Фінансовий менеджмент як наука

Размещено на http://www.allbest.ru/

Фінансовий менеджмент як наука

Традиційно вважається, що фінансовий менеджмент як наука відокремився від прикладної мікроекономіки у 50-х роках XX ст. Початок процесу розробки сучасної теорії фінансів, за свідченням відомих фахівців з цієї галузі Т.Є. Коупленда і Дж.Ф. Уостона, поклала публікація праці Ф. Модільяні і М. Міллера у 1958 р. про вплив дивідендної політики на ефективність інвестицій в акції. Втім окремі розробки із застосуванням математичних моделей, що призвели до формування сучасної теорії управління фінансами, проводились ще до другої світової війни. Так, у 1938 р. Дж. Вільямс запропонував відому модель оцінки вартості фінансового активу, яка стала основою фундаменталістського підходу. Основи сучасної теорії портфеля було започатковано у 1952 р. працями Г. Марковіца. Пізніше дослідження цього напрямку набули значного розвитку. У 1990 р. Г. Марковіца разом з М. Міллером і У. Шарпом було нагороджено Нобелівською премією за праці з теорії фінансової економіки.

Справжнього розвитку теорія фінансового менеджменту набула у післявоєнний період, коли сформувалася система світових фондових ринків, пов'язаних між собою глобальними комп'ютерними мережами, і була створена серцевина науки - теорія портфеля і теорія структури капіталу. Ідея Г. Саймона про задоволення інтересів власників як основна мета діяльності підприємства набула основоположного значення у фінансовому менеджменті. З розвитком фондового ринку вона набула більш конкретного вигляду і формулюється як максимізація ціни акцій, або ціни компанії. Концепція орієнтації управлінських рішень на зростання вартості компанії є популярним напрямком економічної науки, який динамічно розвивається на стику корпоративних фінансів, стратегічного і операційного менеджменту. Дисципліна «Фінансовий менеджмент» як наука вивчає методологію і техніку управління фінансами великої компанії. Формування дисципліни здійснилося шляхом природного доповнення деяких розділів теорії фінансів аналітичними розділами бухгалтерського обліку (аналіз фінансового стану компанії, аналіз і управління дебіторською заборгованістю тощо. Однак логіка розвитку цієї науки за останні двадцять років свідчить про неухильне зближення з теоріями управління, або загальним і виробничим менеджментом.

Методологічною базою вирішення фінансових проблем підприємства є розширене трактування сутності науки управління. Воно передбачає наявність двох вимірів: менеджмент як функціональне поняття, що охоплює процеси і функції на діючому підприємстві (закупівля, виробництво, збут, фінанси); менеджмент як організаційне поняття, що охоплює процеси управління на різних організаційних рівнях (дільниця, цех, підприємство, корпорація і т.ін.).

Найбільш повно і деталізовано зміст сучасних теорій корпоративного управління викладено у зарубіжних підручниках і монографіях, багато з яких перекладено українською і російською мовами. Серед них - праці Г.Дж. Александера, Дж. Бейлі, Є.Ф. Брігхсма і Л. Гапенські, Дж. Лінтнера, Дж. Моссина, Дж. Ван Хорна, В.Ф. Шарпа, Р. Харрода, Дж. Хікса та інших. Є розробки вітчизняних авторів, які враховують особливості національного економічного, політичного і корпоративного розвитку. До них відноситься серія підручників І.О. Бланка, О.Д. Василик, А.А. Пересади, А.М. Поддєрьогіна, О.С. Стояновоі, В.М. Суторміної. Г.Б. Поляка, О.О. Терещенка, О.С. Філімоненкова, В.М. Шелудько і С.І. Юрія.

Фінансовий менеджмент пропонує необхідний набір методів для досягнення тих цілей, які підприємство ставить перед собою. Головне - обрати методи, які відповідають меті, та зуміти їх застосувати. Фінансовий менеджмент, або управління фінансовими ресурсами і відносинами, охоплює систему принципів, методів, форм і прийомів регулювання ринкового механізму у сфері фінансів з метою підвищення конкурентоспроможності суб'єкта господарювання.

Інвестиційні стратегії підприємств можуть забезпечити додаткове проникнення залучуваного капіталу. В останні роки глобалізація стала складовою частиною корпоративної стратегії, а прямі іноземні інвестиції зробились невід'ємними, а не просто можливими.

Окрім того, прихід нових технологій (наприклад, Інтернет) надає компаніям можливість посилити дієвість стратегії, посередництвом якої вони проникають на ринки, а також підвищити ефективність своїх інвестицій.

