Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені М. П. ДРАГОМАНОВА

Кафедра соціальної педагогіки

Інституту соціальної роботи та управління

КУРСОВА РОБОТА

з технологій соціально-педагогічної роботи

на тему: «Зміст, форми та методи формування та розвитку лідерських якостей старшокласників»

м. Київ - 2015 рік



ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ І. Теоритичні засади визначення лідерства

1.1 Лідерство як складний соціально-психологічний процес групового розвитку

1.2 Педагогічні умови для формування лідерських якостей старшокласників

Розділ ІІ. Формування лідерських якостей старшокласників в позаурочний час

2.1 Форми та принципи формування та розвитку лідерських якостей старшокласників

2.2 Новітні тенденції методів формування лідерства серед старших школярів

2.3 Соціальний проект «Молодіжна рада» як альтернативна форма роботи з формування лідерських якостей підлітків

Висновки

Список використаної літератури

Додатки



ВСТУП

Актуальність. Відродження незалежності України, створення нових політичних, соціально-економічних відносин у державі певним чином залежить від того, наскільки кожна людина займає активну життєву позицію, готова до участі в демократичному управлінні суспільством, є дійсним творцем, господарем і лідером свого життя й у суспільно-корисній діяльності. Сьогодні в нашій країні створилася така ситуація, що без визнаних лідерів не можна вижити ні в політичній, ні комерційній, ні будь-якій іншій організації. Сьогодні особливо цінується людина, яка успішно діє у швидкозмінюваному суспільному середовищі, реагує на його виклики, самостійно приймає рішення, організовує індивідуальну та колективну роботу й відповідає за її результати. Затребуваною є та особистість, котра, будучи творцем власного життя, може водночас стати організатором філантропічних проектів для спільноти, реалізувати лідерські якості у суспільних інституціях та державних структурах.

Забезпечити виховання такої індивідуальності повинна система освіти якісно нового рівня. У державних документах мова йде про створення оновленої школи України, яка б формувала творчу самодостатню особистість, забезпечувала умови для всебічного гармонійного розвитку людини, орієнтувала її на різноманітну діяльність у соціумі, способи і форми підвищення її ефективності. Сучасна школа повинна стимулювати бажання майбутнього випускника не тільки включатися в активні соціальні відносини різних видів, а й навчити його, як їх будувати й регулювати.

Зміна пріоритетів у нашому суспільстві, де головною цінністю, суб'єктом культури і життя є людина, вимагає від сучасної школи системного, новаторського забезпечення виховного процесу, який ґрунтується на демократичних засадах, принципах особистісно орієнтованої взаємодії. У зв'язку з цим особливої актуальності набуває проблема формування лідерських якостей старшокласників в виховному процесі загальноосвітньої школи.

Ефективним чинником формування лідерських якостей, організаторських умінь і навичок особистості є позаурочний навчально-виховний процес. Адже саме він створює широкі можливості для того, щоб учень міг глибше засвоїти не тільки знання організаторської діяльності, але й спробувати себе у ролі лідера. Власне це й спонукало вчених розгорнути дослідження провідних форм позаурочного навчально-виховного процесу, які ефективно впливають на формування лідерських якостей школярів (А. Воловик, В. Воловик, С. Кирилюк, Н. Кудикіна, О. Мороз, В. Омеляненко).

Проблеми та можливості розвитку особистості через участь у діяльності органів учнівського самоврядування висвітлюють І. Василенко, Т. Виноградова, Д. Дмитрієва, І. Єрмаков, Д. Житомирський, О. Козаченко, Н. Корольова, А. Лопухівська, Л. Мазуренко, В. Мануйлова, Л. Мартинець, Н. Полобок, Ю. Прудникова, О. Чередніченко, В. Черкашенко, Н.Чмілевська.

Науковці, соціологи, психологи, педагоги й сьогодні привертають увагу до проблеми лідерства, над якою в тій чи іншій мірі працювали багато дослідників. Зокрема, відомі праці Алфімова Д. В., Н. Мараховської, Ягоднікової В.В., Н. С. Жеребова, І. П. Волкова, Р. Л. Кричевського, А. В. Петровського, Л. І. Уманського, Г. К. Ашина. Значний емпіричний матеріал з проблеми лідерства накопичено за кордоном. Її досліджували Дуглас МакГрегор, Курт Левін, Фред Фідлер, Поль Херсі, Кен Бланшар, Бернс Митчел, Роберт Хаус та багато інших.

Проблему виховання лідерів, створення умов для розвитку лідерських здібностей та формування соціально-активної особистості розглядали такі відомі педагоги і психологи, як І.Д.Бех, І.П.Іванов, А.Н.Лутошкін, А.С.Макаренко, С.М.Мудрик, Л.І.Новикова, І.П.Підласий, В.О.Сухомлинський.

Аналіз психолого-педагогічної літератури (праці Л. Василенко, Ю. Ільїної, Л. Музиченко, Л. Мартинець, М. Савчин, Т. Сольської, І. Єрмакова та ін.) засвідчив, що найбільш оптимальним періодом для становлення і розвитку організаторських умінь і навичок особистості є ранній юнацький вік, особливість якого полягає, з одного боку, в прагненні учнів до самостійності, ініціативності, індивідуалізації життєвих перспектив, з іншого, у схильності до налагодження суспільних контактів.

Однак результати психолого-педагогічних досліджень дають підстави стверджувати, що сучасні старшокласники досить часто не володіють необхідним комплексом умінь і навичок для самореалізації та самовизначення (Р. Пасічняк), самовираження (Л. Середюк), прояву соціальної активності (Т. Мальковська). А це, в свою чергу, актуалізує необхідність формування організаторських умінь і навичок як складової соціалізації особистості [ 12].

Сучасні дослідження проблеми лідерства доводять, що лідером стає людина, яка наділена лідерськими якостями, або має лідерських потенціал, що може реалізуватись у відповідних ситуаціях, але ні в науковій та методичній літературі в достатній мірі не розроблені технології формування лідерських якостей у виховному процесі. Отже, з одного боку, недостатня розробленість проблем лідерства, а з іншого - розкриття нових можливостей, важливе соціальне і практичне значення проблеми формування лідерських якостей старшокласників в особистісно орієнтованому виховному процесі загальноосвітньої школи й зумовили вибір теми нашого дослідження “Формування лідерських якостей старшокласників в особистісно орієнтованому процесі загальноосвітньої школи”.

