Кінезотерапія при переломах плечової кістки

Показання до проведення активних вправ з розвантаженням: 1) необхідність запобігання обмеження рухливості суглоба; 2) нестійкі, так звані м'які обмеження рухливості суглобів; 3) наявність болюча детермінанти; 4) неповне зрощення переломів; 5) ослаблення м'язової сили в результаті бездіяльності при знерухомленості; 6) нездатність виконання вправ без участі методиста.

Протипоказаннями є обов'язкова іммобілізація за медичними показниками; сильний болючий компонент; гострі запальні стани суглобів і коло - суглобових тканин; стан безпосередній після травми.

Методичні вказівки

1. Розвантаження досягають за допомогою: а) рук методиста,

б) грузоблочної системи, в) виконання руху по як рівній площини або на роликах, г) вправ у воді.

У лікувальній практиці найчастіше використовують два перших види розвантаження як найбільш доступні.

2. Вихідне положення, що вправляється як при розглянутих вище вправах. Якщо для розвантаження використовують грузоблочну систему, те хворого стабілізують за допомогою підвісок або ременів, прикріплюючи його до столу. При вправі нижніх кінцівок у тазостегнових суглобах особливо рекомендується "стабілізація положенням".

Щоб площина руху була паралельна столу (це зауваження не ставиться до обертових рухів).

1) Розвантаження на підвісках повинна бути повної, тобто зручної й безпечної. Для досягнення цієї мети потрібно застосувати відповідне число розвантажувальних підвісок (мінімум дві для ніг).

2) При кожнім повторенні рух потрібно виконувати в повному обсязі.

3) Тривалість рухів в одній площині й на одній осі виміряється не числом повторень, а часом виконання, який повинний становити близько 5 хв.

6. Внаслідок явно ослабленої м'язової сили необхідно застосовувати безпосередній вплив, тому що вправа "через два суглоби" може привести до деформації в сусідніх суглобах. Ця умова стосується головним образом вправ, при яких розвантаження виконується за допомогою руки методиста.

2.4.4 Активні вільні вправи

Полягають у подоланні сили ваги активізованою частиною тіла за допомогою власних м'язів хворого й без допомоги методиста. Рух роблять ізотонічним скороченням м'язів, як і в попередній групі активних вправ з розвантаженням. Активні вільні вправи являють собою короткочасну перехідну ланку від вправ з розвантаженням до вправ з дозованою протидією.

Показання до проведення активних вільних вправ: 1) підтримка м'язових проприорецепторів на відповідному рівні; 2) підтримка відповідного обсягу руху; 3) підтримка або розвиток м'язової сили у випадках патологічних змін, що виникають у результаті відсутності стимулюючого дії руху; 4) при спробі зняття напруги м'язів у спокої; 5) досягнення поліпшення нервово-м'язової корпорації.

Протипоказання ті ж, що для вправ попередніх груп.

Методичні вказівки:

1. Для простих рухів в одній площині слід вибирати вихідне положення таким, щоб площина руху, у якій виконується вправа, була завжди перпендикулярна до стола.

2. Темп рухів повинен бути пристосований до функціональних можливостей хворого. Руху повинні бути плавними, ритмічними, що сприяє досягненню розслаблення.

3. Для поліпшення нервово-м'язової координації слід збільшити число повторень і темп, а також застосовувати метод поступового переходу від простих рухів до більш складних координованих рухів.

4. Час виконання вправи повинна визначатися станом хворого.

Активні вправи із протидією. Є важливою складовою частиною програми місцевої кінезотерапії, оскільки саме від них значною мірою залежить кінцевий результат лікування - відновлення функції. У цьому змісті вправи із протидією - це акція місцевого характеру, що не виявляє впливу на загальний фізичний стан організму. Вправляються приватні динамічні групи й навіть окремі м'язи в положеннях, що забезпечують їхня ізольована дія. Дані про фізіологію фізичної активності свідчать, що тільки та робота, яка виконується більш ніж 30% загальної м'язової маси людини, виявляє загальний вплив і приводить до посилення активності систем подиху й кровообігу. Тому в місцевій кінезотерапії вправи із протидією можна застосовувати навіть в осіб зі зниженим загальним фізичним станом. У багатьох клінічних випадках виникають конкретні протипоказання до застосування даної форми впливів, але вони завжди мають місцевий характер (погане зрощення кістки, порушення кровообігу і т.д.).

Вправами із протидією називається така форма рухової активності, під час якої динамічна група долає масу кінцівки або частини тіла й на додаток до цього зовнішнє обтяження. Інакше кажучи, це активні вільні вправи з опором руху, прикладеним ззовні.

Ціль даних вправ:

- відомість до мінімуму наслідків м'язової атрофії, що особливо виникла в результаті знерухомлення;

без рухів-відомість до мінімуму м'язової атрофії, що виникла в результаті патологічних процесів;

- затримка появи м'язової атрофії;

- досягнення компенсаторного розвитку силових можливостей;

-"перекидання" контралатералъної напруги до частин тіла, що перебувають тимчасово з лікувальних міркувань в з нерухливому стані;

- досягнення відновлення нервово-м'язової координації;

- збільшення аферентної сигналізації з метою розширення зони порушення в корі головного мозку.

Дозування протидії може здійснюватися за допомогою: 1) руки методиста; 2) безпосереднього обтяження; 3) опосередкованого обтяження шляхом використання грузоблочної системи; 4) виконання вправ із протидією на спеціальних снарядах.

У першому випадку не обов'язково визначати силу за допомогою динамометра. Опір дозується "відчуттям* з урахуванням можливостей хворого. Протидія руками полегшує встановлення гарного психічного контакту й завдяки цьому є стимулом до розвитку максимального зусилля. Виконуючи вправу таким чином, потрібно час від часу досліджувати приріст сили об'єктивними методами, тому що це впливає на, що вправляється.

Дозування протидії шляхом безпосереднього обтяження полягає в підвішуванні до кінцівки в певних пунктах грузиків, поміщених у спеціальні полотняні мішечки. При вправах верхніх кінцівок можна використовувати із цією метою хватальну функцію руки.

Істотними факторами тренування із протидією є час тренування; темп виконання вправ; число серій, тобто певного числа повторень вправи, виконуваних без перерви на відпочинок і в певному темпі; число повторень у серії; тривалість перерв між серіями; число тренувальних днів у тижні.

Методичні вказівки:

1. Величина протидії в послідовних фазах руху повинна бути такий, щоб воно не заважало координації рухів. Протидія повинна становити 50-100% можливостей даного м'яза.

2. Чим більше протидія, тем меншим повинне бути число повторень, і навпаки. Ця умова диктується співвідношенням сили й витривалості, причому обидві ці рухові характеристики формуються за допомогою вправ із протидією. Більше число повторень при меншім обтяженні (менш 50% максимальної можливості м'яза) переважніше для тренування витривалості, і навпаки.

