Особливості девіантної поведінки у молодших школярів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Особливості девіантної поведінки у молодших школярів

Вступ

девіантний школяр учень педагогічний

У сучасному суспільстві соціальні процеси, які відбуваються характеризуються декількома тенденціями. З одного боку, це руйнування форм спільної людської діяльності, які існували раніше, а з іншого - становлення їх нового різноманіття. Нововведення у галузях економіки, права, політичного улаштування невпізнанно змінили суспільне життя. Це зумовило серйозні зміни у культурному просторі: злам цінностей, норм, традицій, стереотипів, колишніх стилів мислення та діяльності.

Динамізм соціальних процесів у періоди криз і значних соціальних перетворень призводить до того, що попередні соціальні норми та цінності руйнуються, перестають відповідати новим життєвим умовам, люди втрачають орієнтацію, що у свою чергу веде до дезорганізації та соціальних відхилень.

Україна переживає зараз соціально-економічну, політичну і культурну кризу, коли у поведінці людей посилюються девіантні прояви та прискореними темпами розвивається стан аномії. В ході радикальних перетворень у сучасному українському суспільстві стрімко зросла злочинність, отримали широке розповсюдження інші види девіантної поведінки.

Але особливо небезпечною є стійка тенденція до зростання рівня дитячої злочинності.

Девіантна поведінка, у всіх її проявах (злочинність, алкоголізм, наркоманія), - міцний вузол медичних, соціальних і правових проблем, не - вирішення яких може заподіяти непомірні збитки народному здоров'ю, економіці, правопорядку.

Проблема підліткової протиправної діяльності, алкоголізму, наркоманії, на нашу думку, є найскладнішою, особливо сьогодні, коли за даними соціологів, кількість підлітків, що вживають наркотичні засоби, алкоголь, здійснюють протиправну діяльність, невпинно зростає. Це явище, поряд з несприятливими соціальними, економічними та медичними наслідками негативно відображається і на житті всього суспільства, його культурі, добробуті, демографічних показниках.

Об'єкт дослідження - девіантна поведінка школяра.

Предмет дослідження - є прояви девіантної поведінки молодшого школяра.

Мета дослідження - на основі теоретичного аналізу та наукових джерел описати причини виникнення та особливості прояву девіантної поведінки у молодших школярів.

Завдання:

1. Дати теоретичне обгрунтування понять девіація та девіантна поведінка.

2. Виявити причини виникнення девіантності.

3. Дати характеристику негативних особистісних утворень дітей молодшого шкільного віку.

4. Описати шляхи прояву ранньої профілактики девіантних дітей.

1. Проблема девіантності у педагогічній літературі

1.1 Основні теорії і поняття девіації

Під девіантною поведінкою (від лат. deviatio - відхилення) розуміють дії та вчинки людей, соціальних груп, що заперечують загальним нормам чи визнаним шаблонам і стандартам поведінки. Таким чином, сутність девіантної поведінки полягає у недотриманні вимог соціальної норми, у виборі іншого, ніж вона описує, варіанту поведінки в тій чи іншій ситуації, що призводить до порушення ступеня взаємодії особистості і суспільства, групи і суспільства, особистості й групи. В основі відхилень часто лежать конфлікт цінностей, інтересів, розходження потреб, деформація способів їх задоволення, помилки у вихованні, життєві негаразди, прорахунки тощо. [3, с. 3].

Набуття соціального досвіду людини в період її підліткового віку визначається комплексом взаємопов'язаних проблем. Інтенсивна перебудова організму, його відверто соціальне пристосування, породжене поширенням контактів з середовищем відбувається у взаємодії внутрішніх психофізіологічних якостей і систем зовнішнього нормативного, субкультурного, екологічного впливу. І в кожному, окремо взятому випадку цей процес залежить від багатьох закономірних і випадкових факторів: генетичних і мутаційних; етнокультурних і субкультурних; характерологічних і неспецифічних реакцій поводження особи у знайомих стресових ситуаціях. Внаслідок цього, шлях нагромадження соціального досвіду - проблемний, непередбачений в своїх наслідках.

Як засвідчують Е. Дюркгейм, Р. Мертон, Е. Фром, індустріальні і постіндустріальні епохи не знають гармонійного перебігу з дитинства у дорослий світ. (6, с. 7). Якщо ці відхилення укладаються в допустимі суспільством морально-правові норми, то суспільство не переслідує підлітка і його поведінку визначають як нормальну. Відхилення ж, що не відповідають морально-правовим уявленням суспільства щодо соціалізації неповнолітніх, засуджуються, і на них накладаються морально-правові стягнення. Невміння гармонізувати стосунки неповнолітнього з існуючими в суспільстві нормами і соціальними установками, схилити його до позитивного змісту суспільного життя породжує відповідні суперечності, конфліктні стани, що за певних умов, набувають деструктивного характеру, створюють особистісний і соціальний розвиток дитини і тим самим сприяють поширенню негативних явищ.

