Розвиток дошкільного виховання в Україні (кінець ХІХ – початок ХХ ст.)

Дошкільне виховання в Україні в період її перебування у складі Російської Імперії. Зрушення у розвитку дошкільного виховання періоду Української Народної Республіки. Історико-педагогічні умови розвитку дошкільного виховання в Україні в радянський період.

Рубрика Педагогика
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 07.02.2012
Размер файла 49,1 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Педагогічна думка, освіта і виховання формуються у певних історичних економічних, соціальних умовах відповідно до потреб суспільства, тому для розуміння витоків національної освіти необхідно знати історичні обставини з яких виникли ті чи інші форми навчання і виховання.

Вивчення історії української педагогіки, ознайомлення з діяльністю та педагогічною спадщиною визначних мислителів різних періодів, свідчить, що незважаючи на нестатки, кожний період державності України позначався піднесенням педагогічної думки.

Оскільки наше дослідження охоплює досить тривалий період часу, то одним з важливих питань є періодизація процесів становлення і розвитку педагогічних ідей кінця ХІХ початку ХХ ст.

Існує періодизація запропонована Артемовою, якої ми дотримуємося.

Періоди розвитку дошкільного виховання в Україні (ХІХ - ХХ ст.):

· Україна у складі Російської імперії - друга половина ХVII - початок ХХ ст.;

· Українська Народна Республіка 1917-1920 рр.;

· Радянський період 1920-1991 рр.;

Дану проблему вивчали:

1) Педагог-марксист Крупська Н.К. розглядала дошкільне виховання «як складову частину нашої спільної роботи по комуністичному вихованню». Крупська Н.К. закликала дивитися на дитину як на майбутнього громадянина, як на «дитину завтрашнього дня». Вона відводила велике місце у своїх педагогічних працях питанню організації педагогічного процесу в дитячому садку основними компонентами якого вона вважала гру, працю, навчання дітей.

2) Педагог Макаренко А.С. багато уваги приділяв питання сімейного початкового виховання. Він вважав, що головні «основи виховання закладаються до 5-ти років». Ним були детально розглянуті питання організації трудового виховання дітей дошкільного віку, керівництва грою, виховання культурно-гігієнічних навичок у дітей.

3) Педагог і просвітитель Духнович О.В. вбачав, головне завдання у тому, щоб «в дітях народомовство збудити і прищепити любов до своєї народності». «Найбільш важливо, щоб батьки … добрий приклад подавали».

Але дана проблема ще не достатньо вивчена у зв'язку з тими змінами, які останнім часом відбуваються в освіті. Тому темою нашого дослідження є: «Розвиток дошкільного виховання в Україні (кінець ХІХ - початок ХХ ст.)».

Мета дослідження - Систематизувати та узагальнити історико-педагогічну картину дошкільного виховання періоду Російської Імперії, УНР, Радянського Союзу.

Проблема дослідження полягає в тому, що узагальнити те цінне, що було накопичено і втрачено тепер.

Об'єкт дослідження: процес розвитку дошкільного виховання у цей період.

Завдання дослідження:

1. Вивчити рівень дослідженості даної проблеми у психіко-педагогічній літературі.

2. Визначити педагогічні положення Русової С.Ф. в дошкільному виховання кожного періоду.

3. Розкрити закономірності розвитку дошкільного виховання кожного періоду.

4. Розглянути теоретичні ідеї про домашнє виховання Верховинця В.М.

5. Підібрати літературу, що стосується даної теми.

Джерельну базу нашої роботи склали наукові дослідження із різних галузей знання - соціологія, психологія, педагогіка, які представлені в монографіях, підручниках, навчальних посібниках, наукових періодичних виданнях.

Наукова новизна дослідження полягає в систематизації наукових матеріалів про дошкільне виховання.

Теоретичну значущість складають: аналіз ідей про дошкільне виховання.

1. Історико-педагогічні умови розвитку дошкільного виховання в Україні у складі Російської Імперії та Української Народної Республіки

1.1 Дошкільне виховання в Україні в період її перебування у складі Російської Імперії (кінець ХІХ ст.)

До початку XX ст. селянство залишалося основною масою населення України. Близькість до природи, шанування народних традицій, пов'язаних із нелегкою селянською працею, постійне звертання до фольклорних джерел сприяли появі певного типу культури, яка отримала назву сільської. Вона відрізнялася від міської культури, але не була нижчою. Самобутня сільська культура шліфувалась і передавалась із покоління в покоління в умовах сім'ї.

Родинне виховання виробило власні способи прищеплення дітям моральних норм, що виявлялися у повсякденному спілкуванні та праці, громадській думці та християнській доброчинності, в дотриманні звичаїв, традицій, обрядів.

Виховання дітей дошкільного віку завжди посідало центральне місце в родинній педагогіці. Врешті витворилась окрема галузь народної педагогіки - народне дитинознавство, яке вивчає вікові та психологічні особливості дитини, закономірності й засоби формування її як особистості.

Дитину завжди вважали даром Божим. Любов до дітей, бажання зростити їх добрими і здоровими поєднуються з емпіричними знаннями про дитячу природу.

Народна педагогіка ґрунтується на родинних почуттях, на моралі й звичаях, витворених у сім'ї. Збереження родинних зв'язків, від яких іноді залежало виживання окремої людини, забезпечувалося вихованням відповідного ставлення у дітей.

Культ матері в українців існував з давніх часів, її провідна роль у роді, чимале значення в моногамній сім'ї визначали й відповідний виховний вплив на дітей. Високий авторитет матері підтримувався низкою звичаїв. Материнське благословення було необхідне, коли одружувалися, орали землю чи засівали її, входили в нову хату, вирушали в далеку дорогу. Вірили, що материнська молитва спокутувала дитячі гріхи, допомагала долати хвороби, відвертати біду, приносила успіх у справах. Завдавати матері прикрощів, зневажати її вважалося великим гріхом: «Хто матір зневажає, того бог карає», «Хто не слухає матір, послухає біду».

Мати - берегиня домашнього вогнища, спокою і щастя, тому вона має бути розсудливою, не піддаватися негативним емоціям, упереджувати сварки. Тобто творити доброзичливу психологічну атмосферу і бути позитивним природним чинником виховання.

