Особливості організації ігрової діяльності дітей в роботі вихователя логопедичної групи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості організації ігрової діяльності дітей в роботі вихователя логопедичної групи

Вступ

Соціально-економічні, політичні та культурні процеси, які відбуваються в Україні, зумовлюють нагальні зміни в системі національної освіти. Основні пріоритети її подальшого розвитку визначено Конституцією України, Законами України «Про освіту» та «Про дошкільну освіту», Державною програмою «Діти України». Серед пріоритетних завдань освіти в цілому, і спеціальної зокрема - всебічний, гармонійний розвиток особистості дитини, високий загальнокультурний рівень, створення умов для саморозвитку та самовиховання.

Пріоритетними для розвитку дитини дошкільного віку є спілкування і мовленнєвотворча діяльність у спеціально організованому середовищі. Особливості розвитку мовлення в процесі онтогенезу висвітлено у дослідженнях: А.М.Богуш, О.М.Вінарської, Л.М.Галігузової, О.М.Гвоздєва, Т.Н.Ушакової, Є.Ф.Соботович. Той факт, що в Україні з кожним роком спостерігається суттєве збільшення кількості дітей раннього віку, котрі мають порушення психофізичного, зокрема мовленнєвого розвитку (Н.В.Вісневська, Синьов, В.В.Тарасун, В.В.Тищенко, М.К.Шеремет.), вимагає перегляду методів та форм виховання та навчання зазначеної категорії дітей.

Завдання корекційного впливу та гармонійного розвитку особистості дитини з вадами мовлення ефективно вирішуються в умовах логопедичної групи. У своїх роботах Т.Б.Філічева і В.П.Глущенко звертають увагу на важливість питань взаємодії логопеда і вихователя, наступності у їх діяльності. Великого значення у розвитку дитини дошкільного віку з вадами мовлення набувають ігри. Ігрова діяльність дитини є своєрідною формою виявлення нею своєї активності, в якій на рівні своїх знань і вмінь вона відтворює дії дорослих і відносини між ними, пізнає предмети і їх функції, соціальну дійсність свого оточення. В іграх розвивається мовленнєва активність, сенсорна сфера, сприймання простору і часу, кмітливість, вольові якості, вміння і навички. Питання ефективного формування мовленнєвих навичок у дошкільників засобами гри розглядали М.В.Богданович, С.П.Бондар, О.Я.Савченко, О.В.Скрипченко, М.Г.Стельмахович. Не зважаючи на постійний інтерес дослідників до проблеми оптимізації комплексної роботи з дітьми з вадами мовлення, доводиться констатувати, що в науковій літературі багато аспектів розвитку мовлення дитини вихователем засобами гри залишаються нерозкритими, що зумовлює вибір теми курсової роботи «Особливості організації ігрової діяльності дітей в роботі вихователя логопедичної групи».

Мета дослідження: проаналізувати особливості організації ігрової діяльності дітей в роботі вихователя логопедичної групи.

Завдання дослідження:

- підібрати і опрацювати фахову літературу з теми дослідження;

- охарактеризувати зміст роботи вихователя в логопедичній групі;

- проаналізувати прийоми організації ігрової діяльності дітей в роботі вихователя логопедичної групи;

- провести експериментальне дослідження щодо виявлення розвитку мовлення у дітей в умовах логопедичної групи.

Об'єкт дослідження: процес організації діяльності вихователя логопедичної групи.

Предмет дослідження: методи і прийоми організації ігрової діяльності дітей в роботі вихователя логопедичної групи.

Методи дослідження: теоретичні: аналіз, синтез, дедукція, індукція, порівняння, узагальнення; практичні: спостереження, педагогічний експеримент, вправи, аналіз результатів діяльності.

Структура та обсяг роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел з 25 найменувань.

Розділ 1. Науково-теоретичні основи організації ігрової діяльності дітей в роботі вихователя логопедичної групи

У першому розділі визначено поняття логопедичної групи та завдання корекційно-розвиваючого навчання в ній. Проаналізовано засади діяльності вихователя логопедичної групи, а саме функції, напрямки та форми роботи. Розкрито значення та особливості використання ігор в роботі вихователя логопедичної групи.

1.1 Особливості організації діяльності логопедичної групи у дошкільному навчальному закладі

Система корекційної допомоги дітям з відхиленнями у розвитку створювалася в Україні поступово. Систематична допомога дітям з різними видами мовленнєвого розвитку стала розвиватися лише з 20-х рр. ХХ ст. За період 20-50-х рр. ХХ ст. був прийнятий ряд нормативно-правових актів, що сприяли проведенню комплексного вивчення дітей з порушеннями мовлення, розробці наукових основ диференційованої мережі спеціальних установ і системи виховання і навчання. Починаючи з кінця 60-х років ХХ століття в Україні була створена диференційована система спеціальних дошкільних закладів для дітей з різними порушеннями, у тому числі мовленнєвими. Органами освіти та охорони здоров'я була проведена організаційно-методична робота, спрямована на виявлення та облік дітей ясельного, дошкільного і шкільного віку, які потребують спеціального навчання та корекції. За підсумками роботи були створені окремі експериментальні групи при масових дитячих садках, а потім - окремі дитячі сади і ясла-садки для дітей з вадами мовлення. Спочатку в дитячих установах відкривалися групи для дітей з легкими мовленнєвими порушеннями (недорозвиненням фонематичної сторони мови). Пізніше почали відкриватися групи для дітей з більш складними порушеннями (заїкання, загальне недорозвинення мовлення). На підставі наказу МО СРСР № 125 від 21 листопада 1972 була затверджена номенклатура спеціальних дошкільних закладів для дітей з вадами розвитку, що дозволило розвивати мережу логопедичних груп у дитячих садках [16, c. 36].

Нині логопедична група у ДНЗ створюється для надання спеціалізованої допомоги дітям з вадами мови. Основними завданнями логопедичної групи є усунення різних порушень усної та писемної мови, запобігання певних відхилень мовного розвитку дітей. Для здійснення виправлень дефектів усного та писемного мовлення в логопедичному кабінеті працює вчитель - логопед -- особа, яка має вищу дефектологічну освіту.

На підставі наявної нормативно-правової документації в логопедичній групі дошкільного навчального закладу передбачається чітка організація всього корекційного процесу. Вона забезпечується:

- своєчасним обстеженням дітей;

- раціональним складанням розкладу занять;

- плануванням індивідуальної роботи з кожною дитиною;

- наявністю програмного забезпечення і відповідно до нього планів фронтальних занять;

- оснащенням процесу необхідним обладнанням та наочними посібниками;

- спільною роботою логопеда з вихователем групи і батьками [24, c. 40].

