Розвиток творчих здібностей з мови молодших школярів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи процесу розвитку творчих здібностей дітей молодшого шкільного віку на уроках української мови

1.1 Поняття творчості та творчих здібностей

1.2 Особливості розвитку творчих здібностей дітей молодшого шкільного віку

1.3 Структура й зміст творчих здібностей як психолого-педагогічна проблема

Розділ 2. Основні напрямки і зміст роботи вчителя з формування творчих здібностей учнів на уроках української мови

2.1 Виявлення творчих здібностей у дітей молодшого шкільного віку до уроків української мови

2.2 Основні педагогічні напрями, завдання та методи з розвитку творчих здібностей дітей молодшого шкільного віку на уроках української мови

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

ВСТУП

Проблема розвитку творчості і творчих здібностей учнів хвилювала в різні часи не тільки відомих педагогів, але й дослідників, мислителів, філософів, науковців. Якщо говорити про творчість дитини, слід наголосити, що учні найчастіше не створюють щось зовсім нове, але створення, відкриття суб'єктивно нового для дитини вже є проявом творчості. Робота не за шаблоном, не за зразком є також показником розвинутих творчих здібностей. Творчість є одним із засобів підвищення емоційного тонусу особистості, закріплення комплексу емоційно-вольової регуляції, а головне -- актуалізації позитивної гами переживань, яка супроводжує ефективну працю, переживання радості від зробленого, досягнутого, почуття впевненості у своїх силах, у своєму творчому потенціалі й творчих здібностях.

На думку С. Л. Рубінштейна, творчість - діяльність людини, яка створює нові матеріальні і духовні цінності, які, в свою чергу, мають суспільну значимість. Безумовно, продукти творчої діяльності молодших школярів не мають суспільної значимості, вони відзначаються лише певними елементами новизни і носять скоріше за все суб'єктивний характер. Звичайно, елементи новизни, які школяр вносить у свою діяльність, мають досить відносний характер, проте вони є передумовою динамічності тих знань, якими володіє дитина. З розширенням цих знань з'являється можливість більш високого рівня прояву новизни, оригінальності.

Розвиток творчості в учнів є важливим не лише тому, що завданням сучасної освіти є формування творчої особистості, а й тому, що людина, яка вміє творчо мислити, в нестандартних ситуаціях завжди знайде вихід, такій людині буде легше адаптуватися в житті. Швидкі темпи розвитку суспільства, характерні для останніх років, необхідність пошуку шляхів виходу нашої економіки із занепаду, впровадження нових технологій - усе це потребує докорінних змін у системі управління виробництвом, використання виробничих ресурсів із врахуванням творчих можливостей особистості. Лише творча особистість, спроможна створювати, управляти, пропонувати нові теорії, нові технології, нові напрямки розвитку, знаходити шляхи виходу зі складних нестандартних ситуацій. Тому забезпечення кожній людині можливості використання свого творчого потенціалу є одним із пріоритетних завдань як загальноосвітніх, так і позашкільних закладів.

Саме тому тема даної роботи «Розвиток творчих здібностей з мови молодших школярів» є надзвичайно актуальною, адже ми, педагоги, повинні не лише давати знання дітям, а й готувати їх до самостійного життя.

Виходячи з усього вище сказаного ми визначили такі елементи даної роботи:

Об'єкт дослідження:розвиток творчих здібностей як найважливіший психолого-педагогічний компонент навчально-пізнавальної діяльності молодшого школяра.

Предмет дослідження: особливості розвитку творчих здібностей учнів молодшого шкільного віку на уроках з української мови;

Мета дослідження: полягає у теоретичному обгрунтуванні основних ідей і положень досліджуваної проблеми; визначенні умов, що забезпечують ефективність формування творчих здібностей дітей; вивчення та узагальнення педагогічного досвіду з розвитку творчих здібностей дітей у процесі навчання на уроках з української мови.

Завдання дослідження:

- Вивчити і проаналізувати психолого-педагогічну і науково-методичну літературу з даної проблеми;

- Визначити сутність творчих здібностей;

- Обгрунтувати педагогічні умови для формування творчих здібностей в процесі навчання;

- Вивчити особливості розвитку творчих здібностей в учнів;

Гіпотеза дослідження: Застосування різних методів і прийомів навчання, спрямованих на активізацію діяльності учнів, формує в них творчі здібності.

Методи дослідження:

теоретичні - пошуково-бібліографічний - аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури, історико-педагогічний аналіз друкованих джерел, матеріалів педагогічної преси; предметно-цільовий - аналіз педагогічної, психологічної літератури; структурно-системний аналіз.

Експериментально-емпіричні - визначається тим, що його основні висновки та рекомендації можуть бути використані з метою розробки технологій виявлення творчих здібностей, при роботі з обдарованими дітьми в практичній діяльності вчителів початкових класів.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОЦЕСУ РОЗВИТКУ ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

мова творчий вчитель

1.1 Поняття творчості та творчих здібностей

Творчість визначається як діяльність людини, яка створює нові матеріальні і духовні цінності, що володіють новизною і суспільною значущістю, тобто в результаті творчості створюється щось нове, до цього що ще не існуючого. Поняттю «творчість» також можна дати і ширше визначення. Філософи визначають творчість, як необхідну умову розвитку матерії, утворення її нових форм, разом з виникненням яких змінюються і самі форми творчості.

Творчість -- це процес створення суб'єктивно нового, заснованого на здатності породжувати оригінальні ідеї і використовувати нестандартні способи діяльності.

По суті справи, творчість - це "здатність створювати будь-яку принципово нову можливість" (Г.С. Батіщев) [2. с. 45].

Поняття природи творчості пов'язане з питанням про критерії творчої діяльності. Творчість можна розглядати в різних аспектах: продукт творчості - це створене; процес творчості - як створено; процес підготовки до творчості - як розвивати творчість.

Продукти творчості - це не лише матеріальні продукти - будівлі, машини і так далі, але і нові думки, ідеї, рішення, які можуть і не найти відразу ж матеріального втілення. Іншими словами, творчість- це створення нового в різних планах і масштабах.

При характеристиці суті творчості важливо враховувати різноманітні чинники, ознаки, властиві процесу творення. З погляду психології і педагогіки особливо цінним є сам процес творчої роботи, вивчення процесу підготовки до творчості, виявлення форм, методів і засобів розвитку творчості. Творчість є цілеспрямованою, наполегливою, напруженою працею. Вона вимагає розумової активності, інтелектуальних здібностей, вольових, емоційних рис і високої працездатності.