Жінка була в домі душею, а батько - головою. У родині дбали про авторитет жінки-матері, зауваження дітям робили не ображаючи їхню людську гідність.

Батько для дитини мав уособлювати розум, мужність, силу, справедливість, пов'язувати з широким світом за порогом рідного дому. «Якщо не навчив батько. Не навчить і дядько». «Батькова лайка дужча, ніж материнська бійка».

Засобами виховного впливу служили як позитивні стимули, так і покарання.

Щоб утримати дитину від недозволеного, іноді для остраху різку чи пасок клали на видному місці. Неслухів застерігали: боги, зображені на іконах, усе бачать. Щоб приховати свої пустощі від такого свідка, діти виколювали богам на іконах очі. А щоб уникнути покарання, кидали у піч пасок чи лозину. Фізично карати мали право лише батьки. Батьки застосовували й погрози не дати їсти, не справити очікуваної необхідної одежини, віддати в найми, вигнати з дому. Це все були життєво важливі для дитини мотиви, які, очевидно, утримували неслуха від негативних вчинків, пустощів.

Виховним засобом була праця. Спочатку сини спостерігали за тим, як батько працює, потім допомагали йому по господарству. Це сприяло формуванню у них не лише трудових навичок, а й почуття господаря. На цей ідеал орієнтувалися й дівчата, добираючи собі пари.

Поступово коло спілкування дітей розширювалось: вони спілкувалися з сусідськими дітьми, далі виходили до дитячого гурту на вулицю. У гурті діти проводили час в іграх, забавах, розповідях про те, що чули від дорослих, тощо. Це були перші дитячі колективи, де вчилися спілкуватися, пізнавали одне одного, вчилися дружити, товаришувати. Іноді ці стосунки зберігалися на все життя. Такі дитячі гурти також виконували роль суспільного виховання і були провісниками дошкільних закладів.

Сільська родина, як правило, складалася з трьох поколінь. Діду й бабі належало в ній почесне місце. Старші в родині, вони були носіями й охоронцями моралі, звичаєвого права, християнських доброчесностей, сімейних традицій.

Баба і дід не лише доглядали малят між господарськими справами. Вони обдаровували онучат теплом і ласкою. Як тільки онук чи онука починає бігати й лепетати, баба починає з ним балачку або оповідає найперші казочки - «Телесика», «Козу», «Кабанця». До сучасних прийомів розвитку зв'язної мови, активізації словника бабусі вдавалися споконвіку: спонукали дитину переказувати прослухану байку чи казку. Якщо вона помилялася, то повторювали доти, доки дитя навчиться переповідати самостійно.

Бабуся вчила дітей чемно звертатися, чемно вітатися з усіма. Застерігала від лайливих слів, згадок про нечистого, що завжди засуджувалось у родині.

Старенькі завжди знаходили посильну роботу в хаті, на подвір'ї. Вони бралися за справи, на які не вистачало часу у молоді. Так, дід міг бути пасічником, рибалкою, працював на баштані тощо. Баба виконувала багато хатніх справ. Догляд за дітьми вона поєднувала з навчанням: просила їх «допомогти» - щось потримати, подати, прибрати тощо. Поступово, крок за кроком розкривала дитині мудрі житейські заповіді, вчила раціональним господарським умінням.

Баба знайомила дитину з домівкою, подвір'ям та його мешканцями - домашніми тваринами. Дід і баба відкривали перед дітьми неписану книгу природи у саду, на городі, на луці, в лісі. Дід і баба вчили розрізняти й збирати цілющі трави, їстівні ягоди, гриби та оберігати природу: не руйнувати пташиних гнізд, мурашників тощо.

Щовечора сільська родина незмінно збиралася в повному складі за столом. При цьому дотримувались ритуалу, який справляв на дітей сильне враження. Першим сідав до столу батько і як основний годувальник займав почесне місце - на покуті, під образами. Поряд на почесному місці садовили й діда з бабою. Перед тим, як сідати до столу, усі мили руки. Перед їдою хтось із членів родини читав молитву і за знаком батька починали їсти. Етикет забороняв сміятись, голосно розмовляти, пустувати за столом. Обідали не поспішаючи, поважно, мовчки.

Особливо шанували хліб, який діставався нелегкою працею і був основою добробуту сім'ї. Іноді хліба не вистачало до нового врожаю. Тому існували «хлібні» правила, які виховували ощадливість, повагу до нього. Після заходу сонця не надрізали нової хлібини. Кусень, що впав, обтирали, цілували (мов би перепрошуючи) й клали на стіл.

Обряд хрещення немовляти віддавав його під опіку й захист Всевишнього. Його виконували хрещені батьки, які в разі сирітства дитини мали ростити й виховувати її. Дітей вчили шанувати хрещених батьків. Поряд з рідними батьками вони були вихователями, несли моральну відповідальність за вчинки. Тож кумів обирали з числа найдостойніших людей.

На хрестинах висловлювались побажання: «Щоб дитина щаслива була, велична, як квітка на хрестинах», «Щоб дитина здорова була і ні в чому не знала нужди, як той, хто має хліб»

В умовах невеликих міст і поселень життя кожної родини було досить відкритим для оточення, тому думка й оцінка односельчан чи ближніх міщан надзвичайно впливала на всю родину, в тому числі й на дітей. Охайні споконвіку українки зранку прибирали в хаті й залучали до цього дівчаток. Хатина й подвір'я у кожного мали виглядати краще, ніж у сусіда. Завжди біля дому й під парканом висаджували квіти. Йдучи селом, усі чемно віталися. Цей звичай досі зберігся в селах і дотримуються його з дитинства.

Життя на людях зумовило виховання таких моральних якостей, як правдивість, чесність, щирість. Сором було збрехати, вкрасти. Порушників моралі громада зневажала. Щоб такого не трапилось, дитину привчали бути правдивою, нічого не брати без дозволу.

Патріархальний лад сільської родини був вагомим і поширеним виховним чинником. Адже Україна навіть у період розвитку капіталізму залишалась аграрним краєм.

1.2 Зрушення у розвитку дошкільного виховання періоду Української Народної Республіки (1917-1920)

Події Першої світової війни, ослаблення окупаційної влади і, нарешті, розвал Російської імперії через внутрішнє потрясіння соціального порядку та політичне й національне піднесення поневолених народів полегшували становлення Української держави.

