Організація використання земельних ресурсів сільськогосподарського призначення в умовах ринкових відносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

Організація використання земельних ресурсів сільськогосподарського призначення в умовах ринкових відносин

1. Теоретичні, методологічні і правові аспекти використання земельних ресурсів

1.1 Власність на землю як основа формування земельних ресурсів

Основою земельного ладу є форма власності на землю. Перш за все, земля є місцем розселення і проживання людей та переважної більшості видів рослинного і тваринного світу, інших живих організмів. Вона створює необхідні матеріальні умови для життєдіяльності та відпочинку людини, виступає важливим, а для деяких видів діяльності (сільське і лісове господарство) і основним засобом виробництва і, одночасно, предметом праці, є фактором біологічної продуктивності, базою продовольчих і сировинних ресурсів.

Право власності на земельну ділянку в Україні поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси та багаторічні насадження, які на ній знаходяться. Воно, також розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні, для зведення житлових, виробничих, та інших будівель і споруд.

Суб'єкти права власності на землю - це власники конкретних, земельних ділянок, які наділені земельними правами, і які несуть обов'язки відповідно до земельного законодавства. Відповідно до Конституції України виділяються три основні групи суб'єктів:

a) Громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності;

b) Територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності;

c) Держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності. [3.]

Право власності виражає відношення людей до землі, як до своєї, або як до чужої по формулі: суб'єкт - об'єкт. На відміну від суб'єктів, об'єкти власності на землю є пасивною стороною відносин власності.

Відносини власності - це система відносин між людьми з приводу привласнення і відчуження земельних ділянок. Ці суб'єктивно-об'єктивні відносини включають відносини між різними суб'єктами одного об'єкту власності і відносини з приводу формування нового об'єкту земельної власності.

Зміст права власності на землю включає три основні елементи:

Володіння - первинний компонент власності, який базується на законності фізичного контролю земельної ділянки, можливості її мати, утримувати в господарстві, на балансі тощо. Володіння створює необхідні передумови для реалізації двох інших правомочностей - користування і розпорядження. Можна володіти земельною ділянкою, але не користуватися нею. Користуватися землею, не володіючи нею, фактично не можна. Для громадян і юридичних осіб володіння нерозривно пов'язане з обов'язком використовувати земельну ділянку по цільовому призначенню.

Користування - це використання об'єкту власності відповідно його призначенню за бажанням користувача або власника. Володіння і користування можуть бути об'єднані в руках одного суб'єкта або поділені між різними суб'єктами. Розпорядження - це все узагальнюючий, вищий спосіб реалізації відносин між об'єктом і суб'єктом власності, а саме - це право вирішувати, яким чином і ким може бути використана земельна ділянка та одержаний від неї дохід.

1.2 Передумови і загальні наукові принципи реформування земельних відносин і використання земельних ресурсів

Україна має значний і високоякісний фонд сільськогосподарських угідь, більш як третина з них цінні продуктивні землі. Проте рівень їх сільськогосподарського використання значно поступається розвинутим країнам світу. Головна причина цього - недосконалість земельних відносин, що впливають із форми власності і господарського механізму з недостатньо розвинутими ринковими структурами.

Виняткове право державної власності на землю протягом тривалого часу призвело до відчуження селянина від землі, зниження мотивації до праці, її продуктивності, а звідси - до спаду сільськогосподарського виробництва. Адже відомо, що продуктом праці може володіти і розпоряджатися лише той, кому належать засоби виробництва. Оскільки земля продовжує бути власністю держави, то й вона й розпоряджається результатами праці сільського виробництва.

Тому виробник незаінтересований у результатах праці, бо він ними не розпоряджається. З цієї причини держава поступово втратила справжнього господаря землі. Обставини, що склалися, вимагали зміни земельних відносин. Результати наукових пошуків і практичний досвід нових господарських формувань однозначно підтвердили необхідність реформування економічних відносин на селі, у тому числі основної її ланки - земельних відносин. Реформування економіки у сфері виробництва засобів виробництва відчутно відбилося на сільському господарстві. З об'єктивних і суб'єктивних причин досить тривалий час стримувалося реформування економіки на селі. З великими зусиллями пробивали собі дорогу в життя нові господарські формування. Головною перешкодою на шляху розвитку багатоукладної економіки стало монопольне право держави на землю.

Важливим кроком у вирішенні даного питання стала Постанова Верховної Ради України «Про земельну реформу», якою з 15 березня 1991 р. весь земельний фонд України оголошено об'єктом земельної реформи. Завдання останньої полягає у перерозподілі земель з одночасним наданням їх у приватну власність громадянам, колективним сільськогосподарським підприємствам, постійне користування господарства та іншим державним сільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям, а також у тимчасове користування, у тому числі на умовах оренди, з метою створення можливостей для рівноправного розвитку різних форм господарювання на землі, формування багатоукладної економіки, раціонального використання та охорони земель.

Вперше у новітній законодавчій історії України право приватної власності на землю було передбачено Законом «Про форми власності на землю». На цій підставі право громадян на довічне спадкове володіння земельними ділянками, закріплене у ЗК Української РСР 18 грудня 1990 р. було перетворена на право їх приватної власності на землю. У чинному ЗК це право набуло подальшого розвитку. Воно поширюється не тільки на громадян України як фізичних осіб, а й на юридичних осіб, заснованих українськими громадянами або створених українськими підприємствами, установами і організаціями недержавної та комунальної форм власності. Водночас варто зазначити, що це не завжди є виправданим і не в усіх випадках узгоджується з цивільним і господарським законодавством. Очевидно, наведена обставина і стала підставою для відособленої регламентації в земельному законі права приватної власності на землю громадян і юридичних осіб.

Згідно статтею 78 ч. 3 ЗКУ земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Найбільш істотно рівність прав власності на землю характеризує положення ч. 2 ст. 14 Конституції про набуття і реалізацію права власності на землю державою на рівні з громадянами та юридичними особами виключно відповідно до закону. Цей конституційний принцип дістав закріплення у земельному законі. Так, згідно з ч. 5 ст. 48 ЗК держава набуває права власності на землю у разі: відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності для суспільних потреб; придбання за договорами купівлі - продажу, дарування, міни, та за іншими цивільно-правовими угодами; прийняття спадщини; передачі у власність державі земельних ділянок комунальної власності територіальними громадами; конфіскації земельних ділянок.

