Управління ціновою політикою підприємства

ФВ = 25500 грн.

Тоді змінні витрати:

ЗВ = 48180 - 25500 = 22680 грн.

Розрахована у грошовому вираженні точка беззбитковості дорівнює:

ТБЗ = ФВ / (1 - ЗВ/ВД) = 25500 / (1 - 22680 /52316) = 45014 грн.

Або у натуральному вираженні:

ТБЗн = ТБЗ / Цплан = 45014 / 237,8 = 190 замовлень

Що є меншим за очікуваний обсяг продаж - 220 замовлень.

Питомий маржинальний прибуток:

МП = Цплан - ЗВ/220 = 134,7 грн.

Показник безпеки для продаж за плановою ціною Цплан:

ПБ = (ВД - ТБЗ) / ВД = (52316 - 45014) / 52316 = 14,0%

Що означає ризик, оскільки планова ціна всього на 14,0% перевищує точку беззбитковості. Нормативний показник безпеки - 30% [21, c.170] Таким чином, у підприємства є незначні резерви для зниження ціни. Тому необхідно відшукати можливості для зниження витрат, особливо їх постійної частини.

Зниження цін на ринку, на якому обсяг продажу товарів є стабільним, виправдано лише за умови, що витрати фірми нижчі за витрати конкурентів. Іноді зниження цін може йти до рівня, нижчого собівартості продукції конкурентів. Але воно виправдано лише в критичних ситуаціях, коли є загроза втрати певної частки ринку. В довгостроковому плані (стратегії) зниження цін обов'язково повинно бути результатом зниження собівартості продукції.

Таким чином, запланована ціна 237,8 грн. є

— нижчою за ціну найнебезпечнішого конкурента (на 2,2 грн . або 0,9%);

— такою, що забезпечує плановий обсяг продаж на рівні, вищому за точку беззбитковості (220 проти 190 замовлень);

— але неприйнятною з точки зору рентабельності продаж (8,6%) і ризиковою (показник безпеки 14,0%).

Зниження цін стає доцільним лише за умови зниження собівартості послуг.

Пропозиції щодо оптимізації системи управління адміністративними витратами, що були надані нами в розділі 3.1 даної роботи, якраз сприяють необхідному зниженню собівартості, а отже є підґрунтям для впровадження нової цінової політики. За проведеним аналізом оптимізація системи управління адміністративними витратами забезпечує зниження собівартості послуг на 26,6%.

Зниження адміністративних витрат приводить до зменшення постійних витрат підприємства в розрахунку на дану групу послуг:

ФВ* = ФВ*(100-26,6)% - 1248600*45%/5,0 =

25500*97,2%-11237 = 13549 грн.

що, в свою чергу, веде до зміни точки беззбитковості:

ТБЗ* = ФВ* / (1 - ЗВ/ВД) = 13549 / (1 - 22680 /52316)

= 23918 грн.

Показник безпеки продаж при цьому складатиме:

ПБ* = (ВД - ТБЗ*) / ВД = (52316 - 23918) / 52316 = 54,3%

тобто ризиковість продажів суттєво знижується, ризик неприбутковості діяльності стає мінімальним (ПБ* > 30%).

3.3. Сегментація ринку споживачів-фізичних осіб для визначення особливостей цінової політики на кожному із сегментів

Одним із ринків для ТОВ «Едемо» є ринок споживачів - фізичних осіб, що володіють крупними майновими комплексами. У сучасних умовах сегментація ринку для фірми виступає як один з головних методів конкурентної боротьби.

Сегментація ринку - це систематизований процес виділення груп споживачів (сегментів) з метою посилення конкурентних позицій компанії. Підставою для проведення сегментації ринку є результати заздалегідь проведених маркетингових досліджень споживчих мотивацій. Вибір сегмента ми здійснювали на основі демографічного і психографічного критеріїв (табл.3.5)

Таблиця 3.5

Первинна сегментація споживчого ринку

Критерії	Перемінна	Значення	Особливості ринкової поведінки	Особливості комплексу маркетингу
Демографічний	Вік	25-35 років	Економія часу	Дистри буція	Мережа дистрибуції
		35-55 років	Сприйняття якості, користі	Послуга	Рекламна компанія
	Прибут-ки	Середні	Поєднання „якість + ціна"	Послуга, ціна	Вдосконалення мережі постачання і спектру пропозиції
		Нижче середніх	Економія коштів	Послуга, ціна	Зниження цін
		Вище середніх	Особливі вимоги до надійності і комплексності послуг	Послуга , ціна	«Зняття вершків»
Психографічний	Стиль життя	Прагматики	Сприйняття користі	Послуга	Вдосконалення спектру пропозиції
		Естети	Пошук оригінальних ідей	Послуга	Пропозиція нових послуг

Розглянемо структуру споживання послуг ТОВ «Едемо» за різними сегментами споживачів (табл.3.6).

Таблиця 3.6

Опис профілів ринкових сегментів (за результатами маркетингового опитування в 1 кварталі 2005 р.)

Сегмент	Особливості ринкової пове-дінки	Особливості комплексу маркетингу	Вартісне вираження
			грн.	%
Споживач віком 25-35 років	Економія часу	Дистрибуція	847 263	35
Споживач віком 35-55 років	Сприйняття якості, користі	Послуга	1 331 406	65
Всього:	2 420 765	100
Середні доходи	Поєднання «якість + ціна»	Послуга, ціна	1 694 526	70
Нижче середніх	Економія коштів	Послуга, ціна	217 868	9
Вище середніх	Особливі вимоги до надійності і комплексності послуги	Послуга, ціна	508 361	21
Всього:	2 420 765	100
Прагматики	Сприйняття користі	Послуга	1 742 951	72
Естети	Пошук оригінальних ідей	Послуга	919 891	28
Всього:	677 814	100

Отже, цільова аудиторія, або аудиторія на яку сьогодні необхідно орієнтуватися підприємству, має такі риси:

- середній рівень прибутків;

- вік від 35 до 55 років;

- бажання мати корисну і якісну послугу за розумну ціну.