17 березня 1917 року у Києві зібралися представники різних політичних партій, культурних, професійних установ та товариств, громадськість і створили Українську Центральну Раду (УЦР) - спершу як всеукраїнську загальногромадську репрезентацію і координаційний центр. Українська Центральна Рада обрала головою Михайла Грушевського, який повернувся до Києва із заслання.

Основні напрями своєї діяльності в галузі розвитку культури Центральна Рада визначила у Відозві до українського народу від 22 березня 1917 р. та у резолюції Українського національного конгресу (квітень 1917 р.). У цих документах першочерговими ставилися питання відродження української мови, створення національних освітніх закладів, збільшення кількості українських газет, журналів, випуск художньої та навчальної літератури, розвиток бібліотечної справи, науки, музичного, театрального та образотворчого мистецтв тощо.

На цю добу припадає розвиток суспільного дошкільного виховання. Перші дитсадки в Україні були започатковані наприкінці XIX ст. з ініціативи й на кошти приватних осіб та педагогічних товариств. Спроби прогресивної педагогічної громадськості домогтися від царського уряду введення дитячих садків до системи державної освіти та державного фінансування успіху не мали.

Дитсадки в Україні, як і всі інші навчально-виховні заклади, були російськомовними, далекими від української культури, духовного життя українського народу за змістом виховання і навчання.

У складі створеного Центральною Радою ще в серпні 1917 р. Генерального секретарства народної освіти (з 8 січня 1918 р. - Міністерство народної освіти) був відділ позашкільної освіти і дошкільного виховання. Суспільне дошкільне виховання фактично увійшло до державної системи освіти, що мало велике значення для його розвитку в подальші роки.

Очолила цей відділ Софія Русова, відома українська громадська діячка, педагог.

Софія Русова всіляко підтримувала Генерального секретаря освіти Івана Стешенка, який з усією рішучістю втілював гасло - «українізація народної освіти, всіх шкіл, всіх освітніх організацій». Цю лінію Софія Русова проводила і в дошкільному вихованні. У найкоротший термін вона розробила концепцію українського національного дитячого садка, яку виклала потім у праці «Дошкільне виховання» (1918 р.). Ця концепція у своїй основі була глибоко гуманістичною, демократичною і співзвучною напрямам прогресивної вітчизняної та зарубіжної педагогічної думки.

Завдяки зусиллям Софії Русової здійснювалася послідовна політика у галузі суспільного дошкільного виховання. Як зазначалося у зверненні відділу від 11 жовтня 1917 р. до Генерального секретаря освіти, головне його завдання - організація дошкільного семінарію для поширення цієї справи по всій Україні і підготовки «діячів дошкільного виховання». Семінарій замислювався як науково-методичний центр, де б консультували дошкільних працівників і пропагували ідеї суспільного виховання.

В січні 1918 р. відділ дошкільного виховання вніс пропозицію «підняти питання про загальне обов'язкове дошкільне виховання дітей і провести це законодавчим порядком», що фактично і було зроблено.

В оформленні суспільного дошкільного виховання як рівноправної ланки в системі народної освіти стала ухвала на початку 1919 р. Радою Міністрів УНР Закону «Про надання прав державної служби співробітникам позашкільної освіти і дошкільного виховання». За ним різні категорії дошкільних працівників (завідувачі відділів, інструктори різних рівнів, керівники дошкільних закладів) прирівнювалися до відповідних категорій працівників початкової, середньої і вищої школи.

Керівники департаменту вирішальну роль у створенні українського національного дошкільного виховання відводили педагогічним кадрам. Проте, як згадувала Софія Русова, «для організації українських дитячих садків ніде не можна було знайти керівниць-українок».

Після проголошення УНР народи, які населяли Україну, дістали змогу вільно розвивати свою культуру, освіту. Значних успіхів у створенні національних дитячих садків досягла єврейська педагогічна громадськість. Софія Русова писала:»… коли український уряд дав євреям повну волю національної освіти, найкращі дитячі садки, які мені довелося бачити і в Києві, і в Кам'янці, були єврейські».

1.3 Педагогічна спадщина Русової С.Ф.

Софія Федорівна Русова (1856-1940) - визначний діяч у галузі національного дошкільного виховання України. Вона вважала Україну вітчизною, не мислила своєї долі поза нею.

Гаслом своєї діяльності вона взяла заклик Фребеля «Прийдіть, будемо жити задля наших дітей».

Разом з сестрою Марією Софія відкриває у вересні 1871 р. один з перших приватних дитячих садків у м. Києві на вулиці Старокиївській.

Софія входить у коло української інтелігенції. Підтримує дружні стосунки з родинами Лисенків, Старицьких.

Усе своє свідоме життя Русова Софія присвятила справі національного відродження.

Русова Софія очолювала департамент позашкільної освіти в Міністерстві освіти УНР доби Директорії. 1917 р. заснувала перший український дитячий садок. В цей час розробила план розвитку дошкільного виховання України, схвалений міністром освіти Іваном Огієнком.

Русова С.Ф. залишила чималу педагогічну спадщину. Ось деякі з її праць:

Русова С. Дошкільне виховання. - Катеринослав, 1918.

Русова С. Нова школа. - К., 1917.

Русова С. Український буквар. - СПб., 1905.

Русова С. Теорія і практика дошкільного виховання. - Прага, 1924.

Русова С. Нові методи дошкільного виховання. - Прага, 1927.

6. Русова С. Мої спомини. Львів, 1937.

В 1937 р. під головуванням Рудницької М. було створене загальноукраїнське об'єднання жіночих організацій у складі Світового союзу українок з осередком у Львові. Почесним головою об'єднання обрали Русову Софію.

У книзі «Дошкільне виховання» (1918 р.) Русова С. узагальнила матеріали лекторської роботи. В ній викладені теоретичні міркування і критичний аналіз поглядів педагогів минулого та сучасників на виховання дитини дошкільного віку. Русова Софія доводить важливість і необхідність виховання дитини дошкільного віку

Зважаючи на вікові особливості дошкільнят, Русова Софія ставить питання про єдність родинного й суспільного виховання. Умови дитячого садка мають бути наближені до умов рідної домівки.