Суперечність соціального пристосування проявляється у проблемі девіантної поведінки (злочинність, наркоманія, алкоголізм). Основні підходи до пояснення цієї проблеми розглядали Е. Дюркгейм «теорія соціальної аномії; вчення про соціальну норму, соціальний контроль і інститут норм в структуралізмі Т. Парсонса; теорія зв'язку абсолютних норм з культурними нормами і співвідношення норм і відхилень П. Уорслі; теорія соціального детермінанта колективної поведінки, девіацій і соціального контролю Н.Дж. Смелзера; біопсихологічні концепції норми і патології в теоріях З. Фрейда і Ч. Ломброзо (3, с7).

Визначаючи сутність девіантної поведінки, необхідно зазначити, що вона поділяється на два типи:

До першого типу відносять, як правило, таку поведінку, що набирає суспільно - несприятливих, навіть дуже небезпечних форм (наприклад, злочинність), внаслідок чого суспільство змушене застосовувати відповідні санкції. Соціальні наслідки цього типу девіантної поведінки полягають у підриві громадського порядку, посиленні ентропійних процесів, розпаду особистості, зниження якості роботи й рівня суспільних стандартів, наростанні соціальної апатії тощо. Рушійною силою цього типу девіантної поведінки є деформовані потреби і цінності, що спонукають особистість або соціальну групу діяти всупереч вимогам суспільства. Причинами такої поведінки можуть бути також дефекти правової та моральної свідомості, які часто пов'язані навіть із особливостями їхньої емоційно-вольової сфери, настроєм, сподіваннями.

Другий тип девіантної поведінки пов'язаний із процесом розвитку суспільства, застаріванням його соціальних норм, критеріїв та стандартів, які необхідно змінювати, оскільки вони гальмують процеси суспільного розвитку. Масштаби поширення різноманітних форм девіантної поведінки цього типу рухливі. Наприклад, вони можуть значно зростати в період соціальних змін, реформ, революційних перетворень, коли відбувається руйнування стереотипів і застарілих норм поведінки. У цих випадках далеко не кожна форма соціального відхилення (девіації) заслуговує лише негативної оцінки. Часто вона містить у собі вказівку щодо необхідності зміни «непрацюючих» норм та оновлення застарілих цінностей. Таким чином, цей тип соціальних відхилень має відповідний прогресивний зміст, зв'язок майбутніх суспільних змін. [3, с. 4].

Усе це свідчить про складність критеріїв оцінки різноманітних типів і форм девіантної поведінки. Розробка таких критеріїв входить до предметної сфери девіантної соціології і вимагає усвідомлення співвідношення нормативної системи поведінки, нормативної свідомості суспільства та об'єктивними вимогами, перспективами його розвитку. Тобто виникає проблема, що найбільш повно виражає цю перспективу, - пануюча норма або невідповідна їй поведінка.

Як нами було відмічено, індивід стає особистістю в процесі соціалізації, тобто засвоєнні морально-етичних і правових норм, в тому числі відповідних цінностей і норм поведінки. Спектр соціальних цінностей достатньо широкий - це цінності моральні, етичні, ідеологічні, політичні, релігійні, естетичні і інші. Цінності моральні і етичні тісно пов'язані з суспільними ідеалами. Найважливіша функція соціальних цінностей - відігравати роль критеріїв вибору із альтернативних способів дій. Цінності будь-якого суспільства взаємодіють між собою, і тим самим вони є принципами даної культури.

У випадку, коли систему соціальних цінностей характеризує стійкість, довготривалість і поширеність в межах даного суспільства, вона формалізується, конкретизується в формі соціальних норм. В житті існують часто повторювані відносини між членами суспільства. Ці відносини і попадають під поняття об'єктивної норми в поведінці людей.

Відхилення від середнього образу поведінки до якогось часу вкладаються в рамки того, що можна вважати об'єктивною соціальною нормою. Якщо ж особа досягла певної межі, ступінь відхилення буде настільки високою, що такого роду поведінка, буде віднесена до числа аномалій, актів антисуспільних, злочинних [4, с. 479 - 480].

Слід зауважити, що соціальні відхилення в поведінці людей настільки ж різноманітні, наскільки різноманітні існуючі еталони поведінки - норми, шаблони, стандарти тощо. Вчинок (дія) може не відповідати соціальній нормі з об'єктивних або суб'єктивних причин цілями або мотивами, прямими або побічними наслідками. Він може бути новаторським або консервативним, типовим чи нетиповим, випадковим або закономірним, позитивним чи негативним. Однак межі і переходи між усіма такими оцінками досить відносні й мінливі. Найбільш стійкі й небезпечні для суспільства й особистості, найбільш важкоусувані соціальні відхилення в поведінці належать до явищ соціальної патології. Тому подолання явищ соціальної патології, як і інших форм девіантної поведінки, є необхідною умовою оздоровлення суспільства, важливою складовою соціальної політики держави.

Дезорганізація соціальної системи проявляється в існуванні типів поведінки, зміст яких відхиляється від соціальних норм. Дезорганізація, як і відхилення в поведінці, присутня в будь-якій соціальній системі, так як і її основа - соціальна організованість і соціальна норма.

Відхилення в поведінці присутні завжди, коли діють соціальні норми. Це можуть бути норми поведінки морального, етичного, естетичного характеру. Алкоголізм, наркоманія, проституція - приклади типів поведінки, що відносяться до видів поведінки соціального відхилення. Різні види відхилень у поведінці розцінюються державою як правопорушення, злочин [4, с. 481 - 482].

