Комплексна фізична реабілітація при порушеннях постави

Характеристика і етапи формування нормальної постави; етіологія, патогенез, класифікація і клінічна характеристика її порушень. Фізіологічне обґрунтування лікувальної дії засобів фізичної реабілітації на організм дітей і підлітків при порушеннях постави.

Рубрика Медицина
Вид дипломная работа
Язык украинский
Дата добавления 25.05.2012
Размер файла 2,9 M

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

21

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

Глава 1. Клініко-фізіологічне обґрунтування лікувальної дії засобів фізичної реабілітації на організм дітей і підлітків при порушеннях постави

1.1 Загальна характеристика нормальної постави й етапів її формування

1.2 Загальна характеристика порушень постави

1.2.1 Етіологія та патогенез порушень постави

1.2.2 Класифікація та клінічна характеристика порушень постави

Глава 2. Сучасні підходи до фізичної реабілітації хворих при порушенням постави

2.1 Загальна характеристика засобів фізичної реабілітації при порушеннях постави

2.2 Лікувальна фізична культура у фізичній реабілітації дітей при порушеннях постави

2.2.1 Механізми лікувальної дії фізичних вправ при порушеннях постави

2.2.2 Мета, завдання, засоби, форми, методи і методики лікувальної фізичної культури при порушеннях постави

2.3 Лікувальний масаж при порушеннях постави

2.4 Фізіотерапія при порушеннях постави

Глава 3. Оцінка ефективності фізичної реабілітації при порушеннях постави

Висновки

Практичні рекомендації

Перелік використаної літератури

Додатки

ВСТУП

Актуальність проблеми. Одним з важливих показників здоров'я і розвитку дитини є постава. Поставою називають звичну позу невимушено стоячої людини, яку вона приймає без надмірного м'язового напруження. У випадках перевантаження одних і тих самих м'язових груп і їх стомлення порушується рівномірна тяга м'язів, що може призвести до зміни величини лордозу або кіфозу, бокового викривлення хребта. При частому повторенні цих станів вони фіксуються, що викликає порушення постави і тягне за собою перерозподіл м'язового тонусу, ослаблення м'язів, зниження ресорної функції хребта, зміни в діяльності головних систем організму. У дітей з порушеннями постави понижена життєва ємкість легенів, зменшена екскурсія грудної клітки і діафрагми, що несприятливо відбивається на діяльності серцево-судинної і дихальної систем. Порушенню нормальної діяльності органів черевної порожнини сприяє слабкість м'язів живота. Зниження ресорної функції хребта у дітей з плоскою спиною спричиняє постійні мікротравми головного мозку під час ходьби, бігу і інших рухів, що негативно позначається на вищій нервовій діяльності, супроводжується швидким настанням втоми, а нерідко і головними болями.

Відхилення від нормальної постави прийнято називати порушеннями, або дефектами постави. Порушення постави виявляється вже в у дітей раннього віку: у ясельному віці у 2,1%, в 4 роки у 15-17% дітей, в 7 років у кожної третьої дитини, в шкільному віці відсоток дітей з порушенням постави продовжує зростати і досягає 80-90% у віці 11-16 років, тобто у період посиленого росту кісток і статевого дозрівання [39,62].

Постава має нестійкий характер в період посиленого росту тіла дитини, що припадає на молодший шкільний вік. Це пов'язано з неодночасним розвитком кісткового, суглобово-зв'язкового апаратів і м'язової системи дитини. Кістки і м'язи збільшуються у довжині, а рефлекси статики ще не пристосувалися до цих змін. Створення загальноосвітніх шкіл нового типу веде до перевантажень дитячого організму через збільшення тривалості занять і об'єму навчального матеріалу. Сумарний об'єм знань, який отримують учні у сучасній українській школі набагато перевершує їх можливості його засвоєння, що веде до погіршення стану здоров'я дітей. Зокрема, це є причиною виникнення відхилень від нормальної постави. Вже через рік після початку навчання у школі кількість дітей з поганою поставою значно збільшується [64].

Лікування дефектів постави і деформації опорно-рухового апарату комплексне. Воно передбачає використання ЛФК разом з масажем, фізіотерапією, загартуванням, гігієнічними та оздоровчими заходами у режимі навчання, праці та відпочинку. Головним діючим чинником серед них є фізичні вправи. Необхідність їх застосування зумовлюється багатостороннім впливом на організм. Насамперед вони підвищують загальний тонус, активізують діяльність ЦНС, серцево-судинної, дихальної та інших систем організму, стимулюють обмінні процеси; забезпечують перерозподіл м'язового напруження, зміцнення м'язів, створення м'язового корсета. Систематичні заняття фізичними вправами тренують людину, сприяють виникненню і закріпленню нових умовних рефлексів, руйнують стереотип неправильного утримання тіла [40].

Мета роботи - розробити комплексну програму фізичної реабілітації для дітей з порушенням постави.

Завдання роботи:

1. Вивчити й проаналізувати спеціальну літературу по проблемі застосування засобів фізичної реабілітації при порушеннях постави.

2. Розкрити етіопатогенез та клініку порушення постави.

3. Обґрунтувати лікувальну дію ЛФК, лікувального масажу та фізіотерапії при порушеннях постави.

4. Скласти комплексну програму фізичної реабілітації для дітей при порушеннях постави.

5. Охарактеризувати метод оцінки ефективності фізичної реабілітації при порушеннях постави.

Новизна роботи: складена програма фізичної реабілітації з використанням комплексного підходу для хворих з порушенням постави, яка включає ЛФК, лікувальний масаж та фізіотерапію.

Практична і теоретична значимість. Представлені у роботі методики лікувальної гімнастики, лікувального масажу та фізіотерапії для хворих з порушенням постави можуть бути використані у лікувально-профілактичних установах, а також у навчальному процесі для підготовки фахівців з фізичної реабілітації з дисципліни «Фізична реабілітація у травматології та ортопедії».

Обсяг і структура роботи. Робота написана на 127 сторінках комп'ютерної версії і складається зі вступу, трьох глав, висновків, практичних рекомендацій, списку використаної літератури (64 джерел). У роботі представленні комплекси лікувальної гімнастики (5), малюнки (19), таблиці (12).

ГЛАВА 1. КЛІНІКО-ФІЗІОЛОГІЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ЛІКУВАЛЬНОЇ ДІЇ ЗАСОБІВ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ НА ОРГАНІЗМ ДІТЕЙ І ПІДЛІТКІВ ПРИ ПОРУШЕННЯХ ПОСТАВИ

1.1 Загальна характеристика нормальної постави й етапів її формування

Найважливішими завданнями фізичного виховання дітей є загальний їх розвиток, зміцнення здоров'я, формування необхідних рухових навичок правильної постави та запобігання різних деформацій хребта [41].