Інвестиційний менеджмент - це велика і важлива глобальна індустрія, яка несе відповідальність за трильйони доларів, євро, фунтів та ієн. Активи цієї світової індустрії у 2006 році досягли рекордного показника у 55 трлн. дол. Найбільшим світовим джерелом інвестиційних ресурсів є США (48%), на другому місці - Японія (11%) та Велика Британія (7%). В останні роки найбільше зростання демонструють країни Азійсько-Тихоокеанського регіону, а також Китай та Індія.

Система інвестиційного менеджменту реалізує свою головну мету й основні задачі шляхом здійснення певних функцій. Ці функції поділяються на дві основні групи, які визначені комплексним змістом системи управління інвестиційною діяльністю:

- функції інвестиційного менеджменту як управлінської системи. Ці функції є складовими частинами будь-якого процесу управління поза залежністю від виду діяльності підприємства, його організаційно-правової форми, розміру, форми власності і т. ін. В теорії управління ці функції характеризуються як загальні.

- функції інвестиційного менеджменту як спеціальної області управління підприємством. Склад цих функцій визначено конкретним об'єктом даної управлінської системи. Теорія управління розглядає ці функції як специфічні.

У найбільш загальному вигляді склад функцій інвестиційного менеджменту у розрізі цих груп представлений в табл. 1.

Основні функції міжнародного інвестиційного менеджменту як спеціальної області управління підприємством розглянуті у найбільш агрегованому вигляді. Кожна з цих функцій може бути конкретизована більш цілеспрямовано з урахуванням специфіки інвестиційної діяльності окремих підприємств. При здійсненні такої конкретизації на кожному підприємств може бути побудована багаторівнева функціональна система управління інвестиційною діяльністю.

Процес управління інвестиційною діяльністю базується на певному механізмі. Механізм інвестиційного менеджменту представляє собою систему основних елементів, що регулюють процес розробки і реалізації інвестиційних рішень підприємства.

фінансовий корпоративний інвестиційний підприємство

Таблиця 1. Характеристика основних функцій інвестиційного менеджменту в розрізі окремих груп

При залученні зовнішніх джерел активів важливої ролі набуває така характеристика як інвестиційний клімат регіону. Інвестиційним кліматом (Investment climate) в загальному розумінні називають ситуацію, що склалася в регіоні, з точки зору вітчизняних та зарубіжних інвесторів, які вкладають свій капітал у розвиток його економіки. Цей показник включає в себе значну кількість факторів ризику, що складаються під впливом зовнішніх та внутрішніх умов, ситуацій та перспектив розвитку. Найчастіше під інвестиційним кліматом розуміють соціально-політичні та економічні (зовнішні і внутрішні) ризики. Сукупність економічних, соціальних та політичних ризиків характеризує стан фінансової безпеки регіону. Міжнародні кредитори та інвестори впевнені в необхідності оцінки політичного ризику. Але визначення та розрахунок цього ризику представляє собою складну задачу. Один з підходів, який передбачає включення економічних, соціальних і політичних факторів до оцінки ділового клімату, заснований на так званому індексі ділового ризику (BERI). Група експертів присвоює кожному регіонові суб'єктивну оцінку від 1 до 100, враховуючи в своїх оцінках широкий спектр факторів. Ці фактори включають: нормативно-правове поле, дії керівництва, які можуть відобразитися на потоці грошових коштів і вартості власності в даному регіоні, економічні фактори, такі як інфляція, безробіття, доходи населення. Інформацію про інвестиційний клімат можна отримати завдяки рейтинговим агенціям. Так, наприклад, завдяки рейтингам Standard & Poor's, Moody's та Fitch інвестор вивчає перспективність капіталовкладень у той чи інший проект. Трапляється, що будівничі рейтингів помиляються, й інвестор програє. Проте це не привід нехтувати оцінками «аналітичної трійки», адже альтернативи цим впливовим агенціям наразі не існує. Фахівці провідних рейтингових агенцій, зазвичай, виставляють свої оцінки так, щоб рейтинг кредитоспроможності окремої компанії не був вищим за суверенний рейтинг держави, в якій її зареєстровано. Інвестор, який шукає місце для капіталовкладень за кордоном, здебільшого вивчає два рейтинги: оцінки надійності свого потенційного партнера (якщо його діяльність оцінена фахівцями «трійки») і так званий суверенний рейтинг країни (див. табл. 2), в економіку якої він збирається вкладати кошти. Для банків агенції розробили окрему систему класифікації - рейтинг внутрішньої фінансової стійкості (категорії A, B, C, D, E). Завдяки цьому рейтингу інвестор має можливість оцінити фінансову політику установи поза зовнішніми економічними та політичними ризиками. За цими рейтингами можна визначити кілька макроекономічних показників: за методологією Standard & Poor's рейтинг ААА відповідає рівню інфляції від 0 до 10%, АА - 4-15%, А - 7-25%, ВВВ - 10-50%, ВВ - 25-100%. Дохідність облігацій за стандартами Moody's визначається так: Ааа - 6,7% річних, Аа - 6,9%, А - 7,1% і Ваа - 7,3%.

