Тріада цілей управління економічною безпекою підприємства
Взаємоузгодження інтересів як імперативна мета управління економічною безпекою підприємства. Взаємоузгодження інтересів стейкхолдерів підприємства. Протистояння загрозам як домінуюча мета управління. Формування ресурсного забезпечення підприємства.
| Рубрика | Менеджмент и трудовые отношения |
| Вид | монография |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 05.10.2017 |
| Размер файла | 3,5 M |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
МОНОГРАФІЯ
Тріада цілей управління економічною безпекою підприємства
О.М. Ляшенко
Досконалість засобів і плутанина у цілях - ось що, на мою думку, характеризує нашу епоху.
Альберт Ейнштейн (Albert Einstein), засновник теоретичної фізики, громадський діяч-гуманіст
Взаємоузгодження інтересів як імперативна мета управління економічною безпекою підприємства
Безпека в найширшому розумінні є цінністю, що відіграє роль наріжного каменя в перетворенні поодиноких інтересів того чи іншого суб'єкта в сукупну змістовно-дієву єдність інтересів, яка потребує безперервного взаємоузгодження останніх. Визначальну роль інтересів у формуванні поведінки і вчинків людини, соціальної групи чи держави в цілому відзначали багато видатних мислителів і діячів минулого -- від філософів Стародавньої Греції до Макса Вебера (Max Weber). Широко відомою, наприклад, є сентенція щодо інтересів країни, яку висловив лорд Палмерстон1: «В Англії немає вічних друзів чи ворогів, у Англії є вічні інтереси».
Перш ніж розглядати інтереси в площині управління економічною безпекою, слід торкнутися розуміння сутності інтересу як категорії. Тлумачні словники здебільшого розглядають інтерес Генрі Джон Темпл, лорд Пальмерстон (англ. Henry Temple Viscount of Palmerston, 1784-1865 рр.) - відомий англійський державний діяч, який тривалий час керував обороною, потім зовнішньою політикою держави, неодноразово був прем'єр-міністром Великої Британії. Перші згадки слова «інтерес», русифіковані з французької, історики знахо-дять у Петра І [337-339. Словн.]. Синоніми слова «інтерес» - зацікавленість, ува-га, участь, турбота, неспокій; бариш, прибуток, відсоток, виграш, дивіденд, дохід; потреба, захопленість, користь, заінтригованість, цікавість, вигода, потреба, орієн-тація, захоплення, пристрасть, смак, значущість. Антоніми слова «інтерес» - бай-дужість, апатія; збиток, витрата [333]. (лат. Interesse, польск. Interns, англ. interest - те, що важливо, тобто має суттєве значення; є також версія від нім. interesse - бути всередині) доволі одноманітно: як вигоду, зиск, потребу, сенс, прибуток [202]. Водночас тлумачний словник Даля Цей же словник тлумачить інтерес як співчуття, участь, турботу [375]. утримує цікаву з економічної точки зору версію інтересу (з посиланням на французьке походження слова): користь, вигода, прибуток; відсотки, зростання грошей; цікавість або значення, важливість справи. Не вдаючись до глибоких семантичних вивчень, маємо зауважити, що інколи в науці відбувається підміна сутності інтересу. Зокрема спостерігаються ототожнення інтересу з потребами, стимулами, мотивами та цілями, причому остання підміна найчастіше відбувається тоді, коли мова йде про інтереси суб'єктів господарювання. Тлумачення сутності поняття «інтерес» у різних галузях знань наведено в табл. 4.1.
економічна безпека стейкхолдер
Таблиця 4.1
Тлумачення сутності поняття «інтерес» у різних галузях знань
|
Галузь знань |
Тлумачення |
Право |
Інтерес є правом, що засновується на законі В юриспруденції широковживаним є поняття законних інтересів.
|
Соціологія |
Реальна причина соціальних дій, що лежить в основі безпосередніх спонукань індивідів та соціальних груп, тобто їх мотивів, ідей тощо. |
|
|
Психологія |
1. Ставлення особи до предмета як чогось такого, що є для неї цінним, привабливим. 2. Емоційний стан індивіда, пов'язаний із здійсненням пізнавальної та спонукальної діяльності. |
|
|
Економіка |
1. Інтерес пов'язують з поняттями «вигода», «вибір», «максималізм», «раціональність». 2. Відповідно до класичної теорії фірми, ключовий економічний інтерес суб'єкта пов'язується із максимізацією прибутку. Поясненням є те, учасники ринкової економіки завжди розраховують на так звану «чисту» користь, тобто таку, отримання якої суттєво перевищує витрати на її досягнення. |
Отже, підсумовуючи наведений у табл. 4.1 стислий огляд сутності поняття «інтерес» у різних галузях знань, слід підкреслити, що таке поняття має легітимне підґрунтя, є об'єктивним явищем, та, водночас, проявом суб'єктивних вчинків людини, вмотивованих різними причинами. Себто, ґенеза інтересу полягає у свідомому відборі суб'єктом найважливіших для його потреб, що підлягають задоволенню, та визначенні способів їх реалізації. В психології, наприклад, зміст і характер інтересу пов'язані як із будовою і динамікою мотивів і потреб людини, так і з характером форм і засобів освоєння дійсності, якими людина володіє. Інколи поєднання об'єктивної та суб'єктивної складових сутності поняття інтерес вважають еклектичним, проте таке поєднання можна визнати таким, що відбиває сутність закону діалектики про єдність протиріч.
Загалом, будь-які інтереси тісно пов'язані між собою, оскільки за своєю найглибшою сутністю вони завжди відбивають інтереси людини як соціальної істоти, проте, такий стан речей не тільки не суперечить наявності чисельних різновидів інтересів, але і багато в чому його пояснює. Так, однією з найважливіших цілей об'єднань, що створюються людьми в процесі життєдіяльності, є задоволення корінної потреби кожного учасника такого об'єднання, а саме - забезпечення індивідуальної безпеки. В свою чергу, перебування у безпеці потребують і створені людьми об'єднання, нарощуючи масштаб утворення яких - від особи до країни в цілому - можна дійти висновку, що потреба у безпеці є найголовнішим інтересом будь-якої держави.
Водночас, природне розмаїття інтересів, притаманне суб'єктам соціуму, є такою ж природною причиною виникнення конфліктів, що, в свою чергу, є однією з головних причин виникнення загроз безпеці будь-якого соціального об'єднання. На користь цієї тези слід визнати справедливим твердження, наведене в [237]: «...результатом взаємоузгодження різних інтересів є різне, навіть до протилежного, розуміння того, що є небезпека і що є безпека. Більше того, у протиборчих сторін реалізація загрози відносно супротивника може розглядатися як спосіб забезпечення власної безпеки, як, власне кажучи, і навпаки». Однак, не можна не погодитися й з тим, що здатність узгоджувати будь-які інтереси або, щонайменше, знаходити компроміс, є певним мірилом духовного здоров'я, а, отже, й мірилом можливості перебування в безпеці.