Творчість характеризується як вища форма діяльності особи, що вимагає тривалої підготовки, ерудиції і інтелектуальних здібностей. Творчість є основою людського життя, джерелом усіх матеріальних і духовних благ.

У спільній структурі творчої діяльності, що розглядається, як система, можна виділити декілька основних підсистем. Це - процес творчої діяльності, продукт творчої діяльності, особа творця, середовище і умови, у яких протікає творчість. У свою чергу в кожній з названих підсистем можна виділити їх складові. Процес діяльності може мати такі основні складові, як формування задуму і його реалізація. Особа творця характеризується здібностями розуму, темпераментом, віком, характером. Середовище і умови є фізичним оточенням, колективом, стимуляторами і бар'єрами в творчій діяльності .

Побудова спільної теорії творчості, тобто перехід від емпіричних до фундаментальних досліджень цього складного феномену привів до того, що всі наполегливо почали шукати спільні риси, властиві як науковій, так і художній творчості.

Складання багатьох схем дозволяють визначити, що творчий акт і звичайне вирішення проблем мають однакову психологічну структуру, яка виражається у вигляді етапів, що включають ланцюг розумових завдань.

Процес творчої діяльності можна розбити на етап знаходження принципу рішення і етап застосування рішення. Причому вважається, що найбільш вираженим предметом психологічного дослідження є події першого етапу. Детальніше можна виділити наступні етапи творчої діяльності:

Накопичення знань і навиків, необхідних для чіткого викладу і формування завдання, виникнення проблеми (постановка завдань).

Зосередження зусилль і пошуки додаткової інформації, підготовка до вирішення завдання.

Відхід від проблеми, переключення на інші заняття (період інкубації).

Осяяння або інсайт (геніальна ідея і проста здогадка скромних масштабів - тобто логічний прорив, стрибок у мисленні, отримання результату, не витікаючого однозначно з посилань).

Перевірка і доопрацювання задуму, його втілення.

Творчість -- не суцільний і безперервний рух. У нім чергуються підйоми, застої, спади. Вищою точкою творчості, його кульмінацією є натхнення, для якого характерний особливий емоційний підйом, ясність і виразність думки, відсутність суб'єктивного переживання, напруга. П.І.Чайковський писав про свій творчий стан: «... іншого разу є абсолютно нова самостійна музична думка. Звідки вона -- непроникна таємниця. Сьогодні, наприклад, з ранку я був охоплений тим незрозумілим вогнем натхнення, завдяки якому я знаю заздалегідь, що все написане мною сьогодні матиме властивість западати в серце і залишати у ньому враження, що невідомо звідки береться»[6. с. 123].

У різних людей стан натхнення має різну тривалість, частоту настання. З'ясовано, що продуктивність творчої уяви залежить головним чином від вольових зусиль і є результатом постійної напруженої роботи. Зі слів І.Ю.Репіна, натхнення -- це нагорода за каторжну працют [6. с. 127].

Очевидно, що поняття, яке ми розглядаємо, тісним чином пов'язане з "творчою діяльністю". Під творчою діяльністю ми розуміємо таку діяльність людини, в результаті якої створюється щось нове, - чи предмет зовнішнього світу або побудова мислення, що приводить до нових знань про світ, або відчуття, що відображає нове відношення до дійсності.

Якщо уважно розглядати поведінку людини, її діяльність у будь-якій області, то можна виділити два основні види вчинків. Одні дії людини можна назвати відтворюючими або репродуктивними. Такий вид діяльності тісно пов'язаний з нашою пам'яттю і його суть полягає в тому, що людина відтворює або повторює вже раніше створені і вироблені прийоми поведінки і дії.

Окрім репродуктивної діяльності в поведінці людини присутня творча діяльність, результатом якої є не відтворення вражень, що були у його досвіді або діях, а створення нових образів або дій. У основі цього виду діяльності лежать творчі здібності.

Творчі здібності є сплавом багатьох якостей. І питання про компоненти творчого потенціалу людини залишається до цих пір відкритим, хоча зараз існує декілька гіпотез, що стосуються цієї проблеми. Багато психологів зв'язують здатності до творчої діяльності, перш за все з особливостями мислення. Зокрема, відомий американський психолог Гілфорд, що займався проблемами людського інтелекту встановив, що творчим особам властиве так зване дивергентне мислення [10. с. 156]. Люди, що володіють таким типом мислення, при вирішенні якої-небудь проблеми не концентрують всі свої зусилля на знаходження єдино правильного рішення, а починають шукати рішення по всіх можливих напрямах з тим, щоб розгледіти якомога більше варіантів. Такі люди схильні утворювати нові комбінації з елементів, які більшість людей знають і використовують тільки певним чином, або формувати зв'язки між двома елементами, що не мають на перший погляд нічого спільного. Дивергентний спосіб мислення лежить в основі творчого мислення, яке характеризується наступними основними особливостями:

Швидкість - здатність висловлювати максимальну кількість ідей (в даному випадку важлива не їх якість, а їх кількість).

Гнучкість - здатність висловлювати широке різноманіття ідей.

Оригінальність - здатність породжувати нові нестандартні ідеї (це може виявлятися у відповідях, рішеннях, неспівпадаючих із загальноприйнятими).

Закінченість - здатність удосконалювати свій "продукт" або надавати йому закінченого вигляду.

Відомий дослідник проблеми творчості А. Н. Лук, спираючись на біографії видатних учених, винахідників, художників і музикантів виділяє наступні творчі здібності:

Здатність бачити проблему там, де її не бачать інші.

Здатність згортати розумові операції, замінюючи декілька понять одним і використовуючи все більш ємні в інформаційному відношенні символи.

Здатність застосувати навички, придбані при вирішенні однієї задачі до вирішення інших.

Здатність сприймати дійсність цілком, не дроблячи її на частини.

Здатність легко асоціювати віддалені поняття.

Здатність пам'яті видавати потрібну інформацію в потрібну хвилину.

Гнучкість мислення.

Здатність вибирати одну з альтернатив вирішення проблеми до її перевірки.

Здатність включати знову сприйняті відомості у вже наявні системи знань.

