Главная
База знаний "Allbest"
Медицина
Фізіологічний обґрунтування значення загартовуючих вправ для здоров’я організму
Фізіологічний обґрунтування значення загартовуючих вправ для здоров’я організму
Механізми терморегуляції організму людини. Форми і методи загартування. Основні правила і принципи загартування. Помилки при загартуванні та невідкладна допомога при перегріванні чи переохолодженні. Особливості загартування дітей та людей похилого віку.
| Рубрика | Медицина |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 19.06.2011 |
| Размер файла | 66,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Курсова робота
Фізіологічний обґрунтування значення загартовуючих вправ для здоров'я організму
Зміст
- Вступ
- Розділ І. Фізіологічний механізм загартовуючого впливу на організм людини
- 1.1 Поняття загартування. Значення процедур загартування
- 1.2 Механізми терморегуляції організму людини
- 1.3 Форми і методи загартування
- Розділ ІІ. Особливості і правила проведення процедур загартування
- 2.1 Основні правила і принципи загартування
- 2.2 Загартування в залежності від пори року
- 2.3 Помилки при загартуванні та невідкладна допомога при перегріванні чи переохолодженні
- Розділ ІІІ. Основи загартування різних верств населення
- 3.1 Особливості загартування дітей
- 3.2 Загартування людей похилого віку
- Висновки
- Список використаної літератури
Вступ
Актуальність роботи: проблема оздоровлення, зцілення, підвищення функціонального потенціалу людського організму завжди перебувала і перебуває в центрі уваги людства. Утім, протягом останніх десятиліть, унаслідок згубної діяльності людини, як щодо природи, так і щодо себе, проблема здоров'я загострилася. Зростає кількість різноманітних захворювань, особливо таких які не виліковуються. Тривалість життя як основний показник здоров'я стрімко знижується.
Особливу стурбованість викликає здоров'я дітей. Незадовільний стан здоров'я новонароджених значною мірю обумовлений станом здоров'я батьків, їх фізичною, психічною, моральною і соціальною непідготовленістю. Швидкими темпами зростає захворюваність систем кровообігу, крові, ендокринної, дихальної та інших систем організму [5; 4].
Видатний вчений М.М. Амосов зазначав: " У більшості хвороб винна не природа, не суспільство, а тільки сама людина. Найчастіше вона хворіє від лінощів та жадібності, а іноді від нерозумності. Не покладайтеся на медицину. Вона не погано лікує багато захворювань, але не може зробити людину здоровою…. Щоб стати здоровим, потрібні власні зусилля, постійні та значні. Замінити їх не можна ні чим." [5; 7]
Усвідомлення цієї простої істини повинно підштовхнути людину до шляхів пошуку засобів профілактики захворювань та зміцнення здоров'я, повинно нагадувати про існування природного шляху досягнення цієї мети за допомогою застосування вправ загартування, які значно підвищують резервні можливості організму та його опірність до несприятливих умов навколишнього середовища. Саме загартовуючи вправи вимагають зусиль та постійності.
Мета роботи: вивчити та дослідити основи фізіологічного обґрунтування значення загартовуючих вправ для здоров'я організму.
Завдання роботи:
1. Розглянути фізіологічне значення процедур загартування.
2. Дослідити основні механізми терморегуляції організму людини.
3. Розглянути основні правила і принципи проведення процедур загартування.
4. Проаналізувати основи загартування різних верств населення.
Методи дослідження:
1. Аналіз науково-методичної літератури.
Практична значимість роботи: існує багато засобів і можливостей бути здоровим, попередити хвороби. Одним з найважливіших є правильне використання цілющих властивостей природи. Саме шляхом застосування сонячних, повітряних та водяних процедур людина може не тільки лікувати хвороби, а й взагалі їх попереджувати, але при цьому дотримуючись основних правил і принципів загартування.
Саме ця робота допоможе розкрити і пояснити вплив всіх видів загартувань на організм та виділити основні вимоги та заходи безпеки до займаючихся.
Розділ І. Фізіологічний механізм загартовуючого впливу на організм людини
1.1 Поняття загартування. Значення процедур загартування
Загартування - комплекс методів цілеспрямованого підвищення резервів організму та його стійкості до несприятливої дії фізичних факторів навколишнього середовища (знижена або підвищена температура повітря, води, знижений атмосферний тиск та ін.) шляхом систематичного тренуючого дозованого впливу цими факторами [3; 296].
Загартування - це система тренувань механізмів регуляції, яка забезпечує можливість збереження сталості функції або швидкого відновлення сил організму, викликаних найрізноманітнішими факторами зовнішнього середовища [1; 13].
Загартування - це адаптація організму, яка досягається шляхом систематичного багаторазового впливу того чи іншого фізичного фактора на організм, що визиває перебудову метаболізму та ряду фізіологічних функцій; спрямована на забезпечення гомеостазу, вдосконалення нейрогуморальних та обмінних процесів в різних органах та системах [3; 298].
Загартування - це один з найважливіших засобів профілактики захворювань, зміцнення здоров'я людей [4; 4].
Загартування - це комплекс заходів, спрямованих на вдосконалення системи терморегуляції, захисних можливостей, підвищення стійкості організму до впливу різних метеорологічних факторів: холоду, тепла, вологості, коливань атмосферного тиску та інших кліматичних умов [5; 188].
В організмі кожної людини від народження природою закладенні особливі механізми, активізація яких дозволяє розвивати здатність організму успішно протистояти різноманітним природним впливам. Але якщо їх не задіяти, то вони так і залишаються в потенціальному " згорнутому " стані.
загартування терморегуляція здоров'я організм
Ефективність, важливість, доступність і простота застосування процедур загартування дозволяють поставити їх в один ряд з найважливішими факторами оздоровлення. Варто лише сказати, що систематичне проведення процедур загартування знижує ймовірність виникнення застуди у 2,5-5 разів.
Організм дорослої людини приблизно на 55-68% складається з води. Сучасні уявлення про ефекти загартування пов'язані з біофізичними особливостями води, яка у клітинах живого організму має певну структуру, стабільність якої визначає якість процесів життєдіяльності та здоров'я організму в цілому.
Вода живої і мертвої клітини не однакова. Хворі клітини в залежності від тяжкості захворювання складаються з води іншої структури й постійно споживають енергію для свого структурування, ослаблюючи тим самим організм. Більш того, вченими встановлено, що навколо клітин здорового органу зосереджується структурована (жива) вода, а навколо хворого органу - неструктурована (мертва) вода. Завдання оздоровлення полягає в тому, щоб відновити необхідну структуру води в клітинах.
