Сучасний стан просування українських товарів на зовнішні ринки

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОСУВАННЯ ТОВАРІВ НА РИНКУ

1.1 Сутність та складові політики просування

1.2 Роль просування в процесі виходу на нові ринки

1.3 Етапи розробки стратегії просування на новому ринку

Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ 2 СУЧАСНИЙ СТАН ПРОСУВАННЯ УКРАЇНСЬКИХ ТОВАРІВ НА ЗОВНІШНІ РИНКИ

2.1 Проблеми просування українських товарів на нові ринки збуту

2.2 Методи та інструменти просування українських товарів на зовнішні ринки

2.3 Конкурентні переваги українських товарів на зовнішніх ринках

Висновки до розділу 2

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОСУВАННЯ ТОВАРІВ НА РИНКУ

1.1 Сутність та складові політики просування

Однією з умов успішного розвитку підприємств є створення та впровадження кожним підприємством системи маркетингової діяльності. Впровадження маркетингу в діяльність підприємства дозволяє швидко адаптуватися до умов навколишнього середовища. З метою забезпечення ефективного функціонування підприємств необхідно реалізовувати весь маркетинговий комплекс. Для успішного впровадження та реалізації елементів комплексу маркетингу необхідно застосовувати навики ефективного управління. Забезпечення та підтримка конкурентоспроможності підприємств в даних умовах має залежати в першу чергу від якісного управління їх маркетинговою політикою [5, с. 189].

Політика просування є частиною масових комунікацій. При сучасному стані розвитку комунікаційних процесів, підвищенні ролі громадської думки в Україні, перед кожним підприємством виникає необхідність у планомірних інформативно-аналітичних, координаційних і впливово-контролюючих діях, метою яких є налагодження стосунків з громадськістю та її окремими групами. Особливу увагу при цьому необхідно приділити підсиленню орієнтації діяльності підприємств на вимоги суспільства, що припускає удосконалення використання політики просування [30, с. 111].

Значну увагу у роботі варто приділити дослідженню сутності поняття «політики просування». Зокрема, у табл. 1.1 наведені основні підходи до тлумачення поняття «політика просування».

Таблиця 1.1

Підходи до визначення поняття «політика просування» (систематизовано на основі [32, с. 47; 51, с. 116])

Автор, джерело	Трактування поняття «політика просування»
1	2
Лінгвістичний підхід
Великий енциклопедичний словник	Політика просування: 1) шлях повідомлення, зв'язок одного місця з іншим; 2) спілкування, передача інформації від людини до людини - специфічна форма взаємодії людей у процесах їхня пізнавально-трудової діяльності, що здійснюється головним чином за допомогою мови (рідше - за допомогою ін. знакових систем).
Плотніков М. В.	Процес і результат обміну інформацією
Дойль П.	Політика просування - це процес передачі та отримання повідомлення, у якому беруть участь дві сторони: відправник та аудиторія
Конецкая В. П.	Визначає комунікацію як соціально-обумовлений процес передачі та сприйняття інформації в умовах міжособистісного та масового спілкування різними каналами за допомогою різноманітних комунікаційних засобів.
Почепцов Г. Г.	Політика просування є передачею інформації між двома автономними системами, якими є дві людини.
Філософський підхід
Філософський словник	Політика просування - категорія ідеалістичної філософії, що позначає спілкування, за допомогою якого «Я» знаходить себе в іншому.
Петрук Н. К.	Політика просування є універсальною реальністю соціального існування та вираженням здатності суспільної людини до співіснування, котре є незаперечною умовою життя.
Психологічний підхід
Шибутані Т.	Політика просування - насамперед спосіб діяльності, який полегшує взаємне пристосування поведінки людей. Різні рухи людей стають комунікативними, коли вони використовуються в ситуаціях взаємодії
Рева В. Е.	Політика просування - це багатогранний процес, в основі якого знаходиться спілкування, у яке відправники вклали відповідний зміст
Цуруль О. А.	Процес двостороннього обміну ідеями та інформацією, який веде до взаємного розуміння
Кметь Е. Б.	Політика просування - це направлений зв'язок, тобто зв'язок, який виражається в передачі сигналів
Соціальний підхід
Бурцева Т. А.	Політика просування - це взаємодія, діяльність людей або тих чи інших організацій один з одним
Крємльова С. О.	Політика просування - це діяльність, яка має мету, необов'язково усвідомлювану, яка передбачає одного або більше учасників і полягає в посиланні різного роду повідомлень, які використовують різноманітні канали, можуть спотворюватися під впливом шуму, існують в певному контексті, чинять певний ефект на адресата та залишають можливості для зворотного зв'язку
Економічний підхід
Мільнер Б. З.	Політика просування - це процес, за допомогою якого керівники розвивають систему надання інформації, передачі відомостей великій кількості людей в середині організації та окремим індивідуумам та інститутам за її межами
Кузьмін О. Е.	Політика просування - процеси зв'язку між працівниками, підрозділами, організаціями тощо
Хміль Ф. І.	Політика просування - обмін інформацією, у результаті якого керівник отримує інформацію, необхідну для прийняття ефективних рішень, і доводить її до відома співробітників
Гірченко Т. Д., Дубовик О. В.	Політика просування - це ефективне спілкування з фактичними чи потенційними покупцями продукції
Лейхіфф Дж. Л., Пенроуз Дж. М.	Політика просування - засіб співробітництва, взаємодії, забезпечення досягнення цілей працівників, організації та суспільства через те, що сучасний бізнес являє собою складне виробництво, колективний характер праці, використання значних ресурсів.

Як видно з таблиці 1.1, терміном «політика просування», навіть у межах однієї науки, характеризують різні процеси. На наш погляд, найбільш узагальненим та всеохоплюючим є трактування Н. С. Палій [73, с. 98]: «політика просування - це процес обміну осмисленою інформацією і психологічною енергією між людьми з допомогою різних засобів зв'язку, знаків та символів з метою встановлення двостороннього психологічного контакту та створення умов для нормального функціонування людини, організацій і суспільства загалом». На думку автора, таке визначення дало змогу по-новому подивитися на комунікативний процес і побудувати його комплексну модель, яка відрізняється від інших одночасним урахуванням індивідуальних і масових комунікацій; наявністю кругообігу осмисленої інформації та психологічної енергії, що надходять від одного до іншого суб'єкта інформаційного простору. При цьому змінюються типи комунікативних повідомлень залежно від їх спрямування та форми залежно від виходу та сприйняття цих повідомлень суб'єктами на шляху руху інформації.

