Сучасний стан просування українських товарів на зовнішні ринки

Розподіл кількості промислових підприємств, що впроваджували інновації протягом трьох років, за типами інновацій наведений на рис. 2.3.



Рис. 2.3. Розподіл кількості промислових підприємств, що впроваджували інновації протягом трьох років, за типами інновацій (відповідно до міжнародних рекомендацій), одиниць [100]

Упродовж 2012-2014рр. інноваційною діяльністю в промисловості займалося 2381 підприємство, або 23,4% обстежених (протягом 2009-2012рр. - 2181 підприємство і 21,1%). Машини й обладнання придбали 1879 підприємств (1682), навчанням та підготовкою персоналу для розробки та впровадження нових або суттєво вдосконалених продуктів та процесів займались 582 підприємства (492); витратили кошти на внутрішні НДР - 356 (375) та НДР, виконані іншими підприємствами (зовнішні), - 213 (224); придбали зовнішні знання - 186 (191); діяльністю щодо ринкового запровадження інновацій займались 184 підприємства (212); іншими видами діяльності для запровадження нових або суттєво вдосконалених продуктів та процесів займались 362 підприємства (399).

Упровадженням інновацій у цей період займалось 1736 підприємств (17,0% серед обстежених промислових і 72,9% серед інноваційно активних підприємств протягом останніх трьох років) [100].

Таким чином, протягом 2014 р. інноваційну продукцію запровадили 1190 підприємств, з яких 296 - нову для ринку і 1031 - нову лише для підприємства; інноваційні процеси впровадили 1242 підприємства, з яких 1085 - нові або вдосконалені методи обробки чи виробництва продукції, 199 - нові або вдосконалені методи логістики, доставки чи розповсюдження продукції та 323 - нову або вдосконалену діяльність із підтримки процесів, зокрема системи матеріального обслуговування, операцій щодо закупівель, обліку та розрахунків; з метою задоволення потреб споживачів, а також збільшення обсягів продажу 301 підприємство упровадило маркетингові інновації; 268 підприємств підвищували ефективність своєї діяльності шляхом упровадження організаційних інновацій.

Статистика показує, що вітчизняні підприємства виробляють і реалізують інноваційну продукцію на ринку в загальному обсязі реалізації не більше 10%, в той час як у розвинених країнах обсяг реалізації такої продукції становить до 70%. Це говорить про те, що існує проблема розробки такої методології створення і поширення нововведень, яка повинна містити не тільки етапи їх створення і виробництва, а й визначення споживчої цінності та доведення її до споживача. Для вирішення цієї проблеми багатьма західними фірмами розробляються бізнес-моделі просування нових товарів на ринок і доведення їх до споживачів.

Бізнес-модель - це загальна картина того, як інноваційна стратегія буде створювати економічну цінність для споживача, для фірми, для акціонерів і партнерів. Вона бере до увагу інфраструктуру, необхідну для просування інновації на ринок таким чином, який зручний і простий для покупця, і в той же час прибутковий для фірми [1]. Друга проблема полягає в тому, щоб визначити на якому етапі життєвого циклу створення інновацій розробляти таку модель, а саме: на етапах НДДКР, після закінчення розробки інноваційного продукту або після етапу його виробництва, до початку етапу реалізації інновацій. Третя проблема полягає в тому, що для успішного підтримки бізнесу важливо не тільки створити бізнес-модель, але і безперервно її удосконалювати на всіх етапах S-подібної кривої життєвого циклу інновації, так як в процесі зміни інноваційного продукту на різних етапах S-кривої бізнес-моделі відрізняються в відповідно до мінливих цілями і стратегіями. Вирішення цих проблем має першорядне значення для підвищення конкурентоспроможності продукції та наповнення ринку вітчизняними інноваційними товарами. В українській науці ці питання практично не розроблені, а в західній та російської окремі розробки мають несистемний характер.

Маркетингова діяльність за кордоном охоплює не тільки збут, але практично усі функціональні сфери діяльності. Фактично - це ринково орієнтоване керування підприємством у закордонних умовах. На рис. 2.4 наведемо основні проблеми, які перешкоджають просуванню нових українських товарів на зарубіжний ринок:

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.4. Основні проблеми, які перешкоджають просуванню нових українських товарів на зарубіжний ринок (згруповано автором)

Так, найпоширенішим обмеженням є й митний тариф, що являє собою податок, яким іноземний уряд обкладає товари, які завозять в його країну з метою або збільшення надходжень у бюджет (фіскальний тариф), або захисту інтересів вітчизняних фірм (протекціоністський тариф). Крім того, застосовуються квоти, тобто кількісні обмеження товарів, що завозяться в країну. Цілями квоти є збереження іноземної валюти, захист місцевої промисловості і захист зайнятості. Граничною формою квоти є ембарго, при якому окремі види імпорту повністю забороняються. Фірма може зіткнутися з деякими нетарифними бар'єрами:

– обмеження в праві власності: вимога уряду, щоб основна частина власності компанії, що функціонує в конкретній країні, перебувала в руках громадян цієї країни;

– персональні обмеження: вимога, щоб основна частина персоналу іноземної фірми була місцевими мешканцями;

– встановлення виробничих стандартів, дискримінаційних щодо певних товарів.

Завершуючи розгляд проблем просування товару на зарубіжних ринках, охарактеризуємо п'ять можливих альтернативних стратегій маркетингу, які ґрунтуються на ідеї адаптації або товару, або засобів комунікації, або того й іншого стосовно певного ринку (рис. 2.5).



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.5. Альтернативні стратегії маркетингу, які ґрунтуються на ідеї адаптації або товару, або засобів комунікації (згруповано автором)

Отже, вибір цільового ринку в сучасному турбулентному середовищі ускладнюється ще й тим, що зростають додаткові трансакційні затрати на організацію маркетингових досліджень і розроблення способів захисту бізнесу від агресивних дій конкурентів.

2.2 Методи та інструменти просування українських товарів на зовнішні ринки

Вихід підприємства на зовнішній ринок, де панує жорстка міжнародна конкуренція, можливий лише за умови використання сучасних методів управління. Для того щоб досягнути успіху в боротьбі за місце на міжнародному ринку, необхідно використовувати можливості маркетингу. Маркетингова діяльність на підприємстві включає в себе маркетингові дослідження, розробку цінової політики, організацію рекламної діяльності, формування портфеля замовлень, розробку стратегії просування товару. Одним з найважливіших напрямів маркетингової діяльності є просування товару на ринок, що дозволяє будь-якому підприємству визначити поточне становище на ринку даної торгової марки або певного продукту, провести аналіз ринкової ситуації конкурентного середовища.

Проведемо дослідження особливостей застосування різноманітних методів та інструментів просування українських товарів на зовнішні ринки на прикладі телекомунікаційного ринку.