Мета дослідження - виявлення найефективніших способів розвитку лідерських якостей й розробка методичної системи, спрямованої на формування та розвиток лідерських якостей у старшокласників.

Об'єкт дослідження - лідерські риси в старших школярів.

Предмет дослідження - зміст, форми та методи формування та розвиток лідерських якостей у старших школярів.

Завдання дослідження:

- Узагальнити попередні дослідження, обґрунтувати та конкретизувати сутність понять “лідер” і “лідерство”.

- Виявити особливості формування лідерських якостей особистості старшокласників у виховному процесі школи.

- Визначити педагогічні умови, форми та методи, за яких ефективно формуються лідерські якості старшокласників.

- Розробити проект формування лідерських якостей старшокласників у загальноосвітній школі.

Вивчення проблеми лідерства у соціально-педагогічному аспекті є перспективним напрямом досліджень у сучасній психолого-педагогічній науці і практиці.



Розділ І. Теоритичні засади визначення лідерства

З метою осмислення теоретичних підходів до розуміння лідерства необхідно звернутися до аналізу ключових понять дослідження. Слово «лідер» походить від англійського `leader' і означає «ведучий, керівник, той, що йде попереду, стоїть на чолі». «Лідерство» трактується як «становище, обов'язки, діяльність лідера; першість у чому-небудь». У психології лідер - це авторитетна особа, якій група за певних обставин надає право приймати важливі рішення, що відповідають інтересам групи і визначають напрям та характер її діяльності. [27, c. 186]. Лідерство - це соціально-психологічний феномен внутрішнього розвитку групи, який характеризує відносини домінування і підпорядкування в групі [27, c. 186]. Ф. Д. Карделл називає лідерство «одним із чисельних архетипних образів і джерел нашої загальної здатності до життя і неперервної еволюції на планеті»[11, c. 12]. А. Менегетті дав декілька визначень поняття «лідер», серед яких «лідер - це людина, яка задовольняючи власний егоїзм, реалізує суспільний інтерес» [19, c. 15]. Це особистість-вектор, оперативний центр чисельних відносин і функцій; це той, хто вміє служити, змусити функціонувати, здатен створити гармонію взаємовідносин між усіма [19, c. 16-18]. Ключовими складовими лідерства є процес, вплив, група і спільна мета. Процес передбачає сукупність послідовних дій для досягнення поставленої мети. Сьогодні лідерство прийнято розглядати як двосторонній або інтерактивний процес, за якого лідер не просто односторонньо впливає на послідовників, а й сам знаходиться під їхнім впливом. Таким чином, відбувається постійний ціннісний обмін, результатом якого є соціальна зміна, як кінцевий результат процесу лідерства.

Як свідчить аналіз наукової літератури, до визначення лідерства існують різні підходи. Його розуміють як мету (Дж. А. Юкл), процес (Б. Басс, Р. Кеттел, Дж. Хоманс, В. Шеклтон), результат (О. Скрипніков), продукт (К. Х. Бланшард, В. Х. Врум, П. Херсі,), функцію (Р. Бейлз, Ф. Слеттер), засіб (І. Вешлер, Ф. Массарік), форму (Н. Жеребова, Б. Паригін, О. Петровський, Л. Уманський), систему (Р. Кричевський, М. Рижак), чинник (Л. Орбан-Лембрик, Ю. Луньов), фокус (Р. Стогдил), тип відносин (Р. Танненбаум, Р. Хаус), здатність впливати на індивідів та групу (Р. Веккіо, Р. Ділтс).

Ефективність діяльності особистості в колективі багато в чому залежить від її активності й ініціативності, від уміння налагодити відносини із членами групи, виявити свої можливості й т. д. У цих відносинах особливе місце займає такий феномен, як лідерство. Лідерство - це відносини домінування та підпорядкування, впливу і дій відповідно до нього в системі внутрішньогрупових відносин.[2]

У розробленій вітчизняній теорії соціальної психології за основу вивчення проблеми лідерства був узятий діяльнісний підхід, запропонований О. Леонтьєвим, відповідно до якого, головними детермінантами процесу лідерства були цілі та завдання групи, що визначали, хто стане лідером і який стиль лідерства виявиться найбільш ефективним. Явище лідерства значно ширше і притаманне різноманітним видам діяльності людини: виробництву речей та ідей, політиці, науці, мистецтву, спорту і т.д. Обов'язкова умова лідерства - володіння владою у формальних і неформальних організаціях найрізноманітніших рівнів і масштабів: у державі, місцевому самоврядуванні, трудових організаціях, суспільних групах і рухах.

Проблемами лідерства займалися не лише такі вітчизняні вчені, як В. Городяненко, А. Кравченко, Б. Паригін, І. Столяр, Л. Уманський та інші, але й багато зарубіжних соціологів і психологів. Серед них К. Левін, Д. Макгрегор, М. Харріс, Р. Хаус, Ч. Хенді, Е. Флейшман, Дж. Френч та ін.

З погляду масштабності вирішуваних завдань виділяють: 1) побутовий тип лідерства (у сім'ї, шкільних класах, студентських групах, дозвільних об'єднаннях); 2) соціальний тип лідерства (у сфері матеріального виробництва, профсоюзному русі, у різних товариствах - спортивних, творчих і т. д.); 3) політичний тип лідерства (державні, суспільні діячі).

Лідерство передбачає певний характер його найближчого оточення. Воно має бути відібране за діловими, професійними ознаками, а не тільки за особистою відданістю лідеру, що хоча й важливо, але недостатньо для здійснення сучасної технічної чи управлінської політики.

Отже, узагальнивши вищезазначене, під поняттям “лідерство” ми розуміємо спосіб організації влади, спрямований “по вертикалі” знизу вгору, тобто з погляду відносин домінування й підпорядкування; систему внутрішньогрупових відносин, що стимулює своє оточення до досягнення запропонованих цілей.[2]

1.1 Лідерство як складний соціально-психологічний процес групового розвитку

лідерство старшокласник формування психологічний

Лідерство - це складний соціально-психологічний процес групового розвитку, у результаті якого й відбувається виникнення і диференціація груповий структури, її оптимізація і безперервне вдосконалення.

