Особливості проявів дитячої обдарованості та їх розуміння батьками

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості проявів дитячої обдарованості та їх розуміння батьками

Актуальність дослідження

Перебудовчі процеси, що набрали розмаху в сучасному українському суспільстві, немислимі без активізації і реалізації творчого потенціалу її громадян, без створення сприятливих умов для навчання і виховання обдарованих дітей. Провідну роль у ставленні обдарованої особистості відіграють особливості соціального оточення дитини, коло її спілкування, характеристики життєвих подій, що залишають свій слід у свідомості. Випадкова на перший погляд подія, котра відбулася в дитинстві, може виявитися першою ланкою у формуванні обдарованої особистості. Тому значна роль в процесі своєчасного виявлення дитячої обдарованості, її розвитку та формування особистості її носія належить батькам. Адже дуже багато залежить від того, як поведуть себе батьки, коли виявиться нестандартність дитини. Розуміння такої нестандартності - невід?ємна складова розвивально-виховної взаємодії батьків з обдарованими дітьми.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема обдарованості та дитячої обдарованості зокрема, її прояви прямо чи опосередковано аналізується в багатьох роботах. Це праці Б.Г. Ананьєва, О.Г. Асмолоав, Д.Б. Богоявленської, О.І. Кульчицької, Г.С. Костюка, Н.С. Лейтеса, О.М. Матюшкіна, В.О. Моляко, С.Л. Рубінштейна, Б.М. Теплова, В.Д. Шадрікова, М.О. Холодної, Дж. Гілфорда, Р.Стернберга, К. Тейлор, К. Текекс, Е. Торренса та ін. У даних дослідженнях акцентується увага на соціальних, психологічних проявах особистості, характеризується взаємодія зі світом як прояв індивідуальності дитини. Є дослідження, присвячені вивченню обдарованості на різних вікових етапах (В.В. Давидов, Д.Б. Ельконін, В.О. Моляко, О.І. Кульчицька, Н.М. Подьякова, І.П. Корчуганова та ін.). На індивідуальній своєрідності обдарованої людини, що виявляється не лише у співвідношенні її здібностей, а взагалі в унікальності творчої особистості, наголошували Л.Л.Гурова, К.Перлет, Д.Фельдх?юсен, К.А.Хеллер, В.С.Юркевич та ін. Але попри значні здобутки, єдиної вітчизняної концепції обдарованості досі не створено, натомість існує багато труднощів, з якими стикаються самі обдаровані діти і їхні батьки. Це зумовлює постановку перед науковцями ряду завдань, одне з яких - визначення шляхів розуміння проявів дитячої обдарованості в сім'ї.

Мета нашого дослідження - охарактеризувати основні ознаки виявлення обдарованості у дитячому віці та вивчити особливості розуміння батьками цих проявів.

Об'єктом дослідження є обдарована дитина

Предмет дослідження - прояви обдарованості та їх розуміння батьками.

Виклад основного матеріалу. Обдарованість - це передусім високий рівень розвитку здібностей людини, який дозволяє їй досягти особливих успіхів у певній діяльності. Особливості прояву здібностей зумовлені багатьма чинниками, серед яких домінуючими є - вік дитини, вид її обдарованості та вплив найближчого оточення, в першу чергу батьків. Адже обдарована дитина в силу своїх особливостей потребує підвищеної уваги до себе, тому “розуміння батьками суті обдарованості у всіх її проявах, її своєчасне діагностування і допомога дитині роблять цілком ймовірним збереження можливого в майбутньому таланту” [9, с.3]. Так, американський вчений і педагог Б.Блюм прослідкувавши життєвий шлях дуже багатьох знаменитих спортсменів, художників, діячів науки, прийшов до висновку, що їхній талант розвивався і вдосконалювався при турботливій участі батьків і вчителів.

Батьки покликані першими помітити обдарованість дитини, хоча це не завжди легко зробити, оскільки не існує якогось стереотипу обдарованості - кожна дитина проявляє свої здібності по-своєму. Легше, звісно, як зазначає Н.А. Карпенко, помітити актуальну обдарованість, тобто очевидну, проявлену, наприклад, у прискореному розвитку пізнання дитини, в великому об'ємі знань і вмінь, в творчій активності, в конкретних значимих продуктах її діяльності [3]. І дуже непросто помітити обдарованість потенційну - не очевидну для оточуючих, оскільки такі діти не випереджують однолітків за загальним розвитком, а їхня своєрідність, зокрема, сміливість, оригінальність, незалежність дій і суджень, індивідуалізм не вкладається в звичні для багатьох уявлення про обдаровану дитину як про старанного, успішного, послушного, акуратного учня. Тому “ті батьки, які в першу чергу звертають увагу не на пустощі своїх дітей, не на поведінку, яка виходить за рамки звичних норм, а на їх швидкий не за віком розвиток, глибину і різнобічність інтересів і стараються розвинути здібності в потрібному напрямку, роблять дуже важливу і корисну справу, гідну суспільного визнання” [6, с.10].