Але для того щоб запобігти різним деформаціям хребта чи сформувати правильну поставу, а може й виправити вже деформовану, насамперед треба знати яка ж насправді правильна постава й коли вона розпочинає формуватися і в який період життя треба звертати особливу увагу на поставу.

Отже поставою заведено називати звичну позу невимушено стоячої людини. Однак, це визначення занадто вузьке: людині перш за все властива певна трудова діяльність, пов'язана з різними рухами та положеннями тіла. Тому поняття постави слід значно розширити, визначаючи її як звичне положення нашого тіла під час покою та рухів [39,41,47].

Якщо людина вільно, без напруження тримає прямо голову та тулуб, а плечі, звичайно, опущені вниз та злегка відведені назад, причому, вона зберігає в основному це положення не тільки тоді, коли стоїть, але також під час ходьби, сидіння та праці, ми кажемо, що у такої людини правильна постава.

Як нормальна постава, так і патологічні її варіації визначаються не тільки морфологічними ознаками, але і функціональними факторами, які залежать від складної взаємодії нашого організму з оточуючим середовищем.

Таким чином, постава перш за все, функціональне поняття і її не можна розглядати як щось постійне, що не піддається змінам [45].

У різні періоди життя дітей під впливом оточуючого середовища (умови побуту, навчання), постава може змінюватись як у бік покращення так і в бік погіршення, тому різні порушення її, особливо на ранніх стадіях, можуть бути повністю виправлені (див. мал. 1.1).

Мал. 1.1 Ознаки нормальної постави

Нормальна постава характеризується шістьма головними ознаками: 1 - розташуванням остистих відростків хребців на одній вертикальній лінії; 2 - розташуванням надпліч, плечей на одному рівні; 3 - розташуванням кутів обох лопаток на одному рівні; 4 - рівних між собою трикутників талії, що утворюються боковою поверхнею тіла і вільно опущеними руками; 5 -- розташуванням сідничних складок на одному рівні; 6 - правильними вигинами хребта в сагітальній площині (глибина поперекового лордозу - до 5 см, шийного - до 2 см) [40].

До цих шести ознак можна ще додати:

- форму грудної клітини;

- пряме розташування голови (лоб і підборіддя знаходяться в одній площині, перпендикулярній до підлоги, а мочка вух розташовані на одному рівні);- практично горизонтальним розташуванням лінії ключиць;

- однаковою довжиною рук та ніг;

- симетричністю розташування тазу (гребені клубових кісток знаходяться на одному рівні; сідничні складки також розташовані на одному рівні);

– ноги в положенні стоячи помірно розігнуті в кульшових і колінних суглобах [44].

Із фізіологічної точки зору поставу необхідно розглядати як своєрідний навичок, тобто, певне сполучення умовних рефлексів, які забезпечують зберігання звичайного положення.

Постава формується у дітей в процесі росту їх організму у тісному зв'язку із розвитком рухових функцій. Зміни постави з роками відбуваються у зв'язку з удосконалюванням можливостей опорно-рухової функції дитини, яка керується ЦНС, закріплює та утримує тіло в положенні правильної постави.

Основну роль у формуванні правильної постави відіграє не абсолютна сила м'язів, а рівномірний їх розвиток та правильний розподіл м'язової тяги. Цікаво відмітити, що нерідко зустрічаються люди з дуже могутньою мускулатурою, молотобійці, борці, штангісти і т.д., але з поганою поставою через надмірний розвиток у них м'язів згиначів.

В той же час, у людей з порівняно слабкою мускулатурою, часто спостерігається добра постава, наприклад - у еквілібристів, яка пояснюється рівномірним розвитком у них всіх м'язових груп.

Основним кістковим стрижнем, на якому тримаються голова та тулуб, є хребет, тому постава залежить в значній мірі від його положення, яке визначається в основному натяганням м`язів та зв'язок, які оточують хребцевий стовп. Якщо м`язи тулубу розвинені рівномірно і тяга згиначів урівноважується тягою розгиначів, корпус і голова займають пряме, красиве положення [52].

Симетричне, гармонічне влаштування тіла людини задовольняє важливі біохімічні умови, при яких чисельні сегменти хребта, тазу та суглобів людини побудовані так, що кожний сегмент є міцним фізіологічним опором для вище лежачого відділу, що знаходиться вище.

Ортоградне положення людини під впливом нервово-м'язового та зв'язкового апарату формує фізіологічні згини хребта, установлює його під визначеним кутом до тазу (нормальний кут тазу від 35 до 55 градусів), завдяки чому створюється найбільш сприятливі механічні умови для опори тулубу, правильної постави та функції нижніх кінцівок і самого хребта.

Постава не передається по спадковості, а формується в процесі росту, розвитку і виховання дитини. В процесі удержування голови дитини на 3 - 4 місяці після народження, формується шийний лордоз (див. мал. 1.2.а), а функція сидіння формується з 6 - 10 місяців - грудний кіфоз (див. мал. 1.2.б).

З 1-го року - період стояння, ходьби (тобто, ортоградне положення), до 5 - 7 років формується поперековий лордоз (див. мал. 1.2.в). Таким чином, у дітей в період росту, постава зазнає постійних змін під впливом гормонального фактору, фізичного розвитку, раціонального або нераціонального режиму та богатьох інших факторів зовнішнього середовища [39,41,47].

а б в

Мал. 1.2 Формування фізіологічних згинів хребта у дитини

Всі фізіологічні вигини набуваються до того часу, поки малюк почне ходити. Фізіологічні вигини хребта чітко проявляються до 5-6 років. Проте, фізіологічна хвилеподібна форма хребта лишається не зафіксованою до 7-12 років і зберігається лише завдяки активній роботі м'язів. Після 12 років вигини хребта фіксуються внаслідок зміни співвідношення кісткових та хрящових елементів. Остаточне формування і закріплення всіх вигинів хребта завершується до 18-20 років. Хвилеподібна форма хребта та наявність буферних утворень у вигляді дисків, забезпечує ресорну (амортизаційну) функцію ( див. мал. 1.3).

Остистий відросток

Міжхребцевий диск

Мал. 1.3 Хребетний стовп (бокова проекція)

1.2 Загальна характеристика порушень постави

1.2.1 Причини порушень постави

Для своєчасного виявлення та попередження дефектів постави необхідно знати причини, що їх викликають у різні періоди життя дитини від її народження та до 16-18 років, коли відбудеться повне скостеніння зросткових зон хребта.

