Особливості комплексних методів реабілітації хворих при туберкульозі легень на санаторно–курортному етапі лікування

Вогнищевий туберкульоз легень відноситься до малих форм туберкульозу, які протікають в більшості випадків доброякісно. До вогнищевого туберкульозу відносяться процеси різноманітного генезу і тривалості з розмірами вогнища не більше 1 см в діаметрі. Розрізняють дві основні форми вогнищевого туберкульозу: м'яковогнищевий та фіброзно - вогнищевий туберкульоз.(мал. І.4)

Клініка м'яковогнищевого туберкульозу характеризується на протязі певного періоду. Відмічається субфебрильне підвищення температури тіла, підвищена пітливість, порушення сну та апетиту, зниження працездатності. Зовнішній вигляд не дозволяє запідозрити туберкульозний процес: вони виглядають здоровими. При об'єктивному дослідженні органів грудної клітини виявляються наступні симптоми: відставання в акті дихання хворого боку грудної клітини, напруження та хворобливість м'язів над ділянкою ураження, послаблення вдиху. Можливе укорочення перкуторного тону та при аускультації усилення видиху над ураженим сегментом. Лейкоцитарна форма та ШОЕ у значної частини хворих залишаються нормальними. У низки хворих виявляються мінімальні зміни у вигляді невеликого зсуву лейкоцитарної формули вліво, помірного збільшення ШОЕ.

У хворих фіброзно - вогнищевим туберкульозом можливі скарги на слабкість, підвищену втомлюваність та інші функціональні розлади. Скарги на кашель з харкотинням, іноді кровохарканням, болі в грудній клітині можуть бути пояснені специфічним пневмосклерозом в ділянці ураження. При об'єктивному дослідженні над зоною ураження виявляється укорочення перкуторного тону, а при аускультації - вислуховуються сухі хрипи.(мал.І.5 )

Рентгенологічно виразно виявляються інтенсивність, чіткість меж та поліморфізм вогнищ, виражений фіброз та плевральні зміни [33].

Інфільтративний туберкульоз легень може спостерігатися у людей, які почували себе до цього цілком здоровими. Нерідко хвороба починається під маскою грипу, пневмонії, але на відміну від останніх спалах туберкульозу затягується на тривалий час, а в харкотинні виявляються мікобактерії туберкульозу. Іноді проявляється невеликим кровохарканням, яке триває декілька днів. Ранні прояви інфільтрату можуть клінічно виражатися у хворих в скаргах на підвищену збудженість, серцебиття, пітливість, що вказує на порушення функції вегетативної нервової системи. Найбільш часто спостерігається поступовий розвиток хвороби з нерізко вираженими симптомами.( мал. І.6)

Можливий безсимптомний початок туберкульозу. Тоді інфільтрат може виявитись тільки при рентгенографії. З утворенням каверни хворі починають виділяти харкотиння, але загальний стан залишається задовільним, температура тіла - нормальною.

Туберкулома легень представляє собою ізольоване округле інкапсулярне утворення діаметром більше 1 см. Прогресування процесу та утворення деструкції в туберкуломі супроводжуються вираженими клінічними проявами. Виникає кашель з виділенням харкотиння, яка містить мікобактерії туберкульозу, можливе кровохаркання. Над ділянкою туберкуломи визначається укорочення перкуторного звуку і можуть прослуховуватися вологі хрипи. В лейкоцитарній формулі спостерігається помірний зсув вліво; ШОЕ підвищене.( мал.І.7)

Кавернозний туберкульоз може утворитися при будь-якій формі захворювання: вогнищевій, дисимінованій, але частіше всього при інфільтративній. Із симптомів найбільш часто спостерігаються незначний кашель з малою кількістю харкотиння. У випадках ураження бронхів туберкульозом кашель посилюється. Наступними симптомами є: слабко виражені болі в грудній клітині на стороні ураження, ядуха спостерігається рідко, слабкість, зниження апетиту, нічна пітливість, підвищена температура тіла [5].

Циротичний туберкульоз легень представляє собою масивне розростання сполучної тканини, яке відбувається у легеневій паренхімі в результаті активації проліферативних процесів . В більшості випадків хворі циротичною формою не виділяють мікобактерій, однак вони можуть періодично виявлятися і в цих випадках не можна виключити наявність в циротично зміненій ділянці легені- каверникули.( мал.І.8)

Стан хворих на протязі ряду років може не змінюватися. Періодично невеликі підйоми температури тіла, посилення кашлю, збільшення кількості харкотиння і кровохаркання обумовлені частіше всього бронхоектазами.

Обмежений однобічний цироз може майже не відображатися на стані хворого. Масивний однобічний цироз, а також дифузний пневмосклероз обмежує працездатність хворих. Хворі страждають головним чином від легенево - серцевої недостатності, котра особливо проявляється при фізичному навантаженні, а у випадках обширного цирозу - відчувається постійно.

Ускладнення туберкульозу можуть виникати як при свіжих, так і при хронічних формах туберкульозу, зустрічаються сегментарні та дольові ателектази легені, кровохаркання та спонтанний пневмоторакс. Хронічні форми туберкульозу ускладнюються легенево - серцевою недостатністю, амілоіозом внутрішніх органів, легеневим кровохарканням та кровотечею, рідше спонтанним пневмотораксом.

1.5 Профілактика та основні принципи лікування туберкульозу легень

Профілактика - система соціальних, санітарних та специфічних заходів по попередженню туберкульозу [5].

Соціальна профілактика включає загальнодержавні заходи, які направлені на підвищення життєвого рівня працюючих. Створення культурно-освітніх закладів, розвиток спорту, санаторіїв, захист водоймищ та атмосфери від забруднення токсичними речовинами - все це загальнодержавні заходи.

Санітарна профілактика включає оздоровлення вогнищ туберкульозної інфекції, санітарний та ветеринарний нагляд, проведення санітарно - освітньої роботи, а також раннє виявлення та одужання вперше захворівши туберкульозом.

Специфічна профілактика заключається у проведенні вакцинації, ревакцинації та хіміопрофілактики. Вакцинація проводиться всім новонародженим вакциною БЦЖ на 4-7-й день після народження. З введенням в практику внутрішньо шкірного методу вакцинації і ревакцинації захворюваність дітей туберкульозом зменшилася в 4 рази, хворобливість - в 3 рази, смертність - в 7 разів.

