При наявності аналогічного товару чи іншої моделі вимога покупця про його заміну підлягає негайному задоволенню, а в разі необхідності перевірки якості - протягом 14 днів або за згодою сторін.

У разі відсутності такого взуття вимога споживача про заміну підлягає задоволенню у двомісячний термін з часу подання відповідної заяви. Коли задовольнити вимогу покупця про заміну взуття неможливо, покупець має право за своїм вибором пред'явити за своїм вибором господарюючому суб'єкту (виготовнику або підприємству, що виконує їх функції) інші вимоги, передбачені вище.

При встановленні іншого терміну виконання за угодою сторін вимога покупця щодо заміни чи безплатного усунення недоліків взуття повинна бути оформлена письмово і в обов'язковому порядку мати підпис покупця. Відповідальність за належне оформлення такої угоди несе господарюючий суб'єкт.

Під час заміни взуття з недоліками на аналогічне взуття належної якості, ціна на який змінилася, перерахунок вартості не проводиться.

Під час заміни з недоліками на таке ж взуття іншої моделі перерахунок вартості проводиться виходячи з цін, що діяли на час обміну.

За кожний день затримки виконання вимоги про надання аналогічного товару та за кожний день затримки усунення недоліків понад установлений термін (14 днів) покупцю виплачується неустойка в розмірі одного відсотка вартості товару.

Вимоги покупця розглядаються після пред'явлення покупцем касового чи товарного чека або іншого письмового документа, а щодо взуття, на яке встановлені гарантійні терміни, - технічного паспорта чи іншого документа, що його замінює.

У разі втрати покупцем касового (товарного) чека і неможливості їх відновлення факт купівлі встановлюється згідно з цивільним законодавством.

Взуття відноситься до товару сезонного попиту. І якщо протягом гарантійного терміну під час сезону у взутті виявлені недоліки, то господарюючий суб'єкт повинен виконати вимогу покупця, які зазначені вище.

На взуття встановлені такі сезони:

зимового асортименту - з 15 листопада до 15 березня;

весняно-осіннього асортименту - з 15 березня по 15 травня

та з 15 вересня по 15 листопада;

літнього асортименту - з 15 травня по 15 вересня.

Продаж взуття, яке має неістотні недоліки та може бути використане за призначенням, допускається за умови відповідного зниження роздрібної ціни та обов'язкового письмового попередження покупців (на ціннику чи товарному ярлику, в паспорті або інструкції) про наявність недоліків. У цьому випадку господарюючий суб'єкт на товарному чи касовому чеку обов'язково зазначає, що товар продано з недоліками (з коротким їх описом).

Претензії покупців до якості такого взуття приймаються господарюючим суб'єктом за умов виникнення недоліків, які не були обумовлені при їх продажу.

Господарюючий суб'єкт повинен обладнати на видному та доступному для покупців місці “Куточок покупця”, де розміщуються: Книга відгуків та пропозицій; відомості про особливості продажу, гарантійні терміни за якими обчислюються з початку відповідного сезону перелік належної якості.

Господарюючий суб'єкт повинен забезпечити дотримання вимог щодо організації праці техніки безпеки працівників торговельного підприємства.

Особливості продажу взуттєвих товарів

Маркування взуття передбачає наявність інформації: найменування підприємства-виготовника, його адреси, товарного (фірмового) знака-артикула (індексу), розміру, повноти, сорту, значення нормативного документа.

Маркувальні дані розміщують безпосередньо на товарі. В окремих випадках допускається їх розміщення на ярликах, що прикріплюються до кладки або до інших деталей кожної напівпари.

На індивідуальній упаковці кожної пари взуття зазначається дата випуску.

Прийманню не підлягає взуття з виявленими дефектами виробничого характеру, які знижують його надійність або впливають на ергономічні властивості (погане формування носочної частини, осідання та деформація підносків та задників, скрізні пошкодження деталей, розрив ниткових швів, відрив ранта, перелом та відслоювання підошв, перелом супінатора, розкол та відставання каблука, короблення устілки тощо).

Взуття зберігають у сухих, чистих, вентильованих приміщеннях при температурі + 15 - 20 градусів і відносній вологості повітря 50 - 70 %.

При зберіганні коробки і ящики з взуттям розміщують на відстані не менше 0,2 м від підлоги, 0,5 від електричних ламп, 1 м від приладів опалення.

Взуття в коробках складають на стелажі на висоту не більше восьми рядів, а без коробок - не більше п'яти рядів з прокладкою з картону між рядами.

Взуття без коробок укладають каблучною частиною однієї напівпари на гомілкову частину іншої.

Чоботи підвішують на брущатих козлах або укладають на стелажах рядами.

Гумове взуття зберігають у заводській упаковці (в ящиках) у напівтемному приміщенні.

Взуття усіх видів забороняється зберігати навалом.

Валяне та утеплене взуття при тривалому зберіганні для запобігання псуванню необхідно пересипати антимолевими засобами.

Розпаковане взуття потрібно оберігати від дії прямих сонячних променів.

У торговельному залі взуття розміщують на острівних та пристінних стелажах, у шафах-вітринах з похилими полицями, гірках з металевими кронштейнами, стендами, полицями-корзинами тощо.

Взуття розміщують за такими ознаками:

Характером пошиву (модельне, масового виробництва);

Видом (туфлі, черевики, чоботи тощо);

Розміром і повнотою;

Матеріалом виготовлення;

Статево-віковими ознаками та ознаками сезонності.

При самообслуговуванні для кожного розміру взуття відводиться визначне місце. Гумове взуття викладають на внутрішнє ребро задником у сторону покупця; легке спортивне взуття - пачками, задником у сторону покупця; важче взуття - парами, підошвою в сторону покупця, носками в різні боки.

Господарюючий суб'єкт повинен забезпечити покупцям зручні умови для ознайомлення та примірки взуття. Для цього торговельні (демонстраційні) зали обладнуються банкетками або ослонами, підставками, дзеркалами, ріжками. Інформація про розміри взуття надається в метричній та штихмасовій системі нумерації.

