Кінезотерапія хворих після хірургічного втручання з приводу переломів кісток суглобів

У вступному розділі використають прості вправи, в основному для дрібних і середніх м'язових груп, ходьбу, дихальні вправи. Вступна частина становить 15-20% часу. Вправи сприяють підготовці до основної частини занять.

Основний розділ складається із загально-розвиваючих і спеціальних вправ. Можуть використатися ходьба, ігри, прикладні вправи, вправи із предметами, на снарядах, та ін. За часом основний розділ займає 65-70% часу.

Заключний розділ характеризується зниженням загальфізіологічного навантаження за рахунок використання дихальних вправ, ходьби, вправ на розслаблення та ін. Заключний розділ займає 10-20% часу [33].

Основними засобами ЛФК є фізичні вправи, які ділять на наступні:

гімнастичні (загальрозвиваючі й дихальних, активних і пасивні, без снарядів і на снарядах);

спортивно-прикладні (ходьба, біг, кидання м'ячів - набивних, баскетбольних, волейбольних і ін., стрибки, плавання, веслування, ходьба на лижах, катання на ковзанах і ін.);

ігри (малорухомі, рухливі й спортивні).

Статичні вправи проводяться у вигляді напруги м'язів, утримання гантелей, набивних м'ячів, гир, утримання власної ваги на тренажерах, під час висів, упорів на снарядах (або на підлозі, у гімнастичної стінки й т.д.). Статичні вправ застосовують у до- і постіммобілізаційному періоді для профілактики виникнення атрофії м'язів, зміцнення м'язів і розвитку сили й витривалості. Вправи на розтягування застосовують у вигляді різних згинань у суглобах з наступною фіксацією суглоба в зігнутому положенні (2-10 с). Використають для зняття стомлення, при контрактурах, при підвищеному м'язовому тонусі.

Вправи на розслаблення (релаксація). Їх застосовують для зняття стомлення (під час проведення занять), зниження м'язового тонусу (при парезах, паралічах, травмах, контрактурах та ін.).

Ідеомоторні вправи - це подумки виконувані вправи, під час яких дається як би наказ виконати певні рухи (паралічі й парези, при гіпсових пов'язках на кінцівці й ін.). Їх необхідно сполучити з пасивними рухами.

Пасивні вправи (рухи) виконуються методистом (інструктором) лікувальної фізкультури. Пасивні рухи характеризуються відсутністю вольового зусилля або м'язової напруги у хворого. Пасивні рухи застосовуються для стимуляції відновлення рухів і профілактики контрактур (паралічі, парези й ін.).

Дихальні вправи в ЛГ застосовують для тренування навичок правильного подиху, зниження фізичного навантаження, а також спеціального впливу на дихальну систему. Особливо важливо застосовувати дихальні вправи в ранньому післяопераційному періоді. Всі дихальні вправи виконують вільно, без усяких зусиль.

Дихальні вправи займають важливе місце при проведенні ЛГ, Всі дихальні вправи умовно підрозділяють на динамічні й статичні. Динамічні дихальні вправи - це сполучення рухів і подиху; статичні - без руху; при активних дихальних вправах методист ЛФК здавлює грудну клітину на видиху хворого (так звана активізація подиху). Дихальні вправи бувають із затримкою подиху й з активним (тривалим) видихом.

Дихальні вправи збуджують і поглиблюють функцію подиху. Вони сприяють нормалізації й удосконалюванню дихального акту. Одночасно відбувається взаємна координація подиху й рухів, зміцнення дихальної мускулатури, поліпшення рухливості грудної клітини, розтягування (ліквідація) спайок у плевральній порожнині, попередження й ліквідація застійних явищ у легенів, видалення мокротиння. Дихальні вправи підрозділяються на статичні (вправи, що не сполучаються з рухом кінцівок і тулуба) і динамічні (коли подих сполучається з різними рухами). При деяких захворюваннях (бронхіальна астма, емфізема легенів і ін.) дихальні вправи виконуються з акцентом на видих, з вимовою різних звуків (особливо в дітей), надуванням іграшок та ін. Нахили, повороти при виконанні дихальних вправ сприяють більшій вентиляції легенів, розтягуванню плевральних спайок, розсмоктуванню вогнища запалення (пневмонія й ін.). Ефективність дихальних вправ вище, якщо їх сполучити із загальрозвиваючими вправами, масажем коміркової області, міжреберних і черевних м'язів.

Вправи в рівновазі використають для вдосконалювання координації рухів, поліпшення порушених функцій, вестибулярного апарата й ін.

Рефлекторні вправи - це вправи, спрямовані на тренування віддалених від травми м'язів, наприклад, застосування вправ для плечового пояса буде впливати на м'язи нижніх кінцівок, або руху однієї нижньої кінцівки викликають судинні зміни в іншій кінцівці.

Лікування положенням - це метод фіксації уражених м'язів, а також додання їм фізіологічного положення еластичним бинтом (при клишоногості), лонгетой, валиком (при паралічах) пахви, шухлядкою (при паралічах) для ніг (стіп) і ін. Лікування положенням застосовують у ранній термін виникнення захворювання, воно спрямовано на усунення патологічної позиції в суглобі або м'язах (наприклад, мімічних м'язів особи при парезі лицьового нерва), попередження контрактур і патологічних синкинезий і синергії. Корекція бинтом, лонгетою і ін. повинна бути нетривалої - від 15-30 хв до 1,5-3 ч, тому що тривала корекція може привести до посилення спазму м'язів, особливо у хворих з паралічами (інсультами), травмами опорно-рухового апарата й інших захворювань.

Коригуручі вправи, спрямовані на виправлення (корекцію), нормалізацію постави. Правильна постава забезпечує найбільш повноцінне у функціональному відношенні взаєморозташування й функціонування внутрішніх органів і систем.

Тренажери. Однієї з форм ЛФК є заняття хворих на тренажерах і блокових апаратах. В останні роки в медичну практику (у систему реабілітації) вони стали широко впроваджуватися і дозволяють цілеспрямовано впливати на той або інший сегмент, орган, функціональну систему та ін. Особлива їхня цінність полягає в тому, що, включаючи ті або інші вправи, можна їх дозувати по силі, темпу, амплітуді руху; одночасно відбувається розвантаження хребта, а це надто важливо при таких захворюваннях, як остеохондроз хребта, сколіоз, коксартроз, функціональні порушення постави, різні травми й захворювання опорно-рухового апарата, особливо в післяопераційному періоді.

Значущість використання тренажерів при відновленні, після травм суглобів, полягає в тому, що вони призначені для розвитку сили, витривалості м'язів, розробки суглобів, тобто для збільшення рухливості в суглобі (суглобах). Застосовувані вправи на тренажерах впливають на певні (окремі) групи м'язів і суглоби. Крім того, виконання таких вправ вимагає певного вихідного положення. Заняття на тренажерах (і полегшених апаратах) сприяють розвитку основних рухів у суглобах і зміцненню мускулатури. Правильно організовані заняття на тренажерах не повинні викликати болючих відчуттів.

Блокові апарати й різні пристосування для проведення ЛФК особливо важливі для відновлення функції кисті, пальців, великих суглобів і ін. Останні роки тренажери широко застосовуються в системі реабілітації спортсменів з наслідками травм і захворювань опорно-рухового апарата, а також після операцій. Але заняття на тренажерах треба починати не раніше чим через 2- 3 тижні лікування й у сполученні із кріомасажем.