При проведенні хіміопрофілактики назначають ізоніазид в дозі 0,3 г 2 рази на добу на протязі 3 місяців двічі на рік. Рекомендується дітям та підліткам, котрі знаходяться в контакті з хворими туберкульозом, а також тим, хто позитивно реагує на туберкулін [5].

Лікування хворих туберкульозом основане на наступних загальних принципах:

1. Лікування повинне бути комплексним, так як не можна вилікувати хворого туберкульозом легень яким-небудь одним методом. Комплекс заходів, які застосовуються для лікування, складається зі специфічної та неспецифічної терапії, колапсотерапії та хірургічних втручань. До специфічної терапії відноситься лікування антибактеріальними препаратами, а також протизапальна терапія, а до неспецифічної - дотримання гігієно - дієтичного режиму, проведення симптоматичної і стимулюючої терапії [5].

2.Терапія хворих туберкульозом повинна бути патогенетично обумовленою, тобто повинна будуватися з урахуванням патогенезу даної форми туберкульозу. Лікування повинне бути тривалим і продовжуватись до виліковування хворого [49].

Критеріями виліковування є: стійка абацилярність; відсутність рентгенологічних даних про наявність в легенях каверни та інших активних проявів туберкульозу; відсутність ознак туберкульозної інтоксикації та нормалізація функцій організму; відновлення працездатності хворого.

Виліковування хворого туберкульозом легень можна констатувати через 9 -12 місяців після настання повного клінічного благополуччя, припинення бацило виділення і розсмоктування вогнищ. Якщо ж після курсу правильно проведеної тривалої антибактеріальної терапії в легенях залишаються окремі ущільнення вогнищ, то можна змінити діагноз. Однак на протязі 2-3 років потребується не тільки спостереження за хворим, але і обов'язкове проведення профілактичних курсів антибактеріальної терапії. При лікуванні малих форм туберкульозу діагноз може бути змінений через 9 -12 місяців з початку неперервної хіміотерапії [49].

Протитуберкульозні препарати діляться на дві великі групи. Першу групу складають високоефективні і менш токсичні препарати (препарати I ряду). До них відносяться препарати групи стрептоміцина, гідразид ізонікотинової кислоти, його похідні та аналоги, і натрія - аміносаліцилат [45; 47].

Другу групу складають препарати менш ефективні і більш токсичні препарати. Їх називають резервними, або препаратами II ряду. До них відносять етіонамід, канаміцин, циклосерин, флоріміцина сульфат (віомицин), піразинамід, тиоацетазон (тибон), етоксид, етамбутол. В останні роки при лікуванні хворих туберкульозом застосовують рифампіцин, котрий поки не віднесений ні до I ні до II групи [45; 47].

По технології виготовлення, особливо по хімічній структурі, туберкулостатичні препарати діляться на антибіотики та хіміопрепарати. До антибіотиків відносяться препарати групи стрептоміцину, канаміцину, флориміцину сульфат, рифампіцин і циклосерин. Антибіотики, які мають більш широкий спектр дії і крім мікобактерій туберкульозу проявляють бактеріостатичний ефект на багато грам позитивні та грам негативні мікроби. Хіміопрепарати мають вузький спектр дії, а ізоніазид, натрія пара-аміносаліцилат та тіоацетазон суворо специфічні, так як на інші мікроби дії не мають [35].

Всі туберкулостатичні препарати впливають на мікобактерії туберкульозу, безпосередньо на вогнище ураження та на макроорганізм. Механізм дії кожного препарату різний. Спільним механізмом дії є порушення обмінних процесів в мікобактеріях туберкульозу, внаслідок чого припиняється їхнє розмноження, знижується життєздатність, відбуваються морфологічні зміни [45; 47].

Туберкулінотерапія. Лікування туберкуліном в теперішній час проводиться лише в окремих клініках та диспансерах. Вона завжди поєднується із призначенням туберкулостатичних препаратів. Механізм терапевтичної дії туберкуліну зводиться до виникнення вогнищевої реакції.

Туберкулінотерапія показана при індуративних бронхоаденітах, дисимінованому туберкульозі у фазі уплотніння, туберкуломах, у хворих з пониженою загальною та місцевою реактивністю. Протипоказання: гостра фаза перебігу; важкі некомпенсовані форми; загальне виснаження хворого.

Краще проводити сухим очищеним туберкуліном. Туберкулін вводять під шкіру в зовнішню поверхню плеча 2 рази на тиждень. Доза туберкуліну дорівнює 0,1 - 0,2 мл, а його концентрація збільшується на протязі лікування. Тривалість лікування складає біля двох місяців.

Протизапальна терапія. Методи патогенетичного впливу при туберкульозі включають кортикостероїди (до них віносяться гормони з різними біологічними властивостями), а також протизапальні засоби негормонального походження (основні з них - бутадіон, етимізол та гепарин - з успіхом застосовуються у випадках, коли лікування кортикостероїдами здійснити неможливо) [49].

Колапсотерапія та хірургічні методи лікування. Штучний пневмоторакс до застосування хіміотерапії підтримувався систематичними введеннями газу в плевральну порожнину на протязі 4-5 років. У багатьох хворих метод приводив до закриття каверни і клінічного одужання.

З введенням в практику туберкулостатичних препаратів і розвитком операцій на легенях, особливо часткових резекцій легень, показання до накладання штучного пневмотораксу значно звузились, а багато лікарів зовсім відмовились від цього методу лікування. Однак в комплексному лікуванні легеневого туберкульозу штучний пневмоторакс може все ж таки з успіхом застосовуватися в обмеженій групі людей на протязі короткого періоду (не більше 1 року).

Заключається у введенні через голку повітря в грудну клітину між паріетальним та вісцеральними листками плеври для створення повітряного прошарку в плевральній порожнині.

Хірургічні методи лікування діляться на радикальні, колапсохірургічні та проміжні операції.

До радикальних операцій відносяться різні види резекції легень: пневмонектомії, лобектомії, сегметоектомії, комбіновані резекції. При колапсохірургічних операціях каверну як основне джерело інтоксикації та інфекції не видаляють, але створюють умови для спадання та наступного її заживання. До них відносяться: штучний пневмоторакс, пневмоперитоніум, торакопластика. До проміжної групи операцій відносяться кавернотонія та кавернопластика, дренаж каверни, перев'язка бронху, перев'язка легеневої артерії.

Хірургічні методи лікування у поєднанні з антибактеріальними препаратами приводять до одужання 80 - 90% хворих тяжкими формами туберкульозу [45].

