Проблема деформації скелету у дітей

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Проблема деформації скелету у дітей та підлітків в усі часи була актуальною. Незважаючи на бурхливий розвиток науки і техніки,проблема деформацій скелету не лише не була вирішена, але і навіть погіршилась. Реєструється динаміка зростання рівня захворюваності школярів перших класів. Так,в 2008 році на 707 першокласників виявлено з порушеннями опорно-рухового апарату 215 дітей (30,4%) [6].

Актуальність даної проблеми також обумовлена ранньою появою деформацій скелету. Так вперше виділена вертеброгенная патологія у 95,3% дітей виникає в віці 12-13 років.[25] ,що обумовлено порушенням фізичного розвитку в пубертатному періоді і пов'язано з асинхронізацією і дисбалансом в дії статевих гормонів і СТГ [26].

Різко збільшилася частота дистрофічних захворювань опорно-рухового апарата, ранній остеохондроз, зросла частота переломів кісток, викликаних неадекватно малою травмою зі збільшенням строку загоєння в 2-2,5 рази.

В 70 % дітей відзначається сповільнення темпів дозрівання скелета, недостатня мінералізація кісткової тканини [26].

Основними структурними захворюваннями опорно-рухового являються порушення постави,сколіоз і плоскостопість. Так,сколіоз в віці 12-13 років реєструються у 11.2% дітей[1]. Плоскостопість в цьому ж віці виникають у 34,2% дітей [25]. Так, приблизно 3% дітей отримують плоскостопість у спадковість. В багатьох вона розвивається внаслідок захворювань: рахіт, поліомієліт,внутрішньоутробна недорозвиненість сполучної тканини[12].

Порушення постави виникає у 51,3% дітей». Вчені підтверджують загальну тенденцію росту патології: порушення постави при зачисленні в перший клас - 18%,порушення постави при закінченні першого класу - 25%,порушення поставив 4-5 класі - 50%.

Отже,проблема деформацій скелету є дуже актуальною в сучасному суспільстві і потребує пошуків нових методів лікування і профілактики.

Мета дослідження - проаналізувати різні види деформацій скелету у дітей та підлітків,причини виникнення та профілактика.

Завдання наукового дослідження.

1. Охарактеризувати і обґрунтувати основні деформації скелету у дітей та підлітків,причини виникнення.

2. Визначити і обґрунтувати методи профілактики основних деформацій скелету.

Об'єкт наукового дослідження - деформації скелету у дітей та підлітків і причини виникнення.

Предмет наукового дослідження - основні зміни і порушення організму при деформаціях скелету у дітей та підлітків.

Гіпотеза наукового дослідження - деформації скелету мають патологічний вплив на організм дітей та підлітків.

РОЗДІЛ 1.Характеристика основних деформацій скелету,причини виникнення

У процесі росту організму з різних несприятливих причин можуть виникати деформації хребта, ніг, стопи. Вони поділяються на вродженні і набуті. Останні можуть бути наслідком травм,інфекцій, уражень нервової системи,хвороб обміну речовин, порушень статики на фоні гіподинамії. Нерідко деформації виникають внаслідок поєднання декількох чинників.

1.1 Анатомо - фізіологічні особливості хребта

Основним функціональним стержнем тулуба є хребет, що виконує рухову, опорну і ресорну функції. Крім того, свого роду ресорами є і міжхребцеві диски, що грають роль буферів при навантаженні на осі, при нахилах і поворотах. Ресорна функція хребта здійснюється також за рахунок фізіологічних вигинів. До 6-7 років визначається тип постави і сформовані всі чотири вигини - шийний і поперековий лордози, а також грудний і крижово-куприковий кіфози. Основною віковою особливістю анатомії кісткової частини хребетного стовпа є триваючий до 15-16 років процес оссификации хрящових елементів хребців[16,25].

До моменту народження дитини кісткова тканина сформована тільки в центральній частині тіл хребців, висота якої становить не набагато більше половини вертикального їхнього розміру. Задні відділи хребців осифіковані більшою мірою, хрящова тканина зберігається в центральній частині дуг ,у місці з'єднання дуг з тілом хребця і у верхівок суглобних і поперечних відростків. Хрящовою тканиною утворений і зуб СII.

Силові лінії, що представляють собою скупчення зближених, однаково орієнтованих, могутніших кісткових пластинок, відсутні. Силові лінії формуються по напрямках стисків і розтягнень, випробовуваних в тій або іншій ділянці кістки під впливом статичних і динамічних навантажень і натягу сухожиль м'язів у місцях їхніх прикріплень, збільшуючи міцність найбільш навантажуваних ділянок кістки. Недиференційована кісткова структура, характерна для тіл і дуг хребців дітей першого років життя, має меншу механічну опірність.

Осифікація хрящових моделей тіл хребців завершується тільки до 8-літнього віку. Темпи протікання цього процесу убувають у краніальному і каудальному напрямках від III грудного хребця. Іншими словами, раніше всього закінчується осифікація тіл хребців верхньо - грудного відділу, трохи пізніше - середньо-грудного і шийного, потім нижньо - грудного, і останніми повністю осифікуются хрящові моделі тіл поперекових і крижових хребців. Розрізняються між собою і темпи осифікації різних відділів тіла того самого хребця - у грудному відділі хребта осифікація передніх відділів тіл хребців, що розташовуються в області вершини фізіологічного кіфозу, трохи відстає за часом від осифікації задніх їхніх відділів, у поперековому відділі спостерігаються зворотні співвідношення, тобто більш повільними темпами осифікуются задні відділи тіл хребців. Розходження в темпах осифікації передніх і задніх відділів тіл грудних і поперекових хребців спостерігається від часу повного оформлення фізіологічної кривизни хребта до завершення третьої фази осифікації хрящового лімбуса.

Проміжок між правою і лівою половинками дуг хребців замінюється кістковою тканиною до 3-літнього віку, між дугами і тілами - до 4-6 рокам. Виключення із цього правила представляють II шийний хребець, окостеніння дужки якого закінчується тільки до 4-6-літньому віку а також нижньо - поперекові і крижові хребці, де хрящова тканина в області розташування опори остистого відростка може зберігатися в нормі до 11- 12 років.

До числа відмінних рис анатомічної будови хребців у дітей відноситься також варіація в широких вікових межах і збереження в їхніх тілах центральних живильних артерій, розташованих у чітко виражених каналах, які починаються від вентральної поверхні і тривають іноді до задньої третини сагітального розміру тіл хребців. По мірі росту дитини канали поступово облітеруются від центра до периферії.

