Розвиток гітарного мистецтва в Україні

Результати не забарилися, вже в 1939 році на Першому Всесоюзному огляді конкурсі виконавців на народних інструментах в Москві чимало його вихованців стали переможцями і лауреатами. -- серед яких звання дипломанта отримав гітарист К. Смага. Переможцем в номінації домра став Г. Казаков, який добре володів гітарою і викладав у Львівській консерваторії (1960 -- 1990-і роки).

А в наступному 1940 році студентами Київської консерваторії стали і перші гітаристи -- К. Смага і М. Прокопенко. Саме цей рік можна з упевненістю вважати початком професійної вищої освіти гітаристів у колишньому СРСР. Велика вітчизняна війна внесла свої "корективи" і лише в 1944 році, після повернення з евакуації цей клас поповнив Я.Г. Пухальський. До речі, в часи евакуації, оркестровий народний факультет знаходився в Свердловську, а решта в Ташкенті, і наша професура за ці три роки "підтягнула" місцеві кадри, виховала нові, тим самим заклавши основи професійної музичної освіти у Свердловській і Ташкентській консерваторіях. Але не довго тривало це післявоєнне "затишшя" відносно гітари. У 1949 році, як грім з ясного неба, постанова ЦК ВКПб "про оперу В. Мураделлі "Велика дружба" жорстко розкритиковано "космополітизм" в мистецтві, гітара також потрапила в ці жорна, - була визнана (так само, як саксофон, акордеон і концертино) "буржуазними" інструментами і в "аварійному" порядку була вигнана із стін вузу. Через це К. Смазі довелося за рік здавати програми двох випускних курсів, після чого він став працювати солістом Укрконцерта; Я. Пухальський по направленню поїхав в Кишинів, де лише відкривався Інститут мистецтв Молдавії; М. Прокопенко продовжив навчання на кафедрі оперно-симфонічного диригування (класи Н. Рахліна і М. Канерштейна) і з 1951 по 1991 роки викладав в консерваторії клас оркестрового і хорового диригування.

Після відомих "постсталінських" подій Я. Г. Пухальський повернувся до Києва, вступив у аспірантуру (до речі - також першу в СРСР), паралельно працював солістом Українського радіо, в музичній школі та училищі, а в 1959 року запрошений на роботу в консерваторію, де, окрім гітари, вів клас бандури. Це був вимушений компроміс, бо загальний набір студентів на кафедру був дуже невеликим, -- не кожен рік вдавалося прийняти гітариста. Та й рівень підготовки гітаристів був недостатнім і не щороку з'являлися "достойні". Проте, за ці роки консерваторію закінчили ряд відомих музикантів, що гідно продовжили кращі традиції Київської школи в різних регіонах країни, -- це Б. Шопен (Харків), Е. Іошко (керівник циганського тріо "Ромен" (Москва), В. Дерун (Свердловськ, -- в його класі вчилося багато російських гітаристів, у тому числі, М. Комолятов. Н. Іванова-Крамська, О. Фраучі. В. Терво та ін.), Г. Ларічева (Москва), С. Жебрілов (Нижній Новгород). Л. Карпов (Петербург), заслужений артист України П. Полухін, Л. Колесникова і Б. Оборін (Київ).

На особливу увагу заслуговує знакова фігура їх викладача -- Яна Генріховича Пухальського (1923 -- 1979 рр.), шо поєднував свою роботу в консерваторії з училищем і школою. Всім своїм життям, виконавською і педагогічною творчістю, чесністю і високою порядністю, талантом, непохитною вірністю власним переконанням і принципам він заслужив любов і пошану колег і не лише народників! Наприклад у нього, як авторитетного фахівця музики романтичного напряму, консультувалися і піаністи, і скрипаті; він був частим гостем і у віолончельних класах з порадами по інтерпретації творів І. С. Баха та інших композиторів. Через ці якості та безкомпромісність, він не терпів щонайменших проявів "халтури", непереконливого, або приблизного виконання (в першу чергу в звучанні, динаміці і темпо-ритмі). Цим і пояснюється та легкість, з якою він відраховував з вузу недбайливих студентів. На цьому ж грунті, через зухвалу демагогію В. Славського, з ним стався і перший інфаркт. Лишається тільки уявити собі, - в якому "шоці" він був би від деяких сучасних "шептунів", від тієї анархії і вседозволеності в інтерпретації класики, прикритих новомодними аргументами і тенденціями, та іншого відвертого несмаку. Але є упевненість і в іншому -- його невимовній радості і гордості за ті успіхи і перемоги сучасної класичної гітари, справі якій він присвятив всі свої творчі сили і саме життя.