Висновки до першого розділу

Туберкульоз - інфекційне захворювання, котре викликається збудником - мікобактеріями туберкульозу, і характеризується утворенням специфічних гранульом в різних органах і тканинах (специфічне туберкульозне запалення) та поєднується з неспецифічними реакціями і поліморфною картиною, котра залежить від стадії, форми, локалізації і поширеністю патологічного процесу.

На початку захворювання відмічається ряд симптомів: підвищена втомлюваність, особливо в другій половині дня, зниження апетиту, надзвичайна пітливість вдень або вночі, схуднення. Трохи пізніше можуть періодично виникати болі в ділянці лопаток та покашлювання. Якщо хворий починає міряти температуру, то вона по вечорам виявляється незначно підвищеною (до 37,5?С). Кашель спочатку може бути сухий або з мізерним виділенням світлого пінистого харкотиння. В деяких випадках на фоні описаних симптомів виникає кровохаркання. У частини хворих захворювання розпочинається з наростаючої охриплості голосу і хворобливості при ковтанні.

Дослідження хворого туберкульозом характеризується деякими особливостями. Перед усім необхідно приділяти увагу вивченню симптомів, специфічних для туберкульозу. Дуже важливе значення мають рентгенологічні методи дослідження (рентгеноскопія, рентгенографія, томографія, флюорографія, електрорентгенографія, бронхографія), за допомогою котрого уточнюється характер та локалізація ураження. Однак фізичні методи дослідження та клінічні спостереження не втратили свого значення.

Обстеження хворого складається з анамнезу, огляду, пальпації, перкусії, аускультації, лабораторних, рентгенологічних, функціональних та інструментальних способів.

Класифікація туберкульозу легень: первинний туберкульозний комплекс; дисимінований туберкульоз легень; вогнищевий туберкульоз; інфільтративний туберкульоз; туберкулома легень; кавернозний туберкульоз; циротичний туберкульоз легень.

Ускладнення туберкульозу можуть виникати як при свіжих, так і при хронічних формах туберкульозу, зустрічаються сегментарні та дольові ателектази легені, кровохаркання, спонтанний пневмоторакс, легенево - серцева недостатність, амілоідоз внутрішніх органів, кровотеча.

Лікування повинне бути комплексним, так як не можна вилікувати хворого туберкульозом легень яким-небудь одним методом. Комплекс заходів, які застосовуються для лікування, складається зі специфічної та неспецифічної терапії, колапсотерапії та хірургічних втручань. До специфічної терапії відноситься лікування антибактеріальними препаратами, а також протизапальна терапія, а до неспецифічної - дотримання гігієно - дієтичного режиму, проведення симптоматичної і стимулюючої терапії. Терапія хворих туберкульозом повинна бути патогенетично обумовленою, тобто повинна будуватися з урахуванням патогенезу даної форми туберкульозу. Лікування повинне бути тривалим і продовжуватись до виліковування хворого.

Критеріями виліковування є: стійка абацилярність; відсутність рентгенологічних даних про наявність в легенях каверни та інших активних проявів туберкульозу; відсутність ознак туберкульозної інтоксикації та нормалізація функцій організму; відновлення працездатності хворого.

Виліковування хворого туберкульозом легень можна констатувати через 9 -12 місяців після настання повного клінічного благополуччя, припинення бацило виділення і розсмоктування вогнищ. Якщо ж після курсу правильно проведеної тривалої антибактеріальної терапії в легенях залишаються окремі ущільнення вогнищ, то можна змінити діагноз. Однак на протязі 2-3 років потребується не тільки спостереження за хворим, але і обов'язкове проведення профілактичних курсів антибактеріальної терапії. При лікуванні малих форм туберкульозу діагноз може бути змінений через 9 -12 місяців з початку неперервної хіміотерапії.

Протитуберкульозні препарати діляться на дві великі групи. До препаратів першої групи відносяться препарати групи стрептоміцина, гідразид ізонікотинової кислоти, його похідні та аналоги, і натрія - аміносаліцилат.

До препаратів другої групи відносяться: етіонамід, канаміцин, циклосерин, флоріміцина сульфат (віомицин), піразинамід, тиоацетазон (тибон), етоксид, етамбутол. В останні роки при лікуванні хворих туберкульозом застосовують рифампіцин, котрий поки не віднесений ні до I ні до II групи.

Лікування туберкуліном в теперішній час проводиться лише в окремих клініках та диспансерах. Вона завжди поєднується із призначенням туберкулостатичних препаратів.

В комплексному лікуванні хворих деякими формами туберкульозу легень важлива роль належить місцевому впливу на основне патологічне вогнище в легенях або його видалення. Цей етап в тривалій терапії хворих здійснюється за допомогою різних активних втручань - консервативних (штучний пневмоторакс, пневмоперитоніум) та хірургічних (перша лікувальна торакопластика, резекція легень, операція прямого впливу на каверну).

Профілактика - система соціальних, санітарних та специфічних заходів по попередженню туберкульозу.

2. Особливості методик реабілітації хворих на санаторно-курортному етапі лікування

2.1 Принципи санаторно - курортної реабілітації

Природні фізичні лікувальні фактори необхідно застосовувати в будь-якому стаціонарному протитуберкульозному закладі, однак оптимальні умови їхнього застосування створені в місцевих та кліматичних санаторіях. При цьому в кліматичних (курортних) санаторіях проводиться курортно-кліматичне лікування, яке обов'язково включає в комплекс терапії зміну клімату. В місцевих санаторіях застосовується санаторно - курортне лікування, яке застосовує природні фактори у місцевих умовах, яке виключає необхідність переїзду хворих в інші кліматичні зони.

В залежності від природного ландшафту всі курорти, в котрих розташовані туберкульозні санаторії, діляться на 4 групи: 1) горно - кліматичні; 2) приморські курорти Південного берегу Криму та Кавказького узбережжя Чорного моря; 3) приморсько - степові курорти; 4) степові кумисолікувальні курорти.

Горно - кліматичні курорти характеризуються пониженим атмосферним тиском, їхній клімат володіє тонізуючим впливом на серцево - судинну та дихальну систему. Фізіологічна дія горного клімату проявляється поглибленням дихання, розширенням грудної клітини, укріпленням її м'язів, посиленою втратою вологи через легені та дихальні шляхи, укріпленням серцевого м'язу, збагаченням крові гемоглобіном, підвищенням тургору шкіри. На ці курорти направляються хворі з обмеженими формами вогнищевого, інфільтративного, дисимінованого, кавернозного, фіброзно-кавернозного туберкульозу легень, а також з туберкуломами. Протипоказання: всі форми туберкульозу легень в стані вираженого загострення або з явищами серцево-судинної, легенево-серцевої та ниркової недостатності; хворі зі схильністю до кровохаркання і після резекції легень в перші два роки після операції; гломерулонефрит та нефроз; різко виражена неврастенія та психастенія; тиреотоксикоз; гіпертонічна хвороба II - III ступеню [32].

