Постать Миколи Лисенка

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

УМАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНВЕРСИТЕР ІМЕНІ ПАВЛА ТИЧИНИ

Історичний факультет

Кафедра загальної історії

Постать Миколи Лисенка

Виконала: студентка 21 групи

історичного факультету

Шокарь Олена

Перевірив: к.і.н., проф. Кривошея І.І.

Умань - 2016



План

Вступ

Розділ І Життєвий шлях митця

Розділ ІІ Микола Лисенко - корифей української музики

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Микола Лисенко - великий син своєї нації і його по праву вважають корифеєм української класичної музики. І не зважаючи ні на що, він і сьогодні залишається актуальним,адже Микола Віталійович для нас, залишається взірцем у боротьбі за українську державність.

Об'єкт дослідження - постать Миколи Лисенка

Предмет дослідження - життєвий та творчий шлях митця. Постать Миколи Лисенка як основоположника української класичної музики Лисенко як видатний композитор, піаніст-віртуоз, хоровий диригент.

Мета дослідження полягає у визначені внеску Миколи Лисенка у розвиток української музики. Простеження його життєвий та творчий шлях. Та ознайомленням з постаттю Лисенка як з вдумливим педагогом та засновником професійної композиторської школи.

Завдання дослідження поставлені обумовленою метою:

1) Дослідити життєвий шлях митця.

2) Охарактеризувати постать Миколи Лисенка як корифея української музики.



Розділ І. Життєвий шлях митця

Видатний піаніст, хоровий диригент, композитор народився 20 березня 1842 року в селі Гриньки (Полтавська область). Походив зі старовинного козацького старшинського роду. У 1855-му почав здобувати освіту у привілейованому навчальному закладі -- 2-й Харківській гімназії де навчався у Миколи Дмитрієва і чеха Вільчека. Талановитий підліток швидко став популярним у місті піаністом, якого запрошували на вечори і бали, де він виконував п'єси Моцарта, Бетховена, Шопена, блискуче імпровізував на теми українських народних пісень.

Закінчивши гімназію, вступив на природничий факультет Харківського університету. Але в 1860 через матеріальні труднощі родина Лисенків переїхала до Києва, і Микола разом із троюрідним братом Михайлом Старицьким перевівся до Київського університету. Його він закінчив з відзнакою, а 1865 р. навіть захистив дисертацію на тему «Розмноження нитчастих водоростей»[3,с.154].

Микола Лисенко товаришував з Михайлом Старицьким. На канікулах після 5 класу гімназії Лисенко та Старицький закохалися в одну й ту саму дівчину. Вона гостювала на сусідньому хуторі, звати її було Текла. Ревнощів між хлопцями не було, і вони разом склали план, як завоювати її серце. Вирішили, що Микола напише музику, а Михайло -- вірші. Так і зробили. Коли батьків не було вдома, паничі в парадних гімназичних мундирах подалися до Теклі. Вона сиділа на хуторі сама. Хлопці після вечірнього чаю з успіхом оприлюднили свій спільний твір. У нагороду Текля простягнула їм обидві руки для поцілунку і лишила їх ночувати на хуторі -- щоб уранці їхати разом на пікнік до Дніпра. Хлопці не спали -- ділилися враженнями та планами на завтра. На світанку з дому прислали грізну записку з наказом негайно повертатися. Нещасні коханці поїхали, не попрощавшись.

Серед українського студентства університету панувала атмосфера патріотизму, і це сприяло формуванню Лисенка як громадського діяча. Він належав до «Київської Громади», працював у кількох гуртках, пов'язаних з етнографічною діяльністю, викладанням у недільних школах, заснував і провадив студентський хор, організовував концерти[1,c.265].

У 1865-1867, одразу після закінчення Київського університету, працював у Таращі на посаді мирового посередника. Там же в Таращі на посаді офіцера драгунського полку служив і батько Миколи Лисенка, Віталій Романович. У цей період Лисенки активно збирали фольклор і опублікували розвідку «Про історичні вподобання у смаках і модах народного одягу уСквирському та Таращанському повітах».