1.3 Нормативно-правове і науково-методичне забезпечення використання земельних ресурсів

Сільськогосподарське виробництво України за останні роки зазнало великих змін. Земельна соціально-економічна криза спричинила значне зменшення обсягів виробництва у всіх галузях народного господарства. У важких економічних умовах опинилося і аграрне виробництво.

Реформування земельних і майнових відносин в аграрному секторі України передбачає створення законодавчих та правових передумов забезпечення рівноправного розвитку різних форм господарювання. Підвищення зацікавленості сільських працівників у високопродуктивній праці, поліпшення використання землі і матеріальних ресурсів. На основі цього виникла необхідність докорінної перебудови аграрного сектору, виходу його з кризового стану. Вихід із цієї складною ситуації можливий при поєднанні зусиль держави, наукових закладів, керівників і спеціалістів, працівників підприємств усіх форм власності і господарювання.

Прийняті за останні роки Верховною Радою України Закони «Про власність», «Про підприємства», «Про селянське (фермерське) господарство», «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про приватизацію майна державних підприємств», «Про оренду землі», «Про фермерське господарство», «Про особисте фермерське господарство», «Про особисте селянське господарство», Земельний кодекс України, Постанови про земельну реформу та інші законодавчі акти створюють реальні можливості для докорінних перетворень у системі агропромислового виробництва в Україні, зокрема в сільському господарстві. Отже, в аграрному секторі створено законодавчі та правові передумови забезпечення рівноправного розвитку різних форм господарювання, підвищення зацікавленості сільських працівників у високопродуктивній праці, поліпшення використання землі, виробничого потенціалу і матеріальних ресурсів.

Особливого значення у подальшому розвитку сільського господарства має Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» (1999 р), відповідно до якого в процесі реформування існуючих кооперативних підприємств створені приватні (приватно-орендні) підприємства, (фермерські) господарства, товариства, сільськогосподарські кооперативи та інші суб'єкти господарювання, засновані на приватній власності.

Наступним кроком здійснення реформи були Укази Президента України «Про заходи щодо формування та функціонування об'єктами державної власності». В ньому сформульовано, що саме належить до об'єктів державної власності, а що - до суб'єктів державної власності, розмежовані функції суб'єктів державної власності.

Указом Президента України від 23 квітня 1997 р. «Про оренду» був започаткований господарський етап земельної реформи. Багатопланові принципи вказаної форми господарювання визначені у Законі України «Про оренду землі». Оренда землі засновується на договорі про строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідному орендареві для здійснення підприємницької діяльності. Акцентовано, що орендар самостійно визначає напрям господарської діяльності.

2. Організаційно-економічна характеристика господарства

2.1 Організаційні основи господарства

Господарство ВАТ «Верес» розташоване у Дунаєвецькому районі Хмельницької області. Межує на заході та північному заході з селом Заставля, яке є практично передмістям Дунаївців. Найближчими сусідніми селами міста є: Січинці (на півдні), Мушкутинці (на південному сході), Дем'янківці (на сході), Ганнівка (на півночі).

Загальне керівництво ВАТ «Верес» здійснюється двома директорами. В його підпорядкуванні знаходяться всі структурні підрозділи. Основним видом діяльності підприємства є сільськогосподарське виробництво. В тому числі: рослинництво та рослинництво.

На підприємстві кожен працівник виконує свої обов'язки згідно посадової інструкції розробляються керівниками підрозділів на кожну посаду затверджується керівником підприємства. Усі працівники зобов'язані ознайомитися з своїми виробничими обов'язками і поставити свій підпис на інструкції.

Зарплата нараховується згідно ставок, передбачених в штатному розписі і з можливими змінами, внесення керівником підприємства в додаткову оплату за сумлінне старання працівника до роботи.

Підприємство самостійно визначає перспективи розвитку, планує та здійснює свою діяльність виходячи з попиту на продукцію, що виробляє, роботи, послуги та необхідність забезпечення виробничого та соціального розвитку підприємства, підвищення доходу.

Організаційна і виробнича структура господарства пов'язані між собою. У рослинництві основною виробничою одиницею є бригада, в тваринництві - ферма.

Місто Дунаївці знаходиться в сприятливих природних умовах і відповідає санітарно-гігієнічним вимогам. Житловий фонд населеного пункту знаходиться в хорошому стані. В цілому благоустрій знаходиться на середньому рівні, господарські двори розміщені в межах населеного пункту в безпосередній близькості до житлової зони.

Клімат Дунаєвецького району сприятливий для вирощування сільськогосподарських культур з м'якою нестійкою зимою, теплим літом з достатньою кількістю опадів. Проте в окремі роки буває і зима багатосніжна та холодна, пізня весна і дощова осінь.

Максимальна температура повітря в літку досягає 36-40°C, а найнижча температура настає коли надходить континентальне арктичне повітря. Тоді температура повітря сягаю позначки 31 - 35° морозу.

Середня річна кількість опадів становить 578-597 мм. Опади влітку носять переважно зливовий характер. Їх кількість у порівняні із зимовими місяцями є значно більшою. Досить часто зливи супроводжуються грозами із градом.

Стійкий сніговий покрив формується в третій декаді грудня, а схід його проходить в кінці лютого. Середня висота снігового покриву - 16-25 см. Земля перемерзає здебільшого до 50 см, інколи до 90-100 см. Максимальна глибина промерзання ґрунту - 107 см.

Ґрунтовий покрив господарства сформувався під впливом існуючих давніх природних умов, з яких головними умовами і факторами є клімат, рельєф місцевості, умови зволоження, ґрунтоутворюючі породи, рослинний покрив, а також господарська діяльність людини. Ґрунти мають сприятливі фізичні і агрономічні властивості, вони багаті на поживні речовини, придатні для вирощування зернових, технічних, кормових та овочевих культур.

Серед ґрунтів найпоширенішими є: темно-сірі, сірі лісові, чорноземи типові, звичайні, лугові та дернові. Гідрографія району - річки Ушиця, Смотрич, Тернавка, Студениця, Мукша, які відносяться до басейну річки Дністер. Під водоймами зайнято - 0,641 тис. га, в тому числі водосховищами, ставками та іншими штучними водоймами 0,302 тис. га.

2.2 Спеціалізація і розмір господарства

Спеціалізація є формою суспільного поділу праці, який виникає й удосконалюється разом з розвитком продуктивних сил і виробничих відносин, що зумовлює виділення виробництва певних видів продукції в самостійній галузі відповідно до потреб суспільства.