Натомість, не можна нехтувати інтересами інших сегментів ринку, котрі також замовляють послуги фірми. Таким чином, можна формувати наступний рейтинг сегментів споживання (табл.3.7)

Таблиця 3.7

Підсумкова таблиця рейтингу основних сегментів споживачів послуг ТОВ «Едемо» на ринку м. Києва

Рейтинг	Вік	Рівень прибутків	Вимоги до товару	Частка ринку ТОВ «Едемо»
1	35-55	Середній	Якість+ціна, Корисність	25%
2	35-55	Вище середнього	Надійність і комплексність	15%
3	25-35	Нижче середнього і середній	Економія часу і коштів	10%

На нашу думку, всі виділені сегменти доцільно розвивати і в подальшій діяльності, але необхідно застосовувати спеціальні команди менеджерів для сегментів 2 і 3, оскільки їх цільові характеристики дуже відрізняються і споживач може невірно оцінити асортимент та імідж фірми і не здійснити замовлення.

Отже, згідно з проведеною сегментацією спеціалізація надання послуг ТОВ «Едемо» повинна мати наступний вигляд:

— спеціалізація «А» - сегменти 1 і 2 для споживачів віком 35-55 років з середніми і вище середніх прибутками (40% ринку фірми);

— спеціалізація «В» - сегменти 1 і 3 для споживачів віком 25-55 років з середніми і нижче середнього прибутками (35% ринку фірми).

За нашими оцінками врахування особливостей поведінки споживачів дозволить отримати додаткові 10% доходів від реалізації за рахунок формування у них відчуття «своєї фірми» і поширення інформації серед інших представників виділених груп. Додатковий дохід складатиме:

?Д_{сегмент} = 9567,5*10% * 50% = 478,4 тис.грн.

Крім того необхідно врахувати зниження ризику помилкового вибору сегмента ринку, рівень втрат від якого оцінено в розмірі 25 тис. грн. на місяць при ймовірності реалізації Р₀ = 0,4. На нашу думку, постійне проведення моніторингу споживачів за запропонованою методикою дозволить знизити ймовірність реалізації даного ризику до Р = 0,1, що відповідає зниженню ризикових втрат:

?Р_{сегмент} =25*12*(0,4-0,1) = 90 тис. грн. на рік.

Таким чином загальний економічний ефект від врахування проведеної сегментації ринку споживачів - фізичних осіб складає 568,4 тис. грн.

3.4. Оптимізація асортименту на основі прийнятих цінових рішень

Цінова політика тісно пов'язана з іншими сторонами управлінської діяльності: асортиментною політикою, управлінням запасами, основними фондами, витратами в цілому тощо.

Проілюструємо взаємозв'язок цінових рішень з рішеннями щодо оптимізації асортименту і постачання сировини. Для цього проведемо аналіз оптимального обсягу замовлень на послуги охорони офісів і складів при продажі за плановими цінами (230 і 240 дол.) і забезпеченні ресурсами за одне замсовлення. Вихідні дані представлені в табл.3.8.

Таблиця 3.8

Вихідні дані для визначення оптимального асортименту виробництва для прийнятих рішень щодо ціни і наявних ресурсів

Нехай Х1 - кількість заявок на охорону офісів, Х2 - кількість заявок на охорону складів.

Функція оптимуму (обсяг реалізації): F = 230 ·X1 + 240 · X2 > max

Ресурсні обмеження задачі оптимізації:

12 ·X1 + 14 · X2 ? 3000

7 ·X1 + 9 · X2 ? 2000

1,5 ·X1 + 2,8 · X2 ? 500

Оптимальний асортимент відповідає точці А на діаграмі, рис.3.3.

Для точного пошуку оптимального плану необхідно розв'язати систему рівнянь:

Розв'язуючи за методом Крамера, маємо:

Отже, оптимальна структура виробництва: 111 заявок на охорону офісів і 119 - охорону складів, що приносить максимально можливий доход:

F = 230 •111 + 240•119 = 54090 грн.

Рис.3.3. Графічний розв'язок задачі оптимізації

Витрати ресурсів:

12 •111 + 14•119 = 2998 грн;

7 •111 + 9•119 = 1848 грн.

1,5 •111 + 2,8•119 = 499,7 грн

Разом: 5345,7 грн. або 9,9% валового доходу.

Таким чином, запропонована методика дозволяє проводити оптимізацію асортименту наданих послуг і забезпечення ресурсів на основі прийнятих цінових рішень.

В розглянутому прикладі для планових цін 230 грн. за охорону офісів і 240 грн. за охорону складів була знайдена оптимальна структура забезпечення ресурсів «трудові ресурси : матеріальні ресурси : грошові ресурси - 3000 грн : 1850 грн : 50 грн 0» і оптимальний асортимент виробництва «офіси : склади - 111 : 119 заявок». При цьому максимізований валовий доход складає 54090 грн.

В результаті впровадження в життя запропонованих заходів із оптимізації управління витратами, методики ціноутворення і сегментації ринків ТОВ «Едемо» може отримати наступні економічні вигоди.

— лімітування адміністративних витрат на рівні 55% від чистого доходу дозволить отримати додатковий доход: ?Д = 4305,4 тис.грн. Крім того, ТОВ «Едемо» розширить свою присутність на ринку, що сприятиме позитивним змінам не лише в короткостроковому, а й в довгостроковому періоді.