Важливими горно - кліматичними курортами є: Абастунамі - на висоті 1250-1750 м, Лібані - 1360 м, Теберда - 1300 м (мал.II.1.) ,та Цей - 2080 м, Диліжан- 1275 м над рівнем моря. На території України в долинах Карпат розташовані: Ворохта-800 м, Татарів - 700 м, Яремча - 650 м над рівнем моря.

Приморські курорти Південного берегу Криму та Кавказького узбережжя Чорного моря характеризуються щадно - тренуючим кліматом, внаслідок чого вони показані: для хворих із затяжним перебігом процесу, у котрих лікування за місцем проживання не надає необхідного ефекту; для ослаблених, виснажених, які потребують хірургічного втручання після попереднього укріплюючого санаторного лікування; для хворих з алергічними побічними реакціями хіміопрепаратів; для хворих активними формами туберкульозу з наявністю супутніх захворювань (неспецифічні ураження дихальних шляхів та легень, деякі захворювання серцево - судинної системи, зокрема гіпертонічна хвороба I - II стадії). Протипоказання: всі форми туберкульозу в гострій фазі і в стані вираженого загострення; туберкульоз із супутніми захворюваннями; поширені процеси, якщо хворий не переносить хіміопрепарати.

Всі санаторії на Південному березі Криму розташовані в основному в Алупці та Симеїзі (мал.II.2)[32; 41].

Приморсько - степові курорти розташовані на відкритих берегах Чорного та Азовського морів (Євпаторія, Анапа, Бердянськ). В них поєднуються елементи приморської зони та вираженого континентально - степового клімату, причому зміна цих впливів відбувається в залежності від направлення вітру. Внаслідок цього клімат таких місць відрізняється значною нестійкістю, особливо в холодне півріччя, і не мають особливих переваг для хворих туберкульозом легень [41].

Степові кумисолікувальні курорти розташовані в Башкирії (санаторій „Глуховська") (мал.II.3), Казахстані та інших степових районах. Для степового клімату характерні жарке сухе літо та холодна снігова зима, велика добова амплітуда температури, різка зміна холодної та жаркої погоди; мала кількість опадів і невелика відносна вологість; постійні вітри. Степовий клімат тренує, пред'являє великі вимоги до терморегуляційних і вазомоторних центрів, підвищує обмін речовин. Сильну спрагу хворі угамовують кумисом, лікування котрим складає невід'ємну частину режиму в степових кліматичних курортах. На ці курорти направляють в першу чергу хворих із пониженим харчуванням, що супроводжується гастритами, особливо з пониженою кислотністю, з різними формами анемії, з явищами гіповітамінозу, а також з супутніми хронічними захворюваннями легень [32].

Кумисолікування показане: хворим з торпідно протікаючими дисимінованими, вогнищевими, інфільтративними, кавернозними, фіброзно-кавернозними формами і туберкуломами при уповільненому перебігу репаративних процесів. Протипоказання: туберкульоз у фазі спалаху з тенденцією до прогресування процесу або зі схильністю до кровохаркання; гломерулонефрит та нефроз; виразкова хвороба шлунку та дванадцятипалої кишки, хронічний ентероколіт, хвороби печінки (гепатит, холангіт); наявність супутнього хронічного нагноєння в легенях (абсцес, гангрени, бронхоектази) або в плеврі; ожиріння, тиреотоксикоз в середній та тяжкій формі [34].

2.2 Режим фізичної активності при туберкульозі легень

Будь - яке лікування хворого туберкульозом, в тому числі і хіміотерапія, може бути успішним тільки при дотриманні певного режиму.

Режим поєднує цілий комплекс заходів, які застосовуються на різних стадіях хвороби, під час перебування хворого в різних лікувальних установах та вдома. Істотно, що режим в лікарні відрізняється від санаторного, а останній - від домашнього, коли людина близька до одужання.

Різний режим хворого під час тяжкого перебігу хвороби, в період одужання і під час лікування в амбулаторних умовах, коли людина може частково або повністю працювати, і на кінець, певний режим необхідний одужаному від туберкульозу для попередження повторного захворювання та здоровому, щоб попередити захворювання при першому або повторному зараженні туберкульозом [4].

Більшість фтизіатрів дотримуються точки зору В.Л. Ейніса, котрий вважав, що все лікування хворих туберкульозом необхідно проводити від спокою через вправи до праці [34].

Розрізняють наступні види режиму для хворого, який знаходиться в лікувальній установі (в санаторії, або лікарні): 1) режим повного спокою, або постільний; 2) щадний режим, або режим відносного спокою; 3) тренуючий режим.

При режимі повного спокою хворий весь день лежить в ліжку в кімнаті при відкритих вікнах літом та відкритих кватирках зимою. При цьому режимі хворому заборонені будь - які рухи, їх годують і роблять їм гігієнічні водні обтирання. В умовах інтенсивної етіопатогенетичної, симптоматичної терапії, а також кваліфікованого лікування режим можна обмежити в середньому одним тижнем. Більш тривалий строк режиму не треба назначати хворим похилого та старечого віку, так як тривалий спокій може стати причиною різних ускладнень.

Після зникнення гострих симптомів хвороби допускаються самостійні обтирання, рухи кінцівок, сидіння в кріслі, індивідуальна робота з книгою і навіть дрібні трудові процеси (трудова зайнятість).

По мірі зняття гостроти перебігу захворювання та його ускладнень хворого переводять на щадний режим, який складається із обмеженого в часі лежання в кімнаті (3-5 годин в день додатково до обов'язкових годин сну), з наростаючого м'язового тренування, розумових занять. В якості тренуючи елементів при щадному режимі застосовуються прогулянки, котрі рекомендується проводити, починаючи з 15 і доводячи до 30 хвилин 1-2 рази на день. При цьому режимі у всіх випадках рекомендується ранкова гігієнічна гімнастика, а при наявності показань - лікувальна гімнастика по методиці з ослабленим навантаженням. З урахуванням мети призначення щадного режиму (зникнення явищ інтоксикації, розсмоктування вогнищевих та інфільтративних змін в легенях) тривалість його в умовах інтенсивної етіопатогенетичної та симптоматичної терапії, яка продовжується та лікування супутніх захворювань повинна складати не більше 1- 1,5 місяця.

