Аналіз кантати-поеми "Заповіт"

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Життєвий та творчий шлях С. Людкевича

Станіслав Пилипович Людкевич увійшов в історію музичної культури як видатний композитор, музикознавець, фольклорист, педагог і музично-громадський діяч. Митець прожив велике творче життя, яке тривало понад 80 років.

Народився майбутній композитор у 1879 році в м. Ярослав (нині Польща). Батько композитора - вчитель народної школи - дуже любив музику. Мати знала й розуміла мистецтво, з особливою повагою ставилася до рідної культури. Гри на фортепіано навчалась у відомого українського композитора М.Вербицього. Вона ж була і першою вчителькою Станіслава з фортепіано.

Перші музичні композиції, на які схвально відгукнувся М.В. Лисенко, Станіслав написав ще навчаючись у гімназії. Серед них були і хори на тексти Шевченка «Гамалія» та «Закувала зозуленька» а також фортепіанні мініатюри, що продовжують лінію західноєвропейської романтичної музики Ф.Шуберта, Ф.Мендельсона, Й.Брамса. Мініатюри Людкевича щирі, ліричні, вони пройняті українськими народнопісенними інтонаціями.

Закінчивши гімназію, С. Людкевич вступає на філософський факультет Львівського університету, не залишивши осторонь і активне культурне та громадське життя міста. Вирішальним у становленні ідейно-естетичних принципів композитора стало знайомство та зустрічі з визначною постаттю того часу І. Франком, на слова якого він створює хор «Вічний революціонер». Працюючи як композитор та акомпаніатор, він бере активну участь і в студентських мандрівках по Галичині, Буковині та Закарпаттю.

Успішно поєднуює педагогічну та музично-громадську діяльність з науковою та композиторською. Станіслав Людкевич є й одним з ініціаторів заснування першого українського музичного учбового закладу - Музичного інституту ім. М.В. Лисенка, українського мистецького журналу «Артистичний вісник», автор ряду публіцистичних статей з питань розвитку музичного мистецтва, готує до друку «Галицько-руські народні мелодії». В цей час він працює і над симфонією-кантатою «Кавказ» на текст Т.Шевченка.

У 1903-1904 рр. композитор був на військові службі у Відні, де знайомиться з досягненнями світової культури, а згодом, у 1907 р. він знову їде до Відня, щоб поповнити свої професійні знання. Протягом року Людкевич навчається у О. Цемлінського (композиція та інструментування) та Г. Греденера (поліфонія), слухає лекції з історії та теорії музики у Г. Адлера та Г. Рімана. За цей час Станіслав Пилипович написав докторську дисертацію на тему походження музичного мистецтва.

Повернувшись додому, він знову поринає в роботу, присвячуючи себе виключно музиці. З 1908 р. Людкевич стає директором Музично-драматичного Інституту ім. М.В.Лисенка, де веде музично-педагогічну роботу понад 30 років.

У 1912 році С. Людкевич вперше відвідує Київ у числі чотирьох представників з Галичини на похорон Лисенка, громадська діяльність і творчість якого стали для нього взірцем і предметом постійного вивчення, наукового опрацювання та популяризації.

В 1914 році, на 100-му ювілеї Т.Г. Шевченка, майже в останні дні перед війною, під диригуванням автора була виконана симфонія-кантата «Кавказ». Через кілька місяців Людкевича мобілізують до австрійської армії, невдовзі він потрапляє в полон і до кінця війни перебуває в Петровську і Ташкенті (Казахстан). Там були написані невеликі твори та мініатюри. Повертаючись у 1918 р. додому через Київ, Станіслав Пилипович зустрічається із Стеценком і Леонтовичем. Він знайомиться з їхньою творчістю, а в подальшому - широко її популяризує. Повернувшись до Львову, він продовжує підтримувати зв'язки з композиторами та культурними діячами України.

На той час Людкевич був уже зрілим музикантом. Формування його світогляду та мистецький позицій пов'язано з тими величезними подіями початку ХХ століття, які сколихнули все життя суспільства. Це події російської революції, діяльність революційних демократів І.Франка, Лесі Українки, М. Коцюбинського, робітничі страйки на Західній Україні, лихоліття першої світової війни і, нарешті, Жовтнева революція.

