Наступність розвитку зв’язного мовлення молодших школярів у мовленнєво-ігровій діяльності

Гра -- сильний емоційний подразник, який знімає психологічні бар'єри, що заважають іноземному спілкуванню, підвищує ініціативність і активність учнів, а також стимулює позитивні емоції, які впливають на кору головного мозку, сприятливо розвиває зацікавленість до іноземної мови як предмета. І ця зацікавленість з'являється за рахунок задоволення і радості від процесу гри, що є одним із найважливіших завдань навчання.

Головне біологічне призначення гри, на думку Л.С.Виготського, -- створення уявної ситуації, яка допомагає тренувати природні механізми цілеспрямованої діяльності. Завдяки уявній ситуації створюється зона найближчого розвитку дитини. У грі дитина завжди підноситься над своїм середнім розвитком, своєю звичайною поведінкою, тому гра -- джерело й засіб розвитку [17, с. 2].

Отже, основні принципи організації гри такі:

- відсутність примусу будь-якої форми при залученні дітей у гру;

- принцип розвитку ігрової динаміки;

- принцип підтримування ігрової атмосфери (підтримка реальних почуттів дітей);

- принцип взаємозв'язку ігрової та неігрової діяльності;

- принципи переходу від найпростіших ігор до складних ігрових форм;

- логіка переходу від простих ігор до складних пов'язана з поступовим поглибленням різноманітного змісту ігрових занять і правил.

Зауважимо, що виховна, освітня цінність інтелектуальних ігор залежить від участі в них педагогів.

Ураховуючи важливу особливість дитячої психології, що полягає у природній потребі дітей гратися, під час застосування будь-якого з вище вказаних методів широко використовувалися ігрові прийоми.

Гра, зокрема сюжетно-рольова, - один із оптимальних, природних способів організації мовленнєвого спілкування дітей. Наявність уявної ситуації є основною особливістю сюжетно-рольової гри. Вона складається із сюжету і ролей, які приймають на себе діти в процесі гри, а також своєрідного використання предметів у ній.

У процесі експериментального навчання застосування сюжетно-рольових ігор давало можливість моделювати природні мовленнєві ситуації, які підвищували активність дітей, створювали можливість оволодіння в цілому культурою спілкування в контексті соціальної взаємодії. Найбільш доцільним використання сюжетно-рольових ігор, інсценівок виявилося для розвитку діалогічного мовлення учнів.

Дидактична гра була органічною частиною будь-якого етапу уроку: у формі ігор або ігрових ситуацій подавалися звичайні вправи, замасковані у цікаву форму (тим самим попереджалися психічні перевантаження дітей від одноманітного тренування), перевірялося домашнє завдання, проводився аналіз контрольної роботи тощо. Так, наприклад, на етапі перевірки домашнього завдання учні з'ясовували, як його виконали казкові герої, відшукували та виправляли “їхні” помилки, або приносили улюблену іграшку, яка “розповідала”, як її господар виконував домашнє завдання. Такий прийом сприяв розвиткові вмінь монологічного мовлення та робив звичайну перевірку домашнього завдання цікавою.

Для закріплення вмінь молодших школярів уживати прикметники в мовленні використовувалася дидактична гра “А що у чарівній скриньці?”. Учень обирав предмет або іграшку і описував її. Решта дітей за описом повинні були відгадати, який предмет у чарівній скриньці.

Дидактичні ігри створювали необхідні умови для активної взаємодії школярів у ході навчання, передбачали змагання між групами й окремими учнями, задовольняючи їхню потребу в самостійності й самовираженні. Використання ігор у навчанні робило недоречною авторитарну позицію вчителя в спілкуванні з учнями. Адже щоб зацікавити дітей майбутньою діяльністю, внести у навчання ситуації несподіванки, вільного вибору, яскраві емоції, педагог повинен був сам стати учасником гри.



1.4 Місце і роль гри в системі навчання української мови

Мова є найважливіший засіб людських стосунків. Вона є знаряддям, за допомогою якого люди обмінюються думками і досягають взаємного розуміння. Будучи безпосередньо пов'язаною з мисленням і створюючи можливість обміну думками в людському суспільстві, мова докорінно відрізняється від усіх інших наявних у людини засобів спілкування.

Спілкування -- це спосіб вираження того чи іншого ставлення до людини чи інших людей. Комунікативна діяльність (діяльність спілкування) не обов'язково може бути мовленнєвою. Однак мовленнєва діяльність займає в діяльності спілкування провідне місце.

Розглядаючи спілкування як один з основних видів діяльності людини, Б.Г.Ананьєв трактує його як своєрідний сплав суспільного та індивідуального в соціальному житті людини. Ним виявлені та простежені основні напрями впливу спілкування на формування психічного світу людини і поставлена проблема впливу залежностей, які пов'язують зовнішні і внутрішні характеристики з проявами психіки людей, що беруть участь у спілкуванні [56 с. 8].

Здійснення спілкування вимагає комунікативних умінь. Воно реалізується за допомогою певних засобів, головним з яких є мова. А процес використання людиною мови для спілкування називають мовленнєвою діяльністю.

І для розвитку мовленнєвої діяльності учнів початкових класів, тобто мовлення, на уроках рідної та іноземної мов, гарним помічником є мовні ігри, використання яких на уроках не просто роблять їх цікавими, а у захоплюючій формі дають можливість збагачувати мову учнів, їх словниковий запас, поглиблювати знання, закріплювати вивчений на уроках матеріал.

Гра, специфічний в процесі навчання і властивий дитині вид діяльності, була і залишається предметом дослідження як вітчизняних, так і зарубіжних учених. Ще в XIX столітті значна частина інтелігенції, стурбована вихованням дітей дошкільного віку, закликала вихователів і батьків у повному обсязі використовувати навчальну роль гри.

Сучасна педагогіка розглядає дитячу гру як важливий засіб виховання і всебічного розвитку дітей. Дитина починає гратися у ранньому віці, коли ще не може виконати найпростішого трудового процесу. Для учнів молодших класів ігри мають особливе значення: гра для них -- і навчання, і праця, і серйозний вид виховання. Гра для учнів молодших класів -- спосіб пізнання навколишнього світу. Граючись, дитина вивчає кольори, форму, якості матерії, просторові і числові відношення, вивчає рослини, тварин.

Важливим для праці педагога є також твердження А.С.Макаренко: „Гра має важливе значення в житті дитини, має таке ж значення, яке у дорослого має діяльність, робота служба. Якою є дитина у грі, такою багато в чому вона буде в роботі, коли виросте" [53].