Віковою особливістю, характерної тільки для одного шийного відділу хребта, є більше горизонтальне, чим у дорослих людей, розташування суглобних відростків п'яти нижніх шийних хребців [1,3].

Тіла хребців міцно з'єднані між собою волокнистою хрящовою тканиною диска. Усередині кожний диск має драглисте ядро. Диски пружні, еластичні, зм'якшують поштовхи і струси при ходьбі, бігу, стрибках; зсув драглистого ядра забезпечує невеликі рухи між хребцями, руху навколо вертикальної осі. У процесі росту організму міжхребцеві диски поступово змінюють пружність і ущільнюються. У дітей відносна висота міжхребцевих хрящів і, отже, відносна довжина хребта більше, ніж у дорослих. Цікаво, що довжина хребта коливається навіть протягом доби. Під впливом маси тіла міжхребцеві хрящі стискуються, і до вечора людина стає нижче на 1-3 см.

Між дугами хребців розташовуються міцні зв'язки з еластичних волокон, так названі жовті зв'язки. При рухах хребетного стовпа, особливо при згинанні, ці зв'язки розтягуються і напружуються.

По передній і передньобоковій поверхнях тіл хребців і міжхребцевих дисків розташовується передня поздовжня зв'язка, позаду тіла хребців покриті задніми поздовжніми зв'язками, що становить передню стінку хребетного каналу. Уздовж остистих відростків проходять міжостисті і надостисті зв'язки. Таким чином, стійкість хребта забезпечується потужним зв'язковим апаратом [1,25].

Дитячому хребту властива більша варіабельність і мінливість, пов'язана з ростом. Відомо, що дитячому хребту властива висока мобільність, що до підліткового віку і у дорослих поступово зменшується, а до старечого періоду значно втрачається [25].

Найбільша нестійкість хребта спостерігається у віці 11 -15 років. У цей період так названого «третього витягування». Цей період ще має назву «пубертатний стрибок»,тому що швидко йде енергійний ріст тіла в довжину (інтенсивне зростання кісток, посилене окостеніння хребців), а розвиток м'язової системи трохи запізнюється. На ріст хребта в довжину позитивний вплив мають фізичні навантаження, різні рухи тіла і особливо раціональні фізичні вправи.

У юнацькому віці, хоча процеси окостеніння скелету усе ще не закінчені, але кістки стають більше міцними, хребет стає більше стійким до фізичного навантаження, збільшується м'язова сила, ріст тіла превалює завширшки, збільшується маса тіла, закінчується формування постави.

Порушення постави,що виникають в дитячому віці (сколіози,кіфози) також мають свою динаміку пов'язану з ростом. Різні види порушень постави не є чисто естетичним питанням, тому що надалі це приводить до розвитку остеохондрозів, дискогенних радикулітів і інших захворювань хребта в дорослих [1,3,4]. Неправильне звичне положення тіла разом з несприятливими умовами зовнішнього середовища може прискорити, особливо в процесі росту організму, розвиток деформації. Виходячи з фізіологічних закономірностей, постава дитини є динамічним стереотипом, комплексом вироблених і взаємозалежних умовних рефлексів у певнім зовнішнім середовищі. Тому постава дитини може змінитися, незважаючи на відносну стабільність анатомічних факторів. Вона може покращитися в процесі спеціальних фізкультурних занять і погіршитися при хронічних захворюваннях, гіподинамії .

Дослідники прийшли до висновку, що найбільша активність проявляється при стоянні в м'язах нижніх кінцівок, діафрагми таза і спини, а найменша - у м'язах живота. При ходьбі починає збільшуватися активність м'язів спини і живота, а також середніх сідничних м'язів, При порушеннях постави всі перераховані вище м'язи вступають у м'язовий дисбаланс. У дітей з порушеннями постави і сколіозами змінюється послідовність включення в роботу м'язів агоністів, антагоністів, синергістів, що приводить до неоптимального рухового стереотипу [1,3,25].

1.2 Класифікація деформацій хребта

Деформація хребта це основний прояв вертебрального синдрому, що полягає в зміні його форми і відхиленні від основної середньо - фізіологічної осі або окремих його сегментів, або всього хребетного стовпа. Причому, цей синдром може мати як первинну, так і вторинну роль.

Виділяють наступні види деформацій:

Сколіоз - це складна двоплоскістна деформація хребта, що проявляється не тільки скривленням у фронтальній площині, але і ротаційно-торсійним компонентом, вираженим в «скручуванні» хребців і поворотом хребта навколо своєї осі.

Кіфоз і лордоз - деформація в сагітальній площини. Розходження між цими видами полягає в напрямку вершини кривизни. При кіфозі вона має дорсальний напрямок, а при лордозі - вентральний.

Ротація і торсія - деформації в горизонтальній площині. Причиною торсіонної деформації, на відміну від ротації, обов'язково будуть структурні зміни з боку хребта.

У клінічній практиці зазначені види деформацій, як правило, сполучаються. Для того, щоб топографічно правильно і зрозуміло характеризувати деформацію хребта, доцільно визначати напрямок вершини скривлення (правобічну або лівосторонню) і локалізацію верхніх (апікальних) хребців. По розташуванню апікального хребця виділяються крайньовертебральні деформації (вершина на рівні першого і другого шийних хребців,); шийні (вершина на рівні 3-6 шийних хребців); шийно-грудні (вершина на рівні від 6 шийного до 1 грудного); грудні (на рівні від1до12 грудних хребців); грудо - поперекові (12-й грудний,перший поперековий); поперекові (2-4поперекові хребці) і попереково-крижові (від 4 поперекового до 1 куприкового хребця).

хребет постава сколіотичний хвороба діти

1.3 Характеристика порушень постави

У нормі хребет має чотири фізіологічні вигини.

Два з них - шийний та поперековий спрямовані опуклістю вперед (лордоз), а грудний і куприковий - назад (кіфоз). Ці фізіологічні вигини формуються в процесі росту і розвитку дитини,у новонародженого хребет практично прямий. Шийний лордоз виникає, коли дитина піднімає голову і як правило формується в 6-7 тижнів;грудний кіфоз формується під час набуття положення сидячи (до 6-7 місяців) ; поперековий лордоз з'являється в процесі оволодіння навичками стояння і ходьби в 9-12 місяців. Останнім формується куприковий кіфоз (після 12 місяців). Виразність фізіологічних вигинів залежить від кута нахилу таза, з яким хребет нерухомо зчленований. Тому при збільшенні кута нахилу таза кривизна вигинів теж збільшується,а при зменшенні - вигини хребта сплощуються. Завдяки цим кривинам і амортизаційним властивостям міжхребцевих хрящів забезпечується ресорні функції і рухливість хребта. Його стійкість у вертикальному положенні зумовлюється напруженням оточуючих м'язів , їх безперервною узгодженою роботою. У випадку перевантаження одних і тих самих м'язових груп і їх стомлення порушується рівномірна тяга м'язів,що може призвести до зміни величини лордозу або кіфозу, бокового викривлення хребта. При частому повторенні цих станів вони фіксуються, що викликає порушення постави і тягне за собою перерозподіл м'язового тонусу,ослаблення м'язів, зниження ресорної функції хребта, зміни в діяльності головних систем організму.