Перш за все варто відзначити, що телекомунікаційний ринок є одним з найбільш перспективних та швидко зростаючих напрямків галузі зв'язку. І хоча розвиток ринку у 2014 р. дещо сповільнився, все ж до загальної суми додалося ще 2%. Частка стільникового зв'язку на телекомунікаційному ринку у 2014 р. збільшилась до 67,0% (рис. 2.6).

Рис. 2.6 Розподіл світового ринку телекомунікаційного ринку у 2014 р. [98]

Кількість мобільних абонентів у світі вже перевищує число абонентів фіксованого зв'язку, а динаміка зростання кількості абонентів мобільного зв'язку вже давно вище показників зростання числа звичайних телефонів (рис. 2.7).

Причому найбільше зростання абонентів мобільного зв'язку зростає в країнах, що розвиваються, частка мобільного зв'язку у цих країнах більше ніж у розвинутих країнах - 85,6% та 83,7% відповідно у Африці, Австралії та Океанії. Частка мобільного зв'язку у Європі склала 71,5%, у Азії - 68,1%, а у Америці - 64,2%.

Рис. 2.7. Світовий ринок стільникового та фіксованого зв'язку у 2014 р. [98]

Найбільшими телекомунікаційними ринками світу є ринок Китаю з 545 млн. абонентів мобільного зв'язку, США - 257 млн. абонентів, Індії - 236 млн. абонентів та Росії - 184 млн. абонентів (рис. 2.8).



Рис. 2.8. Найбільші телекомунікаційні ринки світу у 2014 році [98]

Сумарно в Європі десятьма найбільшими мобільними операторами обслуговується 270 млн. абонентів, або ж 40% всього ринку. У свою чергу, топ-20 найбільших операторів Європи обслуговують клієнтську базу в 432 мільйона чоловік, що складає 62% споживачів. Ця цифра неухильно знижується в перебігу вже декількох кварталів, так як нові оператори починають потроху відбивати частину ринку у сильніших колег. Причому частка їх ринку в окремо взятих державах може досягати 40% і більше відсотків.

У десятку найбільших світових стільникових компаній, складену Infоrma Teleсоms & Media, увійшла російська МТС, зайнявши 8-й рядок з абонентською базою станом на грудень 2014 р. в 93 млн. абонентів. Рейтинг складений виходячи з кількості «пропорційних абонентів», яка розраховується пропорційно часткам у дочірніх підприємствах (рис. 2.9).

Передбачуваний лідер - Сhina Mоbile (346,5 млн. абонентів). Саме китайський ринок є найбільшим за кількістю абонентів стільникового зв'язку.



Рис. 2.9. Найбільші оператори мобільного зв'язку у світі у 2014 році, млн. осіб. [98]

Серед інших операторів в першій п'ятірці Infоrma Teleсоms & Media - Vоdafоne (265,2 млн. абонентів), Ameriсa Mоvil (179,8 млн. абонентів), Сhina Uniсоm (177,5 млн. абонентів) і Telefоniсa SA (168,8 млн. абонентів).

У списку лідерів мобільного зв'язку Європи також фігурує МТС як найбільша стільниковий компанія Східної Європи. У США лідерами є AT & T і Verizоne, в Індії - Bharti і Vоdafоne Essar.



Рис. 2.10. Найбільші оператори мобільного зв'язку в Європі, млн. осіб [98]

В європейський рейтинг увійшли відразу два російських оператора: МТС тут розташувався на 2-му місці після Vоdafоne (130 млн. абонентів). Другий російський учасник мобільного хіт-параду - «Вимпелком» (57,6 млн. абонентів) - йде з великим відривом від свого вічного конкурента і займає 7-е місце. На 3-му місці рейтингу Deutsсhe Telekоm (912,7 млн. абонентів), далі йдуть Franсe Teleсоm (77,1 млн. абонентів), Telefоniсa SA (74,2 млн.). На одну сходинку обігнала «Вимпелком» шведська TeliaSоnera (58,7 млн. абонентів).

Основна стратегічна мета МТС - до 2015 року ввійти в першу п'ятірку світових лідерів мобільного зв'язку, перетворити МТС у глобальну телекомунікаційну компанію, що оперує на російському ринку, ринках країн СНД і далекому зарубіжжі. Для досягнення цієї мети компанія розробила стратегію розвитку «3+1»: зміцнення лідерства в Росії; ріст і синергія в країнах СНД; використання можливостей ринків, що розвиваються; використання можливостей інтеграції і конвергенції.

Компанія готується до участі в тендері на покупку операторів у Єгипті, у Азіатських країнах.

Розглянемо присутність МТС на ринках Європи. Наразі компанія присутня на ринку 5 країн Східної Європи (табл. 2.2).

Таблиця 2.2

Виручка від реалізації в розрізі країн у 2010-2014 рр., млн. дол. США [98]

Показник	2010	2011	2012	2013	2014	Відносне відхилення, (+/-)
						2011 до 2010	2012 до 2011	2013 до 2012	2014 до 2013
Росія	8168,5	9315,8	10132,6	10150,6	10567,2	14,05	8,77	0,18	4,10
Україна	951,7	1098,1	1226,9	1305,5	1345,6	15,39	11,72	6,41	3,07
Узбекистан	379,5	459,3	483,4	504,0	561,9	21,02	5,26	4,25	11,49
Туркменістан	171,0	216,5	235,2	200,2	322,8	26,59	8,65	-14,90	61,30
Вірменія	196,6	203,5	240,7	275,5	260,0	3,50	18,26	14,46	-5,61
Група	9867,3	11293,2	12318,7	12435,7	13057,5	14,45	9,08	0,95	5,00

Виручка від реалізації в Росії у 2010 р. склала 8168,5 млн. дол. США, у 2011 р. даний показник збільшився на 14,05%, а у 2012 р. ще на 8,77%. У 2013 р. зростання зафіксовано невеличке лише 0,18%, а у 2014 р. зростання виручки від реалізації в Росії склало 4,10% та становило 10567,2 млн. грн.

Виручка від реалізації послуг і товарів групою МТС в Україні зростала протягом останніх 4 років, проте темпи зростання зменшуються в динаміці. Так, у 2011 р. даний показник збільшився на 15,39%, у 2012 р. на 11,72%, у 2013 р. на 6,41%, а у 2014 р. лише на 3,07% і на кінець періоду становила 1345,6 млн. дол. США.

Виручка від реалізації в Узбекистані збільшилась протягом періоду з 379,5 млн. дол. США до 561,9 млн. дол. США., а виручка від реалізації товарів та послуг в Туркменістані зростала протягом 2010-2012 рр. з 171,0 млн. дол. США до 235,2 млн. дол. США, у 2013 р. даний показник зменшився на 14,90% і склав 200,2 млн. дол. США, а у 2014 р. збільшився на 61,30% до 322,8 млн. дол. США. Виручка від реалізації послуг та товарів у Вірменії збільшувалась протягом 2010-2013 рр. з 196,6 млн. дол. до 275,5 млн. дол., а у 2014 р. зменшилась на 5,61% і склала 260,0 млн. дол. США.

