В. П. Тимощук в статті «Основи адміністративної процедури та їх значимість при здійсненні адміністративного судочинства роботі» [97, c. 53] наголошує, що важливим для контролю діяльності суб'єктів владних повноважень (законністю їх діяльності) є т. зв. критерій використання повноваження з метою, з якою це повноваження надано (п. 2 ч. 3 ст. 2 КАСУ). Цей припис КАСУ, по-суті, є ще однією вимогою перевірити і компетенцію субґєкта владних повноважень, і що ще важливіше -- належність використання повноважень.

Як визначено у Рекомендації № R (80) 2 щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнятій Комітетом міністрів Ради Європи 11 березня 1980 року, особливо важливою є дана вимога для контролю за здійсненням так званої дискреційної влади [98, c. 156]. Єдиною метою, якої повинен дотримуватися адміністративний орган, на якого покладено дискреційне повноваження, є тільки та ціль чи одна з цілей, для здійснення яких таке повноваження було надано. Якщо, між іншим, адміністративний акт завдає побічні наслідки, які не відповідають цілям, для здійснення яких дискреційне повноваження було надано, такі побічні наслідки не слід брати до уваги при виконанні оцінки законності такого адміністративного акту. При застосуванні цього принципу бажано, щоб мета, яку переслідують, та характер врахованих критеріїв при здійсненні дискреційного повноваження були ясно викладені. В деяких випадках мета законодавця є очевидною, виходячи із законодавчого інструменту, але в інших випадках мету наданого повноваження неможливо розпізнати. Доцільно, коли дискреційне повноваження передбачає, щоб мета, яку переслідують, в залежності від практики правової системи була вказана як можна зрозуміліше в тексті закону, який надає таке повноваження, або, як альтернатива, в назві або преамбулі, або в супровідній пояснювальній записці. Якщо в законодавстві докладно це не визначено, то таке повноваження в будь-якому випадку має бути використано в публічних інтересах.

3.2 Вдосконалення нагляду і контролю як способів забезпечення законності в державному управлінні

Сьогодні в Україні за загальним правилом нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами (ЗУ «Про прокуратуру») [99]. Тобто основною наглядовою функцією наділені органи прокуратури.

Окрім того, є і інші органи, які в тій чи іншій мірі наділені повноваженнями щодо здійснення наглядової функції. Так, зокрема, основна роль у забезпеченні нагляду і контролю за дотриманням законодавства про працю належить Міністерству праці та соціальної політики. Воно, зокрема, здійснює комплексне управління охороною праці та державний нагляд за дотриманням вимог безпеки, гігієни праці та виробничого середовища; забезпечує розвиток соціально-трудових відносин, захист прав працюючих громадян через встановлення відповідних стандартів охорони й умов праці та нагляду за їх дотриманням роботодавцями.

Аналіз норм закону "Про прокуратуру" дозволяє стверджувати, що предметом "так званого" загального нагляду є не тільки дотримання Конституції, виконання законів, що діють на території держави, різними органами державного управління, але також відповідність законам правових актів, що видаються зазначеними органами та посадовими особами.

Виконання законів, як активний спосіб реалізації норм права, виражається у вигляді дій або у виданні підзаконних правових актів.

У діях (бездіяльності) і актах, що породжують юридично значимі наслідки, матеріалізуються зведені в закон воля і інтереси українського народу. Через них реалізується головна функція закону як регулятора суспільних відносин. Дії (бездіяльність) і правові акти служать формами виконання законів, що охоплюють всі області правозастосовної діяльності.

І ті й інші є рішення, спрямовані на приведення в життя вимог закону. Відмінності полягають у їх оформленні. Правові акти мають форму документів, дії такої форми не мають. Однак у більшості випадків і дії по виконанню законів теж оформляються документально. Тому документальна форма виконавчої діяльності є домінуючою. Вона дозволяє більш точно і виразно оцінювати відповідність практики виконання законів приписам, що в них вміщуються, оперативно і своєчасно встановлювати її відхилення від вимог правових норм і вживати заходів до їх усунення.

Як правильно зазначив Ю. І. Скуратов [100], невідповідність законам правових актів, що видаються органами і посадовими особами може виражатися в наступному:

1) відсутність передбачених в законі фактичних обставин, що є підставою для видання відповідних правових актів;

2) видання правового акта на виконання скасованого або такого, що втратив чинність, закону;

3) довільні тлумачення положень закону, що зумовила прийняте суперечливе рішення;

4) умисне спотворення змісту закону у виданому правовому акті;

5) неправильний вибір закону, покладеного в основу рішення з представлених у правовому акті питань;

6) недотримання правил, термінів, форми і процедури видання актів.

Разом з тим, органи прокуратури сьогодні не здійснюють нагляд за дотриманням урядових актів, актів Президента України, а також актів інших органів влади та самоврядування, прийнятих в межах їх компетенції. Це призводить до того, що окрім як в судовому порядку сьогодні неможливо забезпечити нагляд за дотриманням таких актів, що тягне їх ігнорування не лише органами державного управління, а й фізичними та юридичними особами.

Окрім того, в разі виявлення порушень законності прокурор може подати позов в інтересах держави в особі відповідного органу. Проблеми виникають в даному випадку в 2 напрямках: коли орган, в особі якого прокуратура подає позов, цей позов не підтримує, що, фактично призводить до того, що немає у справі позивача, а також коли орган прокуратури, який подав позов, або актом прокурорського реагування якого були здійснені органом управління дії, що оскаржуються іншим суб'єктом, ухиляється від представництва цього органу в суді. На наш погляд, вказаним прокуратура ухиляється від виконання своїх функцій і доцільно на законодавчому рівні не дозволити, а зобов'язати прокуратуру доводити такі справи до логічного завершення.