Поряд з глибокими, об'єктивними причинами труднощів виявлення батьками обдарованості в дітей, пов'язаними з ходом вікового дозрівання, зі змінами спрямованості прагнень, рисами особистості дитини, мають місце суб'єктивні, зокрема, нерозуміння ними змісту і проявів дитячої обдарованості. Таке нерозуміння призводить до того, що “деякі батьки можуть “впритул” не бачити ознак обдарованості дитини” [12, с.47]. Але “при недооцінці здібностей дитини різко змінюється її модель поведінки. Вона стає вимогливою, агресивною, дратівливою, може раптово перестати спілкуватися зі всіма або бурхливо реагувати навіть на найбільш невинні зауваження… Здібні, розумні дівчатка часто відходять у світ внутрішніх переживань (все це, однак, не означає, що кожного ледаря, який прогулює уроки, треба вважати невизнаним генієм)” [6, с.341].

Звісно, що форми реагування батьків на прояви обдарованості дитини дуже різні. І.Ю. Млодик, досліджуючи ставлення батьків до своїх обдарованих дітей, виділяє такі категорії батьків:

“1-ша категорія: схильні не помічати ранню обдарованість своєї дитини, оскільки не знають, що з нею робити. Дитині нічого не залишається, як почати скривати або нівелювати свій талант, щоб не нести зайвої відповідальності за емоційний стан таких батьків або щоб не зіткнутися з загрозою ймовірної відкинутості.

2-га категорія: активно не приймають особливостей обдарованої дитини. Її прояви здаються їм чудацтвом, дикістю, безглуздістю, тим, що психологи називають неадаптивною поведінкою. Такі батьки можуть прикласти всі зусилля, щоб “закопати” талант дитини, але дати їй модну або “потрібну” освіту.

3-я категорія: експлуататори дитячої обдарованості. Такі батьки бачать в обдарованості дітей перш за все можливість маніфестації власного статусу чи престижу, власного самоутвердження через видатні здібності своїх дітей або реалізації своїх нездійснених потенційних можливостей. Оскільки таких батьків перш за все цікавить результат і не турбують інші сторони розвитку дитини, вони задають їй таке навантаження, яке вона не завжди здатна витримати. В результаті життя маленького заручника перетворюється у вузьку тунель, яка веде до досягнення певних перемог.

4-та категорія: приймають і люблять саму дитину, а не її таланти. Здібності таких дітей сприймаються як благо, як потенційна можливість. Такі батьки завжди пам'ятають, що перед ними дитина, яка нехай і перевершує в чомусь інших дітей, а інколи і самих батьків, але тим не менше все ж дитина, яка лише проживає своє дитинство. Вони пристосовуються до її особливостей, поділяють деякі її інтереси, хоча б інколи дивляться на світ з точки зору своєї обдарованої дитини, вміють бачити незвичайне, справлятися з труднощами, які часто виникають при зустрічі обдарованої людини і будь-якої системи. Це під силу лише талановитим людям і батькам, мудрим, люблячим і вдячним (тобто, здатним сприймати “дари” як благо)” [7, с.184-188]. дитяча обдарованість

Таким чином, у ставленні батьків до непересічних дітей можна зустріти дві крайнощі. Одна - ігнорувати, а то й пригнічувати незвично високий рівень пізнавальної і творчої активності. Друга - штучно прискорювати розвиток, висувати надмірні вимоги [12, с.216]. Зрозуміло, що такі крайні позиції не сприяють формуванню адекватної Я-концепції обдарованої дитини і, відповідно, ускладнюють процес виховання. Разом з тим обдаровані діти мають право розраховувати на те, що їхні здібності знайдуть розуміння і підтримку батьків в пошуку найкращого використання таких здібностей і для неї самої, і для оточуючих.

При всій індивідуальній своєрідності проявів обдарованості існує доволі багато рис, характерних для більшості обдарованих дітей. Які ж ознаки притаманні явищу дитячої обдарованості? О.М.Матюшкін серед ознак загальної обдарованості дітей на перше місце ставить надзвичайно ранній вияв високої пізнавальної активності та допитливості. Вчений зазначає, що “первинні прояви здібностей - в нездоланному, мимовільному потягу, наприклад, до малювання, музики, читання, лічби. Одному важко засвоїти мелодію, ритміку, для іншого це насолода. Комусь важко до двох додати два, а інший без втоми перераховує всі предмети підряд, і ніхто його не заставляє - це його потреба. А раз так, значить, і схильність, передумови творчих можливостей треба шукати тут” [5, с.10].