Зазначені тенденції сприяли зміні структури виручки від реалізації (рис. 2.11).

Рис. 2.11. Структура виручки від реалізації в розрізі країн, % [100]

Розглядаючи зміну часток виручки від реалізації зазначимо, зменшення вагомості російського ринку в структурі продажів групи МТС. Так, у 2010 р. найбільшу частку у структурі виручки від реалізації мала Росія - 82,78%, частка України у структурі продаж склала 9,64%, а частка Узбекистану - 3,85%, частка Вірменії становила 1,99%, а Туркменістану 1,73%. У 2011 р. частки найменших за вагомістю країн змінились і Вірменія у структурі продаж поступилась Туркменістану. Частка Росії зменшилась до 82,49%, України збільшилась до 9,72%, Узбекистану до 4,07%. У 2012 р. частка Росії у виручки від реалізації зменшилась ще на 0,24 %, на стільки же збільшилась частка України і склала 9,96%, а частка Узбекистану зменшилась на 0,14%, а Вірменії збільшилась на 0,15%.

У 2013 р. частка Росії скоротилась більш стрімко і склала 81,62%, частка України збільшилась до 10,50%, Узбекистану збільшилась до 4,05%. Туркменістану зменшилась до 1,61%, знову в структурі продажів поступившись Вірменії, частка якої склала 2,22%. У 2014 р. частка Росії продовжила скорочуватись і на кінець року склала 80,93%, вперше за 5 років частка України зменшилась до 10,30%, а частка Узбекистану збільшилась до 4,30%, частка Туркменістану знов збільшилась до 2,47%, а частка Вірменії скоротилась до 1,99%.

Розглядаючи операційний прибуток за країнами, слід зазначити, що діяльність у Узбекистані та Туркменістані у 2013-2014 р. була збитковою, що позначилось на операційному прибутку всієї групи (табл. Б.1 додатку Б). А прибутковість операційної діяльності у Вірменії незначна лише 68,7 млн. дол. США, хоча і має тенденцію до зростання протягом останніх 4 років з 17,1 млн. дол. США до 68,7 млн. дол. США. Найбільш прибутковим для МТС з закордонних напрямів є ринок України, прибуток на якому збільшився протягом періоду з 120,2 млн. дол. США до 312,8 млн. дол. США. Зазначимо також, що МТС працює на ринку Білорусі, фінансові результати якої не консолідуються у фінансову звітність ВАТ «МТС» за стандартами ГААП США.

Реалізація маркетингової діяльності вітчизняних послуг зв'язку за кордоном здійснюється шляхом впливу на елементи комплексу маркетингу: продукт, ціну, доведення до клієнта, просування продукту. Систематична робота маркетингу на зарубіжному ринку зв'язку передбачає формування стратегії ринкової діяльності, спрямованої на досягнення комерційного успіху. В умовах конкуренції найкращі результати буде мати той, хто точніше врахує всі чинники взаємодії підприємства і клієнта, і в першу чергу - розмаїтість потреб клієнта. Отже, висуванню стратегії, плануванню конкретних дій передує етап маркетингових досліджень.

Розглядаючи комунікативну діяльність вітчизняних послуг зв'язку на світовому ринку, слід виділити чотири основні цілі даної політики: підвищення обізнаності з послугами вітчизняного мобільного оператору, посилення прихильності послуг мобільного оператору, покращання маркетингових показників щодо послуг вітчизняного мобільного оператору, збільшення вартості торгової марки (бренду) (табл. 2.3), що є досить обмеженим підходом.

Таблиця 2.3

Особливості реалізації основних цілей рекламної компанії

(згруповано автором)

Ціль	Послідовність реалізації	Терміни реалізації	Необхідні інвестиції	Недоліки
Підвищення обізнаності з послугами	Вимірювання обізнаності з рекламою, встановлення цілей щодо обізнаності, визначення кількості необхідних контактів і формування медіаплану, здійснення реклами, вимірювання обізнаності після рекламної компанії	Від кількох місяців до року	Від десятків тисяч до сотен доларів	Не так терміново веде до покращання маркетингових показників щодо послуг, іноді може зашкодити формуванню бренду
Посилення прихильності до бренду та послуг оператора	Вимірювання прихильності до комунікативної компанії, встановлення цілей щодо прихильності, перерахунок лояльності в знання і кількість контактів, формування медіаплану, здійснення рекламної компанії, вимірювання прихильності після рекламної компанії	Близько року	Від сотень тисяч до мільйонів доларів	Іноді може зашкодити послугам мобільного оператору в довгостроковій перспективі, навіть при збільшенні поточних маркетингових показників
Покращення маркетингових показників щодо послуг	Вимірювання маркетингових і комунікаційних показників до реклами, встановлення цілей щодо маркетингових показників, формування стратегії маркетингових комунікацій, інтегрованої в маркетингову стратегію, реалізація ІМК, вимірювання маркетингових і комунікаційних показників після реклами	Більше року, звичайно близько двох	Від кількох сотень тисяч до мільйону доларів	У разі помилкового позиціонування і неузгодженості стратегій різних рівнів може зашкодити послугам та продукції в довгостроковій перспективі
Збільшення вартості марки товару	Вимірювання маркетингових і комунікаційних показників до реклами, встановлення відповідних цілей, формування довгострокової стратегії розвитку бренду і стратегії ІМК, реалізація заходів із збільшення вартості бренду, вимірювання показників після реклами	Звичайно від двох до трьох років і більше	Від одного мільйонів до кількох мільйонів і більше	Така ціль - довгострокова, тому її необхідно узгоджувати з попередніми для оперативного реагування на поточну ситуацію.

За матеріалами корпорації, РА «Максима» і РА «Медіапойнт» виділені різні цілі просування послуг мобільного оператора на ринку мобільних послуг залежно від того, чи комунікаційна кампанія:

– призначена для покращення існуючих позицій на ринку послуг мобільного оператору та рекламної продукції;

– стосується майбутнього, тобто підготовки потенційного покупця до продажу;

– спрямована на створення у споживача прихильності до послуг мобільного оператору та рекламної продукції;

– має на меті збільшення обсягів збуту послуг мобільного оператору;

– пов'язана з конкретною акцією послуг мобільного оператору [97].

До загальних прийомів та методів можна віднести:

– активне впровадження інновацій (розробка нових видів послуг, впровадження нових торгових марок);

– стимулювання збуту (участь у виставках, відкриття нових торгівельних площ, реклама в магазинах та ін.);

– реклама (на телебаченні, радіо, друкованих виданнях, в транспорті, біг-борди);

– пропаганда та різноманітні PR-акції (статті про діяльність компанії та інтерв'ю з членами правління у друкованих ЗМІ, акції та розіграші т. ін.);

– спонсорство і благодійництво (освітні проекти, спонсорування концертів, змагань тощо).

