Актуальність дослідження. Девіантна поведінка молоді як соціальне явище була однією з центральних проблем, які розглядалися у різних аспектах і філософських концепціях. Підхід до вивчення проблеми девіантності з позицій принципу детермінізму дає можливість з'ясувати суперечливість зв'язку причини і наслідку, а також дійти висновку, що девіантність молоді у різних її варіантах і проявах як соціальне явище є наслідком гострих суспільних суперечностей, внутрішніх і зовнішніх конфліктів, які з усією повнотою проявилися у сучасному суспільстві під впливом трансформаційних процесів.

Проблема девіантності молоді останнім часом набула особливої значущості у зв'язку з тими соціальними, політичними, економічними змінами, які відбулися у пострадянському суспільстві. Затягування перехідного періоду, незавершеність реформування усіх сфер життєдіяльності, відсутність чітко визначених орієнтирів подальшого розвитку, ціннісної парадигми - усе це створює передумови для загострення внутрішніх конфліктів у молоді, невизначеність її соціального статусу, незадоволеність своїм соціальним і матеріальним положенням, що у своїй сукупності стає однією з причин девіантності її поведінки.

В зв'язку з цим однією з важливих проблем було і залишається з'ясування передумов девіантності поведінки людини взагалі і молоді, зокрема. Виявлення об'єктивних закономірностей явища девіантності і його суб'єктивних чинників дає можливість прослідкувати динаміку його розвитку через вікові особливості формування індивіда, прояви його у різних життєвих ситуаціях.

Важливою сферою, у якій молода особа набуває перших елементів девіантності поведінки і де вона має можливість проявитися в усіх своїх різновидностях, є молодіжне соціальне середовище. У сучасній соціальній філософії соціальне середовище розглядається як об'єктивний чинник спрямування життєвих потреб людини, її інтересів, ціннісних орієнтацій, впливаючи на реальну поведінку особи, на її самовизначення і самореалізацію.

Молодіжне соціальне середовище є невід'ємною частиною загального соціального середовища, яке згуртовує у собі молодь як окрему демографічну групу. Молодіжне середовище аж ніяк не являє собою однорідне явище. Якщо розглядати його як макросередовище, то воно включає в себе низку мікросередовищ, тобто підструктурних компонентів, які формуються за віковими особливостями, за місцем проживання, за інтересами та іншими показниками. Молода особа може одночасно перебувати у різних соціальних мікросередовищах і піддаватися їх впливу, які часто за своєю суттю суперечать одні одним.

Сучасне соціальне молодіжне середовище характеризується тим, що воно об'єднує в собі молоде покоління, соціалізація якого здійснювалася на роздоріжжі соціальних пріоритетів, невизначеності перспектив суспільного розвитку. Цим пояснюється його висока схильність до криміналізації, оскільки такі властивості характерні були для усіх сфер життєдіяльності людини у пострадянському просторі. Під молодим поколінням слід розуміти соціальне, відносно самостійне якісне утворення, яке реалізує притаманні йому функції, а також являє собою однорідну за віком частину соціуму, яка перебуває в стадії самовизначення і самореалізації.

Для кожної вікової категорії соціальне середовище визначається поєднанням внутрішніх процесів і зовнішніх впливів, чим і зумовлюється динаміка психічного розвитку того чи іншого вікового періоду. Однак дані властивості найбільш яскраво проявляються у підлітковому і ранньому юнацькому віці. Ці періоди розвитку особистості характеризуються бурхливою анатомо-фізіологічною перебудовою всього організму, стрибком у зрості, змінами у гормональній системі, що впливає на психічний стан, робить його збудливим, нетерпимим до оточуючих, не сприйнятливим до тих перемін, які відбуваються навколо [6, 125].

З'ясовуючи причини девіантності поведінки сучасної молоді, необхідно, передусім, їх шукати не лише у біологічних особливостях молодої особи, її природжених задатках, але й в особливостях соціальної сфери, у якій вона живе, не тільки у психологічних особливостях людини, але і у особливостях соціального макро- і мікросередовища, яке її оточує.

Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсового дослідження.

Об'єкт дослідження - девіантна поведінка молоді.

Предмет дослідження - чинники та механізми формування девіантної поведінки молоді.

Мета дослідження - проаналізувати фактори, передумови формування девіантної поведінки в українському суспільстві.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

Сучасне молоде покоління, ставши перед задачею початку самостійного життя, зіткнулося з складними і суперечливими умовами створення необхідних основ для забезпечення свого існування, з багатьма такими труднощами, яких не знали, наприклад, їх батьки. Таким чином, утворився своєрідний парадокс: суспільство чекає від молоді зростання інтелектуальної, високої професійної підготовки, яка відповідала б вимогам епохи, а реальна ситуація склалась такою, що система суспільних стимулів в галузі культури, освіти стала досить лабільною, оскільки всім сьогодні відомо, що спеціальності, які вимагають високого рівня освіти і кваліфікації, дають значно менші матеріальні доходи, ніж спеціальності, які не вимагають цього або зовсім не зв'язані з освітнім рівнем.