1.3.1 Структурні особливості правильної постави

Постава -- це звична поза невимушено стоячої людини. Формування тієї або іншої постави відбувається під впливом багатьох умов: характеру будови і ступеню розвитку кісткової системи, зв'язково-суглобного і нервово-м'язового апарата, особливостей умов праці і побуту, порушення діяльності і будови організму, що обумовлено деякими хворобами, особливо перенесеними в ранньому дитинстві. Всі ці моменти можуть бути як безпосередніми причинами, так і факторами, що привертають, утворення тих або інших відхилень у будові організму і характері всієї рухової діяльності.

При правильній поставі створюються оптимальні умови для нормального функціонування окремих систем і всього організму, і при цьому утримання тіла у вертикальному положенні відбувається з найменшою витратою енергії

Постава визначається, по-перше, положенням голови, формою хребетного стовпа і грудної клітки, кутом нахилу таза, станом плечового пояса, верхніх і нижніх кінцівок; по-друге, роботою м'язів, що беруть участь у збереженні рівноваги тіла. Правильне положення тіла є наслідком рівномірної м'язової тяги і загального тонусу м'язів плечового пояса, шиї, спини, таза і задньої поверхні стегон.

Найбільшу роль у зміні постави відіграють хребет і таз. Мають значення ріст, маса, пропорційність окремих розмірів тіла, ступінь розвитку мускулатури і підшкірного жирового шару і ін.

З фізіологічної точки зору постава розглядається як динамічний стереотип, що здобувається протягом індивідуального життя, у процесі виховання. Постава формується по механізму утворення тимчасових зв'язків і шляхом тривалих і частих повторень приводить до утворення умовних рефлексів, що забезпечують утримання тіла у стані спокою і у русі. Положення голови викликає рефлекси пози, які створюються тонічними рефлексами спинного, довгастого мозку і мозочка.

З багатьох статичних положень положення стоячи є найбільш звичним, до якого людина пристосувалася протягом століть, і виробилися рефлекси, що регулюють розподіл тонусу м'язів, нормальне функціонування систем організму [1,25].

Вважається, що стан постави в дітей - це показник, що відбиває якість загального розвитку дітей, їхній функціональний статус, а також рівень загального здоров'я. У той же час причин росту патології опорно-рухового апарата в дітей безліч: погана екологія, незбалансоване харчування, зниження рухової активності, інформаційні і нейропсихічні перевантаження. Під впливом екологічно несприятливих умов навколишнього середовища змінюється мінеральний склад кісток, знижується їхня міцність. Так, наприклад, у великих містах кальцій і фосфор заміщаються свинцем, стронцієм, молібденом, радіоактивним йодом, а в сільськогосподарських районах - вісмутом, що міститься в гербіцидах. Все це є однією із причин захворювань і зміни характеру травм опорно-рухового апарата. В дітей, так само як і в дорослих, в останні роки всі частіше відзначаються ознаки м'язового дисбалансу, коли одні групи м'язів перебувають у стані спазму, а інші занадто розслаблені, що може приводити до втоми м'язів, м'язовим болям, порушенню постави. Ріст кісток скелету визначається функцією навколишніх м'язів і відбувається при оптимальному рівні фізичних навантажень. Надлишкові або недостатні навантаження гальмують ріст кісток, викликають їхні різні захворювання і деформації [25].

1.3.2 Характеристика дефектів постави в сагітальній площині

У сагітальній площини існують наступні типи патологічних постав: кругла спина, плоска спина, кругло-ввігнута і плоско-ввігнута спина [2,30].

Кругла спина характеризується зменшенням вигинів шийного і особливо поперекового, і збільшенням фізіологічного вигину грудного відділу хребта. Характерні зовнішні ознаки: нахилена вперед голова, звисаючі плечі, крилоподібні лопатки, дугоподібна спина, випнутий живіт, сплощені сідниці, зменшений кут нахилу таза, злегка зігнуті в колінах ноги, іноді зігнуті в ліктях руки. При круглій спині зв'язки і м'язи спини розтягнуті. У патологічній фізіології встановлено, що тривале зведення кінців кожної тканини (м'язів, сухожиль, зв'язок і т.д.) викликає стійке їх вкорочення , так само як тривале розтягування веде до стійкого подовження. Укорочення ж грудних м'язів обмежує рухи в плечовому суглобі; так, діти із круглою спиною не можуть підняти руки вгору .

Розвитку круглої спини сприяє тривале сидіння в зігнутому положенні за непристосованою партою і столом. Саме тому в школах необхідно частіше переривати тривале сидіння учнів за партою і проводити фізкультурні хвилинки.

Зацепін Т. С. та інші автори описують круглу спину і кіфоз разом,не диференціюючи їх,виходячи з наявної між ними зовнішньої подібності,не беручі до уваги їх етіології. Тим часом етіологічно це різні нозологічні форми. Кіфоз - це викривлення хребта,що характеризується надмірним вигином назад,що виникає на ґрунті якого-небудь хворобливого процесу, тоді як кругла спина,є в більшості випадків результатом неправильної постави,шкідливих впливів навчальних або професійних занять,неправильної пози під час сну [3,16].

Розрізняють ряд морфологічних ознак, пов'язаних із круглою спиною (запала грудна клітка, дугоподібна спина, трохи звисаючий живіт), що викликають порушення діяльності внутрішніх органів. Розтягнуті зв'язки і м'язи спини внаслідок слабості не забезпечують максимальне розгинання хребта, що відбивається на глибині вдиху і зменшенні дихальної екскурсії грудної клітки. Укорочені черевні м'язи погано розтягуються і утрудняють екскурсію діафрагми, що знижує життєву ємність легенів і знижує коливання внутрішньочеревного тиску. Неповноцінна екскурсія грудної клітки і пов'язане із цим поверхневе дихання приводять до зменшення присмоктувальної сили грудної клітки і, отже, утрудняють роботу серця. Пов'язане із цим зниження окисних процесів відбивається на діяльності органів травлення. У зв'язку з несприятливим впливом круглої спини на функціональний стан внутрішніх органів необхідно якомога раніше почати боротьбу із цим дефектом постави, використовуючи для цієї мети як профілактичні засоби, так і систематичні вправи.