При ранньому початку вправ на тренажерах (наприклад, після меніскек-томії) можливе погіршення (уповільнення) регенерації хряща, збільшення синовіїта (випоту в суглобі), обмеження рухів, виникнення болі, особливо якщо навантаження доводиться на нижні кінцівки. Виключаються такі вправи в присіданнях, стрибках і ін. на 4-6 мес. Спочатку проводиться ЛФК, масаж, біг (у сполученні з ходьбою) у воді. При ожирінні, остеохондрозі хребта заняття на тренажерах, використання сауни (лазні), дієти, ходьба й біг дають помітний позитивний результат.

Обережно варто застосовувати вправи на тренажерах (блокових апаратах) хворим із захворюваннями і травмами суглобів (артрити, поліартрити й ін.), особливо вони протипоказані при коксартрозі. У кожному разі заняття повинні бути з малими вантажами, невеликою напругою й у сполученні із кріомасажем суглоба (суглобів), частою повторюваністю (2-3 рази в день), але нетривалими (10-15 хв) [21].

2.4.2 Гімнастика у воді (гідрокінезотерапія)

Плавання й гімнастика у воді - це сполучення фізичних вправ і температурного (або хімічного) фактора води з лікувальною й профілактичною метою. Знаходження у воді значно підвищує тепловіддачу й обмін речовин, активізує гемодинаміку, подих і т.д.

При травмах і захворюваннях опорно-рухового апарата, зокрема на тренувальному етапі відновлення при пошкодженнях суглобів, тепла вода полегшує виконання фізичних вправ. Плавання й виконання фізичних вправ, гри у воді впливають на організм, сприяють поліпшенню рухливості в суглобах (контрактурах, коксартрозі й ін.), підвищенню тренованості мускулатури, зняттю болючого синдрому й т. д. Гімнастика у воді (спеціальні вправи з гантелями, гумовими м'ячами та ін.) сприяє відновленню адаптації до різних фізичних навантажень, а також діє як, загартовування, при низькій температурі води (23--27 °С) і викликає релаксацію м'язів при її підвищенні (37--39 °С).

Фізичні вправи у воді показані хворим із захворюваннями й травмами опорно-рухового апарата, особливо після зняття іммобілізації, при порушеннях постави, контрактурах, атрофіях м'язів, порушенні обміну речовин, захворюваннях серцево-судинної системи, органів подиху, а також при захворюваннях внутрішніх органів (холецистит, коліти, гастрити й ін.), при судинній патології (варикозна хвороба, тромбофлебіт і ін.), порушенні обміну речовин і ендокринної системи (подагра, ожиріння, цукровий діабет і ін.), ушкодженнях і захворюваннях нервової системи (остеохондроз хребта, паралічі й парези, неврози, поліомієліт, дитячий церебральний параліч, вібраційна хвороба й ін.), артрити, вегето-судинна дистонія й ін.

При внутрисуглобних переломах ліктьового суглоба теплові процедури (парафін, озокерит, грязі та ін.), а також ванни (гіпертермічні) і гімнастика у воді протипоказані. Не слід застосовувати гімнастику й ходьбу у воді (а також ванни й сауну) при травмах колінного й гомілковостопного суглобів, тому що це веде до посилення набряку в суглобі (збільшення синовита), особливо в гомілковостопному суглобі.

Особливе значення мають спеціальні вправи (з поясами, ластами, надувними манжетами та ін.) для реабілітації спортсменів високої кваліфікації після оперативних втручань і при травмах опорно-рухового апарата.

У систему реабілітації входить сполучення кріомасажу й плавання при травмах і захворюваннях опорно-рухового апарата, після зняття гіпсових пов'язок (лонгеток).

При проведенні гімнастики у воді використають різну глибину занурення, застосовують ігри й, як правило, звичайні динамічні вправи, вправи з еластичним (гумовим) бинтом, гумовими еспандерами, лопаточками (для збільшення опору гребка), ласти й спеціальні манжетки на гомілковостопні суглоби та ін. Крім того, використають ходьбу й біг у воді зі спеціальними жилетами. Дана методика використається в реабілітації спортсменів після операції на тканинах опорно-рухового апарата, його травмах і хронічних захворюваннях у сполученні із кріомассажем (тривалість 15-20 хв 2-3 рази в день, курс 30-45 днів) і наступним накладенням тейпов, а також вправами на тренажерах.

Гімнастика у воді є доповненням до ЛФК у залі, на площадках і т.д. Вона проводиться груповим методом, а біг - індивідуальним [21].

2.4.3 Ранкова гігієнічна гімнастика

Ранкова гігієнічна гімнастика має велике оздоровче значення. Вона проводиться після нічного сну, у домашніх умовах або при санаторно-курортному лікуванні в сполученні з повітряними ваннами й гідропроцедурами [33].

2.4.4 Дозовані прогулянки, теренкур

Дозовані прогулянки (ходьба) є природним видом пересування. Ходьба впливає на всі системи організму, вона корисна при захворюваннях опорно-рухової, серцево-судинної і дихальної систем, при неврозах і ін. Прогулянки використають у лікарнях, але особливо широко - при санаторно-курортному лікуванні. Навантаження при ходьбі регулюють темпом, рельєфом місцевості, величиною дистанції, довжиною кроку. Сприятливим фактором є й те, що ходьба проводиться на свіжому повітрі (парк, сквер, сад, курортна зона й ін.).

Дозоване сходження (теренкур) є різновидом ходьби. На відміну від дозованих прогулянок по рівній місцевості маршрути теренкуру проходять із використанням пересіченої місцевості в умовах санаторно-курортної зони. Величина фізичного навантаження залежить від довжини маршруту (звичайно 500, 1500, 3000 м), рельєфу місцевості, темпу, кількості зупинок. Теренкур показаний при захворюваннях серцево-судинної системи, неврозах, ендокринних захворюваннях, при ожирінні, відновленні після травм й ін.

Ближній туризм складається з пішохідних прогулянок протягом 1-3 і більше днів і розглядається як метод тренування всього організму. Ближній туризм застосовується в санаторно-курортному лікуванні, а також на туристських базах. Прогулянки можуть проводитися на човнах, велосипедах, конях і ін. Зміна різноманітних рельєфів місцевості, сонячні й повітряні ванни - все це сприятливо діє на психіку хворих [28].

ГЛАВА II. ВЛАСНА ДОСЛІДНИЦЬКА РОБОТА

Метою нашого дослідження є розробка системи відбудовного лікування хворих з приводу пошкодження кісток суглобів, зокрема суглобів верхньої кінцівки, спрямовану на поліпшення якості реабілітації і якнайшвидше відновлення функції ОРА, шляхом впровадження у відбудовний процес методів кінезотерапії: ЛФК, та її види, дихальні, ізометричні, ідеомоторні вправи.