Індивідуалізація в умовах логопедичної групи досягається шляхом вивчення логопедом рівня розвитку і структури порушення мовлення кожної дитини, ретельного і об'єктивного аналізу причин спостережуваних явищ. Комплексність забезпечує можливість проведення мовленнєвої роботи не тільки безпосередньо, але й опосередковано, тобто в ігровій, навчально-пізнавальній, продуктивній та інших видах дитячої діяльності, під час режимних моментів, вільного спілкування і взаємодії дитини з близькими дорослими в родині. На основі рекомендації логопеда і при тісній співпраці з вихователем, батьки створюють розвиваюче мовне середовище в сім'ї. В корекційному процесі йде облік та врахування не тільки мовленнєвих, але й індивідуальних особливостей дошкільнят, які прямо чи опосередковано заважають їх нормальному розвитку. Націленість роботи не тільки на усунення мовленнєвих недоліків, а й на розвиток його особистості в цілому є умовою успішності [18, c. 26].

Основними завданнями корекційно-розвиваючого навчання в логопедичній групі дошкільного навчального закладу є:

1. Зміцнення і розвиток здоров'я дітей.

2. Забезпечення гнучкості та пластичності загальної системи педагогічних впливів згідно з мінливими можливостями дітей.

3. Індивідуалізація і диференціація педагогічних методів, прийомів і засобів стосовно кожної дитині.

4. Розвиток пізнавальних інтересів, пізнавальної активності в освоєнні навколишньої дійсності.

5. Формування емоційно-позитивного ставлення дітей до занять.

6. Розвиток дрібної моторики руки.

7. Розвиток регулюючої функції мовлення, мовного опосередкування діяльності та оволодіння комунікативно-мовними засобами спілкування.

До компенсуючої групи для дітей з вадами мови приймаються діти з нормальним слухом, первинно збереженим інтелектом, які мають важкі мовні порушення, ринологію, заїкуватість, що перешкоджає перебуванню дитини в групі. Зарахування до компенсуючої групи для дітей з вадами мови здійснюється за висновком медико-педагогічної комісії. Компенсуюча група з вадами мови комплектується, враховуючи вік дітей, характер і ступінь вираженого мовного дефекту. У групи для дітей з фонетико-фонематичним недорозвитком приймаються діти з п'яти років, з заїкуватістю - з двох років.

Тривалість перебування в дошкільних групах для дітей з вадами мови від півроку до одного року. У разі необхідності та висновків медико-педагогічної комісії термін перебування дитини в логопедичній групі може бути продовженим.

Обсяг навчального матеріалу у логопедичних групах розрахований відповідно до фізіологічних вікових нормативів, що дозволяє уникнути перевтоми і дезадаптації дошкільників. Для кожної групи пропонується оптимальне поєднання індивідуальної та спільної діяльності, збалансоване чергування спеціально організованих занять та нерегламентованої діяльності. Вільний час для ігор і відпочинку дітей виділено і в першій, і в другій половинах дня. Оптимальні умови для корекційно-розвиваючої роботи створюються за рахунок модифікації загальнорозвиваючих програм і всього комплексу занять в логопедичній групі з урахуванням особливостей психофізичного розвитку дітей. Загальноосвітні завдання реалізуються з синхронним вирівнюванням мовного і психічного розвитку дітей.

В основі навчально-виховної роботи в логопедичних групах лежать принципи систематичності та взаємозв'язку навчального матеріалу, його конкретності і доступності, поступовості, концентричного нарощування інформації. Це дозволяє дитині спиратися на вже наявні знання та вміння і забезпечує поступальний розвиток. Виконання корекційних, розвиваючих і виховних завдань здійснюється завдяки комплексному підходу і тісному взаємозв'язку роботи фахівців педагогічного та медичного профілів. Реалізація принципу комплексності сприяє більш високим темпам загального і мовленнєвого розвитку дітей і передбачає спільну діяльність логопеда, вихователя, психолога, музичного керівника, інструктора з фізичної культури, інструктора ЛФК [3, c. 47].

Загалом вся робота в логопедичній групі будується відповідно до рекомендацій логопеда. Психолог відповідає за сенсорний розвиток і розвиток психічних функцій; вихователі знайомлять дошкільників з оточуючим світом, художньою літературою, розвивають тимчасові, просторові і елементарні математичні уявлення. Музичний керівник займається музичним розвитком дітей і разом з логопедом проводить заняття логоритміки. Заняття з фізичного розвитку здійснює інструктор з фізичної культури в залежності від стану здоров'я дітей. Всі педагоги повинні стежити за промовою дітей та закріплювати навички, сформовані логопедом. Крім того, всі фахівці під керівництвом логопеда займаються корекційною роботою, беруть участь у виправленні мовленнєвого порушення і пов'язаних з ним психічних процесів.

Отже, основні завдання навчально-виховного процесу в логопедичній групі дошкільного навчального закладу включають в себе не тільки корекцію провідного дефекту у дітей, але й особистісний розвиток дошкільнят. У логопедичній групі передбачена спільна діяльність логопеда, вихователя, психолога, музичного керівника, інструктора з фізичної культури, інструктора ЛФК.

1.2 Зміст роботи вихователя в логопедичній групі

Проведення всього комплексу корекційного навчання в логопедичній групі передбачає поєднання спеціальних занять з виправлення недоліків мовлення з виконанням програмних вимог дошкільного навчання і виховання. Для логопедичних груп розроблений особливий режим дня, що відрізняється від звичайного. Передбачено проведення логопедом фронтальних, підгрупових та індивідуальних занять. Поряд з цим у розклад занять входить час для занять за типовою комплексною програмою для дітей дошкільного віку: формування елементарних математичних уявлень, розвиток мовлення та ознайомлення з оточуючим світом, ознайомлення з природою, малювання, ліплення, фізкультурні і музичні заняття. Поряд з цим у вечірній час виділяються години для роботи вихователя з підгрупами або окремими дітьми з корекції (розвитку) мовлення відповідно до завдань вчителя-логопеда. Вихователь планує свою роботу з урахуванням вимог як типової програми, так і мовленнєвих можливостей дітей та їх просування в освоєнні корекційної програми, яка реалізується логопедом у відповідності з характером мовного порушення [8, c. 51].