Здатність бачити речі такими, якими вони є, виділяти спостережуване з того, що привноситься інтерпретацією.

Легкість генерування ідей.

Творча уява.

Здатність доопрацювання деталей, до вдосконалення первинного задуму [14. с. 38].

Кандидати психологічних наук В.Т. Кудрявцев и В.В. Синельников, грунтуючись на широкому історико-культурному матеріалі (історія філософії, соціальних наук, мистецтва, окремих сфер практики) виділили наступні універсальні креативні здібності, що склалися в процесі людської історії :

1. Релізм уяви - образне схоплювання деякої істотної, спільної тенденції або закономірності розвитку цілісного об'єкту, до того, як людина має про неї чітке поняття і може вписати її в систему суворих логічних категорій.

2. Уміння бачити ціле раніше часток.

3. Надситуатівно - преобразовательный характер творчих рішень - здатність при вирішенні проблеми не просто вибирати з нав'язаних ззовні альтернатив, а самостійно створювати альтернативу.

4. Експериментування - здатність свідомо і цілеспрямовано створювати умови, в яких предмети найбільш опукло виявляють свою приховану в звичайних ситуаціях суть, а також здатність прослідити і проаналізувати особливості "поведінки" предметів в цих умовах [12. с. 67].

Таким чином, в найзагальнішому вигляді визначення творчих здібностей виглядає таким чином. Творчі здібності - це індивідуальні особливості людини, які визначають успішність виконання ним творчій діяльності різного роду [16. с. 18].

1.2 Особливості розвитку творчих здібностей дітей молодшого шкільного віку

З психологічної точки зору молодший шкільний вік є сприятливим періодом для розвитку творчих здібностей тому, що в цьому віці дитина вперше усвідомлює відношення між ним і навколишніми, починає розбиратися в громадських мотивах поведінки, моральних оцінках, значущості конфліктних ситуацій, тобто в цьому віці формування особистості набуває свідому фазу. Якщо раніше провідною діяльністю була гра, то тепер стало навчання - еквівалент трудової діяльності, причому оцінка інших залежить і визначається шкільними успіхами.

У молодшому шкільному віці в перші відбувається поділ гри і праці, тобто діяльності, здійснюваної заради задоволення, яке отримає дитина в процесі самої діяльності та діяльності, спрямованої на досягнення об'єктивно значущого і соціально оцінюваного результату. Це розмежування гри і праці в тому числі і навчальної праці, є важливою особливістю шкільного віку.

Рівень творчості дітей молодшого шкільного віку, як правило, залежить від тих навичок, яких дитина дошкільного віку набула в іграх, спілкуванні з оточуючими, продуктивних видах діяльності. Тому індивідуальні відмінності дітей, які спостерігає вчитель першого класу, вже досить значні. Кожний погляд на творчість дітей дошкільного віку, порівняно з шкільним, дає всі підстави твердити про значне згасання творчих можливостей школярів по відношенню до дошкільників. Дійсно, потрапивши до школи, дитина значною мірою втрачає ту свободу, яка дозволена, це по-перше, а по-друге, у школі дещо втрачається можливість для ігрової діяльності дітей, фантазування, особистого пізнання світу, тощо. Шкільне навчання обмежує й час. Більшу частину його дитина мусить витрачати на навчання. Отже, для більшості дітей творчість і творче мислення змінюються шаблонним вивченням навчальних предметів. Однак, указані обмеження не позбавляють дитину творчості, вони лише дещо її стримують. Творчість дітлахів у шкільному віці може набувати таких своїх проявів, що не завжди стають зрозумілими для вчителя: учні, які мають високий творчий потенціал, протистоять суворій дисципліні, конформізму, вони схильні до незалежності, мають підвищене почуття гумору і гостріше реагують на несправедливість. Такі діти не сприймають суворо регламентованих занять, які повторюються і навіюють нудьгу. Але водночас, вони напрочуд допитливі та інтелектуально активні.

Дитина високої творчої спрямованості здатна з головою заглибитися в те, що її цікавить, вона дуже винахідлива в образотворчій діяльності, іграх, використанні різних матеріалів, висловлює багато різних міркувань з приводу конкретної ситуації, здатна по-новому підійти до розв'язання певної проблеми. Творча дитина, як правило, енергійна, дотепна, відрізняється розвиненою пам'яттю і виявляє значну самостійність у думках і поведінці.

Вік від 6 до 7 років вважається у віковій психології надзвичайно важливим у плані появи психологічних новоутворень, що дозволяють дитині перейти на новий етап вікового розвитку, тобто стати молодшим школярем, оволодіти новим видом провідної діяльності - навчанням. Пізнавальна діяльність мотивується допитливістю і бажанням спілкуватися з розумними людьми, тому основним завданням є формування пізнавального мотиву засобами предметів. Принцип систематичної роботи над розвитком усіх учнів стає особливо значущий при роботі з 6-річними дітьми.

Відмітна ознака творчої діяльності дітей молодшого шкільного віку - суб'єктивна новизна продукту діяльності. За своїм об'єктивним значенням «відкриття» дитини може бути і новим, незвичним, але, в той же час, виконуватися за вказівкою вчителя, за його задумом, з його допомогою, а тому не бути творчістю. І в той же час дитина може запропонувати таке рішення, яке вже відоме, використовувалося на практиці, але додумався він до нього самостійно, не копіюючи відоме. У цьому випадку ми маємо справу з творчим процесом, заснованим на здогаду, інтуїції, самостійному мисленні учня. Тут важливий сам психологічний механізм діяльності, в якій формується уміння вирішувати нешаблонний, нестандартні задачі. Успішне формування в молодших школярів творчого мислення можливе лише на основі врахування педагогом основних особливостей дитячої творчості та рішення центральних завдань у розвитку творчого мислення.