— зниження ціни на 10 дол. відповідає збільшенню частки ринку на 8,1%;

— за умови зниження операційних витрат підприємство може застосовувати методику ціноутворення на основі аналізу точки беззбитковості. Зокрема, для ціни 237,8 дол. за послугу отримуються наступні параметри: ця ціна є нижчою за ціну найнебезпечнішого конкурента (на 2,2 дол. . або 0,9%), вона є такою, що забезпечує плановий обсяг продаж на рівні, вищому за точку беззбитковості (220 проти 190 замовлень), при зниженні операційних витрат ця ціна в достатній мірі забезпечує вимогу за показником безпеки продаж, котрий при цьому складатиме 54,3%. Тобто ризиковість продажів суттєво знижується, ризик неприбутковості діяльності стає мінімальним;

— сегментація споживачів-фізичних осіб дозволила віділити два основних сегменти для ТОВ «Едемо»: спеціалізація «А» - сегменти 1 і 2 для споживачів віком 35-55 років з середніми і вище середніх прибутками (40% ринку фірми) і спеціалізація «В» - сегменти 1 і 3 для споживачів віком 25-55 років з середніми і нижче середнього прибутками (35% ринку фірми). Ми пропонуємо обслуговування споживачів сегменту «А» спеціальною командою менеджерів, оскільки вимоги цих споживачів є завищеними і вони можуть невірно оцінити асортимент та імідж фірми і не здійснити замовлення;

— врахування особливостей поведінки споживачів-фізичних осіб за рахунок сегментації дозволить отримати додаткові 10% доходів від реалізації за рахунок формування у них відчуття «своєї фірми» і поширення інформації серед інших представників виділених груп. Додатковий дохід складатиме: ?Д_{сегмент} = 478,4 тис. грн.;

— постійний моніторинг ринку споживачів дозволить знизити ризик помилкового сегментування, що відповідає річній економії ?Р_{сегмент} = 90 тис. грн. на рік.

Загальний економічний ефект від запропонованих заходів оцінюється в 4873,8 тис. грн. доходу, що є суттєвим на стадії розширення діяльності ТОВ «Едемо». Крім того, підприємство отримує вигоди не лише в короткостроковому, але й в довгостроковому періоді за рахунок розширення сегментів присутності на ринку та вчасного реагування на зміни попиту при впровадженні сучасних методик ціноутворення.

РОЗДІЛ 4. ОХОРОНА ПРАЦІ

4.1. Вступ

Основним нормативним документом, що регулює питання регулювання і контролю за охороною праці в Україні є Закон України «Про охорону праці» від 14.10.92 N 2695-XII зі змінами і доповненнями. Цей Закон визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваженим ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Згідно із ст..1 Закону «Про охорону праці», охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Законодавство про охорону праці складається з Закону України «Про охорону праці», Кодексу законів про працю України, Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

В законодавстві враховано основні вимоги конвенцій і рекомендацій Міжнародної Організації Праці щодо безпеки і гігієни праці та виробничого середовища, регулювання відносин охорони праці передових промислово-розвинених країнах, досвід охорони праці в Україні.

До державних міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці належать: правила, стандарти, положення, інструкції та інші документи, яким надається чинність правових норм, обов'язкових для виконання.

Поряд із загальними правовими нормами із питань охорони праці система законодавства України про працю містить і спеціальні, спрямовані на забезпечення підвищених гарантій для окремих категорій працівників, зокрема жінок, молоді, інвалідів та працівників, зайнятих на важких, небезпечних та шкідливих роботах.

Розділ про охорону праці входить в зміст колективних угод і договорів, що також сприяє розвитку і поліпшенню забезпечення нешкідливих і здорових умов праці.

4.2. Протипожежна безпека

Протипожежна безпека виробничих об'єктів регламентується Законом України «Про пожежну безпеку», Положенням «Про державний пожежний нагляд», нормативними документами ССБТ, СНиП, правилами пожежної безпеки, затвердженими міністерствами та відомствами.

Забезпечення пожежної безпеки є складовою частиною виробничої та іншої діяльності посадових осіб, працівників підприємств, установ, організацій та підприємців. Це повинно бути відображено у трудових договорах (контрактах) та статутах підприємств, установ та організацій.

Забезпечення пожежної безпеки підприємств, установ та організацій покладається на їх керівників і уповноважених ними осіб, якщо інше не передбачено відповідним договором.

За порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки, створення перешкод для діяльності посадових осіб органів державного пожежного нагляду, невиконання їх приписів винні в цьому посадові особи, інші працівники підприємств, установ, організацій та громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

Основним завданням пожежно-профілактичної роботи в ТОВ «Едемо» є проведення комплексу заходів щодо попередження пожару, забезпечення пожежної безпеки об'єкта. Робота із пожежної безпеки проводиться на підприємствах в двох напрямках: адміністративному і професійному.

Адміністративний напрямок пожежно-профілактичної роботи визначається відповідними документами: правилами, наказами, посадовими інструкціями осіб, що несуть відповідальність за протипожежний режим об'єкта.

На підприємствах адміністративно-технічний персонал зобов'язаний: строго стежити за. дотриманням правил і інструкцій з пожежної безпеки й застосовувати строгі міри відповідальності до порушників; знати пожежну небезпеку застосовуваних у виробництві речовин і матеріалів, а також найбільш пожежонебезпечні процеси й операції й причини можливих пожеж; відповідати за справність і схоронність протипожежних засобів захисту; не допускати до роботи осіб, що не пройшли протипожежний інструктаж; забезпечити проведення занять по пожежно-технічному мінімуму; при виникненні пожежі негайно сповістити про це в пожежну охорону підприємства й міста, при цьому одночасно організувати його гасіння наявними засобами.

Протипожежний інструктаж в ТОВ «Едемо» містить у собі первинні інструктаж і повторний.

Первинний інструктаж проводиться начальником пожежної охорони підприємства з усіма новими працівниками, прийнятими на роботу. Він включає наступні питання: знайомство з протипожежними правилами й інструкціями, що діють на підприємстві, із протипожежним режимом, можливими причинами пожеж і засобами їхнього попередження, із практичними діями у випадку виникнення загоряння або пожежі (використання первинних засобів пожежогасіння, евакуація людей і матеріальних цінностей і т.д.). Проведення інструктажу повинно супроводжуватися показом засобів пожежогасіння й пожежного зв'язку на підприємстві.

Повторний інструктаж проводить особа, відповідальна за пожежну безпеку в цеху, відділі й т.п. Цей інструктаж, проводиться з усіма новими працівниками, прийнятими на роботу, а також при переводі працівників з одного цеху в іншій. У результаті повторного інструктажу працівника знайомлять: з виробничим процесом і встаткуванням, найнебезпечнішими в пожежному відношенні, мірами запобігання загорянь і пожеж, місцями паління, засобами пожежогасіння, наявними в цеху, розташуванням найближчого телефону й інших засобів зв'язку, планом евакуації у випадку пожежі й т.п.