Якщо взяти визначення слова лідерство, приміром, з енциклопедії, воно звучатиме приблизно таке: ”Лідерство - це один з механізмів інтеграції груповий діяльності, коли індивід чи частина соціальної групи виконує роль лідера, тобто об'єднує, спрямовує дії всієї групи, яка, своєю чергою, очікує, приймає і підтримує дії” [27].

Аналізуючи праці вчених, присвячені феномену лідерства, можна помітити тенденцію до розгляду його як міжособистісного процесу, що відбувається в соціальному середовищі, під впливом якого можна формувати риси, необхідні для особистості лідера: уміння діяти у соціальному полі, ефективно спілкуватися, ставити мету і цілеспрямовано її досягати, обирати стиль поведінки у критичній ситуації, здатність до рефлексії, саморегуляції, креативність та інші.

Вчені Т. Мальковська і О. Уманський висловили думку про те, що особистість може стати лідером за умови, що вона знає і вміє більше, ніж інші, володіє певними культурними цінностями, має відповідний інформаційний рівень, уміє реалізувати свої можливості [8]. Протилежну позицію займає психолог С. Шекшня, який виявив наступне: для того, щоб стати лідером, особистості не обов'язково перевищувати інших інтелектом, достатньо володіти п'ятьма складовими емоційного розуму, три з яких пов'язані з мистецтвом розуміти себе, а дві - з умінням розуміти і взаємодіяти з оточуючими [29]. Таким чином, він пов'язує лідерство з духовним життям людини. Підтримує погляди цього науковця І. Ковальова, яка вважає лідерство процесом психологічного впливу однієї людини на інших під час досягнення спільної мети.

Н. Мараховська визначає лідерство як процес організації та управління колективом. У структурі лідерства виокремлено суб'єкта (лідера), його мету (організовувати та спонукати до змін послідовників, виконувати свою особливу місію), мотиви (інтерес до лідерства, влади, мотиви самоствердження, самореалізації, афіліації, досягнення, трансформації, допомоги іншим), зміст (знання про лідерство та способи його здійснення), способи (методи спільної взаємопов'язаної діяльності лідера та послідовників з метою вирішення колективних завдань), дії (організація, планування, експертування, зовнішнє представництво, контроль за внутрішніми стосунками у колективі тощо) та результат (високі результати колективної діяльності і позитивні зміни в послідовниках). [18]

Суб'єктом лідерства є лідер як особистість, яка має цінний для групи потенціал, ініціює взаємодію членів групи, впливає на згуртування колективу.

На основі аналізу психолого-педагогічної літератури з'ясовано, що деякі вчені (С. Кіркпатрік, Г. Лактіонова, Т. Пітерс, Л. Продрому, Р. Стогдил) виділили такі лідерські якості особистості, як авторитетність, активність, вимогливість, витривалість, ініціативність, інтелект, компетентність, комунікативність, креативність, критичність, надійність, наполегливість, незалежність, оптимізм тощо. Інші дослідники (У. Беніс, О. Лозинський, Н. Семченко, О. Скрипніков, С. Шацький) структурували лідерські якості, об'єднавши їх за групами, наприклад, анатомо-типологічні, морально-психологічні, соціально-психологічні, творчі й особистісні якості.

Узагальнивши різні визначення, під поняттям “лідерство” ми розуміємо стосунки домінування і підпорядкування, впливу і прямування в системі міжособистісних стосунків у групі, які призводять до наміченої мети.

Також неоднозначні визначення існують і щодо сутності поняття “лідер”. Так, Н.С.Жеребова відмічає, що лідер - це член групи, який виявляється під час взаємодії її членів чи організовує їх навколо себе, коли його норми та ціннісні орієнтації узгоджені з груповими і сприяють організації й управлінню цією групою в ході досягнення групових цілей. Інакше трактує це поняття А.А.Єршов, який розуміє лідера як члена групи, який має необхідні організаторські здібності, займає центральне положення у структурі міжособистісних відносин і спонукає своїм прикладом, організацією й управлінням групою до досягнення групових цілей найкращим засобом. Д. В. Алфімов зазначає, що «ефективний лідер» - це особистість, яка має значний вплив на думку й поведінку членів групи та яка планує, організовує, контролює діяльність підлеглих задля розв'язання завдань, поставлених перед групою, передаючи їм своє бачення майбутнього й допомагаючи їм адаптуватися до нового [2, 50]. З огляду на зазначене, ми дійшли висновку, що лідер - це: член групи, за яким вона визнає перевагу в статусі і надає право приймати рішення в значущих для неї ситуаціях; індивід, здатний виконувати центральну роль в організації спільної діяльності і регулювання взаємостосунків у групі; людина, яка завдяки своїм особистісним якостям має переважний вплив на членів соціальної групи.

На підставі наукових досліджень було сформульовано основні теоретичні напрями визначення значущих факторів ефективного лідерства: 1) суб'єктивно-психологічний, згідно з яким лідер є особистістю з відповідними соціально-психологічними якостями, тобто лідер трактується як біопсихологічне явище, без урахування соціально-економічної зумовленості; 2) функціонально-ситуаційний, який стверджує, що лідерство виникає як відповідь на потребу ситуації; за такого підходу зменшується роль активності особистості й до уваги не беруться особистісні риси, але поява лідера пояснюється як результат місця, часу та обставин; 3) інтегрований напрям, згідно з яким лідерство є процес організації міжособистісних відносин у групі. На характер лідерської ролі впливає взаємозв'язок трьох змінних: якості лідера, якості послідовників чи відомих і характер ситуації, в якій виявляється лідерство.