Відповідно до основних положень теорії безпекознавства [162], носії інтересів - особа, група осіб, підприємство, інтегрована структура, громада, регіон, держава - є взаємозалежними та взаємозумовленими об'єктами безпеки, структуризацію яких графічно інтерпретовано на рис. 4.1.
Рис. 4.1. Структуризація носіїв інтересів - об'єктів безпеки
Існують різні зору точки щодо класифікації інтересів. Так, у [65] наведені класифікаційні ознаки вертикалі особистих, сімейних, колективних, регіональних, міжрегіональних, державних, показані відмінності корінних і похідних інтересів, матеріальних і духовних, в часовому розрізі - короткострокових, поточних, середньострокових і перспективних, виділені галузеві і корпоративні інтереси, прокоментовані інтереси законні й незаконні.
Положення про визначальну роль економічного інтересу серед мотивів людської діяльності було вперше висунуто французькими матеріалістами XVIII століття і представниками англійської класичної політичної економії, зокрема, А. Смітом (А. Smit) [248, с. 17]. Представники марксистської теорії політичної економії також використовували поняття економічного інтересу, наголошуючи, що «...економічні стосунки кожного суспільства, перш за все, виявляються як інтереси» [178, с. 271].
Економічні інтереси з багатьох причин заслуговують на детальне вивчення, однією з яких є започаткована у даному дослідженні ідеологія економічної безпеки підприємства як міри його економічної свободи, що досягається шляхом взаємовзаємо- узгодження економічних інтересів. Сучасне управління підприємством, зважаючи на його високу динамічність, вимушене мати випереджальний характер. Появі такої властивості управління підприємством зобов'язане, з одного боку, чисельним загрозам, які перешкоджають його діяльності та дислокуються як у зовнішньому, так і у внутрішньому середовищі, а з іншого боку - розмаїтістю інтересів його стейкхолдерів Стейкхолдер - від англ. "stakeholders" не має еквівалента ані російською, ані українською мовами, який був би представлений одним словом. Стейкхолдером вва-жається будь-яка особа або група осіб, що впливає на діяльність організації або від-чуває на собі вплив такої діяльності. До числа стейкхолдерів можуть належати ме-неджери, споживачі, постачальники, місцеві громади, інвестори та ін. Існує звужене розуміння стейкхолдерів - осіб, що є причетними до діяльності певного венчурного підприємства, у такому сенсі стейкхолдери асоціюються з депозитаріями спірного майна. Інколи існує неприпустима лінгвістична плутанина між стейкхолдерами (.stakeholders) в останньому розумінні та стокхолдерами (від англ. stockholders - акціонери) як тими, хто може безпосередньо впливати на прийняття тих чи інших управлінських рішень. В основних положеннях та словнику ДСТУ ISO 9000-2001 Системи управління якістю, стейкхолдерів ототожнюють із заінтересованими (або причетними) сторонами (від англ. interested party), якими є фізичні особи або гру-пи осіб, що можуть складатися з організації, її частини або з декількох організацій, зацікавлених в роботі або успіху організації. Відповідно до принципів корпоратив-ного управління [232], під заінтересованими особами розуміються ті, хто мають легітимний інтерес до діяльності підприємства, тобто повною мірою залежать від нього або можуть впливати на його діяльність. Тому до заінтересованих осіб, у пер-шу чергу, належать працівники (як акціонери, так і наймані), кредитори, споживачі продукції, територіальна громада, державні органи та органи місцевого самовряду-вання. Існує й ще більш звужене розуміння заінтересованих сторін, як тих, чий стан може змінитися внаслідок ухвалення менеджментом підприємства того чи іншого рішення та чий досвід й позицію необхідно враховувати при ухваленні таких рішень.. Тому цілком природно, що теоретична рефлексія сутності економічної безпеки являє собою такий причинно-наслідковий ланцюжок: економічні інтереси - економічна безпека - економічна свобода.
Економічні інтереси - це усвідомлені потреби різних суб'єктів, до числа яких за традиційною для економічної науки ієрархією належать держава, регіон, підприємство, людина. Теоретичні питання, пов'язані з різними аспектами економічних інтересів та їх перетину, розглядались в роботах багатьох вчених, серед яких на особливу увагу заслуговують праці К. Менгера, І. Фишера, Ф. Хайєка, Й. Шумпетера, Л. Абалкіна, В. Автономова, С. Булгакова, В. Лівшиця, Ю. Ольсевича, Я. Певзнера, В. Смагіна, В. Юрьева та ін. Докладний огляд наукових здобутків цих та інших вчених можна знайти, наприклад, в [83].
Будь-який економічний інтерес являє собою складну систему економічних потреб суб'єктів господарської діяльності. При цьому є зрозумілим, що такі системи можуть істотно відрізнятися одна від іншої, але важливим є не це, а інше. Віддзеркалюючи потреби, економічні інтереси мають суттєві відмінності: так, якщо потреби завжди є зорієнтованими на конкретні та зафіксовані у часі й просторі цілі, то економічні інтереси - спрямовані на економічні відносини та умови господарювання підприємств в цілому, через що їх формалізація нерідко є дуже ускладненою. Специфіка економічних інтересів зумовлена ще й тим, що, з одного боку, такі інтереси є об'єктивними умовами виробництва, з іншого - мірою усвідомлення суб'єктом господарювання його потреб.
Діалектична взаємодія двох боків економічного інтересу - об'єктивного й суб'єктивного - є головною причиною того, що економічні інтереси є як причиною, так і умовою взаємодії й саморозвитку підприємств. Об'єктом економічних інтересів є певний результат операційної діяльності підприємства, тобто товар або послуга, який слугує цілям задоволення потреб, з приводу яких, власне, і складаються конкретні відносини між підприємством та суб'єктами зовнішнього середовища, які з ним взаємодіють.
Суть і зміст економічних інтересів виражаються через конкретні економічні форми, які перетворюються на стимули його діяльності. Рушійними силами в управлінні економічною безпекою економічні інтереси стають тільки у взаємозв'язку та взаємодії, оскільки будь-які економічні інтереси, як абсолютно справедливо відмічено в [65] завжди існують і розвиваються в єдиній системі, в рамках якої на особливу увагу заслуговує вертикаль, представлена особистими, колективними, корпоративними, регіональними і державними інтересами, змістовні характеристики яких подано в табл. 4.2.