Важливими засобом підвищення знань працівників із пожежної безпеки на виробництві є проведення навчання по пожежно-технічному мінімуму. Порядок проведення занять по пожежно-технічному мінімуму оголошується наказом директора підприємства. Заняття, як правило, проводяться в цеху, відділі й т.д. по 2-4 год. протягом тижня. Програма проведення занять по пожежно-технічному мінімуму передбачає вивчення з робітниками та службовцями пожежонебезпечних підприємств, цехів наступних тем: засоби пожежної безпеки на об'єкті (2-6 год.), засоби пожежної безпеки в цеху й на робочому місці (4 год.), виклик пожежної допомоги (1 год.), протипожежне встаткування й інвентар, порядок використання їх на пожежі (2 год.), дії при пожежі (2 год.).

Після закінчення занять робітники та службовці здають залік. Повторний протипожежний інструктаж і пожежно-технічний мінімум проводяться кожні два-три роки.

Строге виконання всіх зазначених заходів сприяє підвищенню пожежної безпеки на підприємстві.

Професійний напрямок пожежно-профілактичної роботи здійснюють підрозділи воєнізованої, професійної та державної пожежної охорони МНС України.

Посадові особи пожежної охорони зобов'язані:

— використовувати в межах своєї компетенції надані їм повноваження щодо запобігання та припинення правопорушень у галузі пожежної безпеки, а також сили та засоби при гасінні пожеж і рятуванні людей;

— брати участь у здійсненні технічної політики щодо удосконалення та впровадження техніки, систем та засобів протипожежного захисту, форм і методів профілактики пожеж;

— сприяти розвитку самосвідомості та ініціативи громадян у питаннях боротьби з пожежами, виконання законодавства у галузі пожежної безпеки;

— зберігати в таємниці державну та комерційну інформацію, що стає відомою їм у зв'язку з виконанням службових обов'язків.

Особи рядового та начальницького складу пожежної охорони при виявленні пожежі зобов'язані повідомити про неї підрозділ пожежної охорони і до його прибуття взяти на себе керівництво гасінням пожежі та рятуванням людей, організувати надання першої медичної допомоги потерпілим.

Особлива увага при проведенні профілактичних заходів повинна приділятися безпеці використання електрообладнання. Основними причинами пожеж електричного обладнання та електромереж є:

— коротке замкнення;

— неправильне використання електро-опалювальних приладів;

— перевантаження електродвигунів і мереж;

— утворення великих локальних перехідних опорів, електричної дуги та іскріння.

Для попередження пожеж і вибухів від коротких замкнень, електричних перевантажень та інших причин необхідні правильний вибір, монтаж і додержання встановленого режиму експлуатації електричних мереж, обладнання і приладів. Конструкції, вид виконання, спосіб установки і клас ізоляції проводів, кабелів, обладнання і приладів повинні відповідати стану оточуючого середовища, граничним тривалим перевантаженням та іншим вимогам Правил обладнання електроустаткування (ПУЭ).

Наведемо розрахунки площі перерізу проводів електромережі. При недостатній площі перерізу провідники перегріваються, що приводить до небезпеки виникнення пожежі.

Практично максимальне перевищення температури провідників з резиновою ізоляцією над температурою оточуючого середовища повинно бути не більше 30?С, що при середній температурі в приміщенні 25 ?С відповідає темпера ті провідника не вище 55 ?С.

Сильний перегрів провідників виникає про короткому замкненні. В табл.4.1 Наведені дані про граничну температуру нагріву провідників і кабелів при короткому замкненні.

Таблиця 4.1

Граничні температури нагріву провідників і кабелів

Вид і матеріали провідників	Тривала гранична температура, ?С	Короткочасна гранична температура при перевантаженні, ?С	Максимальна гранична температура провідників при короткому замкненні, ?С
			з мідними жилами	з алюмінієвими жилами
Кабелі з паперовою просоченою ізоляцією до 3 кВ	80	125	200	150
Кабелі і провідники з резиновою ізоляцією
- звичайною	55	100	150	150
- термостійкою	65	110	150	150
Провідники з ПХВ ізоляцією	65	-	150	150

Кельберт Д.Л. Проектирование и расчет средств охраны труда в текстильной и лек гой промышленности. - М., 1979, с.231

Для визначення навантаження в мережі чи на користувачі використовують формулу:

(4.1)

де Р - потужність струму, Вт, U - напруга, В.

Формулу (4.1) застосовують для визначення сили струму в мережах освітлення постійного і змінного струму і силових мережах постійного струму.

Для мережі змінного струму з навантаженням електродвигунами:

(4.2)

де - коефіцієнт потужності (приблизно 0,8).

Розрахувавши значення струму за формулами (4.1) чи (4.2) і порівнявши його значення із граничними величинами для даного перерізу, визначають, чи перевантажені провідники.

Визначимо необхідну марку провідника для вентиляційної системи з вентилятором потужністю Р = 71,5 кВт. Напруга в мережі U = 380 В.

Розраховуємо силу струму за формулою (4.2):

За таблицями довідника знаходимо марку провідника: з резиновою або ПХВ ізоляцією, АПР, АПРТО, АПРВ, АПВ. Кельберт Д.Л. Проектирование и расчет средств охраны труда в текстильной и лек гой промышленности. - М., 1979, с.232

Для визначення площі перерізу провідників і кабелів в залежності від граничної втрати напруги використовують наступні формули:

— якщо загрузка зосереджена в кінці лінії

(4.3)

— якщо загрузка зосереджена в різних точках лінії

(4.4)

де К - коефіцієнт, рівний 200 для однофазної лінії і 100 для трьохфазної лінії; l - довжина провідника, м; - питома провідність матеріалу провідника, Ом/м; Р - потужність, що передається по провіднику, Вт.

