Розробка логістичної стратегії підприємства по дистрибуції товарів

Прискореному розвитку з середини 80-х років концепції управління ланцюгом поставок сприяли як власний потенціал логістики, сформований в

хронології розвитку теорії і практики логістики (про це свідчить подана хронологія фаз розвитку в табл. 2.1, так і потенціал зовнішніх чинників, передусім базових мегатенденцій.

Таблиця 2.1. Основні фази і напрями розвитку логістики (від фрагментарного використання до ланцюга поставок)

Фази розвитку логістики	Рік(роки)	Напрямки розвитку логістики
Фаза старту і пробудження «логістики»- середина 50-х років, в США	ІІ половина 50-х років	· Логістика (фізична дистрибуція) як допоміжна функція, підпорядкована виробництву · Ідентифікація часткових і розпорошених у підприємстві операційних дій фізичної дистрибуції
Фаза визначення і концептуалізації теорії логістики, а також перші спроби ії застосування на практиці -60-ті - в США і початок 70-х - в Західній Європі	1960/1961	· Перша монографія в США, яка присвячена логістиці (E. Smykay, D. Bowersox, F. Mossman)
	1964	· Визначення і застосування в США концепції «Business logistics», яка охоплює широкий спектр логістики підприємства (J. Heskett, D. Bowersox)
	1970	· Перші монографії в ФРН і Англії зі сфери логістики підприємства (L. Poth, W. Kirsch, R. Wentworth)
	1972 наступні	· Визначення положень і структури маркетингової логістики, а також спроби її системної ідентифікації (ФРН: H. Pfohl, P. Traumann, Швейцарія: J. Krulis-Randa)
Фаза змін пріоритетів і створення основних вимірів інтегрованої логістики (розширення ролі логістики) - ІІ половина 70-х років і перша половина 80-х	1977 і наступні	· Логістика як система детермінанта справності і ефективності (J. Krulis-Randa, G. Ihde)
Фаза динамічного розвитку логістики як інтегрованої концепції управління підприємством і системи ринкових зв'язків (загальне використання переваг логістики на практиці) - кінець 80-х і 90-ті роки	1978 і наступні	· Логістика як концепція і метод управління (D. Bowersox, M. Maus, Council of Logistics Management) · Логістика як інструмент планування і стратегічної дії на ринку (R. Shapiro, J. Heskett, W. Drechsler) · Логістика як функція організації підприємства (W. Kirsch, H. Pfohl)
	1984 і наступні	· Концепція зінтегрованої логістики в масштабі підприємства, а також цілого ланцюга поставок і ринку: логістичні ланцюги, інтеграція логістичних систем (H. Pfohl, M. Kleer)
	1987 і наступні	· Логістика як потенціал зростання продуктивності і економічно-ринкових користай в стратегічному аспекті (F. Gerstenberg, M. Duerler, W. Delfmann, H. Klopper)
	1989 і наступні	· Логістика як орієнтація і компонент інтегрованого управління підприємством (H. Fey, J. Weber, M. Duerler, H. Klopper, W. Darr)
	1990 і наступні	· Розвиток інтегрованих логістичних стратегії - стратегії горизонтальних і вертикальних логістичних зв'язків (H. Baumgarten)
	1993 і наступні	· Інтернаціоналізація (глобалізація) логістичних структур і дій:єврологістика; кооперація з партнерами ринку в логістичному ланцюзі (зростання можливостей і здатності черпання ринкових користай - сінергичних ефектів); інтеграція через інформатичні системи (B. Tietz, O. Hirschach, M. Duerler, D. Bowersox)

Стосовно власного потенціалу логістики як в теоретичному аспекті, так і в практичному використанні логістичний арсенал на початку 90-х років був достатньо вагомим: доведена до «зрілості» концепція управління ланцюгом поставок, обґрунтовані моделі формування стратегій логістичного ланцюга поставок, розроблений до рівня методичних рекомендацій інструментарій прийняття оптимальних логістичних рішень для цілісного ланцюга поставок, окреслені вимоги щодо інформаційного, організаційного, інфраструктурного забезпечення управління ланцюгом поставок. Узагальнення викладеного зініціюювало появу специфічного критерію для оцінки готовності окремого потенційного учасника логістичного ланцюга поставок до функціонування в реальному виконанні - рівня логістичної досконалості, вперше введеного в термінологічний апарат логістики Американським логістичним бюро А.Т. Кеагпеуа при проведенні досліджень у 1992 р. Рівень логістичної досконалості як комплексний показник за охоплює вісім характерних елементів (рис. 2.9.).

Достатній рівень наявності кожного з поданих елементів логістичної досконалості уможливлює інтеграцію підприємства з іншими учасниками логістичного ланцюга поставок з метою інтеграції функцій стратегічного і операційного управління цілісним ланцюгом поставок, оскільки їх інтегроване виконання (планування, організування, контролювання, регулювання тощо) генеруватиме синергічний ефект у формі зниження сукупних витрат, підвищення рівня обслуговування кінцевих споживачів, редукції загального рівня запасів, прискорення обороту ресурсів виробництва, а в кінцевому рахунку - створення додаткових резервів підвищення конкурентоспроможності кінцевої продукції: у формі конкурентоспроможності ланцюгів поставок З іншого боку, така інтеграція учасників логістичного ланцюга поставок в стратегічному плані є важливою для кожного з учасників, оскільки створює певні гарантії щодо попиту на їх продукцію чи послуги, зокрема для окремих з них така участь може збігатися з межами виключної компетенції, тобто власне ланцюг поставок є стратегічним «споживачем» їх результату діяльності.



Рис. 2.9. Елементи логістичної досконалості підприємства

Вагомим внеском у мотивацію формування логістичних ланцюгІЕ поставок є очікування «матеріалізації» потенціалу зовнішніх чинників загально-підприємницького характеру, до яких, як уже згадувалось, відносимо базові мегатенденції сучасності, серед яких глобалізація, індивідуалізація, інформатизація та екологізація. Зауважимо, що ці мегатенденції впливають не тільки на логістику, але і на інші сфери економічної діяльності - виробництво, фінанси, маркетинг, персонал тощо.

