Формування цінностей засобами художньої літератури у дітей старшого дошкільного віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Актуальність дослідження. Соціально-економічні перетворення, що відбувається в сучасному суспільстві, з одного боку, ведуть до девальвації установлених в радянський період суспільних цінностей, з іншого - сприяють розвитку нової ціннісної свідомості та поведінки. Метою дошкільної освіти, як зазначається в документі, є формування базису особистісної культури дитини через відкриття їй світу в його цілісності та різноманітності як сукупності чотирьох сфер життєдіяльності: "Природа", "Культура", "Люди", "Я". Основним завданням стає озброєння дитини наукою життя. Пріоритетним є ціннісний, морально-соціальний розвиток особистості з перших років її життя. Зміст дошкільної освіти спрямовано на збереження дитячої субкультури, зорієнтовано на цінності та інтереси дитини, врахування її вікових можливостей.

Актуальність теми дослідження обумовлена необхідністю вирішення проблеми формування ціннісних орієнтацій у дітей дошкільного віку в складних і неоднозначних умовах соціуму, адже розвиток цивілізаційних процесів XXI століття зумовлює тенденції до інтенсивної інформатизації суспільства, комп'ютеризації дозвілля підростаючого покоління та розвитку розважального телебачення. За таких умов спостерігається зниження інтересу до книги в дитячому середовищі. Це ускладнює прилучення дітей до світу літератури, а через неї - до фундаментальних цінностей культури.

Свого часу видатні представники прогресивної педагогічної думки, письменники та громадські діячі: X. Алчевська, С. Васильченко, Л. Глібов, М. Горький, Б. Грінченко, М. Драгоманов, О. Духнович, М. Корф, М. Коцюбинський, А. Макаренко, С. Миропольський, І. Огієнко, С. Русова, Г. Сковорода, В. Сухомлинський, Л. Толстой, Л. Українка, К. Ушинський, І. Франко, Т. Шевченко вказували на важливість виховання дітей і молоді засобами художнього слова. Адже саме література як вид мистецтва покликана плекати високі духовні цінності, почуття прекрасного, гуманізм, патріотизм. Органічною складовою художньої літератури є дитяча література, яка володіє потужним виховним потенціалом і сприяє становленню й розвитку підростаючої особистості.

З педагогічних позицій проблему цінностей розглядали Ш. Амонашвілі, Н. Асташова, Б. Гершунский, Н. Дереклеєва, М. Казакіна, В. Караковський, Н. Нікандров, Л. Новікова, Н. Щуркова та ін. Проблема ціннісних орієнтацій отримала відображення в роботах І. Кона, О. Леонтьєва, А. Маслоу, А. Петровського, К. Роджерса, С. Рубінштейна та ін. У роботах І. Афанасьєвої, О. Дробницкий, А. Здравомислова, В. Оссовського, В. Тугаринова досліджено теоретичні основи формування ціннісних орієнтацій особистості. В теорії навчання і приватних методиках проблема цінностей була розглянута Н. Дереклеєвой, І. Колесниковой, Б. Кругловим, Д. Леонтьєвим, К. Платоновим, Н. Щурковой та ін. Видатні представники педагогічної думки та письменники вказували на важливість виховання дітей і молоді засобами художнього слова. Оскільки література як вид мистецтва покликана виховувати високі духовні цінності, почуття прекрасного, гуманізм, патріотизм.

Ціннісні орієнтації пропонують дитині вибір між добром і злом, яке вона вчиняє не в силу необхідності, а в силу свого особистісного розуміння цієї необхідності. Саме свобода вибору являється основою моральних ціннісних орієнтацій. Саме ціннісні орієнтації виступають регулятором поведінки дитини навіть тоді, коли за нею ніхто не слідкує. Ціннісні орієнтації визначаються свідомістю і підсвідомістю, формуються в ході набуття особистого досвіду. В сформованому стані вони представляють індивідуальну ієрархічну сукупність цінностей, які визначають направленість особистості і вибірковість її поведінки. Саме художня література має велику перевагу серед мистецтв, як засобів виховання гуманних почуттів та формування духовних цінностей. Ця перевага виявляється і в можливості активно впливати на почуття і розум дитини, розвивати її емпатійність, емоційність. Недостатній розвиток цих якостей призводить до штучного обмеження можливостей дитини, вихованню людини, яка не відчуває, не розуміє, не співпереживає.

Більшість дослідників та авторів розглядають дитячу літературу як важливий засіб виховання особистості, однак проблема формування цінностей засобами художньої літератури залишається недостатньо детально вивченою.

Зважаючи на актуальність дослідження даної проблеми нами було обрану таку тему бакалаврської роботи: «Формування у дітей старшого дошкільного віку цінностей в процесі використання художньої літератури».

Об'єкт дослідження: емоційно-ціннісний розвиток дітей дошкільного віку.

Предмет дослідження: педагогічні умови формування цінностей у процесі використання художньої літератури.

Мета бакалаврської роботи: теоретично обґрунтувати та систематизувати педагогічні умови формування цінностей у старших дошкільників засобами художньої літератури.

Гіпотеза дослідження грунтується на тому, що цінність - поняття, яке позначає об'єкти, явища, їх властивості, а також абстракті ідеї, які втілюють в собі громадські ідеали і виступають як еталони буття. Це явища як матеріального, так і духовного характеру, що володіють позитивною значущістю, здатні задовольнити потреби людини, суспільства, служити їх інтересам та цілям, формування якого здійснюється ефективно за допомогою таких педагогічних умов: правильний добір та використання художніх творів гуманістичного спрямування; проведення систематичної роботи з емоційно-ціннісного розвитку; забезпечення єдності впливу на інтелектуальний, емоційний і діяльнісний розвиток особистості.

Завдання:

· з'ясувати стан розробки проблеми в психолого-педагогічній літературі;

· виявити особливості формування цінностей у дітей старшого дошкільного віку;

· визначити роль художньої літератури в формуванні цінностей у дітей дошкільного віку;

· розробити й експериментально перевірити педагогічні умови формування цінностей у дітей старшого дошкільного віку засобами художньої літератури.

Методи дослідження: теоретичні (аналіз літературних, інформаційних джерел, синтез, узагальнення) та емпіричні ( опитування, бесіда, експеримент).

Основны етапи роботи.

На першому етапі вивчалася наукова література з проблеми дослідження, здійснювався аналіз і пошук емпіричного матеріалу, що дозволив виявити сутність і специфіку цінностей дітей дошкільного віку (вересень - жовтень 2012р.).