При рівномірному розподілі загрузки:

(4.5)

За умов, наведених для вентилятора, при виборі провідника з алюмінієвою жилою використовуємо формулу (4.3) і маємо:

мм? (4.6)

Отже, остаточно, підійде провідник АПРВ.

4.3. Охорона праці

Забезпечення належних умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган Роботодавець повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизму і забезпечують санітарно-гігієнічні умови, що попереджують виникнення професійних захворювань. Відповідно до законодавства, в разі порушення нормативно-правових актів про працю й охорону праці сторони трудових відносин (працівник і роботодавець) несуть адміністративну, дисциплінарну, матеріальну і майнову, а також кримінальну відповідальність.

Державний нагляд за охороною праці здійснює Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю, створений відповідно до постанови Кабміну України від 30.08.2000 № 1387. До громадських органіі з нагляду і контролю за додержанням законодавства про охорону праці належать профспілкові та інші організації, що виражають інтереси робітників.

Впровадження ринкових відносин в економіку України та комерціалізація всіх сторін життя суспільства не сприяють підвищенню рівня безпеки виробництва. Проте відомо, що покращання умов праці, підтримання на належному рівні шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища, зниження показників виробничого травматизму та професійної захворюваності супроводжується не лише соціальним, але й економічним ефектом. Зростає період професійної активності працюючих, зростає продуктивність праці, скорочуються видатки, пов'язані з виробничим травматизмом та професійною захворюваністю, скорочуються видатки на пільги та компенсації.

Наукові дослідження доводять, що раціональний комплекс заходів, скерованих на покращання умов праці, може забезпечити приріст продуктивності праці на 15... 20% і більше. Дослідження доводять, що великий вплив має освітленість робочих місць. Так, природне освітлення збільшує продуктивність праці на 10%, а раціональне штучне освітлення-на 6... 13 %. Правильна організація робочого місця збільшує продуктивність праці на 21 %, функціональна музика - до 12 %, раціонально пофарбоване приміщення та обладнання - на 25 % тощо.

Продуктивність праці різко знижується при високій температурі повітря робочої зони і складає при26...30°С всього 20... 50 % від його рівня при 18 °С.

Покращання умов праці, впровадження заходів щодо забезпечення безпеки праці супроводжується зниженням показників виробничого травматизму та професійної захворюваності. Зростає ефективний фонд робочого часу, що зумовлює економічний ефект.

Ще одним резервом економії матеріальних ресурсів, пов'язаних з покращанням умов праці, є скорочення витрат на пільги та компенсації працюючим за роботу у шкідливих умовах.

В даній роботі ми розрахуємо параметри системи природної витяжки, виходячи із нормативних і санітарно-гігієнічних вимог.

Істотним елементом гігієнічних умов праці є забруднення повітря у виробничих приміщеннях і на робочих місцях. Ступінь забруднення повітря в робочій зоні визначається кількістю пари, що втримуються в ньому, газів, пилу й інших домішок.

Забруднення (запиленість, загазованість) повітря в робочих приміщеннях багато в чому залежить від характеру технологічних процесів.

Нерідко забруднення повітря пилом залежить від виду оброблюваних предметів праці (тканина, хутряна й шкіряна сировина, вовна й ін.) і механічних впливів на них. Виробничий пил, осідаючи на бронхах і легенях людини, може викликати захворювання дихальних шляхів і істотно знизити її працездатність, а іноді може бути причиною передчасної інвалідності.

Гранично припустимі концентрації пилу, пари, газів та інших домішок у повітрі виробничих приміщень зазначені в правилах і нормативах техніки безпеки. У загальному виді можна затверджувати, що гранично припустимими нормами забруднення повітря робочих приміщень є такі концентрації в ньому забруднювачів (домішок), які при щоденній восьмигодинній роботі протягом всієї трудової діяльності не викликають у працюючих професійних і інших захворювань і не погіршують загального стану здоров'я.

У зниженні забруднення повітря особливо велике значення надається вентиляції виробничих приміщень і робочих зон. Втім незалежно від наявності вентиляційних приладів і шкідливих домішок, виробничі приміщення повинні мати створи переплетінь та інші засоби для провітрювання.

Для посилення природної тяги при видаленні повітря через витяжні труби (шахти) служать дефлектори.

Розрахуємо параметри дефлектора для видалення із приміщення повітря обсягом 3000 м?/год при розрахунковій швидкості повітря 5 м/с.

Швидкість повітря в шахті: vдеф = 3,4 м/с

Потужність дефлектора: L = 3000 м?/год

Діаметр шахти для встановлення дефлектора:

м (4.7)

За довідниковими таблицями Кельберт Д.Л. Проектирование и расчет средств охраны труда в текстильной и лек гой промышленности. - М., 1979, с.103 даній величині Do відповідає дефлектор Т30 з Do = 600 мм.

Визначимо рух повітря в шахті при відсутності вітру, враховуючи наступні додаткові дані: висота шахти l = 5 м, коефіцієнт локального опору зонта ??1 = 0,3, коефіцієнт опору руху повітря для круглого дефлектора при повному напорі 0,61.

Тоді швидкість повітря в горловині дефлектора:

м/с (4.8)

Використання повітря:

м?/год (4.9)

Отже, при наявності вітру використання повітря для розрахованого устаткування збільшується на:

(4.10)

що суттєво збільшує приток свіжого повітря в приміщення.

4.4. Охорона навколишнього середовища

В Україні здійснюється стимулювання раціонального використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища шляхом:

а) надання пільг при оподаткуванні підприємств, установ, організацій і громадян в разі реалізації ними заходів щодо раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища, при переході на маловідходні і безвідходні ресурсо- та енергозберігаючі технології, організації виробництва і впровадженні очисного обладнання та устаткування для утилізації забруднюючих речовин і переробка відходів, а також приладів контролю за станом навколишнього природного середовища та джерелами викидів і скидів забруднюючих речовин, виконанні інших заходів, спрямованих на поліпшення охорони навколишнього природного середовища;

б) надання на пільгових умовах короткострокових і довгострокових позичок для реалізації заходів щодо забезпечення раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища;

в) встановлення підвищених норм амортизації основних виробничих природоохоронних фондів;

г) звільнення від оподаткування фондів охорони навколишнього природного середовища;

д) передачі частини коштів позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища на договірних умовах підприємствам, установам, організаціям і громадянам на заходи для гарантованого зниження викидів і скидів забруднюючих речовин і зменшення шкідливих фізичних, хімічних та біологічних впливів на стан навколишнього природного середовища, на розвиток екологічно безпечних технологій та ииробництв;

є) надання можливостей отримання природних ресурсів під заставу.