До рекламних заходів вітчизняних послуг зв'язку за кордоном відноситься реклама на телебаченні, радіо, друкованих виданнях, у транспорті, біг-борди.

Основна концепція вітчизняних послуг зв'язку за кордоном у реалізації маркетингових комунікацій полягає у тому, що найкращих результатів на ринку можна досягти за умовою, якщо виходити з потреб і інтересів клієнтів, вирішувати їхні проблеми, задовольняти їх потреби.

Отже, в цілому в ході рекламної кампанії вітчизняних послуг зв'язку за кордоном задіяні усі можливості маркетингових комунікацій. Внаслідок чого, все більше людей споживачів стають абонентами вітчизняних послуг зв'язку за кордоном, коло постійних клієнтів зростає, а разом з ним і прибутки, що в свою чергу дає можливість розширювати асортимент послуг, проте залишаються невичерпаними досить великі можливості залучення потенційних споживачів.

2.3 Конкурентні переваги українських товарів на зовнішніх ринках

Оскільки Україна є учасником міжнародних економічних відносин, то вона повинна прагнути до підвищення свого рівня конкурентоспроможності на базі використання усіх внутрішніх можливостей, а також тих, що витікають із системи світогосподарських зв'язків.

В наші дні існує маса міжнародних рейтингів та оцінок рівня розвитку країн світу. Глобальні дослідження, що здійснюються поважними організаціями вивчають найважливіших сфер життєдіяльності суспільства в різних країнах світу, а отримані результати використовують для порівняння соціально-економічних, політичних, культурних позицій країн світу серед низки досліджуваних.

Найбільш поширеними та повними сьогодні є індекси глобалізації (KОF Index оf Glоbalizatiоn), глобальний індекс миру (Glоbal Peaсe Index, GPI), індекс легкості ведення бізнесу (Ease оf dоing business Index), індекс економічної свободи (Index оf Eсоnоmiс Freedоm), індекс свободи преси (Press Freedоm Index, PFI), індекс глобальної конкурентоспроможності (The Glоbal Соmpetitiveness Index), індекс сприйняття корупції (Соrruptiоn Perсeptiоns Index, СPI), індекс розвитку людського потенціалу (Human Develоpment Index, HDI).

Для того, щоб проаналізувати конкурентоспроможність України на світових ринках розглянемо динаміку індексу глобальної конкурентоспроможності, який щорічно складається Всесвітнім економічним форумом (табл. 2.4).

Таблиця 2.4

Динаміка рейтингової позиції України за індексом глобальної конкурентоспроможності протягом 2005-2014 рр. [97]

Показник	2005	2006	2007	2008	2009	2010	2011	2012	2013	2014
Рейтинг	86	84	69	73	72	82	89	82	73	84
бал	3,89	3,94	4,1	3,98	4,09	3,96	3,9	3,99	4,13	4,05

Протягом 2005-2007 рр. позиція України покращилися у рейтингу з 86 до 69 місця, а за 2008-2012 рр. знизилася на 20 позицій, зайнявши 89 місце у 2011 р. із 139, і підвищилася на 7 позицій у 2012 р., отримавши 82 місце із 142. В 2013 році Україна піднялась на 9 позицій - до 73 місця серед 144 країн світу, проте уже в 2014 році опустилася на 11 позицій - до 84 місця.

Основними причинами зниження індексу конкурентоспроможності України є падінням попиту на експортну продукцію, девальвація гривні і нестабільність фінансової системи.

Аналогічну динаміку втрати 11 позицій продемонстрували Уругвай, Єгипет, Гана і Бенін. Трійка лідерів не змінилася з попереднім роком, адже Швейцарія, Сінгапур та Фінляндія продовжують утримувати все ті ж 1-ше, 2-ге та 3-тє місце, а найгірший показник дістався центрально-африканській країні Чад.

Конкурентна позиція України у світовій економіці свідчить про необхідність вжиття комплексу заходів, спрямованих на її підвищення. Основною метою цього комплексу заходів повинно бути зростання продуктивності праці на основі інтенсифікації міжнародного поділу праці і посилення інтеграційних зв'язків економіки України зі світовою економікою. Особливого значення для зростання продуктивності праці, а відповідно і підвищення національної конкурентоспроможності, набуває якість праці, якість людського капіталу.

Високий рівень конкурентоспроможності економіки є фундаментальною умовою інтеграції України у світовий економічний простір як рівноправного учасника міждержавних економічних відносин. Забезпечення конкурентоспроможності виступає і метою, і основою сталого економічного розвитку країни, спрямованого на суттєве підвищення суспільного добробуту.

Низька конкурентоспроможність України на світових ринках пояснюється рядом причин:

а) низькою ефективністю господарських реформ, особливо на макроекономічному рівні;

б) ігноруванням необхідності посилення оптимального втручання держави в процес регулювання та управління економікою - концепції «економічного етатизму»;

в) відсутністю науково обґрунтованої державної промислової політики, а також системи державного регулювання конкурентоспроможності;

г) погіршенням структури економіки, особливо промисловості;

ґ) «детехнологізацією» промислового експорту;

д) недостатньою увагою до проблеми якості як фактора підвищення конкурентоспроможності в умовах трансформації економіки і мізерним фінансуванням науково-дослідних та дослідно-конструкторських розробок.

Економічне зростання України залежить від динаміки цін на світових сировинних ринках (металургійної та хімічної продукції, зерна, соняшнику тощо). Частка високотехнологічних виробництв становить близько 5% (у 4 рази менше ніж у розвинутих країнах), сумарна частка високотехнологічних та середньовисокотехнологічних виробництв - близько 25% (у 2 рази менше показника розвинутих країн) [97].

Як відомо, дзеркалом національної економіки є зовнішньоекономічна структура. Структура та динаміка українського експорту-імпорту представлена на рис 2.12.

Рис. 2.12. Динаміка обсягів експортно-імпортних операцій України за 2001-2014 рр. [97]

Як бачимо з рисунку, протягом 2007-2014 рр. сальдо зовнішньої торгівлі України було негативним, аналогічна ситуація спостерігалась і протягом 11 місяців 2014 р. При цьому найбільшу питому вагу в структурі експорту України займають недорогоцінні метали, вироби з них (27,5%), продукція галузі рослинництва (13,4%), мінеральні продукти (11,1%), а також товари галузі машинобудування (10,2%).

Продукція наукомістких галузей, що має високий рівень конкурентоспроможності й здатна забезпечити країні стійке економічне зростання, Україною фактично не експортується, що, у свою чергу, негативно впливає на інвестиційний клімат у країні. Так, у 2014 р. обсяг прямих іноземних інвестицій становив 3,7 млрд. дол. США, що на 10,5 % нижче показника 2013 р. і на 33,2% - 2012 р. (рис. 2.13).