Продавець повинен пропонувати покупцю приміряти обидві півпари взуття. При продажу дитячого взуття обов'язкова наявність стопоміру. Продаж взуття в торговельних підприємствах де відсутні умови для примірювання, забороняється.

Працівники господарюючого суб'єкта повинні мати таблиці співвідношення розмірів взуття в штихмасовому та метричному вимірах.

У торговельному залі на видному місці обов'язково вивішується інформація про гарантійні терміни взуття, що є у продажу, їх обчислення з урахуванням сезонності.

Господарюючий суб'єкт може організувати обслуговування інвалідів (у разі їх звернення ) однопарним взуттям вітчизняного виробництва із десятивідсотковою знижкою роздрібної ціни, яка встановлена на пару взуття. Півпара взуття, що залишилася , повертається підприємству-виготовнику для доукомплектування.

Господарюючий суб'єкт може здійснювати продаж супутніх товарів - панчіх, шкарпеток, шнурків, розправочних колодок, косячків, набійок, предметів догляду за взуттям (щіток, кремів, бархаток та ін.), предметів ортопедичного асортименту тощо.

Супутні товари розміщують в касетах приставних та острівних гірок.

3.2 Правила торгівлі взуттєвими товарами на ринках (базарах)

Правилами визначаються вимоги щодо функціонування створених в установленому порядку ринків, організації оптового та роздрібного продажу на них сільгосппродуктів, продовольчих і непродовольчих товарів, худоби, тварин, кормів тощо, надання послуг, додержання ветеринарних, санітарних, протипожежних вимог і правил безпеки праці на ринках, прав споживачів і вимог податкового законодавства.

Ринок - це суб'єкт господарювання, створений на відведеній за рішенням місцевого органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування земельній ділянці і зареєстрований в установленому порядку, функціональними обов'язками якого є надання послуг та створення для продавців і покупців належних умов у процесі купівлі-продажу товарів за цінами, що складаються залежно від попиту і пропозицій (далі - ринок).

Ринок незалежно від форми власності та організаційно-правової форми керується у своїй діяльності законодавством України. Ринки здійснюють господарську діяльність та надають послуги за цінами і тарифами, що складаються залежно від попиту і пропозицій.

Торгівлю на ринках можуть здійснювати фізичні особи -- громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, суб'єкти підприємницької діяльності, а також юридичні особи незалежно від форм власності (далі -- продавці

За конструкцією ринки можуть бути криті, відкриті та комбіновані; за часом діяльності -- постійно діючі або сезонні, ранкові та вечірні; за місцезнаходженням -- міські, селищні та сільські; за видами економічної діяльності -- з оптової торгівлі, з роздрібної торгівлі; за товарною спеціалізацією -- з продажу продовольчих товарів, непродовольчих товарів, транспортних засобів, худоби та кормів, тварин і птахів, квітів тощо, а також змішані.

Територія ринку повинна мати відокремлену та відгороджену від проїжджої частини, житлового та комунального секторів ділянку землі, підземні чи наземні переходи для пішоходів, стоянки для транспортних засобів відвідувачів, безпечні для руху пішоходів входи і виходи, штучне освітлення території ринку, автостоянок та під'їздів, телефонний зв'язок, електро- та водопостачання. водовідведення, туалет, облаштовані контейнерами майданчики для збирання відходів і сміття тощо. Робота ринків не повинна погіршувати санітарний та екологічний стан місцевості й негативно впливати на умови проживання населення.

Адміністрація ринку узгоджує з місцевим органом самоврядування режим роботи ринку; з територіальними установами державної санітарно-епідеміологічної служби, ветеринарної медицини, пожежного нагляду, архітектурно-будівельної комісії, Державтоінспекції -- проектну документацію щодо функціонального планування території ринку, розміщення приміщень, торговельних місць і об'єктів, їх кількості і розміру, забезпечення їх торговельно-технологічним обладнанням та забезпечує утримання території ринку й організацію продажу товарів відповідно до затвердженого плану.

Улаштування та утримання території ринків повинно відповідати вимогам Санітарних правил утримання територій населених місць (СанПіН № 4690-88) та Ветеринарно-санітарних правил для ринків, затверджених наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини України від 04.06.96 p. № 23 та зареєстрованих у Мінюсті України 19.06.96 р. за № 314/1339.

На вході до ринку розміщується вивіска iз зазначенням повної назви ринку і його власника, спеціалізації ринку, режиму роботи, а також графічно виконаний план території з позначенням усіх стаціонарних об'єктів ринку (обо'вязково лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи) пішохідних і транспортних маршрутів, аварійник виходів.

На видному, доступному для огляду місці встановлюється оформлений стенд з розміщенням на ньому копії свідоцтва про реєстрацію ринку як суб'єкта підприємницької діяльності, цих Правил витягів із Закону України «Про захист прав споживачів», нормативно-правових актів щодо застосування реєстраторів розрахункових операцій чи відповідальності за несплату ринкового збору, також ставок ринкового збору, тарифів плати за послуги та правил їх надання, ветеринарно-санітарних правил для ринків, інформації про адреса і номери телефонів органів, що забезпечують державний захист прав споживачів, місцезнаходження і телефон суб'єкта господарювання, інформації про місцезнаходження Книги відгуків і пропозицій тощо.

У разі планового закриття ринку, окремих його приміщень або частин території (для проведення санітарних заходів, ремонту, технічного переобладнання) суб'єкт господарювання повинен не пізніше як за п'ять днів повідомити про це громадян, розмістивши біля входу до ринку інформацію про порядок роботи ринку, дату та період закриття, й оповістити про це через радіовузол ринку, засоби масової інформації.

Для потреб і зручностей продавців і покупців на території ринку або поруч можуть відкриватися магазини, підприємства громадського харчування, побутового обслуговування, телефонного зв'язку, каси продажу квитків на транспорт, готелі.

Розташування торговельних місць на ринку, торговельно-технологічного обладнання має бути зручним для здійснення торгівлі, відповідати вимогам санітарних, протипожежних правил та безпечних умов праці, забезпечувати вільний прохід покупців та належну культуру обслуговування.

Робоче місце продавця повинно бути належним чином обладнано (криті або відкриті столи, прилавки), мати площу для викладки і зберігання запасів товарів тощо.