Регулярні і стабільні набори гітаристів в консерваторію почалися з 1975 року, а з 1979 - стало можливим взяти і два гітариста (а в деякі роки навіть трьох). Багато посприяв цьому і Всеукраїнський конкурс виконавців на народних інструментах (1978 р.), де гітаристи (хоч і не отримавши в загальній масі "народників" першого місця) показали нові перспективи виконавського рівню і великий творчий потенціал. З цим часом збіглося і загальне пожвавлення гітарного життя України і Києва зокрема: гітара викладається у всіх школах столиці, зміцнів клас в музичному училищі; у штаті філармонії розвернули активну виконавчу діяльність і були удостоєні звання Заслуженого артисту України П. Полухін і В. Петренко; частіше стали запрошуватися відомі зарубіжні гастролери, розширився потік нової інформації і помітно пожвавився інтерес до гітари з боку видавництва "Музична Україна". До речі, в російських вузах до сьогодні діє складена М. Михайленком в 1984 році програма "Спеціальний клас гітари в музичному вузі" і багато в чому, завдяки наявності цієї базової "Програми" стало можливим відкриття класів гітари у вузах Росії та інших республік. Декілька років М. Михайленко був членом навчально-методичної ради з вищої освіти Методкабінету міністерства культури СРСР (від України лише троє -- ректор консерваторії О. Тимошенко, професор В. Апатський. Але, разом з цими позитивними явищами, з'явилися і негативні тенденції. Скажімо, якщо в 70-і роки в Україні класи гітари функціонували лише в 3 - 4-х училищах і двох вузах, то в наш час, коли вони є вже майже в усіх училищах, це майже не відбилося позитивно на якості підготовки, а, швидше, -- навпаки. Не секрет, що в багатьох училищах (та і в дитячих музичних школах) гітару ведуть не гітаристи -- домристи, бандуристи, навіть духовики. Звідси і крайня "строкатість" їх "продукції". Наприклад, деяким абітурієнтам не зашкодило би спробувати свої сили у вступі в Київське музичне училище (та й то -- під сумнівом), а вони не "розмінюються на дрібноту" - відразу в консерваторію, не ходячи навіть на консультації.

Інколи відбуваються і казуси, абітурієнт закінчив ДМШ, має атестат зрілості про середню освіту і подає документи в консерваторію, зовсім не усвідомлюючи її специфіки. Приймальня комісія вимушена брати ці документи і допускати до іспитів, де він "добре" виконує що-небудь із "джазу", або "Очі чорні" з власними "варіяйціями" -- отримує свою двійку. І, що цікаво, -- більшість з цих "вундеркіндів" навіть не усвідомлюють цього, або просто відмовляються усвідомлювати - куди вони попали і що від них вимагається, а йдуть скаржитися у "високі" інстанції про порушення конституційних прав, бо "кожен громадянин має право на освіту".

Горе та й годі! Сміється інколи і приймальна комісія, але атмосфера і відношення до гітари через таких "розумників" погіршується, що негативно відбивається на достойних абітурієнтах. Ці прикрі факти і є результатом "роботи" вище названих "перевертнів" від музики. Вистачає й інших проблем...

А високий професійний рівень студентів консерваторії неодноразово підтверджувався перемогами на міжнародних і національних конкурсах. Список досить об'ємний, але назвемо, не дотримуючись хронології, декілька з них. Це Г. Васильєв -дві Перші премії - в м. Тихі (Польша) і Цюріху (Швейцарія) і 111 премія конкурсу ім. Ф. Тарреги в Беникасимі (Іспанія) -- (першу премію отримав Д. Рассел); О. Бойко -- І премія Берлін (Німеччина); О. Гречанюк -- І премія в Катовіцах (Польща); В. Козирець -- І премія в Хайфі (Ізраїль); Є. Мітін -- дві перші премії у Воронежі і Каневі. З останніх перемог -- II премія О. Труша в Санкт-Петербурзі в 2008 році (перша не присуджувалася). Помічалися ці успіхи і урядом -- двоє випускників М. Михайленка: В. Козирець і А. Остапенко удостоєні почесного звання "Заслужений артист України".