Динаміка і генезис ігрової діяльності дитини своєрідні і складні, цим, напевно, можна пояснити існування протилежних думок серед педагогів в оцінюванні ролі гри на уроках української та англійської мов. А.В.Запорожець вважає, що, з одного боку, ігри ще не мають належного місця в школах, а з іншого -- „гру перевантажують дидактизмом, регламентують і контролюють кожен крок і вчинок дитини". Причину цих недоліків А.В.Запорожець бачить у нерозумінні багатьма педагогами функцій гри і її значення для розвитку особистості, розробки загальних проблем ігрової діяльності дітей [34, с. 17].

„Один із шляхів вирішення цієї проблеми, -- робить висновок А.В.Запорожець, -- її комплексне дослідження. Гра, близька і проста для дитини, представляє для науки схожу багатогранну проблему" [34, с. 17].

Однак, видатні вітчизняні методисти і передові педагоги ще в дореволюційні часи відстоювали потребу використання ігор у школах з навчальною метою. Ще ширше і глибше розроблене це питання у педагогіці і педагогічній практиці сьогодні.

Гра -- це лише оболонка, форма, змістом і метою її повинно бути навчання, тобто оволодіння видами мовної діяльності як засобами спілкування. Гра -- справа серйозна, а те, що гра -- це серйозно, стверджують її теоретики. Великий знавець проблеми Д.Б.Ельконін виділяє в грі дві важливих для людини якості: засіб розвитку розумових дій і засіб розвитку довільної поведінки [92,с. 18].

Гра як провідна діяльність у дітей молодшого шкільного віку „визначає важливі перебудови і формування нових якостей особистості", саме в грі діти засвоюють суспільні функції, норми поведінки, гра навчає, змінює, виховує, чи як говорив Л.С.Вигоцький, веде за собою розвиток.

У терміні „дидактична гра" підкреслюється її педагогічна спрямованість, відображається багатогранність її застосування. А тому найістотнішими для вчителя будь-якого предмета, на наш погляд, є такі питання:

а) визначення місця дидактичних ігор і ігрових ситуацій у системі інших видів діяльності на уроці;

б) доцільність використання їх на різних етапах вивчення різноманітного за характером навчального матеріалу;

в) розроблення методики проведення дидактичних ігор з урахуванням дидактичної мети уроку та рівня підготовленості учнів;

г) вимоги до змісту ігрової діяльності у світлі завдань розвиваючого навчання;

д) передбачення способів стимулювання учнів, заохочення в процесі гри тих, хто найбільше відзначився, а також для підбадьорення відстаючих.

Роль ігор як навчального прийому в початкових класах, безумовно, зростає. У процесі ігор на уроках української та англійської мов у дітей молодшого шкільного віку розвивається самостійність мислення, творчі задатки, такі життєво необхідні психічні якості як кмітливість і винахідливість.

Під час гри діти завжди дуже уважні, зосереджені і дисципліновані. Включення до уроку дидактичних ігор та ігрових моментів робить процес навчання цікавим, створює у дітей бадьорий робочий настрій, полегшує подолання труднощів у засвоєнні навчального матеріалу. Різноманітні ігрові дії, за допомогою яких розв'язується те чи інше розумове завдання, підтримують і посилюють інтерес дітей до навчального предмета. Гра має розглядатися як могутній незамінний важіль розумового розвитку дитини.

Вказуючи на те, що „гра має велике значення в житті людини", А.С.Макаренко радив проводити гру не заради гри, а щоб у процесі її в дітей виховувались і розвивались необхідні риси особистості. Дітям слід давати такі ігри, в яких вони активно проявляють свої зусилля, серйозністю у виконанні правил гри, привчаючи до колективної дисципліни. „Уява розвивається тільки в дитячому колективі, що неодмінно грається. І я як педагог повинен з ним трошки гратися. Якщо я буду тільки привчати вимагати, наполягати, я буду сторонньою силою, може корисною, але не близькою. Я повинен неодмінно трохи гратися, я цього вимагаю від усіх своїх колег" [53].

Дитячі ігри сприяють не тільки всебічному розвитку, а й підвищують інтерес до знань. Спонукання дітей до знань, виховання інтересу до шкільного предмета потрібні і в навчанні мови. „Дитина до десятилітнього віку потребує забав, і ці потреби її біологічно законні. Вона хоче фати, вона грає всім і пізнає навколишній світ, насамперед і найлегше в грі, грою. Вона грає і словом, в слові. Саме на грі дитина вчиться тонкощів рідної мови і якщо вивчає іноземну, то також іноземної, засвоює музику її і те, що філологи називають „духом мови" [46, с. 2].

Різноманітні граматичні ігри та цікаві вправи дають можливість у захоплюючій формі розвивати, збагачувати мову учнів як рідну, так і іноземну, поглиблювати знання, закріплювати вивчений на уроках матеріал.

Звертаючись до вчителів початкових класів, В.О.Сухомлинський писав: „Ваше найважливіше завдання -- закласти міцний фундамент знань. Настільки міцний, щоб учителям, які працюватимуть після вас, взагалі не треба було думати про фундамент. Приділяючи велику увагу „елементарній грамотності" учнів початкових класів, він радив учителям проводити найрізноманітніші вправи, в яких потрібні орфограми часто повторюються. Однак, і таких вправ для опанування грамотністю недостатньо, вказував на позитивну роль гри у підвищенні якості знань з мови, яка вивчається. „Ще раз підкреслимо, -- говорив В.О.Сухомлинський, -- дуже велике значення має ігровий матеріал у процесі навчання" [82, с. 2].

І досвідчені вчителі, наповнюючи уроки української мови ігровими елементами, часто вдаються до мовних ігор, не кажучи вже про позакласні заняття, де учні розгадують кросворди, ребуси, анаграми, чайнворди. Розв'язування цікавих завдань вимагає від школяра кмітливості, гнучкості, розуму, змушує повторювати вивчене, заглядати в словник. Все це збуджує інтерес до мови, яка вивчається, сприяє збагаченню лексичного запасу, запам'ятовуванню норм і правил літературної норми та письма.

Ігри дозволяють включати в активне оперування учнів програмовий матеріал, що тільки сприятиме його міцному та свідомому запам'ятовуванню. Великий лексичний матеріал неодноразово можна використовувати у настільних мовних іграх (мовне доміно, орфографічна гра з таблицею, орфографічне лото тощо) та цікавих вправах. Багаторазове сприймання „важких" слів, з яких складено ігри, розвиває зорову пам'ять і закріплює в ній їхні графічні образи.

А що стосується місця гри на уроках, то необхідність підняття питання щодо місця гри в процесі навчання рідної та іноземної мов в молодших класах, ми вважаємо, що пояснюється передусім тим, що деякі вчителі та методисти розглядають гру як основний прийом розширення словникового запасу і як майже єдиний шлях до формування навичок усного мовлення.

