Реабілітаційна програма поетапного комплексного не медикаментозного відновного лікування хворих на артеріальну гіпертонію
Фізична реабілітація в системі комплексного відновного лікування хворих на гіпертонічну хворобу. Клінічна характеристика хворих контрольної і експериментальної груп. Динаміка показників в період відновної терапії. Використання засобів фізіотерапії.
| Рубрика | Медицина |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 05.03.2013 |
| Размер файла | 1,1 M |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Дихальні вправи
Дихальні вправи застосовують з метою поліпшення і активації функції зовнішнього дихання, зміцнення дихальних м'язів, попередження легеневих ускладнень і для зниження фізичного навантаження в час занять фізичними вправами. Виділяють динамічні дихальні вправи, які здійснюються за участю допоміжних дихальних м'язів при рухах. Статичні дихальні вправи тулуба, що проводяться при русі, поєднуються з певним ритмом дихання і дренажні дихальні вправи, які сприяють відтоку мокроти з бронхів [28-30].
Дихання животом. Кладемо руки на живіт і повільно наповнюємо киснем нижню частину легень. Живіт закруглюється і піднімається вгору. Після вдиху задержуємо дихання, а потім також повільно видихаємо, опускаємо живіт (під час дихальних вправ, які наводяться, треба старатися, щоб наскільки це можливо,при гальмуванні дихання при видиху ми спрямовуємо силу усім органам, які є у животі , та ноги, заспокоюємо ,таким чином, кровообіг. Нижня частина легенів найбільш сильна. Виконуємо вправи 5-7 разів кожна) [14;15].
Грудне дихання. Руки кладемо на ребра великими пальцями назад. Вдихаємо, заповнюємо середню частину легень, широко розводимо ребра. Таким чином, спина ширшає, а ми округлюємося, як «бочка». Видихаємо, робимо паузу, направляємо силу у серце на легені. Виконуємо вправу 5-7 разів [14].
Дихання верхівками легенів. Три середні пальці руки кладемо на грудну клітину під ключиці, у тому місці, де є невеличкі западини. Там розташовані верхівки легенів, які у більшості випадків залишаються без уваги (погана стать, запала грудина), хоча ця частина легенів дуже корисна для діяльності мозку. Тепер, по можливості не дуже сильно, повільно наповнюємо верхівки легенів у напрямі протилежному напрямку кінчиків пальців, без форсування до тих пір, поки відчуваються сприятливі відчуття. На видиху ми уявляємо собі щитовидну залозу та мозок, спрямовуємо туди силу і відчуваємо бадьорість. Вправу виконуємо 6-8 разів. [14]
Повне дихання. З'єднуємо три фази дихання у єдиний вдих та видих. Починаємо з живота, потім переходимо до ребер і закінчуємо верхівками легенів. Таким чином, дихання іде знизу уверх. Ми дихаємо повільно,м'яко. Вдихаємо, затримуємо дихання. На початку пропонують такий ритм: вдихаємо, рахуємо до п'яти. Кожен відлік дорівнює частоті ударів пульсу. Затримуємо дихання, рахуємо до трьох [14].
1.2.3 Масаж і самомасаж при гіпертонічній хворобі
Назначається масаж комірної зони, при якому проводиться глибоке погладжування, розтирання, розминка трапецієвидних м'язів. Положення пацієнта сидячи, масаж починається з волосистої частини голови, потім масажується задня частина шиї і закінчують на надпліччях. Тривалість сеансу -- 10-12 хв. Назначається масаж комірної зони, при якому проводиться глибоке погладжування, розтирання, розминка трапецієвидних м'язів. Положення пацієнта сидячи, масаж починається з волосистої частини голови, потім масажується задня частина шиї і закінчують на надпліччях. Тривалість сеансу -- 10-12 хв. [14].
Одна з основних причин виникнення гіпертонічної хвороби - нервове перенапруження, і масаж, що позитивно впливає на функціональний стан центральної нервової системи, може тут виявитися вельми корисним. Проте слід пам'ятати, що він показаний на 1 і 2-й стадії гіпертонічної хвороби тільки за відсутності судинного кризу і виражених явищ склерозу судин головного мозку, серця і нирок [14-16].
Починають сеанс масажу з верхньої частини спини (в області лопаток) і грудей. Основоположник радянської фізіотерапії А.Е. Щербак надавав масажу цієї області тіла (він називав її «комірною зоною» - формою вона нагадує широкий відкидний комір) велике значення - як дії, нормалізуючій найважливіші функції органів і систем людського організму [14].
При масажі спини масажований лежить на животі, під ногами - подушка (згорнута ковдра і тому подібне), гомілки повинні бути підняті під кутом 45-90°; голова лежить повільно, руки опущені уздовж тулуба, злегка зігнуті в ліктьових суглобах і повернені долонями вгору. Таке початкове положення сприяє розслабленню всіх груп м'язів і суглобів [14].
Перший прийом, як завжди, - погладжування (двома руками по всій спині від тазу вгору до голови; 5-7 разів). Потім вичавлювання (4-6 разів), а за ним розминка - підставою долоні на довгих м'язах спини, подвійне кільце на щонайширших м'язах (по 4-5 разів) і знову на довгих м'язах, але цього разу щипцевідним прийомом (3-4 рази). Після цього виконують комбіноване погладжування (4-5 разів), легке вичавлювання (3-4 рази) і приступають до детального масажу [14].
Починають масаж з верхньої частини спини. Комбіноване погладжування виконується від нижнього краю лопатки і шиї (5-7 разів) з однією, потім з іншого боку. Вичавлювання ребром або підставою долоні (3-5 разів з кожного боку). Розминка подушечками чотирьох пальців уздовж хребта (4-6 разів). Вичавлювання і погладжування (по 3-4 рази). Весь комплекс прийомів повторити два - чотири рази [14].
Після цього пацієнт лягає на спину, під головою подушка. Масажуючи рухи - від підребер'я; всі прийоми проводяться то з однією, то з іншого боку.