Розрізняють такі форми поділу праці: загальний пов'язаний з поділом суспільного виробництва на його великі роди (землеробство, промисловість та і т.д.), частковий поділ цих родів виробництва на види і підвиди. Це поділ галузей народного господарства на самостійні галузі виробництва (металургія та машинобудування в промисловості тощо), одиночний поділ праці, який ґрунтується на поділі праці в середині підприємства, цеху, майстерні.

Спеціалізація відбиває якісний бік суспільного поділу праці і вказує, виробництво яких саме видів продукції є переважаючим на даній території. Це ефективна форма організації сільського господарства, яка дає можливість зосередити виробництво певних видів продукції на окремих територіях і підприємствах результатів господарської діяльності.

Серед визначень спеціалізації та її форми найбільш вдалим є таке. Спеціалізація - це переважаючий розвиток однієї або кількох галузей у виробництві товарної продукції в окремих підприємствах, районах, областях. Спеціалізація - процес закономірний, багатоплановий, який залежно від природних, економічних та організаційних факторів розвивався в різних напрямках, в наслідок чого склалися різні її форми, що відображають ту або іншу особливість її використання.

На спеціалізацію сільськогосподарського виробництва виникає ряд факторів - природно-кліматичні, економічні, біологічні, соціальні. Одними з найважливіших є природно-кліматичні фактори, які включають: типи ґрунтів, температурний режим, кількість опадів (найістотніше впливають на розміщення сільськогосподарських культур і спеціалізацію виробництва). Результатом такого впливу є формування на території держав природних зон, які мають чітку спеціалізацію виробництва певних видів продукції. Особливістю впливу цього фактору, є те що лише певна кількість спеціальних видів продукції може вироблятися на обмежених територіях. Більшість видів сільськогосподарської продукції мають досить великий ареал виробництва, тому при виборі певного виробничого напряму і поєднання галузей необхідно враховувати вплив ряду інших факторів.

Підприємства зосереджують зусилля на виробництві тих видів продукції, які забезпечують максимальну економічну вигоду або мінімальні економічні витрати порівняно з іншими видами діяльності.

Обсяги і структура товарної продукції в середньому по господарству така: рослинництво всього - 3189 тис.грн. або 50.3%, в тому числі зернові 2082 тис.грн. або 32,8%; картопля - 4 тис.грн. або 0,06%; овочі - 8 тис.грн. або 0,13%; соняшник - 500 тис грн. або 7,9%; інша продукція - 595 тис.грн. або 9,4%; скотарство всього - 2178,5 тис.грн. або 43,3%; в тому числі молоко - 1801 тис. грн. або 28,4%; м'ясо ВРХ 950 тис. грн. або 14,9%; свинарство - 404 тис. грн. або 6,4%; інша продукція тваринництва - 3 тис. грн. або 0,05%; разом по тваринництву - 3153 тис.грн. або 49,7%. Всього сільськогосподарської продукції - 2952 тис.грн.

З вище наведених даних випливає, що дане господарство слід відносити до тих які спеціалізуються по одній галузі в нашому випадку по рослинництву, тому що дана галузь дає більше 50% всієї товарної продукції.

Загальна площа господарства ВАТ «Верес» становить 1795 га., вартість валової продукції сільського господарства - 7958,2 тис.грн., площа сільськогосподарських угідь - 1288 га, вартість основних виробничих фондів - 3133,3 тис.грн., кількість працівників - 116 чол.

2.3 Землекористування господарства

Землеустрій є складовою частиною системи державних заходів щодо найбільш правильного розміщення сільськогосподарського виробництва, розробки та вдосконалення економічного механізму раціонального використання землі і збереження родючості ґрунту. Особливої актуальності ці питання набувають у період реформування земельних відносин та створення нових підприємств різних форм власності.

Завдання організації земельної території аграрних формувань є створення найкращих господарських та виробничих умов для здійснення їх виробничої діяльності - ефективного використання техніки і трудових ресурсів, оперативності управління, зручності зв'язку.

Організація земельної території включає: проведення землеустрою; розміщення населених пунктів, виробничих дворів, польових і бригадних станів; організацію території сівозмін, бригадних ділянок, садів, сіножатей і пасовищ; розміщення шляхової мережі та лісонасаджень.

Землеустрій аграрних формувань повинен забезпечити найдоцільніші організаційно-територіальні і виробничі умови для раціонального розвитку господарства, найбільш продуктивного використання всіх земельних угідь, запровадження правильних сівозмін, створення міцної і сталої кормової бази для тваринництва, ефективного використання сільськогосподарської техніки, одержання високих і сталих урожаїв при найменших затратах праці і коштів на одиницю продукції. При проведенні міжгосподарського землеустрою враховуються вимоги не тільки окремих господарств і галузей, але і всього народного господарства в цілому.

Основне завдання міжгосподарського землевпорядкування аграрних формувань - це приведення розміщення, розміру і складу їх землекористувань у відповідність з потребами і завданнями сільськогосподарського виробництва і раціонального використання землі як основного засобу виробництва. Складовими частинами міжгосподарського землекористування з утворення і впорядкування землекористувань аграрних підприємств є: встановлення розмірів площі землекористувачів; розміщення і формування землекористувань, розміщення центральних садиб; включення в склад землекористувань угідь певного виду; якості і оптимальному співвідношенні; розміщення границь землекористувань; складання схем внутрішньогосподарської організації території.

Землекористування повинно бути сформовано у вигляді одного компактного масиву зручної конфігурації і найменшої протяжності, не розчленованого різними природними і штучними перешкодами.

При проектуванні міжгосподарських границь у відкритій місцевості і особливо на ріллі їх розміщують прямолінійно, всюди де можливо границі суміщають з природними і штучними перешкодами, живими урочищами і спорудами, магістралями, каналами, а також розміщують на вододілах, в місцях стоку і т.д.

Зміни границь і розмірів аграрних формувань проводиться при укрупненні і розкріпленні господарств у зв'язку з перерозподілом земель між землекористувачами, при ліквідації дрібноконтурності, вклинюванні, а також інших незручностей, які викликані меліоративним, дорожнім чи іншим будівництвом.

Земельний масив який закріплений за господарством розміщений у вигляді одного компактного масиву прямокутної форми із сторонами 100 км*120 км, вклинювання із іншими господарствами відсутня, штучними та природними перешкодами не розчленоване. Виробничі центри, ферми, овочівництво закритого ґрунту, склади з переробки і зберігання сільськогосподарської продукції та інші підрозділи розташовані поблизу населених пунктів. Ці ділянки компактні за формою, мають невеликий схил для стікання води, ізольовані від населених пунктів, на необхідній віддаленості від доріг загального користування та достатньо водо забезпечені і мають можливість утилізації відходів.