За ці роки клас Київської консерваторії закінчили цілий ряд іноземних студентів -- які успішно працюють у себе на батьківщині. Це, вище згаданий Г. Васильєв (Болгарія, працює в Швейцарії), А. Більїд (Марокко), Ж. Брага (Португалія), Ж. Большион (Ліван). Ф.Д. Тан (В'єтнам, заст. міністра культури), М. Мірзаї (ОАЕ), Ф. Тігранья (Іран).

Крім того і наші українські випускники успішно асимілювалися по всьому світу -- М. Очеретько (Австрія -- Франція), М. Федоренко (США), О. Цокота (Словаччина), С. Кудряшов і Л. Наумова (Німеччина), А. Івченко (Австрія), І. Ульянов (Нідерланди), О. Гречанюк (Японія). Це лише ті, хто вже міцно "пустив корені" там, а тих, що виїжджають по тимчасовому контракту - напевно, кожен другий. Але це не дуже тішить, а навпаки, доводитися жалкувати, що одні з кращих, з ряду причин, мусять продавати свої знання і майстерність за кордоном.

Свій "слід" в музикознавстві залишив і випускник Ф.Д. Тан. В процесі нашої спільної роботи над "Довідником гітариста", він відчув "смак" дослідницької роботи, що вилилося в його кандидатську дисертацію, а через чотири роки він захистив і докторську з глобальних питань культурології.

Деякий час працював в консерваторії В. Шаруєв; декілька студентів має А. Остапенко і двох аспірантів гітаристів веде професор балалаєчник Ю. Алексик.

Проте, клас гітари живе своїм активним і продуктивним життям, розширилася його "географія" -- з'явилися нові студенти, зокрема з Туреччини, Ірану, Китаю. Звітні концерти класу регулярно проводяться в консерваторії, а в "кращі" часи -- в Малому залі філармонії і Національному будинку органної і камерної музики, інших концертних майданчиках. Найкращі виконавські досягнення зафіксовано в професійних студіях звукозапису, наприклад О. Василенко і Є. Мітін випустили свої сольні альбоми.

Базуючись на класичних традиціях, кардинально розширився репертуарно-жанровий спектр, що ще більше додає гітарному виконанню академічних рис, підтверджуючи вірність намічених перспектив.

Гітара в Одесі.

Однією з яскравих подій в музичному житті Одеси було проведення 3 Міжнародного молодіжного фестивалю класичної гітари Guitar Spring Fest (12-17 травня 2008 p.) Організатором цього заходу виступила кафедра народних інструментів Одеської державної музичної академії ім. А. Нежданової за підтримки мера м. Одеси Едуарда Гурвіпа.

Відбулися майстер-класи: лауреата міжнародного конкурсу, професора Ф.Вілли (Франція), заслуженого артиста України професора В. Доценка (Україна), лауреата міжнародних конкурсів Д.Іларіонова (Росія) та ін.

На концертних майданчиках міста звучала музика у виконанні таких майстрів як лауреат міжнародного конкурсу Ф. Вілла (Франція), заслуженого артиста України А. Осгапенко (Україна), лауреат міжнародних конкурсів Д.Іларіонов (Росія), дует "Duo ЕЕ" у складі лауреата міжнародних конкурсів, доцента Одеської державної музичної академії ім. А. Нежданової О. Хорошавіної і О. Лазаревої (Україна) та ін. В рамках фестивалю пройшов Міжнародний конкурс ансамблів "Гітара+". Перше місце зайняв дует "Торнадо" у складі І. Тулінцевої та С. Ковтуна (Росія), учнів н.а. Росії, професора РДК ім. С. Рахманінова А. Данилова.

Це свято гітарної музики закінчилося великим гала-концертом за підтримки спонсора МОО "Слово і діло".

Також 19 квітня 2008 р. в Одесі пройшов 1 Відкритий конкурс виконавців на класичній гітарі для учнів дитячих музичних шкіл. Организатор цього заходу адміністрація ДМШ №2 на чолі з її директором, талановитим педагогом А. Власополовим за спонсорської підтримки Одеської обласної організації "Українське реєстрове козацтво". В цьому конкурсі приймали участь учні ДМШ і ДШМ Одеси, Ізмаїла, Іллічевська, Южного та ін. (всього 37 учасників). Конкурсанти показали високий виконавський рівень, який оцінювало компетентне журі у складі: доцента Одеської музичної академії, лауреата міжнародних конкурсів О. Хорошавіної; викладача-методиста Одеського училища музичної культури ім. К. Данькевича Л. Данильченка; директора ДМШ №2 А. Власополова соліста Одеської філармонії Ю.Ніпрокіна. Цей конкурс планується проводити один раз на два роки.

