Особливості сучасної концепції менеджменту підприємства та зміст його процесу

Розробка місії, цілей та стратегії управління підприємством, концепції менеджменту окремих видів підприємств. Особливості функціонального управління підприємствами невиробничої сфери. Аналіз управління товарними запасами в торговельному підприємстві.

Рубрика Менеджмент и трудовые отношения
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 10.04.2013
Размер файла 84,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru

152

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

Київський національний торговельно-економічний університет

Курсова робота

на тему:

“Особливості сучасної концепції менеджменту підприємством та зміст його процесу”

Київ 2011

Зміст

1. Особливості сучасної концепції менеджменту підприємства

2. Розробка місії, цілей та стратегії управління підприємством

3. Стратегія управління підприємством

4. Особливості менеджменту окремими видами підприємств

5. Особливості функціонального управління підприємствами невиробничої сфери

6. Управління товарними запасами в торговельному підприємстві

7. Управління маркетинговою діяльністю на підприємстві

1. Особливості сучасної концепції менеджменту підприємством

управління менеджмент концепція

Концепція (від лат.conceptio - сприйняття). В більш широкому розумінні концепція - це система поглядів на підходи до менеджменту підприємством в певних умовах.

В умовах ринкових відносин формується і відповідна ринкова концепція менеджменту підприємства, яка заснована на тому, що управління є діяльністю вільно господарюючого суб'єктів процесі якої здійснюється упорядкування його структурних елементів на основі ринкових механізмів регулювання господарських комерційних процесів.

Менеджмент підприємством, взагалі, - це специфічний інтелектуальний вид людської діяльності пов'язаний з постійним цілеспрямованим впливом на елементи системи для досягнення певних цілей.

Але при будь-яких підходах до визначення сутності менеджменту підприємства воно завжди має цілі та методи їх досягнення.

В ринковій концепції менеджменту підприємства його цілі визначаються інтересами конкретного трудового колективу, отриманням ним прибутку для задоволення соціальних і економічних потреб його членів та власників.

Основними методами досягнення цілей підприємства є застосування переважно економічних методів менеджменту.

В ринковій концепції менеджменту економіку регулює ринок і потреби споживачів. Ринкова концепція суттєво змінює специфіку управлінської праці, перетворюючи управління із виконання команд, поступаючих від керівників вищестоячих рівнів управління, у висококваліфікованих підприємців і менеджерів, стимулює їх до активної творчої роботи, підприємливості, гнучкості мислення, пошуку нетрадиційних технічних і стратегічних рішень, відмінно працювати з людьми.

В цих умовах управління стає наукою і мистецтвом прийняття рішень по створенню конкурентних переваг і подолання конкурентних бар'єрів.

Перехід до ринкової економіки викликає кардинальні зміни орієнтирів в діяльності підприємств. У підприємства повинні бути тільки економічні цілі - підвищення ефективності виробництва, торгівлі, надання послуг та іншої діяльності, максимізація прибутку в довгостроковій перспективі, завоювання нових ринків.

Суттєво підвищується відповідальність за стан справ і повноваження органів управління підприємства

Відмова від централізованого планування різко підвищує роль внутрішнього планування, розробки стратегії та тактики поведінки на ринку. Все це потребує зусиль всіх економічних служб, підрозділів маркетингу, прогнозування і розробки стратегії розвитку, підвищення рівня внутрішньої організації діяльності підприємства.

Сучасна концепція менеджменту орієнтована на ринок, базується на досягненнях світового досвіду ефективного управління підприємством і її обов'язковими елементами є прогнозування майбутніх тенденцій, формування цілей, розробка програм та механізму по їх досягненню. Ця стратегія менеджменту в найбільшому ступені відповідає потребам підприємств, які функціонують в конкретному середовищі ринкової економіки.

Ринкова концепція управління потребувала перегляду всіх елементів системи управління, головне місце серед яких займають принципи і функції менеджменту.

Формулюючи їх стосовно до ринкових умов господарювання слід перш за все мати на увазі соціальний аспект управління. Менеджмент підприємства спрямований, по-перше, на людину, на те, щоб зробити людей здібними до ефективної сумісної праці; по-друге, він повинен формулювати прості і чіткі задачі на вирішення яких спрямовуються зусилля підприємства; по-третє, він невід'ємний від корпоративної культури; по-четверте, він передбачає, що оцінка роботи менеджерів не може бути обмеженою тільки виробничими (комерційними) показниками, вона має бути багатосторонньою; по-п'яте, він формує комунікаційні зв'язки між людьми і визначає індивідуальну відповідальність кожного працівника на підприємстві.

В більш широкому розумінні процес менеджменту представляє собою сукупність безперервних, взаємопов'язаних і послідовних дій, які виконуються персоналом управлінської системи, при реалізації своїх функцій для досягнення цілей підприємства.

Процес менеджменту здійснюється управляючою системою підприємства шляхом цілеспрямованого впливу на його управляєму підсистему.

Засобами впливу на управляєму підсистему є методи: економічні, організаційно-розпорядчі та соціально-психологічні.

В умовах ринкової економіки основними методами впливу на управляєму систему є економічні засоби:

Господарський (комерційний) розрахунок;

Фінансування;

Кредитування;

Оподаткування;

Регулювання цін;

Матеріальне стимулювання праці та інше.

За допомогою економічних методів створюється стабільний механізм економічної зацікавленості персоналу в кінцевих результатах виробничої, торгівельної та іншої діяльності.

Для економічних методів є характерним ефективний прямий вплив на економічні (матеріальні) інтереси, як окремого працівника підприємства, так і всього трудового колективу.

Організаційно-розпорядчі методи забезпечують підтримку організованості в роботі та високої дисципліни праці, без чого практично неможливе ефективне господарювання. До числа основних організаційно-розпорядчих методів, які застосовуються в управлінні підприємством, відносяться: 1) статути підприємств та положення про їх підрозділи; 2) нормативи (стандарти, нормалі, креслення, норми керованості, нормі тривалості робочого дня, амортизаційні відрахування, створення різних фондів та інше); 3) інструктування працівників щодо раціонального виконання функцій; 4) приписи, накази і розпорядження щодо оперативного виконання і координації завдань, ритмічного виконання робіт та дотримання певних правил (санітарних, техніки безпеки та ін.).