В.О.Моляко вважає, що доволі інтегрально можна представити прояви обдарованості через: 1) домінування інтересів і мотивів; 2) емоційну зануреність в діяльність; 3) волю до розв'язання, успіху; 4) загальне і естетичне задоволення від процесу і продуктів діяльності; 5) розуміння сутності проблеми, задачі, ситуації; 6) безсвідоме, інтуїтивне розв'язання проблеми («позалогічне»); 7) інтелектуальність в стратегіальній поведінці (особистісні можливості продукувати проекти); 8) багатоваріантність розв'язань; 9) швидкість оцінок, розв'язань, прогнозів; 10) мистецтво знаходити, вибирати (винахідливість) [8, с.222-223].

Певні особливості прояву обдарованості в дитячому віці (на відміну від дорослого) виділяє О.І. Кульчицька:

1) мотивованість інтересом, здивуванням і задоволенням. Результат її - продукт - не має суспільного значення, дитина щось робить для себе особисто. У дорослого теж є подібна емоційна мотивація, але дорослий найчастіше прагне реалізувати продукт своєї творчості;

2) гетерохронність: здібності дитини можуть проявитися індивідуально в будь-якому віці, хоча спостерігається деяка закономірність: літературні здібності (саме поетичні) проявляються дуже рано. … Музичні, художні здібності також можуть доволі рано проявитися. Інші види здібностей, очевидно, потребують свого дозрівання. Безумовно, багато дітей пишуть вірші, складають музику, проявляють здібності до математики і т. ін. Але обдарованість, на відміну від таких захоплень, має свої істотні ознаки: стійкий інтерес до якоїсь справи; особистісна наполегливість, незважаючи на перешкоди; відданість протягом життя цьому інтересу;

3) може бути реальністю - чіткою і у всьому зрозумілою, а може бути потенційною формою, тобто одна дитина досить рано має достатньо серйозні успіхи і це реальність, з якою треба рахуватися і яку треба підтримувати, а друга - носить свої здібності досить довго: посередньо вчиться, загалом ніби несерйозна дитина, а розкриється десь лише в юнацькому віці, частіше це буває з хлопчиками;

4) перебування на підсвідомому рівні: дитина не може сама зрозуміти, чому її так приваблює чи техніка, чи література, або чому їй так подобається спорт або вона любить танцювати, саме це протиріччя між тим, що подобається, приваблює, і необхідністю формальної освіти, часто призводить до того, що творчо обдарована дитина може відчувати відразу до школи з її стандартами і необхідністю заучування;

5) прояв різних форм дисинхронії, а саме: між середовищем (школа, а інколи і батьки) і непересічною особистістю дитини, творчо обдарованої, з її загальним високим рівнем розвитку психічних процесів, швидкістю і гнучкістю мислення, вмінням швидко оцінювати ситуацію, високим рівнем синтезу. Це також дисинхронія між віком і реальними індивідуальними досягненнями, в молодшому шкільному віці - дисинхронія між методикою навчання (ще недостатньо розвинутою) і високим рівнем інтелекту [4, с.15].

У психолого-дидактичній системі “Обдаровані діти: виявлення, навчання, розвиток” особливості прояву обдарованості дитини пов'язані з видом обдарованості, тому обдарованість може проявлятися:

як обдарованість очевидна (проявлена), яка, що називається, “у всіх на виду”. Переважно в цьому випадку мається на увазі висока обдарованість. Спеціалісти стверджують, що кількість таких явно обдарованих дітей становить приблизно 1-3% від загальної кількості дітей;

як обдарованість вікова, тобто в одному віці дитина показує явну обдарованість, а потім, через декілька років ця обдарованість кудись щезає;

як обдарованість прихована (потенційна, не проявлена), тобто обдарованість, яка через деякі причини не проявила себе в навчальній або іншій діяльності даної дитини, але існує як потенційна перспектива розвитку його здібностей. Дітей з прихованою обдарованістю значно більше, ніж з явною. Передбачається, що загальна кількість явно і неявно обдарованих дітей становить приблизно 20-25% від загальної кількості учнів [10, с.23].