Посилення глобалізаційних тенденцій у світовій економіці з погляду результату є логічним продовженням ефекту масштабу, однак з погляду затрат (зусиль, ресурсів) - це насамперед поглиблення спеціалізації, істотними атрибутами якої є стандартизація, типізація, уніфікація тощо. Очевидно, що конкретному підприємству такі процеси як надають певні економічні шанси, так і створюють деякі економічні проблеми (загрози) з точки зору посилення конкуренції у локальному вимірі. Тенденційний характер глобалізації є водночас не селективним, а суцільним, оскільки охоплює сфери закупівлі та постачання, виробництва, дистрибуції, надання логістичних (транспортних, складських, інформаційних тощо) послуг, торгівлі і обслуговування, зв'язку і комунікацій. Економічна і фінансова інтеграція країн Європейського Союзу, організація країн NAFTA дають вагомі підстави стверджувати про істотне зменшення бар'єрів глобалізації, а це означає, що все більше рішень щодо локалізації джерел постачання, виробництва, монтажу, пакування, складування, транспортування буде прийматися з глобальної перспективи. Про мультиплікативний характер глобалізаційних тенденцій можна судити, розглядаючи такі приклади.

Спеціалізація і логістика. Зменшення глибини виготовлення (поглиблення спеціалізації») вимагає кількісно та якісно підвищеної потреби в координації між підприємствами, оскільки слід координувати все більше виробничих стадій, що виходять за межі підприємства. Наприклад, виробник автомобіля сьогодні створює лише 37% вартості автомобіля, 21% припадає на безпосередніх постачальників, а в сумі постачальники створюють більше воловини вартості автомобіля. І ця тенденція посилюється. Стан кооперації в японській автомобільній промисловості можна проілюструвати за допомогою піраміди постачальників (рис. 2.10).

Наведені дані свідчать, що за рахунок зменшення глибини виготовлення з'являється тенденція щодо значно підвищеного обсягу перевезень. Найбільш це стосуватиметься автомобільного перевезення товарів і буде означати зменшення кількості перевезень залізницею та судноплавством, якщо останні не покращать структуру своїх послуг. Загалом істотно зростуть товарні перевезення. Так, для прикладу, до склянки йогурту нині причетні щонайменше 12 безпосередніх постачальників, у постачальника склянки також більше 12-ти постачальників. Проведений аналіз ілюструє, як поглиблення спеціалізації відображається на структурі постачання: подвоєння етапів виготовлення з «З» (при 33% глибини виготовлення) до «6» (до 16,6% глибини виготовлення) призводить до збільшення транспортних зв'язків з коефіцієнтом 64; половинення глибини виготовлення при 6-ти постачальниках визначає коефіцієнт мультиплікації 216, при 7 - відповідно 343 і т.д.



Рис. 2.10. Піраміда постачальників японської автомобілебудівної компанії

Отже, поглиблення спеціалізації викликає зростання кількості та складності матеріальних потоків, впливаючи на зростання перевезень, появу нових транспортних зв'язків тощо, ускладнюючи систему постачання.

Логістика і системи постачання. Динаміка систем постачання теоретично можлива за двома сценаріями: «Outsourcing» і «Insouring». Під «Outsourcing» розуміють перенесення частини виробничих процесів на інші підприємства. За цим сценарієм підприємство, намагаючись організувати своє виробництво якомога чітко («Lean production»), залишає в себе лише виробництво тих складових, що належать до основного виробництва, і позбувається тих, які можна дешевше придбати на ринку, не залишаючи водночас поза увагою фактори присутності на ринку, стабільності постачання, залежності від постачальників тощо.

Натомість «Insourcing» є протилежним до попереднього сценарію поведінки виробника і означає перенесення інших виробництв на територію підприємства або в безпосередній близькості, унезалежнюючись віл зовнішніх впливу, пов'язаних з транспортними процесами.

На сучасному етапі поєднання цих двох сценаріїв поведінки виробника

відбувається у формі таких сучасних стратегій постачання:

* глобальне джерело постачання (Global Sourcing);

* концентрація джерел постачання (Single Sourcing);

* «модульне» постачання (Modular Sourcing)

* регіональне постачання (Regional Sourcing).

Поняття глобального джерела постачання (Global Sourcing) не має однозначного визначення, однак єдиною є сутність, що виражається в ефективному використанні світових ресурсів у сферах персоналу, матеріалів, енергії і капіталу. Використання глобальних джерел постачання дозволяє залучити мізерні чи відсутні у власній країні товари, послуги або виробничі потужності в потрібній кількості і бажаної якості. Водночас в країнах придбання можуть відкриватися нові ринки збуту. Також скорочуватиметься залежність від місцевих постачальників і відповідно підвищуватиметься конкуренція на ринку постачальників. Загалом стає можливим трансфер технологій.

Впровадження стратегій глобального джерела вимагає певних зовнішніх і внутрішніх умов. Політична стабільність, торговельна і правова безпека належать до зовнішніх умов. Достатні знання і компетенції у міжнародних аспектах постачання, досвід менеджменту, кваліфікація і високий рівень співробітництва, логістично зорієнтована організація підприємства - далеко не повний перелік внутрішніх умов.

Оцінка ефективності впровадження стратегій глобального джерела повинна містити також аспекти зниження ризику придбання за рахунок вищої надійності постачання, використання нових технологій, посилення конкуренції. Водночас додаткові витрати на вивчення ринку постачальників, маркетинг, інформаційні системи, організаційні заходи, кваліфікацію працівників повинні протиставлятися цій стратегії, як і ризики коливання валютних курсів, політичні зміни тощо.

Загалом промисловий перехід до глобального джерела у всіх випадках призводить до погіршення (ускладнення) кількісної, якісної, просторової і часової можливості визначення матеріальних потоків.

З метою зменшення складності постачальницьких процесів, зниження витрат закупівлі та підвищення прозорості процесу придбання багато підприємств впроваджують стратегії «Single Sourcing» і «Modular Sourcing». Під «Single Sourcing» розуміється концентрація джерел постачання. Водночас така стратегія кореспондується із концепцією «just-in-time» як нова сутність співпраці між покупцем і постачальником, що передбачає спільні інвестиції та взаємну залежність, а в результаті - синергічні ефекти для обох сторін.

