Пастирська допомога у протидії поширенню епідемії СНІДу в Україні

Вивчення історії відносини між Церквою та медициною в Україні. Джерела виникнення й поширення Синдрому Набутого Імунодефіциту. Пастирське служіння у відношенні до хворих на ВІЛ-інфекцію. Соціальний захист населення та профілактика поширення захворювання.

Рубрика Медицина
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 19.09.2017
Размер файла 43,3 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://allbest.ru

Пастирська допомога у протидії поширенню епідемії ВІЛ-інфекції в Україні

протоієрей Олександр Трофимлюк

Відносини між Церквою та медициною встановилися дуже давно. Історія християнства свідчить, що Церква відігравала важливу й центральну роль у догляді за хворими, а її зв'язок із медициною закладений в самій основі Божественного Одкровення.

Пастирське піклування про хворих включає, зокрема, допомогу людям, які живуть із ВІЛ/СНІДом, а також профілактику поширення цієї хвороби.

Актуальність теми зумовлена потребою комплексного дослідження форм, методів і сутнісних параметрів участі православного пастиря у протидії поширенню ВІЛ/СНІД, зважаючи на релігійний базис, багатий церковно-історичний досвід, патристичні настанови та специфіку сучасних потреб, оскільки пастирське окормлення інфекційних хворих та особливо ВІЛ-інфікованих є найбільш небезпечним та жертовним служінням, адже воно зіштовхується з проблемами сучасної техногенної катастрофи, безповоротного біологічного процесу і страхом зараження.

Мета написання статті - розкрити ставлення Церкви до ВІЛ/СНІДу та подати методичні рекомендації православному пастирю щодо участі в боротьбі з поширенням ВІЛ/ СНІД і роботи з людьми, які живуть із ВІЛ/СНІДом

Для реалізації мети дослідження були поставлені такі завдання:

· з'ясувати історію виникнення й поширення ВІЛ/СНІ- Ду в Україні;

· проаналізувати ставлення Православної Церкви до осіб, що живуть із ВІЛ/СНІДом;

· розкрити сутність пастирської діяльності з допомоги хворим на ВІЛ/СНІД.

Питання участі Церков і релігійних організацій у протидії поширенню епідемії ВіЛ-інфекції/СНІДу в Україні вивчали такі дослідники як П. Лапін, свящ. Іван Гунько, М. Галась, М. Варбан, ігум. Мефодій (Кондратьєв), М. Нелюбова, О. Веселовська, Н. Дудар, Ю. Гончаренко та ін.

Що ж собою являє ВІЛ/СНіД та яка історія виникнення цієї небезпечної й смертельної хвороби?

ВІЛ (Вірус Імунодефіциту Людини) - це вірус, який, інфікуючи кров, уражує імунну систему і зменшує здатність організму боротися з хворобами. СНіД (Синдром Набутого Імунного Дефіциту) - це хворобливий стан організму, що викликаний ВІЛ. СНІД - поняття широке і означає дефіцит імунітету. Хворі на СНІД люди втрачають здатність боротися з мікробами, що призводить до значного ослаблення організму і може зробити його вкрай слабким.

Такий стан може виникнути в результаті найрізноманітніших причин: при хронічних виснажливих захворюваннях, впливі променевої енергії, у дітей з дефектами імунної системи і у хворих старшого віку з інволюцією імунного захисту, вживанні деяких медикаментозних і гормональних препаратів.

Сьогодні назва СНІД застосовується для позначення тільки одній зі стадій ВІЛ-інфекції, а саме маніфестної її стадії. Важливо підкреслити, що може пройти досить тривалий період часу між інфікуванням ВІЛ і розвитком хвороб, пов'язаних зі СНІДом, до ВІЛ часто приєднуються супутні хвороби (опортуністичні), які, як наприклад, онкологічні, самі можуть бути причиною смерті [16, с. 3].

Історія виникнення ВІЛ/СНіД сягає далекого 1926 року, коли вірус ВІЛ був переданий від мавп до людини. Останні дослідження показують, що людина отримала цей вірус в

Західній Африці. Подальшу хронологію розвитку хвороби можна коротко описати так:

· до 1930-х рр. вірус ніяк не виявляв себе;

· у 1959 році в Конго зафіксована смерть однієї людини, пізніші дослідження історії хвороби якої вказували медикам на те, що, можливо, це був перший зафіксований у світі випадок смерті від СНІДу;

· у 1969 році у Північній Америці серед повій були зафіксовані перші випадки хвороби, що протікала з симптомами СНІДу;

· а в 1976 р. - перший випадок смерті від СНІДу в Європі;

· у 1978 р. у хворих чоловіків-гомосексуалістів у США, Швеції та на Гаїті було зареєстровано схожі захворювання, які в подальшому назвуть СНІД;

1981 р. - повідомлення Центру за контролем і профілактикою хвороб про виявлення у молодих гомосексуалістів в Лос-Анджелесі і Нью-Йорку нової хвороби. В США було виявлено біля 440 носіїв вірусу ВІЛ. Близько 200 з цих людей померли.

Оскільки більшість хворих були гомосексуалістами, нова хвороба отримала назву "Імунодефіцит, переданий гомосексуалістами" (Gay Related Іттипо Defidency - GRTO) або "Гомосексуальний рак". У цьому ж році американському лікарю Майклу Готтлібу вперше вдалося описати нове захворювання, що протікає з глибоким ураженням імунної системи. Ретельний аналіз привів дослідника до висновку про наявність невідомого раніше синдрому, який отримав у 1982 році назву "Aqrnred !mmune Defidence Syndrom" (AroS) - Синдром Набутого Імунодефіциту (СНІД). Імунний дефіцит, що на нього страждали хворі на СНІД, раніше зустрічався тільки як вроджена вада недоношених новонароджених дітей. Лікарі встановили, що у цих хворих зниження імунітету не було вродженим, але набутим у зрілому віці;

1983 - Люк Монтаньє з інституту Пастера у Франції відкрив та ідентифікував вірус імунодефіциту людини як вірус, що призводить до СНІД. У США за цей рік померло від СНІДу півтори тисячі людей. Уперше в США в Сан-Франциско відзначався День Пам'яті померлих від СНІДу (третя неділя травня);

1984 р. - Роберт Галло (США) незалежно від Люка Монтаньє ідентифікував вірус імунодефіциту людини;

1985 р. - у США розроблено перший тест на наявність антитіл до ВІЛ, що дало змогу перевіряти донорську кров на наявність ВІЛ. Також були встановлені шляхи інфікування вірусом СНІДу: кров, статевий шлях та від матері до дитини. В США цього року зареєстровано 6972 випадки смерті від СНІДу;

1985 р. - ВІЛ-інфекція зареєстрована в СРСР;

1986 р. - уперше збудник СНІДу названо ВІЛ - Вірус Імунодефіциту Людини. Захворювання в ці роки реєструється практично в усіх країнах світу. Найбільший відсоток заражених серед населення зафіксовано в країнах Карибського басейну, Центральної Африки, США, Західної Європи.