Русова С.Ф. ставить і цілком по-сучасному розв'язує проблему загальнолюдського у вихованні. Виховуючи дитину, слід зважати на її соціальні особливості, психологічну індивідуальність, культурно-етнографічні ознаки її оточення. Вона формулює основні принципи національного виховання гармонійної людини, громадянина:

· індивідуальність, пристосованість до природи дитини;

· відповідність особливостям і потребам своєї країни, нації;

· відповідність соціально-культурним вимогам часу;

· єдність суспільного і родинного виховання;

· благочинність, моральність.

Щоб виховати у дітей національну свідомість, самосвідомість, самоповагу і гідність, вона має знати народне життя і бути свідомою вихованих протягом віків ідеалів народу.

Книга також містить практичні поради щодо виховання у дитячому садку, вірші, оповідання, казки, пісеньки з нотами, вибрані твори кращих українських письменників. Йдеться про організацію трудового виховання: ліплення, вишивання, малювання, плетіння.

Чимало уваги приділяється практичній дитячій грі. Софія Русова дає класифікацію ігор, яка фактично відповідає нинішній:

· прості рухавки;

· ігри, що випливають з інстинкту наслідування;

· театр ляльок, лялькові вистави.

Вона розглядає гру як засіб виховання. Звідси й вимоги до керування грою. Перш за все вихователь повинен знати специфіку ігор дітей різного віку, знати народні ігри.

Ознайомлення з довкіллям (предметні лекції) - це перша енциклопедія дитини.

Питання виховання Софія Русова розглядає в органічній єдності з навчанням. Зокрема, рекомендує вчити моральності так само, як будь-чого іншого. Розробляє перелік інтелектуальних і соціальних «доброчинностей та культурних звичок», які важливо виховувати у дошкільників. Серед засобів морального виховання вона виокремлювала національні, які використовувалися народом споконвіку: легенди, казки, народні пісні, вірші тощо. Це виховує у дитини чуття власного народу, обов'язку перед ним, патріотизм.

Дитячий садок вона розглядала як установу не лише педагогічну, а й соціально-національну. Його призначення ширше, ніж підготовка до школи і полягає у вихованні людини, свідомого громадянина своєї країни.

Висновки до першого розділу

1. До початку ХХ ст. селянство залишалося основною масою населення України. Самобутня сільська культура шліфувалась і передавалась з покоління в покоління в умовах сім'ї. Виховання дітей дошкільного віку завжди посідало центральне місце в родинній педагогіці. Жінка була в домі душею, а батько - головою.

Засобами виховного впливу служили як позитивні стимули, так і покарання. Виховним засобом була праця. У гурті діти проводили час в іграх, забавах. Такі дитячі гурти також виконували роль суспільного виховання. Сільська родина, як правило, складалася з трьох поколінь. Діду й бабці належало в ній почесне місце. Щовечора сільська родина незмінно збиралася в повному складі за столом. Патріархальний лад сільської родини був вагомим і поширеним виховним чинником.

2. У роки УНР було закладено основи нової національної школи, розпочалася українізація системи освіти. Українізація проводилася у складних політичних і соціально-економічних умовах. Перші дитсадки в Україні були започатковані наприкінці ХІХ ст. Відділ позашкільної освіти і дошкільного виховання очолила Русова С.Ф.

3. Русова С.Ф. 1917 р. заснувала перший український дитячий садок. Також ставить питання про єдність родинного і суспільного виховання. Вона чимало уваги приділяє практичній дитячій грі. Русова С.Ф. розглядала дитячий садок, як установу не лише педагогічну, але й соціально-економічну.

2. Історико-педагогічні умови розвитку дошкільного виховання в Україні в радянський період

2.1 Розвиток дошкільного виховання в Радянський період у 20і роки (українізація)

дошкільний виховання радянський

Одночасно із існуванням Центральної Ради в 1917 р. більшовики проголосили створення Радянської Української Республіки, обравши Харків за столицю. Почався період побудови радянського соціалістичного суспільства.

Започаткований в часи УНР національний напрям розвитку освіти владі недоцільно було зупиняти. Саме тому 20-ті роки характеризуються як українське відродження.

Перед українським радянським урядом постало важливе завдання - створити якісно нову за ідейним змістом культуру, яка б сприяла формуванню людей, здатних успішно будувати нове суспільство. Для цього необхідно було перемогти культурну відсталість, створити нову систему освіти й виховання широких народних мас.

В основі української системи народної освіти було соціальне виховання дітей від 4 до 15 років, яке передбачало розширення впливу суспільства на життя дитини, її навчання та виховання, і витіснення «несуспільних» виховних впливів - насамперед сім'ї, неорганізованого середовища. Нова система передбачала «охопити правильно поставленим єдиним вихованням усе життя дитини».

Основним типом дитячого закладу, або, користуючись тогочасною термінологією, «формою соціального виховання», вважався дитячий будинок. Окремі виховально-освітні заклади (дитячий садок, школа, позашкільний заклад) повинні були злитися в «єдиний соціальний організм» - дитячий будинок, де б дитина перебувала протягом усього «соцвихівського» віку (від 4 до 15 років).

Народний комісаріат освіти УСРР визнав за можливе тимчасове існування в єдиній системі соціального виховання дитячого садка, школи тощо. І водночас зобов'язав усі наявні типи виховально-освітніх закладів терміново розпочати своє перетворення на дитячі будинки.

На думку багатьох педагогів (такою була й офіційна позиція Наркомосу), сім'я нездатна виховати дитину відповідно до нових педагогічних вимог.

Таким чином, особливості української освітньої системи були зумовлені історичними обставинами, а також диктувались прагненням розв'язати проблеми «старої системи».

Нова система освіти потребувала педагогів високої кваліфікації. У «Декларації про соціальне виховання дітей» (1920) зазначалося: «тільки той педагог може проводити ідею соціального виховання, який уміє здійснювати роботу і в дитячому садку, і в школі, і в клубі, і на майданчику».

Слід зазначити, що в педагогічних навчальних закладах у 20-ті роки практично були відсутні викладачі-фахівці з дошкільного виховання. Оволодіти «суміжною спеціальністю» викладачам, які спеціалізувалися на педагогіці школи, було дуже важко через брак відповідної літератури.