Із зростанням вимог до якості продукції підвищилась роль «Single Sourcing» як стратегії постачання. Водночас загострюється вплив зовнішніх джерел на ймовірність ризику недопостачання, а відтак недовиробництва, що актуалізує необхідність створення відповідних інфраструктурних умов з метою забезпечення безперервності і надійності поставок. Натомість позитив внутрішньовиробничих умов визначається передусім характером співвиробництва в системі «8іп§ 1е зоигсіп§» і базується на взаємному досвіді і відвертості (прозорості) ринкової поведінки та вимагає здатності працювати при різних підприємницьких культурах. Реалізація цього вимагає часто створення позаінституціональних організаційних одиниць, колективів працівників з метою системного розв'язання проблем замість «острівкового». За цих умов інформаційно-технічна інфраструктура та інфраструктура матеріальних потоків унаочнюють інтегральну складову системи «Single Sourcing» - відносин, що в ідеалі означають неможливість однозначно специфікувати того чи іншого конкретного партнера.

Концентрація зусиль з матеріально-технічного постачання на одному або декількох постачальниках може зменшити витрати закупівлі та логістичні витрати. Це відбувається за рахунок зменшення контрольних функцій в системі відносин «постачальник-підприємство», за рахунок стратегічного залучення постачальників в еволюційний процес, забезпечуючи високу якість, постійне зниження витрат та гнучкість, краще використання потужності за рахунок стандартизації послуг, процесів, відносин, за рахунок обміну знаннями, за рахунок винесення (Out-) чи внесення (In-) фаз виробництва тощо. Все назване є складовими синергічного ефекту.

Проблематичність економічного логістичного мислення полягає в тому, щоб порахувати витрати і потреби цілком нової системи співпраці, яка еволюційно розвинулась з існуючих структур та виходить за межі окремих організацій. Окрім цього, існуючі системи обліку витрат не можуть забезпечити відповідність таким змінам.

Водночас існує і певний скептицизм в оцінці ефективності «Single Sourcing», якщо прогнозувати ризик концентрованого постачання, ймовірність неякісного постачання, ненадійності постачання, схильність до порушень функціонування, неадекватне осмислення нового технологічного розвитку, усунення умов конкуренції, виникаючі витрати реформування тощо. Тому необхідно постійно досліджувати, чи є переваги у витратах в системі «Single Sourcing» настільки вагомими і заздалегідь обґрунтованими, що її можна прийняти до використання, враховуючи необхідність забезпечення щонайменше двох джерел для кожного додатково закупленого продукту.

Підприємства, що виготовляють комплексні вироби, намагаються використати переваги стандартизації складових частин, формування компонентів і комплектуючих, модулювання функціональних частин (модулів). Останнє передбачає монтаж компонентів в незалежних місцях попереднього збирання, що, безперечно, спрощує виробництво, оптимізує кінцевий монтаж, знижує виграти на управління, однак призводить до додаткових витрат на управління виготовленням компонентів (модулів).



а) традиційна система постачання

б) модульна система постачання

Рис. 2.11. Традиційна і модульна системи постачання

Концепція «Modular Sourcing» базується на купівлі попередньо змонтованих «модулів» від постачальника «модулів». Таке часткове перенесення процесу монтажу призводить до часткового перенесення функцій дослідження» та розвитку, забезпечення якості тощо, обумовлюючи зменшення складності внутрішнього перебігу, кількості зовнішніх зв'язків із постачальниками. Порівняння традиційних систем постачання із сучасними, «Modular Sourcing». ілюструє поданий нижче рис. 2.12.

Зауважимо, що змінені стратегії постачання по-різному впливають на по слуги та структуру перевезень, насамперед на співвідношення перевезені різними видами транспорту.

Логістика і «Just-in-time» постачання. Розглядаючи розвиток логістики в контексті розвитку підприємництва, деякі автори ототожнюють виробництво за принципом «точно, своєчасно» із логістикою, інші ж вважають це вагомих підґрунтям логістики. Трактування його як синхронне з виробництвом постачання визначає момент надходження ресурсів у час фактичної потреби, що може звести складські запаси до нуля, а відтак зменшення капітальних та поточних витрат на їх утримання. Однак, навряд чи можна це цілком віднести на зміну принципів чи підходів. Скоріше це є поштовхом для зміни структури перебігу процесів, тобто точність і своєчасність функціонування всіх систем управління виробництвом, постачанням матеріалів, готових виробів.

Отже, стратегія тісного зв'язку постачальників з підприємством є реакцією на зростаючі вимоги до здатності постачати та реакцією на зростаючі ж ризики в умовах скорочення життєвих циклів, індивідуалізації тощо. Оскільки з економічної доцільності стратегія виробництва «точно, своєчасно» є не придатною абсолютно для всіх матеріалів і закупівельних частин, тому насамперед вона повинна застосовуватися для частин, що широко використовуються та мають велику вартість або обсяг

Реалізація принципу «точно, своєчасно» передбачає три етапи. Перший етап охоплює завершення межевої угоди з постачальниками і ґрунтується на аналізі та плануванні потужності на період 1-2 роки, яка має переглядатися, наприклад, кожні 6 місяців. Другий етап передбачає встановлення вимог до постачальників і реалізацію заходів з їх досягнення. Третій етап стосується зобов'язань покупця протягом узгодженого терміну приймати певну кількість матеріалів, товарів у відповідні терміни та місця постачання. Інтерпретація наслідків та умов ефективної реалізації принципу «точно, своєчасно» подана в табл. 2.3.

Таблиця 2.3. Наслідки та умови ефективної реалізації принципу постачання «точно, своєчасно»

Наслідки	Умови
«pro»	«contra»	1. Інтегрований інформаційний зв'язок «постачальник-виробник». 2. Максимально високий рівень сервісу постачальника. 3. Максимально висока надійність щодо якості в постачанні. 4. Максимально висока точність постачання. 5. Достатньо висока реальність прогнозу вимог замовника. 6. Наявність інфраструктури реальної і віртуальної взаємодії та спілкування. 7. Високе логістичне ноу-хау учасників кооперації.
1. Зниження витрат формування і складування запасів. 2. Визначення «вузьких місць в ланцюгу «постачальник-виробник» 3. Створення довіри між постачальниками і виробником	1. Зростання кількості субпостачальників. 2. Збільшення транспортних витрат. 3. Зростання ризику залежності від постачальників

Водночас реалізація принципу «точно, своєчасно» може істотно вплинути на обсяги перевезень, співвідношення транспортних галузей. Однак стримувати його реалізацію можуть такі чинники: необхідність прискореного застосування інформаційної та комунікаційної техніки, необхідність покращання кооперації контрагентів на ринку перевезень (транспортних бірж, центрів перевезень товарів тощо), необхідність інтенсифікації кооперації між різними перевізниками.