Для організаційно-розпорядчих методів характерним є те, що вони спираються як на переконання працівників, так і на примушування, якщо перше виявилось неефективним.

До соціально-психологічних методів впливу на управляєму підсистему відносяться: 1) моральне стимулювання; 2) соціальне планування розвитку колективу; 3) виховання працівників; 4) соціальне регулювання діяльності; 5) активізація і підтримання в колективі прогресивних інтересів, потреб, обрядів, культури; 6) гласність та соціальна справедливість та ін.

Характерним для соціально-психологічних методів є те, що вони підтримують і розвивають у працівників прагнення до самовираження, незалежності, визнання здібностей, заслуг, творчості та індивідуальної неповторності.

Слід мати на увазі і те, що в організації процесу менеджменту функції управління (планування, організації, мотивації і контролю) виступають як форма, а методи менеджменту як зміст його процесу. Між ними існує такий же діалектичний зв'язок, як між формою і змістом.

Процес менеджменту підприємства можна розглядати з різних точок зору:

зі змістовної; аналізуючи зміст і послідовність виконання визначених дій на кожному із етапів процесу управління;

з інформаційної; аналізуючи процеси обробки, передачі і зберігання інформації, що здійснюються в управляючій системі.

Але при аналізі процесу менеджменту з будь-якої точки зору слід мати на увазі те, що він носіть циклічний характер.

Процес менеджменту на підприємстві починається з моменту встановлення взаємозв'язків між управляючою і управляємою підсистемою за допомогою інформації і закінчується відразу після зникнення (припинення) цих зв'язків.

Зі змістовної точки зору в процесі менеджменту підприємства можна виділити такі етапи (рис. 1.):

планування;

організація взаємодії і повноважень;

мотивації;

контролю;

Рис. 1. Етапи процесу менеджменту підприємства.

1. Планування (від лат.planum - рівне місце, площина) - це від управлінських трудових процесів по визначенню цілей підприємства, послідовності, строків та шляхів їх досягнення.

Воно охоплює всі рівні і ланки управління підприємством.

Необхідність планування пояснюється двома причинами: 1) тривалістю існування підприємства; 2) постійною невизначеністю майбутнього по причині змін в оточуючому середовищі.

2. Організація взаємодії - це процес створення організаційної структури управління підприємством, яка є матеріальною основою системи управління і повинна змінюватися в залежності від вибраної стратегії на передбачувану перспективу. Організація взаємодії дає можливість персоналу підприємства ефективно працювати спільно для досягнення визначених цілей.

Організація передбачає формування системи управління та її органів-підрозділів апарату управління, включаючи розподіл між ними функцій, прав і відповідальності, взаємозв'язок між елементами управляючої та управляємої підсистеми.

Повноваження - це обмежене право використовувати ресурси підприємства і спрямовувати зусилля його співробітників на виконання певних завдань. Повноваження делегують посаді, а не індивіду.

Організація взаємодії та повноваження ґрунтуються на взаємовідносинах повноважень, які пов'язують вищі рівні з нижчими рівнями працюючих і забезпечують можливість розподілу і координації завдань.

Засобом, за допомогою якого керівництво встановлює відносини між рівнями повноважень, є делегування.

Делегування - це передача завдань і повноважень особі, яка бере на себе відповідальність за їх виконання; це засіб, завдяки якому керівництво розподіляє серед співробітників обов'язки (завдання), що мають бути виконані для досягнення цілей підприємства.

Відповідальність - це обов'язок виконати поставлені завдання і відповідати за їх задовільне вирішення.

Відповідальність і повноваження викладають у положення про структурні підрозділи підприємства і в посадових інструкціях спеціалістів.

3. Мотивація (франц. Motif, від лат. moveo- рухаю) - це процес спонукання себе та інших до діяльності з метою досягнення цілей підприємства.

Без врахування керівництвом підприємства рушійної сили, яка визначає поведінку людей, розроблені цілі, завдання залишаються нереалізованими. Тому після розробки цілей, завдань та організувавши спільну працю персоналу підприємства треба ще належним чином її стимулювати, враховувати всебічні потреби людей та відношення їх до тих чи інших цінностей.

Мотивація базується на двох категоріях:

потребах (відчутті фізіологічної нестачі чого-небудь)

винагородах (це те, що людина цінним для себе).

Потреби бувають первинні (фізіологічні) і вторинні (психологічні), а винагороди - внутрішні (дає сама робота: зміст трудового процесу, самоповага тощо) і зовнішні (дає підприємство: зарплата, кар'єра, службове авто, кабінет, додаткова відпустка тощо).

На сучасному етапі однією із найважливіших форм мотивації у підприємствах є матеріальне стимулювання, яке являє собою процес формування і використання систем матеріальних стимулів праці та розподілу заробітної плати відповідно до кількості і якості виконаних робіт.

4. Контроль (франц. Controle, від contrerole - подвійний список) - це вид управлінської діяльності по забезпеченню процесу перевірки, обліку, спостереження за діяльністю підприємства з метою своєчасного виявлення проблем в його роботі та вжиття відповідних заходів.

В процесі контролю вимірюються досягнуті за певний проміжок часу результати діяльності, зіставляються фактично досягнуте з запланованим, коригуються оцінювані показники.

Основним завданням контролю є забезпечення досягнення цілей і місії підприємства.

На підприємстві розрізняють три види контролю:

- попередній, що здійснюється до фактичного початку роботи підприємства під час планування обсягів виробництва, торгівлі, іншої діяльності та створення організаційної структури управління.

На підприємствах попередній контроль використовують у трьох ключових сферах - щодо трудових, матеріальних і фінансових ресурсів;

- поточний контроль здійснюють безпосередньо в процесі діяльності підприємства. Найчастіше його об'єктом є члени трудового колективу підприємства і результати виробничої, торгівельної та іншої діяльності. Для здійснення поточного контролю управляючій системі підприємства потрібен зворотній зв'язок з управляємою підсистемою, який здійснюється за допомогою інформації про хід виконання визначених завдань і проблеми, що виникають на шляху досягнення цілей підприємства.