Щодо вдосконалення контрольної функції, на наш погляд, доцільно здійснити процес переходу від контролю щодо видів документів до контролю “за напрямками” (за секторами), який зараз триває, є позитивним фактором удосконалення контролю, переходом до аналітичної роботи. Тобто, якщо раніше працівник управління здійснював контроль, наприклад, за виконанням указів Президента України, то із-за великого навантаження він не міг добре розбиратися у всіх сферах, на які був спрямований той чи інший указ. Фактично він міг здійснювати контроль лише за строками, а не за змістом чи якістю виконання. Саме якість виконання (у встановлені законодавством строки) є критерієм при дотриманні законності у державному управлінні України. Але при цьому варто мати на увазі, що працівник, який здійснює контроль, повинен володіти знаннями щодо сфери управління, в якій такий контроль здійснюється. за логікою - краще, а на практиці - хоча б не гірше від тих, кого перевіряє. Практика ж свідчить, що підрозділи по контролю у переважній більшості місцевих та центральних органів влади часто не мають працівників, що відповідали б вищевказаним вимогам.

Контроль “за напрямками” здійснюється за законами України та іншими нормативно-правовими актами відповідно до сфери управління. Іншими словами, контролем за виконанням законів України, указів Президента, розпоряджень Кабінету Міністрів України, наприклад, у гуманітарній сфері, займається спеціаліст вузької спеціалізації, що також дозволяє простежити доручення, які надійшли на одну й ту саму тему. Працівник особисто знає фахівців та експертів, їх професіональний рівень, ставлення до службових обов'язків, що покращує і прискорює роботу щодо контролю, забезпечує законність.

Говорячи про удосконалення контролю варто згадати про зростання інформаційних технологій у практиці державного управління. Належна реалізація єдиної державної політики електронного документообігу та закони України “Про електронні документи та електронний документообіг” [101] та “Про електронний цифровий підпис” [102] можуть підвищити ефективність інформаційного обміну та поліпшити швидкість та якість контролю.

Важливе значення в процесі забезпечення законності в державному управлінні відіграє судовий контроль. Здійснення судової влади покладено на відповідну систему судів. Кожен з них, незалежно від свого місця в судовій системі, від низового до верховного, вирішує конкретні справи самостійно, керуючись виключно законом і правосвідомістю, тобто є самостійним носієм судової влади. Цим судова влада принципово відрізняється від виконавчої, в системі, якої вищі органи керують нижчими і можуть давати вказівки щодо розв'язання питань, які входять до їх компетенції. Судова система не передбачає подібних відносин між її складовими елементами [103, c. 290].

Судовий контроль щодо забезпечення законності державного управління виступає необхідною умовою ефективності юрисдикційної діяльності суду в справах, які пов'язані з перевіркою законності діяльності відповідних органів та посадових осіб.

Контрольна діяльність суду підпорядкована загальній меті його діяльності - розв'язанню певного правового спору і не може здійснюватися поза нею.

Залежно від різновиду судової юрисдикції можна виокремити такі види судового контролю:

загальний судовий контроль, або контроль з боку загальних судів під час розгляду кримінальних, цивільних та адміністративних справ;

спеціалізований судовий контроль, або контроль з боку спеціалізованих (адміністративних і господарських) судів;

конституційний судовий контроль, або контроль з боку Конституційного Суду.

Сфера, яка контролюється судом, обмежується питаннями законності діяльності органів державного управління. В ході управлінського контролю не тільки здійснюється певна корекція дій об'єкта управління, якщо він (об'єкт) «відхиляється від заданої програми», а й налагоджується зворотний зв'язок між суб'єктом і об'єктом управління, при цьому головною метою контролюючого впливу є не тільки забезпечення законності державного управління, а також і ефективізація управлінського процесу, при цьому остання має аж ніяк не менше значення, а в деяких випадках провідне. Тому в ході управлінського контролю перевіряється не тільки законність тих чи інших управлінських дій, а й доцільність та ефективність реалізації управлінських рішень.

Доцільність управлінських рішень не є сферою контролюючого впливу судової влади. Суд не має права аналізувати причини (окрім юридичних) і управлінську мету, на яких засновано рішення управлінського органу. Крім того, наявність такого права у суду вказувало б на «вторгнення» останнього в здійснення державного управління, що зачіпало б самостійність іншої гілки державної влади - виконавчої.

Як зазначає В. Б. Авер'янов, для судового контролю забезпечення ефективності державного управління не є метою, а виступає як побічний напрямок діяльності. Цей вид контролю полягає, насамперед, у забезпеченні законності в державному управлінні, а також дотримання прав громадян та інших суб'єктів правовідносин, охорона яких здійснюється судовою владою[103, c. 290] .

Отже, судовий контроль, забезпечуючи законність державного управління, спрямований передусім на:

підтримання відповідності державно-управлінських рішень Конституції

та іншим законодавчим актам України;

забезпечення захисту прав і свобод суб'єктів управлінських правовідносин (насамперед, суб'єктів, які не мають владних повноважень, - фізичних та юридичних осіб);

ліквідацію випадків зловживання службовим становищем та перевищення владних повноважень;

поновлення режиму законності у випадках його порушення незаконними діями чи бездіяльністю органів державного управління та їх посадових осіб.

Крім цього, суд контролює законність здійснення органом державного управління дій у межах повноважень, наданих йому законом. При цьому розглядається спосіб реалізації повноважень згідно із законом. Таку роль відіграє судовий контроль взагалі, а в період реформування державної управлінської системи виконання цієї функцій має важливе значення для стабілізації процесу запровадження адміністративно-правових новацій [104, c. 89].

Разом з тим, існуюча в Україні система судового контролю за дотриманням законності суб'єктами державного управління є недосконалою. Так, на законодавчому рівні не визначено належним чином питання підвідомчості та підсудності адміністративних та інших спорів. Підсудність - правова категорія, яка розмежовує компетенцію між адміністративними судами щодо розгляду адміністративних справ.

КАС України встановлена норма, яка передбачає наслідки за недотримання правил підсудності. Так, відповідно до п. 6 частини третьої ст. 108 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо справа не підсудна цьому адміністративному суду. Згідно із пунктами 2, 3 частини першої ст. 22 КАС України суд передає адміністративну справу на розгляд іншого адміністративного суду, якщо: відкрито провадження у справі, яка предметно підсудна іншому суду; після відкриття провадження у справі з'ясувалося, що справа територіально підсудна іншому суду.