В основі роботи вихователя в логопедичній групі лежить чіткий розподіл функцій між вихователем та логопедом. Логопед на групових та підгрупових заняттях знайомить дітей з лексичної темою (на початку кожного тижня). На наступних заняттях відбувається знайомство з лексико-граматичною категорією: дає рекомендації для вихователя та батьків з активізації та уточнення словника з цієї теми. Вихователь дитячого садка виконує крім загально-освітніх і ряд корекційних завдань:

- постійне вдосконалення артикуляційної, дрібної і загальної моторики дітей;

- закріплення вимови поставлених логопедом звуків;

- цілеспрямоване відпрацювання лексики за завданням логопеда;

- вправляння у правильному вживанні сформованих граматичних конструкцій;

- розвиток мислення, уваги, пам'яті, уяви в ігрових вправах;

- формування зв'язного мовлення;

- закріплення навичок читання та письма [15, c. 61].

Логопед діагностує мовленнєвий та загальний психофізичний розвиток дошкільняти, а вихователь виявляє рівень його та вмінь з усіх видів навчальної діяльності, після чого педагоги обговорюють отримані результати. В умовах логопедичної групи вихователеві, крім загальноосвітніх заходів, передбачених масовою програмою ДНЗ, доводиться виконувати й ряд специфічних корекційних завдань, спрямованих насамперед на усунення первинного мовленнєвого дефекту та вторинних психофізіологічних відхилень. Вихователь проводить навчально-виховну роботу в групі, керуючись загальноосвітньою програмою, згідно з якою розвиток мовлення дітей відбувається на основі ознайомлення їх із довкіллям. Логопед, у свою чергу, проводить корекційно-розвивальну роботу згідно з корекційним планом, складеним на рік, та усуває недоліки тих аспектів мовлення, які були виявлені під час обстеження.

Особлива увага повинна вихователем повинна приділятися розвитку пізнавальних інтересів дітей. При цьому важливо враховувати своєрідне відставання у формуванні пізнавальної активності, яке складається у дітей під впливом мовного дефекту, звуження контактів з оточуючими, неправильних прийомів сімейного виховання та інших причин. У завдання вихователя входить також зміцнення віри дітей у власні можливості, згладжування негативних переживань, пов'язаних з мовною неповноцінністю, формування інтересу до занять. Вихователь проводить заняття з ознайомлення з навколишнім світом і з художньою літературою, заняття з образотворчої діяльності, ліпці, конструювання, математики за особливою системою -- з урахуванням лексичної теми. Робота вихователя з розвитку мовлення багато в чому випереджає логопедичні заняття, чим забезпечує пізнавальну і мотиваційну базу для формування мовленнєвих умінь або ж закріплює результати, досягнуті на логопедичних заняттях.

Тут можуть бути використані різні форми роботи:

1. Екскурсія (при знайомстві з темою «Дерева і чагарники», «Професії», «Будинок і його частини »...).

2. Інсценізації і драматизації (при переказі невеликих казок та літературних творів).

3. Заняття у вигляді уявних походів.

4. Конкурси та тематичні вікторини («Овочі та фрукти», «Тварини різних регіонів») [19, c. 20].

Пізнавальний навчальний матеріал кожної теми та відповідні практичні навички та вміння засвоюються дітьми на заняттях наступних видів.

1. Заняття з ознайомлення з предметами навколишнього дійсності, де відбувається розгляд реальних предметів, що відносяться до досліджуваної теми, спостереження за ними, розгляд іграшок, картин, ігри з предметами. У плані корекції мовлення ці заняття спрямовані, перш за все, на ознайомлення з новими словами (словами-поняттями) і на засвоєння дітьми мовних засобів побудови висловлювань.

2. Заняття, пов'язані із зображенням (моделюванням) предметів і явищ навколишнього світу. До них відносяться заняття з ліпленням, аплікацією, малюванням, конструюванням. У плані розвитку мовлення дітей вони спрямовані на активізацію, уточнення значення наявних у словниковому запасі слів, збагачення словника дітей новими словами-поняттями, розвиток фразової мови, а також навчання розгорнутим монологічним виразам.

3. Заняття, змістом яких є специфічне відображення знань про предметний світ за допомогою мови. До них відносяться: бесіда, навчання розповіді, деякі дидактичні ігри. Ці заняття передбачають широку і різноманітну мовленнєву практику дітей.

Вихователь організовує таку мовленнєву діяльність дітей, в процесі якої закріплюються словесні визначення мовлення. Спочатку провідними є такі види діяльності, як розповідання і читання вихователем, розгляд картин та бесіди, повторення оповідань-описів, складених вихователем, дидактичні ігри. Особливу увага приділяється навчанню дітей умінню точно відповідати на поставлене запитання. При вивченні кожної теми намічається спільно з логопедом той словниковий мінімум, який діти повинні засвоїти в імпресивному та експресивному мовленні. Словник, призначений для розуміння, повинен бути значно ширший, ніж для активного використання в мовленні. У процесі корекційної роботи вихователь приділяє велику увагу розвитку дрібної моторики. Так, у позанавчальний час вихователь може запропонувати дітям складати мозаїку, фігури з сірників, тренуватися в застібанні одягу, розв'язанні та зав'язуванні шнурків, збирати розсипані гудзики або маленькі кульки, олівці різного розміру [21, c. 77].

Розвитком мовлення у логопедичних групах вихователь займається разом з логопедом як на загальних, так і на спеціальних заняттях. Вихователю необхідно сприяти тому, щоб діти мали можливість розвивати мовлення поза заняттями, стимулювати власну мовленнєву активність дітей, організовуючи в ДНЗ розвиваюче мовленнєве середовище. Вихователь, використовуючи режимні моменти, процеси вдягання, вмивання і т.д., повинен прагнути розумно розвивати дитячу мовленнєву активність, тактовно виправляти помилки, підказувати слова тоді, коли дитина не знає, як висловити свою думку, поправляти дитину. Повсякденне спілкування дає вихователю можливість збагачувати словник дітей. Наприклад, під час щоденного одягання і роздягання ставиться мета закріпити точні назви предметів одягу, їх якостей (колір, матеріал, фактура), а під час вмивання -- назву дій, предметів туалету і домашнього вжитку. Чим менші діти, тим частіше вихователь повинен супроводжувати словами свої дії. Вихователь повинен не тільки сам називати предмети і дії, але і ставити дітям питання: що ти робиш? У що граєш? Що будуєш? Що одягаєш ляльці? Чим ти миєш руки? Чим витираєш? і т.д.

Робота по розвитку мовлення ведеться вихователем на заняттях із різних розділів програми, під час формування культурно-гігієнічних навичок. Корекційно-виховний напрямок занять у логопедичній групі є першочерговим, а загальноосвітній -- другорядним. Вихователь:

1. Проводить щоденні спостереження та контроль за якісним боком мовлення (правильним використанням відпрацьованих граматичних форм, поставлених звуків тощо) й за мовленнєвою активністю дошкільнят, закріплює одержані результати.

