Особливості комплексних методів реабілітації хворих при туберкульозі легень на санаторно–курортному етапі лікування

Методика електрофорезу туберкуліну. Електрод з гідрофільною прокладкою (6 шарів фільтрованого паперу) площиною 10-12 см², змочений розчином туберкуліну, розташовують на шкіру між лопаткової ділянки на бік ураження, попередньо обезжирену спиртом та ефіром у співвідношенні 1:1, і з'єднують його з позитивним полюсом апарату. Другий електрод з прокладкою, змоченою ізотонічним розчином хлориду натрію, розташовують поперечно в підключичній ділянці. При нормергічних туберкулінових пробах (титр 3-5 розведень) та задовільному стані хворого терапію починають з доз 0,3; 0,5 або 1 Кл, потім з кожною процедурою кількість електрики збільшують на 0,3 - 0,5 Кл.

При підвищеній чутливості до туберкуліну (титр 6-8 розведень) та виражених клініко - рентгенологічних проявів хвороби спочатку проводять процедури при 0,1; 0,25; 0,3 та 0,5 Кл, а потім з кожною процедурою або через одну підвищують дозу на 0,15 - 0,2 Кл. Після процедури ділянку шкіри, де знаходилась гідрофільна прокладка з туберкуліном, ретельно протирають ізотонічним розчином хлориду натрію, видаляючи залишки розчину туберкуліну. Проводять 2 процедури на тиждень. При наявності загальної або вогнищевої реакції на шкірі кількість туберкуліну не підвищується до її зникнення (можна пропустити одну процедуру). Закінчувати лікування необхідно при досягненні дози електричного заряду, рівній 5 Кл, та позитивному результаті терапії. В середньому на курс лікування призначають 25-30 процедур. Проводять їх на протязі 3 місяців. Останні 5-10 процедур відпускають при кількості електрики, рівній 5 Кл.

Одним із варіантів проведення лікарського електрофорезу, при котрому виключається гальмівний вплив шкіри на транспорт речовин і в той же час зберігаються переваги електрофармакотерапевтичного методу є внутрішньо легеневий електрофорез. При цьому розуміється електрофорез лікарських речовин, які вводяться в організм одним із відомих фармакотерапевтичних способів (внутрішньовенно, підшкірно, внутрішньом'язово, інтратрахеально).

Методика внутрішньо легеневого електрофорезу. Ці процедури можна проводити в декількох варіантах, які відрізняються за способом введення лікарських речовин:

- внутрішньовенне крапельне введення (до 150-200 мл) ліків + гальванізація грудної клітини;

- внутрішньовенне одночасне введення лікарської речовини + гальванізація грудної клітини;

- крапельне введення ліків в легеневу артерію шляхом катетеризації + гальванізація грудної клітини;

- ендотрахеальне (ендобронхіальне) введення лікарського розчину (до 100 мл) + гальванізація грудної клітини;

- інгаляційне введення лікарського розчину + гальванізація грудної клітини;

- внутрішньом'язове (підшкірне) введення добової дози препарату + гальванізація грудної клітини;

- прийом лікарських препаратів (добова доза) перорально + гальванізація грудної клітини.

Після введення лікарської речовини тим або іншим способом і досягнення максимальної концентрації її в крові здійснюють гальванізацію патологічного вогнища в між електродному просторі. Від вибору способу введення лікарської речовини залежить час проведення гальванізації, початок котрої повинен відповідати максимальній концентрації лікарської речовини в крові. При внутрішньовенному введенні лікарських речовин гальванізацію проводять одночасно; при внутрішньовенному крапельному вливанні - після введення приблизно ? розчину; при інтратрахеальному - через 30 хвилин; при внутрішном'язовому, підшкірному і пероральному - час для кожного препарату визначають індивідуально у відповідності з особливостями його фармакокінетики (орієнтовно через 1-2 год).

Найбільше поширення отримав так називаємий внутрішньо легеневий електрофорез. При проведенні застосовують антибактеріальні засоби (антибіотики, антисептики, сульфаніламіди), антикоагулянти (найчастіше гепарин), десенсибілізуючі препарати (хлорид кальцію, димедрол), гормональні препарати (гідрокортизон, преднізолон), ферментативні препарати (хімотрипсин, рибонуклеаза), ангіо- та бронхолітики (еуфілін, ефедрин, адреналін).

Методика внутрішньовенного електрофорезу. Лікувальний розчин (0,6-0,9 г ізоніазиду, 9-12 г ПАСК, 5000 ОД гепарину, 300-500 мл ізотонічного розчину хлориду натрію) вводять внутрішньовенно крапельно зі швидкістю 60-80 крапель за хвилину 3 рази на тиждень (через день). ПАСК може бути замінений етіонамідом (0,5 г). Попередньо (до процедури) накладають електроди площиною 150-200 см² на передню та задню поверхні грудної клітини над зоною проекції в легенях. Прокладки змочують дистильованою водою. Після внутрішньовенного введення ? об'єму лікарського розчину включають гальванічний струм (апарат „Потік-1") щільністю 0,02-0,05 мА/см² і проводять гальванізацію до закінчення внутрішньовенної ін фузії. В якості третього препарату хворим назначають протионамід (або етамбутол) всередину за 2 години до процедури. На курс лікування приходиться 30-40 процедур гальванізації. Якщо порожнина розпаду не рубцюється, число процедур збільшують до 50-60 хв.

Показання: всі форми туберкульозу легень, у всіх фазах при наявності інфільтративно - ателектатичних змін, бронхоспастичних явищ; кашлевого синдрому; сухого та ексудативного плевриту; пневмоплевриту; болей в ділянці грудної клітини, пов'язаних з токсикоз-алергічними невралгіями та міозитом; туберкульозі гортані; в'ялому перебігу туберкульозного процесу, в тому числі при наявності залишкових порожнин розпаду; функціональних розладів нервової системи.

Протипоказання: прогресуючі форми туберкульозу легень; легенева кровотеча та кровохаркання; поширені екземи, дерматит, піодермія; індивідуальна непереносимость струму; порушення цілісності покриву шкіри; новоутворення та підозра на них; гострі та гнійні запальні процеси; системні захворювання крові; недостатність кровообігу IIБ - III стадії; гіпертонічна хвороба III стадії; тиреотоксикоз II - III стадії; вагітність [25].

Індуктотермія - застосування з лікувальною метою перемінного високочастотного (ВЧ) електромагнітного поля, яке створюється в солено ідо - індукторі при протіканні через нього струму високої частоти (13,56 Мг). Глибина проникнення електромагнітного поля в тканини і, отже, теплоутворення досягає 8-12 см. В місці дії відмічається локальне нагрівання тканин на 2-4?С.

