Основні актуальні завдання профілактики асоціальної поведінки та формування соціально-позитивної поведінки старшокласників:

1. Соціально-педагогічна і психологічна діагностика учнівських груп для розробки рекомендацій для покращення психологічного клімату в колективі, зниження рівня конфліктності між учнями та між учнями і педагогами.

соціальна позитивна поведінка старшокласник

2. Індивідуальна діагностика і консультація учнів з метою вибору оптимального стилю діяльності, різносторонньої допомоги у вирішенні складних життєвих проблем та розкриття здібностей старшокласників.

3. Формування у старшокласників знань, умінь і навичок, необхідних для життя, розвиток організаторських здібностей, підвищення соціальної активності і тренування навичок спілкування.

4. Організація заходів для зняття нервового напруження і підвищення працездатності.

5. Формування здорових відносин між старшокласниками, педагогами і батьками на основі кращих традицій поколінь.

Психогігієнічна і психопрофілактична форми роботи у дитячих закладах повинні містити у собі: навчання дітей правилам і нормам гігієни з врахуванням статевих відмінностей, вивчення особливостей фізичного і психічного розвитку дітей у період перебування у дитячому закладі; аналіз соціально-культурних умов виховання дітей у конкретному мікросоціальному оточенні - в сім'ї, у колі ровесників тощо; аналіз соціально-економічних та екологічних умов регіону і населеного пункту, де проживають діти.

Необхідно завчасно виявити групу дітей підвищеного ризику щодо формування різноманітних шкідливих звичок і відхилень в поведінці, а також визначити особливості аномального розвитку дітей.

Поряд з цим, психопрофілактична робота включає в себе комплекс активних виховно-педагогічних і корекційних заходів, які недостатньо впроваджуються в практику.

При розробці психогігієнічних і психопрофілактичних заходів педагогу необхідно врахувати: особливості прояву тієї чи іншої шкідливої звички у дитини, соціально-культурні умови, за яких вона сформувалась; рівень загальної поінформованості дитини про прояви цієї звички або девіації, можливості самостійно позбавитись від неї; ступінь вираженості аномальних особистісних новоутворень, які сформувалися під впливом тієї чи іншої шкідливої звички.

Здійснюючи індивідуальний підхід у вихованні дітей, педагог, таким чином, включається у єдиний комплексний процес клініко-психологічної профілактики аномальних особистісних проявів, сприяє їх ранньому виявленню і своєчасній реабілітації дитини.

Дуже важливим є завчасно попередити виникнення відхилень у поведінці дітей, а також своєчасно надати необхідну допомогу. Профілактична робота допоможе уникнути тяжких наслідків, до яких можуть призвести поведінкові відхилення.

Закономірності і причини виникнення відхилень в поведінці у дітей та шляхи і способи її виправлення вивчає галузь педагогічної науки корекційна педагогіка.

Корекційна педагогіка виникла у відповідь на виклик життя - небезпечне зростання дитячої і підліткової невихованості. Цій біді необхідно протиставити нове виховання, що виходить з глибоких сучасних знань про підростаюче покоління.

Корекційна педагогіка зосереджує свою основну увагу на кризових явищах і відхиленнях у поведінці. Її основні завдання:

1. Виявлення причин (умов, чинників) відхилень в розвитку і поведінці.

2. Комплексний аналіз чинників, виявлення закономірностей виникнення відхилень у поведінці.

3. Розробка поняття "норма" у вихованні і застосування його в аналізі видів, форм і методів корекції відхилень в поведінці.

4. Розробка практичних методик (технологій) корекційної роботи зі школярами різних вікових груп.

Особливість старшокласника не завжди формується по висхідній лінії. Старшокласник ще не має постійних поглядів, а наявні норми і моральні правила поведінки ще не стали його власними, його поведінка часто формується випадковими обставинами.

До типових відхилень в поведінці старшокласника належать лінь, агресивність, недисциплінованість, впертість. Виявляються вони у проступках, конфліктах з учнями, вчителями і батьками. Особистість старшокласника з відхиленнями у поведінці треба виправляти, або, іншими словами, проводити корекцію її розвитку. Під корекцією розуміється система психолого-педагогічних дій, направлених не стільки на переборювання чи послаблення негативних якостей особистості, як на формування протилежних по відношенню до них позитивних якостей.