В період тренуючого режиму денне перебування в ліжку складає: для хворих молодого та зрілого віку не більше 2-2,5 годин, похилого та старечого віку - 4-5 години. Хворим поступово збільшують навантаження на м'язову систему (наприклад, більш тривалі прогулянки - 2,5 - 3 години в день). Розширюють комплекс фізичних вправ, котрий разом із ранковою гігієнічною гімнастикою включає лікувальну гімнастику із середнім навантаженням, взимку - прогулянки на лижах, катання на ковзанах (1 -2 години щоденно), літом - спортивні ігри в обмеженому об'ємі.

При тренувальному режимі необхідно залучати хворих до трудових процесів, які проводяться під систематичним лікарським контролем в приміщеннях, які добре провітрюються, або на свіжому повітрі, стосовно до стану та навиків кожного хворого. Хворим з процесом у фазі компенсації, а також після хірургічного втручання при повній компенсації загального стану та відсутності післяопераційних ран рекомендують роботи в саду або парку при сприятливих метеорологічних умовах, легку столярну та слюсарну роботи, ремонт радіо- та електроапаратури, трудові навчання на курсах машинописання, шиття, фотографії, радіотехніки. Тривалість роботи 1,5 - 2 години в день з перервою на 10 - 15 хвилин через 45 хвилин роботи. Протипоказані трудові процеси з фізичним навантаженням хворим туберкульозом із супутніми захворюваннями серцево - судинної системи, травного тракту, опорно - рухового апарату, захворюваннями жіночих статевих органів, периферичної нервової системи. Таким хворим показані трудові процеси без фізичного навантаження [4; 24; 41].

Організація трудових процесів має наступні цілі:

1. Лікування хворих в санаторіях буває, як правило тривалим. Тривала бездіяльність хворих після ліквідації гострих явищ захворювання негативно впливає на їхній стан. Праця відволікає від думок про своє захворювання, укріплює впевненість про можливості повернення до трудової діяльності і тим самим допомагає виробити у свідомості хворого про його повноцінність як члена суспільства, розширити його трудові перспективи.

2. Клінічні спостереження показують, що своєчасне включення в режим хворого індивідуалізованих трудових процесів сприятливо впливає на стан нервової діяльності, сприяє швидшій нормалізації обмінних та фізіологічних функцій та, завдяки цьому, підвищує ефективність санаторного етапу лікування.

3. Організація трудових процесів дозволяє вирішити іще одну важливу задачу - обучити новій професії тих, хто раніше не мав її, або по закінченні курсу лікування не може повернутися до своєї попередньої роботи.

Для проведення трудових процесів велике значення має правильний відбір хворих, що залежить від наявності кваліфікаційних лікарів та інструкторів по труду. Важливо також правильно дозувати трудове навантаження та слідкувати за станом хворого під час трудового процесу. При цьому лікар повинен враховувати зміни в організмі хворого і в залежності від клініко - рентгенологічних, лабораторних та функціональних показників збільшувати, зменшувати та відміняти трудове навантаження [4; 49].

Лікарськими спостереженнями доведено сприятливий вплив на організм хворого фізичних вправ. Ефективність лікування фізичними вправами в значній мірі залежить від правильної постановки і проведення їх. Лікувальну фізкультуру необхідно призначати індивідуально, з урахуванням стану хворого та характеру туберкульозного процесу в легенях [29].

Для фізичних вправ хворі розділяються на три групи.

До першої групи відносяться хворі з затихаючим перебігом туберкульозу, тобто, які знаходяться в хорошому стані, які ефективно лікуються. У хворих цієї групи можуть бути невеликі ознаки активності процесу в легенях, але вони постійно зменшуються і сили хворого наростають. Ознаки активності туберкульозу при явній тенденції до зменшення їх не є протипоказанням до фізичних вправ, але служать основою до їх обмеження в часі та в кількості.

В другу групу включаються хворі, які перенесли загострення туберкульозу 3-4 місяці назад. Клінічні ознаки затихання туберкульозу у них стійкі, температура тіла нормальна.

До третьої групи відносяться хворі з затихшим процесом в легенях.

В першу (слабку) групу можуть бути включені хворі, які раніше не займалися фізичними вправами. В другу (середню) групу входять хворі у віці до 40 - 45 років, які мають деякий досвід в проведенні фізичних вправ. До третьої (сильної) групи відносяться хворі із другої групи у віці до 35 - 40 років, які мають навики у фізичних вправах [45].

Вікові обмеження умовні і не є вирішальними при визначенні фізичного навантаження для хворого.

Дія фізичних вправ на організм хворого складна і різноманітна. Систематичне застосування фізичних вправ сприяє компенсації порушених у процесі захворювання функцій організму і підвищеної адаптаційної здатності до фізичного навантаження. Також сприятливо впливають і на стан нервової системи. Підвищується максимальний тиск (під час занять на 5-12 мм.рт.ст) і зростає ЧСС (на 13-20 за 1 хв.), поліпшується реакція серцево - судинної системи. Застосування пасивних рухів рук та ніг позитивно впливає на кровообіг та обмін речовин, покращує дихальну здатність ураженої легені. У результаті систематичного тренування м'язів відбуваються зміни у тканинному обміні: більш економно витрачаються енергетичні речовини. У хворих із кавернозними формами туберкульозу під впливом фізичних навантажень відбувається стимуляція репараційних і зменшення деструктивних процесів у легеневій клітині [29].

Фізичні вправи показані всім хворим туберкульозом легень, виключаючи періоди гострого протікання (або загострення) процесу із значними порушеннями серцево - судинної і дихальної систем, а також ускладнень туберкульозу [Мурза].

Виконання фізичних вправ одночасно з призначенням хіміопрепаратів може бути достатньо ефективним, якщо обидва ці методи застосовуються правильно і систематично. У таких хворих дуже швидко створюється бадьорий настрій, покращується апетит та сон, зникають суб'єктивні скарги [29; 45].