Систематична стимуляція організму правильно побудованими процедурами загартування структурує воду в організмі і дозволяє досягти вражаючих результатів як у зціленні, так і у загальному зміцненні здоров'я. Різноманітні обливання, купання, ванни, лазні допомагають регулювати рух рідини в клітинах, між ними, усуваючи застійні явища. Особливо корисні контрастні процедури (чергування теплого і холодного впливу), які сприяють кращому очищенню від шлаків, оптимальному функціонуванню ендокринних залоз, посилюють імунітет.
Розумне використання цього багатства, подарованого нам самою природою, покращує функції шкіри, підсилює енергетику організму, активізує всі життєві процеси. Загартування - це один із шляхів до самореалізації людини, злиття з природою, духовного зростання [5; 182].
1.2 Механізми терморегуляції організму людини
Терморегуляція - це сумарне відображення фізичних і хімічних процесів, що виникають в організмі. Тепло утворюється у цих тканинах, але головним чином у м'язах і печінці в наслідок хімічних реакцій, які постійно відбувають в організмі у зв'язку з обміном речовин [4; 4]. У процесах терморегуляції провідна роль належить центральній нервовій системі, яка керує взаємодією організму та реагує на дію різних подразників із зовнішнього середовища. Усі сигнали про зміну температури сприймаються нервовими закінченнями (рецепторами), закладеними в шкірних покривах, і передаються чутливими нервовими волокнами в головний мозок, звідки потім надходять "команди" до судин, м'язів, серця, легень, печінки та інших внутрішніх органів, що беруть участь у виготовленні теплової енергії. Жоден орган тіла не залишається байдужим до тих впливів зовнішнього середовища, які перш за все сприймаються терморецепторами.
Постійна температура, властива внутрішнім органам тіла, підтримується за допомогою хімічної терморегуляції. Хімічна терморегуляція набуває особливого значення при небезпеці переохолодження. Сутність хімічної терморегуляції полягає у змінні активності обмінних процесів: при підвищенні температури вона знижується, при зниженні - зростає [1; 14].
Відомо, що холодових рецепторів у людини набагато більше, ніж теплових: на 1см знаходиться 15-20 рецепторів холоду і лише 1-2 тепла. Тому холодові процедури сильніше активізують організм, ніж теплові. Так при зниженні навколишньої температури на 1°С активність метаболізму оголеної людини, яка перебуває у стані спокою, зростає на 10% [5; 190].
Учені встановили, що збільшення теплоутворення в людини, загартованої в холоді, суттєвіше, ніж у незагартованої людини, в наслідок чого при сильному охолодженні рівновага теплового балансу у неї зберігається довше, ніж у незагартованої людини, коли у незагартованої температура тіла під дією холоду починає знижуватися, у загартованої у холоді за тих же умов охолодження, температура тіла ще не знижується. Маса тканин, які утворюють оболонку, тобто поверхневий шар товщиною майже 2,5см, складає приблизно 50% всієї маси тканин організму людини. Температура "оболонки" регулюється шляхом фізичної терморегуляції [2; 26].
Фізична терморегуляція полягає в обмінні теплом між організмом і зовнішнім середовищем. Дія високих і низьких температур зовнішнього середовища сприймається, у першу чергу, шкірою. Шкіра являє собою покрив загальною площею близько 1,5кв. м, що захищає організм від шкідливих впливів зовнішнього середовища - бактерій, спеки, холоду. Вона регулює температуру тіла; через шкіру виводяться шкідливі відходи життєдіяльності, випаровується піт. Чим більше шкіри, тим виразніше спостерігається це явище. А температура шкіри залежить від притоку до неї крові.
Особливе значення для підтримки температури тіла має тонус скелетних м'язів, який зростає при зниженні навколишньої температури і знижується при її підвищенні. Активність цих процесів тим більша, чим більша загроза втрати термостабільності. Так при небезпеці переохолодження великого значення набуває дрижання - нескоординовані скорочення м'язових волокон, коли зовнішня механічна робота практично відсутня і майже вся енергія волокон, що скорочуються перетворюється на теплову. Під час дрижання теплопродукція організму зростає більш ніж у тричі, а при напруженій фізичній праці - в 10 і більше разів.
Велику роль у процесах терморегуляції відіграють легені. Зміна активності обміну висококалорійних жирів, які входять до структури легень, підтримує відносно стабільною не лише температура самих легень, а й усього організму. Саме завдяки цим процесам при високій зовнішній температурі кров, яка відтікає від легень, прохолодніша за повітря, яке вдихає людина, а при низькій - тепліша.
Фізичний і хімічний механізми терморегуляції працюють дуже злагоджено, з високим ступенем узгодженості завдяки наявності в ЦНС відповідного центру. Так, при високій температурі довкілля посилюється тепловіддача (за рахунок підвищення температури шкіри) і знижується теплопродукція (за рахунок розслаблення м'язів), а при низьких температурах, навпаки зростає теплопродукція і знижується тепловіддача [5; 190].
Перегрівання чи переохолодження організму зменшує його захисні сили. У відповідь на дію холоду і тепла в організмі виникає складний фізіологічний комплекс реакцій. У цьому процесі беруть участь не окремі органи, а певним чином організовані і пов'язані між собою функціональні системи. Які підтримують температуру тіла на належному рівні. Тому для збереження і укріплення здоров'я людини важливу роль відіграє поєднання фізичної культури та загартування. І тільки разом. Займатися фізкультурою, без загартування - це все одно, що укріплювати стіни фортеці, залишаючи відкритою браму [2; 15]. Нема альтернативи загартуванню по ефективності профілактики захворювань та зміцнення здоров'я.
1.3 Форми і методи загартування
Для отримання певного ступеня загартування до холоду або тепла широко використовується перебування на відкритому повітрі, спочатку дозовані відкриті ванни, а потім в подальшому денний або нічний сон, а також цілодобове перебування на відкритому повітрі (аеротерапія). Застосовують і жароповітряні ванни в лазні-сауні; водні процедури - обтирання часткові або повні, обливання та ванни контрастних температур; купання в відкритих і закритих водоймах та басейнах, озерах, морях; найвища ступінь загартування допустима лише дуже тренованим і практично здоровим людям - так зване моржування. Одним із дієвих факторів загартування є сонячне випромінювання як засіб підвищення загальної стійкості організму до несприятливих фізичних факторів навколишнього середовища [3; 298].
Загартування повітрям. Загартування повітрям найпростіший, найдоступніший та універсальний засіб загартування людей, його можна проводити протягом року. Якщо через непогоду не можна приймати повітряні ванни на свіжому повітрі, то це слід робити у закритому приміщенні.
Відомий німецький лікар Х. Гуфеланд писав: "Щоденна повітряна ванна корисна для здоров'я, вона дає тілу гнучкість і силу, душі - радісний настрій. "
Повітря діє на організм своєю температурою, вологістю, швидкістю руху його потоків та аероіонів.