Однак цей механізм стимулювання ще не має ефективної дієздатності внаслідок відсутності необхідних підзаконних актів. Завдання уряду полягає у формуванні попиту на екологічну модернізацію виробництва і створення стимулюючих умов. Це буде важливим кроком на важкому шляху інтеграції до європейської еколого-економічної системи.

В умовах дефіциту бюджетних і оборотних коштів некапіталомістка екологічна модернізація підприємств є найбільш ефективним шляхом досягнення еколого-економічного ефекту без значних капітальних затрат. Ця ситуація характерна для України в умовах реформування економіки. При цьому досягаються такі цілі:

— екологізація функцій системи загального управління підприємством із запровадженням міжнародних стандартів системи екологічного менеджменту, екологічного аудиту, а також досвіду екологічного інжинірингу, маркетингу;

— оновлення виробничих процесів (технологічних систем) з метою поліпшення екологічних характеристик виробництва, і збільшення економічного ефекту;

— модернізація очисних споруд з економічним ефектом;

— екологічне оздоровлення промділянки і прилеглої території;

— підвищення екологічної свідомості і кваліфікації персоналу. Відповідно до визначених цілей надаються послуги у складі:

— комплексної експрес-оцінки (експрес-аудит), екологічного менеджменту підприємства, промділянки з прилеглою територією (5 км по периметру), відходів, очисних споруд, бухгалтерської звітності(екологічні витрати);

— поглибленого екоаудиту життєвого циклу продукції за рекомендаціями експрес-аудиту;

— екологічного інжинірингу обгрунтування програми екологічної модернізації виробництва з економічним ефектом (некапіталомісткість і самоокупність заходів);

— екологічного маркетингу щодо забезпечення некапіталомісткої екомодернізації;

— екологічного лізингу для вирішення інвестиційних проблем екомодернізації;

— підвищення екологічної кваліфікації персоналу для забезпечення реалізації програми екологічної модернізації;

— управлінського (менеджерського) консалтингу супроводження реалізації програми екологічної модернізації виробництва.

Відповідно до цього підходу формується модель поступової екологізації виробничої системи підприємства.

Значну увагу в розвинутих країнах приділяють системі екологічної сертифікації продукції.

В Україні система сертифікації функціонує згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію зі змінами, внесеними Законом України № 333/97-ВР від 11.09^r97 p., причому порядок сертифікації визначено у цьому Декреті тільки відносно продукції. В Декреті сертифікація поділяється на обов'язкову і добровільну. Добровільна сертифікація може проводитися на підприємницьких засадах на відповідність продукції вимогам, що не віднесені актами законодавства та нормативними документами до обов'язкових вимог, з ініціативи виробника, продавця, споживача, органів державної виконавчої влади, громадських організацій та окремих громадян на договірних умовах між заявником та органом із сертифікації.

Добровільну сертифікацію мають право проводити підприємства, організації, інші юридичні особи, що взяли на себе функції органу з добровільної сертифікації, а також органи, що акредитовані в державній системі сертифікації.

Правила добровільної сертифікації встановлюються органами з добровільної сертифікації, які подають Держкомстандарту України інформацію для їх реєстрації в установленому Комітетом порядку.

Враховуючи те, що екологічна сертифікація не відрегульована законодавством України, викладемо основні фрагменти міжнародної практики з екологічної сертифікації за міжнародним стандартом ІSO 14040 «Оцінка життєвого циклу».

Насамперед зазначимо, яке стимулююче значення має екологічна сертифікація:

— екологічна сертифікація і знак відповідності мають вищий пріоритет відносно інших сертифікатів і знаків;

— екологічний сертифікат є підставою для розгляду питання про надання державної ліцензії на право природокористування;

— екологічний сертифікат обумовлює пріоритетне право на отримання ліцензії, пільгового кредитування і пільгового оподаткування.

Екологічний сертифікат і свідоцтво про його визнання є необхідною умовою введення на територію країни об'єктів екологічної сертифікації.

Система екологічної сертифікації має такі характеристики:

Екологічна сертифікація відповідності -- це дія третьої сторони стосовно підтвердження відповідності об'єкта, що сертифікуються, екологічним вимогам.

Декларація про відповідність -- заява виробника (першої сторона) -- постачальника, продавця, виконавця про відповідність об'єкта сертифікації визначеним екологічним вимогам (відрізняється від сертифікації формою підтвердження відповідності «третьою стороною»).

Екологічний сертифікат відповідності -- документ, що надається відповідно до правил Системи сертифікації (обов'язкової, добровільної чи міжнародної), яка гарантує забезпечення впевненості у тому, що об'єкт екосертифікації відповідає екологічним вимогам, які до нього ставляться.

Знак відповідності (екологічний знак) -- захищений в установленому порядку знак, що застосовується відповідно до правил Системи, які гарантують впевненість у тому, що об'єкт екосертифікації відповідає екологічним вимогам. Екологічний знак присуджують продукції, яка має екологічні переваги перед аналогами у межах визначеної групи однорідної продукції. Таке екологічне маркування є добровільним і може бути використане громадськими або підприємницькими агентствами. Воно може бути національним, регіональним, галузевим чи міжнародним. Екологічне маркування може мати форму знака, графічного зображення на виробі або тарі, може бути надане у вигляді текстового документа, технічного бюлетеня, рекламного оголошення, публічної об'яви.

Згідно з міжнародним стандартом ISO 14020, екологічне маркування є одним з видів екологічної декларації, що характеризує вплив продукції чи послуги на навколишнє середовище на всіх стадіях життєвого циклу.