Крім того, незначна кількість дитячих садків в Україні не давала змоги педагогічним навчальним закладам організувати навчальний процес відповідно до вимог методичних органів Наркомосу, а саме: перенести його в середовище майбутньої професійної діяльності студентів. Саме тому більша частина педагогічних навчальних закладів, користуючись правом змінювати навчальні плани і програми, вилучала з них дошкільний цикл і переорієнтовувалася на підготовку педагогів для школи.

Ситуацію в дошкільному вихованні в 20-ті роки характеризують такі дані:

Рік

Кількість дитячих садків

Кількість дітей в них

1920

800

48000

1921

879

48000

1922

230

10000

1924

148

6000

1926 - 27

204

9780

1928

431

17836

Протягом 1918-21 рр. мережу дитячих садків у країні розгортали, щоб врятувати дітей від голоду.

Дитячі садки в містах стали переходити на 11 - 12-годинний робочий день.

У 20-ті роки XX ст. існували такі типи дошкільних закладів:

· дитячі будинки зі змішаними групами;

· дитячі садки з 6-годинним режимом роботи;

· дитячі садки з 8-10-годинним терміном перебування дітей;

· дитячі кімнати при житлових управліннях з 6-годинним режимом роботи;

· дитячі садки на кооперативних засадах;

· сезонні дитячі майданчики;

· дитячі кімнати при робітничих клубах;

· «нульові» групи;

· приватні дитячі садки (їх поступово ліквідували через труднощі контролю).

Досить широко в 20-ті роки розуміли принцип активної дитячої творчості. Використовувались пошукові методи, приділялась увага трудовій діяльності дітей.

У «Керівництві по соціальному вихованню» (1925) зазначено, що «основним моментом в організації дитячих садків є орієнтація на навколишнє виробниче середовище і зв'язок з виробництвом та громадськими організаціями дорослих». Мало уваги приділялось дитячим іграм. Перевага надавалася праці.

2.2 Згортання програми розвитку в період зростання сталінського терору

Дошкільне виховання, школа в радянській Україні протягом 30-х років розвивалися в загальнодержавному руслі, відповідно до прийнятої II Всесоюзною партійною нарадою (квітень 1930) постанови про запровадження в Радянському Союзі єдиної системи народної освіти (початкова, семирічна, середня школа). Основною метою системи було виховання у молодого покоління комуністичних переконань, формування патріотичних та інтернаціональних почуттів.

У 30-ті роки авторитарна педагогіка витісняє залишки вільного виховання. На розвиток педагогічної науки і практики чиниться партійний тиск.

У ці роки також ставиться завдання створити суспільне дошкільне виховання. Багато робиться для підвищення якості його роботи. Воно має будуватися на засадах комуністичного виховання в боротьбі з «буржуазною» спадщиною, вербалізмом, схоластичністю й традиціоналізмом. Такі настанови з'являються в журналі «За комуністичне виховання дошкільника» з 1931 р., а також в окремих брошурах комісара народної освіти Миколи Скрипника - «Про завдання народного виховання» (1932), «Основні питання виховання в дошкільних установах» (1933). Перша з них була настільною книгою кожного працівника дошкільних установ.

Колективізація і масове залучення жінок до виробничої діяльності зумовили розвиток суспільного дошкільного виховання. Основними типами суспільних закладів для дітей дошкільного віку у 30-ті роки були дитячий садок і дитячий осередок.

Організована по всьому Радянському Союзу культурно-побутова агітаційна робота, так званий дошкільний похід (1930 р.), сприяла збільшенню контингенту дітей та розширенню мережі дитячих установ:

Рік

Кількість дітей у дитячому садку

Кількість дітей на літньому майданчику

1929

21 000

47 000

1930

21 0000

160 000

1931

210 000

531 000

1932

1 500 000

1 700 000

Наприкінці 20-х - на початку 30-х років в Україні у місцях компактного проживання представників інших національностей діяли національні дитячі садки.

Органи народної освіти проводили роз'яснювальну роботу серед вихователів та батьків. Вихователі організовували зустрічі та свята українських, єврейських, польських та інших дитячих садків.

Дошкільні установи ставали осередками комуністичного виховання. Національні свята поступилися місцем революційним. Свята дошкільнят часто проводилися на виробництві за участі батьків та піонерів. Усім дитячим садком чи групою дітей водили на демонстрації, для дошкільнят влаштовували спеціальні збори, де вихователь пояснював міжнародні події.

Така надмірна ідеологізація виховання вихолощувала народну педагогіку, культуру. Підміна національного виховання інтернаціональним врешті призвела до перетворення нації в безлике населення.

Основним науковим осередком визначення й розробки проблем дошкільного виховання була дошкільна секція Українського науково-дослідного інституту педагогіки в складі А. Гендрихівської (завідувачка), С. Литвинова, О. Дорошенко, К. Меркулової, Є. Сухенко, Ц. Каган, П. Волобуєва. Науковці розробляли теоретичні, історичні, методологічні, організаційні, кадрові проблеми в галузі дошкільного виховання. Щорічно проводили Всеукраїнські конференції, наради для практиків, на яких обговорювалися зміст, форми, методи навчання, питання підготовки кадрів та підвищення кваліфікації, організації роботи за новими програмами.

У 30-х роках плідно функціонував у Харкові науково-методичний журнал «За комуністичне виховання дошкільника». На його сторінках ішлося про підвищення ролі дошкільного виховання в соціалістичному будівництві.

І930-1931 роки характеризуються право-лівацьким ухилом, що полягав у перенесенні в довкілля методів і форм роботи зі школи, втраті специфіки педагогічного процесу в дитячому садку.

Завідуюча дошкільним сектором УНДПу Антоніна Гендрихівська в оглядовій статті про розвиток дошкільного виховання в Україні за післяреволюційні роки змушена була критично розглядати науковий доробок керованого нею колективу. Вона засуджує праці зарубіжних теоретиків дошкільного виховання, спадщину Софії Русової та її послідовників.