Робота заснована на аналізі результатів лікування 30 хворих з різними переломами кісток суглобів верхньої кінцівки. Серед пацієнтів переважали чоловіки - 80%. Вік хворих коливався від 18 до 45 років, але найбільше число потерпілих були у вікових групах від 18 до 30 років. Нами була відзначена висока залежність ушкоджень суглоба при виробничому травматизмі 55% у робітників, у побуті (35%) Також, певну частку ушкоджень становлять люди, які ведуть активний спосіб життя і займаються спортом 10% потерпілих, ці люди одержали травму під час занять фізичною культурою та спортом на тренуваннях та на змаганнях. (Діаграма 2.1)

Діаграма 2.1 Причини та характер травм суглобів

При зверненні за медичною допомогою хворі скаржилися на болі в суглобі, припухлість і набряк. Рухи в суглобі були обмежені й різко хворобливі. При огляді в 50% потерпілих була помітна деформація й скривлення руки. Ці скарги були ознаками перелому в суглобі, однак діагноз уточнювався при рентгенологічному дослідженні.

При подальшому дослідженні було виявлено, що в певних випадках був перелом без зсуву кісткових відростків, а в інших зі зсувом. Для того, щоб не відбулася втрата функції суглобу при переломах без зсуву на ушкоджений суглоб була накладена долонна гіпсова лонгета або шина на строк до одного місяця. У випадках, коли траплялися переломи зі зсувом, не було можливим проводити лікування консервативним шляхом, проводилося оперативне лікування. Відломки з'єднували однієї або двома спицями, кістковим шрифтом, після чого накладали гіпсову пов'язку на один місяць.

Для проведення дослідження були складені дві групи: контрольна й дослідницька. У контрольну групу ввійшли 15 пацієнтів, у яких програма лікування проводилась за стандартною, загальноприйнятною схемою стаціонару, в дослідницьку групу ввійшли також 15 пацієнтів для яких була запропонована програма реабілітації.

Дослідження проводилося на базі травматологічного відділення міської лікарні №2.

Для більш ефективного проведення дослідження група хворих, у якій проводилась фізична реабілітація (дослідницька) була однорідна, більша частина хворих знаходилась на вільному (палатному) режимі, хоча були пацієнти з незадовільними показниками, які мали деякі ускладнення. Тому ми контролювали їх життєві показники якомога ретельніше.

Для статистичної обробки даних ми знімали показники в пацієнтів у контрольній і експериментальній групах протягом усього експерименту після чого провели статистичний аналіз показників в групах наприкінці дослідження.

Розділ 1. Загальна характеристика хворих

Історія хвороби №1 Хворий А. 1973 року народження

Дата надходження: 10.10.2008 р.

Дата виписки: 20.11.2008 р.

Клінічний діагноз: Забій лівого ліктьового суглоба, гемартроз.

Скарги: біль у лівому ліктьовому суглобі, тугорухливість суглоба.

Об'єктивно: загальний стан задовільний, шкіра й слизуваті звичайної фарбування, чисті. Тони серця приглушені, ритмічні. АТ 130/90 мм. рт. ст.; ЧСС 90 уд/хв; t 36,9 ⁰С; Живіт м'який, бере участь в акті подиху. Печінка, селезінка, нирки не пальпуються, стілець не змінений.

Обстеження: лабораторні (клінічні, біологічні, бактеріологічні, RW) рентген ліктьового суглоба, ФГ, ЭКГ

Лікування: медикаментозне, перев'язки пошкодженого суглоба.

Фізична реабілітація за показаннями. Включає кінезотерапію, та її елементи

Історія хвороби №2 Хворий Б. 1981 року народження

Дата надходження: 14.09.2008 р.

Дата виписки: 29.10.2008 р.

Клінічний діагноз: Забій правого ліктьового суглоба, гемартроз.

Скарги: біль у правому ліктьовому суглобі, тугорухливість суглоба, порушення сну.

Об'єктивно: загальний стан задовільний, шкіра й слизуваті звичайної фарбування, чисті. Тони серця приглушені, ритмічні. АТ 140/90 мм. рт. ст; ЧСС 90 уд/хв; t 37,2⁰С; Живіт м'який, бере участь в акті подиху. Печінка, селезінка, нирки не пальпуються, стілець не змінений.

Обстеження: лабораторні (клінічні, біологічні, бактеріологічні, RW) рентген правого ліктьового суглоба, ФГ, ЭКГ

Лікування: медикаментозне, перев'язки пошкодженого суглоба.

Фізична реабілітація за показаннями. Включає кінезотерапію, масаж, фізіотерапію

Історія хвороби №3 Хворий В. 1970 року народження

Дата надходження: 20.10.2008 р.

Дата виписки: 15.11.2008 р.

Клінічний діагноз: перелом в області правого плечового суглоба.

Скарги: біль у правому плечовому суглобі, набряк суглоба, підвищення температури тіла, порушення сну.

Об'єктивно: загальний стан середньої важкості, шкіра й слизуваті звичайної фарбування, чисті. Тони серця приглушені, ритмічні. АТ 165/95 мм. рт. ст; ЧСС 95 уд/хв; t 37,5⁰С; Живіт м'який, бере участь в акті подиху. Печінка, селезінка, нирки не пальпуються, стілець не змінений.

Обстеження: лабораторні (клінічні, біологічні, бактеріологічні, RW) рентген правого плечового суглоба, ФГ, ЭКГ

Лікування: медикаментозне, перев'язки, іммобілізація пошкодженого суглоба.

Фізична реабілітація за показаннями. Включає кінезотерапію, масаж, фізіотерапію

Історія хвороби №4 Хворий Г. 1981 року народження

Дата надходження: 19.10.2008 р.

Дата виписки: 16.11.2008 р.

Клінічний діагноз: забій, пошкодження зв'язок в області лівого плечового суглоба.

Скарги: біль у лівому плечовому суглобі, набряк суглоба, дратівливість.

Об'єктивно: загальний стан середньої важкості, шкіра й слизуваті звичайної фарбування, чисті. Тони серця приглушені, ритмічні. АТ 140/90 мм. рт. ст; ЧСС 90 уд/хв; t 36,8⁰С; Живіт м'який, бере участь в акті подиху. Печінка, селезінка, нирки не пальпуються, стілець не змінений.

Обстеження: лабораторні (клінічні, біологічні, бактеріологічні, RW) рентген лівого плечового суглоба, ФГ, ЭКГ

Лікування: медикаментозне, перев'язки пошкодженого суглоба.

Фізична реабілітація за показаннями. Включає кінезотерапію, масаж, фізіотерапію

Історія хвороби №5 Хворий З. 1980 р.н.

Дата надходження: 15.09.2008 р.

Дата виписки: 12.10.2008 р.

Клінічний діагноз: тріщина голівки плечової кості ліктьового суглобу.

Скарги: біль у лівому ліктьовому суглобі, набряк суглоба, синюшність шкірного покрову суглобу.

Об'єктивно: загальний стан середньої важкості, шкіра й слизуваті звичайної фарбування, чисті. Тони серця приглушені, ритмічні. АТ 130/90 мм. рт. ст; ЧСС 93 уд/хв; t 36,7⁰С; Живіт м'який, бере участь в акті подиху. Печінка, селезінка, нирки не пальпуються, стілець не змінений.

Обстеження: лабораторні (клінічні, біологічні, бактеріологічні, RW) рентген лівого ліктьовому суглобі, ФГ, ЭКГ

Лікування: медикаментозне, перев'язки пошкодженого суглоба.