На грудях виконують зигзагоподібне погладжування (4-6 разів), вичавлювання горбом великого пальця або ребром долоні - від грудини до пахвової западини по трьом - чотирьом лініям (5-7 разів), погладжування (2-3 рази), розминка ординарна (3-5 разів), струшування (2-3 рази), знов вичавлювання - фалангами пальців, стислих в кулак (3-5 разів), струшування і погладжування (по 2-3 рази). Весь комплекс повторити не менше двох разів, після чого масажований знов лягає на живіт [14].
Виконуються: погладжування на шиї і надпліччя (від потилиці вниз то по одній, то по іншій стороні до плечового суглоба); вичавлювання на цих же ділянках і в тому ж напрямі великим пальцем, розташованим упоперек шиї, або ребром долоні (обидва прийоми - по 3-4 рази) [14].
Розминку на трапецієвидних м'язах проводять подушечками чотирьох пальців -(4-5 разів). Потім, виконавши вичавлювання і погладжування (по 2-3 рази), повторюють розминку (3-4 рази) і переходять до масажу волосистої частини голови. Тут спочатку роблять погладжування від верхівки вниз до шиї: долоні розташовуються на темряві (ліва - спереду, права - ззаду) і, одночасно просуваючись вниз, погладжують передню і задню частини голови (3-4 рази) . Після цього руки переносяться на бічні частини голови пальцями у бік потилиці; погладжування вниз до вух по черзі то правою, то лівою долонею і від верхівки вниз по шиї до спини (все - по 3-4 рази) [14].
Після цього робиться вичавлювання ребром долоні - поволі і із значним тиском (3-4 рази). Наступний прийом - розтирання. Воно виконується на потиличній частині голови, ближче до шиї. Розтирання м'язів проводиться подушечками чотирьох пальців (пальці зігнуті) одночасно обома руками; рух - від вух у напрямку до хребетного стовпа (4-5 разів). Потім робиться подвійна кільцева розминка по м'язах шиї і надпліччю - від волосистої частини голови вниз до плечового суглоба (3-5 разів). Далі масажують верхню частину спини і грудей (комірну зону): погладжування і вичавлювання (по 3-4 рази), розминка (2-3 рази), погладжування. І повертаються до волосистої частини голови [14].
Починають масаж з погладжування - долонями від верхівки вниз то по передній і задній сторонах, то з боків (3-4 рази) і подушечками розведених пальців обох рук зверху вниз (2-3 рази). Розтирання також проводиться подушечками пальців (обох рук), проникаючих крізь волосся. Спочатку руки колоподібно рухають від лоба до верхівки, а потім - від верхівки за вухами до шиї (по 3-4 рази). Потім роблять погладжування від верхівки вниз (2-3 рази).
Після цього масажований повинен опустити голову і притиснути підборіддя до грудей для масажу за вухами. Після погладжування тут кінчиками вказівного і середнього пальців роблять легке вичавлювання зверху вниз (3-4 рази) і розтирання (пальці проникають якомога глибше, але тиск не повинен викликати болю) дрібними обертальними рухами (4-5 разів). Услід за цим проводиться розминка в області верхівки - пальцями, розведеннями нарізно, роблять кругові натискаючі рухи; розминається шкірний покрив з лежачими над ним тканинами, пальці зміщуються разом з шкірою (2-3 рази) [14]. Потім пальці обох рук розташовують на лобовій частині, і розминка робиться від низу до верху до верхівки. На бічних частинах голови пальці обох рук розминають шкіру над вушними раковинами ( обертаючись у бік мізинця і просуваючись до верхівки). Нарешті, при розминці потилиці пальці поміщаються біля кордону волосяного покриву і просуваються вгору. На кожній ділянці розминку проводять по 2-3 рази. Після розминки роблять погладжування від верхівки вниз [14].
Далі переходять до погладжування лоба - дуже ніжному, без зсуву і розтягання шкіри. Прийом здійснюється пальцями обох рук (кожна в свою сторону, від середини лоба до скронь; 3-4 рази). Наступне погладжування виконується від надбрів'я до волосся (3-4 рази). У цих же напрямах роблять кругове розтирання (2-3 рази), а услід за ним - розминка подушечками пальців; їх розташовують перпендикулярно і, придавлюючи шкіру, зміщують її [14].
Масаж скроневих областей: кінчиками середніх (або середніх і безіменних) пальців обох рук обережно натискають на коду і проводять кругове розтирання (3-4 рази). На закінчення сеансу повторюють загальне погладжування голови зверху вниз до плечового суглоба (4-5 разів) і на грудях (4-6 разів). Тривалість масажу 10-15 хв. [14].
Хороший ефект дає і самомасаж у вигляді розтирання жорстким рушником: вздовж і поперек спини ( по5-6 разів), вздовж і поперек задній частині шиї (по 3-4 рази). Спочатку розтирання роблять вологим рушником, а потім сухим. В кінці добре зробити легкі обертання головою, нахили вперед і в сторони [14].
1.2.4 Використання засобів фізіотерапії
Душі - процедури, при яких лікувального ефекту добиваються використанням дії на тіло людини струменів води різної форми, сили і температури. При гіпертонічній хворобі І-ІІ стадій застосовують дощовий, пиловий і циркулярний душі з використанням води індиферентної температури або теплою з помірною силою тиску водяних струменів. Зазвичай процедури проводяться в душовому залі спеціальних водолікувальних установ, проте ніщо не заважає пацієнтові використовувати звичайний домашній душ в лікувальній меті. Процедура надає виражену заспокійливу дію і легкий поверхневий масаж шкіри [28].
Ванни можуть бути загальними і місцевими. їх при гіпертонічній хворобі застосовують як з лікувальною, так і з профілактичною метою. Тривалість однієї процедури складає від 10 до 20 хв, курс складає 10-15 ванн. Зазвичай ванни призначаються в комплексній терапії в умовах водолікарень, але в домашніх ваннах також можна проводити ці процедури, хоча за особами старшого віку повинні при цьому ретельно спостерігати рідні. У домашніх умовах можна виконувати лише невелику кількість різновидів лікувальних ванн. По завершенню процедури тіло слід витерти досуха, а потім пацієнтові необхідний відпочинок не менше 30 хв. [28].