В умовах індуктотермії посилюється лімфо- та кровообіг в тканинах, підвищується проникність кліткових мембран і судинної стінки, покращуються обмінні процеси та трофіка тканин, що обумовлює її розсмоктуючи та протизапальна дія. Під дією індуктотермії відбуваються значне посилення легеневого кровоточу в зоні ураження, підвищення проникності судинних стінок, посилення дренажної функції бронхів, активізація функції лімфоїдних клітин та макрофагів; покращується проникність антибактеріальних препаратів у вогнища туберкульозного ураження.

Методика. Індуктотермія проводиться апаратом ІКВ-4, генеруючим електромагнітне поле частотою 13,56 МГц. Апарат представляє собою двухкаскадний високочастотний генератор, який передає енергію коливань вихідному (терапевтичному) контуру. До вихідних гнізд останнього підключається один із трьох індукторів: кабельний, малий або великий. Хворий, не роздягаючись, лягає на дерев'яну кушетку; із його одягу повинні бути видалені металеві предмети. Розмір індуктора-диска вибирається в залежності від маси тіла пацієнта. Індуктор-диск накладається на грудну клітину відповідно проекції туберкульозної каверни; вплив повинен проводитись на ту ділянку грудної клітини, де каверна мінімально віддалена від поверхні тіла, що встановлюється при рентгенологічному дослідженні. Застосовуються слабо теплові та середньо теплові дозування (90-110 Вт), відповідно 3-4-ї ступені потужності апарату. Процедури тривалістю 15-20 хв. проводять 2 дні підряд з перервою кожен 3-й день. Курс лікування складається з 20 процедур. Повторні курси рекомендується проводити через 1,5-2 міс.

Показання: уповільнена регресія туберкульозного процесу у вперше виявлених хворих з деструктивними формами туберкульозу після 2 місячного лікування; залишкові порожнини розпаду при вогнищевому, інфільтративному та дисимінованому туберкульозі, які не піддаються закриттю під впливом хіміотерапії на протязі 3-6 міс.; туберкуломи (коли протипоказано оперативне втручання).

Протипоказання: прогресуючий туберкульоз легень; кровотеча, кровохаркання; неможливість проведення адекватної раціональної хіміотерапії; наявність металічних тіл в грудній клітині; вагітність [24; 25].

Ультрависокочастотна терапія (УВЧ) - метод електролікування, при котрому на організм хворого впливають перемінним електричним полем ультрависокої частоти - 27,12 та 40,68 Мгц, який підводиться за допомогою конденсаторних пластин.

Під впливом УВЧ терапії змінюється геодинаміка малого кола кровообігу: покращується відтік крові по легеневим венам; внаслідок розширення мілких судин знижується периферичний опір в легеневій артерії. В результаті дії цього фізичного фактору зменшується бронхоспазм, підвищується життєва емність легень, знижується хвилинний об'єм дихання.

Методика. Процедури проводять тільки на фоні традиційної трьох- або чотирьохкомпонентної специфічної антибактеріальної терапії за допомогою апарату УВЧ-66. Конденсаторні пластини діаметром 113 мм розташовують попереково в проекції вогнища туберкульозного ураження з зазором в 2,5 см. Для постійного підтримання цього зазору між шкірою хворого та конденсаторними пластинами розміщують відповідного діаметру останніх перфоровані войлочні прокладки, після чого проводять бинтування еластичними бинтами. Тривалість впливу - 15 хвилин, курс - 15 процедур. При дисимінованому туберкульозі конденсаторні пластини розміщують в підключичних ділянках і між лопатковому просторі відповідного боку, почергово зправа та зліва, проводячи по 8 процедур на курс лікування.

Показання: всі форми туберкульозу легень, крім прогресуючих, з переважним ексудативним типом запалення.

Протипоказання: прогресуючий туберкульоз легень; кровотечі, кровохаркання; виражена гіпотензія; індивідуальна непереносимость; тяжкі форми супутніх захворювань [46].

Надвисокочастотна терапія - застосування з лікувальною метою електромагнітних коливань надвисокої частоти дециметрового (частота 460 МГц, довжина хвилі 65 см) та сантиметрового діапазону (частота 2375 МГц, довжина хвилі 12,6 см; частота 2450 МГц, довжина хвилі 12,2 см) діапазону. Найчастіше застосовується надвисокочастотна терапія дециметрового діапазону (ДМВ).

При уповільненій регресії туберкульозного процесу застосування ДМВ - терапії у комплексі з туберкулостатиками сприяє закриттю порожнин розпаду (86% випадків), зменшенню інфільтративних та вогнищевих змін, швидкому відторженню казеозно-некротичних мас від внутрішнього шару каверни та відновленню дренажної функції бронхів. Застосування ДМВ терапії як патогенетичного засобу дає максимальний ефект в сроки до 6 місяців.

Методика ДМВ терапії. Процедури проводять в екранованих кабінах або в окремому приміщенні за допомогою апарату „Волна-2". Пацієнт розташовується на дерев'яній кушетці, з поверхні його тіла видаляються металеві предмети. Циліндричний випромінювач діаметром 13 см встановлюють над шкірною проекцією зони ураження з повітряним зазором 3-5 см. Потужність складає 40-45 Вт (теплова доза), тривалість сеансу - 15-20 хвилин. Процедури проводять 2 дня підряд, на 3-й день - перерва. Курс лікування 20 процедур.

Показання: деструктивні форми туберкульозу легень з уповільненою регресією процесу; каверни невеликого та середнього розміру при відсутності позитивної динаміки на протязі 2 місяців та більше антибактеріальної терапії.

Протипоказання: прогресуючий туберкульоз легень; кровотеча, кровохаркання; неможливість проведення у хворого адекватної раціональної хіміотерапії; тяжкі форми супутніх захворювань [16].

Магнітотерапія. Один із стародавніх методів фізіотерапії, які застосовував Авіцена, Гален - приписував магнітам цілющу, омолоджувальну та пухлинну дію. У 50-х роках XX ст. його відродили японці - почали виробництво магнітних браслетів для лікування гіпертонічної хвороби.

Магнітотерапія - метод фізіотерапії, при якому на організм діє постійне або змінне низькочастотне магнітне поле. В клініці туберкульозу серед методів найбільш поширений лікувальне застосування постійного магнітного поля (ПМП).

Різноманітність дії магнітного поля проявляється седативним, гіпертензивним, протизапальним, протипухлинним, протинабряковим та болезаспокійливим ефектом. Після його однократних вливів реакції організму або окремих систем зберігаються на протязі 1-6 діб, а після курсовх - на протязі 30-45 днів. Магнітотерапія хворих з обмеженим туберкульозом без явищ інтоксикації проводиться з 10-12-го дня хіміотерапії. У хворих з вираженими ознаками інтоксикації процедури призначають після їх зменшення та нормалізації температури тіла.