Кожен суб'єкт економічних відносин є носієм сукупності економічних інтересів. Стосовно стейкхолдерів підприємства економічні інтереси можна класифікувати в такий спосіб:
• за природою виникнення інтересу - природні та штучні (вимушені);
• за об'єктом - майнові та немайнові (фінансові, інвестиційні, інтелектуальні, інформаційні тощо);
• за суб'єктом - особисті, групові, колективні;
• за персоніфікацією - інтереси власників, менеджерів, персоналу;
• за характером - унікальні, інноваційні, адаптаційні, традиційні, рутинні;
• за цілеспрямованістю - багатоцільові та одно цільові;
• за рівнем структуризації - структуровані, слабко структу- ровані, неструктуровані;
• за управлінською ієрархією - стратегічні, поточні, оперативні;
• за значущістю - першочергові та другорядні;
• за змінюваністю - постійні та змінні;
• за локалізацією у структурі зовнішнього середовища - мегарівневі, макрорівневі, мезорівневі, мікрорівневі;
• за формою існування у часі - безперервні, проектні (тимчасові), періодично повторювані, неповторні (одноразові);
• за формою існування у просторі - комплексні та точечні;
• за часовим горизонтом - довгострокові та короткострокові;
• за ступенем усвідомлення - дійсні та помилкові;
• за можливістю вимірювання - вимірювані, важко вимірювані, невимірні;
• за способом вимірювання - визначені, імовірнісні, невизна- чені;
• за можливістю взаємоузгодження - узгоджувані, важко узгоджувані, не узгоджувані;
• за способом взаємоузгодження - стандарті та нестандартні (такі, що потребують творчих рішень);
• за альтернативністю при узгодженні - безальтернативні (інваріантні) та альтернативні (варіантні).
Отже, стейкхолдерам підприємства притаманна сукупність різноманітних взаємозв'язаних і взаємодіючих економічних інтересів, які утворюють єдину систему. Проте система економічних інтересів стейкхолдерів підприємства завжди є суперечливою. Реалізація економічних інтересів здійснюється через досягнення їхніми суб'єктами конкретних економічних цілей. У реальній діяльності підприємств взаємовзаємоузгодження економічних інтересів їх стейкхолдерів здійснюється шляхом принаймні часткового задоволення кожного з інтересів. Процес задоволення інтересів є достатньо складним з багатьох причин: великої кількості внутрішніх економічних інтересів стейкхолдерів підприємства, які мають бути взаємоузгоджені між собою; чисельних економічних інтересів стейкхолдерів зовнішнього середовища, що підлягають взаємоузгодженню у процесі взаємодії як з підприємством, так і між собою; складності та суперечливості обох груп економічних інтересів та можливостей і способів їх взаємоузгодження тощо.
Змістовні характеристики вертикалі найбільш значущих економічних інтересів Складено за матеріалами[65].
Таблиця 4.2
|
Вид інтересу |
Змістовні характеристики інтересів |
|
|
Особисті економічні інтереси |
Є зумовленими особистими потребами і стосунками власності й прагненням індивідів до ефективної трудової діяльності, спрямовані на збільшення і підвищення якості індивідуального людського капіталу, на зростання особистих доходів, підвищення рівня і якості життя і самореалі- зацію потенціалу своєї особи. |
|
|
Колективні економічні інтереси |
Зумовлене особистими і виробничими потребами членів трудових колективів - працівників підприємств прагнення до ефективної виробничий - господарській діяльності, направлене на неухильне підвищення прибутковості підприємств, забезпечення ефективного розширеного відтворення, поліпшення життя і підвищення якості людського капіталу працівників цих підприємств. |
|
|
Корпоративні економічні інтереси |
Є прагненням суб'єктів господарювання ефективно функціонувати в ринковій економіці, успішно конкурувати, закріпитися на ринку, отримувати прибуток, упроваджувати науково-технічні досягнення, здійснювати розширене відтворення інтенсивного ресурсозберігаючого типу. |
|
|
Регіональні економічні інтереси |
Зумовлене потребами населення, підприємців, трудових колективів і інших суб'єктів економіки регіонів прагнення до господарської діяльності, направлене на ефективний комплексний розвиток виробничої і невиробничої сфер регіонів, на їх самозабезпечення і підвищення рівня і якості життя населення. |
|
|
Державні економічні інтереси |
Зумовлене суспільними потребами, розвитком продуктивних сил і економічних стосунків прагнення державних органів і інших суб'єктів економіки до досягнення макро- економічної рівноваги, стійкого економічного зростання і направлене на збільшення національного людського капіталу, підвищення рівня і якості життя громадян країни. |
Управління економічною безпекою підприємства зачіпає інтереси різних зацікавлених груп Групи зацікавлених осіб також мають назву стейкхолдерів або учасників коаліції., як пов'язані з його функціонуванням. Традиційно в теорії управління організацією виділяють такі внутрішні зацікавлені групи: власники підприємства, менеджери, наймані робітники.
Існують, звичайно й інші, більш «розгорнуті» погляди на деякі внутрішні групи зацікавлених осіб. Зокрема Г. Минцберг [348] ставиться до керівництва та найманих працівників як до внутрішньої коаліції, визначаючи при цьому шість груп впливу:
• топ-менеджент - тобто ключові стратеги;
• працівники - є безпосередніми виробниками продукції або надавачами послуг;
• лінійні керівники - є координаторами діяльності виробництва;
• аналітики - є розробниками систем планування і контролю;
• обслуговуючий персонал - здійснює непряму підтримку виробництва;
• ідеологія - живе сама по собі і складається з набору переконань, що розділяються людьми усередині організації [348].
Основним економічним законом управлінського імперіалізму є закон управлінської інтервенції, тобто заміщення інтересів, згідно якому інтереси управління повністю або частково заміщають інтереси праці і капіталу. Якщо виходити з критерію суспільної доцільності, то необхідно визнати, що «співтовариство» управлінців сьогодні демонструє свою неспроможність, соціальну незрілість і безвідповідальність. Низка гучних скандалів, до яких був причетний топ-менеджмент деяких корпорацій, певною мірою підірвала довіру до самої ідеї ринкової економіки. На жаль, управління, орієнтоване на власні, так звані інсайдерскі інтереси, штовхає економічну систему будь-якого типу на шлях регресу, виступаючи інколи чи не найважливішою внутрішньою загрозою економічній безпеці підприємства. Проте, конфлікт інтересів, що є наслідком дії закону управлінської інтервенції, ніколи не може зійти нанівець, його розв'язання є тимчасовим через те, що модифікування структур управління і оновлення механізмів захисту економічних інтересів підприємств завжди передбачає заміщення інтересів.
На відміну від достатньо однозначного розуміння внутрішніх груп, трактування зовнішніх груп зацікавлених осіб у науковій літературі має ширший діапазон. Наприклад, в [350] розділяють стейкхолдерів на чотири головні категорії:
• групи впливу, що фінансують підприємство (наприклад, акціонери);
• менеджери, які керують ними;
• службовці, що працюють на підприємстві (принаймні, та їх частина, яка зацікавлена в досягненні цілей організації);
• економічні партнери, до числа яких належать як покупці і постачальники, так і інші економічні суб'єкти.