Педагогам і батькам необхідно вибрати тактику корекційної роботи. Ефективність цієї роботи визначається: умінням спілкування з дітьми; залученням у корекційну роботу самого вихованця (психологічний тренінг); формуванням мети корекційної роботи (при агресивності розвивати доброзичливість, ліні - виховувати працелюбність, замкнутості - розвивати товариськість тощо); застосуванням гальмівних заходів (попередження, покарання, засудження, наказ); формуванням позитивних якостей (організація успіху, приділення уваги, піклування, засмучення, прохання, заохочення); виявленням причин поведінки; формуванням відповідних мотивів поведінки.

В роботі вихователя щодо формування соціально-позитивної поведінки старшокласників можна виділити наступні етапи:

1. Виявлення причин відхилення в поведінці старшокласника.

2. Визначення цілей і способів дій по викоріненню недоліків в поведінці і формуванню позитивної якості, протилежної тій, яка є близькою причиною відхилень в поведінці.

3. Дискримінація, знецінювання негативних форм поведінки і формування мотивів позитивної поведінки (бажання позбавитись недоліків, необхідність удосконалення якостей своєї особистості).

4. Вибір форми діяльності, в якій найкраще формується необхідна позитивна якість, і включення в неї вихованця.

5. Закріплення цієї якості через вправи в природних умовах чи спеціально організований тренінг і через схвалення позитивних змін.

В процесі всієї корекційної роботи у вихованця формується ставлення до власної поведінки, що є суттєвою передумовою організації самовиховання.

Дослідження В.М. Красновського свідчать, що високий рівень соціального розвитку, тобто позитивного особистісного формування, спостерігається близько у половини підлітків. Друга половина пасивно підкоряється ситуації, у якій вона знаходиться, і її життєвий шлях є наперед визначений соціальною ситуацією розвитку. Це свідчить про те, що соціальні інституції мають великий вплив на становлення життєвого шляху принаймні у половини підлітків та юнаків. Під соціальними інституціями ми насамперед розуміємо школу і сім'ю.

Як відзначає все той же Красновський:". сім'я є вагомим соціальним осередком, де відбувається становлення особистості, загартовується характер дитини або, навпаки, він зазнає збочень. За відсутністю позитивних сімейних стосунків створюються умови для виникнення у підлітків небезпечних емоційних дистресів.".

Базуючись на вищесказаному, варто наголосити, що, помітивши відхилення у поведінці дитини, педагог повинен відповісти на два запитання: випадкові ці відхилення чи мають постійний прояв, чи не має дитина якихось захворювань, що могло б призвести до відхилення у поведінці. І лише після цього шукати шляхи усунення цих відхилень. Можна сказати, що власне всі педагогічні прийоми спрямовуються на спонукання підлітка до перевиховання.

Робота з важковиховуваними підлітками базується на принципі подвійного і протилежно спрямованого педагогічного впливу: блокування негативного і посилення, розвиток позитивного у підліткові.

Можна зробити загальний висновок щодо розуміння природи важковиховуваності: там, де природні суперечності між ставленням до світу і до себе стають конфліктними, поглиблюються, загострюються, а не вирішуються, з'являються внутрішні передумови для відхилення у поведінці, а потім і для утворення недоліків негативних якостей. Оскільки досить часто наявне неадекватне ставлення до себе, ми спостерігаємо у важковиховуваних прояв саме таких негативних якостей, як завищена самооцінка, відсутність самодисципліни, самокритичності, вимогливості до себе, суб'єктивізму при оцінці інших, пошуки задоволень сумнівного характеру. В результаті змінюється і ставлення до інших людей, в першу чергу, до батьків та педагогів.