По-різному проявлятиметься обдарованість дитини не лише залежно від її виду (загальна чи спеціальна, актуальна чи потенційна, рання чи пізня та ін.), а й від статі, умов розвитку, соціального оточення, культурних особливостей тощо. Вітчизняними дослідниками відмічено, що обдаровані діти відрізняються оригінальними, непередбаченими соціальними характеристиками. Почуття справедливості в них дуже рано набуває виразної екстравертивної спрямованості. Такі діти гостро реагують на несправедливість, ставлять високі вимоги до себе та навколишніх людей, щиро реагують на правду, гармонію та природу, що обумовлює широту їх особистих систем цінностей

Жива уява, включення елементів гри у вирішенні завдань, винахідливість, творчість, багата фантазія характерні для обдарованих дітей. Однак їм не вистачає емоційного балансу, так як у ранньому дитинстві вони нетерплячі, поривчасті натури. Обдаровані діти, як і їхні однолітки, у дошкільному і молодшому шкільному віці є егоцентристами. “Непорозуміння в спілкуванні призводять до того, що “обдарованих егоїстів” не приймають до дитячого гурту. Тому в них виникає негативне самосприймання, прагнення зрозуміти себе, знайти вади в своєму характері. З іншого боку, через свій егоцентризм обдаровані діти сприймають усе, що відбувається довкола, на свою адресу, на все реагують. Інколи вони почувають себе винними навіть тоді, коли їх ні в чому не звинувачують. Нейтральна репліка оцінюється ними як серйозне персональне зауваження”, - зазначає І.С.Волощук ?1, с.23?. Тобто, обдарованим дітям притаманні перебільшені страхи, підвищена уразливість, чутливість до невербальних сигналів навколишніх.

Нерідко у цих дітей виникають труднощі у спілкуванні з дорослими та ровесниками. В.О.Моляко з цього приводу стверджує, що “вже одне те, що такі діти легко виконують завдання у дитячому садочку, мають гарну пам'ять, привертає до них увагу. З боку навколишніх ровесників це може викликати подвійне ставлення: в одних - захоплення, в інших - заздрість і пов'язані з цим почуття. У вихователя обдарована дитина також іноді пробуджує суперечливе ставлення: з одного боку, вихователь розуміє, що така дитина потребує спеціальної і більш складної праці, а з іншого - він дає знання середнім і мало уваги приділяє (іноді й зовсім не приділяє) обдарованим дітям” 2, с.25.

Дуже часто обдаровані діти не можуть обрати правильний шлях розв'язання соціальних та комунікативних проблем, а тому вдаються до такого типу поведінки, який сприймається довкіллям негативно. Моделі подібної поведінки та їх аналіз запропонувала К.Текекс. Вона зазначає, що перша типова ситуація невдалої поведінки обдарованої дитини виникає при спілкуванні: намагання переривати співрозмовника і пропонування своєї відповіді тоді, коли він ще не готовий на неї адекватно відреагувати. Дуже неприємною для співрозмовника є звичка обдарованої дитини виправляти інших. Ця звичка виникає з поєднання альтруїзму та дитячого егоцентризму. Остання з моделей негативної поведінки - висміювання та зневажання навколишнього. Текекс дає таку пораду: “Якщо ваша дитина постійно сміється над товаришами у грі, над братами і сестрами і навіть над педагогами - замисліться добре, чи немає серед її оточення будь-якого джерела болю, страждання…” ?11, с.57-63?.

Перелічені прояви особистості обдарованої дитини можуть привести до нерозуміння її ровесниками, конфліктності їх взаємовідносин, аж до ізоляції дитини з боку дітей, які мають звичайний рівень розвитку здібностей. В основі багатьох особливостей поведінки дітей, що порушують їх стосунки з людьми, лежить нерівномірність психічного розвитку. Проявляється він в тому, що високий розвиток інтелектуальних здібностей не завжди супроводжується відповідним високим емоційним і соціальним розвитком.

Аналіз особливостей психічного складу та соціальної поведінки обдарованої дитини приводить до висновку, що її власні пріоритети, схильності та захоплення вражаюче відрізняються від однолітків. Така нестандартність, на думку дослідників, породжує ряд проблем на шляху підтримки реально діючих контактів між обдарованою дитиною та навколишнім середовищем. Серед проблем, з якими зустрічаються неординарні діти в повсякденні, головними на думку Л.Холлінгзуорт, є такі: не схильність до конформізму (викликає обурення навколишніх, особливо дорослих); заглиблення у філософські проблеми (сприймається неадекватно); "внутрішня невідрегульованість", невідповідність між фізичним, інтелектуальним і соціальним розвитком; успіхи спонукають малюків і їх батьків очікувати легкості у всіх починаннях; підвищена подразливість відносно невербальних сигналів навколишніх людей (може призводити до перебільшених страхів); феномен обдарованості часто супроводжується уразливістю дитини, що пояснюється її егоцентризмом (схильні відносити все, що відбувається навколо, на свій рахунок) ?11?.