До основних форм девіантної поведінки належать правопорушення (включаючи злочинність), пияцтво, наркоманія, проституція, самогубство. Серед них злочинність є найнебезпечнішою формою, проявом гострого конфлікту між особистими та суспільними інтересами. Алкоголізація (пияцтво і алкоголізм) та наркоманія є формою втечі від повсякденних турбот і життєвих негараздів, засобом зняття напруження й невпевненості. Крайньою формою такої втечі є самогубство. [3, с. 5]. Е. Дюркгейм встановив, що рівень самогубств корелює з величиною населення, соціальними катаклізмами і іншими формами соціальної патології. Р. Мертон вважав, що у цій формі відхилення в поведінці проявляється неможливість для суб'єкта проявити свою активність [6, с. 26].

Сутність і діагностика девіації мають не лише наукові розробки історичного плану. Активно розробляє ці проблеми сучасна українська соціологія. Особливо важливим тут є діалектичний взаємозв'язок девіантної соціології і кримінології.

Зростання науково-педагогічного потенціалу в Україні дозволяє підвищувати ефективність досліджень девіантної поведінки, сприяє розкриттю її сутності, встановленню діагнозу і визначенню шляхів подолання негативних явищ.

Залежно від підходів до розуміння сутності девіації, виділяють наступні теорії і концепції причин девіантної поведінки: біологічні, психологічні і соціальні, теоретичний огляд основних концепцій девіації засвідчує їх комплексно-системний характер. Адже біологічний, психологічний та соціологічний підходи органічно взаємопов'язані, тобто інтегровані в єдину, комплексну систему, цілісність. Причому соціологічний аспект виступає системно організуючим чинником, у якому синтезуються біолого-психологічні характеристики. Адже людина - біосоціальна істота. Соціальна суть людини визначає її як особистість врахування біологічних і психологічних ознак. Саме в цьому полягає глибинний зміст соціології людської поведінки, включаючи її відхилення від норми на рівні правопорушень чи злочинності.

Наприкінці XIX ст. Цезаре Ломброзо виявив зв'язок між кримінальною поведінкою та певними фізичними рисами. Він стверджував, що люди схильні до типології поведінки за своїм біологічним складом, що «кримінальний тип» асоціюється з поверненням до більш ранніх стадій людської еволюції (нижня щелепа виступає, ріденька борідка, знижена чутливість до болю). Послідовники Ломброзо розвинули його теорію різними варіантами біологічної концепції девіації, зокрема положеннями про аномалію статевих хромосом девіанта [3, с. 8.]

Ч. Ломброзо робить висновок про те, що злочини не можна виправити. Боротьба зі злочинністю повинна здійснюватися шляхом фізичного знищення чи довічної ізоляції «вроджених» злочинців [3, с. 9]

Психологічний підхід. Представник цього підходу є З. Фрейд (Психоаналітична теорія). Він вважав, що причиною девіації є конфліктність, притаманна особистості. Цей підхід доповнює проблематику діагностики девіації. Йдеться про аналіз кримінальної поведінки (таких загальних станів, як розумові дефекти, дегенеративність, недоумкуватість, психопатія, що їх пояснювали ще давні мислителі, шукаючи психологічні основи пояснення). Тут кримінологи координують свої зусилля з психологами, психоаналітиками. Фрейд запропонував поняття «потенційні злочинці з почуттям вини» - це люди, які бажають покарання, відчуваючи свою провину, відповідні комплекси [3, с. 5].

Соціологічний підхід враховує біопсихологічні фактори для узагальнення і втілення в інтегрально-соціальному обсязі. Е. Дюркгейм вважав, що девіація, зокрема самогубство, здійснюється через відсутність норм. Він, розробивши концепцію аномії (поведінки, що відхиляється від норми), приділяв особливу увагу причинам як порядку, так і безладу в суспільстві. Його головна теза про колективну свідомість, що являє собою сукупність переконань і поглядів, яких додержуються всі члени суспільства. При існуванні соціальної інтеграції, коли члени суспільства, його структурні підрозділи додержуються соціальних норм, керуючись ними у своєму житті, причин для девіації немає. Без такої інтеграції, коли індивід або група ігнорують соціальні норми, настає аномія.

Аномія - це такий суспільний стан, при якому значна частина людей знає про існування зобов'язальних нормативів, але нехтує ними, ставиться до них негативно або байдуже. Така ситуація виникає за різких змін соціальної структури, різного роду кризових потрясінь [3, с. 6].

Девіація є відхилення від норми. Проте слід зауважити, що є творче, конструктивне відхилення - з метою поліпшити існуючі норми, вдосконалити їх у комплексі загальних позитивних перетворень. Але усталене значення девіації пов'язане саме з деструкцією, дезорганізуючими відхиленнями, антисоціальними вчинками.

Слід розрізняти індивідуальні і соціальні відхилення. Перетворення перших у другі відбувається за таких умов:

Однакова спрямованість таких відхилень у схожих груп людей в однакових умовах.