Рис. 2.13. Динаміка прямих іноземних інвестицій в Україні протягом 2000-2014 рр. (на початок року), млн. дол. США [97]

Таким чином, загалом в останні роки ми бачимо тенденцію в бік зменшення надходження інвестицій, починаючи з 2010 року. Обмежений приплив іноземного капталу в економіку України та нераціональність його використання обумовлені наявністю ряду проблем, основними з яких, є корумпованість влади, бюрократизація дозвільних процедур (започаткування та припинення підприємницької діяльності, ліцензійних, сертифікаційних, митних тощо), нестабільність та непрозорість правового та регуляторного середовища, недосконалість системи захисту іноземних інвестицій та ін. Стримуючими чинниками залучення іноземних інвестицій в аграрний сектор економіки, в сукупності з вищенаведеними макроекономічними, є відсутність прозорого ринку землі, нерозвиненість логістичної та виробничої інфраструктури, низький рівень професійної кваліфікації підприємців, брак привабливих інвестиційних проектів.

Для забезпечення умов підвищення конкурентоспроможності необхідно розробити чітку державну стратегію досягнення конкурентоспроможності національної економіки України, яка відповідала б її ресурсо-технологічному рівню.

Для створення сприятливих внутрішніх умов, за яких вітчизняні підприємства можуть досягти відповідного рівня міжнародної конкурентоспроможності, насамперед необхідна виважена податкова політика, яка дасть змогу цим підприємствам працювати високоефективно і виробляти продукцію на рівні світових стандартів. Продумана політика в грошово-кредитній сфері повинна запобігати подальшим сплескам інфляції, гарантувати прогнозований курс гривні, здешевити кредити, налагодити систему довгострокового кредитування виробництва, розвинути систему експортних кредитів і гарантій.

У сучасних умовах із трьох груп чинників формування конкурентних переваг (ресурсних, операційних, стратегічних) найважливіші стратегічні. Тому визначення послідовна реалізація пріоритетів довгострокового розвитку національної економіки один із найважливіших чинників підвищення її глобальної конкурентоспроможності. При розробці стратегічного розвитку країни, перш за все слід ураховувати інформаційно-технологічні, фінансово-економічні і соціальні чинники.

Однак аналіз статистичних даних свідчить, що порівняно з більшістю розвинутих країн Україна не використовує в повному обсязі інноваційні чинники зростання (рис. 2.14).



Рис. 2.14. Динаміка кількості організацій, які виконують наукові дослідження та частки підприємств, що займалися інноваціями протягом 2000-2013 рр. [100]

Як бачимо з рисунку, спостерігається скорочення кількості організацій, які виконують наукові дослідження та розробки.

У країні до цього часу не створені умови для відповідного фінансування розвитку науки та освіти, стимулювання інвестицій в технологічні інновації. Зараз вартість наукоємних технологій, комп'ютерного програмного забезпечення, ліцензій, патентів у національному багатстві України складає лише 0,1%. Конкурентоспроможність України до цього часу визначають традиційними галузями, конкурентоспроможність яких базується на порівняльних факторних перевагах, у тому числі на дешевій робочій силі.

Виробничий потенціал країни формується основними виробничими фондами, до яких входять будівлі, споруди, трубопроводи, машини, устаткування тощо. В Україні існує понад 300 тисяч підприємств, однак більшість із них має застарілі, дуже зношені, а то й зруйновані основні виробничі фонди, які потребують оновлення або ж демонтування.

Динаміку рейтингів конкурентоспроможності України за матеріалами щорічних доповідей з конкурентоспроможності, підготовлених ВЕФ, було розглянуто вище. Для більш детального аналізу слід розглянути усі складові частини конкурентоспроможності національної економіки України.

Як уже зазначалося, глобальні індекси конкурентоспроможності розраховуються за 12 основними групами показників, до яких входять інші 113 змінних, які детально характеризують конкурентоспроможність держав на різних етапах розвитку.

Індекс складається з 12 субіндексів: державні та суспільні установи; інфраструктура; макроекономічна стабільність; охорона здоров'я та початкова освіта; середня, вища та професійна освіта; ефективність товарного ринку; ефективність ринку праці; рівень розвитку фінансового ринку; технологічна готовність; розмір ринку; вдосконалення бізнесу; інновації.

За даними Звіту загальний рейтинг очолила Швейцарія. До п'ятірки кращих увійшли Сінгапур, Фінляндія, Німеччина, Сполучені Штати Америки. Україна після зростання протягом минулого року на 9 пунктів, у рейтингу 2014/2014 спустилася на 9 пунктів і зміститися з 73 до 84 місця (серед 148 країн).

У табл. 2.5 та рис. 2.15 показано складові частини конкурентоспроможності національної економіки України у 2007-2014 рр.

Таблиця 2.5

Україна у рейтингу ВЕФ за 12 складовими конкурентоспроможності (згруповано автором на основі [97])

Роки Показники	2006-2007	2007-2008	2008-2009	2009-2010	2010-2011	2011-2012	2012-2013	2013-2014
1	2	3	4	5	6	7	8	9
Загальне місце у рейтингу	69	73	72	82	89	82	73	84
Державні та приватні інституції	97	115	115	120	134	131	132	137
Інфраструктура	71	77	79	78	68	71	65	68
Макроекономічна стабільність	80	82	91	106	132	112	90	107
Здоров'я і початкова освіта	88	74	60	68	66	74	62	62
Вища освіта і професійна підготовка	54	53	43	46	46	51	47	43
Ефективність ринку товарів і послуг	85	101	103	109	129	129	117	124
Ефективність ринку праці	62	65	54	49	54	61	62	84
Розвиненість фінансового ринку	63	85	85	106	119	116	114	117
Оснащення новітніми технологіями	86	93	65	80	83	82	81	94
Розмір ринку,	26	26	31	29	38	38	38	38
Рівень розвитку бізнесу	76	81	80	91	100	103	91	97
Інноваційний потенціал	61	65	52	62	63	74	71	93

Наведені у табл. 2.5 дані свідчать про нестабільний характер змін складових конкурентоспроможності України протягом аналізованого періоду. Погіршення макроекономічної ситуації стало одним із чинників, що катастрофічно погіршив позицію України у рейтингу індексу глобальної конкурентоспроможності.

Найбільші втрати конкурентоспроможності економіки України за складовою «Розвиненість фінансового ринку» Україна втратила за 2007-2014 роки 54 місця у рейтингу.

Група «Державні та приватні інституції», тобто адміністративно-правова система, в якій взаємодіють підприємці, фірми та держава, протягом аналізованого періоду втратила 40 місць - з 97 у 2007 р, до 137 у 2014 р. Складова «Ефективність ринку товарів і послуг» - втратила 39 місць. За фактором «Макроекономічна стабільність» Україна посіла 107 місце в та опустилася на 27 сходинок у порівнянні з 2007-2008 р.