2.3 Лікувальне харчування, фітотерапія та кумисотерапія

На протязі багатьох століть сутність цього методу розглядалася складалася виключно з посиленого харчування. Принцип перегодовування хворого обумовлювався не тільки відновленням запасів скелетних м'язів і підшкірної основи, але і зміною в сприятливий бік перебігу захворювання. В нинішній час встановлено, що перегодовування хворого, особливо однотипною їжею, яка містить найчастіше велику кількість жиру є неправильним, а в ряді випадків шкідливим. Клінічними спостереженнями, фізіологічними та біохімічними дослідженнями доведено важливість не просто посиленого харчування, але і раціональність харчового режиму. Комбінацією певних продуктів, спеціальними дієтами можна нормалізувати порушений обмін речовин, створити сприятливий функціональний фон для репаративних процесів [34].

Прийнято вважати, що для хворого туберкульозом необхідна дієта, в котрій повинні бути представлені основні продукти, які містять в своєму складі не тільки оптимальну кількість білків, жирів та вуглеводів, але і багату вітамінами та мінеральними солями. Важливе значення має не стільки кількість їжі, скільки її якісний склад. Вміст в раціоні харчових речовин та їх оптимальна збалансованість є основним показником повноцінного харчування.

Хімічний склад добового раціону для хворого поза загостренням процесу повинен бути наступним: білків 120-150 г (в тому числі тваринних 70-90 г), жирів 80-100 г (із них тваринних 65-80 г, рослинних 20-30 г), вуглеводів 400-500 г, із них розчинних у воді (цукор, мед, варення) 80-100 г, калорійність харчування 3000-3600 ккал. На 1 кг маси тіла хворого в раціоні передбачається білків 2 г, жирів 1,5 г, вуглеводів 7 г.

В склад їжі повинні входити мінеральні солі, кухонна сіль (12 г), кальцій, фосфор, залізо, магній, а також вітаміни А, В₁, В₆, С, Д.

Необхідно вживати за добу до 1,5 л рідини.

Для хворих ростом вище 170 см або для тих, хто займається фізичною працею, калорійність харчування підвищується на 10-15 %. При рості нижче 150 см, а також для хворих з надлишком маси тіла калорійність раціону знижується до на 10%. Харчування хворих в санаторії рекомендується чотирьохразове: на сніданок 30% загальної калорійності, на обід 35-40%, на вечерю 20% і за 1 ^? год до сну - 5-10%.

В період загострення туберкульозного процесу в харчовому раціоні повинна бути збільшена кількість білка до 200 г, кількість жирів необхідно зменшити до 60-80 г, а вуглеводів - до 300-350 г; кількість кухонної солі зменшити до 8 г і збільшити кількість кальцію, фосфору. В 2-3 рази необхідно збільшити в їжі кількість вітамінів С, В₁, рибофлавіну.

Обмежена кількість жирів, вуглеводів та кухонної солі при введенні підвищеної кількості кальцію та вітамінів створює кращі умови для обміну речовин та має протизапальну дію.

Особливу цінність представляють собою білки. Найбільш повноцінні білки містяться в телятині, свинині, баранині, курці, печінці, судаку, китовій ікрі, молоці, творові, курячих яйцях, горосі, квасолі, гречаній крупі, вівсянці, рисі, пшеничній муці.

Для харчування рекомендуються також кефір, ацидофільне молоко. Із жирів найбільш корисне сливове та соняшникове масло. Рослинне масло необхідно вживати в кількості 20-30 г. Вуглеводи містяться в рослинній їжі: муці, крупі, рисі, картоплі та інших овочах, а також фруктах. Краще потребу у вуглеводах поповнювати за рахунок овочів, так як в них містяться, крім того, мінеральні солі та вітаміни.

Крім білків, жирів, вуглеводів, води та мінеральних солей, досить важливу роль в нормальній життєдіяльності відіграють вітаміни. Вітаміни містяться в багатьох продуктах. Вітамін А міститься головним чином в тваринних жирах - у вершковому маслі, молоці, жовтку яйця, печінці та в ікрі. Особливо багато вітаміну А - в риб'ячому жирі. Добова доза вітаміну А міститься в 1-2 столових ложках риб'ячого жиру. Багато вітаміну А - каротину - в червоній моркві, шпинаті, абрикосах, томатах.

Вітамін В₁ міститься в хлібові грубого помелу, в гречаній та вівсяній крупі, в печінці, нирках, м'ясі. Перше місце по вмісту вітаміну В₁ займають пивні дріжджі.

Велика роль належить вітаміну В₆, котрий міститься в парному молоці тварин, кумисі, кефірі та ацидофільному молоці, а також в дріжджах, рибі, хлібі простого помелу, горосі.

У випадках безсоння, головних болів та розладах функції шлунково - кишкового тракту показано застосування препаратів нікотинової кислоти (вітамін РР) [45].

Особливе значення має вітамін С (аскорбінова кислота), котрий хворий повинен отримувати у кількості, в 2 рази більшій, ніж це потребується для здорової людини. В великій кількості цей вітамін міститься в капусті, зеленій цибулі, полуниці, апельсинах, аґрусі, лимонах, мандаринах, грецьких горіхах та в багатьох інших фруктах та ягодах. Особливо багато вітаміну С в плодах шипшини та чорної смородини.

При тривалому кип'ятінні деякі вітаміни, особливо вітамін С, частково або повністю руйнуються, що необхідно враховувати при кулінарній обробці продуктів [34].

Фітотерапія. Тепер чимраз ширше в комплексному лікуванні хворих на туберкульоз легень застосовують рослинні засоби. При туберкульозі легень можна рекомендувати: бруньки сосни. Залити 2 стаканами кип'яченого молока (або води) 1 столова ложка, бруньок сосни (тільки чоловічих суцвіть), додати 1 столову ложку меду, 2 столові ложки сливового масла, 2 сирих яйця та ретельно все перемішати. Приймати 3 рази на день повністю весь склад [17].

Можна рекомендувати також березовий гриб - чагу. Залити холодною кип'яченою водою березовий гриб на 4 години, після чого пропустити його через м'ясорубку або натерти на тертці. 1 частину подрібненого гриба залити 5 стаканами кип'яченої води (не вище 50? С) та настояти 48 годин, після чого рідину злити, віджати та добавити до неї воду, в котрій замочувався гриб. Приготований розчин можна зберігати 4 дня. Приймати по 3 стакани в день в декілька прийомів до їжі [19].