1987 р. - в Україні зареєстровані перші 6 випадків ВІЛ-інфікування серед громадян країни та 75 випадків серед іноземців; створено мережу кабінетів довіри з обстеження й консультування на ВІЛ/СНІД;

1988 р. - 1 грудня оголошено Всесвітнім днем боротьби зі СНІДом. Перша смерть від СНІДу в Україні;

1989 р. - в Росії внаслідок непрофесійних дій медперсоналу ВІЛ-інфіковано 270 дітей. У цьому ж році загальна кількість інфікованих у світі, за різними оцінками, становила від 5 до 20 млн.;

1991 р. - прийнято перший Закон України "Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення";

1992 р. - перша програма профілактики ВІЛ-інфекції СНІДу в Україні;

1995 р. - в Україні поширення ВІЛ-інфекції/СНІДу набуло епідемічного характеру. За цей рік зареєстровано 1490 випадки інфікування, які з плином часу продовжували суттєво зростати [14; 15; 13].

Щодо смертності в Україні від ВІЛ/СНІДу, то варто зауважити, що вони реєструються в Україні з 1987 р. До 1994 р. було зареєстровано тільки 32 випадки захворювання на СНІД (бл. 0,002 - 0,02 на 100 тис. населення) та 15 смертей від СНІДу (0,002 - 0,008 на 100 тис. населення). У 1995 - 2004 рр. в Україні на тлі спалаху епідемії ВІЛ-інфекції відзначалось зростання показників захворюваності на СНІД (від 0,09 до 5,8 на 100 тис. населення) та смертності від СНІДу (від 0,04 до 3,8 на 100 тис. населення).

Починаючи з 2004 р. кількість пацієнтів, які вмирали від захворювань, зумовлених ВІЛ-інфекцією, продовжувала збільшуватися. Позитивна динаміка стала помітною в 2007 р., коли вперше почалося зниження захворюваності на СНІД в Україні: 9,8 на 100 тис. населення, порівняно з 10,1 на 100 тис. населення у 2006 р. У 2009 р. вперше відносно до показників попереднього року було зафіксовано певне зниження показника смертності від СНІДу на 3% - з 5,8 до 5,6 на 100 тис. населення.

Однак статистика наступних років, на жаль, втішних результатів не давала. У 2010 - 2011 рр. відбулося статистичне зростання показників захворюваності на СНІД та смертності від СНІДу, що зумовлено тим, що за рекомендаціями ВООЗ діагноз "туберкульоз легеневий" був виключений з ІІІ клінічної стаді ВІЛ-інфекції та віднесений до ІУ клінічної стадії (СНІД), однак з 2011 р. темпи приросту цих показників мали позитивну тенденцію до зниження. У 2013 р. померло 6 374 ВІЛ-інфікованих осіб, у тому числі 69 дітей віком 14 років включно; показник смертності становив 14,0 на тис. населення (темп приросту: - 5,4%) [12; 8; 9, с. 34 - 37; 23].

За даними оперативної статистики ДУ "Український центр контролю за соціально небезпечними захворюваннями МОЗ України", станом на 01.01.2014 р. під диспансерним наглядом у закладах охорони здоров'я України перебуває 139 573 ВІЛ-інфікованих осіб, з них 29 005 осіб із діагнозом СНІД. За весь період епідеміологічного спостереження від захворювань, зумовлених СНІДом, померло 32 055 людей. Територіями з високим рівнем поширеності ВІЛ залишаються південно-східні регіони України, з низьким - західні області [21].

Сьогодні у галузі охорони здоров'я на показники смертності серед людей, які живуть із ВІЛ впливають: недостатній професійний рівень проведення обстеження на ВІЛ-інфекцію, обмежені можливості медичних послуг, відсутність якісного соціального супроводу.

Із 1986 р. до роботи з профілактики поширення ВІЛ/ СНІДу активно долучилася Всесвітня Рада Церков (ВРЦ). У 1987 р. вона прийняла таке звернення: "Центральний комітет ВРЦ звертається до всіх Церков, закликаючи їх зрозуміти важливість загрози поширення епідемії ВІЛ/СНІДу та використовувати будь-яку можливість співробітництва між собою, а також з медичними, соціальними та освітніми організаціями і засобами масової інформації у відповідних просвітницьких програмах" [22, с. 14].

У відповідь на це звернення католицька місія "Carіtas", яка має представництва в понад 260 країнах, визначила проблему ВІЛ/СНІДу як одне з пріоритетних завдань для осмислення та дії. Відповідно до цього «Carіtas» кожних два роки у співпраці з іншими релігійними організаціями ініціює підготовчі зустрічі для праці з хворими та для запобігання поширення ВІЛу з метою створити особам, що задіяні у праці з ВІЛ-інфікованими та в ділянці запобігання поширенню цього вірусу, відповідне середовище для обміну досвідом та поділу думками й напрацюваннями.

Всесвітня лютеранська федерація в 1988 р. опрацювала основні підходи до проблеми ВІЛ/СНІДу, відобразивши їх у спеціальній доповіді "Пастирське служіння у відношенні до СНІДу". На початку 1990-х років до боротьби з ВІЛ/ СНІДом активно долучаються Православні Церкви світу, які розробляють та реалізують власні програми боротьби із цією хворобою.

У 2000 році, коли пандемія ВІЛ/СНІДу стала одним із глобальних викликів суспільству, який вимагає надзвичайної єдності зусиль та дій, ВЦР створила Екуменічний захисний альянс, широко розгалужену мережу для міжнародного співробітництва, пріоритет якої на даний момент є боротьба з ВІЛ/СНІДом.

Однак, незважаючи на існування богословського обґрунтування участі Церков у протидії поширенню ВІЛ/СНІДу та наявності міжнародного досвіду в цьому питанні вже на початку 1990-х років, переважна більшість конфесій в Україні, враховуючи соціально-економічне становище та складну релігійно-конфесійну ситуацію, розпочала активну анти-СНІД кампанію лише на початку 2000-х.

Така надповільна реакція на світову проблему пояснювалася недостатньою поінформованістю та стереотипами в населення щодо ВІЛ/СНІДу, а також недостатнім розумінням суспільством тієї ролі, яку може виконувати та чи інша конфесія для протидії хворобі. Українські конфесії на початку 1990-х рр. фактично були конкурентами на ринку релігійних потреб. Реалії українського релігійного життя характеризувалися міжрелігійними суперечками та конфліктами.

Із ростом епідемії необхідність участі українських конфесій в галузі запобігання поширенню ВІЛ/СНІДу стала очевиднішою, адже конфесії зберегли високу довіру всіх прошарків суспільства, охоплюють широкі верстви населення, мають розгалужену, суворо організовану ієрархічну структуру, в тому числі в сільській місцевості.

Сьогодні майже для всіх конфесій в Україні діяльність щодо запобігання поширенню ВІЛ/СНІДу виявилась новим напрямком роботи, що відходила до соціального сектору. Переважна більшість конфесійних лідерів та рядових служителів не мали практичного досвіду діяльності в цій сфері, тому в конфесіях на високому рівні приймались рішення щодо узгодження своєї діяльності між собою.

