Размещено на http://www.allbest.ru/

Дипломна робота

на тему

«Позакласна дозвільна діяльність школярів-підлітків як фактор корекції аддиктивної поведінки»

ВСТУП

Актуальнiсть теми. Соціокультурна трансформація, яка характеризує злам століть, суттєво змінює процесуальний образ сучасного світу, породжує значні суспільні зміни в суспільстві, сприяє появі на громадській арені нових соціокультурних суб'єктів. Всі ці зміни, безперечно, мають глобальний характер, проявляючись на регіональному рівні в безлічі оригінальних варіантів. Український, як і взагалі пострадянський варіант соціокультурної трансформації відрізняється перш за все тим, що безсуб'єктне за часів розвинутого соціалізму суспільство поступово починає позбавлятися цієї особливості. Рис соціальної суб'єктності набувають різні елементи соціального: соціальні групи, інститути, особистість. Останнім часом в західній та вітчизняній соціології все частіше висловлюється думка про розвиток соціальної суб'єктності різних демографічних груп суспільства, зокрема дітей та підлітків. На наш погляд, становлення в Україні та інших країнах СНД такої галузі соціології, як соціологія дитинства, є відгуком саме на ці процеси.

Ступiнь вивченостi проблеми. Вітчизняний контекст вивчення проблем дітей та підлітків перш за все пов'язан з поширенням таких негативних явищ у підлітковому середовищі, як безпритульність, бродяжництво, інші форми девіантної та делінквентної поведінки. Проте головна увага в теоретичних та емпіричних дослідженнях багатьох наших колег все ж таки приділяється проблемній поведінці підлітків. При цьому зазначимо, що ця проблемність визначається перш за все з погляду суспільства, зокрема, старших поколінь, а власно підліткові проблеми, їх потреби, ціннісні орієнтації тощо залишаються поза інтересами вітчизняних вчених.

На відміну від цього західні дослідники починають відмовлятися від досить тривалої тенденції переважно негативного ставлення до цінностей підліткової свідомості. Останні стали сприйматися ними як фактори, що не тільки і не стільки руйнують усталені суспільні норми та цінності, скільки змінюють їх, обумовлюючи новий «культурний порядок». Таку оцінку ролі та місця підліткової культури сучасні західні соціологи переймають у М. Мід, яка сприймала підлітків як представників культури, що виникає. Ця культура, за М. Мід, водночас подібна та відмінна від культури батьків і потребує ретельного вивчення науковцями, бо їй належить майбутнє. Таким чином, науковий інтерес до вивчення проблем життєдіяльності підлітків обумовлений теоретичною та практичною потребою виявлення всіх суб'єктів соціокультурної трансформації, яка, в тому числі, детермінована зближенням та все більш інтенсивною взаємодією підліткової та «дорослої» культури.

Так, наслідуючи концептуальні положення теорії М. Мід, сучасний американський дослідник Дж. Мейровіц підкреслює, що наприкінці XX століття зникає розподіл на дорослий та підлітковий світ. Створені дорослими традиційно недоступні для дітей інтелектуальний та комунікаційний світи за сучасних умов, перш за все завдяки телебаченню, вважає Дж. Мейровіц, стають прозорими [38, c.4].

Проблемна ситуація роботи. В умовах економічної та соціальної нестабільності, проблема багатопланового вивчення адитивної поведінки безумовно залишається актуальною. Одним із аспектів цієї проблеми є дослідження залежної поведінки в контексті підліткового віку. Алкоголізм та наркоманія переросли в проблему національного лиха. Важливість вивчення адиктивної поведінки в підлітковому віці зумовлено тим, що цей період є критичним в процесі розвитку людини.

Об'єкт роботи - аддиктивна поведінка школярів-пiдлiткiв, а предмет роботи - позакласна дозвільна діяльність як фактор корекції аддиктивної поведінки.

Отже, головною метою нашої роботи є вивчення життєвого світу підліткiв, якi мають схильнiсть до аддиктивної поведiнки, а також чинників, що її зумовлюють.

До завдань роботи можна вiднести наступнi:

- проаналiзувати структурно-функціональну і факторно-функціональну модель аддиктивної поведінки;

- розкрити поняття адикції у соціальних науках;

- розглянути методологiчнi засади виявлення та профiлактики аддиктивної поведiнки

- дослiдити особливості прояву адитивної поведінки серед підлітків;

- реалізувати соціально-педагогічну програму.

РОЗДІЛ І. СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА АДИКТИВНОЇ ПОВЕДІНКИ

1.1. Структурно-функціональна і факторно функціональна модель

Процес соціалізації практично завжди супроводжується певними проблемами. Про витоки цих проблем та можливі шляхи їх пом'якшення написано чимало. Достатньо згадати, наприклад, теорію розвитку «Его» Е. Еріксона, центральним моментом якої є ідея психосоціальних криз, або стадії розвитку пропріуму Пропріум - в диспозиціональній теорії Г.Олпорта позитивна, творча характеристика людської природи, що розвивається та прагне до зростання; призначення пропріуму - формування унікальності життя кожної особистості. деструктивна, асоціальна, ризикована поведінка і таке інше. в теорії Г.Олпорта. Актуальні проблеми підліткової соціалізації пов'язані з тим, що за сучасних умов людині, яка переживає стадію становлення, треба засвоїти більше соціальних ролей, щоб увійти в доросле життя, сформувати цілісне «Я», стати повноцінним членом суспільства. Труднощі, переживання, невдачі, що виникають на шляху формування цілісної ідентичності підлітка, викликають внутрішнє напруження, розрядка якого часто набуває соціально небажаних форм: від постійних конфліктів з батьками до вживання тютюну, алкоголю, наркотиків тощо.

Частково це є результатом характерного для підліткового віку приросту енергії та інтелектуальної допитливості, які не завжди спрямовуються в бажане для суспільства русло. До того ж тютюн та алкоголь, наркотики та секс - це привабливі символи дорослості та зрілості для підлітка.

Для визначення поведінки підлітків, що пов'язана зі вживанням різного роду стимулюючих речовин, порушенням певних норм суспільного життя тощо, в різних наукових джерелах використовуються такі поняття, як проблемна, протинормна, девіантна i, нарештi, адиктивна поведінка.

В цій роботі, аналізуючи поширеність паління, вживання алкоголю та наркотиків в підлітковому середовищі, ми будемо використовувати поняття «адиктивна поведінка» як найбільш усталене і поширене у вітчизняній науковій літературі.