Кожна з цих груп має різні параметри вимірювання діяльності, що, в свою чергу, суттєво впливає на рівень складності завдань, які ставляться перед ними в процесі управління економічною безпекою підприємства.
В [181] як зовнішні групи зацікавлених осіб виділені постачальники, підрядчики, покупці, інвестори, представники владних структур, суспільство в цілому або його окремі соціальні прошарки.
Теорія стейкхолдерів, яку докладно розглянуту в [106], стверджує, що цілі організацій повинні брати до уваги різноманітні інтереси різних сторін, які представлятимуть якийсь тип неформальної коаліції. Відносну владу різних груп впливу можна визнати ключовим положенням при оцінці економічних інтересів стейкхолдерів, тому всіх стейкхолдерів можна розглядати як єдине суперечливе ціле, рівнодіюча інтересів частин якого визначатиме траєкторію еволюції організації. Таке ціле в [106] називається коаліцією «впливу» або «коаліцією учасників бізнесу». Підтвердження таким висновкам, зробленим сучасними дослідниками, знаходимо й у класичній праці «Поведінкова теорія фірми», автори якої висловлюються на користь того, що цілі організації є компромісом між членами коаліції, які впливають на організацію. Вони вважають, що існують неминучі конфлікти інтересів. Наприклад, сучасні уявлення припускають, що не власники, а вище керівництво має найбільшу впливовість як в управлінні підприємством в цілому, так і в управлінні його економічною безпекою. Володіння і управління не йдуть рука об руку. Часто трапляється, що власники не відвідують щорічні загальні збори і вище керівництво має в певну свободу в переслідуванні своїх інтересів [318]. Слід зазначити, що нерідко така свобода є удаваною, а інколи - межує з криміналом
У найбільш узагальненому вигляді взаємоузгодження інтересів підприємства можна визначити як багатовимірне, а саме: горизонтальне й вертикальне взаємоузгодження інтересів внутрішніх стейкхолдерів, що має протікати на тлі перманентного взаємовзаємоузгодження економічних інтересів підприємства з актуальними для нього інтересами зовнішніх стейкхолдерів. Питання актуалізації інтересів як зовнішніх, так і внутрішніх стейкхолдерів (як, власне, й у зворотному порядку) є вкрай важливими й, загалом, можуть заслуговувати на самостійне дослідження, проте слід ще раз наголосити, що в управлінні економічною безпекою підприємства, вивчення інтересів стейкхолдерів має виключне значення і тому, щонайменше, має включати ідентифікацію і систематизацію їх дій та оцінку цілей. Як бачимо, така послідовність вивчення інтересів стейкхолдерів має зворотній характер, тобто вивчення інтересів ґрунтується на так би мовити «проявлених» діях і з'ясованих цілях, за результатами ідентифікації яких пропонується виокремлювати ті чи інші інтереси. Такий підхід до вивчення інтересів стейкхолдерів, звісно, не позбавлений недоліків, проте подолання неявності інтересів навряд чи можна здійснити, не дослідивши наочні речі, які у даному випадку доволі легко простежуються через здійснені дії.
Серед сукупності інтересів як внутрішніх, так і зовнішніх стейкхолдерів, економічні інтереси є чи не найстабільніши- ми у часі, а інколи - навіть найінертнішими, що, в свою чергу, неоднозначно впливає на процес формування взаємозв'язків між інтересами різних стейкхолдерів, а отже - і на управління економічною безпекою підприємства. Така неоднозначність продиктована наступним: з одного боку, інертність економічних інтересів, начебто, слугує на користь спрощення такого управління, проте з іншого боку, що дуже важливо для розуміння поведінки внутрішніх стейкхолдерів, така інертність перешкоджає здійсненню саме тих організаційних змін, які мають надавати необхідної гнучкості управлінню економічною безпекою підприємства. Якщо стисло поміркувати про неоднозначність інертності економічних інтересів, аналізуючи переваги та недоліки обох її сторін, можна дійти висновку про те, що перешкоджання гнучкості управління економічною безпекою підприємства є більш важким наслідком наявної неоднозначності. Крім того, будь-яке спрощення в управлінні економічною безпекою підприємства також може бути певною перешкодою, наприклад, досягненню все тієї ж гнучкості.
Торкаючись теми інертності економічних інтересів стейк- холдерів, чи, точніше кажучи, їх усталеності, слід зазначити, що зазначені характеристики можуть поширюватись виключно на сутнісні ознаки таких інтересів, тоді як кількісні ознаки економічних інтересів можуть змінюватись доволі швидко, тяжіючи при цьому виключно у бік зростання. Найпростішими прикладами, звісно, можуть бути збільшення розміру заробітної платні як кількісний вираз одного з найпопулярніших інтересів внутрішніх стейкхолдерів та збільшення доходів як кількісний вираз будь-кого із зовнішніх стейкхолдерів. Проте така начебто прозорість економічних інтересів стейкхолдерів насправді є ілюзорною, оскільки завжди є обтяженою наявністю так званого «людського» чинника або соціальною складовою.
Останнє твердження, безперечно, є вагомим аргументом на користь прискорення асиміляції досліджень економічної безпеки в площину економічної безпеки, однак важливо інше - в контексті виконуваного дослідження імперативної цілі управління економічною безпекою таке обтяження неможна проігнорувати, хоча б тому, що економічна безпека не може розглядатися лише як похідна від взаємоузгодження економічних інтересів. Інакше кажучи, досягнення імперативної цілі управління економічною безпекою є вкрай складним процесом, передусім, через наявність соціальної складової, яка, по-перше, урізноманітнює інтереси стейкхолдерів, а по-друге - збільшує не лише число взаємозв'язків між інтересами різних стейкхол- дерів, але і потребує суттєвого урізноманітнення способів взаємоузгодження таких інтересів.
Як відзначає Ш. Хеннер, професор економічного центру Університету Базеля, цілі підприємства не задані спочатку, а є результатом приведення «до спільного знаменника цілей, пов'язаних з підприємством» [283, с. 72]. При цьому професор відзначає, що великий вплив на даний процес має «розподіл влади», оскільки ті або інші групи можуть використовувати підприємство як інструмент тиску на решту частини колективу з метою реалізації своїх цілей, додаючи таким цілям статус мети самого підприємства. В управлінні економічною безпекою підприємства розгляд цих питань набуває системного характеру.
Торкаючись питань використання системного підходу в досягненні такої цілі в управлінні економічною безпекою підприємства як взаємоузгодження інтересів, слід нагадати, що ґенеза такого підходу сягнула сьогодні своєї третьої фази - комплемента- ризму в менеджменті, початком якої вважається друга половина 1980-х років. Загальновідомо, що першою була фаза започаткуван- ня й розвитку жорсткого системного підходу (середина 1950-х - середина 1970-х років), тоді як другою фаза становлення й розвитку м'якого системного підходу (середина 1970 років - теперішній час).