На другому етапі діагностувались рівні сформованості у дітей старшого дошкільного віку цінностей, вичначались педагогічні умови, що забезпечать ефективність формування у дітей цінностей, здійснювався формувальний етап експерименту (жовтень 2012р. - березень 2013р.).

На третьому етапі уточнювались і перевірялись результати формувального етапу експерименту, апробовувались рекомендації,методичні вказівки (березень - травень 2013р.).

Базою дослідження є ДНЗ № 23 «Берізка» міста Рівного. У дослідження брали участь 30 дітей старшого дошкільного віку.

Наукова новизна : визначеного сутність і специфіку феномену «цінності», виявлено педагогічні умови, що забезпечують ефективність формування зазначеного феномену.

Теоретичне значення обумовлено методологічним аналізом еволюції уявлень про цінностей, засобів розвитку ціннісно - смислової сфери. Здобуті результати поглиблюють розуміння специфіки формування цінностей засобами художньої літератури. Подальшого розвитку набули форми і методи формування цінностей у дітей старшого дошкільного віку в процесі використання художньої літератури.

Практичне значення результати дослідження можуть бути використані під час проходження педагогічної практики в дошкільних закладах міста Рівного та області, у розробці спецкурсів та спецсемінарів.

Апробація результатів дослідження. Основні положення, висновки, результати дослідженя повідомллись підчас виступу нащорічній звітній конференції викладачів і студентів Рівненського державного гуманітарного університету.

Структура роботи. Бакалаврська робота складається із вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел ( 74 найменування),4 додатків. Загальний обсяг роботи становить 95 сторінок, основний зміст викладено на 81 сторінках.

цінність художній література діти

РОЗДІЛ І. ПРОБЛЕМА ФОРМУВАННЯ ЦІННОСТЕЙ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ В ПРОЦЕСІ ВИКОРИСТАННЯ ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ У ТЕОРІЇ І ПРАКТИЦІ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

1.1 Цінності як психолого - педагогічна категорія

Аналіз психолого - педагогічної літератури показав, що категорія «цінність» має різноманітні значення. Вперше це поняття було введене в філософську лексику в 60 рр. ХІХ ст. Німецький філософ і фізіолог Р. Лотце теоретично обумовив ціннісну сферу від явищ дійсності. В міжнародній енциклопедії соціальних наук відмічається, що концепція цінності вперше згадується в теорії праці, розробленій англійським економістом А.Смітом і Д. Ріккардо.

В Академічному тлумачному словнику дається таке визначення поняття «цінність» - те, що має певну матеріальну або духовну вартість. В психологічному словарі-довіднику під редакцією М. Кордуелла «цінність» - поняття, яке позначає об'єкти, явища, їх властивості, а також абстрактні ідеї, які втілюють в собі громадські ідеали і виступають як еталони буття [35, с. 347]. В філософському енциклопедичному словарі за редакцією І. Блауберга, І. Пантіна «цінності» - явища як матеріального, так і духовного характеру, що володіють позитивною значущістю, здатні задовольнити потреби людини, суспільства, служити їх інтересам і цілям [36, с.381]. В Російській педагогічній енциклопедії «цінність» - термін, широко використовуваний у філософській і соціологічній літературі для вказівки на людське, соціальне і культурне значення певних явищ дійсності [56, с. 432].

У психолого-педагогічному словнику Е. Рапацевича поняття «цінності» використовується для тлумачення об'єктів, явищ, їх властивостей, і навіть абстрактних ідей, що втілюватимуть у собі громадські ідеали та виступаючих таким чином як еталон належного[56].

Розгляд поняття «цінність» вказує на те, що в ньому поєднані три основних значення: речовинно-предметні властивості явищ, в основі яких лежить практичне і емоційне ставлення людини до оцінюваних предметів і явищ; моральні категорії, які позначають психологічні характеристики людини; соціальні явища, що характеризують відносини між людьми.

В епоху античності визнавався ідеал гармонійно, всебічно розвиненої людини. Тоді ж виникла і почала розвиватися нова ціннісна категорія - краса (ідеал прекрасного), звернена до духу і тілу людини. Давньогрецький філософ Арістотель утворив від слова «етика» прикметник «етичний», щоб позначити групу чеснот, які відносяться до характеру людини: мужність, доброта, впевненість, милосердя, щедрість, любов.

В епоху Відродження віра в безмежні можливості людини, її волю, творчість, гідність стають в один ряд з істиною, добром, красою. З настанням епохи Просвітництва стають значущими ідеї про цінності свободи, справедливості, добра, істини, віри, розуму, моральності, Вітчизни (В. Віндельбанд, І. Кант, Н. Карамзін, Л. Магніцький, Й. Песталоцці, А. Радищев, Ж. Руссо, У. Томас).

У педагогічних поглядах Ж. Руссо ідея про вільне виховання в дитині передусім людини пройнята духом гуманізму і демократизму. Любов, повага, виховання «доброго серця», «доброї волі», «добрих суджень» стали головними цінностями французького педагога [15, ??c. 43].

Ідеальною якістю дитини, на думку Й. Песталоцці, є любов до близьких. Виховання дітей без урахування моральних почуттів веде до «псування людського роду». Й. Песталоцці з любов'ю ставився до дітей, віддаючи їм усе, намагаючись зробити життя вихованців школою радості і творчої праці. Він відзначав особливу роль особистості вихователя, його любові до дітей, проголошував її в якості основного засобу виховання. «Я не знав ні порядку, ні методу, ні мистецтва виховання які б не являлись наслідком моєї глибокої любові до дітей» [42, с. 23].

В якості цінностей на Русі XIV - XVII ст. розглядалися правдолюбство, миролюбність, працьовитість, лагідність, чесність, доброта, повага до старших, а засуджувались наклеп, злодійство, пияцтво. Головними орієнтирами були визнані моральна досконалість особистості, ідея захисту рідної землі (А. Курбський, М. Ломоносов, А. Радіщев, В.Татіщев та ін.) .

В епоху Нового часу виділяють працю, колектив, індивідуальність, розумну свідомість, доброту як основу всієї людської культури і цивілізації (Р. Декарт, Г. Лейбніц, Б.Спіноза та ін.) .