Постачання і транспортування. Загалом вплив зміни стратегії постачання та виробництва на сферу перевезень можна подати в такому вигляді (табл. 2.4).

Таблиця 2.4. Вплив стратегій постачання на перевезення

Чинники впливу	Вплив на
	послуги перевезень	структуру перевезень
Зниження глибини виготовлення	++	АТ ++ ЗТ (-) МТ (-)
Принцип «точно, своєчасно»	0	АТ ++ ЗТ (-) МТ (-)
Змінені стратегії постачання		АТ ЗТ? МТ
Зменшення кількості прямих постачальників	-	АТ ЗТ? МТ
Концентроване джерело постачання	-	АТ ЗТ? МТ
Модульне джерело постачання	?	АТ + ЗТ (-) МТ (-)
Глобальне джерело постачання	+	АТ - ЗТ + МТ + ПТ +
Регіональне джерело	+	АТ + ЗТ - МТ -
Позначення: ++ - явний (-) - зменшення може бути АТ - автомобіль- приріст; усунуте при покращанні ний транспорт; + - приріст; структури послуг; ЗТ - залізничний 0 - відсутність? - неможливе підтвер - транспорт; впливу дження впливу без МТ - морський - - зменшення подальших досліджень; транспорт; ПТ - повітряний транспорт.

Подані можливі зміни в сфері перевезень ініціюють посилення кооперації в транспортному секторі, яка передбачала б системну інформатизацію інфраструктури перевезень, попиту і пропозиції транспорту, пошуку вантажів, актуальних повідомлень про перевезення тощо, а відтак і інтеграцію систем управління перевезеннями.

Отже, поширення процесів глобалізації економіки супроводжується поглибленням спеціалізації виробництва і розподілу товарів і послуг, а відтак істотним ускладненням в просторово-часовій площині трансформації фізичних (товарно-матеріальних) потоків і потоків інформації. Посилення названих тенденцій ставить нові вимоги перед логістикою - її раціоналізацію з метою зменшення сукупних витрат та витрат ризику при гарантуванні високого рівня сервісу поставок. Зростаюча відповідальність логістики генерує впровадження сучасних систем постачання, побудованих за принципом оптимальної концентрації джерел постачання, однак це ставить додаткові вимоги до транспортної сфери загалом та до кожного виду транспорту зокрема, порушуючи існуюче співвідношення «статус-кво».

Зауважимо ще одну складову ефекту глобалізації - уникнення витрат на «хист продукції від підробок (фальсифікації): масова стандартизація продукції глобальних фірм забезпечує найнижчі витрати її виробництва, тому будь-яке інше підприємство не зможе забезпечити таку низьку собівартість, а, отже, буде задушене продавати свою продукцію за вищою ціною, щоб забезпечити необхідну рентабельність капіталу. Відтак, за наявності глобальної дистрибуції така організація буде програвати в аспекті цінової конкуренції глобальній фірмі

Іншою характеристикою мегатенденцій, що має безпосередній вплив на протікання логістичних процесів, є індивідуалізація попиту на товари чи послуги як відображення сучасних змін на ринку щодо індивідуалізації вимог до ціни та якості продукту, часу та еластичності виконання замовлення тощо. Це означає, що посилюється тенденція до індивідуального замовлення на товари і послуги, не стандартного, а специфічного виконання замовлень, проектів тощо.

На перший погляд, така тенденція створює антистимули, діючи в протилежному від стандартизації напрямі, генеруючи процеси деспеціалізації. Однак стратегічний аналіз показує, що цього можна уникнути, якщо індивідуалізацію «відтягнути» на більш пізні стадії виготовлення продукту чи надання послуги, стандартизувавши виконання попередніх стадій. Для виробництва це означає стандартизацію виготовлення складових частин кінцевого виробу. У сфері надання логістичних послуг стандартизації підлягають всі проміжні ланки процесу дистрибуції товарів в напрямі поглиблення спеціалізації учасників логістичного процесу, однак на кінцевій ланці - у контакті з кінцевим споживачем - підхід строго індивідуальний. Загалом можна стверджувати, що будь-якому споживачу має бути доступний «стандартний» пакет виробів і послуг, однак певній їх частині окрім стандартного може бути наданий (на замовлення) і «індивідуальний» набір виробів і послуг.

Очевидно, що індивідуалізація попиту значно ускладнює логістичні процеси, передусім транспортно-складські, інформаційні, пакувальні, і це викликає зростання відповідних витрат, а отже, і загальних логістичних витрат. Тому завдяки інтеграції підприємств в логістичному ланцюгу поставок вдається сформувати механізми компенсації зростаючих логістичних (і не тільки) витрат на пізніх стадіях відповідною економією на ранніх стадіях трансформації товарів

Доцільно мати на увазі, що будь-яке індивідуальне виконання замовлення, як правило, є більш цінним для клієнта, ніж стандартне, акумулює більше додаткової користі, тому і реалізується кінцевому клієнту за вищою ціною. А це ініціює відповідне бажання: продати стандартну пропозицію за ціною індивідуальної, отримавши додатковий прибуток. Такі консеквенції змушують виконавців індивідуальних замовлень витрачати додаткові кошти на захист своєї продукції чи послуг від підробок, що істотно впливатиме на загальні витрати.

Заслуговує уваги і те, що індивідуалізація вимог клієнтів, реалізована в сфері дистрибуції (наприклад, для споживчих товарів в закладах роздрібної торгівля), не повинна витратно «лягати» тільки на цю сферу, а рівномірно розподілятися по всьому ланцюгу поставок, передусім стосовно виробників. Це змушує їх також впроваджувати індивідуалізовані логістичні стратегії.

Найбільш очевидною з точки зору впливу на формування логістичних ланцюгів поставок виглядає інформатизація: і як сучасна технологія прийняття логістичних рішень, і як інструмент керування потоком ресурсів в режимі реального часу, і як знаряддя моделювання реальних логістичних процесів з метою прийняття рішень з використанням експертних систем, і як спосіб передачі, перетворення, зберігання та використання інформації, і як універсальний механізм адаптації суб'єктів та видів діяльності до єдиного «регламенту», і як ефективний засіб мультиплікації масштабу. Можна стверджувати, що без таких ефективних інструментів інформатизації, як система автоматичної ідентифікації (АІ) та система електронного обміну інформацією (EDI) були б неможливі існуючі темпи попередніх двох мегатенденцій - глобалізації й індивідуалізації.