З 1867 навчався у Лейпцизькій консерваторії. Студіював, насамперед, як піаніст, проте значне місце в навчанні займали й лекції з музично-теоретичних дисциплін. Окрім того освоював гру на скрипці й органі, та брав додаткові лекції з композиції та теорії музики. Його педагогами були Карл Рейнеке (фортепіано, приватні лекції з композиції та оркестрування), Ігнац Мошелес (фортепіано), Фердинанд Давід (клас ансамблевої та оркестрової гри), Ернст Венцель (фортепіано), Ернст Фрідріх Ріхтер (теоретичні дисципліни: складний контрапункт, імітація, канони, хорали на певний мотив), Роберт Веніамін Паперітц (теоретичні дисципліни: поліфонічні варіації на cantus firmus, фуга). У вільні хвилини Лисенко відвідувавоперний театр, картинні галереї, церкву св. Томи, Гевандгаус. Концертне життя Лейпцига справляло сильне враження на Лисенка. З листів до рідних постає образ кмітливого молодика, який усе помічав, але вбирав у себе лише те, що вважав корисним та потрібним. Незважаючи на зайнятість, був активним пропагандистом українства в Європі.

28 грудня 1867 у Празі відбувся надзвичайно успішний концерт Лисенка, де він виконав багато українських пісень у власних фортепіанних аранжуваннях.

Влітку 1868 одружується з Ольгою О'Коннор, яку він узяв з собою до Лейпцига (вона студіювала вокал).

У 1869 завершив навчання у консерваторії, пройшовши 4-річний курс навчання усього за два роки. В характеристиці, доданій до випускного свідоцтва про закінчення консерваторії, сказано: «Пан Лисенко, при своїй зразковій старанності й чудовому таланті, досяг блискучих успіхів і є піаністом, віртуозна техніка й характерне, піднесене та духовно наснажене виконання якого значно виходять за межі того, що звичайно вимагається від учнів».

В час навчання написав декілька інструментальних творів, зокрема 1-у частину симфонії та симфонічну увертюру «Ой запив козак, запив», струнний квартет та тріо, а також видав свою першу збірку українських народних пісень для голосу й фортепіано. Тоді ж Лисенко написав і свої перші твори на слова Тараса Шевченка: «Заповіт», «Ой одна я, одна», «Туман, туман долиною».

Повернувшись до Києва, відновлює свої концертні виступи, але вже в новому статусі -- як професійний піаніст. 1 лютого 1870 в залі Дворянського зібрання (будинок не зберігся, його зруйновано 1976 року для будівництва нинішнього Будинку профспілок) він дає великий концерт. Виконує чотири фантастичні п'єси Шумана, фантазію «Мандрівник» Шуберта, п'єси із власної сюїти. Тоді ж прозвучало й кілька творів з першої Лисенкової серії «Музики до Кобзаря» у виконанні співака М. Богданова. Перший концерт мав великий успіх, тож Лисенко вирішив продовжувати цю справу. Квитки на Лисенкові концерти розкуповувались заздалегідь, а слухачі приїжджали навіть із провінції. Побачивши зацікавленість публіки, Лисенко вже з кінця 1870-х років виступає не лише у Києві, а й у Полтаві, Чернігові, Катеринославі тощо. Лисенко провів чотири великих гастрольних турне: 1892--93, 1897, 1899, 1902 рр. Програма складалась із двох відділів -- на початку Лисенко виступав як піаніст з виконанням власних творів, а потім співав хор, якому Микола Віталійович акомпанував. Всю організаційну роботу також виконував композитор. Це була потужна пропаганда української музики[1,c.376].

1874-1875 -- вдосконалював майстерність у Петербурзі в М. Римського-Корсакова.

5 (17) грудня 1872 в приміщенні початкової школи сестер Марії та Софії Ліндфорс (будинок № 21 на вул. Фундуклеївській) відбулася перша вистава українського музичного театру в Києві -- «Чорноморці», автором якої був Микола Лисенко. Постановник опери -- двоюрідний брат композитора Михайло Старицький. Він же -- автор лібрето (за мотивами творуЯкова Кухаренка).