Тенденції перших років засвідчують, що тяжіння до обміну досвідом відбувалися в рамках своїх конфесій. Наприклад, Українська Православна Церква Київського Патріархату схвалює, підтримує і бере участь у державних і громадських організаціях, спрямованих на запобігання розповсюдженню епідемії ВІЛ/СНІДу. Київський Патріархат створює пастирські центри при лікувальних ВІЛ/ СНІД-закладах, де хворим надається духовна та моральна підтримка, проводяться курси для інформування священиків про проблеми ВІЛ і СНІДу та ставлення до інфікованих осіб, аби уникнути розповсюдженої неправди про цей недуг [3; 19]. Українська Православна Церква (Московського патріархату) через мережу Анти-СНІД (з 2002 р.) об'єднує зусилля Церков цієї ж конфесії з Росії, України та Білорусії. Римо-Католицька Церква здійснює свої програми в рамках міжнародної католицької місії "Carіtas". Греко-Католицька Церква - в рамках утвореного "Карітас України" (у 1994 р.). Протестантські Церкви

Союз Євангельських Християн-баптистів, Християн віри євангельської (п'ятидесятників), Адвентистів сьомого дня, пресвітерів і пасторів харизматичних спільнот та інших співпрацювали переважно між собою або з Церквами своєї конфесії, розташованими за кордоном. Роль мусульманства (окрім території Автономної Республіки Крим) та юдейства в протидії поширенню ВІЛ/СНІДу в Україні є малозначущою у зв'язку з відносно невеликою чисельністю вірних, хоча ці конфесії цілком підтримують міжконфесійний діалог у напрямку об'єднання зусиль конфесій для протидії хворобі [10, с. 8 - 11].

На державному рівні Церкви об'єднують свої зусилля в рамках Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій (ВРЦіРО), до складу якої входять 19 конфесій: 14 християнських Церков та деномінацій, 3 мусульманські центри,1 юдейське об'єднання, Українське біблійне товариство.

Проблемами протидії поширення ВІЛ/СНІДу при ВРЦіРО займається Комісія з питань соціального служіння.

Широку підтримку діяльності конфесій та релігійних організацій у сфері протидії ВІЛ/СНІДу задекларувало Міністерство охорони здоров'я України (МОЗ). На думку представників конфесій та МОЗ, предметом співпраці може стати не лише інформування та формування духовних цінностей у парафіян, ай сприяння зменшенню стигматизації ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД, спільні з МОЗ соціальні проекти тощо.

Регіональне співробітництво Церков як на державному, так і на міжконфесійному рівні, має обмежений характер. Нечисленними прикладами існування такої співпраці в рамках держави є існування різноманітних координаційних рад. Такі структури, як правило, утворюються головою облдержадміністрації, підзвітні та підконтрольні голові облдержадміністрації. Інформація про діяльність таких міжконфесійних об'єднань на регіональному рівні в сфері протидії ВІЛ/СНІДу у відкритих джерелах обмежена.

Для ефективної реалізації політики у галузі запобігання розповсюдженню ВІЛ/СНІДу уряд України створив Національну раду з питань протидії туберкульозу та ВІЛ-інфек- ції/СЩДу, до складу якої, окрім представника Секретаріату Кабміну, заступника міністра фінансів, заступника міністра економіки, заступника міністра внутрішніх справ, заступника міністра у справах сім'ї, молоді та спорту, директора Держсоцслужби, заступника міністра освіти і науки, заступника міністра праці та соціальної політики, заступника голови Державного департаменту з питань виконання покарань, заступника голови Держкомтелерадіо, включено (за згодою) одного представника від Всеукраїнської Ради Церков та релігійних організацій [6; 20].

Однією з основних причин виявлення граничної обережності щодо екуменічного руху, недостатнього співробітництва Церков на регіональному рівні є протиріччя між Церквами.

Розглядаючи питання міжконфесійного діалогу у сфері протидії ВІЛ/СНІДу в Україні, варто відзначити, що такий активний міжконфесійний діалог розпочався у 2004 році. За результатами міжконфесійних зустрічей було прийнято кілька угод державного значення.

2004 року Україна стала місцем проведення міжнародних конференцій, організованих релігійними конфесіями, пріоритетним напрямком яких у світі є боротьба з епідемією ВІЛ/СНІДу. Серед них головні такі:

20 - 25 квітня 2004 року в Одесі відбулася зустріч представників Європейських церков-членів Всесвітньої Лютеранської Федерації, присвячена проблемі ВІЛ/СНІДу. Результатом стала Європейська консультація з проблем ВІЛ/СНІДу, в основу якої лягла програма дій Всесвітньої Лютеранської Федерації "Страждання, Звернення, Піклування: відповідь Церков на пандемію ВІЛ/СНІД" [текст декларації див. 10, с. 89 - 92].

26 серпня 2005 року відбувся круглий стіл членів ВРЦ та РО з представниками МОЗ України та ВІЛ-сервісних організацій, учасники якого прийняли Декларацію "Роль Церков і релігійних організацій у національній відповіді на епідемію ВІЛ/СНІД" [див. 10, с. 44 - 46].

24 - 26 квітня 2007 р. у Києві за фінансової підтримки "Карітас" Німеччини, відбулася Перша конференція "Карітасу-Європа" з питань ВІЛ/СНІДу, що носила назву "Осуд чи солідарність? Нові виклики для Церкви у боротьбі з ВІЛ/СНІДом у Європі". Метою конференції було поширити розуміння проблеми серед лідерів Церкви й керівників організацій "Карітасу" і привернути їхню увагу до необхідності реагувати на проблеми ВІЛ і СНІДу, використовуючи стратегічний, структурований, добре координований, транснаціональний підхід зі спеціальним акцентом на соціальному аспекті [16, с. 2]

В червні 2007 року в Києві пройшла Перша загальноукраїнська конференція, яка ставила за мету досягнути консенсус відносно міжконфесійної стратегії з питань універсального доступу до профілактики ВІЛ-інфекції, лікування, догляду та підтримки людей, які живуть з ВІЛ/СНІДом до 2010 року в Україні.

У рамках конференції відбулось обговорення спільної стратегії та концепції участі Церков та релігійних організацій України в протидії епідемії ВІЛ/СЩД. Крім цього, був опрацьований механізм представництва Церков і релігійних організацій України в Національній координаційній раді з питань протидії туберкульозу та ВІЛ/СНІДу, що передбачає залучення українських Церков та релігійних організацій до загальнодержавної програми з протидії поширенню ВІЛ/СНІДу. За результатами конференції була прийнята відповідна резолюція [10, с. 47 - 48].

5 - 6 листопада 2007 р. за підтримки ЮНЕЙДС відбулася Національна міжконфесійна нарада "Стратегічне планування та розробка робочого плану участі Церков та релігійних організацій України у протидії епідемії ВІЛ/ СНІДу". Нарада проходила в рамках продовження офіційного міжконфесійного діалогу щодо ролі та внеску українських Церков та релігійних організацій у національну відповідь на епідемію ВІЛ/СНІДу та їх взаємодію між собою та держаними і громадськими організаціями у сфері протидії поширенню епідемії.

У нараді взяли участь 11 представників конфесій, які входять до складу Всеукраїнської Ради Церков та релігійних організацій. Були обговорені питання щодо утворення на базі Комісії з питань соціального служіння ВРЦіРО спеціальної інституції, яка безпосередньо займатиметься координацією конфесій в сфері протидії ВІЛ, допомагатиме різним конфесіям створювати власні концепції й стратегії, налагоджуватиме організаційні та матеріальні питання. Під час наради відбулася зустріч учасників із міжнародним експертом ЮНЕЙДС, який здійснює оцінку діяльності Церков та релігійних організацій у сфері протидії ВІЛ [22, с. 19].