Стимулом до розвитку аксіологічних якостей особистості в VIII-XIX ст. вважалося активне начало, висока духовність, естетичні цінності. Німецький філософ Г. Гегель вважає основою ціннісних орієнтацій любов як моральне почуття, як відносини між людьми і характеризує її вищою емоційно-духовної напруженістю, заснованою на відкритті максимальної цінності конкретної людини. Любов - одна з форм подолання відчуження людини від людини, і тому вона признана вершиною морального ставлення до людини. Загальне визначення «любов» в етиці - морально-естетичне почуття, що виражається в безкорисливому і самовідданої прагненні до свого об'єкту [31]. Ці визначення стосуються всіх без винятку видів любові - до дітей, до батьків, Батьківщини, життя, істини.

Теоретичні досягнення в науці і заснований на них моральний досвід XIX ст. прийнято пов'язувати з іменами Л. Толстого, К. Ушинського та ін. Л. Толстой вважав свободу дитини провідним принципом навчання і виховання. Він закликав до відносин між вчителями та учнями, що виключає примус, відстоював ідею розвитку особистості як центральну в гуманістичній педагогіці. Л. Толстой надавав великого значення середовищу, навколишньому дитини, і тим засобам, за допомогою яких воно може виховувати його. На його думку, домашнє і громадське середовище відіграють велику роль у формуванні особистості [49, с. 109].

В основі виховання, за К. Ушинським, лежать загальнолюдські цінності: доброта, любов, милосердя, віра в особисту свободу людини. Кожному народу притаманні характерні особливості, які позбавляють його безликості і наповнюють конкретним змістом: «... виховання, створене самим народом і засноване на народних початках, має ту виховну силу, якої немає в найкращих системах, заснованих на абстрактних ідеях або запозичених у іншого народу». Виховання, за К. Ушинським - особистісна цінність, яка створює "другу природу людини», формує, просвітлює свідомість людини, відкриваючи перед ним шлях до добра [58, с. 63].

Проблемі вивчення цінностей приділяли увагу багато вчених ХХ ст. Цінність - це: моральна установка (У. Томас, Ф. Знанецький); людина, життя, краса, праця, спілкування, свобода, щастя, совість (Н. Щуркова); «піраміда потреб», елементи структури свідомості ( А.Маслоу, В.Оссовский, Я. Щепаньский);система мотивів поведінки особистості (А.Петровский, С.Рубінштейн); складова свідомості (інтереси, переконання, світогляд) (О. Леонтьєв); любов, повага, доброта (А. Макаренко, В. Сухомлинський).

Унікальне значення в організації морального виховання мають педагогічні погляди А. Макаренко. В якості пріоритетних цінностей він виділяв любов дорослого до дитини, вихователя до вихованця. Любов, милосердя, доброта вибудовують всю його виховну систему. Становлення моральних якостей, на його думку, - «надання можливості відчути дитині те, що його люблять, люблять безумовно і незалежно від його провини і зовнішніх якостей» [43, с. 97].

У 1960-1980 рр. розробляється педагогічна основа гуманістичного виховання (В. Сухомлинський, Ш. Амонашвілі, О. Газман, В. Сластенін та ін.) .

В. Сухомлинський базовими моральними цінностями визначав сьогодення і майбутнє Вітчизни, обов'язок перед матір'ю, батьком, вчителем. Саме з цього, на його думку, повинно починатися пізнання дитиною світу, краси у всіх її багатогранних проявах, розвиток серцевої чуйності до природи. Гуманістичний підхід В. Сухомлинського, розвивав тонкість дитячих почуттів, доброту, вміння співчувати людям. Педагог використовував в роботі з дітьми різноманітні форми розвитку емпатії: метод співпереживання ситуації, прямого і непрямого навіювання, вміння бачити, чути, розуміти дітей. Він привчав дітей з дитинства здійснювати добрі справи для оточуючих, спочатку для самих близьких, а потім для оточуючих незнайомих людей і всіх живих істот. Дітей знайомили з складом навколишнього світу, зв'язком з живою природою і людьми, з поняттям любові, радості, взаємодопомоги, і вони сприймали це на рівні відчуттів і переживань [69]. Гуманістична теорія виховання В. Сухомлинського залишається актуальною і є для нас провідною теоретико-методологічною основою формування ціннісних орієнтацій.

Проблему цінностей проаналізував Н. Нікандров, виділивши загальнолюдські (ідеал, правила, принципи) і національні (повага, любов, самобутність культурних традицій, мови) цінності. Вчений акцентує увагу на інтеріоризації цінностей навчання, поваги до себе, інших і відповідальності.

В. Сластенін виділяє загальнолюдські (людина, дитина, вчитель, творча індивідуальність), духовні (досвід, теорії, способи мислення) і особистісні (здібності, індивідуальні якості, ідеали) цінності [58].

За предметним змістом розрізняють соціальні, культурні, економічні, політичні, духовні, педагогічні цінності й т.д. Фахівці нараховують багато десятків, навіть сотні таких цінностей. Пов'язавши цінності з якостями особистості, Г. Олпорт нарахував 18000 таких рис. але найбільш загальних базових цінностей, що становлять фундамент ціннісної свідомості людей і підсвідомо впливають на їхні вчинки в різних галузях життя, не так багато. Їхня кількість виявляється мінімальною, якщо співвідносити цінності з потребами людей:3.Фрейд обмежився двома, А. Маслоу - п'ятьма потребами-цінностями, Г. Мюррей сформував список із 28 цінностей. А.В. Кір'якова виділила 6 провідних цінностей: життя, людина, пізнання, краса, праця, батьківщина [32].

На думку Н. Щуркової, система цінностей являє собою піраміду від найвищих цінностей, що відображають саме широке узагальнення, до менш значущих. У класифікації вченої проглядаються найвищі цінності, що включають весь світ в його значущості для людини, і вибудовується в наступний ряд: людина, життя, краса, праця, пізнання, спілкування, гра, свобода, щастя, совість, рівність, справедливість, братерство. [57 с. 133].

Є. Бондаревська виділяє цінності, що сприяють вихованню вільної особистості (громадянськість, почуття власної гідності, самоповага, самодисципліна, чесність, орієнтування в духовних цінностях життя); вихованню гуманної особистості (милосердя, доброта, здатність до співчуття, співпереживання, альтруїзм, терпимість, доброзичливість, скромність, готовність надавати допомогу близьким і далеким, прагнення до миру, добросусідства, розуміння цінності людського життя) [25].