Основним гартувальним фактором повітря є його температура, яка в різних географічних районах протягом доби і пори року значно коливається. Вимірювати температуру повітря потрібно в тіні. Гартувальна дія температури повітря пов'язана передусім з різницею температур повітря і шкіри людини. Повітряний прошарок між тілом і одягом звичайно в стані комфорту має сталу температуру - близько 28°С. За таких умов різниця температури тіла і навколишнього повітря невелика, тому тепловіддача майже не помітна. Як тільки тіло звільняється від одягу, процес тепловіддачі стає інтенсивнішим і залежить від температури навколишнього середовища.
Загартування повітрям звичайно починають з проведення повітряних ванн у добре провітреному приміщенні. Умовно розрізняють теплі ванни (понад 22°С), індиферентні (21-22°С), прохолодні (18-20°С), помірно холодні (19-16°С), холодні (10-8°С), крижані (нижче нуля). Повітряна ванна може бути загальною, якщо вона діє на всю поверхню тіла, і частковою, якщо дія її обмежується окремою оголеною ділянкою тіла.
При загартуванні повітрям, крім температурного фактора, слід обов'язково враховувати його вологість. Розрізняють абсолютну і відносну вологість. Абсолютна вологість - це маса водяної пари, що міститься в 1м повітря. Відносна вологість - ступінь насиченості повітря водяною парою. При високій вологості випаровування зменшується, а теплопровідність шкіри збільшується. Від вологості повітря значною мірою залежить і відчуття тепла: у спеку сухе повітря здається холоднішим, а вологе, насичене водяною парою, - порівняно теплішим.
На організм людини при загартуванні повітрям діють також аероіони, які є в повітрі. Вони постійно стикаються зі шкірою і слизовими оболонками верхніх дихальних шляхів людини. Склад аероіонів різний. Наприклад, у потоках повітря, які дмуть з моря, переважають натрієві, бромисті і магнієві солі; вітер з луків, зелених масивів несе деревний і квітковий пилок та аерофони фітонцидів [4; 25].
Загартування сонцем. Сонячне світло - це сукупність видимих і невидимих променів. Видима частина сонячних променів неоднорідна. Вона складається з червоних, оранжевих, зелених, жовтих, зелених, блакитних, синіх і фіолетових пучків. З видимих променів сонячного спектра фіолетові мають найменшу довжину хвилі - близько 400 мілімікронів, а червоні найбільшу - близько 760.
Невидимі промені розміщуються з обох боків сонячного спектра. До них належать ультрафіолетові промені, які входять до фіолетової частини видимого спектра та інфрачервоні, які містяться за червоною межею видимого спектра.
Майже 70% проміння сонця становлять інфрачервоні промені, які діють на організм переважно своїм теплом. Ультрафіолетові промені за силою дії на живи організми значно перевищують всі інші промені. Одні з них допомагають запобігти рахітові і лікувати його, інші викликають почервоніння шкіри (еритему) і сприяють пігментоутворюванню, у наслідок чого виникає загар.
Інфрачервоні промені проникають в організм на 5-6см, видимі - на кілька міліметрів, а ультрафіолетові - лише на 0,2-0,4мм [4; 38].
При систематичному дозованому сонячному опроміненні провітамін D, який міститься в шкірі, перетворюється у вітамін D3. Збільшується стійкість шкіри до УФ-променів, зростає пігментація шкіри, зменшується проникнення Уф-променів в тканини, підвищуються бар'єрні і захисні властивості шкіри. Нормалізуються обмінні, ферментні та імунні реакції, що в свою чергу може впливати на діяльність ряду фізіологічних систем організму, зокрема нормалізується фосфорно-кальцієвий та холестериновий обмін. Підвищується опірність до різних інфекцій та застудних захворювань [3; 298].
Сонячні ванни можна приймати скрізь, де є вільний доступ для сонячних променів і відчувається рух повітря. Під час приймання сонячної ванни слід захищати голову від прямих сонячних променів. Не можна пов'язувати голову косинкою або рушником, які утруднюють випаровування поту, а отже, й перешкоджають охолодженню голови.
Загартування водою. Використання для закалювання водних процедур має свої особливості і вода більш енергійний загартовуючий фактор, ніж повітря. Теплопровідність води в 28 разів більше теплопровідності повітря. Окрім, температурної, вода надає механічну дію на рецепторний апарат шкіри, що являється своєрідним масажем, який покращує капілярний кровообіг та лімфообіг. Найбільш розповсюдженими формами закалювання водою є: ванни для ніг, контрастні ванни для ніг, загартування носоглотки, обтирання, обливання, купання в водоймах, ходіння босоніж по росі, зимове плавання (моржування).
Починати загартування водою слід при температурі води не нижче 34-35°С, а далі, при щоденному прийомі процедур, через кожні 6-7 днів знижувати температуру води на 1°С. за такаю семою температуру води доводять до 22-24°С, далі продовжують обтирання та обливання водою указаної температури 2-3 місяці. При сприятливому русі закалювання, тобто при відсутності негативних реакцій у вигляді катара верхніх дихальних шляхів, подразнень, порушення сну і апетиту, можна перейти до загартування водою більш низької температури.
Енергетичним запалюючим впливом володіє купання у відкритих водоймах, так як при них термічне подразнення водою поєднується з дією повітря, сонячної радіації та рухами. Зазвичай починають купатися при температурі води і повітря не нижче 18-20°С, припиняють при температурі води 10-12°С повітря 14-15°С. тривалість купання спочатку 4-5 хвилин, поступово його час доводять до 15-20 хвилин. Не рекомендується купатися раніше ніж через годину після вживання їжі.
Зимові купання ("моржування") характеризується доволі інтенсивним впливом на серцево-судинну та нервову системи, пов'язаних з дією сильних холодових подразників, високим напруженням терморегуляційних механізмів, глибокими змінами обміну речовин і т.п. Застосування зимових купань призводить до підвищення резістентності до дії низьких температур. Перебування у крижаній воді повинно тривати не довше 20-30 секунд і супроводжуватися рухами [4; 299].
Загартування до низького атмосферного тиску. Використовують перебування у гірних таборах, розташованих на різних висотах. По мірі проходження певної стадії акліматизації переходять у наступний, більш вище розташований табір. Такий поступовий підйом в гори слід поєднувати з активною м'язовою роботою. Рідко для закалювання до низького атмосферного тиску використовують тренування у спеціальних барокамерах.
Великий загартовуючий вплив має парова баня; тут поєднується дія тепла, пару, води та механічного подразнення (миття за допомогою губки), посилюються обмінні процеси, дихання та кровообіг. Парова баня сприяє кращому відновленню спортсменів, особливо після виснажливих тренувань або змагань. Тривалість перебування в бані повинна становити не більше 10-15 хвилин і не частіше 1-2 разів на тиждень.
