що використовує фірма в цілому. З цієї причини, чим складніша технологія, що використовується, тим більш імовірно, що компанія здійснить експансію в інші країни шляхом створення свого підприємства, а не підписання контракту із сторонньою закордонною фірмою на виробництво продукції від свого імені.

4. Досвід. На початковому етапі виходу на міжнародні ринки лише деякі компанії готові витрачати значну частину ресурсів на міжнародні операції; фірми можуть просто не мати у своєму розпорядженні коштів, достатніх для швидкого розгортання діяльності за кордоном. Як наслідок, такі фірми нарощують свою участь у міжнародному бізнесі поетапно. На початкових етапах вони намагаються зберегти свої ресурси і зосереджувати їх, у першу чергу, в країні базування, а не за кордоном. Цим обумовлюється вибір таких операційних форм, що пов'язані з перекладанням тягаря власне міжнародних операцій на зовнішні організації. З розширенням закордонної діяльності фірма починає розглядати свій міжнародний сектор окремо від внутрішнього. Потім виявляється тенденція до обслуговування міжнародних операцій власними силами і до зростання частки ресурсів, які розміщують за кордоном.

Ключову роль відіграє також наявність виробничих, управлінських, організаційних передумов, необхідних для міжнародного бізнесу, насамперед висококваліфікованих спеціалістів; добре знання кон'юнктури закордонних ринків (природно-географічних, економічних, політичних, національних, релігійних і культурних особливостей); наявність достатніх фінансових, в тому числі і валютних, ресурсів; доступ до сучасних засобів оперативного міжнародного зв'язку і т.ін.

5. Контроль. Чим більше угод фірма укладає з іншими фірмами, тим ймовірніше, що вона втратить контроль над прийняттям рішень, а це може відобразитись на оптимізації її діяльності на глобальному рівні, включаючи такі питання, як географія розширення виробництва, освоєння нових видів продукції або забезпечення якості. Угоди із зовнішніми організаціями передбачають також розподіл прибутків, що має велике значення для підприємств із високим потенційним прибутком. Фірма при цьому ризикує і тим, що її конфіденційна інформація стане відомою конкурентам. Деякі аналітики вважають, що втрата контролю над гнучкістю бізнесу, прибутками і поводженням у конкурентному середовищі - це найважливіша змінна, яка впливає на вибір того чи іншого режиму міжнародних операцій.

До зовнішніх чинників належать:

1) економічна свобода;

2) конкуренція;

3) присутність у державі;

4) ризики.

1. Економічна свобода включає такі чинники, як пряме заміщення окремих форм діяльності, визначення ставок податків, розміри коштів, що репатріюються, вимоги (фактичні або можливі) дотримання умов антимонопольного законодавства, висунення умов, за яких актив, що є приватною власністю, потрапляє в суспільний сектор і стає доступним для інших.

Індекс економічної свободи визначається кількістю балів, що набираються країною з урахуванням десятьох економічних чинників. Використовуються такі чинники, як торгова політика, податкова політика, втручання уряду в економіку, монетарна політика, потоки капіталу й іноземні інвестиції, банківська політика, контроль заробітної плати і цін, права власності, регулювання і чорний ринок. По кожній із цих десяти категорій автори використовували близько п'ятдесяти незалежних економічних критеріїв для одержання емпіричної картини рівня економічної свободи в кожній країні. Дослідження недвозначно показує, що країни, у яких забезпечено найвищий рівень економічної свободи, мають і більш високий рівень життя.

2. Конкуренція. Коли фірма має дефіцитні, унікальні, важко відтворювані ресурси, їй набагато простіше вибрати бажану форму діяльності за кордоном. Якщо ймовірна гостра конкуренція, фірма може бути змушена вибрати не найефективнішу форму бізнесу, але якщо вона цього не зробить, конкурент захопить ринок. Можливість конкуренції може змушувати фірму вибирати стратегію прискореного розширення закордонних операцій, але тільки (через обмеженість ресурсів) шляхом укладення відповідних угод з іншими фірмами.