Таблиця 2. Рейтинги країн

В якості основного вимірника кінцевого абсолютного результату інвестування найбільше розповсюдження одержав чистий приведений дохід. Він має чітку логічну основу і може бути застосований при рішенні широкого кола фінансових проблем, у тому числі при визначенні різних показників ефективності, його легко розрахувати. Нехай капіталовкладенні і доходи представлені у вигляді потоку платежів, тоді величина, що шукається, знаходиться як сучасна вартість цього потоку, визначена на початок дії проекту. Таким чином:

де R_t - член потоку платежів у році t;

v - дисконтний множник за ставкою і (ставка приведення, прийнята як норма доходності).

Членами потоку платежів є як додатні (доходи), так і від'ємні (витрати) величини. Відповідно, додатною або від'ємною може бути і величина NPV. Останнє означає, що доходи не окупають витрати при прийнятій нормі доходності та заданому розподілі капітальних вкладень і надходжень у часі.

Нехай тепер потік платежів представлений роздільно, тобто як потік інвестицій і потік чистих доходів, тоді чистий приведений дохід визначається як різниця:

де К_t - інвестиційні витрати у році t;

R_j - чистий дохід у році j;

v - дисконтний множник за ставкою і (ставка приведення, прийнята як норма доходності);

п₁ - тривалість фінансового періоду;

п₂ - тривалість періоду надходження доходу.

Звичайно, особливо у навчальній, та й практичній фінансовій літературі, річні дані прирівнюються до закінчення відповідних років. Однак часто окремі компоненти потоку можна з достатнім обґрунтуванням розглядати як рівномірно розподілені витрати (надходження) у межах року. Більш точний результат розрахунку в таких умовах можна одержати, приписуючи відповідні величини до середин річних інтервалів. У зв'язку з цим сучасна вартість потоку зростає в (1+і)^0,5 разів.

Перше, на що треба звернути увагу, - чистий приведений дохід - це абсолютний показник і, отже, залежить від масштабів капітальних вкладень. Цю обставину необхідно враховувати при порівнянні декількох фінансових проектів.

Друге - суттєва залежність чистого приведеного доходу від часових параметрів проекту. Виділимо два з них: термін початку віддачі від інвестицій і тривалість періоду віддачі. Здвиг початку віддачі вперед зменшує величину сучасної вартості потоку доходів пропорційно дисконтному множнику v^-t, де t - період відстрочки. Що стосується тривалості періоду віддачі, то відмітимо, - надмірне його збільшення створює ілюзію підвищення повноти й надійності оцінки ефективності. Однак розміри віддалених у часі доходів навряд чи можна вважати досить надійними та обґрунтованими. Крім того, витрати й надходження, очікувані в далекому майбутньому, мало впливають на величину чистого приведеного доходу і ними, як правило, можна знехтувати.

Не менш важливим для фінансового аналізу виробничих інвестицій, як і чистий приведений дохід, є внутрішня норма доходності. Під цим критерієм розуміють таку розрахункову ставку приведення, за якої капіталізація отримуваного доходу дає суму, рівну інвестиціям, і, отже, капіталовкладення тільки окупаються. Інакше кажучи, при нарахуванні на суму інвестицій відсотків за ставкою, що дорівнює внутрішній нормі доходності (IRR) забезпечується одержання розподіленого у часі доходу, еквівалентного інвестиціям. Чим вища ця норма, тим, звісно, більша ефективність інвестицій. Від'ємна величина внутрішньої норми доходності означає, що інвестиції не окупаються.

Розрахунок внутрішньої норми доходності часто застосовують в якості першого кроку аналізу інвестицій. Для подальшого аналізу відбираються тільки ті проекти, які забезпечують деякий прийнятний для даної компанії рівень доходності. Останній залежить від багатьох об'єктивних і суб'єктивних обставин і охоплює вельми великий діапазон можливих значень навіть для однорідних видів підприємств.

У загальному випадку, коли інвестиції і доходи задаються у вигляді потоку платежів, ставка IRR визначається на основі рішення рівняння:

де R_t - член потоку платежів у році t;

v - дисконтний множник за ставкою IRR (ставка приведення, прийнята як норма доходності).