- Заключний контроль здійснюється після завершення роботи. На цьому етапі контролю порівнюють фактичні результати діяльності підприємства з бажаними. Це дає можливість краще оцінити результати діяльності підприємства, виявити резерви поліпшення його роботи і використати в майбутньому.

З інформаційної точки зору процес менеджменту підприємства представляє собою послідовне здійснення таких дій (рис. 2.):

збір первинної (початкової) інформації:

реєстрація, передача та зберігання на інформаційних носіях;

логічна обробка первинної інформації, в результаті чого отримується синтетична інформація, яка може бути оформлена у вигляді документу;

представлення синтетичної інформації управляючій системі;

якщо управляюча система вважає, що представленої інформації достатньо для прийняття рішень, то здійснюється перехід до пункту (6), в протилежному випадку здійснюється збір додаткової первинної інформації, її реєстрація, обробка і представлення управляючій системі заново отриманої інформації;

прийняття управляючою системою управлінського рішення;

документальне оформлення рішення;

доведення рішення до виконавців.

Тільки після цього спеціалісти управляючої системи здійснюють визначені дії, що веде до зміни стану управляючої або управляємої системи та оновленню первинної інформації.

Кожний із етапів процесу менеджменту, що відображений на рис. 3. може бути розчленований на різні операції і процедури.

Операція є первинним елементом процесу менеджменту. Під операцією розуміють закінчену дію, що виконується вручну або за допомогою технічних засобів і спрямована на досягнення поставленої цілі.

Рис. 2. Послідовність виконання управлінських операцій по здійсненню процесу менеджменту з інформаційної точки зору

Виділяють три основних види поєднання операцій.

Послідовне поєднання, коли кожна наступна операція починається тільки після завершення попередньої (наприклад, передача розпорядження про зміну графіку роботи підприємства з вищестоячого рівня управління (керівник підприємства) на нижчестоячий (керівник структурного підрозділу цього підприємства).

Паралельне поєднання операцій, коли різні операції можуть виконуватись одночасно декількома виконавцями (наприклад, складання балансу підприємства).

Паралельно-послідовне поєднання операцій, що передбачають часткове суміщення операцій у часі і просторі (наприклад, складання балансу підприємства);

Сукупність логічно взаємопов'язаних і приводячих до вирішення якої небудь задачі операцій представляють собою процедуру.

Процедури можуть бути як формальними, тобто закріпленими в яких-небудь нормативних актах, так і неформальними. Прикладом формальної процедури може бути приймання на роботу нового співробітника, а прикладом неформальної процедури - проведення ділових переговорів з партнерами по бізнесу тощо.

Слід мати на увазі, що більшість (до 80%) операцій і процедур, наприклад в підприємствах роздрібної торгівлі повторюються і виконуються його персоналом апарату управління і ці процедури піддаються виміру, аналізу і проектуванню. Так, процедура планування обсягів продажу товарів, прибутків, витрат здійснюється кожний рік, квартал, місяць. Це дозволяє керівникам підприємства передбачати витрати часу управлінським персоналом на виконання цих процедур, планувати кількість працівників на їх виконання тощо.

2. Розробка місії, цілей та стратегії управління підприємством

Місія (від лат.missio - доручення).

В більш широкому розумінні місія - це покликання, чітко визначена причина існування підприємства. Місія підприємства визначається його засновником (засновниками) і слугує загальним основним орієнтиром для керівництва підприємства для здіснення тих чи інших видів підприємницької діяльності.

Так, наприклад, місія торговельного підприємства полягає в тому, щоб задовольняти потреби покупців в товарах і послугах, зайняти лідируючу позицію в цій сфері, отримуючи бажаний прибуток.

Місією автомобільної фірми, яку заснував Генрі Форд, є забезпечення людей дешевим транспортом.

Формування місії підприємства передбачає визначення основних видів підприємницької діяльності: виробництво товарів та послуг, їх продаж, надання послуг, завоювання нових ринків збуту, збільшення кола споживачів продукції або послуг тощо.

В умовах ринкової економіки тільки правильно вибрана місія гарантує успіх діяльності підприємства.

Як свідчить досвід, часто менеджери різних рівнів місію і цілі підприємства розуміють тільки як отримання прибутку, що є їхньою помилкою.

Прибуток становить повністю внутрішню проблему підприємства, яка пов'язана з ефективним використанням усіх видів ресурсів.

Оскільки підприємство є відкритою системою, воно зможе вижити зрештою тільки тоді, коли задовольнятиме яку-небудь потребу, що знаходиться у зовнішньому середовищі. Щоб заробити прибуток, потрібний для виживання, підприємство має постійно стежити за середовищем, у якому воно функціонує. Щоб вибрати відповідну місію, керівники, спеціалісти підприємства мають відповісти на наступні запитання.

“Хто є і буде в майбутньому споживачами нашої продукції (товарів) та послуг?”

“Які потреби наших клієнтів ми можемо задовольнити сьогодні і в майбутньому?”.

Вибір лише такої вузької місії, як прибуток, обмежує можливості керівництва вивчати допустимі альтернативи у прийнятті рішень.

Вибирааючи місію підприємства слід уточнити докорінні відмінності Вашого підприємства від існуючих, що дасть змогу отримати певні переваги конкурентній боротьбі завдяки правильній орієнтації, у формуванні потреб.

Для ефективного господарювання кожне підприємство має сформувати загальні цілі.

Цілі - це те, до чого прагне чи має здійснити персонал підприємства. В залежності від економічного стану, етапів життєвого циклу підприємства його загальними цілями можуть бути: 1) прибуток; 2) завоювання нових ринків збуту продукції та послуг; 3) організаційний розвиток; 4) відродження та інше.

Загальні цілі підприємства конкретизують його місію. Загальні цілі підприємства розробляються вищим керівництвом на основі місії підприємства і доводяться до кожної його ланки (підрозділу) управління. Виходячи із загальних цілей підприємства кожна ланка (підрозділ) розробляє свої (локальні) цілі для досягнення загальних.

Вся множинність локальних цілей, яка розробляється підрозділами підприємствами класифікують (розрізняють) по таким ознакам (рис. 2).