Практика засвідчує, що при виборі прийомів корекції особистості в школі склалися дві протилежні концепції і дві тактики. Перша, найбільш поширена, характеризується тим, що важкого підлітка вважають поганим, невиправним. До нього ставляться недоброзичливо, безкінечно фіксуються його порушення у поведінці, його засуджують і карають. На позитивних рисах особистості увага не зосереджується. Внаслідок цього у підлітка з'являється озлобленість, жорстокість, бажання помститися педагогам, що його скривдили, і ровесникам за байдужість до його проблем. Такий підхід Е.Ш. Натанзон називає тактикою байдужого фіксування проступків і засудження вихованців.

Друга концепція передбачає, що у кожного вихованця є прагнення до хорошого, а погане його самого пригнічує і викликає в нього страждання. Але підліток неспроможний самостійно зосередити свої зусилля на виправленні помилок. Він потребує допомоги доброго і вдумливого педагога. Крім того, у свідомості підлітка весь час відбувається боротьба позитивних і негативних тенденцій. Включення підлітка у здійснення морально-цінних вчинків сприяє посиленню позитивних тенденцій і безболісному витисненню негативних.

Така концепція, як відомо, реалізована в педагогічній системі А.С. Макаренка і характерна для кращих педагогів. Тактику, яка базується на такій концепції, можна назвати тактикою проектування позитивних якостей особистості і організації досвіду її правильної поведінки.

Ця тактика заснована на особливо важливих у роботі з важковиховуваними підлітками принципах педагогічного оптимізму, поваги до підлітка, розуміння його душевного стану, зацікавленості у його долі.

Аналіз педагогічної літератури дозволив визначити такі етапи процесу перевиховання:

перший етап - налагодження контакту з вихованцем, пробудження у нього бажання змінитися;

другий етап - спостерігається процес зміни на краще і закріплення позитивних якостей. Під впливом різноманітних прийомів педагогічного впливу, які застосовуються у взаємодії з усією навчально-виховною роботою, підліток поступово включається в життя і діяльність колективу. Цей стан є мовби своєрідним тренінгом на спроможність налагодити здорові взаємостосунки з педагогами, учнями, батьками; третій етап - поступове набуття позитивними якостями міцності і стабільності завдяки вольовим зусиллям вихованця, оволодіння досвідом правильної поведінки.

Позитивна спрямованість процесу перевиховання можлива лише за умови налагодження довірливих відносин між підлітком і фахівцем. Підтримка такого складного психологічного стану, як вихованість, є головним завданням соціального педагога по суті на всіх етапах здійснення процесу перевиховання.

Варто зазначити, що моральне становлення підлітка визначається не лише характером тієї широкої системи суспільних відносин, в яку він включається, але й системою міжособистісних стосунків, які з'являються у нього у найближчому оточенні, у мікросередовищі. Особливості особистості не лише формуються і розкриваються у стосунках з іншими людьми, але якраз через взаємини з людьми їх можна змінити. Вивчаючи ставлення підлітка до дорослих, однолітків, його до самого себе, соціальний педагог має змогу визначити джерело позитивного чи негативного впливу, судити про їх силу, стійкість і на цій основі будувати свою тактику, щоб управляти ними, прогнозувати майбутнє підлітка. Звичайно, що перші паростки взаємостосунків закладаються у сім'ї, коли дитина стає свідком конфліктів між дорослими. Складність взаємостосунків підлітка і дорослої людини полягає ще й у тому, що протидія підлітка породжує у відповідь протидію педагога.

Саме взаємостосунки є мінімальною метою у виховному процесі. Засобом вибудови цих стосунків є спільна діяльність педагога, інших дорослих і підлітків. Із зміною видів діяльності змінюється і характер спілкування, стосунків, які, до речі, також змінюються під впливом вікових знань.

Тому слід сказати, що окрім постійної уваги до особистості підлітка, аналізу його поведінки, педагог повинен постійно контролювати і аналізувати прояв власного ставлення до конкретного підлітка (які можуть сприяти чи перешкоджати взаємодії).

