Багаторічна трав'яниста рослина з гіллястим кореневищем. Стебло також гіллясте, спрямоване догори, чотиригранне, має пурпуровий відтінок. Листки черешкові, супротивні, довгасто-яйцевидні, загострені: зверху - темно-зелені, знизу - світло-зелені, з дрібненькими крапками, що просвічуються. Квітки зібрані в складні зонтики на верхівках стебел, лілово-рожеві. Вся рослина покрита волосками, дуже пахуча. Цвіте з червня до вересня.

Сировина та хімічний склад. Для лікування використовують усю надземну частину рослини. Збирають материнку у період її цвітіння (в липні -серпні), зрізаючи надземні частини на відстані 20-30 см від землі. Сушать на вільному повітрі у затінку, на горищах. Висушену траву протирають крізь решето, щоб відділити суміш листків і квіток від стебел та сторонніх домішок.

Материнка звичайна містить ефірну олію (близько 1,5 %), до складу якої входить тимон (близько 50 %), карвакрон (близько 20 %), цимон, туйон дипентен, сесквітерпени (12,5 %, ), вільні спирти (15,4 %), дубильні речовини, аскорбінову кислоту (листки - 565 мг %, стебла - 58 мг %), жирну олію (близько 28 %).

Застосування. Відвар рослини застосовують при хворобах дихальних шляхів - як відхаркувальний засіб, її препарати вживають при застуді, запальних хворобах горла.

З материнки готують чай. При цьому на 1 склянку окропу беруть 1 чайну ложку квіток та листків рослини і настоюють 20 хвилин. П'ють 1-2 склянки настою протягом дня, ковтками -- при хворобах горла. При коклюші настоюють 1 столову ложку суміші трави материнки звичайної (10 г), листків меліси лікарської та трави маренки запашної (по 20 г), листків суниць лісових (ЗО г) на 300 мг окропу, проціджують і п'ють по 1/2 склянки 3 рази на день.

При хронічному бронхіті 10г материнки настоюють на 300 мл окропу. Вживають 3 рази на день за 15 хвилин до їжі. Курс лікування - 3 роки.

У випадку гострого чи загострення хронічного бронхіту настій 1 столової ложки трави материнки-звичайної на 1 склянці окропу п'ють по 1 столовій ложці 3-4 рази на день як відхаркувальний засіб. З цією ж метою настоюють 15 хвилин 2 столові ложки суміші материнки (1 столова ложка), підбілу звичайного (2 столові ложки), кореня алтеї лікарської (2 столові ложки) на 1 склянці окропу. Настій п'ють теплим по 1/2 склянки 3-4 рази на день.

8. Осика -- Populus tremula L.

Родина Вербові - Salicaceae

Дерево заввишки 20-30 м з округлою кроною та циліндричним стовбуром. Старі дерева знизу мають темно-чррну кору з глибокими тріщинами, молоді пагони бурі. Бруньки коричневі, клейкі. Листки червоні, округлі: зверху зелені, зісподу - сизуваті. Квітки - роздільностатеві, рослина дводомна. Тичинкові сережки пониклі, темно-пурпурові, а маточкові - тонші й менш яскраві. Плід - коробочка.

Сировина та хімічний склад. Для медичного використання заготовляють бруньки та листки осики, але основною лікувальною сировиною є бруньки, їх зривають у березні або на початку квітня, коли вони ледь набубнявіли, але ще не почали розпускатися. Сушать у теплих добре провітрюваних приміщеннях, розстеляючи тонким шаром. Зберігають у герметичній тарі. Листки збирають у травні - червні.

У бруньках та листках осики знайдено глікозиди поплін і саліцин, дубильні речовини, органічні кислоти. У бруньках виявлено летку олію, гіркі сполуки. Листки осики містять протеїн (12%), клітковину (21-24%), солі кальцію, фосфору, а також марганець, калій, натрій, магній, сірку, кремній. У свіжих листках знайдено аскорбінову кислоту (222 225 мг/100г), каротин.

Застосування. Препарати осики здавна використовують у народній медицині при лікуванні хвороб застудного походження як бактерицидний, жаропонижуючий та потогінний засіб. При цьому беруть 1 столову ложку бруньок, заливають 1 склянкою води, кип'ятять 10 хв. й настоюють 1 год. Використовують настій для полоскання горла при ангіні.

Слід готувати настойку, яку використовують для інгаляції при затяжному бронхіті, брохоектатичній хворобі, затяжній пневмонії. Для цього 20 % настойку свіжих бруньок осики розводять на 40 % спирті. Чергують такі інгаляції з інгаляціями спиртової настойки бруньок тополі чорної та берези бородавчастої. Курс лікування - 1-1,5 міс.

Для лікування трахеїту слід використовувати бруньки осики в поєднанні з коренями вовчуга польового, цикорію дикого, гравілату міського, оману високого у співвідношенні 3:2:2:2:2. Беруть 4 столові ложки суміші, заливають 2 склянками води, кип'ятять на малому вогні 10 хв. та настоюють 30 хв., вживаючи 2 рази на день.