2. В усіх видах дитячої діяльності здійснює словникову роботу у межах загальноосвітніх та корекційних завдань.

3. Проводить додаткові заняття з розвитку мовлення, як передбачено в зошиті взаємозв'язку вихователя та логопеда.

4. Разом із логопедом планує корекційно-розвивальну роботу; окреслює лексичний мінімум, який мають засвоїти дошкільнята в імпресивному та експресивному мовленні; визначає навчально-виховні та специфічні корекційні завдання на тиждень; готує документи дітей до проходження ПМПК.

5. Здійснює опосередкований зв'язок між логопедом та батьками вихованців [1, c. 85].

На всіх заняттях вихователь логопедичної групи приділяє значну увагу мовленнєвій роботі. Це знаходить своє відображення у використанні примовлянок, скоромовок та чистомовок, значної кількості віршованих мініатюр для активізації та збагачення словника, автоматизації та диференціації звуків.

Специфіка роботи вихователя в логопедичній групі полягає в організації та проведенні індивідуальних, групових та фронтальних занять. Вони створюють підготовчу, пізнавальну, дослідницьку та мотиваційну базу для спеціальних логопедичних занять.

Індивідуальна робота з усіх розділів програми проводиться вихователем почергово з 2-3 дітьми у другій половині дня після денного сну. Індивідуальні заняття з розвитку мовлення краще проводити у спеціально обладнаному секторі, де є дзеркало, а також відповідні посібники. Інших малят у цей час забезпечують ігровим матеріалом, який здатний створити спокійне оточення; їхню діяльність контролює помічник вихователя. Дитині пропонують дидактичні ігри та вправи з мовленнєвими завданнями, за допомогою яких закріплюються набуті мовленнєві навички, а саме, здійснюються: поповнення, уточнення та активізація словникового запасу; розвиток граматичної будови мовлення; формування фонематичного слуху; вдосконалення звуковимови; формування діалогічного мовлення; розвиток уваги та пам'яті, словесно-логічного мислення, загальної, ручної, пальцевої, мімічної та артикуляційної моторик [2, c. 11].

Систематичні тренувальні вправи на розвиток загальної, ручної, пальцевої, мімічної та артикуляційної моторик -- важливий засіб стимулювання мовленнєвих зон кори головного мозку, корекції моторної сфери дошкільнят. Виконання їх запобігає формуванню неправильних рухових стереотипів, сприяє швидшому и ефективнішому подоланню мовленнєвих розладів, цілеспрямованому вдосконаленню та розвиткові мовленнєвої діяльності дитини.

Організація фронтальних занять у логопедичних групах відрізняється від проведення їх у масових групах. Окрім навчальної (формування знань, умінь, навичок) та виховної (виховання моральних якостей особистості) мети, обов'язковим у роботі вихователя логопедичної групи є окреслення розвивальних та корекційних завдань на основі методичних прийомів, що використовує у своїй роботі логопед.

Враховуючи підвищену втомлюваність, нестійкість уваги дошкільників з вадами мовлення молодших дошкільнят комплексно використовують різні методи навчання (ігрові, практичні, словесні), а протягом занять періодично змінюють види дитячої діяльності. Доцільно як логопедові, так вихователям пропонувати дітям звукові іграшки, яскраво оформлені дидактичні посібники, які б викликали підвищений інтерес і створювали позитивну емоційну основу для проведення корекційно-розвивальної роботи. Новий матеріал бажано подавати дошкільнятам в обмеженій кількості й тривалий час закріплювати в мовленні [11, c. 96].

Протягом одного місяця в логопедичних групах проводяться заняття за 3-4 лексичними темами. Таке зосередження на певній темі дає змогу стійко формувати узагальнюючі поняття, детально відпрацьовувати словниковий мінімум кожної теми, знайомити дошкільнят з елементарними граматичними категоріями, поетапно формувати зв'язне мовлення. У ході опрацювання лексичної теми вихователь звертається до неї в усіх видах навчально-виховної діяльності. Обов'язковими є залучення зорової опори, систематичний контроль за поставленими звуками та граматичною правильністю дитячого мовлення.

Важливо, щоб розробка напрямів корекційно-розвивальної роботи в групі відбувалася з обов'язковим урахуванням поетапного формування мовлення з нормальному онтогенезі. Адже онтогенетичний принцип має подвійну дію. Враховуються як послідовність формування в нормі мовленнєвих функцій та видів мовлення (номінативного, комунікативного, ситуативного, контекстного, зовнішнього, внутрішнього), так і послідовність формування його структурних рівнів (фонетичного, лексичного, граматичного). Знаючи строки засвоєння та показники розвитку лексико-граматичного та фонетико-фонематичного боку мовлення, можна орієнтуватися саме на них, будуючи зміст цілісного корекційно-розвивального впливу.

Врахування принципу єдності у формуванні на практичному рівні зазначених компонентів мовлення, а також принципу раннього педагогічного впливу на мовленнєву діяльність дитини дасть змогу попередити вторинні відхилення й проводити роботу з дітьми більш цілісно й ефективно. Принцип використання збережених психічних процесів та аналізаторних систем і принцип сенсорно-лінгвістичного розвитку особливо важливі у плануванні роботи з дошкільнятами із вадами мовлення. Саме в цьому віці дитина найбільш активно засвоює нові слова на основі чуттєвого досвіду із залученням різних аналізаторів. Тож логопед і вихователь мають тісно співпрацювати в цьому напрямку як на загальноосвітніх, так і на заняттях з розвитку мовлення. Використовуючи етіолатогенний принцип, принципи врахування симптоматики порушення і структури мовленнєвої вади, зони актуального і найближчого розвитку дитини, поетапного формування розумових дій, вато не лише спиратися на наявні компенсаторні можливості молодших дошкільнят, а й забезпечувати паралельно з мовленнєвим їхній інтелектуальний розвиток [20, c. 45].

Окрім спеціальних, вихователю доцільно керуватись у роботі й загальнодидактичними принципами, які тісно переплітаються між собою. Зокрема, принцип доступності має знаходити відображення у підборі методичного, мовленнєвого та дидактичного матеріалу й логічно поєднуватися з принципом урахування вікових особливостей дітей молодшого дошкільного віку, стану їхнього психофізичного та мовленнєвого розвитку. Принципи комплексності та системності у поєднанні з принципом наочності допоможуть забезпечити поступальний розвиток молодших дошкільнят шляхом кількаразового повторення, спирання на наявні мовленнєві вміння та навички, що має здійснюватись у тісній співпраці вихователя та логопеда [25, c. 41].