У свою чергу, поняття «політика просування» великою кількістю авторів, ототожнюється з маркетинговою комунікаційною політикою підприємства. Даний підхід використовують здавна, однак доцільно зазначити, що, окрім елементів комплексу просування, комунікаційними функціями наділена ще й решта елементів комплексу маркетингу. Маркетингова комунікаційна політика є ширшим поняттям завдяки наявності багатосторонніх комунікативних зв'язків між ринковими суб'єктами не тільки під час надходження товару від виробника до споживача, а й під час дослідження ринку, розроблення нового товару, налагоджування поставок сировини та матеріалів, виконання фінансово-розрахункових операцій, створення позитивного іміджу підприємства, формування відносин з громадськістю. Просування продукції на ринку здійснюється тільки на етапі надходження товару від виробника до споживача і поряд з комунікативними функціями повинно включати в себе такі, що пов'язані зі встановленням кінцевої ціни, формуванням ефективної системи розподілу [13, с. 117].

Отже, політика просування - це інформаційно-психологічні зв'язки між ринковими суб'єктами (споживачами, постачальниками, посередниками і т.д.), які встановлюються для забезпечення їх господарської діяльності з метою підтримування довготривалих взаємовигідних стосунків між ними в процесі створення певних цінностей. Маркетингова політика просування - це перспективний курс дій підприємства, спрямований на забезпечення взаємодії з усіма суб'єктами маркетингової системи з метою задоволення потреб споживачів і отримання прибутку.

Політика просування реалізується за допомогою відповідного процесу з багатьох елементів:

- відправник (джерело інформації) - підприємство, яке пропонує свої товари та послуги і надсилає відповідну інформацію про них, адресуючи її своєму цільовому ринку;

- кодування - це представлення ідеї політики просування, яка передає адресатові інформацію у вигляді текстів, символів та образів;

- звернення - це інформація адресована цільовій аудиторії, представлена у формі набору символів;

- канал політики просування - засоби поширення інформації, конкретні її носії;

- декодування - це розшифрування звернення, коли символи, які надходять каналами політики просування, набувають в уявленні споживача конкретних значень;

- отримувач - споживач, якому передається інформація про товари чи послуги підприємства;

- зворотна реакція - відзиви споживачів, їхні дії у відповідь на отримання і декодування звернення;

- зворотний зв'язок - це частина зворотної реакції, яке стає відомою відправникові;

- перешкоди - незаплановані викривлення інформації в результаті втручання в процес політики просування факторів зовнішнього середовища [17, с. 225].

Варто відзначити, що цілі політики просування, можна поділити на дві групи:

- політика просування з метою створення товарів, які користуватимуться попитом на ринку;

- політика просування з метою просування товару. Комунікаційні засоби, які для цього використовують: реклама, стимулювання збуту, персональний продаж, паблік рілейшнз, пропаганда, директ-маркетинг та ін. [27, с. 23].

Виходячи з цього, політику просування пропонуємо розглядати, як сформовану підприємством систему засобів впливу на суб'єктів ринкових відносин, пов'язану зі встановленням двосторонніх відносин з метою отримання комунікативного та економічного ефекту. Варто відзначити, що кожне комунікативне рішення, вибране з численних існуючих засобів, способів, моделей, методів політики просування, безпосередньо впливає на рівень інтересу з боку споживачів до підприємства і його продукції. Подальше утримання цього інтересу навіть на зрілих сталих ринках суттєво залежить від ефективного ведення маркетингової комунікативної політики.

Різноманіття і численність засобів і прийомів політики просування є досить очевидним фактом. Дійсно, для налагодження бажаних взаємозв'язків з конкретними адресатами фірма-відправник може скористатися таким потужним засобом, як реклама в її різноманітних проявах. Комунікатор може також привернути увагу споживачів або посередників за допомогою прийомів паблік рілейшнз (publіс relatіоns). Ними можуть бути: редакційна стаття в газеті чи журналі про використання фірмою нових технологій; інтерв'ю керівника або співробітника фірми по телебаченню або радіо; видовий відеоролик, де поряд з красою природи «випадково» потрапляє в кадр продукція фірми, і т. д.

Зазначені вище основні засоби політики просування (реклама, паблік рілейшнз, стимулювання збуту і прямий маркетинг) утворюють комплекс, названий іноді за аналогією з маркетингом-мікс - «комунікаційною сумішшю» (англ. соmmunісatіоn mіx) або «просувальницькою сумішшю» (англ. prоmоtіоn mіx, prоmоtіоn blend). Елементи цих основних комунікаційних засобів присутні в структурі таких специфічних, комплексних синтетичних засобів і прийомів, як брендинг, участь фірми у виставках і ярмарках, спонсорство, система політики просування у місцях продажу товарів і ін. [39, с. 5].

Таким чином, система політики просування може бути представлена як сукупність засобів СМК, які умовно поділимо на дві групи: основні і синтетичні (рис. 1.1).



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.1. Складові політики просування [38, с. 29]

просування український товар ринок

Так, відповідно до даних рис. 1.1, слід відзначити, що до основних засобів політики просування можуть бути віднесені: реклама; прямий маркетинг (у тому числі персональні продажі); паблік рілейшнз (у тому числі паблісіті); стимулювання збуту (або «сейлз промоушн»). Синтетичними засобами політики просування є: брендинг; спонсорство; участь у виставках і ярмарках; інтегровані засоби політики просування в місцях продажу.

Отже, сучасний маркетинг вимагає здійснення комунікацій зі своїми замовниками. Всі канали політики просування взаємодоповнюючі - варто лише підвищити їх сукупний ефект і правильно розподілити загальний комунікаційний бюджет фірми між цими каналами.



1.2 Роль просування в процесі виходу на нові ринки

На сучасному етапі розвитку ринкового середовища українська інноваційна продукція зіткнулася з жорсткою конкуренцією як на національному, так і на міжнародних ринках. Це виявило низку проблем і викликало спад виробництва. Суттєвими причинами спаду виробництва є слабка інноваційна діяльність та низький рівень маркетингової орієнтації вітчизняних підприємств. Тому, щоб встигнути за швидкоплинними потребами ринку й максимально використовувати можливості зовнішнього середовища, підприємствам необхідно постійно розробляти та модифікувати товари, технології, використовувати новітні підходи до збуту продукції. Ключем до вирішення цих завдань є інноваційна маркетингова діяльність, яка в сучасних умовах стає ядром корпоративних конкурентних стратегій [44, с. 105].