Разом з тим, питання, чи є відповідний суб'єкт, що звертається до суду,суб'єктом владних повноважень, чи іншим суб'єктом не є врегульованим на законодавчому рівні. Процесуальні кодекси мають містити лише ті категорії, що визначені в чинному законодавстві, інакше виникає питання щодо законності або незаконності відкриття провадження за зверненням відповідного суб'єкта.

Не дивлячись на законодавчу урегульованість, залишається відкритим питання щодо строків судового розгляду. Для адміністративних справи ці строки часто перевищують 1,5-2 роки, і справа для певних суб'єктів втрачає актуальність навіть без отримання остаточного рішення суду по суті. Вирішення вказаної проблеми намагалися здійснити шляхом внесення змін до закону, де було певною мірою звужено певні строки, спрощено механізми звернення до суду в процесі певних процедур (наприклад, внесено зміни щодо скасування процедури подання заяви про апеляційне оскарження), а також введено автоматизовану систему документообігу в судах. Також було здійснено заповнення вакансій в адміністративних судах. Разом з тим, відчутних результатів це не принесло. На наш погляд доцільно запровадити юридичну відповідальність суддів та працівників апаратів судів, а також їх голів за несвоєчасний розгляд (понад, наприклад 3 місяців) судових справ.

Останніми роками мають місце часті випадки, коли особа, щоб подати або отримати ті чи інші судові документи, змушена по кілька днів чекати на свою чергу. Завантаженість працівників канцелярій судів позовами громадян до суду щодо перерахунку пенсій, зобов'язання нарахування тих чи інших соціальних виплат інвалідам війни, дітям війни, чорнобильцям тощо, не дає змоги безперешкодно реалізувати своє право на звернення до суду та отримання необхідних судових документів. Це питання має вирішуватись або ж шляхом збільшення кількості працівників, або ж зміною механізмів подання та отримання документів, наприклад через систему електронних повідомлень.

Важливим для забезпечення законності є також резолютивна частина рішення по справі. Часто суди. Зобов'язуючи державні органи на вчинення тих чи інших дій не встановлюють строків такого здійснення, або ж, маючи повноваження на скасування незаконного акта, зобов'язують відповідний орган його скасувати самостійно. Така практика є недопустимою, роз'яснення з вказаних питань. На наш погляд, доцільно дати у відповідній постанові Вищого адміністративного суду України або - Верховного суду України.

Контроль є способом забезпечення законності і відіграє важливу роль у здійсненні ефективного державного управління. Удосконалення контрольної діяльності та вирішення проблемних питань, з метою реалізації поставлених державою завдань та забезпечення законності, має важливе значення для розбудови Української держави та її виходу на європейський рівень.

Висновки до розділу 3.

Викладене дає підстави твердити, що вдосконалити механізм забезпечення законності можливо приділивши увагу об'єктивізації законотворчості та об'єктивації законодавства, а також удосконаливши контроль та нагляд, що здійснюються в сфері державного управління.

Щодо об'єктивізації законотворчості, важливим є необхідність віднайти спільні для всього суспільства потреби, інтереси, і від них відштовхуватись, приймаючи закони. Оскільки закон має бути направлений на подолання тих суперечностей, неузгодженостей, що існують у суспільстві. Закон, прийняття якого ґрунтується на об'єктивних вимогах і потребах суспільного життя, який прийнятий задля дійсного врегулювання суспільних відносин і усунення конфліктів і протиріч, є безумовною необхідністю для суспільного розвитку.

Але не останню роль при прийняття закону мають і певні речі, які можуть здаватися занадто формальними, зокрема такі, як правильність підготовки законопроекту, вірність понятійного апарату, необхідність погодження закону із заінтересованими особами, врахування бачення тих чи інших суспільних груп. Іноді необхідною може стати апробація законопроекту. Важливого значення тут набуває використання новітніх досягнень науки у підготовці законів, вдосконалення категоріального апарату, вдосконалення механізму розробки та прийняття закону. Не останню роль відіграє кадрове забезпечення осіб, що здійснюють розробку законопроектів, а також рівень правосвідомості і правової культури і тих, хто розробляє, і тих, хто приймає, законопроекти.

Окремої уваги заслуговує необхідність вироблення єдиних підходів щодо прийняття як законів, так і підзаконних нормативно-правових актів, що неможливо без належного унормування вказаних процесів. Вирішити цю проблему можна шляхом прийняття закону, який би регламентував порядок прийняття нормативно-правових актів.

Закон не повинен бути декларативним. Всі зобов'язання, які ним покладаються на державні органи або інші структури, повинні бути належним чином підкріплені матеріальними або іншими ресурсами, необхідними для забезпечення передбачених законами норм. В разі ж відсутності таких ресурсів - доцільно відразу ж відшуковувати механізми їх отримання. В протилежному випадку закон буде мертвим , а законність в переважній мірі відсутня.

Прийняті закони, а також нормативно-правові акти, які відповідають закону або прийняті на його виконання, мають бути належним чином реалізовані. Звичайно найкраще, коли закон виконується в силу внутрішньої потреби і усвідомленої необхідності, але далеко не завжди рівень правосвідомості та правової культури членів нашого суспільства такий, що дозволяє забезпечити таке виконання. На жаль, не є винятком з вказаного правила і представники управлінських структур. Тому в державі запроваджено механізми, що дозволяють відслідковувати управлінські рішення і дії з точки зору їх відповідності законам та іншим нормативно-правовим актам, серед яких основними є нагляд і контроль. Разом з тим, діюче законодавство не дозволяє на належному рівні забезпечувати законність органам, що здійснюють нагляд, оскільки нагляд здійснюється суто за дотриманням Конституції та законів держави, і широкий спектр нормативно-правових актів, які прийняті з метою регулювання суспільних відносин відповідно та на виконання законів, випадають з поля зору нагляду та ігноруються. Адміністративні важелі впливу далеко не завжди забезпечують можливість впливу на виконання підзаконних нормативно-правових актів, що свідчить про необхідність перегляду вказаного питання. Проблематичним є відсутність нагляду за тими хто його здійснює й робота не задля результату, а задля процесу.