Для правильної організації землекористування важливу роль відіграє закладання лісосмуг. В даному господарстві поздовжні лісосмуги закладені впоперек напрямку вітрів, які переважають, а поперечні перпендикулярно до поздовжніх; відстань між лісосмугами дорівнює 30 кратній висоті дерев, ширина лісосмуг становить 6 м.

Таблиця 2.3.1. Обсяги і структура товарної продукції (в цінах реалізації)

Галузі і види продукції	Базисний рік	Звітний рік	Структура в середньому, %
	Сума, тис. грн.	В% до підсумку	Сума, тис. грн.	В% до підсумку
Рослинництво, всього: в т.ч. зернові соняшник овочі картопля інша продукція рослинництва Тваринництво, всього: в т.ч. ВРХ із них: молоко м'ясо м'ясо свиней ін. продукція тваринництва Всього по господарству	1113 445 194 6 3 466 1484 777 492 219 1 2597	42,86 17,13 7,5 0,23 0,11 17,94 57,14 29,92 18,94 8,4 0,04 100	2076 1637 306 2 1 129 1669 1024 458 185 2 3745	55,43 43,71 8,2 0,05 0,03 3,4 44,5 27,34 12,2 4,9 0,05 100	3189 2082 500 8 4 595 3153 1801 950 404 3 6342	50,28 32,83 7,88 0,13 0,06 9,38 49,72 28,40 14,98 6,37 0,05 100

Таблиця 2.3.2. Розмір господарства

Назва показників	Базисний рік	Звітний рік	Середнє господарство по району звітний рік
Вартість валової продукції (в порівняльних цінах), тис. грн. Площа с.-г. угідь, га Вартість основних виробничих фондів, тис. грн. Кількість працівників, чол.	4196,2 1288 830,8 161	3762 1307 1087 158	318,328 103,8 76,712 12,76

Важливе значення для раціонального використання землі і успішного функціонування сільськогосподарського виробництва має розміщення доріг, які залежать від їх призначення. Розрізняють дороги внутрішньогосподарські, магістральні і польові.

Магістральні з'єднують населені пункти господарства з місцями реалізації продукції, придбання ресурсів виробництва та між собою. Вони розміщені у ВАТ «Верес» відповідно до загально районного планування.

За своїм призначенням і технічним рівнем польові дороги поділяються на основні, допоміжні та лінії обслуговування.

Основні польові дороги забезпечують транспортні зв'язки сівозмін і масивів угідь з господарськими центрами й дорогами загального призначення, через які здійснюється зв'язок господарства із зовнішніми пунктами. Цими дорогами вивозять урожай з полів, перевозять вантажі і сільськогосподарську техніку, а також здійснюють переїзди, пов'язані з господарським керівництвом, обслуговуванням людей і техніки. Польові дороги розміщують на межах полів сівозмін і відповідно до закладання лісосмуг. В даному господарстві вони розміщені з південного боку лісосмуг. Ширина доріг становить для основних лісосмуг - 6 м, поперечних - 5 м, і поздовжніх -4 м. Вони з'єднують різні поля та угіддя і є постійними на період встановлення сівозмінних площ.

Рух цими дорогами в польовий період доволі інтенсивний, що вимагає поліпшення проїжджої частини, обладнання переїздів на водотоках тощо. Вони постійні, а щодо меж полів - є визначальними елементами впорядкування території. Їх розміщення вирішується в комплексі з формуванням усієї мережі внутрігосподарських доріг.

Допоміжні польові дороги забезпечують вивезення врожаю, органічних та мінеральних добрив, вимагають до їзду транспортних засобів практично до будь - якої точки поля. Розміщуються переважно вздовж довгих сторін полів. При цьому досягаються повна транспортна доступність до кожної точки поля. Ширина допоміжних доріг - 3-4 м.

Таблиця 2.3.3. Розмір земельних угідь господарства, га

Види угідь	Базисний рік	Звітний рік	Звітний рік в % до базисного
Сільськогосподарські угіддя з них: рілля сіножаття пасовища багаторічні насадження Інші угіддя Всього землі	1228 56 74 30 0 1307	1140 59 78 30 0 1307	101,06 94,91 94,87 100 0 101,47

2.4 Наявність і використання основних засобів в господарстві

Підвищенню економічної ефективності фондів сприяють: удосконалення спеціалізації і концентрації виробництва; технологій і структури капітальних вкладень; збільшення змінного і сезонного виробітку на одиницю сільськогосподарської техніки; кількість діючого устаткування і міжремонтного періоду його використання; забезпечення скорочення строків введення в дію фондів і освоєння виробничих потужностей; своєчасне і якісне проведення ремонтів; скорочення сезонності і організація ритмічної роботи засобів виробництва; підвищення коефіцієнту технічної готовності машин і рівня оперативного управління; поліпшення співвідношення між активною і пасивною частинами фондів; удосконалення засобів праці тощо.

В ринкових умовах господарювання особливої актуальності набувають питання забезпечення сільськогосподарських підприємств основними та оборотними засобами, ефективного їх використання. Вартість основних засобів виробництва дає змогу зробити висновок про їхню структуру і зміни, що стались. Основні фонди в сільському господарстві представляють собою вартісний вираз окремих елементів засобів виробництва - сільськогосподарська техніка, будівлі, обладнання, робоча і продуктивна худоба, багаторічні насадження, меліоративні споруди тощо.

Рівень використання основних фондів у різних господарствах неоднаковий через відмінності в родючості ґрунтів, продуктивності худоби, фондоозброєності, повноті використання основних фондів тощо. Його визначають за показником фондовіддачі.

В умовах інфляції, коли швидкими темпами зростають ціни на знаряддя праці, цей показник доцільно визначати за товарною продукцією, оціненою в поточних цінах реалізації. Розрахована таким чином фондовіддача хоч і не повністю, але вже об'єктивніше характеризує ефективність використання основних виробничих фондів, ніж валова продукція, що оцінюється в порівняльних цінах.

Обернений показник фондовіддачі характеризує фондомісткість продукції.