Дефекти постави можуть виникати у грудному віці, коли у кістковій системі дитини ще існує велика кількість не скостенілої тканини.

Одною з причин виникнення порушень постави може бути неправильне (завжди на одній руці) носіння дитини [56].

Дефекти постави можуть виникати у наслідок того, що дитину надто рано починають саджати, ставити на ніжки, або вчити ходити. Недостатньо розвинені розгиначі спини ще не підготовлені до статичного навантаження, що приводить до виникнення дефекту, саме тому переміщення в коліннодолоному положенні- повзання є необхідним етапом у підготовці повноцінного переходу у положення сидячі.

Рання поява дефектів постав свідчить про недостатню увагу до росту та розвитку дитини з боку батьків, вихователів та педагогів. Завдяки такому неуважному відношенню, велика кількість порушень виявляється надто пізно [41].

Особливо велика відповідальність, у розумінні попередження дефектів постави у дітей дошкільного віку, лежить на батьках, так як саме батьки щоденно бачать своїх дітей оголеними (при купанні, одяганні та ін.). Основними причинами виникнення дефектів постави є:

1. Загальна недостатність розвитку мускулатури дитини (слабкість м'язів).

2. Нерівномірний розвиток м'язів (спини, живота, стегна), які утримують хребет у правильному положенні.

3. Зменшення або збільшення кута нахилу таза.

Існує ряд інших несприятливих факторів, які сприяють розвитку дефектів постави :

1. Тривала хвороба дитини або часті захворювання, які послаблюють її організм. До таких захворювань дітей дошкільного віку відносяться:

а) рахіт, при якому доволі часто формується рахітичний сколіоз грудного відділу хребта, який нерідко викликає компенсаторні скривлення в шийному та попереково-крижовому відділах;

б) захворювання, які викликають паралічі та парези, неповні паралічі якого-небудь одного боку тулубу.

2. Незадовільний загальний режим життя дитини (недостатній або надмірний відпочинок, відсутність прогулянок на свіжому повітрі, недостатній сон та т.д.).

3. Неправильний режим харчування.

4. Погані умови сну (незручна, надто м`яка або надто тверда, коротка постіль та т.д.).

5. Не відповідне росту дитини майно - стіл, стілець, ліжко.

6. Незручний одяг.

7. Неправильні пози та погані звички. До таких звичок відноситься:

а) стійка із опорою на одну і ту ж ногу. Така звичка сприяє виникненню косого положення тазу, що приводить до бокового скривлення хребта;

б) неправильно сидіти за столом (під час малювання, ігор, розглядання картинок та ін.), опускання ліктя однієї руки, згинання спини, з висячими у повітрі ногами, або підкладання однієї ноги на сидіння стільця. Така поза перекошує плечовий пояс і таз, стискує грудну клітину;

в) розглядати картинки та малювати лежачи у ліжку на боці. Це приводить до бокових скривлень хребта та порушень постави.

8. Одноманітні рухи, наприклад, відштовхування однією ногою при їзді на самокаті, стрибки на одній нозі, під час гри у "класи" [41,52, 56].

Для дітей шкільного віку важливо, щоб портфель школяр носив то у одній, то у другій руці, щоб запобігти однобокого нахилу тулубу. Рекомендується носити не портфель, а ранець.

Величезне значення має правильна поза під час їжі та сну. Про положення тіла на перших порах необхідно пам'ятати увесь день, поки не виникне звичка тримати прямо його. Тільки тоді з'явиться правильна, красива постава. Багато батьків намагаються обмежити рухомість дитини, забороняють їй бігати, грати у рухомі ігри. Вони забувають про те, що у дітей існує величезна, природна потреба у рухах. Якщо потреба дитини у рухах не задовольняється, це може посилити та закріпити дефекти постави, які намічаються у неї.

Різноманітні рухи потрібні також тому, що більшість їх у людини (особливо під час праці за столом, партою) пов'язані з переважними вправами та розвитком м'язів, які згинають тулуб.

М'язи, що випрямляють корпус, у більшості рухів, мало приймають участь. Недостатність вправ цих м'язів ще більше погіршує поставу.

Найбільш поширеною причиною виникнення порушень постави непатологічного характеру, є слабкість м'язів тулубу, переважно спини та черевного пресу, при чому, вирішальну роль тут відіграє нерівномірний розподіл м'язової тяги. Невелике відхилення від правильного положення частин тіла (хребта, голови, тазу, плечового поясу, рук та ніг), про які вже говорилось, має суто функціональний, а не органічний характер, тому піддається виправленню у наслідок своєчасного усунення шкідливих звичок та застосування фізичних вправ [21].

В окремих випадках причиною неправильної постави можуть бути і фізичні вправи, при яких недотримується рівномірність у розвитку мускулатури. Найбільш негативно відображається на поставі дітей неправильний режим дня. В основі правильного режиму дня лежить доцільне чергування різних видів діяльності. розумової праці у школі та дома (класні заняття, приготування домашніх завдань, читання, з посильною фізичною працею та відпочинком) прогулянки на свіжому повітрі, спорт та ін. (див. мал. 1.4).

Повний відпочинок організму під час сну можливий тільки у тому випадку, якщо сон достатньо тривалий (9-ти годин, кімната, в якій спить дитина, добре провітрюється). Дитина повинна мати окреме ліжко. Якщо школяр недосипає, у нього з'являється в'ялість, знижується працездатність, а в подальшому порушується і його сон. Батьки повинні слідкувати за правильною позою дитини під час сну [39,40].

Особливо важливо стежити за правильною позою учня під час занять. Необхідною умовою для виховання постави, є підбирання меблів відповідно зросту дитини.

Неправильна поза при сидінні за столом (сильно нахилені вперед тулуб та голова) можуть викликати різні форми скривлення хребта [17].

Мал. 1.4 Положення які впливають на формування неправильної постави

Формування постави в основному відбувається в дошкільному і продовжується в шкільному віці, а закінчується в юнаків та дівчат у старшому віці. Проте, навіть у дорослих її неможна розглядати, як щось постійне та незмінне. Під впливом оточуючого середовища (побутові умови, особливості праці та т.д.) постава у деякій мірі може змінюватись постійно [46].