І першочергове завдання батьків допомогти обдарованій дитині попередити та подолати дані проблеми і складнощі. Дорослий може допомогти розподілити зусилля дитини в часі, щоб уникнути невдач та роздратувань, адже обдаровані діти схильні починати одночасно декілька справ, що не завжди закінчується бажаним результатом. Щоб навчити дитину гідно переживати невдачі, батькам необхідно залучати її до різного виду занять, навіть до тих, де вона не демонструє високих результатів. Дитина повинна зрозуміти, що зазнавати невдач - це нормально, що їх потрібно сприймати як можливість для переоцінки ситуації, що і негативний результат може бути корисним. Важливою умовою успішного розвитку та виховання обдарованих дітей є повноцінне спілкування з ровесниками і встановлення між ними емоційно сприятливих стосунків. Тому дуже важливо поряд із здібностями розвивати моральні якості особистості дитини. Насамперед у моральному розвитку важливу роль відіграє засвоєння індивідом моральних цінностей і норм. Стабільними ціннісно-нормативними критеріями моральної свідомості і поведінки особистості є совість та обов'язок, наявність яких забезпечує розвиток таких основних ознак як чесність зі всіма її відтінками, гуманність, честь, гідність. Їх засвоєння багато в чому залежить від того, як представлені ці цінності й норми в свідомості і поведінці людей, які безпосередньо оточують індивіда, тобто батьків.

Висновки

Випереджаючий розумовий розвиток дитини породжує проблемні ситуації такої складності, які вона за своїми віковими можливостями не здатна розумно й безконфліктно розв'язати. Саме тому необхідно за здібностями бачити перш за все людину з її достоїнствами та недоліками. Можна говорити про особистісну якість батьків - здатність розуміти прояви обдарованості своїх дітей та про результат цього процесу - нові міркування, висновки, погляди, які стають складовою батьківської позиції щодо обдарованих дітей і вносять зміни в поведінку батьків загалом. Тому теза про значущу роль сім'ї у вихованні дітей і розвитку їхніх здібностей є беззаперечною.

Література

1. Волощук І.С. Морально-естетичний аспект виявлення інтелектуально обдарованих дітей та розвитку в них творчих задатків / І.С. Волощук // Педагогіка і психологія. - 1994. - № 3. - С.21-27.

2. Интеллектуальная одаренность и её выявление у детей старшего дошкольного возраста / [В. А. Моляко, Е. И. Кульчицкая, Н. И. Литвинова, Л. Г. Черная]. - К. : Знание, 1993. - 60 с.

3. Карпенко Н. А. Розуміння батьками проявів дитячої обдарованості як творчий процес / Н. А. Карпенко // Актуальні проблеми психології. - Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І.Франка, 2008.- Т. 12, вип. 4. - С. 94-103.

4. Кульчицкая Е. И. Одаренность как психологическая проблема / Е. И. Кульчицкая // Практична психологія та соціальна робота. - 2001. - №8. - С. 14-15.

5. Матюшкин А. М. Загадки одаренности. Проблемы практической диагностики / А. М. Матюшкин. - М. : Школа-Пресс, 1993. - 128 с.

6. Мейснер Т. Вундеркинды. Реализованные и нереализованные способности / Т. Мейснер. - М. : Крон-Пресс, 1998. - 368с.

7. Млодик И. Ю. Книга для неидеальных родителей, или Жизнь на свободную тему / И. Ю. Млодик. - М. : Генезис, 2006. - 232 с. - (Родительская библиотека).

8. Моляко В. А. Творческая конструктология (пролегомены) / В. А. Моляко. - К. : Освита Украины, 2007. - 388 с.

9. Моляко В. А. Психология детской одаренности / В. А. Моляко, Е. И. Кульчицкая, Н. И. Литвинова. - К. : Знание, 1995. - 83 с.

10. Одаренные дети : выявление, обучение, развитие. Психолого-дидактическая система / [В. И. Панов, Н. С. Лейтес, А. М. Матюшкин и др.] // Відкритий урок. - 1998. - № 13. - С. 20-24.

11. Одаренные дети / [пер. с англ. / общ. ред. Г. В. Бурменской и В. М. Слуцкого]. - М. : Прогресс, 1991. - 376 с.

12. Психология одаренности детей и подростков / Под ред. Н. С. Лейтеса. - М. : Издательский центр «Академия», 1996. - 416 с.

Размещено на Allbest.ru