Теоретико-педпгогічні аспети формувння духовних цінностей в процесі вивчення англійської мови

Висвітлення проблеми духовного катарсису у психолого-педагогічній літературі. Духовність та духовні цінності. Формування духовних цінностей як психолого–педагогічна проблема. Технологія формування духовних цінностей в процесі вивчення іноземної мови.

Рубрика Педагогика
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 24.03.2014
Размер файла 69,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Державний освітній стандарт з іноземної мови підтверджує той факт, що останнім часом починає складатися національна концепція виховання в нових суспільно-політичних і економічних умовах. Це виховання в людини культури, якій притаманні духовні цінності, багатство культурної спадщини минулого свого народу і народів інших країн, виховання людини, яка прагне до взаєморозуміння з ними, здатної і готової здійснювати міжособистісне і міжкультурне спілкування, зокрема у процесі вивчення іноземної мови.

Щоб виховати школярів у дусі демократії, свободи, особистої гідності, потрібно зі всією наполегливістю оновити процес виховання. Вихованню повинні сприяти не тільки окремі заходи, які проводяться після уроків, а й сам навчальний процес. Таким чином, необхідні нові виховні механізми, які привели б у рух виховну систему.

Рекомендації Ради Європи регламентують нову мовну політику в Україні, яка передбачає виховання в учнів розуміння та сприймання іномовної культури, порівняння її зі своєю рідною. На думку багатьох учених (Пасової Ю.І., Бориско Н.Б., Сафонової В.В. та ін.), виховання любові та поваги до своєї рідної культури буде ефективним, якщо ці якості сформовані стосовно іншомовної культури, тому ці два процеси взаємопов'язані та взаємозалежні.

Одним із таких механізмів, на думку багатьох дослідників, є посилення гуманітарної і практичної спрямованості навчальних дисциплін, включення в їх зміст матеріалів, які допоможуть школярам засвоїти цінності суспільства і культури, в якій вони живуть, способи самовизначення в них. Зі сказаного випливає, що в процес навчання повинні широко включатися культурознавчі компоненти. Предмет «Іноземна мова» займає в цьому ряду особливе місце. Він не тільки знайомить з культурою країн, мова яких вивчається, але й шляхом порівняння відтіняє особливості своєї національної культури, знайомить із духовними цінностями. Іншими словами, це сприяє вихованню школярів у контексті «діалогу культур» [3].

Залучення до навчально-виховного процесу матеріалів культури значно підвищує мотивацію навчання, що дуже важливо, оскільки навчання без мотивації не є ефективним. Матеріали культури сприяють пізнавальній мотивації, тобто школярі не тільки оволодівають програмним матеріалом, але й знайомляться з невідомими фактами культури, що, безперечно, стимулює їх інтерес. Тому процес навчання з урахуванням інтересів школярів стає особливо ефективним.

Говорячи про полікультурність, ми повинні розглянути культурознавство як одну з наук, що на контрастно-пізнавальній основі вивчає: спосіб життя і варіативність стилів життя країн у полікультурних системах у контексті;соціальних цінностей, норм, традицій і звичаїв; соціокультурний портрет країн, їх народів і мов; ціннісно-смислові аспекти духовної, фізичної і матеріальної культури суспільств, що взаємно проникають один в один;історико-культурний фон і особливості історичної, етнічної пам'яті; культурну спадщину, культурну ідентичність і ментальність народів;соціокультурні аспекти комунікативної поведінки членів культурного суспільства;соціокультурні норми поведінки в умовах міжкультурної комунікації [23,c.131].

Подібні знання, загальні для учасників акту спілкування, прийнято називати фоновими знаннями, нормами поведінки, тобто такими, що тією чи іншою мірою піддаються «акультурації». «Акультурація визначається як процес пристосування до нової культури, що має на меті переорієнтацію способу думок, особливостей сприймання дійсності, а також установлених норм поведінки» [30, c.4].

Вивчення культури в соціумі дозволило вченим обґрунтовано виокремити такі взаємопов'язані функції культури: пізнавальна (дозволяє за допомогою різнобічних знань показати повну картину світу); інформаційна (здійснює передачу соціального досвіду поколінь як всередині одного народу, так і між ними); комунікативна (за допомогою якої людина може вступати в спілкування з іншими людьми в своїй країні та за її межами);регулятивна або нормативна (вирішує завдання встановлення певних норм і вимог до всіх видів діяльності людини); гуманістична (формує замовлений суспільством тип особистості) [5].

Аналіз літератури з даного питання, зокрема робіт Біблера В.С., Пасової Ю.І., Сафонової В. В. та інших дає нам змогу дійти до висновку, що наслідком успішного досягнення виховних цілей у процесі навчання іноземної мови, а також при формуванні умінь іншомовного спілкування має бути накопичення учнями таких якостей, як: повага до інших народів, їх культурних, історичних і духовних цінностей і традицій; загальна культура міжособистісного спілкування, яка проявляється в умінні визначати в процесі мовної комунікації цілі, задачі і зміст спілкування і вибирати його форму, достатньо вільно орієнтуватися в ситуації, правильно сприймати і оцінювати партнерів спілкування (враховуючи їх вік, статус, комунікативну спрямованість), а також піддавати аналізу власну роль у мовному акті та оцінювати результати спілкування;громадянська позиція, усвідомлення своєї відповідальності перед народом, своєї національної гідності і рівності націй; об'єктивне сприймання і оцінка життя у всіх його проявах під кутом зору естетичних цінностей;етична культура, відповідальність за всі свої думки, вчинки і справи, доброта, порядність, здатність до переживання і співчуття;допитливість і пізнавальна активність, розвинена здатність до цілеспрямованої поведінки в мовній комунікації і використання раціональних способів її реалізації; здатність об'єктивно оцінювати власну діяльність, зокрема результати спілкування, засобом самоконтролю, тактовного подолання лінгвістичних труднощів, які з'являються в процесі мовного акту; свідоме ставлення до оволодіння іноземною мовою як засобом міжкультурного спілкування;прагнення до самоосвіти і самовдосконалення, зокрема за допомогою іноземної мови; соціокультурна компетенція, яка виявляється в прагненні й умінні вступати в комунікацію з іншими людьми.