Близькість, або навіть єдність причин, за яких вони виникають.

Наявність певної повторюваності, стійкості названих явищ. Зазначені аспекти детермінують перетворення індивідуальних відхилень у соціальні.

Наступна актуальна проблема - критерії девіації. Вона має комплексний характер. Визначаючи і реалізуючи його, слід урахувати такі фактори:

Релятивну природу девіації.

Невизначеність сподівань.

Розбіжності в питаннях щодо правил і норм.

Релятивна природа девіації означає відносність характеристик людських вчинків. Невизначеність сподівань від людських вчинків свідчить про те, що їх остаточні наслідки можуть спростувати очікувані результати. Розбіжності щодо законності та правильності існуючих норм у різних людей.

Наведені тези свідчать про неприпустимість навішування ярлика

девіантної поведінки без урахування всіх обставин, норм окремих людей, суспільства в цілому, притаманних йому загальноприйнятих типів реакції на реальну дійсність.

Такий підхід поєднує визначення спільних соціальних факторів, як причин девіації:

1. Відсутність норм і розрив між цілями суспільства та засобами досягнення цих цілей.

Культурні цінності, що спонукають людей до девіантної поведінки.

Наявність тих, хто оцінює людину з погляду девіації.

Розробка законів, як джерела суспільного конфлікту.

2. Принцип вивчення особистості неповнолітніх з відхиленнями у поведінці

При вивченні причин девіантною поведінки неповнолітніх важливим є аналіз особистості у взаємодії з середовищем, оскільки така поведінка породжується не особистістю чи середовищем, а саме їх взаємодією.

У ряді випадків ця взаємодія, якщо вона має місце протягом тривалого періоду, сильно впливає на особистість і породжує не окремі протиправні поступки, а стійку протиправну орієнтацію.

Така особистість здатна здійснювати правопорушення навіть при зміні соціальних умов.

Отже, сформулюємо основні положення підходу до вивчення особистості неповнолітнього з девіантною поведінкою:

Особистість вивчається як складна система, в якій виділяються елементи, що мають безпосередній чи опосередкований зв'язок з девіантною поведінкою.

Особистість пізнається через діяльність, через взаємодію з соціальним середовищем.

Не тільки особистість та її діяльність, але обов'язково соціальне середовище повинні бути в полі зору психолога.

Досліджуючи проблему відхилень, потрібно дотримуватися певних принципів, зокрема принципу об'єктивності вивчення психічних явищ.

Даний принцип передбачає розгляд будь-яких психічних явищ в єдності з тими зовнішніми причинами і внутрішніми умовами, в яких вони виникають і проявляються.

Принцип об'єктивності вимагає вивчати особистість в процесі її діяльності, тому що про психічні особливості людини можна судити тільки по її реальних діях. Психічні явища необхідно вивчати як в найбільш типових учням умови, так і нетипових. Принцип об'єктивності полягає також в тому, що позиція дослідника ні в якій мірі не повинна впливати на результати дослідження, їх інтерпретацію.

Іншим важливим принципом проведення психолого-соціальних досліджень є вивчення психічних явищ в їх розвитку. Це означає, що увага дослідника повинна бути спрямована не тільки на вивчення тих якостей і властивостей особистості учня, які вже сформувалися, але й на ті, які можуть сформуватися в перспективі. Якщо психолог не буде дивитися вперед і передбачати можливий майбутній розвиток кожного учня, то буде неможливо цілеспрямовано планувати всю навчально-виховну роботу [31 с. 49].

Суттєвим є і принцип аналітико-синтетичного вивчення особистості учня. Він проявляється в тому, що глибоке і всебічне вивчення особистості передбачає вивчення як окремих сторін пізнавальних, емоційно-вольових процесів, окремих якостей особистості, так і вивчення взаємозв'язку, всіх цих компонентів, в психіці особистості.

2.1 Негативні особистісні утворення у дітей молодшого шкільного віку

Соціально-економічні події в Україні, у світі | кардинально впливають на становлення особистості. Якщо для старших поколінь різного роду перетворення в суспільстві залишаються часто або на рівні констатації фактів, або в поєднанні з необхідністю їх осмислення на ґрунті вже сформованих власних особистісних утворень, то для підростаючих поколінь такі зміни тільки розпочинають безпосередньо визначати особистісниий розвиток.

Процес світосприймання у дітей визначається іншими реаліями, ніж у дорослих, часто негативними, безконтрольний вплив яких може похитнути значущість вічних моральних цінностей типу чесності, совісті, почуття обов'язку тощо, перетворивши їх у меркантильні поняття. Кінець XX століття характерний тим, що в школу прийшли діти, які, на відміну від своїх попередників, із дня свого народження зростають у принципово нових соціально-економічних умовах: на них спрямовано масований тиск негативних чинників соціалізації, що є своєрідним відображенням тих позитивних і негативних зрушень, які відбулися в суспільстві з 1991 року. Особи, які мають професійне відношення до навчально-виховного процесу - відзначають появу в школярів нових особистісних утворень, більше акцентуючи увагу на негативних, часто не розуміючи причин їх виникнення та місця в психічному розвитку. Любов, ненависть, заздрість, критичне ставлення до батьків, педагогів, до всіх, хто має відношення до навчально-виховного процесу (ставлення, яке часто переходить у критиканство), до ровесників - ш та інші феномени сучасного людського буття складають психологічний зміст кризового стану сучасного дитинства. Очевидно, що не можна уникнути вивчення психологічної природи негативних явищ в особистісному розвитку та їх динаміки з наступним створенням тактики підходу до вихованців, у яких вони виявляються. Актуальність проблеми посилюється тим, що психологічні особливості дітей 6-річного віку мають власну специфіку серед дітей молодшого шкільного віку. А сприймаються вони в практиці педагогічної діяльності за встановленим стереотипом: як діти 7 років.