Загальні ванни по складу води можуть бути:
- простими (з використанням звичайної прісної води);
- лікувальними (у воду додаються різні лікарські речовини);
- мінеральними (містять мінеральні води);
- газовими (містять кисень, вуглекислоту, повітря, азот).
Перед процедурою пацієнт не повинен перенапружуватися як фізично, так і психічно, ванну слід проводити не раніше, ніж через 1,5-2 год. після їжі (на голодний шлунок ванни не приймають) [28].
Лікувальні ванни при гіпертонічній хворобі обмежуються застосуванням хвойного екстракту. Для приготування хвойних ванн в прісну воду індиферентної температури (або теплу) додають 1-2 пігулки сухого або 100 мл рідкого хвойного екстракту. Хвойний екстракт або пігулки заздалегідь розчиняють в 2 літрах гарячої води і вливають у ванну з температурою води 36° С. Тривалість процедури складає 5-10 хв. Після ванни хворого обливають водою, температура якої на 1-2°С нижче за температуру води у ванні. Процедури проводять через день, курс лікування до 15 ванн. Загальна дія хвойної ванни - заспокійливе, що обумовлене дією ефірних масел хвойного екстракту на центральну нервову систему опосередковано через шкіру, а також нюх. [З0]
Як місцева відволікаюча процедура використовується ножна гаряча ванна з додаванням гірчиці. Її можна виконувати як міру першої долікарської допомоги хворому при розвитку у нього гіпертонічного кризу. Для проведення ножної ванни необхідно помістити ноги у таз або відро з гарячою водою температурою 40°С до рівня верхньої третини гомілки. Заздалегідь у воді розчиняють 50-100 г. гірчичного порошку до появи характерного запаху гірчичного масла, потім все це виливають у відро з водою. Після того, як пацієнт опускає ноги у воду, зверху на стегна йому накидають ковдру або сухий махровий рушник, щоб пацієнт не дихав випаровуваннями гірчиці. Тривалість процедури 15-20 хв. Щоб вода не остигала, періодично необхідно доливати гарячіше. В кінці процедури гомілки і стопи обливають чистою водою з температурою на 2° С нижче, ніж у відрі. [28]
Серед місцевих ванн, вживаних при гіпертонічній хворобі І-ІІ стадій, слід згадати ванну Гауфе. Для проведення даної процедури роздягненого хворого усаджують і опускають обидві його руки і обидві ноги в невеликі ванни, потім накривають простирадлом і ковдрою. Температуру води у ваннах слід поступово підвищувати з 37 до 42° 3 протягом 10-15 хв. і підтримувати її на цьому рівні ще 10-15 хв. На курс використовують зазвичай від 10 до 15 процедур. Ванна Гауфе сприяє поліпшенню кровопостачання серця і кінцівок при значних судинних порушеннях в останніх [27].
З мінеральних і газових ванн при гіпертонічній хворобі показані, але не завжди, хлорідні, морські, йодобромні, сірководневі, радонові, кисневі, перлові, вуглекислі ванни [28].
Активною речовиною мінеральних ванн є гази або солі, розчинені у воді. Вони і є той хімічний подразник, який активно впливає на нервові закінчення шкіри і її капіляри. Для капілярів шкіри властиве значне розширення після короткочасної (1-2 хв.) спастичної реакції. Розширення тих, що діють і додаткове відкриття недіючих капілярів виражається в помітному на око почервонінні шкіри, яке зберігається ще якийсь час після закінчення ванни [28].
Вплив мінеральних ванн на серцево-судинну систему виражається в наступному: частота скорочень серця в період знаходження у ванні і опісля не менше години після неї декілька знижується, період відпочинку серцевого м'яза (діастола) збільшується, кровотік у вінцевих судинах серця посилюється, повернення крові до правої половини серця зростає. Зростає і кількість проштовхуваною лівим шлуночком по судинах крові, опір судин потоку крові падає, посилюється рівень кровопостачання нирок, мозку, печінки. У зв'язку з ним, не дивлячись на деяке підвищення навантаження на серці, прийом газових і сольових ванн створює сприятливі умови для його роботи, що сприятливо позначається на всьому організмі в цілому. Для хворих гіпертонічною хворобою особливо важливий ефект зниження судинного опору потоку крові, а також проріження частоти серцебиття. В цілому ж мінеральні ванни надають тренуючу дію на всю серцево-судинну систему [28].
Хлоридні натрієві ванни готують шляхом додавання до прісної води морської або куховарської солі з розрахунку 100-200 г на відро води. Сіль насипають в полотняний мішечок і опускають його у ванну до повного розчинення солі. Температуру води підтримують на рівні 36°С, тривалість ванни 5-10 хв, через день. Курс складає 10-12 ванн. Солоні і солено-хвойні ванни благотворно впливають на стан нервової системи, стимулюють роботу серцево-судинної системи [27].
Морські ванни готують, розчиняючи морську сіль. Температуру води поступово в курсі лікування знижують з 37°С до 30° С. Тривалість ванни збільшують до 12-15 хв. Курс лікування від 10 до 15 ванн. Морські ванни укріплюють загальний стан пацієнта, його нервову систему, сприяють гартуванню [27].
Йодобромні ванни готують з використанням природної мінеральної води Хадиженського курорту або віл води розчиняють 100 г йодиду натрію і 250 г броміду калія. Розчин поміщають в темну пляшку. У ванну наливають 100 або 200 літрів води потрібної температури, додають 1 або 2 кг куховарської (морської) солі і ретельно розмішують, після чого наливають 100 мл приготованого розчину. Тривалість процедури 8 -12 хв., через день, курс лікування 10-15 ванн. Йодобромні ванни роблять регулюючий вплив на ендокринну систему, підсилюють процеси гальмування в центральній нервовій системі, нормалізують обмінні процеси, надаючи м'яку дію на серцево-судинну систему в порівнянні з натрієвими ваннами [27].