Фізична реабілітація за показаннями. Включає кінезотерапію, масаж, фізіотерапію

Історія хвороби №6 Хворий З. 1973 р.н.

Дата надходження: 15.09.2008 р.

Дата виписки: 12.10.2008 р.

Клінічний діагноз: забій, пошкодження зв'язок в області лівого ліктьового суглобу.

Скарги: біль у лівому ліктьовому суглобі, набряк суглоба, синюшність шкірного покрову суглобу.

Об'єктивно: загальний стан середньої важкості, шкіра й слизуваті звичайної фарбування, чисті. Тони серця приглушені, ритмічні. АТ 130/90 мм. рт. ст; ЧСС 90 уд/хв; t 36,7⁰С; Живіт м'який, бере участь в акті подиху. Печінка, селезінка, нирки не пальпуються, стілець не змінений.

Обстеження: лабораторні (клінічні, біологічні, бактеріологічні, RW) рентген лівого ліктьовому суглобі, ФГ, ЭКГ

Лікування: медикаментозне, перев'язки пошкодженого суглоба.

Фізична реабілітація за показаннями. Включає кінезотерапію, масаж, фізіотерапію

Історія хвороби №7 Хворий З. 1978 р.н.

Дата надходження: 15.09.2008 р.

Дата виписки: 12.10.2008 р.

Клінічний діагноз: перелом головки плечової кістки, пошкодження суглобу.

Скарги: біль у суглобі, набряк суглоба, синюшність шкірного покрову, кровотеча.

Об'єктивно: загальний стан середньої важкості, шкіра й слизуваті звичайної фарбування, чисті. Тони серця приглушені, ритмічні. АТ 165/110 мм. рт. ст; ЧСС 102 уд/хв; t 37,1⁰С; Живіт м'який, бере участь в акті подиху. Печінка, селезінка, нирки не пальпуються, стілець не змінений.

Обстеження: лабораторні (клінічні, біологічні, бактеріологічні, RW) рентген лівого ліктьовому суглобі, ФГ, ЭКГ

Лікування: хірургічне, медикаментозне, перев'язки пошкодженого суглоба.

Фізична реабілітація за показаннями. Включає кінезотерапію, масаж, фізіотерапію

Історія хвороби №8 Хворий И. 1970 р.н.

Дата надходження: 15.09.2008 р.

Дата виписки: 12.10.2008 р.

Клінічний діагноз: забій, розтягнення зв'язок в області правого плечового суглобу.

Скарги: біль у правому плечовому суглобі, набряк суглоба, синюшність шкірного покрову суглобу.

Об'єктивно: загальний стан середньої важкості, шкіра й слизуваті звичайної фарбування, чисті. Тони серця приглушені, ритмічні. АТ 130/90 мм. рт. ст; ЧСС 84 уд/хв; t 37,2⁰С; Живіт м'який, бере участь в акті подиху. Печінка, селезінка, нирки не пальпуються, стілець не змінений.

Обстеження: лабораторні (клінічні, біологічні, бактеріологічні, RW) рентген суглобі, ФГ, ЭКГ

Лікування: медикаментозне, перев'язки пошкодженого суглоба.

Фізична реабілітація за показаннями. Включає кінезотерапію, масаж, фізіотерапію

Історія хвороби №9 Хворий К. 1983 р.н.

Дата надходження: 15.09.2008 р.

Дата виписки: 12.10.2008 р.

Клінічний діагноз: Вивих плечового суглобу, з пошкодженням зв'язок.

Скарги: сильний біль у суглобі, набряк суглоба, синюшність шкірного покрову суглобу, обмеження рухів в суглобі.

Об'єктивно: загальний стан середньої важкості, шкіра й слизуваті звичайної фарбування, чисті. Тони серця приглушені, ритмічні. АТ 130/90 мм. рт. ст; ЧСС 93 уд/хв; t 36,5⁰С; Живіт м'який, бере участь в акті подиху. Печінка, селезінка, нирки не пальпуються, стілець не змінений.

Обстеження: лабораторні (клінічні, біологічні, бактеріологічні, RW) рентген суглобі, ФГ, ЭКГ

Лікування: медикаментозне, перев'язки пошкодженого суглоба.

Фізична реабілітація за показаннями. Включає кінезотерапію, масаж, фізіотерапію

Історія хвороби №10 Хворий Л. 1980 р.н.

Дата надходження: 15.09.2008 р.

Дата виписки: 12.10.2008 р.

Клінічний діагноз: забій, пошкодження ліктьового суглобу правої руки.

Скарги: сильний біль, набряк, синюшність шкірного покрову, обмеження рухів в суглобі..

Об'єктивно: загальний стан задовільний, шкіра й слизуваті звичайної фарбування, чисті. Тони серця приглушені, ритмічні. АТ 145/95 мм. рт. ст; ЧСС 90 уд/хв; t 36,9⁰С; Живіт м'який, бере участь в акті подиху. Печінка, селезінка, нирки не пальпуються, стілець не змінений.

Обстеження: лабораторні (клінічні, біологічні, бактеріологічні, RW) рентген суглоба, ФГ, ЭКГ

Лікування: медикаментозне, перев'язки, іммобілізація пошкодженого суглоба.

Фізична реабілітація за показаннями. Включає кінезотерапію, масаж, фізіотерапію

Історія хвороби №11 Хворий М. 1985 р.н.

Дата надходження: 15.09.2008 р.

Дата виписки: 12.10.2008 р.

Клінічний діагноз: забій, пошкодження зв'язок і головки плечової кості ліктьового суглобу.

Скарги: біль у суглобі, набряк, синюшність шкірного покрову, обмеження рухів у суглобі.

Об'єктивно: загальний стан задовільний, шкіра й слизуваті звичайної фарбування, чисті. Тони серця приглушені, ритмічні. АТ 145/110 мм. рт. ст; ЧСС 100 уд/хв; t 36,6⁰С; Живіт м'який, бере участь в акті подиху. Печінка, селезінка, нирки не пальпуються, стілець не змінений.

Обстеження: лабораторні (клінічні, біологічні, бактеріологічні, RW) рентген суглобу, ФГ, ЭКГ

Лікування: медикаментозне, перев'язки пошкодженого суглоба.

Фізична реабілітація за показаннями. Включає кінезотерапію, масаж, фізіотерапію

Історія хвороби №12 Хворий Н. 1960 р.н.

Дата надходження: 15.09.2008 р.

Дата виписки: 12.10.2008 р.

Клінічний діагноз: тріщина лопатки, пошкодження плечового суглобу.

Скарги: біль у суглобі, набряк суглоба, синюшність шкірного покрову, обмеження руху в суглобі.

Об'єктивно: загальний стан задовільний, шкіра й слизуваті звичайної фарбування, чисті. Тони серця приглушені, ритмічні. АТ 100/60 мм. рт. ст; ЧСС 75 уд/хв; t 36,7⁰С; Живіт м'який, бере участь в акті подиху. Печінка, селезінка, нирки не пальпуються, стілець не змінений.

Обстеження: лабораторні (клінічні, біологічні, бактеріологічні, RW) рентген суглобу, ФГ, ЭКГ

Лікування: медикаментозне, перев'язки, іммобілізація пошкодженого суглоба.