З інших дефектів постави в сагітальній площини найчастіше зустрічається кругло-ввігнута спина. Цей тип постави характеризується збільшенням фізіологічних вигинів у передньо - задньому напрямку. У верхній половині тулуба зміни майже ті ж, що і при круглій спині (сплощена грудна клітка, звисаючі і нахилені вперед плечі і т.д.); у нижній же половині відбуваються протилежні зміни.

Внаслідок збільшення кута нахилу таза різко збільшена поперекова кривизна, поперекова область сильно прогнута вперед, розтягнутий (відвислий живіт), що може служити причиною птозу (опущення органів черевної порожнини).

Деякі вчені (Абальмасова Е.А., Чаклин В.Д.) вважають, що цей дефект постави може виникнути через тривале перебування в положенні сидячи або лежачи («калачиком» у сні). При такім положенні м'язи задньої поверхні стегон і сідничні м'язи перебувають у стані розтягання, а м'язи передньої поверхні стегон коротшають. Положення ж таза в значній мірі залежить від рівномірної тяги цих м'язів, і при її порушенні нахил таза і, отже, поперекова кривизна хребта збільшуються, що і спостерігається при стоянні у вертикальному положенні. У зв'язку із цим правильна установка таза є ключем до виправлення деформації. Виправлення цього дефекту протікає більш успішно, ніж корекція круглої спини. Але, звичайно, насамперед необхідно усунути його причини[2].

Плоска спина характеризується зменшенням фізіологічних вигинів хребта і навіть іноді переміщенням їх. У нормі найбільш глибоке западання поперекового лордозу перебуває на рівні III поперекового хребця, а на рівні XII грудного хребця вже помітний перехід поперекового лордозу в грудний кіфоз із вершиною його на VI хребці.

При плоскій же спині нижня половина поперекового відділу хребта представляється плоскою, і тільки з III хребця починається невеликий лордоз, що простирається до VIII грудного хребця, звідки починається незначний кіфоз. Іноді замість поперекового лордозу спостерігається кіфоз, що може служити вказівкою на рахіт у ранньому віці. При плоскій спині фізіологічні вигини, особливо в поперековій області хребта, стерта і тому ресорна функція його знижена , що негативно позначається на стані спинного і головного мозку при бігу, стрибках і інших пересуваннях.

Основною першопричиною сплощення хребта є недостатній нахил таза. Грудна клітка у дітей з плоскостопістю також сплощена, вузька. М'яза спини ослаблені, лопатки найчастіше відстоять від хребта. Діти з такою поставою особливо схильні до бічних викривлень хребта [1,8,30].

У практичній роботі зустрічаються атипічні форми плоскої спини, а саме: лордозування в нижньо - грудному або середньо - грудному відділі.

Плоско - ввігнута спина є варіантом плоскої спини, зустрічається рідко. Цей вид постави має риси подібності із плоскою спиною, але в ряді випадків підсилюється крижово-поперековий лордоз. Таз сильно нахилений уперед і зміщений назад. Поперекова область значно утягнена, грудна ж і шийна частини представляються сплощеними. Зазначені патологічні зміни при плоско - ввігнутій спині створюють функціональну неповноцінність хребта.

1.3.3 Характеристика дефектів постави у фронтальній площині

Крім зазначених типів порушень постави в сагітальній площини, у цей час виділяють ще порушення постави у фронтальній площині Відрізняється від сколіозу тим, що це нестійке відхилення хребта (непостійна сколіотична дуга) і може бути виправлено самою дитиною шляхом напруги м'язів. Характерні ознаки: плечовий пояс нахилений уперед, одне надпліччя вище іншого, лопатка на стороні ввігнутості нижче, асиметрія трикутників талії, слабкий розвиток м'язів тулуба, працездатність знижена.

Рентгенологічне обстеження в таких людей не визначає ніяких торсіонних змін як у положенні стоячи, так і в положенні лежачи.

Порушень постави в тім або іншому ступені несприятливо відбиваються не тільки на діяльності сердцево - судинної, дихальної, нервової і іншої систем, але і впливають на психіку дітей, знижують життєвий тонус, активність, що в остаточному підсумку приводить до гіподинамії з усіма її негативними наслідками [2,29,33].

Так, Заікіною Г. Л. і Калініченко І.О. було проведено дослідження на виявлення наявності вегетативного супроводу фізичної діяльності школярів зі сколіотичною поставою.

Отримані данні свідчать про вірогідну перевагу симпатичної ланки вегетативної регуляції у учнів ОГ у порівнянні з представниками ГП (р<0,05), про що свідчать нижчі величини показника середньої довжини інтервалів RR послідовних цикл: серцевих скорочень (NN) [17].

Встановлені дані вказують на перевагу автономного контуру регуляції серцевого ритму у стані спокою учнів обох досліджуваних груп, крім того, переважання високочастотного компоненту (НF) у загальному спектрі підтверджує даний факт.

Інші статистичні показники стану спокою у учнів ОГ, зокрема високий показник індексу Баєвського, що відображає напруження серцево-судинної системи (ССС) у цілому (ІВ), вказує на пригнічення активності автономного контуру регуляції та наявність напруження регуляторних систем під впливом посилення симпатичної активності. Але остаточного переходу до центрального контуру регуляції серцевого ритму під час спокою у дітей з порушенням постави не відбувається.

Таким чином, аналіз показників стану вегетативної нервової системи дітей з порушенням постави у стані спокою свідчить про наявність незначного симпато - парасимпатичного дисбалансу, а також напруження автономного контуру регуляції серцевого ритму у школярів даної категорії.[17]

1.4 Характеристика сколіотичної хвороби

Сколіотична хвороба - це захворювання всього організму, що характеризується цілим комплексом морфологічних змін хребта, грудної клітки, таза, внутрішніх органів. Основний симптом - викривлення хребта у фронтальній площині і торсія (закріплена ротація) хребців. При сколіозі відзначається також цілий ряд функціональних змін.

У тому випадку, якщо в дитини в положенні стоячи на рентгенограмі є бічне викривлення хребта, а в положенні лежачи воно зникає, мова йде не про справжній сколіоз, а про функціональну зміну хребта,про що було сказано вище.

Справжній, структуральний, сколіоз завжди супроводжується структурними змінами хребців, міжхребцевих дисків, зв'язково-м'язового апарата хребта. Розвивається сколіоз лише в період росту скелету, і в основі його лежить асиметричний ріст хребців.