Отже, навчально-виховний процес у логопедичній групі будується на взаємодії, наступності у роботі вихователя і логопеда. Спільно з логопедом вихователь планує заняття з розвитку мовлення, обмінюється інформацією, обговорює досягнення дітей у мовленні і загалом. Вихователь логопедичної групи виконує крім загальноосвітніх ряд корекційних завдань, суть яких -- в усуненні недоліків в сенсорній, афективно-вольовій, інтелектуальної сферах, обумовлених особливостями мовного дефекту. При цьому вихователь звертає свою увагу не тільки на корекцію наявних недоліків у розвитку дитини, на збагачення уявлень про навколишній світ, але й на подальший розвиток і вдосконалення діяльності збережених аналізаторів. Цим створюється основа для сприятливого розвитку компенсаторних можливостей дитини, що в підсумку впливає на ефективне оволодіння мовою.

1.3 Прийоми організації ігрової діяльності дітей в роботі вихователя логопедичної групи

Гра як провідна діяльність дітей дошкільного віку відрізняється рядом особливостей. Виникнувши в ранньому дитинстві на основі наслідування і маніпулятивних дій з предметами, вона на протязі дошкільного періоду стає для дитини формою активного творчого відображення оточуючого світу. У процесі ігрової - діяльності природно і ненав'язливо виховується поведінка дітей і коригується їх мовна функція. Виправляється не мовленнєве порушення саме по собі, а виховується мовна діяльність у структурі ігрової діяльності і в зв'язку з нею.

Як метод навчання дітей у логопедичній групі гра постає у двох видах:

1) власне дидактична гра. Ґрунтується на автодидактизмі (самонавчанні) та самоорганізації дітей;

2) гра-заняття (гра-вправа). Провідна роль у ній належить вихователю, який є її організатором. Під час гри-заняття діти засвоюють доступні знання, у них виробляються необхідні вміння, удосконалюються психічні процеси (сприймання, уява, мислення, мовлення). Ефективне опанування знань і вмінь відбувається в практичній діяльності за активізації мимовільної уваги і запам'ятовування [5, c. 63].

Для розвитку мовлення дітей з логопедичної групи використовуються ігри на вироблення таких умінь:

- викликати прихильне ставлення до себе: усміхнутися; приязно подивитися в очі; повернутись обличчям до однолітка; виявити готовність слухати його; допомогти, навіть коли прохання не прозвучало словесно; наблизитися до партнера, проявити цікавість до його заняття; віднайти його поглядом серед гурту; поділитися іграшкою, солодощами; запропонувати проблему, тему бесіди, цікаву для нього;

- аналізувати інформаційний зміст ситуації: помічати, оцінювати, задіювати експресивні прояви (сісти ближче, торкнутися однолітка, наблизитися, щоб краще розглянути його іграшку, дії; погладити привабливу деталь в одязі; запропонувати свою руку у грі, хороводі, на прогулянці); підійти до однолітка, коли є вільний вибір місця для ігрової, трудової діяльності; в ході гри, при змозі, обирати його на ведучу роль, віддаючи свій фант; поступатися місцем, роллю; вказувати рукою, поглядом на вільне місце; жестом запросити сісти поряд; потіснитися, щоб вивільнити, місце для нього;

- «зчитувати» ставлення однолітка за невербальними проявами й відповідно реагувати на них: відповідати на його усмішку усмішкою, приязним поглядом; бути готовим заговорити або відповісти на виявлену ініціативу; самостійно шукати цікаву для однолітка тему, проблему або запитати його про це; подякувати за допомогу, частування; запросити до спільної діяльності, попередньо запитавши його про власні наміри, бажання, стан;

- аналізувати й відтворювати мімічні прояви: задумувати й відповідно відтворювати власний емоційний стан і спостерігати у дзеркалі за рухом своїх брів, очей, губ, за загальним, виразом обличчя. Зазначати стани, які можна демонструвати і ідентифікувати; плач, сміх, радість, сум, страх, біль, подив, роздратування, огида, очікування, захват;

- аналізувати, коректно й домірно проявляти свої бажання, прагнення: не соромитися принагідно співати, танцювати, декламувати, грати на музичних інструментах; запрошувати до посильної участі в цьому й інших;

- схвалювати активність; маючи бажання познайомитися з однолітком, звертатися до дорослого як до посередника або самому висловлювати своє бажання [22, c. 93].

Оскільки більшість дошкільників з логопедичної групи здатні до мовленнєвого самовираження, то їх ігрову діяльність варто спрямувати на подальше розширення та збагачення словника, вправляння дитини у вживанні мовленнєвих засобів, пропонуючи їй адекватні, зрозумілі, виразні, емоційно забарвлені зразки мовлення. Доречно грати з дітьми в ігри з такої проблематики: «Знайомство», «Інтерв'ю», «Культура взаємин», «Захоплення», «Розмова по телефону». Це закріплюватиме вміння дітей презентувати себе оточенню, вчитися вести діалог (слухати, говорити, сперечатися, відстоювати свою думку, домовлятися, привертати увагу, повідомляти про свої враження, висловлювати свої емоції), виражати ставлення до партнера, розуміти його стан, приймати свідомі, виважені рішення. Під час прослуховування та обговорення результатів гри в дошкільників збагачується та активізується словник, вони вчаться самостійно створювати власні сюжети, добирати належне мовленнєве оформлення, використовувати засоби інтонаційної виразності [6, c. 47].

Також з дітьми необхідно організовувати з ігри, в яких передбачається особливо яскраве творче використання мовленнєвих конструкцій та інтонаційних засобів виразності (інтонація, темп, тембр, наголос, ритм), взаємодія між учасниками гри. У дітей формується вміння зрозуміти одне одного у певній ситуації, підтримати ініціативу однолітка, розвинути власну думку, домовитися та спланувати послідовність своїх дій. Відтворюючи у грі ситуації, пов'язані з дорослим життям, дошкільники надають перевагу таким іграм, як «Агентство моделей», «Перукарня», «В аптеці», «Магазин», «Дитячий садок», «Відвідини зоопарку», «У музеї» та ін. Вихователям необхідно підтримати дитячі сюжети, збагативши їх і при потребі осучаснивши зміст, допомогти дитині правильно зорієнтуватися в дорослому житті та реально оцінити життєві пріоритети, гармонізувати взаємини під час гри. Доцільно розігрувати з дітьми мовленнєві ситуації, що сприятиме формуванню вміння пояснити, запросити, обґрунтувати, заперечити, переконати, перепросити, заохотити, відстояти свою думку, узгодити питання тощо; проводити мовленнєві вправи «Прислухайся до себе», «Приємні звернення», «Заповітні слова», «Формування позитивної самооцінки» тощо.