Існує багато різноманітних поглядів щодо причин появи адиктивної поведiнки, її природи та факторів, що впливають на її прояви. Так, М. Мід говорить про змiну усталених суспільних норм та цінностей, обумовлюючи новий «культурний порядок».

1.2. Поняття адикції у соціальних науках

Адиктивна поведінка (від англ. Addiction - пагубна звичка, порочна схильність) - одна з форм девіантної поведінки з формуванням прагнення до відходу від реальності. Такий відхід відбувається (здійснюється) шляхом штучної зміни свого психічного стану за допомогою прийому деяких психоактивних речовин. Придбання і вживання цих речовин призводить до постійної фіксації уваги на певних видах діяльності. Наявність адиктивної поведінки вказує на порушення адаптації до нових умов мікро- і макросередовища. Дитина своєю поведінкою «кричить» про необхідність надання їй екстреної допомоги, і заходи в цих випадках потрібні профілактичні, психолого-педагогічні, виховні більшою мірою, ніж медичні. Адиктивна поведінка є перехідною стадією і характеризується зловживанням одним або декількома психоактивними речовинами в поєднанні з іншими порушеннями поведінки, часом кримінального характеру. Серед них фахівці виділяють випадкові, періодичні і постійні вживання психоактивних речовин (ПАР). Традиційно адиктивна поведінка включає: алкоголізм, наркоманію, токсикоманію, тютюнокуріння, тобто хімічна адикція, і нехімічна адикція - комп'ютерна адикція, азартні ігри, любовні адикції, сексуальні адикції, работоголізм, адикції кедах (переїдання, голодування) [17].

Фактори, що провокують аддиктивну поведінку:

1. Дезадаптована сім'я. Більшість відхилень у поведінці недосконале виховання у сім'ї: бездоглядність, правопорушення, вживання психоактивних речовин, мають у своїй основі одну причину - соціальну дезадаптацію, коріння якої лежать в дезадаптованих сім'ї. Соціально дезадаптованиа дитина, підліток, перебуваючи у важкій життєвій ситуації, є жертвою, права якої на повноцінний розвиток грубо порушили. Згідно з прийнятим визначенням, соціальна дезадаптація означає порушення взаємодії індивідуума з середовищем, що характеризується неможливістю здійснення ним у конкретних мікро-соціальних умовах своєї позитивної соціальної ролі, яка відповідає його можливостям.

Говорячи про соціальну дезадаптацію неповнолітніх, ми повинні враховувати, що дитинство - це період інтенсивно фізичного, психічного і соціального розвитку. Неможливість здійснення позитивної соціальної ролі змушує підлітка шукати обхідні шляхи для реалізації своєї потреби в розвитку. У результаті - відхід з сім'ї або зі школи, де неможливі реалізація внутрішніх ресурсів, задоволення потреб розвитку. Інший спосіб відходу - експерименти з наркотиками та іншими психоактивними речовинами (ПАР).

І, нарешті, вчинення правопорушення. Таким чином, соціальна дезадаптація, викликана сукупністю чинників соціального, економічного, психологічного та психосоматичного характеру, призводить до ізоляції, позбавлення або втрати підлітком основної потреби - потреби в повноцінному розвитку і самореалізації. Виділяють наступні основні причини соціальної дезадаптації неповнолітніх, що лежать в основі адиктивної поведінки: дисфункціональність сім'ї; особистісні особливості (вікові, психічні і т. д.); шкільна дезадаптація; вплив асоціальної неформальній середовища; причини соціально-економічного та демографічного характеру. Розглянемо основні фактори, що провокують адиктивну поведінку [22, c. 56].

Сім'я - основна осередок, де здійснюється соціалізація дитини. З усіх дефектів соціалізації особистості найбільш небезпечними є сімейні дефекти. Процес соціалізації в сім'ї передбачає засвоєння дитиною зразків нормативного, соціально-схвалюваної поведінки батьків. Їх поведінка до певного віку стає еталоном для наслідування. Знання батьківських норм-зразків і моделей поведінки дозволяє підлітку не шукати рішень в стандартних ситуаціях, а вести себе як би автоматично, у відповідно до прийнятих в даному середовищі і засвоєними особистістю шаблонами. Сімейні ритуали (весілля, похорон, прийом гостей та інші.) найбільшою мірою пов'язані з нормами-зразками, оскільки ступінь стандартизованість, повторюваності ситуацій повсякденного сімейного життя надзвичайно висока. Нестандартні ситуації регулюють за допомогою норм-принципів, що визначають ціннісну спрямованість дій дитини і всіх членів сім'ї. Нормативний вплив в сім'ї приймається підлітком в ім'я збереження міжособистісного статусу та отримання схвалення інших членів сім'ї. Однак це не означає, що підліток у всіх випадках обов'язково розділяє прийняті ним думки. У сім'ї закладаються основи вміння швидко перемикатися зі «свого» на «чуже» і назад [42, c. 5].

Члени сім'ї знаходяться в постійній взаємозалежності, тому будь-яка зміна поведінки одного з них тягне за собою зміни в поведінці інших.
Слід зазначити також функції, структуру і динаміку родини. Функції поділяють на: а) виховну, б) господарсько-побутову; в) емоційну; г) духовне (культурне) спілкування; д) первинного соціального контролю; е) сексуально-еротичну. З часом відбуваються зміни у функціях сім'ї: одні втрачаються, інші з'являються відповідно до нових соціальних умов. Якісно змінюються функції первинного соціального контролю і підвищується рівень терпимості до порушень норм поведінки у сфері шлюбно-сімейних відносин.

Порушення тих чи інших функцій тягне за собою деформацію сімейних відносин.

Таким чином, порушення функцій сім'ї робить її дисфункціональною, що створює умови десоціалізації дитини. Процес соціалізації в підлітковому віці проходить особливо гострі форми. Батьківські вимоги та дисциплінарне вплив сильно позначаються на соціалізації дитини. І в першу чергу це проявляється у прагненні дитини звільнитися від батьківської опіки в підлітковому віці. Позбавлення від батьківської опіки є універсальною метою отроцтва. В західній психології відзначають, що емансипація здійснюється через послідовне заміщення ролі батьків у процесі соціалізації групою однолітків. Сім'я поступово втрачає свою привабливість і привабливість в порівнянні з групою однолітків, яка відтепер є носієм системи цінностей, норм поведінки і джерелом певного статусу. Сім'ї, для яких характерні найбільш глибокі дефекти соціалізації, вільно або мимоволі провокують дітей на раннє вживання психоактивних речовин і вчинення правопорушень.