Сколіоз ділять на вроджений і придбаний. До вродженого відносять ті сколіози, які формуються внутрішньоутробно. Вони виникають у результаті глибоких розладів реґіонарної диференціровки хребта в ембріогенезі. Зсув сегментів у ранній період внутрішньоутробного життя, порушення процесів окостеніння або недорозвинення ядра тіла хребця приводять до аномалії розвитку хребців (дефекти дужок, розщеплення тіл хребців, синостоз ребер, клиноподібні хребці і напівхребці, додаткові ребра, порушення розвитку дисків з наступним синостозом тіл на їхньому рівні, пороки розвитку нервової трубки, люмбалізація, сакралізація). Сколіотична дуга формується в області аномалії розвитку хребців і ребер. Деформація хребта проявляється до моменту народження дитини. Викривлення локалізується переважно в шийно-грудному і грудному відділах хребта [30].

Залежно від виду відхилення дуги сколіози підрозділяють на прості і складні: прості мають один вигин, складні - 2 або 3 вигини, один із яких є первинною дугою, інші - вторинні, компенсаторні [3,35].

За ступенем важкості захворювання, виділяють 4 ступені сколіозів. Критерієм їх поділу є форма дуги сколіозу і кут відхилення її від вертикальної осі, ступінь скручування хребців. Відповідно до місця утворення первинної дуги поділяють сколіози на грудні, попереково-грудні та поперекові, а за напрямком -- лівосторонні і правосторонні.

При сколіозі І ступеня кут відхилення первинної дуги становить близько 10°. Хребет нагадує літеру С .Вольове напруження м'язів і розвантаження в горизонтальному положенні зменшують ці прояви.

Сколіоз II ступеня характеризується появою додаткової компенсаторної дуги викривлення, в результаті чого хребет набуває форми латинської букви S Кут відхилення основної дуги доходить до 30°. Виявляються скручування хребців, реберне випирання і м'язовий валик. Це супроводжується порушенням розташування внутрішніх органів та їх функцій. Горизонтальне положення і невелике витягнення не змінюють викривлення.

Сколіоз III ступеня характеризується наявністю не менше двох дуг. Кут відхилення основної дуги дорівнює 30-60°. Виявляється значне скручування хребців, деформація грудної клітки і утворення реберного горба, зміна кута нахилу таза. Це викликає подальше порушення розташування внутрішніх органів та їх функцій, подразнення корінців спинного мозку і появу симптомів радикуліту.

Сколіоз IV ступеня спотворює тулуб внаслідок важкої деформації грудної клітки і хребта. Спостерігається кіфосколіоз, що є результатом прогресуючого відхилення хребта як у бічному, так і у передньозадньому напрямку, подальшого скручування його по осі та утворення заднього і переднього горба. Кут відхилення хребта від вертикальної осі більше 60°. Виявляються значні порушення функцій органів грудної клітки і нервової системи.[3,24,32,35]

Найбільш важкою формою викривлення хребта є диспластичний сколіоз як результат дисплазії попереково-крижового відділу хребта (аномалії розвитку V поперекового і I крижового хребців, люмбалізація). Первинна дуга викривлення локалізується в попереково-крижовому відділі, має схильність до постійного прогресування. Компенсаторна дуга, що виникає в грудному відділі хребта, приводить, через різку торсію хребців ,до формування порожнього реберного горба, зниженню життєвої ємності легенів (ЖЕЛ) і порушенню функції зовнішнього дихання (ФЗД) [23,36].

У хворих з диспластичним сколіозом виявляється цілий ряд неврологічних симптомів, різні дефекти розвитку скелета і внутрішніх органів: розладу чутливості, частіше сегментарного характеру, енурез (нетримання сечі), асиметрія сухожильних рефлексів, дисплазія нижнього відрізка спинного мозку, вегетативно-судинні порушення (акроціаноз, гипергідроз), гіпотонія м'язів, порожниста стопа, високе склепіння тверде піднебіння, гідроцефальний баштовий череп, своєрідне викривлення пальців стоп.

У патогенезі ідіопатичного сколіозу основне значення надають порушенням обміну речовин, які проявляються різноманітними змінами сполучної тканини і, зокрема, зв'язкового апарата хребта.[21,22]

Основними синдромами при порушенні постави і сколіотичної хворобі у дітей являються: дисциркуляторний (порушення гемоциркуляції на рівні сколіотичної або кіфотичної дуги), дистрофічний (порушення нейротрофічних процесів у хребцях, зв'язково-суглобового апарату і м'язах, демінералізація, остеопороз тіл хребців, особливо на опуклій стороні дуги), міодистонічний (підвищення тонусу м'язів спини з боку ввігнутої частини сколіотичної дуги, зниження тонусу на протилежній стороні, зниження тонусу м'язів черевної стінки, можлива наявність контрактури поперекового м'яза), больовий, пов'язаний з міодистонією і, спостерігається при надлишковому навантаженні на м'язи спини, і синдромі деформації хребта.

При сколіозі окрім вище перерахованих синдромів можуть виникати такі анатомічні порушення як зсув ядра. Данні зміни утруднюють корекцію хребта. Внаслідок нерівномірного навантаження на ввігнутій стороні викривлення ріст хребців сповільнюється, а на опуклій стороні підсилюється. Порушується фізіологічна симетрія дужок. Хребці, особливо на вершині викривлення, здобувають клиноподібну форму, що служить анатомічною ознакою зсуву хребта убік і поступового прогресування викривлення. Вершина клина звичайно звернена в напрямку ввігнутості і уперед, а основа - убік дуги і назад. Остисті відростки хребців на вершині викривлення відхиляються в опуклу сторону, а поперечні - на цій стороні повертаються назад.[34]

Одночасно відбувається торсія (скручування) хребців. И. А. Мовшович (1964) виділяє два її елементи: типову деформацію хребців внаслідок асиметричного росту окремих його частин і поворот одного деформованого хребця щодо іншого в сполученні з поворотом всієї дуги викривлення в опуклу сторону. На думку В. Д. Чаклина (1971), торсія і порушення росту тіл хребців є основою прогресуючої форми сколіозу [2,30]. У процесі торсії передні поздовжні зв'язки хребта, фіксовані до тіл хребців, зміщаються разом з останніми, частково розволокнюючись. Міжостисті зв'язки розтягнуті там, де остисті відростки розходяться, і здавлені в тих відділах хребта, де відповідні відростки зближені.