Методика. З урахуванням локалізації вогнища ураження на грудну клітину щоденно накладають 1 або 2 (при двосторонніх процесах) еластичні магнітні пластини розміром 120*250 мм з індукцією магнітного потоку 40 мТл. Пластини укріплюють марлевими пов'язками або лейкопластирем. Час експозиції 30-45 хв. перші 15-20 хв. на фоні дії магнітного потоку доцільно проводити аерозольтерапію 3% розчином солютизону або 10% розчином ізоніазиду по 4 мл на інгаляцію на протязі 1-2 місяців. Тривалість курсу лікування від 1 до 3 місяців в залежності від поширеності процесу та об'єму деструкції.

Можна проводити за допомогою стаціонарного апарату „Полюс-1" або портативного апарату „Магнітер" (АМТ-01). Діючим фактором є змінне низькочастотне магнітне поле потужністю 50 Гц. При роботі з апаратом „Полюс-1" застосовується 1 індуктор циліндричної форми. Вплив індуктором здійснюється на ділянку грудини - вилкова залоза при магнітній індукції 35-37 мТл. Глибина проникнення хвиль магнітного поля при цьому досягає 4-5 см. Тривалість процедури 10 хв., курс лікування 10-15 процедур, які проводяться через 1 день (3 рази на тиждень). Повторні курси призначають по показанням через 1-1,5 місяців. Хворі, як правило, магнітотерапію переносять добре.

Показання: всі форми (крім прогресуючих) вперше виявленого туберкульозу легень.

Протипоказання: поєднання туберкульозного та гострих гнійних процесів будь-якої локалізації; прогресуючий туберкульоз легень; кровотеча, кровохаркання; виражена гіпотензія; індивідуальна непереносимость; тяжкі форми супутніх захворювань [25].

Світлолікування (фототерапія) - застосування з лікувальною метою променевої енергії. Променева енергія представляє собою електромагнітні коливання, котрим властиві явища дифракції, поляризації, дисперсії та розсіювання. У фізіотерапії застосовують інфрачервону, видиму та ультрафіолетову ділянки світлового спектру в межах від 400 мкм до 180 нм.

На першому місці серед засобів, які підвищують опір організму хворих туберкульозом, стоять загальні ультрафіолетові випромінення. Вони проводяться індивідуально та груповим методом.

Методика індивідуального випромінення. Роздягненого хворого кладуть на кушетку. Ртутно-кварцеву лампу розташовують над ділянкою сонячного сплетіння на відстані 75-100 см. Випромінення починають з ? біодози, та доводять до 2-3 біодоз. Всього на курс призначають 15-20 випромінень, які проводяться через день. На протязі процедури проводять випромінення передньої та задньої поверхні тіла.

Методика групового випромінення. Група хворих (10-15) розташовується навколо ртутно-кварцевої лампи „маятникового" типу на відстані 3 м. Випромінення починають з ? біодози. Поверхні, які випромінюються змінюються на протязі всієї процедури. При наступних процедурах випромінення збільшують на ? біодози, доводячи до 1-1,5 біодози. Всього проводять 15-20 випромінень (через день). При такому ж числі випромінень процедури можуть відпускатися щоденно, починаючи з ? біодози, з наступним збільшенням на ? до 1-1,5 біодоз.

При проведенні загальних ультрафіолетових випромінень необхідний захист очей хворих та обслуговуючого персоналу окулярами. Необхідний пильний контроль за загальним станом хворого та перебігом місцевого туберкульозного процесу.

Показання: туберкульоз легень у фазі розсмоктування.

Протипоказання: прогресуючий туберкульоз легень і його поєднання з туберкульозом інших органів; кровотеча та кровохаркання; підвищена чутливість до випромінення; тяжкі супутні захворювання та ускладнення; вагітність [25].

Лазери - оптична квантові генератори, в котрих явище вимушеного випромінення застосовується для генерації електромагнітних коливань в оптичному діапазоні спектра.

По своїй енергоємності лазери розділяються на високо- і низько енергетичні. Високо енергетичні лазери (рубиновий, неодимовий, аргоновий) завдяки своїм коагулюючим та ріжучим властивостям застосовуються в хірургії. Низько інтенсивні лазери знайшли своє застосування в терапевтичній практиці при багатьох патологічних станах. Енергія їхнього кванту залежить від довжини хвилі: чим вона більша, тим менше енергія фотону.

Гелій-неоновий лазер застосовується для внутрішньовенного лазерного опромінення крові. Основними показаннями є: прогресивне поширення деструктивного туберкульозу та виражена туберкульозна інтоксикація. Основна мета - загальний вплив на організм хворого для досягнення стабілізації туберкульозного процесу та зменшення туберкульозної інтоксикації.

Методика проведення. Моноволоконний світловід встановлюють пункційним способом в ліктьову або будь-яку іншу доступну вену передпліччя. При цьому вихідний кінець світлопроводу повинен виступати з голки в просвіт судини не менше ніж на 20 мм. Курс лікування складається з 10 - 12 процедур тривалістю 10-15 хвилин.

Гелій - неонове лазерне випромінення застосовується і для лазерпунктури при лікуванні всіх форм туберкульозу легень. Курс лікування складається з 10-12 процедур, експозиція на одну точку акупунктури 10 с, сеанс проводиться щоденно [31].

Аерозольтерапія - метод лікувального використання аерозолів лікарських речовин. Аерозоль - двофазна система, що складається з газового дисперсного середовища, в якому розсіяні рідкі, тверді або газоподібні частинки лікувальних речовин. В залежності від ділянки впливу розрізняють інгаляційну терапію та зовнішню аерозольтерапію.

При туберкульозі легень широко застосовується інгаляційний метод введення ан6тибактеріальних, протизапальних та бронхолітичних засобів. Велике поширення отримали ультразвукові апарати, котрі створюють щільність гелю лікарських речовин, в 10 разів більшу, ніж інші типи розпилювачів, а невеликі частинки, які при цьому утворюються проникають до альвеол.

Для інгаляцій застосовують 6% розчин тубазиду, 10% розчин стрептоміцину, канаміцину, біоміцину, 1-2% розчин солютизону. В якості розчинника туберкулостатичних засобів найчастіше беруть ізотонічний розчин хлориду натрію. Також для інгаляцій можна застосовувати рифампіцин. В якості розчинника та провідника цього препарату застосовують димексид. Для інгаляцій застосовують окремі інгалятори, так як присутність в розпилювачі невеликої кількості інших лікарських речовин (солютизон) призводить до коагуляції розчину. Інгаляції хворим туберкульозом легень призначають щоденно через 1-2 тижні від початку хіміотерапії (курс 30-60 процедур).