1878 -- займав посаду педагога з фортепіано в інституті шляхетних дівчат. Тоді ж настають зміни і в особистому житті -- Микола Віталійович взяв другий (цивільний) шлюб з Ольгою Липською, яка була піаністкою і його ученицею. Від цьогошлюбу мав 7 дітей (двоє з них померли в ранньому віці). Цікаво, що своїй громадянській дружині Лисенко не присвятив жодного твору (натомість своїй першій дружині Ользі О'Коннор він присвятив 11 творів, серед яких обробка української народної пісні «Ой на гору козак воду носить…»).

На схилі літ він мав іще один роман -- із молодшою на 44 роки Інною Андріанопольською. Побачив її в Інституті шляхетних дівчат: вона там училася, а він викладав музику. Листування йшло через класну даму мадам Журавську. У нього була закохана не одна інститутка. Через те ревнива Інна навіть посварилася з подругою Марусею Жученко. І Лисенко мусив виправдовуватися: мовляв, він байдужий до Марусі.

З 1869 жив у Києві, де працював учителем гри на фортепіано, а в 1904 відкрив власну музично-драматичну школу.

Був у центрі музичного і національно-культурного життя Києва -- виступав з концертами як піаніст, організовував хори, концертував з ними у Києві і по всій Україні. Грошовий збір від концертів йшов на громадські потреби, зокрема, на користь 183 студентів Київського університету, відданих у солдати за участь в антиурядовій демонстрації 1901 року[3,c.478].

Брав участь у «Філармонічному товаристві любителів музики і співу», «Гуртку любителів музики і співу», «Гуртку любителів музики» Я. Спиглазова, в організації недільної школи для хлопців-селян, пізніше -- в підготовці «Словника української мови», у переписі населення Києва, в роботі Південно-Західного відділу Російського Географічного Товариства. Виступав як піаніст у концертах Київського відділення Російського музичного товариства, на вечорах Літературно-Артистичного Товариства, членом правління якого він був, у щомісячних народних концертах у залі Народної аудиторії. Організовував щорічні шевченківські концерти. Разом з Олександрем Кошицем був організатором музичного товариства «Боян» (1905).

1908-1912 -- голова ради правління «Українського Клубу».

Обставини української дійсності були такими, що не дозволяли Лисенку обмежитись лише артистичною діяльністю. Проте все ж головним своїм покликанням вважав композиторську діяльність, тому старався зробити якомога більше. Писав твори у різних жанрах: оперному, хоровому, вокальному, інструментальному, а обробці української народної пісні надавав величезного значення. Започаткувавши свідомий національний напрям в українській музиці, Микола Лисенко ще за життя заслужив собі епітет «батько української музики». Коли у 1903 році він прибув до Галичини на ювілейні урочистості з нагоди 35-ліття творчої діяльності, був вражений ентузіазмом та шаною, з якими його скрізь зустрічали. З огляду історичної ролі для української культури Миколу Лисенка порівнюють із Едвардом Грігом, Бедржихом Сметаною, Михайлом Глинкою та іншими представниками національних музичних культур XIX ст.Лисенка переслідував царський уряд, у 1907 він був на деякий час заарештований.

Постійна напружена праця підірвала здоров?я композитора і 6 листопада 1912 року через несподіваний серцевий напад земне життя українського Бояна спинилось. Похований на Байковому кладовищі.

Отже,життєвий шлях митця був надзвичайно різноманітним .Він отримав хорошу освіту ,був двічі одружений. Писав надзвичайні твори ,його таланту просто немає меж. М.Лисенко сформував і збагатив майже всі існуючі в українській музичній творчості жанри. Своїми теоретичними працями в галузі музичного фольклору він значно розвинув вітчизняну науку про народну музичну творчість. Педагогічною діяльністю М. Лисенко заклав підвалини вищої спеціальної музичної освіти в Україні.