На сьогодні існує декілька видів класифікації цінностей, які відрізняються між собою ведучою характеристикою. Серед найбільш розповсюджених класифікацій можна назвати наступні:

1.За функціональним значенням цінності поділяються на термінальні (цілі) та інструментальні (принципи та засоби досягнення мети) (М.Рокіч);

2. Цінності буття (Б-цінності) - істина, добро, справедливість, краса тощо; Дефіцієнтні цінності (Д-цінності) - мир, спокій, безпека тощо (А.Маслоу);

3. За ступенем генералізації та присвоєння цінностей: ситуативні, стійкі, особистісні (усвідомлені смисли життя);

4. Декларовані, реальні (Б.С.Братусь);

5. Духовні (освіта, наука, мистецтво); суспільно-політичні (свобода, рівність, справедливість); матеріальні (матеріальні блага) (В.П.Тугаринов);

6. Цінності життя (природні) - здоровя, радість життя, спілкування тощо; і цінності культури (суспільні) - матеріальні, соціально-політичні, духовні (О.Г.Дробницький);

7. Вітальні (здоровя, безпека тощо); соціальні (статус, професія, сімя); політичні (свобода слова, законність); моральні (добро, чесність, порядність); релігійні (віра); естетичні (краса, гармонія) (Б.Х.Ерасов);

8. Ієрархічні рівні в системі цінностей: цінності абстрактні, цінності-властивості і цінності - способи поведінки (С.С.Бубнова);

9. Цінності творчості, цінності переживання, цінності відношення (В.Франкл). [45]

Сутність феномена цінності в психології полягає, як вважає А. Маслоу, в тому, щоб допомогти людині виявити закладені в ньому якості та створити сприятливі умови для самореалізації особистості через задоволення його потреб. А. Петровський, С. Рубінтейн відзначають, що в понятті «цінність» міститься елемент внутрішнього потягу і прагнення людини до того чи іншого виду діяльності. Цінність - невід'ємний компонент самої людини, що виконує в суспільстві якусь роль. У психіці людей цінність виникає разом з появою позитивної або негативної емоції, з'єднаної з конкретним знанням, яке дозволяє зробити вибір варіантів поведінки або діяльності.

На думку вітчизняного психолога А. Максимова, цінності реалізуються через потреби людини, завдяки саме ціннісному відношенню «річ у собі» стає «річчю для нас». А. Леонтьєв, Е. Кузьмін трактують цінності як елементи структури свідомості особистості: інтереси переконання. При цьому у визначеннях цінності присутня й інша сторона ціннісної орієнтації: якщо цінностями називають елементи соціального середовища. Цінності особистості - це не тільки виборче відображення матеріальних і духовних цінностей суспільства в свідомості індивіда, цінності можна розглядати як елементи або явища життя суспільства, аналізуючи їх з точки зору того соціального значення, яке їм надається суспільством в цілому або соціальною групою.

Ціннісні категорії добра, істини, милосердя, краси, любові вивчалися і філософами, оскільки вони сприяють формуванню моральних орієнтирів людини (В. Віндельбанд, О. Дробницкий, А. Здравомислов, І. Кант, Г. Ріккерт, В. Тугарінов, В. Франкл, В. Ядов та ін.) . Об'єктом спеціального аналізу з боку філософії та інших суспільних наук цінність стає лише з другої половини ХІХ ст. І. Кант відносив поняття «цінність» до моралі, а неокантіанці В. Віндельбальд і Г. Ріккерт застосовували його до явищ культури. В етику і естетику це поняття ввів Р. Лотце, в соціологію - М. Вебер. І. Канту належить розробка поняття «цінність» у зв'язку з уявленнями про суще та належне. Норми і цінності керують діями, але будь-яка цінність, на його думку, є і метою, до неї прагнуть заради неї самої, оскільки вона - ідеал, джерелом якого є критична свідомість як конструктор всяких норм. В. Франкл показав у своїх дослідженнях, що цінності відіграють роль сенсів людського життя і складають три основні класи смислових універсалій: цінності творчості (в тому числі і трудові), цінності переживання (передусім любові) і цінності відносин.

Неоднозначність поняття «цінності» відзначають і вітчизняні філософи (О. Дробницкий, А. Здравомислов, В. Сагатовський, В. Тугарінов, В. Ядов, та ін.). В. Тугаринова, В. Ядов підкреслюють, що виникнення цінності пов'язане, з одного боку, з предметами, явищами та їхніми властивостями, якостями особистості, здатними задовольнити потреби суспільства, людини, а з іншого - цінність виступає як судження, пов'язане з оцінкою існуючого предмета, явища, якості людини. Отже, цінність - це форма прояву певного роду відносин між суб'єктом і об'єктом - ціннісного ставлення та прояв гуманних якостей в їх спілкуванні. [43]

О. Дробницкий відзначає, що засвоєння системи цінностей окремою особистістю становить необхідну основу соціалізації особистості і підтримки нормативного порядку в суспільстві. Разом з цим в структурі зрілої особистості цінності виконують функцію перспективних, стратегічних життєвих цілей і мотивів життєдіяльності, реалізація яких виражається у внеску особистості в культуру, створенні нових форм цінності. Він приходить до висновку, що «... взаємодія особистості і суспільства виражається у взаємопереходах соціальних і особистісних цінностей» і що в процесі історичного розвитку суспільства складається система загальнолюдських цінностей [43].

С. Анісімов віддає пріоритет абсолютним цінностям - життю, здоров'ю, гуманності, прогресу, справедливості; при цьому він виділяє анти цінності - невігластво, передчасну смерть, хвороби, голод. Міркуючи про природу цінностей, він підкреслює, що цінність - це предмет, що володіє корисними для людини властивостями. Вчений вважає, що цінність завжди повинна бути позитивною за своїм значенням, оскільки вона задовольняє дійсну, розумну позитивну потреба [2, c.44].

Філософи робили спробу упорядкувати й описати систему цінностей. Головним є основа, за якою вони класифікуються. На основі узагальнення підходів до розгляду природи цінностей зарубіжними філософами, розроблено класифікацію, в якій джерелом цінностей є потреби людини: ідеальне буття (В. Віндельбанд, Г. Ріккерт ), інтуїція, визначає сенс цінностей (О. Шпенглер та ін.) [31, с. 44].

В. Тугарінов в своїх роботах запропонував наступну класифікацію цінностей: життя, соціальні та духовні блага [37]. До найголовнішим цінностей культури на його думку, відносяться: свобода, рівність, справедливість і братерство людей; просвітництво, істина, добро і краса. Отже цінності поділяються, насамперед, на цінності життя і цінності культури: матеріальні, соціально - політичні, духовні.