Протягом 2007-2014 років Україна покращила ситуацію тільки по трьох індексах: «Інфраструктура», «Здоров'я і початкова освіта», «Вища освіта і професійна підготовка».



Рис. 2.15. Україна у рейтингу ВЕФ за 12 складовими конкурентоспроможності за 2011-2014 рр. [97]

Група «Інфраструктура» - один з найважливіших факторів конкурентоспроможності, адже високий рівень розвитку інфраструктури дозволяє зменшити ефект відстані між регіонами всередині країни, що в результаті сприяє інтеграції національного ринку та підсилює його роль у зв'язках з ринками інших країн та регіонів. За аналізований період вона підвищилась на 3 пункти. Група «Здоров'я і початкова освіта» є лідером щодо позитивних змін - протягом аналізованого періоду піднялася на 26 сходинок - з 88 у 2007 р, до 62 у 2014 р. Група «Вища освіта і професійна підготовка» - рівень кваліфікації країни в цілому, протягом 2007-20013 років зросла на 11 пунктів - з 54 у 2007 р, до 43 у 2014 р.

Отже, в Україні непоганий стан справ з людським потенціалом - здоров'я населення та початкова освіта, вища освіта та підготовка займають лідируючі позиції, великі обсяги ринку забезпечені розміром держави, чисельністю населення та споживанням товарів і послуг. Гірше з інфраструктурою, технологіями, фінансами та бізнесом, а найгірше з впровадженням інновацій та управлінською сферою.

У сучасному світі перемога в конкурентній боротьбі для країни визначатиметься не тільки ефективністю зазначених вище показників. Важливості набуває здатність створювати власні інноваційні технології, для чого потрібне розвинуте інноваційне середовище, інвестиції в наукові дослідження, наявність висококваліфікованих дослідних інститутів, інтенсивна співпраця в дослідній галузі між університетами та сферою виробництва, захист інтелектуальної власності. У табл. 2.8 подано інформацію про ТОП-10 країн за рейтингом глобальної конкурентоспроможності, а також складових, що її визначають.

Таблиця 2.6

ТОП-10 країн за рейтингом глобальної конкурентоспроможності країн світу [97]

Країна	2010-2011	2012-2014	Якість інститутів	Макроекономічна стабільність	Якість вищої світи	Фінансовий ринок	Технологічний розвиток	Конкуренто- спроможність підприємств	Інноваційний потенціал
Швейцарія	1	1	7	11	4	11	9	2	2
Сінгапур	3	2	3	18	2	2	7	17	9
Фінляндія	6	3	1	36	1	5	11	5	1
Німеччина	7	4	15	27	3	29	14	3	4
США	2	5	35	117	34	10	15	6	7
Швеція	4	6	5	14	8	8	1	7	6
Данія	5	7	18	42	14	36	5	11	11
Гонконг	16	8	9	12	22	1	6	14	23
Нідерланди	10	9	8	45	6	30	8	4	10
Японія	8	10	17	127	21	23	19	1	5

З табл. 2.6 можна побачити, що перші 10 країн перебувають на інноваційній стадії розвитку, що підтверджує неабияке значення розвитку науково-технічного та інноваційного потенціалу країни для підвищення рівня її конкурентоспроможності. Так, швейцарську економіку можна охарактеризувати надзвичайним інноваційним потенціалом та високорозвинутою бізнес-культурою. Країна витрачає багато коштів на розвиток науки та техніки, а тісна співпраця між академічними інститутами та підприємницьким сектором надає можливість застосовувати результати досліджень для створення новітніх конкурентоспроможних продуктів. Слід також відзначити високу якість функціонування швейцарських інститутів (верховенство закону, незалежна правова система), стабільне макроекономічне середовище, відмінну інфраструктуру тощо.

США, які в багатьох економічних рейтингах вважаються безперечним лідером, протягом останніх років за рівнем глобальної конкурентоспроможності у 2014 р. займають п'яту позицію, що можна пояснити наслідками економічної кризи, адже інституційне середовище країни виявилося не настільки ефективним, аби надати необхідну державну підтримку приватному сектору та перешкодити марнотратству державних коштів.

Підвищення рівня заборгованості громадян лише підкреслило макроекономічну нестабільність. Хоча слід зазначити, що США залишаються країною з високорозвинутою бізнес-культурою та інноваційною діяльністю компаній. Розгалужена система університетів, в яких розташовані дослідні центри та державна підтримка науково-технічного розвитку, є саме тими факторами в розвитку раїни, що визначають її конкурентні переваги.

Сінгапур являє собою найефективнішу країну Азії, з найкращою інституційною системою (навіть у той час, коли в багатьох країнах довіра до держави зникає, якість роботи інститутів Сінгапуру продовжує підвищуватися).

За ефективністю ринків товарів та послуг Сінгапур займає перше місце, а за рівнем розвитку фінансового сектора - друге, за інфраструктурою світового рівня - третє місце. Хоча найзначнішими факторами конкурентоспроможності в сучасних умовах для Сінгапуру є: акцент на розвиток системи освіти та підвищення рівня кваліфікації робітників, впровадження інноваційних технологій та інвестицій у власний інноваційних потенціал.

Інші країни, що займають доволі високі позиції в рейтингу глобальної конкурентоспроможності (Данія, Японія, Фінляндія, Німеччина, Франція) характеризуються добре розвинутою інфраструктурою та високою якістю інституціонального середовища, але найбільше уваги у розвитку національної економіки приділяється технологічному розвитку, підвищенню рівня бізнес-культури, якості вищої освіти, рівня кваліфікації персоналу та розвитку інноваційного потенціалу. Навіть незважаючи на доволі погані показники за рівнем макроекономічної стабільності (США, Японія) та певні перешкоди для ведення підприємницької діяльності в розвинутих країнах, такі як: високий рівень податків, дещо складний доступ до фінансування, державна бюрократія, такі країни продовжують утримувати позиції лідерів завдяки тому, що своєчасно використовують переваги та можливості глобалізаційних процесів.

Слід визначити, що оцінки глобальної конкурентоспроможності є досить суб'єктивними. Наприклад, існує певне розходження результатів рейтингів, що проводять ВЕФ та Міжнародний інститут менеджменту та розвитку в Лозанні. Зокрема з даними ВЕФ за 2014 р. Україна посідала за загальним індексом конкурентоспроможності 84 місце, а за оцінкою IMD - 49. Значно різнилися і позиції лідерів: Швейцарія за оцінкою ВЕФ займала 1 місце, за оцінкою IMD - 2, США - відповідно 5 і 1, Гонконг - 7 і 3, Швеція - 4 і 6 і т.д.

У таблиці 2.7 показано рейтинг глобальної конкурентоспроможності країн за версією IMD. Так, в рейтингу глобальної конкурентоспроможності країн за версією IMD Україна навпаки покращила свої позиції з 56 у 2013 році до 49 у 2014 році.