Прийняття резолюцій та концепцій в ході міжконфесійного діалогу стало значним кроком уперед у взаємодії конфесій, оскільки передбачає залучення їх до загальнодержавної програми протидії поширенню ВІЛ/СНІДу.

Програма діяльності всіх вказаних Церков здійснюється приблизно за однаковими напрямками:

1) душпастирство;

2) освітні програми серед священників та парафіян;

3) організація церковних реабілітаційних центрів для ВІЛ-інфікованих/наркозалежних;

4) видання та розповсюдження спеціалізованої літератури.

Оцінка таких церковних освітніх програм дозволяє говорити, що на даний момент було охоплено 57% священнослужителів серед майже 30 тис., які загалом служать в Україні в усіх конфесіях, та майже 50% студентів духовних шкіл серед 10 тис. представників учнівської молоді. Серед цільових груп, із якими працюють конфесії, були названі: широкі верстви населення; молодь; вірні церков; наркозалежні та їхнє близьке соціальне оточення; жінки секс-бізнесу; діти вулиці; ув'язнені; люди, які живуть з ВІЛ/СНІДом та їхнє близьке соціальне оточення [10, с. 19].

За даними міжнародного благодійного фонду "Міжнародний альянс з ВІЛ/СНІДу в Україні" "Аналіз спектру послуг, які надаються релігійними організаціями різних конфесій у сфері профілактики та контролю за ВІЛ/СНІД" створено національну та регіональну карту послуг Церков та релігійних організацій, що активно працюють у сфері протидії ВІЛ/СНІДу.

Однак, незважаючи на достатньо масштабну роботу, що її проводять Церкви та релігійні організації в сфері протидії ВІЛ/СНІДу, в їхній діяльності існує чимало прогалин і недоліків:

1) відсутність у багатьох конфесій власних концепцій та стратегій щодо боротьби з ВІЛ/СНІДом як фундаментальних документів, які визначають напрямки діяльності та заходи в плані протидії хворобі;

2) існування протиріч конфесій між собою, що є головною причиною прохолодних відносин у сфері взаємодії в соціальних питаннях, у тому числі подолання епідемії ВІЛ/СНІДу;

3) слабкий, частково декларативний міжцерковний діалог у сфері протидії ВІЛ/СНІДу;

4) відсутність достатньої кількості підготовлених тренерів у кожній конфесії, лекторів, священнослужителів, які б мали коректні знання про ВІЛ/ СНІД та могли поширювати їх серед парафіян;

5) обмежені фінансові можливості.

Та все ж, не зважаючи на згадані недоліки в діяльності релігійних організацій у сфері ВІЛ/СНІДу, міжконфесійні відносини в Україні переходять на якісно інший рівень, зокрема в соціальній сфері. До помітних здобутків тут варто віднести: завершення формування світоглядної та змістовної єдності міжконфесійних анти-ВІЛ/СНІД-програм; завершення обговорення та прийняття єдиної структури анти-ВІЛ/СНІД-програм; розроблення та прийняття конфесіями власних концепцій і стратегій щодо боротьби з ВІЛ/СНІДом; координація, вироблення єдиного формату взаємодії з громадськими, державними організаціями та конфесіями, у тому числі за кордоном; регулярне інформування та обговорення конфесіями своєї діяльності щодо боротьби з ВІЛ/СНІДом, розроблення соціальної реклами; широка підтримка розвитку наявних міжконфесійних освітніх програм, ресурсних та реабілітаційних центрів із питань ВІЛ/СНІДу; широке залучення, інформаційно-методична допомога регіональним конфесійним представництвам; укріплення потенціалу релігійних організацій, які успішно працюють у сфері боротьби з ВІЛ/СНІДом [22, с. 21 - 22].

Переходячи від статистичних даних про діяльність релігійних організацій у сфері боротьби з ВІЛ/СНІДом, ми зупинимося на проблемі ставлення Православної Церкви, а звідси й православного пастиря, до ВІЛ/СНІДу як до духовної проблеми. У цьому плані варто сказати, що поява цієї хвороби стала викликом не тільки медикам і пастирям, а й суспільству в цілому. Вона поставила низку непростих духовно-моральних питань. Подібно до наркоманії, ВІЛ/ СНІД не тільки хвороба, але соціальне й духовне явище.

Коли людина розмірковує про СНІДу неї виникає певне містичне відчуття. Сказати, що СНіД - це попущення Боже за наші гріхи, недостатньо. Для такої хвороби це занадто тривіальне твердження. З'являється відчуття того, що Бог появою цієї хвороби попереджає нас про щось дуже важливе. Видимий світ символічно відображає світ невидимий, духовний.

Преподобний Максим Сповідник так говорить про це: "Для тих, що володіють [духовним] зором, весь світ, що осягається розумом, бачиться таємничо відбитим в усьому чуттєвому світі за допомогою символічних образів. А весь чуттєвий світ при духовному умогляді бачиться як той, що міститься в усьому світі, що осягається розумом" [5, с. 159 - 160].

За свідченням отців, тілесні хвороби взагалі символізують духовні недуги [11, с. 146]. Деякі з хвороб несуть особливо велике символічне і смислове навантаження, наприклад, рак або проказа. До числа таких, безсумнівно, потрібно зараховувати й СНІД. Ця хвороба, як було сказано, виводить з ладу імунну систему людини, яка зберігає людину від тілесної загибелі.

В духовному ж світі від духовної смерті оберігає людину благодать Божа, яка допомагає не піддатися пристрасті і не впасти в гріх. Ураження імунної системи по суті символізує позбавлення благодатного покрову.

Святий апостол Павло про Друге Пришестя говорить так: "Благаємо ж вас, браття, щодо пришестя Господа нашого Ісуса Христа і нашого зібрання до Нього, не спішити вагатися розумом і не тривожитися ні від духу, ні від слова, ні від послання, ніби нами надісланого, неначе вже настає день Христів. медицина церква імунодефіцит пастирський

Нехай ніхто не спокусить вас ніяк: бо день той не прийде, поки не прийде раніш відступлення і не відкриється чоловік гріха, син погибелі, який противиться і звеличується над усім, що зветься Богом, або святинею, так що в храмі Божому сяде він, як Бог, і за Бога себе видаватиме. Хіба не пам'ятаєте, як я, ще перебуваючи у вас, говорив вам це? І тепер ви знаєте, що утримує його від того, щоб з'явитися в свій час. Бо таємниця беззаконня вже діє, тільки не здійсниться доти, доки не буде вилучений із середовища той, що утримує тепер" (2 Сол. 2: 1 - 11).

Під "тим, що утримує" настання останніх подій варто розуміти дію Духа Святого в світі, Його покров і захист. Таким чином, поява у світі хвороб говорить про те, що вилучається із середовища Той, що утримує. Тому зовсім невипадково ця хвороба викликала такий переполох, випустила у світ безліч страхів, породила загальну заклопотаність. Світ усе більш явно наближається до останніх подій, що, втім, підтверджується безліччю інших значущих подій і знаків. І СНІД - тільки один із них.