Розділ ІІ. Особливості і правила проведення процедур загартування
2.1 Основні правила і принципи загартування
В умовах комфортного буття людина стала надзвичайно чутливою до низьких температур, її природна холодостійкість знизилась. Це відбувалося із-за відсутності тренувань фізіологічних механізмів терморегуляції. Тому сучасна людина, яка прагне зберегти своє здоров'я і знає, як це робити, розпочинаючи процедури загартування або продовжуючи вже розпочате повинна чітко пам'ятати основні правила і принципи їх проведення [16; 21].
Перша і головна вимога - необхідність психологічного налаштування. Перед застосуванням холодової процедури і при її виконанні в свідомості не повинно бути холодних сумнівів у корисному її впливові і побоювань на зразок, що холод зашкодить, спровокує застуди та ін. Важливо психологічно налаштуватися на прийом енергії, яка дає силу і здоров'я, змиваючи все негативне. На перших етапах загартування доцільно уникати спілкування з людьми, які мало що розуміють у цих питаннях. Їх страхи, нарікання, співчуття, глузування тощо можуть усе зіпсувати. Вище зазначене особливо важливе для загартування дітей. Різноманітні страхи і репліки дорослих у поєднанні з різкою стресовою дією холоду на організм можуть сформулювати психологічний комплекс негативного ставлення до самої процедури.
Обираючи різновид процедури, не можна нехтувати своїми суб'єктивними відчуттями. Процедура загартування буде ефективною і принесе найбільшу користь лише в тому випадку, коли вона подобається людині і виконується з радістю, насолодою, "на межі задоволення". Це є надійною ознакою того, що вона підходить для вас, і навпаки, процедура, яка викликає неприємні відчуття, може зашкодити організму більше, ніж оздоровити [5; 193].
Другий принцип - систематичність загартування. Передбачає застосування процедур загартування без тривалих перерв, оскільки навіть двохтижневий "відпочинок" значно знижує стан загартованості, через не підкріплення уже напрацьованого умовного рефлексу [16; 22]. Кожна така перерва має певний період ефективної післядії.
Третій принцип - принцип поступовості. Перехід від менш сильних до більш сильних впливів повинен відбуватися поступово, з урахуванням стану організму і характеру його відповідних реакцій на застосовуючий вплив. Особливо це важливо враховувати при загартуванні дітей та людей похилого віку, а також людей страждаючих хронічними захворюваннями серця, легень та шлунково-кішечного тракту.
Тривале переохолодження тіла, раптові, занадто різкі переходи від тепла до холоду, зловживання сонячними променями негативно відбиваються на стані організму, особливо якщо він ще не підготовлений до таких впливів.
На початку застосування загартовуючих процедур в організмі виникає певна відповідна реакція з боку серцево-судинної системи, дихання і ЦНС. По мірі неодноразового повторення цієї процедури реакція на неї організму поступово слабшає, а подальше її використання вже не має загартовую чого ефекту. Тоді слід змінювати силу і тривалість впливу загартовуючих процедур на організм [17; 43].
Четвертий принцип - принцип комплектності. З метою формування стійкої адаптації до дії різних факторів (температури, вологості, сили вітру, сонячного випромінювання) важливо використовувати широкий спектр засобів (сонце, повітря, земля, вода). Реалізація даного принципу передбачає використання як загальних, так і місцевих процедур, вимагає впливу на різні ділянки і частини тіла. Найбільш чутливими до зміни температур є стопи, долоні, слизова носу, передня поверхня шиї.
Як приклад місцевих процедур загартування можна навести вплив на долоні і стопи. Їх ефективність зумовлена наявністю значної кількості холодових рецепторів і широкими сенсорними зв'язками з корою великих півкуль, завдяки чому вплив на них швидко змінює активність мозкових структур.
Долоні загартовуються регулярними обливаннями холодною водою або морозним повітрям взимку. Щодо стоп, то варіантів загартування досить багато, але найбільш ефективним є ходіння босоніж [5; 194].
П'ятий принцип - принцип індивідуалізації. Загартування дуже сильно впливає на організм, особливо на людей, які вперше до нього приступають. Тому, перш ніж приступити до прийому загартовуючих процедур, слід звернутися до лікаря. Враховуючі вік і стан організму, лікар допоможе правильно підібрати загартовуючий засіб і розповість, як його застосовувати, щоб уникнути небажаних наслідків.
Лікарський контроль дозволяє виявити ефективність загартовуючих процедур або несподівані відхилення в здоров'ї [17; 44].
Окрім того, слід знати, що залежно від індивідуальної конституції, кожна людина має різні теплотворні властивості. Є люди, у яких процеси обігріву організму дуже сильні (конституція "Жовчі"), що дозволяє їм навіть у сильні морози ходити без рукавиць. У той же час є люди, в яких обігрів дуже слабкий. Такі люди мерзнуть навіть при незначному похолоданні. Причому як одні, так і інші цілком здорові люди. Тож, при загартуванні обов'язково слід ураховувати індивідуальну конституцію.
Особам "слизистої " конституції більш підійдуть теплі і сухі процедури загартування, "жовчної" - помірні, "вітрової" - вологі і теплі. Особам з конституцією "Вітра" водні процедури слід застосовувати частіше, ніж двом першим [5; 194].
Шостий принцип - обов'язковість фізичних навантажень. Російський фізіолог А. Самойлов, підкреслюючи роль м'язової активності, стверджував: " М'яз зробив людину людиною!". Ефективність загартування зростає в декілька разів, якщо систематично займатися фізичними вправами.
І, насамперед, останній сьомий принцип вимагає врахування кліматичних умов конкретного регіону, в якому людина живе постійно. Інтенсивність загартовуючих процедур не може бути однаковою, для мешканців півночі України і мешканців півдня. Це пояснюється тим, що клімат конкретного регіону формує специфічний тип терморегуляції у людини і визначає його чутливість до холоду [16; 23].
2.2 Загартування в залежності від пори року
Починати загартування краще всього в теплу пору року - влітку. Саме цей період своїми кліматичними особливостями дає найбільш сприятливі умови для використання природних оздоровчих факторів. Влітку загартовуючи процедури можна проводити в домашніх умовах самостійно. Крім того, в режимі загартування дуже важливим є поступовий перехід від помірних кліматичних умов до тренуючих в кінці літа, восени.
Влітку краще всього розпочинати систематичне загартування не тільки дорослим, але й дітям.
Сонячні ванни мають виражений загартовуючий ефект, однак тут особливо важливими є обережність і почуття міри. Інакше не уникнути опіків, сонячних і теплових ударів. Почніть з того, що відкрийте сонячним промінням руки і ноги - одягніть шорти, майку, теніску і т.п. можна також використовувати одяг із тканин, які частково пропускають сонячні УФ-промені (сатин, в'язаний одяг). При температурі повітря не нижче 18-20°С прийом сонячних ванн можна проводити оголившись до поясу. І останній етап - сонячні ванни, що застосовуються у купальному костюмі. Розпочинати процедури слід з п'яти хвилин, додаючи через кожні три дні по одній хвилині. Тривалість однієї процедури не повинна перевищувати 20 хвилин.