Сірководневі ванни роблять вплив на судинну систему, обмінні процеси, стимулюючи всі види обміну, покращують периферичний кровообіг, тканинне дихання. На практиці використовують природні сульфідні води на курортах Криму, Трускавецьких, В Росії - Сочі, Мацести та інш. Концентрація сірководня повинна бути від 25-50 мг/л, температура води 36-37°С, тривалість ванни від 4-6 до 10 хв. через день. На курс лікування показано приймати 8-10 ванн [27].
Радонові ванни призначаються в спеціальних випадках, тому не завжди і не всім хворим на ГХ, готують штучно, додаючи в прісну воду температурою 36-37°С готовий розчин радону. Радонові ванни є розчином солей радону, які розчиняються у воді і виділяють альфа-випромінювання, що є активним агентом ванн, що діє. Альфа-випромінювання сприяє вираженому заспокійливому впливу ванн на, центральну нервову систему, а також значному знеболюючому ефекту. Дія радонових ванн на кровообіг не така значна, чим у газових ванн, тому їх застосовують і на пізніших стадіях гіпертонічної хвороби. Можна використовувати радонові ванни при стабільній стенокардії напруги, кардіосклерозі, екстрасистолії і синусній тахікардії, а також при поєднаних пороках серця. Радонові ванни Роблять нормалізуючий вплив на процеси імунітету, функцію залоз внутрішньої секреції. Протипоказання для застосування радонових ванн загальні для всіх процедур бальнеотерапії і водолікування, а також їх не призначають при зниженні функції щитовидної залози (гипотиреозі). Концентрація радону для лікувальних ванн складає від 40 до 120 нки/л. Найбільш оптимальна концентрація для нормалізації процесів кровообігу і заспокійливого впливу на центральну нервову систему определятеся як 120 нки/л. Температура води повинна бути індиферентною, на курс призначають від 10 до 12 процедур [27].
Кисневі ванни готують фізичним або хімічним способом. При фізичному методі ванну готують шляхом насичення водопровідної води киснем з апарату насичення АН-9. Ванну на 1/3 наповнюють гарячою водою і опускають гумовий шланг з наконечником апарату, встановивши необхідний тиск на редукторі. Далі у ванну додають холодну воду, насичену киснем, до потрібної температури. При хімічному способі приготування у ванну з 200 л води температурою на 0,5°С вище потрібної всипають 100 г питної соди, потім додають 50 мл 5%-го розчину мідного купоросу. Все ретельно перемішують, потім вливають 200 мл технічного пергидроля і знову перемішують. Хворий приймає ванну через 10 хв. після її приготування, коли утворюється максимальна кількість бульбашок кисню. Тривалість кисневих ванн 7-10 хв., температура 35-36°С, курс лікування складає 10 ванн з розрахунку 3-4 ванни в тиждень. Кисневі ванни роблять регулюючий вплив на центральну нервову систему, тонус судин, викликають позитивні зрушення в показниках білкового, вуглеводного і ліпідного обмінів. Кисневі ванни особливо ефективні в початкових стадіях гіпертонічної хвороби, тиреотоксикозі легкого ступеня, неврозах, вегетосудинної дистонії [27].
Перлинні ванни готують тільки штучним шляхом. У воду за допомогою компресора «Вихор» нагнітають через спеціальні грати на дні ванни повітря під тиском 0,5-1,5 ат. Тривалість ванни 10-12 хв., курс 10-12 процедур. Показання до перлових ванн ті ж, що до кисневих [27].
Вуглекислі ванни можна приготувати фізичними і хімічними методами. При хімічному способі у ванні розчиняють 1 кг двовуглекислого натрію і декілька пігулок, що поволі розчиняються, містять кислий сірчанокислий натрій або калій. При фізичному способі холодну водопровідну воду в апараті АН-9 насищають вуглекислотою і подають у ванну, в яку заздалегідь наливають гарячу воду. Вуглекисла ванна викликає гіперемію шкіри, приємне відчуття тепла тримається після ванни 30-60 хв. Вуглекислота, що поступає в організм, впливає на дихальний центр, стимулює дихання, відбувається уповільнення пульсу. Посилюються серцеві скорочення, прискорюється кровотік. Тривалість ванни 5-10 хв. Концентрація газу на початку курсу лікування не більше 0,6 г на 1 л води, надалі поступово її можна довести до 1-1,4 г/л. Температура води індиферентна. Ванни приймають через день, курс лікування 10-12 ванн. Після ванни пацієнта обтирають зігрітим рушником і укутують в ковдру. Показаннями для вуглекислих ванн є захворювання серцево-судинної системи і дихального апарату [27].
1.2.5 Санаторно-курортне лікування
Санаторно-курортне лікування відрізняється сприятливішими умовами для ефективного вживання самих різноманітних лікувальних дій (фізіотерапія, ЛФК, терренкур, аутогенне тренування, дієтотерапія і ін.). Комплексний вплив курортних чинників обумовлює стійкі позитивні зрушення в стані серцево-судинної системи, будучи основою для подальшої реабілітації хворих [14]. Для підвищення ефективності санаторно-курортного лікування необхідні:
1. Ретельний відбір хворих гіпертонічною хворобою, що підлягають лікуванню на курортах, з врахуванням свідчень і протипоказань до бальнео- і фізіотерапії і іншим видам лікування.
2. Вибір оптимального патогенетичного комплексу лікувальних процедур в умовах курорту (бальнео- і фізіотерапія, теренкур, таласотерапія і ін.) з врахуванням индивідуальних особливостей хвороби.
3. Систематичний контроль за станом хворого в процесі лікування.
Хворі гіпертонічною хворобою II стадії доброякісної течії без частого гіпертонічного кризу і при недостатності кровообігу не вище І стадії можуть лікуватись в тих же санаторіях, що і хворі ГХ І стадії. Хворим ГХ III стадії санаторно-курортне лікування протипоказано. Найкращі віддалені результати відновлення і значне підвищення працездатності наголошуються звичайно у хворих гіпертонічною хворобою, що лікувалися на курортах і санаторіях, розташованих в зонах, що мало відрізняються по кліматичній характеристиці від місця проживання. Оптимальною порою року для напряму хворих ГХ на санаторно-курортне лікування є весна, літо і осінь. Якщо у хворого діагностовано ГХ І, II стадії, то лікування в санаторії починають з медикаментозної терапії і лише при зниженні артеріального тиску використовують фізичні методи лікування. Бальнеотерапія при гіпертонічній хворобі І, II стадії може поєднуватися з ЛФК, масажем, електросном. Широко використовується фізіотерапія, водолікування і ін. Під впливом фізичних чинників зменшується нервово-психічна напруга, покращується функціональне стан ЦНС, сприяючи зниженню тонусу артеріол, підвищенню кровопостачання органів і обмінних процесів в тканинах. Важливу роль в комплексному санаторно-курортному лікуванні грають водні процедури [14].