У багатьох православних людей існує найбільш укорінена думка про СНІД, яку ігумен Мефодій (Кондратьєв), активний діяч православного руху з реабілітації наркозалежних, член Громадської ради при Федеральній службі Російської Федерації з контролю за обігом наркотиків, виражає так чином: "Це дуже своєчасна хвороба. Передається ця хвороба таким чином, що захворюють нею майже виключно наркомани, гомосексуалісти, а також проститутки та їхні клієнти. Бог послав у світ таку хворобу, щоб уповільнити динаміку розповсюдження гріха серед людей.

Одні через страх заразитися утримуються від цих гріхів, тоді як самі розповсюджувачі духовної зарази вибірково караються смертю". Але як вважає згаданий фахівець, такому погляду на хворобу притаманні спрощення й однобокість, що пов'язані як з нестачею відомостей про саму хворобу, так і з незнанням ситуації зі СНІДом за межами Європи, особливо в країнах Африки та Азії [18, с. 17 - 18; див. також 7].

Але було б несправедливо звинувачувати таких людей у жорстокосерді. У віруючих людей дещо інший погляд на світ, інше розуміння добра і зла, інше бачення блага, ніж у нерелігійних. Радість православних зовсім не в тому, що пішли з життя деякі люди, хоча б і носії гріховної зарази, а в тому, що внаслідок їх видалення з тіла людства саме це тіло духовно оздоровилося. Подібно і будь-яка нормальна людина радіє після хірургічного видалення в близької їй людини ракової пухлини не тому, що хворому вкоротили один із його органів і він став інвалідом, а тому, що хворий не помре одразу, а ще житиме після операції якийсь час. Через загибель навіть найвідчайдушніших грішників, що померли від СНІДу, особливо без покаяння, церковна паства сумує не менше ніж за інших людей.

Говорячи про СНІД як про покарання Боже, православні вживають термін "покарання" тільки в значенні скорботного й хворобливого напоумлення для тих, кого наставляють. У значенні попередження, а не кари Божої. Уявлення про покарання одержимого жагою справедливої відплати за гріхи Бога - чуже свідомості Православної Церкви. Для нас Бог, навіть у Своєму праведному гніві - завжди люблячий Бог Отець. Ми не навчені думати, що на землі щось може статися без Його волі й керівництва. Поява ВІЛ - не виняток. Чи не виходить тоді, що, виступаючи на боротьбу зі СНІДом, ми противимося волі Божій,тим більше що СНІД якоюсь мірою уповільнює гріховне розкладання світу? Але ми також знаємо, що не без керівництва й волі Божої проникло в цей світ зло і "весь світ лежить у злі" (1 Ін. 5: 19). Що ж нам у такому разі думати про зло, і чи не краще було б не противитися йому?

Відповідаючи на це запитання, ми повинні чітко розуміти, що не все, що відбувається на землі, угодно Богу, хоча знаємо, що все зло стається з Його попущення.

Детальне пояснення цього знаходимо в преподобного авви Дорофея, який із цього приводу говорить так: "Все, що відбувається, відбувається або з Божого благовоління, або через попущення, як сказано у пророка: Я утворюю світло і творю пітьму (Іс. 45: 7). І ще: Чи буває у місті біда, яку не Господь попустив би? (Ам. 3: 6). Бідою тут названо все, що обтяжує нас, тобто все скорботне, що буває для нашого покарання за нашу порочність, а саме: голод, мор, землетрус, бездощів'я, хвороби, боротьба - все це буває не через благовоління Боже, але з попущення, коли Бог допускає цього находити на нас для нашої користі. Але Бог не хоче, щоб ми цього бажали або цьому сприяли.

Наприклад, як я сказав, буває Божа воля попущення на те, щоб місто було розорене, але Бог не хоче, щоб ми - оскільки є Його воля на розорення міста - самі поклали вогонь і підпалили або щоб ми взяли сокири і стали руйнувати його. Також Бог допускає, щоб хтось знаходився в смутку чи в хворобі. Але хоча воля Божа і така, щоб він сумував, але Бог не хоче, щоб і ми засмучували його або щоб сказали: "Оскільки є воля Божа на те, щоб він був хворий, то не будемо жаліти його".

Цього Бог не хоче; не хоче, щоб ми служили такій Його волі. Він бажає, навпаки, бачити нас настільки благими, щоб ми не хотіли того, що Він робить через попущення. Але чого Він хоче? Хоче, щоб ми бажали Його благої волі, яка буває, як я сказав, за благоволінням, тобто всього того, що робиться за Його заповіддю: щоб любити один одного, бути співчутливими, творити милостиню тощо - ось блага воля Божа" [2, с. 212 - 213].

Отримавши таке вичерпне роз'яснення, ми можемо зробити важливий висновок щодо СНІДу: православні за совістю і з усією енергією можуть включитися в активну боротьбу з цією смертельною хворобою, і разом можуть щиро дякувати за неї Богу, як і за всяке інше скорботне попущення Боже.

Висновок про необхідність боротьби зі СНІДом стане ще більш очевидним, якщо ми згадаємо, що ВІЛ заражаються не самі тільки відчайдушні грішники, але серед інфікованих чимало тих людей, які не вживали наркотиків і ніколи не віддавалися розпусті. Цією хворобою хворіють і від неї помирають навіть невинні немовлята. Та й багато хто з грішників не назавжди перебувають у гріхах, але залишають їх і оплакують. Якщо в гріховний період свого життя вони заразилися смертельною хворобою то в період, коли вони вступили на шлях покаяння, нам обов'язково потрібно боротися за продовження їхнього життя.

Участь пастиря в боротьбі з поширенням ВІЛ/СНІД і в роботі з людьми, які живуть із ВІЛ/СНІДом складна і полягає вона у пастирській турботі (уцерковлення, духовне піклування, сприяння входженню в літургійне життя громади), дияконії (служінні милосердя), освіті й катехизації.

Таким чином, щоб найшвидше підготуватися для цієї роботи, пастирю потрібно, пройти спеціальні заходи на єпархіальному та загальноцерковному рівні, такі як:

а) підготовка регламентуючої і методичної документації церковно-п рактичного характеру;

б) підготовка й поширення необхідної інформації (у тому числі видання відповідної літератури);

в) організаційна й координаційна діяльність у цій сфері;

г) підготовка церковнослужителів для пастирської і дияконічної роботи з людьми, що живуть із ВІЛ/СНІДом, та їхніми близькими [4].

Окрім зазначеного, основними напрямками служіння для пастиря є: звершення таїнств Божих, проповідь Слова Божого і керівництво в духовному житті.

Крім того, священик покликаний до організації громадського життя, в тому числі дияконського й місіонерського служіння. Завдання пастиря в справі організації роботи з людьми, що живуть з ВІЛ/СНІДом, визначаються його провідною роллю в житті парафії.

Стосовно звершення церковних таїнств над людьми, що живуть із ВІЛ/СНІДом, - тут проблем для пастиря існувати не може. Тут головна умова - відкритість серця, віра в Господа Ісуса Христа й щире бажання

Важливим завданням пастиря є сприяння залученню людей, що живуть із ВІЛ/СНІДом, до парафіяльного життя, початком якого є входження у молитовний і літургійний ритм парафії.