3. Вихідне положення повинне забезпечувати максимальне використання силових можливостей м'яза, що вправляється. Стабільне положення збільшує ці можливості. Навпаки, при недостатній стабілізації створюються умови для подолання протидії за допомогою віддалених м'язів, що включаються в роботу. Втім, це може з'явитися фактором активізації додаткових м'язових груп як стабілізаторів, що іноді дає корисний компенсаторний ефект.

2. Кутове положення суглоба повинне встановлюватися з урахуванням зусилля, яке може розвити динамічна група. У крайніх позиціях обсягу руху силовий можливості м'яза, що виконує рух, мінімальні. Наприклад, згиначі ліктьового суглоба розбудовують найбільшу силу в положенні згинання під кутом 80-90°. При повному випрямленні або згинанні силова можливість відповідним чином знижується. Слід пам'ятати про цей, вибираючи вихідне положення, оскільки зустрічаються такі випадки, коли з функціональної точки зору показане зміцнення сили саме в крайніх позиціях. У цих випадках потрібно проводити вправи в частині обсягу руху й підбирати навантаження саме до обраної кутової позиції суглоба. Можна також застосовувати ізометричні вправи в декількох кутових позиціях суглоба, що дозволяє наростити силу в повному обсязі руху.

3. При виконанні вправи із протидією, що базується на ізотонічнім скороченні (постійне м'язове скорочення під час роботи з одночасним зближенням місць фіксації м'яза), з використанням грузоблочної системи, необхідно вибрати таке вихідне положення, щоб тросик, що з'єднує вантаж з кінцівкою, що вправляється, був установлений перпендикулярно до поздовжньої осі даної кінцівки в її положенні й на середині обсягу руху.

4. Кожна напруга в серії випереджають повним розтяганням м'язів тренируючої динамічної групи (це виконується пасивно під час перерви). Наприклад, якщо за допомогою даного методу вправляється чотириглавий м'яз стегна в положенні повного випрямлення в колінному суглобі, те після кожного скорочення (повторення вправи) під час перерви, що триває від 5 до 10 з, методист виконує згинання в колінному суглобі хворого в повному обсязі.

Цей вплив знімає негативний вплив ізометричних вправ на кровообіг.

Нетривалі ізометричні вправи дуже корисні при лікувальному знерухомлення.

При можливості їх проведення запобігає гіподинамічна атрофія.

Обговорювану форму вправ часто змішують із поняттям "ізометрична напруга". Лише м'язова робота, що долає опір, причому субмаксимальне, може бути названа вправою із протидією. Якщо ж уся кінцівка перебуває в гіпсовій пов'язці й відсутня можливість дозування протидії, а при цьому хворому пропонується напружити який-небудь м'яз, то в такому випадку ми маємо справу з ізометричною напругою. Воно не приводить до приросту сили, а лише затримує поява атрофії.

Протипоказання такі ж, що й при інших формах активних вправі. Ухвалення рішення тут, як і при ситуаціях, що раніше обговорювалися, є прерогативою лікаря.

Додатковим протипоказанням є всі випадки захворювань із порушеннями кровообігу.

2.5 Загальна кінезотерапія

Загальнокондиційні вправи. Призначення цих вправ, як і вправ інших видів даної групи (за винятком ранкової гімнастики), - поліпшення загального фізичного стану людину з дефектом руху. У результаті тривалих захворювань нерідко виникають значні й стійкі зміни у всіх системах організму, які вимагають підвищення загального фізичного стану навіть на більш високий рівень, чому той, який звичайно буває властивий здоровішому організму. Наприклад, щоб людей з ураженими нижніми кінцівками міг ходити на ліктьових милицях, сила й витривалість його рук повинні бути набагато більш високими, чому в здоровішої людини.

Отже, одним з основних факторів, що визначають рівень загального фізичного стану, є достатність функції органів, що взаємодіють у забезпеченні кисневих потреб тканин і насамперед під час м'язової роботи. Чим більш ефективна діяльність цих органів, тим на більш високому рівні може стабілізуватися так зване активну рівновагу під час фізичних чи чеський роботи, тобто рівновага між потребою в кисні та доставкою його до тканин. Тільки таке зусилля, під дією якого миттєво забезпечується потреба в кисні, може виконуватися тривалий час без появи стомлення. Кількість кисню, одержуваного і використовуємого тканинами в одиницю часу, є вирішальним фактором інтенсивної і тривалої роботи.

Якщо робота триває більше декількох міну, то активна рівновага стабілізується на рівні, що відповідає напруженості обміну речовин при данім зусиллі. Потреби в кисні повністю покриваються. Це відбувається до моменту досягнення стану "кисневої стелі", тобто поки потреби в кисні не досягнуть рівня максимальної поглинальної здатності його організмом за 1 хв.

Людей може виконувати фізичне зусилля й більшої інтенсивності. Енергетичні витрати такого зусилля будуть, однак, покриватися шляхом наростання без кисневих метаболічних процесів, які супроводжуються нагромадженням в організмі кислих продуктів обміну речовин, що свідчать про настання гострого стомлення. Отже, чим вище "киснева стеля" людини, тим більше важку й тривалу роботу він може виконувати в умовах активної рівноваги й тем краще його загальний фізичний стан.

Ефективність функції забезпечення киснем залежить від наступних факторів:

1. Вступу кисню з навколишнього середовища, тобто від ефективності роботи легенів і грудної клітки, вираженої в показниках рухливості й життєвої ємності легенів;

2. Транспорту кисню від легенів до тканин, який залежить від ефективності системи кровообігу, головним чином роботи серця.

Два перші фактори майже завжди позитивно реагують на кінезотерапію або піддаються тренуванню.

3. забезпечення тканин киснем. Уважається, що вплив тренування на цей фактор невелике.

Отже, можна із упевненістю сказати, що активна, здоровіша кровоносна й дихальна системи мають вирішальне значення в поліпшенні загального фізичного стану. Навпаки, якщо в цій системі протікають патологічні процеси, застосування фізичних зусиль загального характеру стає проблематичним і часто протипоказаним.

Другий обов'язковий чинник поліпшення загального фізичного стану - відповідне енергетичне забезпечення працюючих м'язів. Воно здійснюється у декілька фаз і на основі різних енергоносіїв, якими є:

- Аденозинтрифосфорна кислота (АТФ). Її запаси знаходяться в кожній м'язової клітці. Розпад цієї речовини в хімічній реакції звільняє енергію, яка використовується під час відсутності кисню для роботи (скорочення) м'язи. Запаси АТФ невеликі, тому м'яз на даній енергетичної основі може працювати всього кілька секунд;

- Гліколіз або розкладання глікогену або глюкози до піровиноградної кислоти, а в умовах нестачі кисню - до молочної кислоти.