Так, наприклад, відділ маркетингу торговельного підприємства може мати ціллю за рахунок інтенсифікації комерційної діяльності збільшити об'єми закупок, продажу товарів та послуг і на цій основі збільшити суму прибутку на 0,5%. Ціллю відділу АСУ підприємства може бути комп'ютеризація функцій менеджменту управлінського персоналу і на цій основі скорочення його чисельності, що приведе до зниження витрат на управління в розмірі на 25%. Ціллю відділу капітального будівництва може бути проведення реконструкції бази матеріально-технічного постачання і дострокової здачі її в експлуатацію, що буде сприяти виконанню визначених виробничих завдань.

В теперішній час на підприємствах розробляються такі цілі: 1) довгострокові (більше 5 років); 2) середньострокові (від 1 до 5 років); 3) короткострокові (до 1 року);

Не дивлячись на множинність цілей на підприємстві всі вони мають базуватися на таких основних вимогах (рис. 3.).

Рис. 3 Класифікація цілей підприємства

Рис. 4. Основні вимоги до формування цілей підприємства

3. Стратегія управління підприємством

Стратегія - це всебічний комплексний план (концепція), призначений для реалізації місії підприємства та досягнення бажаного результату його діяльності (цілей).

До числа основних факторів, що визначають стратегію підприємства відносяться (рис. 5.).

Стратегія

Рис. 5. Основні фактори, що визначають стратегію підприємства

Найчастіше стратегія підприємства розробляється на декілька років наперед і конкретизується в різних проектах, програмах, планах, практичних діях і реалізується в процесі їх виконання.

Процес розробки стратегії відображено на рис. 6.

Так, в управлінні зарубіжними фірмами часто застосовуються такі моделі розробки стратегій управління:

“планові”;

підприємницькі;

“навчання на досвіді” (рис. 7.).

Рис. 6. Процес розробки стратегії підприємства

Модель

Хто здійснює

Зміст і характер дій

Результат

“Планова”

Економічні відділи (служби)

Повністю усвідомлений контрольований процес висування, оцінки і відбору варіантів.

Набір стандартних елементів, створених на основі точних розрахунків

Підприєм-ницька

Власник

Напівусвідомле-ний інтуїтивний вибір на основі особистого розуміння внутрішніх закономірностей розвитку об'єкту управління.

Сукупність нестандартних положень і оригінальних ідей.

“Навчання на досвіді”

Менеджер

Постійне коригування практичних дій

Рекомендації, як підсумок практичного досвіду

Рис. 7. Моделі розробки стратегії по Г. Мінцбергу

Вибір того чи іншого виду стратегій здійснюється вищим керівництвом підприємства після ретельного аналізу зовнішнього середовища, внутрішніх сильних та слабких його сторін. Метою вибору визначеної стратегії повинно бути забезпечення стабільного розвитку та ефективної діяльності в умовах конкурентного середовища.

Оцінка та аналіз зовнішнього середовища підприємства має на меті запобігання та зниження рівня негативного впливу на його діяльність економічних, політичних, ринкових, конкурентних та інших факторів.

Аналіз внутрішніх сильних і слабких сторін підприємства передбачає вивчення загального фінансово-економічного стану, темпів розвитку виробництва та реалізації продукції, рівня організації маркетингової діяльності, діючої системи оплати та стимулювання праці персоналу та її вплив на кінцеві результати, стану організаційної культури підприємства та ін.

Тільки після виявлення сильних і слабких сторін підприємства, визначення проблем, які вимагають негайного втручання, узгодивши переваги і слабкості з зовнішніми загрозами і потенційними його можливостями вибирають певний вид стратегій.

В практичній діяльності підприємств найчастіше застосовується чотири варіанти стратегій: 1) зростання; 2) помірного зростання; 3) скорочення; 4) комбінована.

Більшість підприємств найчастіше вибирають стратегію зростання. Стратегія зростання притаманна перш за все новоствореним і порівняно молодим підприємствам, які намагаються в короткі строки зайняти лідируючі позиції, або тим, які швидко впроваджують інновації, науково-технічний прогрес. Таким підприємствам притаманні постійні високі темпи збільшення масштабів діяльності. До таких підприємств сьогодні можна віднести такі відомі в усьому світі фірми, як Microsoft, що займається розробкою і виробництвом комп'ютерних програм.

Стратегія помірного зростання притаманна підприємствам, які зайняли тверді позиції на ринку і діють в традиційних сферах, наприклад, у невиробничій сфері - підприємства масового і швидкого харчування MacDonald's.

Стратегію скорочення, яку керівники підприємств обирають дуже рідко, часто називають стратегією “останнього заходу”. Сутність цієї стратегії полягає в тому, що обсяги виробничої, торговельної та іншої діяльності встановлюють на нижчому рівні, ніж у минулі роки. Ця альтернатива часто передбачає переорієнтацію підприємства на інші види діяльності. Ця стратегія може охоплювати все підприємство або тільки окремі його підрозділи, тоді як інші продовжують працювати у раніше встановленому режимі.

В практичній діяльності підприємств часто має місце комбінована стратегія, що включає до себе у тому чи іншому співвідношенні елементи попередніх. В її рамках одні підрозділи підприємства розвиваються швидко, інші - помірно, треті - стабілізуються, четверті скорочують масштаби своєї діяльності. В кінцевому підсумку, в залежності від конкретного поєднання цих підходів до вибору стратегії, буде мати місце загальне зростання, загальна стабілізація або загальне скорочення потенціалу і масштабів діяльності підприємства.

В сучасних умовах господарювання така стратегія в найбільшій мірі відповідає реальному функціонуванню підприємств.

Після реалізації стратегії керівництво підприємства повинно її оцінити.

Оцінка стратегії здійснюється шляхом порівняння результатів роботи підприємства за певний період з цілями. Процес оцінки використовується як механізм зворотного зв'язку для коригування, в разі відхилення, стратегії. Оцінка стратегії має здійснюватись системно і безпосередньо на всіх рівнях і у всіх ланках управління підприємством.

4. Особливості менеджменту окремими видами підприємств

Для управління відкритим торгівельним акціонерним товариством його засновником створюються такі органи управління, що передбачені чинним законодавством і фіксуються у статуті товариства:

Загальні звязки акціонерів;

Спостережна Рада;

Ревізійна комісія;

Правління.

Організаційна структура управління великим відкритим акціонерним товариством показана на рис.8.