Фізична реабілітація за показаннями. Включає кінезотерапію, масаж, фізіотерапію

Історія хвороби №13 Хворий О. 1965 р.н.

Дата надходження: 15.09.2008 р.

Дата виписки: 12.10.2008 р.

Клінічний діагноз: пошкодження голівки плечової кістки.

Скарги: біль у суглобі, набряк, обмеження руху.

Об'єктивно: загальний стан середньої важкості, шкіра й слизуваті звичайної фарбування, чисті. Тони серця приглушені, ритмічні. АТ 110/80 мм. рт. ст; ЧСС 85 уд/хв; t 36,8⁰С; Живіт м'який, бере участь в акті подиху. Печінка, селезінка, нирки не пальпуються, стілець не змінений.

Обстеження: лабораторні (клінічні, біологічні, бактеріологічні, RW) рентген суглобу, ФГ, ЭКГ

Лікування: медикаментозне, перев'язки, іммобілізація пошкодженого суглоба.

Фізична реабілітація за показаннями. Включає кінезотерапію, масаж, фізіотерапію

Історія хвороби №14 Хворий П. 1959 р.н.

Дата надходження: 15.09.2008 р.

Дата виписки: 12.10.2008 р.

Клінічний діагноз: перелом в області правого плечового суглоба.

Скарги: біль у правому плечовому суглобі, набряк суглоба, зниження апетиту, порушення сну.

Об'єктивно: загальний стан середньої важкості, шкіра й слизуваті звичайної фарбування, чисті. Тони серця приглушені, ритмічні. АТ 130/90 мм. рт. ст; ЧСС 90 уд/хв; t 36,9⁰С; Живіт м'який, бере участь в акті подиху. Печінка, селезінка, нирки не пальпуються, стілець не змінений.

Обстеження: лабораторні (клінічні, біологічні, бактеріологічні, RW) рентген суглобу, ФГ, ЭКГ

Лікування: медикаментозне, перев'язки пошкодженого суглоба.

Фізична реабілітація за показаннями. Включає кінезотерапію, масаж, фізіотерапію

Історія хвороби №15 Хворий Р. 1967 р.н.

Дата надходження: 15.09.2008 р.

Дата виписки: 12.10.2008 р.

Клінічний діагноз: травматичне пошкодження кісток лівого ліктьового суглобу.

Скарги: біль у лівому ліктьовому суглобі, набряк, синюшність шкірного покрову суглобу.

Об'єктивно: загальний стан середньої важкості, шкіра й слизуваті звичайної фарбування, чисті. Тони серця приглушені, ритмічні. АТ 140/100 мм. рт. ст; ЧСС 85 уд/хв; t 36,7⁰С; Живіт м'який, бере участь в акті подиху. Печінка, селезінка, нирки не пальпуються, стілець не змінений.

Обстеження: лабораторні (клінічні, біологічні, бактеріологічні, RW) рентген лівого ліктьовому суглобі, ФГ, ЭКГ

Лікування: медикаментозне, перев'язки, іммобілізація пошкодженого суглоба.

Фізична реабілітація за показаннями. Включає кінезотерапію, масаж, фізіотерапію

2.1 Методика проведення вимірювання кардіо-респіраторної системи

Методика проведення вимірювання температури тіла (в пахвинній ділянці)

Пояснення пацієнту сутності і ходу процедури.

Отримання згоди пацієнта на процедуру.

Підготовка оснащення.

Струшування термометра і переконання, що ртутний стовпчик став нижче 35*С.

Огляд пахвинної ділянки.

Покладення резервуару термометра в пахвинну ділянку так, щоб повністю доторкався до шкіри.

Виймання термометру із пахвинної ділянки через 10 хвилин і визначення його показників.

Повідомлення пацієнтові результатів.

Занесення результатів термометрії до температурного листа.

Методика дослідження артеріального пульсу (на променевій артерії)

Пояснення пацієнту сутності і ходу процедури.

Отримання згоди пацієнта на процедуру.

Під час процедури пацієнт може сидіти або лежати. Притиснути ІІ, ІІІ, IV пальцями променеві артерії на обох руках.

Дослідити пульсування артерії протягом 1 хвилини - якщо пульс не ритмічний / 30 секунд, помножити результат на 2.

Притиснути артерію сильніше до променевої кістки і визначити напруження пульсу (якщо пульсування зникне при помірному натисканні - напруження гарне, якщо пульсування не слабне - пульс напружений, якщо пульсування зовсім зникло - напруження слабке).

Повідомлення пацієнтові результатів.

Занесення результатів дослідження в температурний лист.

Методика вимірювання артеріального тиску

Пояснення пацієнту сутності і ходу процедури.

Отримання згоди пацієнта на процедуру.

Підготовка оснащення.

Накласти манжетку на оголене плече пацієнта на 2-3 см вище ліктьового згину. Закріпити манжетку так, щоб між нею і плечем проходив лише 1 палець.

Запропонувати пацієнту покласти руку в розігнутому стані долонею вгору .

Знайти місце пульсації плечової артерії в ділянці ліктьової ямки і поставити на це місце мембрану фонендоскопа.

Закрити вентиль на груші і нагнітати повітря під контролем фонендоскопа до тих пір, поки тиск в манжетці не перевищить 20 мм рт.ст. - того рівня, при якому зникають тони Короткова.

Випустити повітря з манжетки, повернувши вентиль. Одночасно фонендоскопом вислуховувати тони на плечовій артерії і слідкувати за показниками шкали тонометра.

При виникненні над плечовою артерією перших звуків, запам'ятати цифри, які відповідають систолічному тиску.

Продовжувати випускати повітря, відмітивши величину діастолічного тиску, яка відповідає повному зникненню тонів Короткова.

Дані вимірювання округлити до 0 або 5.

Повідомити пацієнтові результатів.

Занесення отриманих даних до температурного листа або записати у вигляді дробу [35].

Методика визначення частоти, глибини, ритму дихання

Пояснення пацієнту сутності і ходу процедури.

Отримання згоди пацієнта на процедуру.

Взяти пацієнта за руку так, як для дослідження пульсу, спостерігаючи за екскурсією грудної клітини пацієнта, і рахувати дихальні рухи за 1 хвилину / 30 секунд, помножити результат на 2.

Якщо не вдається спостерігати екскурсію грудної клітини, покласти руки (свою і пацієнта) на грудну клітини (у жінок) або епігастральну ділянку (у чоловіків), імітуючи дослідження пульсу.

Повідомлення пацієнтові результатів.

Записати результати дослідження в температурний лист. [35]

2.2 Вимір рухів у суглобах

Максимальну амплітуду рухів людини в конкретному суглобі можна визначити різноманітними методами: гоніометричним, оптичним, рентгенографічним і за допомогою спеціально підібраних фізичних вправ. Гоніометричний метод передбачає використання механічного або електричного кутоміра-гоніометра, до однієї з ніжок якого прикріплений транспортир або потенціометр. При визначенні амплітуди рухів ніжки гоніометра фіксуються на поздовжніх осях сегментів, які утворюють суглоб. (Сермеев, 1970; Schnabel, Harre, Borde, 1994, Алтер, 2001).