Головною метою процесу просування є стимулювання, а отже, поліпшення попиту. Коли підприємство збирається запропонувати ринку новий товар, то споживач може зреагувати позитивно у тому випадку, якщо отримає інформативну характеристику товару. Наявність при цьому зворотного зв'язку є обов'язковою. Після того як споживач більш-менш ознайомлений з товаром, головним у просуванні, перед підприємством постає задача переконати його в необхідності зробити покупку. А для цього треба домогтися його прихильності, зуміти переконати в необхідності товару. Якщо товар набрид покупцеві, то у такому випадку варто час від часу підкреслювати його найкращі риси та якості для зміцнення образу товару та стимулювання збуту.

У сучасних ринкових умовах помітною стає нестабільна тенденція розвитку багатьох вітчизняних підприємств. Глобалізаційні процеси, відкритість ринків та посилення конкуренції обумовлюють необхідність удосконалення знань та навичок керівників у сфері маркетингу та застосування нових підходів до ведення бізнесу. Особливо гостро це питання постає в умовах сьогоднішніх кризових явищ в економіці України та світовій економіці.

Зі швидкими змінами у смаках, технологіях і конкуренції фірма не може покладатися тільки на існуючі товари. Споживач чекає нових, удосконалених виробів. Конкурента докладають максимум зусиль, аби забезпечити його цими новинками. З цього випливає, що в кожної фірми має бути своя програма розробки нових товарів. Причому одним з найважливіших елементів роботи кожної компанії є саме розробка маркетингових стратегій просування інноваційної продукції на ринок. Саме тому стратегічне маркетингове планування сьогодні є своєчасною та невід'ємною частиною ефективного розвитку компаній [6, с. 218].

Під просуванням варто розуміти діяльність підприємства, спрямовану на стимулювання попиту на вироблену продукцію і на формування позитивного іміджу підприємства. До основних функцій просування необхідно віднести [58, с. 315]: створення позитивного образу продукції й формування інтересу до неї; інформування про параметри товарів, ціну, інноваційність, місця їхнього придбання та розпродажу; допомогу в знайомстві з новим продуктом, підтримку популярності тих, що вже існують; забезпечення зацікавленості учасників каналу руху товару; обґрунтування ціни. Як інструменти просування використовуються: реклама, особистий розпродаж, стимулювання збуту, пабліситі, «коло друзів». Кожний з цих інструментів доповнює один одного, але можуть існувати й самостійно.

Основним завданням маркетингової стратегії є розробка планів і програм виходу з товаром-новинкою на ринок і органічне включення новинки в існуючий асортимент продукції компанії. Вибір структури каналу збуту зводиться до рішення про розподіл обов'язків між учасниками процесів обміну. Існують чотири класи посередників, які можуть бути включені в канал збуту [9, с. 54]: оптові торгівці - посередники, що реалізують товари іншим продавцям, наприклад, роздрібним торгівцям чи клієнтам, а не кінцевим споживачам, незалежні роздрібні торгівці - торгівці, які реалізують товари і послуги безпосередньо кінцевим користувачам для задоволення їх особистих потреб; агенти та брокери - посередники, які не стають власниками товару, але ведуть комерційні переговори від імені постачальника чи клієнта; комерційні компанії з обслуговування - компанії, що надають фірмам послуги у сфері збуту, не пов'язані з купівлею та продажем.

Впроваджуючи новий товар на ринок, підприємство повинно перевірити цей товар на відповідність наступним критеріям:

- інформативність - чи розуміють споживачі користь і вигоду від використання товару;

- рівень довіри - чи повірять споживачі в те, що даний товар сприятиме розв'язанню їхніх проблем та задоволенню їх потреб;

- співвідношення ціни і вартості - чи відповідатиме товар, з погляду споживачів, ціна нового товару його справжній вартості;

- співвідношення ціни і якості - чи виконуватиметься співвідношення між ціною товару і його якістю;

- використання - чи споживачам вистачить знань , що необхідні для використання нового товару;

- споживчий розрив - чи зможуть постачальники задовольнити потребу у сировині, матеріалах та напівфабрикатах, що необхідні для виробництва нового товару [30, с. 74].

Існує дуже багато різноманітних точок зору щодо етапів виконання даного процесу. Розглянемо деякі з них.

Автор Е. П. Голубков вважає, що початок процесу формування конкурентного успіху фірми при виведенні на ринок нового продукту лежить на перетині безлічі маркетингових і науково-технічних рішень. Наявність сумісних потреб певних ринкових сегментів і технологічних можливостей їх забезпечити створює фундамент технологічно обґрунтованої стратегії. Однак це лише початок. Технологічно обґрунтована стратегія може не привести до економічного успіху, якщо у фірми немає можливостей організувати виробництво з витратами, що дозволяють використовувати на ринку ціни, сумісні з купівельною спроможністю населення. Далі позиція конкурентного успіху залежить від конкурентного статусу фірми, її ресурсів, стратегії й інтенсивності конкурентних дій інших фірм [33, с. 11]. Дослідники А. П. Румянцев та Н. П. Мовчан пропонують схему, що розкриває маркетинговий підхід до НДДКР та процесу виведення товару на ринок (рис. 1.2).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.2. Маркетинговий підхід до НДДКР та процесу виведення товару на ринок [80]

Вчений В. С. Пономаренко наступним чином розглядає процес виведення товару на ринок:

1. У рамках життєвого циклу товару. На етапі виведення товару ринок уже має певне уявлення про новий товар. Найзацікавленіші споживачі відвідали підготовлені фірмою виставки та презентації, пересвідчившись у перевагах нового товару. У них виникло бажання купити його. Так народжується попит.

2. У рамках процесу розроблення нових товарів. Виведення товару на ринок є завершальним кроком даного процесу, який складається з восьми етапів: генерування ідей нового товару, відбір проектів, розроблення і перевірка концепції товару, розроблення стратегії маркетингу, аналіз можливостей виробництва і збуту, розроблення нового товару, перевірка в ринкових умовах, розгортання комерційного виробництва.