Загальні збори акціонерів - це найвищий інституційний орган управління акціонерним товариством.

В роботі загальних зборів акціонерів мають приймати участь всі його акціонери, незалежно від кількості і класу акцій, володарями яких вони є. Брати участь у загальних зборах з правом дорадчого голосу можуть і члени виконавчих органів, які не є акціонерами.

Акціонери (їх представники), які не беруть участь у загальних зборах, реєструються з зазначенням кількості голосів, яку має кожний учасник. Цей перелік підписується головою та секретарем зборів.

До компетенції загальних зборів акціонерів, як вищого органу управління, відносяться:

визначення основних напрямків діяльності акціонерного товариства і затвердження його планів та звітів до їх виконання;

внесення змін до статуту товариства;

обрання та відкликання членів ради (спостережної ради), членів правління, ревізійної комісії акціонерного товариства;

затвердження річних результатів діяльності акціонерного товариства, включаючи його дочірні підприємства; затвердження звітів і висновків ревізійної комісії; порядку розподілу прибутку, визначення порядку покриття збитків;

створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів та положень;

винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб товариства;

затвердження правил, процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення і затвердження організаційної структури товариства;

вирішення питання щодо придбання акціонерним товариством акцій, які випускаються ним;

обрання голови правління, укладання з ним трудового контракту;

визначення умов оплати праці посадових осіб акціонерного товариства, його дочірніх підприємств, філій та представництв;

затвердження договорів(угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства;

прийняття рішення про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії; затвердження ліквідаційного балансу;

Статутом товариства до компетенції загальних зборів можуть бути віднесені й інші питання.

Загальні збори визначаються правомочними, якщо в них беруть участь акціонери, що мають відповідно до статуту товариства більш як 60 відсотків голосів.

Рішення загальних зборів акціонерів приймаються більшістю у 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах, з таких важливих питань:

зміна статуту товариства;

прийняття рішень про припинення діяльності;

створення та припинення діяльності дочірніх підприємств, філій та представництв товариства;

З решти питань рішення приймаються простою більшістю голосів акціонерів, які беруть участь у зборах.

Існує порядок скликання загальних зборів акціонерів та голосування на них. Про проведення загальних зборів акціонерів держателі іменних акцій повідомляються персонально. Крім того, повинно бути зроблено загальне повідомлення передбаченим статутом способом про наступні збори з зазначенням часу і місця проведення зборів та порядку денного. Повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 45 днів до скликання загальних зборів.

Будь-який з акціонерів вправі вносити свої пропозиції щодо порядку денного загальних зборів не пізніше як за 40 днів до їх скликання. В цей же строк акціонери, які володіють у сукупності більш як 10 відсотками голосів, можуть вимагати включення питань до порядку денного.

До скликання загальних зборів акціонерам повинна бути надана можливість ознайомитись з документами, повязаними з порядком денним зборів.

Загальні збори не вправі приймати рішення з питань, не включених до порядку денного.

Загальні збори акціонерів скликаються не рідше одного разу на рік, якщо інше не передбачено статутом товариства. Позачергові збори акціонерів складаються у разі неплатоспроможності товариства, а також при наявності обставин, вказаних у статуті товариства, і в будь-якому іншому випадку, якщо цього вимагають інтереси акціонерного товариства в цілому.

Збори повинні бути також скликані виконавчим органом на вимогу ради акціонерів (спостережної ради). Акціонери, які володіють у сукупності більш як 20 відсотками голосів, вправі вимагати скликання позачергових зборів у будь-який час і з будь-якого приводу. Якщо протягом 20 днів правління не виконало вказаної вимоги, вони вправі самі скликати збори.

Голосування на загальних зборах акціонерів проводиться за принципом: одна акція - один голос. У статуті товариства може бути встановлено мінімальну кількість акцій, яка надає право голосу, або обмеження кількості голосів, які надаються одному акціонеру.

Спостережна Рада є органом товариства, який представляє інтереси акціонерів у період між проведенням загальних зборів, організує виконання рішень загальних зборів, здійснює контроль за діяльністю Правління, в межах визначених статутом товариства. Функції та повноваження спостережної ради визначаються чинним законодавством України, статутом товариства, Положенням Про спостережну раду товариства.

Так, зокрема, до компетенції спостережної ради входить:

винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб правління, ревізійної комісії;

визначення порядку покриття збитків;

випуск облігацій товариства, в тому числі конвертованих, затвердження умов конвертації облігацій в акції товариства;

входження в існуючі союзи, обєднання та асоціації;

вирішення питання про придбання товариством акцій, що випускаються ним та ін.

Склад спостережної ради вибирається із числа акціонерів і затверджується генеральними зборами.

Спостережна рада підзвітна загальним зборам акціонерів. Члени спостережної ради не можуть бути членами виконавчого органу.

До числа органів управління акціонерного товариства відноситься і ревізійна комісія, яка здійснює контроль за його діяльністю.

Ревізійна комісія вибирається і затверджується на зборах акціонерів із числа акціонерів. Порядок діяльності ревізійної комісії та її кількісний склад також затверджується загальними зборами акціонерів. Перевірка фінансово-господарської діяльності правління товариства здійснюється ревізійною комісією за дорученням загальних зборів, спостережної ради, по її власній ініціативі або за вимогою акціонерів, що володіють в сукупності більш ніж 10% голосів.

Ревізійна комісія доповідає про результати проведених нею перевірок загальним зборам акціонерів або спостережній раді.

Члени ревізійної комісії мають право приймати участь з правом дорадчого голосу в засіданні правління.

Ревізійна комісія складає заключення по річним звітам і балансам. Без заключення ревізійної комісії загальні збори акціонерів не мають права затверджувати баланс.

Члени ревізійної комісії не можуть бути членами виконавчого органу (правління). Для оперативного управління поточною діяльністю відкритого торговельного акціонерного товариства його вищими органами управління створюються виконавчі органи на чолі з правлінням.

Правління, як виконавчий орган, згідно розробленої ним і затвердженої зборами акціонерів організаційної структури, здійснює управління структурними функціональними підрозділами товариства. Структурні функціональні підрозділи формуються правлінням, діють згідно Положень, що розробляються менеджерами відповідних підрозділів і затверджуються наказом голови правління товариства.