Особливої шкоди розвитку особистості дитини і особливо підлітка завдають часті фізичні покарання. Психологічно ця шкода полягає в наступному: Батьки (батько, мати, опікун, піклувальник), систематично карають дитини, підлітка фізично, виступають для нього як антиідеал. Він ніколи не буде поважати такого батька, брати з нього приклад, внаслідок цього у дитини, підлітка затримується формування «ідеального» Я.

Часті фізичні покарання викликають у дитини, підлітка стан фрустрації. Часте фізичне покарання завдає шкоди самооцінці особистості дитини, підлітка, внаслідок чого у нього розвивається болісно чутливе самоусвідомлення, легко вразливе самолюбство [20, c. 39].

Таким чином, відносини неблагополучною, дисфункціональної сім'ї відбиваються на всіх сферах життя дитини: знижується шкільні досягнення, вулична компанія замінює батьківський авторитет, в ній дитина отримує визнання. Все це приводить до соціальної та педагогічної занедбаності підлітка, іноді до затримок психічного розвитку та психічних відхилень, наслідком цього є вживання ПАР, правопорушення.

Неповна сім'я. Дефекти в структурі батьківської родини в сучасних умовах можуть негативним чином позначитися на формуванні особистості дитини, підлітка і також сприяють його десоціалізації. Один з негативних факторів неповної сім'ї - емоційний дискомфорт, який відчуває дитина, підліток в такій сім'ї.

Він характеризується комплексом психологічних реакцій і переживань: почуттям власної неповноцінності, ущербності, заздрощів, емоційного голоду та ін. Така ситуація викликає у дітей підвищений інтерес до своїх переживань із зневагою до переживань дорослих, часом агресивне ставлення до батька чи матері, які кинули сім'ю.

Найбільший емоційний дискомфорт відчувають хлопчики, що виховуються без батьків.

Проблемна сім'я. Проблемна сім'я є різновид неблагополучної родини. Вона характеризується суперництвом між батьками за чільне положення в сім'ї, відсутністю будь-якого співробітництва між членами сім'ї, роз'єднаністю, ізоляцією між батьками та дітьми. Пануюча в сім'ї конфліктна ситуація створює постійну атмосферу напруження, яка є нестерпною для дітей, підлітків, і вони прагнуть якомога менше перебувати вдома, «втекти» під будь-яким приводом на вулицю, де і проводять більшу частину часу. Проблемні сім'ї у багатьох випадках створюють умови для криміногенного формування неповнолітніх, оскільки в них порушується процес соціального контролю, відсутні емоційні зв'язки між батьками та дітьми.

Аморальна сім'я. У ній спостерігаються такі негативні фактори, як правопорушення, вчинені батьквам та іншими членами сім'ї, пияцтво та алкоголізм, систематичні конфлікти, що виливаються в скандали і бійки, розпусна поведінка батьків.

Криміногенна сім'я - така сім'я, члени якої здійснюють злочини. Іноді доводиться констатувати, що кримінальна діяльність є основним видом діяльності конкретної особи чи сім'ї в цілому. Згідно кримінологічних досліджень, судимість одного з членів сім'ї (найчастіше це батьки чи старші брати) збільшує ймовірність скоєння злочину іншими членами сім'ї, насамперед неповнолітними, в 4-5 разів.

Формування такої особистості відбувається, як правило, у вигляді реакції протесту проти батьків, школи і навіть проти суспільства в цілому. Це призводить до вибору референтної групи (еталонна група) або особи з асоціальної спрямованістю, у відносинах з котрими підліток змушений засвоювати їх цінності, поведінку, ролі, жаргон та інше [45, c. 200].

Особистісні і вікові особливості адиктивного підлітка

Провокуючими факторами адиктивної поведінки вважаються нервово-психічна нестійкість, акцентуації характеру (гіпертимний, нестійкий, конформний, істероїдний, епілептоїдний типи), поведінкові реакції групування, реакції емансипації та інші особливості підліткового віку. До цих чинників необхідно віднести особливості, обумовлені характерними для цього періоду реакціями: емансипації, групування, захоплення (хобі), і сексуальні потяги. Існує ряд поведінкових стереотипів, характерних для цього вікового періоду. До них відносяться реакція опозиції, реакція імітації, реакція негативної імітації, реакція компенсації, реакція гіперкомпенсації, реакція емансипації, реакція групування і реакція захоплення. Розглянемо детальніше кожну з них.

Реакція опозиції викликається завищеними претензіями до діяльності і поведінки підлітка, зайвими обмеженнями, неувагою до його інтересів оточуючих дорослих. Реакція опозиції може бути викликана і надзвичайними вимогами до дитини, непосильною для нього навчальним чи якимось іншим навантаженням, конфліктами в сім'ї, шкільною неуспішністю, несправедливістю.

Реакція імітації проявляється в наслідуванні особою зразків. У дитинстві імітується поведінка батьків, близьких родичів, вихователів і т.п. Іноді зразком може стати і антисоціальний герой. Пропаганда кримінальної романтизму, що поширена останнім часом, може зробити негативний опосередкований вплив на самосвідомість підлітка.

Реакція негативної імітації - поведінка, нарочито протиставлена надв'язуваної моделі.

Реакція компенсації - заповнення невдач в одній області підкресленим успіхом в іншій області. Невдачі у навчанні можуть компенсуватися «сміливою» поведінкою.

Реакція гіперкомпенсації - нестійке прагнення до успіху в найбільш важкою для себе області діяльності. Властива підлітку боязкість може спонукати його до відчайдушного поведінки, до вчинку. Край нечутливий і сором'язливий підліток вибирає мужній вид спорту: бокс, карате тощо

Реакція емансипації - прагнення звільнитися від нав'язливої ??опіки старших, самоутвердитися. Крайній прояв - заперечення стандартів, загальноприйнятих цінностей, норм закону, бродяжництво.

Реакція групування - об'єднання в групи однолітків. Підліткові групи відрізняються однорідною спрямованістю, територіальної спільністю, боротьбою за панування на своїй території (у дворі, на своїй вулиці), примітивною символікою.

Реакція захоплення виявляється в найрізноманітніших підліткових захопленнях: поп-музика, стиль одягу, прагнення до отримання легкої інформації, не потребуючи великих роздумів і використовуваної для самого процесу спілкування (порожні багатогодинні розмови у під'їзду), захоплення, пов'язані з почуттям азарту, що забезпечують загальний успіх, увагу.