1.2.2 Класифікація та клінічна характеристика порушень постави. Ступені порушення постави

Порушення постави та деформація хребта відбуваються у відхиленнях від нормальних форм тіла та правильного взаємовідношення окремих частин його - голови, тулубу, тазу та кінцівок. Ці відхилення спостерігаються у двох площинах - сагітальній та фронтальній їх прийнято розрізняти за напрямом, формою, локалізацією, розмірами, часом виникнення, а також за характером розвитку. Серед порушень постави та викривлення хребта в сагітальній площі, найбільшу групу, звичайно, складають деформації у вигляді круглої спини, в тому числі тотальний кіфоз грудного відділу хребта [41].

Види порушень постави. Дефекти постави можуть бути у сагітальній і фронтальній площинах. У сагітальній площині розрізняють порушення зі збільшенням і зменшення фізіологічних викривлень хребта (див. мал. 1.5.а,б,в,г,д,е)

Мал. 1.5 Порушення постави: а - нормальна постава; б - кіфотична постава (сутулість); в - плоска спина; г - плоскоувігнута спина; д - круглоувігнута спина; е - асиметрична постава (сколіотична постава).

Порушення постави у сагітальній площини зі збільшення фізіологічних викривлень хребта:

– кіфотична постава (сутулість) - збільшення грудного кіфозу зі зменшенням поперекового лордозу;

– круглоувігнута спина (кіфолордотична постава) - збільшення викривлень хребта як кіфозу, так і лордозу та кута нахилу тазу [52].

Порушення постави у сагітальній площини зі зменшенням фізіологічних викривлень хребта:

– плоска спина - грудний кіфоз згладжений, а поперековий лордоз сплощений;

– плоскоувігнута спина - зменшення грудного кіфозу при нормальному або дещо збільшеному поперековому лордозі;

Порушення постави у фронтальній площині:

– асиметрична постава (сколіотична постава) - характеризується змінами симетрії між правою і лівою половиною тулуба. Хребет являє собою дугу, повернену вершиною вправо або вліво, плече і лопатка з одного боку опущені, нерівномірні трикутники талії [45].

Розрізняють три ступені порушення постави:

I. Характеризується невеликим зміненням постави, які усуваються ціленаправленою концентрацією уваги дитини.

II.Характеризується збільшенням кількості симптомів порушення постави які усуваються при розвантаженні хребетного стовпа чи при підвішуванні за пахви.

III.Порушення постави які не усуваються при розвантаженні хребетного стов- па [46].

Кіфотична постава (сутулість, кіфоз, кругла спина). Круглою спиною називається тотальний (загальний) кіфоз хребта, починаючи із шийного відділу і закінчуючи поперековим відділом хребта. При цьому відзначається згладжування шийного та поперекового лордозів. Кіфоз - це надмірне викривлення грудноговідділу хребта назад, що викликає компенсаторний розвиток поперекового лордозу та сплощення грудної клітки. Мабуть більш правильно вищезазначені відхилення визначити як кіфотична постава [41, 47].

Частіш за все кіфотична постава зустрічається у велосипедистів, та боксерів. Це пов`язано із фіксованим положенням тулубу при заняттях спортом.

Голова нахилена вперед, а VII шийний хребець окреслюється більш різко аніж завжди. Плечі зведені вперед, внаслідок укорочення грудних м'язів. Грудна клітка запала, вип`ячений живіт, ноги трохи зігнуті в колінах. Лопатки розміщені симетрично але їх нижні краї відстають від грудної клітини (крилоподібні лопатки). Нахил тазу зменшений. При нахилі тулуба вперед відмічається кіфотичність грудного відділу. На рентгенограмі в задній проекції - зменшення міжхребцевих проміжків в грудному відділі. Зміщення тіл хребців у сторону. На рентгенограмі в боковій проекції спостерігається тотальне збільшення грудної кривизни назад і зменшення висоти міжхребцевих проміжків в передній границі тіл хребців на рівні вершини викривлення (див. мал. 1.6.а,б) [52].

а б

Мал. 1.6 а - нормальна постава; б - кіфотична постава (сутулість).

При таких дефектах постави зв'язки і м'язи спини розтягнуті, а грудні м'язи вкорочені. Це разом з ослабленими м'язами живота впливає на дихальну екскурсію грудної клітки та діафрагми, зменшують присмоктуючу силу грудної клітки і утруднюють роботу серця [40].

Рахітичний кіфоз виявляється звично на першому - другому році життя дитини, захоплює не тільки грудну, але й поперекову частину хребетного стовпа і відрізняється великим радіусом вигину, особливо при сидінні. Деформація прогресує якщо у дитини м'яка постіль і його всаджують на тривалий час.

Вроджений кіфоз виникає як аномалія розвитку м'язів або скелету хребетного стовпа (клиновидні хребці з основою, повернений назад). У таких дітей виникає збільшення нормального кіфозу грудного відділу хребетного стовпа. Такий кіфоз зустрічається рідко і виявляється рано - в перші місяці сидіння дитини [52].

Юнацький кіфоз виникає в 11 - 17 років на підґрунті остеохондропатії хребетного стовпа і спостерігається частіше у хлопчиків. При юнацькому кіфозі або хворобі Шейермана - Мау (Шейерман описав в 1921, а Мау - в 1924 р.), вражаються переважно нижні грудні хребці від TVII до TXII. Апофізи TIII - TIV хребців піддаються асептичному некрозу. Тіла хребців поступово набувають клиновидну форму - епіфізарні пластинки деформованих хребців вдавлені в передню частину тіла. Повільно наростає кіфоз, його формування супроводжується збільшенням лордозу в шийному та поперековому відділеннях хребта.

У порівнянні від рахітичного, юнацький кіфоз зберігається в лежачому положенні хворого [2].

При юнацькому кіфозі рентгенологічно виділяють три стадії: 1) остеопороз; 2) фрагментація; 3) склероз, або репарація. Загальній стан дитини залишається хорошим, болі в області спини відсутні.

Пресинітальний кіфоз розвивається частіше у жінок 50-55 років, через деякий час після зупинки менструального циклу і першопричиною його є гормональне порушення і виникаючий в результаті остеопороз. Відрізняється від сенільного кіфозу більш молодим віком хворого і наявністю хворобливістю [33].

Сенільний (старечий) кіфоз вражає верхню і середню часини грудного відділу хребта. Міжхребцеві проміжки піддаються дегенерації і сплющуються, розвиток кіфозу протікає зверху вниз, супроводжуючи процес старіння. З зовні представляє собою згорблену в верхній частині «старечу спину» [52].

Плоска спина. (див мал. 1.7.а, б). Більшість дітей с такою поставою мають астенічний склад тіла, тонкий подовжений торс. Голова розташована прямо, шия довга, плечі опущені. Грудна клітка сплощена, передньозадній діаметр зменшений. Живіт втягнутий або випинає вперед.