Як наслідок, логічно зробити висновок про те, що іноземна мова несе з собою іншомовну культуру, і вивчення мови є вивченням іншомовної культури, під якою розуміємо всі ті матеріальні і духовні цінності, що створені і продовжують будуватися суспільством, і що може бути передане учню в навчальному і виховному аспектах при оволодінні іноземною мовою.

Нова філософія виховання утверджує погляд на особистість як найвищу цінність суспільства. Людина - мета, а не засіб. Це основна формула гуманізму, що вимагає розвитку в дітей рис, які допоможуть реалізовувати себе як частку суспільства, як неповторну індивідуальність зі своїми специфічними потребами, індивідуальними планами самореалізації.

Педагогічна політика в системі будь-якої національної освіти повинна бути спрямована на духовне виховання, що не тільки змінить і збагатить молоду людину як носія національної культури, але й зробить її всебічно розвиненою.

«Рідне» і «чуже» зближуються між собою. Це зближення не пригнічує національну свідомість, не виснажує національних почуттів, а, навпаки, дозволяє краще цінувати «своє» за рахунок порівняння з «іншим».

Для досягнення ефективності у міжкультурному спілкуванні недостатньо лише засвоїти мовну систему і набути мовленнєвих умінь і навичок - необхідно навчитися користуватися мовою відповідно до умов соціально-культурного середовища носіїв цієї мови, у якому відбувається формування пізнавальної та комунікативної культури особистості. Відтак, одним із пріоритетних завдань навчання іноземних мов є формування в учнів соціокультурної компетенції, що передбачає наявність знань про національно-культурні особливості країни, мова якої вивчається, про норми мовленнєвої та невербальної поведінки її носіїв, а також вимагає вміння будувати свою поведінку відповідно до цих особливостей і норм. Сучасна концепція мовної освіти робить важливий акцент на необхідності не обмежувати вивчення іноземної мови її вербальним кодом, а формувати у свідомості учня «картину світу», притаманну носієві цієї мови як представникові певної культури й певного соціуму.

Оскільки в Україні є різні типи шкіл, а саме: ліцеї, колегіуми, гімназії і т.д., то завдяки цьому дослідженню стало можливим подивитися, чи відрізняються чинники формування особистості учня у соціокультурному аспекті у школах з поглибленим вивченням іноземної мови та, з іншого боку, у загальноосвітніх школах.

В руслі соціокультурного підходу, школярам були запропоновані питання, спрямовані на виявлення рівня ознайомлення з іншомовною культурою, дані анкетування представленні у формі двох стовпчикових діаграм (Додаток Б). Виявляється, що у школах з поглибленим вивченням іноземної мови учні вже володіють соціокультурною інформацією, а також мають певні знання про культуру та побут країни, мову якої вивчають. Ми отримали наступні показники: «культуру спілкування»(88%); «звичаї та традиції»(71%); «спосіб або стиль життя»(40%); «соціальне середовище»(40%); «норми поведінки»(24%).

Цього не можна сказати про учнів звичайних загальноосвітніх шкіл, у яких відсоток таких відповідей значно менший: «культура спілкування»(41%); «звичаї та традиції»(52%); «спосіб або стиль життя» (39%); «соціальне середовище»(24%); «норми поведінки»(13%).

Отже методи і засоби вивчення іноземної мови дають можливість учням більше вивчити іншомовну культуру, виявити свої потреби в самореалізації, дозволяє здійснити диференційований і навіть індивідуальний підхід до учнів, ставить їх у ситуацію вибору, спонукає до більшої самостійності і активності, до вираження власної думки, оцінки, що стимулює духовні ціннісні орієнтації.

Також під час написання курсової роботи було опитано вчителів, щоб визначити, які лексичні теми з іноземної мови сприяють формуванню духовних цінностей у школярів. Результати анкетування представлені у формі діаграми

( Додаток В). Ми можемо побачити, що найпродуктивнішими є «Мистецтво» (72%), « Свята і традиції» ( 63% ), «Спосіб життя» (45% ), «Історичні пам'ятки» (31%), «Подорожі» ( 16% ).

Ми можемо стверджувати, що методи і засоби навчання іноземної мови також можуть використовуватися для формування духовних цінностей школярів. Це є можливим за рахунок порівняння двох різних мов і культур на основі соціокультурного підходу.

2.2 Психолого-педагогічні умови формування духовних цінностей

Стратегічними умовами проектування процесу виховання гуманістичних цінностей виступають: відповідність виховної практики концептуальним засадам особистісно - орієнтованої моделі духовного виховання; стимулювання ініціативи всіх суб'єктів виховного процесу; створення необхідних умов для різнобічної життєдіяльності, життєтворчості молодої людини; забезпечення успішності підростаючої особистості в освоєнні духовних цінностей, її самоствердження, захищеність і підтримка; створення ситуацій різноманітних позитивних емоційних переживань суб'єкта в предметній, комунікативній діяльності, спрямованих на суспільно значуще особистісне самовизначення та духовний розвиток; моніторинг змін індивідуальних якостей вихованців; створення умов для прояву суб'єктом життєвої активності вищого порядку; установка на позитивний суб'єктний досвід вихованця, досвід творчості, досвід комунікації, створення «духу» школи на основі різнопланового, неформального, духовного, особистісного спілкування як специфічної форми людських відносин. Для таких відносин характерні діалогічна доброзичливість, співтворчість педагога й дитини.