Вимір кутів обертання проводиться за допомогою вимірювальних інструментів. Найпростіший з них називається кутоміром, або гоніометром; він складається із транспортира зі шкалою 180°, з'єднаного із двома браншами. Одна із бранш рухлива (мал. 2.1). При вимірі вісь кутоміра сполучається з віссю суглоба, а бранши розміщаються по осі з'єднаних проксимального й дистального сегментів.

Малюнок 2.1 Вимір рухів у колінному суглобі за допомогою кутоміра

Для наступності й порівнянності результатів вимірів, виключення помилок необхідні однакові методики виміру (мал. 2.1, табл. 2.2). Кут максимального розгинання-згинання суглоба в одній площині називається амплітудою руху.



Малюнок 2.2 Положення кутоміра при вимірі рухливості в суглобах: а, б - лучезап'ястному; в, м - колінному; д, е - гомілковостопному

Таблиця 2.2 Вимір амплітуди руху в колінному суглобі

Рух у суглобі	Положення осі обертання кутоміра (див. мал. 2.2, крапка 0)	Положення бранш кутоміра
		1 бранша (див. мал. 2.2, лінія 0-А)	II бранша (див. мал. 2.2, лінія В)
Згинання й розгинання в колінному суглобі (див. мал. 2.2, в, г)	Латеральний мищелок стегнової кістки	Латеральний мищелок стегнової кістки - великий рожен	Латеральний мищелок стегнової кістки - латеральна щиколотка

При вимірі рухів у плечовому суглобі за вихідну величину приймають 0° при опущеній руці й зімкнутих браншах кутоміра. При вимірі рухів у ліктьовому, лучезапястному, тазостегновому й колінному суглобах за вихідну величину береться 180°. Виміру в гомілковостопному суглобі прийнято проводити від вихідної величини 90°. [33] Середня нормальна рухливість у суглобах кінцівок представлена в табл. 2.3

Таблиця 2.3 Середня рухливість у деяких суглобах кінцівок (в кутах від вихідного положення)

Суглоб	Згинання - розгинання	Приведення - відведення	Внутрішня - зовнішня ротація
Плечовий	180 - 60	0 - 180	90-90
Ліктьовий	145 - 0	--	--
Лучезап'ястний	90 - 80	20 - 45
Тазостегновий	125 - 15	10 - 45	45 - 45
Колінний	130 - 0	--	--
Гомілковостопний	45 - 20	--	--

2.3 Вимір сили м'язових груп верхньої кінцівки

М'язову силу визначають за допомогою динамометрії й динамографии. Найбільше значення для оцінки працездатності руки має вимір сили згиначів пальців. Для цього використають динамометри різних конструкцій.

Найбільш точні дані одержують при використанні ручного плоскопружинного динамометра (ДРП); він дає показання в кілограмах - від 0 до 90 (кожний розподіл - 2 кг). Реверсивний динамометр призначений для: виміру зусилля, що розвиває різними м'язовими групами. Реверсивний динамометр має достатню точність показань.

Дія його заснована на визначенні ступеня деформації пружної тарованої металевої пластинки під впливом силового навантаження.

Для дослідження сили різних м'язових груп верхніх кінцівок може бути використаний пружинний динамометр ЦИТО іншої конструкції (запропонована А. Ф. Каптелиным). Динамометр складається із пружини, зануреної в корпус приладу, і металевої вилки, з'єднаної зі стрижнем, на бічній поверхні якого нанесена шкала. При натисненні на вилку стрижень приладу своєю стовщеною частиною здавлює пружину. Методика виміру сили- м'язів наступна: хворому пропонують напругою м'язів удержати сегмент кінцівки в певнім положенні й за посередництвом вилки приладу прагнуть вивести його із цієї позиції. По силі протидії руху, обумовленої по шкалі динамометра, судять про силу відповідної м'язової групи. Витривалість до тривалого статичного й динамічного навантаження виявляють за допомогою динамографа ВНИИМП-ЦИТО (конструкція Винокурского, Гинзбурга, Каптелина, Черкасовой) .

2.4 Загальна методика рентгенологічного дослідження

Рентгенодіагностика є одним з найбільш важливих методів раннього розпізнавання переважної більшості захворювань і ушкоджень костей і суглобів.

Загальна методика рентгенологічного дослідження

Рентгенівський знімок суглоба - це своєрідне зображення на фотографічній плівці різних тіней, що замальовують рентгеновими променями при проходженні їх через складові частини кості й навколишні її тканини. Через те що одні тільки мінеральні солі головним чином затримують промені, на пластинці виходить переважно лише зображення неорганічного складу кістки, а не картина всієї кістки. Прямого й безпосереднього зображення так званих м'яких тканин, тобто окістя, хрящових частин, кісткового мозку, судин і нервів, органічного кістяка кістки, умісту гаверсових каналів, синовіальної рідини в суглобній щілині, зв'язкового апарата та ін., рентгенограма, безпосередньо не дає. Рентгенограма, таким чином, являє собою до відомого ступеня однобічне специфічне перекручене площинне зображення кістки.

Метою рентгенологічного дослідження є та сума логічних умовиводів і висновків, що становить діагноз. Знімки - це тільки засіб, діагноз - це ціль. Знімок може бути зроблений техніком або лікарем, висновок же або діагноз повинен бути даний тільки лікарем. Це право належить тільки лікареві, і за цей висновок він несе повну відповідальність.

Для того щоб на підставі рентгенівських знімків поставити діагноз захворювання, необхідно методично й послідовно:

1) ознайомитися повністю з усіма даними клінічного дослідження;

2) виявити й урахувати так звані рентгенологічні симптоми;

3) витлумачити ці рентгенологічні симптоми з погляду патологічної анатомії й патологічної фізіології;

4) провести загальну диференциальную діагностику на підставі даних рентгенологічного й клінічного дослідження;

5) формулювати висновки усно або письмово, тобто дати висновок [33].

2.5 Ортостатична проба

Підраховується пульс у положенні лежачи після 5-10 хвилин відпочинку, далі треба встати й виміряти пульс у положенні стоячи. По різниці пульсу лежачи й стоячи судять про функціональний стан серцево-судинної й нервової систем. Якщо різниця пульсу у вертикальному й горизонтальному положенні не перевищує 10--12 уд/хв, виходить, навантаження цілком адекватне й організм відмінно відновлюється після тренування. Якщо приріст пульсу становить 18--22 уд/хв, виходить, стан задовільний. Якщо ж ця цифра більше зазначених величин, це явна ознака перевтоми, що крім надмірного обсягу тренування може бути викликана іншими причинами (великі навантаження, постійне недосипання, перенесене захворювання й т.п.). З ростом тренованості поступово знижується реакція серцево-судинної системи на цей тест.

2.6 Проба Штанге

Проба Штанзі (затримка подиху на вдиху). Після 5-ти хвилин відпочинку сидячи зробити 2-3 глибоких вдиху й видиху, а потім, зробивши повний вдих затримують подих, час відзначається від моменту затримки подиху до її припинення. Середнім показником є здатність затримати подих на вдиху

для нетренованих людей на 40-55 секунд,

для тренованих - на 60-90 сек і більше.

З наростанням тренованості час затримки подиху зростає, при захворюванні або перевтомі цей час знижується до 30-35 секунд. Ця проба характеризує стійкість організму до недоліку кисню [21].