Одне торговельне місце на прилавках (столах) дорівнює одному погонному метру, при продажу продукції (товарів) з транспортного засобу, причепу, візка, у тому числі ручного, у контейнерах, кіосках, палатках тощо -- двом повним чи неповним квадратним метрам займаної площі.

Місця для продажу продукції (товарів) з транспортних засобів виділяються на спеціально облаштованих та розмічених майданчиках, що не створює небезпеки для покупців (пішоходів). Продаж продовольчих і непродовольчих товарів здійснюється в окремих зонах цих майданчиків згідно із затвердженою адміністрацією ринку схемою дислокації торговельних місць на ринку. У відведених місцях торгівлі пересування транспортних засобів дозволяється лише до початку торгівлі та після її завершення.

Використання транспортних стоянок для продажу товарів не допускається.

Спеціалізовані зони, ряди прилавків (столів) та майданчики обладнуються наочними позначеннями про їх призначення. Усі торговельні місця позначаюгься номерами.

Продавцям забороняється використовувати торговельні місця не за призначенням. Адміністрація ринку на кожний випадок порушення цих Правил має право складати відповідний документ.

На торговельному місці продавця (юридичної особи) установлюється табличка із зазначенням назви, місцезнаходження і номера телефону суб'єкта підприємницької діяльності, що організував торгівлю, прізвища, імені та по батькові продавця та розміщується копія ліцензії у разі здійснення господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню. На торговельному місці продавця (фізичної особи -- суб'єкта підприємницької діяльності) установлюється табличка із зазначенням його прізвища, імені та по батькові, номера свідоцтва про державну реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності та назви органу, що здійснив цю реєстрацію, прізвища, імені, по батькові його продавця, а також розміщується копія патенту за фіксованим розміром податку чи копія свідоцтва про сплату єдиного податку та копія ліцензії у разі здійснення господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню.

У разі займання торговельного місця на умовах оренди на робочому місці продавця повинна бути копія укладеної з адміністрацією ринку угоди про оренду, а на умовах суборенди -- копія такої угоди з суб'єктом підприємницької діяльності (орендодавцем).

У разі надходження на ринок продукції в кількості, що перевищує технічні можливості ринку щодо її розміщення, диспетчер (інша відповідальна особа) ринку зобов'язаний повідомити про це адміністрацію ринку та по змозі допомогти розмістити її для продажу на іншому ринку.

За право займання торговельного місця на ринку справляється ринковий збір у порядку, визначеному законодавством.

За окрему плату продавцям можуть надаватися такі послуги:

бронювання торговельних місць, прокат торговельного інвентарю, обладнання, засобів вимірювальної техніки, санітарного одягу, зберігання особистих речей і продукції в камерах схову, утримання торговельного місця в належному стані, інформаційні оголошення рекламного та довідкового характеру, забезпечення місцями в готелях і на автостоянках за наявності їх на ринку, консультації спеціалістів, вантажно-розвантажувальні роботи і транспортні послуги тощо.

Тарифи на послуги ринку та інші види робіт, пов'язані із забезпеченням діяльності ринкового господарства, установлюються адміністрацією ринку.

Адміністрація ринку при наданні продавцям торговельних місць на визначений термін укладає з ними письмову угоду.

Адміністрацій ринку повинна забезпечувати централізоване прання санітарного та спеціального одягу, миття та дезінфекцію торговельного інвентарю, обладнання, засобів вимірювальної техніки, що надаються продавцям.

Усі продавці зобов'язані надавати покупцям відомості про товари, не допускати порушення прав споживачів, бути ввічливими, охайно одягненими, відпускати товар упакованим, їм забороняється палити, розпивати спиртні напої і приймати їжу на торговельному місці. Особи в нетверезому стані не допускаються до торгівлі на ринку.

Розрахунки з покупцями за товари, придбані на ринку, здійснюються відповідно до встановленого законодавством порядку. На вимогу покупця продавець (суб'єкт підприємницької діяльності, який відповідно до законодавства звільнений від застосування реєстраторів розрахункових операцій та розрахункових книжок) повинен видати товарний чек, що засвідчує факт купівлі, у якому зазначаються: найменування суб'єкта господарювання та ринку, ряд та номер торговельного місця, найменування товару, ціна товару, дата продажу, прізвище, ініціали продавця та його підпис.

Якщо покупцю продано неякісний товар, він має право вимагати від продавця (суб'єкта підприємницької діяльності) задоволення своїх вимог, передбачених Законом України «Про захист прав споживачів". У разі продажу товару з недоліками без попереднього застереження продавцем, який не є суб'єктом підприємницької діяльності, покупець має право замінити товар на якісний, повернути його продавцю і одержати назад сплачені гроші або вимагати зниження ціни.

Усі працівники ринку повинні бути одягнуті в одяг, що відповідає санітарним вимогам, а контролери повинні мати нагрудну табличку або спеціальну пов'язку на рукаві.

Ринок повинен мати зареєстрований санітарний журнал, Книгу відгуків і пропозицій, яка має міститися у приміщенні адміністрації ринку на видному і доступному місці, а також Журнал реєстрації перевірок установленого зразка.

Адміністрація ринку зобов'язана створити на ринку необхідні умови для здійснення правоохоронними і контрольними органами діяльності згідно з їх повноваженнями.

За угоду купівлі-продажу, укладену на ринку між продавцем і покупцем, адміністрація ринку відповідальності не несе.

Контроль за дотриманням цих Правил здійснюється посадовими особами органів виконавчої влади та місцевого самоврядування у межах своєї компетенції.

За згодою контрольних органів проведення перевірок роботи суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють свою діяльність на території ринку, відбувається в присутності представників адміністрації ринку.

На ринках дозволяється реалізовувати як нові непродовольчі товари, так і ті, що були в користуванні, крім заборонених для продажу.

Продаж непродовольчих товарів здійснюється з додержанням Правил продажу непродовольчих товарів, санітарних норм і правил, інших нормативно-правових актів, які регламентують торговельну діяльність та захист прав сплживачів.