2.2 Причини виникнення девіантної поведінки у неповнолітніх та їх профілактика

Профілактика та корекція відхилень у поведінці - це майже завжди вирішення питання про їх причини. Причинно-наслідкові зв'язки при цьому можуть бути багатовимірними та неоднозначними. Так, за порушенням учнем дисципліни на уроці можуть cтояти: неуважність, підвищена психомоторна збудливість, відсутність інтересу до предмета, вороже ставлення до вчителя тощо.

Для того, щоб бодай у загальних рисах уявляти можливі варіанти відхилень та, їх причини, спробуємо об'єднати їх в окремі групи.

Близько 25 відсотків відхилень у поведінці неповнолітніх обумовлені так званими межевими (тобто такими, що лежать на межі між нормою та патологією) нервово-психічними розладами, до яких можна віднести невротичні та неврозоподібні реакції, аномалії характеру, зокрема - акцентуації. До їх діагностики, профілактики та корекції доцільно залучити психологів та дитячих психіатрів.

До числа безпосередньо пов'язаних зі школою ситуацій, що сприяють виникненню в учнів межевих нервово-психічних розладів, слід віднести: 1) неспроможність упоратися з навчальним навантаженням; 2) вороже ставлення педагога; 3) зміна шкільного колективу; 4) неприйняття дитячим колективом.

Такі ситуації породжують шкільну дезадаптацію, так званий «шкільний стрес», дидактогенії і в кінцевому підсумку школофобію. До перелічених чинників слід додати і розумове перевантаження. Так, частота неврозів від молодших до старших класів збільшується у хлопчиків у 2 рази, дівчаток - у 3,3 рази. Головне місце серед невротичних розладів посідають астенічні стани.

Інформаційне перевантаження мозку призводить до неврастенії, що проявляється у дратівливості, погіршенні самопочуття. Одним із напрямків профілактики такого явища може бути більша індивідуалізація навчання. Адже важко собі уявити ситуацію, щоб 40 учнів у класі знаходилися на одному і тому самому етапі психічного розвитку, іншими словами, щоб один і той самий обсяг матеріалу був адекватно орієнтований на найближчу зону їхнього розвитку.

Психологічні дослідження показують, що значного ефекту в плані індивідуального підходу до учнів можна досягти при зменшенні числа учнів бодай до 25 осіб.

Нерідко причиною невротичних розладів у дітей служить ярлик невстигаючого. Гостро ранить психіку школярів також відсутність поваги до них з боку педагогів. Намагаючись «відігратись», учні, у свою чергу, починають поводитися грубо, роблять усе наперекір вимогам такого педагога.

Окрему категорію дітей складають учні з порушеннями у пізнавальній сфері. Сюди, передусім, можна було б віднести розумово відсталих дітей. Але такі діти повинні навчатись у допоміжних школах. У звичайній школі такій дитині може бути важко через недогляд батьків та педагогів. У таких випадках педагог після консультації з дефектологом повинен направляти дитину на медико-педагогічну комісію для визначення специфіки її дефекту та подальшої долі. У звичайній школі мова може йти про невстигаючих дітей, а також про дітей із низьким рівнем інтелектуального розвитку. Робота з першою групою дітей повинна розпочинатись із визначення причин їхнього невстигання та розробки програми його подолання: При цьому можна використовувати досвід класів диференційованого навчання. Проведені нами дослідження показують, що значна частина дітей зі зниженим інтелектуальним розвитком характеризується низьким рівнем пізнавальних потреб, а також певним відставанням у формуванні емоційно-вольової сфери. Тобто вони погано вчаться тому, що не хочуть учитись, а не хочуть учитись тому, що їм нецікаво. Причиною подібного явища може бути асинхронія психофізичного розвитку, при якій прискорений фізичний розвиток поєднується з відставанням у формуванні сфери мотивів та потреб, незрілістю регулятивної сфери, порушенням працездатності, а також прискоренням статевого розвитку. Неблагополучне родинне оточення сприяє виникненню негативного ставлення до людей узагалі, схильності до агресії та жорстокості. Ці риси формуються як захисні реакції на відповідне ставлення до дитини.

Іноді асинхронію психофізичного розвитку підсилює синдром мінімальної мозкової дисфункції. При поєднанні цього синдрому з мікросоціальною запущеністю не отримує належного розвитку пізнавальна сфера.