15 червня 2008р. в Одесі урочисто пройшов сольний авторський концерт гітариста, лауреата міжнародних конкурсів, композитора, соліста Одеської обласної філармонії Анатолія Шевченка, присвячений 25-річчю його творчої діяльності в Одеській обласній філармонії. А. Шевченко вніс величезний вклад в розвиток української гітарної школи.

Гітара у творчості Львівських композиторів:

Музичне мистецтво гри на гітарі та творчості для цього інструменту у Львові має тривалу традицію, у якій поєднались здобутки європейського музичного мистецтва та напрацювання українських галицьких митців.

Успіхи українського гітарного виконавства та інтеграція національних митців у міжнародні мистецькі процеси стати важливими факторами виникнення чималої кількості творів гітарного репертуару і зумовило необхідність і актуальність редагування та публікації серії випусків "Музика українських композиторів для гітари", що охоплює період з перших десятиліть XIX ст. до початку XXI ст., починаючи з першої гітарної табулатури М. Вербицького і закінчуючи останніми творами, написаними для гітари соло М. Скориком, В. Камінським, А. Андрушко та багатьма іншими українськими композиторами.У межах цього проекту вже здійснено видання цілого ряду творів львівських композиторів, що є вагомим здобутком українського гітарного мистецтва.

"Іспанський танець" М. Скорик написав у 1971 році, -- як один з номерів музики до драми Лесі Українки "Кам'яний господар", створеної поетесою за мотивами "Дон Жуана" Сервантеса. Відразу ж після прем'єри спектаклю "Іспанський танець" зажив самостійним мистецьким життям, став репертуарним твором багатьох камерних колективів України.

Органічне втілення композитором іспанського національного колориту в умовах неокласичної стилістики раннього періоду творчості зробило твір майстра мініатюрним шедевром, еталонним зразком прочитання національного фольклорного стилю фламенко українським митцем.

Іспанська тематика початку 1970-х через багато років знайшла своє продовження у зрілому стилі композитора - п'єсі для гітари соло "Quasi Latinos", написаній у 2002 році. Програмна назва вказує на звертання композитора до тематики латиноамериканської музичної культури, з якою композитор безпосередньо познайомився в американський період своєї творчості (1994-2001). Соната для гітари соло В. Камінського, написана у 2005 році, стала першим (і дуже вдалим) словом у цьому жанрі не лише в творчості митця, але і в українській музиці останніх десятиліть. Використовуючи форму докласичної циклічної композиції, композитор тонко поєднав пізньобаррокову стилістику та принципи формотворення (Й.С. Бах, Д. Скарлатті) з ледь помітною присутністю іспанського національного стилю фламенко. Нова гітарна композиція В. Камінського "Фантазія-фуга" для гітари соло (завершена 24. 03. 2008 р.) теж відрізняється незвичною стилістикою у поєднанні з новітніми композиційними технічними прийомами музичного розвитку.

Андрій Андрушко (нар. 1976) належить до когорти наймолодшого покоління львівських композиторів, який плідно працює у різноманітних жанрах гітарної музики. Після закінчення навчання у Львівській національній музичній академії у класі композиції професора М. Скорика (2002 р.) молодий композитор-гітарист створив низку творів для гітари. У його доробку -- п'єси для гітари-соло у різних жанрах, композиції для двох гітар, три концерти для гітари з оркестром.

Творчість композитора органічно відбиває як традиції школи М. Скорика, так і загальну стилістику сучасного постмодерну. Гітарна творчість А. Андрушка істотно збагатила репертуар сучасних гітаристів -- як українських, так і закордонних. Його твори видає одне з провідних американських музичних видавництв -- Editions Orphee.

Богдан Котюк у 90-ті роки розробляє нову для себе сферу гітарного мистецтва -- необарочну, і тому опановує специфіку виконавських та формотворчих принципів барокової гітари, тісно пов'язаної з лютневим мистецтвом. У цей період митець здійснює ряд транскрипцій творів Г. Ф Генделя, Й.С. Баха, Дж. Перголезі. У власних творах композитор використовує гітару у складі оркестру "Літургії" (1992 p.), "Cantata chiesa" для солістів, мішаного хору, органу та оркестру (2005 p.).