Гліколіз, таким чином, є другим енергопосточаючим процесом, який у певному змісті може проходити в без кисневих умовах. Обоє ці джерела під час відсутності необхідного вступу кисню можуть забезпечувати м'яза енергією протягом 20-30 с. Однак така робота супроводжується постійним наростанням "кисневої заборгованості", яка повинна бути вирівняна в наступній фазі роботи або при відпочинку;

- кисневе фосфорилювання, що полягає в синтезі високоенергетичних фосфорних з'єднань у процесі окиснення вуглеводів і жирів.

Градація фізичного навантаження за допомогою показників "кисневої стелі" представляється в такий спосіб: зусилля, що вимагає до 10% максимального "кисневої стелі", - легка робота; від 10 до 30% - робота середньої ваги; від 30 до 50% - важка робота; 50% і більш максимального "кисневої стелі" - дуже важка робота.

Оцінка максимального значення "кисневої стелі" і використання певного його відсотка при фізичній роботі скрутна без застосування спеціальних приладів для дослідження газового обміну. Більшості лікарень і поліклінік такі прилади важкодоступні. Тому більш практично користуватися таблицею, за допомогою якої можна визначити ступінь важкості роботи па основі числа активізуючих при її виконанні динамічних груп:

- місцеві зусилля, що включають у роботу 30% загальної м'язової маси. Такі зусилля характерні для місцевої кінезотерапії;

- регіональні зусилля, при виконанні яких працюють 30-60% усіх м'язів;

- загальні зусилля, що включають у роботу більш 60% м'язів.

Досвідчений методист досить легко може приблизно визначити характер зусилля з урахуванням числа працюючих м'язів. Це дозволяє йому відповідним чином дозувати величину навантаження. Метою загальнокондиційних вправ є компенсаторний розвиток м'язової сили; розвиток загальної витривалості хворого; попередження явищ, що виникають внаслідок змушеної акінезії, особливо під час процесу лікування, пов'язаного з знерухомленним положенням на лікарнянім ліжку; збереження й удосконалювання результатів оперативного лікування й використання цих результатів при активному лікувань; формування замість втрачених замісних механізмів, пристосованих до потреб хворого; вироблення активності, самостійності й здатності до співробітництва; відновлення нормального рівня фізичного стану й механізмів фізіологічної адаптації.

Методика загально-кондиційних вправ. Місцем виконання вправ є гімнастичний зал або інше пристосоване для цього приміщення. Устаткування залу для вправ повинне складатися зі снарядів і предметів. Під поняттям "снаряди" мається на увазі важке встаткування, змонтоване на довгий час і непереносне. Це пристінні сходи (шведські), кронштейни, ослони, трапеції, гімнастичні кільця, канати, ґрати, баскетбольні щити. Предметами називають переносне встаткування, що зберігається в підсобнім приміщенні й підготовлюване для кожного окремого заняття залежно від його мети. Найбільше часто із предметів використовуються гантелі, еспандери, невеликі штанги, шарфи, мішечки (з піском, дробом), важкі, волейбольні й баскетбольні м'ячі. Дуже важливим устаткуванням є гімнастичні матраци, на яких проводять вправи в положенні лежачи. Устаткування залу залежить від домінуючої й даному лікувальному закладі форми захворювання, виду занять і віку, що вправляються. Переустаткування нетипових приміщень у гімнастичний зал можливо майже в кожному будинку, але при цьому потрібні ініціатива й гарна професійна підготовка методиста. По можливості заняття потрібно проводити на відкритім повітрі.

Загально-кондиційні вправи базуються на принципах уроку фізичного виховання, який складається із трьох частин: вступної (тривалістю 15 хв.), основний (25 хв.) і завершальної (5 хв.). У вступній частині застосовують вправи, за допомогою яких можна підготувати органі й м'язові групи до найбільшого підйому зусилля, очікуваному :в основній частині. Основна частина призначена, властиво, для реалізації цілей уроку, а заключна шляхом дозування дихальних і розслаблюючих вправ повинна повернути стан усіх органів до положення, яке було до початку вправ. Письмовою документацією ходу уроку є конспект. Він повинен бути логічно побудований, тобто містити набір вправ, відповідний до поставленої мети. У конспекті повинна бути чітко сформульована мета, і її не слід гіперболізувати. Наприклад, ведучий припускається помилки, якщо позначає мету вправ як поліпшення загального фізичного стану. Подібна мета не досяжна в ході одного уроку. Загальний фізичний стан складається з багатьох факторів, і всі вони повинні покращитися в результаті послідовного ряду занять.

Логічно побудований конспект повинен, крім усього іншого, містити в такий спосіб підібрані вправи, щоб найбільші навантаження припадали на другу половину основної частини уроку. У цьому випадку крива наростання зусилля буде мати правильну форму (рис. 1.1). Основу занять становить кілька вправ, що служать реалізації однієї й тієї ж мети, наприклад поліпшення сили в динамічних групах якої-небудь частини тіла.

Дуже важливий правильний добір хворих у групі. Групи, що вправляються формуються на основі наступних критеріїв:

1) функціонального стану,

2) виду захворювання,

3) загального стану,

4) показань до проведення вправ,

5) віку й підлоги хворого.



Рис. 1.1 Типовий розподіл навантаження на 45-хвилинному занятті:

1 - ввідна частина (15 хв.); 2 - основна частина (25 хв.);

3 - завершувальна частина

Глава II. Власні дослідження

Дана кваліфікаційна робота носить дослідницький характер. Адже саме дослідження допомагають на особистому досвіді зрозуміти важливість реабілітації хворих на всіх етапах його лікування, простежити динаміку плину захворювання й з'ясувати пріоритетні напрямки застосування методик реабілітації на тих або інших її етапах і в такий спосіб запобігти розвитку ускладнень і рецидивів захворювання.

Гіпотеза: виходячи з літературних даних про ФР хворих після переломів плечової кістки, передбачається, що наша система фізичної реабілітації виявиться більш оптимальною раніше передбачених методів. За рахунок поєднання засобів ЛФК і фізіотерапевтичних засобів.

Мета: розробити більш оптимальну систему ФР для хворих з переломами плечової кістки. Із цієї мети виходять наступні завдання: зменшити напругу м`язів; стимулювати процеси кісткового загоєння; ліквідувати набряк та спазм судин; прискорити відновлення функції пошкодженої кінцівки;відновлення рухливих навиків в пошкодженій кінцівці після тривалої мобілізацій.

Для здійснення даної мети та завдань було створено дві групи (контрольна та експериментальна) у кожній по 10 чоловік (5 жінок та 5 чоловіків) з переломами хірургічної шийки плечової кістки.

Контрольна група - хворі цієї групи перебували на стаціонарному лікуванні з ними проводилась тільки медикаментозна терапія, а реабілітацію ці хворі не проходили.

