Захворюваність на рак легенів населення Сумської області

Дане дослідження ґрунтується на даних клініко-лабораторних, ендоскопічних (фібробронхоскопія), рентгенологічних (конвенційна рентгенографія, томографія, цифрова флюорографія та рентгенографія, статистичних досліджень [16].

Виявлення доклінічного і симптоматичного раку.

Основним рентгенологічним методом ранньої діагностики раку є крупно кадрова флюорографія. У нашій країні це основний шлях виявлення як симптом них, так і безсимптомних уражень легенів.

У сучасних спеціалізованих клініках до послуг лікаря є значна кількість методів дослідження, однак використовувати їх усі разом недоцільно. Клінічний досвід підказує певну послідовність використання найбільш доступних методів дослідження. Обстеження первинного хворого найзручніше проводити у порядку, представленому на рисунку 2.1. Однак цей порядок не повинен перетворюватися на догму [15].

Теоретично найбільш раціональний інтервал між обстеженнями складає 6 місяців.

План обстеження може різко змінюватися залежно від результатів отриманих на кожному з рекомендованих етапів.

Рентгенодіагностика.

Рентгенівський метод дослідження залишається одним з провідних у виявленні РЛ. Меті удосконалення ранньої діагностики раку легені успішно служить система обстеження хворих, яка передбачає три рівні діагностики, покликані послідовно вирішувати діагностичні задачі, що поступово ускладнюються.

Рис. 2.1. Схема обстеження первинного хворого [15].

Перший етап - рентгенологічне виявлення підозрілих на рак тіней у легенях у до клінічній стадії.

Другий етап - рентгенологічне дослідження у рентгенівському відділенні лікувальних установ. У результаті усі обстежені поділяються на три групи: 1) хворі, у яких діагностовано рак легені; 2) хворі, у яких спростовано діагноз раку легені і встановлено захворювання неонкологічного характеру; 3) пацієнти, щодо яких зберігається підозра на РЛ.

Хворих з встановленим або з припущенням діагнозу РЛ направляють на третій етап обстеження, який здійснюється у спеціалізованому пульмонологічному кабінеті, відділенні. Тут досягають кінцевої деталізації діагнозу [6; 10].

Рентгенографія

Оглядові рентгенограми грудної клітини дають основне уявлення про кількість і розміри патологічних фокусів у легені, дольової і сегментарної топографії новоутворення, його взаємодію з коренем легені, плеврою, стан легенів, діафрагми, грудної стінки, серцево-судинної тіні, плевральних порожнин у цілому. За рентгенограмами здійснюється розрахунок рівня томографічних зрізів [2; 31].

Томографія

Пошарове дослідження серед рентгенологічних методів посідає провідне місце при центральному РЛ. Томографія, усуваючи притаманний звичайній рентгенографії сумацій ний ефект, дозволяє деталізувати характер затемнення долі, сегмента, виявити специфічні для раку симптоми ураження бронхів (культя, ампутація, звуження, потовщення стінок), виявити пухлинний вузол у корені легені і збільшення внутрішньо грудних лімфатичних вузлів.

Томографія при периферійному раку легені також має важливе значення. Використання пошарового дослідження вважається важливим за наявності малих внутрішньолегеневих утворень. Тільки цей метод дозволяє виявити особливості тіні, важливі для диференційної діагностики. Якщо рентгенографія при невеликих затемненнях у легенях дає лише орієнтовне і часом досить викривлене уявлення про справжню форму та структуру утворення, то на пошарових знімках можна отримати повноцінне відображення об'єкта, що дозволяє вивчити його конфігурацію, структуру, стан оточуючих легеневих тканин, плеври. Враховуючи малі розміри пухлини у легені, пошарове дослідження слід проводити особливо ретельно [14].

Рентгеноскопія

Основне значення рентгеноскопії базується на: 1) візуальному спостереженні за характером рухів усіх органів грудної порожнини: легені у цілому, легеневих судинних стволів, коренів легені, серця, стравоходу, аорти, ребер, діафрагми, трахеї; 2) вивчення дихальних і пульсаторних зміщень внутрішньогрудних патологічних утворень; 3) можливостях порівняльної характеристики вентиляції різних ділянок легені.

Комплексне рентгенологічне дослідження, що включає рентгенографію, томографію і рентгеноскопію органів грудної клітини, покликане забезпечити виявлення достовірних рентгенологічних симптомів, які свідчать про наявність раку легенів та його поширеність [12; 29].