П.Б. Блонским були точно помічені основні відмінні риси дитячої творчості: дитячий вимисел нудний і дитина не критично ставиться до нього; дитина раб своєї бідної фантазії. Головним чинником, що визначає творче мислення дитини, є його досвід: творча діяльність уяви знаходиться в прямій залежності від багатства і різноманітності минулого досвіду людини.Звідси випливає і перша найважливіше завдання у формуванні творчого мислення молодших школярів. Для того щоб сформувати в учнів уміння творчо вирішувати поставлені перед ним завдання, необхідно перш за все подбати про розвиток у них широкого кругозору, про створення реальної почуттєвої основи для уяви. Розвиток творчих здібностей невіддільне від формування виконавських умінь і навичок. Чим різнобічне і досконаліше вміння і навички учнів, тим багатша їхня фантазія, реальніші їхні задуми, тим більш складні завдання виконують діти [3. с. 29]

Психологами встановлено, що розвиток мислення людини невіддільне від розвитку її мови. Тому найважливіше завдання в розвитку творчого мислення учнів - навчання їх вмінню словесно описувати способи вирішення завдань, розповідати про прийоми роботи, називати основні елементи задачі, зображувати й читати графічні зображення її. Засвоєння учнями необхідного словникового запасу дуже важливо для формування і розвитку в них внутрішнього плану дії. При будь-якому творчому процесі завдання вирішується спочатку в розумі, а потім переноситься в зовнішній план.

Значення уяви в молодшому шкільному віці є вищою і необхідною здатністю людини. Разом з тим, саме ця здатність потребує особливої турботи в плані розвитку. А розвивається уява особливо інтенсивно у віці від 5 до 15 років. І якщо цей період уяву спеціально не розвивати, в подальшому наступає швидке зниження активності цієї функції. Разом зі зменшенням здатності людини фантазувати збіднюється особистість, знижуються можливості творчого мислення, гасне інтерес до мистецтва, науки і так далі.

Молодші школярі велику частину своєї активної діяльності здійснюють за допомогою уяви. Їх ігри - плід буйної роботи фантазії, вони з захопленням займаються творчою діяльністю. Психологічною основою останньою також є творча уява. Коли в процесі навчання діти стикаються з необхідністю усвідомити абстрактний матеріал і їм потрібні аналогії, опори при загальному недоліку життєвого досвіду, на допомогу дитині теж приходить уява. Таким чином, значення функції уяви в психічному розвитку велике.

Однак, фантазія, як і будь-яка форма психічного відображення, повинна мати позитивний напрямок розвиток. Вона повинна сприяти кращому зі знання навколишнього світу саморозкриття і самовдосконалення особистості, а не переростати в пасивну мрійливість, заміну реальному житті мріями. Для виконання цього завдання необхідно допомагати дитині використовувати свої можливості уяви у напрямі прогресивного саморозвитку, для активізації пізнавальної діяльності школярів, зокрема розвитку теоретичного, абстрактного мислення, увагу, мови і в цілому творчості.

Діти молодшого шкільного віку дуже люблять займатися художньою творчістю. Воно дозволяє дитині в найбільш повній вільній формі розкрити свою особистість. Вся художня діяльність будується на активної уяві, творчому мисленні. Ці функції забезпечують дитині новий, незвичний погляд на світ. Вони сприяють розвитку мислення, пам'яті, збагачують його індивідуальний життєвий досвід! За словами Л.С. Виготського, уява забезпечує таку діяльність дитини:

- Побудова образу, кінцевого результату його діяльності,

- Створення програми поведінки в ситуації невизначеності, створення образів, які заміняють діяльність,

- Створення образів описуваних об'єктів [7. с. 15].

Для розвитку дитини дуже важливо формування багатьох інтересів. Слід зазначити, що для школяра взагалі характерно пізнавальне ставлення до світу. Така цікава спрямованість має об'єктивну доцільність. Інтерес до всього розширює життєвий досвід дитини, знайомить його з різними видами діяльності, активізує його різні здібності. Діти, на відміну від дорослих, здатні виявляти себе в художній діяльності. Вони з задоволенням виступають на сцені, беруть участь у концертах, конкурсах, виставках і вікторинах. Розвинена здатність уяви, типова для дітей молодшого шкільного віку, поступово втрачає свою діяльність у міру збільшення віку.

Підводячи підсумки параграфа, ми приходимо до наступного висновку.

Дитина молодшого шкільного віку в умовах виховання і навчання починає займати нове місце в системі доступних йому суспільних відносин. Це пов'язано насамперед з надходженням його до школи, яка накладає на дитину певні суспільні обов'язки, що вимагають до неї свідомого і відповідального ставлення, і з новим положенням його в сім'ї, де він також отримує нові обов'язки. У молодшому шкільному віці дитина вперше стає як у школі, так і в сім'ї, членом цього трудового колективу, що є основною умовою формування його особистості. Наслідком цього нового становища дитини в сім'ї і в школі є зміна характеру діяльності дитини. Життя в організованому школою і вчителем колективі призводить до розвитку у дитини складних, соціальних почуттів і до практичного оволодіння найважливішими формами і правилами суспільної поведінки. Перехід до систематичного засвоєння знань у школі є фундаментальним фактом, що формує особистість молодшого школяра і поступово розбудовує його пізнавальні процеси. Діапазон творчих завдань, що вирішуються на початковому ступені навчання, надзвичайно широкий за складністю - від рішення головоломки, до винаходу нової машини або наукового відкриття, але суть їх одна: при їх вирішенні відбувається досвід творчості, знаходиться новий шлях або створюється щось нове. Ось тут-то і потрібні особливі якості розуму, такі, як спостережливість, вміння співставляти і аналізувати, комбінувати, знаходити зв'язки і залежності, закономірності і т.д. все те, що в сукупності і складає творчі здібності. Творча діяльність, є більш складною за своєю сутністю, доступна тільки людині. Є велика "формула", яка підіймає завісу над таємницею народження творчого розуму: "Спочатку відкрити істину, відому багатьом, потім відкрити істини, відомі деяким, і нарешті відкрити істини, нікому ще невідомі". Мабуть, це і є шлях становлення творчої сторони інтелекту, шлях розвитку винахідницького таланта. Наш обов'язок - допомогти дитині стати на цей шлях.

1.3 Структура й зміст творчих здібностей як психолого-педагогічна проблема

(П.К. Енгельмейєр)

Проблема творчості, виховання творчої особистості, розвитку її творчих здібностей завжди була у полі зору вчених, та попри це на даному етапі розвитку психолого-педагогічної науки єдиної і чіткої теорії творчості та розвитку творчих здібностей не існує. Приступаючи до розгляду даного питання, ми опиралися на результати вітчизняних та зарубіжних досліджень.

Оскільки концептуальною базою нашого дослідження передбачається осмислення поняття "здібність", розглянемо його.