При проведенні сонячних ванн слід обов'язково одягати головний убір, який не пропускає сонячних променів і володіє великою відбиваючою здатністю, а на очі окуляри - світлофільтри.
Загартовуючи процедури з використанням свіжого повітря в цю пору року доволі різноманітні. Дуже корисним є тривале перебування на відкритому повітрі. Тривалість його рекомендують доводити до 6-8 годин в день, включаючи час прогулянок, ігор, денного сну.
Розпочинати прийом повітряних ванн слід в місцях захищених від вітру при температурі повітря не менше 16-18°С. Перша ванна триває 3-4 хвилини, потім за такої ж температури кожні 3 дня тривалість процедур збільшувати на 2 хвилини. Таким чином, тривалість однієї процедури протягом 15-20 днів доводиться до 20 хвилин.
Якщо температура повітря більше 20°С, час прийому ванни можна збільшити вдвічі.
З водних процедур у літній час найбільш бажаним є купання в річці чи водоймі при слабкому вітрі. Цю процедуру можна повторювати 2-3 рази в день (якщо температура води не менше 20°С, а повітря 18-20°С), з інтервалом 1,5-2 години. Тривалість купання 2-3 хвилини, потім через кожні 3-5 днів збільшується на 1-2 хвилини. Довівши загальний час перебування у воді до 10 хвилин, його в подальшому не збільшують. Під час купання голову слід захищати від прямих сонячних променів. Відразу після виходу з води слід витерти тіло сухим рушником, одягнутися і розташуватися в тіні дерев.
Осінь характеризується більш вираженим тренуючим впливом на організм, який слід обережно, але систематично використовувати для підвищення загальної опірності.
Значно слабшає інтенсивність біологічної дії сонячних променів. У вересні ще відчувається певна дія на шкіру людини УФ-променів сонячного спектру, тоді як у жовтні, листопаді активність їх становиться дуже слабкою і практично зникає зовсім. Тому для загартування і усунення ультрафіолетової недостатності в цей сезон є використання штучного УФ-опромінення, яке проводиться під контролем лікаря.
Цей перехідний період року, як і влітку, для загартування зовнішнім середовищем рекомендується тривале перебування на відкритому повітрі, але в більш теплому одязі. Корисна повільна ходьба в темпі 40-50 кроків за хвилину. Прогулянки по лісу, вздовж берега річки слід виконувати в будь-яку погоду, дощову, сніжну, узявши з собою парасольку, плащ і т.п. Довжина маршруту 1,5-2 км. Час перебування на відкритому повітрі (температура 15°С) починається з 10 хвилин. Потім через кожні 5 днів його збільшують на 10 хвилин, в цілому до 1-1,5 години без заходу у приміщення. Через 30-40 хвилин після перебування у приміщенні прогулянку можна продовжити.
Денний сон на повітрі можливий тільки у спальному мішку в закритому від дощу і сонця місці.
Повітряні ванни на відкритому повітрі можна приймати за умови строгого дозування процедур в залежності від температури повітря. Рекомендується наступна схема: температура повітря 18°С і вище - 20-30 хвилин; 17-15°С - 10 хвилин; 15-10°С - 3-5 хвилин. Із водних процедур восени допустимі: щоденне ранкове обтирання всього тіла вологою губкою, рушником, обливання водою із глечика, контрастний душ. Температура повітря приміщення, в якому вони проводяться, повинна бути не нижче 20°С.
Купання у відкритому басейні слід розпочинати з 1-2 хвилин, збільшуючи через кожні 3-5 днів на 1 хвилину; загальний час купання у басейні доводиться до 10 хвилин.
Взимку кількість УФ-променів мала і не має будь-якої профілактичної цінності. Наступають так звані ультрафіолетові сутінки.
У грудні та січні рекомендується застосовувати для підняття ступеня загартованості лампи УФ-опромінення, а також портативні переносні лампи індивідуального використання. Проводити такі процедури слід тільки під ретельним контролем лікаря-фізіотерпевта.
У лютому ультрафіолетова активність сонця підвищується, що робить можливим початок опромінення рук, обличчя під час прогулянок на відкритому повітрі.
Тривале перебування на відкритому морозному повітрі у відповідному одязі та взутті повинно супроводжуватися обов'язковим виконанням через кожні 10 хвилин дихальних вправ. Тривалість процедури, якщо температура повітря нижче 15°С - 5 хвилин; через кожні 3-5 днів вона збільшується на 5 хвилин. Загальний час перебування на морозному повітрі повинен бути доведений до 45 хвилин.
Протягом дня повітряні ванни можна проводити декілька разів з інтервалом між процедурами не менше 1,5 години. Взимку при всіх видах загартування для новачків температура води повинна становити 30-38°С, а температура води в приміщенні 18-20°С. Тривалість кожної водної процедури не повинна перевищувати 2 хвилин.
Купання в закритому басейні не повинно супроводжуватися фізичними навантаженнями. У воді треба більше рухатися і плавати. Чим холодніша вода, тим енергійнішими повинні бути рухи [19; 66].
Усі спеціалісти вважають, що зимове плавання в ополонці викликає в організмі людини надмірне напруження всіх фізіологічних систем, особливо механізму терморегуляції. Так, людина, що плаває у холодній воді поглинає у 12 разів більше повітря, ніж зазвичай; подвоюється кількість крові, що виштовхує її серце у судини за одне скорочення. Майже у чотири рази збільшується хвилинний об'єм серця! І це всього за 30 секунд.
Не дивлячись на таку роботу організму, температура тіла все ж таки не знижується, оскільки за 10 секунд плавання тіло віддає приблизно 100 кДж. Охолодження в крижаній воді, що викликає сумарну тепловтрату в 700 кДж і більше (при плаванні 4 хвилини) впливає на роботу головного мозку. Враховуючі надмірні і дуже значні зміни в організмі під час зимового купання, спеціалісти рекомендують до "моржування" ставитися дуже обережно, строго вибірково.
Згідно висновкам багатьох вчених, охолодження в крижаній воді вже через 10-15 хвилин викликає у більшості втрату свіжості, через 30 хвилин - смерть. В практиці підводного спорту перебування у воді з температурою 16°С без гідрокостюма обмежується 15 хвилинами, а при температурі води нижче 15°С - занурення без гідрокостюма не дозволяється. Тому зимове плавання проводиться у воді з температурою від 6°С і нижче. Для досягнення високого ступеня загартування достатньо 1-1,5 хвилин. Для тих, хто тільки но починає зимове плавання у перший сезон тривалість перебування у воді не повинна перевищувати 30 секунд, в подальшому вона збільшується, але лише до 2 хвилин. Оптимальним часом для плавання є години від 15.00 до 18.00 годин [17; 52].