Відомо, що довгий час педагоги вважали дидактичні ігри основною формою навчання в навчальних закладах. На думку А.М.Богуш, у зв'язку із введенням організаційного навчання змінюється роль і місце дидактичної гри в педагогічному процесі. Остання, хоч і втратила своє провідне значення, залишається „одним із засобів закріплення, уточнення і розширення тих знань, які діти отримують на заняттях" [11, с. 18].

Місце ігор на уроці та відведений для гри час залежить від ряду факторів: підготовки учнів, матеріалу, що вивчається, конкретних цілей та умов уроку та ін. Скажімо, якщо гра використовується як тренувальна вправа при первинному закріпленні, то їй можна відвести 20-25 хвилин уроку. В подальшому ця ж гра може проводитися протягом 3-5 хвилин та бути своєрідним повторенням уже вивченого матеріалу, а також зарядкою на уроці. Одна і та ж гра може бути використана на різних етапах уроку. Треба тільки пам'ятати, що при всій ефективності гри необхідно дотримуватись почуття міри, щоб гра не втомила учнів та не загубила свіжість емоційного впливу.

Успіх використовування гри залежить передусім від атмосфери необхідного мовного спілкування, яку вчитель створює в класі. Важливо, щоб учні звикли до такого спілкування, захопились та стали разом зі вчителем учасниками одного процесу.

К.Д.Ушинський радив із самого початку навчання відділяти заняття від гри і вважав виконання навчальних завдань „серйозним обов'язком дитини" [87, с. 18], тому що чим більше вчитель буде оберігати дитину від серйозних занять, тим складніше буде перехід до них. При цьому він же пропонував „зробити серйозне заняття для дитини цікавим", тобто напрошується висновок: намагаючись прищепити дітям любов до рідної чи іноземної мов, вчитель повинен так побудувати заняття, щоб дитина відчувала таке ж задоволення, як і від гри.

Оскільки питома вага ігрової діяльності в учнів початкових класів значно більша, ніж в учнів старших класів, важливо знайти ту „золоту середину", яка забезпечила би дотримання потрібної пропорції у навчанні і грі, пам'ятаючи при цьому, що гра повинна підкорятися конкретним навчальним завданням.

Досвід показує, що без ігрових дій закріплення в пам'яті дитини рідної чи іноземної лексики відбувається менш ефективно і потребує надмірного розумового напруження, а це призводить до перевтоми. Гра, введена в навчальний процес на заняттях з рідної чи іноземної мов як один із прийомів навчання, повинна бути цікавою, нескладною і жвавою, повинна сприяти накопиченню нового мовного матеріалу і закріпленню раніше отриманих знань.

Слід враховувати, що ігровий процес набагато більше полегшує навчання, більш того, вміло розроблена гра невіддільна від нього.

Залежно від умов цілей і завдань, які ставить вчитель рідної мови, гра (спокійна дидактична, рухлива чи обмежено рухлива) повинна чергуватися з іншими видами роботи. При цьому важливо привчати дітей розрізняти гру і навчальне заняття.

Таким чином, спираючись на вище сказане, можна стверджувати, що гра як засіб, який гарантує позитивний емоційний стан, підвищує працездатність і зацікавленість педагогів і тих, хто навчається, на відміну від монотонного виконання конкретних завдань, що призводить до напівсонного становища у класі.

У цілому, на всіх етапах розвитку особистості, гра сприймається як цікаве, яскраве, необхідне для її життєдіяльності заняття і чим старший учень, тим більше він відчуває розвиваюче і виховне значення гри. В зв'язку з цим можна цілком погодитися з думкою відомого педагога С.Т.Шауцького, який писав: „гра -- це життєва лабораторія дитинства, яка дає той аромат, ту атмосферу молодого життя, без якої ця пора її була б безкорисна для людства. У цій грі спеціального відпрацювання життєвого матеріалу є найбільш цінне ядро розумної школи дитинства" [89, с. 9].

Але, як згадувалося раніше, не слід захоплюватися, пам'ятаючи про те, що гра, незважаючи на всі її позитивні моменти, -- це тільки засіб, метод навчальної роботи, а ціллю залишається засвоєння матеріалу і набуття знань.



Висновки до розділу 1

зв'язне мовлення ігровий

Аналіз проблеми формування мовленнєвих умінь учнів початкових класів у теорії й практиці навчання дає змогу зробити окремі висновки:

Методика розвитку мовлення, ураховуючи комплексний і багатоаспектний характер явища «мовлення», ґрунтується на досягненнях різних галузей психології, лінгвістики, психолінгвістики. Об'єктом лінгвістичних досліджень виступають засоби вираження мовлення й типи мовлення за логіко-смисловими, структурно-функціональними й стилістико-нормативними аспектами. Психологія розглядає мовлення як процес сприймання усного й писемного мовлення, відтворення сприйнятого мовлення й створення мовленнєвих висловлювань, визначає мовлення як необхідну умову й впливовий фактор психічного розвитку. Психолінгвістика досліджує способи вираження психічних функцій свідомості в мовленнєвій поведінці людей та визначає мовленнєву діяльність як діяльність, у процесі якої засобами мови й способом мовлення формується й формулюється думка.

Психолого-педагогічними передумовами формування мовленнєвих умінь в учнів початкових класів є врахування вікових особливостей школярів, розвитку їхньої емоційної сфери, психічних процесів (мислення, сприймання, уваги, пам'яті тощо); психологічних чинників навчання мови (дару слова, чуття мови, інтуїції), які виявляються ефективнішими, якщо спираються на мовні знання. Важливе значення в процесі формування мовленнєвих умінь в учнів початкових класів мають мовна спостережливість, інтерес, мотивація, активізація навчальної діяльності тощо.

Процес формування мовленнєвих умінь учнів початкових класів буде ефективним за умови забезпечення свідомого та інтуїтивного підходів у навчанні (сприймання-розуміння, аналізу й наслідування мовленнєвих зразків), поетапного їх формування, а саме: від мовних знань до формування простих (первинних) умінь, переведення їх у навичку й на цій основі - до формування мовленнєвих умінь у процесі власної мовленнєвої діяльності.

Згідно з принципами комунікативно спрямованого навчання мови, граматичні навички розглядаються як автоматизований компонент мовленнєвої діяльності, а складне вміння - як здатність здійснювати мовленнєві дії у певних комунікативних ситуаціях на основі засвоєних знань і вироблених навичок. Мовлення формується й реалізується в діяльності, здійснюється на основі засвоєних знань. Мовні знання дають можливість усвідомити функції мовних одиниць у мовленні, а комунікативна спрямованість навчання мови створює оптимальні умови для використання цих функцій у процесі спілкування в спеціально створених і природних мовленнєвих ситуаціях.