Розділ 3. Хід проведення дослідження. Реабілітація спостережуваних хворих

Наше дослідження проводилося з листопада 2008 року по лютий 2009 року на базі травматологічного відділення міської лікарні №2. Обстежувані були розділені на дві групи: контрольну й дослідницьку. При надходженні хворі двох груп мали приблизно однакові параметри основних життєвих показників. У кожну групу увійшли 15 чоловік. Сутність дослідження полягала в тому що в одній групі (дослідницька) проводились реабілітаційні заходи, в іншій (контрольна) - ні. Наша мета наприкінці проведення реабілітації порівняти ці групи.

Хворі дослідницької групи мали схожі діагнози - пошкодження суглобів верхньої кінцівки, переважали травми плечового та ліктьового суглобу, тому з метою більш ефективного проведення кінезіотерапії ми створили дві підгрупи. До групи А увійшли пацієнти, які перебували на стаціонарному етапі реабілітації і мали вільний (тренуючий) руховий режим і мали пошкодження плечового суглобу. До групи Б були зараховані хворі які мали пошкодження ліктьового суглобу, знаходились на стаціонарному етапі реабілітації і мали вільний (тренуючий) руховий режим.

Основним засобом реабілітації була кінетотерапія, за показаннями використовувались масаж та фізіотерапія.

Кінезотерапія проводилась груповим методом (8 чоловік в групі А та 7 у групі Б), згодом після виписки та освоєння запропонованого нами основного комплексу вправ, хворий переходив на самостійний (консультаційний) метод проведення процедур. У деяких випадках, з метою мотивування до регулярного виконання вправ, до цього ми залучали родичів хворого.

Заняття кінезіотерапії включали: ранкову гігієнічну гімнастику, ЛФК, та гідрокінезотерапію (заняття проводились після виписки індивідуально) Процедури ЛФК проводились щоденно, ранкову гігієнічну гімнастику хворі виконували також щоденно. Часовий період виконання занять із 8:00 - 9:00 або 15:00 - 16:00. Після засвоєння програми кінезотерапії, хворі виконували вправи самостійно, без залучення інструктора.

Заняття ЛФК проводилися з урахуванням прийому їжі, ліків й тих, процедур, які хворий приймає в цей день. Враховувались індивідуальні особливості плину хвороби, загострення хвороби, реакції на фіз. загрузки.

На початку дослідження нами були взяті основні життєво важливі показники пацієнтів, усі отримані данні надані у таблиці 2.4 та таблиці 2.5

Таблиця 2.4 Вихідні дані дослідницької групи на початку дослідження

№ з/ч	П. І. Б. хворого	ЧСС, (уд/хв.)	АТ, мп рт. ст.	t тіла	Динамометрія пошкодженої кінцівки	Максимальна рухливість суглобу (кут)	Ортостатична проба. Приріст ЧСС (уд/хв)	Проба "Штанге" (с)
			САТ	ДАТ
1	А	84	125	85	37,4	21	90	18	20
2	Б	96	140	90	37,2	25	80	20	13
3	В	98	155	105	37,5	17	70	22	23
4	Г	93	140	95	36,8	28	110	17	22
5	Д	85	135	85	36,9	30	60	19	31
6	Ж	88	120	80	36,7	33	80	21	14
7	З	80	125	80	37,1	24	100	20	14
8	И	104	140	90	37,2	8	60	22	18
9	К	95	135	95	36,5	15	70	23	24
10	Л	90	145	100	37,2	12	40	25	13
11	М	80	135	90	36,6	20	60	22	11
12	Н	88	120	80	36,7	12	120	21	18
13	О	75	100	70	36,8	18	130	19	14
14	П	90	130	90	36,9	16	140	20	19
15	Р	86	140	100	36,7	10	110	18	20

Таблиця 2.5 Вихідні дані контрольної групи на початку дослідження

№ з/ч	П. І. Б. хворого	ЧСС, уд/хв	АТ, мп рт. ст.	t тіла	Динамо метрія пошкодженої кінцівки	Максимальна рухливість суглобу (кут)	Ортостатична проба	Проба "Штанге"
			САТ	ДАТ
1	А	89	145	100	36,8	18	100	20	23
2	Б	90	130	110	37,1	20	60	22	22
3	В	95	120	80	36,7	16	40	20	20
4	Г	88	125	80	36,6	18	110	21	23
5	Д	90	125	85	37,2	33	60	19	14
6	Ж	94	120	90	37,3	24	80	18	17
7	З	105	160	100	36,9	28	100	21	30
8	И	80	130	80	38,1	9	80	20	19
9	К	83	130	80	37,0	17	75	20	26
10	Л	81	145	95	37,3	19	60	22	16
11	М	93	130	90	37,0	20	40	21	14
12	Н	102	165	110	36,8	12	130	19	19
13	О	84	130	90	36,9	10	110	18	16
14	П	93	130	90	36,6	16	45	21	17
15	Р	89	145	100	36,7	12	100	17	14

3.1 Математико-статистичний метод обробки даних, отриманих в ході експерименту за Стьюдентом

Одним з методів визначення наявності достовірної відмінності є - t - критерій Стьюдента.

Для математичного порівняльного аналізу досліджуваних показників по методу t - Стьюдента визначаються наступні значення:

х (ікс середнє) - середнє арифметичне значення величини показника;

р (сигма) - середнє квадратичне відхилення значення показника;

m (м) - помилка середньої арифметичної.

х визначається по формулі: х =^Ух/_n ,де Ух - сума значень показника в групі;

n - кількість людей у групі.

р - визначається по формулі: ? = R(max-min)/A, де

R - різниця між максимальним і мінімальним значенням показника;

А - табличне значення зі значень n (кількості людей у групі); (Додаток Б)

m визначається по формулі: m = ? / v - 1, де

р - середнє квадратичне відхилення;

N - кількість людей у групі.

Знаючи величини х и m кожної групи можна визначити значення критерію t-Стьюдента по формулі: t =v х₁ - х₂ / m₁² + m₂² , де

х₁ - середня арифметична;

m - помилка середньої арифметичної.

Після визначення значення t залишається тільки встановити - вірогідно або недостоверно розходження у величині досліджуваного показника між контрольною й експериментальною групами. Для цього використається таблиця (Додаток В)

У даній таблиці, в одній зі стовпчиків перебувають значення так званих "ступенів волі". Ступінь волі (f) визначається по формулі: f = (n конт. + n експ.) - 2, де n - кількість людин у контрольній і експериментальній групах. Таким чином, знаючи значення ступеня волі (f) і значення критерію t-стьюдента, визначаємо вірогідність відмінностей. Для цього в таблиці напроти знайденого значення ступеня волі, є 2 значення Р. Саме із цими значеннями Р потрібно зрівняти отримані значення t. Якщо значення t буде менше значення (Р - 0,05), отже достовірної відмінності між досліджуваним показником у контрольної й дослідницької груп немає.

При описі даного порівняння в тексті роботи, після слів про відсутність достовірної відмінності, обов'язково варто вказати, що Р > 0,05. Саме знак > говорить про відсутність вірогідності.