а б

Мал. 1.7 а - нормальна постава; б - плоска спина.

Фізіологічні кривизни хребетного стовпа в сагітальній площині (спереду - назад) ледве помітні. Остисті відростки розташовані посередині. Лопатки криловидні. В'яла, слабо розвинена мускулатура спини. Нахил тазу зменшений. Рухливість хребетного стовпа не порушена. У дітей з сплощеними фізіологічними вигинами в сполученні зі зміщення хребетного стовпа в фронтальній площині в 40,5% випадків утворюється структурний сколіоз [23,52].

Через зменшення вигинів порушення ресорна функція хребта, що негативно відбивається на його амортизаційних властивостях і струс головного та спинного мозку при стрибках, бігу та інших пересуваннях.

Плоскоувігнута спина (лордотична постава). Зустрічається частіше у дошкільнят. Вона характеризується збільшення поперекової кривизни, крутим нахилом плечей вперед, а сідниць назад, відвисаючим животом (див. мал. 1.8.а,б). На рентгенограмі в задній проекції відзначається незначне звуження міжхребцевих проміжків на рівні вершини поперекового лордозу.

На рентгенограмі в боковій проекції збільшення поперекового вигину і сплощення грудного [41,46,49].

а б

Рис 1.8 а - нормальна постава; б - плоскоувігнута спина (лордотична постава)

Лордотична постава може бути і вторинною - як компенсація кіфозу грудного відділу хребта, вродженого вивиху стегна або деяких інших захворюваннях.

Це являється для нормального збереження рівноваги тіла. Вторинний лордоз, як правило усувається при усуненні основного захворювання, але при виникненні в дитячому віці та довгому збереженні може зробитися фіксованим.

Круглоувігнута спина. Характеризуються збільшенням вигинів хребетного стовпа. Грудна кривизна компенсує поперекову. Голова нахилена вперед, а шия здається вкороченою (див. мал. 1.9. а, б). VII шийній хребець виступає більше, аніж завжди. Плечі припідняті і зведені вперед. Грудні м'язи укорочені, а м'язи спини розтягнуті; кут нахилу таза збільшений, що призводе до збільшення поперекового лордозу, а компенсаторно - до збільшення грудного вигину і виступу сідниць назад. Живіт вип`ячений вперед. Послаблення тонусу м'язів передньої стінки м'язів живота призводе до опущення внутрішніх органів. Западення грудної клітки викликає послаблення функції зовнішнього дихання. Корпус вкорочений, талія немає контуру [19, 23].

а б

Мал. 1.9 а - нормальна постава; б - круглоувігнута спина (кіфолордотична постава)

Остисті відростки знаходяться посередині. Треба відмітити що при цій поставі спочатку рідко спостерігаються бокові викривлення хребетного стовпа але в подальшому стійке виникнення фіксованого кіфозу супроводжується викривленням хребетного стовпа в сторону тобто сколіозом. На рентгенограмі в задній проекції спостерігається зменшення між хребцевих проміжків у грудному відділі на рівні вершин згинів. На рентгенограмі в боковій проекції спостерігається значне збільшення поперекової кривизни вперед, грудної - назад. Міжхребцеві проміжки зменшенні у передньої границі тіл хребців у грудному відділі, а в задній - в поперековій [39,41,52].

Асиметрична постава (сколіотична постава)

Характеризується зміщенням хребетного стовпа у бік. Фізіологічні вигини в сагітальній площині розвинені нормально. При огляді дитини спереду можна відмітити нахил голови в одну із сторін, одне плече нижче за інше. Живіт вип`ячений. Відмічається асиметрія трикутників талії. Корпус злегка зміщений в сторону по відношенню до тазу. При огляді ззаду - неоднаковий рівень положення надпліч. На увігнутій стороні лопатка нижче, відхилення остистих відростків в бік, причому частіше вони звернені вліво. Вершина зміщення більш частіше знаходиться в нижньогрудному або верхньопоперековому відділі хребта. При активному випрямленні спини чи нахилі дитини вперед до горизонтального положення, коли виключається статичне навантаження, асиметрія контури спини не виявляється (див. мал. 1.10.а,б).

На рентгенограмі у вертикальному положенні хворого, можна відмітити незначне виражене бокове зміщення хребетного стовпа; в горизонтальному положенні хворого відхилень від норми не спостерігається [61,62].

Перелічені порушення постави є не захворюваннями, а функціональними розладами, насамперед, опорно-рухового апарату.

Однак вони змінюють стійкість хребта до деформуючих впливів, ослаблюють виснажені групи м'язів, порушують взаєморозташування внутрішніх органів і несприятливо діють на їх функцію, що робить хребет та організм у цілому схильними до різних захворювань (мал.1.11.а,б).

При виявленні дефекту постави слід негайно приступити до його ліквідації. Насамперед треба організувати правильний режим дня, налагодити збалансоване харчування, застосувати фізичну реабілітацію. Остання використовується у вигляді ЛФК, лікувального масажу, фізіотерапії [39,40,45].

а б

Мал. 1.10. а - нормальна постава; б - асиметрична постава (сколіотична постава)

Мал. 1.11. Положення внутрішніх органів при нормальній (А) і порушеній (Б) поставі: 1 - серце; 2 - печінка; 3 - шлунок; 4 - кишечник; 5 - сечовий міхур

ГЛАВА 2. СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ПРИ ПОРУШЕННЯХ ПОСТАВИ

2.1 Загальна характеристика засобів фізичної реабілітації при порушеннях постави

Лікування дефектів постави і деформації опорно-рухового апарату комплексне. Воно передбачає використання ЛФК разом з масажем, фізіотерапією, загартуванням, гігієнічними та оздоровчими заходами у режимі навчання, праці та відпочинку. Головним діючим чинником серед них є фізичні вправи.

До засобів ЛФК належать суворо дозовані фізичні вправи, застосовані на фоні природних факторів, масаж і мануальна терапія.

Дозовані фізичні вправи підрозділяють на три основні групи: гімнастичні, прикладні та ігри.

Гімнастичні вправи розділяються на дихальні та загальнорозвиваючі.

Дихальні вправи поліпшують й активізують функцію зовнішнього дихання, кровообігу, обміну речовин; діяльність системи травлення. Вони сприяють зниженню стомлення після важких фізичних вправ і допомагають нормалізувати діяльність серцево-судинної і дихальної систем. Тому дихальні вправи є обов'язковою складовою частиною комплексів фізичних вправ у процедурах лікувальної і гігієнічної гімнастики [51].