Подібні відносини передбачають духовну атмосферу, які в свою чергу вимагають розумності «вибору» як вільної діяльності вихованця. Тут має бути також наявним його просування в своєму розвитку і саморозвитку; поєднання розумного утилітаризму і духовних устремлінь; утвердження позиції школяра як рівноправного учасника педагогічного процесу; як наслідок виникнення неформального, доброзичливого мікроклімату в педагогічній спільності; інтерес педагогів до освоєння гуманістичних технологій, в основі яких здійснення «єдності життя і виховання дитини»; створення стимулюючого і розвивального середовища на основі визначення мети, цінностей, норм, принципів, завдань, напрямів виховних програм діяльності відповідно до потреб, інтересів учнів, а також використання культурно-духовних можливостей конкретного середовища - створення організаційно-дійової структури, що забезпечує розв'язання цих завдань - відбір засобів, методів, способів організаційно-педагогічної діяльності - реалізація особистісно-орієнтованого процесу виховання - оцінювання діяльності та її впливу на виховний процес - планування перспектив особистісного розвитку учнів [6].

Ефективність духовного виховання й розвитку учнів підвищується якщо: впроваджується цілісний підхід до використання духовних цінностей як засобу виховання і розвитку учнів; якщо відбудеться систематизація і структурування змісту програм виховання духовних цінностей, що базується на засадах духовної етики; якщо виховний процес здійснюється в широкому контексті духовної культури школи; якщо особистісно - орієнтована технологія сприяє реалізації психологічного механізму формування цінностей духовної моралі громадянського суспільства; якщо наукоємний процес взаємодії педагогів і школярів спрямований на розвиток гуманістичної моральності особистості; забезпечується створення педагогічно доцільних моральних ситуацій, які б враховували потреби, відчуття, уявлення, емоції, мотиви, здібності дітей, їх реальне життя; стимулюється суб'єктивна позиція вихованця від мети до підсумків; якщо виховується ціннісне ставлення до Батьківщини, до світу, до людини, до самого себе; якщо вихованці беруть активну участь у відродженні національних цінностей України в діяльності, спрямованій на гуманізацію суспільства; якщо створюється атмосфера творчого вибору і самовдосконалення; якщо йде орієнтація на добро, обов'язок та совість як базові категорії моралі громадянського суспільства; якщо процес духовного виховання будується на основі суб'єктної взаємодії педагога і вихованців та особистісному підході до них; спонукає до самопізнання, самовдосконалення, самореалізації особистості [6].

Тому на основі вище згаданих умов формування духовних та аналізу програми з англійської мови ( 1 - 9 класи ), був створений список виховних бесід (Додаток Ґ), які можуть бути включені до вивчення певної лексичної теми на уроці іноземної мови, що також буде сприяти розвитку комунікативних здібностей, фонематичного слуху, логічності і послідовності викладу думок та різних психологічних процесів.

Використання духовного катарсису є однією з педагогічних умов формування духовних цінностей у школярів у процесі вивчення іноземної мови. У соціокультурному плані виховання можна розглядати як процес катарсичного перетворення особистості. Основу духовного катарсису становить «сходження» суб'єкта до особливо значимих духовних цінностей та ідеалів, яке повинне відбуватися іноземною мовою в процесі міжкультурного спілкування. Тим самим виховання, катарсис і загальнолюдські цінності включаються в єдину духовно-практичну систему, у якій мета, засоби й результат максимально зближуються.

Отже, катарсична навчально-виховна діяльність - це педагогічно організована реалізація системи катарсичних подій (думок, переживань, вчинків), які ведуть підлітка до духовного очищення, ускладнення й під-несення. Такі думки, переживання й вчинки, по-перше, набувають характеру самостійних духовних цінностей, по-друге, катарсичні думки, переживання й вчинки включають у свій зміст соціально значимі цінності, по-третє, установка на реалізацію катарсичних думок, переживань і вчинків свідчить про глибоке особистісне засвоєння школярем соціально значимих цінностей [21].

У процесі вивчення іноземних мов особливе значення надається автентичним текстам як художньо-педагогічному феномену, який поєднує в собі глибокий ідейно-духовний зміст і захопливу естетичну форму. Стосовно процесу вивчення іноземної мови катарсичною подією є будь-який автентичний матеріал різних видів і форм (текст, вправи, дискусії, бесіди, міні-твори, творчі завдання, вірші, пісні, прислів'я й приказки, робота в Інтернеті і т. ін.).

Будь-який вид катарсичної діяльності на уроці ґрунтується на реалізації конкретного виду катарсису, який містить освоєння нормативних програм життя, діяльності й еталонів соціальної поведінки. Пропонована авторська педагогічна концепція містить такий зміст катарсичного навчання й виховання. Кожному виду духовного катарсису відповідають цінності вищого порядку.

На уроках іноземної мови активна самостійна катарсична творчість має різні форми вираження: організація катарсичних міні-занять, «круглих столів», телемостів за допомогою Інтернету, різноманітні рольові ігри-диспути (політичної, соціальної й особистісної проблематики), конкурси на найкраще виконання пісень і віршів власного перекладу, конкурс плакатів, розробка школярами власних творчих проектів і т. ін.

Таким чином, духовний катарсис, який ми розглядаємо як педагогічну умову формування духовних цінностей у школярів на уроках іноземної мови, характеризується такими основними положеннями: цілісний вплив на свідомість, почуття й поведінку підлітків;орієнтація в навчально-виховному процесі на гармонію загальнолюдських, національних і особистісних цінностей; організація навчально-виховного процесу як творчої спільної діяльності й спілкування учнів і вчителя (у рамках мовної групи); активне використання емпатичних і рефлексивних здібностей підлітків;опора на актуальні для підліткового віку життєві ситуації й проблеми; забезпечення багатого, різно емоційного насичення учнів; моделювання й розв'язання особистісно-значимих протиріч і конфліктів; урахування й розвиток індивідуально-творчих здібностей підлітків; надання навчально-виховному процесу «живої», практичної спрямованості; об'єднання навчальних і виховних завдань у єдине ціле; комплексне використання на заняттях матеріалу різних видів і форм; послідовне й логічне застосування катарсичної діяльності у змісті й структурі уроків [12].