Творча зрілість прийшла і завдяки його глибокому вивченню музики композиторів ХVIII-ХІХ ст., внаслідок постійної композиторської праці, серйозних пошуків власного музичного стилю. Протягом 1902-1918 рр. Станіслав Пилипович пише багато музики. Це хорові, вокальні, фортепіанні та оркестрові твори. Серед них такі вершинні композиції митця, як кантата-симфонія “Кавказ”, романс “Черемоше, брате мій”, кантата “Вільній Україні”, цикл варіацій “Елегія” для фортепіано та ін. Саме ці твори увійшли в історію української музики й визначні класичними зразками.

Період з 1919-1939 рр. сповнений напруженої творчої, організаційної та педагогічної діяльності. Людкевич зайнятий видавничою, редакторською, науковою роботою в галузі музичної культури. Створює симфонічні поеми «Каменярі», «Меланхолійний вальс», «Галицьку рапсодію» та ін. Композитора приваблюють мужні, вольові, активні образи, філософська лірика. У його творчості продовжують звучати революційно-закличні інтонації навіть в той час, коли значна частина митців служила «мистецтву, ради мистецтва».

Композитору була близька поезія І. Франка і, особливо, Т. Шевченка. Палка, емоційна шевченківська поезія вражала його своїм революційним пафосом. Червоною стрічкою проходять Шевченкові теми через творчість композитора. Це: «Закувала зозуленька», «Гамалія», «Корсар», «Ой вигострю товариша», «Кавказ», «Сонце заходить», «За байраком байрак», «Наша дума, наша пісня», «Заповіт».

Людкевич звертався здебільшого до інтерпретації дуже популярних творів Шевченка. Композитор пояснював це тим, що західноукраїнська громадськість знаючи тексти, не завжди «чує» те, що хотів донести автор, зокрема непохитної, безкомпромісної революційності. Він ставив перед собою завдання показати, донести те «недочуте» суспільству. Вершинами музичної «шевченкіани» Людкевича є монументальні твори - симфонія-кантата «Кавказ» та симфонічна поема «Заповіт». Ці явища виняткової художньої цінності в українській музичній культурі були написані автором саме у цей період його творчості.

З 1939 року С. Людкевич - професор нововідкритої Львівської консерваторії ім. Лисенка, старший науковий працівник філіалу Інституту фольклору Академії Наук УРСР. Багато сил віддає композиторській справі: пише хоровий твір “За мир”, завершує кантату “Наймит”, переробляє раніше створену кантату “Вільній Україні”. Перервана фашистською окупацією творчість Людкевича відновилась у 1945 р. Продовжується і його педагогічна діяльність.

Станіслав Пилипович активно працює в симфонічному жанрі. Наприкінці 40-х років з'явились 2 симфонічні поеми - “Дніпро” і “Пісня юнаків”, в яких втілено героїку воєнних років, також створює оперу “Довбуш”.

У першій половині 50-х років Людкевич завершив “Прикарпатську симфонію”, ф-нний концерт та оперу “Довбуш”. Згодом композитор пише ряд програмних симфонічних творів: “Наше море”, “Не забудь юних днів”, “Пассакалію”, сюїту “Голоси Карпат”, увертюра “Ой не ходи, Грицю”. Багато сил віддає вихованню нової плеяди композиторів. Серед його учнів були М.Скорик, Г.Цицалюк, Богдана Фільц. Ним розпочато підручник з народної творчості та хрестоматію з історії гармонії.

У січні 1979 р. музична громадськість широко відзначала 100-річчя від дня народження корифея українського музичного мистецтва, народного артиста СРСР, лауреата Державної премії ім. Т.Г. Шевченка, професора С.П. Людкевича.

Помер С.П. Людкевич на 101 році життя у вересні 1979 р.

2. Історія створення кантати-поеми «Заповіт»

З усіх численних музичних інтерпретацій поезії Т.Г. Шевченка «Заповіту» належить особливе місце. У наш час відомо більше п'ятидесяти його музичних варіантів у різноманітних жанрах: від простої куплетної пісні, до симфонічної поеми і кантати. Створювати нові композиції на слова «Заповіту» продовжують і в наш час, не дивлячись на те, що першим зразкам вже близько 150-ти років. М. Лисенко, К. Стеценко, Б. Лятошинський, В. Барвінський, Л. Ревуцький, С. Людкевич, С. Прокоф'єв, а також багато інших маловідомих музикантів чи аматорів є серед авторів музики до цього надзвичайного поетичного слова. Усіх авторів приваблював цей твір не лише своїми художніми властивостями, а й образним змістом. Надзвичайний інтерес до твору був викликаний гострою суспільно-політичною спрямованістю поезії, яка завдяки музиці набула особливого поширення.