Тип 1 -- екологічне маркування знаком, що надається за результатами сертифікації продукції третьою стороною.

Тип 2 -- екологічне маркування, що ґрунтується на само декларації відповідної продукції визначеним екологічним нормативам. При цьому виробник може маркувати продукцію особливим знаком.

Тип 3 -- подібний на тип 1, але пов'язаний з визначеним обсягом інформації про характеристики екологічності на стадіях життєвого циклу продукції.

Оцінка життєвого циклу відповідно до міжнародного стандарту ISO 14040 як метод оцінки екологічних аспектів продукції і потенційних впливів на навколишнє середовище включає:

— визначення цілей і завдань оцінки життєвого циклу;

— формування переліку вхідних і вихідних параметрів (інвентаризаційної відомості вхідних і вихідних матеріальних та енергетичних потоків) на етапах життєвого циклу продукції, проведення необхідних розрахунків у межах інвентаризаційного аналізу;

— оцінка потенційного впливу на навколишнє середовище на етапах життєвого циклу відповідно до вхідних і вихідних потоків ресурсів і про-дуктів;

— інтерпретація результатів інвентаризаційного аналізу та аналізу впливу для досягнення цілей оцінки життєвого циклу.

Методологія процесу оцінки життєвого циклу продукції, як бачимо з вищезазначених її складових, багато в чому ідентична методології екологічного аудиту. Практично інвентаризаційний аналіз -- це більш поглиблені аудиторські дослідження технологічних процесів з формуванням наступних оцінок і висновків відносно екологічних ризиків. З погляду авторів, екоаудиторські фірми за наявності відповідних цілей можуть забезпечити оцінку життєвого циклу продукції.

Таким чином, розглянуті методи проведення екологічного аудиту та сертифікації дозволяють підприємству суттєво оновити виробничі процеси з метою поліпшення екологічних характеристик виробництва і збільшення економічного і соціального ефекту.

Висновки до Розділу 4

Охорона праці - це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Основним завданням пожежно-профілактичної роботи на підприємствах є проведення комплексу заходів щодо попередження пожару, забезпечення пожежної безпеки об'єкта. Робота із пожежної безпеки проводиться на підприємствах в двох напрямках: адміністративному і професійному.

Особлива увага при проведенні профілактичних заходів повинна приділятися безпеці використання електрообладнання В роботі проведено розрахунки площі перерізу провідника для підключення промислового вентилятора. Враховані такі параметри: сила струму, напруга, довжина провідника, граничні відхилення від напруги, питома провідність матеріалу. Отримано значення - 2,4мм?, що відповідає провіднику АПРВ.

Роботодавець повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизму і забезпечують санітарно-гігієнічні умови, що попереджують виникнення професійних захворювань. В даній роботі розраховано параметри системи природної витяжки, виходячи із нормативних і санітарно-гігієнічних вимог. Доведено, що використання дефлектора з визначеними параметрами дозволяє збільшити приток свіжого повітря в приміщення на 50%.

Українська промисловість потребує переходу до нових технологій у зв'язку з інтеграцією до європейської еколого-економічної системи. В умовах дефіциту бюджетних і оборотних коштів не капіталомістка екологічна модернізація підприємств є найбільш ефективним шляхом досягнення екологоекономічного ефекту без знач-них капітальних затрат. Розглянуті методики дозволяють оновити виробничі процеси з ме-тою поліпшення його екологічних характеристик і збіль-шення економічного і соціального ефекту.

Список літератури

1. Закон України “Про господарські товариства ” від 19.09.91 №1576-ХІІ зі змінами і доповненнями // www.kiev.rada.ua

2. Закон України "Про захист прав споживачів" від 12.05.91 N 1024-XII зі змінами і доповненнями // www.kiev.rada.ua

3. Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність ” від 16.04.91 №960-ХІІ зі змінами і доповненнями станом на 15.11.2005 // www.kiev.rada.ua

4. Господарський кодекс України від 16.01.03 р. №436-ІУ. - К.: Атика, 2004 . - 182 с.

5. Цивільний кодекс України від 16.01.03 р. №428-ІУ. - К.: Атика, 2005 . - 418 с.

6. Постанова КМУ «Про удосконалення порядку формування цін» від 18 грудня 1998 р. N 1998 із змінами і доповненнями // www.kiev.rada.ua

7. Постанова КМУ «Порядок заняття торговельною діяльністю і правила торговельного обслуговування населення». від 8 лютого 1995 р. N 108, із змінами і доповненнями // www.kiev.rada.ua

8. Наказ Мінфіну України «Положення про порядок здійснення аналізу фінансового стану підприємств, що підлягають приватизації» від 26.01.2001 №49/121 // www.kiev.rada.ua

9. Методичні рекомендації з перевірки порівнянності показників фінансової звітності підприємства // Лист Мінфіну України від 31.12.2003 N 31-04200-20-5/8622 - www.kiev.rada.ua

10. Методичні рекомендації з формування складу витрат та порядку їх планування в торговельній діяльності. Наказ Міністерства економіки та з питань Європейської інтеграції України від 22 травня 2002 р. № 145 // www.kiev.rada.ua

11. Антикризисное управление // под ред. Э.М.Короткова. - М.: Инфра-М, 2001. - 432 с.

12. Апопій В.В,, Міщук І.П., Ребицький В.М. та ін. Організація торгівлі // за ред.. В.В.Апопія. - К.: ЦНЛ, 2005. - 616 с.

13. Бланк И.А. Управление использованием капитала. - К.: Ника-центр, Эльга. 2002. - 656 с

14. Бланк И.А. Управление прибылью. - К.: Ника-центр, Эльга. 2002. - 752 с.

15. Богиня Д.П., Грішнова О.А. Основи економіки праці. - К.: Знання-Прес, 2000. - 313 с.

16. Бойчик І.М.. Економіка підприємства. - К., 2002. - 286 с.

17. Василенко В.А. Менеджмент устойчивого развития предприятий. - К.: ЦУЛ, 2005. - 648 с.