У дослідженні обґрунтовано положення про те, що інтеграція навчальної та ігрової діяльності є ефективним засобом мотивування та активізації процесу розвитку мовлення учнів початкових класів. Аналіз наукової літератури з проблеми використання ігрової методики в процесі мовленнєвого розвитку дітей засвідчує її високу ефективність у процесі розвитку мовлення школярів. Принцип наступності й перспективності у використанні методів і форм навчальної роботи зумовлює необхідність застосування теоретичних і практичних здобутків в методиці розвитку мовлення учнів початкових класів. Упровадження ігрових методів, прийомів, форми є високоефективним засобом активізації навчальної діяльності учнів у цілому й мовленнєвої зокрема, забезпечення емоційності в навчанні, попередження психологічних перевантажень.

Аналіз чинної програми з української мови засвідчив, що серед чотирьох змістових ліній (мовленнєва, мовна, соціокультурна, діяльнісна) мовленнєва змістова лінія є провідною, визначає розвиток усного й писемного мовлення учнів як засобу спілкування, пізнання, самовираження.



РОЗДІЛ 2. ГРА ЯК ЗАСІБ ОРГАНІЗАЦІЇ КОМУНІКАТИВНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

2.1 Різновиди ігор та їх практичне впровадження у навчальну діяльність

Для кращого засвоєння навчального матеріалу все частіше застосовуються активні методи навчання. Основною ознакою «активності» методу є інтенсивна розумова діяльність учнів, яка визначається швидкістю й логікою мислення; тривалою продуктивною роботою в заданому режимі; самостійним прийняттям рішення; взаємодією учнів і вчителя за допомогою прямих і зворотних зв'язків тощо. Навчально-пізнавальні ігри, на думку В. Крутій, належать до методів активного навчання, які забезпечують самостійне оволодіння знаннями, вміннями і навичками, емоційно ціннісним досвідом [35].

Ігровий метод навчання - це спеціально створена захоплююча розважальна діяльність, яка має значний вплив на засвоєння учнями знань, набуття умінь і навичок. Його можна розглядати як комплексний окремий метод навчання, що реалізує задачі загальних методів [35].

З метою забезпечення логічної цілісності окремих етапів уроку, підтримання мотивації навчання протягом усього заняття, активізації уваги до окремих аспектів мовних понять нами використовувався метод гри-драматизації шляхом розігрування лінгвістичної казки, яка може вважатися окремим методом навчання української мови. Щоб лінгвістичні казки відігравали свою дидактичну і виховну функції, вони повинні мати специфічні жанрові особливості: розповідність, сюжетність, художній вимисел, розважальність, своєрідну форму оповіді. Казка як художнє ціле існує тільки в сукупності цих ознак [64, с. 23].

Крім інтересу, зацікавленості, використання казки у навчально-виховному процесі сприяє активізації емоційної сфери учнів. Саме низьку емоційну насиченість науковці та методисти вважають однією з причин пасивного ставлення багатьох учнів до навчальної діяльності, у тому числі й на уроках мови. Емоційне забарвлення думки, вважає О. Савченко, виникає під впливом емоційної насиченості змісту навчання, незвичних способів постановки завдань, «емоційних» методів і внутрішньої активності дитини [62, с. 165].

Лінгвістична казка має певні ознаки: лінгвістична казка пояснює нам закони мови; вона включає казкові елементи, чарівні перетворення, герої, певні стійкі вирази; ця казка народилася набагато пізніше ніж фольклорна, але їй притаманні структурні елементи фольклорної казки (приповідка, зачин, казкове дійство та кінцівка). У кінцівці лінгвістичної казки йдеться про лінгвістичні поняття. Наче робиться висновок з того, про що в казці розповідалося. Лінгвістичній казці притаманні такі особливості:

1. Лінгвістична казка навчальна.

2. Сюжет побудований на лінгвістичних поняттях. Лінгвістична казка є різновидом предметної казки.

3. Герої - букви, слова, інші мовні одиниці.

4. Герої знаходяться в особливому царстві. Усі вони різні: сильні, добрі, примхливі тощо.

Лінгвістична казка вбирає в себе елементи казок про тварин, чарівної й новелістичної казок. Ця казка є більш широким поняттям, ніж, наприклад, морфологічна або словотворча казки. Лінгвістична казка за фактором адресантів може бути представлена як монологічним, так і діалогічним висловлюванням. Основними комунікативними завданнями лінгвістичних казок є:

1. Навчити, пояснити новий матеріал.

2. Перевірити знання з теми.

3. Розважити, захопити, зацікавити, підвищити інтерес до предмета.

Важливе значення казки, як зазначав Л. Виготський, базується на особливостях певного дитячого віку. Інакше величезні маси вражень, з якими дитина не в змозі впоратися, привели б у сум'яття її психіку. У цьому значенні розумній казці належить оздоровлююче й цілюще значення в емоційному житті дитини. Це зближує психологічну дію казки з грою [17, с. 298].

Наприклад, вивчаючи іменник та знайомлячись з його категоріями, можна застосувати лінгвістичні казки та пропонувати дітям складати їх самостійно. Ось деякі з них:

Чому іменник має таку назву

Є на світі звичайна і незвичайна країна Предметія. Звичайна тому, що живуть у ній предмети і речі, люди і тварини. А незвичайна тому, що у ній тільки два міста: Хто? і Що? У місті Хто? живуть люди і тварини. У місті Що? - всі інші предмети. Керує країною незвичайний король - Іменник. Так назвали його після того, як почав давати назви, клички, імена всім, хто жив у країні. І от, зібравшись на велику раду, вирішили жителі країни називатися іменем свого короля - іменниками.

Казка про роди іменників

Давним-давно в одній країні жив собі король. Звали його Іменник. Іменник в усьому любив порядок. Був він дуже багатим і пишався цим.

Одного разу він завів собі великий журнал, щоб вести облік своїх підлеглих.

Ось прилетів метелик. Іменник сказав: «Він мій!» Заспівав соловей: «Він мій!», прилетів горобець - «Він мій!», стрибнув коник-стрибунець - «Він мій!», йде хлопчик - Він мій!». Коли ж король побачив дівчинку, то сказав: «Вона моя! Моя також земля, береза, осика, трава, білка і багато всього.»

На все інше Іменник сказав: «Воно моє». Моє озеро, море, курча, кошеня, вікно, білченя та інше. Все було записано в журналі у три стовпчики: «чоловічий рід - він мій», «жіночий рід - вона моя», «середній рід - воно моє».