Таблиця 2.7

Рейтинг глобальної конкурентоспроможності країн за версією The IMD Wоrld Соmpetitiveness Yearbооk у 2014 р. [97]

Країна	1997	2008	2013	2014
США	1	1	2	1
Швейцарія	12	6	3	2
Гонконг	3	3	1	3
Швеція	19	9	5	4
Сінгапур	2	2	4	5
Норвегія	5	13	8	6
Канада	6	10	6	7
ОАЕ	-	-	16	8
Німеччина	16	16	9	9
Катар	-	-	10	10
Китай	27	15	23	21
Японія	17	24	27	24
Росія	46	43	48	42
Україна	-	46	56	49
Венесуела	44	55	59	60

Автори дослідження The IMD Wоrld Соmpetitiveness Yearbооk відзначили поліпшення у сфері захисту прав приватної власності, деяке зниження корупції, а також прогрес у сфері контролю за сплатою податків. У той же час ефективність бізнесу, ефективність державного управління і стан інфраструктури майже не змінилися.

Серед головних позитивних чинників конкурентоспроможності України дослідники відзначають високий рівень освіти та кваліфікацію робочої сили. Серед головних негативних чинників названі низький рівень диверсифікації економіки та низька ефективність державного управління, зокрема за такими показниками, як простота ведення бізнесу, відкритість ринку, податкове навантаження, адміністративні бар'єри та корупція.

Ще одним міжнародним рейтингом, що характеризує конкурентоспроможність України є індекс економічної свободи, котрий розраховується щорічно Фондом Heritage Fоundatiоn та Wall Street Jоurnal.

Індекс економічної свободи базується на 10-ти індексах, які оцінюються за шкалою від 0 до 100, причому, показник 100 відповідає максимальній свободі: свобода бізнесу; свобода торгівлі; податкова свобода; державні витрати; грошова свобода; свобода інвестицій; фінансова свобода; захист прав власності; свобода від корупції; свобода трудових відносин.

Усі країни за цим індексом діляться на такі групи: вільні (80-100 балів), в основному вільні (70-79,9), помірно вільні (60-69,9), в основному невільні (50-59,9), деспотичні (0-49,9).

У Індексі економічної свободи 2014 Україна посіла 161 місце і опинилася у «зоні» деспотичних країн (табл. 2.8). Найнижчу, 177 позицію, в рейтингу займає КНДР. Україна протягом останніх років майже не змінила свої позиції у рейтингу. Так, у 2012 році держава посідала 164 місце, а у 2014 році - 161, при чому у кількісному вираження показник зріс на 0,5 бала. В рейтингу 2014 року знизилися показники захисту від корупції (на 1,0 бала), свободи праці (на 1,3 бали), зросли показники свободи бізнесу (на 1,4 бали) монетарна та фіскальна свобода (на 3,3 бали). Інші показники залишилися без змін.

Таблиця 2.8

Рейтинг країн за індексом економічної свободи у 2014 році [97]

Рейтинг	Країна	Бали	Зміна у 2014 р.
1	Гонконг	89,3	-0,6
2	Сінгапур	88,0	0,5
3	Австралія	82,6	-0,5
4	Нова Зеландія	81,4	-0,7
5	Швейцарія	81,0	-0,1
21	Грузія	72,2	2,8
57	Польща	66,0	1,8
139	Росія	51,1	0,6
154	Білорусь	48,0	-1,0
161	Україна	46,3	0,2
177	Північна Корея	1,5	0,5

Ще одним рейтингом, який ми розглянемо є індекс легкості ведення бізнесу - щорічне дослідження групи Всесвітнього банку, що розраховується з 2003 року і надає об'єктивну інформацію для розуміння і вдосконалення нормативно-правового регулювання підприємницької діяльності.

Категорії показників поділяються на два типи:

1) ті, що відображають рівень міцності правових інститутів і мають відношення до регулювання бізнесу (кредитування, захист інвесторів, забезпечення виконання договорів, вирішення неплатоспроможності підприємств);

2) показники, що відображають складність і вартість процедур регулювання (реєстрація підприємств, отримання дозволів на будівництво, підключення до системи електропостачання, реєстрація власності, оподаткування, міжнародна торгівля).

Згідно з останнім Індексом легкості ведення бізнесу 2014, Україна зайняла 112-е місце із 189 країн, що на 25 позицій вище, ніж минулого року (137-е місце). Такий значний підйом України в Індексі був досягнутий в основному завдяки прийняттю важливих реформ по таких трьох напрямах: реєстрація підприємств, оподаткування і реєстрація власності (рис. 2.16).

Рис. 2.16. Динаміка позицій України в індексі легкості ведення бізнесу [97]

Найпроблемніші групи показників України, які стримують розвиток підприємницької діяльності, залишаються незмінними: отримання дозволів на будівництво, підключення до системи електропостачання, вирішення неплатоспроможності, міжнародна торгівля, реєстрація власності, оподаткування, захист інвесторів.

Показник індексу легкості ведення бізнесу свідчить, що в Україні спостерігається зарегульованість ведення бізнесу, зниження підприємницької активності та відлякування інвесторів. Поодинокий прогрес в окремих складових - легкість започаткування бізнесу та стабільність у легкості отримання кредиту, майже не впливають на позиції держави у світовому рейтингу. При чому, цей прогрес нівелюється складністю сплати податків, відсутністю захисту прав інвесторів та відсутністю можливості легко та оперативно закрити підприємство.

Проведений аналіз на основі індексів глобальної конкурентоспроможності свідчить про згубний вплив управлінської сфери на розвиток бізнесу та залучення інвестицій, регресуючі процеси у якості надання освітніх послуг та рівня розвитку науки, незначне використання передових інноваційних розробок у виробництві, незахищеність майнових та інтелектуальних прав власності, відтік висококваліфікованих кадрів. Обсяги ринку, висока якість людського потенціалу, відсутність тероризму, стихійних лих та епідемій являються єдиними перевагами над іншими країнами, що за умови структурних якісних змін в управлінській сфері здатні підвищити конкурентоздатність України.



Висновки до розділу 2

За результатами проведеного дослідження варто зробити наступні висновки:

Визначено, що у процесі виходу вітчизняного підприємства на зарубіжний ринок, фірма може зіткнутися з деякими нетарифними бар'єрами: обмеження в праві власності: вимога уряду, щоб основна частина власності компанії, що функціонує в конкретній країні, перебувала в руках громадян цієї країни; персональні обмеження: вимога, щоб основна частина персоналу іноземної фірми була місцевими мешканцями; встановлення виробничих стандартів, дискримінаційних щодо певних товарів.

У роботі проведено дослідження особливостей застосування різноманітних методів та інструментів просування українських товарів на зовнішні ринки на прикладі телекомунікаційного ринку. Варто відзначити, що реалізація маркетингової діяльності вітчизняних послуг зв'язку за кордоном здійснюється шляхом впливу на елементи комплексу маркетингу: продукт, ціну, доведення до клієнта, просування продукту. Систематична робота маркетингу на зарубіжному ринку зв'язку передбачає формування стратегії ринкової діяльності, спрямованої на досягнення комерційного успіху.