Щодо контролю, актуальним продовжує залишатись перехід від контролю за видом документу до контролю «за напрямками». Важливу роль при цьому відіграє правильність підбору кадрів до контрольних органів або підрозділів органу, які забезпечують таку функцію. Використання в роботі інформаційних технологій має спростити та удосконалити процес контролю. але для цього всі управлінські структури мають бути на належному рівні забезпечені технічними можливостями та спеціалістами, які вміють ці технічні можливості використовувати.

Висновки

Вивчення сутності законності та механізму її забезпечення в державному управлінні дає підстави стверджувати наступне:

1. В науковій літературі існують різні точки зору щодо категорії «законність». Вона розглядається як найважливіший конституційний принцип, як метод державного управління та як його режим. Зміст принципу законності означає обов'язковість законів та інших нормативно-правових актів для всіх учасників суспільних відносин без винятку; забезпечення верховенства права і закону в діяльності органів і посадових осіб, громадян та їх об'єднань; забезпечення рівності усіх перед законом; незалежність правосуддя; невідворотність покарання за здійснення правопорушень тощо. Ці вимоги законності у свою чергу конкретизуються в більш детальних вимогах, спрямованих на регулювання поведінки суб'єктів права в окремих сферах державної і суспільної діяльності. Поняття законності повинно розглядатися максимально широко, тому що воно охоплює значну кількість громадських і правових проявів. Всі підходи авторів до цього поняття характеризують різні елементи єдиного цілого. Тому, законність включає в себе одночасно і систему правових норм (правил); і сукупність структур, що забезпечують їх дотримання; і систему засобів і гарантій реалізації норм права; і практичну діяльність суб'єктів по однаковому розумінню і застосуванню законів, і ряд принципових положень, дотримання яких необхідно в діяльності

2. Характеристики законності як методу в переважній більшості зводяться до сукупності способів, прийомів та засобів, за допомогою яких управлінська діяльність вводиться в «русло» законів, спрямовується на виконання законів, причому у встановлених законами формах і визначених законами методами.

Щодо режиму законності, то не він є вимогою суворого та неухильного дотримання і виконання норм позитивного права, верховенством законів по відношенню до інших правових актів; рівністю всіх перед законом; забезпеченням для всіх суб'єктів повного та реального здійснення суб'єктивних прав; наявності незалежного та ефективного правосуддя; ефективної роботи всіх органів державного управління.

Поняття законності повинно розглядатися максимально широко, тому що воно виступає як об'єкт теоретичного осмислення в державному управлінні. Вказане проявляється в тому, що характеристикою категорії «законність» переймаються представники різних наук. перші згадки про неї сягають античних часів. Але Аристотель, Платон, Демокрит говорили про законність як про філософську категорію, розглядаючи лише її окремі аспекти безвідносно державного управління. Оскільки наука державного управління тісно пов'язана з юридичною наукою, можна вказати на те, що в сучасному розумінні законність вивчається науковцями правничої сфери. Щодо предметного розгляду категорії законності в державному управлінні, то вони є фрагментарними, такими, що не дають остаточного уявлення про сутність вказаного явища. Єдиний більш-менш комплексний опис законності здійснено Г. В. Атаманчуком.

3. Говорячи про нормативно-правові засади забезпечення законності в державному управлінні, слід відмітити, що вони пов'язані із наявністю нормативно визначеного механізму об'єктивізації у законах і відповідних їм підзаконних актах суспільних потреб та інтересів. Забезпечення такої об'єктивізації здійснюється в процесі правотворчості, зокрема законотворчості. Закон повинен відповідати загальновизнаним цінностям, відображатиме інтереси громадян, на основі цінностей має бути сформульована загальна норма. теоретичного осмислення інституту планування законодавчої роботи призводить не лише до погіршення якості законів та подальших незручностей для юристів та й юридично неосвіченого населення, а й до складнощів у процесі реалізації законів та інших нормативно-правових актів. Необхідно розробити методику аналізу чинників, що впливають на законотворчість. сприяючи їх точному визначенню, досягненню кореляції між ними, регулярно аналізувати правову ситуацію, яка змінюється у країні й регіонах, що надасть можливість простежити динаміку ставлення громадян до чинних законів. Вирішенню проблеми об'єктивізації законотворчості має допомогти прийняття законів «Про нормативно-правові акти» та «Про закони і законодавчу діяльність в Україні», який би сприяв усуненню недоліків техніко-юридичного і змістовного характеру під час прийняття законів.

Важливим серед нормативно-правових засад забезпечення законності в державному управлінні є нормативне закріплення процедур діяльності державної адміністрації. Разом з тим, наявність такого закріплення в чинному законодавстві є фрагментарною.

4. Організаційними засобами забезпечення законності в держаному управлінні є будь-які дії органу управління, посадової особи, що здійснюються в процесі управлінського, регулюючого впливу, виконавчо-розпорядчої діяльності в межах їх повноважень, що не тягнуть прямих юридичних наслідків. Суб'єкти державного управління, виконуючи притаманні їм функції та завдання, тим самим послідовно забезпечують законність у державі, але і сама їх діяльність базується на суворому дотриманні Конституції України, законів України та підзаконних актів. Організаційні заходи по забезпеченню внутрішнього і зовнішнього контролю за дотриманням законності здійснюються різними органами державного управління у різних напрямках. Таки засоби є достатньо широкими і всеохоплюючими.

5. Оглядовий аналіз окремих напрямків діяльності органів державно управління та статистична інформація щодо порушень прав людини в Україні, дає підстави стверджувати про незабезпечуваність режиму законності діяльності органів державного управління. Частими є порушення прав і свобод громадян. Все це вказує на недостатність забезпечуваності режиму законності в практиці вітчизняного державного управління. Причинами вказаного є: нечіткість законодавчо визначених завдань, функцій та повноважень органів публічної адміністрації, що призводить до дублювання та паралелізму в їх діяльності; неналежне фінансове та матеріально-технічне забезпечення діяльності органів державного управління; непрофесіоналізм частини державних службовців щодо вирішення приватних питань; відсутність дієвих норм юридичної відповідальності за порушення законності представниками публічної адміністрації; бюрократизацію та тяганину під час реалізації адміністративних процедур; неналежну перевірку та реагування на негативну інформацію щодо службової діяльності службовців; відсутність контролю безпосередніх керівників (начальників) за поведінкою підлеглих, виконання ними службових завдань; формальне проведення атестації державних службовців; неналежне соціальне забезпечення працівників управлінських структур, яке не відповідає статусу представника державної влади; недодержання вимог щодо політичної нейтральності державних службовців, зайняття забороненими видами діяльності; відсутність ідеології функціонування публічної адміністрації як діяльності щодо забезпечення реалізації, насамперед, прав і свобод громадян, надання адміністративних послуг.