Таблиця 2.4.1. Розмір і ефективність використання основних фондів

Назва показників	Роки	Звітний рік в% до базисного
	Базисний рік	Звітний рік
Середньорічна вартість основних фондів, тис. грн. Фондооснащеність, грн. Фондоозброєність, грн. Фондовіддача, грн. Фондоємкість, грн. Норма прибутку, % Валовий дохід на 1 грн. основних виробничих фондів, грн. Прибуток на 1 грн. основних виробничих фондів, грн	3133,3 243,3 19,46 1,34 0,75 42,86 1,34 0,92	3565,8 272,13 22,51 1,06 0,94 41,42 1,06 1,08	113,52 111,85 115,67 79,10 125,33 96,64 79,10 117,39

З результатів таблиці 4 видно, що середньорічна вартість основних виробничих фондів звітного року порівняно до базисного перевищує на 432,5 тис. грн., фондооснащеність на 28,3 грн., фондоозброєність на 3,05 грн., фондоємність на 1,44 грн., норма прибутку на 96,6%, валовий дохід на 1 грн. основних виробничих фондів на 0,28 грн., прибуток на 1 грн. основних виробничих фондів на 0,16 грн., тільки фондовіддача зменшилася на 0,28 грн.

2.5 Наявність і використання трудових ресурсів в господарстві

Головною продуктивної силою суспільства є людський ресурс. Тому процвітає не те суспільство, яка створила умови для кращого використання, відтворення й збагачення даного ресурсу.

Трудові ресурси - частина населення, у якого фізичним розвитком, розумовими здібностями і знаннями, необхідні роботи у народному господарстві. У практиці планування і врахування до них відносять населення у працездатному віці (нашій країні чоловіків віком 16-59 років включно і покриток відповідно (16-54) крім непрацюючих інвалідів війни» та праці першої та другої груп, і непрацюючих осіб у віці, одержують пенсії від старості на пільгових умовах (мужчин 50-59 років, жінок 45-54), і навіть населення старше і молодші у віці, зайняте у виробництві.

Організація праці в сільськогосподарських підприємствах - це система оптимального розміщення трудових ресурсів при умові ефективного використання засобів виробництва.

Потребу в робочій силі підраховують виходячи з обсягу окремих видів робіт, календарних строків їхнього виконання і денних чи змінних норм виробітку. У рослинницьких галузях обсяг робіт залежить від посівних площ, урожайності сільськогосподарських культур і прийнятої агротехніки оброблення; календарних строків проведення робіт, які установлюють, виходячи з досвіду передовиків сільського господарства і даних науково-дослідних установ. У тваринництві обсяг робіт визначається поголів'ям худоби і його продуктивністю, а також системою зооветеринарних заходів.

Таблиця 2.5.1. Наявність та використання трудових ресурсів

Назва показників	Роки	Звітний рік в% до базисного
	Базисний рік	Звітний рік
Середньорічна чисельність працівників, чол. Відпрацьовано ними, людино-годин Вартість валової продукції в порівняльних цінах, тис. грн. Вироблено валової продукції: на 1 працівника за рік, грн. на 1 люд-год, грн.	161 145 4196,2 26,06 28,94	158 142 3762 24,59 26,49	98,14 97,93 89,65 94,36 9153

Аналізуючи дану таблицю ми можемо сказати, що середньорічна чисельність працівників звітного року порівняно до базисного зменшилась на 3 чоловіка, відповідно до цього і зменшилися відпрацьовані ними людино-години на 3, але вартість валової продукції зменшилась на 434,2 тис. грн., також зменшився виробіток валової продукції: на 1 працівника за рік на 1,5 грн., на одну людино-годину на 2,4.

Одночасно з визначенням потреби в робочій силі намічають розподіл її по галузях господарства, передбачаючи в першу чергу задоволення запитів провідних галузей.

Працівники основної діяльності розподіляються за галузями рослинництва і тваринництва із окремих груп культур і деяких видів тварин. Чисельність співробітників, зайнятих у кількох галузях, розподіляються пропорційно затратам робочого дня.

Найважливішою умовою підвищення продуктивності праці є постійне вдосконалення її організації, а саме: розвиток техніки і технології виробництва, зростання культури і технології грамотності працівників у сільському господарстві.

Значення наукова організація праці полягає в тому, що при даному рівні механізації і технології виробництва вона дозволяє досягти найвищої продуктивності праці, раціонального використання застосування засобів виробництва, поліпшення умов роботи виконавців.

Ефективність виробництва - категорія, яка характеризує віддачу, результативність виробництва. Вона свідчить не лише про приріст обсягів виробництва, а й про те, якою ціною, якими витратами ресурсів досягається цей приріст, тобто свідчить про якість економічного зростання.

Ефективність виробництва сьогодні є однією з головних характеристик господарської діяльності людини. Вона має багатоаспектний та багаторівневий характер. Одна з вимог до показників оцінки діяльності підприємства - вони повинні найоб'єктивніше відображати рівень ефективності виробництва. Через це показники не можуть бути єдиними для всього сільського господарства, окремих його галузей і видів продукції, а повинні враховувати специфіку виробництва. Необхідність використання системи показників обумовлена також різним характером виміру ефекту і різним за економічною природою видом використовуваних ресурсів.

Рівень рентабельності - один з найважливіших узагальнюючих показників виробничо-економічної ефективності виробництва в господарстві.

Таблиця 2.5.2. Рівень ефективності виробництва в господарстві

№ з/п	Показники	Роки	Відношення звітного року до базисного, %
		Базисний	Звітний
1. 2. 3. 4. 5. 6. 7.	Вартість валової продукції (в порівняльних цінах 2005 р.) тис. грн. Річний фонд оплати праці, тис. грн. Середньорічна оплата одного працівника, грн. Виручка від реалізації продукції, тис. грн. Собівартість (повна) реалізованої продукції, тис. грн. Прибуток (збиток) від реалізації Рівень рентабельності, %	4196,2 830,8 5160 2898,9 3114,3 -215,4 -74,30	3762 1087 6879 3853,2 2495,2 1358 35,24	89,65 130,84 133,31 132,92 80,12 -63,04 -47,29

Відповідно до результатів таблиці в даному господарстві вартість валової продукції в порівнянні звітного зменшилась на 434,2 тис. грн., річний фонд оплати праці збільшився на 256,2 тис. грн., відповідно збільшилася середньорічна оплата одного працівника, на 1719 грн., виручка від реалізації продукції збільшилась на 954,3 тис. грн., собівартість (повна) реалізованої продукції зменшилась на 619,1 тис. грн., прибуток від реалізації за базисний рік як ми бачимо був збитковим, та у звітному році всі недоліки які до цього спричинили були знайдені. І прибуток збільшився на 109,54 тис грн.