Н.Мараховська визначає лідерські якості як інтегроване особистісне утворення, що сприяє якісному здійсненню діяльності та включає мотиви, знання, лідерські вміння й стійку лідерську позицію.[18]

На думку Ягоднікової В.В. лідерські якості - це якості особистості, які забезпечують ефективне лідерство, а саме: індивідуально-особистісні і соціально-психологічні особливості особистості, що впливають на групу і призводять до досягнення мети.[35]

Розглядаючи психологічні особливості юнацького віку, до якого належать старшокласники, нею було виділено риси, які забезпечують ефективне лідерство: самопізнання, самоствердження, самостійність, самовизначення, юнацький максималізм, прагнення до колективності, ентузіазм, романтизм і громадська активність. Беручи до уваги особливості юнацького віку і дослідження особистісних рис лідера, Ягоднікова вважає доцільним виокремити такі компоненти лідерських якостей з визначенням у них ознак, які забезпечують ефективне лідерство старшокласників і які умовно можна розподілити на: мотиваційний (ознаки: упевненість у собі, потреба в досягненні, прагнення до самоствердження і самореалізації): емоційно-вольовий (ознаки: урівноваженість, емоційно-позитивне самопочуття, наявність вольових якостей); особистісний (ознаки: вплив на інших, оригінальне, творче мислення, комунікативні та організаторські здібності); діловий (ознаки: уміння приймати правильне рішення в непередбачених ситуаціях, готовність брати на себе відповідальність, знання, уміння та навички організаторської роботи). виховання, де виховання - це процес цілеспрямованого управління формуванням і розвитком особистості відповідно до вимог суспільства.[36]

Установлено, що важливе значення для формування лідерських якостей особистості має харизма. У психолого-педагогічній літературі харизма лідера розглядається як його особлива обдарованість (теорія «видатної людини»), здатність примушувати звичайних людей діяти неординарно в екстремальній ситуації (М. Вебер), а також створювати особливий тип відносин між лідером і послідовниками (Р. Хаус, Б. Шамір).

Т. Г. Прохоренко, О. П. Зборовська, Г. А. Носирєва обґрунтовують основні функції лідера малої групи:

1. Конструктивна функція полягає у вираженні інтересів групи в конкретних завданнях. Вона має бути зорієнтована на задоволення інтересів усіх чи принаймні більшості членів групи.

Здійснення конструктивної функції - неодмінна умова лідерства та його успіху.

2. Організаційна функція. Лідер формує актив, за допомогою якого організує виконання прийнятих рішень; розподіляє в групі обов'язки (соціальні ролі); створює умови для ефективної життєдіяльності групи; контролює та регулює відносини між членами колективу.

3. Координаційна функція - узгодження дій окремих членів групи та напрямів їхньої діяльності для виконання завдань, що мають значення для групи.

4. Інтегративна функція - згуртування однодумців для виконання основних завдань малої групи [26, 13].

Отже, лідер - це член колективу, що здатний: 1) очолити його, показати приклад, організувати виконання завдання і визнаний у цій ролі більшістю членів колективу; 2) виконувати основну роль в організації спільної діяльності та регулюванні стосунків у колективі; 3) впливати на окремих членів або колектив загалом, спрямовувати їхні зусилля на досягнення визначеної мети; 4) виявляти ініціативу в діях, брати на себе відповідальність за діяльність колективу.[31]

У групі може існувати кілька лідерів. Наприклад, Б. Паригін допускає існування восьми типів лідерів, класифікуючи їх за трьома ознаками: змістом діяльності (лідер-натхненник, лідер-виконавець, діловий лідер); за стилем лідерства (авторитарний і демократичний лідер) та характером діяльності (універсальний і ситуативний лідер) [24, с. 242].

Л. Уманський і його школа розглядають такі типи лідерів в малих групах: 1) лідер-організатор; 2) лідер-ініціатор, який висуває пропозиції, що служать початком групової дії; 3) лідер-ерудит; 4) лідер-генератор емоційного настрою групи, який впливає на груповий настрій; 5) лідер емоційного тяжіння, який відповідає соціометричній “зірці”; 6) лідер-умілець, кращий за інших, здатний виконати будь-яке групове завдання[32, с. 98].

Є. Ільїн виділяє деякі ознаки, що характеризують лідера [10]:

а) належність його до групи, у якій він висунувся на позиції лідера

(авторитет);

б) своїми діями він сприяє досягненню групової мети.

в) ініціативність лідера (бере на себе добровільно значно більшу міру відповідальності, ніж того вимагає формальне дотримання приписів, загальноприйнятих норм, практичних розробок на гру);

г) бажання або необхідність членів групи підкорятися йому.

Автор вважає, що в реальній практиці виникають три види ситуацій висування на роль лідера:

1. Людина хоче бути лідером, але група не приймає її лідерства.

2. Група висуває людину в лідери, але вона сама до лідерства не прагне.

3. Людина прагне бути лідером і група її підтримує (це найбільш оптимальний випадок, що свідчить про наявні лідерські здібності: організаційні, тактичні й ін.).

Виховання лідера і його самовиховання полягають у виробленні вміння вести за собою людей, установлювати стосунки з ними і на цій основі організовувати управління. Справжнього лідера відрізняють не честолюбство, бажання й уміння виділитися із загального середовища, щоб показати свою вищість, а справжнє природне право сильної, вольової, професійно грамотної й водночас інтелектуальної особистості вести за собою людей. Лідер має бути головою своєї групи, провідником ідей, що сприяють розвитку групи і відповідають інтересам її членів.[2]

Отже, ми поділяємо думку науковців про те, що лідер - це авторитетний член групи, який підкоряє своєму впливу інших людей та має своєрідний управлінський статус, заснований на найбільш ефективному поєднанні різних джерел влади. З огляду на зазначене, ми дійшли висновку, що “ефективний лідер” - це особистість, яка має значний вплив на думку й поведінку членів групи та яка планує, організовує, контролює діяльність підлеглих з метою вирішення завдань, поставлених перед групою, передаючи їм своє бачення майбутнього й допомагаючи їм адаптуватися до нового.

Але ефективний лідер володіє певними лідерськими якостями. Саме ці якості формуються та розвиваються завдяки педагогічним формам і методикам, які ми розглянемо нижче.

1.2 Педагогічні умови для формування лідерських якостей старшокласників

Розглянемо вікові психологічні особливості старшокласників, які дозволять сформувати завдання та підходи соціального педагога у його роботі з ними.

Старший шкільний вік -- вік переходу до дорослості. Здебільшого повністю завершується статеве дозрівання. За своїм фізичним станом і зовнішнім виглядом старшокласники наближаються до дорослих. Головне в їх соціальній ситуації розвитку -- це спрямованість на майбутнє, тобто закінчення школи і вибір професії.