Перші музичні інтерпретації «Заповіту» у творчості М. Вербицького, М. Лисенка та Г. Гладкого з'явилися майже одночасно на прикінці 60 років ХІХ ст. в Галичині та на Східній Україні. Але в наслідок різних суспільно-політичних та культурно історичних умов у цих двох окремих, різних частинах України, побутування «Заповіту» в музиці склалося по різному.

На Східній Україні текст поезії був заборонений до Жовтневої революції і розповсюджувався підпільно, широко використовуючись у революційні пропаганді. Автором цього твору стає вчитель з Полтави Г. Гладкий, ім'я якого швидко загубилося в народі.

Навпаки, в Західній Україні, цей вірш допускався до друку. Перші ж спроби в Галичині зробили М. Вербицький і М. Лисенко. Твір був написаний спеціально для щорічних шевченківських вечорів у м. Львів. В з'язку з цим тут ще з 1868 року складається традиція урочистого концертного втілення цього вірша у великих музичних формах, в першу чергу передаючи його глибокий ідейно-образний зміст.

З перших років ХХ століття в Галичину проникає пісня Гладкого в обробці Стеценка, яка стає тут загальнонародним шевченківським гімном.

Музичне життя «Заповіту» активно продовжувалося. Багато хто опрацьовували варіант Гладкого, або створювали власні оригінальні музичні композиції. Такими особистостями були, крім вже згаданих, С. Прототопов, Б. Яворський, Г. Давидовський, Д. Кабалевський, Р. Глієр, О. Александров, О. Спендіаров, О. Кошиць, В. Золотарьов, П. Демуцький, П. Батюк, І. Гриневецький, Я. Смеречанський, І. Омельский, Й. Кишакевич, П.Носач та ін.

Визначною подією була поява вокально-симфонічної поеми С. Людкевича «Заповіт», написаної до 120-річчя з дня народження поета. Композиторові вдалося надзвичайно глибоко відтворити у музиці ставлення революційних образів поезії, розкрити її ідейний зміст. Твір Людкевича, що розвиває традиції шевченківської «Заповітіани»,виділяється силою і яскравістю втілення поетичного слова.

3. Аналіз кантати-поеми «Заповіт»

Кантата-поема Станіслава Людкевича «Заповіт» була написана композитором у 1934 році. Її перше виконання відбулося під керівництвом автора у 1935 році хором «Львівського Бояна» з солістом Михайлом Голинським. Тоді ж і була надрукована хорова партитура. Але остаточного вигляду твір отримав після завершення композитором його другої редакції, і був виданий у 1958 році. Кантата виконувалась навіть в Кремлівському палаці до 90-річчя композитора. У наш час внесена до програми вищих музичних закладів.

Твір Станіслава Людкевича «Заповіт» передає глибокий зміст вірша Т.Г. Шевченка. Темою вірша є бажання автора, щоб його наступники мали достойне вільне життя у своїй країні. Композитор поставив собі за мету озвучити цей величний революційний пафос.

«Заповіт» написано у вільній формі, де поєднано монотематичний принцип розвитку з сонатним. Вся композиція народжується з теми-зерна, яка охоплює першу фразу поезії («Як умру, то поховайте мене» - головна партія). Проходячи через весь твір, тема змінюється і дає початок двом іншим музично - емоційним сферам: ліричній (розділи «Щоб лани широкополі» - побічна партія, «Отоді я» - епізод), та драматичній («Поховайте та вставайте» - реприза). Розвиток і співставлення цих тем подано з великою майстерністю.

Починається твір оркестровим вступом у повільному похоронному темпі (Adagio funebre), що має форму монолітного періоду. У верхніх голосах - нисхідний рух хроматичними акордами на тонічному органному пункті посилює жалібне звучання. Мелодія викликає асоціації з народними плачами та голосіннями. Ця тема є однією з головних у кантаті, яка взаємодіючи з іншими темами втілює у чисельних своїх варіантах різні образи «плачу», «гнівного Дніпра», ідею протесту. Отже, інтонаційно-образну драматургію твору можна визначити наступними словами: від плачу, через подолання туги й бунтарських настроїв, до ствердження і активної боротьби. і перемоги.

Вже у вступі починається взаємодія двох тем-образів. Назустріч повільній «голосільній» темі, що спадає, з глибин оркестру підіймаються глибокі м'які октави початкового звороту теми Дніпра, який стане основою головної партії.