3. Організація використання земельних ресурсів господарства і шляхи її вдосконалення в умовах ринкових відносин

3.1 Аналіз організації та ефективності використання земельних угідь

Аналізуючи організацію та використання земельних угідь господарства як основного засобу виробництва в сільському господарстві слід відобразити структуру сільськогосподарських угідь, посівних площ і спів ставність різних культур, розглянути систему сівозмін, звернути увагу на дотримання правил нарізки сівозмінних масивів, єдність сівозмінного масиву і особливо поля, розмір полів і їх рівно великість, прямокутність форми і паралельність довгих сторін полів, тощо.

Посівнам пломща - площа (в гектарах), зайнята посівами сільськогосподарських культур.

Розрізняють загальну посівну площу і посівну площу окремих сільськогосподарських культур або культур, об'єднаних у певні групи за характером використання (круп'яні, технічні, овочеві, кормові), способом догляду (просапнім) або за ботанічними ознаками (зернові, зернобобові, коренеплоди).

Розподіл загальної посівної площі під різні групи сільськогосподарських культур називається структурою посівної площі.

Структура посівних площ - відсоткове відношення розміру посівних площ окремих сільськогосподарських культур до їх груп (зернові, технічні, картопля та овоче-баштанні, кормові культури) та цих груп до загальної посівної площі.

Структура посівних площ має вплив на урожайність, загальну продуктивність землі, стан кормової бази і на розвиток тваринництва, а тому і визначає рівень виробництва продукції кожного аграрного формування. Структура посівних площ складається під впливом багатьох факторів. Основні з них: структура сільськогосподарських угідь, їх якість, особливо ріллі, спеціалізація, виконання завдань щодо продажу продукції, забезпеченість засобами виробництва і трудовими ресурсами, кліматичні умови.

Таблиця 3.1.1. Структура і використання сільськогосподарських угідь

№ з/п	Показники	Базисний рік	Звітний рік	Звітний в% до базисного
		площа, га	В% до всього	площа, га	В% до всього
1. 2. 3. 4. 5.	Всього с.-г. угідь, в т.ч. рілля сіножаття пасовища багаторічні насадження Розораність с. - .г. угідь, % Питома вага посіву в площі ріллі, % Питома вага сіножаттів в площі с.-г. угідь, % Питома вага пасовищ в площі с. - .г. угідь	1288 1128 56 74 30 87,58 100 4,35 5,74	100 87,58 4,35 5,74 2,33	1307 1140 59 78 30 87,22 100 4,51 5,97	100 87,22 4,51 5,97 2,29	100 101,06 105,36 105,41 100 -0,36 0,16 0,23

Аналізуючи дані таблиці можна сказати, що за звітній рік площа ріллі відповідно до базисного зменшилась на 19 га, площа сіножаття зменшилась на 3 га, площа пасовищ зменшилась на 4 га, а площа багаторічних трав залишилась незмінною.

Таблиця 3.1.2. Розміри і структура посівних площ

№ з/п	Культури	Базовий рік	Звітний рік	Відхилення (+,-), га
		площа, га	В % до всього	площа, га	В% до всього
1. 2. 3. 4. 5.	Зернові і зернобобові, всього в т.ч Озима пшениця Ячмінь Горох Кукурудза на зерно Овес Гречка Технічні культури, всього в т.ч Соняшник Соя Кормові, всього в т.ч Корневі коренеплоди Кукурудза на силос Онорічні трави Багаторічні трави Інші Всього посів	529 279 85 94 51 5 15 102 61 41 298 18 153 51 76 115 1044	50,67 26,72 8,14 9,00 4,88 0,5 1,4 9,8 5,8 3,9 28,54 1,72 14,6 4,9 7,3 11,01 100	579 255 161 69 76 8 10 138 102 36 201 20 153 41 87 111 993	58,3 25,6 16,21 6,9 7,6 0,8 1,00 12,6 10,3 3,6 21,5 2,0 15,4 4 8,7 11,2 100	50 -24 76 -25 25 3 -5 36 41 -5 -97 2 0 -10 11 -4 0

Основним елементом раціональної системи землеробства є правильна сівозміна.

Організація системи сівозмін включає встановлення їхніх типів і видів; визначення кількості і площі; розміщення. Ці питання взаємозалежні, тому при проектуванні їх розглядають у вигляді комплексного проектного завдання.

Сівозміни - головна ланка системи землеробства і господарств. На основі сівозмін намічають програму удобрення полів, захисті рослин, насінництва, обробки ґрунтів, визначають комплекс необхідних машин, витрати грошово-матеріальних засобів і праці. Із сівозмінами зв'язують систему лісосмуг, протиерозійних заходів, доріг, зрошення і осушення. Їхню організацію погоджують із кормо виробництвом.

Повинні бути створені умови для оптимального розміщення посівів сільськогосподарських культур, зниження витрат на транспортування вантажів, людей до місця роботи і назад, холості переїзди, повороти і заїзди сільськогосподарської техніки.

Сівозміни підрозділяють на три типи: польові, кормові і спеціальні.

Польовими називають такі сівозміни, у яких більше половини площі займають зернові, технічні і інші продовольчі культури.

Кормовими є сівозміни, у яких більше половини площі займають кормові культури.

Спеціальні сівозміни призначені для оброблення культур, що вимагають спеціальних умов і агротехніки. Ці культури висувають підвищені вимоги до родючості, водного і харчового режиму ґрунтів, рельєфу місцевості.

Сівозміни, в яких склад і чергування культур, а також їх розмічення забезпечують захист ґрунту від ерозії, називають ґрунтозахисними.