У грудному відділі хребта деформації піддаються в першу чергу тіла, а в поперековому - задні елементи хребців. У формуванні сколіозу в грудному відділі головну роль відіграє перший елемент торсії (деформація хребця), а основним у формуванні поперекового сколіозу є другий елемент торсії - міжхребцевий зсув тіл хребців.

Торсія хребта і ротація грудної клітки відбуваються в протилежному напрямку. При наявності великого ступеня торсії і кіфозу утвориться гострий, а при незначної торсії і кіфозі - пологий реберний горб.

Дегенеративним і дистрофічним змінам піддаються також м'язи хребта. Вони більше виражені з опуклої сторони. Відзначається асиметрія тонусу м'язів з увігнутої і опуклої сторін викривлення. Електрична активність м'язів спини на ввігнутій стороні викривлення знижена в порівнянні з опуклою. У ряді випадків при сколіозі є порушення периферичної рухової іннервації м'язів хребта, що проявляється у вигляді дегенерації закінчень рухових нервів у глибоких м'язах опуклої сторони дуги викривлення хребта.

Структурні зміни хребта і грудної клітки ведуть до змін бронхо - легеневої системи, серця і великих судин (аорти, легеневої артерії).

Легеня на опуклій стороні викривлення хребта зменшується в обсязі в порівнянні з увігнутою стороною. Екскурсія грудної клітки знижується, особливо на ввігнутій стороні, що створює умови для нерівномірної вентиляції легенях. Цьому сприяє також наявність ділянок ателектазу і емфіземи в легенів як на опуклої, так і на ввігнутої сторонах грудної клітки. Безсумнівно одне, що зміни структури хребта і грудної клітки у хворих сколіозом приводять до зміни легенів і функціональних розладів зовнішнього дихання.

Причиною порушення вентиляції легенів у хворих сколіозом поряд з анатомічними змінами грудної клітки, її тугорухомістю варто вважати деформацію бронхіального дерева (сплющування, укорочення, деформація бронхів).

Деформація грудної клітки і умови зміни газообміну при сколіозі приводять до порушень із боку органів кровообігу і до поступового розвитку легеневого серця. Ці зміни з'являються і наростають поступово. Виразність їх залежить від тяжкості сколіозу, давнини його і ефективності проведеного лікування [20,30].

Виникнення вроджених сколіозів пов'язують із різними інфекціями, інтоксикаціями, хронічними отруєннями, що діють у перші тижні вагітності в період закладки органів і систем органів організму майбутньої дитини Мають значення і спадкові фактори.

Було проведено дослідження вченими Енікєєвим А.Р. і Ахмадеєвой Е.Н. на виявлення ролі факторів ризику в виникненні і прогресуванні сколіозу. Під спостереженням перебували 345 дітей і підлітків у віці 5-17 років із сколіозом, з них в 210 60,9% мав місце сколіоз III-IV ступеня, в 135 89,1% - сколіоз I-II ступеня [13] .

Ними було встановлено, що 71,6% батьків дітей із сколіозами працювали в умовах, шкідливих для здоров'я (нафтопродукти, ядохімікати і ін.), В 71,3% батьків були шкідливі звички (паління, зловживання алкоголем), 32,2% дітей із сколіозами проживали в неповній родині. У контрольній групі зазначені фактори ризику (22,6%), 40,1% і 13,9% відповідно) зустрічалися вірогідно рідше (р<0,001; р<0,01; р<0,05), чим серед дітей із сколіозами. Професійні шкідливості і шкідливі звички батьків дітей із сколіозами III-IV ступеня (88,1% і 80,9%) спостерігалися вірогідно частіше (р<0,001; р<0,01), чим серед дітей зі сколіозом I-II ступеня (45,9% і 56,3%).[13].

Згідно результатів дослідження найбільш значимими факторами ризику розвитку сколіозу у дітей є професійні шкідливості і шкідливі звички батьків; обтяжена спадковість по малих аномаліях сполучнотканинної дисплазії серцево-судинної системи, захворюванням шлунково-кишкового тракту, нирок і сечовивідних шляхів, патології кісток і суглобів; перенесені захворювання: натальна травма шийного відділу хребта, недоношеність, внутрішньоутробна затримка розвитку, перенесений рахіт, що підтверджується вірогідно більше частою їхньою наявністю у хворих сколіозом у порівнянні з дітьми контрольної групи.

Ступінь прогресування сколіозу у дітей (додаток А) тісно корелює зі сполученням факторів ризику: нестабільність шийних хребців, перенесений рахіт, гіпермобільність суглобів, уроджена аномалія хребців, патологія нирок, шлунково-кишкового тракту, щитовидної залози (зоб), нейрогенна дисфункція сечового міхура, вік дитини до моменту початку деформації хребта (г_п=+0,63924) [5].

Є пряма залежність початку прогресування сколіозу від віку первинних клінічних проявів захворювань.

Чим раніше клінічно проявляється деформація хребта, тим більше часто і рано спостерігається початок швидкого прогресування сколіозу. (додаток Б)

Таким чином, у розвитку і прогресуванні сколіозу в дітей відіграє роль сполучення факторів ризику (перинатальна і постнатальна патологія, обтяжена спадковість по сполучнотканинним дисплазіям, соціальні фактори ризику, ранній строк початку деформації хребта, перенесений рахіт, часті інтеркуррентні захворювання, вік дитини в період початку деформації хребта) [3,7,13].

1.5 Характеристика плоскостопості

Плоскостопість - це деформація стопи, при якій відбувається сплощення (зниження) її поздовжнього своду. При цьому порушується не тільки форма стопи, але і відбувається порушення ресорної функції стопи [15]. В процесі еволюції стопа набула форми, яка дозволяє рівномірно розподілити вагу тіла. Здорова стопа зменшує ударну хвилю, що отримує наше тіло під час ходи або бігу на 80% [12].

У випадку розвитку плоскостопості порушується саме ресорна - захисна для організму - дія стопи. Як наслідок цього, розвиваються порушення суглобів нижніх кінцівок, за рахунок яких організм намагається компенсувати відсутню ресорну дію стопи. Із часом відбуваються порушення в хрящових і кісткових клітинах, що утворюють складні структури хребта, а надалі починаються хворобливі процеси в клітинах спинного мозку і периферичних нервів, що відходять від нього, розвивається остеохондроз.

В нормі стопа дитини має 3 точки опори - п'ятковий бугор, головку першої плесневої кістки та п'ятої плесневої кістки. Виділяють два повздовжніх і одне поперечне склепіння стопи [10,12]. Звичайно при нормальному розвитку з 3-4 років і до семирічного віку в дитини відбувається природне формування нормальної аркової форми кісток стопи. Але якщо цей процес порушується, то порушується форма стопи, у тому числі може розвитися плоскостопість.