18. Виноградський М.Д., Бєляєва С.В., Виноградська А.М., Шкапова О.М. Управління персоналом. - К.: ЦНЛ, 2006 . - 504 с.

19. Виноградський М.Д., Виноградська А.М., Шкапова О.М, Менеджмент в організації. - К,: Кондор, 2004. - 598 с.

20. Воркут А.И. Концепция, проблемы и задачи развития логистических систем. Научно-практические семинары. - К., 2004. - 184 с.

21. Гаркавенко С.С. Маркетинг. - К.:Лібра, 2002. - 712 с.

22. Голов С.Ф, Управлінський облік. - К.: Лібра, 2006 . - 704 с.

23. Головко Т.В., Сагова С.В, Стратегічний аналіз. - К.:КНЕУ, 2002. - 198 с.

24. Голошубова Н., Голошубов О. Розвиток складської мережі як компонента інфраструктури ринку.// Економіка України - 2003. - № 3

25. Гріфін Р., Яцура В. Основи менеджменту. - Львів: БаК, 2001. - 624 с.

26. Джонсон Дж., Вуд Д., Вордлоу Д., Мерфи-мл. П. Современная логистика. - М.: «Вильямс», 2002. - 726 с.

27. Дорош Н.І. Аудит: методологія і організація. - К.: Знання, 2001. - 402 с.

28. Економічний аналіз./Під ред. М.Г.Чумаченка. - К., 2001. - 712 с.

29. Загородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник. - К.: Знання, 2000. - 684 с.

30. Канюк В.М,, Петюх В.М,, Цимбалюк С.О. та ін.. Менеджмент персоналу. - К.:КНЕУ, 2004. - 398 с.

31. Катасонов В.Ю., Морозов Д.С. Проектное финансирование: организация, управление риском, страхование. - М.: ФиС, 2000. - 668 с.

32. Кириченко О.А. Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності. - К.: Знання-Прес, 2002. - 486 с.

33. Ковтун С. Бюджетування на сучасному підприємстві, або як ефективно управляти фінансами. - Х.: Фактор, 2005 . - 340 с.

34. Колпаков В.М., Дмитренко Г.А. Стратегический кадровый менеджмент. - К.:МАУП, 2002. - 280 с.

35. Коробов М.Я.. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств. - К., 2002. - 296 с.

36. Кревенс Д. Стратегический маркетинг. - М.-СПб-К., 2003. - 752 с.

37. Крутик А.Б., Муравьев А.И. Антикризисный менеджмент. - СПб: Питер, 2001. - 468 с.

38. Крушельницька О.В., Мельничук Д.П. Управління персоналом. - К.: Кондор, 2003. - 296 с.

39. Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз сільськогосподарських підприємств. - К.:КНЕУ, 2004. - 365 с.

40. Люкшинов А.Н. Стратегический менеджмент. - М.: ИНФРА-М, 2000. - 484 с.

41. Маркарьян Э.А., Герасименко Г.П., Маркарьян С.Э. Финансовый анализ. - М.: ФБК-Пресс, 2003. - 224 с.

42. Махсма М.Б. Економіка праці та соціально-трудові відносини. - К.: Атіка, 2005, - 304 с.

43. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента. - М.: Дело, 1998. - 718 с.

44. Мочерний С.В., Довбенко М.В. Економічна теорія. - К.: ВЦ Академія, 2004. - 856 с.

45. Нападовська Л.В. Управлінський облік. - К.: Книга, 2004 . - 544 с.

46. Нємцов В.Д. Стратегічний менеджмент. - К.: Лібра, 2001. - 364 с.

47. Нікбахт Е.. Гропеллі А. Фінанси. - К.:ЦНЛ, 2002. - 393с.

48. Ніколайчук В. Взаємозв'язок і відмінності логістики та маркетингу// Економіка України - 2002. - № 4

49. Окландер М. Логістичний сервіс і методика розрахунку логістичних затрат// Економіка України - 2004. - № 8

50. Опарін В.М. Фінанси. Загальна теорія. - К.: ЦУЛ, 2002. - 386 с.

51. Паркінсон С., Рустомжі М. Мистецтво управляти // Галицькі контракти. - 2004. - № 7-14

52. Пастухова В. Стратегічне планування на підприємстві//Економіка України - 2000. - № 11

53. Савицкая Г.В. Анализ хозяйственной деятельности предприятия. - М.: Инфра-М, 2003. - 400 с.

54. Трудове право України // заряд. Н.М.Хуторян. - К.: АСК, 2004. - 608 с.

55. Управління зовнішньоекономічною діяльністю//за ред. А.І.Кредисова. - К.: ВІРА-Р, 2002. - 552 с.

56. Управление персоналом организации // под ред. А.Я,Кибанова. - М.: Инфра-М, 2002. - 638 с.

57. Уткин Э.А. Антикризисное управление. - М.: Тендем, ЭКМОС, 2000. - 516 с.

58. Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. проф. А. М. Поддєрьогін. - К.: КНЕУ, 2005. - 460 с.

59. Финансовый менеджмент / под ред. Шохина Е.И. - К.: ИД ФБК-Пресс, 2003. - 408 с.

60. Хміль Ф.І. Основи менеджменту. -К.: Академвидав, 2005. - 608 с.

61. Цал-Цалко Ю.С. Витрати підприємства. - К.: ЦУЛ, 2002. - 656 с.

62. Череп А.В. Економічний аналіз. -К.: Кондор, 2005. - 160 с.

63. Човушян Э.О., Сидоров М.А, Управление риском и устойчивое развитие. - М.: ИЦЦ «Рассиана», 2000. - 322 с.

64. Чумаченько Н.Г. Економічний аналіз. - К.: КНЕУ, 2003. - 556 с.

65. Шеремет А.Д., Сайфулин Р.С., Негашев Е.В. Методика финансового анализа.- М.: Инфра-М, 2001. - 208 с.

66. www.minfin.gov.ua - офіційний сайт Мінфіну України

67. www.ukrstat.gov.ua - офіційний сайт Державного комітету статистики України

68. www.ufs.com.ua - український фінансовий сервер