композитор піаніст лисенко хоровий

Розділ ІІ. Микола Лисенко - корифей української музики

Корифей української класики - ціла епоха в українській музичній культурі. Блискучий диригент, обдарований піаніст, вдумливий педагог, засновник професійної композиторської школи, основоположник української професійної класичної музики.

Усе своє життя композитор присвятив чарівному світові української музики. Це людина, яка своїм талантом, своїм покликанням поклала на вівтар служіння українській нації все своє життя.

Микола Лисенко заслужено вважається засновником української національної музики. Суттєву роль у цьому відіграє як його композиторська, так і етнографічна діяльність. У композиторській спадщині Лисенка важливе місце займають твори на тексти Тараса Шевченка.

Ім'я Миколи Лисенка в історії української культури тісно пов'язане з епохою, протягом якої відбувалося становлення української музики як професійного роду діяльності творчих людей. У більшості випадків Лисенко сприймається саме як композитор, але його внесок у розвиток українського театру і культурного освіти воістину величезний. У числі головних заслуг знакової для всієї України творчої людини можна назвати наступні:

· як композитор Лисенко є засновником національної композиторської школи в Україні, його називають автором національної музичної мови;

· в часи, коли українська мова навіть не вивчалася в школах, а патріотичні рухи були під суворою забороною імперської влади, Лисенко присвятив своє життя розвитку української культури;

· мистецтво Лисенко використав які зброю для боротьби за пробудження національної самосвідомості рідного народу. Досягненню цієї мети він присвятив все своє життя, свій талант блискучого піаніста-віртуоза і хорового диригента, видатного педагога і безкомпромісного в боротьбі за Україну громадського діяча.

Майстерність Лисенка вражала сучасників не тільки з числа співвітчизників. Іноземні критики давали виконанню маестро найвищу оцінку. Яскравим доказом високої майстерності володіння клавішами є складність фортепіанних творів, написаних композитором. Дивовижно мелодійні, продумані до дрібниць твори користуються незмінно високою популярністю не тільки на українській території[2,c.134].

У 1904 році він відкрив двері своєї Музично-драматичного школи в Києві. Крім безпосередньо музичної освіти, у цьому навчальному закладі працювали відділення української та російської драми. Також в цій школі працював перший на всій території Російської імперії клас гри на народному інструменті. У навчальному закладі Лисенка педагоги викладали основи гри на бандурі (перший випуск учнів, незважаючи на труднощі в організації, відбувся у 1911 році).

Школа, відкрита композитором, потім виросла в Музично-драматургічний інститут, якому присвоєно ім'я Лисенка. Протягом часового проміжку з 1918 по 1934 рік цей навчальний заклад було провідним серед інших, де викладалися базисні основи творчості. Випускники Музично-драматургічного інституту стали засновниками українського мистецтва та авторами головних досягнень культури 20 століття.

Мистецтвознавці стверджують, що Микола Лисенко як піаніст-віртуоз не просто формував своєю творчістю основи музичного виконавства, а всіляко намагався вивести своїх слухачів «з хуторянської обстановки в найширший європейський світ». Написана майстром "Українська сюїта" викликала справжній фурор. До цього часу ніхто з композиторів не поєднував народну творчість і канонічні танцювальні форми.

В основі цього твору - елементи народної творчості, українські народні пісні. Але після шліхтування ювеліром-композитором кожна грань, всі до єдиної музичні інтонації засяяли неповторним світлом. Потім музиканти, оцінюючи твір, стверджували, що не можна назвати сюїту обробкою народної творчості, оскільки це повноцінне авторське музичне творіння.

Його твори донині виконуються на оперних і театральних сценах багатьох країн. Опери, симфонії, рапсодії та інші його твори зберігають актуальність через багато років після життя композитора.