Експериментальна група - хворі цієї групи окрім медикаментозної терапії отримували ще реабілітацію (ЛФК ранкову гімнастичну гімнастику, ходьбу), фізіотерапію, масаж).

Дослідження кожного пацієнта з експериментальної групи починалося зі збору анамнестичних даних про нього, згодом збиралась інформація про загальний стан здоров'я пацієнта за допомогою суб'єктивних і об'єктивних методів дослідження.

У ході дослідження основна увага приділялася фізіологічним і життєво важливим функціям організму - роботі серцево-судинної яка досить вірогідно характеризується за допомогою визначення характеристик пульсу, артеріального тиску.

Спостереження зі стану пацієнтів було необхідним для більш ефективної побудови занять по фізичній реабілітації, які містили в собі ЛФК (дихальну гімнастику, ранкову гігієнічну гімнастику, лікувальну гімнастику та інше), масаж, деякі методи фізіотерапії (з тих, які були запропоновані адміністрацією лікарні, травматологічним відділенням).

На початку дослідження у обох групах були зняти вихідні дані(артеріальний тиск, пульс, швидкість осідання еритроцитів)

Наші дослідження проводилися на базі травматологічного відділення міської лікарні м. Горлівка №2

Нижче ми приведемо коротку клінічну характеристику хворих, для яких разом із традиційним лікуванням у стаціонарі був проведений курс фізичної реабілітації (експериментальна група) і хворих, які проходили традиційний курс лікування (контрольна група) на стаціонарному етапі відбудовного лікування

Розділ 1. Клінічна характеристика досліджуваних хворих

Для проведення дослідження нами було відібрано 20 чоловік у віці від 20 до 25 років із загальним діагнозом: закритий перелом хірургічної шийки плечової кістки.

Ми розділили цю групу на дві: одна - контрольна, друга - експериментальна. У кожній групі (контрольної і експериментальної) перебувало по 10 чоловік (див. табл. 2.1, 2.2).

Контрольну групу хворих склали обличчя у віці 20-25 років (див. Табл. 2.1). Контрольна група на відміну від експериментальної дотримувалася звичайного режиму лікування.

Таблиця 2.1 Клінічна характеристика хворих контрольної групи

№ п/п	ПІБ.	Вік, років	Ріст	Ускладнення
1	Кирло Л.Т.	24	162	Ускладнень не виявлено.
2	Носовов В.В.	22	168	Ускладнень не виявлено
3	Миханько С.Ю.	25	162	Ускладнень не виявлено
4	Рябоконь Г.П.	22	168	Ускладнень не виявлено
5	Троян Д. Т.	22	160	Ускладнень не виявлене
6	Удовиченко М.Е.	24	160	Ускладнень не виявлено.
7	Лунєв А.И.	21	172	Ускладнень не виявлено.
8	Наумова Ю. Д.	20	170	Ускладнень не виявлено
9	Зубко Е.Р.	25	171	ускладнень не виявлено.
10	Власюкова Н.А.	22	175	Ускладнень не виявлено

Експериментальну групу хворих склали хворі у віці 20-25 років (див. Табл. 2.2). Експериментальна група була створена для оцінки впливу методів фізичної реабілітації на організм хворих у порівнянні із хворими контрольної групи. У даній групі проводилося комплексне лікування, що включало базисну терапію разом з фізичною реабілітацією. Базисна терапія хворих проводилася з урахуванням клінічних показників, була індивідуальна для кожного хворого. Основу даного комплексу фізичної реабілітації склали заняття лікувальною фізкультурою, фізіотерапії (див. нижче).

Таблиця 2.2 Клінічна характеристика хворих експериментальної групи

№ п/п	ПІБ.	Вік, років	Ріст	Ускладнення
1	Єгоров. А.В	21	160	Ускладнень не виявлене
2	Пахомова Н. А.	24	162	Ускладнень не виявлене
3	Яковлєв Л.О.	20	163	Ускладнень не виявлено.
4	Бузняк Т.В.	24	163	Ускладнень не виявлене
5	Желяско О.И.	24	163	Ускладнень не виявлене
6	Ляшенко С. Ю.	20	165	Ускладнень не виявлене
7	Дудко В. И.	21	165	Ускладнень не виявлене
8	Смирних Л. О.	25	168	Ускладнень не виявлене
9	Смолін С.Р.	23	170	Ускладнень не виявлене
10	Тимов Д.Д.	23	175	Ускладнень не виявлене

Також на початку експерименту, за допомогою обраних методів дослідження (див. нижче розділ 3) нами були зареєстровані показники функціонального стану хворих (показники ЧСС і А/Д), ШОЕ. У таблицях 2.3 і 2.4 пропонуються результати отриманих показників на початку дослідження в обох груп.

Таблиця 2.3 Результати дослідження хворих експериментальної групи

при надходженні

№ п/п	ПІБ. хворого	ШОЕ	АТ (мм. рт. ст.)	Пульс, уд/хв.
			САТ (систолічний артеріальний тиск)	ДАТ (діастолічний артеріальний тиск)
1	Єгоров А.В.	16	100	17	100
2	Пахомова Н.А.	28	120	80	88
3	Яковлєв Л.О.	24	150	80	90
4	Бузняк Т.В.	18	145	100	95
5	Желяско О.І.	25	110	70	120
6	Ляшенко С. Ю.	15	130	90	110
7	Дудко В. И.	18	140	80	90
8	Смирних Л. О.	20	130	85	80
9	Смолін С.Р.	21	115	70	80
10	Тимов Д.Д.	11	190	120	100

Таблиця 2.4 Результати дослідження хворих контрольної групи при

надходженні

№ п/п	ПІБ. хворого	ШОЕ	АТ (мм. рт. ст.)	Пульс, уд/хв.
			САТ (систолічний артеріальний тиск)	ДАТ (діастолічний артеріальний тиск)
1	Кирло Л.Т.	18	1160	120	86
2	Носов В.В.	28	1110	70	88
3	Миханько С.Ю.	13	1160	100	66
4	Рябоконь Г.П.	18	1130	75	80
5	Троян Д. Т.	20	1160	100	80
6	Удовиченко М.Е.	25	1150	90	78
7	Лунєв А.И.	16	1160	40	98
8	Наумова Ю.Д.	23	1130	80	90
9	Зубко Е.Р.	30	1150	110	92
10	Власюкова Н.А.	24	1150	90	80

Проведений статистичний аналіз отриманих результатів показав, що всі показники, для рівня значимості Р=0,05, статистично не відрізняються друг від друга, тому що всі отримані значення не перевищують табличне t_st = 2,10 (табл. 2.5). Таким чином можна із упевненістю затверджувати що групи за даними показниками є однорідними. І всі хворі споконвічно перед проведенням експерименту перебувають у відносно рівних умовах.