Перераховані реакції лежать в основі і формують «закон підліткової моди» всіх часів: обов'язковими елементами якої є: а) уніформа (однакові джинси, зачіска, кільця, браслети, звички і т. д.), б) мова (вербальний і невербальний); в) місця дислокації; г) ритуали (прийому до групи, особливості проведення дозвілля, контроль за членами групи і т. д.); д) поведінка (елементи епатажності, що викликають невдоволення старшого покоління).

Характерологічні і вікові особливості. Соціальна дезадаптація створює «сприятливі» умови для формування більшості типів акцентуацій характеру. У підлітковому віці саме в силу акцентуацій характеру підліток не утримується ні в школі, ні в інтернаті, швидко кидає ту роботу, куди ще недавно влаштувався. Настільки ж напруженими, повними конфліктів або патологічних залежностей є сімейні відносини. Порушується адаптація до середовища однолітків, яка обмежується невеликою групою підлітків, які ведуть аналогічний, більшої частиною асоціальний спосіб життя. Розглянемо тільки деякі типи, найбільш схильні до проявів девіантної поведінки, описані А. Е. Личко (1977) [34].

Гіпертимний тип. Гіпертимні підлітки з дитинства відрізняються великою рухливістю, товариськістю, надмірної самостійністю, недоліком почуття дистанції у стосунках із дорослими. Перші труднощі можуть виявитися у школі. При хороших здібностях, жвавому розумі, виявляються непосидючими, недисциплінованими. Реакція емансипації буває особливо виразною. У силу цього з батьками, педагогами, вихователями легко виникають конфлікти. Настанови і моралі викликають тільки посилення «боротьби за самостійність», навмисне порушення правил і порядків.
Гіпертимні підлітки схильні до групових форм делінквентної поведінки і нерідко самі стають натхненниками правопорушень, на які їх штовхає не тільки спрага розваг або бажання отримати кошти для задоволень. Люблять «шикувати», легко пускаються у сумнівні авантюри. Незаконна угода, дрібна крадіжка в їхніх очах не виглядає серйозним вчинком. Сексуальні реакції виявляються досить яскраво, вони рано прокидаються і бувають сильними, це штовхає на ранні сексуальні зв'язки. Романтичні захоплення зустрічаються, але вони нетривалі.

Епілептоїдний тип. Багато особливості епілептоідного характеру є компенсаторними при неглибокому ураженні мозку. Головною рисою епілептоїдного типу є схильність до дисфорій і тісно пов'язана з нею афективна вибуховість, напружений стан інстинктивної сфери, іноді досягає аномалій потягів, а також в'язкість, ваговитість, інертність, відкладають відбиток на психіці - від моторики і емоційності до мислення і особистісних цінностей. Афективні розрядки епілептоіда лише при першому враженні здаються раптовими. Їх можна порівняти з розривом парового котла, який закипає. Привід зіграти роль останньої краплі може бути випадковим. Афекти як дуже сильні, а й тривалі - епілептоід довго не може охолонути.

З перших років такі діти можуть подовгу, багатьма годинами плакати, і їх неможливо буває ні втішити, ні приструнити. У дитячій компанії вони претендують не просто на лідерство, а на роль володаря, який встановлює свої правила ігор і взаємин, диктує всім і все, але завжди на свою користь. Можна бачити також недитяча бережливе ставлення до одягу, іграшок. Будь-які спроби зазіхнути на їх дитячу власність викликають вкрай злісну реакцію.

У переважній більшості випадків картина епілептоідної психопатії розгортається лише в період статевого дозрівання - від 12 до 19 років. У цей період дисфорії звичайно виступають на перший план. Підлітки самі починають відзначати їх спонтанність Епілептоїдні підлітки схильні до сексуальних ексцесів, а їх статевий потяг пов'язан з садистськими, а іноді мазохістськими прагненнями. У ситуаціях, де нормальна статева активність нездійсненна (наприклад, в закритому закладі з одностатевим складом), підлітки цього типу нерідко вступають у гомосексуальні зв'язки.

Істероїдний тип. Його головна риса - безмежний егоцентризм, ненаситна жага постійної уваги до своєї особи, захоплення, здивування, шанування. На худий кінець, навіть обурення чи ненависть, спрямовані на свою адресу, але тільки не байдужість. Серед поведінкових проявів істероідності у підлітків на перше місце слід поставити суїцидальність. Мова йде про несерйозні спроби, демонстраціях, псевдосуіцідах, суїцидальному шантажі.

Алкоголізм або вживання наркотиків у істероїдних підлітків також іноді носить демонстративний характер.

Нестійкий тип. У дитинстві вони відрізняються неслуханням, непосидючістю, всюди і у всі лізуть, але при цьому боязкі, бояться покарань, легко підкоряються іншим дітям. Елементарні правила поведінки засвоюються з працею. За ними весь час доводиться стежити. У деяких з них зустрічаються симптоми невропатії.

З перших класів школи немає бажання вчитися. Разом з тим, рано виявляється підвищена тяга до розваг, задоволень, ледарства, неробства.

Вони тікають з уроків в кіно або просто погуляти по вулиці. Можуть заради компанії просто втекти з дому. Все погане немов липне до них. Істинної любові до батьків вони не відчувають. Рідні для них - лише джерело коштів для на розваги.

Не здатні самі зайняти себе, вони дуже погано переносять самотність і рано тягнуться до вуличних підліткових груп. Боягузтво і недостатня ініціативність не дозволяють їм зайняти в них місце лідера. Зазвичай вони стають знаряддями таких груп.

Сексуальне життя стає для таких підлітків таким же джерелом розваг, як постійні випивки і пригоди. Освіта закидається. Ніяка праця не стає привабливою. Працюють вони тільки в силу крайньої необхідності. Вражає їхня байдужість до свого майбутнього, вони не будують планів, не мріють про яку-небудь професію.

Втечі з дому і інтернатів - нерідкий вчинок нестійких підлітків. Вони шукають асоціальні компанії, підходящого попутника, під вплив якого легко потрапляють. Нерішучість є однією з основних рис нестійких.