Значна частина учнів повністю оволодіває своїми пізнавальними процесами: сприйняттям, увагою, пам'яттю, уявою, мисленням, підпорядковуючи їх завданням діяльності. Увага все частіше стає постдовільною. Ще більше зростає роль словесно-логічного запам'ятовування. Дослівне заучування непопулярне, учні користуються планами, схемами, конспектами. У мисленевій діяльності спостерігається високий рівень узагальнення і абстрагування, схильність до причинного пояснення явищ, аргументування, доведену, зв'язування матеріалу в систему. Вдосконалюється мова, збільшується словниковий запас. Старшокласники прагнуть до самостійності суджень, не схильні довіряти авторитетам, часом переоцінюють свої можливості і виявляють критиканство.

В юнацькому віці виразно постає потреба у формуванні світогляду, тобто розумінні закономірностей оточуючого світу і створенні системи поглядів, тому нормально розвинений старшокласник (не інфантильний, який за інтелектуальним розвитком швидше належить до підліткового віку) цікавиться досить широким колом явищ політики, економіки, мистецтва тощо. Важливою частиною світогляду є моральні переконання. Старшокласники прагнуть самостійно розібратися у моральних проблемах і не люблять, коли дорослі пропонують їм готові і категоричні формулювання. У багатьох старшокласників є прагнення до чесного життя, самовдосконалення, служіння суспільству -- це те, що називають юнацьким романтизмом. Проте ці прагнення часто мають поверховий характер і в реальному житті поєднуються з вузьким практицизмом і навіть безпринципністю.

В цьому віці, особливо у хлопців, часто ще спостерігається рольова невизначеність або, за Е. Еріксоном, несформована ідентичність, коли образ Я ще не набув сталості, і сприйняття себе є нестійким, ситуативним, суперечливим. Старшокласники часом з подивом виявляють, що в них уживаються мрійність і практицизм, альтруїзм та егоїзм, переоцінка власної особистості і самоприниження, різкість і сором'язливість, відвертість і скритність, високі моральні прагнення і досить прозаїчні спонукання.

Відомо, що лідерство виявляється на різних вікових етапах розвитку особистості, але в юнацькому віці воно має свої особливості щодо мотивації, висування та ефективності лідерства.[36]

Інтелектуальний розвиток тісно пов'язаний з тенденціями особистісного зростання старшокласників. В юнацькому віці збагачується емоційна сфера. Афективні вибухи, характерні для підлітків через їхню збудженість, зустрічається рідко. Інтенсивно розвивається відкритість до емоційних впливів, здатність до співпереживань, емоційна чутливість.[36, с.10]

В юнацькому віці формуються основні риси характеру особистості. Дедалі більшого значення набуває система переконань, нових потреб, інтересів, ідеалів, які визначають напрям життєвої активності, ставлення до оточення, самого себе, громадянських обов'язків. Особливо загострюються почуття, пов'язані з усвідомленням свого «Я», власної гідності, потребою дружити, товаришувати. Пошук друзів, спілкування з ними - важливе джерело емоційних переживань старшокласників. За даними Л.В. і О.Л. Усачових (1999), у десятикласниць більше має вираз мотив спілкування, а у десятикласників - мотиви саморозвитку, самореалізації, розвитку особистості.[36]

Виходячи з вікових особливостей старшокласників, можна висунути такі основні завдання виховної роботи з ними:

1. Допомога у формуванні світогляду і життєвої позиції, орієнтованої на чесність, працьовитість, самостійність, миролюбність, поступливість.

2. Підготовка до майбутнього вибору професії і сімейного життя, виконання громадських обов'язків.

3. Продовження формування орієнтації на гуманну поведінку через усвідомлення мотивів власних вчинків і уникнення неконструктивного психологічного захисту.

Важливу роль у формуванні і розвитку лідерських якостей старших школярів належить учителю. Його головними завданнями постає не тільки формування знання світогляду, професійної орієнтації, психологічної готовності до виконання соціальної ролі дорослої людини, але й формування умінь і навичок лідерських якостей, саме які й застосовуватимуться підлітками в майбутньому.

Відповідно до сутнісних особливостей понять «знання», «уміння» і «навички» та їх взаємозв'язку визначено структуру процесу формування лідерських якостей старшокласників, їх організаторських умінь і навичок, що передбачає послідовний перехід від засвоєння знань організаторської діяльності (І етап) до практичного їх застосування, під час якого формуються організаторські уміння і навички (ІІ етап), та свідомого застосування умінь і навичок у конкретних життєвих ситуаціях особистості (ІІІ етап).[13]

Встановлено, що індивідуальні організаторські уміння і навички старшокласників найбільшою мірою формуються у діяльності, яка передбачає реалізацію якостей лідера. На основі дослідження її процесуальної характеристики визначено базові групи організаторських умінь і навичок, до яких належать уміння і навички цілепокладання, стратегічного і тактичного планування, прийняття рішення, аналізу і контролю за ходом досягнення поставленої мети. Однак характеристика індивідуальних організаторських умінь і навичок тільки за сутнісно-змістовою ознакою є недостатньою. Тому, за ознакою сфери їх прояву та реалізації до комплексу організаторських умінь і навичок особистості належать: активна життєва позиція, що розглядається в контексті особистісного самоуправління (Л. Уманський), та соціальна активність.

Доведено, що такі психічні вікові новоутворення старшокласників, як прагнення до самостійності, незалежності, зростання значення природної активності, незавершеність сформованості системи цінностей, світогляду і, особливо, способів поведінки та діяльності у «дорослому» житті, а також низка психічних новоутворень (становлення сфери і механізмів цілепокладання, розвиток аналітичних здібностей тощо) відіграють найбільш ефективну роль у формуванні організаторських умінь і навичок учнів саме у старшому шкільному віці.

Однією із важливих проблем є визначення відповідної сфери педагогічного процесу та її особливостей. У сучасних середніх загальноосвітніх навчальних закладах такою оптимальною сферою є позаурочний навчально-виховний процес. Аналіз педагогічної теорії і практики показує, що у формуванні організаторських умінь і навичок учнів старших класів найбільш ефективними є такі форми позаурочного навчально-виховного процесу, як діяльність органів учнівського самоврядування різних типів, шкільних дитячих та молодіжних об'єднань, проведення шкільних (класних) урочистостей, виховних заходів.