Правління обирається загальними зборами акціонерів терміном на 5 років. Рішення правління приймаються більшістю голосів при тому, що кожний член має один голос. В разі розподілу голосів порівну, голос голови правління є вирішальним.

На засіданні правління головує голова правління, при його відсутності - один з членів правління. Засідання правління проводиться не рідше одного разу на місяць.

Роботою правління керує голова правління, який призначається або обирається відповідно до статуту акціонерного товариства.

Правління вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що належать до компетенції загальних зборів і ради акціонерного товариства (спостережної ради).

Загальні збори можуть винести рішення про передачу частини належних їм прав до компетенції правління.

Правління підзвітне загальним зборам акціонерів і раді акціонерного товариства (спостережній раді) та організує виконання їх рішень.

Правління діє від імені акціонерного товариства в межах, передбачених діючим законодавством і статутом товариства. Члени правління не можуть входити в склад спостережної ради та ревізійної комісії.

Головою правління та його членами можуть бути тільки особи, які перебувають з товариством у трудових відносинах.

До компетенції голови правління входить:

керівництво роботою правління та фінансово-господарською діяльністю;

підписання всіх видів документів;

організація виконання рішень загальних зборів, спостережної ради, ревізійної комісії та правління;

формування та затвердження штатного розкладу і посадових окладів;

прийняття та звільнення працівників;

здійснення без довіреності дій від імені товариства, представлення товариства перед державними органами та іншими субєктами господарської діяльності;

видання наказів та розпоряджень по перспективним та поточним питанням діяльності товариства;

ведення переговорів, укладання угод та договорів;

організація ведення протоколів засідань правління та деякі інші, що передбачені статутом.

Управління спільним підприємством з іноземним партнером (з обмеженою відповідальністю).

Для управління СП його засновниками створюються такі органи: 1) правління; 2) ревізійна комісія, дирекція.

Вищим органом СП є правління, яке складається із членів, кожний із яких компетентний в галузі діяльності СП. Дирекція складається із вітчизняних і зарубіжних громадян.

Керівництво поточною діяльністю СП і виконання рішень, що приймаються правлінням, здійснюється дирекцією на чолі з генеральним директором. Генеральним директором може бути як вітчизняний, так і зарубіжний громадянин. Генеральний директор керує поточною діяльністю підприємства на принципах єдиноначалля в рамках компетентності і прав, визначених статутом і рішенням правління.

Контроль за фінансовою діяльністю СП здійснює ревізійна комісія, яка призначається правлінням. Основні функції і завдання СП визначається статутом. Кожний з учасників СП має право призначати одного або декількох запасних членів правління, в будь-який час відзивати призначених ним членів і призначати нових.

Про відзив або призначення нового члена правління учасник СП інформує другого учасника в письмовій формі, по телексу або телеграмою.

Правління самостійно визначає свою структуру і порядок роботи СП. Воно вибирає із числа своїх членів голову і його заступника. Голова правління і його заступник повинні бути представниками різних учасників. Запасні члени правління можуть приймати участь в засіданнях правління. Правління правомочне приймати рішення, якщо 2/3 його членів присутні особисто або представлені іншими членами правління. Представництво на засіданнях правління підтверджується довіреністю в письмовій формі або по телексу. Кожний член правління має один голос. Рішення повинні прийматися одноголосно, якщо інше не передбачено статутом і договором СП.

Правління збирається на засідання по мірі необхідності, але не рідше одного (двох) разів на рік. На засідання правління скликається головою або його заступником. Засідання правління проводяться, як правило, по місцю знаходження СП.

В компетенцію правління СП входять всі питання, що повязані з діяльністю СП, якщо в договорі про його створення або в статуті СП не передбачене інше. Виключною компетенцією правління є: 1) внесення змін в статут; 2) встановлення строків внесення внесків у статутний фонд, збільшення або зменшення його розмірів; 3) визначення основних напрямків діяльності підприємства; 4) затвердження щорічних балансів, рахунків прибутків і збитків, річного звіту дирекції; складання і зміна штатного розкладу і регламенту дирекції; 5) призначення, звільнення від обовязків, винагороди і щорічна оцінка діяльності дирекції; 6) створення, закриття представництв і філіалів; 7) призначення ревізійної комісії; 8) ліквідація СП і призначення ліквідаційної комісії. Визначення обєму видів інформації, яке не підлягає розголошенню; 9) призначення генерального директора СП і його заступників.

Правління також спостерігає за діяльністю дирекції і інформує учасників СП про стан справ на підприємстві.

Дирекція СП складається із генерального директора і директорів - його заступників. Вона представляє СП згідно з договором про його створення, статутом, положенням про директора і своїми договорами про найняття. Строк діяльності директора складає, як правило 5 років. Допускається його повторне призначення. В компетенцію дирекції входять питання, що повязані із повсякденною діяльністю підприємства. Всі рішення дирекції приймаються одноголосно. Якщо по тим чи іншим питанням дирекція не може досягнути одноголосності, то вони скликають правління.

Генеральний директор і його заступники відповідають за свою економічну частину, складське господарство, збут, представляють СП у відносинах з державними органами управління учасників країн та різними підприємствами і закладами.

Обовязки серед директорів розподіляються на демократичній основі правлінням СП.

Заступники генерального директора відповідають за окремі види діяльності, що передбачені їх контрактами або посадовими інструкціями.

Дирекція зобовязана на протязі трьох місяців після закінчення фінансового року представити правлінню річний баланс СП, рахунок прибутків і збитків.

До компетенції ревізійної комісії входять: перевірка і аналіз річних балансів; доходів, збитків, фінансового стану, виявлення негативних наслідків в роботі СП та причини їх виникнення та ін.

Управління орендним підприємством.

Управління підприємством здійснюється згідно статуту на основі поєднання прав орендатора по господарському використанню орендованого майна: принципів самоуправління колективу орендарів.

Орендар самостійно визначає організаційну структуру управління та встановлює штати.

Вищим керівним органом підприємства є загальні збори (конференція) орендарів. До компетенції загальних зборів орендарів входить: 1) затвердження статуту орендного підприємства та внесення до нього змін і доповнень; 2) затвердження директора підприємства та визначення його основних функцій, прав та відповідальності; 3) затвердження організаційної структури управління; 4) затвердження порядку викупу майна; 5) затвердження положень про розподіл прибутків, оплату праці.