Для загоєння легеневих каверн покласти на дно посуду шаром в 1 палець свіже листя мити-і-мачухи, засипати їх таким же шаром цукрового піску, потім знов шар листя і шар піску, і так до тих пір, доки посуд не заповниться доверху. Потім посуд щільно закрити кришкою, обмазати в цьому місці тістом або глиною та закопати в землю на глибину 0,5 м. Через 2-3 тижні, коли вміст перетвориться в однорідну масу, необхідно розбавити її медом. Приймати по 1 столовій ложці 3 рази на день [20].

Ефедра двоколоскова - багатолітній гіллястий вічнозелений чагарник. Застосовують надземну частину (траву ефедрі) в період цвітіння. Містить ефедрин та аскорбінову кислоту. Ефедра входить до складу легеневих та астматичних зборів. Застосовується як протикашльовий, бронхолітичний засіб і як засіб, який зменшує кількість харкотиння [43].

Досить часто при туберкульозі в організмі не хватає кальцію. Для лікування приготувати кальциуміт: покласти в банку 6 свіжих та цілих яєць з білою шкарлупою, вижати туди сік 10 лимонів і поставити в сухе, прохолодне та темне місце, накривши темним папером та обгорнувши марлею. Витримавши 7-10 днів до розчинення яєчної шкарлупи, підігріти на водяній бані 300 г меду до рідкого стану, остудити та влити в банку з приготованою сумішшю. Приймати по десертній ложці 3 рази на день відразу ж після їжі. Зберігати в прохолодному місці [17].

Кумисотерапія. Приготування в Росії та в ряді країн Середньої Азії напою з кобилячого молока практикувалося з давніх часів. Кумис застосовували для лікувальних цілей з приводу різних захворювань, але головним чином цей напій застосовувався для лікування хворих туберкульозом. Після створення першого кумисолікувального санаторію у 1858 році біля Самари почали відкриватися кумисолікувальні заклади в інших місцевостях. Високої думки про лікувальні властивості кумису дотримувався Захарьин Г.О. Прибічником кумисолікування був і Остроумов А.А.

Кумисолікувальниці знаходяться переважно в степових районах. Кумис по своєму хімічному складу відрізняється від коров'ячого молока і наближається до жіночного молока; в ньому більше козеїну, пептинів, полі пептидів та амінокислот. Молочнокислі бактерії та дріжджі, які містяться в кумисі, сприятливо впливають на ферментативні функції кишечнику. В кумисі також міститься велика кількість вітаміну С.

На основі наукових досліджень по вивченню властивостей кумису та його дії на організм людини визначені разова та добова дози кумису. Добова доза складає 1,5 л. Ця доза може бути змінена в залежності від ступеню туберкульозної інтоксикації та ознак функціональних порушень різних органів та систем. Кумис приймають поступово зростаючими дозами. Найбільш раціональним визнано давати хворим кумис 6 разів на день по 250 мл. Кумис призначають хворим з різними формами туберкульозу, крім хворих з гостро протікаючими та некомпенсованими процесами.

З впровадженням в практику антибактеріальних препаратів кумис не втратив свого значення. Він може застосовуватися і одночасно з хіміотерапією, причому кумисолікування підвищує ефективність антибактеріальної терапії [45].

2.4 Фізіотерапевтичне лікування

Фізіотерапевтичні методи лікуванні включають в себе природні лікувальні фактори (природні чинники фізіотерапії), а також деякі штучні фізіотерапевтичні процедури.

Природні фізичні лікувальні фактори. Методи природної фізіотерапії, котрі включають в себе аеротерапію, геліотерапію та водні процедури, необхідно застосовувати в будь - якому стаціонарному протитуберкульозному закладі, але оптимальні умови для їх застосування створені в місцевих та кліматичних санаторіях.

Аеротерапія є методом загартовування організму і підвищення його стійкості до різних захворювань (особливо простудним). В нинішній час застосовують наступні види аеротерапії: провітрювання приміщень, повітряні ванни, тривале перебування хворого на свіжому повітрі (на веранді, в парку), денний відпочинок та нічний сон на березі моря. Той чи інший вид аеротерапії визначається руховим режимом хворого.

При режимі повного спокою аеротерапія проводиться в палаті при відкритій кватирці або при відкритих балконних дверях. Хворому, котрому призначений режим відносного спокою, по мірі затихання спалаху процесу рекомендується перебування на веранді, тривалість і характер котрого визначається кліматичними та сезонними умовами та коливаються в межах 1-3 години на добу. Цим хворим також показані помірно теплі повітряні ванни, а хворим в стадії компенсації процесу - прохолодні та холодні повітряні ванни.

Повітряні ванни - дозований вплив повітря на оголене (повністю або частково) тіло людини. Тривалість повітряних ванн, рівно як і їх температурні умови, суворо індивідуалізуються в залежності від загального стану хворих, переносності процедур і складає від 3-5 хвилин до 1,5-2 годин. Всі види повітряних ванн протипоказані тільки но поступившим на лікування хворим, незалежно від їх стану; в найближчі дні після оперативних втручань; при наявності гострих супутніх захворювань (грип, ангіна); в період гострого перебігу або загострення туберкульозного процесу; після накладання штучного пневмотораксу або пневмоперитоніуму.

Тривале перебування на свіжому повітрі показане хворим при компенсації процесу, які знаходяться на тренувальному режимі. Методика застосування цілодобової та дозованої аеротерапії залежить від кліматичних умов місцевості та сезону. При дозованій аеротерапії хворі тільки частину доби (вночі або вдень) знаходяться на веранді або в кліматопавільйоні. Це менш активна процедура. Вельми цінним способом лікування свіжим повітрям є сон хворих біля моря (Південний берег Криму) [16; 39].

Геліотерапія - дозоване застосування з лікувальною метою різних видів сонячної радіації (прямий, розсіяний, відображений). Сонячні ванни проводяться на пляжі, верандах або спеціально обладнаних сонячних майданчиках - соляріях. Найбільш сприятливі для сонячного лікування в літній час ранкові години (з 9 до 11). В жаркі безхмарні дні з 11 до 15 години не слід користуватися сонячними ваннами, так як температура повітря надто висока. Повинна здійснюватися на фоні обов'язково прийому специфічних хіміопрепаратів. Геліотерапія для хворих туберкульозом є одним з найбільш сильних подразників інтерорецепторів, закладених в різні внутрішні органи. Це найбільш серйозне джерело природної фізіотерапії. При неправильному застосуванні можуть виникнути загострення туберкульозного процесу.

Геліотерапія протипоказана всім хворим в період спалаху або гострого перебігу туберкульозного процесу; при наявності свіжих вогнищевих інфільтративних та деструктивних змін в легенях; схильності до кровотеч та кровохаркання; підвищеній збудженості нервової та серцево - судинної системи.