В ході роботи з дітьми в логопедичній групі вихователь використовує різноманітні види ігор.

Різноманітні дидактичні ігри на розвиток слуху, голосу, звуконаслідування, ігри з розбірними іграшками знайомлять дітей е різними зразками мовлення. Дидактичні ігри з чіткими, впорядкованими правилами і діями ставлять всіх дітей у рівне положення, що сприяє вихованню в них дисциплінованості, зібраності. Вибір ведучого, спочатку за допомогою вихователя, а потім самостійно, привчає дітей до спокійного початку гри, правильного її розвитку і закінчення У міру засвоєння активної поведінки і правильної вимови діти все рідше користуються готовими мовленнєвими стереотипами, оскільки самостійна організація гри вимагає від них і самостійних форм спілкування. Дидактичні ігри несуть приховану педагогічну мету - збагатити словниковий запас, удосконалити граматичний лад мовлення, розвинути пізнавальні психічні процеси. Так, в іграх з народними дидактичними іграшками розвивається сприйняття кольору, величини, форми предметів. В іграх з картинками діти класифікують предмети і явища, що розвиває розумові дії, операції узагальнення і порівняння.

Для дітей з вадами мовлення корисні ігри зі співом - хороводи та ігри-інсценівки. У них широко використовуються танцювальні мелодії з яскравим мелодійним початком і простою ритмічною основою. У цих іграх у дітей розвивається вміння володіти своїм тілом, співвідносити темп і ритм рухів з темпом і ритмом музики, виразність рухів з характером музичного супроводу. Виховання зазначених умінь позитивно впливає на мовлення. Ігри зі співом розвивають у дітей довільну поведінку, нормалізують переключення процесів збудження і гальмування. Крім цього, ігри зі співом розвивають увагу (необхідно змінювати рух тощо), почуття колективізму, відповідальності за загальну гру; вдосконалюють просодичні компоненти мови [9, c. 32].

Діти з порушеннями мовлення часто соматично ослаблені, фізично невитривалі, швидко втомлюються. Тому важливо приділити серйозну увагу тим видам роботи, які б допомогли дітям закріпити моторні навички, наздогнати своїх однолітків з фізичного розвитку. Рухливі ігри, які є складовою частиною фізкультурних, музичних занять, можуть бути проведені на святкових ранках, у години розваг, на прогулянці. Характер рухомий гри, її зміст повинні бути різноманітні. Це може бути сюжетна гра типу «Потяг», може проходитися по типу ігор-інсценівок («Теремок»).

З дітьми з вадами мовлення проводяться ігри середньої і малої рухливості, щоб не порушувати у дітей темпу дихання і мовлення. Вихователі використовують рухливі ігри з простими рухами, ігри з сюжетом, спортивно-розважальні. В іграх з простими рухами -- м'ячем, обручем чи стрічкою, діти передають загальний характер рухів, координують рухи рук, поєднують рухи з мовою. В рухливих іграх з сюжетом діти є рівноправними учасниками. Кожна дитина займає своє місце у грі. Рухливі ігри спортивно-розважального характеру (кеглі, ігри з м'ячем, кульками) проводяться для закріплення активної поведінки й мови, вони допомагають вільному спілкуванню дітей поза ігровою діяльністю. Всі рухливі ігри з правилами виховують у дітей самостійність, ініціативу, витримку. Діти дотримуються правил гри, свідомо їх змінюють, доповнюють, намагаються справедливо розподіляти ролі, бути витриманими і об'єктивними в оцінці результатів. У силу цього рухливі ігри з правилами позитивно впливають на особистість дитини, сприяючи м'якій корекції її відхилень [9, c. 34].

Перш ніж педагог запропонує дітям рухливу гру, він повинен завчасно познайомити дітей з елементами гри, повправлятися в рухах, які складні для виконання. Сам вихователь бере активну участь в грі, допомагаючи, підбадьорюючи. Кожна дитина повинна брати участь в грі, виконуючи посильні ігрові дії, по можливості намагаючись наслідувати ведучому і товаришам, виконувати дії разом з педагогом. Важливо, щоб у дітей з'явилася впевненість у своїх силах. Після того, як більшість дітей засвоїть правила гри і їм будуть зрозумілі завдання ведучого, їх можна об'єднати в групи для проведення гри.

В іграх-драматизаціях слово пов'язане з діями, з малюванням, конструюванням декорацій. У даних іграх розігруються готові тексти. Тому вихователь відбирає з творів дитячої літератури тексти, які мають виховну цінність, що відрізняються динамізмом, дієслівною лексикою, чіткою послідовністю дій, художньою виразністю мови. Ігри-драматизації виховують у дітей виразність рухів і мови, уяву, фантазію, організаторські, режисерські якості. Ігри-драматизації віршів і прози дають сюжети для настільного, лялькового і пальчикового театрів. Вони готують дітей до розгорнутого, зв'язного і послідовного викладу думок. впорядковують їх мовну діяльність, сприяють виникненню на їх основі творчих ігор.

Творчі ігри відображають високий рівень самостійності та самоорганізації дітей у діяльності. У дітей з вадами мовлення ці якості виховуються спочатку в творчих іграх за пропозицією вихователя, потім за задумом самих дітей. Головним моментом творчої гри є виконання ролі. Дитина створює образ діями, словом у процесі взаємодії з іншими учасниками гри. Тому творчі ігри формують вміння виконувати правила, дотримуватися вимог партнерства, вирішувати виникаючі конфлікти. Творчі ігри збагачують соціальний досвід дітей, сприяють вихованню і розвитку в них активної поведінки, самоорганізації в будь-якій діяльності, і перш за все у мовній.

Дидактичні ігри як метод навчання в дитячому садку допомагають закріплювати здобуті знання, застосовувати їх на практиці, переносячи опрацьований матеріал у творчі ігри та збагачуючи їхній зміст. Прикладом взаємозбагачення можуть бути дидактичні ігри «Школа», «Подорож» тощо, елементи яких часто зустрічаються і в творчих іграх дітей. З іншого боку, безпосередність переживань, вільне включення дитини в дію, характерні для творчої гри, легко переносяться в дидактичні ігри, що робить їх жвавішими та цікавішими. Більше взаємозв'язані дидактичні та рухливі ігри. Вони мають однакову структуру. Як у дидактичних, так і в рухливих іграх дітям дається завдання. Відмінність між дидактичними та рухливими іграми полягає, головним чином, у змісті: виконуються завдання розумового або фізичного характеру. Спільна ознака цих ігор -- зацікавленість дітей у перебігу та результатах гри [23, c. 112].