Однією з педагогічних умов, що забезпечує процес формування духовних цінностей школярів є використання креативних методів навчання іноземній мові, які характеризуються високою комунікативністю, сприяють самостійному й творчому оволодінню іноземною мовою, де кожен учень утягнений в активний творчий пізнавальний процес, у самостійний пошук нової інформації - «добування» знань, у результаті яких учень ставиться в ситуацію, коли він змушений проявляти ініціативу в усіх видах навчальної діяльності.

Також до педагогічних умов формування духовних цінностей можна віднести різноманітні форми роботи за кількісним складом учнів: групова, парна, індивідуальна, постійно змінюючи склад груп. Це допоможе виховати у дітей доброту, дружбу, повагу один до одного і до інтересів інших, колективізм, альтруїзм, взаємопідтримку і взаєморозуміння.

2.3 Технологія формування духовних цінностей в процесі вивчення іноземної мови

духовний цінність педагогічний іноземний

Основною технологією формування духовних цінностей є ціннісно - орієнтоване виховання. Ідея лежить у переході від пояснення до розуміння, від монологу до діалогу, від соціального контролю до розвитку, від управління до самоврядування. І тут основне завдання педагога - спілкування, порозуміння з учнями. Завданням виховання духовних цінностей є формування відповідної спрямованості особистості. Спрямованість особистості визначають як «взаємодію домінуючого ставлення людини до людей, суспільства, колективу, праці, самого себе. Спрямованість особистості як психічне явище складається з трьох взаємопов'язаних компонентів: пізнавального (знання, переконання, погляди), дієво-практичного (вміння, навички, звички, риси характеру), емоційно - вольового (прагнення, почуття, потреби, інтереси). Ціннісні ідеали глибокі й багатопланові. Проте, можливо виділити одну, головну характеристику духовних цінностей, що проявляються у всіх інших характеристиках і власне є основою формування ціннісної спрямованості особистості. Такий характеристикою є ставлення до людей. Воно виявляється в усіх інших видах відносин .

Іноземна мова у навчанні - це заняття у традиційній формі, його методи зовсім інші. У процесі використовують усі можливості, всі елементи, що доставляють дітям радість, мотивують до співробітництва й заохочують до навчання. У процесі формування в дітей духовних орієнтацій «винятково важлива роль належить емпатії - довірлива, щира, доброзичлива атмосфера, створення якої має стати першочерговою для викладача.

У навчанні відбувається «зустріч» культурно-собистісного досвіду, організатором якого є педагог, і індивідуального досвіду учня. Культурно-особистісний досвід - це досвід, що виникає внаслідок включення елементів культурно-історичного досвіду людства (основ наук) в особистісно- значимі для учнів ситуації, події, що формують їх індивідуальний досвід.

Один з напрямів у забезпеченні умов розвитку та формування в школяра культури - зміна навчального плану через включення до нього нових навчальних предметів, як обов'язкових, так і за вибором. Як приклад може бути додані іноземні мови, етика, театральна майстерність, художня майстерність тощо.

Другим напрямом є створення відповідних напрямів на всіх уроках, зацікавленість викладачів, вміле поєднання навчальних і виховних прийомів під час проведення всіх без винятку уроків.

Основна педагогічна увага спрямована на освоєння різних систем і методик навчання, нових предметних курсів, а питання виховання учнів відходять на другий план. Нині проявляється те, що педагогічні заходи обмежуються бесідами етичного і повчаючого змісту, виховними заходами шаблонового характеру. Успіх вчителя у формуванні духовних цінностей у школярів залежить від низки чинників. Основними є: наявність таких духовних цінностей у вчителя; цілі й завдання виховного характеру, які використовує вчитель на кожному уроці повинні сприяти формуванню духовних цінностей; повинен проводитися кваліфікований аналіз уроків з погляду формування в учнів духовних цінностей.

З першого дня дитини в школі вчитель стає для неї незаперечним авторитетом і прикладом для наслідування. Особистість вчителя грає найважливішу роль в процесі навчання і виховання. П.Ф. Каптеров зазначав, що «особистість вчителя у обстановці навчання займає місце, ті й інші властивості його підвищувати чи знижувати виховне вплив навчання» [14, с.595]. Добро, шляхетність, справедливість, згуртованість, безкорисливість - це лише деякі складові системи духовних цінностей вчителя. У школі вказані цінності, що певною мірою сприяють створенню духовної культури на міжособистісному,особистісному і колективному рівнях.

Дуже велика значення має тут ціннісна спрямованість діяльності вчителя на уроці, що саме вчитель , впливаючи на учня оцінкою його праці, формує у нього уявлення про себе, про своє можливості, про свій потенціал, тобто свою самооцінку. А при низькою самооцінці спотворюється вся особистість дитини, адже самооцінка дитини - це її сподівання на майбутнє, іі відносини з довкіллям і мрії про професію. Школяр з низькою самооцінкою бачить себе, немов відсталого від інших. В нього опускаються руки, він не вірить в успіх. Усе це безпосередньо визначається за шкалою цінностей, пріоритетних для школяра. Тому вчителю треба бути надзвичайно уважним до різного роду оцінювання досягнень школярів.

Відносини мають будуватися з урахуванням поваги та розуміння кожної особистості у класі. Багаторазово зазначалося, що «іноземна мова» у більшості випадків є дисципліною, де навчають спілкуванню, але починає зростати роль як засобу формування духовних цінностей.

У традиційних дидактичних системах основою будь-якої педагогічної технології є розуміння й порозуміння. В.С. Біблер так роз'яснює відмінність цих двох феноменів: «при поясненні - лише одна свідомість, один суб'єкт, форма промови - монолог; при розумінні - два суб'єкта, дві свідомості, і відповідно - діалог» [3].

Пояснення завжди є поглядом «згори вниз». Розуміння ж - насамперед спілкування, співробітництво, рівність. А ще «при існуючому методі навчання вчитель є чинним обличчям, яке панує серед дітей, яке їм показує, їх запитує… Треба, щоб викладали, показували, розповідали й колеги, запитували більше самі діти, а щоб вчителю доводилося більше слухати; треба, щоб діти весь час були активними, а не страждаючими особами, - тоді процес навчання і виховання, безсумнівно, виграє» [8, с.96].

