Альфред Брюно

Размещено на http://www.allbest.ru/

Альфред Брюно

брюно спадок золя композитор

Альфред Брюно (1857-1934) - відомий французький композитор, критик, диригент і музичний діяч другої половини ХІХ - першої третини ХХ століття. Перш за все, композитор відомий своїми оперними творами (всього 14, більшість з яких на сюжети, а інколи і лібрето Еміля Золя) «Облога млина», «Мессідор», «Ураган», котрі відносять до напрямку французького натуралізму і, як зазначають енциклопедичні довідники, - близькі італійському віризму.

Творча зрілість композитора прийшлась на постромантичну епоху, коли у Франції існувало безліч напрямків і течій, як реалізм (критичний реалізм), що отримав провідне положення в 60-ті роки ХІХ століття, і похідні від нього течії («Парнас», «Школа нервової чутливості», «Школа здорового глузду»); виникають натуралізм і символізм, намічаються риси імпресіонізму.

У вітчизняному музикознавстві даних щодо творчості та біографії композитора немає. Проте відомо, що Брюно (повне ім'я - Луї Шарль Бонавантюр Альфред Брюно) народився 3 березня 1857 року в Парижі в сім'ї скрипача та художниці. Музичну освіту він отримав в Паризькій консерваторії, котру закінчив з відзнакою по класу віолончелі у Августа-Джозефа Франшома та композиції у Жюля Массне, для кого був одним із фаворитів.

Відносини з Массне будувались на тісній дружбі. Сам Брюно відгукувався про нього, як про «чародія та спокусника». Він не однократно писав про Массне та його музику, був одним із перших його біографів, лишивши невелику брошуру пам'яті свого вчителя.

Сучасниками композитора були Ернест Шоссон (1855-1899), Жан Тьєрсо (1857-1936), Гюстав Шарпантьє (1860-1956), Шарль Кеклен (1867-1936), Флоран Шмітт (1870-1958).

Важливу роль у формуванні композитора зіграв французький письменник, автор теорії натуралізму Еміль Золя. Брюно знайомиться з ним після прем'єри своєї першої опери «Керім» у 1887 році. Між митцями зароджується міцна дружба, що триває аж до смерті Золя в 1902 році. Після виходу його роману «Мрія» у 1889 році, Брюно зацікавлюється його сюжетом і просить письменника дозволу на написання опери до неї. Золя не лише погоджується на це, а й сам готує текст для лібрето. Опера «Мрія» - перша, написана Брюно у співпраці з Золя, - виходить у 1891 році.

З юнацьких років Брюно відрізнявся активною життєвою позицією. Ледве досягнувши двадцятиліття, він, наряду з Бенжаменом Годаром та Полем Ільмашером, очолює «Артичтичну асоціацію» в театрі Шатлє, що продовжувала діяльність об'єднаного товариства талантів молодої школи під назвою «Національні концерти». Концертна діяльність товариства почалась під керівництвом музичного видавця Жоржа Гартмана в 1873 році в паризькому театрі «Одеон» з оркестром Едуарда Колонна, та, протягнувши трохи більше року, товариство практично потерпає крах через не окупність, і Колонну приходить думка перетворити свій оркестр в «Артистичну асоціацію».

Також варто відзначити, що в 1881 році за кантату «Женев'єва із Парижа» Брюно випадає честь бути лауреатом Римської премії, що мала дозволити йому трьохрічне перебування в Італії. Як зазначає Артур Херві, - «Це вже було великим кроком до слави та удачі, хоча знову і знову було доведено, що вона [Римська премія] ні до чого не приводить».

Брюно був першим, хто очолив Федерацію французьких музикантів, засновану в 1904 році; з 1909 року був інспектором Паризької консерваторії, одночасно - диригентом в «Opera comique».

В творчому спадку композитора твори різних жанрів: 14 опер - «Мрія» (1891), «Облога млина» (1893), «Мессідор» (1897), «Ураган» (1901), «Король-дитя» (1905), «Вчинок аббата Муре» (1907), «Чотири дні» (1916) (по сюжетам Золя), «Керім» (1887), «Райський сад» (1923 - по Гансу Христіану Андерсену), «Анджело, тиран падуанський» (1928 - по В. Гюго); ораторія «Лазар» (1902); 2 балети - «Вакханки» (1912 - Евріпід) та «Урок кохання» (1913); Реквієм; симфонічні поеми «Лєда» (1884), «Пентесилея» (1886) та «Спляча красуня» (1886); Героїчна увертюра (1884); інструментальні та оркестрові п'єси, пісні, романси.

Около п'ятидесяти років життя композитора пов'язано з музично-критичною діяльністю. Брюно співпрацював з такими журналами, як «La Revue Independante» (1888), «La Revue illustree» (1891), «Rivista musicale Italiana» (1897), «La Grande Revue» (1902), «Musica», «Le Monde musical», а також газетами «Le Gil Blas» (1891), «Le Figaro» (1895) і «Le Matin» (1903). Його статті та рецензії увійшли в збірки «Музика вчорашня і завтрашня» (1900), «Французька музика» (1901), «Російська музика та французькі музиканти» (1903).

Альфред Брюно помер 15 червня 1934 року в Парижі.

Список літератури

1. Бушен А. //Французская музыкально-критическая мысль в статьях и рецензиях композиторов Франции// Статьи и рецензии композиторов Франции. Конец ХІХ-начало ХХ веков. - Ленинград, «Музыка», 1972 г., стр. 8.

2. Роллан Р.//Обновление. Очерк музыкального развития Парижа начиная с 1870 года//Музыкально-историческое наследие в восьми выпусках//вып. 4//М.: «Музыка», 1989 г., стр.174.

3. Тьерсо Ж. «Французская музыка ІІ половины ХІХ века».

4. Шнеерсон Г. «Французская музыка ХХ в. Издание второе, дополненное и переработанное. М.: «Музыка», 1970 - с. 7-24, 40-42.

Размещено на Allbest.ru