6. Законність у державному управлінні формується в певних умовах. З одного боку -- це логічне моделювання бажаних суспільних відносин і закріплення його в законодавчій нормі, а з другого -- це реальний стан суспільних відносин, що є результатом практичної реалізації юридичних норм. Законотворчий процес, будучи відображенням реального життя, і сам повинен змінюватись і вдосконалюватись, звільнятися від застарілих форм та підходів до правотворення. Таким чином, одним із важливих засобів нормативного закріплення принципів, процедур та правил законотворчості є використання наукових досягнень, творче вивчення соціальних практик, вітчизняного та зарубіжного досвіду законотворення, разом з тим, численні недоліки чинного законодавства свідчать про недостатність використання наукових досягнень під час законотворчості. Подальший розвиток законотворчого процесу має базуватись на науково визначених, нормативно закріплених та організаційно досконалих правилах і процедурах. Вдосконаленню чинного національного законодавства, подоланню його системних недоліків може сприяти запровадження комплексного підходу до розв'язання його фундаментальних проблем, а також оперативне вирішення системних завдань законодавчого забезпечення різних сфер життєдіяльності суспільства, належне визначення пріоритетів, прогнозування шляхів і методів удосконалення законодавства та визначення стратегії його розвитку.

7. Вдосконалення нагляду і контролю як інституційних інструментів забезпечення законності в державному управлінні має полягати у створенні системи органів, що будуть забезпечувати нагляд не лише за законами, а й підзаконними актами, що прийняти на виконання законів. Окрім того, існуючу систему прокурорського нагляду доцільно переорієнтувати з спрямованої «на процес» на «спрямовану на результат», коли працівники прокуратури не просто фіксують порушення закону та готують відповідні акти прокурорського реагування, а й доводять справу до логічного завершення шляхом подання позовів на незаконні дії, на які не було відповідної реакції, до суду та, в разі необхідності, оскарження судових рішень.

Вдосконалення контрольної функції, на наш погляд, повинно забезпечуватися шляхом переходу від контролю щодо видів документів до контролю “за напрямками” (за секторами), який зараз триває, та є позитивним фактором удосконалення контролю, переходом до аналітичної роботи.

Вдосконалення судового контролю повинно полягати перш за все в створенні прозорого законодавства, яке давало б повне розуміння щодо підсудності та підвідомчості відповідних справ. Перегляду підлягає існуюча система строків судового розгляду, а також існуючі механізми перегляду судових рішень. Окремої уваги заслуговує необхідність проведення змін щодо роботи апаратів судів, зокрема тих структурних підрозділів, які забезпечують взаємодію з громадянами.

Список використаних джерел

1. Проблемы общей теории права и государства : Учеб. для юрид. вузов. / [Варламова Н.В., Лазарев В.В., Лапаева В.В. и др.]; Под общ. ред. В.С.Нерсесянца. -- М.: Изд. група Норма, М, 2006. -- XIV, 813 с.

2. Лазарев В. В. Теория государства и права : Учеб. для вузов. / В.В.Лазарев, С.В.Липень. -- 3-е изд., исправл. и доп. -- М.: Спарк, 2004. -- 527, [1] с.

3. Теория государства и права : Курс лекций. / [Байтин М.И., Григорьев Ф.А., Зайцев И.М. и др.]; Под ред. Н.И.Матузова, А.В.Малько. -- М.: Юристъ, 1997. -- 671, [1] с.

4. Боннер А. Т. Законность и справедливость в правоприменительной деятельности»./ Боннер А. Т. - М.: Российское право, 1992. - 320 с.

5. Юридический энциклопедический словар / Гл. ред А.Я.Сухарев; Ред. колл.: М.М.Богуславский и др.- М.: Сов. Энциклопедия, 1984.- 528 с.

6. Атаманчук Г. В. Теория государственного управления : Курс лекций / Г.В.Атаманчук.- М.: Юрид. лит., 1997. -- 400 с.

7. Державне управління : підручник. / А. Ф. Мельник, О. Ю. Оболенський, А. Ю. Васіна; за ред. А. Ф. Мельник. -- К.: Знання, 2009. -- 582 с.: іл., табл. -- (Серія «Вища освіта XXI століття»).

8. Алексеев С. С. Право. Азбука права (часть первая) / Алексеев С. С. Азбука. Теория. Философия. Опыт комплексного исследования. - М.: Издательская группа НОРМА - ИНФРА. М. 1998. - 172 с.

9. Алексеев С. С. Общая теория права: Курс в 2 томах. - М.: Юрид. лит., 1982. - Т. 1. - 359 с.

10. Єфремов А. Ф. Теоретические и практические проблемы реализации принципов законности в российском государстве / Автореферат диссертации на соискании ученой степени доктора юридических наук. -Саратов, 2001. -51 с.

11. Адміністративне право : підручник / [Битяк Ю. П. та ін.]; за заг. ред. Ю. П. Битяка, В. М. Гаращука, В. В. Зуй / М-во освіти і науки України, Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого. - Х. : Право, 2010. - 622, [1] с

12. Атаманчук Г. В. Управление - фактор развития : Размышления об управленч. деятельности. -- М.: Экономика, 2002. -- 566, [1] c. -- (Системные проблемы России).

13. Конституція України : станом на 15.08.2011 р.|відповідає офіц. тексту. - К. : Право-інформ, 2011. - 48 с. : табл. - (|Серія ”Юридична бібліотека”)

14. Бахрах Д. Н. Административное право : [Учеб. для студентов вузов, обучающихся по спец. 021100] / Д.Н.Бахрах, Б.В.Россинский, Ю.Н.Старилов. -- 2-е изд., изм. и доп. -- М.: НОРМА, 2005. -- 799 с.