На Всеукраїнській нараді 1932 р. було схвалено «Програму та внутрішній розпорядок дитячого садка» як етапний документ пролетарської системи виховання. Для цієї програми характерні перевантаження суспільно-політичними знаннями, перенесення зі школи предметно-урочної системи, вербальні методи навчання, нехтування грою та іграшкою, перебільшення ролі середовища порівняно з роллю педагога у вихованні дітей.

З посиленням політики централізації в СРСР створюються нові, уніфіковані програма та внутрішній розпорядок дитячого садка (1935). Вони принципово різняться від попередніх. В них на життєвих прикладах визначені завдання виховання позитивного ставлення до соціалістичного будівництва, піднесено роль гри, праці, мови, природи, фізичного виховання.

У 1932 р. відбулася Всеукраїнська нарада виробників іграшок, на якій ішлося про нову радянську іграшку. Журнал «За комуністичне виховання дошкільника» зазначав: «тільки один прихильник ляльки, старої індивідуальної іграшки, намагався довести, що всі, крім нього, помиляються: дитині, дівчинці, мовляв, лялька потрібна, інакше ми не матимемо кадрів виховательок, не матимемо гарної матері». Тривало розпочате в 20-х роках вилучення казки з педагогічного процесу.

Надія Крупська рішуче засудила казку і фантастичну літературу минулих років, а також сучасні твори таких дитячих письменників, як, наприклад, Корній Чуковський. Водночас з висоти своєї посади й статусу вона давала настанови щодо створення дитячих книжок. Вони мали бути ідеологічно витриманими і показувати соціалістичне будівництво та будівника соціалізму. Крупська висловлювалась за створення політехнічної книжки навіть для наймолодших.

У 30-ті роки дитяча книга переживає третій етап, який характеризується значним зменшенням загальної кількості назв і накладу, а також зменшенням видань для національних меншин в Україні.

Періодична преса також переживає якісно новий етап. Видання газет і журналів стає справою політичного значення. Преса перетворюється у масовий засіб русифікації.

2.3 Теоретичні ідеї про виховання Верховинця В.М.

Професор Верховинець В.М. - педагог-новатор, автор навчальних програм, підручника, посібника, основоположник українського музично-ігрового репертуару для дітей, засновник теоретичної бази розвитку української хореографії, постановник першого національного балету, дослідник українського фольклору, основоположник нового сценічного жанру - театралізованої пісні, організатор художнього колективу нового типу, автор численних хорових і вокальних творів, аранжувань революційних і українських народних пісень.

Педагогічні погляди Верховинця В.М. формувались під безпосереднім впливом демократичних ідей українського національного відродження кінця XIX - початку XX століть.

Виступаючи на Третьому з'їзді працівників дошкільних закладів Полтавщини у 1921 році, Верховинець В.М. підкреслював, що «гра є наймилішою хвилиною, котрої потрібно дитині для всебічного виховання її молоденького тіла, розуму та її індивідуальних здібностей».

Грі педагог надавав важливого виховного значення. Тому, працюючи над «Весняночкою», він поставив конкретні завдання: «виховання фізично здорового, етично стійкого, інтелектуально розвинутого майбутнього члена суспільства».

Кожну гру педагог подає в інсценізованому вигляді, який передбачає наявність певної драматургії, реквізиту, розподілення ролей між учасниками.

Створюючи музично-ігровий репертуар, він спирався на принципи української етнопедагогіки: природовідповідність, гуманність, послідовність, наступність, наочність, емоційність, активність особи вихованця у виховному процесі.

Репертуарно-методичний посібник «Весняночка» складається з шести розділів:

1. «Теоретичний» (де автор дає методичні рекомендації і пояснення щодо використання рухливих музичних ігор у виховному процесі);

2. «Ігри та пісні на різні теми»;

3. «Весна»;

4. «Літо»;

5. «Осінь»;

6. «Зима». (До останніх п'яти розділів додаються окремі пісні).

З метою прилучення підростаючого покоління до найкращих зразків українського музичного мистецтва Верховинець В.М. розміщує на сторінках збірки та інсценізує твори М. Лисенка, М. Леонтовича, К. Стеценка, П. Козицького, П. Демупького.

Двадцять ігор, автором яких є сам педагог, створені в дусі народних традицій. Вони також підпорядковані головним завданням «Весняночки». Надзвичайно цінним є композиторський доробок В.М. Верховинця - дев'яносто мелодій, написаних для збірки.

Кожна гра має конкретно визначену мету, що досягається шляхом виконання поставлених перед дитиною завдань. Ігри поступово ускладнюються за змістом, формою та способом проведення.

У теоретичному розділі «Весняночки» В.М. Верховинець підкреслює, що «завдяки іграм можна виховати в дитині всі властивості, котрі ми шануємо у людей і котрі нам хотілося б прищепити малечі…». Рухливу музичну гру він використовує як ефективний засіб всебічного розвитку дитини: фізичного, морального, інтелектуального.

Майже в усіх іграх репертуарно-методичного посібника відтворюються картини повсякденного життя і діяльності людини, предмети побуту, природні явища. Тому ігри задовольняють пізнавальні потреби вихованців, несуть нову інформацію, знайомлять з навколишнім середовищем, різними видами професійної діяльності, сприяють розвиткові інтелектуальних здібностей: пам'яті, уваги, спостережливості, кмітливості, спритності, швидкої реакції на події та інших. Верховинець В.М. рекомендує всіляко підтримувати зауваження і доповнення дітей щодо змісту та способу проведення ігор.

Ігри «Весняночки» забезпечують фізичний розвиток вихованців, який відбувається шляхом виконання зумовлених змістом гри рухів, гімнастичних вправ, хореографічних елементів. Педагог був переконаний у тому, що «дітям потрібна гімнастика, яка не розстроювала б їх нервів, а заспокоювала, приносила все нові враження, і непомітно розвивала б у них не тільки силу фізичну, але єднала б у собі виховання тіла й розуму».

Створений Верховинцем В.М. музично-ігровий репертуар «Весняночка» спрямований на всебічний розвиток особистості - моральний, інтелектуальний, фізичний, естетичний, формування національної культури підростаючого покоління.

Як визначне явище в історії вітчизняної педагогіки і культури, педагогічна спадщина Василя Миколайовича Верховинця має важливе теоретичне і практичне значення. Педагог не лише розробив і обґрунтував систему інноваційних засобів виховання, але й творче використовував їх у практичній педагогічній і мистецькій діяльності у школах, вузах і художніх колективах.