Лисенко - один з перших керівників "Українського клубу", який відстоював українську незалежність (зрозуміло, в рамках царської Росії програмною вимогою клубу була автономія України) і демократизацію політичного життя. Він поклав власне життя на вівтар боротьби за відродження українського національного духу і свідомості. Одним з його найсильніших бажань було об'єднання нації з її подальшою боротьбою за право бути собою, вільно говорити рідною мовою і берегти власні традиції[5,c.178].

Лисенко зробив величезний внесок у етнографічну спадщину України, зібравши сотні зразків народної творчості (народних пісень, обрядів), які активно використовував у своїх музичних творах. Робота з хоровими колективами давала можливість збирати дані про народну творчість різних українських регіонів. У 1874 році він видав книгу з аналізом козацьких дум з репертуару відомого бандуриста Остапа Вересая.

Микола Віталійович - один із засновників українського національного оперного театру в Києві. Знаменною подією в житті не лише композитора, а й усього українського мистецтва була спільна робота Лисенка та його троюрідного брата, драматурга Михайла Старицького над оперетою “Ніч перед Різдвом” за мотивами твору Гоголя. Вперше цей твір на сцені Київського міського театру було виконано аматорським театральним гуртком 24 січня 1874 року. Саме цей день вписаний в історію українського мистецтва як дата народження оперного театру в Україні.

До складу організаційного комітету, який займався постановкою оперети, увійшли знакові для України особистості - Михайло Драгоманов, Павло Чубинський, Федір Вовк, сім'я Ліндфорсів та інші особи. У Києві, що перебував під імперською владою, вони відкрито задекларували власну чітку проукраїнську позицію.

Декорації, створені для постановки, повторювали інтер'єр української сільської хати. Перед очима глядачів, на одній з балок, що підтримують дах, була вирізана дата знищення Запорізької Січі царськими військами. Не менш важливо і те, що сама прем'єра відбулася рівно через 200 років після трагічної для України події. Після цієї постановки і до кінця життя за Миколою Віталійовичем уважно спостерігало невсипуще око царських поліцаїв.

Можна з упевненістю сказати, що одним з найбільш переконливих свідчень визнання Миколи Віталійовича генієм і героєм українського народу є не тільки пам'ять про нього в серцях вдячних нащадків, а й виконання його творів як національних гімнів.

Лисенко є автором музики 2 творів, без яких неможливо собі уявити українську націю, ці пісні затверджують духовну велич окремої людини і всього народу. Композитор створив музику, на яку покладені слова найвідомішого твору Івана Франка “Вічний революціонер”. Протягом досить тривалого часу після написання абсолютно безпідставно це творіння використовувалося в цілях пропаганди радянською владою, хоча прославляє насправді революцію духовну і не має нічого спільного з комуністичним переворотом[4,c.87].

Ще одним знаменитим творінням композитора є музика до вірша Олександра Кониського “Молитва за Україну”, більше відомого як духовний гімн України “Боже, Великий, Єдиний”. У 1992 році цей твір офіційно отримало статус гімна української православної церкви Київського патріархату. Наприкінці 20 століття пісня сприймалася як другий державний гімн незалежної України.

Одним тільки написанням музичних творів життєвий шлях Лисенка не обмежується. Величезну увага він приділяв розвитку вокального мистецтва. Саме Микола Віталійович є засновником професійної творчої освіти в Україні.

Творчий шлях Лисенка досить часто називають продовженням подвигу Тараса Шевченка. Починаючи зі студентських років, одним з основних напрямків його діяльності було збереження для нащадків культурної спадщини Шевченка. Незабутньому Кобзарю Лисенко присвятив ряд своїх творів, деяка частина творчості поета, покладена на музику композитором, потім зайняла гідне місце в культурній спадщині української нації.

Відомо, що він брав безпосередню участь в організації перепоховання Тараса Шевченка, цей факт отримав документальне підтвердження тільки у 21 столітті . Але не тільки в цьому простежується участь Лисенка у долі найвідомішого українського поета - культурно-просвітницьку роботу, якою за життя займався Шевченко, Лисенко продовжив і розвинув.