Конформний тип. П. Б. Ганнушкин влучно змалював деякі риси цього типу - постійна готовність підкорятися голосу більшості, шаблонність, банальність, схильність до ходячою моралі, консерватизму. Головна риса цього типу - постійна і надмірна конформність до свого безпосереднього, звичного оточення. Цим особистостям властиві недовіру і насторожене ставлення до незнайомців. Представники конформного типу - це люди свого середовища. Їх головна якість, головне життєве кредо - «думати як усі», намагатися, щоб все у них було «як у всіх» - від одягу та домашньої обстановки до світогляду і суджень по животрепетних питань. Під «усіма» зазвичай мається на увазі безпосереднє оточення. Конформна особистість - цілком продукт свого середовища. У хорошому оточенні - це непогані люди і непогані працівники. Але, потрапивши в погану середу, вони засвоюють її звичаї і звички, манери і правила поведінки, як би вони не суперечили вже наявними та яким би згубним воно не було. Хоча адаптація у них в перший час протікає важко, пізніше нове середовище стає таким же диктатом поведінки, як раніше було колишнє. Конформні підлітки, позбавлені власної критичності та ініціативи, «за компанію» легко спиваються, можуть бути підбиті на вживання наркотиків та інших психоактивних речовин, можуть бути втягнуті в групові правопорушення, на втечу з дому або на розправу з «чужаком» [28, c. 9].

Особисте життя, навчальна діяльність і навколишнє середовище розглядаються ними найчастіше як «сірі», «нудні», «монотонні», «апатичні». Цим дітям не вдається знайти в реальній дійсності будь-які сфери діяльності, здатні привернути їхню увагу, зацікавити, викликати емоційну реакцію. І тільки після вживання різних психоактивних речовин вони відчувають почуття піднесеності без реального поліпшення ситуації.

Адиктивна активність носить виборчий характер - у тих сферах життя, які хоч тимчасово, але приносять людині задоволення і виривають його зі світу емоційної порожнечі, стагнації. Вони можуть проявити велику активність для досягнення мети, пов'язаної з добуванням алкоголю, наркотиків тощо, аж до вчинення аморальних і кримінальних проступків..

В. Д. Менделевич посилається на Е. Берна і через призму його теорії розкриває сутність адиктивної особистості. На думку Е. Берна, у людини існує шість видів голоду: голод по сенсорній стимуляції; голод за визнанням;
голод по фізичному контакту; сексуальний голод; структурний голод, чи голод по структуруванню часу; голод з ініціативи.

У адиктивної особистості кожен вид голод загострюється . Вони не знаходять задоволення відчуття голоду в реальному житті і прагнуть зняти дискомфорт і незадоволення реальністю стимуляцією тих чи інших видів діяльності. Вони намагаються досягти підвищеного рівня сенсорної стимуляції (віддають перевагу гучним звукам, яскравим фарбам, різким запахам).

Прагнення говорити неправду, обманювати навколишніх, а також звинувачувати інших у власних промахах випливає зі структури адиктивної особистості, яка намагається приховати від оточуючих власний «комплекс неповноцінності», зумовлений невмінням жити відповідно до загальноприйнятих норм. Учитель, психолог, соціальний педагог особливу увагу повинен приділяти поведінці дітей «групи ризику» у різних сферах їх життєдіяльності.

Таким чином, основним у поведінці адиктивної особистості є прагнення до відходу від реальності, страх перед повсякденною, наповненою зобов'язаннями і регламентаціями «нудною» життям, схильність до пошуку емоційних переживань. Шкільна неспроможність, різке зниження успішності, шкільна дезадаптація, що сприяють вживанню психоактивних речовин, і повинні навести на думку про зловживання підлітком психоактивних речовин.

Етапи становлення адиктивної поведінки. Становлення адиктивної поведінки відрізняється широкою індивідуальною своєрідністю, але в цілому тут можна виділити ряд закономірних етапів. В. Каган (1999) виділяє три етапи наркологічних (алкогольних і неалкогольних) варіантів становлення аддиктивної поведінки:

1 етап. Перші проби. Відбуваються зазвичай під чиїмось впливом або в компанії. Чималу роль тут грають цікавість, наслідування, груповий конформізм і мотиви групового самоствердження. Глибинна мотивація сходить до властивої людині потреби в зміні станів свідомості: вірогідність того, що перші проби переростуть в розгорнутий процес формування адиктивної поведінки і подальшого переходу у хворобу тим більше, чим менше вік при перших спробах і чим менше потреба у зміні свідомості задовольняється соціально схвалюються. Вибір засобу на цьому етапі залежить від етнокультурних особливостей, особливостей субкультури, досвіду групи та доступних коштів. За різних причин перші проби найчастіше не мають продовження, виключення становлять тютюнопаління та культурально-санкціонована алкоголізація.

2 етап. Пошукова адиктивна поведінка. Наступним за першими пробами йде етап експерименту з різними видами психоактивних речовин - алкоголем, ліками, наркотиками, побутовими та промисловими хімікатами. Зазвичай воно притаманне молодшому підлітковому віку. Для одних підлітків важливо їх вживання як знак приналежності до групи, для інших - сам факт зміни стану свідомості («відруб»,«Відключка»), для третіх - якість викликаних ефектів і особливості «кайфу». Як правило, цей етап розвивається в компанії і оформляється по алкогольному
типу - для веселощів, розкутості, загострення сприйняття, зняття сексуальних бар'єрів, вираження ставлення («Не нюхаєш, значить, не поважаєш»).

3 етап. Перехід адиктивної поведінки у хворобу. Відбувається під впливом безлічі різноманітних факторів, які можна умовно розділити на соціальні, соціально-психологічні, психологічні та біологічні.

Соціальні - нестабільність суспільства, доступність психоактивних речовин, відсутність позитивних соціальних і культурних традицій, контрастності рівнів життя, інтенсивність і щільність міграції та ін. Соціально-психологічний високий рівень колективної і масової тривоги, розрихленість зв'язків з родиною та іншими позитивно-значимими групами, романтизація та героїзація девіантної поведінки в масовій свідомості, відсутність для дітей і підлітків дозвіллєвих центрів, послаблення зв'язків поколінь.

Психологічна - незрілість особистісної ідентифікації, слабкість або недостатність здатності до внутрішнього діалогу, низька терпимість до психологічних стресів і обмеженість впорається поведінки, висока потреба у зміні станів свідомості як засобі вирішення внутрішніх конфліктів, конституційно акцентуйовані особливості особистості. Біологічні - природа і «агресивність» психоактивної речовини, індивідуальна толерантність, порушення процесів детоксикації в організмі, що змінюють системи мотивацій і контролю за перебігом захворювання [8, c. 34].

У процесі переходу адиктивної поведінки у хворобу, викликану вживанням психоактивних речовин (алкоголь, наркотики і т. д.), виділяють наступні стадії розвитку хвороби.