Розділ 4. Пропоновані заходи, щодо охорони та збереження лікарської рослинної сировини.

Наведені у роботі лікарські рослини, що виявляють лікувальні властивості при захворюваннях органів дихання, з метою організації їх охорони та раціонального використання можна об'єднати у декілька груп:

1. Рослини, які є типовими видами для флори Рівненського району Рівненської області й пропонуються нами для більш широкого використання в офіційній та народній медицині з врахуванням правил їх використання та охорони: малина (Rubus idaeus L), копитняк європейський (Asarum europaeum L), липа серцелиста (Гіііа cordata Mill) , подорожник середній (Plantago media L), розхідник звичайний (Glechoma hederacea L) тощо.

2. Рослини, які траплялися раніше у великих кількостях, але внаслідок господарського використання угідь їх ресурси значно зменшились на території області, а в деяких місцях ці рослини зовсім зникли. Серед них материнка звичайна (Origanum vulgare L), чебрець Маршаллів (Thymus marschallianus Wttld.).

3. Рослини, які зустрічаються рідко на території області: наприклад, не описані в роботі верес звичайний Calluna vulgaris (L.) Hull), бобівник трилистий (Menyanthes trifbliaia L.) тощо. Заготівлю сировини цих видів необхідно суворо контролювати та планувати.

4. Весняні ранньоквітучі рослини, які є одночасно і лікарськими: досить поширені у флорі району первоцвіт весняний (Primula veris L.), підбіл звичайний (мати-й-мачуха) (Tmsilago farfara L), й поруч з ними барвінок малий (Vinca minor L.), конвалія звичайна (Convallaria majalis L), які масово знищуються населенням для продажу на ринках. Тому необхідно обмежити збори цих рослин.

З метою раціонального використання природних запасів лікарських рослин серцево-судинної дії необхідно постійно здійснювати науково-обгрунтоване планування обсягу заготівель того чи іншого виду та вести контроль за виконанням природоохоронних заходів.

Крім того, зберегти природні угрупування рідкісних рослин допоможе впровадження лікарських рослин у культуру. Можна проводити також підсів і посадку лікарських рослин в лісосмугах, на схилах пагорбів, у ярах і балках. Заготівлю лікарських рослин краще поєднувати із санітарними рубками лісу, меліоративними і сільськогосподарськими роботами.

Для деяких рослин, запаси яких зменшуються або вичерпані, можна знайти повноцінні природні замінники. Наприклад, у медичній практиці материнку звичайну можна замінити собачою кропивою п'ятилопатевою, препарати якої у деяких випадках є навіть більш ефективними.

В експлуатації масивів лікарських рослин повинна існувати періодичність: заготівлі коренів і кореневищ багаторічників проводити один раз в 4-5 років, траву, листя і квіти багаторічників раз у 2-3 роки, траву, листя, квіти і плоди одно-дворічників раз в 3-4 роки. Потрібно дотримуватись також правил й термінів заготівлі.

Лікарські рослини іноді культивують у спеціальних умовах, на поживних середовищах в умовах in vitro. Інколи отримана сировина містить навіть більше діючих речовин, ніж вирощена у природних умовах.

На існуючих нині заповідних територіях існують інформаційні щити поблизу ділянок, де поширенні цінні лікарські види або охоронні території в цілому. Проте, дотримання заповідного стану на цих територіях можна вважати незадовільним. Додатковими і дієвими заходами щодо охорони цих видів можна вважати наступні:

- суворо дотримуватися всіх правил й строків заготівлі лікарської рослинної сировини серцево-судинної дії, причому, під контролем досвідчених спеціалістів;

- для розширення сировинної бази організувати заповідні ділянки лікарських рослин у всіх лісництвах області з тим, щоб вони могли пізніше стати масивами експлуатації;

- заборонити масове сінокосіння, випасання худоби, зривання квітів на букети на територіях, де поширені регіонально-рідкісні види лікарських рослин;

- організовувати підсів лікарських рослин (на пустирях, вигонах, балках);

- комітетам з екобезпеки заборонити торгівлю весняними ефемероїдами та лікарськими рослинами на ринках без спеціальних дозволів;

- для збереження запасів лікарських рослин серцево-судинної дії у природних біотопах слід рекомендувати їх до введення у культуру, наприклад, на лікарських городах, у спеціалізованих господарствах, на пришкільних ділянках.

Висновки

1. Незважаючи на бурхливий розвиток хімії та зростання кількості нових, досить ефективних, синтетичних лікарських препаратів, лікарські рослини й надалі залишаються одним з основних джерел одержання лікувальних й профілактичних засобів при захворюваннях різних систем людського організму, зокрема, дихальної системи.

3. Застосування рослин для лікування численних недуг людини почалося із незапам'ятної давнини. Фітотерапія (лікування рослинами) така ж давня, як і історія людської цивілізації. Ще на світанку своєї історії людина збирала і використовувала для лікування деякі рослини. Знання про них поступово нагромаджувалися і передавались усно з покоління в покоління.

На сьогодні в світі для профілактики і лікування використовується близько 3000 речовин, суспензій та препаратів^ 1/3 яких виробляється з лікарської рослинної сировини.