Віддаючи данину пам'яті Тарасу Шевченку, Лисенко став засновником нової концертної форми - змішаного концерту. У рамках цих заходів, які організовувалися щорічно з 1862 року, композитор виступав як піаніст і хоровий диригент. У програму концерту включалися не тільки його обробки фольклору і власні твори, а й творчість інших авторів, присвячена Шевченку, вірші великого поета і фрагменти театральних постановок за його творами. Після багатьох років подібні концерти глядача вже здивувати не можуть, але початок ця форма бере з Шевченкіани, яка організовувалася Лисенком.

Дослідники творчості композитора констатують, що він звертався до творів Шевченка близько 100 разів. У творах Лисенка присутня інтерпретація їх як у вигляді сольного виконання, так і в більш монументальних формах - вокальні сцени або навіть кантати, хори з музичним оформленням або акапельні, вокальні ансамблі. Примітно, що деякі твори з “Музики до Кобзаря” Лисенка через короткий час після створення отримували вічне життя, ставали народними піснями[4,c.76].

Творчість Шевченка стало для композитора альфою і омегою. Написану на прохання львівського об'єднання “Просвіта” музику до “Заповіту” Лисенко називав своїм першим твором. Буквально напередодні дня смерті написав композитор хор “Боже, нашими ушима чули твою славу” на текст шевченківського 43 “Псалма Давида”.

Крім 3 кантат і 18 хорів на вірші Шевченка, вокально-хорова частина творчої спадщини Лисенка включає також 12 оригінальних хорових творів на тексти українських поетів. Слід зазначити, що в числі 12 хорів є 2 твори, також присвячених Шевченку, - “Жалібний марш” на слова Лесі Українки та кантата “До 50-х роковин смерти Т. Шевченка”, приурочені до річниці смерті геніального поета.

За 70 років життя Лисенко написав 11 опер, крім того, у співавторстві з театральними колективами - зачинателями українського театрального мистецтва створив музичне оформлення ще для 10 постановок. Історії створення опер композитора дуже різні, деякі з них, на думку музичних критиків, не можна вважати елементами творчості Лисенка. Приміром, “Андрішіада” є поєднанням популярних мелодій з інших класичних опер, своєрідним “капусником”. У створенні композитором “Наталки-Полтавки” критики сумніваються, оскільки рукописна партитура з автографом Лисенка не знайдена[2,c.396].

Не любив Лисенко писати твори на духовну тематику. Музичні критики стверджують, що причина небажання композитора творити в цьому жанрі пояснюється прагненням уникнути необхідності писати музику до слів російською мовою, чого композитор не робив принципово. Незважаючи на невелику чисельність творів, створених Лисенком в духовному жанрі, це твори воістину шедевральні. Приміром, популярною церковною піснею є його хоровий концерт “Куди піду від лиця твого, Господи?”, Який виконується не тільки в Україні, а й представниками діаспори за кордоном.

У хорових творах і роботі диригента, на думку експертфів, Лисенко досяг небачених для свого часу висот майстерності. Його твір “Туман хвилями лягає” (фрагмент опери ”Утоплена”) і через багато десятиліть після написання вважається перлиною хорової творчості. Відомими хоровими диригентами стали й учні композитора - Олександр Кошиць, Кирило Стеценко та Яків Яциневич.

Оперу ”Тарас Бульба”, яку створював протягом 35 років, у постановці Лисенко так і не побачив, хоча Петро Ілліч Чайковський пропонував задіяти свої зв'язки і домогтися постановки твору на Московській сцені. Михайло Старицький припускав потім, що причиною відмови було те, що композитор не хотів представляти своє дітище публіці на нерідній мов[4,c.63].

Слід зазначити, що від класичного гоголівського сюжету в своїй опері Лисенко відійшов. Особу Тараса він подав у першу чергу як козака-патріота, сильного і стійкого. Одна з головних сюжетних ліній твору зав'язана навколо конфлікту між синами козака Остапом та Андрієм, проблеми їх національної самоідентифікації.