Навесні частіше, ніж в інші сезони, спостерігається ультрафіолетове "світлове" голодування. Тому сонячні ванни слід приймати спочатку з частковим оголенням тіла, рівномірно розподіляючи сонячні промені по всій поверхні тіла спочатку до п'яти хвилин, потім через кожні п'ять днів цей час збільшувати. Загальна тривалість опромінення повинна складати не більше 20 хвилин.
Час перебування на відкритому повітрі у весняний період починають з 10 хвилин, через кожні 7 хвилин збільшуючи його на 5 хвилин.
Водні процедури при температурі води 35°С повинні тривати 1-2 хвилини. Обтирання, обливання краще проводити вранці після фізичної зарядки, обливання стоп у вечері, за 1-1,5 години до сну [18; 45].
2.3 Помилки при загартуванні та невідкладна допомога при перегріванні чи переохолодженні
Бажання людини зміцнити своє здоров'я шляхом загартування при недотриманні основних його принципів нерідко призводить до порушення процесів терморегуляції в організмі і може бути причиною його переохолодження або перегрівання.
Переохолодження організму може виникнути не тільки взимку, але і восени і навіть ранньою весною. Факторами, що сприяють переохолодженню, є зловживання алкоголем, невідповідність одягу і взуття навколишній температурі, метеорологічні умови.
Внаслідок переохолодження у людини в першу чергу порушуються функції кровоносних судин шкіри. При тривалій дії холоду судини шкіри звужуються, а потім відбувається їх розширення і вони заповнюються кров'ю, яка надходить із внутрішніх органів. Це призводить до того, що на морозі різко зростають процеси віддачі організмом в навколишнє середовище тепла і як наслідок перехолодження організму. Рух крові і розширених судинах уповільнюється, а це в свою чергу викликає зменшення постачання клітин і тканин організму поживними речовинами і киснем, розвивається кисневе голодування.
Розрізняють три ступеня перехолодження:
Перша ступінь - адинамічна - характеризується загальним нездужанням, головними білями, шкіра при цьому бліда або синюшна, слизові оболонки ціанотичні, температура тіла знижується до 30-32°С, пульс зменшується до 65-37 ударів за хвилину.
Друга ступінь - ступорозна - свідомість порушена, відмічається розлад дихання, аритмія серцевої діяльності, температура тіла знижується з 32 до 28°С, пульс зменшується до 52-28 ударів за хвилину.
Третя ступінь - судома - хворий знаходиться у без свідомому стані, спостерігається мимовільне сечовипускання, дихання становиться рідким, поверхневим, пульс 50-20 ударів за хвилину, температура тіла залишається на рівні 28°С.
Людину можна врятувати навіть при тривалому переохолодженні, якщо правильно надати їй першу долікарську допомогу.
Не можна зігрівати тіло потерпілого на вулиці, його слід занести у тепле приміщення, роздягнути і занурити у ванну з температурою води 37-38°С. За відсутністю ванни тіло закутують та обкладають теплими грілками. Якщо потерпілий при собі, йому можна дати гарячого чаю або каву.
Не рекомендується потерпілого класти біля гарячої печі. Для більш швидкого розігріву тіло краще розтерти рушником або просто долонями, поки шкіра потерпілого не почервоніє.
Не в якому випадку не можна розігрівати голову. Це підвищує обмінні процеси в мозку і його клітинам в такому випадку потрібно більше кисню.
Якщо людина втратила свідомість і у неї відсутнє дихання, слід відразу ж провести штучне дихання за способом "рот в рот". Повітря вдувають не менше 12-14 разів за хвилину. Цього достатньо для вентиляції легень.
Відмороження часто виникає на кінчиках пальців рук та ніг, в області підборіддя, щік, в ушних раковинах, на носі.
Перша допомога при відмороженні потерпілому направлена найшвидше відновлення кровопостачання в ушкоджені ділянки тіла. Після цього шкіру добре протирають спиртом, горілкою і тепло вкривають.
Не рекомендується розтирати відморожені ділянки шкіри снігом.
Відморожені руки або ноги слід відігрівати у теплій воді (температура 18-20°С), а потім зробити легкий масаж шкіри. Під час масажу потерпілий повинен ворушити пальцями, що буде сприяти посиленню кровообігу. Протягом наступних 20-30 хвилин температуру води доводять до 37°С. якщо на шкірі є пухирці, то масаж робити не можна [17; 92].
Тривала дія на організм високої температури. До сонячних і теплових ударів найбільш схильні незагартовані та погано переносячи спеку люди, а також гладкі та хворі, які страждають від серцево-судинних та ендокринних захворювань, зловживаючи алкоголем.
Тепловий удар розвивається швидко. У хворого відмічається почервоніння шкіри, розвивається слабкість, з'являються головні болі, серцебиття, нудота, підвищена сонливість, шум в вухах. Температура тіла підвищується до 39-40°С.
Сонячний удар викликають прямі сонячні промені. При сонячному ударі в першу чергу відмічається ураження ЦНС. Хворий відчуває розбитість, з'являється головна біль, шум в вухах, нудота. Хода у потерпілого невпевнена, у нього тремтять руки і ноги, може виникати кровотеча із носу. Температура тіла підвищується до 38°С, а інколи і до 40°С.
В тяжких випадках можлива втрата свідомості або зупинка серця.
Перша допомога при сонячному ударі, така ж як і при тепловому. Суть її полягає у наступному: перш за все потерпілого переносять у прохолодне місце, де є допуск свіжого повітря. Поклавши його на спину, необхідно покласти голову на підвищення та при підняти ноги за допомогою валику. Одяг слід зняти або розщепнути. На голову потерпілого кладуть хустку, яка змочена у холодній воді, або лід. Якщо людина прийшла в себе їй дають холодного чаю або підсолену воду, чи настій валеріани (15-20 крапель на 1/3 стакана води). При сильному головному болю можна запропонувати анальгін або амідопірин. Щоб прискорити дихання дають понюхати нашатирний спирт.
При опіку в жодному разі не можна розкривати пухирці. Місце опіку слід прикрити стерильною пов'язкою. На 2-3 години можна покласти пов'язку з синтоміциновою емульсією. Але кваліфіковану допомогу та лікування повинен здійснювати лікар [17; 94].
Розділ ІІІ. Основи загартування різних верств населення
3.1 Особливості загартування дітей
Ще в ХVII столітті російський фізіолог С.Г. Зибєлін писав: " Виховання двобічне - тілесне і моральне." Відносно тілесного, або як зараз говорять фізичного, виховання, він рекомендував широко застосовувати в дитячому віці для зміцнення здоров'я воду, повітря, сонце і рухи. Ці погляди не втратили своєї актуальності і в наші часи. Загартована дитина здатна протистояти різким та тривалим охолодженням, вона вільно переносить опромінення сонячної радіації, стає краще пристосованою до несподіваних переходів від тепла до холоду, до фізичних навантажень.