1 стадія. Характеризується формуванням і прогресуючим поглибленням психічної залежності, при якій перерва у вживанні призводить до психічного дискомфорту, пригніченості, тривозі, дисфорії з різким загостренням потягу до вживання речовини. В цей період спостерігаються ослаблення і згасання захисних рефлексів на передозування, підвищена толерантність, соціальна дезадаптація.

2 стадія. Характеризується формуванням фізичної залежності при вживанні одних речовин (алкоголь, деякі стимулятори) і поглибленням психічної залежності при вживанні інших (кокаїн, марихуана). У тих випадках, коли фізична залежність не формується, основною ознакою цієї стадії стає хронічна інтоксикація з психічними та фізичними порушеннями. Ознаки хронічної інтоксикації залежать від типу вживаних речови.

Так, хронічна інтоксикація марихуаною веде до фізичного виснаження і апатії поза поведінкового поля наркотизації, у хлопчиків нерідко призводить до тілісової фемінізації; летючими речовинами - до формування психоорганічного синдрому та токсичної енцефалопатії з соматоневрологічними порушеннями і ослабленням інтелектуальних функцій (пам'яті, кмітливості). На цьому етапі потяг до вживання змінюється компульсивним, втрачається критичність до вживання і розвивається анозогнозія, зростає толерантність (звикання) і нерідко змінюється картина сп'яніння, наростає соціальна дезадаптація з фіксацією поведінки на вживанні психоактивних речовин та їх промислі. Перехід до 3 стадії (падіння толерантності, виражений органічний дефект особистості з рисами специфічного для того чи іншого виду психоактивних речовин неподобства, закономірно виникають абстинентні психози, глибока соціальна деградація) здійснюється, як правило, вже в юнацькому віці.

Серед психологічних особливостей осіб з аддиктивними формами поведінки найбiльш поширені наступні(B.Segal):

• знижена терпимість до труднощів повсякденного життя, разом з доброю перенесенням кризових ситуацій;

• прихований комплекс неповноцінності;

• соціабельність у поєднанні зі страхом (потреба у соціальних контактах і схваленні, комунікабельність);

• прагнення говорити неправду;

• прагнення звинувачувати інших, знаючи, що вони невинні;

• прагнення йти від відповідальності в ухваленні рішень;

• стереотипність, повторюваність поведінки;

• залежність;

• тривожність.

На основі проведених досліджень Михайловою Е.А. (2009 р.) [13] було визначено частоту варіантів девіантної поведінки у підлітків різних популяційних груп: підлітків з невротичними розладами, підлітків безпритульників, підлітків шкільного віку. Ці дані наведено в таблиці 1.

Таблиця 1. Частота варіантів девіантної поведінки у підлітків різних популяційних групи

Варіанти девіантної поведінки	Підлітки з невротичними розладами, п = 276	Підлітки безпритульники, n = 78	Підлітки шкільного віку, n = 533
	N	%	N	%	N	%
Агресія	200	72.5	78	100,0	370	69,4
Аутоагресія	15	5,4	20	25,6	17	3,2
Зловживання речовинами, що викликають стани зміненої психічної діяльності: - алкоголем - наркотичними речовинами - тютюнопалінням	20 18 196	7,2 6,5 71,0	30 29 49	38,5 37,1 62,8	70 5 100	13,1 0,9 18,7
Порушення харчової поведінки	26	9,3	16	20,5	20	3,7
Аномалії сексуальної поведінки	43	27,5	29	37,0	50	9,3
Надцінні психологічні захоплення	58	21,0	6	7,7	172	32,2
Надцінні психопатологічні захоплення	96	34,8	218	78,4	6	19,9
Характерологічні та патохарактерологічні реакції	53	91,6	78	100,0	320	60,0
Комунікативні девіації	276	100,0	78	100,0	84	15,7
Розбещена та аморальна поведінка	174	63,0	78	100,0	67	12,6
Неестетична поведінка	94	34,1	9	11,5	53	9,9

Слід підкреслити, що найчастіше у одного підлітка (незалежно від популяційної групи) може бути декілька варіантів девіантної поведінки.

В дослідженнях було виділено превалюючи варіанти девіантної поведінки у підлітків різних популяційних груп.

Превалюючи варіанти девіантної поведінки у підлітків-безпритульників:

• агресія;

• характерологічні та патохарактерологічні реакції;

• комунікативні девіації;

• розбещена та аморальна поведінка;

• надцінні психопатологічні захоплення;

• зловживання психоактивними речовинами - алкоголь, наркотичні речовини, тютюнопаління;

• аномалії сексуальної поведінки;

• ауто агресія.

Превалюючи варіанти девіантної поведінки у підлітків шкільного віку:

• агресія;

• характерологічні та патохарактерологічні реакції;

• зловживання психоактивними речовинами;

• надцінні психопатологічні захоплення;

• надцінні психологічні захоплення;

• комунікативні девіації;

• розбещена та аморальна поведінка;

• неестетична поведінка.

Превалюючи варіанти девіантної поведінки у підлітків з невротичними розладами:

• комунікативні девіації;

• характерологічні та патохарактерологічні реакції;

• агресія;

• зловживання психоактивними речовинами (тютюнопаління);

• розбещена та аморальна поведінка;

• надцінні психопатологічні захоплення;

• неестетична поведінка;

• надцінні психологічні захоплення;

• аномалії сексуальної поведінки.

Фактори, що детермінують ризик розвитку девіантної поведінки у підлітків-безпритульннків:

- рівень мікросоціального середовища підлітка (деструктивна сім'я, низький рівень забезпеченості сім'ї, багатодітність сім'ї, алкоголізм батьків, інтелектуальна дефіцитарність;

- високий рівень тривоги;

- високий рівень пошукової активності у сфері девіантних інтересів;

- негативні емоційні переживання;

- наявність органічної недостатності;

- відсутність роботи у батьків;

- відсутність дозвілля і мотивації до навчання у поєднанні з етичним ателіозом (моральна ідіотія);

- рівень невротизації особи (включаючи знижену фрустраційну толерантність і можливість адекватного реагування на ситуативні події);

- частота і тяжкість конфліктів з батьками, комунікативні девіації.

Фактори, що детермінують ризик розвитку девіантної поведінки у підлітків, учнів загальноосвітніх шкіл:

- виховання в умовах гіпоопіки, неповної сім'ї;

- низький рівень матеріального забезпечення;

- конфліктність у сім'ях;

- наявність церебрально-органічної недостатності;

- невропатія в ранньому дитинстві;

- наявність невротичної хвороби;

- труднощі адаптації у школі;

- комунікативні девіації;

- переобтяженість шкільної навчальної програми.