Нарешті, екологізація як чергова мегатенденція має пряме відношення і до логістики як в локальному (підвищення вимог органів державної влади до збереження довкілля), так і в глобальному розумінні (збільшення кількості і відстаней транспортування матеріальних ресурсів). Уряди цивілізованих країн мають гарантувати безпечне для довкілля захоронення та зберігання відходів, повторне їх використання, утилізацію відпрацьованої продукції, тари, упаковки тощо, що викликає значне зростання відповідних витрат. Тому так важливо знайти місце редукції цих чи субституційних витрат. Найбільше шансів для цього можуть надати створювані ланцюги поставок, у межах яких можна реалізувати концепцію рециклінгу, удосконалити систему пакування (уніфікація, повторне використання тощо), оптимізувати транспортну складову логістичних витрат. З погляду глобальної екологізації ідентифікується конфлікт цілей (trade off) отримання ефекту масштабу із цілями зменшення транспортного навантаження на кінцевий продукт. Враховуючи, що левова частка транспортних послуг здійснюється автомобільним транспортом, який є основним чинником забруднення навколишнього середовища, стає очевидним, що глобалізація, підвищуючи транспортомісткість кінцевої продукції за рахунок збільшення відстаней переміщення сировини, напівфабрикатів, готових продуктів суперечить в означених аспектах (в логістиці) екологізації.

Очевидно, що прямування до повних ланцюгів поставок проходить через тривалий період безпосередньої міжорганізаційної кооперації. Наведено результати досліджень щодо управління ланцюгом поставок (Supply Chain Manadgment), проведені в СІЛА у 1988 році шляхом анкетування 544 транспортних і логістичних підприємств. Ці дослідження дозволили дійти таких висновків:

* партнерська форма співпраці стала у 80-х роках найбільш значущим чинником;

* диспозиційність, точність, а також якість обмінюваної інформації становлять найважливіший вимір сервісу поставок у зв'язках між підприємствами-кооперантами;

* у процесі кооперації підприємств спостерігається позитивний тренд до збагачення та диференціації пропозиції послуг (сервісу) з боку підприємств та інституцій, що надають логістичні послуги.

Автори також наводять в результати досліджень, які проводились у 1991 році в СІЛА серед більш ніж 400 логістів-практиків і на 57 підприємствах стосовно співпраці в ланцюзі поставок, а саме:

* зменшення кількості транспортних підприємств - 90% відповідей;

* створення підтвердженого угодами партнерства з постачальниками-78%;

* зменшення кількості постачальників - 68%;

* розвиток стратегічних альянсів з постачальниками - 66%;

* створення підтвердженого угодами партнерства з транспортними підприємствами - 63%;

* створення безпосередніх зв'язків з постачальниками - 58%;

* сертифікація постачальників - 55%;

* розвиток стратегічних альянсів з підприємствами, які надають логістичні послуги - 32% відповідей.

Виходячи з викладеного, ефект безпосередньої логістичної кооперації підприємств в ланцюгу поставок може проявитися в отриманні істотних користей як споживачами, так і постачальниками (рис. 2.12.).



Рис. 2.12. Потенційні користі, пов'язані із застосуванням концепцій управління ланцюгом поставок

Таблиця 2.5. Головні риси традиційних логістичних систем і ланцюгів поставок

Чинник	Традиційні системи	Ланцюги поставок
Управління запасами	В одній фірмі	Координація дій в ланцюгу
Потік запасів	Перервний	Неперервний
Витрати	Мінімізовані у фірмі	Ціна продукту у споживачів
Інформація	Контрольована у фірмі	Спільна
Ризик	Сконцентрований на фірмі	Солідарний
Планування	Зорієнтоване на фірму	Об'єднане для ланцюга поставок
Зв'язки між організаціями	Фірма зорієнтована на низькі витрати	Партнерство зорієнтоване на ціну продукту у споживача
Стратегії конкуренції	Insourcing	Outsourcing
Механізм координації	Фізичний	Віртуальний
Об'єкт логістики	Вантажна одиниця	Логістичний продукт

Поширення логістичної кооперації на цілий ланцюг поставок елімінує міжорганізаційні бар'єри для всіх функцій логістичного управління, робить ланцюг поставок «прозорим» від джерела сировини до кінцевого споживача, що створює істотні переваги порівняно із традиційними логістичними системами.

Основні відмінності, що обґрунтовують такі переваги, подані в табл. 2.6.

З таблиці видно, що завдяки цілковитій інтеграції функцій, процесів і засобів в логістичному ланцюгу поставок генеруються істотні позитивні зміни у витратах у півні обслуговування споживача, у конкурентоспроможності.

Рис. 2.13. Прямування до інтегрованого ланцюга пропозиції

В окремих джерелах дослідники вводять синонім до ланцюга поставок - ланцюг пропозиції. Як приклад ефективного створення логістичного ланцюга пропозиції наводиться організація підприємств компанії «Apple Computers», в якій 93% ціни типового комп'ютера Аррlе становлять витрат» закупівлі частин в постачальників. Процес прямування до інтегрованих ланцюгів пропозиції в поданий за допомогою чотирьох послідовних фаз інтеграції

Покладаючи в основу дефініції логістичного ланцюга поставок (за аналогією із дефініцією логістики) триєдине розуміння, що це, по-перше, філософія управління цілісним потоком в каналі трансформації матеріалів від джерела сировини до кінцевого клієнта, по-друге, стратегічна концепція максимізаціі доданої вартості (цінності) для кінцевого клієнта, по-третє, інтегрована діяльність з ефективного обслуговування кінцевого клієнта, можемо відслідкувати такі стратегічні змінні:

* зміщення площини конкуренції від окремих фірм до цілих ланцюгів поставок;

* управління ланцюгом поставок як єдиним цілим радикально вплине на реакційну здатність та час виконання замовлення, радикально прискорюючи процеси проектування, виробництва і дистрибуції товарів;

* управління ланцюгом поставок видозмінює стратегію управління якістю, розширюючи її сферу зацікавлення поза виробничі межі вимогами кінцевого клієнта щодо рівня обслуговування;

* в логістичному ланцюгу поставок уможливлюється істотна редукція рівня запасів як за рахунок їх цілісної оптимізації, так і за рахунок повноцінне заміни частин цих запасів своєчасною інформацією, що підвищить і рентабельність капіталу;

* управління ланцюгом поставок видозмінює системний підхід до оптимізації організації в напрямку поглиблення спеціалізації за рахунок логістичного outsourcing, обмеження числа перевізників, укрупнення постачальників тощо.