Син композитора згадував, що Микола Віталійович вважав себе людиною непрактичною, з повною відсутністю адміністративної жилки. Але це не завадило Лисенку зібрати навколо себе кращих педагогів свого часу в школі, де навчалися переважно діти бідняків і людей середнього достатку. Дотації на навчання не виділялися, іноді для виплати зарплат вчителям композитор змушений був влазити в борги. Через досить короткий час у школі були зібрані талановиті учні з усієї України, які продовжили справу життя маестро.

Отже, Микола Лисенко - великий син своєї нації і його по праву вважають корифеєм української класичної музики. М.Лисенко залишив після себе цілу плеяду талановитих композиторів і послідовників: К. Стеценко, М. Леонтович, О.Кошиць, Я.Степовий, С.Людкевич, Л.Ревуцький та інші, які все своє життя продовжували ту велику справу, яку розпочав М. Лисенко. Основоположник національної композиторської школи в Україні.

Його твори включають в свій репертуар найвідоміші українські співаки, диригенти, піаністи, хоровий твір "Боже, великий, єдиний" вважається духовним гімном України.

Ім'я Миколи Лисенка носить Львівська державна музична академія, філармонійний зал у Києві, Харківський оперний театр, численні музичні школи, вулиці тощо. Вже декілька десятків років найпрестижнішим конкурсом в Україні, в якому беруть участь піаністи, співаки, скрипалі є конкурс імені Миколи Віталійовича Лисенка.



Висновки

Отже, життєвий шлях митця був надзвичайно різноманітним. Він отримав хорошу освіту ,був двічі одружений. Писав надзвичайні твори, його таланту просто немає меж. М.Лисенко сформував і збагатив майже всі існуючі в українській музичній творчості жанри. Своїми теоретичними працями в галузі музичного фольклору він значно розвинув вітчизняну науку про народну музичну творчість. Педагогічною діяльністю М.Лисенко заклав підвалини вищої спеціальної музичної освіти в Україні. Безпосередніми продовжувачами кращих творчих традицій М.Лисенка в українській музичній культурі були К.Стеценко, Я.Степовий, М.Леонтович.

Микола Лисенко - великий син своєї нації і його по праву вважають корифеєм української класичної музики. М.Лисенко залишив після себе цілу плеяду талановитих композиторів і послідовників: К. Стеценко, М. Леонтович, О.Кошиць, Я.Степовий, С.Людкевич, Л.Ревуцький та інші, які все своє життя продовжували ту велику справу, яку розпочав М. Лисенко. Основоположник національної композиторської школи в Україні. Його твори включають в свій репертуар найвідоміші українські співаки, диригенти, піаністи, хоровий твір "Боже, великий, єдиний" вважається духовним гімном України. Ім'я Миколи Лисенка носить Львівська державна музична академія, філармонійний зал у Києві, Харківський оперний театр, численні музичні школи, вулиці тощо. Вже декілька десятків років найпрестижнішим конкурсом в Україні, в якому беруть участь піаністи, співаки, скрипалі є конкурс імені Миколи Віталійовича Лисенка.



Список використаної літератури

1. Архімович Л., Гордійчук М. Микола Віталійович Лисенко: Життя і творчість. - К.: Мистецтво, 1992. - 353 с.

2. Молчанова Т. Гордість і слава української музики : [до 155-річчя від дня народження М.В. Лисенка] / Т. Молчанова // Дзвін. - 1997. -543с.

3. Митці України: Енциклопедичне видання / Упорядник Г. Лабінський, С.Музда. За ред. В.Кудрицького. - К.: Українська Енциклопедія, 1992 848 с

4. МихайличенкоО.В. Музично-педагогічна діяльність українських композиторів і виконавців другої половини ХІХ- початку ХХ ст.: історичні нариси. - Суми:Видавничо-виробниче підприємство«Мрія-1», 2005. - 102 с.

5. Ольховський А. Нарис історії української музики / Ред. Л.Корній. - К.: Муз. Україна, 2003. - 512 с.

Размещено на Allbest.ur