Головна партія (c-moll) починається урочистим вступом хору на слова:

Як умру, то поховайте Мене на могилі, Серед степу широкого, На Вкраїні милій…

Розгортається сумовито-зосереджене фугато, яке спочатку починають баси, а потім підхоплюють тенори, альти, сопрано. Далі у голосів спостерігається чергування поліфонічного і акордово-гармонічного викладу. Скорботна головна партія поеми викликає широкий круг образно-інтонаційних асоціацій. Це і ліро-епічні похоронні козацькі пісні, і інтонації відомої пісні «Заповіт» Г.Гладкого. Багатоголосний хоровий і оркестровий виклад теми дає змогу яскраво відобразити розгортання образів поезії, що так багата на зорові і просторові враженнями. Оркестр спочатку підтримує, дублює проведення теми у голосах, потім отримує активний симфонічний розвиток. Ритм спокійний, переважають класичні гармонії, що беруть участь у активному гармонічному розвитку, який відбувається у межах однієї тональності - c-moll. Наскрізний розвиток теми породжує розімкнуту форму, тому зупиняючись на домінанті до A-dur, головна переходить у побічну партію.

Слід відмітити, що тональний план всього твору є досить цікавим: ГП написана у тональності c-moll, ПП- A-dur, заключна партія- e-moll, епізод у світлій тональності C-dur , розробково-репризний розділ починається у e-moll, а закінчується твір просвітленою кодою у тональності С-dur.

Починаючись з оркестрового вступу на домінантовому органному пункті, побічна партія відразу ж вводить нас у світ лірики. Оркестрові барви світлішають, змінюється тональність на A-dur. Мелодію, що спочатку проводить бас-кларнет у вступі, підхоплюють альти, що звучать на текст:

Щоб лани широкополі, І Дніпро, і кручі, Було видно, було чути, Як реве ревучий…

Вони м'яко звучать на фоні гармонічного викладу у тенорів і басів. Оркестр підтримує голоси. Тема Дніпра постає перед нами зі змінами у ритмі та фактурі: у акомпанементі з'являються тріольні та секстольні фігурації у струнних інструментів. Гармонійний розвиток відбувається на класичних засадах гармонії, за рахунок розв'язання побічних домінант у тимчасову тоніку. Далі тема розвивається двома інтонаційними хвилями в хоровому багатоголоссі з підкресленням мелодичних підголосків. Завдяки яскравій образності побічної партії текст чуттєво конкретизується: то в лагідному звучанні, то в пристрасному звуковому шквалі всього оркестру. Те, що у поета дається вкрай лаконічно, лише як натяк на образ, у композитора отримує широкий емоційний розвиток. Побічна партія має розімкнену структуру, тому, аналогічно до головної, переходить у заключну партію через показ домінанти e-moll.

Заключна партія - має героїчний характер і спочатку викладена одноголосно у басах в тональності e-moll. Хоч образів ми прямо не знайдемо у відповідному куплеті Шевченківського тексту («Як понесе з України у синеє море кров ворожу…»), та музика вже готує нас до появи героїчних мотивів у подальшому розвитку. З'являється пунктирний ритм. Зароджуються нові закличні квартові інтонації, які потім реалізують себе в розробково-репризному розділі. Другий понижений ступінь додає суворості цій музиці. Але на даному етапі розвитку взаємодія конфліктних інтонацій у заключній темі ще не призводить до перемоги якісно нових, активно-вольових образів. Як і у вступі, тут утверджується стихійне бунтарське начало, що уособлюється в грандіозному звуковому спаді, яким закінчується перший експозиційний розділ поеми «Заповіт».

Середня частина починається епізодом, який підготовлює оркестр. Це один з ліричних островків твору. Звучать слова «Заповіту»:

…Отойді я і лани, і гори - Все покину, і полину До самого Бога Молитися…

Вони проводяться двічі - соло у драматичного тенора та у дуеті тенора і сопрано. В цьому епізоді запановує урочистий спокій. Нова хоральна тканина фактури супроводу та зм'якшена гармонічна інтенсивність стають головними виразниками образності. Повільний темп, діатонічна мелодика з цілотонними плавними висхідними зворотами створюють урочистий настрій. Оркестр надає гармонічну підтримку виконавцям. У гармонії використовуються акорди мажоро-мінору та терцієві співвідношення акордів. Знову з'являється тема Дніпра, величного, розлого, широкого.