З метою виявлення взаємозв'язків між інтересами різних стейкхолдерів пропонується формування карт взаємоузгодження і нтересів підприємства за двома напрямками - ендогенним та екзогенним (графічне відображення підходу до побудови таких карт показано відповідно в табл. 4.3 та 4.4).
Чим більш строкатою є карта взаємоузгодження інтересів, тим більше існує загроз економічній безпеці підприємства, а отже, тим нижчим є рівень її керованості.
Таблиця 4.3
Карта ендогенного взаємоузгодження інтересів підприємства як інструмент управління його економічною безпекою
Умовні позначки:
У - інтереси узгоджено;
П - триває процес взаємоузгодження інтересів;
З - існує загроза конфлікту інтересів;
К - конфлікт інтересів;
Н - інтереси не підлягають узгодженню.
Таблиця 4.4
Карта екзогенного взаємоузгодження інтересів підприємства як інструмент управління його економічною безпекою
Умовні позначки:
I- інтереси узгоджено;
П - триває процес взаємоузгодження інтересів;
З - існує загроза конфлікту інтересів;
К - конфлікт інтересів;
Н - інтереси не підлягають узгодженню.
Шкала рівнів керованості економічної безпеки підприємства відповідно до результатів заповнення карти.
В залежності від виявленого рівня керованості економічної безпеки за картами взаємоузгодження інтересів може бути встановлена якісна характеристика керованості економічної безпеки підприємства - міра. Матриця визначення мірі керованості економічної безпеки підприємства зображена на рис. 4.2.
Рис. 4.2. Матриця визначення мірі керованості економічної безпеки підприємства
Ідеальною мірою керованості економічної безпеки підприємства, встановлюваної шляхом зіставлення результатів екзогенного та ендогенного взаємоузгодження інтересів стейкхолдерів підприємства, звісно, є позиція в матриці, позначена у верхньому правому куті, тобто гармонія, яка характеризує абсолютну відсутність протиріч між інтересами різних стейкхолдерів. Однак, визнаючи гармонію ідеальною мірою керованості економічної безпеки підприємства, її неможна вважати позбавленою недоліків.
По-перше, слід розуміти, що навіть така, тобто ідеальна міра, не робить економічну безпеку керованою механістично, а саме - доведеною «до автоматизму», на кшталт того як попередньо це порівнювалось з технічними системами (див. розділ 2). По-друге, досягнення ідеальної міри керованості економічної безпеки підприємства може потребувати суттєвих видатків, складання кошторису яких, в свою чергу, може супроводжуватись суттєвими труднощами і, загалом, бути площиною окремого дослідження. Й нарешті, по-третє, підтримка гармонії як ідеальної міри керованості економічної безпеки підприємства - це складний процес, результати якого безпосередньо впливають на дієвість управління економічною безпекою та можуть бути унеможливлені внаслідок наявності хоча б однієї пари інтересів, що не підлягають узгодженню Позначка Н на картах взаємоузгодження інтересів..
Прийнятною та найбільш бажаною мірою керованості економічної безпеки підприємства, також встановлюваної шляхом зіставлення результатів екзогенного та ендогенного взаємоузгодження інтересів стейкхолдерів підприємства, є центральна позиція в матриці з відповідною назвою - золота середина, яка характеризує наявність протиріч між інтересами різних стейк- холдерів у допустимих межах. В свою чергу, така міра керованості досягається шляхом докладання суттєвих зусиль до взаємоузгодження інтересів стейкхолдерів підприємства, проте припускає наявність інтересів, що не підлягають узгодженню, досягнення компромісу в процесі взаємоузгодження інтересів тощо. Утримання керованості економічної безпеки підприємства також є доволі складним процесом, однак його умовна вартість значно нижча, ніж підтримка гармонії. До речі, досягнення гармонії в узгодженні інтересів може бути доцільним лише у випадку, коли питання стосується якихось інтересів, що мають виключний характер, тобто за будь-яких умов не можуть бути узгоджені шляхом досягнення хоча б найменшого компромісу. Наприклад, таким непохитним інтересом, принаймні має бути, винагорода праці персоналу, що має статус однієї з провідних конструкцій забезпечення керованості економічної безпеки підприємства та управління нею в цілому. Звісно, що при цьому персонал повинен розділяти ідеї й розуміти інтереси керівництва.
Ентропія менеджменту та штучна самодостатність є кардинально протилежними характеристиками міри керованості економічної безпеки підприємства, що характеризуються відповідно або абсолютною узгодженістю інтересів підприємства з інтересами його зовнішніх стейкхолдерів (ентропія менедженту), або абсолютною узгодженістю інтересів внутрішніх стейкхолдерів підприємства (штучна самодостатність). Обидва види міри керованості економічної безпеки підприємства можуть бути регульованими, однак, протягом певного відрізку часу, коли зафіксовано той чи інший стан керованості економічної безпеки підприємства, менеджмент підприємства має розуміти, що будь-яке зволікання може призвести до стану економічної небезпеки через те, що у першому випадку, коли спостерігається ентропія менеджменту, стан економічної безпеки підприємства цілком залежить від поведінки зовнішніх стейкхолдерів, оскільки інтереси внутрішніх стейкхол- дерів є абсолютно не узгодженими, а в іншому випадку - штучної самодостатності - стан економічної безпеки підприємства також залежить від поведінки зовнішніх стейкхолдерів, оскільки саме їх інтереси внутрішніми стейкхолдерами проігноровано. Абсолютно некерованою слід вважати какофонію, тобто ситуацію, при якій спостерігається дивергенція інтересів стейкхол- дерів підприємства.
Отже, інтереси зацікавлених груп можуть бути в тому або іншому ступені враховані або не враховані. Все залежить від розстановки сил усередині підприємства, тиск ззовні, від збігу інтересів груп з цілями, висунутими як цілі підприємства і від того, наскільки інтереси окремих груп збігаються з інтересами групи осіб, що вдягнулися владними повноваженнями, оскільки останнім легко лобіювати свої інтереси, чим решті груп. Характеризуючи організацію як складну соціальну систему, в якій взаємодіють багато соціальних груп, справедливо стверджувати, що для успішної роботи підприємства в цілому та для забезпечення його економічної безпеки зокрема необхідне взаємоузгодження інтересів всіх груп.