На сьогоднішній день поняття "здібність" є одним із найбільш загальних у психології та педагогіці. Так, С. Рубінштейн розумів під здібностями складне системне утворення, яке включає в себе цілу низку даних, без яких людина була б нездатна до якої-небудь конкретної діяльності, і властивостей, які виробляються лише у процесі певним чином організованої діяльності. Подібні визначення можна знайти і в інших авторів.

Б. Теплов запропонував три емпіричні ознаки здібностей, які лежать в основі визначень, найчастіше використовуваних спеціалістами: 1) здібності - це індивідуально-психологічні особливості, які відрізняють одну людину від іншої; 2) здібності - це лише ті особливості, які мають відношення до успішно виконуваної діяльності; 3) здібності не зводяться до знань, умінь і навичок людини, хоча і зумовлюють легкість і швидкість набуття цих знань і навичок .

Таким чином, що більше розвинена в людині здібність, то легшою для неї є діяльність, а сам процес оволодіння діяльністю дається їй субєктивно легше, ніж навчання і робота в тій сфері, де вона не має здібностей.

Нове трактування поняття здібностей запропонував В. Шадриков. Він визначає їх як властивості функціональних систем, які реалізують окремі психічні функції з індивідуальною мірою вираженості і які виявляються в успішності і якісній своєрідності освоєння окремих психічних функцій.

На сьогодні більшість дослідників повязують загальні здібності з інтелектом людини. Так, згідно з Д. Векслером, інтелект трактується як загальна здібність особистості, що проявляється в цілеспрямованій діяльності, правильному розмірковуванні і розумінні, пристосуванні до умов середовища. Розширене тлумачення загальних здібностей дає Н. Лейтес, який вважає, що останні виявляються в першу чергу в особливостях активності і саморегуляції психічної діяльності. До структури загальних здібностей включають також неінтелектуальні чинники, до числа яких входять численні риси особистості, зокрема особливості інтелектуальної сфери і темпераменту (С. Рубінштейн). Психологічні дослідження останніх десятиліть свідчать про наявність генетичного звязку між загальними і спеціальними здібностями. Так, доведено, що для оволодіння багатьма видами діяльності, основними масовими професіями, достатньо наявності розвинених загальних здібностей. В умовах жорстких основних факторів діяльності людина спроможна значно розширювати спектр своїх психологічних резервів, що дозволяє досягати найбільших результатів в будь-якій діяльності, а в умовах зміни режиму діяльності загальні здібності проявляють потенціальну можливість перетворюватись на спеціальні професійні.

На наш погляд, найбільш повним є визначення поняття здібностей, яке дає Теплов - здібності - це індивідуально-психологічні особливості, які виражають готовність особистості до оволодіння певними видами діяльності та успішність виконуваної діяльності.

Саме таке розуміння здібностей відповідає обєктові нашого дослідження, оскільки тут інтегровано дві позиції - особливостями здібностей є готовність до діяльності та успішність її виконання.

Щодо природи творчих здібностей, то думки дослідників не є одностайними. На сьогодні можна виділити щонайменше три основних підходи до проблеми творчих здібностей.

1. Творчих здібностей взагалі не існує як таких. Головну роль в детермінації творчої поведінки відіграють мотивація, цінності, особистісні риси (А. Маслоу, Д. Богоявленська, А. Олох та ін.). До переліку основних рис творчої особистості відносять когнітивну обдарованість, чутливість до проблем, незалежність поведінки в невизначених і складних ситуаціях. Інтелект при цьому є необхідною, але недостатньо умовою творчої активності особистості.

2. Творчі здібності є самостійним фактором, незалежним від інтелекту, загальних та спеціальних здібностей (Д. Гілфорд, К. Тейлор, Я. Пономарьов, Е. Торренс). Так, згідно з теорією "Інтелектуального порогу" Торренса, якщо IQ становить нижче 120 балів, інтелект і креативність утворюють єдиний чинник, якщо ж IQ становить вище 120 - творчі здібності стають незалежною величиною, інакше кажучи, не існує творців з низьким інтелектом, але можуть бути інтелектуали з низькою креативністю.

3. Високий рівень розвитку інтелекту передбачає високий рівень творчих здібностей і навпаки. Творчого процесу як специфічної форми психічної активності не існує. Цієї точки зору дотримуються майже всі спеціалісти в галузі досліджень інтелекту (Д. Векслер. Г. Айзенк, Р. Стернберг, Л. Термен).

Барко В. робить висновок про те, що, незважаючи на різноманітність підходів до проблеми творчості і загальних здібностей, існує досить слабкий звязок між креативністю та інтелектом.

Існують інші варіанти структури творчих здібностей. Вивчаючи дану проблему, Лук О. виділяє такі складові творчих здібностей:

· Інтуїція - здатність не проходити мимо випадкових явищ, не вважати їх прикрою перешкодою, а бачити в них ключ до розгадки таємниць природи. Англійські автори позначають цю свіжість погляду словом «serendipity», яке придумав письменник XVIII століття Хорас Уолпол. Вона повязана не з гостротою зору або особливостями сітківки, а є якістю мислення, тому що людина бачить не тільки за допомогою ока, але головним чином за допомогою мозку.

Здібність до згортання довгого ланцюга міркувань і заміни їх однією узагальнюючою операцією. В процесі мислення потрібен послідовний перехід від однієї ланки в ланцюзі міркувань до іншого. Деколи через це не вдається уявним поглядом охопити всю картину цілком. Ввести новий спосіб символічного позначення -- така робота теж носить творчий характер і вимагає нестандартності мислення.

Уміння відділити специфічний аспект проблеми від не специфічного є досить важливою здатністю. Це, по суті, здібність до вироблення узагальнюючих стратегій.

Здатність побачити шлях до рішення, використовуючи «сторонню інформацію», яку за аналогією з бічним зором, лікар де Боно назвав бічним мисленням. Широко розподілена увага підвищує шанси на рішення проблеми. «Щоб творити -- треба думати про околиці проблеми», - писав французький психолог Сурє.

Цілісність сприйняття - здатність сприймати дійсність в цілому, не дробивши її (на відміну від сприйняття інформації дрібними незалежними «порціями»). На цю здатність вказав І.П. Павлов в статті «Проба фізіологічного розуміння симптомології істерії», виділивши два основні типи вищої нервової діяльності--художній і розумовий. Але в процесі творчої роботи необхідне уміння відірватися від логічного розгляду фактів. Без цього не вдається поглянути на проблему свіжим оком, побачити нове в старому.