Встановлено, що світова педагогічна теорія нараховує широкий спектр підходів до розв'язання проблеми формування у школярів умінь і навичок лідера у позаурочному навчально-виховному процесі. Провідними є традиційна (класична) педагогіка, адаптивний, емансипаційний (критичний) та особистісно зорієнтований підходи до організації позаурочного навчально-виховного процесу.

У кожному з проаналізованих підходів розроблена велика кількість засобів розв'язання проблеми стимулювання розвитку організаторських умінь і навичок. Так, для їх формування у межах адаптивного підходу пропонується використання методів соціально-психологічного тренінгу та методу проектів; емансипаційного підходу - діалогу, постановки проблем, синектики, драми; особистісно зорієнтованого підходу - діалогу, гри, педагогічної допомоги і підтримки, а також методів діагностики та самодіагностики.[13]

Для формування лідерських якостей старшокласників у позаурочному навчально-виховному процесі обґрунтовано такі педагогічні умови: структурно-змістове забезпечення процесу формування умінь і навичок організаторської діяльності передбачає відповідне спрямування цього процесу; усвідомлення суб'єктами цього процесу необхідності їх формування як засобу громадянського та громадського становлення, врахування змісту складових організаторських умінь і навичок; методичне забезпечення, що дає змогу оптимально поєднати різноманітні методи і засоби педагогічного впливу (методи виховуючих ситуацій, проектів, самодіагностики, драми, дискусії, рольових ігор, творчих справ) та їх використання у формах позаурочного навчально-виховного процесу: факультативний курс, діяльність органів учнівського самоврядування, шкільних дитячих та молодіжних організацій, виховна діяльність класного керівника; системний моніторинг та контроль засобами первинної діагностики сформованості лідерських якостей та систематичного діагностування ефективності процесу формування лідерства серед старшокласників.[13]

Основними видами діяльності, які спрямовані на формування лідерських якостей учнівської молоді в освітньому просторі, є: 1) навчальна діяльність (індивідуальна, групова, колективна); 2) виховна діяльність (участь у тренінгах, конкурсах, змаганнях); 3) дослідницько-пошукова діяльність (участь у конференціях, проектах, програмах); 4) проективна діяльність (розроблення та захист індивідуальних і колективних проектів, творчих справ); 5) громадська діяльність (участь у роботі органів учнівського самоврядування та громадських молодіжних організацій, учнівських творчих клубах, наукових товариствах, асоціаціях); 6) представницька діяльність (уміння ефективно презентувати себе, групу однолітків, освітній заклад, молодіжну громадську організацію).[31]

Одним із пріоритетних завдань соціальних педагогів є виявлення інтересів, потреб, труднощів у дітей та підлітків; створення атмосфери психологічного комфорту для учнів у навчальній та позаурочної діяльності; організація та координація різних видів позаурочної діяльності дітей та підлітків, допомога старшокласникам у професійному самовизначенні, посередницька діяльність між вихованцями, адміністрацією, педагогічним колективом, батьками, різними соціальними інститутами.

Як зазначає О. Безпалько, «існуюча практика соціально-психологічної діяльності загальноосвітньої школи вказує на необхідність створення в ній окремого структурного підрозділу - соціальної психолого-педагогічної служби у складі соціального педагога, практичного психолога та медичного працівника» [3, с. 160]. Мета діяльності даного структурного підрозділу - забезпечення доступної, своєчасної, кваліфікованої соціально-психологічної допомоги учнівській, педагогічній, батьківській громадам.[23]



Розділ ІІ. Формування лідерських якостей старшокласників в позаурочний час

Під формуванням розуміються якісні й кількісні зміни у психіці індивідуума, які забезпечують накопичення лідерського потенціалу особистості, що виражається в ускладненні когнітивних психологічних структур, розвитку здатності до самоврядування, зростанні активності й удосконаленні мотивації до лідерства. Формування лідерських якостей старшокласників відбувається у процесі. Організація виховного процесу, який визначається як закономірна, послідовна, безперервна зміна моментів розвитку взаємодіючих суб'єктів, передбачає створення необхідних педагогічних умов, завдяки яким стане можливим формування лідерських якостей старшокласників. Педагогічні умови не виступають цілісною системою формування певних якостей, властивостей, рис особистості. Натомість реалізація педагогічних умов, як зовнішніх чинників, під впливом яких у суб'єкта виникають внутрішні суперечності, що дозволяє спрямувати процес виховання на формування лідерських якостей старшокласників.

Соціально-педагогічні умови - сукупність спеціально створених, педагогічно-керованих факторів, соціальних обставин, що створюють середовище, у якому успішно формуються лідерські якості старшокласника, вони є базовим елементом соціально-педагогічного процесу, який охоплює зміст, напрями, форми й методи соціально-педагогічної роботи з лідерами учнівського самоврядування.

Отже, соціально-педагогічними умовами формування лідерських якостей у старшокласників - представників органів учнівського самоврядування нами визначено: підготовка старшокласників до виконання ролі лідера учнівського самоврядування у процесі моральної групової взаємодії в міській школі лідера; залучення старшокласників-лідерів учнівського самоврядування до соціально значущої діяльності шляхом доцільного поєднання різних інтерактивних форм і методів соціально-педагогічної роботи; змістово-технологічне забезпечення розвитку соціально-спрямованої самостійності лідерів-старшокласників взаємодії й координація зусиль дитячих об'єднань міста й інших соціальних інститутів; підготовка соціальних педагогів до роботи з лідерами учнівського самоврядування. Сприятливою умовою для навчання самоврядуванню, формування і розвитку лідерських якостей старшокласників є організація школи лідерів (ШЛ).[17]

Така Школа має виконувати шість функцій: по-перше, діагностичну (виявлення здібностей лідерів-старшокласників, визначення їхнього рівня підготовленості до формування та розвитку лідерських якостей); по-друге, прогностичну (розкриття творчого потенціалу лідерів учнівського самоврядування, їхньої готовності здійснювати соціально значущу діяльність); по-третє, виховну (створення соціально-педагогічних умов для розвитку лідерських якостей старшокласників у позаурочній діяльності, розвиток соціальної активності, громадянської свідомості, взаємодопомоги, групової єдності); по-четверте, компенсаторну (усунення недоліків у знаннях про лідерство, соціально значущу діяльність); по-п'яте, адаптивну (самоосвіта, уміння створювати проекти, з метою орієнтації на практичну діяльність); по-шосте, пізнавальну (задоволенняорієнтації на практичну діяльність); по-шосте, пізнавальну (задоволення інформаційних та інтелектуальних потреб особистості).