Водні процедури при систематичному застосуванні загартовують організм хворого, покращують обмін речовин і надають певний терапевтичний ефект (покращення апетиту, сну). В залежності від режиму гідро процедури проводять у вигляді обтирань, обливань, душу, ванн, купання.

Хворим у стані декомпенсації і при режимі абсолютного спокою призначають обтирання тіла водою з додаванням спирту; по мірі покращення загального стану - обливання та ванни. Як правило, спочатку температура води не повинна бути нижче 36 - 37?С і лише по мірі звикання вона поступово знижується до 16 - 18?С. Хворим, які знаходяться на тренувальному режимі, наряду з обливаннями і ваннами дозволяються душ, а також купання в річці, озері або морі.

Морські купання є найбільш активною процедурою лікування факторами моря (таласотерапія). Їх рекомендують, як правило, у ранкові та вечірні години, так як в обід буває виражений перегрів організму і високе напруження сонячної радіації. Розрізняють наступні дії морського купання на організм: емоціональна, термічна, хімічна та механічна. В залежності від поєднання вказаних дій біологічна активність морських купань буває різною. Вони завжди супроводжуються повітряними ваннами і в більшості випадків ваннами розсіяної або сонячної радіації. Кожен вид морських купань має своє дозування, показання та протипоказання. Тривалість купання визначається в залежності від реакцій, які спостерігалися у хворих, стану організму, особливостей перебігу туберкульозного процесу, від температури води. Звичайно починають із занурень на протязі 2-3 хв. при температурі води не нижче 20-22?С. В подальшому тривалість морських купань збільшують до 20-45 хв. з перервами. Цей вид лікування назначають хворим при компенсації вогнищевого, інфільтративного та обмежено-дисимінованого туберкульозу у фазі розсіювання або уплотніння, а також після ефективних оперативних втручань. Купання протипоказані хворим активним туберкульозом з наявністю інтоксикації, із супутньою легеневою патологією, невритом, радикулітом, серцево - судинною та легенево - судинною недостатністю II - III ступеню [34].

До штучних фізичних лікувальних чинників відносяться: апаратна фізіотерапія та бальнеологічні процедури.

Фізіотерапія, являючись додатковим методом в загальному комплексі лікуванні хворих туберкульозом, може бути застосована з метою безпосереднього впливу на туберкульозний процес, його окремі симптоми та ускладнення, але головним чином - для лікування супутніх туберкульозу захворювань.

При призначенні фізіотерапії хворому туберкульозом необхідний індивідуальний підхід до оцінки загального стану хворого. Необхідно враховувати наявність інтоксикації, схильність до кровохаркання. Фізіотерапію застосовують лише на фоні інших методів комплексного лікування з урахуванням форми та фази туберкульозного процесу. Хворим з вперше виявленим туберкульозом фізіотерапевтичні процедури рекомендують тільки після попередньої 4-6 місячної хіміотерапії, котра ліквідує явища спалаху [32].

Апаратна фізіотерапія.

Лікарський електрофорез - комплексний метод лікування, який поєднує вплив на організм хворого постійного електричного струму і введення за його допомогою лікарських речовин.

Постійний електричний струм стимулює обмінно - трофічні та місцеві нейрогуморальні процеси в тканинах, збільшують фагоцитарну активність макрофагів.

В клініці легеневого туберкульозу для усунення виражених симптомів оправдано застосування електрофорезу деяких лікарських речовин, наприклад застосовують електрофорез розчину хлориду кальцію, котрий діє десенсибілізуюче, покращує відродження харкотиння та зменшує кашлевий рефлекс; електрофорез атропіну - при напористому кашлі, а також спазмолітичних засобів - при бронхоспазмі, який супроводжується кашлем з мокротою, яка важко відділяється та задишкою. У всіх вказаних випадках, накладаючи електроди паравертебрально на рівні шийного та грудного відділів хребта та на грудину, оказують вплив на ділянку проекції корню легені.

Методика лікарського електрофорезу. Процедури проводять за допомогою електродів. Між гідрофільною прокладкою і шкірою пацієнта розміщують рівновеликий прошарок, котра складається з 1-2 шарів фільтрованого паперу або марлі, яка пропитана розчином лікарської речовини. Ліки вводять з електроду, заряд котрого відповідає заряду активної частини лікарської речовини. Лікарську речовину, яка складається з елементів, які мають різні заряди, вводять з обох полюсів. Іони металів та більшість алкалоїдів мають позитивний заряд, тоді як іони кислотних радикалів та металоїді - негативний.

Перед процедурою електрофорезу антибіотиків доцільно зробити шкірну пробу на чутливість до препаратів даної групи.

Гранично допустима щільність струму при проведенні лікарського електрофорезу не перевищує 0,05 - 0,1 мА / см². Крім об'єктивних показників, при дозиметрії приймають до уваги суб'єктивні відчуття хворого.

Під час процедури пацієнт повинен відчувати легке поколювання (пощіпування) під електродами. Поява відчуття печіння служить сигналом до зниження щільності струму, який проводиться.

При в'ялому перебігу туберкульозного процесу, в тому числі при збереженні залишкових порожнин, показаний електрофорез туберкуліну. Цей метод лікування найчастіше застосовується у хворих з обмеженими процесами, коли під впливом туберкулостатичної терапії не спостерігається помітного зворотнього розвитку. Для електрофорезу рекомендується застосовувати 25% розчин туберкуліну, отриманий шляхом розведення очищеного туберкуліну в 4 мл ізотонічного розчину хлориду натрію. При необхідності готують 2-3 таких розчини туберкуліну. Кількість речовини, яка вводиться за допомогою постійного струму, визначається силою останнього та часом, на протязі котрого він діє. Одиницею кількості електрики є кулон (ампер-секунду). Ця одиниця прийнята за основу дозиметрії.

Перед процедурою необхідно розраховувати кількість кулонів. Наприклад, хворому призначений електрофорез при кількості струму, який відпускається, рівному 0,1 кулону. Сила струму, котру переносить пацієнт, дорівнює 2 мА. В цих умовах для отримання 0,1 Кл необхідно 50 с. Якщо хворий переносить процедуру при силі струму 1 мА, час процедури буде дорівнювати 1 хв 40 с. Однак в обох випадках кількість електрики залишається рівною призначеною для електрофорезу (0,1 Кл).