Якщо значення t буде дорівнює значенню (Р - 0,05); або буде перебувати між значеннями (Р - 0,05) і (Р - 0,01); або буде більше значення (Р - 0,01) - це говорить про наявність достовірної відмінності між величинами показників контрольної й дослідницької груп.

При описі цього порівняння в тексті роботи, після слів про вірогідність відмінності, необхідно вказати, що Р < 0,05 (якщо значення t дорівнює табличному значенню (Р - 0,05) або перебуває між значеннями (Р - 0,05) і (Р - 0,01).

Якщо значення t дорівнює табличному значенню (Р - 0,01) або більше даного значення, то варто вказати, що Р < 0,01. Саме знак < указує про наявність достовірної відмінності.

3.2 Кінеззотерапія підгрупи А (хворі з травмами плечового суглобу)

Під час дослідження, для хворих "підгрупи А" на підставі методичних розробок з літературних джерел [31] нами була складена наступна програма кінезотерапії.

Зразковий комплекс ЛФК при пошкодженнях плечового суглобу№1:

Зразкові спеціальні вправи при травмах плечового суглобу.

1. Вихідне положення - нахил тулуба вперед, руки опущені. Махові рухи з невеликою амплітудою прямими руками вперед, назад, вправо, уліво. Колоподібний рух з поступово зростаючою амплітудою (4-6 разів).

2. Руки перед собою, пальці переплетені. Згинаючи руки в ліктьових суглобах, відвести плече (4-8 разів).

3. Невеликий нахил убік ушкодженої кінцівки. Руку за спину, повільно (до появи болю) згинати в ліктьовому суглобі (4-6 разів).

4. Невеликий нахил уперед, руки опущені. Вільно погойдувати руками, затримуючи їх у крайній крапці згинання плечових суглобів (6-8 разів).

5. Руки до плечей. Відведення - приведення плеча (6-8 разів).

6. Невеликий нахил уперед, руки опущені, пальці переплетені. Згинання в ліктьових суглобах з відведенням плечей до торкання кистями підборіддя, потім чола (6-8 разів).

7. Руки перед грудьми. Відводячи руки назад, з'єднати лопатки (4-6 разів).

8. Невеликий нахил уперед. Вільним погойдуванням розвести руки в сторони й затримати на короткий час у крайніх крапках руху (4-6 разів).

9. Стоячи, гімнастичний ціпок унизу попереду. Підняти ціпок трохи вище горизонтального рівня (4-6 разів).

10. Стоячи, здорова рука на поясі, хвора - напівзігнута в ліктьовому суглобі. Відведення хворої руки (6-8 разів). (Мал. 2.2)

Малюнок 2.2 Варіанти вправ для плечового суглоба:

1, 2 -- за допомогою здорової руки; 3 -- за допомогою тулуба;

4 -- вправи біля стіни; 5--8 -- вправи із ціпком

Під час проведення комплексу нами було помічено, що дуже важливо, щоб всі вправи не викликали болю, варто звертати увагу хворих на необхідність добре розслаблювати м'яза. Якщо хворий може активно підняти руку до горизонтального рівня й удержати її в цьому положенні протягом декількох секунд, можна переходити до збільшення навантаження і наступного періоду, тренувального, його завдання складаються у відновленні повної амплітуди рухів у плечовому суглобі, обсягу й сили м'язів, що оточують плечовий суглоб, особливо дельтоподібного м'яза. Для цього широко використаються вправи із предметами (ціпки, булави), з обтяженнями (гантелі, медболи), з опором (гумові стрічки, еспандери) і тренування на тренажерах (блокових, Кеттлера й ін.). Гарний ефект дає плавання в басейні й вправи у воді. Можна застосовувати вправи у висі і упорі. У цей період ми широко пропанували трудотерапію: прасування, прання, робота рубанком [33].

Комплекс лікувальної гімнастики при пошкодженнях плечового суглобу №2

Вихідне положення - стоячи або сидячи.

Вправа №1. Погойдувати хворою рукою, робити кругові рухи плечима, піднімати плечі (начебто "дивуватися").

Вправа №2. Зігнути руки в ліктях з напругою, робити кругові рухи в плечовому суглобі.

Вправа №3. Підняти руки через сторони нагору, опустити. Підняти руки вперед і нагору, опустити.

Вправа №4. Покласти хвору руку на здорову й підняти їх нагору.

Вправа №5. "Колоти дрова" від плеча хворої руки до протилежного коліна.

Вправа №6. Підняти хвору руку нагору, "погладити волосся".

Вправа №7. Підняти хвору руку нагору й торкнутися протилежного плеча.

Вправа №8. Кисті скласти в "замок", і випрямити руки вперед.

Вправа №9. Зігнути руки в ліктях, кистями торкнутися плеча, а лікті звести разом.

Вправа №10. Руки опущені уздовж тулуби. Робити ковзні рухи кистями до пахвових западин по бічній поверхні тіла.

Вправа №11. Робити удари в ладоши перед собою й за собою прямими руками.

Вправа №12. Робити кругові рухи прямих розслаблених рук.

Комплекс лікувальної гімнастики при пошкодженнях плечового суглобу №3

Вихідне положення - стоячи із ціпком у руках.

Вправа №1. Піднімати ціпок нагору.

Вправа №2. Ціпок у вертикальному положенні в одній руці, витягнутої перед собою. Перекладати ціпок з однієї руки в іншу, роблячи вільною рукою руху убік , нагору й перед собою.

Вправа №3. Ціпок поставити одним кінцем на підлогу, хворою рукою триматися за неї й робити руху, як важелем.

Вправа №4. Ціпок тримати перед собою двома руками, витягнутими вперед, і робити кругові рухи.

Вправа №5. Ціпок тримати в обох руках. Руки опущені вниз. Робити руху "маятника" в одну й в іншу сторони.

Вправа №6. Тримати ціпок перед собою на витягнутих руках. Кисті зведені разом. Вертіти ціпок, як "млин", перебираючи пальцями рук.

Вправа №7. Взяти ціпок хворою рукою й робити нею руху назад (як "паровоз").

Дихальна гімнастика

Вправи на дихання виконують повільно. Вдих - при напрузі м'язів і зменшенні обсягу грудної клітки, видихнув при розслабленні. Ці вправи не слід сполучити із загальрозвиваючими або звичайними дихальними. Призначають до повної ліквідації залишкової порожнини. Необхідно повторне виконання вправ 3-4 рази в день і поступове збільшення числа повторень кожної вправи до 20-30 разів.

1. В. п.- стоячи або сидячи, ноги нарізно, руки до плечей. Зводячи лікті, голову нагнути - вдих, в і. п. - видих.

2. В. п. - стоячи або сидячи, рука "хворий" сторони долонею притиснута до однойменної бічної поверхні грудної клітки, іншою рукою стиснути лікоть або передпліччя. Нахиляючись в "хвору" сторону - вдих; в і. п. - видих.

3. В. п. - лежачи або сидячи на стільці, руки на стегнах. Руками підтягти зігнуту ногу до грудей - вдих, в і. п. - видих.

4. В. п. - стоячи або сидячи, рушник на рівні нижнього кута лопатки "хворий" сторони (або через плече "хворий" сторони) у протилежної сторони грудної клітки втримується за кінці руками. Стягаючи рушником грудну клітку - вдих, розслаблюючи рушник - видихнув.