Розглядаючи питання взаємоузгодження інтересів як імперативної цілі управління економічною безпекою підприємства, не можна не торкнутися ще одного дуже важливого питання. Сучасний етап розвитку як вітчизняної, так і зарубіжної економіки характеризується активізацією інтеграційних процесів, що супроводжуються появою значного числа великих компаній. Так, якщо основними принципами діяльності фірм у 80-і рр. ХХ століття були економія, гнучкість і маневреність, то у другій половині 90-х рр. на зміну прийшли принципи розвитку, орієнтації на експансію і зростання. Вирішуючи питання про вибір стратегії, що забезпечує збільшення частки ринку, з двох альтернатив: розвивати виробництво самостійно або інтегруватися з іншими виробниками - багато суб'єктів господарювання вибрали другу альтернативу, а з форм інтеграції - операції по злиттю і поглинанню (mergers and acquisitions - M&A). Проте переваги в швидкості освоєння ринку поєднуються з численними ризиками, пов'язаними з реалізацією операцій M&A: до 2/3 їх загального числа виявляються збитковими і приводять або до продажу раніше придбаних компаній, або до ліквідації бізнесу. Одна з причин полягає в тому, що в більшості невдалих випадків не була досягнута узгодженість економічних інтересів учасників операції.
Оцінювання тенденцій та обсягів поширення процесів M& A, а, відповідно, і рейдерства, у випадку відсутності офіційної статистики є можливим за допомогою даних таких аналітичних груп як ISI Emerging Markets та M&A-Intelligence, згідно яких кількість угод вже 2007 р. у порівнянні з 2006 р. зросла більш ніж в шість разів та склала 683 угоди, а вартість - більш ніж в три, та становила в 2007 р. 15,6 млрд дол. США. За даними аналітиків обсяги рейдерства зазвичай перевищують обсяги M&A, крім того вони мають значні тенденції до збільшення в 2008-2009 рр. під впливом світової фінансово-економічної кризи, яка призводить до залучення окремих гравців M&A до рейдерських схем через певну обмеженість фінансових ресурсів. Головною тенденцією рейдерства починаючи з 2007 р. є поширення уваги від традиційно привабливих галузей, таких як фінансовий сектор, металургія, харчова промисловість та торгівля, до нових - сектор будівництва та нерухомості, теле- комунікацій та транспорту, що підсилюється їх ослабленістю під час економічної кризи.
Не зважаючи на те, що питання обґрунтування операцій M&A знаходяться в центрі уваги наукових досліджень, завдання взаємоузгодження економічних інтересів компаній в даних процесах не отримало належного освітлення. З одного боку, до найчастіше обговорюваних аспектів обґрунтування M&A відносяться питання оцінки вартості компанії, визначення ціни операції, оцінки синергетичного ефекту і ін. При цьому поза увагою дослідників, як правило, виявляється той факт, що вирішення цих питань безпосередньо пов'язане з взаємоузгодженням економічних інтересів учасників операції - підприємств, що інтегруються; в кращому разі дослідження обмежується аналізом мотивів операції і виявленням їх невідповідності у одиниць, що об'єднуються. З іншого боку, завдання взаємоузгодження економічних об'єктів є класичними і в цьому напрямі отримані достатньо серйозні результати, як по різних постановках цих завдань, так і по методах їх рішення (завдання взаємоузгодження глобального і локального оптимуму, взаємоузгодження інтересів господарюючих суб'єктів в умовах вертикальних і горизонтальних взаємодій ін.). Проте специфіка цих завдань в операціях M&A Слід акцентувати увагу на тому, що розвиток законодавчої бази в Україні знач-но відстає від розвинутих країн, що робить можливим використання великої кіль-кості незаконних та напівзаконних методів встановлення контролю над підприєм-ствами. В розвинутих країнах ця ситуація вже позаду, процес злиття-поглинання є цілком законодавчо врегульованим і тому рейдерства в українському розумінні там практично не існує. Таким чином, можна зробити висновок, що в Україні M&A та рейдерство - це окремі поняття, вживати їх та класифікувати як аналогічні не ко-ректно, проте можна визначити їх зміст виходячи з того, що M&A - поняття більш масштабне, а рейдерство - це його окремий прояв у вітчизняних умовах [198]. не досліджена. Дані завдання є багатоаспектними і слабострук- турованими з наявністю чинника невизначеності; вони видозмінюються залежно від конкретної ситуації, характеру операції (дружня або ворожа), стадії її реалізації. Певну частку таких завдань вирішено в [198].
Отже, економічні інтереси визначають напрям розвитку господарській діяльності, мотиви поведінки і функціонування підприємства, а також можуть спричиняти загострення стосунків учасників господарського процесу. Відстоювання інтересів, забезпечення досягнення їх цілей залежать від постановки і рішення не абстрактних, а чітко конкретизованих завдань безпеки життєдіяльності господарських систем. При цьому якщо раніше переважали захисні функції щодо підтримки безпеки, то сьогодні вони трансформувалися в найбільш технологічні процедури [83, с. 15].
На думку А. М. Доровського, на мікрорівні інтереси підприємств виступають як інтереси конкурентів. Ринкові суб'єкти можуть задовольнити свої інтереси, задовольняючи потреби партнерів, але в процесі цього задоволення вони діють як конкуренти. Протилежність їх інтересів сягає вищого ступеня відмінності - суперечності, яка, в той же час, не виключає їх збігу, й останнє, в свою чергу, виступає підставою їх взаємодії, а, отже, і передумовою утворення системності і цілісності [83, с. 14].
Дійсно, один з постулатів логіки бізнесу стверджує, що в бізнесі немає ворогів чи друзів, є тільки партнери, конкуренти й не зв'язані між собою інтересами сторонні люди. Визначають інтереси в такий спосіб: якщо вони збігаються - ви партнери; суперечать - конкуренти; не стикаються - сторонні люди. Це твердження не зовсім корелює з основами теорії потенційних конфліктів, яка стверджує, що все в світі первісно перебуває суперечливому стані і що існування світу неможливе без будь-яких суперечностей. А якщо це так, то все в світі знаходиться в постійній суперечності. Англійський філософ Т. Гоббс сформулював це як «війна всіх проти всіх».
Проте в житті все набагато складніше, оскільки немає майже нічого, що повністю відповідало б будь-яким нормам і правилам. Все умовно і відносно: і правила, і межі. І така вказана суперечність практично позбавлена «утисків часу» -, тобто перебуває поза межами часу, оскільки єдине, що залишається постійним - це зміни. Не випадково Г. А. Пастернак-Таранушенко підкреслює, що причиною є зміни світу в цілому, разом з якими змінюються і інтереси, і тому той, хто вчора був партнером, сьогодні може стати конкурентом, а завтра - ворогом. Водночас, на відміну від конфлікту інтересів, причиною якого є боротьба за будь-які ресурси, прагнення до балансу інтересів покликане привести конкуруючі сторони до порозуміння [212]. Таку думку автора не можна визнати безсумнівною, оскільки взаємодія економічних інтересів завжди воліє бути дивергентним, причому чим гострішим є таке воління, ти гострішим може бути загострення конфлікту, й, відповідно, тим віддаленішим час досягнення імперативної цілі управління економічною безпекою підприємства, а, отже - й сукупність цілей управління підприємством в цілому.