Таблиця 2.5 Статистичні значення отриманих показників на початку

дослідження

Експериментальна група
Статистичні показники	ШОЕ	АТ (мм. рт. ст.)	Пульс, уд/хв.
		САТ (систолічний артеріальний тиск)	ДАТ (діастолічний артеріальний тиск)
Х	18,5	133,0	79,2	95,3
у	7,3	29,2	33,4	13,0
m	2,4	9,7	11,1	4,3
Контрольна група
Х	20,85	146	87,5	83,8
у	5,5	16,2	26,0	10,4
m	1,8	5,4	8,7	3,5
Критерій t-Ст'юдента	0,8	1,2	0,6	2,09

Розділ 2. Хід проведення дослідження

плечовий кістка кінезотерапія реабілітація перелом

Наше дослідження проводилися на базі Травматологічного відділення міської лікарні №2 м. Горлівки.

З жовтня 2009 - по березень 2010 року.

Дослідження проводилися в три етапи:

Перший етап роботи (жовтень-листопад 2009 р.) передбачав аналіз і узагальнення науково методичної літератури по вибраній проблемі: вивчалися етологія й патогенез переломів, методи відбудовного лікування, застосування ЛФК і інших засобів фізичної реабілітації хворих. Це дозволило визначити мету й завдання дослідження. На цьому етапі була визначена експериментальна база,контингент досліджуваних - 20 хворих у віці від 20 до 25 років. Також на цьому етапі був проведений збір і аналіз медичної документації. Були підібрані методи дослідження й розроблена програма дослідження.

На другому етапі (грудень 2008 р. - лютий 2009 р.) нами був проведений експеримент, що полягав у впровадженні експериментальної програми фізичної реабілітації хворих. На цьому етапі дослідження брали участь 20 хворих, у яких спостерігався відносно однаковий вплив захворювання. Ці хворі були розподілені методом випадкової вибірки на експериментальну й контрольну групи по 10 чоловік у кожній. Впровадження експериментальної програми фізичної реабілітації проводилося тільки після поліпшення загального стану хворих. Протягом усього дослідження нами контролювався функціональний і загальний стан хворих. Реєстрація й аналіз отриманих результатів дослідження здійснювався на початку експерименту і наприкінці. Хворі експериментальної групи, крім медикаментозного лікування й дієтотерапії, займалися по запропонованій нами програмі фізичної реабілітації в стаціонарі, а хворі контрольної групи - одержували тільки медикаментозне лікування, разом з дієтотерапією.

На третьому етапі (лютий - березень 2010 р.) на підставі отриманих результатів була здійснена обробка статистичних даних, аналіз і узагальнення отриманих даних, оформлена кваліфікаційна робота.

Розділ 3. Методи проведення дослідження

Наш експеримент був побудований на використанні суб'єктивних і об'єктивних методів дослідження. Суб'єктивні методи містили в собі збір скарг хворого, анамнезу захворювання й анамнезу життя. Об'єктивні методи ґрунтувалися на физикальних методах, функціональних пробах, а так само додаткових лабораторних дослідженнях.

З огляду на специфіку даного захворювання для рішення поставлених у роботі завдань ми використали наступні методи:

1) функціональні методи дослідження серцево-судинної системи (вимір ЧСС і А/Д);

2) лабораторні методи (дослідження рівня РОЕ);

3) методи математичної статистики.

3.1 Функціональні методи дослідження серцево-судинної системи

(вимір пульсу (ЧП) і А/Д)

Вимір А/Д. Під час виміру артеріального тиску обстежуваний повинен сидіти або лежати спокійно, не розмовляти й не стежити за ходом виміру. На оголене плече лівої руки хворого на 2- 3 див вище ліктьові згини не туго накладають і закріплюють манжетку так, щоб між нею й шкірою проходив тільки один палець. Рука обстежуваного розташовується зручно, долонею нагору. У ліктьовому згині знаходять плечову артерію й щільно, але без тиску прикладають до неї фонендоскоп для визначення пульсу. Потім балоном поступово нагнітають повітря, що надходить одночасно й у манжетку, і в манометр. Під тиском повітря ртуть у манометрі піднімається в скляну трубку. Цифри на шкалі будуть показувати рівень тиску повітря в манжетці, тобто силу, з який здавлена через м'які тканини артерія, у якій вимірюють тиск.

При нагнітанні повітря потрібна обережність, тому що під сильним напором ртуть може бути викинута із трубки. Поступово накачуючи повітря в манжетку, фіксують момент, коли зникнуть звуки пульсових ударів. Потім починають поступово знижувати тиск у манжетці, відкривши вентиль у балона. У той момент, коли протитиск у манжетці досягає величини систолічного тиску, вислуховується короткий досить голосний звук - тон. Цифри на рівні стовпчика ртуті в цей момент указують систолічний тиск. При подальшому падінні тиску в манжетці тони при вислуховуванні слабшають і поступово зникають. У момент зникнення тонів тиск у манжетці відповідає діастолічному тиску. Цифри на манометрі вказують мінімальний тиск.

Підвищення показників артеріального тиску в пацієнтів із цукровим діабетом більше 130/85 мм рт. ст. значно прискорює розвиток ускладнень.

Методика виміру пульсу (ЧП). Пульсом називаються коливання стінок посудин, викликані рухом крові, що викидає серцем, викидає ритмічно в аорту лівим желудочком кров створює коливання усередині артеріального русла й приведе до еластичного розтягання й спаду стінок артерій. Властивості пульсу визначаються його частотою, ритмом, напругою й наповненням. Частота пульсу в нормі коливається від 60 до 80 у хвилину, але може варіювати в широких межах залежно від віку, підлоги, температури тіла й навколишнього середовища, а також від фізичної напруги. Ніж інтенсивніше м'язова робота, тим частіше пульс.

Досліджують пульс у місцях, де артерії розташовані поверхово й доступні безпосередньої пальпації. Загальноприйняте місце промацування пульсу - променева артерія (рис. 2.1). Можна прощупати пульс на скроневих, а також на сонній (рис. 2.2) і стегнової артеріях. Основним способом визначення пульсу є пальпація, що виробляється звичайно на долонній поверхні передпліччя в підстави I пальця (на променевій артерії). Рука хворого повинна лежати вільно, щоб напруга м'язів і сухожиль не заважало пальпації. Визначати пульс на променевій артерії треба обов'язково на обох руках і тільки при відсутності різниці можна обмежитися надалі визначенням його на одній руці. Кисть хворого вільно захоплюють правою рукою в області лучезапясного суглоба. При цьому I палець розташовують із ліктьової сторони, а II, III і IV - із променевий, безпосередньо на променевій артерії (рис. 2.1). У нормі виходить відчуття м'якої й пружної пульсації під пальцем. IV палець досліджуваного повинен перебувати проти V пальця хворого. Намацавши пульсуючу артерію трьома пальцями, з помірною силою притискають її до внутрішньої сторони променевої кістки. Не слід сильно притискати артерію, тому що під тиском пульсова хвиля може зникнути. Якщо пульс на променевій артерії або не прощупується, визначають пульс на скроневій або сонній артерії.