Казка про відмінки

Не далеко, не близько,

Не високо, не низько,

За чорнильними морями,

Паперовими горами,

В граматичному царстві,

В лісі Іменників,

На галявині Відмінювання

Жили-були брати-відмінки.

Усіх гостей, які з'являлися на галявині, вони запрошували до себе. На великий круглий стіл ставили самовар, смачне печиво, варення, вмощувались зручненько і слухали уважненько, що розповідав їм гість. Кожного цікавило своє.

Називний питає Хто ти? Що ти?

Хоче він про наслідки роботи

І про себе чути лиш похвали.

Щоб тебе як приклад називали.

Родовий доскіпує свого -

Хоче знати він: Кого? Чого?

І про тебе знать, якого роду,

Що немає роду переводу.

Все Давальний дасть - не жаль йому,

Але хоче знать: Кому? Чому?

Знать про тебе, гожого на вроду,

Що даєш і ти свому народу?

У Знахідного свої потреби:

Він - Кого? і Що ? - питає в тебе.

І кого ми всі за друзів маєм,

І що друзі роблять нам навзаєм?

А Орудний хоче знать: Ким? Чим?

У труді орудуй разом з ним.

Хоче знать: що здатний ти утнути?

Чим ти сильний? Ким ти хочеш бути?

А Місцевий - Де? В якому місці?

Хоче знати - у селі чи в місті?

Все нове, про що дізнавались братики-гномики, було їм дуже цікавим. І відмінки завжди розповідали про ці зустрічі своїй матусі - Українській мові.

Казка, завдяки образності викладу її змісту, сприяє усвідомленню певних лінгвістичних понять. На думку М. Вашуленка, один із найпоширеніших недоліків у знаннях і вміннях молодших школярів з мови виявляється в тому, що певні граматичні визначення та орфографічні правила вони заучують без достатнього усвідомлення тих живих мовних і мовленнєвих явищ, які лежать в основі цих понять, правил. У таких випадках основне навантаження в навчальній роботі припадає на пам'ять школяра, а це нерідко спричинює розрив між формальним засвоєнням ним визначення, правила та його наступними мовленнєвими діями [14, с. 33].

Існують значні індивідуальні й вікові особливості у виборі учнями молодших класів кількості різноманітних ігор. В одних дітей число їх за тиждень не перевищує п'яти, а в інших -- доходить до чотирьох на день. Найактивніші щодо кількості різноманітних ігор учні других класів. В учнів третіх класів їх трохи менше, але вони змістовніші. Є також деякі відмінності в іграх хлопчиків та дівчаток. Перші віддають перевагу розвагам з автомашинами, літаками, ракетами. У других переважають ігри з ляльками. У 2-4 класах інтерес дівчаток до гри з ляльками дещо знижується, але продовжує займати значне місце [3, с. 47].

Одні ігри виконуються учнями індивідуально і оцінюються самим учителем, інші -- колективно, коли підсумки підбиває спеціально обране журі. Для організації та проведення окремих ігор необхідне своєрідне матеріальне забезпечення (кольорові фломастери, крейда, різноколірні аркуші паперу, картини, таблиці, діапозитивні тощо). Інший тип ігор проводиться на основі усної настанови вчителя чи відповідного завдання, написаного на картці, у книжці.

Одна й та сама вправа може використовуватися на різних етапах навчання. При цьому змінюється лінгвістична наповнюваність вправи-гри, спосіб її організації проведення.

Вправи ігрового характеру, що проводяться учнями індивідуально, - це так звані тихі ігри. До них зараховують кросворди, ребуси тощо. Для визначення результатів таких ігор немає потреби обирати журі. Підсумки підбиває сам учитель.

Наприклад, для кросворду „Прочитай слово" можна використати загадки:

1. Я поки квітка - часу не втрачай

З моїх квіток узимку можеш

Пити чай. (Липа).

2. У зеленім кожушку,

В костяній сорочечці,

Я росту собі в лісочку,

Всім зірвати хочеться. (Горіх)

2. Стовбур жовтий, мов янтар,

Досягає стелі, хмар,

І колючі, й довгі, й тонкі

На гілках зелені голки. (Сосна).

Ігри колективні залучають до роботи не тільки всіх учнів, а й передбачають активну участь учителя. Вони, як правило, поліфункціональні. У процесі їх проведення розв'язується цілий комплекс завдань, одні з яких є головними, інші - другорядними.

Індивідуальні та тихі ігри можна виконувати на будь-якому етапі уроку, колективні - переважно потрібно виконувати наприкінці уроку, оскільки в них яскравіше виражений елемент змагання, і вони потребують рухливості.

Інтелектуальні ігри є перехідною ланкою, яка закладає основу, інтерес до частково-пошукового, евристичного способу засвоєння знань, сприяє закріпленню позитивних інтелектуальних емоцій.

Творчі ігри забезпечують можливість самовираження через набуті знання, завдяки цьому виду ігор можливий розвиток мовних умінь учнів. Застосування творчих ігор ґрунтується на сюжетно-рольовій ігровій діяльності в молодшому шкільному віці.

Рольова гра визначається деякими зарубіжними методистами як спонтанна поведінка того, хто навчається, його реакція на поведінку інших людей, що беруть участь в гіпотетичній ситуації. Методист О.Вугпе визначає рольову гру як прийом, коли учень повинен вільно імпровізувати в межах заданої ситуації, виступаючи в ролі одного з її учасників.

Рольова гра, безумовно, є одним з резервів підвищення якості та ефективності навчання рідної та іноземної мов. Вона є ефективним засобом мотивації спілкування.

Рольова гра сприяє розширенню предметного змісту спілкування, надаючи учням можливість виходити за рамки свого контексту діяльності за рахунок виконання різноманітних соціальних і міжособистісних ролей.

Рольова гра дозволяє „спробувати" свій майбутній особистий досвід шляхом програвання ролей людей різних професій, інтересів, схильностей.

Рольова гра позитивно впливає на учнів в емоційному плані, створюючи сприятливий психологічний клімат на уроці.

Ситуації спілкування, що моделюються в рольовій грі, дозволяють наблизити мовленнєву діяльність на уроці до реальної комунікації, дають можливість використовувати мову як засіб спілкування. Учням потрібно „увійти" у запропоновану роль і розіграти сценку. Сюжетно-рольовими можуть бути такі ігри: “У магазині. Продавець - Покупець”; “Лікарня: Лікар - Хворий”.

Ділова гра - це в певному розумінні імітація професійно-педагогічної діяльності, що пов'язана з управлінням навчально-виховним процесом. Такі ігри використовуються для розвитку творчого мислення і формування практичних умінь, для стимулювання і підвищення інтересу учнів до уроків.