Л. Дьоміна відзначає, що не все з того, що має цінність для даної особистості, є цінним і для суспільства в цілому. З іншого боку, не всі громадські цінності з різних причин мають серйозне значення для кожної конкретної людини. В залежності від об'єкта, на який спрямована ціннісна орієнтація та оцінка, вона виділяє природні і соціальні цінності.

Проаналізувавши сутнісні характеристики феномену «цінності» в філософській літературі, ми виявили, що цінності належать до сфери чуттєвого, вважаються свого роду емоційними установками, сприяючими орієнтації в досвіді людини. Своєю оригінальною внутрішньою силою цінності творять світ культури, є основою сенсу життя і призначення людини.

Таким чином, у педагогіці цінності виступають як моральний принцип виховання, як умова для формування моральних відносин між вихователем і вихованцями, як засіб розвитку інтелектуальної культури - думок, почуттів, переживань. Головна педагогічна функція цінності реалізується в її орієнтувальній, спрямовуючій ролі в життєдіяльності людини, яка виступає в якості «осі свідомості», саморегуляції його поведінки в сьогоденні і майбутньому. За основу психологічного механізму регуляції життєдіяльності, що базується на формуванні цінностей, вчені виділяють аксіологічні структури особистості, що зв'язують внутрішній світ особистості і навколишню дійсність. Ми приходимо до висновку, що до теперішнього часу склалися різні напрямки, що трактують природу цінності. У педагогіці цінності виступають складовою аксіологічного та цілеспрямованого процесу формування моральних взаємовідносин дітей при їх самореалізації в різних видах діяльності. Для філософської науки цінності - це об'єкти інтересів особистості, що дозволяють усвідомити людині значимість буття. В системі психологічних знань цінності виступають одним їх головних мотивів поведінки особистості, свідомого ставлення до оточуючих, моральними категоріями, що позначають психологічні характеристики людини .

1.2 Особливості формування цінностей у дітей дошкільного віку

Ціннісні орієнтації пропонують дитині вибір між добром і злом, яке вона вчиняє не в силу необхідності, а в силу свого особистісного розуміння цієї необхідності. Саме свобода вибору являється основою моральних ціннісних орієнтацій. Саме ціннісні орієнтації виступають регулятором поведінки дитини навіть тоді, коли за нею ніхто не слідкує. Ціннісні орієнтації визначаються свідомістю і підсвідомістю, формуються в ході набуття особистого досвіду. В сформованому стані вони представляють індивідуальну ієрархічну сукупність цінностей, які визначають направленість особистості і вибірковість її поведінки.

Ведучі психологи ХІХ-ХХ століть різноманітних научних шкіл - зарубіжних (А. Адлер, А. Маслоу, К. Роджерс, З. Фрейд та ін.) і вітчизняних (Л. Виготський, П. Гальперін, В. Давидов, Д. Ельконін, О. Леонтьєв, А. Лурія, В.Мухіна та ін.) - особливе значення надають становленню особистості і її ціннісних компонентів ранньому дитинству та дошкільному періоду. Суть їх висновків полягає в наступному : процес становлення ядра особистості (системи переконань, ціннісних орієнтацій) може відбуватися не тільки свідомо, але й не свідомо; більше того, найбільш інтенсивний саме період дошкільного дитинства. Ось чому так важлива правильна організація морального виховання дитини з самого раннього віку. В іншому випадку не виключається ущербність розвитку, наслідки якого усунути надзвичайно важко[4].

Про розвиток морально-ціннісної складової в дошкільному віці буде свідчити не лише сформованість у дитини певних знань. Важливого значення набуває опанування нею вміннями та навичками використання на практиці морально-етичних норм та правил.

Становлення морально-ціннісної складової відіграє важливу роль у формуванні життєвої компетентності дошкільника і полягає в опануванні духовно-моральними нормами та принципами. Дитина поступово усвідомлює необхідність керуватися загальнолюдськими цінностями у власній поведінці та спілкуванні, стає здатною до гуманної поведінки у суспільстві, поводитися адекватно, доцільно і конструктивно. У результаті виявляється її спрямованість на те, що відбуваються навколо, критично ставитись до дій оточуючих і власних, нести відповідальність за свої вчинки. Так, дослідниця Т. Поніманська, яка вказує на важливість формування людяності у дитини дошкільного віку в процесі формування її життєвої компетентності, підкреслює значення самостійного регулювання поведінки людини на основі гуманістичних цінностей. Вона зазначає, що насправді моральною можна вважати не ту людину, яка знає, що чинить морально, а ту, яка не може діяти інакше, незважаючи на наявність винагороди за це[52].

Аналіз теоретичних підходів та експериментальних даних в дослідженнях становлення і розвитку моральної свідомості дошкільників різних авторів дозволив нам виділити дві суттєві умови формування морально-ціннісної складової життєвої компетентності дошкільника [37, с. 115]. По-перше, це - створення емоційно-позитивного та виховуючого середовища, спрямованого на розвиток оптимістичного світосприйняття (Л. Князева, Ф. Левін-Щиріна, О. Сухомлинський). Але, активного виховного потенціалу таке середовище набуває лише за умов поєднання у виховному просторі національних та загальнолюдських цінностей, народних і родинних традицій.

По-друге, великого значення набуває змістовне наповнення середовища: театралізовані вистави духовно-морального змісту, ситуації морального вибору, ситуації-провокації, заняття Добра і Краси, ігри моральної спрямованості, читання художньої літератури тощо[37].

Р. Буре зазначає, у процесі формування цінностей, в дітей віком старшого дошкільного віку, особливу роль грає дорослий. Дорослий постає перед дітьми у двох функціях: як носій соціального досвіду, і правил поведінки, знання світу і як організатор процесу виховання і навчання. І перша й інша функція реалізуються у двох формах: стихійно і цілеспрямовано[20].

З погляду С. Козлової, кожен дорослий на момент його «зустрічі» з дитиною вже має досить великий соціально - моральних досвід. У цьому все в досвіді ґрунтується на тому, що нагромаджено людством у вигляді культури, традицій, побуту, моральних цінностей, і свідомо прийнято сучасною людиною. Спілкуючись із дорослим, дитина спостерігає за його діяльністю, чує її оцінювання, бачить його вчинки. Але процес створення моральних цінностей у дошкільнят відбуватиметься лише тому випадку, коли батьки, вихователі навмисно демонструють дитині свої оцінки, ставлення, вчинки, роблячи себе зразком для наслідування, своєрідним «наочним посібником». Така демонстрація вимагає великої такту, чуття міри, особливо коли справа стосується моральних цінностей.