Сучасні дослідження утримують деякі положеня з питань зниження дивергенції економічних інтересів, наголос в яких припадає на кончу потребу в узгодженні таких інтересів серед внутрішніх стейкхолдерів підприємств. Наприклад, в [270] наведено низку рекомендацій, виконання яких дозволяє привести різноспрямовані вектори інтересів внутрішніх стейкхолдерів підприємства у відповідність до інтересів підприємства як актора ринку, чия діяльність направлена на максимізацію власного прибутку.
Автор приведених у монографії результатів дослідження дотримується тієї думки, що взаємоузгодження економічних інтересів не завжди можливо і, більш того, не завжди необхідно. Саме тому приведена в скороченому вигляді в табл. 4.5 бібліотека способів взаємоузгодження інтересів представлена у вигляді двох каталогів - конструктивних і деструктивних способів взаємоузгодження інтересів.
Кожен з приведених в бібліотеці способів взаємоузгодження інтересів може бути достатньо широко охарактеризований, водночас, назви способів достатньо красномовні для розуміння їх суті в найзагальнішому вигляді.
Таблиця 4.5
Бібліотека способів взаємоузгодження інтересів
|
Конструктивні способи |
Деструктивні способи |
|||
|
КС1 |
Колабораціонізм Колабораціонізм (фр. ^шЬс^юп - співпраця) в юридидичному трактуван-ні міжнародного права - усвідоилена, добровільна і умисна співпраця з ворогом, в його інтересах із понесенням втрат своєю державою. Термін частіше застосовується у вужчому сенсі - як співпраця з окупантами. В даному випадку мова йде про такий спосіб взаємоузгодження інтересів, який грунтується на принциповій згоді носіїв інтересів почати конструктивний діалог та надалі співпрацювати. |
ДС1 |
«Біле» рейдерство |
|
|
КС2 |
Компроміс |
ДС2 |
Шантаж |
|
|
КС3 |
Консолідація інтересів [194] |
ДС3 |
Економічна зброя |
|
|
КС4 |
Баланс інтересів [212] |
ДС, |
«Чорне» рейдерство |
|
|
КС5 |
Гармонізація інтересів |
ДС5 |
Знищення |
Якщо звернутися, насамперед, до праць найвідоміших вітчизняних дослідників питань управління конфліктами інтересів в корпораціях (оскільки саме ці дослідження враховують реалії господарювання в умовах України), то на увагу, заслуговують, у першу чергу, праці А. Мендрула, З. Шершньової, В. Багацького, В. Вінник, О. Воловик та ін. Аналіз публікацій цих авторів проведено в [284]. Однак, у цих працях не розділено поняття «балансування» та «гармонізація» інтересів. Крім того, запропоновані вищезазначеними авторами класифікації конфліктів інтересів у повній мірі не відображають сутність цього явища та усе розмаїття форм його прояву у корпораціях (зокрема, в існуючих класифікаціях не проведено розподіл конфліктів інтересів за часовими характеристиками, за глибиною їх впливу на організацію, специфічними наслідками, що формуються на основі певних причин та механізмів виникнення).
Зупинимось докладніше на аргументації доцільності розрізнення понять балансу інтересів і їх гармонізації. Зокрема, балансування інтересів - це процес взаємоузгодження позицій і інтересів різних груп - учасників корпоративних взаємин, в результаті якого одна з груп поступається своїми інтересами на користь іншої. Гармонізація інтересів - це процес взаємоузгодження позицій і інтересів різних груп - учасників корпоративних взаємин, в результаті якого досягнення інтересів різних груп гармонізується в часі і просторі. Інакше кажучи, в результаті гармонізації інтересів жодна з груп не буде вимушена відмовитися від досягнення інтересу.
Проте в ряду випадку гармонізація інтересів залишається ідеальною, а, отже, недосяжною моделлю взаємоузгодження інтересів. Умовно-ідеальною можна вважати процедуру досягнення балансу інтересів, основні кроки якої детально викладені в [212]. Однак, зважаючи на те, що під імперативною метою управління економічною безпекою підприємства в рамках виконуваного дослідження розуміється взаємоузгодження інтересів, автором розроблено відповідну процедуру, яку графічно інтерпретовано на рис. 4.3.
Рис. 4.3. Процедура взаємоузгодження інтересів стейкхолдерів підприємства11
Отже, по-перше, стейкхолдери мають усвідомити необхідність взаємоузгодження інтересів. Процес усвідомлення є першим і, водночас, вирішальним кроком у здійснені усієї процедури, оскільки без взаємного порозуміння стейкхолдерів щодо необхідності взаємоузгодження їх інтересів подальше крокування процедурою унеможливлюється. По-друге, коли необхідність Розроблено автором. взаємоузгодження інтересів усвідомлено, стейкхолдери мають дійти порозуміння щодо дотримання взаємних поступок. Якщо здійснення першого кроку процедури може супроводжуватися використанням переважно деструктивних способів взаємоузгодження інтересів (див. бібліотеку способів взаємоузгодження інтересів), то другий крок, не виключаючи можливості використання деструктивного способу взаємоузгодження інтересів, здебільшого має спиратися на конструктивні способи, зокрема, щонайменше, на колабораціонізм та компроміс.
По-третє, стейкхолдери знову мають дійти порозуміння, упорядковуючи інтереси у певній послідовності щодо необхідності їх взаємоузгодження. Цей крок процедури взаємоузгодження інтересів може дещо нагадувати «ходу по колу», оскільки швидко дійти такого порозуміння, як правило, стейкхолдерам буває досить важко. По-четверте, стейкхолдерами має бути обрано спосіб взаємоузгодження їх інтересів або комбінацію з кількох способів. Звісно, що комбінацію способів взаємоузгодження інтересів слід формувати в рамках одного каталогу, тобто обирати або виключно з числа конструктивних способів, або виключно з числа деструктивних способів, припускатися будь-якої «мішанини» способів не можна. По-п'яте, обраний спосіб взаємоузгодження інтересів має бути реалізований, і, нарешті, по-шосте, результати реалізації обраного способу має бути перевірено. Якщо результати реалізації обраного способу взаємоузгодження інтересів є позитивними, процедурою передбачається здійснення наступної ітерації, починаючи з третього кроку, тобто з взаємоузгодження тих інтересів, які за ступенем своєї значущості є наступними. Якщо результати реалізації обраного способу взаємоузгодження інтересів є негативними, правилами здійснення даної процедури передбачається, що спосіб взаємоузгодження інтересів має бути переобраний.