У діловій грі відбувається діалог на професійному рівні, зіткнення різних думок і позицій, їх обґрунтування і зміцнення, що веде до появи нових знань і уявлень, сприяє набуттю досвіду розв'язання педагогічних задач і психолого-педагогічних ситуацій.

Лексичні ігри є різновидом навчально-педагогічних ігор і, також, є ефективними для застосування на уроках рідної та іноземної мов під час вивчення та закріплення нової лексики і для тренування мовно-розумової активності. Наприклад: “Знайди потрібне слово”

1. Ще не смеркло, а на заході зійшла вечірня...

2. Опівдні на вахту заступила нова... робітників.

3. Хоч велика вся..., а Батьківщина в нас одна.

4. ... була цікава, ми її швидко прочитали.

5. Бабусі допомагає..

6. Найраніше в нашім саду цвіте абрикоса, а потім...

Граматичні ігри є ефективним засобом вивчення нової теми з граматики та розвитку мовлення і творчої діяльності учня. Наприклад:

Граматичну гру „Яка цифра зникла?" використовують на уроках мови для закріплення порядкових числівників та розвитку уваги і мовлення.

Ведучий називає цифри по порядку і навмисне пропускає одну. Ті гравці, які це помічають, плескають у долоні. Ведучий запитує: „Яка цифра зникла?".

Ефективним у процесі розвитку мовлення молодших школярів є метод інтелектуальної гри. Основним ігровим інструментом інтелектуальних ігор є слово. Ці ігри реалізуються за допомогою таких ігрових прийомів: анаграми, логогрифи, метаграми, шаради, каламбури, кросворди, паліндроми, чайнворди та інші. Мотив в інтелектуальних іграх полягає в їх змісті, особливо в інтелектуальних емоціях, ігровому мікрокліматі, який спонукає до появи інтелектуальних почуттів: подиву, сумніву, допитливості, упевненості у своїх силах тощо. Мета інтелектуальних ігор - розумове самоутвердження, тому вони можуть бути як індивідуальними, так і колективними. Результатом таких ігор є задоволення від розумового зусилля, від подолання труднощів інтелектуального характеру або невдоволення досягнутим. Перспективність використання інтелектуальних ігор у навчанні молодших школярів зумовлена їх можливостями:

- за допомогою інтересу, що супроводжує гру, зосереджуємо увагу учнів на істотному в навчальному матеріалі;

- практикуючи інтелектуальну гру, виявляємо наявність чи брак якостей, необхідних для певних видів діяльності - швидкості мислення, уважності, зібраності та інших;

- завдяки інтелектуальній грі підтримуємо стійкий інтерес до пізнавальних завдань навчального змісту;

- під час інтелектуальної гри створюємо ситуації, за яких учень може творчо застосувати набуті знання на практиці;

- в ігровій діяльності забезпечуємо самостійність прийняття рішень учнями.

Впровадження інтелектуальних ігор у навчальний процес може значно підвищити мотивацію навчання, якість навчальних дій, загальний розвиток інтелектуальних здібностей учнів.

Наприклад, у роботі з першокласниками можна використати анаграму, побудовану на доступних поняттях. Доцільно використовувати ілюстрації, демонструвати натуральні предмети та інше унаочнення: сосна - насос, смола - масло, пилка - липка. Анаграму потрібно розгадати, прочитавши або прослухавши певний текст, у якому за певними ознаками того чи іншого предмета чи явища необхідно упізнати їх. Анаграми в поєднанні зі спеціальними текстами значно активізують розвиток не лише навички звуко-буквеного аналізу, словника, а й розвиток уяви, логічного мислення, уміння зосереджувати увагу на кількох мисленнєвих об'єктах, певних ознаках, наприклад:

Улітку в затінку моїм

Мене ти вихваляєш,

Місцями букви поміняй -

І мною ліс спиляєш.

(Липа - пила)

На мені молотять хліб,

Віють, сушать кілька діб,

А якщо з кінця читати -

Будуть миші враз тікати.

(Тік - кіт)

Отже, вдало застосований ігровий метод є ефективним мотиваційним та емоційним чинником, що сприяє зняттю психологічних бар'єрів, які виникають у деяких учнів у навчальному процесі, підвищує ініціативність, активність у досягненні навчально-ігрових цілей. Можна зробити висновок, що від ставлення учнів до ігрової діяльності значною мірою залежить ставлення до навчальної роботи.

Для нашого дослідження важливим є застосування лінгводидактичних методів. На думку М. Львова, граматичний матеріал характеризується високим ступенем абстракції, тому граматична теорія повинна викладатися в процесі спостережень за текстами, які ілюструють граматичні засоби мови в дії, допомагають усвідомити їх роль у виконанні різноманітних функцій та виражальних можливостей. Застосування методу спостережень за мовними явищами у процесі аналізу зв'язних текстів сприяє зосередженню уваги на їх семантиці, ролі, комунікативному призначенні, що є основою умінь доцільно використовувати мовні засоби відповідно до мети висловлювання. У ході експерименту добиралися такі навчальні тексти, які сприяли учням спостерігати за певним мовним явищем до теоретичного його опрацювання. Робота над змістом тексту давала можливість розкривати роль мовної одиниці у вираженні конкретного змісту. Використання текстів давало змогу будувати навчальний процес на основі важливих для мовленнєвого розвитку принципів, що випливають із закономірностей засвоєння мовлення: принципів оцінки виразності мовлення, розвитку чуття мови, запам'ятовування фактів рідної мови і засвоєння традицій їх використання в мовленні.

Функція мовної одиниці найкраще усвідомлюється в порівнянні його з іншими, співмірними щодо форми або семантики. Тому з метою повнішого розкриття мовленнєвої функції мовної одиниці чи засобу використовувалися прийоми порівняння, зіставлення. Це полегшувало учням усвідомлювати граматичну будову, аналізувати функцію та сферу застосування певної мовної одиниці, створювало передумови для активного вживання її у власному мовленні. Наприклад, вивчаючи граматичні ознаки дієслова, звертаємо увагу учнів на описову функцію цієї частини мови:

Вправа. Прочитай. Скажи, який це опис - художній чи науковий, чому? Спиши. Підкресли в тексті дієслова. Що вони означають? Яку пору року допомагають описати авторові?

Тануть сніги, біжать гомінливі струмки. Видзвонюють краплинами бурульки. Повертаються з вирію птахи. В синяву неба глянули сині проліски.

Стрепенулась береза. Вся її кора прогрілась. Кожна гілочка соком наливається. Сонечко зимовий сон геть прогнало.

До тепла і сонця потяглись комахи й рослини. Ось-ось буйно розквітнуть садки. Весна! Вес-на! (За Г. Демченко).