Фактори, що детермінують ризик розвитку девіантної поведінки у підлітків з невротичними розладами:

• високий рівень емансипації;

• внутрішньо особистісні суперечності у зв'язку з вираженою агресією і відсутністю гнучкості;

• психологічна схильність до делінквентності;

• конфліктність з батьками;

• церебрально-органічна недостатність;

• тривожність;

• реакція групування;

• неповна сім'я.

1.3. Методологічні засади

Існуюча система діагностики не враховує багато факторів, що детермінують формування девіантної поведінки на сучасному етапі, та, в зв'язку з цим, не дозволяє здійснити своєчасну інтегральну оцінку девіантної поведінки у підлітків.

Співробітниками відділення психіатрії ДУ «ІОЗДП АМНУ» розроблено та запропоновано удосконалену технологію психопрофілактики девіантної поведінки у підлітків, яка включає наступні модулі:

Перший модуль -- психодіагностичний (структуроване діагностичне інтерв'ю з визначенням регістру девіантної поведінки та структури дозвілля: комп'ютерна ігрова діяльність, огляд телевізійних передач, заняття спортом: набір психологічних тестів).

Другий модуль - визначення структур-мішеней щодо корекції - невротичної, характерологічної, інтелектуальної складових девіантної поведінки та можливість соціального контролю поведінки.

Третій модуль - визначення стратегії психопрофілактики з виділенням групи ризику та групи з девіантною поведінкою.

Для вирішення питань діагностики клінічних і неклінічних форм девіантної поведінки у підлітків пропонується високоінформативна технологія, в основу якої покладено мультимодальну карту обстеження (МКО). Вона включає чотири основні блоки (рис. 1).



Рис. 1. Мультимодальна карта обстеження пiдлiтка з девiантною поведiнкою

Блок «Загальна інформація» відображає найбільш значущі соціо-демографічні показники (вік, стать, освіта, структура і соціальний статус сім'ї, тип виховання, показники обтяженості факторами ризику - генетичними, церебрально-органічними, мікросоціально-середовими).

Блок «Соматоневрологічне та психічне здоров'я» - містить інформацію про основні соматичні, неврологічні і психічні захворювання.

Блок «Актуальні варіанти девіантної поведінки» - регістр варіантів поведінки (агресивна та аутоагресивна поведінка, порушення харчової поведінки, зловживання речовинами, що змінюють психічний стан, сексуальні девіації, надцінні захоплювання, комунікативні, етичні та естетичні девіації, порушення стилю поведінки - у відповідності до класифікації клінічних форм девіантної поведінки), що дозволяє визначити тактику терапевтичного втручання.

Блок «Психологічні патерни девіантної поведінки» включає ряд психологічних методик, що забезпечують діагностику девіантної поведінки:

- опитувальник Ч. Спілбергера дозволяє діагностувати тривожність, рівень пізнавальної активності, негативні емоційні переживання (як стан та як властивість особи);

- опитувальник Ч. Спілбергера по оцінці агресії у підлітків - агресія як стан, як межа, як властивість темпераменту, як реакція, аутоагресія, гетероагресія і контроль аїресії;

- тест «Будинок-Дерево-Людина» - для визначення симптомокомплексів (ворожість, конфліктність, агресія, негативізм);

- стандартизований проективний тест «Зірки та Хвилі» як метод особистісної діагностики та внутрішньо особистісних поведінкових проблем підлітка, як скринінг-тест діагностики недосвідчених глибинних конфліктів, діагностики особливостей особистості та інтелектуального розвитку, що суттєво для визначення стратегії медико-соціальної та психологічної допомоги підліткам з психологічними проблемами.

- методика О.Б. Фанталової - «Рівень співвідношення «цінності» та «доступності» у різних життєвих сферах» - дозволяє досліджувати мотивацію і внутрішні конфлікти;

- скрпнінг-тест Л.М. Юр'євої та Т.Ю. Больбот для діагностики комп'ютерної залежності [13].

Для виконання тесту «Будинок-Дерево-Людина» підліткам пропонується папір, простий олівець і листок паперу формату А4. Стандартний лист для малювання складається навпiл. На першій сторінці в горизонтальному положенні зверху друкованими літерами написано «Будинок», на другій - «Дерево», на третій - «Людина», на четвертій - ім'я та прізвище дитини, її вік і дата проведення дослідження. Для малювання звичайно використовують простий олівець м'якості 2М для того, щоб були краще помiні зміни в силі натиску. Підлітку дають інструкцію намалювати якнайкраще будинок, дерево і людину. На всі уточнюючі питання підлітків відповідали, що він може малювати так, як йому хочеться.

Для оцінки агресивності підлітків і інших видів девіацій їх поведінки використовувалися наступні симптомокомплекси: ворожість, конфліктність, агресивність, негативізм.

«Опитувальник для оцінки агресії» Ч. Спілбергера дозволяє діагностувати агресію як стан, як межу особистості, як темперамент, як реакцію, як аутоагресію, як гетероагресію і контроль агресії.

Опитувальник поділяється на три частини: у першу об'єднано 10 тверджень про те, «Як я відчуваю себе зараз». При відповіді випробовувані підлітки користувалися чотирибальною шкалою оцінок: «Абсолютно невірно» (1 бал), «Небагато» (2 бали), «Помірно» (3 бали), «Дуже» (4 бали). Перед заповненням опитувальника підлітка інструктують, що треба прочитати уважно кожне твердження і позначити у відповідному стовпці знаком «+» ті твердження, з якими він згоден. У другу частину опитувальника об'єднані твердження про те, «Як я відчуваю себе зазвичай». До третьої частини увійшли твердження «Коли я злий або розлючений». Шкала оцінок складалася з відповідей: «Майже ніколи» (1 бал), «Іноді» (2 бали), «Часто» (3 бали), «Майже завжди» (4 бали). Після заповнення опитувальника відповіді підлітка оброблялися згідно існуючому ключу. Таким чином, для кожного індивіда отримаються дані про рівень агресії і характер її прояву.