Виникає невідповідність між високим рівнем розвитку споглядально-дійового, тобто практичного, інтелекту та недостатньо розвиненим абстрактно-понятійним мисленням, що породжує шкільну дезадаптацію через небажання вчитися. У таких випадках починати педагогічну корекцію з намагань ліквідувати низьку успішність учня нереально, бо витрачено надто багато часу для формування навичок самостійної навчальної праці і пропущено сензитивні періоди для розвитку відповідних мислительних дій та операцій. Тому коли такого учня примушують учитися - це породжує у нього протесті реакції, наражання на конфлікт зі школою і прискорює входження до девіантних угрупувань.

Дуже часто існує зв'язок між різними видами порушення поведінки за неповноцінності центральної нервової системи підлітків (найчастіше це родові травми, асфіксії, результат ускладнень дитячих хвороб).

Наслідком цих відхилень є порушення розумової активності, емоційна незрілість, відхилення у темпі статевого дозрівання. На відхилення поведінки впливають: акцентуації характеру та психопатії, а також соціальні фактори: несприятливе мікросоціальне оточення, несприятливі умови навчання тощо. Дані порушення можуть бути патологічного та непатологічного рівня. Основними диференціально-діагностичними критеріями є логічність, психологічна зрозумілість, пояснювальність учинків, який би екзотичний характер вони не носили, - при непатологічному рівні поведінкових відхилень і навпаки - алогічність, незрозумілість ні з позицій внутрішнього світу самого підлітка, ні його оточення - свідчать швидше про патологічний рівень цих відхилень. Звичайно, є і перехідні психологічні стани - проміжні між характерологічними та патохарактерологічними підлітковими реакціями тощо.

Необхідно підкреслити, що основні прояви відхилень поведінки у неповнолітніх пов'язані саме з формуванням афективної сфери. Більша актуальність проблеми важковиховуваності щодо хлопців пояснюється тим, що сфера афектів та інстинктів у них функціонує більш напружено і через це хлопці менш конформні, важче підкоряються загальноприйнятим вимогам, тому в несприятливому середовищі у них легше виникає та важче коригується негативне ставлення до школи.

Формування відхилень у поведінці тісно пов'язане з педагогічною занедбаністю, у виникненні якої (крім зниження рівня розвитку психічних процесів: уваги, пам'яті, мислення) велике значення має дифіцитарність установок особистості, насамперед, примітивність сфери потреб та мотивів. Кожному варіанту порушення поведінки відповідає свій тип асинхронії розвитку. Наприклад, порушення за типом психічної нестійкості пов'язане з незрілістю емоційно-вольової та інтелектуальної сфер та затримкою статевого розвитку. Асинхронія психічного розвитку за органічним типом характеризується розривом між ретардацією психофізичного розвитку та потягом до зовнішньої імітації дорослих форм поведінки відповідно до паспортного віку. Ця асинхронія посилюється ще й таким соціальним фактором, як надмірні вимоги дорослих, що також орієнтовані на паспортний, а не на реальний вік розвитку дитини. Багаторічна бездоглядність, типова для цієї групи підлітків, також посилює дану асинхронію.

Порушення поведінки за типом розгальмованості потягів також пов'язані з прискореним типом фізичного та статевого дозрівання, установкою на спосіб життя, що забезпечує реалізацію потреб, пов'язаних із домінуючими потягами. Асинхронія розвитку проявляється у дисоціації між раннім пробудженням потягів та вираженою незрілістю емоційно-вольової сфери, а також особистості в цілому. Даний варіант є найнесприятливішим у плані шкільної адаптації, оскільки він, як правило, пов'язаний з дуже несприятливим сімейним середовищем.

Відхилення у поведінці підлітків найчастіше пов'язане не з одним, а кількома перерахованими біологічними та соціальними факторами, їх комплексами, специфічними для перерахованих вище типів. Так, бурхливе статеве дозрівання вимагає більшої моторної активності, сприяє підвищенню афективної збудливості і конфліктності поведінки, перебудови ієрархії інтересів та потреб, породжує прагнення до більш дорослого способу життя, провокує шкільну дезадаптацію. Підліток з органічною неповноцінністю центральної нервової системи, або занедбаний підліток, вирізняється тим чи іншим ступенем психічної незрілості. За наявності установок на більш дорослий спосіб життя він часто не має реальних планів та уявлень про нього. Недостатній розвиток інтелектуальних інтересів ще більше посилює Негативне ставлення до школи, котра асоціюється з неприйнятним, дитячим способом життя.

У дошкільному віці ознаками несприятливого розвитку є: виражена психомоторна розгальмованість, а також збудливість, упертість, реакції відмови.