Л. Волобуєва та О.Авилова визначили, формування моральних цінностей - це процес виховання моральної поведінки й моральних звичок. Вчинок характеризує ставлення людини до навколишньої дійсності. Щоб викликати моральні вчинки, треба створити відповідні умови, належним чином організувати життя вихованців. Моральна звичка - це потреба до здійснення моральних вчинків. Звички можуть бути прості, коли в основі лежать правила співжитку, культури поведінки, дисципліни, та складні - в вихованця створюється потреба в суспільстві і готовність до виконання діяльності. Для успішного формування моральних чеснот необхідно, щоб мотиви, з допомогою яких дітей спонукають до сприйняття і усвідомлення моральних цінностей, були значимими, щоб ставлення до моральних якостей в них були емоційно позитивним і щоб за необхідності діти могли проявити дані якості у певних ситуаціях. Дошкільнику важливо знати не тільки, як поводитись, але й чому, заради чого варто дотримуватися встановлених вимог. Осмисленість вчинків своїх та інших дітей, прикладів з художньої літератури приводить до формування узагальнених уявлень про добро і зло, про критерії їх розмежування. Старший дошкільник може обґрунтувати , чому один казковий герой добрий, а інший злий. Свої обґрунтування дитина будує не на основі зовнішніх ознак образу, а на підставі вчинків: добрий, тому що допомагає, будує, рятує, оберігає; злий, бо робить шкоду, нищить, ні на кого не зважає. Під впливом знайомства з художньою літературою у дошкільників формуються етичні еталони-зразки, як емоційно-когнітивні узагальнення щодо способів поведінки. Ці еталони з одного боку, відображають певну сферу життя дитини, а з другого, містять у собі суспільну оцінку і емоційне ставлення. Внаслідок використання етичних еталонів виникають узагальнені образи людей : «невмійка», «білоручка», «трудівниця», «розумниця». Етичні еталони розвиваються від найбільш узагальненого недиференційованого утворення (добре-погано стосовно добра і зла, і у значенні красиве-потворне); до диференційованої системи оцінок-узагальнень (етичні відокремлюються від естетичних) [58].

«Оволодіння першими простими навиками моральної поведінки ще не означає засвоєння моральної норми.» - вказує Т. Поніманська . Необхідно спочатку сформувати моральні стимули, мотиви які здатні втілити цінність у акт поведінки чи дію. Наступним етапом буде засвоєння моральних цінностей у взаємозв'язку з практикою вчинків та моральним вибором. «Дитина прилучається до світу людських цінностей не у формі споглядання, а діяльно, активно». - наголошує Т. Поніманська [50, С. 36].

Важливе значення у процесі формування цінностей, на думку С. Козлової, грає емоційна активність дошкільників. Емоційна активність - це зацікавлене сприйняття пізнавального матеріалу, співпереживання, співчуття, бажання брати участь у події, оцінювати її. Емоційна активність може виявлятися в експресивно забарвленій мові, в міміці, жестах, рухах. Суттєвими показниками впливу знань на дитину є характер її поведінки після заняття: питання, роздуми, прагнення комусь щось переказати, і навіть зміст її ігор й образотворчої діяльності. Емоційна забарвленість інформації поглиблює її сприйняття, робить її живим, що дозволяє судити про ставлення дитини до отриманих знанням[43]. Тому, ефективними засобами формування цінностей будуть ті, які максимально зачіпають емоційну сферу дитини.

Найкоротшим шляхом донесення до душі, до свідомості дитини моральної суті тих чи інших явищ, подій є витвори мистецтва. Особливо важливо читати дітям художні твори, обговорювати та переказувати їх, розігрувати із них ігри-драматизації.

Не можна не згадати про те, яке важливе значення для емоційно-ціннісного розвитку дитини має сім'я. Саме в сім'ї засвоюються та копіюються зразки реагування на різноманітні ситуації, на відношення до різних об'єктів і явищ життя. Частіше копіювання проходить на несвідомому рівні, близькому до того процесу, який відомий етолог К. Лоренц назвав імпринтингом (анг. «зафіксувати образ») Це психофізіологічний механізм, згідно з яким образ, сприйнятий в певний кризовий період розвитку, міцно запам'ятовується, трансформуючись у стійку програму поведінки. Такий підхід не вимагає від батьків спеціальної роботи з дітьми, але робить значимою їх поведінку. Дитина просто підсвідомо наслідує поведінку близьких дорослих. Крім того, батьки не тільки стихійно залучають дітей до моральних цінностей , але і свідомо використовують різноманітні методи і прийоми. Це бесіди на моральні теми, перегляди мультфільмів та читання художньої літератури з подальшим обговоренням моральних або аморальних вчинків героїв, їх поведінки. Не виключається і методи навіювання, пояснювання, встановлення причинно-наслідкових зв'язків між вчинком дитини і результатом. Саме тому, Т. Поніманська наголошує, що взаємовідносини дітей з членами сім'ї повинні бути організовані таким чином, щоб у них була втілена модель тих моральних цінностей, якими оволодівають діти, а також можливість самостійного вибору способу поведінки [53].

Процес формування ціннісних орієнтацій містить багато компонентів. По - перше, це спостереження в різних видах діяльності, бесіди з дітьми та батьками, які стосуються індивідуальних і вікових особливостей вихованців, можливостей інтересів, потреб, переживань. Тільки спираючись на природні задатки і можливості, «натуральні форми психіки» (Л.Виготський), а також індивідуальний суб'єктивний досвід, дорослий може розвивати систему потреб, і ціннісні орієнтації дитини на її основі.

По - друге, зразки поведінки, орієнтовані на базові моральні якості. Ведучу роль в цьому, відповідно культурно-історичній теорії Л. Виготського, грають спеціальні знаряддя перетворення натуральних форм психіки - знаки та символи. Мова йде про казки, притчі, прислів'я та приказки, обряди, ігри та інші художні твори. Співвідносячи дії персонажів, їх вчинки, діти на діти на прикладах вчаться ємоційно-чуттєво усвідомлювати моральні норми та цінності. Так, поза свідомістю, на рефлекторному рівні формується система моральних уявлень і базових цінностей дитини. По мірі дорослішання вона підкріплюється роботою розуму та рефлексією.