Комп'ютерна томографія

Вперше комп'ютерна томографія була використана у хворих у 1973 р. Комп'ютерна томографія має дві важливі переваги: можливість отримувати зображення поперечних зрізів анатомічних структур грудної порожнини і надзвичайно високу контрастність знімків. Показання до комп'ютерної томографії грудної клітини: 1) сумнівні дані звичайного рентгенологічного обстеження; 2) виявлення прихованих метастазів при їх високій ймовірності, якщо це змінює лікувальну тактику; 3) оцінка прогностичних факторів; 4) необхідність трансторакальної пункції під контролем комп'ютерної томографії; 5) планування променевої терапії і розмітка місць опромінення, діагностика рецидивів пухлини [32].

Ядерно-магнітно-резонансна томографія

На відміну від комп'ютерної томографії, ядерно-магнітно-резонансна томографія заснована на вибірковому поглинанні анатомічними структурами грудної порожнини електромагнітного випромінювання з переорієнтацією магнітних моментів атомних ядер у постійному магнітному полі (радіоспектроскопія). Низька енергія випромінювання не завдає шкідливого впливу на організм хворого. За допомогою цього методу можна отримати зображення органів грудної клітки у будь-якій площині: поперечній, сагітальній, фронтальній. Товщина досліджуваного шару коливається у межах 5-15 мм (зазвичай 8-10 мм).

Таким чином, ядерно-магнітно-резонансна томографія має наступні переваги: 1) можливість отримання фронтальних і сагітальних зрізів грудної клітки; 2) забезпечення високої чіткості меж анатомічних утворень кореня і середостіння без введення у судини контрастних речовин (диференційна діагностика судин і пухлинних вузлів); 3) відсутність іонізуючого опромінення. Недоліками методу є висока вартість дослідження і довша тривалість обстеження, дефіцит обладнання [29].

Бронхоскопія

Ендоскопічне дослідження дозволяє оглянути бронхіальне дерево, візуально оцінити осередок ураження і його поширеність, виявити регіональні метастази. Найбільшу цінність бронхоскопії надає можливість отримання матеріалу для морфологічного підтвердження діагнозу і уточнення гістологічного типу пухлини. Висока діагностична інформативність зробила бронхологічне дослідження обов'язковим методом при підозрі на РЛ.

Таким чином, бронхоскопію показано: 1) при підозрі на пухлину; 2) усім хворим на рак легені, у тому числі периферійний; 3) після радикального лікування онкологічних уражень легені; 4) при оцінці ефективності променевого і медикаментозного лікування; 5) при виявленні синхронних і метахронних осередків первинної множинної пухлини.

Кожне бронхологічне дослідження вимагає ретельного планування, при якому досвід ендоскопіста і його загальноклінічна підготовка мають вирішальну роль.

Біопсію пухлини і стінки бронха проводять тільки після повного огляду всіх відділів бронхіального дерева. Рекомендовано брати два-три фрагменти тканини. Перед занурюванням матеріалу у формалін корисно зробити з них відбитки на предметному склі для термінового цитологічного дослідження.

Використання тільки однієї методики отримання матеріалу для морфологічного дослідження не дає можливості підтвердити діагноз у 100 % випадків. Найбільш ефективним є комплексне їх використання. Послідовність використання методик залежить від цілей і завдань дослідження, характеру виявленої патології [13].

Цитологічна діагностика

Найбільш простим і доступним методом цитологічного дослідження є аналіз мокротиння. Оскільки діагностичне значення мають тільки позитивні дані, дослідження доводиться повторювати в середньому 3 рази, з отриманого матеріалу робити кілька препаратів. Методичний огляд кожного мазка займає близько 45 хв.

Забір матеріалу проводять 3-5 днів підряд. Мокротиння може зберігатися нетривалий час у контейнері без доступу повітря у холодильнику.

Спроби визначити гістологічні підтипи на основі цитологічних критеріїв сприяють гіпердіагностиці. У зв'язку з цим є доцільним у першу чергу вирішити питання про належність пухлини до дрібноклітинного або не дрібноклітинного типу [20].

Радіонуклідна діагностика

У зв'язку із високою злоякісністю РЛ особливе місце у діагностиці первинного джерела і метастазів посідають методи радіонуклідної діагностики. Ці дослідження засновано на принципі реєстрації і вимірювання випромінювання від введених у організм радіофармацевтичних препаратів або радіометрії біологічних проб. Аналіз отриманої інформації за допомогою спеціалізованих ЕОМ дозволяє дати не тільки якісну, а й кількісну оцінку ступеня функціональних порушень, поширеності і важкості ушкодження, що сприяє найбільш правильному обранню тактики лікування хворих і спостереженню за спостереженню за його ефективністю [29].