2.3 Пропозиції, що до створення логістичної схеми постачання на підприємстві

Для створення логістичної схеми постачання на підприємстві, розглянемо логістичний збутовий ланцюг: методику та етапи її створення.

Виробник і споживач є початкову і кінцеву точки руху матеріальних потоків в системі збутової логістики. Ці два елементи зв'язані між собою розподільним каналом. Розподільний канал - це частково впорядкована безліч суб'єктів, що здійснюють доведення матеріального потоку від джерела генерації (продуцента) до місця призначення (споживача). Множина, про яку йде мова, є частково впорядкованою до тих пір, поки не визначаються конкретні учасники (суб'єкти) і ланки (пункти трансформації) процесу просування матеріального потоку від продуцента до споживача. Коли це відбувається, логістичний канал приймає вид логістичного ланцюга.

Таким чином, логістичний збутовий ланцюг (ЛЗЛ) - це впорядкована (оптимізоване) безліч суб'єктів, що здійснюють доведення матеріального потоку від джерела генерації (продуцента) до місця призначення (споживача).

Слід підкреслити, що в збутовій логістиці оптимізація ланцюгів просування матеріального потоку є ключовим (і одночасно найскладнішим) управлінським рішенням, яке найбезпосереднішим чином впливає на все інші рішення, пов'язані з управлінням потоковими процесами.

Методика проектування будь-якого процесу грунтується на первинному виборі послідовності дій з подальшим наповненням цих дій організаційними, обмежувально-цільовими, оптимізаційними і інформаційними рішеннями.

Структура процесу формування ЛЗЛ базується на традиційному алгоритмі процесу ухвалення управлінських рішень, який включає організаційну фазу (пов'язану з аналізом тієї, що діє і проектуванням бажаного збутового ланцюга) і експлутационную (моніторинг процесу функціонування сформованого ланцюга). Іншими словами, організаційна фаза включає стадії передпроектної підготовки і безпосереднього проектування, а експлуатаційна фаза концентрується в стадію впровадження.

Основними процедурами, що реалізовуються на стадії передпроектної підготовки, є ідентифікація діючої збутової мережі і укрупнена побудова ідеальної. Ідеальна мережа відрізняється від реальної відсутністю системи обмежень, чинників і умов, які мають місце насправді щодо конкретного об'єкту дослідження.

На практиці формування системи збуту відбувається найчастіше методом проб і помилок. Нерідко організації кидають всі сили на пошук якого-небудь нестандартного рішення, ефективність якого виявляється зрештою невисокий.

Проте існує апробований підхід до формування системи каналів, який не тільки значно полегшує креативну частину процесу, але і дозволяє комплексно усесть вимоги конкретного споживача. Він полягає в превентивному побудова ідеальної системи каналів.

Для цього в нижньому рівні системи позиціонується типові вимоги суб'єкта до постачальників даного виду продукції або послуг, наприклад низька ціна на ринку, здатність надати кредит, здатність оперативно доставляти невеликі партії товару, надання консультацій по установці і використанню і т.д.

Потім визначається сукупність постачальників, які можуть найкращим чином задовольнити дану потребу. Припустимо, швидку доставку невеликих партій може забезпечити посередник, що знаходиться в тому ж регіоні, що і клієнт. А споживач, який шукає найнижчу ціну, швидше за все не потребує додаткових послуг, а готовий самостійно дзвонити виробнику товару. Таким чином, поступово вимальовувалася система каналів, яка ідеально і адекватно відповідає потребам всіх значущих груп покупців.

Надзвичайно важливим етапом є порівняння ідеальної структури з тією, що реально існує, а також формулювання і аналіз специфічних умов ринку, державних і інших обмежень, які утрудняють функціонування ідеальної системи. Очевидно, що ефективність реального збутового ланцюга тим вище, чим більше співпадають варіанти схем. Якщо ж ідеальна система ідентична такою, що реально існує, то, ймовірно, напрями вдосконалення слід шукати в організаційних механізмах взаємодії усередині каналів, в підвищенні кваліфікації персоналу збутової мережі на різних рівнях горизонтальної і вертикальної ієрархії.

Передпроектна підготовка завершується розробкою завдання на проектування, в якому укрупнено висловлюються і обгрунтовуються основні проектні заходи.

Стадія проектування включає наступні етапи розробки логістичного збутового ланцюга (ЛЗЛ):

- ідентифікація продуцентів і споживачів матеріального потоку;

- вибір типу і основних характеристик каналів збуту (селективного або ексклюзивного, потужності каналу, його ширина, довжини і т.д.);

- визначення рівнів каналу;

- формування маршрутів руху матеріального потоку;

- організационно - правові взаємостосунки учасників ЛЗЛ;

- економічне обгрунтування ЛЗЛ.

Очевидно, що перераховані етапи базується на аналітичні і методологічних чинників, до яких відносяться в першу чергу макроекономічних умов зовнішнього середовища (ринок праці і капіталу, рівень інфляції, конкуренція, законодавство і ін.) і логістичні стратегії продуцентів і споживачів матеріального потоку.

Визначальними моментами (так званими репернимі крапками) процесу формування ЛЗЛ є:

- вибір посередників (рівнів ЛЗЛ);

- визначення критеріїв оптимальності і обмежень ЛЗЛ.

Вибір рівнів ЛЗЛ вимагає первинного вироблення показників їх оцінки. Слід підкреслити, що оцінка може проводитися як на рівні продуцента товарно-матеріального потоку, так і на рівні пункту трансформації або будь-якої іншої ланки ЛЗЛ.

Охорона праці

Виробнича діяльність - одна з основних форм активності людини. Всі положення БЖД цілком відносяться до сфер виробництва, знаходячи тут конкретність і визначеність. БЖД в умовах виробництва називають «охороною праці».

Охорона праці вирішує конкретний круг проблем, що відносяться до умов праці, а саме: ці умови не повинні заподіювати шкоду здоров'ю людини. Кінцевим слідством несприятливих умов праці є виробничий травматизм і професійні захворювання.