Кмітливість, як готовність памяті «видати» потрібну інформацію в потрібну хвилину - ще одна з важливих умов продуктивного мислення.

Легкість асоціювання і віддаленість асоційованих понять, «смислова відстань» між ними -- наступна складова творчої обдарованості.

Гнучкість мислення, як здатність швидко і легко переходити від одного класу явищ до іншого, далеких за змістом. Відсутність такої гнучкості називають інертністю, ригідністю, окостенілістю і навіть «застійністю» мислення.

Гнучкість інтелекту, як здатність вчасно відмовитися від скомпрометованої гіпотези. Потрібно підкреслити тут слово «вчасно». Якщо дуже довго дотримуватися помилкової ідеї, буде упущений час. А дуже рання відмова від гіпотези може привести до того, що буде упущена можливість прийняття правильного рішення.

Здатність до оцінки, до вибору однієї з багатьох альтернатив, до її перевірки є також надзвичайно важлива. Оцінні дії проводяться не тільки після закінчення роботи, але і неодноразово в її процесі, вони служать віхами на шляху творчих шукань, відділяючими різні етапи і стадії творчого процесу.

Здатність індивіда обєднувати сприйняті подразники, а також швидко повязувати нові відомості з колишнім досвідом, без чого сприйнята інформація не перетворюється на знання, не стає частиною інтелекту.

Легкість генерації ідей - ще одна складова творчої обдарованості. і не обовязково, щоб кожна ідея була правильною.

Здібність до доопрацювання деталей, до «доведення», до вдосконалення первинного задуму.

Таким чином, перераховані складові творчої обдарованості, по суті, не відрізняються від звичайних розумових здібностей.

Гілфорд, який вперше розглянув творчі здібності в контексті дивергентного мислення, вважає гнучкість, швидкість та оригінальність мислення основними структурними компонентами творчих здібностей.

Г. Костюк наголошує на тому, що структурними компонентами творчих здібностей виступають знання, вміння, навички, які реалізуються в конкретній діяльності. Л. Виготський та С. Рубінштейн вважають такою складовою уяву.

Деякі дослідники до структурних компонентів творчих здібностей відносять інтерес до парадоксів, почуття новизни, «гостроту» думки, творчу уяву, схильність до сумнівів.

РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ І ЗМІСТ РОБОТИ ВЧИТЕЛЯ З ФОРМУВАННЯ ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ УЧНІВ

2.1 Виявлення творчих здібностей у дітей молодшого шкільного віку до уроків української мови

Як відомо, принцип індивідуалізації навчання визнаний одним із основних у педагогіці. Але його втілення у навчально-виховний процес не йде далі формального згадування вчителем факту наявності у дитини темпераменту, власних інтересів, здібностей. Однак, який саме тип темпераменту притаманний дитині, як і наскільки розвинуті її інтереси, здібності, як користуватись індивідуально-психологічними даними у навчально-виховній роботі? На всі ці, та інші подібні запитання вчитель фактично не може відповісти, якщо не користується спеціальними психологічними методами сам або не отримує допомоги з боку психолога.

Якщо йдеться про розвиток творчої особистості, то слід зважити на складність її побудови, наявність системи загальних і специфічних якостей, які, до того ж, перебувають у постійному розвитку. Тому, при визначенні творчої інтелектуальності юної особистості та шляхів її подальшого розвитку, необхідно використовувати комплексну психодіагностику, яка б обіймала, по можливості, всі прояви її інтелекту і до якої прихильні вчені та критики всього світу.

Комплексна психодіагностика передбачає виявлення значно більшої кількості якостей особистостей, ніж це властиве, так званій, малодіагностиці. До того ж, комплексна психодіагностика стимулює процес самовиховання, самопізнання, самореалізації, вона дозволяє виявляти індивідуально-психологічні передумови, які, або сприяють ефективному розвитку творчої особистості, або навпаки, гальмують ці процеси.

Головним у визначенні потенційних можливостей дитини є наявність певних знань, умінь і навичок у поєднанні з її інтересами, тобто виявлення того, що знає, що вміє і чим хоче займатися дитина.

Для цього кожен педагог чи вихователь має здійснювати вдумливе спостереження за дитиною, щоб зробити свій висновок. Вчитель чи вихователь, а також всі члени експертних комісій знайомляться із загальними ознаками обдарованості дітей: ранній вияв пізнавальної активності і допитливості, все дається легко; швидкість і точність виконання розумових операцій, зумовлених стійкою увагою і оперативною пам'яттю; сформованість навичок логічного мислення; багатство активного словника, швидкість і оригінальність вербальних асоціацій; установка на творче виконання завдання, розвинене творче мислення і уява; володіння основними компонентами навичок навчання. Згадані, та інші риси дітей вказують на загальну обдарованість, яка виявляється в прискореному розумовому розвитку відповідно до свого віку, за рівнем умов виконання і навчання з ровесниками.

Великий обсяг роботи, що постає перед педагогом та психологом при реалізації комплексної психодіагностики, потребує розробки нової стратегії, психодіагностичної дії, послідовності кроків при комплексному психологічному обстеженні якостей творчої особистості. Тому вчені радять починати з психодіагностики індивідуальних, природжених, психофізіологічних якостей, насамперед, темпераменту, а потім переходити до виявлення таких психічних новоутворень індивіда, як риси характеру, інтереси, інтелектуальні, творчі, креативні якості особистості.

У наш час більшість вчених надають перевагу методу спостереження як такому, що дозволяє зняти жорстоку обмеженість тестувань, та отримати значно ціннішу інформацію щодо здібностей дітей. Саме тому, процес виявлення обдарованих дітей доцільно розпочинати з всебічного спостереження за дітьми. Відомості про життя дитини, про які повідомляють батьки, також підвищують ефективність процесу пошуку, тому що надають можливість дізнатись про наявність у неї якихось особливих здібностей, чи інтересів, особливості спілкування з дорослими й однолітками та інше. Саме тому поряд із спостереженням вчителя, можна використати “Запитальник для батьків”. Даний запитальник пропонується з метою отримання додаткової інформації, яку пізніше можна використати в аналізі конкретного випадку для характеристики кожної дитини, визначеної вчителем як обдарованої.