До компетенції загальних зборів орендарів по їх рішенню можуть бути віднесені й інші питання.

Оперативною роботою орендного підприємства керує директор, який вибирається на альтернативній основі і затверджується вищим органом управління (збори орендарів). Директор підприємства, згідно затвердженої зборами орендарів організаційної структури, формує апарат управління - структурні підрозділи підприємства, які діють згідно Положень, що розробляються менеджерами підрозділів і затверджуються наказом директора підприємства.

Директор підприємства діє від імені орендного підприємства в межах, передбачених законодавством і статутом орендного підприємства. Директор підприємства підзвітний загальним зборам орендарів. До компетенції директора підприємства входить вирішення всіх питань діяльності підприємства, які не входять у функції загальних зборів орендарів. Так, зокрема директор підприємства формує апарат управління, без довіреності представляє підприємство в органах державної влади, на підприємствах та в інших організаціях, розпоряджається майном згідно умов договору на його оренду, видає накази в межах своєї компетенції, визначеної статутом, видає довіреності, заключає господарські (комерційні) угоди, забезпечує виконання рішень загальних зборів орендарів, та виконує інші функції, які визначає вищий орган управління.

Функції своїх заступників визначає директор і оформляє відповідним наказом (розпорядженням).

Так, заступник з питань економіки забезпечує розробку та доведення до виконання планів виробництва та продажу продукції, надання послуг, здійснює аналіз виконання доведених завдань, розробляє разом з відділом економіки умови оплати праці персоналу та її стимулювання та ін. Заступник з комерційних питань разом з торговим відділом вивчає попит споживачів на товари та послуги, організують закупку і доставку товарів для реалізації, проводять маркетингові дослідження тощо.

Головний бухгалтер разом з працівниками бухгалтерії організовують облік товарних і фінансових ресурсів, розрахунки з постачальниками товарів, складання балансів діяльності підприємства та статистичної звітності тощо.

Інші підрозділи апарату управління та окремі посадові особи (юрист-консультант, завідуючий господарством, головний інженер, секретар офісу) також виконують відповідні функції, які передбачені положенням про підрозділи та посадовими інструкціями.

Управління малим підприємством.

Управління малим підприємством здійснюється на основі самоуправління і участі трудового колективу у вирішенні основних питань.

На малому підприємстві найчастіше підрозділи відсутні, а відповідні учасники (виконавці) підпорядковані безпосередньо керівнику підприємства.

Вищим органом управління на малому підприємстві є загальні збори трудового колективу. До компетенції загальних зборів трудового колективу відносяться:

1) прийняття статуту; 2) розгляд і затвердження кандидатур на посади, які включені в номенклатуру посад засновника, при необхідності приймає рішення про звільнення від займаємої посади директора і головного бухгалтера; 3) розглядає і затверджує плани економічного і соціального розвитку; 4) вирішує питання, що повязані зі створенням організаційної структури, зміною штатів; 5) заслуговує і затверджує звіти директора по підсумках господарської і договірної діяльності підприємства; 6) приймає рішення про регламент роботи і правилах внутрішнього трудового розпорядку; 7) визначає порядок розподілу доходу та затвердження системи оплати праці; 8) приймає рішення про реорганізацію і ліквідацію підприємства.

До компетенції загальних зборів трудового колективу можуть бути віднесені і деякі інші питання, по їх рішенню.

Керує малим підприємством директор, який підпорядковується його засновнику (засновникам). Він звітує перед ним про виконану роботу і організує роботу в тих напрямках, які затверджені вищими органами підприємства.

Директор діє на основі принципів єдиновладдя, без довіреності представляє мале підприємство в центральних і місцевих органах влади і управління, міністерствах, установах, суді, арбітражі, на підприємствах та в інших організаціях, розпоряджається майном, видає накази в межах своєї компетенції; приймає і звільняє працівників, які не входять до компетенції загальних зборів, заключає договори, видає довіреності, забезпечує виконання рішень загальних зборів та виконує інші функції, які визначає засновник підприємства.

Якщо штатним розкладом передбачено посаду заступника директора то його функції визначає директор і оформляє відповідно наказом по підприємству про розподіл обовязків.

Функції інших працівників підприємства визначає його директор і закріплюються в посадових інструкціях, які затверджуються наказом по підприємству або в трудових контрактах.

Якщо підприємство новостворене, то воно вільно у виборі і запрошує на роботу необхідних спеціалістів. Трудові відносини на малому підприємстві оформляються трудовим договором.

Директор звільняється від посади засновником підприємства на основі рішення загальних зборів трудового колективу. Директор несе відповідальність за належне виконання своїх функцій, передбачених статутом чи контрактом, а також діючим законодавством.

Управління товариством з обмеженою відповідальністю.

Для управління товариством створюються такі органи: 1) збори товариства; 2) ревізійна комісія; 3) директор.

Вищим органом управління товариством є збори учасників. Вони складаються з учасників або призначених ними представників. Представники учасників можуть бути постійними або призначатися на певний строк. Учасник має право в будь-який час залишити свого представника, сповістивши про це інших учасників. Кількість голосів кожного з учасників у зборах визначається пропорційно частки учасників у статутному фонді.

Збори учасників обирають голову зборів найчастіше на строк до 1 року. До компетенції зборів учасників відносяться вирішення наступних питань: 1) визначення місії стратегії діяльності товариства; 2) затвердження статуту товариства та внесення змін до нього; 3) затвердження організаційної структури апарату управління; 4) утворення, реорганізація і ліквідація дочірніх підприємств, філій; 5) прийняття рішень про припинення діяльності товариства; 6) затвердження складу ревізійної комісії, дирекції, звітів про діяльність товариства, системи оплати та стимуляції праці персоналу, притягнення до відповідальності службових осіб товариства, прийняття та виключення учасників товариства та ін.

Збори учасників скликаються не менше 4 раз на рік.