При роботі з дошкільниками логопедичної групи використовують наступні види дидактичних ігор:

1) Ігри-припущення. їх ігрове завдання виражене в назвах: «Що було б...?», «Що б я зробив, якби...?» та ін. Вони спонукають дітей до осмислення наступної дії, що потребує вміння зіставляти знання з обставинами або запропонованими умовами, встановлювати причинні зв'язки, активної роботи уяви;

2) ігри-загадки. Розвивають здатність до аналізу, узагальнення, формують уміння розмірковувати, робити висновки;

3) ігри-бесіди. Основою їх є спілкування педагога з дітьми, дітей між собою, яке постає як ігрове навмання та ігрова діяльність. Цінність таких ігор полягає в активізації емоційно-розумових процесів (єдності слова, дії, думки, уяви дітей), у вихованні вміння слухати і чути питання вихователя, питання і відповіді дітей, уміння зосереджувати увагу на змісті розмови, висловлювати судження [23, c. 114].

Методика ігрової діяльності з дітьми в логопедичній групі направлена на формування у дітей умінь і навичок активної поведінки, самостійних форм спілкування. У системі різних ігор діти засвоюють правила поведінки в ігрових, уявних ситуаціях, які відображають реальні, життєві явища і відносини людей. Засвоєні форми взаємин сприяють перебудові поведінки й мови дітей та усунення дефекту.

Гра може перетворитися на педагогічне явище тільки в тих умовах, коли їй цілеспрямовано повідомляється педагогічне призначення, коли вона особливим чином спеціально використовується для досягнення певних цілей і завдань виховання.

Отже, гра посідає чільне місце в системі всебічного навчання і виховання дошкільнят. Вона активізує дитину, сприяє підвищенню її життєвого тонусу, задовольняє особисті інтереси та соціальні потреби. В ході роботи з дітьми в логопедичній групі вихователь використовує рухливі, пісенні, дидактичні, творчі і гри та ігри-драматизації. Працюючи з дошкільниками з логопедичної групи за допомогою ігор, вихователь розв'язує такі завдання: формує вміння виражати свої емоції соціально прийнятними мовленнєвими засобами; потребу в самовираженні; вміння розкрити за допомогою мовлення своє «Я» (виражати свої думки, почуття, бажання, наміри, ставлення), збагачує словник дитини.

Розділ 2. Методичні основи організації ігрової діяльності дітей в роботі вихователя логопедичної групи

У другому розділі описано хід та результати проведення експериментального дослідження розвитку мовлення у вихованців логопедичної групи та організацію ігрової діяльності їх вихователем. На основі результатів дослідження нами розроблено методичні рекомендації щодо ефективного використання ігор для всебічного розвитку дітей з логопедичної групи.

2.1 Організація і результати експериментального дослідження

Емпіричне дослідження проводилося в логопедичній групі ДНЗ № 71 м. Полтава. У зазначеній групі працюють вчитель-логопед і два вихователі, а також помічник вихователя. У дитячому садку є педагог-психолог, який здійснює психологічне спостереження та супровід дітей з мовними порушеннями логопедичної групи.

Експериментальну групу склали 10 дітей старшого дошкільного віку (5-6 років). Всі діти до початку навчального року були обстежені фахівцями психолого-медико-педагогічної комісії і отримали направлення в логопедичну групу зазначеного дитячого саду. Групу склали 1 дитина з фонетико-фонематичним недорозвитком мовлення і 9 дітей із загальним недорозвиненням мовлення.

Мета дослідження полягала у вивченні розвитку мовлення дітей логопедичної групи.

Критерієм дослідження став рівень розвитку мовлення. Показники розвитку мовлення виділено такі: обсяг і якісний склад пасивного та активного словника дітей; здатність дітей розуміти й адекватно вживати багатозначні, протилежні і близькі за значенням слова; рівень звуковимови у дітей; навички зв'язного мовлення, здатність актуалізувати наявний словниковий запас у зв'язному мовленні, складаючи розповіді за картинкою і з власного досвіду.

Залежно від стану розвитку мовлення у дітей дошкільного віку нами виділено три його рівні: високий, середній, низький.

Високий рівень - у дитини сформований активний і пасивний словник, культура мовлення, вона вимовляє всі звуки, засвоєні закономірності морфологічного і синтаксичного порядку, дитина активно користується мовою у повсякденному житті, здійснює переказ прочитаного, опис добре відомих предметів, продовжує розповідь, складає розповідь за картинкою, казки, невеличкі оповідання.

Середній рівень - у дитини недостатньо сформований активний і пасивний словник, вона не вимовляє 1-2 звуки, не засвоєні всі закономірності морфологічного і синтаксичного порядку, дитина в деяких ситуаціях неактивна, допускає помилки в ході переказу прочитаного, опису, продовження розповіді, складання розповіді за картинкою.

Низький рівень - у дитини бідний активний і пасивний словник, вона не вимовляє 4-3 звуки, не засвоєні закономірності морфологічного і синтаксичного порядку, дитина у більшості ситуацій неактивна, допускає значні помилки в ході переказу прочитаного, опису, продовження розповіді, складання розповіді за картинкою. Форма мовленнєвого самовираження примітивна: відсутня власна думка, без вагань погоджуються з іншими, уникають будь-яких ситуацій, де треба визначитися, заявити про себе. Відсутні елементарні форми творчості у виборі мовленнєвих засобів. Висловлювання незмістовні, непослідовні, відсутнє вміння точно дібрати слова та вирази, використати засоби інтонаційної виразності.

Для визначення рівня розвитку мовлення дітей логопедичної групи нами було проведено серію завдань.

I. Виявлення стану артикуляційного апарату.

Дослідження діяльності мовленнєворухового, слухового і зорового аналізаторів проводилося за такими завданнями.

1. Обстеження стану артикуляційної моторики.

Перед початком виконання завдання для його пояснення логопед використовує словесну інструкцію та зразок: «Давай пограємо в дзеркало, я покажу тобі рухи, а ти їх повтори». При оцінці виконання враховується: точність і обсяг виконання рухів, зміни тонусу, можливість утримання артикуляційної пози.

2. Обстеження рухів губ.