По-третє, необхідно сприяти тому, щоб дитина могла осмислити цінності, встановлювати причинно - наслідкові зв'язки між поведінкою, вчинками людей і наслідками. Для цього вихователь в різноманітних видах дитячої діяльності орієнтує вихованців на базові цінності. Оскільки провідна діяльність дитини дошкільного віку - гра, важливо підбирати і продумувати такий зміст, реалізація якого формує уявлення про моральні цінності, і пропонує можливість морального вибору. В жодному разі не можна критично засуджувати і недопустимо висміювати дитину за неправильний вибір. Кожен має право на помилку, тим більше маленька дитина, яка тільки починає формувати своє розуміння світу. Така жорстока реакція дорослого може глибоко вразити дитину, посіяти в її душі сумнів щодо доброти навколишнього світу, позбавити довіри до дорослих, а в подальшому і до інших людей. Вихователь повинен вияснити причину такої відповіді, навіяти сумнів, невпевненість у даній відповіді і привести дитину до правильного рішення. Важливо розвивати в дітях здатність бачити в вчинках героїв книг, мультфільмів, оточуючих тільки хороше. Не секрет, що в практичному житті ми частіше чуємо зовсім інше: « Не забирай іграшку!», «Не заважай Олі гратись!», ніж доброзичливе « Як дружно граються Міша та Саша.», « Як добре, що Таня допомогла прибрати іграшки.». Дитину слід орієнтувати на споглядання доброго, позитивного. Важливо вчити її прощати та просити пробачення, підтримувати друга, допомагати йому, знаходити вихід з незручної ситуації, а не насміхатись над ним. Недопустимо висміювати слабку сторону особистості. Тим самим порушується не тільки атмосфера доброзичливості в виховному процесі, а й діти починають інстинктивно відчувати, що якщо помилишся, не виключено, що над тобою посміються. Страх бути висміяним сприяє проявленню таких якостей характеру як лицемірність, нечесність та ін. [20].

Таким чином, у результаті морального виховання формуються духовні цінності. Головна функція цінностей у тому, щоб сформувати у підростаючого покоління моральну свідомість, стійку моральну поведінку і моральні почуття, відповідні сучасному способу життя, сформувати активну життєву позицію кожної людини, звичку керуватися у своїх вчинках, діях, відносинах почуттям громадського обов'язку. Моральна свідомість і поведінка дітей формуються у єдності. Вагому роль у формуванні цінностей відіграє дорослий, який виступає не тільки прикладом для наслідування а й організатором вихованого процесу. Серед всіх засобів найефективнішим у формуванні цінностей є емоційна активність та художня література. Формування цінностей у дошкільників має ряд особливостей. А саме: ціннісні орієнтації визначаються свідомістю і підсвідомістю, і формуються і ході набуття дітьми особистого досвіду; процес становлення ціннісних орієнтацій найбільш інтенсивний саме в період дошкільного дитинства; формування цінностей здійснюється ефективно за умови створення змістовного, емоційно-позитивного та виховуючого середовища.

1.3 Роль художньої літератури у процесі формування цінностей у дітей дошкільного віку

Важливу роль у вихованні підростаючої особистості відіграє дитяча література, яка є органічною і невід`ємною складовою загальної літератури. Дитині, що тільки починає пізнавати оточуючий світ, дуже потрібні книги, які готують її до активного життя в суспільстві. Твори дитячої літератури, проходячи крізь уяву і серце юного читача, збуджують в ньому співчуття до доброго і прекрасного, розширюють загальний кругозір, вчать любові й відданості, стійкості й незламності, чесності й наполегливості.

Художня література використовується як засіб розвитку людяності, гуманних почуттів особистості: добра, справедливості, почуття обов'язку. Зокрема О. Хролець зазначає, що дитяча література забезпечує перехід гуманістично-ціннісних орієнтацій у внутрішнє надбання особистості[65].

Художня література має велику перевагу серед мистецтв, як засобів виховання гуманних почуттів та формування духовних цінностей. Ця перевага виявляється і в можливості активно впливати на почуття і розум дитини, розвивати її емпатійність, емоційність. Недостатній розвиток цих якостей призводить до штучного обмеження можливостей дитини, вихованню людини, яка не відчуває, не розуміє, не співпереживає.

Вплив художньої літератури збільшується завдяки специфіці сприймання художніх творів дітьми дошкільного віку, що визначається їх віковими і психологічними особливостями: підчищено чутливість до зовнішніх впливів, безпосередність сприйняття оточуючого світу, високий рівень наслідування та емоційного «зараження». Сприймаючи високохудожні твори, аналізуючи їх, діти вчаться оцінювати вчинки і поведінку літературних героїв. Літературний твір сприймається дітьми в цілому, в єдності його змісту й художньої форми, а розуміння виявляється в судженнях та поглядах[65].

Виховання художнім словом призводить до великих змін в емоційній сфері дитини, що сприяє появі живого відгуку на різні життєві події, змінює його відношення до речей, перебудовує його суб'єктивний світогляд. Під час читання творів дитина зображує перед собою певну картину, конкретну ситуацію, образ, переживає описані події, і чим сильніше його переживання, ти багатше його почуття і уявлення про дійсність. Моральні норми та правила в художніх творах набувають живого змісту, стають доступними і зрозумілими та легко приймаються дитиною як єдиний правильний варіант поведінки. Дитина ніби входить всередину подій художнього твору, ніби стає їх учасником [29].

Використовуючи художню літературу тільки для вирішення завдань з розвитку мовлення та поетичного слуху, ми втрачаємо велику частину потенціалу цього засобу. А надмірне моралізування, одностороннє трактування художніх образів зводить нанівець всю ефективність, заважає розвитку почуттів, духовної свідомості, правильного ціннісного відношення до дійсності.

Коли мова заходить про розвиток ціннісної свідомості дітей, виховання гуманних почуттів, необхідно ставити питання, які викликають у дітей інтерес до вчинків, мотивів поведінки героя, їх внутрішнього світу, переживань. Ці питання мають допомогти дитині розібратися в образі, висловити своє відношення до нього; вони повинні допомогти вихователю зрозуміти душевний стан дитини піч час читання; виявити здатність дітей порівнювати і узагальнювати прочитане. Поступово діти вчаться порівнювати не тільки вчинки літературних героїв, але і свої, а також вчинки однолітків. Уявлення, отримані дітьми із художніх творів, переносяться в їх життєвий досвід поступово, систематично.

Виховання гуманних почуттів, духовних цінностей необхідно розглядати у тісному взаємозв'язку з загальним емоційним розвитком дитини. Емоційне відношення дітей до оточуючого являється непрямим показником становлення їх почуттів. Художня література в сильній степені сприяє виникненню у дітей саме емоційного відношення до описаних подій, природи, героїв, персонажів літературних творів, до оточуючих їх людей, до дійсності [20].