Серед інших форм кліматотерапії заслуговують на увагу аеро- і геліотерапія, що надають специфічне вплив на організм. У атмосферному повітрі курортів знаходиться значна кількість фітонцидів і інших летких речовин рослинного походження, легких аероіонів, котрі підвищують окислюючі властивості кисню. У зв'язку з цим сон поза приміщенням знімає перезбудження нервової системи, нормалізує функцію парасимпатичного і симпатичного її відділів. Геліотерапія приводить до вираженому зміни фізико-хімічних процесів в тканинах, прискорюють кровообіг в капілярах, впливає на утворення вітамінів.
Важливу роль в нормалізації порушених функцій у хворих ГХ грає електросон, викликаючи охоронну захисну реакцію, обумовлюючи стан, аналогічний сну. Він сприяє пом'якшенню проявів функціональної патології (зменшує безсоння), знижує артеріальний тиск, покращує кіркову нейродинаміку і обмінні процеси [14].
Практично на всіх курортах хворим на ГХ призначають спеціальний комплекс фізичних вправ. Особливо ефективна ЛФК, що проводиться на відкритому повітрі. Вплив кліматичних чинників, живописний пейзаж місцевості, органічно зливаючись з безпосередньою дією гімнастичних вправ, дозволяє досягти позитивного результату. У хворих на ГХ в процесі занять збільшується сила і рухливість нервових процесів, покращується загальний тонус організму, зменшується збудливість, усуваються невротичні прояви. В умовах курорту ЛФК направлена також на залучення хворих на ГХ до рухливого способу життя, вчення їх різним гімнастичним вправам, які вони можуть виконувати і в домашніх умовах. Виразний позитивний ефект досліджується при тривалому і систематичному зживанні ЛФК, особливо в амбулаторних умовах. Санаторно-курортне лікування дозволяє значно поліпшити загальний стан хворих ГХ, знизити артеріальний тиск і створити кращий фон для подальшої терапії в умовах поліклініки.
Узгодити програму ФР з головним лікарем терапевтичного відділення міської лікарні і з його дозволу і нагляду запровадити цю програму.
Глава II. Власна дослідницька робота
Наукова новизна дослідження. Був запропонований хворим на ГХ сучасний концептуально-методологічний підхід поетапної ФР пацієнтів на принципах неперервності, прийнятності, комплексності і індивідуальності надання реабілітаційної допомоги хворим з застосуванням патогенетично обоснованої медикаментозної і немедикаментозної корекції. Розроблено і впроваджено метод гідрокінезотерапії в поєднанні з ЛФК і масажем. Проведене двомісячне проспективне спостереження хворих на ГХ, яке дозволило оцінити ефективність розробленої програми фізичної реабілітації. Встановлено, що немедикаментозні методи реабілітації також надають позитивну лікувально-профілактичну дію на перебіг як ізольованих, так і поєднаних форм поразки серця і головного мозку у хворих на ГХ.
2.1 Клінічна характеристика хворих контрольної і експериментальної груп
2.1.1 Обстеження хворих за групами і стадіями
Дослідження було проведено на базі кардіологічного відділення центральної міської лікарні м. Дзержинська. З контрольною групою активна фізична реабілітація не проводилась, окрім загальноприйнятих процедур й медикаментозного лікування. З експериментальною групою проведена фізична реабілітація згідно із стадією захворювання і рухового режиму.
Під час проведення фізичної реабілітації хворі лікувались підтримуючими терапевтичними лікарськими засобами. Їм призначались гіпотензивні засоби І ряду - діуретики, бета-адреноблокатори, інгібітори АПФ, антагоністи кальцію, антагоністи ангіотензину П, блокатори - адренорецепторів.
Малюнок 1. Механічні події серцевого циклу з їх ілюстрацією в лівих відділах серця.
А-В клапан -- мітральний клапан. Крива тиску у передсерді: а = скорочення передсердя, с = скорочення шлуночка, і v = наповнення передсердя. Фази: а = ізоволюмічного скорочення, b = викиду з шлуночка, с = ізоволюмічного розслаблення, d = швидкого наповнення шлуночка, і е = скорочення передсердя. Зверніть увагу, що а і b складають систолу а діастола включає с, d і е.
Наприклад, хворий М., 42 p., проходив скринінгове обстеження з приводу вперше зафіксованих під час професійного огляду підвищених показників AT - до 150/90 - 160/100 мм рт. ст. Скарг у хворого не було. На звичайній ЕКГ - ознаки синдрому ранньої реполяризації міокарда шлуночків. За даними змішаного моніторингу, у хворого виявлено: артеріальну гіпертензію (вдень - помірну; вночі - виражену), а також епізоди елевації та депресії сегмента ST - (23 епізоди загальною протягом 189 хв. за добу, переважно вдень, прогностично несприятливі), що дало підстави запідозрити "синдром основного стовбура".
Хворий був направлений до Дзержинської ЦМЛ на коронарографію, під час якої виявлено велику бляшку в основному стовбурі коронарної артерії зі стенозуванням до 90%. Хворого прооперували, було вживлено стент. Післяопераційний період пройшов без ускладнень. Через 14 днів хворий був залучений до програми ФР спочатку в умовах стаціонару потім в поліклініці, яка тривала загалом 51 день. Після цього хворому повторно провели змішаний моніторинг ЕКГ та AT на фоні постійної планової антигіпертензивної терапії. Динаміка AT протягом доби без особливостей. Змін на ЕКГ за звичайних навантажень не було виявлено. За значних навантажень (сходження у швидкому темпі до 7 поверху) - виявляється депресія ST до 1мм.