Показання: всі клінічні форми туберкульозу легень, особлив при наявності гіповентиляції та ателектазу; виділення с харкотинням стійких до ізоніазиду і стрептоміцину мікобактерій туберкульозу; непереносимость стрептоміцину та ізоніазиду при внутрішньомязовому та пероральному застосуванні.

Протипоказання: кровотеча та кровохаркання; атрофічні зміни слизової оболонки трахеобронхіального дерева; ЖЄЛ нижче 1800-2000 мл та частота дихання більше 28 - 30 за хвилину; тяжкі супутні захворювання [25; 31].

Ультразвукова терапія - застосування з лікувальною метою енергії ультразвуку (механічних коливань пружнього середовища з частотою вище 16 кГц), які не відчуваються на слух. В механізмі дії ультразвуку виділяють три основних фактори: механічний, тепловий та фізико-хімічний. Терапевтичний вплив оказують невеликі дози, особливо в імпульсному режимі. Вони дають болезаспокійливий, спазмолітичний та десенсибілізуючий ефект. При їх застосуванні в зоні впливу активуються крово- та лімфообіг, механізми імунологічної реактивності організму; прискорюються процеси розсмоктування та регенерації.

Методика. Процедури проводять в положенні сидячи, в постійному режимі апарату, по руховій методиці; контактне середовище - вазелінове масло; інтенсивність ультразвуку - від 0,2 до 0,8 Вт/см². Тривалість процедур від 2 до 5 хвилин на полі, проводяться або кожен день, або через день. Курс лікування 15-20 процедур. При наявності порожнини розпаду і в'ялотекучому процесі розсмоктування інфільтрації рекомендується вплив ультразвуком на дві зони (табл.1): на ділянку грудної клітини, яка відповідає туберкульозному процесу, котра визначається при багато осьовому рентгенологічному дослідженні та на паравертебральну зону ураження.

Таблиця 1. Схема лікування ультразвуком при туберкульозі легень

Паравертебральна ділянка (1-е поле)	Зона проекції туберкульозного процесу (2-е поле)
День лікування	Інтенсивність Вт/см2	Час дії, хвилини	День лікування	Інтенсивність Вт/см2	Час дії, хвилини
1-2-й	0,2	2	1-2-й	0,2	2
3-4-й	0,4	3	3-4-й	0,4	3
5-6-й	0,6	4	5-6-й	0,6	4
7-20-й	0,8	5	7-20-й	0,8	5

Показання: залишкові порожнини розпаду (до 3 см в діаметрі), вогнищеві, інфільтративні, дисиміновані форми туберкульозу після тривалої (не менше 6 місяців) недостатньо ефективної хіміотерапії; бронхоспастичні стани.

Протипоказання: вперше виявлені форми туберкульозу, специфічна хіміотерапія котрих проводилась менше 6 місяців, а також прогресуючі форми хронічного туберкульозу; супутні захворювання [25; 39].

Вібротерапія - метод лікувального впливу механічними коливаннями, який здійснюється при безпосередньому контакті випромінника - вібратору з тканинами хворого. Вібромасаж покращує і мікроциркуляцію в уражених відділах легені, що дозволяє знизити фіброутворення та посилити регенеративні процеси в самому органі. Короткочасна вібрація активує систему гіпофіз - кора наднирників і підвищує вміст в крові глюкокортикоідних гормонів, котрі стримують активність щитовидної залози. Така реакція організму має протизапальну та десенсибілізуючу дію.

Під впливом механічних коливань з'являються відчуття тепла в місті впливу, місцева гіперемія, підвищується температура, причому в більшому ступені зі збільшенням тривалості процедур.

Закриття порожнин розпаду у хворих з вперше виявленим туберкульозом при поєднанні хіміотерапії з високочастотним масажем досягаються у 85% випадків в перші 2-6 місяців лікування. Доцільно проводити 2-3 курси вібромасажу з перервами не більше 15-20 днів. Основою для призначення повторних курсів є збереження інфільтративних проявів туберкульозного процесу в легені.

Методика вібромасажу при деструктивному туберкульозі. Вібратор встановлюють в ділянці міжреберного простору над проекцією основного специфічного процесу в легені. Частота механічних коливань 90-100 Гц, амплітуда 0,3-0,5 мм. Тривалість процедури поступово збільшують від 3 до 15 хвилин. Проводять щоденно на протязі 15 днів. Час його проведення зі збільшенням тривалості процедури від 3-15 хвилин пов'язано з настанням адаптації організму після виконання 5 процедур. Тривалість процедури більше 15 хвилин недоцільна, так як при цьому не відбувається посилення терапевтичного ефекту, а настає лише втома хворого.

Показання: всі форми вперше виявленого туберкульозу легень обмеженого протягу з деструкцією легеневої тканини та бактеріовиділенням.

Протипоказання: прогресуючий туберкульоз легень; кровотеча, кровохаркання; Неможливість проведення адекватної раціональної хіміотерапії; вібраційна хвороба; тяжкі супутні туберкульозу захворювання [25].

Бальнеологічні процедури займають незначне місце в терапії туберкульозу. Хворим туберкульозом абсолютно протипоказані гарячі ванни, котрі впливають на проникність судин і можуть викликати загострення процесу. При супутніх захворюваннях (радикуліт, артрит, гінекологічні захворювання) у випадку затихання та компенсації туберкульозу легень можна призначити деякі види бальнеотерапії - індиферентні та хвойні часткові ванни (сидячі та для ніг). При цьому потребується ретельний лікарський нагляд за станом хворого. Абсолютно протипоказані для хворих активними формами туберкульозу сіроводородні ванни. Багаточисельні спостереження засвідчують про загострення туберкульозного процесу в результаті лікування мацестинськими та радоновими ваннами. Ці види бальнеологічних процедур допустимі лише при повному затиханні туберкульозного процесу, який підтверджений клініко - рентгенологічним та лабораторним методом. Однак і в цих випадках бальнеологічні процедури можна застосовувати тільки під прикриттям специфічних хіміопрепаратів, котрі необхідно призначати за 2-3 тижні до початку бальнеотерапії, продовжувати хіміотерапію весь період застосування бальнеопроцедур та відмінити не раніше ніж через 2 тижні після закінчення бальнеотерапії [34].