Серед камерних композицій Богдана Котюка для гітари на особливу увагу заслуговують програмні п'єси "Розмарія" (1979 р.) та "Діалог" (1998 р.) для флейти та гітари, і сольні твори -- цикл "П'ять рефлексій" (2008 р.) та ноктюрн "Lessja" (2000 p.), присвячений дружині. У ньому поєднані риси неоромантизму, неофольклоризму із рисами стилістики фламенко. Це характерний для епохи романтизму зразок жіночого портрету в інструментальній мініатюрі.

Провідне місце у мистецькому доробку Богдани Фроляк -- випускниці класів М.М. Скорика та проф. Г. І. Ляшенка, займають камерні жанри для солюючих інструментів та ансамблеві композиції. Серед них -- ряд камерно-вокальних ансамблів за участю гітари: це фольклорні обробки лемківських народних пісень для сопрано і двох гітар "Жально ми тя" і "На війтовій ролі".

Випускниця класу бандури В. Герасименка у Львівській державній консерваторії О. Герасименко розгорнула активну концертну діяльність, виступаючи не лише як солістка, але й у дуеті -- бандури і гітари, разом з відомим кубинським виконавцем-гітаристом та композитором Карлосом Пуї (Міжнародні фестивалі гітарної музики у Гавані 1986, 1988 та 1990 років), та з японським гітаристом Ічіро Сузукі (Міжнародні музичні фестивалі у Барселоні, Паламосі, Парижі та Токіо). Працюючи викладачем Львівської державної академії ім. М. Лисенка фахова композиторка і бандуристка пише твори для бандури і гітари: "Каталонське рондо", "Самотність".

Харків гітарний:

Харків - один з провідних центрів України по підготовці гітаристів професіоналів вищої кваліфікації. Численні успіхи вихованців його навчальних закладів і молодих викладачів на міжнародних конкурсах дозволяють говорити в широкому сенсі про існування харківської гітарної школи. 60 років тому нічого цього не було. Одну з перших музичних студій по навчанню грі на класичній шестиструнній гітарі в Харкові відкрив у середині 50-х років О.Ф. Мамон, а потім все життя присвятив улюбленому інструменту і самобутньому ансамблю, який був одним з небагатьох гітарних колективів, що набули звання "народного".

У наш час успішну педагогічну роботу в Харкові продовжують учні і учасники ансамблю О.Ф. Мамона Валентин Аргунов, Наталія Єфімова, Сергій Тихонравов. У Канаді працює Юрій Чаусовський. У США -- Ілля Назаренко, який після навчання в Олексія Федоровича закінчив харківське музичне училише у Володимира Доценка. В Ізраїлі викладає гітару Дмитро Лакус, і має концертно-педагогічну практику Володимир Лагунов. Після закінчення музичної школи в О. Ф. Мамона він вчився в училищі та інституті ім. Гнесіних у А.К. Фраучи. Ще один учень Мамона Анатолій Торопов є відомим видавцем гітарної літератури в Москві.

Таким чином, багаторічна плідна педагогічна і концертна, особливо ансамблева, діяльність О. Ф. Мамона не тільки розширювала соціальну базу любителів і знавців гітари в Україні, але і сприяла активному впливу на офіційну громадську думку, спонукаючи її до усвідомлення необхідності розвитку викладання нашого інструменту в середніх і виших музичних учбових закладах. Логічним завершенням цього процесу стало відкриття у 1989 році класу гітари в Харківському інституті мистецтв ім. І. П. Котляревського. З того часу в Харкові починається новий період професійного розвитку гітари.У лютому 2004 року на ювілейному концерті, організованому учнями О.Ф. Мамона на честь його вісімдесятиріччя в залі Харківського Будинку Вчених, грали молоді лауреати міжнародних гітарних конкурсів, і маестро востаннє акомпанував А. Лесновській старовинні російські романси. Олексій Федорович Мамон пішов з життя 23.04.2005, і буде дуже справедливо. якщо один з престижних конкурсів гітарних ансамблів в Україні буде носити ім'я О.Ф. Мамона.

Самобутнє дарування Володимира Доценко давно визнано в музичному світі. Йогo яскраве і глибоке виконання гітарної класики завоювало любов слухачів і викликає постійний інтерес професіоналів.