Рис. 2.1 Вимір пульсу на променевій артерії

Рис. 2.2 Вимір пульсу на сонній артерії

Частішання пульсу називається тахікардією, розрідження - брадикардією. Як при тахікардії, так і при брадикардії необхідно уважно спостерігати за хворим щоб уникнути всіляких ускладнень.

Підрахунок пульсових ударів повинен вироблятися не менш чим 30 з; при цьому отриману цифру множать на 2. При аритмічному пульсі підрахунок проводять протягом 1 хв. У випадках, коли окремі скорочення лівого шлуночка настільки слабкі, що пульсові хвилі не доходять до периферії, виникає дефіцит пульсу (різниця між частотою периферичного пульсу й серцевих скорочень). При цьому пульс повинні вважати два чоловіки: пульс на променевій артерії й число серцевих скорочень. Якщо пульсові поштовхи треба один за іншим через однакові проміжки часу, говорять про правильний ритм, або ритмічному пульсі. У противному випадку спостерігається неправильний, аритмічний пульс.

Наповнення пульсу визначається кількістю крові, що утворить пульсову хвилю, і залежить від систолічного обсягу серця. При гарному наповненні можна намацати під пальцем високу пульсову хвилю, а при поганому - пульс слабкий, пульсові хвилі малі, погано помітні. Це може вказувати на ослаблення роботи серцевого м'яза. Особливо поганою ознакою є ледь відчутний пульс, називана нитковидним.

Пальпаторне визначення пульсу при увазі й відповідній навичці дає коштовні результати, але залишається в значній мірі суб'єктивним. Дані про пульс відзначаються в температурному аркуші. Зміна температури спричиняє й зміна пульсу, тому графічний запис даних про пульс має певне значення.

3.2 Математико-статистичний метод обробки даних, отриманих у

ході експерименту по Ст'юденту

Тому що наша робота носить експериментальний характер, то в дійсній дипломній роботі ми використовуємо математико-статистичний метод обробки даних по Ст'юденту.

Загальна кількість людей, що беруть участь в експерименті, утворить так звану генеральну однорідну групу. У цьому випадку це хворі первинним туберкульозом легенів. Загальна група досліджуваних хворих складається з 20 чоловік. Надалі ми розділили дану групу на: контрольну й експериментальну. По 10 чоловік у кожній групі.

У контрольній групі, лікування проводилося по традиційному методі, де перевага віддавалася хіміотерапії й дієтотерапії. На відміну від її, з експериментальною групою нами проводився комплекс фізичної реабілітації (див. нижче, розділ 4).

Головним завданням було визначення ефективності, використані нами методики фізичної реабілітації.

Для рішення цього завдання проводився порівняльний математичний аналіз досліджуваних показників. Контрольні випробування проводилися для учасників обох груп на початку й наприкінці експерименту.

Дане порівняння дозволяє визначити наявність достовірних або недостовірних відмінностей між групами. Достовірні відмінності дозволяють говорити про наявність різниці між групами. Недостовірні відмінності не дозволяють зробити такі висновки.

Одним з методів визначення наявності достовірної відмінності є - t-критерій Ст'юдента.

Для математичного порівняльного аналізу досліджуваних показників по методу t - Ст'юдента визначаємо наступні значення:

Х (ікс середнє) - середнє арифметичне значення величини показника;

с (сигма) - середнє квадратичне відхилення значення показника;

m (м) - помилка середньої арифметичної.

Всі три показники визначаємо для досліджуваних значень кожної групи окремо, для контрольної й експериментальної.

Х конт. Х експ.

с конт. с експ.

m конт. m експ.

Х визначаємо по формулі (2.1)

Х = n (2.1)

? х - сума значень показника в групі;

n - кількість людей у групі.

с визначаємо по формулі (2.2):

р = R (max - min) / А, (2.2)

де R - різниця між максимальним і мінімальним значенням показника,

А - табличне значення з показників n (таблиця 2.10)

Тому що загальна кількість спостережень, у даній роботі менше 30, тобто n ? 30, то в знаменнику: n - 1.

m визначаємо по формулі (2.3):

с

m=vn-1, (2.3)

де с - середнє квадратичне відхилення;

n - кількість людей у групі.

Таблиця 2.6 Табличні показники А для швидкого визначення

стандартного відхилення

n	А	n	А
1	-	120	5,15
2	1,13	140	5,26
3	1,69	150	5,35
4	2,06	180	5,43
5	2,33	200	5,50
6	2,53	220	5,57
7	2,70	240	5,61
8	2,85	260	5,68
9	2,97	280	5,72
10	3,08	300	5,77
11	3,17	320	5,80
12	3,26	340	5,84
13	3,34	360	5,88
14	3,41	380	5,92
15	3,47	400	5,94
16	3,53	420	5,98
17	3,59	440	6,00
18	3,64	460	6,02
19	3,69	480	6,06
20	3,74	500	6,09
22	3,82	520	6,12
24	3,90	540	6,13
26	3,96	560	6,14
28	4,03	580	6,17
30	4,09	600	6,18
32	4,14	620	6,21
34	4,19	640	6,23
36	4,24	660	6,26
38	4,28	680	6,27
40	4,32	700	6,28
45	4,41	750	6,33
50	4,50	800	6,34
60	4,64	850	6,37
70	4,76	900	6,43
80	4,85	950	6,47
90	4,94	1000	6,48
100	5,01

Знаючи величини Х и m кожної групи визначаємо значення критерію t-Ст'юдента по формулі (2.4):

t= Х1 - Х2 vm1²+m2² (2.4)

де Х1 - найбільше середнє арифметичне значення або контрольної, або експериментальної групи;

Х₂ - відповідно, менше значення показника;

m ₁ і m₂ - значення помилок середньої арифметичної в контрольній і експериментальній групах.

Після визначення значення t залишається тільки встановити - вірогідно або недостовірно розходження у величині досліджуваного показника між контрольною й експериментальною групами. Для цього використовується таблиця 2.11. У даній таблиці, в одній зі стовпчиків перебувають значення так званих «ступенів волі».