Але раптом виривається вигук, що руйнує спокій:

…а до того, я не знаю Бога…

після якого через весь оркестровий діапазон шквалом звуків проноситься видозмінена тема вступу. Звучать висхідні бунтарські інтонації, що зливаються з головною партією, докорінно трасформуючи її, внаслідок чого виникає повна рішучості та енергії урочиста тема «Поховайте та вставайте». Своїм характером вона нагадує такі революційні пісні як «Марсельєза», «Вічний революціонер», але, разом з тим не губить інтонаційного зв'язку з народною піснею «Заповіт» і властивими їй образними інтонаціями.

Ця тема починає новий розробково-репризний розділ, перший епізод якого викладений фугато. Далі імітаційне багатоголосся поступово змінюється акордовою маршевістю з частим секвенціюванням. У вищих точках розвитку теми слова «Волю окропіте» виділяються як найбільш значущі. Надзвичайно інтенсивний розвиток музичного матеріалу призводить до заключного етапу з рішучим ствердженням маршевості, тональної стійкості , а також подоланням навального спаду активним висхідним рухом мелодичного матеріалу. В смислову кульмінацію композитор виносить слова «Кайдани порвіте», що багаторазово повторюються. Тема «Поховайте та вставайте» втрачає суворість та схвильованість і завдяки інтонаційній простоті та гомофонно-акордовій фактурі викладу набуває рис радісного переможного маршу. Перетворена хроматична тема вступу як втілення болю, кривди зникає, поступово заглиблюючись у найвищі оркестрові регістр. Починається останній розділ кантати - тиха кода, яка продовжує ліричну лінію обічної партії та епізоду. Урочисто і зосереджено співає чоловічий хор, який змінюють жіночі голоси, і потім - у виконанні мішаного хору на слова:

І мене в сім'ї великій, В сім'ї вольній, новій, Не забутьте пом'янути Незлим тихим словом…

Найбільшого емоційного піднесення тут набувають слова «В сім'ї вольній, новій…». Звучання хору набуває характеру урочистого гімну, що підкреслюється хоральною фактурою, і поступово тане в орнаменті оркестрових підголосків і колоритних гармоній (VI низький ступінь, альтеровані акорди субдомінантової групи) згасаючи на піаніссімо. Оркестр продовжує звучання, наче промовляє те, що не договорив слухачу хор. В останніх тактах «Заповіту» звучать три могутні «струси» оркестру - в них і пересторога, і клич, і радість перемоги.

Висновки

Поема-кантата «Заповіт» Станіслава Людкевича - один з найяскравіших скарбів шевченківської «Заповітіани», що виділяється силою і яскравістю втілення поетичного слова і несе в собі кращі традиції української вокальної і симфонічної музики. Вона відіграла значну роль у становленні Людкевича як композитора, позитивно вплинувши на його подальшу творчість. Для українського мистецтва того часу це був значний крок вперед.

кантата поема заповіт людкевич

Список використаної літератури

1. О. Цалай. «Заповіт» кантата С.Людкевича. «М.», К. - 1963р.

2. С. Павлишин. Станіслав Людкевич. Монографія. «М.У.»,К. - 1974р.

3. С. Людкевич. Кантати, партитури. «М.У.» , К. - 1971р.

4. Фономатеріал (диск з творами С. Людкевича)

Додаток

Кантата (від іт. кантаре - спів) - великий інструментальний твір, що виконується одним чи декількома солістами, хором чи оркестром; буває духовна кантата і світська. З ХVІІІ ст. - лише світська кантата. Цей твір має різний характер - величний, святковий, ліричний, скорботний, радісний, розповідний. Зазвичай кантата складається з оркестрового вступу, арій, речитативів чи хорів. Схожа з ораторією.

Поема (з грецьк. - роблю, творю) - 1). інструментальна п'єса, лірико-драматичного чи лірико-епічного характеру, що відрізняється вільною будовою та емоційною насиченістю. Зазвичай, буває написана для струнних інструментів з супроводом фортепіано, часом - з супроводом оркестру. Прообразом для поеми слугував жанр симфонічної поеми Ф.Ліста, - крупного одночастинного програмного оркестрового твору. На ряду з позначенням «поема», твори цього жанру містять програмні заголовки чи визначення.

2). Визначення великого одночастинного оркестрового твору, використовувався деякими композиторами в значенні «симфонічна поема».

3). В ХХ ст. поема - назва вокального чи вокально-інструментального твору.

Размещено на Allbest.ru