Щодо питання про безпеку для інших членів спільноти у разі участі в церковних таїнствах людей, які живуть із ВіЛ/СНДом, православному пастирю потрібно керуватися такими принципами. З медичної точки зору (за умови відсутності у хворого відкритих ран, що кровоточать) немає перешкод для здійснення Таїнства Хрещення над ВІЛ-інфікованим у парафіяльному баптистерії, а також для здійснення над такими хворими Таїнств Миропомазання та Єлеосвячення. Цим можна керуватися і під час причащання ВІЛ-інфікованих, а також цілування ними ікон та інших святинь [4].

Звершувати духовне окормлення пастирю необхідно з урахуванням динаміки хвороби й ступеня прийняття діагнозу, адже людина, що живе з ВІЛ, відчуває надзвичайне психологічне навантаження, яке особливо важко переносити одразу після отримання звістки про хворобу. Такий психологічний тягар підсилюється й іншими обставинами: неприйняття суспільством, втрата сенсу життя, відчуття страху. Відповідно до цього основним завдання пастиря при спілкуванні з ВІЛ-інфікованим - допомогти знайти справжній сенс життя, зустрітися з Христом, а найважливіший принцип для священика в цьому - конфіденційність у спілкуванні з ВІЛ-інфікованими.

Також корисним для священика у роботі з людьми, що живуть із ВІЛ/СНІДом, буде мати медичну інформацію про особливості протікання хвороби, лікування тощо. І навіть при цьому потрібно постійно поповнювати свої знання, звертаючись до спеціальної літератури і консультацій із фахівцями відповідних медичних установ.

Опіка священика ВІЛ-інфікованими не повинна обмежуватися лише храмом. Пастирю потрібно відвідувати хворих вдома, в лікарні чи хосписі. Важливою є пастирська робота священика з ВІЛ-інфікованими у в'язницях. У зв'язку з високим ступенем поширення наркоманії і ВІЛ-інфекції серед ув'язнених, велике значення має підготовленість священика для роботи з цією категорією осіб.

Для священика корисним буде знати особливості догляду за ВІЛ-інфікованими хворими. Для цього священнослужитель має розуміти, що перші роки з моменту інфікування людина не потребує специфічної терапії, це може тривати досить довго, і перші роки імунна система людини самостійно справляється з впливом шкідливих вірусів. Для хворого особливо потрібно буде відрегулювати власні життєві правила, тобто правила життя з ВІЛ-інфекцією. Це насамперед правильний спосіб життя, який включає в себе: режим дня, правильне харчування, відмову від шкідливих звичок.

Режим дня - це: повноцінний своєчасний сон не менше 8 годин, раціональні фізичні навантаження, перебування на свіжому повітрі не менше 2 - 3 годин на добу, лікувальна фізкультура за індивідуальною схемою.

Одним із пріоритетних напрямків догляду за ВІЛ-інфікованими пацієнтами є організація правильного харчування. Для ВІЛ-позитивних людей характерна втрата ваги, яка вкрай несприятлива, оскільки в цьому випадку організм не отримує достатньої кількість поживних речовин і енергії. Втрата ваги може бути зумовлена порушенням апетиту внаслідок нудоти (у тому числі через побічної дії деяких лікарських препаратів), утрудненнями з прийомом їжі через ураження ротової порожнини, порушення смаку та нюху, підвищення температури тіла, психологічних проблем. До зниження ваги призводить також ураження шлунково-кишкового тракту як інфекційної, так і неінфекційної природи, що супроводжуються порушенням травлення.

Їжа повинна бути приготовлена з дотриманням санітарно-гігієнічних норм, бо виникнення харчового отруєння для ВІЛ-інфікованого пацієнта може мати найсерйозніші наслідки.

Варто приділяти належну увагу якості продуктів і технології їх приготування. Щоб знизити ризик розвитку кишкових інфекцій, необхідно дотримуватися таких рекомендацій: не купувати продукти на стихійно організованих ринках;не вживати зіпсовані продукти та продукти з простроченими термінами реалізації; зберігати сирі й готові продукти в холодильнику окремо, при температурі, що не перевищує +6 °С; утримувати в чистоті кухню; користуватися окремими обробними дошками для сирих (м'ясо, риба, курка) і готових продуктів (салати, варене м'ясо, хліб і ін.); впевнитись, що їжа пройшла достатню термічну обробку і готова до вживання; годувати пацієнта свіжою їжею; ретельно мити фрукти й овочі, обшпарювати шкірку фруктів окропом; мити руки перед приготуванням їжі, перед годуванням пацієнта, допомогти йому ретельно вимити руки; використовувати для пиття тільки кип'ячену або бутильовану воду, молоко - пастеризоване або кип'ячене; ретельно мити посуд і столові прилади після кожного використання гарячою водою з застосуванням миючих засобів [17, с. 14 - 16].

Харчування хворих повинно бути повноцінним, збалансованим - повною мірою забезпечувати їх білками, жирами, вуглеводами, вітамінами і мінералами. Білки необхідні для побудови нових клітин в організмі, в тому числі й клітин імунної системи. Вони містяться в стравах із м'яса, риби, курки, бобових, в яйцях, сирі, молоці та інших молочних продуктах. Ці продукти потрібно вживати щодня не менше 2 - 3 разів на день. Жири забезпечують організм енергією. Необхідно включати в харчування хворих рослинні олії й нежирні сорти риби. Вуглеводи також забезпечують організм енергією. Вони містяться в хлібобулочних виробах, крупах, макаронах, картоплі, овочах і фруктах.

Фрукти й овочі багаті не тільки на вуглеводи, вітамінами і мінерали, але й на харчові волокна, які сприяють нормалізації процесів травлення. Для збагачення раціону вітамінами й мінералами необхідно використовувати натуральні ягідні, фруктові та овочеві соки.

Велике значення має й організація режиму харчування. По можливості воно має бути дробовим, 5 - 6 разів на добу, невеликими порціями. Обстановку під час прийому їжі варто створити сприятливу, спокійну.

При наявності запальних процесів і виразок у роті з харчування необхідно виключити гостру, кислу, солону й тверду їжу. Вона повинна бути рідкою та напіврідкою, не гарячою. У разі скарг пацієнта на сухість у роті потрібно забезпечити його питною водою, допомогти прополоскати рот, контролювати постійний догляд за ротовою порожниною. Вода постійно повинна знаходитися біля ліжка пацієнта.

Якщо хворий скаржиться на нудоту, за 30 хвилин до прийому їжі за порадою лікаря потрібно давати йому протинудотні засоби. По закінченні годування необхідно забезпечити ретельну гігієну порожнини рота.

Надзвичайно важливо пам'ятати, що пацієнти потребують достатнього пиття (вода, чай, морси, компоти, соки) для виведення токсинів з організму з сечею і заповнення втрати рідини при посиленому потовиділенні, блювоті, проносі, прискореному диханні.

Режим харчування хворого, його потребу в поживних речовинах і рідини необхідно узгоджувати з лікарем. Також потрібно визначити з лікарем потребу пацієнта в прийомі полівітамінних препаратів і мінералів.

Основною причиною втрати рідини і зниження ваги хворого є пронос (діарея). До діареї у ВІЛ-інфікованих пацієнтів призводять інфекційні та неінфекційні ураження шлунково-кишкового тракту. Щоб поповнити втрату рідини в організмі, потрібно забезпечити її прийом в достатній кількості (спеціальні сольові розчини, вода, морс, компот тощо). Годувати хворого, який страждає проносом, рекомендується кожні 2 години невеликою кількістю їжі. Бажано віддавати перевагу таким продуктам, як білий рис, білий хліб, банани та ін. [18, с. 148].