3. Після того як керівництво компанії прийняло рішення про виробництво нового товару, розроблена його концепція, завданням маркетологів є планування виведення її на ринок, тобто необхідно: скласти прогноз продажу; провести аналіз рентабельності (для обґрунтованого обсягу продажу); запропонувати стратегію виходу на ринок; проаналізувати необхідні витрати на маркетинг (згідно з можливостями фірми). Основна ціль на етапі виведення товару на ринок - спонукати споживачів спробувати зробити пробні купівлі товару та налагодити розподіл нового товару [75, с. 87].

Варто відзначити, що залежно від того, чи перебирає посередник право власності на товар, а також від чийого імені він діє, виділяють наступні чотири типи посередників: дилер (від свого імені, за свій рахунок); дистриб'ютор (від чужого імені, за свій рахунок); комісіонер, консигнатор (від свого імені, за чужий рахунок); агент, брокер (від чужого імені, за чужий рахунок) [8, с. 93].

При виборі непрямого каналу збуту виникає питання, скільки потрібно посередників, аби забезпечити рівень охоплення ринку, необхідний для вирішення задачі проникнення на ринок.

Як відомо, ринок інноваційних продуктів просто пронизаний конкуренцією. Найбільшу увагу вивченню конкурентних стратегій приділив Майкл Портер. Він виділяє п'ять конкурентних сил, кожна із складових яких має чітко виражений інноваційний аспект:

1. Внутрішньогалузеві конкуренти (перша сила) - це поставники різноманітних новинок: нових товарів, технологій, послуг, усього нового в організації та управлінні. Фірма повинна налагодити постійний моніторинг конкурентів і безпосередньо галузевого ринку, так як галуз - основне джерело слабких сигналів (індикаторів) майбутніх загроз інноваційного характеру, причому як радикальних, так і конструктивних.

2. Постачальники (друга сипа) - їх вплив у загальному вигляді полягає у частковому тиску на ринок: підвищенні цін на продукцію, яку вони поставляють; зниженні якості цієї продукції; зменшенні її обсягу й асортименту; відтермінуванні та нераціональному режимі поставок продукції. У частині інновацій постачальники можуть вплинути через інноваційні характеристики своєї продукції: її вік, невиправдані витрати тощо.

3. Споживачі (третя сила) - їх інноваційний вплив може проявлятися у висуванні вимог до нових моделей, технологій і послуг; у небажанні купувати стару продукцію за старими цінами; у прагненні нового режиму поставки, наприклад, режиму «канбан» - поставки точно в строк; у вимогах нового рівня якості.

4. Виробники продуктів-замінників (четверта сила) - їх вплив на ринок полягає в тому, що при застарілих моделях, низькій якості чи надвисокій ціні основної продукції споживач може перейти до товарів-замінників. У свою чергу, товари-замінники можуть набути більш високої якості, більш функціональних можливостей, різко знизити ціну, і цей товар в очах споживача стане більш бажаним. Фірма має проводити постійний моніторинг товарів-замінників своє продукції, слідкувати за станом виробників товарів-замінників.

5. Нові (випадкові чи потенційні) конкуренти (п'ята сила) - вони можуть вплинути на рівень конкуренції; принести нові характеристики продукції; перебудувати ринок постачальників, перебудувати ринок споживачів [88, с. 24].

Вихід на ринок нових чи удосконалених продуктів і послуг ставить перед компанією складні завдання. Необхідно прийняти рішення щодо нових цін або зміни цін. Особливі складнощі цих завдань обумовлені проблемами економічних прогнозів ринку, оскільки доводиться розробляти довгострокові стратегічні плани. І чим вище ступінь інноваційності продукту чи послуги, тим менше можна орієнтуватися на попередні ціни і минулий досвід продажів. Це відбувається тому, що для потенційних покупців часто не виявляється можливим оцінювання заздалегідь суб'єктивної корисності й ефекту інновацій.

Для того, щоб успішно управляти цінами на нову продукцію або послуги в межах загальної маркетингової та збутової політики, важливо правильно оцінити динаміку наступних процесів:

1. Конкуренція в часі. Оскільки багато компаній намагаються за допомогою скорочення періодів досліджень і розробок, а також ринкових циклів своїх товарів одержати піонерні переваги на ринку, то зростає і кількість цінових змін і нових цінових рішень.

2. Економічний розвиток і структурні зміни в економіці. У процесі економічного розвитку відбувається перехід центру значимості в науково-технічних змінах від первинних і вторинних галузей технологічного ланцюжка на наступні сектори економіки. У будь-якому випадку, вже не підлягає сумніву зростаюче значення сфери послуг. Звідси випливає і необхідність, а також частота прийняття цінових рішень, орієнтованих на надання послуг.

3. Збільшення кількості компаній, що спостерігається в наші дні - «хвиля засновництва», інтенсивність якої висока у сфері інноваційних продуктів і послуг. Причому новоутворені компанії найчастіше не мають достатнього досвіду ведення цінової політики та необхідних знань ринку.

4. Нові форми пропозиції продуктів чи комплектів продукції та послуг, що вимагає від компанії визначення оптимальних цінових пакетів [81, с. 130].

Крім названих вище критеріїв також можна виділити чотири основні напрямки просування нових товарів з позиції їхнього споживчого призначення:

1. Заміна товару (на цю категорію припадає близько 45% усіх нових товарів, виведених на ринок). Вона містить у собі різні удосконалення й модифікації вже існуючих товарів, перепозіціонування (існуючі товари переорієнтовуються на нові сегменти ринку) і скорочення витрат (існуючі товари піддаються такій модифікації, яка скорочує витрати на їхнє виробництво).

2. Додавання товару до існуючих асортиментних груп (на цю категорію припадає близько 25% усіх нових товарів, виведених на ринок). Таке поповнення існуючих асортиментних груп компанії забезпечує різноманітність товарного асортименту.

3. Нові асортиментні групи (ця категорія складає приблизно 20% усіх нових товарів, виведених на ринок, і означає перехід на новий ринок). Ця стратегія розширює товарну номенклатуру компанії.

4. Товари, які є світовими новинками і створюють нові ринки збуту та сфери використання (ця категорія складає приблизно 10% усіх нових товарів, виведених на ринок). Тут йдеться йде про створення зовсім нових ринків [45, с. 131].