Таблиця 3.1.3. Типи і розміри сівозмін господарства

Типи сівозмін	Кількість полів	Площа сівозмін, га
Бригада №1
Польова - зернопросапна №1 Кормова - ґрунтозахисна №1	8 5	95 63
Бригада №2
Польова - зернопросапна №2 Кормова - ґрунтозахисна №2	8 5	89 53,5

Таблиця 3.1.4. Чергування культур в польових сівозмінах підприємства

Польова - зернопросапна №1	Польова - зернопросапна №2
№ поля	Чергування культур	Площа поля, га	№ поля	Чергування культур	Площа поля, га
1.	Чорний пар	95	1.	Багаторічні трави	89
2.	Ячмінь	95,6	2.	Озима пшениця	90
3.	Горох	95	3.	Ячмінь	88,9
4.	Озима пшениця	94,9	4.	Однорічні трави	89
Разом	380,5	Разом	356,9

Таблиця 3.1.5. Чергування культур в кормових сівозмінах підприємства

Кормова ґрунтозахисна №1	Кормова ґрунтозахисна №2
№ поля	Чергування культур	Площа поля, га	№ поля	Чергування культур	Площа поля, га
1.	Багаторічні трави	53	1.	Однорічні трави	46
2.	Озима пшениця	53,5	2.	Озима пшениця	45,5
3.	Кормові коренеплоди	54	3.	Кукурудза на силос	46
Разом	160,5	Разом	137,5

Таблиця 3.1.6. Ефективність використання земельних угідь

Показники	Роки	Відхилення звітного від базисного, (+,-)
	Базисний	Звітний
Вироблено на 100 га с. - г. угідь, ц молока м'яса ВРХ Вироблено на 100 га ріллі, ц зерна соняшнику м'яса свиней Отримано на 100 га с.г. угідь, тис грн. валової продукції (в порівняльних цінах) грошової виручки валового доходу прибутку Рівень рентабельності, %	9790 1040 13526,9 13305 272 331,6 229,1 59,2 -2,9 -0,1	11021 836 14249,6 232,7 292 292,7 299,8 159,6 108,3 3,9	+1231 -204 +722,7 +99,2 +20 -38,9 +70,7 +100,6 +111,2

Дивлячись на дані таблиці можна зробити такі висновки, що у звітному році було більше вироблено молока ніж у базисному році, а саме на 1231 ц, а м'яса ВРХ порівняно з звітнім менше на 204 ц. Вироблена більше на 100 га ріллі зерна на 722,7 ц, соняшнику на 99,2 ц, м'яса свиней на 20 ц. Отримано на 100 га сільськогосподарських угідь грошової виручки більше на 70,7 тис. грн., валового доходу на 100,6 тис. грн., прибутку на 111,2 тис. грн., але валової продукції менше на 38,9 тис. грн.

Таблиця 3.1.7. Динаміка урожайності сільськогосподарських культур у господарстві

Культури	Урожайність з 1 га, ц	Відхилення звітного від базисного, (+,-)
	Базисний	Звітний
Зернові і зернобобові, всього в т.ч. Озима пшениця Ярий ячмінь Горох Кукурудза на зерно Овес Гречка Озиме жито Технічні, всього в т.ч Вика Соняшник Соя Озимий ріпак Кормові, всього в т.ч. Кормові коренеплоди Кукурудза на силос Однорічні трави Багаторічні трави Овочі, картопля Картопля Овочі	529 279 85 94 51 5 15 36,5 102 - 61 41 - 298 18 153 51 76 2170 110,6 106,4	579 255 161 69 76 8 10 - 138 240 102 36 26,2 201 20 153 41 87 156,4 75 81,4	52 -24 76 -25 25 3 -5 36 24,0 41 -5 26,2 -97 2 0 -10 11 -60,6 -33,6 -25

Аналізуючи таблиці - динаміки урожайності сільськогосподарських культур у господарстві «Верес» збільшилась тому, що зернові і зернобобові збільшились на 52 ц/га, кормові культури зменшились на 97 ц/га, овочі й картопля зменшились на 60,6 ц/га, а технічні культури збільшились на 36 ц/га.

3.2 Організація внутрішньогосподарського землеустрою і заходи по боротьбі з ерозією ґрунту

Внутрішньогосподарський землеустрій проводиться в рамках конкретних сільськогосподарських підприємств і полягає в раціональному розміщенні виробничих одиниць і господарських центрів, внутрішніх доріг, організації угідь і сівозмін, природоохоронних зон, економічно оптимальному устрою територій, садів, виноградників, ягідників, кормових угідь тощо.

Для правильного використання землі велике значення має проведення в сільськогосподарських підприємствах обстеження ґрунтів, складання ґрунтових карт і науково обґрунтованих рекомендацій щодо використання землі, а також освоєння з урахуванням економічних та ґрунтово-кліматичних умов, сівозмін, організації їх територій, центральних садиб, бригадних ділянок, мережі доріг, лісосмуг та ін.

При організації території земельного масиву аграрного підприємства одним із його елементів є організація угідь та сівозмін.

Для цього необхідно визначити:

- Площу і якість кожного земельного угіддя;

- Заходи щодо їх поліпшення і витрати на них;

- Склад сільськогосподарських культур, придатних для вирощування;

- Види та кількість сівозмін, а також розміщення їх на території господарства.

Складання сівозмін ґрунтується на розроблених науковими установами принципах оптимального набору і чергування культур з урахуванням їх розміщення після кращих попередників та періодів повернення культур на попереднє місце. Запровадження науково обґрунтованих сівозмін сприяє збільшенню обсягів виробництва продукції внаслідок зменшення шкідників і хвороб сільськогосподарських культур, поліпшення фітосанітарного стану полів, раціонального використання поживних речовин ґрунту.

Сівозміна - це науково обґрунтоване чергування сільськогосподарських культур та парів у часі й на території. Залежно від ґрунтово-кліматичних умов і спеціалізації господарства сівозміни відрізняються складом і чергуванням культур, кількістю полів та їх розмірами. За ознакою виробничого призначення та вирощування певної продукції сівозміни поділяють на типи, а за співвідношенням сільськогосподарських культур - на види.

Виділяють три типи сівозмін: польові, кормові та спеціальні. Польові сівозміни призначені в основному для вирощування зернових, технічних культур і картоплі. Частина площі польової сівозміни може бути зайнята кормовими культурами.

У сільському господарстві України широко впроваджують систему агротехнічних та інших заходів спрямованих на охорону ґрунтів і підвищення їх продуктивності. Особливе значення мають заходи боротьби з водною ерозією, оскільки понад 28% сільськогосподарських угідь зазнають шкідливої дії ерозії. Під орні землі використовуються 27% еродованих земель, у тому числі середньо і дуже еродованих - 8%. Разом з тим дві третини кормових угідь і така ж кількість багаторічних насаджень розташовані на еродованих землях.

Ерозія (лат. erosio - роз'їдання) грунту - це різноманітні процеси руйнування ґрунту і переміщення продуктів руйнування водою і вітром.

В залежності від факторів руйнування ерозію поділяють на водну та вітрову:

1. Водна ерозія - це змивання ґрунту поверхневими водами (дощовими, талими та іригаційними (зрошення та полив).