Основним методичним напрямом в профілактиці травматизму і профзахворювань є встановлення причин і розробка методів і засобів захисту.

Стало фактом, що техніка і технологія, володіючи високим гуманістичним потенціалом, надають несприятливу дію на здоров'я людини, можуть стати джерелом аварій і катастроф.

Охорона праці - це, перш за все, організація, де велике значення належить реалізації принципів забезпечення безпеки.

Аналіз умов праці

Об'єктом дослідження є виробниче підприємство, яке має наступні параметри:

довжина 6 м;

ширина 4 м;

висота стелі 3 м.

У міру небезпеки поразки електричним струмом згідно ГОСТ 12.1.013-78 відноситься до приміщень без підвищеної небезпеки, підприємство розташоване на 2-му поверсі 4-х поверхової шлакоблочного будівлі. У приміщення є два вікна розміром 1,8x2,1 (загальна площа 7,56 м²) двері шириною 0,8 м і заввишки 2,1 м відкривається назовні. У приміщенні розміщено 3 робітників місця, оснащених ПЕВМ: потужністю з периферією 0,3 кВт, також в лабораторії є принтер струменевий споживана потужність не більше 65 Вт.

У даному приміщенні трифазна четирехпроводная з глухозаземленной нейтраллю мережа напругою 380/220 В, частотою 50 Гц. Оскільки роботи в приміщенні проводяться сидячи і супроводжуються незначною фізичною напругою з енерговитратами до 120 ккал/ч, то вони відносяться до категорії легких фізичних робіт 1а по ГОСТ 12.1.005-88.

Приміщення можна охарактеризувати таким чином: сухе з відносною вологістю до 60%, з токонепроводящимі полою і з неструмопровідним пилом, температура повітря не більше 30 0С, батареї центрального опалювання закриті дерев'яними гратами.

Для приміщення з ЕОМ шкідливими і небезпечними виробничими чинниками є:

а) фізичні:

підвищена температура повітря робочої зони;

недостатня освітленість робочої зони (травматизм, захворювання очей);

підвищене значення напруги в електричній мережі (загроза поразки електричним струмом);

б) психофізіологічні:

розумове перенапруження (стрес і супутні хвороби);

монотонність праці (підвищена стомлюваність);

мікроклімат (вологість, температура, тиск, повітря), освітлення (штучне і природне).

Проаналізувавши шкідливі чинники видно, що найбільш згубний вплив робить підвищена температура.

Техніка безпеки

Вимоги безпеки до початку робіт

У зв'язку із застосуванням електроустаткування вимоги техніки безпеки відносяться до електробезпеки.

Заземлення конструкцій будівлі, що знаходяться в приміщенні (батареї опалювання, водопровідні труби, кабелі із заземленим відкритим екраном і ін.), захищені діелектричними щитками і сітками від випадкового дотику. Для захисту людей від поразки електричним струмом в приміщенні прокладена шина заземлення перетином 120 мм² за правилами пристрою електроустановок ПУЭ-85. Шина сполучена із заземленням первинного джерела живлення - трифазної мережі 380/220В частотою 50 Гц [10].

Лінія електромережі для живлення комп'ютерів, периферійних пристосувань виконана як окрема групова трехпроводная мережа, шляхом прокладки фазного, нульового робітника і нульового захисного провідників. Підведення живлячої напруги виконане кабелем КРПГ 4ґ25 мм². Електропостачання всіх споживачів здійснюється через головний розподільний щит МРЩ-4 від різних трансформаторів по кабельній лінії трифазної мережі 380/220В з глухо-заземленою нейтраллю. Захистом від перевантажень і струмів короткого замикання служать пристрої на щиті: автомати А 3163; запобіжники з плавкою вставкою ПМ-2. Освітлювальна проводка виконана дротом марки АППВ 2ґ2.5 мм².

Плити знімної підлоги трудновозгораємиє з межею вогнестійкості не менше 0,5 години. Покриття плит виконане з матеріалів, що не виділяють при горінні шкідливих токсичних речовин і газів, сприяючих корозії.

Нульовий захисний провідник використовується для занулення електроприймачів. Використання нульового робітника провідника як нульовий захисний провідник забороняється. Нульовий захисний дріт прокладається від стійки групового розподільного щита, розподільного пункту до розеток живлення. Не допускається підключення на щиті до одного контактного затиску нульового робітника і нульового захисного провідників.

Контроль ізоляції необхідно проводити з періодичністю не рідше 1 раз на рік на ділянках «фаза-фаза», «фаза-нуль», «фаза-нульовой захисний провідник». Величина опору не менше 500 кОм на фазу.

Штепсельні з'єднання і електророзетки, окрім контактів фазного і нульового робітника провідників, мають спеціальні контакти для підключення нульового захисного провідника.

Є неприпустимим:

експлуатація кабелів і дротів з пошкодженою або такою, що втратила захисні властивості за час експлуатації ізоляцією;

застосування саморобних подовжувачів, не відповідних вимогам ПУЭ до переносних електропроводок;

застосування для опалювання приміщення нестандартного (саморобного) електронагрівального устаткування або ламп розжарювання;

використання пошкоджених розеток, разветвітельних і сполучних коробок, вимикачів і інших електровиробів.

Інструктаж по техніці безпеки проводиться відповідно до ДНАОП 0.04-4.12-94, реєструється в журналі двічі в рік.

Виробнича санітарія і гігієна праці

Відповідно до нормативних документів ДНАОП 0.00-1.31-99 на одного працює об'єм приміщення лабораторії повинен бути не менше 20 м³, а площа частини приміщення, вигородженого стінами або перегородками, не менше 6 м².

Організація робочого місця в кабінеті відповідає ГОСТ 12.2.032-78. Меблі (столи, стільці) відповідають ГОСТ 2188-76.

Під час проведення робіт рекомендується не рідше, ніж через 45 хвилин робити 10-15 хвилинні перерви. Це пов'язано із специфічною роботою на ЕОМ, оскільки може наступити деяке перенапруження зір і загальмованість реакції.

Під метеорологічними умовами робочого середовища, згідно ГОСТ 12.1.005-88, розуміють поєднання температури, вологості і швидкості руху повітря.