Важливим аспектом виховання є індивідуалізація. Це не лише досконале знання кожного підлітка, але й досить бережне ставлення до особистості. Адже, як зазначає І.С. Кон, ”особистісний підхід у вихованні - не просто врахування індивідуальних особливостей учнів, які відрізняються один від одного. Це перш за все послідовне завжди і у всьому ставлення до нього як до особистості, як до відповідального і самосвідомого суб'єкта діяльності”.

"Культурно-виховний простір школи в умовах демократизації суспільства має будуватися на принципі самоуправління, тому провідна роль в оновленні соціального виховання належить таким виховним сферам: самоуправління (парламент, рада, шкільний кооператив, загальні збори), право і політика (писані закони школи, суд, боротьба за досягнення бажаних змін шкільної життєдіяльності законними і моральними засобами), громадська думка (моральні закони, соціальні цінності школи), соціальна робота (самозахист та самодопомога дітей)" [2, с.39]

Для вирішення складних завдань у процесі перевиховання підлітка педагог має володіти відповідними знаннями і вміннями. До них можна віднести:

1. Наукове педагогічне мислення, яке дозволяє правильно орієнтуватися у найбільш складних педагогічних ситуаціях, швидко визначити основне педагогічне завдання. Використовувати ефективні засоби впливу, можливості мікросередовища, громадськості і спонукати підлітка до самовиховання.

2. Висока педагогічна грамотність і психологічне чуття, яке необхідне для з'ясування причин важковиховуваності, рівнів виховуваності підлітка, розуміння особливостей його поведінки в різних ситуаціях.

3. Педагогічний такт і педагогічна етика, завдяки яким складаються нормальні стосунки з важкими підлітками, з'являється можливість взаємовиховання, самовиховання, успішного усунення причин важковиховуваності.

4. Розвинені організаторські здібності, які дозволяють залучити батьків, громадськість, інших фахівців до перевиховання проблемного підлітка, використати всі виховні можливості.

5. Методика і стиль виховання, вироблені соціальним педагогом на основі власного досвіду, з урахуванням обдарованості і здібностей, забарвлених своєю індивідуальністю.

Слід зазначити, що остання якість є особливо важливою, коли йдеться про індивідуально-особистісний підхід до важковиховуваного підлітка. Особистісний підхід уже за самим визначенням є взаємовідношенням двох особистостей, де індивідуальність педагога не менш значуща, ніж індивідуальність підлітка. Ми знаємо, що часто батьки, педагоги шукають причину конфлікту у самому підлітку, хоча іноді основною причиною конфлікту є дорослі. А звідси можна сказати, що перевиховувати може той соціальний педагог, який духовно розвивається швидше за своїх підопічних. Для нього перевиховання є не "важкою роботою", а творчим процесом "вирощування людини" з правильною "корекцією стовбура і гілок", душі, розуму і дій.

У зв'язку з цим можна виокремити групу професійних якостей особистості, які є найбільш необхідним у корекційно-виховній роботі: особистісні якості, пов'язані з розвитком у соціального педагога емпатії - здатності розуміти і відчувати внутрішній світ і внутрішній стан іншої людини і пройматися її переживаннями; здатність активно впливати на підлітка, динамізм особистості; комунікативні уміння соціального педагога: уміння управляти своєю поведінкою; бути уважним, спостережливим, гнучким тощо; уміння соціальної перцепції (читання по обличчю); уміння розуміти, а не лише бачити, тобто адекватно моделювати особистість підлітка, його психічний стан за зовнішніми ознаками; уміння презентувати себе у спілкуванні з підлітками; уміння вербальної і невербальної взаємодії з підлітком; готовність до педагогічної творчості, уміння імпровізувати (змінювати свою поведінку залежно від середовища, ситуації, моменту приймати рішення); рефлексивні уміння: усвідомлення істинних мотивів своєї педагогічної діяльності, своїх вчинків; уміння відмежовувати власні труднощі і проблеми від труднощів і проблем вихованців; оцінка наслідків власних ціннісних впливів на вихованців. У своїй сукупності ці якості відображають індивідуальність і є підґрунтям для індивідуального педагогічного стилю діяльності, що, безперечно, позитивно впливає на весь корекційно-виховний процес у роботі з важковиховуваними підлітками.