Таблиця 2.7 Граничні значення критерію t - Ст'юдента для 5% та

1%-ного рівня значимості від кількості ступенів волі

Ступінь волі (f)	Границі значень	Ступінь волі (f)	Границі значень
	Р - 0,05	Р - 0,01		Р - 0,05	Р - 0,01
1	12,71	63,60	21	2,08	2.82
2	4,30	9,93	22	2,07	2,82
3	3,18	5,84	23	2,07	2,81
4	2,78	4,60	24	2,06	2,80
5	2,57	4,03	25	2,06	2,79
6	2,45	3,71	26	2,06	2,78
7	2,37	3,50	27	2,05	2,77
8	2,31	3,36	28	2,05	2,76
9	2,26	3,25	29	2,04	2,76
10	2,23	3,17	30	2,04	2,75
11	2.20	3,11	40	2,02	2,70
12	2,18	3,06	50	2,01	2,68
13	2.16	3,01	60	2,00	2,66
14	2,15	2,98	80	1,99	2,64
15	2,13	2,95	100	1,98	2,63
16	2.12	2,92	120	1,98	2,62
17	2,11	2,90	200	1,97	2,60
18	2,10	2,88	500	1,96	2,59

Ступінь волі (f) визначаємо по формулі (2.5):

f = (n конт. + n експ.) - 2, (2.5)

де n - кількість людей у контрольній і експериментальній групах.

Таким чином, знаючи значення ступеня волі (f) і значення критерію t-Ст'юдента, визначаємо вірогідність відмінностей. Для цього в таблиці 2.11, напроти знайденого значення ступеня волі, є значення Р. Саме із цими значеннями Р потрібно зрівняти отримані значення t.

1) Якщо значення t буде менше значення (Р - 0,01), отже достовірної відмінності між досліджуваним показником у контрольної й експериментальної груп немає.

При описі даного порівняння в тексті дипломної роботи, після слів про відсутність достовірної відмінності, указуємо, що Р > 0,01. Саме знак > говорить про відсутність вірогідності.

2) Якщо значення t буде дорівнює значенню (Р - 0,01), або буде перебувати між значеннями (Р - 0,01) і (Р - 0,001), або буде більше значення (Р - 0,001) - це говорить про наявність достовірної відмінності між величинами показника контрольної й експериментальної груп.

При описі цього порівняння в тексті кваліфікаційної роботи, після слів про вірогідність розходження, указуємо, що Р < 0,01 (якщо значення t дорівнює табличному значенню (Р - 0,01) або перебуває між значеннями (Р - 0,01) і (Р - 0,001). Якщо значення t дорівнює табличному значенню (Р - 0,01) або більше даного значення, то вказуємо, що Р < 0,01. Саме знак < указує про наявність достовірної відмінності.

Розділ 4. Програма фізичної реабілітації досліджуваних хворих

Програма фізичної реабілітації включала: курс ЛФК, електрофорез синусоїдальними модульованими струмами, електростимуляцію, ультразвукову терапію, також масаж.

Основні заходи ЛФК були спрямовані на рішення наступних завдань: поліпшення стану кардіо-респіраторної системи, кровопостачання кінцівок; підвищення адаптації до фізичних навантажень; збільшення працездатності; навчання правильному виконанню вправ, під час і після фізичного навантаження.

Таким чином, при розробці методики фізичних тренувань ми дотримувалися наступних критеріїв:

- вага захворювання, рівень фізичної працездатності;

- навчання хворого проведенню самоконтролю до фізичного тренування, під час її й після (контроль за кількістю і якістю прийнятої їжі до планованого фізичного навантаження, введення додаткового прийому вуглеводів під час і після фізичного навантаження);

- планування часу занять ЛФК у режимі дня хворого в стаціонарі й в амбулаторних умовах.

Заняття лікувальною гімнастикою проводилися малогрупової (3-4 чоловік) методикою в умовах стаціонару. Дозована ходьба проводилася в парковій зоні по рівнинній місцевості.

З метою поліпшення периферичного кровообігу, провідності по нервовому волокну нами був використаний електрофорез синусоїдальними модульованими струмами за допомогою гідрофільних прокладок (див. нижче). Механізм лікувальної дії електрофорезу синусоїдальними модульованими струмами за допомогою лікувально-профілактичних прокладок обумовлений комплексним впливом на організм хімічного й фізичного факторів. Хімічний фактор представлений комплексом біологічно активних компонентів води, фізичний - імпульсним струмів, за допомогою якого вводяться біологічно активні компоненти. У результаті впливу на організм розвиваються наступні реакції: поліпшення периферичного кровообігу за рахунок зниження судинного тонусу, розширення посудин, збільшення кількості активних капілярів, кровонаповнення, підвищення біологічно активних речовин у місці впливу; зниження впливу симпатичної нервової системи, поліпшення провідності по нервовому волокну, виражене анти спастична й знеболююча дія.

4.1 Методика проведення ЛФК

ЛФК проводилась у три етапи: на всіх етапах завдання: ліквідація місцевих порушень; профілактика ускладнень; стимуляція процесів регенерації; формування тимчасових компенсації; стимуляція регенерації тканин; збільшення амплітуди рухів; відновлення рухливих навиків; відновлення порушених функцій. Всі вправи були взяті з урахуванням того, що за допомогою їх діяли на м'язи плеча тим самим ми хотіли добитися повернення рухів у суглобі (відведення і приведення, згинання і розгинання, пронація і супінація, коловий рухи).

Заняття лікувальною гімнастикою проводилися малогрупповою (3-4 чоловік) методикою в умовах стаціонару. Тривалістю від 20 до 40 хв. залежно від фізичної працездатності хворого. Нижче пропонуються комплекси ЛФК, застосовувані до хворих, що перебуває на палатному й загальному режимах рухової активності в стаціонарі.

Рис. 2.3 Це В.П, полегшуючі виконання рухів у плечовому суглобі

Перший період (імобілізаціїний) тривав 10-14 днів, фізичні вправи призначають на 1-2 день після травми.

Завдання: прискорити лімфо та кровообіг, і обмін у пошкодженому сегменті, сприяти утворенню кісного мозолю та за живлення м'яких тканин, попередити атрофію м'язів, розвитку тугорухливості у суглобах. Вправи виконуються сидячи й коштуючи з легким нахилом убік ушкодженої руки. Крім загальнорозвиваючих і дихальних вправ застосовуються наступні спеціальні вправи: згинання й розгинання пальців, тильне й долонне згинання кисті в лучезап'ясному суглобі, кругові рухи кистю, згинання й розгинання передпліччя в ліктьовому суглобі, піднімання надпліччя, відведення й приведення плеча з невеликою амплітудою, тримаючись за косинку; відомість і розведення лопаток; згинання й розгинання плеча з невеликою амплітудою, тримаючись за косинку; ізометричні напруги дельтоподібного м'яза й ін., маятникоподібні рухи хворою рукою уперед, назад, у сторони, кругові з нахилами тулуба убік ушкодженої кінцівки.

Рис 2.4 Вправи з предметами

Другий період (пост - іммобілізаційний) триває 3-4 тижня.

Завдання періоду: збільшити амплітуду рухів у плечовому суглобі й силу м'язів, зменшення атрофій м'язів, завершення регенерації пошкодженої області, посилити силу м'язів і відновлення пошкодженої кінцівки, щоб стало можливим підняти руку до горизонтального рівня. Для цього спочатку використовують вправи з укороченим важелем у полегшених положеннях, за допомогою здоровішої руки, гімнастичного ціпка, який тримають двома руками. У цей період особливо показані вправи в басейні(нижче приведений приблизний комплекс). Нижче приведений мал. вправ з предметами

У постіммобілізаційнному періоді відбудовне лікування проводиться за методикою, описаної вище.