2.5 Психологічна терапія хворих

В процесі лікування туберкульозу легенів, як і будь-якого іншого захворювання, можуть виявлятися психологічні чинники, що визначають успішність терапії: інформація, емоційна підтримка, очікування, схожість позицій психотерапевта або психолога і хворого, якому винесли вирок щодо хвороби і лікування. Ці чинники відображають особливості психотерапевтичного процесу [52]. Багато важких соматичних захворювань супроводжуються тими або іншими нервово-психічними порушеннями, що нерідко стосується сфери особи хворого.

В значній мірі це відноситься до туберкульозу легенів: "Немає жодної хвороби, де б психіка у всіх її проявах грала таку роль, як при цьому захворюванні". Порушення виявляються підвищеною чутливістю і дратівливістю, зниженням працездатності, нестійкістю настрою, фобіями, депресією, яка переходить на пізніших етапах захворювання в ейфорію. Відрізняється також ослаблення пам'яті та інтелекту, епізодичні галюцинації, патологічна замкнутість [38].

Велике місце в психологічній картині при туберкульозі займають іпохондричні порушення - фіксація хворих на своїх фізичних функціях, велика кількість скарг на здоров'ї, тенденції до відходу в хворобу, схильність до істеричних реакцій в умовах стресу [40].

Характерні для них і порушення з соціальною дезадаптацією: асоціальні тенденції, зневага загальноприйнятими нормами, ригідність психічних процесів.

Такі характерологічні особливості можуть затрудняти контакти хворих у сфері спілкування, приводити до додаткових стресових і конфліктних ситуацій. Хворих на туберкульоз відрізняють також дефекти в адаптивній системі: загальна погана пристосованість, недостатня стійкість структури особи із зниженням здатності протидії дезорганізуючим явищам - імпульсній, вабленням, неусвідомлена тенденція трансформувати психічну напруженість в умовах стресу в соматичні симптоми як засіб зняття психічної напруженості [44].

Сюди ж відносяться і проблеми хворих на туберкульоз, що виникають у зв'язку з проявом рівня домагань і визначенням значущості власного авторитету в очах значущих для них людей.

Сучасна хіміотерапія дозволяє добитися припинення бактеріовиділення у 97,3 % вперше виявлених хворих і закриття порожнин розпаду у 81,5 % через 6 місяців лікування. Це стає можливим, коли хворий на туберкульоз легенів, сам або під впливом лікаря або психолога усвідомлює необхідність досить тривалого курсу терапії, а в своїй поведінці керується адекватними психологічними установками.

Той факт, що не всі випадки захворювання туберкульозом легенів вдається вилікувати за допомогою медикаментів, не є випадковим, оскільки він закладений в самій суті хіміотерапії, основними принципами і метою якої є дія на мікроорганізм. При цьому упускається з вигляду другий, не менш важливий бік проблеми лікування - реактивна здатність макроорганізму. Виходячи з посилки, що при туберкульозі легенів, як і при більшості інших захворювань, в ролі провідної ланки виступає нервова система, можна стверджувати, що одним з могутніх лікувальних чинників, що впливають на нервову систему, є психотерапія. Психотерапія виступає в ролі комплексної лікувальної дії за допомогою психічних засобів на психіку хворого, а через неї - на весь організм з метою усунення негативного відношення до себе, свого стану, поведінки, навколишнього середовища.

"Психотерапія ефективна тільки тоді, - пише В.Е. Рожнов, - коли вона будується як система продуманого, планомірного і послідовного лікування, в якому залежно від клініки захворювання і на різних етапах його течії можуть бути з користю застосовані різні методики психічного лікування, коли лікар вміло чергує і поєднує їх, не обмежуючись тільки одним методом"[49]. В умовах санаторію разом з лікуванням протитуберкульозними препаратами, може бути використана індивідуальна і групова психотерапія по методиці, запропонованій Шкурськім В.С.[47].

Перш ніж створювати групу в 5-6 чоловік для колективної психотерапії, з кожним хворим проводиться етап індивідуальної психотерапії. Детально збирається анамнез життя, анамнез захворювання, особлива увага приділяється на реакцію хворого, коли він дізнавався вперше, що хворий на туберкульоз. Кожен хворий індивідуально занурюється в гіпнотичний стан, що дає можливість уникнути певних ускладнень під час проведення групової гіпнотерапії.

Психотерапевтичне лікування проводиться по наступному плану: тематична бесіда, активне обговорення її з хворим, гіпнотерапія. Бесіди можуть бути наступного змісту: суть гіпнозу і психотерапевтичного лікування; індивідуально-гігієнічний і побутовий режим хворого на туберкульоз; сучасні протитуберкульозні препарати; лікарський режим; типи нервової системи; туберкульоз і психіка; функціональні розлади нервової системи; "Я і туберкульоз"; туберкульоз в освітленні художньої літератури; алкоголізм і туберкульоз; народна медицина при туберкульозі; трудова і соціальна реабілітація і т.п.[40].

Теми бесід розбиваються на декілька занять, ті або інші питання обговорюються конкретно, стосовно кожного хворого. Курс групової психотерапії складається з 25-30 занять, 2 рази на тиждень по 1,5-2 години. Під час лікування хворі періодично викликаються на індивідуальний прийом і обстеження, під час яких мають можливість повністю висловити ті скарги, переживання, побоювання, страхи, які вони не хотіли або не наважувалися висловити в групі.

Навіювання на першому етапі носять загальнозміцнюючий характер. Надалі вони знаходять свою специфіку - вселяється упевненість в лікуванні туберкульозу, потенціюється дія протитуберкульозних препаратів, вселяється, що організм буде добре переносити хіміопрепарати, дія котрих направлена тільки проти хвороби.

Слід звертати особливу увагу на психологічну підготовку хворих до неухильного прийому протитуберкульозних ліків, попередження про необхідність адаптації до них [38; 40].

При деяких проявах побічної реакції антибактеріальних препаратів хворі настроюються на спокійно-вичікувальне відношення до них. Разом з призначеною терапією проводяться гіпнотичні навіювання симптоматичного характеру (припинення головного болю, зникнення свербіння і шкірних висипань, відновлення сну і т.д.).

Але основний упор робиться на психопрофілактичну підготовку хворого до прийому протитуберкульозних препаратів.

Виходячи з принципу поступового відключення хворих від психотерапевтичного лікування, враховуючи, що у деяких з них залишаються ще в тій чи іншій мірі хворобливі явища, декілька останніх занять присвячується методам самонавіювання. Хворий, опановувавши індивідуальним аутогенним тренуванням, дістає можливість надалі певним чином впливати на свій стан. Він відчуває себе в якійсь мірі підготовленим для закріплення результатів лікування, досягнутих в процесі групової психотерапії [37; 47].

Для швидкого досягнення стану розслаблення, заспокоєння і відключення під час гіпнотичного сеансу рекомендується використовувати спеціально підібрані записи класичних музичних творів.