Важлива функція моральних цінностей у тому, що вони містять зразок поведінки, а особливий виховний вплив використання художньої літератури полягає в тому, що значення моральних норм у них пояснюється не абстрактно, а на конкретних ситуаціях. Моральний урок, який діти винесуть з творів художньої літератури допоможе їм отримати чіткі орієнтири у системі цінностей, закласти підвалини міцних моральних переконань, сформувати власну модель поведінки в суспільстві. Зміст творів захоплює дітей, вводить у вир цікавих подій, отримує глибокий емоційний відгук, змушує хвилюватися за дійових осіб. Саме переживання за літературних героїв викликає у дітей співчуття, милосердя, доброзичливість, гуманність, почуття радості від перемоги добра над злом.

Залучення дітей до світу художньої літератури починається ще з раннього віку у сім'ї. Це потішки, пестушки, забавлянки, колискові. У дошкільному закладі продовжується знайомство з різними жанрами дитячої літератури: приказками та прислів'ями, загадками і скоромовками, лічилками, казками, байками, легендами, поетичними творами та ін.

Необмежені можливості формування моральних цінностей та емоційного розвитку мають такі перлини народної творчості, як казки, байки, прислів`я, вірші та ін. У творах фольклору через його героїв яскраво постає ідеал українського виховання: здорова, гуманна, культурна, щаслива людина; вільна, оригінальна та неповторна особистість.

Почесне місце у фольклорному жанрі посідає казка, яка є найулюбленішим і найпопулярнішим твором серед дітей. Казки містять простий, доступний, зрозумілий та захоплюючий матеріал, викликають живу зацікавленість. На прикладі казок діти вчаться оцінювати свої дії та дії інших. Через казкові образи дитина пізнає світ, залучається до справ та піклувань дорослих. Казкові сюжети побудовані на протиставленні добра і зла, їх боротьбі, обов'язкового утвердження добрих начал, містять яскраві приклади гуманної поведінки, гуманних та антигуманних стосунків. Засуджуючи зло, переборюючи життєві труднощі, викриваючи жорстокість, казки закликають до перетворення світу на засадах людяності і краси, на засадах гуманізму [66]. Важко переоцінити значення казки у вихованні та розвитку дітей. К.Д. Ушинський назвав казки «першими блискучими спробами» створення народної педагогіки і вважав. Що навряд чи хто-небудь був би спроможним «змагатися у цьому випадку з педагогічним генієм народу». Високо оцінюючи казку К. Ушинський зазначав «Я рішуче ставлю народну казку недосяжно вище від усіх оповідань, написаних спеціально для дітей освіченою літературою... У народній казці велика, сповнена поезії, дитина - народ розповідає дітям про дитячі мрії і принаймні наполовину вірить сама в ці мрії» [59, С. 121 ]. С. Русова також зазначала, що в казці перед дитиною розкривається нове життя, вона подумки порівнює себе з іншими людьми. Про яких йдеться в оповіданні, порівнює свою поведінку, своє життя з іншими, починає його розуміти, співчувати, захоплюватись.

Оскільки однією з головних цінностей дошкільного віку є висока емоційна чуйність у сприйнятті художнього слова, здатність яскраво переживати описані події, неодноразово з хвилюванням стежити за розвитком сюжету. Тому використання казки є одним з провідних засобів формування емоційного досвіду у період дошкільного дитинства. Персонажі дитячих казок наділені яскравими рисами, які характеризують їх як позитивних або негативних. Основою механізму впливу казки на особистісні новоутворення дитини є усвідомлення емоційних станів через їх вербальне означення, а також здатність дошкільників до наслідування. Залежно від ситуації почуття та емоції можуть бути позитивними, негативними, орієнтувальними. Зазвичай діти супроводжують їх виразними рухами: мімікою, пантомімікою, голосовими реакціями.

Казку традиційно використовують як терапевтичний засіб. Ставлення дитини до казки допомагає розпізнати природу психічної травми та вилікувати душевні рани. Казкову інформацію дорослий і дитина сприймають не однаково. Наприклад, у казці «Троє поросят» дорослий засуджує легковажність тих поросят, які не захотіли будувати надійного дому, а дитина ототожнює себе з усіма персонажами, «проживаючи життя» кожного з них. Адже троє поросят - це один і той самий персонаж, лише на різних етапах розвитку. У цій казці досить яскраво проілюстровано дорослішання особистості.

Кожній дитині знайомий стан, коли вона сповнена злістю, бажанням зламати чи зруйнувати щось. Це «вовк», що живе у кожному з нас. Та казка підказує: Вовк - некерована агресія, що завжди жорстоко карається. Звідси - опосередкований вплив моралі: учись керувати «вовком» у своїй душ [63].

Подолати внутрішні протиріччя дітям допомагають казки, у яких досить вдало описано певні трансформації особистості. Усі казки мають щасливий кінець, адже для дитини важливо бути впевненою у тому, що у її житті все буде гаразд. Казка дає зрозуміти, що в людина поєднуються і тваринні інстинкти, і прекрасні величні пориви. А почуття любові передбачає прийняття іншої людини такою, якою вона є.

Прислів'я та приказки передають у лаконічній формі суть істин, які треба розкрити дитині змалечку, щоб пам'ятала їх усе своє життя і завжди ними керувалася. Це загальнолюдські моральні поняття і категорії, свого роду заповіді, моральний кодекс народу. Вони вчать любити ближнього свого, як самого себе, шанувати батька і матір, любити рідну землю, бути справедливим, чесним, вічливим, скромним, не залишати людину в біді: голодного нагодувати, спраглого напоїти, дати притулок подорожньому, співчутливо поставитися до скривдженого та багато інших. Вони є скарбами виховного досвіду народу, в яких влучно, змістовно і цікаво втілено моральні категорії добра і зла, правди і кривди, совісті й безчестя, працьовитості та ліні. В них народна мораль засуджує брехунів, нечем, тих, хто не поважає старших, зводить наклепи, кепкує з інших, не надає допомоги, зраджує, лицемірить. Повага до людей, доброта, чесність, щирість у боротьбі проти злих сил. У поетичних мініатюрах прислів`їв повчання сприймається легко і запам`ятовується[52]. Прислів`я і приказки часто несуть у собі іронію, жарт, чого не дістає у дітей дошкільного віку. Діти поступово до 5-6 років вчаться розуміти іронію, її переносне значення. Вираз «Коли рак на горі свисне» відображає гумор по відношенню людини до майбутніх подій, які неможливо виконати.