У середньому функція кінцівки при ушкодженні хірургічної шийки плечової кістки відновлюється через 3-3,5 місяця після травми. При цих вправах при звертали увагу хворих на те що під час їх виконання м'язи були розслабленні. Після виконаних вправ якщо хворий міг підняти руку до горизонтального положення ми переходили до третього періоду (тренуючого). Завдання його полягало у відновленні повної амплітуди рухів у плечовому суглобі, обсягу й сили м'язів, що оточують плечовий суглоб, особливо дельтоподібної. Для цього широко використовували вправи із предметами (ціпка, булави), з обтяженнями (гантелі), з опором (гумові стрічки, еспандери) і тренування на тренажерах (блокових, Кеттлера й ін.). Гарний ефект дає плавання в басейні й вправи у воді. Можна застосовувати вправи у висах і упорі. У цей період ми широко використовували трудотерапію: прасування, прання, миття вікон і т.д.

Зразкові спеціальні вправи при переломі хірургічної шийки плечовий кістки в другому періоді.

1. Вихідне положення - нахил тулуба вперед, руки опущені. Махові рухи з невеликою амплітудою прямими руками вперед, назад, вправо, уліво. Колоподібний рух з поступово зростаючою амплітудою (4- 6 раз).

2. Руки перед собою, пальці переплетені. Згинаючи руки в ліктьових суглобах, відвести плече (4-8 раз).

3. Невеликий нахил убік ушкодженої кінцівки. Руку за спину, повільно (до появи болі) згинати в ліктьовому суглобі (4-6 раз).

4. Невеликий нахил уперед, руки опущені. Вільно погойдувати руками, затримуючи їх у крайній крапці згинання плечових суглобів (6-8 раз).

5. Руки до плечей. Відведення - приведення плеча (6-8 раз).

6. Невеликий нахил уперед, руки опущені, пальці переплетені. Згинання в ліктьових суглобах з відведенням плечей до торкання кистями підборіддя, потім чола (6-8 раз).

7. Руки перед грудьми. Відводячи руки назад, з'єднати лопатки (4-6 раз).

8. Невеликий нахил уперед. Вільним погойдуванням розвести руки в сторони й затримати на короткий час у крайніх крапках руху (4-6 раз).

9. Коштуючи, гімнастичний ціпок унизу попереду. Підняти ціпок трохи вище горизонтального рівня (4-6 раз).

10. Коштуючи, здоровіша рука на поясі, хвора - напівзігнута в ліктьовому суглобі. Відведення хворої руки (6-8 раз).

Приблизний комплекс вправ при переломі хірургічної шийки плечової кістки.

1) Вихідне положення - лежачи на спині підняти здорову руку вверх-вдих, повернутись в в. п. - видох 5 - 6 раз;

2) Лежачи на спині стискання і роз тискання пальців кисті 8 - 10 раз;

3) Лежачи на спині поперемінне одночасне згинання ніг в колінних суглобах 5 - 6 раз;

4) Лежачи на спині тильне і підошвенне згинання стоп 8 - 10 раз;

5) Лежачи на спині діафрагмальне дихання 5 - 7 раз;

6) Лежачи на спині згинання і розгинання здорової руки в ліктьовому суглобі 5 - 6 раз;

7) Лежачи на спині згинання і розгинання, кругові рухи променево-зап'ясткових суглобах 5 - 6 раз;

8) Лежачи на спині тиск кожним пальцем кисті на поверхню ліжка 3 - 4 раз;

10) Лежачи на спині підняти пряму праву ногу, утримуючи її на протязі 2 - сек., повернення в вихідне положення 1 - 3 раз;

11) Діафрагмальне дихання 5 хв.;

12) Сидячи на кріслі, здорова рука до плеча Кругові рухи в плечовому суглобі 3 - 4 раз;

13) Сидячи на стільці ізометричні напруження м'язів передпліччя (2 сек.), з послідуючим їх розслабленням 5 - 6 раз;

14) Сидячи на стільці нахили тулуба в сторони 4 - 6 раз;

15) Сидячи на стільці нахили тулуба вперед, доторкнутися здоровою рукою стопи 5 - 6 раз;

16) Сидячи на стільці діафрагмальне дихання 5 - 7 хв.;

17) Сидячи на стільці поперемінне згинання ніг в колінних суглобах 6 - 7 раз;

18) Сидячи на стільці перекати стопи з п'ятки на носок 6 - 8 раз;

19) Сидячи на стільці тильне і підошвенне згинання стопи 7 - 8 раз;

20) Діафрагмальне дихання 3 - 4 хв.



Рис. 2.5 Загально-розвиваючі вправи для м'язів плечового поясу

(плечового суглобу)

Приблизний комплекс вправ у воді

1. И. п. - сидячи або коштуючи у воді. Руху як при плаванні стилями "кроль" і "брас".

2. И. п. - лежачи у воді на животі. Кругові рухи руками у воді й скрестні перед грудьми.

3. И. п. - лежачи на боці ушкодженої руки. Зігнути ушкоджену руку в лікті й випрямити, зігнутої в лікті рукою робити кругові рухи в плечовому суглобі по вартовий і проти годинникової стрілки.

4. И. п. - сидячи навпочіпках у воді. Махові рухи руками у воді вперед - назад і скрестно (те права, те ліва нагорі).

Ці вправи можна виконувати в басейні або будинку у ванні, якщо ванна більша й вода налита до верху. Вправи у всіх періодах повторюють по 6-10 раз, а комплекс виконують 4-6 раз у день.

Повне відновлення рухів і працездатності наступає приблизно через 2-3 місяця після травми.

Вправи для плечового суглоба робилися у забинтованій гіпсовій пов'язці (підтримуючи її здоровішою рукою): згинання й розгинання, відведення убік, кругові рухи в плечовому суглобі по вартовий і проти годинникової стрілки. Кожна вправу повторювали 6-10 раз підряд, а за весь комплекс - 4-6 раз у день.

У плечовому суглобі рухи виконують із повною амплітудою, але обов'язково фіксують місце перелому здоровішою рукою.

Нижче наведені комплекси вправ на різних рухових режимах

Приблизний комплекс ЛФК на палатному руховому режимі.

Вправа 1. Ходьба 1-1.5 мін.

Вправа 2. Вихідне положення. Основна стійка.

Виконання. Підняти руку через сторони нагору з одночасним відведення правої або лівої ноги назад на носок - вдих, повернутися у вихідне положення - видихнув.

Вправа 3. Вихідне положення. Ноги на ширині плечей, руки витягнуті в сторони, пальці стислі в кулака.