15. Право и законность в период развернутого строительства коммунизма [Текст] / Н.Г. Александров. - [М. : Госюриздат, 1961]. - 271 с.

16. Теория государства и права : [Учеб. для студентов вузов, обучающихся по спец. «Юриспруденция»] / [Бабаев В.К., Баранов В.М., Витрук Н.В. и др.]; Под ред. В.К.Бабаева. -- М.: Юристъ, 2003. -- 591 с.

17. Марченко М. Н. Теория государства и права : [Учеб. для студентов вузов, обучающихся по спец. 021100] / Моск. гос. ун-т им. М.В.Ломоносова. -- 2-е изд., испр. и доп. -- [М.]: Проспект: [ТК Велби], 2005. -- 636, [1] с.

18. Теория права и государство : Учебник. / [А.С.Васильев, Р.С.Притченко, И.В.Борщевский и др.; Под общ. ред. А.С.Васильева] -- 2-е изд. -- Х.: Одиссей, 2007. -- 478, [1] с

19. Теория государства и права : [Учеб. для студентов вузов, обучающихся по спец. «Юриспруденция»] / [Алексеев С. С., Архипов С. И., Игнатенко Г.В. и др.; Отв. ред.: В. М. Корельский, В. Д. Перевалов] -- 2-е изд., изм. и доп. -- М.: Норма, 2003.

20. Букреев В. И. Этика права : От истоков этики и права к мировоззрению: Учеб. пособие. / Букреев В.И., Римская И.Н. -- М.: Юрайт, 1999. -- 334, [1] с.

21. Аристотель. Большая этика // Сочинения: В 4-х т. Т. 4 / Пер. с древнегреч.; Общ. ред. А. И. Доватура. - М.: Мысль, 1983. - (Филос. наследие. Т, 90). С.295-374.

22. Самохина Г. С. Полибий: Эпоха. Судьба. Труд. - СПб.: Изд-во С.-Петербургского ун-та, 1995. - 192 с.

23. Цицерон. Диалоги: О государстве. О законах. / Пер. В. О. Горенштейна, прим. И. Н. Веселовского и В. О. Горенштейна, ст. С. Л. Утченко. Отв. ред. С. Л. Утченко. (Серия «Литературные памятники»). -- М.: Наука, 1966. -- 224 с.

24. Августин Аврелий. Творения. Т.4. О граде Божием. Книги XIV-XXII. -- СПб.: Алетейя; Киев: УЦИММ-Пресс, 1998. - 1294 с.

25. Английское свобродомыслие: Д. Локк, Д. Толанд, А. Коллинз. - М.: Мысль, 1981. - 301 с.

26. Монтескье Шарль Луи. О духе законов / [Сост., пер., коммент. примеч. А.В.Матешука] -- М.: Мысль, 1999. -- 672 с.

27. Кант, Иммануил. Критика чистого разума / [Пер. с нем. Н.Лосского; Ред.: Ц.Г.Арзаканян, М.И.Иткин; Прим. Ц.Г.Арзаканяна] -- М.: Мысль, 1994. -- 591, [1] с.

28. Пейн Томас. Права человека. Избранные сочинения. - М.: Мысль, 1969. - 198 с.

29. Шульженко Ф. П. Історія політичних і правових вчень. - К.: Юрінком Інстер, 2004. - 464 с.

30. Основы советского законодательства. Факультативный курс : пособие для учащихся / [А.А. Абрамова, Е.Н. Гендзехадзе, Н.С. Давидянц и др.; под ред. Н.В. Черноголовкина]. - 2-е изд., перераб. и доп. - М. : Просвещение, 1983. - 236 с.

31. Горбунова Л .М. Підзаконні нормативно-правові акти: організаційно-правові питання забезпечення законності: дис. ... канд. юрид. наук / Л.М. Горбунова. - 2005.

32. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави : посіб. / П.М. Ра¬бінович. - 2-ге вид., зі змін. й доп. - К., 1994. - 104 с.

33. Малько А. В. Теория государства и пра¬ва в вопросах и ответах : учеб.-метод. пособ. / А.В. Малько. - 2-е изд., перераб. и доп. - М. : Юристъ. - 1997. - 181 с.

34. Скакун О.Ф. Теория государства и пра¬ва : учебник / О.Ф. Скакун. - Х. : Кон- сум ; Ун-т внутр. дел. - 2000. - 704 с.

35. Даль В. И. Толковый словарь живого великорусского языка. Т. 1. / В. И. Даль. - М. : Гос. изд. иностр. и нац. словарей, 1956. - 699 с.

36. Новий тлумачний словник української мови : У 3 т.: 200000 слів. / Уклад.: В.В.Яременко, О.М.Сліпушко. -- 2-е вид., випр. -- К.: Аконіт. - Т. 2. - 911 с.

37. Юридична енциклопедія: В 6. / редкол. : Ю.С. Шемшученко та ін. - К. : Укр. енциклопедія, 1998. - Т.1 : А-Г. - 672 с.

38. Популярна юридична енциклопедія / [кол. авт. : В. К. Гіжевський, В. В. Головченко, В. С. Ковальський (кер.) та ін]. - К. : Юрінком Інтер, 2002. - 528 с.

39. Андрійко О. Ф. Поняття і система засобів забезпечення законності у державному управлінні / О. Ф. Андрійко; [ред. колегія: В. Б. Авер'янов (голова)]. -- К. : Вид-во «Юридична думка», 2004. -- 584 с. -- (Адміністративне право України. Академічний курс) -- (Підруч.: у двох томах, том 1. Загальна частина).

40. Котюк В. О. Теорія права : курс лекцій : [навч. посібник для юрид. фак. вищ. навч. закл.] / Котюк В. О. - К. : Вентурі, 1996. - 208 с.

41. Волинка К. Г. Теорія держави і права : [навч. посіб.] / Волинка К. Г. - К. : МАУП, 2003. - 240 с.

42. Стеценко С. Г.Адміністративне право України : [навчальний посібник] / Стеценко С. Г. - К. : Атіка, 2008. - 624 с.