Нерідко на формування плоскостопості впливає форма нижніх кінцівок. Так ,під час зовнішнього огляду можна виділити такі форми: нормальна, «Х» - подібна, «О» - подібна.

Ноги вважаються нормальними, якщо у в.п. - основна стійка (о.с.) відбувається стулення стегон, колін, гомілок і п'ят з невеликим просвітом нижче колінних суглобів і над внутрішньою кісточкою. Вісь стегна і гомілки у фронтальній площині знаходяться на одній вертикальній прямій, нахиленій всередину. Як правило така форма нижніх кінцівок не призводить до виникнення плоскостопості.[10,12,19]

При ,,Х" - подібній формі ніг у в.п. - о.с. коліна сходяться, а п'яти нарізно. Відбувається вальгусна деформація нижніх кінцівок і стоп. Вісь стегна і гомілки у фронтальній площині утворюють тупі кути - відкриті назовні. При такій деформації нижніх кінцівок опорою є внутрішній край стопи, тому на подовжнє склепіння відбувається підвищене навантаження.

При „О" - подібній формі ніг у в.п. - о.с. - п'яти сходяться, а коліна нарізно. Вісь стегна і гомілки у фронтальній площині утворюють тупі кути - відкриті всередину. Відбувається варусна деформація нижніх кінцівок і стоп, при якій опорою є зовнішній край стопи, на який відбувається підвищене навантаження. Тому причиною виникнення плоскостопості при даних формах є збільшення навантаження на повздовжнє чи поперечне склепіння.

У сагітальній площині вісь стегна і гомілки можуть складати кути, які відкриті вперед (це надмірне розгинання нижніх кінцівок у колінних суглобах) або кути відкриті назад (це зігнуті ноги в колінних суглобах).

У дітей плоскостопість часто не приводить до функціональних порушень і тому вчасно не діагностується. Однак до ранніх ознак плоскостопості в дітей можна віднести ходу на зовнішніх краях стопи або носками усередину, відхилення великого пальця стопи при стоянні і ходьбі, неможливість присісти навпочіпки, загальна слабкість, гіпотонія, надлишкові рухи в суглобах. У юнацькому віці плоскостопість може виявитися значними морфологічними і функціональними змінами і тісно пов'язана з періодом захворювання [12,19].

Приблизно 3% дітей отримують плоскостопість у спадковість. В багатьох вона розвивається внаслідок захворювань: рахіт, поліомієліт, внутрішньоутробна недорозвиненість сполучної тканини, скелету. Данилов О.А. та Шульга О.В вважають ,що до основних факторів ризику відносяться: надлишкова вага, незручне взуття, довготривалий контакт стопи з твердими поверхнями (асфальт, бетон) [12]. Окрім перерахованих факторів, також виділяють такі причини плоскостопості як:дія подвійного біомеханічного навантаження на ноги людини і дія поштовхових прискорень при ходьбі по твердих покриттях сучасних вулиць, 2) слабкість м'язів стопи і гомілки через малу фізичну активність і низьку тренованість, 3) спадкові (у тому числі на різних рівнях порушуючих регуляцію нормального формування сводів стопи), 4) фактор погіршення екології [15].

Початкова, предклінічна стадія плоскостопості або функціональна недостатність стоп проявляє себе вираженою стомлюваністю м'язів гомілки і стоп, особливо в положенні стоячи, трофічними розладами в стопі, у вигляді надлишкової пітливості, мозолів, тріщин. Стопи стають пастозними, з'являється набряклість в області латеральної щиколотки. Характерні зони патологічної болючості в області центра своду стопи і по внутрішньому краю п'яти, у центральній частині тилу стопи між човноподібною і таранною кістками, під внутрішньою і зовнішньою щиколотками, між голівками предплюсневих кісток. Надалі виникає дискоординована діяльність мускулатури попереку, гомілки, стоп у вигляді хронічного перевантаження м'язів гомілки, зміні біомеханіки колінного і тазостегнового суглобів, перенапруга широкої фасції стегна (одна із причин парастетичної мералгії або хвороби Рота), компенсаторне посилення лордозу в попереку. Через збільшення площі опори і зменшення амортизуючої функції стопи зростає сила ударної хвилі (поштовхові прискорення), що проходить по кісткам скелету і впливає на головний мозок. Наслідком цього є хронічний,що погано піддається лікуванню, головний біль. Функцію амортизування на себе приймає хребет, створюючи спіралеподібну пружину у вигляді передньо - задніх і бічних викривлень. Формуються сколіоз або кіфосколіоз

Хода стає незграбною, при якій перевалюються з ноги на ногу, із сильно розведеними носками в сторони. Вагове навантаження розподіляється нерівномірно і доводиться, в основному, на внутрішню частину стопи. Тому згодом зовнішня сторона п'яти начебто піднімає наверх (пронується). Виникає деформація стоп.

Таким чином, залежно від виразності клінічних проявів можна розділити плоскостопість на наступні ступені.

I ступінь плоскостопості. Симптоми обмежені областю стопи. Виникають після фізичних навантажень і до другої половини дня. Хода стає менш пластичною. Деформації стопи немає.

II ступінь плоскостопості. Симптоми поширюються на область щиколоток і гомілки. Початкові ознаки деформації стопи. У дітей з плоскостопістю II ступеня біль виникає не тільки в стопах, а й розповсюджується на гомілки. Вона більш інтенсивна і часта. М'язи стопи в значній мірі втрачають еластичність, а хода - плавність.

III ступінь плоскостопості. Патологічні зміни зачіпають колінні і тазостегнові суглоби, з'являється головний біль, компенсаторний сколіоз. Біль відчувається постійно в стопах, гомілках і колінних суглобах, а також в поперечному відділі хребта внаслідок гіперлордозу. Різко виражена деформація стопи[10,12].

1.5.1 Класифікація плоскостопості

В спеціальній літературі виділяють плоскостопість набуту та вроджену. Остання вада зустрічається рідко та комбінується з іншою патологією і є наслідком первинних внутрішньоутробних вад розвитку тканин ембріона (ригідна стопа - виникає в результаті вроджених синостозів, синхондрозів, синдесмозів). Набута плоскостопість, в залежності від етіологічних факторів, ділиться на: статичну, рахітичну, паралітичну та травматичну. Патогенез рахітичної плоскостопості виникає внаслідок рахіту, при якому кістки легко деформуються під дією навантаження. Травматична плоскостопість є результатом неправильного зростання переломів щиколоток, кісток предплесни та плесни, пошкодження м'язово-зв'язкового апарату стопи. Паралітична плоскостопість - результат параліча м'язів нижніх кінцівок, викликаних поліомієлітом. Статична плоскостопість - найбільш розповсюджений вид, причини якой прослідковуються в порушенні пружних елементів стопи, м'язовому дисбалансі .