У першу чергу компанії необхідно визначитися з маркетинговою стратегією проникнення на ринок з новим товаром.

Таким чином, сучасний маркетинг полягає не просто у розробці якісного продукту, а саме в ефективній також знижує його цінову гнучкість. Такими заходами є проведення промо-акцій у місцях продажу, роздавання безкоштовних зразків, конкурси, розіграші, мотиваційні програми для учасників торгової мережі (trade marketіng - торговий маркетинг), мерчандайзинг, event-маркетинг (маркетинг подій), PR, prоduсt plaсement, спонсорство та ін. Цей комплекс повинен охоплювати формування стратегій просування продукції, цінову політику, рекламу тощо. Дуже важливо, щоб компанія починала формувати стратегії просування нової продукції на ринок не перед самим її виходом, а вже на стадії генерування ідей нового продукту. Це значно зекономить час і кошти на те, щоб продукт зайняв гідне місце на ринку та в уяві споживачів.

1.3 Етапи розробки стратегії просування на новому ринку

В сучасних складних економічних умовах господарювання підприємствам необхідно відповідати вимогам споживачів, успішно конкурувати на ринку, адаптуватися до змін зовнішнього середовища. Вітчизняні підприємства мають не просто пристосовуватись до змін у зовнішньому середовищі, а випереджати такі зміни. Сучасні умови господарювання характеризуються пошуком стратегій, що дозволяють підприємствам виживати і розвиватись в зовнішньому середовищі. Загострення проблем, пов'язаних з обґрунтуванням і забезпеченням формування стратегії розвитку підприємства та управління цим процесом, підтверджує значущість цих питань для підприємств України.

Відповідно до класичних уявлень стратегічний процес розробки і реалізації стратегії включає такі кроки [56, с. 105]:

- аналіз господарських тенденцій, проблем, інвентаризації можливостей і оцінки компетенції з підвищення вартості підприємства, а також аналізу зовнішнього середовища і формулювання місії і цілей визначаються стратегічна проблема і потреба у стратегічних діях;

- аналіз стратегічних альтернатив, на основі яких можна вирішити стратегічну проблему, визначається ефективність;

- аналіз стратегічних альтернатив дозволяє вибрати одну або декілька стратегій які відповідають цільовим установкам підприємства;

- формується стратегічний план, що звичайно складається з програм, проектів, бюджетів організаційно-технологічних і контрольних заходів;

- проводиться оцінка відповідності обраної стратегії до структури управління організацією й організаційної культури;

- обрана стратегія є основною для подальших оперативних заходів щодо її реалізації.

На рис. 1.3 наведемо схему виведення на ринок нового товару.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.3. Схема виведення на ринок нового товару [17, с. 225]

Визначимо етапи виведення на ринок нового товару:

1. Проведення маркетингового дослідження. Перед тим як створити новий товар, потрібно провести дослідження. Визначити, які характеристики та переваги хотіли б отримати споживачі від товару чи задовольняють їх технічні та фізичні характеристики товару.

2. Прийняття рішення про виведення нового товару. Дані, отримані в процесі дослідження дають достатньо матеріалу для прийняття рішення, що потрібно змінити чи якими властивостями наділити новий товар для того щоб його вивести на ринок.

3. Визначення цільового ринку. Даний пункт передбачає виділити основний сегмент/сегменти, в якому/яких запропонований товар, що впроваджується буде затребуваним та буде задовольняти існуючі потреби найкращим чином.

4. Розробка рішень щодо комплексу маркетингу. В цьому пункті потрібно визначити ціну на товар.

5. Визначення періоду виведення товару. Планування у часі - це запорука успішної діяльності при виході на ринок з новим товаром.

6. Запуск у виробництво нового товару. Діяльність дослідного виробництва, як правило, дає повний обсяг вихідної інформації для запуску нового товару в серію і дозволяє досить точно визначити рівень і структуру витрат виробництва.

7. Виведення нового товару на ринок. На цьому етапі відбувається серійне виробництво і початок комплексної програми збуту. Затвердження проекту вищим керівництвом означає, що товар передається в серійне виробництво і слід приступати до здійснення комплексної програми його збуту.

8. Контроль та зворотній зв'язок. Цей етап є дуже важливим, так як потрібно постійно контролювати весь процес виведення товару на ринок [68, с. 247].

Під впровадженням нового на ринку мається на увазі освоєння товаром ринку. Після того, як товар зроблений, його потрібно реалізувати, тобто, продати цільовим споживачам. Впровадження нового товару на ринок - складний процес, який потребує методологічного обґрунтування. Без адекватної стратегії компанія ризикує потерпіти невдачу навіть при наявності вдалого товару. У вітчизняних та зарубіжних авторів немає одного єдиного погляду як на поняття «новий товар», так і саме на процес впровадження нового товару на ринок. Впровадження нового товару на ринок являє собою складний процес, який умовно можна розділити на два етапи.

Після вибору найбільш адекватного конкурентним перевагам та потенціалу фірми зарубіжного ринку логічно постає питання щодо форм присутності на цьому ринку, а отже, і стратегій виходу на нього. Міжнародна бізнесова практика виділяє три основні стратегії виходу на зовнішній ринок: експортування, спільне підприємництво, пряме інвестування (рис. 1.4).



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.4. Стратегії виходу на зовнішній ринок [73, с. 94]

Варто відзначити, що експорт - це вивіз за кордон товарів, які продані іноземним покупцям з метою їх безпосереднього споживання, продажу або для перероблення.

Непрямий експорт - продаж товарів на зовнішньому ринку за допомогою незалежних маркетингових посередників.

Прямий експорт - продаж товарів на зовнішньому ринку самостійно.

Спільне підприємництво - об'єднання зусиль партнерів щонайменше з двох країн з метою організації спільної комерційної справи.

Ліцензування - форма спільного підприємництва, яка базується на тому, що ліцензіар (продавець) передає ліцензіату (покупцеві) право на використання виробничого процесу, патенту, товарного знака в обмін на гонорар або ліцензійний платіж.

Систематизація основних підходів до розробки стратегії діяльності підприємства на зовнішньому ринку відображена в табл. 1.2.