Актуальність педагогічних ідей і досвіду Верховинця В.М. потребує їх широкого впровадження у сучасну практику навчання і виховання.

Висновки до другого розділу

1. 30-ті роки авторитарна педагогіка витісняє залишки вільного виховання. В ці роки ставиться завдання створити суспільне дошкільне виховання. Дошкільні установи ставали осередками комуністичного виховання.

У 1932 році відбулася Всеукраїнська нарада виробників іграшок, на якій йшлося про нову радянську іграшку. Тривало розпочате в 20-х роках вилучення казки з педагогічного процесу.

2. Педагогічні погляди Верховинця В.М. формувалися під впливом демократичних ідей українського національного відродження. Верховинець підкреслював, що «грає наймилішою хвилиною … потрібною дитині для всебічного виховання». Кожну гру педагог подає в інсценізованому вигляді, який передбачає наявність певної драматургії.

До збірки «Весняночка» увійшли 15 рухливих музичних ігор і пісень. Кожна гра має конкретно визначену мету. Ігри «Весняночки» забезпечують фізичний розвиток вихованців, який відбувається шляхом виконання рухів.

Як визначне явище в історії вітчизняної педагогіки і культури, педагогічна спадщина Верховинця В.М. має важливе теоретичне і практичне значення.

Висновки

По-перше, ми вивчили рівень дослідженості даної проблеми у психопедагогічній літературі.

По-друге, ми визначили основні ідеї в дошкільному вихованні кожного періоду.

По-третє, ми розкрили закономірності розвитку дошкільного виховання кожного періоду.

По-четверте: ми розглянули теоретичні ідеї про домашнє виховання Верховинця В.М.

По-п'яте ми підібрали літературу, що стосується даної теми.

1) Вивчаючи розвиток ідей про дошкільне виховання у кожний підперіод періоду кінця ХІХ - початку ХХ століть, ми прийшли до висновку, що 20-ті роки в історії характеризуються відродженням гуманістичних ідеалів і цінностей, змінюються акценти у дошкільному виховання.

У кінці ХІХ ст., коли Україна перебувала у складі Російської Імперії, селянство залишалося основною масою населення. Сільська культура відрізнялася від міської культури, але не була нижчою. Зокрема відтворилась окрема галузь народної педагогіки - народне дитинознавство, яке вивчає вікові та психологічні особливості дитини, закономірності й засоби формування її як особистості.

Народна педагогіка ґрунтується на родинних почуттях, на моралі й звичаях відтворених у сім'ї. збереження родинних зв'язків, від яких іноді залежало виживання окремої людини, забезпечувалося вихованням відповідного становлення у дитини. Отже, патріархальний лад сільської родини був вагомим і поширеним виховним чинником. Адже Україна навіть у період розвитку капіталізму залишалась аграрним краєм.

2) Розвал Російської Імперії через внутрішнє потрясіння соціального порядку та політичне й національне піднесення поневолених народів полегшували становлення Української держави. Після того, як представники різних політичних партій, культурних установ, громадськість створили Українську Центральну Раду, то першочерговими стали питання відродження української мови, освітніх закладів, збільшення кількості українських газет, журналів тощо.

Саме у цей час були започатковані перші дитсадки. Але дитсадочки були російськомовними, далекими від української культури, від духовного життя українського народу.

Відділ позашкільної освіти і дошкільного виховання очолила Русова С.Ф. Завдяки зусиллям Русової Софії здійснювалася послідовна політика у галузі суспільного дошкільного виховання.

В січні 1918 р. відділ дошкільного виховання вніс пропозицію «підняти питання про загальне обов'язкове дошкільне виховання дітей і провести це законодавчим порядком».

3) Визначним діячем у галузі дошкільного виховання в Україні була Русова С.Ф. Вона все своє життя присвятила справі національного відродження. Також вона залишила чималу педагогічну спадщину. У своїх роботах вона доводить важливість і необхідність виховання дитини дошкільного віку.

Зважаючи на вікові особливості дошкільнят Русова С.Ф. ставить питання про єдність родинного й суспільного виховання. Русова С.Ф. рекомендує вчити моральності так само, як будь-чого іншого.

Серед засобів морального виховання вона виокремлювала національні казки, вірші тощо.

Дитячий садок вона розглядала як установу не лише педагогічну, а й соціально-національну.

4) У 20-ті роки Радянський період характеризується початком побудови радянського соціалістичного суспільства. Для цього їм необхідно було перемогти культурну відсталість, створити нову систему й виховання широких народних мас. На той час основним типом дитячого закладу вважався дитячий будинок. Також нова система потребувала педагогів високої кваліфікації, а в педагогічних навчальних закладах у 20-ті роки практично були відсутні викладачі-фахівці з дошкільного виховання.

Досить широко у 20-ті роки розуміли принцип активної дитячої творчості. Особливо увага приділяється трудовій діяльності дітей. Натомість мало уваги приділялось дитячим іграм.

5) Дошкільне виховання в Радянській Україні у 30-ті роки розвивалося у загально державному руслі відповідно до прийнятої, єдиної системи народної освіти. Основною метою системи було виховання у молодого покоління комуністичних переконань.

Також, у цей період, авторитарна педагогіка витісняє залишки вільного виховання і ставиться завдання створити суспільне дошкільне виховання.

Основними типами суспільних закладів для дітей дошкільного віку у 30-ті роки були дитячий садок і дитячий осередок.

Дошкільні установи ставали осередками комуністичного виховання, тому дітей водили на демонстрації, влаштовували спеціальні збори. Така підміна національного виховання інтернаціональним врешті призвела до перетворення нації в безлике населення.

У 30-х роках плідно функціонував журнал «За комуністичне виховання дошкільника», на сторінках якого ішлося про підвищення ролі дошкільного виховання в соціалістичному будівництві.

З посиленням політики централізації в СРСР створюються нові, уніфіковані правила та внутрішній розпорядок дитячого садка.

Також тривало розпочате в 20-х роках вилучення казки з педагогічного процесу. Так, Надія Крупська рішуче засудила казку і фантастичну літературу минулих років, вона висловлювалась за створення політичної книжки навіть для наймолодших.