Частим клінічним проявом ВІЛ-інфекції та її ускладнень є лихоманка. Тому доглядаючи за хворим, потрібно: порадитися з лікарем і відповідно до його рекомендацій організувати прийом пацієнтом жарознижуючих засобів; у разі посиленого потовиділення регулярно міняти вологу натільну й постільну білизну; частіше поїти пацієнта; їжа має бути рідкою або напіврідкою; вимірювати температуру кожні 4 години, записувати її показники; якщо вона не знижується, обов'язково консультуватися з медичними працівниками; при головному болю накладати на лоб холодний компрес; при утворенні тріщин на губах змащувати їх засобами для захисту шкіри.

Ураження органів дихання є частим ускладненням ВІЛ-інфекції. При задишці потрібний такий догляд.

У нормі частота дихальних рухів коливається від 14 до 20 на хвилину. Догляд за хворим, що страждає задишкою, полягає в полегшенні дискомфорту, викликаного об'єктивною і суб'єктивною нестачею повітря:

· відкрити кватирки, забезпечити доступ кисню, але так, щоб не застудити хворого;

· підняти узголів'я ліжка, забезпечити пацієнту напівсидяче положення, використовуючи подушки;

· навчити пацієнта спеціальною методикою дихання зі складеними губами, що дозволяє знизити частоту дихання;

· психологічно підтримати пацієнта;

· проконсультуватися з лікарем [17, с. 17].

Для профілактики пошкодження шкірних покривів треба забезпечити регулярний гігієнічний догляд за шкірою. Вона повинна бути сухою й чистою. Залежно від стану хворого використовують гігієнічну ванну, душ або обтирання. Важким хворим рекомендується кожні 2 години міняти положення тіла в ліжку.

Постільна білизна має бути чистою й сухою, без складок і крихт. Показаний легкий масаж (погладжування) і обробка слабкими спиртовими розчинами ділянок шкірних покривів над кістковими (лопатки, кістки тазу, лікті, п'яти) виступами з метою поліпшення кровообігу.

Важливим аспектом догляду за хворим на ВІЛ-інфекцію є також підтримка і допомога в забезпеченні режиму лікування. Необхідно контролювати прийом пацієнтом лікарських препаратів, забезпечити дотримання не тільки режиму прийому ліків, а й інших вимог. Наприклад, прийом препарату до або після їди, необхідність в певній кількості води для запивання таблеток, поєднання різних ліків тощо. Тому, хто доглядає за хворим, варто самому ознайомитися з інструкцією із застосування препарату.

Важливо знати, які побічні реакції можуть дати ліки, що їх приймає пацієнт.

Це допоможе раніше оцінити розвиток побічних реакцій, зменшити їхні наслідки і заспокоїти хворого. Прийом хворим нових ліків неодмінно потрібно узгоджувати з лікарем, оскільки деякі препарати можуть вступати в небезпечну взаємодію з противірусними засобами.

Важливо правильно приймати ліки і не пропускати їх прийом, оскільки в іншому випадку вірус отримає шанс продовжувати розмноження в організмі. Крім того, у нього може виникнути стійкість до даного препарату, і тоді в майбутньому можливість вибору ліків буде обмежена.

У побуті ВіЛ-інфікований пацієнт не становить небезпеки для оточуючих.

Доглядаючи за хворим, пастир має знати, що можна без побоювань торкатися до нього, переодягати, годувати, умивати, обіймати, користуватися спільними ручками, книгами та іншими предметами, які не контактують з біологічними рідинами організму. Такий контакт абсолютно безпечний.

Але як при будь-якому інфекційному захворюванні, при недотриманні певних заходів ВІЛ-інфекція становить небезпеку для тих, хто доглядає за хворим. Загрозу з точки зору зараження несуть біологічні рідини хворого: насамперед кров, сперма, вагінальні виділення і меншою мірою, інші (слина, сеча, кал, блювотні маси).

У зв'язку з цим основні заходи безпеки при допомозі ВІЛ-інфікованому хворому зводяться до запобігання контакту з її біологічними рідинами, органами й тканинами.

До них відносяться: використання засобів індивідуального захисту: рукавички, окуляри, маска, спецодяг; правильне поводження з гострими предметами та медичними інструментами з метою запобігання травм ріжучими та колючими предметами; наявність аптечки на кожному робочому місці; обробка шкіри або слизових оболонок при пораненні або забрудненні їх біоматеріалом.

При наявності на руках забоїв або порізів необхідно заклеїти їх лейкопластиром, потім в обов'язковому порядку надіти рукавички. Потрібно надзвичайно обережно поводитися з колючими та ріжучими предметами й інструментами, що був використаний пацієнтом і в догляді за ним (ножиці, леза, бритва, голки та ін.). Вони повинні бути індивідуальні і зберігатися в контейнері.

При попаданні крові, сечі, слини пацієнта на неушкоджену шкіру обслуговуючої людини ймовірність зараження практично відсутня. Разом з тим необхідно провести обробку забрудненої ділянки шкіри. Якщо при догляді за пацієнтом сталася травматизація шкіри - укол голкою, ножицями або поріз (наприклад, при стриженні нігтів, допомоги при голінні, прибиранні ліжка), необхідно негайно видавити кілька крапель крові з рани, ретельно вимити руки з милом, просушити їх серветками, рану обробити 5%-м спиртовим розчином йоду або 70%-м спиртом, наклеїти лейкопластир.

Потрібно обов'язково проконсультуватися з лікарем пацієнта. Доглядаючи за хворим в стаціонарі, необхідно повідомити про травму старшій сестрі відділення, яка зафіксує її у відповідному журналі і роз'яснить необхідні дії в подальшому.

Тим, хто доглядає за хворими настійно, рекомендується вакцинація проти гепатиту В.

Необхідно пам'ятати, що при ймовірності зіткнення з будь-якими біологічними рідинами хворого (на тілі, натільній і постільній білизні, предметах побуту, медичному інструментарії та ін.) необхідно обов'язково надягати рукавички [18, с. 153 - 155].

ВІЛ-інфекція характеризується ураженням імунної системи. З часом це призводить до розвитку інфекційних захворювань, у тому числі викликаних мікроорганізмами, які в звичайних умовах не становлять небезпеку для здорових людей. Крім того, у таких пацієнтів інфекційні хвороби протікають важче. Враховуючи вразливість хворих, особливо на пізніх стадіях захворювання, щодо збудників бактеріальних, вірусних, грибкових і протозойних інфекцій, необхідно дотримуватись певних правил надання допомоги.

Догляд за пацієнтом, тим більше хворим на інфекційне захворювання, вимагає неухильного дотримання правил санітарно-епідеміологічного режиму. Надаючи допомогу пацієнту в стаціонарі, потрібно отримати інструктаж персоналу відділення з дотримання правил особистої гігієни, забезпечення спецодягом та білизною, дезінфекції та оброблення медичного інструментарію і предметів ужитку хворого, прибирання приміщень та санітарного стану палат, дотримання правил внутрішнього розпорядку. Доглядаючи за хворим на дому, потрібно проконсультуватися з лікарем і медичною сестрою кабінету інфекційних захворювань (КІЗ) поліклініки чи Центру з профілактики та боротьби зі СНІДом із дотримання правил санітарно-епідеміологічного режиму в домашніх умовах.