Витоки розвитку ціннісно - орієнтованих педагогічних технологій зберігаються у положеннях діалогової концепції культури Біблера, де обґрунтована ідея загальності діалогу як людської свідомості. «Діалогічні відносини - майже універсальне явище, пронизуюче всю людську і всі стосунки держави й прояви людського життя, взагалі усе, що можна бути. Де починається свідомість, там починається і діалог» [3]. Важливо так будувати роботу з дітьми, щоб духовні знання і уявлення, що отримуються школярами у взаємодії з учителем, поглиблювалися потім на наступних уроках. Ці знання мають бути пов'язані з повсякденною життєдіяльністю дітей. Усе, що емоційно сприйнято, що вже знайшло відгук у душі дитини, стає спонукальною основою її поведінки. Знання, почуття, поведінка - ось тріада, якою педагог веде свій виховний вплив на дитину.

На уроках іноземної мови у школярів формуються комунікативні вміння, вміння переносити відомі дітям знання і набуті навички, варіанти вирішення різних завдань, прийоми живого спілкування і мовного етикету до умов нової для них ситуації, вміння знаходити нове рішення в комбінації з новими ідеями, прийомами, навичками, вміння створювати нові шляхи і конструювати нові прийоми розв'язання цілком конкретного комунікативного завдання. Усі ці вміння найяскравіше виявляється у процесі спілкування. Практично всі діалоги націлені на відпрацювання лексичних одиниць і керування поведінкою школярів. У діалогах вводяться й опрацьовуються основні формули мовного етикету. Формули мовного етикету соціальні за своєю природою, оскільки вони належать сфері спілкування (соціальної діяльності) у вигляді мови (соціального явища). Правила їх споживання виробляються суспільством, у процесі комунікації і шліфуються протягом багатовікової соціальної історії [23].

Одне з найважливіших умов для формування духовних цінностей у школярів на уроках іноземної мови є відкриття і розвиток пізнавальних інтересів. Тому урок має бути організований так, щоб учні працювали із захопленням, не помічаючи втоми. Весь дидактичний матеріал повинен служити цьому. Уроки повинні відбуватись у захоплюючій формі, бути емоційними, методично різноманітними, насиченими вправами. Школяр на цих заняттях може без особливих зусиль послідовно і постійно засвоювати основні ціннісні знання,а також мати змогу запровадити їх у повсякденне спілкування.

Основою формування духовних ціннісних якостей особистості є її діяльність й спілкування. Саме педагогічно організовані діяльність й спілкування створюють ті виховні ситуації, ті взаємодії й стосунку, у яких відбувається формування та прояв основних ціннісних якостей особистості підлітка. «Духовність» особистості проявляється у відносинах до інших людей. У спілкуванні дівчатка і хлопчики мають можливість, на відміну від інших напрямів діяльності, максимально виявити свої ціннісні якості, опанувати норми поведінки й взаємодії, побачити, що коїться з іншими людьми, придбати індивідуальний духовний досвід, оцінити вчинки і дії інших людей,одержати оцінку своїх вчинків і дій.

Будучи суб'єктом спілкування, дитина задовольняє свої найважливіші соціальні та пізнавальні потреби у емоційному контакті. Задовольняючи свої потреби у процесі взаємодії з оточуючими :однолітками, батьками, вчителями, дитина реалізовує свою активність, стає не лише об'єктом, а й суб'єктом виховання. «Комунікативна діяльність спирається на соціальні мотиви і цілі, та її змістом є рішення поведінкових завдань». Успіх навчання комунікації залежить від того, наскільки мотивовані, доцільні, і реалізовані завдання, поставлені перед учнями [8, c.4].

Загальні тенденції розвитку методів навчання у наш час тяжіють до ігрових форм і методів як найефективніших і найгуманніших. Феномен гри привертав увагу філософів, етнографів, біологів, психологів і сучасних педагогів, а проблема використання їх у процесі навчання є одним із «вічних» в теорії та практиці навчання і виховання. Значний внесок у розробку теорії та практики ігрового навчання і виховання внесли К.Д. Ушинський,H.К. Крупська, О.С. Макаренка, В.О. Сухомлинський та інші. Навчальний ефект гри полягає у тому, що в учнів формуються досить високі вміння і навички існування в суспільстві, прояви ініціативи в діях, логічність, послідовність, точність, ясність і виразність розумових і мовних операцій. У процесі гри в школярів виробляється своя думка й уміння входити у різновиди діяльності. З іншого боку, учні краще усвідомлюють себе, свої соціальні функції, безліч образів власного «Я» і стан справ у навколишній дійсності. Гра дає можливість відшукати себе у суспільстві, себе у людстві, себе у Всесвіті. Значення набутого розуміння себе, уточнення образу «Я» важко переоцінити: за важливістю він може зрівнятися з досягненням головною практичної мети оволодіння іноземною мовою і ще цінніше в виховному і розвиваючому аспектах. Звернення методистів до гри пояснюється тим, що в ігровий ситуації завдяки моменту умовності легко відтворити чи імітувати основні чинники, що визначають комунікацію (мотиви і цілі учасників, їхньої керівної ролі, обставини спілкування, тактика досягнення мети) [8]. Гра дозволяє варіювати ці чинники невимушено і природно, створює в класі атмосферу вільного спілкування. Інша корисна сторона ігрових ситуацій у тому, що школярів оцінюється за непрямим критеріям (швидкість говоріння, кількість помилок, поведінка, вчинки тощо.). Згідно даних аспектів ми використали елементи гри на уроці англійської мови, а зокрема театралізацію. Відео театралізації на англійській мові представлено у (Додаток Д).