6) Верховинець В.М. педагогічні погляди якого, формувались під впливом демократичних ідей українського національного відродження кінця ХІХ - початку ХХ століть, є автором навчальних програм, підручника, основоположник українського музично-ігрового репертуару для дітей.

На відміну від Крупської, Верховинець надав грі важливого виховного значення. Тому працюючи над «Весняночкою», головною своєю працею, він ставив перед собою конкретні завдання у вихованні «інтелектуально розвинутого майбутнього члена суспільства».

Кожну гру він подавав в інсценізованому вигляді, який передбачає наявність певної драматургії.

Кожна гра має конкретно визначену мету, що досягається шляхом виконання поставлених перед дитиною завдань. І майже в усіх іграх репертуарно-методичного посібника відтворюються картини повсякденного життя, предмети побуту, природні явища. Тому ігри задовольняють пізнавальні потреби вихованців, несуть нову інформацію, знайомлять з навколишнім середовищем, різними видами професійної діяльності, сприяють розвиткові інтелектуальних здібностей.

Спадщина Василя Михайловича Верховинця має важливе теоретичне і практичне значення.

Список літератури

1. Артемова Л.В. Історія педагогіки України: підручник / Л.В. Артемова. - К.: Либідь, 2006. - 421 с.

2. Безполько О.В. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях: Навч. посіб. - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - 134 с.

3. Борисов В.В. Теоретико-методологічні основи формування національної свідомості.: Монографія, 2002. - 719 с.

4. Веретенко Т.Г. Загальна педагогіка: Навчальний посіб. - К.: ВД «Професіонал», 2004. - 128 с.

5. Волкова Н.П. Педагогіка: Навч. посіб. / Н.П. Волкова. - 2-е вид. перероб. та допов. - К.: Академ-видавн., 2007. - 615 с. - («Альма-матер»).

6. Волкова Н.П. Посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: «Видавничій центр Академія», 2003. - 576 с.

7. Гавриш Н., Хорошайло Р. Концепція розвитку навчального закладу - запорука успіху. Організація роботи ДНЗ в контексті сучасної парадигми освіти. // Дошкільне виховання. - 2005. - №8. - С. 8 - 11.

8. Галузинський В.М. Педагогіка: теорія і практика: навч. посіб. для вузів. - Вівне; Київ. - Вища школа, 1995. - 237 с.

9. Гендерна педагогіка: Хрестоматія: Навч. посіб. / за ред. Вікторії Гайденко. - Суми: ВТД «Університетська книга», 2006. - 313 с.

10. Зайченко І.В. Педагогіка: Навчальний посібник / І.В. Зайченко. - 2-е вид. - К.: Освіта України, 2008. - 529 с.

11. Закон України «про дошкільну освіту». // Дошкільн. вихов., 1998, №2. С. 3 - 7.

12. Історія дошкільної педагогіки. Хрестоматія / Упоряд.: З.Н. Борисова, В.З. Смаль. - 2-е вид., допов. - К.: Вища школа., 1990. - 423 с.

13. Кононенко О. «Я у світі»: нова світоглядна позиція // Дошкільне виховання. - 2009. - №1. - С. 5.

14. Копейкіна О., Бурова А., и др. Вивчення діяльності дошкільного навчального закладу // Дошкільне виховання. - 2004. - №7. - С. 4.

15. Кравець В. Гендерна педагогіка: Навч. посіб. - Тернополь: Джура, 2003. - 416 с.

16. Крутіст К., Маковецька Н. Інноваційна діяльність у сучасному ДНЗ: методичний аспект // Дошкільне виховання. - 2005. - №5. - С. 5.

17. Кузьмінський А.І. Педагогіка у запитаннях і відповідях: Навч. посіб. / А.І. Кузмінський, В.Л. Омельяненко. - К.: Знання, 2006. - 311 с.

18. Кузьмінський А.І. Педагогіка: підручник / А.І. Кузьмінський, В.Н. Омельяненко. - 3-є вид., випр. - К.: Знання - Прес, 2008. - 447 с.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Історико-педагогічні праці з дошкільного виховання періоду незалежності України. Внесок організацій, приватних осіб та асоціацій у розвиток дошкільного виховання. Напрями творчого використання позитивного історико-педагогічного досвіду виховання.

    автореферат [90,5 K], добавлен 21.02.2011

  • Теоретичні основи фізичного виховання дітей дошкільного віку. Дошкільне виховання в зарубіжних країнах. Місце, роль фізичної культури в загальній системі виховання дітей дошкільного віку. Формування особи дошкільника в процесі занять фізичними вправами.

    реферат [32,6 K], добавлен 18.05.2009

  • Аналіз психолого-педагогічної спадщини С.Ф. Русової. Сутність, роль С.Ф. Русової як фундатора розвитку і становлення системи суспільного дошкільного виховання в Україні. Засадничі принципи і методи організації українського національного дитячого садка.

    статья [16,5 K], добавлен 15.03.2012

  • Сутність методів систематичного та послідовного виховання. Формування умінь і навичок моральної поведінки. Принципи забезпечення всебічного гармонійного розвитку особистості. Характеристика завдання дошкільного виховання відповідно до закону України.

    реферат [622,0 K], добавлен 07.04.2015

  • Формування активної в правовому аспекті людини з дошкільного періоду. Напрямки та шляхи формування правового світогляду дошкільників як базовий компонент дошкільної освіти в Україні. Місце педагога та батьків у роботі з правового виховання дошкільників.

    контрольная работа [45,3 K], добавлен 09.02.2014

  • Патріотизм як основа сучасного виховання дітей. Шляхи та методи виховання у дошкільників любові до Батьківщини. Ознайомлення з рідним містом як засіб патріотичного виховання дітей дошкільного віку. Експериментальне вивчення рівня патріотизму у дітей.

    курсовая работа [53,8 K], добавлен 30.01.2010

  • Види української народної іграшки. Вимоги програм виховання і навчання дітей дошкільного віку щодо використання української народної іграшки як засобу виховання, існуючі методики. Відображення цієї проблеми у творах педагогів світової і вітчизняної науки.

    курсовая работа [78,5 K], добавлен 08.05.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.