Адміністрація ринку при розробці проекту планування ринку повинна передбачити спеціальні зони і обладнати їх необхідним устаткуванням для примірки покупцями одягу і взуття, для продажу товарів, що були в користуванні, відводяться спеціальні місця.

На ринках з продажу непродовольчих товарів дозволяється здійснювати торгівлю продовольчими товарами з додержанням вимог законодавства та Правил продажу продовольчих товарів

3.3 Правила комісійної торгівлі взуттєвими товарами

Правила регламентують порядок комісійної торгівлі взуттєвими товарами господарюючими суб'єктами усіх форм власності, які пройшли державну реєстрацій в установленому порядку.

Учасниками сторін торговельного процесу на комісійних засадах є: господарюючий суб'єкт, який приймає товар на комісію (в подальшому -- комісіонер), і громадянин, підприємство (організація, установа), що здає товар на комісію (в подальшому -- комітент),

Відносини сторін регулюються договором, яким комітент доручає продаж товару комісіонеру за визначену винагороду. Розмір комісійної винагороди визначається за погодженням сторін і не суперечить чинному законодавству.

За комітентом зберігається право власності на товар, прийнятий на комісію, до моменту його продажу покупцю. Комісіонер несе відповідальність у встановленому законодавством порядку перед комітентом за втрату або пошкодження товару, прийнятого на комісію. Розмір і порядок відшкодування збитків, нанесених комітенту, визначаються за погодженням сторін, а у випадку недосягнення згоди -- вирішується у судовому порядку. Комітент мас право в будь-який час забрати зданий на комісію товар за наявності квитанції та відповідного посвідчення особи, сплативши комісіонеру обумовлену плату за зберігання зданої на комісію речі.

Товар може бути повернений іншій особі, якщо вона пред'явить квитанцію, видану комітенту комісіонером, нотаріально завірене доручення комітента з обов'язковим позначенням номера паспорта або документа, що його замінює.

Строк реалізації прийнятого на комісію взуття -- 60 календарних днів.

На комісію приймається взуття, придатне для використання, як нове, так і те, що було в користуванні, але не потребує ремонту або реставрації і відповідає санітарним вимогам.

Дозволяється приймання на комісію виробів кооперативів, малих підприємств, громадян, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю тощо.

При здаванні речей на комісію громадяни України повинні пред'явити паспорт або документ, який його заміняє; іноземні особи -- відповідний вид на мешкання в Україні або національний паспорт з відміткою про перебування в Україні.

Товари від юридичних осіб приймаються згідно з товаросупровідними документами та за наявності інформації про товар, викладеної відповідно до законодавства про мови.

Приймання на комісію нового взуття вітчизняного та зарубіжного виробництва здійснюється за наявності у комітента -- господарюючого суб'єкта (крім фізичної особи, яка не має статусу підприємця-громадянина) документів, що підтверджують належну якість взуття, а приймання взуття дитячого, що підлягає обов'язковій сертифікації -- за наявності сертифіката відповідності або його копії чи свідоцтва про визнання іноземного сертифіката у державній системі сертифікації.

Якщо на завезені з-за кордону партії взуття, що були в ужитку, відсутні дані щодо їх безпеки для здоров'я населення, то приймання на комісію таких товарів, їх реалізація та використання дозволяється лише після отримання позитивного висновку державної санітарно-гігієнічної експертизи.

Гарантійні терміни на нове взуття встановлюються виготовником.

Господарюючі суб'єкти здійснюють приймання товарів за кількістю і якістю в установленому законодавством порядку.

При прийманні взуття на комісію комісіонер на кожну одиницю взуття виписує квитанцію у двох примірниках і товарний ярлик, які підписуються фахівцем-оцінником і комітентом. Перший примірник квитанції видасться комітенту, другий залишається у комісіонера і прикладається до товарного звіту.

Якщо комітент здає на комісію декілька одиниць взуття, то комісіонер виписує на це взуття одну квитанцію у двох примірниках, а на кожну одиницю взуття виписується товарний ярлик.

Товарний ярлик прикріплюється до прийнятого на комісію взуття. При продажу взуття товарний ярлик або цінник з нього не знімається.

Забороняється господарюючому суб'єкту залишати на зберігання взуття, не прийняте на комісію.

Згода комітента з умовами здавання взуття на комісію, його продажу та умовами повернення нереалізованого товару підтверджується підписом комітента у двох примірниках квитанції.

При незгоді комітента з цими умовами комісіонер має право відмовитися від приймання взуття.

Ціни на комісійне взуття встановлюється комітентом за домовленістю з комісіонером на основі ринкового попиту.

Працівники господарюючого суб'єкта зобов'язані інформувати комітента про існуючі ціни на взуття, яке він здає на комісію, кон'юнктуру ринку і попит населення на таке ж або аналогічне взуття.

Відповідальність за відповідність прийняте на комісію взуття характеристикам, зазначеним у квитанції, несе комісіонер згідно з чинним законодавством.

При виявленні в прийнятому на комісію взутті прихованих дефектів воно знімається з продажу, про що складається акт у присутності комітента, який викликається в таких випадках до магазину.

Ціна взуття, яке не реалізоване протягом встановленого строку (60 календарних днів), може бути знижена за домовленістю з комітентом, Якщо комітент не з'явився для переоцінки товару за викликом, комісіонер знижує ціну на таких умовах:

на 30% від встановленої сторонами вартості взуття, якщо воно не реалізовано протягом наступних 15 календарних днів;

на 40% від залишкової ціни після першого зниження вартості, якщо взуття не реалізовано протягом наступних 15 календарних днів.

Якщо взуття не реалізоване після другої уцінки протягом наступних 15 календарних днів, комісіонер знімає його з продажу без письмового попередження комітента.

За вимогою комітента ціна на здане взуття може бути знижена раніше строків, визначених діючими Правилами.

Умови уцінки прийнятого на комісію взуття повинні бути зазначені у квитанції, яка видається комітенту,

Уцінка зданого на комісію взуття, яка проводяться за участю комітента, відображається в усіх примірниках квитанції та на товарному ярлику.

Згоду на проведення уцінки взуття комітент підтверджує своїм підписом у квитанції.

При незгоді комітента з умовами здавання взуття на комісію, строками або розмірами уцінок комісіонер має право відмовити в прийманні товару.