Таблиця 1.2

Підходи до формування стратегії підприємства за умов виходу на зовнішні ринки [87, с. 215]

Підхід	Зміст підходу	Інструментарій	Автор	Авторська концепція
Формальний	Систематизація процесу розробки стратегії розвитку підприємства на основі формалізованих методів аналізу ділового оточення підприємства.	SWОT-аналіз; схема процесу планування стратегій; моделі поточного стану зовнішнього середовища.	І. Ансофф	Аналітичний підхід до формування стратегії розвитку підприємства, що варіюється залежно від ступеня турбулентності навколишнього середовища.
Стихійний	Навчальна форма процесу розробки стратегії, підтримувана безліччю стратегічних ініціатив із різних підрозділів підприємства.	Навчальні й імітаційні моделі, куб змін Мінцберга.	Д. Куїн, Г. Мінцберг Ю.Б. Рубін	Формування (коригування) стратегії як стихійна реакція на зміни умов ринку. Створення стратегії націлене на вирішення двох стратегічних завдань: монополізації ринку й підвищення конкурентоспроможності підприємства
Маркетинговий	Формування стратегії підвищення конкурентоспроможності, орієнтованої на цільову групу споживачів. Макромаркетинг.	Модель обрання стратегічних атак; матричний метод вибору стратегій	Ф. Котлер	В основі створення стратегії - комплексні маркетингові дослідження. Стратегія визначається тією роллю, яку підприємство відіграє в конкурентній боротьбі.
Позиційний	Формування стратегії розглядається як контрольований і свідомий процес, результатом якого є детально розроблені «ключові стратегії» відповідні певній галузі. Виконання стратегії дозволяє компанії зайняти вигідні ринкові позиції та забезпечує захист від атак конкурентів. Бенчмаркінг: порівняльний і процесний.	Схема систематизації цілей і намірів конкурентів; ланцюжок цінностей; модель п'яти конкурентних сил Портера; модель конкурентного аналізу; моделі проникнення на зовнішній ринок.	М. Портер А.А. Томпсон, А. Дж. СтрікЛенд М. Х. МесКон Жан - Жак Ламбен А.Г. Поршнев	Процес створення стратегії базується на всебічному розумінні структури галузі та процесу її зміни. Підсумкова стратегія відображає конкурентне становище підприємства на ринку. Чотири підходи до процесу формування стратегії розвитку компанії, пов'язані зі зміною стану одного або декількох таких елементів: продукт, ринок, становище підприємства всередині галузі, технологія. Формування стратегії як єдиний спосіб формального прогнозування майбутніх проблем і можливостей. Створення стратегії базується на аналізі портфелів діяльності з урахуванням типології ринків. Основою формування стратегії є стратегічна сегментація з метою виділення стратегічних зон господарювання.

Оскільки запропоновані вченими підходи до розробки стратегії при виході на зовнішній ринок в сукупності відображають всі можливі напрями розвитку підприємства з урахуванням стану галузі і місця, яке воно посідає в цій галузі в умовах динамізму зовнішнього та внутрішнього середовища, то ефективне поєднання названих підходів здатне забезпечити синергетичний ефект в управлінні процесами розробки стратегії підприємства за умов виходу на зовнішні ринки [92].

Актуальність інтегрованого підходу підтверджується еволюцією поглядів на характер і зміст конкуренції. Основою сучасної ефективної стратегії є співпраця з усіма сторонами, зацікавленими в діяльності підприємства. Пропонований інтегрований підхід передбачає дії керівництва підприємства щодо досягнення стійкої конкурентної переваги як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, а також дії, спрямовані на запобігання можливим атакам конкурентів і безперервний розвиток підприємства, як видно з табл. 1.3.

Таблиця 1.3

Визначення стратегії підприємства за умов виходу на зовнішні ринки на основі інтегрованого підходу [78, с. 136]

Конкурентне становище на ринку	Стратегічна мета	Стадія життєвого циклу галузі	Конкурентні стратегії
Лідер ринку	Розширення обсягу ринку; розширення лідируючої ринкової позиції; вдосконалення структури витрат; підвищення споживчої цінності продукції; завоювання відданості споживачів. Реалізація творчих стратегій і стратегій активної оборони.	Галузь, що зароджується Зріла галузь Затухаюча галузь Фрагментована галузь	Створення нових сегментів ринку; широка диференціація, заснована на якості; лідерство за витратами; атака «по всьому фронту»; індивідуалізація. Широка диференціація; агресивне стимулювання збуту; придбання основних конкурентів; вихід на міжнародний ринок; стратегія інтернаціоналізації. Створення нових сегментів ринку; концентрація; диференціація на основі якості або оновлення продукції; лідерство за витратам. Рух до нових географічних зон шляхом побудування типових підприємств; інтеграція; стратегія «декількох ринкових ніш».
Компанія-претендент	Атака ринкового лідера з метою збільшення власної ринкової частки на основі стійкої конкурентної переваги. Використання активних наступальних стратегій.	Галузь, що зароджується. Зріла галузь. Затухаюча галузь. Фрагментована галузь.	Активні наступальні стратегії: лобова атака; флангова атака; атака «по всьому фронту». Широка диференціація; лідерство за витратами; вихід у нові географічні регіони; придбання дрібних конкурентів; партизанська війна; експортна стратегія. Ринкова ніша; створення нових сегментів ринку; широка диференціація; лідерство за витратами; обхідний маневр. Лідерство за витратами; інтеграція (вперед - назад); концентрація в обмеженій географічній зоні.
Компанія-послідовник	Досягнення високого рівня прибутку шляхом використання досвіду лідера галузі або вдосконалення його товарів і маркетингових програм. Широке використання стратегій оборони	Галузь, що зароджується. Зріла галузь. Затухаюча галузь. Фрагментована галузь.	Обхідний маневр; партизанська війна; диференціація на основі високої якості; спеціалізація індивідуального іміджу. Пасивна оборона; концентрація; лідерство за витратами; експортна стратегія. Індивідуалізація на основі якості; скорочення; «збір урожаю»; лідерство за витратами. Експлуатація типових підприємств; інтеграція; спеціалізація.
Підприємство, яке обслуговує ринкову нішу	Спеціалізація. Основою цього підходу є переконання, що підприємство, обслуговує ринкову нішу, здатне назначати ринкову ціну, перевищуючи витрати, оскільки являє собою для споживачів більш високу порівняно з конкурентами цінність. Використання наступальних і оборонних стратегій.	Галузь, що зароджується. Зріла галузь. Затухаюча галузь. Фрагментована галузь.	Одночасне обслуговування декількох ринкових ніш; географічна спеціалізація; вертикальна спеціалізація. Фокусована стратегія диференціації; оптимальних витрат; стратегія збільшення зростання продажів; лідерство за витратами; стратегія інтернаціоналізації. Створення нових сегментів ринку; фокусована диференціація на основі вдосконалення якості і оновлення; лідерство за витратами. Експлуатація типових підприємств; інтеграція вперед-назад; спеціалізація з типів продукції; спеціалізація з типів споживачів.