У молодшому шкільному віці - поєднання низької пізнавальної активності та незрілості емоційно-вольової сфери, що не відповідає зростаючим вимогам до соціального статусу школяра. Виражена психомоторна розгальмованість у поєднанні з ейфоричним фоном настрою, підвищений сенсорний голод - із потягом до гострих відчуттів та вражень. Акцентуація компонентів негативних потягів, таких як: інтерес до ситуації жорстокості, агресії. Наявність невмотивованих коливань настрою, конфліктності, запальності у відповідь на незначні вимоги та заборони, супроводження таких спалахів вираженою афектацією, негативне ставлення до шкільних занять та епізодичні прогули як прояв захисної реакції відмови, характерної для незрілих особистостей. Гіперкомпенсаторні реакції, пов'язані з прагненням привернути до себе увагу негативними формами поведінки: грубістю, невиконанням вимог педагога. На кінець молодшого шкільного віку в них виявляються стійкі прогалини у знаннях як наслідок слабких інтелектуальних передумов та низького інтересу до пізнання, суспільно корисної праці, зростаючий потяг до асоціальних компаній та форм поведінки, таких як: куріння, дрібні крадіжки, виманювання грошей, перші спроби вживання алкоголю та наркотиків під впливом старших. Дефекти сімейного виховання проявляються у вигляді бездоглядності, грубої авторитарності, асоціальної поведінки членів родини.

На початку підліткового віку серед діагностичних критеріїв несприятливого розвитку виділяються: асинхронія соматопсихічного розвитку, варіанти якої тісно пов'язані з типом розладів поведінки: неузгодженість між прискореним фізичним та статевим і сповільненим психічним розвитком (частіше у дівчат), розходження між істинним, паспортним, віком та сповільненим психофізичним розвитком (частіше у хлопців); неузгодженість між прискореним фізичним та затриманим статевим і психічним розвитком.

Найнесприятливішим є варіант дисгармонійної акселерації, яку психологи називають інтенсифікацією статевого розвитку. Він характеризується не зниженням віку початку статевого розвитку, а різкий прискоренням його темпу. Цей варіант асинхронії частіше трапляється у дівчат. Для хлопців більш характерна затримка соматосексуального розвитку. Хоча і те й інше є ґрунтом для виникнення відхилень у розвиткові.

Значними симптомами порушень розвитку на початку підліткового віку є наявність рис психічної незрілості, таких як: залежність від чужої думки, від ситуації, нездатність активно впливати на неї, схильність до уникання складних ситуацій, слабкість реакції на критику, невираженість власних вольових установок, слабкість самоконтролю та саморегуляції як прояв реформованих основних психологічних передумов переходу до підліткового віку. А також некоригованість поведінки, зумовлена поєднанням інфантильності з афективною збудливістю.

Факторами ризику виникнення вираженої декомпенсації поведінки у перехідному віці є переважання рис незрілості над тенденцією вікового розвитку (нестійкості, ефективності, збудливості, розгальмованості потягів, акселерації або ретардації соматопсихічного розвитку).

Фактори, що компенсують відхилення у підлітковому періоді, - потяг до позитивних форм самоствердження, гармонійність сексуального розвитку, позитивне ставлення до праці та навчання, цілеспрямованість та продуктивність самореалізації у позашкільних захопленнях (спорт, хобі тощо), орієнтованість на соціально позитивного лідера, стійкість до негативних впливів середовища, що виявляються у реакції негативної імітації, невротичний, а не психопатичний тип реагування на психотравмуючі ситуації

Висновки

Розглядаючи проблему девіантної поведінки ми у своїй роботі визначили основні соціально - психологічні підходи до визначення причин девіантної поведінки. З'ясували наслідки девіантної поведінки; як на протиправну поведінку неповнолітніх впливають соціальні і психологічні фактори, висвітлили основні методи діагностики девіантною поведінки та її корекція.

Ми спробували вияснити основні напрямки та методи профілактичної роботи з підлітками, що схильні до девіантної поведінки та повели 2 дослідження метою першого було дослідити поінформованість підлітків про шкідливі наслідки вживання наркотичних речовин або алкогольних напоїв та небезпечні наслідки споєння протиправних діянь; другого - дослідити наявність проявів акцентуацій характеру у учнів з девіантною поведінкою.

Оскільки передбачена Законодавством система покарань не дає відчутних результатів у боротьбі з порушенням норм і правил поведінки, прийнятих в суспільстві, повинна стати своєчасна профілактична робота. Ми вважаємо, що домінуюча роль у забезпеченні психолого-педагогічних аспектів ранньої профілактики протиправної поведінки неповнолітніх належить сьогодні соціально-психологічній службі.

Профілактична діяльність соціально-профілактичної служби базується на науково обґрунтованій системі ранньої діагностики причин, мотивів, і характеру протиправних дій, розробці та реалізації конкретних програм корекції поведінки.

Таким чином, стан і тенденції злочинності неповнолітніх дають достатні підстави для висновку про те, що одним з найважливіших завдань боротьби із злочинністю у нашій країні - є боротьба із злочинністю неповнолітніх. При цьому справа не лише в характеристиках самої злочинності, її рівня, структури, динаміки, але й у тому несприятливому впливові, який вона справляє на обстановку в суспільстві.

Саме тому дослідження злочинності та інших видів девіантної поведінки є важливою умовою зваженої соціально-економічної та культурної політики держави, спрямованої на подолання кризи. Виявлення та аналіз соціокультурних чинників формування і розповсюдження злочинної поведінки неповнолітніх в сучасному суспільстві допоможе не лише визначити його «больові точки» але й розробити основні напрямки зміцнення соціального порядку з метою підвищення ефективності реформ, дозволить більш глибоко проаналізувати чинники, причини та обставини, які спричиняють правопорушення.