Враховуючи механогенез виникнення патології, плоску стопу доцільно ділити на ідіопатичну та патологічну. Патологічна плоска стопа може бути гнучкою та ригідною (А.П.Лябах) .

Ідіопатична (симптоматична) плоска стопа. Це стан, коли зменшення висоти поздовжнього склепіння має місце під час навантаження, але дослідження стопи без навантаження не виявляє будь-яких патологічних змін. Основним чинником ідіопатичної плоскої стопи є сколіоз, деформації проксимального кінця стегнової кістки, патологічна торсія кісток гомілки.

Гнучка плоска стопа. Виділяють асимптоматичну та симптоматичну.

Асимптоматична гнучка плоска стопа характерна для дітей раннього віку (з 3-річного віку). Дана форма патології не супроводжується больовими синдромами.

Симптоматична гнучка плоска стопа. Пацієнт скаржиться на болі у склепінні, стопі та гомілці, які посилюються під час навантаження..

Ригідна плоска стопа. Це болюча плановальгусна деформація, що супроводжується спазмом короткого малогомілкового м'яза. Вона ділиться на вроджену (кісткові, хрящові, фіброзні міжтарзальні зрощення) та набуту (туберкульоз тарзальних суглобів, ревматоїдний артрит).

На основі співставлення клініко-рентгенологічних даних виділяють іншу класифікацію (Циркунова Н.А.).

1. Зменшення склепіння стопи внаслідок уповільненого його формування. Без функціональних порушень, що не є патологією, але містить в собі потенційну небезпеку переходу в неї. Спостерігається найчастіше у дітей дошкільного віку.

2. Статична недостатність склепоутримуючого апарату, яка ускладнює або обмежує опорну функцію стопи (втома, біль), при наявності добре сформованих склепінь.

3. Статична плоскостопість - деформація стопи внаслідок зменшення вже сформованих склепінь при декомпенсації м'язово-зв'язкового апарату.[12]

Таким чином,як показує аналіз спеціальної літератури,в наш час відома безліч класифікацій деформації стопи,кожна з яких оцінює порушення в залежності від наявності тих чи інших специфічних симптомів чи порушень.

РОЗДІЛ 2. Методи профілактики основних деформацій скелету у дітей та підлітків

2.1 Методи профілактика деформацій хребта

На ріст, розвиток, зміцнення здоров'я і формування постави впливають умови навколишнього середовища, тобто умови, у яких розвивається дитина. Так, варто уникати тривалого носіння дітей на руках (особливо увесь час на одній і тій же руці). Шкоду приносить раннє саджання дитини, передчасне навчання ходьбі і т.д. Навпаки, раннє стимулювання до повзання з положення лежачи на животі - досить корисний спосіб зміцнення м'язів шиї і спини [29]. Так, дитину необхідно вкладати на живіт на 10 -14-й день після народження, стимулювати повзання [30].

Чим старше дитина, тим більше значення для формування постави здобувають звичні пози при заняттях з іграшками і робоче місце при читанні і письмі як у домашніх умовах, так і дитячому садку і у школі. Несприятливі фактори найбільш сильно впливають на дітей у період їхнього бурхливого росту, в 6-7 років і в 12-15 років; особливо різко це спостерігається в дітей ослаблених, з погано розвинутою мускулатурою. До числа несприятливих факторів варто віднести шкідливі звички, що виникають ще в раннім дитинстві, а також придбані в шкільному віці, різні положення тіла при заняттях та ін.

Негативний вплив на формування постави має неправильне положення під час сну. З гігієнічної точки зору спати треба на правому боці (звичайно, не калачиком). Таке положення забезпечує кращий відпочинок м'язам, що перебувають у напіврозслабленому стані, що не досягається, якщо спати на спині або животі. Сон на лівому боці утрудняє діяльність серця.

Постіль не повинна бути надмірно м'якою, а подушка високою. Довжина ліжка повинна бути більше росту дитини на 20-25 см, щоб можна було спати з витягнутими ногами. Правильна поза під час сну забезпечує пряме симетричне положення тулуба. Для дітей із викривленням хребта матрац (волосяний , трав'яний або ватяний) кладеться на щит з дощок або фанери. Перини, м'які подушки, пуховики підкладати замість твердого матраца не рекомендується.

Суттєву профілактичну роль, відіграє дотримання спеціального режиму, що має сприятливий вплив на статику дитини. Необхідно стежити за правильним розвитком у дитини статико-динамічних функцій починаючи з молодшого ясельного віку: виховувати навички стояння і ходьби, зіставляючи строки навчання із загальним фізичним розвитком, і руховими можливостями дитини. Для попередження порушень постави в дітей молодшого віку має значення, крім раціональних меблів, досить просторий одяг і правильне положення тіла. Починаючи з дошкільного віку, особливо великого значення набуває вироблення в дитини правильного положення тіла при стоянні і сидінні. При цьому досить важливо вчасно усунути ряд порочних, положень і поз, частина на які обумовлена звичкою неправильно триматися (наприклад, звичка стояти з напівзігнутою ногою, сидіти із зігнутим корпусом і розслабленими м'язами спини при навчальних заняттях), частина ж пов'язана з порушенням правил шкільної гігієни (наприклад, відсутністю відповідності між висотою стола і стільця) [14,23].

Особливо порушує поставу неправильна поза при письмі і читанні. Під час занять за столом або партою треба сидіти так, щоб мати опору для ніг, спини і рук при симетричному положенні голови, плечового пояса, тулуба, рук і ніг . Висота стола повинна бути на 2-3 см вище ліктя опущеної руки школяра. Якщо ноги не дістають до підлоги, то варто підставляти стільчик, щоб ноги в тазостегнових і колінних суглобах були зігнуті під прямим кутом. Сідати на стілець потрібно так, щоб прилягати до спинки стільця: відстань між грудьми і столом 1,5--2 см. (ребром проходить долоня), голова ненабагато нахилена уперед (правильне положення голови гарно впливає на тонус м'язів спини), відстань від очей до стола 30 см. При письмі зошит треба класти під кутом 30° (кут, відкритий вправо, утвориться краєм стола і нижнім краєм зошита). При читанні передпліччя повинні лежати симетрично на столі, книгу треба тримати в нахиленому положенні [14,23.29].