Таке положення даної групи молоді в новому суспільстві спонукає її шукати різні види заробітків, що часто приводить її до девіантних, а то й просто злочинних у групувань, які протизаконними, кримінальними діями досить швидко досягають задоволення тих потреб, які чесною (а здебільшого високопрофесійною) працею можна не задовольнити навіть впродовж усього життя.

Та ж частина молоді цієї групи, яка вирішила здобути освіту за рахунок забезпечення своїх інтелектуальних потреб матеріальними можливостями батьків, як правило, поєднує навчання з різними видами трудової діяльності, які також досить часто носять незаконний характер, що приводить до девіантних вчинків.

Як наслідок таких процесів, а також спаду в економічній сфері всього суспільства, є уповільнення соціальної мобільності. Для цієї групи проблемною стає можливість "піднятися", "стати на власні ноги" власними силами. "З цього середовища, - як відзначають дослідники, - виходить сьогодні більша частина молодих злочинців, число яких зростає; сюди ж відносяться й ті, хто не в змозі, а у більшості випадків і не бажає отримати якусь професійну підготовку" [6, 9].

Негативну роль у поширенні девіантної поведінки серед сучасної молоді відіграє реклама споживацького способу життя, яка стимулює у молоді різні форми споживання таких предметів і об'єктів, які переважній частині молоді просто недоступні. В таких суперечливих умовах проходить процес соціалізації молоді, яка, з однієї сторони, підпадає під вплив вседозволеності, що собі дозволяють деякі державні діячі, відповідальні особи різних рівнів, які хизуються заробітною платнею, що "мало чим відрізняється" від прожиткового мінімуму, а фактично належать до найбагатшої частини соціуму, що сприяє появі у молодої особи питання: "Як же може людина мого віку так швидко розбагатіти?"

Такий стиль поведінки людей, які повинні показувати приклад чесності, соціальної справедливості, а в реальності - самі є девіантами, ставить молоду особу в ситуацію сумніву у необхідності дотримання соціальних норм поведінки. Тим більше, що засоби масової інформації безперервно повідомляють про безкарність порушень законності людьми, які належать до верхівки сучасної української еліти. У молодіжному соціальному середовищі ці факти сприймаються особливо гостро і викликають часто протилежну реакцію: одні його члени вважають таку поведінку аморальною, яка не відповідає загальнолюдським нормам моральності, а інші розцінюють це як приклад для наслідування, що часто й виступає однією з причин їх девіантності, адже центральною особливістю даного періоду розвитку молодої особи є формування її особистої ідентичності.

Зарубіжні і вітчизняні вчені (Д. Коулмен, Д. Херцберг, М. Морріс, Е. Еріксон, І. Кон та інші), досліджуючи проблему ідентичності молоді, дійшли висновку, що цей процес здійснюється в ситуації кризи, яка складається із серії соціальних і індивідуально-особистісних виборів, ідентифікацій і самовизначень. Якщо юнаку не вдається вирішити певні проблеми, що виникають у нього в цьому віці, то у нього формується неадекватна ідентичність, розвиток якої може здійснюватися у чотирьох основних напрямках:

1) уникнення тісних контактів з членами свого соціального оточення;

2) втрата почуття часу, неспроможність будувати життєві плани, страх перед дорослістю і будь-якими перемінами;

3) втрата продуктивних, творчих здібностей, невміння мобілізувати свої внутрішні ресурси і зосередитися на певному позитивному виді діяльності;

4) формування "негативної ідентичності", відмова від самовизначення і вибір негативних зразків для наслідування [6, 11].

У перекладі з латинської "девіація" означає відхилення. Початковим для розуміння сутності девіантної поведінки є поняття "норма". Соціальні норми - це засновані на цінностях правила поведінки, очікування і стандарти, які регулюють дії та вчинки людей, соціальних груп, зміцнюючи стабільність та єдність суспільства. Норми втілюються в юридичних законах, моралі, етикеті. Вихід за ці норми розцінюється суспільством як девіантна поведінка. У більшості випадків вона підлягає соціальним санкціям - від суспільного осуду до кримінального покарання [8, 10].