Очевидно, що реалізація інтегрованого підходу до формування стратегії виходу підприємства на зовнішні ринки на практиці дозволить керівництву концентрувати свої зусилля одночасно на декількох напрямах діяльності, тим самим охоплюючи все поле ринкових можливостей, сприяючи досягненню стійкої конкурентної переваги.

Використання інтегрованого підходу сприяє здійсненню оптимального стратегічного вибору з урахуванням ресурсних можливостей підприємства, скорочує ризик ухвалення помилкових рішень, дозволяє значно скоротити тимчасові й матеріальні витрати в процесі створення стратегії спрямований на зміцнення взаємин зі споживачами, внутрішнім персоналом, постачальниками і посередниками, він тим самим сприяє створенню нових конкурентних переваг.

Проблема вибору стратегії зовнішньоекономічної діяльності підприємства виникає в таких ситуаціях: при вироблені міжнародної маркетингової стратегії фірми; при виникненні можливості (або необхідності) розвитку діяльності на певному зарубіжному ринку.

Перше рішення є стратегічним, а друге - тактичним. В обох випадках на остаточне рішення щодо стратегії виходу фірми на зовнішній ринок впливає сукупність внутрішніх до зовнішніх (відносно фірми) чинників (рис. 1.5) [32, с. 121]. Наведені чинники мають комплексний (інтегративний) характер і, у свою чергу, складаються з сукупності детермінант.

Поведінка організації на зовнішньому ринку значною мірою визначається внутрішніми її можливостями і перспективами розвитку при досягнутому рівні стратегічного управління. У той самий час стратегія зовнішньоекономічної діяльності є однією з важливих складових стратегічного плану підприємства і системи стратегічного управління.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.5. Внутрішні та зовнішні чинники вибору стратегії виходу на зовнішній ринок [60, с. 23]

Так, процес розробки стратегії зовнішньоекономічної діяльності підприємства включає шість етапів: всебічний аналіз стану і розвитку зовнішньоекономічної діяльності; аналіз очікуваних змін у кон'юнктурі зовнішнього ринку; аналіз можливостей на зовнішньому ринку з урахуванням прогностичних змін у його кон'юнктурі; аналіз внутрішньої і зовнішньої бюджетно-податкової політики і впливи змін у ній на умови діяльності організації; аналіз тенденцій розвитку світової економіки, стан і тенденції розвитку світового ринку, включаючи ринок кредиту, зовнішньоторговельної політики різних країн, оцінка впливу змін у ній на умови функціонування організації; розробка довгострокової стратегії зовнішньоекономічної діяльності з урахуванням існуючого і прогнозного стану на зовнішніх ринках, а також можливостей і очікуваних змін в умовах функціонування підприємства.

Проведене дослідження стратегій виходу компанії на зарубіжний ринок доводить, що ефективними напрямами виходу вітчизняних компаній на зовнішній ринок є використання в управлінні стратегії внутрішнього та зовнішнього виробництва. Головним у запропонованих стратегіях для успішного вступу й розвитку фірми на зовнішніх ринках вважається досвід міжнародної діяльності й близькість ринку, на який виходить компанія.



Висновки до розділу 1

За результатами проведеного дослідження варто зробити відповідні висновки:

Досліджено, що політика просування - це інформаційно-психологічні зв'язки між ринковими суб'єктами (споживачами, постачальниками, посередниками і т.д.), які встановлюються для забезпечення їх господарської діяльності з метою підтримування довготривалих взаємовигідних стосунків між ними в процесі створення певних цінностей.

Зазначено, що головною метою процесу просування є стимулювання, а отже, поліпшення попиту. Коли підприємство збирається запропонувати ринку новий товар, то споживач може зреагувати позитивно у тому випадку, якщо отримає інформативну характеристику товару. Варто відзначити, що сучасний маркетинг полягає не просто у розробці якісного продукту, а саме в ефективній також знижує його цінову гнучкість. Такими заходами є проведення промо-акцій у місцях продажу, роздавання безкоштовних зразків, конкурси, розіграші, мотиваційні програми для учасників торгової мережі (trade marketіng - торговий маркетинг), мерчандайзинг, event-маркетинг (маркетинг подій), PR, prоduсt plaсement, спонсорство та ін. Цей комплекс повинен охоплювати формування стратегій просування продукції, цінову політику, рекламу тощо.

Визначено етапи виведення на ринок нового товару: проведення маркетингового дослідження; прийняття рішення про виведення нового товару; визначення цільового ринку; розробка рішень щодо комплексу маркетингу; визначення періоду виведення товару; запуск у виробництво нового товару; виведення нового товару на ринок; контроль та зворотній зв'язок.



РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН ПРОСУВАННЯ УКРАЇНСЬКИХ ТОВАРІВ НА ЗОВНІШНІ РИНКИ

2.1 Проблеми просування українських товарів на нові ринки збуту

Відомо, що на Україні, також як в країнах СНД, великою проблемою завжди було і залишається в даний час поширення інновацій і доведення їх до споживача.

У 2014р. інноваційною діяльністю у промисловості займалися 1715 підприємств, або 16,8% обстежених промислових підприємств (у 2013р. - 1758 підприємств, або 17,4%). Серед регіонів більшою за середню в Україні частка інноваційно активних підприємств була в Запорізькій (28,8%), Миколаївській (24,9%), Херсонській (23,6%), Харківській (23,2,), Івано-Франківській (21,4%), Чернігівській (20,7%), Вінницькій (19,4), Кіровоградській (18,3), Хмельницькій (18,2) областях, а також у м. Києві (25,6%) - табл. А.1 додатку А.