43. Алексеев С.С. Теория государства и права. Учебник для юридических вузов и факультетов. Учебник для юридических вузов и факультетов. / Авторский коллектив: Алексеев С. С., Архипов С. И., Корельский В. М., Леушин В. И., Перевалов В. Д., Пучков О. А., Русинов Р. К., Семитко А. П., Тарасов Н. Н. , Шабуров А. С. М. - 1998. - 456 c.

44. Загальна теорія держави і права : (основ. поняття, категорії, правові конструкції та наук. концепції): навч. посіб. / [О.Л.Копиленко та ін.; відп. ред. О. В. Зайчук]; М-во освіти і науки України. -- К.: Юрінком Інтер, 2008. -- 397 с.

45. Нікітін А. В. Теорія держави та права : Навч. посіб. для дистанц. навч. / Відкритий міжнар. ун-т розвитку людини «Україна» -- К.: Ун-т «Україна», 2006- ч. ІІ, 264 [1] с.

46. Соловйов В. М. До питання про гарантії забезпечення законності у державному управлінні України / Українські наукові записки, 2005, №1-2 (13-14), с. 263-267.

47. Невзоров І. Л. Принцип законності в правозастосувальній діяльності : Дис. канд. юрид. наук. 12.00.01. / Нац. ун-т внутріш. справ. -- Х., 2003.

48. Иванов В. В. Материально-правовые и процессуальные гарантии законности привлечения к административной ответственности / Одес. нац. ун-т им. И.И.Мечникова. -- Одесса: Астропринт, 2001. -- 154, [1] с

49. Самощенко И. С. Охрана режима законности Советским государством (Правоохранительная деятельность Советского государства - метод обеспечения социалистической законности) / И. С. Самощенко. - М. : Госюриздат, 1960. - 199 с.

50. Колпаков В. К. Адміністративне право України : Підручник. / Колпаков В.К., Кузьменко О.В. -- К.: Юрінком Інтер, 2003. -- 543 с.

51. Мельниченко В. І. Буква закону в державному управлінні. Чи увібрала вона дух суспільних реалій? / В.І. Мельниченко // Віче. - 2002. - № 8. - С. 11-12.

52. Адміністративне право України. Академічний курс: підручник : у 2 т. : Т. 1. Загальна частина / ред. колегія : В. Б. Авер'янов (голова) та ін. - К. : ТОВ Видавництво «Юридична думка», 2007. - 592 с.

53. Ришелюк А. М. Законотворчий процес в Україні : Навч. посіб. / Нац. акад. держ. упр. при Президентові України. -- К., 2004. -- 217 с.

54. Про Кабінет Міністрів України: Закон України від 7 жовт. 2010 р. № 2591-VI // ОВУ.- 2010.- № 79.- Ст. 2792

55. Про центральні органи виконавчої влади. Закон України від 17 бер. 2011 р.№ 3166-VI // ВВР - 2011. - № 38. Ст. 385.

56. 64. Про місцеві державні адміністрації: Закон України від 9 квіт. 1999 р. № 586-ХІV // ВВР .- 1999.- № 20-21.- Ст. 190.

57. Про Регламент Верховної Ради України. Затв. Законом України від 10 лютого 2010 року № 1861-VI // ВВР.- 2010 р., № 14, № 14-15; № 16-17. Ст. 133.

58. Правила підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України. Затв. пост. КМУ від 6 вер. 2005 р. № 870 // Офіційний Вісник України. - 2005. - № 36. Ст. 2200.

59. Про засади державної регуляторної політики сфері господарської діяльності. Закон України від 11 вер. .2003 № 1160-IV // ВВР. - - 2004. - № 9. Ст. 79

60. Про захист від недобросовісної конкуренції : Закон України від 7 червн. 1996 р. N 236/96-ВР // ВВР.- 1996. № 36. Ст. 164.

61. Про ліцензування певних видів господарської діяльності. Закон України від 01.06.2000 № 1775-III // ВВР, 2000, № 36. Ст. 299.

62. Про державний кордон України. Закон України від 4 лист. 1991 N 1777-XII // ВВР, 1992, № 2. Ст. 5.

63. Бабаев В. К., Баранов В. М., Толстик В. А. Теория права и государства в схемах и определениях: Учебное пособие. М., 2001. 448 с.;

64. Кармолицкий А. А., Койлов Ю. М. Административное право Российской Федерации. Учебник. М.,1997. 476 с.

65. Типовий регламент місцевої державної адміністрації. Затв. пост. КМУ від 11 грудн.1999 р. № 2263 / Офіційний вісник України. - 1999. - № 50.

66. Иванов A. A. О самоорганизующейся сущности гарантий законности юридической ответственности // Сборник статей VI Международной научно-технической конференции «Синергетика природных, технических и социально-экономических систем». Тольятти, 2008. 64-68 с.

67. Музичук О. М. Поняття та зміст законності діяльності публічної адміністрації / Право і Безпека. Науковий журнал. - № 1 (33) 2010 С. 56-61

68. Ківалов С. В., Біла Л. P. Адміністративне право України: Навчально-методичний посібник. -- Вид. друге, перероб. і доп. -- Одеса: Юридична література, 2002. -- 312 с

69. Про Рахункову палату. Закон України від 11 липня 1996 р. № 315/96-ВР / ВВР, 1998 р - № 24. Ст. - 137.

70. Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Закон України від 23 грудн. 1997 р. № 776/97-ВР / ВВР. - 1998 р. - № 20. Ст. 99.

71. Глазунова Н. И. Государственное управление : [Учеб. для вузов] / Акад. наук. соц. технологий и мест. самоуправления, Рос. акад. естеств. наук. Отд-ние «Инноватика соц. упр.» -- М.: Муницип. мир, 2004. -- 453 с.

72. Типове положення про колегію міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади і місцевої державної адміністрації. Затв. Пост. КМУ від 2 жовтн. 2003 р. № 15 // Офіційний вісник України. -- 2003 р., № 40. Ст. 2107

73. Стельмащук А. М. Державне регулювання економіки : Навч. посіб. для студ. екон. спец. / Терноп. акад. нар. госп-ва. -- Тернопіль: Екон. думка, 2000. -- 316 с.

74. Національна антикорупційна стратегія на 2011-2015 роки. Схвалена Указом Президента України від 21 жовтн. 2011 р. № 1001/2011 // Урядовий кур'єр від 27.10.2011 - № 199.