3.4 Запровадження сучасних технологій продажу взуттєвих товарів і управління підприємством

Для успіху та меншої уразливості зі сторони мінливого зовнішнього середовища, для виживання в умовах конкуренції та досягнення цілей за сучасних умов недостатньо, щоб підприємство володіло певним потенціалом. Для реалізації цього потенціалу воно повинно мати внутрішню ефективність і, перш за все, це стосується системи управління.

В умовах зростання конкуренції ситуація на ринку товарів народного споживання змінилась і тепер успіх та конкурентоспроможність підприємства прямо залежать від рівня ефективності системи управління.

Ефективність управління як економічна категорія, у тому числі категорія науки управління, відображає роль менеджменту в підвищенні ефективності суспільного виробництва. Чим більш ефективне управління, тим повніше враховані системою управління вимоги основних економічних законів.

Проблема оцінки ефективності управління підприємством в сучасних умовах є однією з центральних, тому що володарю майна підприємства не байдуже, як використовується наявний потенціал підприємства, як задовольняються інтереси власників підприємства, його працівників та споживачів його продукції.

Ця проблема неодноразово була об'єктом досліджень як закордонних так і вітчизняних вчених, однак не може вважатись вирішеною до кінця. Ефект управління проявляється у тому, що усі елементи системи управління (суб'єкту та об'єкту управління ) приведені до дії та використовуються згідно їх призначення найбільш раціональним способом. Таким чином стосовно управління ефективність є мірою його доцільності, яка характеризує досягнення підприємством цілей управління або ступеню наближення до них, є оцінкою якості менеджменту.

Оскільки ефективність управління може бути оцінена ступенем досягнення цілей, важливим концептуальним питанням є питання про те, що є метою управління і діяльності підприємства в цілому. Цілі, як засоби мобілізації ресурсів, що оцінюються продуктивністю підприємства, можуть формулюватись у наступних ключових областях:

- в інноваційній області, що забезпечує стійкість підприємства проти спроб конкурентів його випередити,

- в забезпеченні людськими ресурсами, капіталом та матеріальними ресурсами, від яких залежать фактори виробництва;

- в сфері соціальної відповідальності підприємства перед суспільством, в якому воно існує.

Більшість підприємств, що використовують більш-менш струнку систему маркетингу або її окремі елементи, переслідують суто економічні цілі та прагнуть до балансу економічних інтересів продавців та покупців. Однак зростаюча взаємозалежність економічних та соціальних процесів призводить до того, що в завдання маркетингу поступово включаються і соціальні завдання -- забезпечення зайнятості, гуманізація умов праці, постійна підготовка і перепідготовка менеджерів та робітників, розширення участі членів колективу в управлінні підприємством, а також екологічні завдання. Формування мети управління торговим підприємством повинно виходити з концепції соціально-етичного маркетингу, яка передбачає, що підприємства повинні узгоджувати свої інтереси з інтересами споживачів, та суспільства в цілому.

Тому при розробці цілей управління підприємством необхідно виходити з потреб споживачів, суспільства та підприємства.

Інтереси підприємства полягають, безумовно, в одержанні прибутку, достатнього для інвестування виробництва, створення робочих місць майбутнього, задоволенні матеріальних потреб власників та членів трудового колективу, соціальних потреб суспільства, зниженні ризику підприємницької діяльності та ін. Таким чином, у прибутковості підприємств зацікавлені не тільки його власники і працівники, але й усе суспільство.

Перш за все, це стосується економічної ефективності управління, котру багато хто з вчених пропонують оцінювати за допомогою продуктивності та економічності. Вони виходять з поняття продуктивності підприємства як балансу між всіма факторами виробництва (матеріальними, фінансовими. людськими, інформаційними та ін.), котрий дозволяє одержувати найбільші результати при найменших зусиллях. В цій концепції зведені разом усі зусилля, що підприємство повинно витратити відносно одержаних результатів. Деякі фахівці вважають, що продуктивність залежить від великої кількості факторів, одні з яких можуть бути достатньо достовірно оцінені, а інші не піддаються обліку. Серед таких факторів: знання (найбільш продуктивний ресурс, коли він правильно застосовується); час (невловимий ресурс, який використовується не завжди раціонально) та ін.

Дослідження показують, що продуктивність залежить від комбінації виробничих процесів, ресурсів, асортименту продукції, а також від організаційної структури та особливостей “портфелю діяльності підприємства”.

Економічність як категорія оцінки якості менеджменту полягає не просто в економному витраченні підприємством ресурсів, а в такому їх використанні, яке дає найбільшу віддачу. Це означає, що все пов'язане з діяльністю підприємства повинно здійснюватися якомога краще. Економічність може бути віднесена до видів продукції та ринків, які здатні принести підприємству екстраординарні результати. Але існуюча система оперативного та бухгалтерського обліку на підприємствах не дозволяє оцінювати економічність управління, тому слід розраховувати економічну ефективність управління як відношення кількості продукції, що вироблена системою, до обсягу її витрат. Вважаючи на те, що результатом діяльності підприємства є товарообіг, валовий дохід та прибуток, ефективність управління може бути оцінена системою показників, наведених у таблиці 3.1.

Звичайно, наведені показники не вичерпують всіх можливих комбінацій результатів діяльності і елементів витрат підприємства, вони лише демонструють широкий спектр можливостей розрахунків залежно від цілей управління та цілей дослідження, їх використання для оцінки економічної ефективності управління.

Таблиця 3.1

Показники економічної ефективності управління підприємством

Показник результату системи	Показники ефективності управління
1. Товарообіг	1.1.Товарообіг/витратит обігу
	1.2.Товарообіг/вартість ресурсів підприємства
	1.3.Товарообіг/власний капітал
2.Валовий дохід без ПДВ	2.1.Валовий дохід/ витратит обігу
	2.2.Валовий дохід/ вартість ресурсів підприємства
	2.3.Валовий дохід/ власний капітал
3.Прибуток	3.1.Прибуток/витратит обігу
	3.2.Прибуток/вартість ресурсів підприємства
	3.3.Прибуток/власний капітал

Дослідження проблем оцінки економічної і соціальної ефективності управління підприємствами дозволяє зробити наступні висновки.