Процес виявлення творчих здібностей здійснюється поетапно:

І етап. Всебічне спостереження за поведінкою, діяльністю, перебігом розумових процесів у дитини.

ІІ етап. Виявлення й дослідження психічного стану дитини та інтересів, шляхом власної оцінки.

ІІІ етап. Визначення коефіцієнта розвитку інтелекту.

IV етап. Визначення рівня розумового розвитку, що базується на дослідженні вербальних здібностей дитини.

V етап. Визначення продуктів творчої діяльності.

VI етап. Всебічний аналіз конкретних випадків.

Працюючи з результатами психологічних досліджень, педагог має дотримуватись максимального такту, коректності та об'єктивності. Бесіда з учнями після проведення досліджень повинна відбуватись, як правило, віч-на-віч і в спокійній обстановці. Не можна розголошувати дані тестів, якщо вони можуть погіршити психологічний стан дитини, її положення в родині, або в дитячому колективі. Кожного вихованця можна привернути на свій бік, якщо спиратися на його здібності. Раннє виявлення природних задатків дозволить обрати для учня ті види діяльності, які будуть розвивати саме цю здібність. А вона, в свою чергу, може стати основою для майбутнього розвитку особистості вихованців.

Під час складання характеристик учів вчитель орієнтується на запитання, які відображають такі моменти, які б характеризували дитину як особистість: її зрілість, досягнення в діяльності, вихованість, подальші можливості виховання та навчання, прояви своєрідних здібностей і нахилів, а також використовує педагогічні рекомендації про умови індивідуального навчання дитини. Діти, які дістають високі оцінки з усього комплексу тестів і не страждають на повільність (флегматичний темперамент), рекомендуються, звичайно, в клас прискореного навчання, де розвитку творчих здібностей приділяється підвищена увага. Отримані результати можна використовувати під час планування навчально-виховного процесу. Краще пізнавши особистість школяра педагог може вберегти дитину від помилок і допомогти їй вирішити чимало особистих проблем.

2.2 Основні педагогічні напрями, форми та методи розвитку творчих здібностей молодших школярів на уроках української мови

Створення сприятливих умов недостатньо для виховання дитини з високим творчим потенціалом, хоча деякі західні психологи і зараз вважають, що творчість спочатку властиво дитині і, що треба тільки не заважати йому вільно самовиражатися. Але практика показує, що такого невтручання мало: не всі діти можуть відкрити дорогу до творення, і надовго зберегти творчу активність. Дослідження нашого сучасника Шаховальнікова, які проводилися в лабораторії інституту нейрофізіології імені Сєченова, показали наявність у дітей так званих зон очікування в корі головного мозку. Якщо ці зони не завантажувати вчасно інформацією, то починається незворотний процес. Точний аналіз психологічних даних дозволяє досить точно визначати періоди найбільш сприятливі для навчання. Мозок дитини здатний вбирати велику кількість інформації, і якщо залишаються незавантажені ділянки мозку, то період, найбільш сприятливий для розвитку втрачається. Учені також довели, що при правильній медичної та педагогічної корекційної роботи слабкий розум можна розвинути до середнього, середній до високого, а високому допомогти підтягнутися до талановитого, треба просто вибрати час і методи з розвитку прихованих здібностей. Виявляється (і педагогічна практика доводить це), якщо підібрати відповідні методи та форми навчання, то навіть дошкільнята, не втрачаючи своєрідності творчості, створюють твори більш високого рівня, ніж їх ненавчені самовиражаютися однолітки. Не випадково зараз так популярні дитячі гуртки і студії, музичні школи та школи мистецтв. Звичайно, ведеться ще багато суперечок про те, чому ж і як вчити дітей, але той факт, що вчити треба не викликає сумнівів.

Виховання творчих здібностей дітей буде ефективним лише в тому випадку, якщо воно буде являти собою цілеспрямований процес, у ході якого вирішується ряд приватних педагогічних завдань, спрямованих на досягнення кінцевої мети. І в цій роботі ми, на основі вивчення літератури з даної теми, спробували визначити основні напрями та педагогічні завдання з розвитку творчих здібностей молодших школярів.

Дотримуючись позиції вчених, що визначають креативні здібності як самостійний чинник, розвиток яких є результатом творчої діяльності молодших школярів, виділимо основні компоненти творчих (креативних) здібностей молодших школярів: творче мислення та творча уява.

Для розвитку творчого мислення та творчої уяви учнів початкових класів необхідно пропонувати такі завдання:

- класифікувати об'єкти, ситуації, явища за різними підставами;

- встановлювати причинно-наслідкові зв'язки;

- бачити взаємозв'язки та виявляти нові зв'язки між системами;

- розглядати систему у розвитку;

- робити припущення прогнозного характеру;

- виділяти протилежні ознаки об'єкта;

- виявляти і формувати протиріччя;

- розділяти суперечливі властивості об'єктів у просторі і в часі;

- представляти просторові об'єкти.

Творчі завдання диференціюються за такими параметрами, як:

- складність проблемних ситуацій,

- складність розумових операцій, необхідних для їх вирішення;

- форми подання протиріч (явні, приховані).

У зв'язку з цим виділяються три рівні складності змісту системи творчих завдань:

- Завдання III (початкового) рівня складності пред'являються учням першого і другого класу. В якості об'єкта на цьому рівні виступає конкретний предмет, явище або ресурс людини. Творчі завдання цього рівня містять проблемне питання або проблемну ситуацію, передбачають застосування методу перебору варіантів або евристичних методів творчості, призначені для розвитку творчої інтуїції та просторової продуктивної уяви.

- Завдання II рівня складності спрямовані на розвиток основ системного мислення, продуктивної уяви, переважно алгоритмічних методів творчості.

Під об'єктом у завданнях даного рівня виступає поняття "система", а також ресурси систем. Вони представлені у вигляді розпливчатої проблемної ситуації або містять суперечності в явній формі. Мета завдань даного типу - розвиток основ системного мислення учнів.

- Завдання I (вищого, високого, просунутого) рівня складності. Це відкриті завдання з різних областей знання, що містять приховані протиріччя. У ролі об'єкта розглядаються біосистеми, полісистеми, ресурси будь-яких систем. Завдання такого типу пропонуються учням третього та четвертого року навчання. Вони спрямовані на розвиток основ діалектичного мислення, керованої уяви, усвідомленого застосування алгоритмічних і евристичних методів творчості.