Оскільки в процесі психотерапевтичного лікування добре відновлюється сон, бажано уникати застосування снодійних препаратів.

2.6 Дихальна гімнастика О. М. Стрельникової - як один із методів фізичної реабілітації

На початковому етапі занять необхідно засвоїти дихальні вправи. Якщо їх виконання дається легко, тоді можна переходити до виконання дихальних вправ в поєднанні з фізичними вправами.

Для досягнення лікувального ефекту необхідно робити біля 3500-4000 вдихів в день. Приблизно 50% вдихів повинні поєднуватися з фізичним навантаженням, а інші 50% можуть виконуватися окремо або в поєднанні з самомасажем. Оптимальним для такої кількості вдихів є чотирьохразовий режим занять. Займатися можна і 3 або 5 разів на добу. Нижче приводиться приблизна схема для 4-разового заняття:

- вранці - 1000 - 1500 вдихів в поєднанні із самомасажем;

- вдень - 2 заняття по 800 - 1000 вдихів, котрі виконуються в чистому вигляді;

- ввечері - 1000 - 1500 вдихів в поєднанні з фізичними вправами.

Коли дихальні вправи добре засвоєні, загальне самопочуття нормальне, можна приступати до вивчення комплексів, які включають і фізичні вправи. Тут також необхідно збільшувати навантаження поступово, починаючи з 300-500 рухів під час одного або двох тренувань на день. Збільшувати навантаження рекомендується на кінцевий рівень - 1500-2000 рухів в день.

Коли прийде відчуття легкості при виконанні вправ, можна переходити до більш складних комплексів, збільшувати об'єм та амплітуду рухів.

Приведемо приблизний план занять для підтримання організму:

вранці - 1000-1500 вдихів в поєднанні із самомасажем;

ввечері - 1000-1500 вдихів в поєднанні з фізичними вправами.

Допускається інший варіант - замість щоденних вечірніх занять можна займатися по вечорам 2-3 рази на тиждень. Але в цьому випадку необхідно довести кількість вправ до 1500-2000 в заняття.

Виконання нижчеописаних вправ в залежності від об'єму навантаження дозволяє не тільки покращити самопочуття, але і позбутися деяких хронічних хвороб.

Так, виконуючи 200-300 вдихів 3-4 рази на день, реально позбутися насморку, безсоння, нормалізувати артеріальний тиск, підвищити працездатність. При збільшенні кількості вдихів до 2000-2500 в день можна досягнути стабілізації серцево-судинних та бронхо - легеневих захворювань [15].

Засвоювати методику дихальних вправ краще сидячи на стільці. Необхідно відкинутись на спинку стільця та покласти руки на живіт. Тепер приступаємо до виконання вправ. Необхідно зробити різкий вдих через ніс та виштовхнути руки, які лежать на животі, вперед. Видих виконується пасивно, спокійно, не втягуючи живота, краще ротом. В такому режимі необхідно подихати декілька хвилин. Дихання повинно виконуватися з частотою 16-18 за хвилину.

Треба звернути увагу на те, що: вдих повинен бути короткий, швидкий, голосний, черевна стінка при цьому виштовхує при цьому руки вперед. Видих, навпаки, спокійний, природний, його не потрібно розтягувати.

Коли таке дихання засвоєно, можна переходити до виконання серій дихальних рухів. Розпочати краще з серії по 2 вдихи - видихи. Виконується короткий вдих, потім такий же короткий видих і знову короткий вдих. Видих виконується за 2-3 секунди, вільно. Потім знову виконується така ж серія. В такому режимі необхідно дихати декілька хвилин. За одну хвилину необхідно робити приблизно 16-18 дихальних актів.

Після засвоєння найпростішої серії із 2 вдихів - видихів можна переходити до виконання серій по 4 дихальних рухів. Тривалість вдиху повинна бути 1 секунду, потім слідує такий же короткий пасивний видих через рот або ніс. Останній, четвертий, видих виконується трохи довше (2-3 секунди), але так же пасивно, без втягування живота.

В такому режимі необхідно подихати 2-3 хвилини, виконуючи 10-12 серій за хвилину. При хорошій переносимість вправ та відсутності втоми можна продовжувати вправи.

Потім можна переходити до виконання вправ серіями по 8, 16, 32, 48 і т.д. вдихів - видихів. Займаючись регулярно, необхідно систематично збільшувати час неперервного виконання вправ та їх темп (до 80 і навіть до 120 вдихів - видихів за хвилину).

Якщо хворий добре справляється з навантаженням і може займатися тривалий час без відпочинку, можна попробувати виконати вдихи на будь-який рахунок - по 25, 50 і т.д.

По мірі засвоєння дихальних вправ обов'язково необхідно підключати до них фізичні вправи та самомасаж. Це є необхідною умовою досягнення успіху.

Ознайомившись з основними принципами виконання вправ, можна переходити до самого комплексу дихальної гімнастики по Стрельніковій.

Він складається із 14 вправ:

Ш 3 вправи виконується головою;

Ш 4 вправи - тулубом;

Ш 4 вправи - ногами;

Ш 3 вправи на розслаблення.

Необхідно пам'ятати, що фізичні вправи виконуються одночасно з вдихами. Тем вибирається індивідуально.

Вправи головою

1. „Кішка": виконуються повороти голови в сторони.(мал. ІІ.4)

2. „Малий маятник": нахили головою вперед і назад.

3. „Вушка": нахили голови в сторони (мал. III.5 ).

Вправи тулубом

1. „Кішка": нахили тулубу в сторони.

2. „Обняти плечі": руки зхрестити на груді та відхилятися назад (мал. III.6 ).

3. „Насос": нахили тулубу вперед.

4. „Великий маятник": поєднання вправ „Обняти плечі" та „Насос".

Вправи ногами

1. "Напівприсяд" на лівій зпереду: зробити невеликий крок лівою ногою вперед та перенести на неї важкість тіла. Виконувати напівприсідання на ліву ногу одночасно з вдихом та виконання руками зхрещувальних рухів.

2. "Напівприсяд" на правій нозі.

3. "Напівприсяд" на лівій нозі ззаду: відвести ліву ногу назад, перенести на неї важкість тіла та виконувати напівприсідання з вдихами.

4. "Напівприсяд" на правій нозі ззаду.

Вправи на розслаблення

1. "Рок-н-рол": піднімаючи коліна вгору по черзі, виконувати танцювальні рухи та розслабляти м'язи тіла за допомогою встряхування.

2. Виконувати те ж саме, що і в першій вправі, але закидаючи коліна назад.

3. „Кроки" (мал.II.7) виконувати кроки на місці або, рухаючись по кімнаті, поступово вповільнювати темп ходьби.