Навчання у МШЛ організовується та здійснюється у позаурочний час (з вересня по липень). Повний навчальний курс складається з двох етапів: теоретичного та практичного. Під час першого етапу лідери-старшокласники підвищують рівень поінформованості з проблеми лідерства, учнівського самоврядування; на практичному етапі старшокласники відпрацьовують уміння лідерської майстерності, проходять соціальну практику у різних соціальних інститутах. Заняття проходять за спеціальною програмою, тематика та змістове насичення навчальних блоків структуроване за модулями. У школі лідерів використовують різноманітні форми і методи роботи: тренінги, тематичні семінари, марафони, дискусії, рольові й ділові ігри, розробка та захист соціальних проектів, табірна зміна, круглі столи, соціальні акції, кампанії, виготовлення та презентація квілтів тощо. Впроваджуючи різні форми і методи роботи, школа лідерів стає середовищем, де кожна особа має змогу на практиці спробувати різні моделі поведінки, різні соціальні ролі. При цьому вона має нагоду обрати для себе найбільш прийнятну модель поведінки, що є передумовою отримання досвіду організаторської діяльності, налагодження міжособистісних зв'язків з різними членами колективу, визначення пріоритетів. Для лідера-старшокласника важливо не тільки задовольняти свої потреби, а й вирішувати суспільно значущі для колективу завдання.

Тому завданням для педагогів школи лідера має стати розроблення системи заходів щодо створення умов для розвитку кожної особистості у колективі. А це можливо зробити, визначивши для старшокласників не тільки особисті, але і спільно-групові цілі.[17]

Ягоднікова В.В. визначила такі педагогічні умови формування лідерських якостей старшокласників в особистісно орієнтованому виховному процесі: урахування особливостей і розвиток мотивації лідерства старшокласників; забезпечення цілеспрямованого розвитку лідерських якостей старшокласників шляхом організації учнівського колективу, самоврядування та школи лідера; створення стимулювального і розвивального середовища з використанням інтерактивних форм роботи (КТС, тренінги, рольові ігри); створення гуманних відносин суб'єктів виховання.[35]

2.1 Форми та принципи формування та розвитку лідерських якостей старшокласників

Однією із сталих форм щодо формування та розвитку лідерських якостей старших школярів, а також формування їх організаторських умінь і навичок, - є учнівське самоврядування.

Протягом 80-х років тема учнівського самоврядування була однією з найактуальніших у радянській педагогіці, а різні аспекти учнівського самоврядування висвітлювалися у численних публікаціях на сторінках найрізноманітніших педагогічних вітчизняних часописів. У 60-80-х роках активно розробляли різні аспекти самоврядування Л.Гордін, В.Жуков, В.Коротов, М.Приходько, С.Хозе, Б.Кобзар та інші відомі вітчизняні вчені.[21]

Історичний екскурс про учнівське самоврядування. Перша спроба запровадження дитячого самоврядування пов'язується з ім'ям сучасника М.Лютера, знаменитого свого часу ректора В.Тротцендорфа, який вже у першій половині ХVIст. в Сілезії (м.Гольдберг) залучав своїх учнів до участі в управлінні школою. Дитяче самоврядування В.Тротцендорф організував на зразок давньоримської державної системи. У 1539 р. виник єзуїтський орден. У своїх школах єзуїти запровадили шкільні посади, на які призначали кращих учнів. Наступну спробу запровадження дитячого самоврядування пов'язують з ім'ям видатного швейцарського педагога XVIII ст., попередника Й.Песталоцці, - М.Планти.

Учнівське самоврядування має й українське коріння. У роботі братських шкіл активно використовувалися елементи учнівського самоврядування, витоки якого були в демократичних традиціях народу. При братських школах існували так звані “братства младенческие”, завданням яких було моральне виховання юнацтва. Яскраві зразки учнівського самоврядування знаходимо в козацьких школах XVII-XVIII століть.

У середині ХIХ ст. видатний педагог М.Пирогов намагався запровадити елементи самоврядування в Київському навчальному окрузі. У 1859 р. ним були вироблені “Правила про порушення та покарання учнів гімназій Київського навчального округу”. Ці правила чи не вперше дали можливість гімназистам обговорювати вчинки товаришів, не вислуховувати, а судити самим про те, що є погано і що є добре. М.Пирогов ввів у практику роботи гімназії товариські суди. Він правильно розпізнав великі виховні можливості “духу корпоративності” учнівських спільнот, закликав педагогів використовувати цей дух. Проте тогочасні умови російського самодержавства та педагогічна традиція надзвичайно обмежували видатного педагога щодо діапазону можливого використання поміченого ним “духу корпорації”.

В основі діяльності школи в цілому та дитячого самоврядування зокрема лежав принцип колегіальності. Самодіяльність та активність учнів всіляко заохочувалися. У життя шкіл активно впроваджувалися комунарські принципи.

Спільною рисою всіх форм самоврядування тих років було поєднання його з працею, зокрема із самообслуговуванням.

Свою дієву систему самоврядування створив А.Макаренко[21]. Він відштовхувався від практики та інтуїції. Шукаючи оптимальні шляхи вирішення завдань, які поставило перед ним життя, він створив свою унікальну систему виховання у самоврядному демократично налаштованому і водночас дисциплінованому колективі.

Однак А.Макаренко був не просто практиком, а ще й аналітиком. Він осмислив свою систему і виклав її суть у своїх працях[21].

Поняття “учнівське самоврядування” в педагогіці має свою еволюцію і використовується в педагогічній літературі протягом тривалого часу, проте наукове визначення загальновживаного поняття “учнівське самоврядування” відсутнє. Автори користуються ним досить широко, вкладаючи в це поняття різний зміст та різні відтінки.[22]

Результати багаторічної дослідницької роботи підтвердили, що учнівське самоврядування - особлива педагогічна технологія формування громадянських якостей дитини в системі демократичних відносин шкільного колективу. І особливість цієї педагогічної технології полягає в тому, що вона має реалізуватися на засадах самовизначення, самодіяльності, самоорганізації, самоствердження та самореалізації особистості. Поряд з поняттям “учнівське самоврядування” в педагогічній літературі зустрічається і поняття “учнівське самоуправління”. Під ним розуміють здатність учнів до самоактивності та саморегуляції, що сприяє розвитку громадянської позиції особистості, почуття відповідальності за її реалізацію в діях та вчинках.