2.1.2 Дані про хворих контрольної групи
Таблиця 1.1 Дані хворих контрольної групи
|
№з/п |
Пацієнт |
Вік |
Стать |
Захворювання |
|
|
1 |
Н |
54 |
Ж |
ГХ 1-го ступеню |
|
|
2 |
В |
45 |
Ж |
ГХ 2-го ступеню |
|
|
3 |
Р |
60 |
Ч |
ГХ 3-го ступеню |
|
|
4 |
Р |
43 |
Ж |
ГХ 1 -го ступеню |
|
|
5 |
М |
54 |
Ч |
ГХ 3-го ступеню |
|
|
6 |
І |
44 |
Ж |
ГХ 2-го ступеню |
|
|
7 |
Л |
37 |
Ч |
ГХ 2-го ступеню |
|
|
8 |
А |
29 |
Ж |
ГХ 1 -го ступеню |
|
|
9 |
У |
43 |
Ч |
ГХ 3-го ступеню |
|
|
10 |
А |
40 |
Ж |
ГХ 1-го ступеню |
2.1.3 Дані про хворих з експериментальної групи
Ознайомимось з даними експериментальної групи (табл. 1.1).
Таблиця 1.2 Дані експериментальної групи
|
№з/п |
Пацієнт |
Вік |
Стать |
Захвооювання |
|
|
1 |
Н |
58 |
Ч |
ГХ 3-го ступеню |
|
|
2 |
Л |
45 |
Ж |
ГХ 2-го ступеню |
|
|
3 |
Р |
60 |
Ж |
ГХ 3-го ступеню |
|
|
4 |
3 |
40 |
Ж |
ГХ 2-го ступеню |
|
|
5 |
М |
54 |
Ч |
ГХ 3-го ступеню |
|
|
6 |
В |
44 |
Ж |
ГХ 2-го ступеню |
|
|
7 |
Л |
35 |
Ч |
ГХ 1 -го ступеню |
|
|
8 |
Ж |
37 |
Ч |
ГХ 1 -го ступеню |
|
|
9 |
У |
43 |
Ч |
ГХ 2-го ступеню |
|
|
10 |
А |
39 |
Ж |
ГХ 1 -го ступеню |
В цьому експерименті брали участь 20 осіб.
У ході дослідження виникла необхідність розділення пацієнтів експериментальної групи на 3 підгрупи для кращих результатів фізичної реабілітації, тому що хворі знаходяться на різному руховому режимі і з різною клінічною стадією.
Дані про хворих з 1-ю стадією гіпертонічної хвороби
У пацієнтів 1-ї досліджуваної групи проявлявся характер гіпертонії з нестійкими симптомами, так званої нейрогенної, функціональної стадії ГХ. Але у подальшому при відсутності належного лікування, хвороба зможе перейти до прогресуючих форм.
Скарги цієї групи: запаморочення, головний біль, прилив крові до голови, поганий сон, швидка втома, періодичні підвищення артеріального тиску до рівнів (150/90-170/100).
У 1 підгрупу занесені хворі з 1 клінічною стадією у віці від 34 до 39 років на вільному руховому режимі (табл. 1.3).
Таблиця 1.3 Дані по хворим з 1 клінічною стадією у віці від 34 до 39 років
|
№з/п |
Пацієнт |
Вік |
Захворювання |
Супутні захворювання |
|
|
1 |
Д |
34 |
ГХ 1-го ступеню |
Хронічний бронхіт |
|
|
2 |
Ж |
37 |
Хронічний панкреатит |
||
|
3 |
А |
39 |
- |
Виразкова хвороба шлунку |
|
|
4 |
У |
38 |
Хронічний гастрит |
||
|
Вільний режим |
Дані про хворих з 2-ю стадією гіпертонічної хвороби
У другій групі хворих гіпертонічна хвороба вже має більш сильні прояви. Скарги хворих стають дедалі все більш частішими, разом з тривалим головним болем з'являються оніміння кінцівок рук та ніг, приливи крові до голови, підвищений артеріальний тиск стає все частішим явищем на протязі однієї доби.
Дуже часто, при надмірній вазі хворого, ситуація ще більш обтяжується. З'являється ще й одишка, стук у скронях і потилиці, швидка втома, порушення сну. Хвороба за всіма медичними показниками набуває другої стадії (склеротична стадія) гіпертонії її течія більш довга, тому і лікування займає більш тривалий час (терапевтичне лікування разом з ЛФК, призначаються лікарем). При лікуванні приймають ліки знижуючі кров'яний тиск, назначають заспокійливі фізіотерапевтичні процедури, лікувальну гімнастику, дихальні вправи, щадно-тренувальний режим фізичної рухливості (додаток Д, табл. 5), масаж, санаторно-курортне лікування. У 2 підгрупу занесені хворі з 2 клінічною стадією у віці від 40 до 45 років на палатному режимі (додаток В, табл. 3)
Таблиця 1.4 Дані по хворим з 2 клінічною стадією у віці від 40 до 45 років
|
№з/п |
Пацієнт |
Вік |
Захворювання |
Супутні захворювання |
|
|
1 |
Д |
45 |
ГХ 2-го ступеню |
ІХС: Атеросклер. к-з |
|
|
2 |
3 |
40 |
« |
ІХС: Атеросклер. к-з |
|
|
3 |
В |
44 |
« |
Хронічний пієлонефрит |
|
|
4 |
У |
43 |
« |
Хронічний гастрит |
|
|
Палатний режим |
Дані про хворих з 3-ю стадією гіпертонічної хвороби
Захворювання проходять тривалий термін, від місяців до років; характерні періоди погіршення та покращення загального стану хворих. Скарги хворих стають постійними, найбільш розповсюджена з них - сильний і довготривалий головний біль, порушення сну і відсутність апетиту. Також скаржаться на шуми в голові, розлади зору, оніміння кінцівок рук і ніг, ниркову коліку, або недостатність, високий AT все більш тривалий час. Решта скарг співпадає зі скаргами хворих з 2-ю стадією гіпертонії. В процесі лікування більшість чоловіків, найважливішою, вважають роль медикаментозної терапії, уважно дотримуються режиму прийому ліків і до їх дозувань.