Якщо кожна вправа виконується з 25 вдихами, на всі 14 вправ повинно приходитись 350 вдихів. При цьому кількість фізичних вправ вважається рівною 250, так як вправи головою і остання вправа комплексу („Кроки") не несуть фізичних навантажень.

Далі необхідно розглядати прийоми самомасажу, котрі поєднують з дихальними вправами при заняттях. Самомасаж доступний для виконання кожному, незалежно від стану здоров'я, і може виконуватись в будь-якому положенні. Виконання цих прийомів оказує позитивний вплив на організм. Найчастіше виконують самомасаж кистей, стоп, обличчя, вушних раковин, грудної клітини.

Масажувати точки кистей та пальців рук рекомендується як можна частіше. Для масажу голови, обличчя, вушних раковин оптимальна кількість сеансів в день-1-2.

Оскільки дихальні вправи та самомасаж по окремості оказують позитивний ефект, поєднання цих прийомів підвищить дію обох методик.

Вплив на кисті рук

Вправи необхідно виконувати одночасно з дихальними. Амплітуда повинна залежати від самопочуття та стану здоров'я. Можна виконувати безперервно на протязі 2-3 хвилин або серіями, з перервою для відпочинку. Темп вправ може біти від 60 - 120 за хвилину.

На кожну вправу можна виконувати певну кількість вдихів. Або виконувати вправи одночасно із самомасажем без перерви на протязі декількох хвилин із суворо визначеною амплітудою. Тоді можна легко підрахувати об'єм виконаних вправ.

1. Виконувати рухи долонями, як при умиванні, розтираючи їх одну об одну.

2. Розтерти тильну поверхню однієї кисті долонною поверхнею іншої. Потім поміняти руки.

3. Обхватити зап'ястя правої руки долонею лівої та активно розтерти. Поміняти руки.

4. Стиснути кисті рук в „замок" і повертати ними спочатку в один бік, а потім в інший.

5. Стиснути кисті обох рук в кулаки з максимальною силою.

6. Розжати кисті, намагаючись як можна далі відігнути пальці.

7. Прижати пальці подушечками і долонними поверхнями одна до одної.

8. Продовжувати виконувати те ж саме, не повертаючи кисті до себе.

9. Виконувати самомасаж кінчиків нігтів за допомогою рухів, які нагадують щелбани.

10. По черзі прижимати пальці до долоні. При цьому великим пальцем необхідно надавлювати на основу прижатого пальця.

11. Прижимати подушечки пальців по черзі, починаючи з вказівного, до подушечки великого.

Самомасаж голови, обличчя та вушних раковин в поєднанні з вправами для шиї

Вправи виконуються одночасно з самомасажем кистей та пальців рук, в кінцевих положеннях голови виконуються вдихи. Масаж обличчя виконується після закінчення виконання вправ.

При виконанні кожного із прийомів масажу виконується 15-20 вдихів, таким чином, на 17 вправ буде приходитись 270-360 вдихів.

Можна використовувати схему: виконуючи приблизно по 60 вдихів за хвилину, масажувати обличчя 2-3 хвилини, голову та шию 2-3 хвилини та вушні раковини на протязі цього ж часу. В цьому випадку для підрахунку загальної кількості вдихів необхідно помножити час масажу на амплітуду дихальних рухів (всього 360-540 вдихів). Якщо амплітуда дихання збільшується до 120, число вдихів за повний цикл самомасажу складе 600-900.

1. Виконувати рухи, як при умиванні, погладжуючи обличчя подушечками пальців у направленні донизу.

2. Погладжувати брови подушечками пальців у направленні від перенісся до зовнішнього краю ока.

3. Погладжувати пальцями опущені повіки у направленні до внутрішнього кута ока.

4. Розтирати лоб подушечками безіменних пальців у направленні зверху вниз.

5. Помістити на середню лінію носу середні пальці, а на бокові поверхні - вказівні. Розтирати спинку носу, виконуючи рухи пальцями зверху вниз.

6. Виконувати прогладжування складеними разом середнім та вказівним пальцями по лініям, по котрим виконувались попередні вправи.

7. Погладжувати тильними поверхнями кистей передню поверхню шиї по направленню знизу вгору.

8. Виконувати пощипування всієї поверхні обличчя кінчиками пальців.

9. Похлопувати по обличчю долонями.

10. Розтирати долонями вушні раковини вгору - вниз.

11. Розтирати вушні раковини по направленню вперед - назад.

12. Скласти разом вказівні та середні пальці і розтирати внутрішню поверхню вушної раковини.

13. Виконати 100 пощипувань завитків вушної раковині по всій довжині.

14. Виконувати надавлювання кінчиками пальців на поверхню голови від надбрівних дуг в направленні потилиці по волосяній частині голови. Повторити 3-4 рази.

15. Подушечками пальців виконувати кругові рухи на всіх ділянках голови, зміщуючи шкіру.

16. Подушечками пальців виконувати легкі постукування по всій голові.

17. Легкими рухами злегка посмикати волосся по всій голові.

Самомасаж стоп

Можна виконувати на кожний прийом певну кількість вдихів або робити самомасаж на протязі певного часу, звичайно це 3-5 хвилин.

При виконанні самомасажу стоп руками можна одночасно виконувати вправи для м'язів шиї.

1. Одночасно погладжувати однією рукою тильну поверхню стопи по направленню до кінчиків пальців, а другою - підошовну поверхню в протилежному направленні (від пальців до п'ятки).

2. Розтирати з силою, надавлюючи, обидві поверхні стопи.

3. Виконувати розминаючі рухи на підошовній поверхні стоп почергово.

4. Постукувати кулаком почергово по підошвам ніг.

5. Зафіксувати стопу однією рукою. Другою рукою при цьому розминати, згинати, розгинати, повертати пальці на стопі. Почергово виконувати правою і лівою ногою.

6. Зафіксувати гомілку рукою. Другою рукою згинати, розгинати, повертати стопу в гомілковостопному суглобі. Почергово виконувати правою та лівою ногою.

Самомасаж грудної клітини, плечового поясу та тулубу

1. Розтирати нижні відділи грудної клітини долонями або кулаками.

2. Розтирати верхні відділи грудної клітини тими же прийомами.

3. Розтирати всю поверхню грудної клітини одночасно.

4. Розтирати плечовий пояс в ділянці лопаток: правою рукою з лівого боку через ліве плече і навпаки.

5. Розтирати нижні відділи грудної клітини з боку спини: лівий бік правої руки і навпаки.

6. Розтирати поперек та куприк долонною та тильним боком кистей.