Потім, знаючи v, знаходимо ставку IRR. Розрахунок ставки здійснюється різними методами, які дають різні за точністю відповіді. Розрізняються вони й за трудомісткістю. У західній навчальній літературі часто обмежуються методом послідовного відбору значення ставки до виконання умови NPV=0. Дійсно, за наявності досвіду й порівняно короткого потоку платежів такий підхід досить швидко дає задовільні результати. Більш «серйозні» методи визначення ставки ґрунтуються на різних процедурах.

На величину внутрішньої норми доходності впливають ті ж фактори, що й на чистий приведений дохід, а саме, розміри фінансових витрат і доходів та специфіка їх розподілу у часі. Однак вплив тут зворотній - все, що збільшує NPV, зменшує значення IRR.

При використанні внутрішньої норми доходності в якості орієнтиру для вибору й прийняття фінансового рішення слід мати на увазі:

- даний параметр ефективності не враховує масштабів проекту;

- існує можливість (щоправда, рідка) в деяких ситуаціях одержати неоднозначні оцінки ефективності, а іноді вони взагалі відсутні;

- при відсутності досвіду розрахунку або необхідних програм одержання відповідних оцінок може бути пов'язано з деякими ускладненнями.

Термін окупності визначається у двох варіантах - на основі дисконтування потоку платежів і без дисконтування. Позначимо перший як п_ок, другий як т. Величина п_ок характеризує число років, яке необхідне для того, щоб сума дисконтова них на момент закінчення інвестицій чистих доходів була рівна розміру інвестицій (бар'єрна точка для терміну). Другий показник у загальному змісті аналогічний першому, але час одержання доходів не враховується і доходи не дисконтуються.

У гранично простому випадку термін окупності т визначається як співвідношення суми інвестицій до середньої очікуваної величини доходів, що надходять:

.

Такий розрахунок, вочевидь, має зміст при відносно незначних коливаннях річних доходів відносно середньої. У фінансовому відношенні більш обґрунтованим є дисконтний термін окупності п_ок.

Нехай розміри капітальних вкладень до кінця терміну інвестування складають величину К. Доходи надходять у вигляді потоку платежів R. Зупинимось на ситуації, коли капіталовкладення задані однією сумою, а потік доходів є постійним і дискретним (постійна обмежена рента). Тоді з умови повної окупності за термін п_ок при заданій відсотковій ставці і та щорічних надходжень слідує:

.

Звідси:

.

Оскільки обидва розглянутих терміни окупності характеризують одну й ту саму властивість фінансового процесу, то між ними, вочевидь, має існувати деяка залежність, яка в значній мірі визначається видом розподілу доходів у часі. Визначимо обидва показника терміну окупності через розмір інвестицій і постійні щорічні надходження:

При інвестиції не окупаються.

Рентабельність інвестицій також може бути обчислена двома способами: бухгалтерським і з урахуванням фактору часу (з дисконтуванням). В обох випадках дохід співставляється з розміром інвестицій. На основі бухгалтерського метода індекс доходності обчислюється за формулою:

.

Рентабельність і термін окупності, як бачимо, знаходяться у зворотній залежності.

При дисконтуванні потоку платежів індекс доходності визначається наступним чином:

.

Застосовувані при порівнянні декількох фінансових проектів показники можуть і часто дають різні результати по їх привабливості. Неможна забувати й те, що дисконтні показники ефективності (крім IRR) залежать від прийнятої в розрахунках відсоткової ставки. Неоднозначність результатів пояснює, чому багато інвесторів для підвищення надійності вибору застосовують декілька критеріїв.

Список літератури

1. Рогальська Н.Г. Організація управління підприємством на основі комерційної концесії: Дис. канд. ек. Наук: 08.06.01. - Херсон, 2006. - 220 с.

2. Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз суб'єктів господарювання. Монографія. - К.: КНЕУ, 2001. - 387 с.

3. Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутство підприємств. Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2000. - 412 с.

4. Уолш К. Ключові фінансові показники. Аналіз та управління розвитком підприємства: Пер. з англ. - К.: Наукова думка, 2001. - 367 с.

5. Маккензі В. Посібник Financial Times з аналізу та використання фінансової звітності: Пер. з англ. - К.: Наукова думка, 2003. - 283 с.

6. http://www.kontrakty.com.ua/ukr/gc/nomer/2001/03/03tema1.html

7. http://www.it2b.ru

8. http://www.advisers.ru

9. http://www.berator.ru

Размещено на Allbest.ru