Пропонуються наступні вправи: розтягнути губи в посмішку, витягнути їх уперед в трубочку.

3. Обстеження рухів язика.

Проводиться за допомогою наступних вправ: відкрити рот, висунути язик, потримати його в такому положенні, прибрати язик, закрити рот; висунути широкий язик («лопаточка»); висунути вузький язик («голочка»); підняти язик на верхню губу; опустити язик на нижню губу.

II. Виявлення недоліків звуковимови.

Обстеження проводилося на матеріалі серій з двох (трьох) складів типу приголосний-голосний і включало в себе диференціацію складів, що містять: Акустично подібні, але артикуляторно далекі звуки, наприклад: са-ша, шо-з-шо, ся-ща-ся, зу-жу, за-жа-за, зо-жо-зо. Артикуляторно і акустично близькі звуки, наприклад: цу-су, жи-жи-ши, чу-шу, си-зи-зи, шо-шо-жо, ча-ча-ща, ся-зя-ся, жу-шу-жу, щі-щі-чи. Дитині пропонувалося прослухати серії складів і підняти прапорець на заданому звуці. Завдання: «Давай пограємо у прапорець. Слухай мене уважно. Якщо ти почуєш звук С (Ж, Ч), підніми прапорець». Дитині пропонується відібрати картинки із заданим звуком. Завдання: «Давай пограємо. Перед тобою лежать картинки, я буду їх називати. Покажи ті з них, в яких ти чуєш звук С (3, Л, Ш, Ц, Ж, Р і т.д.). При визначенні вміння підмічати порушення звуковимови у мовленні дитині пропонується розглянути картинки із зображеннями предметів, у назвах яких містяться неправильно вимовлені дитиною звуки (причому ці звуки в словах знаходяться в різних позиціях - на початку, середині і кінці слова). Поряд з цими картинками пропонуються й такі, в назвах яких є звуки, правильно вимовлені дитиною. Завдання: «Роздивись картинку. Скажи, хто (що) зображено (о) на малюнку? Як ти вимовив слово, правильно чи неправильно?» При визначенні вміння підмічати порушення вимови звуків у мовленні інших ми вимовляли слова (торт, лампа, мило, стілець, замок, листок, квітка, тарілка, диван і т.д.), імітуючи для кожної дитини дефектну вимову звуків (спочатку - аналогічну дефектам дитини, потім - ті порушення звуковимови, яких немає в її мовленні). Дитина повинна визначити неправильно вимовлені слова.

Завдання: «Давай пограємо в телефон. Слухай мене уважно. Я буду говорити тобі слова, а ти скажи, чи правильно я вимовляю їх».

ІІІ. Виявлення розвитку діалогічного мовлення.

З дитиною проводяться бесіди на тему «Моя родина», «Моя улюблена іграшка», «Моє улюблене свято».

ІV. Виявлення розвитку вміння складати зв'язку розповідь.

Дитині показується картинка з певним сюжетом і дитині пропонується описати побачене, скласти розповідь за сюжетом картинки. Також дитині зачитується невеликий за обсягом текст і пропонується його переказати.

Результати дослідження відображено на рис. 2.1.

Рис. 2.1. Аналіз рівня розвитку мовлення у дошкільників логопедичної групи, %

Згідно рис.2.1., 30 % дітей старшого дошкільного віку мають значні порушення у мовленні. У них відзначалася нерівномірність розвитку мовленнєвої системи: фонематичні уявлення та лексико-граматичний лад мовлення розвивалися і відносно швидко досягали норми, вимова ж дітей тривалий час залишалося дефектною і не відповідало загальному рівню розвитку мовлення. У всіх дітей відзначалося порушення рухової сторони процесу звуковимови, яке мало різні прояви. У 70% мовлення перебуває на середньому рівні розвитку. У більшості дітей цієї групи відзначалося рівномірне недорозвинення, не грубе вираження відставання лексико-граматичного ладу мовлення, а також фонетико-фонематичної системи мовлення, несформованість фонематичних уявлень як про правильні, так і дефектні звуки. У всіх дітей мала місце моторна недостатність: несформованість простих рухових функцій, слабкість, неточність, нерівномірний темп, відставання в розвитку статичної координації загальних і мовленнєвих рухів, нечіткість кінестетичних образів звуків мови.

Отримані дані говорять про те, що необхідні подальша робота вихователя і логопеда з розвитку мовлення дітей, підбір і використання ефективних методів роботи, одним з яких є гра. Ми провели один з днів у логопедичній групі, в ході якого ми спостерігали роботою вихователя та використанням них різноманітних ігор.

Нами визначено, що вихователь використовує ігри протягом всього часу перебування дітей у групі. Протягом дня діти знімають і одягають верхній одяг не менше п'яти разів. Частину цього часу можна присвятити уточненню та розширенню словникового запасу з теми «Одяг»: вихователь привертає увагу дітей до назв предметів одягу, збагачуючи словник прикметниками та дієсловами, проводить гру «Що одягне Міша? Що одягне Маша?», яка вчить порівнювати предмети одягу та класифікувати їх за ознакою «чоловічий - жіночий». Гра «Що одягнемо влітку? Що одягнемо зимою?» вчить класифікувати предмети одягу за сезонною ознакою «зимовий - осінній; літній - весняний». Спонукаючи дітей коментувати свої дії, вихователь створює умови для формування навиків складання речень з двох, трьох слів. Вихователь запрошує дітей до столу, вчить правильно сидіти за столом, користуватися приладами, удосконалює навички самообслуговування. Під час їжі уточнює назви страв, звертає увагу дітей на аромат і смак їжі, на способи її приготування. Збираючись на прогулянку, вихователь проводить гру «Мій - моя»: вчить дітей розрізняти рід присвійних займенників. Вихователь вибирає двох помічників, діти збирають іграшки для прогулянки: ті, про які можна говорити «мій», діти віддають одному ведучому, а ті, про які потрібно говорити «моя», - іншому. У період вивчення лексичних тим доцільно час прогулянки використовувати для проведення екскурсій на аналогічні теми: «Осінь». «Рослини», «Комахи», «Транспорт» і т.д. готуючись до прогулянки, вихователь підбирає ігри з мовним супроводом, в них діти швидко заучують короткі вірші, охоче промовляють їх хором. Наприклад, при вивченні теми «Домашні тварини» проводяться ігри «Кудлатий пес», «Кіт і миші»; при вивченні теми «Дикі тварини» - ігри «Зайчик», «Лисиця і гуси», «У ведмедя у бору» . В іграх з м'ячами, обручами діти закріплюють поняття вгору, вниз, далеко, близько і т.д.