Дихальні вправи залежно від типу дихання підрозділяються на. грудне, діафрагмальне та повне.

Залежно від характеру виконання дихальні вправи поділяють на статичні та динамічні [21].

Статичні дихальні вправи виконують без руху рук, ніг і тулуба. Їх використовують для того, щоб навчити хворого правильно здійснювати грудне, діафрагмальне і повне дихання, змінювати фази дихального циклу (співвідношення часу, необхідного для вдиху та видиху, залучення короткочасних пауз і затримання дихання), поєднувати дихання з промовлянням звуків, що відповідає ритмічному диханню, зменшувати кількість дихальних рухів та ін.

Динамічні дихальні вправи виконуються разом із загальнорозвиваючими вправами для рук, ніг і тулуба. При цьому вдих роблять одночасно з випрямленням тулуба, ніг і підніманням або відведенням у сторони рук, тобто в момент найбільшого об'єму грудної клітки. При виконанні динамічних дихальних вправ доцільно ритм загальнорозвиваючих рухів поєднувати з ритмом дихання. Слід пам'ятати про те, що при силових статичних напруженнях дихання утруднюється, а при вправах із натужуванням відбувається затримка дихання [24].

Дихальні вправи, які використовуються для відновлення, виправлення патологічно зміненої структури або функції дихального апарату, називаються спеціальними.

Спеціальні вправи застосовуються з метою:

- поліпшення вентиляції окремих часток або у цілому однієї або обох легень;

- тренування м'язів, що беруть участь в акті вдиху або видиху;

-відновлення або підвищення рухомості грудної клітки;

- відтоку (дренуванню) мокротиння з бронхів та покращення випорожнення гнійних порожнин, що розташовані у різних сегментах легень;

-розтягнення шварт і спайок у плевральній порожнині;

- запобігання та ліквідація застійних явищ у легенях [51].

Дихальні вправи, що поліпшують вентиляцію окремих часток чи всієї легені, застосовуються з метою створення кращих умов для вентиляції верхівок легень. Потрібно застосовувати статичні дихальні вправи з вихідним положенням рук на талії, коли плечовий пояс не обтяжений навіть вагою верхніх кінцівок.

Дихальні вправи статичного або динамічного характеру з положенням або рухом рук на рівні голови чи вище зумовлюють найбільш активну дихальну функцію в нижній апертурі грудної клітки і діафрагми. Показником цього є посилення пневматичності легеневої тканини, зростання міжреберних проміжків, більше відкриття кістково-діафрагмальних синусів, збільшення рухливості діафрагми та ін. Кращий ефект вентиляції нижніх часток легень досягається у вихідному положенні лежачи на спині із зігнутими в колінних і тазостегнових суглобах ногами, з упором на стопи із закинутими за голову руками і розслабленими м'язами передньої черевної стінки [35].

При нахилах тулуба вбік із фіксацією або підніманням протилежної руки під час вдиху, посилення функції дихання найбільш виражене в нижній апертурі грудної клітки і діафрагми з боку піднятої руки. У вихідному положенні лежачи на правому боці збільшується екскурсія правого купола діафрагми і навпаки.

Дихальні вправи, що тренують переважно м'язи, які беруть участь в акті вдиху або видиху, сприяють зміцненню дихальної мускулатури. Необхідно створити умови, що утрудняють акт вдиху та видиху. Так, акт вдиху утруднюється або при звуженні отвору для вдихуваного повітря (вдих через одну ніздрю, складені «трубочкою» губи, трубку акваланга або спірографа), або при додатковому тиску на грудну клітку і живіт (натискання на грудну клітку руками спереду, з боків, на передню черевну стінку, стисла пов'язка за допомогою еластичного або гумового бинта, занурення у ванну, басейн тощо) [39].

Акт видиху утруднюється також при звуженні отвору для видихуваного повітря (видих через складені «трубочкою» губи, через одну ніздрю, через трубочку, опущену в посудину з водою, задування свічки, видування мильних бульбашок, надування дитячих гумових кульок і надувних гумових іграшок різної еластичності, волейбольних і баскетбольних камер, кисневих подушок та інших надувних предметів).

Посилити ступінь зростання навантаження можна як за допомогою форсування акту вдиху або видиху, так і акту дихання, тобто добору відповідних дихальних вправ із дозованим опором під час видиху або вдиху [40].

Статичні та динамічні дренажні дихальні вправи сприяють виділенню вмісту бронхів і бронхоектазів у трахею з подальшою евакуацією мокротиння під час кашлю і спрямовані на боротьбу із застійними явищами в бронхіальній системі. Виконувати дренажні вправи слід за умови, що зона порушення розташована вище за зону біфуркації трахеї, що створює умови для відтоку видільного з ураженнях бронхів і порожнин, тому що, досягаючи біфуркації трахеї, де кашльовий рефлекс найбільш потужний, мокротиння спричинює нестримний кашель, який супроводжується його відокремленням. Для відокремлення необхідний подовжений форсований видих, що створює могутній повітряний потік, здатний витягнути за собою секрет. Легке постукування по спині хворого і кругове розтирання в ділянці грудей і спини, а також над передбачуваним місцем ураження бронхів посилює відокремлення мокротиння. Посилення можна досягти і за допомогою частої зміни початкових положень (перехід із положення лежачи в положення сидячи і т. д.). Можна також сукупно використовувати дихальні вправи і так звані дренажні позиції (прийоми постурального дренажу). Так, перед початком занять лікувальною гімнастикою хворому на 5-10 хв. слід прийняти дренажне положення. Час перебування в такому положенні слід збільшувати поступово. Для того щоб уникнути затікання видільного у здорову легеню, рекомендується закінчувати цю процедуру дренуванням здорової легені. Динамічні дренажні вправи складаються з простих гімнастичних вправ з урахуванням локалізації нагнійного процесу. При цьому найважливішу роль відіграє вибір початкового положення [39, 53,64].

Загальнорозвивачі (спеціальні) вправи є штучним поєднанням природних для людини рухів, розбитих на складові елементи. Ті загальнорозвиваючі вправи, що впливають на патологічно змінені органи або систему, мають спеціальну спрямованість і тому називаються спеціальними.

За допомогою загальнорозвиваючих вправ можна удосконалювати загальну координацію рухів, відновлювати і розвивати силу, швидкість руху і спритність.

Загальнорозвиваючі вправи за анатомічною ознакою поділяються на вправи для дрібних (кисть, стопа), середніх (шия, гомілка, передпліччя) і великих (стегно, плече, тулуб) груп [31].