Управління поточною діяльністю товариства здійснюється виконавчим органом - дирекцією. Дирекцію очолює генеральний директор, який формує апарат управління, розподіляє функції між підрозділами і окремими спеціалістами, видає накази, розпорядження з будь-яких питань господарської поточної діяльності, що не входить в компетенцію вищого органу, підписує всі види документів, представляє без довіреності товариство в усіх органах державної влади, в інших організаціях та несе відповідальність за належне виконання своїх функцій, що передбачені статутом, трудовим контрактом та діючим законодавством.

До складу дирекції входять: 1) директор з питань маркетингу; 2) директор з питань економіки і фінансів; 3) директор з питань персоналу та ін., які по суті є засновниками генерального директора.

Функції генерального директора визначає вищий орган - збори учасників, а функції членів дирекції - генеральний директор, функції їх у посадових інструкціях, що затверджуються генеральним директором, або в трудових контрактах.

Генеральний директор і члени дирекції не можуть входити в склад ревізійної комісії. Ревізійна комісія здійснює контроль всіх видів господарської (комерційної) діяльності, і підзвітна тільки вищому органу управління. Очолює ревізійну комісію її голова, який як і члени комісії вибираються і затверджуються вищим органом - зборами товариства.

Основні функції, права і відповідальність ревізійної комісії затверджуються зборами товариства і фіксуються в його статуті.

5. Особливості функціонального управління підприємствами невиробничої сфери

Комерція (від лат. commercium - торгівля) - діяльність, пов'язана з реалізацією товарів та наданням послуг покупцям. Діяльність торговельних підприємств пов'язана перш за все із задоволенням потреб людей, піддається впливу множини факторів і охоплює дуже широкий спектр питань організаційно-технологічного, економічного і фінансового характеру, що потребує повсякденного вирішення.

В сучасних умовах комерція виступає як вид торговельного підприємства або бізнесу, але бізнесу благородного, того бізнесу, котрий лежить в основі будь-якої цивілізованої ринкової економіки.

Питання вмілої і грамотної комерційної діяльності в торгівлі та інших галузях господарювання в умовах переходу до ринкових відносин набули включну актуальність. Комерційні операції все більш стають об'єктом праці багатьох категорій торгових працівників, включаючи маркетингові і комерційні служби торгових, виробничих і невиробничих організацій різних форм власності, підприємств сервісного обслуговування, відділів збуту виробничих і спільних підприємств, в акціонерних господарських товариствах, на товарних біржах, та інших комерційних структурах, як внутрішньоекономічної так і зовнішньоекономічної сфер діяльності.

Слід мати також на увазі і те, що комерційна діяльність в торгівлі, як самостійної галузі народного господарства представляє собою велику сферу оперативно-організаційної діяльності торговельних підприємств, спрямовані на здійснення процесів купівлі-продажу товарів, надання послуг для задоволення попиту населення і отримання на цій основі прибутку.

Складовими елементами управління комерційною діяльністю підприємств є:

вивчення і прогнозування попиту населення відповідного регіону на товари і послуги;

вивчення ринку збуту товарів та послуг;

вивчення і аналіз можливих джерел надходження (закупки) товарів та послуг;

організація раціональних господарських (комерційних) зв'язків з виробниками товарів, включаючи заключення відповідних взаємовигідних договорів (угод);

організація обліку і постійного контролю за виконанням договірних обов'язків щодо поставки товарів та ін.

Крім цього, управління комерційною діяльністю в торговельних підприємствах включає: 1) формування оптимального асортименту товарів та послуг відповідного до попиту споживачів; 2) організація реклами товарів та послуг, що надаються споживачам; 3) продаж товарів споживачам та надання відповідних послуг (доставка товарів по вказаному адресу покупцям, установка, наладка, консультації по експлуатації техніки та ін; 4) розрахунок за товари та послуги; 5) управління товарними запасами, що створюються на підприємствах для безперебійної торгівлі тощо.

До особливостей менеджменту у торгово-комерційній діяльності відноситься те, що організація комерційної діяльності в умовах ринкових відносин будується на основі принципу повного рівноправ'я торгових партнерів по закупці товарів і їх постачанні, господарської самостійності виробників (постачальників) і покупців, суворої матеріальної і фінансової відповідальності сторін за виконання зобов'язань.


Подобные документы

  • Функції та мета антикризового управління. Концептуальна модель процесу антикризового управління підприємством. Підвищення мобільності капіталу підприємства та загального рівня конкурентоспроможності. Оцінка антикризового менеджменту на ПАТ "Мотор Січ".

    курсовая работа [197,9 K], добавлен 12.02.2013

  • Сутність та об’єкт інноваційної діяльності підприємств. Види планування та особливості їх застосування до цієї сфери. Визначення методів управління інноваційним процесом на підприємстві. Розробка проекту розвитку підприємства. Аналіз його ефективності.

    курсовая работа [174,9 K], добавлен 06.06.2016

  • Концепції ефективного управління підприємством. Узагальнення цілей та розкриття функції управління. Принципи управління індивідуальною працею робітників за Ф. Тейлором. Побудова "Дерева цілей" та організаційної структури. Сучасні принципи управління.

    контрольная работа [223,7 K], добавлен 27.02.2010

  • Сутність і рівні менеджменту, історія розвитку, його методологічні основи, планування як інструмент. Організація і структура управління на підприємстві. Мотивація управління підприємством. Прийняття управлінських рішень. Культура і стиль управління.

    учебное пособие [330,6 K], добавлен 01.04.2012

  • Концепція та аналіз підходів до управління персоналом в системі сучасного менеджменту. Оцінка персоналу як елемент управління колективом організації. Особливості розвитку українського ресторанного бізнесу. Аналіз ефективності менеджменту на підприємстві.

    дипломная работа [111,6 K], добавлен 22.12.2013

  • Загальні принципи управління підприємством. Відповідальність власників підприємства, методи кадрового менеджменту на підприємстві. Напрями удосконалення процесу формування персоналу на ТОВ "Херсон Авто Комун Сервіс". Специфіка роботи з кадровим резервом.

    дипломная работа [315,8 K], добавлен 03.11.2014

  • Суть і сфери менеджменту, розвиток вітчизняної управлінської думки. Зміст та завдання управління трудовими ресурсами. Економічна ефективність заходів у вдосконаленні управління сільськогосподарських підприємств. Технологія розробки рішень в управлінні.

    контрольная работа [1,1 M], добавлен 24.10.2013

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.