Приступаючи до загартування дитини, необхідно пам'ятати про деякі анатомо-фізіологічні особливості її організму. При проведенні загартовуючих процедур, які створюють певне навантаження на організм дитини, слід враховувати пристосувальні можливості її фізіологічних функцій [17; 78].
Особливості загартування дітей обумовлені характером морфофункціонального розвитку організму дитини. Чим молодша дитина, тим більше виражена морфологічна і функціональна незавершеність розвитку її ЦНС, залоз внутрішньої секреції, органів дихання та кровообігу. В перші місяці життя дітям властива значна термолабільність; вони зберігають нормальну температуру тіла тільки при незначних коливаннях температури навколишнього середовища, легко перенагріваються та переохолоджуються. У грудних дітей терморегуляція головним чином здійснюється шляхом зміни хімічної терморегуляції. Фізична терморегуляція розвинена слабо, внаслідок незавершеності формування екстерорецепторів, провідних шляхів та всіх інших компонентів рефлекторної дуги, які забезпечують відповідні реакції з боку дихальної, кровоносної та ендокринної систем [3; 299].
Терморегуляція у дітей дошкільного і молодшого шкільного віку ще недостатньо розвинена. Справа в тому, що у них при малій масі відносно велика поверхня шкіри. Цей фактор у поєднанні з великою кількістю поверхнево розташованих кровоносних судин сприяє більш високій тепловіддачі, ніж у дорослих, що тягне за собою у одних випадках швидке переохолодження тіла, в інших - перегрівання організму дитини.
Турбування про правильне загартування дітей слід з самого раннього віку, а потім продовжувати його без перерви в ясельному, дошкільному і шкільному віці. При цьому позитивний ефект може бути досягнутий тільки при строгому дотриманні основних принципів загартування.
При загартуванні дітей від батьків вимагається терпіння і максимум наполегливості. Однак ця наполегливість не повинна носити характеру примусу.
Загартування дітей можна розпочинати в будь-яку пору року, але проводити його слід цілий рік. Обираючи загартовуючу процедуру для дитини, потрібно враховувати її індивідуальні властивості: стан організму, характер психічного та фізичного розвитку, реакцію на навколишнє середовище. Стан дитини оцінюється, виходячи із її віку та раніше перенесених захворювань.
Загартування слід розпочати проводити лише тоді, коли дитина здорова. Однак помилковою є думка про те, що загартування протипоказане слабким, часто хворіючим, зі зниженим апетитом і неспокійним сном дітям. Навпаки, загартовуючи процедури під контролем лікаря сприяють зміцненню здоров'я.
Батькам слід пам'ятати, що за здоров'ям дітей потрібен постійний нагляд. Консультації з питань загартування дітей, особливо раннього віку, можна отримати у лікаря відповідного фаху.
Загартування дітей повітрям. Загартування повітрям - це найбільш дієвий метод зміцнення здоров'я. до свіжого повітря діти більш чуттєві, ніж дорослі, і потреба у кисні у них у два рази вища. Діти, які багато часу проводять у задушливих погано провітрених приміщеннях, як правило в'ялі, подразливі, вони бліді і не рідко скаржаться на головну біль та біль у животі, у них поганий апетит.
Починати загартування слід з того, що кімнату, в якій знаходиться дитина необхідно систематично і старанно провітрювати. Для того, щоб уникнути в присутності дитини притоку в кімнату холодного повітря, квартирку слід зависити 2-3 шарами марлі. Однак не дивлячись на кліматичні умови кімнату дитини потрібно обов'язково провітрювати перед сном протягом 10-15 хвилин, а ще краще привчати дитину спати при відкритій квартирці.
В приміщенні, де знаходяться діти, повинна підтримуватися наступна температура повітря: для новонароджених дітей +20…22°С, для дітей від 1 до 3 років +18…19°С. Більш висока температура викликає у дітей пітливість, вони стають примхливими. Необхідно оберігати повітря кімнати, де знаходяться діти від забруднень. І вже ж цілковито недопустиме не тільки в дитячій, але й у квартирі куріння. Для забезпечення комфортного стану дитини важливо не тільки підтримувати оптимальну температуру повітря, але й відповідним чином одягати її. Вдома не можна купати дитину, це може призвести до перенагрівання через недосконалість терморегуляційних процесів. Підвищена пітливість, що при цьому виникає, навіть при незначному притоці свіжого повітря здатна привести до застудних захворювань. Тому своєчасна заміна одягу попереджає зайве переохолодження або перегрівання організму.
Потрібно прагнути того, щоб дитина якомога більше часу проводила на свіжому повітрі, поза приміщенням. В цьому плані велике загальноукріплююче значення мають прогулянки і сон на свіжому повітрі.
Дитину, що народилася влітку, можна виносити на прогулянку з перших днів життя, якщо температура повітря не нижче 12-15°С. якщо ж дитина народилася у холодну пору року, вперше її слід винести на свіже повітря на 3-4 тижні при температурі повітря не нижче 5°С. До прогулянки таку дитину поступово привчають до холоду. Для цього її одягають як на прогулянку на вулиці, але кладуть у ліжко або колиску біля відкритої фрамуги. Перші дні прогулянка повинна тривати не більше 10 днів. З часом тривалість її продовжується до 30-45 хвилин. Зимові прогулянки слід розпочинати в ясні тихі дні, а в подальшому гуляти з нею слід за будь якої погоди.
Дітей перших 2-3 місяців виносять на вулицю не нижче 10°С. У холодні дні з ними краще здійснювати прогулянки два рази на день по 20-30 хвилин кожна. В більш теплу пору року перебування на вулиці дітей такого віку може продовжуватися 45-60 хвилин і більше.
У віці 3-6 місяців дитина повинна гуляти також два рази на день, але тривалість прогулянок може бути довшою від 1 до 3 годин. Температура повітря повинна бути не нижче 15°С.
З 2-х, 3-х річними дітьми при температурі повітря - 15…16°С зазвичай гуляють два рази на день.
Діти молодшого дошкільного і шкільного віку повинні перебувати взимку на вулиці не менше 3-4 годин.
Дуже корисним є денний сон на свіжому повітрі. В середній смузі його можна проводити при морозі навіть 10…15°С, але за відсутністю вітру.
Одяг як при прогулянках, так і при денному сні повинен відповідати порі року та погоді. В холодну пору року дитинна повинна бути одягнута у байкову піжаму, влітку - в легку білизну з короткими рукавами. Як тільки дитину поклали у ліжко необхідно відразу відчинити квартирку або вікно, що прискорить швидше настання глибокого сну. За 10-15 хвилин до підйому вікно можна зачинити, для того щоб повітря в кімнаті прогрілося.