За характером м'язового скорочення фізичні вправи поділяються на динамічні (ізотонічні) та статичні (ізометричні). При виконанні динамічних вправ м'язи працюють в ізотонічному режимі, змінюється їх довжина. При цьому відбувається чергування періодів скорочення і розслаблення м'язів. Прикладом динамічної вправи м'язів служить згинання і розгинання ноги в колінному суглобі, махові рухи руки в плечовому суглобі, нахили й обертання тулуба і т. д [51].

Скорочення м'яза, при якому він розвиває статичне напруження без зміни своєї довжини і без руху в суглобах, називається ізометричним. Ізометричні вправи використовують за неможливості рухів у суглобах (іммобілізація при переломах трубчастих кісток), а також із метою найшвидшої реабілітації атрофованих м'язів (після паралічів і парезів, іммобілізації, тривалого вимушеного спокою та ін.). Це максимальні статичні напруження м'язів без рухів у суглобах, які виконуються хворими імпульсивно, від 2 до 7 с, без напруження і затримки дихання. Ізометричне напруження м'язів супроводжується стисканням закладених у них капілярів, затримкою аеробних процесів, нагромадженням вуглекислоти і появою кисневої недостатності. Із припиненням статичного зусилля компенсаторно збільшуються систолічний і хвилинний об'єми крові, знижується периферичний опір, підвищується легенева вентиляція, посилюється газообмін, підвищується основний обмін, відбувається генералізація процесів збудження в центральній нервовій системі. Усе це стимулює пластичні процеси і сприяє інтенсивному розвитку м'язової маси і сили. Ізометричне напруження м'язів застосовують у вигляді ритмічного (30-50 хв.) і тривалого (від 2 до 7 с) напруження [40].

Вправи зі статичного напруження м'язів обов'язково мають супроводжуватися вправами на розслаблення. Для хворого вправи на розслаблення мають велике значення, тому що вони створюють сприятливі умови для відпочинку нервової системи і працюючих м'язів, сприяють зниженню тонусу м'язів і судин, внаслідок чого поліпшуються крово- і лімфообіг, активізуються процеси виділення вуглекислоти та утилізації кисню, підвищуються трофічні процеси у м'язах, покращується їх еластичність. Ці вправи застосовують при спастичних паралічах і парезах, облітеруючому ендартеріїті, гіпертонічній хворобі, емфіземі легень і бронхіальній астмі, при хворобах органів травлення, печінки, жовчних шляхів, порушенні обміну речовин та ін. [13].

За активністю виконання загальнорозвиваючі (спеціальні) вправи поділяють на активні, пасивні, з посиланням імпульсів на скорочення м'язів, ідеомоторні та рефлекторні [47].

Поділ загальнорозвиваючих вправ за активністю виконання має велике значення для їх практичного використання у лікувальній гімнастиці.

Активні вправи виконуються без сторонньої допомоги, самостійно, з вольовим зусиллям. Ці вправи широко залучають до реактивної відповіді організм хворого, для них найбільш характерним є процес вправи і тренування. Завдяки застосуванню активних вправ краще розвиваються компенсаторні механізми і збагачується умовнорефлекторна діяльність хворого. Ці вправи бувають малої, помірної, великої і максимальної інтенсивності [46].

Активні полегшені вправи (малої інтенсивності) виконуються в найбільш вигідних, сприятливих умовах із використанням факторів, що полегшують їх виконання (наприклад, оптимальних вихідних положень, зниження маси кінцівки, якщо виконувати вправу у воді, на ковзних поверхнях, у гамачку, на роликових візках або на спеціальних апаратах тощо).

Активні полегшені вправи використовують у ранньому періоді одужання. Їх виконують за незначної участі хворого в тому разіві, коли хворий не може цілком виконати рух або значне напруження може призвести до ускладнення. Полегшені активні вправи застосовують при тугорухливості суглобів і слабкості м'язів, після захворювань і травми нервової системи, реконструктивних операцій тощо.

Активні (вільні) вправи помірної інтенсивності становлять основну групу вправ без напруження, о щонайповнішою амплітудою для даного хворого, і чинять середнє фізичне навантаження на організм. До них належить більшість вправ, виконуваних із простих вихідних положень, що не потребують великого зусилля, а також вправи з предметами, що не утруднюють дії [51].

Активні вправи із зусиллям великої і максимальної інтенсивності дають підвищене фізичне навантаження. При виконанні використовують вольове напруження, що чергується із розслабленням, вправи з опором, з обтяженням та ін.

Вправи з опорою сприяють підвищенню навантаження, оскільки хворому під час виконання вправи доводиться долати протидію, яку чинить методист, сам хворий або той, з ким він працює у парі. Ці вправи викликають неабияку реакцію-відповідь із боку серцево-судинної, дихальної, нервової та інших систем, підвищують обмін речовин [21].

Вправи на обтяження виконують, використовуючи масу хворого (за допомогою ускладнення вихідного положення), гімнастичні предмети і снаряди, спеціальні механотерапевтичні апарати тощо. Зміна вихідного положення істотно впливає на ступінь зусилля при виконанні фізичних вправ, оскільки від вихідного положення залежить, в яких групах м'язів і у тканинах яких частин тіла відбуваються місцеві зміни фізіологічних процесів.

Вихідні положення, що змінюють положення центра маси тіла та окремих його частин, дозволяють зменшити або збільшити кількість і напруження м'язів, що виконують переміщення тієї або іншої частини тіла. Від величини і маси переміщуваних частин тіла залежать маса залучених до руху м'язів і необхідні для цього м'язові зусилля. Їм відповідає інтенсивність змін вегетативних функцій і трофіки. Деякі вихідні положення дозволяють локально впливати вправами на діяльність і розміщення тих або інших внутрішніх органів або на певні частини опорно-рухового апарату [53].

Отже, відповідно до величини і маси переміщуваних частин тіла і напрямку рухів змінюється кількість залучених м'язів-синергістів, інтенсивність їх напруження і сумарний вплив руху на кортикально-вегетативні зрушення в організмі.

Вправи з предметами (з принадами). Вплив вправ із предметами на організм та їх лікувальна корисність підсилюються порівняно з аналогічними вправами без обтяження за рахунок приладу, подовження важеля переміщуваної частини тіла, збільшення інерційних сил, що виникають при махових і маятникоподібних рухах, ускладнення вимог до координації рухів тощо [39].

Ці вправи сприяють прискоренню регенеративних процесів, розвитку сили в атрофованих м'язах, відновленню функції у травмованих суглобах, корекції хребта, тренуванню серцево-судинної та дихальної систем.