Великий вплив на мікроклімат в приміщенні лабораторії роблять джерела тепла. Для підтримки параметрів повітряного середовища в допустимих межах, що забезпечують надійну роботу ЕОМ, тривале зберігання носіїв інформації і комфортні умови для обслуговуючого персоналу, застосовуються установки кондиціонування повітря (УКВ). У приміщенні виділяється більша кількість теплоти, чим в адміністративних приміщеннях, тому УКВ, обслуговуючі приміщення з ЕОМ, протягом всього року працюють тільки на охолоджування

Для забезпечення встановлених норм мікрокліматичних параметрів в лабораторії використовується автоматичне регулювання УКВ, спосіб якого залежить від конструкції УКВ.

Для забезпечення нормальних параметрів мікроклімату застосовуються кондиціонери.

Розрахунок іонізуючого випромінювання

Іонізуюче випромінювання - будь-який вид випромінювання, при взаємодії якого з середовищем утворюються різнополярні електричні заряди. Під впливом іонізуючих випромінювань в організмі відбувається гальмування функцій кровотворних органів, порушення нормальної здатності згущуватися кров і збільшення крихкості судин, розлад діяльності шлунково-кишкового тракту, виснаження організму, зниження його опірності інфекційним захворюванням.

На сьогодні монітори на базі електронно-променевих трубок (ЭЛТ) завдяки найбільш відпрацьованій технології виготовлення продовжують залишатися основним джерелом відображення інформації і знаходять своє застосування в різних сферах діяльності. Очевидно, що в моніторі (дисплеї) може бути декілька видів іонізуючого випромінювання, частина яких значно ослабляється конструкцією екрану ЭЛТ. Визначити ступінь небезпеки від іонізуючого випромінювання найпростіше шляхом проведення експериментальних вимірів, за допомогою лічильника Гейгера.

Заміряємо природний фон (Єф₎ при вимкненому моніторі, після чого визначаємо середнє арифметичне значення рівня фону, враховуючи погрішність. Значення на лічильнику Гейгера складає 0,18 бер. Далі при включеному моніторі, при безпосередній близькості до екрану (10 см) і після знаходження середнього значення (враховуючи погрішність), пришли до результату, що значення на лічильнику складає 1,30 бер.

Вивчивши всі відстані від очей користувачів до моніторів, з'ясували що середня відстань складає 50 см. При цьому значення іонізуючого випромінювання складає 0,90 бер. Чисті випромінювання: а) при безпосередній близькості (10 см) складає 1,30-0,18=1,12(бер); би) при допустимій середній відстані (50 см) складає 0,9-0,18=0,72(бер).

Природна активність випромінювання має характер альфа-, бета-, гамма-випромінювань. Оцінити характер випромінювання можна по його проникаючій здатності. Тобто мінімальною проникаючою здатністю володіє випромінювання, що складається з крупних частинок. У перебігу проведеного досвіду з'ясували, що чим більше відстань від очей користувача до монітора, тим менша дія випромінювання, і відповідно навпаки, чим менша відстань, тим сильніше дія випромінювання. Але навіть при мінімальній відстані (0 см) випромінювання не перевищує санітарні норми.

Цивільна оборона

Техногенний, екологічний і природний стан України рік від року стає все складнішим, росте його негативний вплив на населення і навколишнє середовище. Тому на Україні з отриманням незалежності, враховуючи досвід економічно розвинених країн, було почате законодавче оформлення Цивільної оборони, як державної системи органів управління і сил для організації і здійснення заходів для захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій.

При розробці Закону України «Про Цивільну оборону України» і «Положення про ГО України» акцентувалася увага на досягнення наступних напрямів:

- Закон і Положення повинні враховувати світовий досвід здійснення заходів по Цивільній обороні і повною мірою відповідати Женевській (1949г.) Конвенції «Про захист жертв війни»;

- відповідність системи захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій умовам, потребам і можливостям держави;

- відповідність організаційної структури створюваної системи, конституційному змісту державної виконавчої влади і прийнятому законодавству України з питань оборони, державної безпеки і надзвичайного положення;

- забезпечення високої реальної готовності органів управління, сил Цивільної оборони.

Ухвалення Закону «Про Цивільну оборону України» є слідством роботи фахівців штабів Цивільної оборони на чолі з штабом ГО України і зацікавлених міністерств і відомств Після видавництва його в періодичних виданнях 6 березня 1993 року Закон набув чинності.

Систему Цивільної оборони складають:

- органи виконавчої влади всіх рівнів, в компетенцію яких внесені функції, пов'язані з безпекою і захистом населення, попередженням, реагуванням і дією в надзвичайних ситуаціях;

- органи щоденного управління процесами захисту населення у складі міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, керівництва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності;

- сили і засоби, призначені для виконання завдань ГО;

- фонди фінансових, медичних і матеріально-технічних ресурсів, що передбачаються на випадок надзвичайних ситуацій;

- системи зв'язку, сповіщення і інформаційного забезпечення;

- Центральний орган виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій і у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи;

- курси і учбові установи по підготовці і перепідготовці фахівців і населення з питань ГО;

- служби ГО.

Пожежна безпека

Пожежа - це неконтрольований процес горіння поза спеціальним вогнищем, що завдає матеріального збитку. Для виникнення горіння необхідна наявність 3-х чинників одночасно: горючої речовини; достатньої кількості кисню, повітря або іншого окислювача; теплового імпульсу (джерела займання). Основними причинами виникнення пожеж є:

несправність теплових агрегатів, технологічного устаткування, електричних установок (мереж, приладів освітлення, електродвигунів);

порушення правил зберігання матеріалів, сировини;

необережне поводження з вогнем;

вибухи газових і пилоповітряних сумішей;

розряди статистичної і атмосферної електрики;

порушення герметичності устаткування і трубопроводів на вибухонебезпечних і пожароопасних ділянках виробництва;

порушення правил ведення вогняних робіт.

Необхідно знати всі засоби пожежогасінні і уміти практично приводити в дію і не допускати порушень правил пожежної безпеки.

На території виробничих підприємств забороняється розводити багаття, користуватися відкритим вогнем. Сміття, невживані матеріали необхідно видаляти в спеціально відведені для цього місця. Не дозволяється захаращувати проходи, виходи, коридори і драбини різними предметами і устаткуванням. Куріння вирішується тільки в спеціально обладнаних для цього місцях, що мають бачки з водою для недопалків і напису «Місце для куріння».