Соціальні відхилення - це не випадкові факти, а процеси, що набули певного поширення в суспільстві. Для того щоб індивідуальні негативні відхилення набули якості соціальних, потрібні такі умови:

однакова спрямованість таких відхилень у подібних груп людей в однакових умовах;

близькість причин, які викликають ці відхилення;

повторюваність, стійкість зазначених явищ.

Суть девіантної поведінки полягає в тому, що людина не дотримується вимог соціальної норми, вибирає відмінний від вимог норми варіант поведінки в тій чи іншій ситуації, що веде до порушення міри взаємодії особистості та суспільства, групи та суспільства, особистості та групи. В основі відхилень в поведінці переважно лежить конфлікт інтересів, цінностей, розбіжність потреб, деформація засобів їх задоволення, помилки виховання, життєві невдачі та прорахунки.

Тому у дослідженнях девіантної поведінки особливу увагу приділяють вивченню [8, 12]:

мотивів, причин і умов, що сприяють її виникненню та розвитку;

можливостей попередження та подолання;

загальних і індивідуальних особливостей проявів дефектів правової та моральної свідомості;

змісту потреб особистості;

особливостей характеру, емоційно-вольової сфери, що призвоять до виникнення девіантної поведінки.

У будь-якому суспільстві є поведінка, яка відхиляється від суспільних норм. Причому вона буває не тільки зі знаком"-", а й зі знаком "+", як прогресивна, що випереджає цей стан суспільства. В останньому випадку вона виступає як засіб розвитку суспільства. Пригадаємо діяльність академіка А.Д. Сахарова, що виходила за межі прийнятих серед респектабельних радянських учених норм поведінки.

Негативні форми відхилень - це соціальна патологія (злочинність, наркоманія тощо). Ці вияви відхилень - дисфункціональні, завдають шкоди суспільству і особистості.

Найбільше девіація виявляється в періоди перетворень суспільних систем, коли руйнуються старі норми, цінності, стереотипи, і люди втрачають орієнтири. Саме через це ця галузь соціології дуже актуальна для сучасного стану нашого суспільства. Вона має встановлювати загальні причини тих або інших видів девіації, щоб допомогти суспільству відновити контроль за поведінкою, запобігти розпаду суспільства, нейтралізувати центробіжні тенденції.

девіація поведінка девіантна молодь

Загальноприйнятої точки зору на причини девіації немає. Є кілька теоретичних підходів у поясненні цього феномена.

Біологічний підхід. Наприкінці XIX ст. італійський лікар Чезаре Ломброзо (1835-1909) встановив зв'язок між кримінальною поведінкою і специфічними анатомо-фізіологічними ознаками злочинця. На основі антропологічних вимірювань засуджених він дійшов висновку щодо існування "природжених злочинців", які становлять до 40 відсотків загальної кількості засуджених (інші - це випадкові злочинці). Їм властиві особливі фізичні риси: сплющений ніс, рідка борідка, низький лоб, великі щелепи, високі вилиці ("атавістичні" риси особистості, повернення до більш ранньої стадії еволюції людини). Ця теорія була популярною на початку XX ст., але згодом її витіснили інші теорії (таблиці, складені Ломброзо, не підтвердилися подальшими дослідженнями) [8, 14].

Відомий американський лікар і психолог У. Шелдон встановив зв'язок між будовою тіла і характерними особистими рисами. Ендоморфу (людині помірної повноти з м'яким і дещо округлим тілом) властиві товариськість, уміння жити в злагоді з іншими людьми і потурання своїм бажанням. Мезоморф (той, чиє тіло відрізняється силою і стрункістю) виявляє схильність до неспокою, активний і не дуже чутливий. Ектоморф (відрізняється тонкістю і крихкістю будови тіла) схильний до самоаналізу, наділений підвищеною чутливістю і нервозністю. З цих трьох типів найбільш схильними до девіації вважали мезоморфів.

Останнім часом біологічний підхід виявляється в спробах пояснення девіації аномаліями статевих хромосом девіанта.

Активно розроблявся психологічний напрям у поясненні девіації. Вже в XIX ст. зверталася увага на значення таких станів і характеристик особистості, як "розумові дефекти", "дегенеративність", "дебільність", "психопатія".З. Фрейд запропонував гіпотезу, згідно з якою девіація зумовлюється внутрішньою конфліктністю, властивою самій особистості. Він ввів поняття "потенційний злочинець з почуттям провини". Є люди, які хочуть, щоб їх піймали і покарали, оскільки вони відчувають себе винними. Проте навряд чи серед злочинців знайдеться багато таких, які по своїй волі прагнули б потрапити до в'язниці [8, 16].