В сучасних умовах проблема вимірювання та оцінки управління має не стільки теоретичне, скільки практичне значення у зв'язку з необхідністю управляти нею і забезпечувати підвищення в інтересах володарів майна, працівників підприємства та суспільства в цілому,

Ефективність управління підприємством слід забезпечувати поєднанням зовнішньої та внутрішньої ефективності, тобто найбільш раціональним використанням як можливостей, що надаються зовнішнім середовищем, так і тих, що відкриваються у зв'язку з поліпшенням системи управління підприємством.

Підвищення ефективності управління торговим підприємством не с справою лише його керівництва, в цьому заінтересоване все суспільство, тому необхідні рішення на макрорівні, які створювали б найбільш сприятливі умови для торгової підприємницької діяльності.

Економічна ефективність управління невідривна від соціальної ефективності, тому при розробці заходів щодо підвищення ефективності управління необхідно виходити з концепції соціально-етичного маркетингу та маркетингового менеджменту, цільова орієнтація елементів яких спрямована на споживача.

Серед головних питань, розв'язання яких сприятиме поліпшенню фінансово-економічного стану та вирішенню виробничих проблем на підприємстві є:

- удосконалення системи оподаткування, зниження рівня податків та ПДВ;

- встановлення єдиного податку на прибуток;

- зниження проценту кредитних ставок, в тому числі облікової ставки Нацбанку;

- надання підприємствам цільових пільгових кредитів на виробничі потреби;

- зниження цін на енергоносії;

- зменшення ПДВ на імпортні комплектуючі, що постачаються для виробничих потреб;

- вдосконалення митного кодексу, спрощення митних процедур;

- спрощення процесу отримання інвестицій підприємствами;

- посилення порядку у системі взаєморозрахунків з клієнтами4

- запровадження квоти на ввіз імпортних товарів та ін.

Вище перераховані питання свідчать про необхідність запровадження політики реального протекціонізму для вітчизняного виробника. Для кожного окремого підприємства всі вищезгадані питання належать до факторів зовнішнього середовища, але безпосередньо впливають на діяльність підприємства як відкритої системи. В умовах нестабільної економіки вплив на діяльність підприємства факторів зовнішнього середовища значно підвищується. Це свідчить про необхідність врахування цих факторів під час складання прогнозів економічного розвитку підприємства.

Надійні та своєчасні прогнози розвитку підприємства є важливою частиною ефективного виробництва. Закордонний досвід управління показує, що менеджери компаній не економлять на прогнозній стадії, тому що прогнозні оцінки є важливим інструментом моделювання в стратегічному і тактичному прийнятті рішень. Так, прогнози попиту відбиваються на виробництві, потужностях, системі планування і впливають на фінанси, маркетинг та функції планування персоналу. Прогнозні оцінки економічних та фінансових показників свідчать про майбутній стан підприємства, потребу в обігових коштах, здатність відповісти за свої борги, корисність та оптимальний обсяг інвестиції і, врешті, головне -- відповідність базовій політиці розвитку і стратегічним цілям підприємства.

Методи, що використовуються в економічному прогнозуванні, достатньо різноманітні. Останнім часом математичне моделювання є невід'ємною частиною дослідження багатьох складних проблем. Набули поширення різні методи математичного моделювання, які використовують апарат диференційних рівнянь, у тому числі рівнянь математичної фізики, методи теорії ігор, математичної статистики та теорії імовірності.

Підприємство як складна економічна система перебуває під впливом багатьох факторів внутрішнього та зовнішнього середовища, так само як і найважливіші економічні та фінансові показники, що використовуються як цільові функції під час прогнозування. Тому найбільшу цінність набувають методи прогнозування, що дають змогу враховувати вплив багатьох факторів. Одним з таких методів є метод групового врахування аргументів, що дає можливість отримати високу ступінь надійності та якості прогнозів складних економічних систем.

Алгоритми методу групового врахування аргументів призначені для побудови моделей складних об'єктів і процесів за експериментальними даними в умовах неповноти інформації, що характеризується обмеженістю кількості спостережень, їх зашумленістю та неповним знанням складу вагомих змінних і структури внутрішніх взаємозв'язків об'єкту (процесу). Завдання структурно-параметричної ідентифікації моделей чи моделювання за експериментальними даними в умовах невизначеності полягає в отриманні математичної моделі, що наближає невідому закономірність функціонування вивчаючого об'єкту, інформація про який неявно міститься у виборці даних. Цей метод відрізняється від інших методів моделювання побудовою моделей оптимальної складності за допомогою використання принципів автоматичної генерації варіантів моделі в заданому класі базисних функцій і послідовно селекцією за зовнішніми критеріями, що ґрунтуються на розбитті вибірки на дві частини. Для найскладніших систем, де не всі елементи відомі рекомендується тільки метод самоорганізації моделей. Імітаційне моделювання використати неможливо через його суб'єктивність. Якщо імітаційне моделювання і самоорганізацію моделей розглядати як два конкуруючі апарати відкриття закономірностей, можна сказати, що перше має перевагу для простих систем. Для складних систем перевага на боці методу самоорганізації моделей, тобто перебирання на ЕОМ великої кількості моделей. Крім того, автори імітаційних моделей, радячи використовувати їх для розмитого якісного прогнозу віддаленого майбутнього, попереджають, що вони непридатні для точних кількісних прогнозів. Тому фізичні моделі можна рекомендувати в основному для короткострокових прогнозів і для пізнавальних цілей (ідентифікації характеристик об'єкту).

Для довгострокового кількісного прогнозування, завчасність якого порівняна з інтервалом кореляції розглядуваного процесу, слід використовувати можливість самоорганізації. Прогнозні моделі, отримані за допомогою методів самоорганізації, мають об'єктивний характер, тому що будуються на основі наявних даних за мінімальної участі людини з її суб'єктивними уявленнями про складну систему, що моделюється.

Наведені характеристики методу групового врахування аргументів, особливо такі, як можливість моделювання складних систем у разі зашумленості спостережень та неповного знання вагомих змінних, роблять його особливо цінним в умовах нестабільної економіки.