Для формування мовних і вдосконалення частково-мовленнєвих умінь і навичок учнів використовувалися ігрові практичні, тренувальні методи, які реалізувалися через систему навчально-ігрових вправ, зокрема в таких видах роботи, які спонукали учнів до активної мовленнєвої діяльності, практичного використання здобутих знань, оперування вивченим матеріалом, синтезу різноманітних мовних одиниць.

Застосування комунікативного методу сприяло тому, щоб у процесі розвитку мовленнєвих умінь учні користувалися здобутими знаннями, набутими навичками, вміннями в мовленнєвій практиці. Комунікативний метод дає змогу використовувати широкий арсенал прийомів, зокрема й ігрових: створення мовленнєвих ситуацій, моделювання природних ситуацій, рольові ігри, створення казкових сюжетів, словесне малювання, тобто будь-які види діяльності, що викликають потребу висловитися. Реалізація прийомів комунікативного методу сприяє тому, що мовленнєві вміння формуються у конкретній мовленнєвій ситуації. Комунікативний метод сприяє введенню учнів у світ мовленнєвої діяльності, розумінню необхідності й важливості кожного елемента в мові. Мова постає перед школярами як логічно цілісна й діюча система. Особливість прийомів комунікативного методу в тому, що вони передбачають закріплення знань, формування й реалізацію мовленнєвих навичок і вмінь у конкретній комунікативній ситуації. Ситуативність є одним з принципів комунікативності. Вважається, що наближення до потреб комунікації можливе лише за умови врахування системи мовленнєвих засобів і відповідної організації матеріалу за допомогою ситуацій і мовленнєвих завдань [55, с. 63].

Науковці А. Богуш, Н. Луцан зауважують, що навчальна мовленнєва ситуація відрізняється від природної комунікативної ситуації способом створення мовленнєвого стимулу, без якого мовленнєвий акт взагалі неможливий. У природній ситуації цей стимул створюється самими обставинами дійсності, а в навчальній - словесно. Навчальна мовленнєва ситуація - ефективний засіб розвитку усно-мовленнєвих вмінь і навичок. По-перше, вона ставить дітей в умови, близькі до умов реального словесного мовленнєвого спілкування. Це підвищує зацікавленість мовців, вони переконуються в тому, що можуть реалізувати свої мовні можливості в акті мовленнєвого спілкування. По-друге, в навчальній мовленнєвій ситуації активізується мовний матеріал таким чином, щоб він виступав засобом розв'язання немовних, комунікативних завдань, що сприяє кращому засвоєнню тематичного матеріалу. По-третє, за допомогою навчально-мовленнєвих ситуацій розвивається уява дітей [11, с. 86].

Ігрова мовленнєва ситуація становить штучно змодельовані ігрові обставини (дитиною чи дорослим) за змістом знайомих художніх творів (чи казок) або з епізодів життя дитини й створені для цього умови їх реалізації (ролі, дієві особи, позитивні мовленнєві стимули, атрибути, знайомий текст), що стимулюють і активізують мовленнєве спілкування дітей, сприяють розвитку діалогічного й монологічного мовлення. Діяльність в уявлюваній ситуації звільняє дитину від ситуативної залежності.

2.2 Типологія навчально-ігрових вправ і завдань

Курс навчання української мови в початковій школі набуває комунікативної спрямованості, що реалізується передусім шляхом формування й розвитку мовленнєвих умінь (правильно й доцільно виражати певний зміст, добираючи мовні форми відповідно до завдань висловлювання, умов спілкування, удосконалювати висловлювання).

Важливим елементом методики навчання є вправи, оскільки оволодіння способами продукування мовленнєвих одиниць (словосполучення, речення, текст), відбувається лише в процесі виконання вправ, які тлумачаться як планомірно організоване повторне виконання розумової або практичної дії з метою оволодіння нею чи поліпшення її якості. Необхідність використання спеціальних вправ як важливого компонента системи формування комунікативно-мовленнєвих умінь викликана тим, що знання та вміння без постійного їх удосконалення не забезпечують активної мовленнєвої діяльності.

У педагогічній і лінгводидактичній літературі описані ігрові мовленнєві вправи, спрямовані на розвиток мовлення, а саме:

- звукової культури - тренувальні, імітаційні, артикуляційні вправи, наприклад: «Знайди місце звука в слові», «Хто, як кричить?», «Гойдалки»;

- граматично правильного мовлення - композиційні, трансформаційні вправи на складання речень з важким словом, ігрові вправи з лялькою, словесні вправи на словоутворення, наприклад: «Знайди пару», «Відгадай за описом», «Чиї діти?»;

- збагачення словника - підстановочні словниково-логічні, словесні, наприклад: «Хто, що робить?», «Коли це буває?», «Назви одним словом»;

- діалогічного мовлення - реплікові вправи, питально-відповідні, умовна бесіда, наприклад: «Як можна дізнатися?», «Розпитай у товариша»;

- монологічного мовлення - описові, репродуктивні (переказові), ситуативні, дискутивні (коментувальні), композиційні (розповідні вправи), наприклад: «Склади речення», «Відгадай, де це було», «Що буває взимку?»;

- комунікативної спрямованості - комунікативні, наприклад: «А якщо б...», «Відгадай, що я роблю?», «Хто краще скаже про весну?» [11, с.125].

Опрацювавши дослідження Л. Варзацької, Т. Ладиженської, П.Копосова та інших науковців, виділяємо такі типи навчально-ігрових комплексних завдань і вправ.

І тип - навчально-ігрові завдання, які повинні створити мотивацію навчальної діяльності дітей, спрямовану на опанування мовним матеріалом, розкрити функції мовних одиниць у мовленні. В основу розробки цих завдань покладено лінгвістичну казку й дидактичну гру.

ІІ тип - навчально-ігрові вправи, які сприяють формуванню частково-мовленнєвих умінь і навичок. Вони сконструйовані на матеріалі інтелектуальних ігор (відгадування загадок, кросвордів, ребусів, криптограм, чистомовок, добирання рими).

ІІІ тип - навчально-ігрові завдання, які слугують засобом створення мовленнєвих ситуацій. Цей тип навчально-ігрових завдань програмує передусім активізацію словесної творчості, а відпрацювання розумових дій, спрямованих на опанування лінгвістичних знань, є супровідним. З цією метою використовуються завдання на матеріалі: віршів, загадок, смішинок, предметних і сюжетних малюнків, ігрових мовленнєвих ситуацій. Виконання цих завдань сприяє вдосконаленню монологічного й діалогічного мовлення учнів.