Слід акцентувати увагу на тому, що при наявності позитивних результатів реалізації обраного способу взаємоузгодження інтересів повернення до попередніх її кроків може бути не обов'язковим, зокрема, це може відбуватися тоді, коли число інтересів, що мають підлягати узгодженню, є невеликим, або інтереси є однотипними. Ймовірнісний характер повернення до попередніх кроків процедури графічно показано штрих пунктирною лінією. І навпаки, за наявності негативних результатів взаємоузгодження інтересів повернення до попередніх кроків процедури є обов'язковим, що графічно показано суцільною лінією.
Таким чином, підбиваючи підсумок дослідження взаємоузгодження економічних інтересів як імперативної цілі управління економічною безпекою підприємства, необхідно акцентувати увагу на наступних виводах. По-перше, в сучасних умовах природний конфлікт інтересів, іманентно властивий економічних суб'єктам, загострюється. По-друге, взаємоузгодження таких і нтересів, будучи вкрай складним процесом, потребує використання спеціального інструментарію, як який можуть бути запропоновані розроблені автором карти взаємоузгодження інтересів. По-третє, взаємоузгодження економічних інтересів в умовах переходу України до інноваційної моделі розвитку не завжди можливо і, більш того, не завжди необхідно, саме тому пропоновані способи взаємоузгодження економічних інтересів можуть бути як конструктивними, так і деструктивними.
Протистояння загрозам як домінуюча мета управління економічною безпекою підприємства
Відповідно до запропонованого розуміння економічної безпеки підприємства як міри його економічної свободи, яка має бути буфером убезпечення від загроз, домінуючою ціллю управління економічною безпекою підприємства є протистояння різноманітним загрозам. Проте є декілька причин, які роблять прозорість логіки такого твердження удаваною. З'ясуємо, чому це так. Перш за все, це стосується тлумачення протистояння, яке, відповідно до [202, с. 542] являє собою процес учинення опору будь-яким діям, в ході якого об'єкт зберігає стійкий стан. Отже, протистояння можна здійснювати за умов чіткого розуміння дій, щодо них слід чинити опір.
Стосовно розуміння управляння економічною безпекою підприємства такі дії асоціюються, перш за все, із загрозами. Таке поняття є активно використовуваним як в системі економічних знань, так і в практичній діяльності підприємств та управління ними. Проте в теоретичному плані, незважаючи на чисельні публікації, дослідження загроз є далекими до завершення. Можна сказати, що сьогодні, у першому десятиріччі ХХІ століття, поняття «загрози» переживає новий пік своєї популярності, але, незважаючи на це, експлікацію даного поняття поки що не можна визнати вичерпною. І це є першою причиною виникнення труднощів щодо вивчення домінуючої цілі управління економічною безпекою підприємства. Друга причина нерозривно пов'язана із першою, оскільки стосується відсутності чітко викристалізуваного розуміння загроз економічній безпеці підприємства серед сукупності загроз підприємству в цілому, його діяльності, безпеці його діяльності в цілому та окремих видів його діяльності. Існування, щонайменше, двох наведених причин перешкоджає безпосередньому переходу до вивчення протистояння загрозам як домінуючої цілі управляння економічною безпекою підприємства. Усуненню таких перешкод і присвячені наступні дослідження.
У науці існує абсолютно слушна думка, що прагматична значущість будь-якого поняття визначається, як правило, його змістом та набором ознак, які можуть бути використані як підґрунтя при виборі методів вирішення практичних задач, пов'язаних з цим поняттям. Очевидно, що забезпечення прагматизму потребує проведення спеціальних досліджень семантичного характеру, результати яких можуть бути представлені у вигляді своєрідної семантичної картини досліджуваного поняття. Зрозуміло, що такій підхід не можна визнати імперативним при проведенні будь-якого дослідження, проте необхідність упорядкування знань та вихідних положень при проведенні специфічних економічних досліджень є об'єктивною. Зокрема, такою слід визнати необхідність вивчення сутності загроз в контексті економічної та управлінської термінології.
Подобные документы
Виявлення тенденцій організації системи економічної безпеки суб’єктів господарювання. Індикаторний та ресурсно-функціональний підходи до її оцінювання. Чинники формування кризи. Стратегічні напрямки управління фінансово-економічної безпекою підприємства.
статья [16,1 K], добавлен 31.08.2017Особливості роботи операційної системи підприємства за наявності ризиків в системі енергозабезпечення. Чинники зовнішнього і внутрішнього середовища. Негативні наслідки нестабільного енергозабезпечення. Управління енергетичною безпекою підприємства.
статья [39,6 K], добавлен 04.09.2008Організаційно-економічна характеристика підприємства. Управління матеріально-технічною, виробничо-технологічною, соціально-психологічною та фінансово-економічною підсистемами. Управління стратегічним розвитком підприємства та його конкурентоспроможністю.
отчет по практике [772,1 K], добавлен 16.11.2014Сутність організації фінансово-економічної безпеки підприємства, її принципи і напрямки за функціональними складовими. Функції з питань безпеки керівників фірм та структура відповідної служби. Схема процесу організації фінансово-економічної безпеки.
курсовая работа [54,7 K], добавлен 20.10.2015Стратегія як мета управління, як філософська концепція. Визначення стратегічного набору, операційної стратегії. Послідовність формування стратегії підприємства. Поняття стратегії як визначення основних довгострокових цілей та задач підприємства.
тест [9,8 K], добавлен 11.02.2011Ефективність управління розвитком як основа забезпечення збалансованого зростання підприємства, методичні підходи до його оцінювання та комплексна система показників. Розробка заходів щодо підвищення ефективності управління розвитком підприємства.
магистерская работа [840,2 K], добавлен 21.04.2013Уточнення економічної сутності потенціалу підприємства, виявлення його специфічних особливостей. Характеристика методів дослідження економічного потенціалу торгівельного підприємства. Інформаційне забезпечення діагностики потенціалу підприємства.
магистерская работа [1,4 M], добавлен 27.04.2014Фінансовий стан та його роль у ефективності господарської діяльності підприємства. Особливості управління фінансами підприємства в умовах кризи. Характеристика фінансово-господарської діяльності підприємства, шляхи удосконалення управління в даній сфері.
дипломная работа [1,5 M], добавлен 09.01.2015Характеристика загальної системи управління підприємства. Комплексне обстеження підприємства, оцінка ефективності його комунікативної, товарної та цінової політики. Загальна оцінка ефективності і перспектив діяльності підприємства, що вивчається.
отчет по практике [40,8 K], добавлен 28.04.2011Забезпечення функціонування підприємства за умов фінансової кризи та соціально-політичної нестабільності в країні. Оцінка стратегічного потенціалу та загроз грошовій безпеці організації. Визначення механізму управління фінансовою стійкістю підприємства.
статья [344,7 K], добавлен 31.08.2017