Підводячи підсумки нашої ї роботи ми хочемо ще раз звернути вашу увагу на те, що соціальний працівник, при роботі з дітьми, що схильні до протиправної діяльності, вживання наркотиків, алкогольних виробів особливу увагу повинен звернути на антинаркотичне, антиалкогольне виховання і профілактичні заходи.

Список використаної літератури

1. Козубовська І.В., Керецман В.Ю., Товканець Г.В. Роль і функції соціально-психологічної служби в роботі з сім'єю. - Ужгород: УжНУ, 1998.-С. 173.

Соціальна робота: Теорія, досвід, перспективи: Матеріали доповідей та повідомлень Міжнародної науково-практичної конференції. / За ред. І.В. Козубовської, І.І. Миговича. - Ужгород, 1999.-Ч. І. - 421 с.

Лукашевич М.П., Туленков М.В. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії. Навчальний посібник. - К: МАУП, 1999. - 343 с.

Бедь В.В. Юридична психологія: Навчальний посібник. - Львів: «Новий світ», К.: «Каравела», 2002. - 376 с.

Закон України від 15 лютого 1995 року №62/95 - ВР « Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними».

6. Соціально-педагогічні та медико-психологічні заходи протидії вживанню наркогенних засобів неповнолітніми і молоддю. Науково - медичний посібник / Упорядник - заг. ред. О.І. Пилипенко. - К.: А.Л.Д., 1995-100 с.

Закон України від 15 лютого 1995 року №60/95 - ВР « Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів».

Вовканич М.Д. Технології соціально-психологічної роботи з клієнтами, які схильні до суїциду: Навчально-методичний посібник. - Ужгород, 2003. -116 с.

9. Анреева Т., Красовський К. Что потребляют ваши пациенты кроме воздуха, воды и пищи? Книга для врача. - К., 199. - 199 с.

Бойко А.М. Соціальна робота з клієнтами із залежністю від алкоголю та наркотиків. - К., 2000. - 73 с.

Гурски С. Внимание родители: наркомания! - М., 1989. - 128 с.

Москаленко В.Д. Программа социальной работы с семьями больными на алкоголизм. - М., 1992. -80 с.

Рязанцев В.А. Как предупредить алкоголизм. - К., 1984.

Стратегия лечения алкогольных проблем. - К., 1999. -168 с.

Школа та її роль у профілактиці алкоголізму серед підлітків. - К., 1998. - 34 с.

Мартыненко А.В. Медико-социальная работа в наркологии. - М., 1999. С. 177.

Оржеховська В.М. Методика позбавлення неповнолітніх наркогенних звичок: Методичний посібник. - К., 1995. - 264 с.

18. Теркулов Р.И. Об антинаркотической пропаганде // Вопросы наркологии. - 1990. - №1. - С. 53.

19. Ухаль А.М. Проблеми наркоманії. - Ужгород., 2001. - 283 с.

20. Фекялер Х.О. Алкоголь та інші наркотики: магічні чи хімічні речовини? - К., 1994. - 87 с.

Ханвей К., Филпот Т. Практика социальной работы. - Амстердам - Київ, 1996. - 240 с

Алкоголь та інші наркотики. - К., 1996.-117 с.

Анісімов Л.Н. Профілактика п'янства, алкоголизма и наркомании среди молодежи. - М., 1988. - с. 39-43.

Бажанов В.Г. Воспитание педагогически запущенных подростков. - К. 1986.

Богданович Л.А. Алкоголизм и потомство. - М. -1976. - с. 32.

26. Оржеховська В.М. Профілактика правопорушень серед неповнолітніх. - К.: «ВіАН», 1996. - С. 12.

Яницька Н. Сучасні тенденції злочинності серед молоді // Право України. - 1998. - №12. - С. 87.

Основи психотерапии. / Под. ред. Л.Ф. Бурлачка, И.А. Грабской. - Киев. - 2000.-С. 305.

Послеродовая депрессия: трудновыявляемое заболевание. - Обзор современной психиатрии. - К., 1989. - 36.

30. Журавлев В.Ф. Суицидное поведение как реактивная модель поведения личности в кризисной ситуации. / Материалы научно-практической конференции от 25 октября 2001 года. - Москва. - 2002.

І.В. Козубовська, В.А. Горват Соціально-психологічний аналіз девіантної поведінки учнів профтехучилищ та її профілактика. - Ужгород - 2003 р.

Капська А.Й. Соціальна робота: деякі аспекти роботи з дітьми та молоддю. Навчально-методичний посібник - К.: УДЦССМ, 2001. -220 с.

33. Молодь - Україні. Наукові записи молодих учених Ужгородського державного університету. - Ужгород, 1996 р.

Словник-довідник для соціальних педагогів та соціальних працівників/ За заг. ред. А.Й. Капської, С.В. Толстоухової. - К., 2000. -260 с

Науково-практичний освітньо-методичний журнал «Практичний психолог та соціальна робота» // №6, Київ. 2002 р.

Науково-практичний освітньо-методичний журнал «Практичний психолог та соціальна робота» // №2, Київ. 2004 р.

Размещено на Allbest.ru