Лексичним матеріалом необхідно направляти школярів на проблеми суспільства, сім'ї, екології, економіки тощо. Наприклад, тема «моя сім'я» дає змогу сформувати у середовищі дітей доброзичливість, повагу, дбайливе ставлення до родичів і старших. Цьому сприяє характер текстового матеріалу, який використовується під час уроків. Читаючи тексти автентичного характеру, увага дітей звертається на подібность і розбіжность у взаємовідносинах, поведінці, звичаї людей, що живуть у різних країнах.

Під час обговорення культурологічної і країнознавчої інформації, викладеної в текстах, можна використовувати поетичні і музичні фрагменти, щоб культивувати духовні цінності. Адже людина, переживаючи твори мистецтва, залучається до творчості, ефективного початку особистості і одержує стимули, що спонукають наслідувати ідеали. У такому розумінні мистецтво найбільш людяна форма спілкування та залучення до висот людського духу, важлива умова соціалізації індивіда, є самосвідомістю культури та її кодом у процесі спілкування з іншими культурами. Гармонізація естетичних, моральних та пізнавальних потреб - необхідна умова нормального проходження духовного життя суспільства, розвитку духовності особистості.

Вірші, діалоги, тексти, цікаві історії - усе це сприяє засвоєнню іноземних мов й вихованню підростаючого покоління. Однією з ефективних прийомів на початку кожного уроку іноземних мов є хорова репетиція всім класом невеликого вірша, яка створює атмосферу спокою, може навіть урочистості. На дітей має сприятливий вплив те, що урок починається повторенням одних і тих самих невеликих віршів в протягом певного часу (від п'яти до десяти уроків). Коли клас вже настроєний на щось духовне, після цього створеного контакту легше переходити до подальшої роботи. Тому ми підібрали вірші, діалоги та тексти (Додаток Ж), що сприяють формуванню ціннісних орієнтацій.

Важливе значення в духовному розвитку школярів має долучення до такої форми народної творчості, як прислів'я і приказки. Ми підібрали прислів'я і приказки повчального характеру на англійській мові, які можна використовувати для формування духовних цінностей (Додаток З). В них закладено великий моральний потенціал. Прислів'я - крилата мудрість народу, своєрідний підручник життя. В кожного народу свої прислів'я. І всі по - своєму цікаві, всі мудрі і повчальні, лише розказані на своїй рідній мові. У прислів'ях і приказках у стислій і точній словесній формі укладено практичний досвід народу, його світорозуміння і міститься ставлення народу до навколишньої дійсності, уявлення про своє місце на Землі, його ціннісні орієнтації. Як елемент народної філософії прислів'я створювалися протягом століть. Вони передавалися з вуст у вуста, відшліфовувались, вдосконалювалися, поступово набуваючи граничну лаконічність і виразність. Сприйняття прислів'їв залежить від цього, наскільки в людини розвинена спроможність до абстрактного мислення й він вміє застосовувати результати своїх роздумів до конкретних випадків життя. Сприйняття сенсу прислів'їв служить свого роду характеристикою рівня розумового розвитку школяра. Але головна роль прислів'їв та приказок - турбота про моральне і духовне виховання. Мудрі прислів'я допомагають оцінювати свої вчинки, і дії інших людей , вчать, яким повинен бути чоловік у праці, працьовитість сприймається як найкраща характеристика морального образу. Прислів'я і приказки можуть сформувати почуття любові до рідного краю, до того що, що молоду людину оточує, що їй близьке. Працюючи з прислів'ями і приказками, учні звертають увагу на те,що має значення у житті. Використання прислів'їв і приказок на уроці передбачає інтенсивну роботу розуму і почуттями. Зазвичай, в прислів'ях, крім добре видимого, є прихований контекст і внутрішній сенс. Щоб його побачити потрібно докласти певні зусилля, помізкувати, залучити весь свій досвід минулого і знання. Це і є важливою умовою для морального виховання, коли школяр має зробити свій вибір, що особливо значимо для духовного розвитку людини. Прислів'я і приказки багато важать в збагаченні мови, в розвитку образного мислення та вимови, в культурному і моральному вихованні підлітків. Вони глибокі за сенсом, мають виховну роль, яку виконують непрямими шляхами. Через переживання, співучасть, роздуми і самостійні пошуки вони розвивають загальнолюдські духовні якості. Адже прислів'я містять у собі не лише народну «модель виховання», а й результат виховання - «модель поведінки» . Тому ми запропонували школярам написати, як вони розуміють певне прислів'я чи приказку та намалювати ілюстрацію до цього. Результати представлені у формі дитячих творчих робіт (Додаток К).

Величезна роль музики у житті сучасного школяра. Живе в улюблених ритмах і мелодіях, під музику він їсть, робить уроки, навіть іноді гуляє. Деякі вчителі й батьки намагаються боротися з цим явищем. Але це захоплення можна використати з користю. Такі елементи, як звук, ритм, мелодія і образність - це засоби, які безпосередньо і емоційно переносять дитини в світ нової мови. Через сприйняття музичного мистецтва формуються духовні цінності школяра, стимулюються його переживання, розвиваються розумові процеси та моральні почуття. Включення музики в процес навчання чужомовної вимови має давню традицію, а останнім часом набуває дедалі більшого поширення на уроках і впливає на розробку інтенсивних методів навчання. Музика є способом емоційно - інтелектуального спілкування багатьох поколінь людей, творчого збагачення духовного досвіду людини. Через музику діти пізнають естетичні і моральні цінності: добро, красу, гармонію та ін. Доцільність використання музичних моментів в навчальному процесі було доведено розробками в області філософії, естетики, психології та педагогіки про роль мистецтва у творенні та формуванні особистості з допомогою ціннісних орієнтацій людини ( К.С. Виготський, М.С. Каган, О.Н. Леонтьєв.) Учіння слухати музику згодом переростає в вміння чути людську мову, інтонаційну та емоційну забарвленість психологічного стану людей.

Детально вивчивши всі технології формування духовних цінностей у школярів ми опитали шляхом анкетування вчителів іноземної мови, які технології є найефективнішими на їхню думку. Результати анкетування представлені у діаграмі ( Додаток Л ).

ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО РОЗДІЛУ

У розділі 2 було визначено особистісно - ориєнтоване навчання та використання духовного катарсису, як найважливіші умови формування духовних цінностей. Хоча не менш важливим є використання інших умов, таких як: цілісний підхід у формуванні духовних цінностей, використання гуманістичних технологій,креативних методів навчання іноземної мови, форм роботи та створення стимулюючого і розвиваючого середовища. Було виявлено велике можливості іноземної мови у вихованні духовності, адже вона має взаємозалежні природну, соціальну і культурну сутності, допомагає порівняти культуру і спосіб життя різних країн, і на основі цього порівняння сформувати власні ціннісні орієнтації, щодо власної культури.

Цей розділ побудований на виокремленні і детальній характеристиці різних технології для формування духовних цінностей у процесі вивчення іноземної мови, а саме : ігрових методів, використання прислів'їв і приказок, автентичних текстів, віршів, діалогів, оповідань, творчих завдань та елементів музики на уроках. Кожен із цих технологій має свої специфічні особливості і формує певні духовні орієнтації. У розділі наведені зразки використання на уроках англійської мови певних технологій.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

Сьогодні школа багато в чому втратила свої соціально - виховні функції. Цілеспрямована виховна робота ведеться в обмеженому обсязі і не за всім освітніми вимогами в стандартами, а значення виховання дуже широке. Від якості виховної діяльності залежить доля майбутнього, духовне багатство нашої країни, що повинно поновлюватися з допогою культури, оновою якої є цінності. А цінності закладаються у процесі виховання та розвиваються завдяки самовихованню. Від правдивого розуміння ідеалі, дотримання життєвих цінностей і принципів значною мірою залежить ефективність вирішення завдань у багатьох сферах людського життя. Тому сьогодні, як ніколи раніше необхідне духовне, орієнтоване на цінності, виховання підростаючого покоління. Настав час переосмислити сутність явища виховання. Вже з'явилися напрями цього переосмислення, це, передусім, звернення до самої особистості, до цінностей людського буття.

На основі аналізу філософської, психолого-педагогічної та методичної літератури було визначено й уточнено сутність поняття духовність та духовні цінності, їх структуру, головні принципи, зокрема: принцип гуманізму, колективізму, альтруїзму, адекватності виховуючого середовища, толерантності та ін., методи формування ціннісних орієнтацій у підростаючого покоління, що дало змогу визначити основні теоретико - методологічні аспекти розв'язання проблеми формування духовних цінностей у школярів.

У ході написання курсової роботи ми проаналізувати стан сформованості духовних цінностей і виявили, що він не на високому рівні і що сучасна освіта потребує розроблення нових та ефективних шляхів вирішення цієї проблеми.

Одним із головних завдань було визначення потенційних виховних можливостей іноземної мови як засобу формування духовних цінностей у школярів. Завдяки діалогу культур, що присутній на уроках іноземної мови учень відкриває та усвідомлює для себе духовні цінності свої країни на основі порівняння їх з цінностями іншої. Процес формування духовних цінностей є продуктивнішим в умовах соціокультурного підходу, який існує паралельно з процесом вивчення іноземної мови.

Ми порівняли рівні соціокультурного досвіду у школярів звичайної загальноосвітньої школи та школи з поглибленим вивчення іноземної мови і виявили, учні школи з поглибленим вивченням мають набагато більший соціокультурний досвід, а відповідно і вищий рівень сформованості духовних цінностей.

На основі виявлення виховних можливостей іноземної мови ми розробили та охарактеризували технологію формування духовних цінностей у школярів засобами іноземної мови, яка включає в себе використання на уроці ігрових форм роботи, особливо елементів театралізації, автентичних текстів, аудіо та відеозаписів, діалогів, віршів, різнопланових творчих завдань, тлумачення прислів'їв та приказок, виконання групових завдань, включення виховних бесід відповідно до теми уроку.

Також ми визначили основні психолого-педагогічні умови, які необхідні для формування духовних цінностей у школярів, зокрема використання особистісно-орієнтованого виховання, різноманітних форм роботи на уроці, креативних методів навчання іноземної мови, гуманістичних технологій та залучення учнів до духовної катарсичної діяльності. Вчитель повинен бути носієм духовних цінностей і показувати учням власним прикладом, що треба даних цінностей дотримуватися.

Подальшого вивчення і дослідження потребують інші аспекти і проблеми, зокрема: формування духовних цінностей в позашкільній діяльності та в сім'ї , розкриття виховних можливостей інших шкільних дисциплін, технологія формування моральний, гуманістичний та загальнолюдських цінностей та ін..

РЕЗЮМЕ

Лiпнiцька I.В. Теоретико-педагогiчнi аспекти формування духовних цінностей школярів в процесі вивчення іноземної мови

Курсова робота присвячена аналізу проблеми формування духовних цінностей учнів на уроках іноземної мови.

На основі теоретичного аналізу наукових досліджень, автор описує умови, основні методологічні та теоретичні підходи, пов'язані з вирішенням проблеми формування духовних цінностей учнів.

В курсовiй роботi розкрито сутність поняття «духовні цінності учнів», визначено потенційні освітні можливості іноземної мови як засобу формування духовних цінностей учнів.

Автор дає теоретичне обгрунтування педагогічним умовам формування духовних цінностей учнів у процесі навчання іноземної мови, обгрунтовує значущість катарсису і культурної катарсисичної діяльності як важливих передумов для формування духовних цінностей в учнів на уроках іноземної мови.

Ключові слова: духовні цінності, духовність, культурний катарсис, катарсична діяльність, соціокультурний підхід.

Lipnitska I.V. Theoretical and Pedagogical Aspects of Formation of the Spiritual Values of Pupils in the Process of Learning Foreign Language.

Research work deals with the analysis of the problems of formation of spiritual values of students at the lessons of foreign language.