До догляду за хворим необхідно залучати здорових людей, що не мають ні гострих (наприклад, ГРЗ, кишкова інфекція), ні загострення хронічних інфекційних захворювань (герпетична інфекція, у тому числі оперізувальний лишай, гнійничкові та грибкові ураження шкіри і слизових оболонок, захворювання легенів та ін.).

Із метою зниження ризику зараження хворого збудниками інфекційних захворювань потрібно: щодня проводити вологе прибирання приміщення (при необхідності - кілька разів на день); дотримуватися особистої гігієни; мити руки перед кожною процедурою догляду; прикривати рот при кашлі та чханні; при появі нездужання, кашлю, чхання та інших симптомах інфекційної патології відмовитися від відвідування та надання допомоги (в разі неможливості це здійснити - використовувати маску, змінюючи її кожні 3 години); обмежити відвідування хворого особами з явищами ГРЗ або інших інфекційних захворювань; не обмежуючи спілкування хворого зі здоровими тваринами, виключити контакт з їхніми випорожненнями й підстилками; стежити за дотриманням хворим правил особистої гігієни та загальногігієнічних вимог.

При підготовці брудної білизни до прання потрібно якомога менше розбирати її біля ліжка пацієнта. Білизну, забруднену кров'ю, перуть при температурі не нижчій за 80 °С не менше 25 хвилин.

Отже, беручи до уваги те, що хвороба (як і страждання та смерть) є наслідком гріха за переступи Божих повелінь, Православна Церква завжди почувалася і завжди почуватиметься гострої необхідності зараджувати й розраджувати усіх, хто прикутий до ліжка і потребує духовної опіки священика. Пастирське окормлення ВІЛ-інфікованих є одним із найбільш небезпечних та жертовних служінь, а тому потребує від священнослужителя неабиякої підготовки та вправності.

Джерела

1. Біблія : книги Священного Писання Старого та Нового Завіту в українському перекладі з паралельними місцями та додатками / [пер. Патріарха Філарета (Денисенка)]. - К. : Видання Київської Патріархії Української Православної Церкви Київського Патріархату, 2007. - 1415 с.

2. Дорофей авва, прп. Душеполезные поучения и послания. С присовокуплением вопросов его и ответов на оные Варсануфия Великого и Иоанна Пророка. - М.: Благовест, 2010. - 416 с.

3. Звернення Освяченого Помісного Собору Української Православної Церкви Київського Патріархату до українського народу з приводу розповсюдження епідемії ВіЛ/СНІД // Режим доступу: http://nsu.org.ua/ ua/ rndex/resourses/church_doc/uockp_doc/34665/. - Назва з екрану.

4. Концепція участі Української Православної Церкви у боротьбі з поширенням ВіЛ/СНІД і роботі з людьми, які живуть із ВІЛ/СНІДом // - Режим доступу: http://arhrv2.orthodoxy.org.ua/page-1645.html. - Назва з екрану.

5. Максим Исповедник, прп. Творения: В 2 т. / Пер., вступ. ст. и коммент. А. И. Сидорова. - М.: Мартис, 1993. - Кн. 1. Богословские и Аскетические трактаты. - 353 с.

6. Положення про Національну раду з питань протидії туберкульозу та ВІЛ-інфекцїї/СНІДу від 11 липня 2007 р. № 926 // - Режим доступу: http:// zakon4.rada.gov.ua/laws/show/926-2007-%D0%BF. - Назва з екрану.

7. Програмний документ міжнародного благодійного фонду Карітас з питань боротьби з ВІЛ/СНіДом // - Режим доступу: http://www. carіtas-ua.org/mdex.php?optюn=com_content&vіew=artіde&іd=200%3A- s-ss&catid=16 %3Ash&lang=uk. - Назва з екрану.


Подобные документы

  • Що таке вірус імунодефіциту людини та захворювання, яке він викликає - синдром набутого імунодефіциту. Зображення клітини людини, що викликає СНІД. Місце України у світі за рівнем поширення епідемії ВІЛ. Світові акції боротьби зі СНІД та ВІЛ інфекціями.

    презентация [350,9 K], добавлен 20.01.2011

  • СНІД - синдром набутого імунодефіциту - це кінцева стадія інфекційного захворювання, викликаного вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), який вражає спеціальні клітини крові (лімфоцити), які відповідають захист організму людини від різних мікробів і поступово

    реферат [5,6 K], добавлен 19.08.2005

  • Антиретровірусна терапія як основа лікування ВІЛ-інфекції. Перші випадки ВІЛ-інфекції серед громадян України. Стадії розвитку синдрому набутого імунодефіциту людини (СНІД). Діагностика хвороби, основні методи лікування. Перспективи в лікуванні СНІДу.

    курсовая работа [1,4 M], добавлен 07.04.2014

  • Правда про синдром набутого імунодефіциту (СНІД). Речовини, в яких міститься вірус імунодефіциту людини (ВІЛ): кров, молоко матері, піхвенні рідини, сперма. Шляхи передачі та умови, що підвищують вірогідність зараження. Моніторинг інфікованих в Україні.

    презентация [639,8 K], добавлен 02.02.2011

  • Глобальна епідемія ВІЛ/СНІД як одна з найсерйозніших загроз для людства. Історія виникнення СНІДу, перебіг хвороби імунодефіциту, її симптоми, шляхи зараження. Проблеми ВІЛ-інфекції в Україні та в Чернівецькій області. Профілактика і спроби лікування.

    реферат [28,7 K], добавлен 25.06.2010

  • Проблеми розвитку ВІЛ-інфекції. Створення посібника для поширення інформації щодо лікування та профілактики синдрому набутого імунодефіциту. Контроль за безпекою щодо зараження СНІДом медичних працівників під час виконання ними професійних обов'язків.

    отчет по практике [29,9 K], добавлен 14.12.2010

  • Аналіз основних причин поширення епідемії туберкульозу в Україні – інфекційної хвороби, яка викликається мікобактеріями туберкульозу і характеризується утворенням специфічних гранульом в різноманітних органах та тканинах і поліморфною клінічною картиною.

    реферат [20,1 K], добавлен 11.06.2011

  • Поняття вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ) та синдрому набутого імунодефіциту (СНІД). Розлади центральної нервової системи та психіки людини при СНІД. Морфологічна основа психічних розладів. Психічні розлади при окремих інфекціях у людей, хворих на СНІД.

    реферат [19,8 K], добавлен 03.05.2010

  • Проблема збереження і відновлення професійного здоров'я людей. Вплив синдрому хронічної втоми на психофізичний стан організму. Передумови виникнення захворювання: порушення сну, гормональні зміни, хронічні захворювання, шкідливі звички та авітаміноз.

    реферат [25,7 K], добавлен 28.02.2012

  • Причини виникнення імунодефіцитів в онкології. Молекулярно-генетичні причини виникнення захворювання. Клінічна картина імунодефіциту. Методи, схеми і засоби його корекції, лікування та профілактики. Застосування імуномодуляторів при імунодефіцитах.

    контрольная работа [29,7 K], добавлен 26.11.2013

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.