Репертуар музиканта охоплює практично всю гітарну класику, починаючи від Баха і до наших днів. Дбайливе ставлення до авторського задуму, чистота інтонації, особливий, неповторний звук, емоційність виконання власний виконавський стиль Становлення Доценка - музиканта проходило в Харківському музичному училищі (педагог В.К. Петров), потім у Московському державному музично-педагогічному інституті ім. Гнесіних. Під час навчання в інституті до Володимира Доценка прийшов і перший великий успіх. Він став переможцем Всеросійського конкурсу виконавців у 1986 році (м. Тула). "Володимир Доценко _ один з найталановитіших моїх учнів" - говорить професор А.К. Фраучі, у якого він навчався в інституті, а потім під його керівництвом удосконалював свою майстерність у аспірантурі при російській академії музики імені Гнесіних. Нею концерти пройшли у Федеративній Республіці Німеччина, Польщі, Туреччини, Югославії, Росії, Білорусії, Румунії а також у Колонній залі Будинку Союзів, Рахманівському залі, камерному залі Олімпійського села, концертом залі Академії музики імені Гнесіних, і звичайно, в концертних залах України. "Володимир Доценко - одна й найбільш яскравих зірок на небосхилі гітарної України ".

У 1990 р. В. Доценко став лауреатом Міжнародного конкурсу гітаристів (Краків, Польща). Талант Володимира Доценка розкрився не тільки у виконавській діяльності, але і в педагогічній роботі. Він доцент Харківського інституту мистецтв, куди в 1989 році його запросили відкрити клас гітари. Серед його учнів - лауреати міжнародних конкурсів. З повною віддачею сил Володимир Доценко бере участь у становленні гітарної школи в Україні.

Висновки

Здавалося б, уже сказаного досить для того, щоб відповісти на питання: межі можливостей гітари визначити важко - здається, вона може все. Однак багато хто навіть добре знають гітару вважають, що ці можливості доступні тільки обраним і що для їх освоєння потрібні якісь надприродні здібності, крім звичайних музичних. Це не так. Вже у списку творів для першого курсу музичного училища ми бачимо, крім етюдів, п'єси старовинних авторів, сонати. На другому курсі з'являються поліфонічні твори. Згадаймо: в поліфонічної музики дві-три мелодії йдуть одночасно. Виконувати поліфонічну музику на одному інструменті нелегко, але, як бачите, вона доступна не тільки самої гітарі, але і студенту гітаристу другого курсу. У програмі третього року імена багатьох відомих композиторів: Каркасси, Джуліані, Паганіні та інших. Переходячи на останній, четвертий курс, студент грає на іспиті найскладніші твори, включаючи концерт для гітари з оркестром.

І ось, нарешті, дипломний виступ. Чайковський, Мусоргський, Бородін, Альбеніс. Прелюдія і фуга Баха. Музика, яку ми зазвичай пов'язуємо з тисячетрубним органом, виконується на шести струнах гітари. Людина, серйозно вивчає гітару, освоїть не тільки її найширший репертуар, але і дивовижні виконавські можливості.

...Якось у залі Музичного салону Національної філармонії в Києві йшла лекція про гітару, про радянських і зарубіжних виконавців. Розповідь супроводжувався магнітофонними записами. І ось лектор оголосив "Спогад про Альгамбра" Франсиско Таррегі. А коли запис скінчився, один зі слухачів запитав: - Пробачте, а хто виконував партію мандоліни? Наївність новачка розвеселила аудиторію. Але лектор пояснив, що і гітара, і мандоліна звучали у виконанні одного єдиного музиканта. Точніше, мандоліни не було, за неї і за себе - виступала одна гітара. Обидві ролі вона виконує в цьому творі одночасно.

Коли звучить романс Варламова "На зорі ти її не буди" в обробці Іванова Крамського, ми виразно чуємо разом з гітарою і домру. Домра звучить і в багатьох інших російських мелодіях, перекладених для гітари.

А в "Прелюдії № 1" Ейтор Віла Лобоса вже чується віолончель. Віла Лобос взагалі великий шанувальник віолончелі, і гітара охоче надала йому можливість імітувати на своїй четвертій струні цей інструмент. Знову ж віолончельна мелодія в цьому творі звучить одночасно з гітарою, хоча інструмент у руках виконавця один - тільки гітара.