Гуморальні онкомаркери і лабораторна діагностика

Найбільш надійними методами виявлення пухлинної трансформації клітин і тканин є цитологічні і гістологічні дослідження. Однак постійно й інтенсивно проводилися пошуки «реакції на рак», яка дозволила б на основі аналізу крові або сечі виявити пухлину у ранній стадії. Багато захоплених науковців і цілі дослідницькі колективи розчарувалися у екпериментальних і клінічних роботах, на які покладали надію. Однак, у принципі вдалося довести, що злоякісні клітини можуть виділяти специфічні продукти життєдіяльності, які можна виявити відповідними тестами. Онкомаркери відображають різні боки функціональної активності злоякісних пухлин. Кількість їх складає кілька десятків (більше 50) і продовжує збільшуватися. Найбільш чисельними з них є ферменти, пухлиноасоційовані антигени, ектопічні гормони, деякі білки, пептиди, метаболіти. Намагання визначити абсолютно усі маркери злоякісного росту у теперішній час є технічно неможливим і має академічний характер. Нерідко маркери дублюють один одного своїми властивостями. У багатьох дослідницьких установах намагаються дібрати найбільш раціональне поєднання онкомаркерів, які б оптимально забезпечували диференційну діагностику, оцінку поширеності, а потім і ефективний моніторинг і раннє виявлення рецидиву захворювання. Слід відмітити, що визначення рівня онкомаркерів у сироватці крові дає переваги при поглибленій діагностиці поширення пухлинних процесів, дозволяє виявити і підтвердити деякі специфічні новоутворення, а також успішно проводити моніторинг захворювання при лікуванні за радикальною програмою.

Онкомаркери - новий і цінний інструмент у діагностиці раку. Однак користуватися ним потрібно тільки у комплексі з традиційними методами обстеження онкологічного хворого [22].

Патофізіологія дихання і функціональні дослідження легені.

Розробка плану лікування залежить не тільки від технічних можливостей клініки, а й від індивідуальних особливостей хворого, функціонального резерву його легеневої тканини. При дихальній недостатності нормальний газовий склад крові тривалий час може забезпечуватися напруженням компенсаторних механізмів: збільшенням обсягу дихання за хвилину, зміною сердечного ритму, збільшенням серцевого викиду і об'ємної швидкості кровотоку, посиленням виведення зв'язаної вуглекислоти і продуктів обміну нирками, збільшенням місткості крові.

Функціональне дослідження легені проводять з використанням комбінації різних діагностичних методів залежно від того, яку з основних функцій зовнішнього дихання досліджують: вентиляцію, дифузію чи кровоток.

Пневмотахометрія використовується для вимірювання пікової швидкості повітряного потоку при виконанні форсованого вдиху і видиху. Дослідження біомеханіки дихання дає уявлення про еластичні якості легені. Пневмотахограф дозволяє визначити внутрішньо грудний тиск і одночасно реєструвати об'єми дихання. Дослідження біомеханіки дихання у деяких випадках дозволяє кількісно оцінити тяжкість супутніх захворювань і вікових змін, які у кожного хворого можуть значно коливатися [29].

Реографія легені заснована на реєстрації кровонаповнення судин досліджуваної ділянки паренхіми у різних фазах серцевої діяльності. При використанні реографії у ряді випадків вдається вирішити питання про функціональний стан кожної легені окремо без використання більш важкого методу - бронхоспірографії.

Бронхоспірографія - це найбільш достовірний метод виявлення компенсаторних можливостей кожної легені окремо, що є особливо важливим для хворих з важкими супутніми легеневими захворюваннями і при плануванні повторних операцій на легені. Результати бронхоспірографії дозволяють зробити висновок про функціональну операбельність хворого. Однак вона є досить складною з технічного погляду і неприємною для хворого.

Мінімальний комплекс досліджень при плануванні радикального лікування повинен включати загальну спірографію з розрахунком статистичних і динамічних об'ємів, балансу газів крові і ЕКГ у спокої і під час фізичного навантаження, дифузійної здатності легенів. За показаннями здійснюють реографію, бронхоспірографію, дослідження з навантаженням [13].

РОЗДІЛ 3. ЗАХВОРЮВАНІСТЬ НА РАК ЛЕГЕНІ НАСЕЛЕННЯ СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

За даними ВООЗ, щорічно кількість нових випадків виявлення раку у всіх країнах світу складає біля 6 млн. людей. Якщо у найближчі 10 років не будуть вжиті відповідні заходи, то до 2015 року від цієї хвороби помре 84 мільйонів мешканців планети. Рівень захворюваності та смертності від злоякісних пухлин в різних країнах і навіть регіонах цих країн варіабельний. В Європі за захворюваністю і смертністю сьогодні на перше місце вийшли РЛ та рак шлунка. В США - у чоловіків РЛ, передміхурової залози, а у жінок - рак молочної залози і товстої кишки. В країнах Азії та Африки домінують злоякісні лімфоми і печінково-клітинний рак. Україна посідає друге місці в Європі за темпами розповсюдження даної хвороби. Гірша ситуація тільки в Росії [3; 17].