Зводити до мінімуму конкуренцію на конкретних ринках можна також за допомогою угод про співробітництво, що перешкоджають виходу нових конкурентів на ринок і визначальному частковому розподілу ресурсів або обсягів виробництва. Ефективність таких дій частково залежить від обраного різновиду міжнародних операцій, а також від прихильного ставлення державних органів до визначеної угоди.

3. Присутність у країні. Коли компанія уже веде операції в якійсь країні, використання підрядної фірми стає вже не таким вигідним і втрачає зміст. Інакше кажучи, компанія знає, як діяти в чужій країні, і може розпоряджатися в ній надлишковими потужностями, достатніми для нарощування обсягу виробництва. Багато чого, проте, залежить від відповідності спеціалізації діючої закордонної філії тому виду продукції або послуг, що передається за кордон. Коли така відповідність має місце, найвірогідніше, що нове виробництво буде освоєне власними силами. У компаніях із високим рівнем диверсифікації діючі іноземні підприємства можуть випускати продукцію, яка настільки відрізняється від переданої їм із центральної штаб-квартири, що простіше буде мати її з досвідченою сторонньою фірмою.

4. Ризики. У бізнесі існують найрізноманітніші ризики. Проте ризик, пов'язаний із можливістю політичних або економічних змін, що можуть знизити захищеність активів фірми та одержуваних прибутків, керівництво корпорацій часто ставить на перше місце у міжнародних операціях. Один із засобів зведення до мінімуму втрат від захоплення активів у подібних ситуаціях полягає в їх мінімізації за кордоном. Побоювання такого ж роду можуть обумовити вибір угод, заснованих на поділі активів з іншими фірмами. Ці ж обставини змушують уряди країн-реципієнтів обережно вводити обмеження будь-яких операцій через побоювання сутички з протидією з боку більш ніж однієї фірми.

Одним із засобів розподілу ризику є розміщення операцій у декількох країнах. Подібна стратегія зменшує можливість одночасного впливу на всі активи таких негативних подій, як конфіскація, введення валютного контролю або навіть скорочення збуту через спад виробництва в країні-реципієнті. Розосередженням операцій можна зменшити можливі втрати, а також річні коливання сукупних прибутків. Для компаній, що не опанували міжнародних операцій повною мірою, ті форми діяльності, що дають змогу мінімізувати витрати власних ресурсів, Можуть одночасно сприяти прискоренню виходу фірми на більшу кількість ринків. Проте такі форми менш привабливі для компаній із розвинутою міжнародною діяльністю чи компаній, що володіють ресурсами, достатніми для самостійного проведення операцій за кордоном.

Участь у міжнародному поділі праці дозволяє досягати поставлених економічних цілей при менших витратах виробничих ресурсів.

Особливе значення має оцінка ефективності зовнішньоекономічної діяльності підприємства в сучасних умовах, коли господарська самостійність і незалежність неминуче повинні привести до підвищення відповідальності й обґрунтованості прийнятих управлінських рішень.

Для визначення економічної ефективності зовнішньоекономічної діяльності на рівні підприємства можна рекомендувати методику, запропоновану Т.В.Миролюбовой і вже апробовану на ряді великих промислових підприємств. Суть методики в наступному.

Розраховується показник економічної ефективності експорту:

ЭЭ_экс = Ов._ф + В_р - З_экс, (2.1)

де ЭЭэкс - показник економічного ефекту експорту, тис.грн.;

Ов.ф - гривневий еквівалент відрахувань у валютний фонд підприємства, що розраховується шляхом перерахування валютного виторгу в грн. за курсом на дату надходження валюти, тис.грн.;

Вр - гривневий виторг від обов'язкового продажу валюти, тис.грн.;

Зэкс - повні витрати підприємства на експорт, тис.грн.

, (2.2)

де Ээкс1 - показник економічної ефективності експорту;

, (2.3)

де Ээкс2 - показник економічної ефективності експорту;