Для виконання вправ з обтяженням найчастіше використовують гімнастичні палиці, булави, обручі, еспандери, скакалки, м'ячі гумові різних розмірів, волейбольні, баскетбольні, набивні (від 1 до 5 кг), гантелі (від І до 5 кг) розбірні та пружинні, гумові бинти, гімнастичні жердини, лави та ін [23].

Вправи на гімнастичних снарядах використовуються найчастіше у вигляді змішаних і чистих упорів, висів, підтягувань тощо, які характеризуються великою інтенсивністю їх загального впливу. Їх можна застосовувати з метою урізноманітнення вправ, збільшення загального навантаження або для вибіркової дії на окремі частини опорно-рухового апарату, на функцію тих або інших внутрішніх органів і т. д.

Для виконання цих вправ найчастіше використовують такі гімнастичні прилади: стінку, лаву, кільця, колоду, сходи, мат, а також медичну кушетку, стілець, табурет, килимок тощо [56].

Для вправ на координацію рухів характерні незвичайні або складні сполучення різних рухів. Основними моментами, що створюють більш складну узгодженість рухів, є: одночасна дія м'язів-синергістів і м'язів-антагоністів при виконанні однотипних рухів в одних і тих самих суглобах; введення різних напрямків при виконанні вправ і їх різного ритму; залучення великої кількості м'язових груп для участі у вправі та використання предметів, застосовуваних у ЛФК [45].

Слід зазначити, що складність вправи на розвиток координації рухів перебуває у прямому зв'язку з кількістю неоднакових елементів, з яких складається вправа.

Вправи на розвиток координації рухів застосовуються при захворюваннях центральної і периферичної нервової системи, а також при інших порушеннях координації. Вони виправляють і розвивають функцію руху в суглобах, удосконалюють координацію і ритмічність рухів, точність і швидкість реакції, відновлюють рухові навички і підвищують емоційність [33].

Вправи на тренування рівноваги характеризуються переміщенням вестибулярного аналізатора в різних площинах при рухах тулуба та голови, змінами величини площі опори, переміщенням висоти загального центра маси тіла. Ці вправи використовують при захворюваннях або травмах, що супроводжуються вестибулярними порушеннями. При підготовці до вставання хворого після тривалого постільного режиму вправи на тренування рівноваги сприяють відновленню рефлекторної регуляції вегетативних функцій, які відбуваються при зміні положення тіла, активізують не тільки вестибулярні, але й тонічні, стато-кінетичні та вегетативні рефлекси [51].

Коригувальні вправи застосовують із метою виправлення, а також дня профілактики різних деформацій грудної клітки, хребта, стопи тощо. Найбільш характерним для них с вихідне положення, що визначає строго локальний вплив і відповідне поєднання силового напруження та розтягування.

Пасивні вправи виконуються без вольового зусилля хворого, зі сторонньою допомогою методиста, спеціальних апаратів або здорової кінцівки самого хворого. Такі вправи застосовують у тих випадках, коли хворий не може самостійно виконувати рухи, або тоді, коли самостійне виконання руху може спричинити ускладнення. Виконання пасивних вправ дає можливість досягти крайніх положень у суглобах, поліпшити еластичність м'язово-зв'язкового апарату, активізувати трофічні процеси у тканинах [39].

Пасивні вправи як додаткова форма впливу розвивають компенсаторні можливості організму, поліпшуючи умовно-рефлекторну діяльність, і сприяють «торуванню» шляхів до рухових центрів кори головного мозку.

Прикладні вправи допомагають опанувати основні рухові навички, в основі яких лежать природні способи пересування людини.

До прикладних вправ належать різновиди ходьби, бігу, стрибків, лазіння, переповзання, метання, ловлі, плавання, веслування, пересування на лижах, ковзанах, велосипеді та (умовно) трудотерапія.

Різні види ходьби. Ходьба - найбільш доступний і поширений вид фізичних вправ, що широко використовується при лікуванні переважної більшості захворювань і травм на всіх етапах реабілітації. Вона спрямована на активізацію режиму хворого і повноцінне використання сприятливих умов зовнішнього середовища. Ходьба сприяє оздоровленню, стимулює процеси кровообігу, дихання, обміну речовин, зміцнює переважно м'язи ніг і таза, проте залучає до роботи м'язи всього тіла. Ритмічні чергування напруження і розслаблення м'язів при ходьбі створюють сприятливі умови для заспокоєння організму. Водночас ходьба у швидкому темпі дає значне фізичне навантаження, тренує і розвиває адаптаційні механізми видужуючого. Фізичне навантаження при ходьбі легко піддається дозуванню і залежить від відстані та рельєфу маршруту, часу та темпу проходження дистанції, кількості інтервалів для відпочинку та їх тривалості. Ходити можна по спеціально розкресленій «слідовій» доріжці, по косій поверхні та ін. Ходьбу можна виконувати з розвантаженням за допомогою ціпка, спеціальних апаратів - «ходунків», манежу та ін. [16].

Методика застосування ходьби з лікувальною метою добре розроблена. Її можна застосовувати як спеціальну вправу, а також для загального розвитку, оздоровлення, як спосіб розвантаження і поступового тренування організму до зростаючих фізичних навантажень, розвиваючи адаптаційні механізми одужуючого. Ходьбу можна використовувати з метою відновлення працездатності та механізму ходи, поліпшення рухомості суглобів (при захворюваннях і травмах опорно-рухового апарату та нервової системі) та зміцнення м'язів нижніх кінцівок, для формування компенсації при стійкому порушенні механізму ходи (при ампутаціях, в'ялих та спастичних парезах, атаксії, паралітичних та інших деформаціях), а також активізації вегетативних функцій (кровообігу, дихання, обміну речовин) і відновлення адаптації до навантажень різної інтенсивності. Ходьба широко використовується як самостійна форма ЛФК при різних захворюваннях, а також як складова частина процедури лікувальної гімнастики [30].

Лазіння по вертикальному чи похилому канаті, жердині, сходах і гімнастичній стінці за допомогою рук і ніг використовують для збільшення рухливості в суглобах кінцівок, розвитку сили м'язів та з метою корекції хребта.

Повзання застосовують у лікувальних цілях із положення «на чотирьох кінцівках» і по-пластунськи. Вихідне положення «на чотирьох кінцівках» характеризується розвантаженням хребта від дії сили ваги і максимальною мобілізацією його рухливості. Використовують для корекції викривлень хребта при компресійних переломах, аномаліях розміщення внутрішніх органів (шлунка, нирок, матки), для розтягування плевральних і внутрішньочеревних спайок і т. д [34].


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.