На цій стадії часто у хворих з'являються: ниркова недостатність, порушення мозкового кровообігу. Серцева недостатність (одишка, серцева астма, набряки, збільшення печінки, або окремих площин тіла). Довготривала течія гіпертонічної хвороби у Ш-й групі приводе до більш тривалого лікування від хвороби. Однієї медикаментозної терапії недостатньо для стабільного покрашення фізичного стану хворого. Треба укріплювати організм, особливо нервову систему, серцево-судинний апарат шляхом лікувальної фізкультури. Зрозуміло, що підбір вправ повинен бути індивідуальним для кожного хворого, адекватним відносно його об'єктивного стану. Необхідно враховувати вправи за віковими та рухливими режимами (додатокВ, табл.3). Якомога нормалізувати режим праці, їжі (скоротити вживання продуктів з великою кількістю жирів та холестерину).
Для хворих з Ш-ю стадією ГХ підходить щадливий тренувальний режим ЛФК з дихальними вправами, помірними прогулянками, чіткого виконання денного режиму, дотримуватися дієти з обмеженням солі. Також призначається: масаж, фізіотерапія, плавання.
У 3 підгрупу занесені хворі з 3 клінічною стадією у віці від 54 до 60 років на ліжковому режимі (табл. 1.5)
Таблиця 1.5 Дані по хворим з 3 клінічною стадією гіпертонічної хвороби
|
№з/п |
Пацієнт |
Вік |
Захворювання |
Супутні захворювання |
|
|
1 |
Н |
58 |
ГХ 3-го ступеню |
ІХС: Атеросклер. к-з |
|
|
2 |
Р |
60 |
« |
ІХС: Стенокард. напр. |
|
|
3 |
М |
54 |
« |
ГХС: Атеросклер. к-з |
|
|
Ліжковий режим |
2.2 Методи проведеним дослідження
Методи дослідження:
1. Аналіз та узагальнення даних науково-методичної літератури;
2. Змішаний моніторинг. Всім хворим проводили ЕКГ, ВЕМ, моніторингування AT, ехокардіоскопію, розгорнений клінічний аналіз крові і сечі дослідження ліпідів, що згортає системи крові, електролітів, РЕГ ТКДГ, ЕЕГ, біомікроскопія бульбарної кон'юнктиви, нейро-психологічне тестування з визначенням вегетативного статусу на основі комп'ютерної програми «Полі-спектр» і опитувальника Mfj-20.
3. Тестування рухових навичок хворих на ГХ післяопераційного періоду, осіб після гіпертонічного кризу, після інсульту і інших хворих на ГХ,ЦВЗ і ДЕП у лікарняному періоді
4. Методи математичної статистики.
2.1 Методи оцінювання якісного стану хворих
Вимірювання ваги нами виконувалося за методом антропометричних досліджень (Волков Л.В., 1990 р.) Вагу тіла вимірювали на медичних вагах з точністю до 100 г. Піддослідний, без взуття, в легкому спортивному костюмі ставав на середину при закритому замку коромисла. Великою гирею на нижній планці встановлювалася приблизна вага обстеженого, після чого замок відкривався і вага уточнювалася спочатку великою гирею, а потім пересуванням маленької гирьки на верхній планці коромисла. Вага фіксувалася в кілограмах, сумуючи показники великої гирі на нижній планці (ціле число) і маленької гирьки на верхній планці (десяті долі килограма).
Визначення артеріального тиску у спокої проводилося за методом Короткова. З цією метою досліджуваному на ліве плече накладувалась манжета ртутного сфигланамометра. На ліктьовому згібі, в області проходження артерії, ставився фонендоскоп. Насосом нагнеталося повітря в манжету до тих пір, доки в манометрі показник тиску не підіймався до відмітки 140мм.рт.ст. чи трохи більше. Після цього поступово випускалося повітря з манжетки, що приводило до зниження рівня ртуті в манометрі. Рівень ртутного стовпчику в момент з'явлення току крові і був показником максимального, систоличного тиску. В момент переходу найбільш гучних тонів в тихі фіксувався показник ртуті в манометрі, що відповідає мінімальному, діастоличному тискові. Отримані цифри максимального й мінімального тиску записувалися у вигляді дробі в чисельнику (max), у знаменнику (min) мм. рт.ст.
Підрахунок частоти серцевих скорочень (пульсу).
Пульс -- періодичні поштовхоподібні коливання стінок, судин, викликані тиском крові, що виштовхується серцем під час систоли.
Дослідження пульсу проводять в місцях, де артерії розташовані поверхнево.
Техніка дослідження пульсу хворого (пальпаторний метод). Необхідно розташувати II-ІV пальці своєї правої руки за ходом променевої артерії, зачинаючи з підстави І пальця хворого. Пульсуючу під пальцями артерію злегка притискують до променевої кісті. Дослідження пульсу необхідне проводить на обох руках, порівнюючи його властивості.
Оцінка частоти пульсу. Частота пульсу, в нормі коливається від 60 до 80 в 1 хвилину. Вона може варіювати в широких межах в залежності від підлоги, віку, температур навколишнього середовища і так далі У жінок пульс декілька частіше. Підрахунок пульсу роблять в продовж не менше 30 секунд, а при неритмічному пульсі - 60 секунд, При дефіциті пульсу (різниця частоти пульсу і серцевих скорочень) слід одночасно (двом вимірюючим) підраховувати частоту серцевих скорочень вислухуванням і пульсових ударів.
При дослідженні застосовувався пальпаторний метод підрахунку частоти сердечних скорочень (пульсу). Підрахунок його починали з моменту пуску секундоміра і рахували протягом однієї хвилини.
Виміри проводилися відповідно до загальноприйнятої методики, приборами, які пройшли повірку відповідними клеймами у відділеннях стандартів, мір та вимірювальних приладів при Раді Міністрів України.
Аеробні навантаження: величина тренувальних навантажень залежить від фізичної працездатності хворого, виявленій при тестуванні на велоергометрі.