Розглянемо систему педагогічних принципів (підходів) виховання лідерських якостей школярів [20]:

- Персоніфікації процесу виховання лідерських якостей - процес виховання орієнтується на конкретну особистість дитини з її потребами, інтересами, ціннісними орієнтаціями, почуттями й настроями. Умовами реалізації цього принципу є: вивчення потреб, інтересів і здатностей кожної конкретної дитини-лідера; виявлення позитивних якостей дитини й опора на них; створення сприятливого емоційного тла суб'єктної взаємодії дитини й дорослих. Цей принцип відбивається в таких правилах: вивчення дитини, її особистості й індивідуальних характеристик повинно носити моніторинговий характер; позитивні якості, наявні в дитини, можна виявити тільки в умовах довірчої взаємодії з нею; позитивні емоції сприяють мотивації дитини на спільну діяльність; розвинути лідерські якості дитини можливо в умовах навколишнього середовища.

- Принцип біпарності - поєднання педагогічного впливу й власної активності дитини. Умовами реалізації цього принципу є готовність педагогів приймати дитину-лідера як суб'єкт взаємин і взаємодії та значимість педагогів для дітей-лідерів. У практичній педагогічній діяльності з виховання лідерських якостей цей принцип реалізується через правила: реалізація й засвоєння дітьми досвіду лідерської поведінки повинні здійснюватися через спільну діяльність дітей і дорослих, створення оптимального психологічного клімату в колективі; необхідно забезпечити реалізацію існуючих інтересів дітей, їхнє збагачення й піднесення, пробудження нових інтересів; надання можливості вибору способів і засобів досягнення мети для особистості й колективу за умови надання достатньої орієнтовної основи діяльності (надання можливості вибору)[12].

- Принцип опосередкованих впливів у процесі виховання лідерських якостей. Умови реалізації принципу опосередкованих впливів у процесі виховання лідерських якостей: власний вибір дитиною позиції лідера; формування активної життєвої позиції дитини; створення «поля лідерства». У практиці організації виховання лідерських якостей принцип опосередкованих впливів відбивається в правилах: будь-який педагогічний вплив має сприяти формуванню позитивних лідерських якостей у дітей; інформованість дітей і підлітків про різні ситуації для прояву лідерських якостей викликає підвищений інтерес до тих або інших форм реалізації лідерського потенціалу.

- Принцип включення дітей у соціальні особистісно значущі відносини. Кожна людина в житті виконує ту або іншу роль, що пропонує їй певну систему дій, поведінку. Включення дітей у відносини «лідер - ведені» здійснюється через оволодіння певними соціальними ролями. Реалізація принципу включення дітей у соціальні особистісно значущі відносини висуває до педагогів такі вимоги: відповідність рівня соціальних відносин, у які включається дитина, її віковим й індивідуальним особливостям і можливостям; створення реальних можливостей для включення дітей у справи, забезпечення гарантії вибору, виду й змісту лідерської й організаторської діяльності, волі вибору засобів її здійснення; залучення всіх дітей у різні види соціальної особистісно значущої діяльності, що сприяють вихованню їх лідерських якостей; формування зв'язків дітей із соціальним середовищем і можливостей їхньої реалізації в повсякденній практичній діяльності; стимулювання різноманітної соціальної особистісно значущої діяльності дітей. Практичній реалізації принципу включення дітей у соціальні особистісно значущі відносини сприяє дотримання певних умов: усвідомлення кожною дитиною соціальної й особистої значущості тієї діяльності, у яку вона включається з позиції лідера; пропаганда основних областей розвитку особистості, показ дітям зразків індивідуального саморозвитку в результаті освоєння тієї або іншої діяльності; забезпечення постійної можливості для індивідуальної й колективної діяльності дітей; своєчасна й справедлива оцінка результатів індивідуальної й колективної діяльності дітей; збагачення позитивного досвіду включення дітей у реальні соціальні особистісно значущі відносини; збагачення внутріколективних і міжособистісних відносин; систематичне підвищення соціальної культури дитини, економічна, правова, психолого-педагогічна її освіта, навчання соціальної поведінки, культури спілкування, організаторської діяльності; особистий приклад дорослих, що показує можливості самореалізації як лідера[12].

- Принцип самореалізації дитини в позиції лідера. Вимоги до реалізації принципу: усвідомлення мети й значення реалізації власного лідерського потенціалу для особистого саморозвитку; облік усвідомленості кожною дитиною свого «Я»; формування активного ставлення дитини до світу й себе, її самосвідомості; наявність чітких і ясних перспектив (ближніх і далеких) у розвитку лідерських якостей; бачення кінцевого результату й проміжних рубежів; послідовність, поетапність розв'язуваних завдань; наявність мети - доступної, зрозумілої, усвідомленої; довіра дитині у виборі засобів і способів здійснення лідерської діяльності; віра в можливості дитини і її віра у свої можливості досягнення поставлених завдань; інформування дітей про можливості первинних й інших об'єднань; урахування вікових й індивідуальних особливостей, що сприяє забезпеченню успішної самореалізації дитини. Здійсненню принципу самореалізації сприяють умови: усвідомлення дитиною значущості для неї й для суспільства тієї діяльності, у яку вона включається; добровільність участі кожного в організовуваній діяльності; діагностика ходу й результатів саморозвитку дитини, стимулювання самопізнання, а при необхідності його корекція; стимулювання суспільно значущої діяльності, що сприяє самореалізації; надання самостійності й довіри в досягнення поставлених завдань.

- Принцип диференційованого підходу. Процес організації виховання лідерських якостей учнів повинен здійснюватися відповідно до їх віку, рівня сформованості лідерських якостей тощо. Реалізація цього принципу висуває вимоги: вивчення рівня сформованості лідерських якостей кожного учня; орієнтування на інтереси дітей, рівень сформованості їхніх лідерських якостей. Цей принцип реалізується через правила: створення умов у вихованні лідерських якостей оптимальним для кожної дитини способом, темпом й обсягом форм і методів виховання; урахування специфічних позицій дітей і дорослих у виховному процесі[12].