В якості загартовуючого засобу повітряні ванни застосовують дітям з 2-х місячного віку. Перші повітряні ванни для новонароджених не повинні перевищувати за тривалістю 1-3 хвилини при температурі +22°С, пізніше тривалість ванн збільшується з 1-3 хвилин (2-3 рази на день) до 10-15 хвилин (чотири рази на день). Повітряні ванни для дітей старше одного року призначають при температурі повітря не нижче 20°С, з поступовим зниженням до 18°С. Перші ванни проводять 3-5 хвилин, поступово збільшуючи їх до 45-60 хвилин.
Проведення повітряних ванн доцільно поєднувати з виконанням гімнастичних вправ. Найбільш сприятливим часом для прийому повітряних ванн є період між 8-18 годинами. Приймати їх слід не раніше ніж через 1,5 години після їжі.
Не можна приймати повітряні ванни до остуди.
Загартування дитини сонцем. Загартовуючи дія сонячних ванн, як вже зазначалось, пов'язана з впливом на організм ультрафіолетової радіації. Саме ці промені підвищують захисні сили організму, вони ж є важливим засобом попередження і лікування рахіту.
Сонячні ванни не можна проводити дітям, так як і дорослим. Діти до одного року у літній час повинні знаходитися в затінку, або як ще говорять, в "тіні мережив" дерев при температурі повітря не нижче 20-23°С.
Діти старші одного року сонячні ванни починають приймати при температурі навколишнього середовища 19-20°С десь 3-5 хвилин, потім 20-30 хвилин. Прийом сонячних ванн повинен поєднуватися зі спокійними іграми. Не слід забувати прикривати голову капелюшком.
Після сонячних ванн корисними є водні процедури.
Загартування дітей водою. В якості запалюючих водних процедур для дітей використовують обтирання, обливання, ванни, плавання.
Обтирання можна розпочинати з 5місячноговіку. Його слід проводити після пробудження від сну вранці, використовуючи при цьому рушник, змочений у воді і віджатий.
Відразу ж після обтирання будь-якої частини тіла її розтирають до легкого почервоніння сухим м'яким рушником і лише потім переходять до обтирання іншої частини. Уся процедура повинна тривати 3-5 хвилин.
Починають обтирання водою, підігрітою до 35-36°. Через кожні 5-7 днів її знижують на 1° і доводять до 28° для дітей до 1 року.
Обтирання дітей дошкільного і шкільного віку починають при температурі води 32-33° і доводять до кімнатної, але не нижче 16-17°.
Обливання дитини починають після 1 року її життя. Голову при обливанні не слід мочити. Тривалість процедури 1-2хвилини при температурі води 35-36° для дітей від 1до 3 років. Дошкільнятам температуру води можна знизити до 20-22°, а дітям 6-8 років - навіть до 18°.
Душ призначається дитині з 1,5 року. Тривалість його прийому 1-2 хвилини.
Ванни для ніг слід розпочинати з температури води 25-28°поступово знижуючи її до 16°. Прийом ванн рекомендують проводити перед сном.
Купання в озері, річці починають не раніше ніж в 2річному віці, при чому обов'язково в присутності дорослого. Під час купання дитина повинна постійно бути в русі. Входити в воду потрібно трохи розігрітим, але не розгаряченим. Не можна купати спітнілих дітей. Виходити із води слід до появи "гусячої шкіри", посиніння або поблідніння. Купатися не слід натще і раніше ніж через 1,5 години після їжі. Починати купатися треба в ясні дні при температурі води 20-22°; температури навколишнього середовища 24-25° 1-2хвилини, потім 4-5 і так до 20хвилин.
Подобные документы
Морфо-функціональна структура, анатомічна будова та фізіологія шкіряного аналізатора. Основні методи дослідження шкірної чутливості. Аналіз впливу оточуючого середовища на шкіру та загартування шкіри. Основні правила, умови та види загартування шкіри.
курсовая работа [801,1 K], добавлен 21.09.2010Предмет, завдання та методи геронтології - розділу біології і медицини, який вивчає процеси старіння людини. Розгляд вікових змін організму та смерті людини як підсумку онтогенезу. Особливості функціонування органів та систем у людей похилого віку.
презентация [5,4 M], добавлен 01.03.2014Анатомо-фізіологічні особливості дитячого організму та характерні патологічні стани в різні вікові періоди. Семіотика порушень фізичного розвитку, визначення і методи його оцінки. Закономірності збільшення основних антропометричних показників у дітей.
реферат [59,9 K], добавлен 12.07.2010Екологія та здоров'я, соціальні умови здоров'я. Зміни функціональної діяльності деяких систем організму в процесі старіння. Загальні відомості про довголіття, основні критерії віку. Характер впливу чинників навколишнього середовища на здоров'я людини.
реферат [31,5 K], добавлен 28.02.2010Геріатрія як галузь клінічної медицини, яка вивчає хвороби людей літнього й старечого віку. Знайомство з проблемними питаннями сучасної медицини та фармації. Загальна характеристика анатомо-фізіологічних особливостей організму людей похилого віку.
курсовая работа [64,1 K], добавлен 27.04.2014Характер популяції в периферійній крові сегментоядерних нейтрофільних лейкоцитів - один з факторів, від яких залежить рівень адаптаційної напруги організму. Основні методи оцінки загальної імунологічної реактивності організму дітей з патологією зору.
статья [9,6 K], добавлен 31.08.2017Етіологічні фактори, патогенетичні механізми розвитку, клінічні прояви, методи діагностики, невідкладна допомога та лікування гострої променевої хвороби. Аналіз характеру та клінічних особливостей променевого пошкодження біологічних структур організму.
реферат [28,9 K], добавлен 04.05.2013Вікові особливості змін вентиляції при гіпоксичному стресі, особливості газообміну та оксигенації крові в легенях. Кисневотранспортні функції та кислотно-лужний стан крові при гіпоксичному стресі людей похилого віку, ефективність гіпоксичних тренувань.
автореферат [74,9 K], добавлен 17.02.2009Особливості температури тіла людини. Перегрівання організму називається гіпертермією, а охолодження - гіпотермією. Розподіл терморегуляції на хімічну і фізичну. Порушення терморегуляції, чинники та ознаки гарячки, її різновиди, специфіка лікування.
реферат [22,7 K], добавлен 21.11.2009Показники життєдіяльності організму та ознаки смерті. Схема надання першої медичної допомоги при кровотечах, травмах, ураженні електричним струмом, тривалому здавлюванні, шоку, опіках, переохолодженні, тепловому ударі, отруєнні, укусах звірів, утопленні.
методичка [1,0 M], добавлен 16.01.2011