Ігрові елементи дають змогу вчителеві зацікавити учнів протягом досить тривалого часу підтримувати їхній інтерес до складних питань, властивостей і явищ, на яких у звичайних умовах зосередити увагу дітей не завжди вдається. Тому доцільно використовувати на уроках мови ігрові моменти. Щоб зацікавити учнів потрібно знайти такі форми подачі та засвоєння матеріалу, які б викликали у дітей інтерес до засвоєних знань. Ще К.Д.Ушинський радив застосовувати ігрові моменти в серйозній праці учнів. Тоді й процес пізнання йтиме продуктивніше, а самі уроки стануть цікавими [72, с.18].

На уроці доцільна та гра, яка залучає до пошуку, винахідливості, збуджує бажання перемогти. Діти краще виконують завдання, якщо гра побудована на відомому їм змісті. Та майже в кожній грі передбачається не лише повторення вже відомого, але й пізнання нового. Гра -- це підготовка дитини до дорослого життя [74]. Під час гри діти вчаться спілкуватися, керувати іншим та підкорятися, дотримуватися правил гри. У грі дитина розвивається. Л.С.Виготський сказав: „Я не знаю нічого більш жорстокого в житті, ніж правила гри" [17 с. 276].

На уроках української мови учні привчаються до аналітико-синтетичної роботи над словом і реченням: активізується і поширюється їхній мовний запас, розвивається фонетичний слух, поглиблюється інтерес до мови. Тому у своїй роботі вчитель може використати такі нестандартні форми роботи, як конкурси, кросворди, анаграми, шаради, завдання-жарти, ребуси, різноманітні цікаві мовні ігри. Найголовніше -- домогтися повного злиття різних видів роботи, внаслідок чого б формувались та розвивались мовленнєві навички учнів, активізувалися б пізнавальні можливості учнів. Пропонуємо декілька прикладів мовних ігор на уроках мови:

Гра «Збираємо букет». На дошці прикріплюється вазаз картону. До неї підготовлені квіти, на яких написано речення про квіти. Прочитавши їх правильно, виразно, учень отримує право прикріпитик вітку.

Гра розвиває та формує навички мовлення учнів, закріплює вивчену лексику, збагачує словниковий запас мови, яка вивчається.

Аналогічно можна провести ігри „Будуємо дім", „Формуємо поїзд".

Серед мовленнєвих ігрових завдань умовно виліляють фонетичні, лексичні і граматичні.

Фонетичні ігри застосовують переважно у 1 - 2 класах для вивчення і розрізнення звуків і букв. Наприклад:

Гра «Звуки та букви». Завдання: “Діти, погляньте на ілюстрації тварин. У кожного вони різні -- ви повинні визначити, де менше звуків, ніж букв та намалювати звуко-буквенну модель до цих слів. Як це робити ми вивчали на попередньому уроці”.

Журавель, курча, сорока, заєць, слон, індик, зебра, кінь.

Гра «Збери слово».

Щоб помилки, хитрі й спритні

Не ховались у рядках,

Щоб всі букви в кожнім слові

Опинились на місцях,

Будем гарно працювати,

Свою пильність розвивати.

Всі слова стояли на поличках. Але бігла мишка, зачепила хвостиком і вони всі попадали на підлогу і побилися. А наш Незнайко ніколи не вчився в школі і зовсім не знає як ці слова відремонтувати. Хто ж з вас допоможе Незнайкові відремонтувати слова?”

Гра «Закресли одну букву»

Грак, гриби, єноти.

Лексика - будівельний матеріал, який слугує для вираження думки. Слова вступають у певні граматичні відношення у структурі словосполучення, речення, тексту, завдяки чому думки втілюються у струнку форму вираження. Спостереження за лексичним значенням слова, його сполучуваністю та функціональними можливостями сприяє засвоєнню мовних засобів вираження означальних, часових, просторових, причинно-наслідкових відношень, виявляючи таким чином істотний вплив на граматичну будову мовлення дітей, здатність висловлювати думку поширеними реченнями. Цим досягаємо значного розширення обсягу оперативної пам'яті, що має вирішальне значення для засвоєння знань і розвитку вмінь застосувати їх на практиці.

Лексичні ігри тренують учнів використовувати лексику в ситуаціях, наближених до звичайної обстановки, а також активізують мовленнєву діяльність учнів. Пропонуємо декілька прикладів лексичних ігор, які можна проводити на уроках мови:

Гра «Будь уважним»

Для тренування слухової пам'яті, закріплення вивченої лексики та збагачення словникового запасу на уроках української мови пропонуємо вести диктант-гру „Будь уважним" (читається „ланцюжок" з двох, трьох слів, вимовляється лише один раз, потім пауза, під час якої діти записують те, що запам'ятали; серед уже записаних слів потрібно відшукати те, яке відрізняється від інших за певною ознакою).

Наприклад:

- Львів, Хмельницький, Дніпро, Київ (міста - ріка);

- сорочка, черевики, плаття, пальто (одяг - взуття).

Гра «Виключення зайвого»

Беруться будь-які три слова, наприклад, «собака», «помідор», «сонце». Треба залишити тільки ті два слова, які позначають у чомусь подібні предмети, а одне слово, «зайве», що не володіє цією загальною ознакою, виключити. Слід знайти якомога більше варіантів виключення зайвого слова, а головне - більше ознак, що об'єднує кожну пару слів, що залишилася і не властивих зайвому. Не ігноруючи варіантами, які відразу ж напрошуються (виключити «собаку», а «помідор» і «сонце» залишити, тому що вони круглі), бажано пошукати нестандартні і в той же час дуже влучні рішення. Перемагає той, у кого відповідей більше.

Ця гра розвиває здатність не тільки встановлювати несподівані зв'язки між розрізненими явищами, але легко переходити від одних зв'язків до інших, не зациклюючись на них. Гра вчить також одночасно утримувати в полі мислення відразу кілька предметів і порівнювати їх між собою. Важливо, що гра формує установку на те, що можливі абсолютно різні способи об'єднання і розчленування певної групи предметів, і тому не варто обмежуватися одним-єдиним «правильним» рішенням, а треба шукати їх безліч.

Гра «Пошук аналогів»

Називається який-небудь предмет або явище, наприклад «вертоліт». Необхідно виписати якомога більше його аналогів, тобто інших предметів, схожих з ним за різними істотними ознаками. Слід також систематизувати ці аналоги за групами в залежності від того, з урахуванням яких властивостей заданого предмета вони підбиралися. Наприклад, в даному випадку можуть бути названі «птах», «метелик» (літають і сідають); «автобус», «поїзд» (транспортні засоби); «штопор» (важливі деталі обертаються) і ін. Перемагає той, хто назвав найбільшу кількість груп аналогів.