75. Державна програма щодо запобігання і протидії корупції на 2011-2015 роки. Затв. Пост. КМУ від 28 лист. 2011 р. № 1240 // Урядовий кур'єр вiд 21.12.2011 - № 238.

76. Про дотримання правоохоронними органами України конституційних гарантій та законності в забезпеченні прав і свобод людини. Постанова ВРУ від 23 бер. 2000 р. № 1592-III // ВВР. - 2000.- № 24. Ст.193.

77. Про звіт Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування законності прийняття рішень Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення щодо проведення конкурсів та встановлення переможців конкурсів на отримання (переоформлення) ліцензій на мовлення з використанням відповідних частот у 2005-2010 роках. Постанова ВРУ від 17 бер. 2011 р. № 3143-VI // ВВР. - 2011 р.- № 28. Ст. 257.

78. Про створення робочої групи з підготовки законопроекту про центральні органи виконавчої влади. Наказ Міністра юстиції України від 20 червн. 2008 р. № 891.

79. Большая Советская Энциклопедия / Гл. ред. А.М. Прохоров. - Изд. 3-е. - В 30 т. - М.: Советская Энциклопедия. - Т. 8. 1973. - 608 с.

80. Ожегов С. И. Толковый словарь русского языка / С. И. Ожегов, Н. Ю. Шведова; РАН Ин-т рус. яз. им. В. В. Виноградова. -- 4-е изд., доп. -- М.: [ООО «ИТИ Технологии»], 2003. -- 939, [4] с.

81. Тюрин В. А. Проблемы применения мер пресечения в административном праве России : Дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.14 : Москва, 2004 341 c.

82. Про засади запобігання і протидії корупції. Закон України від 7 квіт. 2011 р. № 3206-VI // ВВР. - 2011.- № 40. Ст. 404.

83. Про освіту. Закон України від 23 травн. 1991 р. № 1060-XII // ВВР. - 1991.- № 34. Ст. 451

84. Про Представника Президента України. Закон України від 5 бер. 1992 р. № 2167-XII / ВВР, № 23. - Ст. 335.

85. Про реструктуризацію заборгованості з виплат, передбачених статтею 57 Закону України "Про освіту" педагогічним, науково-педагогічним та іншим категоріям працівників навчальних закладів. Закон України від 15 квітн. 2009 р. № 35 // Урядовий кур'єр вiд 25.04.2009 - № 75.

86. Про державну допомогу сім'ям з дітьми. Закону України від 21 лист. 1992 р. № 2811-XII // ВВР. - 1993. -№ 5.Ст. 21.

87. Про розміри державної допомоги сім'ям з дітьми у другому півріччі 1999 року. Пост. КМУ від 27 травн. 1999 р. № 21 // Офіційний вісник України. - 1999. - № 22.

88. Про розміри державної допомоги сім'ям з дітьми у 2001 році. Пост. КМУ від 12 січн. 2001 р. № 14 // Урядовий кур'єр вi 17.01.2001 - № 8.

89. Про охорону культурної спадщини. Закон України від 8 черв. 2000 р. № 1805-ІІІ // ВВР. - 2000. - № 39. Ст. 333

90. Тихомиров Ю.А. Административное право и процесс : Полный курс. / Гос. ун-т - Высш. шк. экономики. -- 2-е изд., доп. и перераб. -- М.: [Тихомиров], 2005. -- 696 с

91. Огляд даних судової статистики про роботу місцевих та апеляційних судів України за 2006 - 2010 рр. [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://court.gov.ua/userfiles/stat2006_2010.doc

92. Конопльов В. В. Організаційно-правовий механізм підготовки та прийняття управлінських рішень в адміністративній діяльності органів внутрішніх справ : дис... д-ра юрид. наук: 12.00.07 / Харківський національний ун-т внутрішніх справ. -- Х., 2006. -- 424 с..

93. Щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні [Електронний ресурс] / Київ. 2010/ Режим доступу: http://ombudsman.kiev.ua/dopovid_6/Dop6_Zmist.htm

94. Богачова О. В. Законотворчий процес в Україні: проблеми вдосконалення : автореф. дисертац. канд. юрид. наук: 12.00.01. / Київський національний у-т внутрішніх справ. - К., 2006.

95. Пояснювальна записка до проекту Адміністративно-процедурного кодексу України від 18.07.2008 [Електронний ресурс] / Режим доступу: www.rada.gov.ua.

96. Лагода О. С. Адміністративна процедура: теорія і практика застосування. : Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.07. / Нац. ун-т держ. податк. служби України. -- Ірпінь, 2007. -- 21 c .

97. Тимощук В. П. Основи адміністративної процедури та їх значимість при здійсненні адміністративного судочинства / Віктор Тимощук // Вісн. Вищ. адм. суду України. -- 2009. -- № 2. -- С. 49--58.

98. Адміністративна процедура та адміністративні послуги : Зарубіж. досвід і пропозиції для України. / Центр політико-правових реформ; [Авт.-упоряд. В.П.Тимощук; Відпов. ред. І.Б.Коліушко] -- К.: Факт, 2003. -- 495 с 

99. Про прокуратуру: Закон України від 5 листопада 1991 року № 1789-XII // ВВР. - 1991.-№ 53.

100. Акты прокурорского надзора / [Авт.-сост.: Скуратов Ю.И. и др.]; Под ред. Скуратова Ю.И. -- М.: Юристъ, 1997. -- 276, [1] с.

101. Про електронні документи та електронний документообіг. Закон України від № // ВВР. - 2003. № 36. Ст. 275.

102. Про електронний цифровий підпис: Закон України від. 22 травня 2003 року № 852-IV // ВВР. - 2003.- № 36. Ст. 276.

103. Державне управління проблеми адміністративно-правової теорії та практики / За заг. ред. В.Б.Авер'янова. - К.: Факт, 2003. - 384 с.

104. Сушко Л. П. Організаційно-правові засади здійснення судового контролю в Україні : автореф. дисертац. канд. юрид. наук: 12.00.01. / Київський національний у-т біоресурсів і природокористування. - К., 2007. - 189 c.

Размещено на Allbest.ru