У Рівненському районі зростає близько 800 видів вищих судинних рослин й серед них лише близько 40 видів у даний час заготовлюється для потреб фармацевтичної галузі, близько 100 видів відомо з джерел народної медицини. Проте, враховуючи тисячолітню історію траволікування на цій території та сприятливість клімату, рельєфу, збереження природних угруповань рослин, можна стверджувати, що рослин з лікувальними властивостями на Рівненшині набагато більше, в тому числі видів, які могли б успішно й ефективно використовуватись для профілактики та лікування хвороб дихальйої системи поряд з тими, які вже давно й успішно застосовуються.

3. Правильно організована і раціонально проведена заготівля дикоростучих лікарських рослин забезпечує зберігання на відповідному рівні запасів їх сировини і в ніякому випадку не повинна вести до зменшення кількості й, тим більше, знищення цінних видів рослин. Лише глибокі знання правил збирання, сушіння та зберігання лікарської сировини можуть забезпечити цей бажаний ефект.

4. У Рівненському районі Рівненської області зростає понад 40 видів рослин, які згідно літературних даних виявляють ту чи іншу фітотерапевтичну дію при лікуванні ними захворювань дихальної системи. Нами було виокремлено 8 найбільш широко вживаних із них в офіційній та народній медицині й проаналізовано їх біологічні особливості, та найбільш ефективні періоди заготівлі лікарської сировини. Серед таких рослин: аніс звичайний - Anisum vulgare Gaertn., бузина чорна - Sambucus nigra L., дивина густоквіткова - Verbascum densiflorum BertoL, копитняк європейський -Asarum europaeum L., липа серцелиста - Tilia cordata Mill., малина - Rubus idaeus L., материнка звичайна - Origanum vulgare L., осика - Populus tremula L.

5. Стан, використання та охорона природних ресурсів у цілому і рослинних ресурсів, зокрема, є одним з головних показників рівня розвитку держави. Україна володіє унікальними природними рослинними ресурсами, однак на порядку денному все гостріше постає питання збалансування використання та відтворення їх природного потенціалу.

Стратегія охорони національних фіторесурсів в Україні базується на дослідженні стану, динаміки ресурсів основних сировинних видів в умовах трансформації природних угруповань в різних регіонах нашої держави, аналізі використання цих ресурсів та удосконаленні системи державного контролю за використанням та охороною фіторесурсів, розробці наукових засад їх використання і відтворення.

В період становлення нормативно-правового регулювання використання національних фіторесурсів при їх експлуатації слід дотримуватись Правил використання та охорони лікарських рослин України.

6. Додатковими та дієвими заходами, щодо охорони видів лікарських рослин в цілому, й тих, котрі виявляють фітотерапевтичний ефект при лікуванні ними органів дихання можна вважати наступні:

- суворо дотримуватися всіх правил й строків заготівлі лікарської рослинної сировини, причому, під контролем досвідчених спеціалістів;

- для розширення сировинної бази організувати заповідні ділянки лікарських рослин у всіх лісництвах області з тим, щоб вони могли пізніше стати масивами експлуатації;

- заборонити масове сінокосіння, випасання овець, худоби, зривання квітів на букети на територіях, де поширені регіонально-рідкісні види лікарських рослин;

- організовувати підсів лікарських рослин (на пустирях, вигонах, балках);

- комітетам з екобезпеки заборонити торгівлю весняними ефемероїдами та лікарськими рослинами на ринках без спеціальних дозволів;

- для збереження запасів лікарських рослин у природних біотопах слід рекомендувати їх до введення у культуру, наприклад, на лікарських городах, у спеціалізованих господарствах, на пришкільних ділянках.

Список використаних літературних джерел

1. Болтарева З. Е. Народна медицина українців. -- К.: Наукова думка, 1990. -- 232с.

2. Вісюліна О. Д. Відшукування і вивчення дикоростучих корисних рослин. -- К.: Радянська школа, 1970. -- 140 с.

3. Гарбарець М. О., Западнюк В. Г. Фітотерапія. - К.: Вища школа, 1983. - 317с.

4. Кархут В.В. Ліки навколо нас. -- К.: Здоров'я, 1978. -- 230 с.

5. Ковалева Н.Г. Лекарсявеннью расгения. - M.: Медицина, 1971. - 350 с.

6. Лікарські рослини: Енциклопедичний словник / Відп. ред. A.M. Гродзінський. -- К.: Українська енциклопедія ім. М.П. Бажана, 1992. --544 с.

7. Мамчур Ф.І., Гладун Я.Д. Лікарські рослини на присадибній ділянці. -- К.: Урожай, 1989. -- 136с.

8. Мінарченко В.М., Тимченко І.А. Атлас лікарських рослин України (хорологія, ресурси та охорона). -- К.: Фітосоціоцентр, 2002. -- 172 с.

9. Носаль І.М., Носаль М.А. Лікарські рослини та способи їх застосування в народі. -- Житомир: Полісся, 1991. -- 96 с.

10. Попов О.В. Лікарські рослини в народній медицині. -- К.: Здоров'я, 1965. -- 346 с.