Для діагностики тривожності у досліджуваних підлітків використовується «Опитувальник дослідження тривожності у підлітків» Ч. Спілбергера в модифікації А.Д. Андрійової, який дозволяє виявити рівень пізнавальної активності, тривожність і гнів як існуючий стан і як властивість особи. Опитувальник поділяється на дві частини: у одну об'єднані шкали пізнавальної активності, тривожності і негативних емоційних переживань, що характеризують особові властивості суб'єкта, а в іншу - ці ж шкали, але відносно стану людини в конкретний момент. Відповідно до завдання дослідження була змінена спрямованість вхідних висловів у методику і інструкція випробовуваним так, щоб друга частина опитувальника відображала полягання підлітків у своїй сім'ї. Така побудова методики дозволяє зіставити рівень емоційних полягань, що вивчаються, в колі своєї сім'ї з фоновим і визначити, яким чином сім'я і відносини в ній впливають на особливості емоційних переживань досліджуваних. Шкали пізнавальної активності, тривожності і негативних емоцій входять в обидві частини опитувальника, причому кожна шкала складається з 10 пунктів, розташованих в певному порядку.

При відповіді випробовувані підлітки користуються чотирьохбальною шкалою оцінок: «Майже ніколи» (1 бал), «Іноді» (2 бали), «Часто» (3 бали), «Майже завжди» (4 бали). Перед заповненням першої частини опитувальника підлітка інструктують, що треба прочитати уважно кожну пропозицію і обвести кружком одну з цифр, розташованих справа, залежно від того, як він зазвичай себе відчуває, який його звичайний стан. Що означає кожна цифра, написано зверху сторінки. Інструкція до другої частини пропонувала оцінити, як підліток себе відчуває в своїй сім'ї. Після заповнення анкети обробляють згідно з існуючим ключем. Таким чином, для кожного індивіда були отримають дані про загальний рівень основних емоційних процесів і характер їх прояву в колі своєї сім'ї. На підставі індивідуальних даних підраховується середнє значення тривожності, пізнавальної активності і негативних емоцій для певних груп випробовуваних, а також показник розкиду даних - середнє квадратичне відхилення результатів групи, що дозволяє визначити показники рівнів досліджуваних якостей у звичайному стані і в сім'ї в різних вікових групах.

Для вивчення того, наскільки для досліджуваних підлітків важливі і доступні певні життєві цінності, а також для виявлення внутрішньо особистісного конфлікту, викликаного суперечностями між важливістю і доступністю цих цінностей, використовується методика «Рівень співвідношення «цінності» (Ц) і «доступності» (Д) в різних життєвих сферах» запропонована О.Б. Фанталовою. Стимульним матеріалом у методиці є 12 цінностей. До них відносяться: активне діяльне життя, здоров'я, цікава робота, краса природи і. мистецтва, любов, матеріально забезпечене життя, наявність добрих і вірних друзів, упевненість у собі, пізнання, свобода як незалежність у вчинках і діях, щасливе сімейне життя, творчість.

Випробовуваним пропонується двічі провести попарне порівняння (ранжирування) цінностей: за ступенем значущості цінності і за ступенем доступності цих же цінностей. Потім підраховувався коефіцієнт дисоціації по кожній цінності. У результаті визначається інтегральний показник методики, який дорівнює сумі розбіжності по модулю всіх дванадцяти цінностей. На повну відсутність розбіжності в мотиваційній сфері указував нуль балів, тобто доступне те ж, що і цінне і, навпаки, те, що цінно - те і доступно. Повне незбігання цінного і доступного в даній сфері - 12 балів. Значний розрив між показниками «цінність» і «доступність» (Ц < Д) вказує на наявність внутрішнього конфлікту в тій або іншій сфері. Випадки Ц < Д означають відсутність прагнень або є індикатором внутрішнього вакууму.

Інтегральний (сумарний) показник «цінність-доступність», у свою чергу, свідчив про глибину не завжди усвідомленого стану включення особи у власні внутрішні конфлікти, про рівень внутрішньої особистісної незадоволеності, дискомфорту.

Для вивчення спектра психопатології в дослідження включалися хворі з різними варіантами девіантної поведінки відповідно до загальноприйнятої клінічної класифікації девіантної поведінки Б.Д. Менделєвіча. При відборі пацієнтів використовувалися відповідні критерії включення і виключення.

Відповідно до цілей дослідження процедура відбору підлітків передбачає два етапи діагностичної оцінки:

- експертну клініко-психопато логічну кваліфікацію нозологічних форм граничних нервово-психічних розладів і девіантної поведінки;

- експертну оцінку психологічних патернів девіантної поведінки.

При оцінці поведінкової норми і девіацій поведінки використовується психіатричний, психологічний, феноменологічний, віковий, тендерний, соціальний підходи.

Психіатричний підхід розглядає девіантну поведінку як еквівалент особливостей особи, сприяючих формуванню психічних розладів. Психологічний підхід розглядає девіантну поведінку у зв'язку з внутрішньо особистісним конфліктом, деструкцією і саморуйнуванням особистості. Феноменологічний підхід дозволяє враховувати всі відхилення від норми, аналіз суті мотивів поведінки людини. Віковий підхід розглядає девіації поведінки з позицій вікових особливостей і норм. Тендерний підхід дозволяє виділити стереотипи поведінки з урахуванням статі. Соціальний підхід орієнтований на зовнішні форми адаптації.

Наявність помірного функціонального напруження, передневротичних проявів, характерологічних особливостей (виражена реакція емансипації, схильність до делінквентності, надмірне захоплення комп'ютерними іграми) формує групу ризику девіантної поведінки. Наявність вираженого функціонального напруження, невротичних проявів, патохарактерологічних особливостей та різних варіантів девіантної поведінки формує клінічну групу.

Профілактичні заходи для групи ризику девіантної поведінки включають:

• діагностику психічних та поведінкових розладів на донозологічному рівні;

• психоосвітні програми;

• поведінкове втручання (навчання батьків навичкам управління);

• психологічна корекція в програмі «підліток - проблема»;

• відеотренінг ефективності батьків для придбання ними нового досвіду взаємодії з власними дітьми; регламентацію інтенсивності ігрової діяльності (психоосвітні програми для підлітків та їх батьків, психогігієнічне консультування, стретч-гімнастика, зорова гімнастика, лікувальна фізична культура);

• гігієнічну оцінку комп'ютерних ігор

• наукову організацію праці (навчання) з формуванням навичок сприйняття персонального комп'ютера як елемента навчального процесу;

Тренінг формування соціальних навичок припускає пошук соціально прийнятних способів задоволення власних потреб підлітків і взаємодії з оточенням шляхом моделювання навиків адекватної поведінки (ролеві ігри), формування адекватної самооцінки (позитивне підкріплення), усвідомлення власних потреб і перенесення навиків з учбової ситуації в реальну життєву обстановку.