Тепер психологи стверджують, що особливості особистості та мотиви її дій впливають на всі види девіації (хоч є і тісний зв'язок з соціальними чинниками). Одним із механізмів формування девіації є аддиктивна модель поведінки (аддикція - згубна пристрасть до чого-небудь). Сутність її в тому, що людина прагне змінити свій психічний стан, приймаючи деякі речовини або фіксуючи увагу на якихось предметах, видах діяльності. Процес вживання таких речовин (алкоголь, наркотики), пристрасть до якогось предмета чи діяльності (азартна гра тощо) супроводжується розвитком інтенсивних емоцій і набуває таких розмірів, що починає керувати життям людини, позбавляє її волі до протистояння аддикції. Така форма поведінки характерна для людей з низькою здатністю переносити психологічні труднощі, таких, котрі важко адаптуються до швидкої зміни обставин. У такий спосіб вони прагнуть просто і швидко досягти психофізичного комфорту. Аддикція для таких людей - універсальний засіб втекти від реального життя. Для самозахисту люди з аддиктивним типом поведінки використовують механізм, який у психології називається "мислення за бажанням": усупереч логіці причинно-наслідкових зв'язків вони вважають реальним лише те, що відповідає їхньому бажанню. В результаті порушуються міжособові відносини, люди відчужуються від суспільства.

Найбільш різноманітним і поширеним є соціологічний напрям у поясненні девіації.

Велику увагу девіації приділяв класик соціології Е. Дюркгейм (його праця "Самогубство" з'явилась у 1897 p.). Він ввів в соціологію поняття "аномія" яке означає [8, 18]:

стан суспільства, за якого для його членів втратили значущість соціальні норми і цінності; старі норми вже не працюють, а нові ще не склалися;

як наслідок цього для членів такого суспільства не існує еталонів, стандартів порівняння з іншими людьми, які б дали можливість оцінити своє соціальне становище і вибрати взірці поведінки; індивід не відчуває солідарності з конкретною групою, перебуває у невизначеному стані;

невідповідність, розрив між універсальними цілями і очікуваннями (які схвалюються в цьому суспільстві) та соціально прийнятними, "законними" шляхами досягнення їх; внаслідок практичної недосяжності таких цілей для всіх членів суспільства це штовхає багатьох людей на незаконні шляхи їх досягнення.

"Промислове суспільство" (капіталізм), на думку Е. Дюркгейма, заохочує однакові для всіх цінності індивідуального успіху. Проте більшість людей, позбавлених багатства, високого престижу, неминуче виявляються в конфлікті з соціальними нормами або розцінюють своє життя як невдале. Останній аспект розуміння аномії активно розробляв американський соціолог Р. Мертон [8, 21].

Сучасне українське суспільство, на жаль, є ідеальним прикладом стану аномії. За останнє століття воно переживає вже другу докорінну ломку цінностей та норм. Спочатку вікові підвалини суспільної свідомості, сформовані релігією, були порушені під час революції 1917р. Потім упродовж життя кількох поколінь, склалися нові, соціалістичні цінності. Тепер вони оголошені неправильними. Суспільство знову втратило орієнтири. Заклик до індивідуального успіху в підприємництві та інших сферах суспільного життя для абсолютної більшості громадян України поки що звучить як щось нереальне. Багато людей шукають шляхи реалізації своїх прагнень поза законом. Склався грунт, дуже придатний для різноманітних форм девіації.

У соціологічній теорії конфлікту є пояснення, згідно з яким девіація - результат того, що ця поведінка заснована на нормах іншої культури (автор американець А. Коен). Злочинець розглядається як носій певної субкультури, конфліктної по відношенню до домінуючого в цьому суспільстві типу культури. Наприклад, революціонер не вважає свою діяльність злочинною, а для правосуддя вона є саме такою [8, 23].

Деякі вчені (наприклад, російський соціолог Я.А. Гилінський) як головне джерело девіації розглядають наявність у суспільстві соціальної нерівності, високий ступінь відмінностей у можливостях задоволення потреб для різних соціальних груп. Особливо це стосується сучасної ситуації, коли децільний коефіцієнт, що характеризує диференціацію суспільства, дуже високий (10 відсотків найбільш забезпечених в Україні в 10 разів перевищують за своїми доходами 10 відсотків найменш забезпечених, а "середнього класу" практично немає. У Росії цей коефіцієнт становить 13,5; у США - 20; у колишньому СРСР він дорівнював - 6,5). Крім того, як уже зазначалося, колишні соціальні норми і регулятори значною мірою перестали працювати [4, 23].

Як бачимо, спектр точок зору на цю проблему широкий. Найімовірніше, девіацію зумовлює комплекс соціальних і психологічних чинників, тому жодна окрема теорія не може пояснити ці явища в суспільстві. Ці теорії слід розглядати як такі, що взаємодоповнюють одна одну.

1.2 Девіація як процес