Забезпечити якість реалізації взуття на Торговому Центрі “Добробут”, підвищити його конкурентоспроможність найскладніше на реалізації взуття, яке переважно виготовляється на підприємствах, як вітчизняних так і імпортних. Однак, підтримка функціонування реалізації масового взуття вкрай необхідна бо вона має соціальне значення, забезпечуючи взуттям найширші верстви населення нашого регіону.

Технологічний процес масового виробництва взуття -- складна система відкритого типу. Виготовлення взуття є механо-ручним процесом. Організація виробництва -- потоково-конвеєрна система, що складається із значної кількості процесів (до 100 і більше), відповідної кількості виконавців та технологічного устаткування. Отож, підвищення якості виробів такої системи -- непросте завдання.

Для удосконалення системи управління якістю продукції можна користуватися відомими у світовій науці концепціями постійного підвищення якості продукції масового виробництва.

Виробнича система виготовлення взуття є динамічною множиною різноманітних складових, які різною мірою впливають на якість взуття.

Технологічний процес у виробничих цехах -- це послідовний процес переходу виробу (чи напівфабрикату), що виготовляється, від одного процесу до іншого. Разом із створенням виробу іде накопичення якості (або дефектів). Тому складову загальної якості взуття, яка створюється безпосередньо у процесі його виготовлення -- Яв і є похідною від якості виконання численних технологічних процесів, розглядаємо як множину всіх n-них процесів технологічного ланцюга Я1, Я2..., Яn, тобто

Яв=(Я1, Я2..., Яn) (1)

Процеси виконання технологічних операцій на кожному робочому місці це є взаємодіючі системи - “об'єкт обробки (взуття чи напівфабрикати) - виконавець - технологічна машина” або “об'єкт обробки - виконавець”.

Якість виконання кожного технологічного процесу - Яn - є функцією чотирьох складових, тобто

Яn = f(Ям, Кв, Т, І) (2)

де Ям - якість матеріалів та комплектуючих, з яких виготовляється виріб;

Кв - кваліфікація виконавця технологічного процесу;

Т-технічний рівень та стан технологічного устаткування,що виконує відповідний процес;

І - інформаційне забезпечення робочого місця.

Забезпечення якості інформації, що надходить на робоче місце, - самостійне складне завдання. До інформації що надходить на робоче місце, належать нормативно-регламентуючі та технічні документи у вигляді технологічних умов, технологічних карт тощо, у яких зазначено технологічні режими та параметри даного процесу. Створюють ці документи на основі діючих стандартів, якість яких теж залежить від наукових розробок та практичного досвіду, відповідності сучасному технічному прогресу та терміну їх оновлення.

Забезпечення устаткуванням якості виконання технологічного процесу відповідає технічному рівню і стану устаткування -- Т. Це безумовно важливий елемент, проте мало залежить від виконавця процесу і належить до глобальної проблеми технічного прогресу.

Забезпечення якості виконання технологічного процесу виконавцем залежить від його кваліфікації -- Кв, що є внутрішньою справою підприємства - навчання та підготовки кадрів виконавців.

Якість матеріалів -- Ям - теж справа підприємства.

Інформаційне функціонування можна здійснювати через множину сигналів, що входять до системи ззовні чи від елемента до елемент,а також виходять з системи назовні чи від елемента до елемента. У системі кожен її елемент (Сj) приймає елементарні сигнали -- Xi елементарним вхідним контактом Xi, а елементарний сигнал Уі видає елементарним вихідним контактом Уj .

Отож, для кожного елемента системи (Сj) діє множина сигналів і множина контактів Х(j)1,X(j)2, ..., X(j)m. Елементарні сигнали Y1, Y2, ...,Yj мають вихід з допомогою елементарних контактів У(j)1,У(j)2, ..., У(j)r. Таким чином, має місце множина сигналів і множина контактів,

Математичною моделлю елемента системи Сj, яку можна використовувати для формалізації опису спряження його з іншими елементами системи чи із зовнішнім середовищем, є пара множин

N

U [Xi] ; (3)

i=0

N

U [Уі] ; (4)

i=0

В автоматичних системах зв'язок між елементами системи та передача сигналів між ними (або із зовнішнім середовищем) здійснюється автооператорами, бо в цих системах сигналами є кількісні значення параметрів, які легко перетворюються в електричні, в наслідок чого спрощується іх передача по електричних каналах зв'язку.

У взуттєвому виробництві можна застосовувати лише змішані системи передачі інформації. У тому випадку, якщо технологічний процес виконується ручним чи механо-ручним способом, каналом і оператором передачі сигналів може бути лише виконавець робочого процесу. У разі застосування на робочому місці устаткування автоматичної дії або машин, оснащених системами спостереження, сигнали можна одержувати за допомогою датчиків. На окремих механо-ручних процесах також можна застосовувати пульти керування процесами за допомогою датчиків, але керування буде ручним.

Для підвищення якості взуття необхідно провести розробку системи інформаційного забезпечення кожного робочого місця, потоку і всієї системи в цілому.

Що до підвищення конкурентоспроможності повинні слідкувати за новими тенденціями розвитку моди у взутті.

На сьогоднішній день тенденції розвитку моди ґрунтуються на формуванні нових художньо-образних вирішень у традиційних групах взуття, як-от:

- класичне;

- авангардне-молодіжне;

- спортивне.

У напрямі розвитку моди у взутті виділяються п'ять основних тенденцій, які містять головні стильові та образні характеристики дизайну взуття.

Кожна з них має свій напрям. Назва тем пропонується у двох варіантах - у перекладі з англійської мови і (в дужках) з італійської.

1. Класична релаксація (нескінченність задоволення).

2. Затуманені горизонти (в'янучі зміни).

3. Розкіш ексцентрики (рух ексцентрики).

4. Магічні зміни (магнетичні зміни). .

5. Мілан -- місто графіки (графічні видіння).

Для розробки асортименту модного жіночого та чоловічого взуття прийнятні всі названі теми, що дає можливість конструювати взуття в образних вирішеннях, здатних задовольнити вимоги різних груп покупців.