2. Вітрова ерозія (дефляція) - руйнування ґрунтового шару силою вітру. Вона спостерігається переважно на недостатньо захищених або зовсім не захищених рослинністю землях, відсутня належна задернілість поверхні ґрунту. Найшкідливішим видом вітрової ерозії є пилові бурі, які спричинюються сильними вітрами. Вітрова ерозія поширена в степовій, пустельно-степовій і пустельній зонах.

Для боротьби з ерозією здійснюють такі протиерозійні заходи:

агротехнічні, гідротехнічні, лісомеліоративні, ґрунтозахисні.

Відомо понад 100 ґрунтозахисних агротехнічних заходів. Надійний захист ґрунту від ерозії дає поєднання ґрунтозахисних сівозмін з протиерозійними системами обробітку ґрунту і технологіями вирощування культур. Ефективними заходами боротьби з ерозією ґрунту є:

- оранка впоперек схилу;

- глибока оранка, обробіток ґрунту культиваторами;

- лункування;

- оптимальні строки, норми і способи сівби;

- безполицевий обробіток ґрунту із залишенням стерні;

- вапнування кислих і гіпсування засолених змитих ґрунтів;

- мінімальний обробіток ґрунту легкого механічного складу;

- впровадження ґрунтозахисних сівозмін з використанням багаторічних трав;

- оранку і посів на схилах впоперек схилу;

- насадження дерев і кущів на берегах водойм, по краям ярів, лісосмуг;

- будівництво гідротехнічних споруд;

- закріплення пісків.

Висновок

В ході виконання курсової роботи - організація використання земельних ресурсів сільськогосподарського призначення в умовах ринкових відносин використовуються дані господарства «ВАТ Верес» Дунаєвецького району, Хмельницької області.

У виконанні роботи була використані літературні, нормативні та електронні джерела, а також теоретичний курс лекцій з дисципліни «Організація і управління виробництвом».

У першому розділі я працювала з теоретико-методологічним матеріалом, де описувала теоретичні, методологічні і правові аспекти використання земельних ресурсів.

У другому розділі курсової роботи я зробили організаційно-економічну характеристику господарства. Після чого ми можемо сказати, що дане господарство ВАТ «Верес» розташоване у Дунаєвецькому районі Хмельницької області.

Обсяги і структура товарної продукції в середньому по господарству така: рослинництво всього - 3189 тис.грн. або 50.3%, в тому числі зернові 2082 тис.грн. або 32,8%; картопля - 4 тис.грн. або 0,06%; овочі - 8 тис.грн. або 0,13%; соняшник - 500 тис грн. або 7,9%; інша продукція - 595 тис.грн. або 9,4%; скотарство всього - 2178,5 тис.грн. або 43,3%; в тому числі молоко - 1801 тис. грн. або 28,4%; м'ясо ВРХ 950 тис. грн. або 14,9%; свинарство - 404 тис. грн. або 6,4%; інша продукція тваринництва - 3 тис. грн. або 0,05%; разом по тваринництву - 3153 тис.грн. або 49,7%. Всього сільськогосподарської продукції - 2952 тис.грн.

З вище наведених даних випливає, що дане господарство слід відносити до тих які спеціалізуються по одній галузі в нашому випадку по рослинництву, тому що дана галузь дає більше 50% всієї товарної продукції.

Загальна площа господарства ВАТ «Верес» становить 1795 га., вартість валової продукції сільського господарства - 7958,2 тис.грн., площа сільськогосподарських угідь - 1288 га, вартість основних виробничих фондів - 3133,3 тис.грн., кількість працівників - 116 чол.

Середньорічна вартість основних виробничих фондів по господарству звітного року порівняно до базисного перевищує на 432,5 тис. грн., фондооснащеність на 28,3 грн., фондоозброєність на 3,05 грн., фондоємність на 1,44 грн., норма прибутку на 96,6%, валовий дохід на 1 грн. основних виробничих фондів на 0,28 грн., прибуток на 1 грн. основних виробничих фондів на 0,16 грн., тільки фондовіддача зменшилася на 0,28 грн.

Вартість валової продукції в господарстві «Верес» порівнянні звітного зменшилась на 434,2 тис. грн., річний фонд оплати праці збільшився на 256,2 тис. грн., відповідно збільшилася середньорічна оплата одного працівника, на 1719 грн., виручка від реалізації продукції збільшилась на 954,3 тис. грн., собівартість (повна) реалізованої продукції зменшилась на 619,1 тис. грн., прибуток від реалізації за базисний рік як ми бачимо був збитковим, та у звітному році всі недоліки які до цього спричинили були знайдені. І прибуток збільшився на 109,54 тис грн.

З третього розділу організація використання земельних ресурсів господарства і шляхи її вдосконалення в умовах ринкових відносин можна сказати, що аналізуючи організацію та використання земельних угідь господарства як основного засобу виробництва в сільському господарстві слід відобразити структуру сільськогосподарських угідь, посівних площ і спів ставність різних культур, розглянути систему сівозмін, звернути увагу на дотримання правил нарізки сівозмінних масивів, єдність сівозмінного масиву і особливо поля, розмір полів і їх рівно великість, прямокутність форми і паралельність довгих сторін полів, тощо.

За звітній рік площа ріллі господарства відповідно до базисного зменшилась на 19 га, площа сіножаття зменшилась на 3 га, площа пасовищ зменшилась на 4 га, а площа багаторічних трав залишилась незмінною.

Динаміки урожайності сільськогосподарських культур у господарстві «Верес» збільшилась тому, що зернові і зернобобові збільшились на 52 ц/га, кормові культури зменшились на 97 ц/га, овочі й картопля зменшились на 60,6 ц/га, а технічні культури збільшились на 36 ц/га.

Метою курсової роботи є закріплення теоретичних знань і практичних навиків, набутих під час вивчення теоретичного та практичного курсів з історії виникнення, розвитку та функціонування організація і управління виробництвом.

Список літератури

1. Новаковський Л.Я., Олещенко М.А. Соціально - економічні проблеми сучасного землекористування - Київ: «Урожай», 2009 р.

2. Галушко В.П., Білик Ю.Д., Даниленко А.С. та ін., Формування ринку землі в Україні - Київ: «Урожай», 2006 р.

3. Двойнос Л.М. Методичні вказівки по виконанню курсової роботи з дисципліни «Організація і управління виробництвом» на тему «Організація використання земельних ресурсів сільськогосподарського призначення в умовах ринкових відносин» м. Кам'янець - Подільський 2008 р.