Мандоліна, домра, віолончель - інструменти струнні, і гітара, імітуючи їх, не виходить все-таки за межі інструментів свого типу. Але от у "Варіаціях на тему хоти" того ж Франсіско Таррегі гітара наслідує кларнету, гобою, флейті, малому барабану, тамбурину.

Колись Бетховен говорив, що гітара - це цілий оркестр. На закінчення моєї роботи про гітару можна привести ці слова великого композитора без сумніву, що вони не здадуться перебільшенням.

Список використаних джерел

1. Альманах Ренессанс гитары, 2001

2. Вайсборд М. Андрес Сеговия. М., Музыка, 1981

3. Видаль Робер Ж. Заметки о гитаре, предлагаемые Андресом Сеговией / Пер. с фр., - М., Музыка, 1990, 32 с.

4. Віктор Вовк Самовчитель гри на шестиструнній гітарі (в 5-ти частинах з нотним додатком 2004, 2-5с

5. Газарян С. "В світі музичних інструментів"

6. Газарян С. "Розповідь про гітару"

7. Гітара в Україні номер 1. 2-23с.

8. Гітара в Україні номер 2. 18-27с.

9. Иванова-Крамская Н.А. Жизнь посвятил гитаре (воспоминания об отце), М., Объединение "Тепломех", 1995. - 109 с.

10. Историко-биографический словарь-справочник мастеров класси-ческой гитары : В 2 т. [Сост., ред. - Яблоков М.С.], Тюмень, Вектор Бук, 2001-2002 [Т.1, 2001, 608 с.; Т. 2, 2002, 512 с.]

11. Іванов-Крамской О. "Школа гри на шестиструнній гітарі".

12. Кирьянов Н.Г. Искусство игры на шестиструнной гитаре. Часть III. // Краткие сведения о наиболее выдающихся гитаристах и композиторах (с. 176-178). - М., Тоника, 1991

13. Классическая гитара в России и СССР (Яблоков М.С., Бардина А.В., Данилов В.А. и др.), Тюмень-Екатеринбург, Русская энциклопедия, 1992

14. Классическая гитара в России и СССР. Словарь-справочник рус-ских и советских деятелей гитары. (Яблоков М.С., Бардина А.В., Данилов В.А. и др.), Тюмень-Екатеринбург, Русская энциклопедия, 1992, - ок. 1300 с.

15. Комарова И.И. Музыканты и композиторы. М.: "Рипол-Классик", 2002. - 476 с.

16. Ларин А., Гитара в России. Обзор литературы. ("Альманах библиофила", XI), М., 1981, с. 142-153

17. Ларичев Е., Назаров А. (ред.). Музыкальный альманах. Гитара. Выпуск 1

18. Ларичев Е., Назаров А. (ред.). Музыкальный альманах. Гитара. Выпуск 2

19. Ліванова Т. Історія Західноєвропейської музики до 1789 року. М., Музика 1983

20. Мартынов И. Музыка Испании, М., Сов. композитор, 1977, - 359 с.

21. Михайленко Н.П., Фан Динь Тан. Справочник гитариста. Киев, 1998. - 247 с.

22. Мусатов В.М., Попов В.И. Гитара. Обзор и краткая аннотация русских печатных материалов, Свердловск (Екатеринбург), 1988, - 67 с.

23. Попов В. Страницы истории гитарного исполнительства в СССР и России. Екатеринбург, 1997. - 171 с.

24. Спутник музыканта. Энциклопедический карманный словарь справочник / Ред.-составитель А.Л. Островский, М.-Л., Музыка, 1964

25. Стахович М.А. Очерк истории семиструнной гитары. // Москвитянин, Москва, 1854.

26. Черватюк А.П. Музыкальное искусство и классическая шести-струнная гитара: исторический аспект, теория, методика и практика обучения игре и пению: Монография. М., МГУКИ, 2002, - 159 с.

27. Шарнассе Э. Шестиструнная гитара: От истоков до наших дней / Пер. с фр. - М., Музыка, 1991

28. Школа игры на шестиструнной гитаре Маттео Каркасси

29. Энциклопедический словарь юного музыканта / Сост. В.В. Медушевский, О.О. Очаковская. - М., Педагогика, 1985

30. Ямпольский И. М. Никколо Паганини. Жизнь и творчество, М., Музгиз, 1961. - 379 с.

Додатки

Размещено на Allbest.ru