Проблема раку - найважливіша проблема охорони здоров'я України, актуальність якої визначається стійким зростанням ураження населення, складністю своєчасної діагностики та лікування, значною вартістю, високим рівнем інвалідизації і летальності хворих. Рак, як причина смерті, посідає друге місце в структурі смертності населення України і разом з серцево-судинними захворюваннями визначає рівень здоров'я нації [28].

Ризик захворіти на рак в Україні має кожен третій чоловік та кожна п'ята жінка, до 30 % хворих - особи працездатного віку. На обліку онкологічних установ перебуває близько 950 тис. хворих, щорічно реєструється понад 150 тисяч нових випадків раку і більше 85 тисяч осіб помирають від цього захворювання, серед захворілих - понад 1200 дітей та 40 тисяч мешканці села. За прогнозними оцінками до 2020 року рівень захворюваності на злоякісні новоутворення в країні досягне 180 тисяч нових випадків, тобто збільшиться на 15 % [17; 18].

Відповідно до даних Центру медстатистики МОЗ, за період з 2004 по 2008 роки, кількість онкохворих в Україні збільшилася на 94,6 тис., або на 17 %, а на 31.12.2008 року становила 934,1 тис. (рис. 3.1) [18].

- кількість хворих, які перебувають на обліку на кінець року;

- кількість хворих з уперше в житті встановленим діагнозом.

Рис. 3.1. Загальна кількість онкохворих та з уперше в житті

встановленим діагнозом у 2004-2008 роках (тис. осіб).

Щороку реєструється 153-158 тис. нових випадків захворювань. Найбільше з них у Донецькій, Дніпропетровській, Харківській областях та м. Києві, а найвища поширеність має місце у м. Севастополі та Кіровоградській області [28].

З 1985 року РЛ займає 1-ше місце в структурі онкозахворюваності чоловіків в Україні, а найвищі показники захворюваності на РЛ реєструються серед населення Кіровоградщини, Миколаївщині, АР Крим, Запоріжжя, Тернопільщині, Донеччини і Закарпаття [3].

За даними національного канцер-реєстру серед найбільш поширених 10 нозологічних форм злоякісних новоутворень серед населення України РЛ у чоловіків посідає перше місце, серед жінок - дев'яте місце [18; 28].

Загальна кількість випадків захворювання на РЛ в Україні у 2008 році становила 18633 осіб, серед них чоловіків - 15334 випадків, жінок - 3299; загальна захворюваність на РЛ складала 39,9 на 100 тис. населення, зокрема серед чоловіків - 71,1 і 13,1 серед жінок, що перевищував світові показники захворюваності на РЛ (відповідно - 23,4, серед чоловіків - 49,2 і 6,4 серед жінок на 100 тис. населення) [18].

Так, за даними розповсюдженості станом на 01.01.2009 року в Україні у 10 областях із 25, показник захворюваності на РЛ, перевищує середньо український (38,3 на 100 тис. населення). Найбільш високі показники зафіксовані в Кіровоградській (52,3 на 100 тисяч населення), Миколаївській та Запорізькій (51,9 та 47,5 на 100 тис. населення, відповідно) областях. Краща ситуація у Сумській області, яка з показником - 36,2 на 100 тис. населення, посідає шістнадцяте місце (табл. 3.1) [18].

У зв'язку з цим, виникла потреба провести аналіз сучасної ситуації захворювання на РЛ населення Сумської області за період з 2004 по 2008 роки.

Вивчення захворюваності на РЛ населення Сумської області проводилося за допомогою методу суцільного спостереження на основі офіційної документальної звітності статистичного відділу у кінці кожного звітного періоду.

Ураховуючи те, що на даній території проживає не значна кількість населення, нами для статистичного аналізу захворюваності, були взяті не тільки показники абсолютної кількості хворих, а і стандартизовані показники захворюваності на 100 тис. населення. Проведено статистичну оцінку показників як для всього населення, так і окремо для чоловічої і жіночої статі.

У результаті роботи з документацією, були отримані дані, які включали в себе - дані із статистичного відділу Сумського обласного клінічного онкологічного диспансеру, журналів обліку диспансерних хворих, амбулаторних карт, архівних даних СОКОД. Під час розрахунку показників захворюваності використовувалися дані Держкомстату України про річну чисельність населення Сумської області.

Таблиця 3.1Захворюваність на рак легені населення України у 2008 році (показник на 100 тисяч населення).