По результату дослідження виявляють максимально достатнє навантаження відповідну їй ЧСС. Величина тренувального навантаження па ЧСС повинна складати 55-85% від максимальної. Наприклад, якщо ЧСС в спокої 80 уд. в мін і під година навантаження досягла 150 уд/хв., то, наприклад, тренувальна ЧСС - 75% від максимальної розраховується за формулою:
ЧСС 75% від макс.=ЧСС спокою ± 75% (ЧСС макс. - ЧСС спокою) = 80 ± 75% (150-80) =132 уд/хв.
2.2.2 Математико-статистичний метод обробки даних, отриманих в ході експерименту за Ст'юдентом
Оцінка результатів дослідження проводилася з урахуванням вимог, а саме: для математичного порівняльного аналізу показників. Математична обробка та аналіз отриманих цифрових даних проводився методами математичної статистики з розрахунками наступних значень:
- середнього арифметичного (Х);
- середньоквадратичної помилки (+у);
- помилки середнього арифметичного (+m);
- критерій Ст'юдента;
- значимість змін (Р).
Слід звернути увагу на те, що всі показники визначаються для значень кожної групи окремо, для контрольної та експериментальної:
- Х контр., Хексп.,
- р контр., р експ.,
- m контр., m експ.
Для обробки результатів використовувалась операційна система Microsoft Windows XP та програма Microsoft Excel XP.
Перевірка гіпотези та достовірність отриманих результатів була здійснена за допомогою критерію Ст'юдента. При перевірці даних та вірогідності було взято 5% рівень значимості.
Х вираховується за формулою (2.1):
Х = У x / n, (2.1)
де У x - сума значень показників в групі,
n - кількість людей в групі.
р визначається за формулою (2.2):
р = R (max - min) / А, (2.2)
де R - різниця між максимальним і мінімальним значеннями показника,
А - табличне значення із значень n (таблиця 1, додаток А) m визначається за формулою(2.3):
m = р / v n-1, (2.3)
де р - середнє квадратичне відхилення,
n - кількість людей в групі.
Дане значення знаменника - корінь квадратний зі значення (n-1) - справедливе тільки при n менше 30.
Якщо кількість людей в групі дорівнює, або більше 30, формула (2.3) буде мати наступний вид:
m = р / v n
Знаючи величини ч та m кожної групи, можливо визначити значення
t - критерію Ст'юдента за формулою (2.4):
t = ч1 - ч2 / v m21 + m22 , (2.4)
де ч1 та ч2 - середні арифметичні,
т1 та т2 -помилки середньої арифметичної.
В чисельнику даної формули визначається різниця між ч кожної групи. Слід звернути увагу, що з більшого значення віднімається менше значення.
Таким чином, Х1 - це більше значення, яке відмічається в одній з груп В контрольній або в експериментальній). Х2 - відповідно, менше значення показника.
В знаменнику формули - сума значень помилок середньої арифметичної в контрольній та експериментальній групах.
Подобные документы
Анатомо-фізіологічні особливості серцево-судинної системи. Основні причини виникнення гіпертонічної хвороби, її клінічні прояви та перебіг захворювання. Медикаментозне лікування та профілактика. Використання засобів фізичної реабілітації при гіпертонії.
дипломная работа [79,0 K], добавлен 14.11.2010Етіологія та патогенез ревматоїдних артритів, клінічна характеристика, класифікація. Фізична реабілітація хворих, лікування фізичною культурою, масажем, фізіотерапією. Проведення математично-статистичного підрахунку результатів за критерієм t-Ст’юдента.
дипломная работа [97,3 K], добавлен 18.05.2011Поняття про інфаркт міокарда, його діагностика та медикаментозне лікування. Етапна реабілітація хворих. Лікарняний, поліклінічний, санаторно-курортний етапи. Призначення таласотерапії та електролікування. Диференційована програма відновлювальної терапії.
дипломная работа [233,9 K], добавлен 26.05.2013Важливість проблеми псоріазу. Поглиблене клініко-лабораторне обстеження в динаміці хворих на псоріаз. Порівняльний аналіз найближчих (після лікування) та віддалених результатів клінічної ефективності лікування хворих на псоріаз за алгоритмом клініки.
автореферат [49,0 K], добавлен 04.04.2009Основні принципи лікування артеріальної гіпертензії. Застосування різних засобів і прийомів для зниження підвищеного м'язового тонусу. Регулярні заняття аеробної спрямованості для нормалізації АТ. Методи фізичної реабілітації хворих на гіпертензію.
курсовая работа [74,7 K], добавлен 20.05.2015Рак ендометрії як одна з найпоширеніших форм онкологічної патології. Аналіз результатів комплексного обстеження хворих та схеми індивідуалізованого лікування. Показання та методи ад’ювантної хіміо- та гормонотерапії. Результати різних досліджень.
автореферат [39,9 K], добавлен 04.04.2009Лікування фізичними вправами, виконуваними за допомогою спеціальних апаратів. Лікування працею з метою відновлення порушених функцій і працездатності хворих. Організація комплексного застосування засобів фізичної реабілітації у відновному лікуванні.
контрольная работа [197,8 K], добавлен 05.11.2009Ранній післяопераційний період з використанням традиційного лікування хворих після стандартних хірургічних втручань у щелепно-лицевій ділянці. Часткова паротидектомія при аденомі привушної залози. Комплексне лікування хворих стоматологічного профілю.
автореферат [94,7 K], добавлен 21.03.2009Ретроспективний аналіз результатів лікування хворих на розповсюджений гнійний перитоніт. Впровадження в практику дренування і санації черевної порожнини. Обґрунтування необхідності використання методу керованої інтестинальної пролонгованої декомпресії.
автореферат [35,4 K], добавлен 03.04.2009Лікувально-діагностична тактика та ефективність хірургічного лікування хворих на жовчнокам’яну хворобу шляхом обґрунтованого вибору мініінвазивного способу втручання з використанням лапароскопічних технологій і операцій з мінілапаротомного доступу.
автореферат [38,9 K], добавлен 19.03.2009