Формування творчих здібностей в процесі навчання є важливим завданням щодо прищеплювання учням практичних навичок, технологічної майстерності. Школярам важливо навчитися вносити в роботу елементи фантазії, можливе різноманітність своїх творчих думок.

Для більш активної розумової діяльності учнів застосовується один з різних методів навчання - бесіда. При бесіді ставляться питання для обговорення майбутньої роботи, уточнюються і доповнюються відповіді учнів. Часто в процесе виконання учнями трудових завдань застосовується індивідуальна співбесіда для з'ясування ступеня осмислювання школярем до окремих прийомів роботи, так і всього завдання, або причини помилок. Бесіда може носити характер вільної дискусії, розвиває самостійність судження творчого задуму. Задум є основою творчості, вищим рівнем людської свідомості, перетворює світ; умовою стимулювання і формування творчих здібностей у школярів, свободою свідомої діяльності. Початкова стадія і вихідна форма будь-якої роботи - задум, являє собою свідоме (ідеальне) виробництво продукту праці. Цей процес включає в себе передбачення кінцевого результату праці, своєрідне «програвання» в думці всього технологічного процесу: підбору матеріалів, інструментів, системи трудових операцій до остаточної обробки виробу. Без задуму немислима успішна робота. Бесіда допомагає розвивати у дітей культуру задуму, продумати заздалегідь свою роботу.

Є низка причин, що перешкоджають здійсненню задумів, це недостатнє матеріальне забезпечення трудового процесу (відсутність матеріалів, брак інструментів, обладнання). Але залишається актуальною передача наставником своїх умінь учням.

Задум наповнює всю роботу в цілому, так як продумується весь шлях до отримання результату праці, мети праці: використання матеріалів, засобів праці, послідовність операцій і підготовка до роботи. Підготовка - проміжна форма роботи, ланка між задумом і виконанням. Вона включає в себе заготівлю та підбір сировини, наладку інструментів, розкладку їх на робочому місці.

Виконання - це вінець, вища форма роботи, - являє собою безпосереднє виготовлення виробу, завершує підготовку, реалізує задум. Підготовка зберігає час для виконання, тому учням потрібно прищеплювати серйозне ставлення до підготовки, тоді буде успіх у здійсненні задуму. Виняткову роль у досягненні успіху при виконанні грає володіння школярами необхідними вміннями, навичками, звичними діями, які вони отримують в процесі практичної чи теоретичної діяльності.

Для того, щоб учні свідомо засвоювали знання і трудові навички, творчо, з повною віддачею сил використовували їх у праці, щоб у них формувалися творчі здібності, щоб розвивалася творча особистість, в процесі бесіди для втілення задуму в реальність варто приміняти різні групи прийомів: мотиваційні, надання допомоги, стимулюючі.

До мотиваційним прийомів відносяться такі прийоми: постановка цілей, показ практичної значущості діяльності і результатів праці. Результати праці можна побачити і проаналізувати на проведених творчих виставках робіт учнів. За кожне виконане виріб учням виставляється оцінка, значить цієї ж оцінкою можна оцінити задум і творчі здібності учнів.

Наступна група прийомів пов'язана з виконанням навчального завдання.

Іноді на заняттях зустрічаються ситуації, коли учні з різних причин не можуть виконати ту чи іншу роботу. З цією метою використовуються прийоми надання допомоги. Усі учні мають різний рівень сформованих знань, навичок, умінь, здібностей.

Деяких з них паралізує думка про те, що «все одно нічого не вийде». До прийомів надання допомоги належать: нагадування, конкретизація, постановка навідних запитань.

Прийом нагадування застосовується, якщо необхідні знання або способи дії не утримуються в пам'яті учнів до моменту їх використання, і допущена на самому початку помилка може вплинути на подальший хід роботи.

Конкретизація забезпечує правильне усвідомлення учнями завдання. Вона дозволяє використовувати приклади, уявлення про які вже сформувалося у школярів.

Суть прийому навідних питань полягає в тому, що в скрутних для учнів випадках ставлять запитання, спрямовані на розвиток здібностей при проблемній ситуації. Пряме запитання виконує роль «посередника» між відомим і невідомим для учнів. Використання цього прийому розвиває технічне мислення школярів, творчі здібності, прийняття правильного рішення.

З метою активізації у формуванні здібностей учнів використовуються прийоми, що впливають на емоційно-вольову сферу: переконання, схвалення, заохочення. Переконання застосовується тоді, коли учень не впевнений у своїх силах, слабо концентрує у своїй діяльності вольові зусилля. Найбільше вплив надає прийом схвалення на нерішучих учнів, які сумніваються в правильності виконання завдання. При цьому учні заражаються емоційно-вольовими зусиллями.

Поширеним засобом у формуванні здібностей учнів є заохочення. Воно може бути спрямоване на оцінку різних сторін їх роботи, наполегливості та виконання завдання тощо. Заохочення може виражатися похвалою і виставленням позитивності оцінки. Похвала - вираз вчителем задоволення не тільки процесом праці, але і результатами роботи учня. При використанні цих прийомів краще виявляються творчі задатки школярів, тренуються, формуються і розвиваються здібності.

До спеціальних методів, які стимулюють пізнавальний інтерес відносять дидактичну гру, яка спирається на створення у навчальному процесі ігрових ситуацій . У них містяться такі елементи діяльності : ігрове завдання, ігрові мотиви, навчальне вирішення завдання . На відміну від прямої постановки проблеми, як це проходить на уроці, у грі вона виникає як ігрова проблема самої дитини, а способи її вирішення є навчальними. Оскільки однією з актуальних вікових потреб учнів 1 класу є прагнення до пізнання дійсності і виявлення власної активності у формі гри, то ми вважали за доцільне посилити увагу до педагогічної організації ігрової діяльності дітей цієї вікової групи . Гра може зробити дитяче шкільне життя цікавим, радісним, емоційним, плідним, а навчально-виховну роботу - творчою, цікавою, ефективною . Тому, на нашу думку, в 1 класі ігрова діяльність та ігрові ситуації повинні широко використовуватися у навчально-виховному процесі, забезпечуючи ефективне формування пізнавальних інтересів, виховання, навчання й розвиток молодших школярів . Добираючи дидактичні ігри для уроків та розробляючи методику їх використання як методу формування пізнавальних інтересів молодших школярів , треба керуватися такими положеннями :