7. Розтирати попереково - куприкову ділянку рухами вгору - вниз вздовж хребта складеними разом кулаками.

Будь-які дихальні гімнастики можна розглядати як унікальний засіб безмедикаментозного лікування та оздоровлення, котрий активізує різні механізми відновлення практично всіх функцій організму. Ці тренування сприяють покращенню стану здоров'я при захворюваннях, а також є засобом профілактики. Відбувається стимуляція імунних реакцій організму, підвищується стійкість до дії несприятливих факторів.

Іще одним доводом на користь дихальної гімнастики є можливість її поєднання з будь-якими іншими видами лікування. Крім того, вона дозволяє звести до мінімуму побічні прояви різних видів терапії та скоротити сроки застосування ліків [15].

Висновки до другого розділу

Фізична реабілітація при туберкульозі легень повинна базуватися на позитивному впливі фізичного навантаження на перебіг захворювання.

Клінічні спостереження свідчать, що під впливом фізичних вправ, лікувального харчування, фітотерапії, фізіотерапії та психологічної терапії активуються фізіологічні механізми, що чинять стимулюючий регуляторний вплив кори головного мозку на всі системи та органи організму.

Дія фізичних вправ на організм хворого складна і різноманітна. Систематичне застосування фізичних вправ сприяє компенсації порушених у процесі захворювання функцій організму і підвищеної адаптаційної здатності до фізичного навантаження. Також сприятливо впливають і на стан нервової системи. Підвищується максимальний тиск (під час занять на 5-12 мм.рт.ст) і зростає ЧСС (на 13-20 за 1 хв.), поліпшується реакція серцево - судинної системи. Застосування пасивних рухів рук та ніг позитивно впливає на кровообіг та обмін речовин, покращує дихальну здатність ураженої легені. У результаті систематичного тренування м'язів відбуваються зміни у тканинному обміні: більш економно витрачаються енергетичні речовини. У хворих із кавернозними формами туберкульозу під впливом фізичних навантажень відбувається стимуляція репараційних і зменшення деструктивних процесів у легеневій клітині.

Прийнято вважати, що для хворого туберкульозом необхідна дієта, в котрій повинні бути представлені основні продукти, які містять в своєму складі не тільки оптимальну кількість білків, жирів та вуглеводів, але і багату вітамінами та мінеральними солями. Важливе значення має не стільки кількість їжі, скільки її якісний склад. Вміст в раціоні харчових речовин та їх оптимальна збалансованість є основним показником повноцінного харчування.

Тепер чимраз ширше в комплексному лікуванні хворих на туберкульоз легень застосовують рослинні засоби. При туберкульозі легень можна застосовувати бруньки сосни, березовий гриб, мати-і-мачуху, ефедру двоколоскову. При застосуванні фітотерапії слід пам'ятати про можливість звикання організму до рослинних засобів і необхідність раціональної заміни рослин через 1-1,5 місяців

Кумисолікування широко застосовується в санаторіях, котрі знаходяться переважно в степових районах. Кумис по своєму хімічному складу відрізняється від коров'ячого молока і наближається до жіночного молока; в ньому більше козеїну, пептинів, полі пептидів та амінокислот. Молочнокислі бактерії та дріжджі, які містяться в кумисі, сприятливо впливають на ферментативні функції кишечнику. В кумисі також міститься велика кількість вітаміну С.

Природні фізичні лікувальні фактори необхідно застосовувати в будь-якому стаціонарному протитуберкульозному закладі, однак оптимальні умови їхнього застосування створені в місцевих та кліматичних санаторіях. При цьому в кліматичних (курортних) санаторіях проводиться курортно-кліматичне лікування, яке обов'язково включає в комплекс терапії зміну клімату.

В залежності від природного ландшафту всі курорти, в котрих розташовані туберкульозні санаторії, діляться на 4 групи: 1) горно - кліматичні; 2) приморські курорти Південного берегу Криму та Кавказького узбережжя Чорного моря; 3) приморсько - степові курорти; 4) степові кумисолікувальні курорти.

Фізіотерапевтичні методи лікуванні включають в себе природні лікувальні фактори (природні чинники фізіотерапії), а також деякі штучні фізіотерапевтичні процедури.

Аеротерапія - перебування на повітрі в одязі, сон на повітрі (денний та нічний) та повітряні ванни. Повітряні ванни - дозований вплив повітря на оголене (повністю або частково) тіло людини. Геліотерапія - дозоване застосування з лікувальною метою різних видів сонячної радіації (прямий, розсіяний, відображений). Водні процедури при систематичному застосуванні загартовують організм хворого, покращують обмін речовин і надають певний терапевтичний ефект (покращення апетиту, сну). В залежності від режиму гідро процедури проводять у вигляді обтирань, обливань, душу, ванн, купання. Лікарський електрофорез - комплексний метод лікування, який поєднує вплив на організм хворого постійного електричного струму і введення за його допомогою лікарських речовин. Індуктотермія - застосування з лікувальною метою перемінного високочастотного (ВЧ) електромагнітного поля, яке створюється в солено ідо - індукторі при протіканні через нього струму високої частоти (13,56 Мг). Ультрависокочастотна терапія (УВЧ) - метод електролікування, при котрому на організм хворого впливають перемінним електричним полем ультрависокої частоти - 27,12 та 40,68 Мгц, який підводиться за допомогою конденсаторних пластин. Надвисокочастотна терапія - застосування з лікувальною метою електромагнітних коливань надвисокої частоти дециметрового (частота 460 МГц, довжина хвилі 65 см) та сантиметрового діапазону (частота 2375 МГц, довжина хвилі 12,6 см; частота 2450 МГц, довжина хвилі 12,2 см) діапазону. Найчастіше застосовується надвисокочастотна терапія дециметрового діапазону (ДМВ). Магнітотерапія - метод фізіотерапії, при якому на організм діє постійне або змінне низькочастотне магнітне поле. В клініці туберкульозу серед методів найбільш поширений лікувальне застосування постійного магнітного поля. Світлолікування (фототерапія) - застосування з лікувальною метою променевої енергії. Лазери - оптична квантові генератори, в котрих явище вимушеного випромінення застосовується для генерації електромагнітних коливань в оптичному діапазоні спектра. Аерозольтерапія - метод лікувального використання аерозолів лікарських речовин. Ультразвукова терапія - застосування з лікувальною метою енергії ультразвуку (механічних коливань пружнього середовища з частотою вище 16 кГц), які не відчуваються на слух. Вібротерапія - метод лікувального впливу механічними коливаннями, який здійснюється при безпосередньому контакті випромінника - вібратору з тканинами хворого. Психологічне благополуччя та сімейна підтримка є важливою метою лікування при туберкульозі легень.