У розрізі видів економічної діяльності слід відзначити підприємства з виробництва тютюнових виробів (42,9%), основних фармацевтичних продуктів і фармацевтичних препаратів хімічної та нафтохімічної промисловості (41,0%), інших транспортних засобів (39,1%), комп'ютерів, електронної та оптичної продукції (35,7%), електричного устаткування (28,5%) [100].

На технологічні інновації 1337 підприємств витратили 9,6 млрд. грн. (у 2013р. - 1362 підприємства і 11,5 млрд. грн.). Найбільше коштів витрачено підприємствами м. Києва (20,1% загального обсягу витрат), Дніпропетровської (11,1%), Донецької (9,7%) Миколаївської (7,5%), Вінницької (7,3%) та Харківської (6,7%) областей; серед видів економічної діяльності - підприємствами машинобудування (37,5%), половину яких - підприємствами з виробництва автотранспортних засобів, причепів і напівпричепів та інших транспортних засобів; підприємствами з виробництва харчових продуктів, напоїв і тютюнових виробів (17,8%), металургійного виробництво, виробництва готових металевих виробів (11,4%), добувної промисловості і розроблення кар'єрів (7,8%) - рис. 2.1.

Рис. 2.1. Розподіл обсягу витрат за напрямами інноваційної діяльності, % [100]

У 2014р. частка витрат на придбання машин, обладнання та програмного забезпечення порівняно з 2013р. скоротилася з 70,1% до 58,0%, в той час як витрати на науково-дослідні розробки (далі - НДР) та інші витрати, в числі яких витрати на навчання та підготовку персоналу для розробки та запровадження нових або значно вдосконалених продуктів та процесів, діяльність щодо ринкового запровадження інновацій та інші роботи, пов'язані зі створенням та впровадженням інновацій, зросли відповідно до 17,1% і 24,0%. Частка витрат на придбання інших зовнішніх знань (нових технологій) залишається досить низькою (0,9%) - рис. 2.2.



Рис. 2.2. Розподіл обсягу фінансування інноваційної діяльності за джерелами, % [100]

Основним джерелом фінансування інноваційної діяльності залишаються власні кошти підприємств, частка яких у 2013р. значно зросла і становила 72,9% загального обсягу витрат. Фінансову підтримку держави отримали 10 підприємств із держбюджету і 24 з місцевих бюджетів, загальна частка яких становила - 1,9% (2,2%). По 12 підприємств отримали кошти вітчизняних та іноземних інвесторів, їхня частка становила 1,3% і 13,1% відповідно (1,3% і 8,7%); 55 підприємств скористалося кредитними коштами, частка яких значно скоротилася і склала 6,6% (21,0%) - табл. 2.1.

Таблиця 2.1

Кількість підприємств, що займались інноваційною діяльністю [100]

Показники	2012 р.	2013 р.	2014 р.
Усього	1679	1758	1715
з них:
мали витрати на інноваційну діяльність	1348	1362	1337
впроваджували інновації	1327	1371	1312
з них:
впроваджували інноваційні види продукції	731	704	683
впроваджували нові технологічні процеси	605	598	665
реалізовували інноваційну продукцію, що заново впроваджена або зазнала технологічних змін протягом останніх трьох років	1043	1037	1031

У 2014р. понад три чверті інноваційно активних промислових підприємств займалися впровадженням інновацій (або 12,9% обстежених промислових) - це на 4,3% менше, ніж у 2013р. Серед регіонів чільне місце належить Харківській, Львівській, Донецькій областям та м. Києву; за видами економічної діяльності - підприємствам машинобудування (338 підприємств), з виробництва харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів (321), з виробництва гумових і пластмасових виробів, іншої неметалевої мінеральної продукції (131), металургійного виробництва та виробництва готових металевих виробів (113) - табл. А.2 додатку А.

Інноваційні види продукції впроваджували 683 підприємства, кількість яких становила 3138 найменувань, з них 809 - нові види машин, устаткування, прилади, апарати тощо. Нову виключно для ринку продукцію впровадили 171 підприємство кількістю 640 найменувань. Інноваційні процеси у звітному періоді впровадили 665 підприємств, з яких 557 - упровадили нові або вдосконалені методи обробки та виробництва продукції (технологічні процеси). Їхня кількість становила 1576 процесів, у т.ч. маловідходних, ресурсозберігаючих - 502. Організаційні інновації здійснювали 125 підприємств. Нові маркетингові концепції (стратегії) у звітному періоді запровадили 155 підприємств.

У 2014р. 1031 підприємств реалізувало інноваційної продукції на 35,9 млрд. грн., або 3,3% загального обсягу реалізованої промислової продукції (у 2013р. відповідно 36,2 млрд. грн. та 3,3%). Вищою за середню по Україні частка реалізованої інноваційної продукції серед регіонів була в Закарпатській, Сумській, Полтавській, Кіровоградській, Житомирській, Харківській, Івано-Франківській, Херсонській, Одеській областях та у м. Києві. У розрізі видів економічної діяльності - на підприємствах машинобудування (12,6%), з виробництва основних фармацевтичних продуктів і фармацевтичних препаратів (8,1%), оброблення деревини та виробництва виробів з деревини та інших матеріалів, крім меблів, (7,3%), коксу та продуктів нафтоперероблення (5,8%), хімічних речовин і хімічної продукції (4,3%) [100].

Реалізацію продукції за межі України здійснювали 344 підприємства, обсяг якої склав 44,7% від загального обсягу реалізованої інноваційної продукції, у т.ч. в країни СНД - 25,3%. Майже кожне четверте підприємство реалізовувало продукцію, що була новою для ринку. Обсяг такої продукції становив 12,4 млрд. грн., 53% якої 102 підприємства поставили на експорт. При цьому більшість підприємств у 2014р. (86%) реалізовували продукцію, яка була новою виключно для підприємства. Її обсяг становив 23,5 млрд. грн., 40,4% якої 271 підприємство реалізувало за межі України.

З метою здійснення нововведень 193 підприємства придбали 651 нову технологію, з яких 139 за межами України (у 2013р. - 739 і 168 технологій). Із загальної кількості технологій 350 придбано з устаткуванням, з яких 91 за межами України; 180 - як результат досліджень і розробок (20); 58 - за договорами на придбання прав на патенти, ліцензіями на використання винаходів, промислових зразків, корисних моделей (16); 37 - за угодами на придбання технологій та ноу-хау (7); 6 - разом з цілеспрямованим прийомом на роботу кваліфікованих фахівців (1).