Based on theoretical analysis of scientific research, the author describes the conditions, the fundamental methodological and theoretical approaches connected with the solution of the problem of formation of spiritual values of pupils.

This work reveals the essence of the notion “spiritual values of pupils” and potential educational possibilities of foreign language as a means of formation of spiritual values of pupils.

The author gives theoretical grounds of pedagogical conditions of formation of spiritual values of pupils in the process of learning foreign languages, and shows the

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Артюхова І.С. Цінності й виховання / І.С. Артюхова // Педагогіка. - 1999. - № 4. - С. 117 - 120.

2. Бех І.М. Духовні цінності в розвитку особистості / І.М. Бех // Педагогіка і психологія. - 1997. - №1.

3. Біблер В.С. Діалог культур/ В. С. Біблер //Питання філософії. - 1989.- № 6.

4. Бондаревська Є.В., Бермус Г.А. Теорія і практика особистісно - орієнтованої освіти. - М. : Педагогіка, - 1996. - 184 с.

5. Бориско Н. Ф. Соціально-психологічні передумови формування лінгвосоціокультурної компетенції / Н. Ф. Бориско, Н. Б. Ішханян / / Іноземні мови / гол. ред. С. Ю. Ніколаєва. - 1997. - № 1. - С. 53-55.

6. Боришевський М. Й. Духовні цінності в становленні особистості громадянина / М. Й. Боришевський // Педагогіка і психологія.- 1997. - №1

7. Бутьківська Т. В.Цінності від учителя до учня/ Т. В. Бутьківська // Початкова школа. - 1997.- №2.- С. 27-29.

8. Вентцель К.Н. Вільне виховання. - М.,1993. - 342 c.

9. Вижлєцов Г.П. Аксіологія культури. - С-Пб.: Вид-во Санкт-Петербурзького ун-ту, 1996. - 148 с.

10. Виготський К.С. Зібрання творів в 6-ти томах. - М: Педагогіка,Т.4. - 1982. - 432с.

11. Гончаренко Н. В. Діалектика прогресу культури. - К. , 1987. - 399 с.

12. Джинджихашвили Н.Я. Несвідоме: природа,функції,методи: Т. 2. - Тбілісі, 1978. - 264 с.

13. Дудар Н.І. Релігійність молоді / Н.І. Дудар // Людина і світ. - 1999. - № 9. - С. 42 -44.

14. Діденко В.А. Мистецтво. Духовна культура. Філософія. - Алма- Ата. : 1990. - 200 с.

15. Запорожець А.В. Обрані психологічні праці. - М.: Педагогіка, 1986. - 341с.

16. Здравомислов О.Г. Потреби. Інтереси. Цінності. - М.: Політвидав,1986. - 222с.

17. Ільєнков З.В. Про ідолів й ідеали. - М., 1968. - 329 с.

18. Каган М.С. Філософська теорія цінності. - Петрополіс, 1997. -205 с.

19. Каптеров П.Ф. Вибрані педагогічні твори. - М.:Педагогіка, 1982.- 704 с.

20. Караковський У. В. Загальнолюдські цінності - основа цілісного навчально-виховного процесу/ У. В. Караковський // Виховання школярів. - 1993. - № 5. - С. 2-7.

21. Карпенко І.М. Катарсис як методологічна основа формування духовної культури особистості // Вісник луганського державного пед. ін-ту ім. Тараса Шевченка. - 2001. - №9. - С. 85-91.

22. Кульнєвич С.В. Особистісно - орієнтоване виховання : Концепція. Зміст. Реалізація. - Ростов - на - Дону : РГПУ, 1995. - 168 с.

23. Лєжньова І.І. Соціокультурний аспект розвитку деяких формул мовного етикету з погляду лінгвістики і лінгводидактики / Актуальні проблеми мовознавства і методик навчання іноземних мов. Матеріали міжнародної наукової конференції 3-4 березня 2000 р. - Воронеж: Вид-во ВГПУ, 2000. - С. 131-132.

24. Лєонтьєв О.М. Діяльність. Свідомість. Особистість. - М. : Політвидав., 1975.- 304 с.

25. Оржеховська В. М. Духовність і здоров'я. - К., 2004. - 168с.

26. Пасова Ю.І. Основи комунікативної методики навчання іншомовному спілкуванню. - М., 1989. - 276 с.

27. Пойзнер Б.О. Про стимули становлення людини й зміни її цінностей/ Б. О. Пойзнер // Вища ж освіта. - 1996.- №3.- С.57

28. Розін Я.А. До питання про природу ціннісних явищ / Я.А. Розін // Філософські науки. - 1986. - № 6 83 - 89 с.

29. Рубінштейн С.Л. Принципи та шляхи розвитку психології. - М.: Вид-во АН РСР. - 1959. - 354 с.

30. Сафонова В.В. Соціокультурний підхід в навчанні іноземним мовам. - М.: Вища школа Амскорт Інтернешнал. - 1991. - 311 с.

31. Сафонова В.В. Іноземна мова в двомовній освіті російських школярів (для шкіл з поглибленим вивченням іноземних мов)/ В. В. Сафонова // Іноземні мови у шкільництві. - 1997.-№ 1. - С. 2-7.

32. Соколова Р. Загальнолюдські цінності: у нетрадиційному розумінні. // Вільне мислення. - 1994. - № 1. - С. 52-61.

33. Столович Л. Н. Краса. Добро. Істина. Нарис історії естетичної аксіології. - М.: «Республіка». - 1994. - 463 с.

34. Сухомлинський В.О. Духовний світ школяра. Вибр.твори: У 5-ти т. - Т.1. - К., 1976. -401 с.

35. Ушинський К. Д. Вибрані педагогічні твори. - М. : Педагогіка, 1973. - 350с.

36.Філософський словник: словник / [під ред.:М.М. Розенталь].- М. : Політична література, 1972. - 496 с.

37. Чернишевський Н.Г. Повне зібрання творів в 15-ти томах. - М. : Художня література, 1947. - Т 3 . - 883 с.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.