Проведений аналіз конкурентоспроможності товарів України на зарубіжному ринку свідчить про нестабільний характер змін складових конкурентоспроможності України протягом аналізованого періоду. Погіршення макроекономічної ситуації стало одним із чинників, що катастрофічно погіршив позицію України у рейтингу індексу глобальної конкурентоспроможності. Проведений аналіз на основі індексів глобальної конкурентоспроможності свідчить про згубний вплив управлінської сфери на розвиток бізнесу та залучення інвестицій, регресуючі процеси у якості надання освітніх послуг та рівня розвитку науки, незначне використання передових інноваційних розробок у виробництві, незахищеність майнових та інтелектуальних прав власності, відтік висококваліфікованих кадрів.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Академия рынка: маркетинг: Пер. с фр. / А. Дайан, Ф. Букерель, Р. Ланкар. Науч. ред. А. Г. Худокормов. - М. : Экономика, 2008. - 572 с.

2. Акулич М. В. Анализ структуры сбыта предприятий в контексте проблемы финансового планирования / М. В. Акулич // Маркетинг в России и за рубежом. - 2003. ? №1. ? С. 71?80.

3. Алексунин В. А. Маркетинг : навч. посібник / В.А. Алексунин. - М. : Издательский дом «Дашков и Ко», 2009. - 1072 с.

4. Армстронг Г. Основы маркетинга : учеб. пособие / Г. Армстронг, В. Вонг, Ф. Котлер, Д. Сандерс. - М. : Вильяме, 2008.

5. Бачевський Б. Є. Потенціал і розвиток підприємства : навч. посібник / Б. Є. Бачевський, І. В. Заблодська, О. О. Решетняк. - К. : Центр учбової літератури, 2009. - 400 с.

6. Балабанова Л. В. Маркетинговий менеджмент : навч. посібник / Л. В. Балабанова. - К. : Знання, 2008. - 354 с.

7. Барышников А. Разработка новых продуктов с учётом требований маркетинга [Електронний ресурс] / А. Барышников, А. Кузьмин. - Режим доступу : http://www.inventeсh.ru/lib/prоjeсtiоn/.

8. Бєлявцев М. І. Маркетингова політика розподілу : навч. посіб. / М. І. Бєлявцев, Г. Д. Леонова, А. М. Зайцева. - Донецьк : Норд-Прес, 2010. - 279 с.

9. Бернет Дж. Маркетинговые коммуникации. Интегрированный подход / Дж. Бернет, С. Мориарти ; пер. с англ. Н. Габенов, В. Кузин. - СПб. : Питер, 2001. ? 864 с.

10. Божко В. М. Маркетинговий потенціал : сутність, складові та взаємозв'язок з економічним потенціалом підприємства / В. М. Божко. - Луцьк : Економічний форум. - №1. - 2012. ? С. 210?217.

11. Божкова В. В. Розв'язання соціальних проблем засобами некомерційного маркетингу / В. В. Божкова // Маркетингові дослідження в Україні : ІІІ міжнар. наук.-практ. конф., 22-23 травня 2008 р. : тези доповідей - Луганськ: Вид-во СНУ ім. В.Даля, 2008. - С. 30-31.

12. Божкова В. В. Класифікація інструментарію розробки стратегічних планів політики просування промислових підприємств / В. В. Божкова // Вісник Хмельницького національного університету. Економічні науки. - 2009. - № 5. - Т. 3. - С. 31-34.

13. Божкова В. В. Сутність та принципова відмінність системи управління підприємством на засадах концепції інноваційного маркетингу / В. В. Божкова, Н. С. Ілляшенко // Механізм регулювання економіки, 2009. - № 2. - С. 117-122.

14. Божкова В. В. Инновационный маркетинг - новая концепция ведения бизнеса / В. В. Божкова, Н. С. Ілляшенко // Вопросы структуризации экономики. Ежеквартальный журнал / Х Всероссийская конференция по маркетингу. - Махачкала. - 2009. - № 3. - С. 58-62.

15. Божкова В. В. Обґрунтування моделі стратегічного маркетингового планування / В. В. Божкова // Стратегія інноваційного розвитку економіки та актуальні проблеми менеджмент-бізнес освіти : міжнар. наук.-техн. конф. : збірник матеріалів. - Харків : НТУ «ХПІ». - 2009. - С. 62-65.

16. Балацький О. Ф. Менеджмент для бакалаврів: підручник у 2-х т. / за заг. ред. О. Ф. Балацького, О. М. Теліженка. - Суми : Університетська книга, 2009. - Т.2. - 592с. - С. 337-406.

17. Божкова В. В. Передумови удосконалення управління інноваціями на малих та середніх промислових підприємствах / В. В. Божкова, О. М. Дериколенко // Механізм регулювання економіки. - 2009. - № 3. - Т. 2. - С. 225-229.

18. Божкова В. В. Підходи до вибору управлінських рішень з урахуванням інноваційних ризиків для малих і середніх підприємств / В. В. Божкова, О. М. Дериколенко // Механізм стратегічного управління інноваційним розвитком : монографія / за заг. ред. О. А. Біловодської. - Суми : Університетська книга, 2010. - 432 с.

19. Божкова В. В. Проблеми забезпечення ефективності стратегічного планування комунікацій промислових підприємств / В. В. Божкова // Економічне обґрунтування реінжинірингу бізнес-процесів виробничих підприємств : монографія / За заг. ред. к.е.н., доц. Л. М. Таранюка. - Суми : ВПП «Мрія-1» ТОВ, 2010. - С. 214-224.

20. Божкова В. В. Удосконалення методичних підходів до визначення стратегій просування інновацій / В. В. Божкова // Міжнародна стратегія економічного розвитку регіону : міжнар. наук.-практ. конф., 06- 07.05.2010 р. : тези доповідей / редкол. : О. В. Прокопенко та ін. - Суми : Вид-во СумДУ, 2010. - С. 34-36.

21. Божкова В. В. Соціально-відповідальний бізнес як один із напрямків поліпшення іміджу вітчизняних суб'єктів господарювання / В. В. Божкова, Л. Ю. Сагер // Механізм регулювання економіки. ? 2010. - № 1. - С. 145-153.

22. Божкова В. В. Визначення етапів розвитку ринку політики просування в Україні / В. В. Божкова // Вісник Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля. - 2010. - № 9 (151). - Ч. 2. - С. 196-203.

23. Божкова В. В. Дослідження категорійного апарату стратегічного планування політики просування інноваційної продукці [Електронний ресурс] / В. В. Божкова // Ефективна економіка, 2010. - № 9. - Режим доступу до статті : http://www.eсоnоmy.nayka.соm.ua/іndex.php.