Взуття класичного стилю представлене темою “Класична релаксація”. Слід зауважити, що в цій групі взуття, як ніколи раніше, найяскравіше виражені елементи гострої моди. Взуття цієї групи якоюсь мірою звернуте до ретроспективи моди кінця минулого століття з зовсім новими елементами дизайну сучасності.

Цьому стилю взуття, як правило, віддають перевагу люди з усталеними естетичними поглядами та смаком. В основному таке взуття демонструють дорогі салони, а його власники -- кумири широкої публіки демонструють таке взуття привселюдно.

Основні стильові та художні особливості виражені в класичних пропорціях, конструктивній традиційності, підкреслено дорогій стриманості колористичної гами (кольори дорогих металів, шоколадно-коричневий, світло-бежевий, пурпуровий), а також у завищеній лінії берець (як у чоловічому, так і в жіночому взутті); висота каблука в жіночому взутті 30-70 мм, він витончений, але прямої форми, а в чоловічому взутті -- 10-30 мм. Носкова частина взуття від пом'якшеного злегка наповненого овала до гранчастого “каре”.

Застосовувані матеріали для верху взуття даного стилю досить різноманітні. Це -- еластичні шкіри в комбінації з велюром, оксамитом, витіснені шкіри, що імітують шкіру крокодила, черепахи,рептилій, а також шкіри в комбінації з хутром та шерстю диких тварин (леопарда, рисі, ягуара і т.п.).

До цієї групи взуття належить і так зване нарядне взуття для урочистостей, коктейлів тощо, яке є однією, з найвишуканіших асортиментних груп.

Художня ідея у створенні нового образу в даній групі взуття навіяна атмосферою музики, кольору та інтер'єра часів середини минулого століття.

Нові конструктивні вирішення взуття і так звані “старі” конструкції, але ж знову-таки в індивідуальній інтерпретації модельєра, дають можливість створити художній образ, якому властиві полиск та елітарна витонченість.

Це такі нонструнції взуття:

- туфлі “поділка” з Т-подібними пасками на підйомі ноги

- “сабо” з витонченими прикрасами як на союзці, так і на каблуках

- туфл “човник^”, в яких увагу акцентовано на каблуках (дуже витончені і високі, різних конфігурацій) то на носковій частині взуття (звужена і сплющено-витягнута).

Розвиток класичного стилю у взутті в поєднанні з фольклорно-етнічними мотивами продовжується в темі “Затуманені горизонти”. Джерелом натхнення для цієї групи взуття є живопис, музика, народні традиції жителів Арізони. Симбіоз архаїзму тундри і авангарду завтрашнього дня, високопродуктивного виробництва міста і надомної праці сільських людей - основний лейтмотив цієї теми. Джерело натхнення - природа тундри з її нескінченними снігами та яскравістю лазурного неба, рухливими стадами оленів, національний одяг чукчів та евенків.

Лаконізм конструктивних вирішень з широким застосуванням декоративної та функціональної фурнітури у вигляді дзвіночків, пряжок, вишивки бісером по шкірі та хутру, а також використання хутра у відкритих конструкціях надають цій групі взуття безумовно новий стиль.

Колористична гама натуральних і синтетичних матеріалів, застосовуваних для верху взуття, досить різноманітна:

- коричнево-бежєва;

- темно-зелена;

- сріблясто-біла і розтяжка бордо - від світлого до темного.

Висота каблука у жіночому взутті 20-60 мм, а в чоловічому - 10-30 мм. Форма носкової частини - від розширеного “каре” до наповненого овала.

Розвиток молодіжного асортименту взуття (рис.3.2.2) відбито в темі “Магічні зміни”. Джерелом натхнення в розробці цієї теми є фільми про Франкінштейиа, тобто створення з мертвої природи нової людини, нового образу. Рефлекторність руху перших кроків монстра, бідність навколишнього середовища і поступовий перехід до відкритого простору з яскравістю кольору до стрімкого руху живого світу, синтез минулого і майбутнього -- основна ідея даної теми.

Колористична гама для верху взуття співзвучна асоціаціям як куражу, макіяжу, тобто відкритим тонам, так і асоціаціям підземного світу:

- яскраво-синій;

- яскраво-червоний;

- яскраво-зелений;

- землясто-жовтий.

Моделі взуття (від туфель до чобіт як у жіночому, так і в чоловічому асортименті) дещо грубуваті щодо зовнішнього вигляду, але жіночні щодо конструкції та прийомів декору.

Полегшення всієї композиції образу досягається за допомогою великих перфорацій, великих блочок-вікон, відкритих конструкцій. Для низу взуття використовують переважно двоколірні потовщені підошви.

Фурнітура (як функціональна, так і декоративна) застосовується великих і середніх розмірів. Це - пластмасові ґудзики, пластини-накладки,пряжки від відвертих відкритих тонів до темних і покритих під емаль.

У застосовуваних для верху взуття матеріалах рівнозначну роль відіграють натуральні шкіртовари, штучні та синтетичні матеріали з тисненням під льон, репс і т.д.

Авангардна група взуття відбита розкриттям теми “Розкіш ексцентрики” та “Мілан -- місто графіки^”. Джерелом натхнення для розробки взуття теми “Розкіш ексцентрики” є аеродинаміка, рух повітря та його взаємодія з рухомими обтічними тілами. Польоти парашутистів, обертання центрифуг породжують абсолютно неповторні нові художньо образні вирішення в дизайні цієї групи взуття.

Звідси і новий стиль, пов'язаний з рухом ексцентрики, з її проявами в конструкції і композиційному вирішенні взуття.

Конструкція взуття усвідомлюється як конструктивно-виражальна форма. Система побудови взуття стає принципово новою в своєму просторово-предметному вимірі.

Взуття сучасної конструкції, яке щільно облягає стопу та гомілку, не порушує внутрішньої будови форми і є немов би її зовнішнім завершенням.

В усіх асортиментних групах взуття, представлене високими конструкціями з функціональною фурнітурою у вигляді шнурівок, замків “блискавка” у поєднанні з дзеркальними поверхнями матеріалів для верху взуття і майже прозорими потовщеними підошвами, створює образ нової моди, що втілює у собі всі вимоги молоді сьогоднішнього дня.