Сучасні європейські та світові тенденції розвитку вищої освіти

М. Кастельс становлення нового суспільства пов'язує з розвитком комунікаційних мереж, а суспільство, яке виникає внаслідок цього, є стійкою мережею інформаційних зв'язків, що перетворює інформаційне суспільство в глобальне, загальнолюдське утворення [74]. Але положення і статус, усіх без винятку країн і соціумів, вказує О. Воробйова, буде залежати від них самих, від їх політики, потенціалу, ступеня залучення в глобальні процеси інформатизації та комунікації [75].

Досліджуючи сутність інформаційного суспільства, В. Іноземцев вважає, що воно базується на інформації, яка є основою прогресу суспільства, досягнень науки, а фундаментом розвитку виступають теоретичні знання. Багатократне зростання обсягу знань та інформації, підкреслює автор, веде до виникнення інформаційного суспільства [76, с. 28 - 39].

Значний внесок у дослідження проблеми інформаційного суспільства внесли представники різних кібернетичних теорій України - С. Лебедєв, В. Глушков, які сформували відому у всьому світі школу кібернетики та обчислювальної техніки, сформулювали низку важливих ідей пов'язаних з формуванням та розбудовою інформаційного суспільства.

Дослідженню сутності, тенденціям та перспективам інформаційного суспільства, яке базується на знаннях та інформації присвітив свої дослідження М. Згуровський. Він вважає, що інформаційне суспільство створює виклик системам науки та освіти у вирішенні питань виробництва, розповсюдження та трансляції знань, бази даних стають велетенськими сховищами для фактів та фундаментальних знань людської діяльності, а інструментом доступу до них стають глобальні комп'ютерні мережі [77].

Отже, аналіз досліджень дає підставу підкреслити, що глобальне, загальнолюдське утворення - інформаційне суспільство базується на знаннях та інформації - продуктивній силі суспільства, а телекомунікації та комп'ютерні мережі виступають інструментом доступу до них. Інформаційне суспільство веде до соціальних і політичних змін, породжує певні виклики та ризики, але поряд з цим виступає суттєвим чинником процесів соціалізації особистості взагалі, фактором реабілітації та повноправної інтеграції у сучасне суспільство осіб з обмеженими можливостями. Вказане положення має особливо важливе значення для осіб з глибокими порушеннями зору, інвалідів маломобільних нозологій і взагалі людей, життєвий простір яких обмежений.

Науково-теоретичні дослідження, практика буття та зміни у житті цивілізації привели людство до усвідомлення необхідності міжнародних заходів спрямованих на узагальнення нових інформаційно-комунікаційних тенденцій та напрямків розвитку, створення умов доступу країн, соціумів та окремих осіб до інформаційних і комунікаційних досягнень, формування нової інформаційної культури та комунікативної парадигми інформаційного суспільства, спрямовування процесу використання ІКТ у системі соціалізації, реабілітації та освіти інвалідів, на формування особистості, як суб'єкта суспільної діяльності, який має широкий та відкритий доступ до глобальних інформаційних досягнень сучасності і при цьому опікується принципами духовності та моралі.

У Декларації громадянського суспільства «Формування інформаційних суспільств в інтересах людини», запропонованій на Всесвітній зустрічі на вищому рівні з питань інформаційного суспільства (Женева, грудень 2003 р.) були узагальнені риси інформаційно-комунікаційних суспільств, які зорієнтовані на задоволення найважливіших потреб та інтересів людей, відкриті для кожної особистості без будь-яких обмежень, засновані на принципах справедливості, у яких кожний міг би вільно створювати інформацію й знання, мати до них доступ, користуватися та обмінюватися ними, поширювати їх для підвищення якості життя та реалізації людського і свого особистого потенціалу, спрямовані на подолання порушення прав у питаннях доступності до інформаційних ресурсів, ліквідацію інформаційної нерівності та електронно-цифрового розриву. У документі, пункті 2.2.8 «Права інвалідів», звертається увага міжнародної спільноти на необхідність забезпечення вільного, рівного та повноцінного доступу інвалідів до інформації, «незалежно від характеру та ступеня інвалідності». Засобами вирішення проблеми виступають принципи «універсального дизайну та використання ассистивних технологій (ATs) на всіх етапах створення та становлення інформаційно-комунікаційних суспільств, де інваліди та їхні організації повинні мати можливості повноцінної участі поряд із здоровими людьми» [78].

В Окінавській хартії глобального інформаційного суспільства (2000 р.) сформульовані суть та мета стимулювання економічної та соціальної трансформації інформаційно-комунікаційних технологій, які є одним з найважливіших факторів, що впливають на формування інформаційного суспільства. Всі країни та соціуми, підкреслюється у хартії, повинні спрямувати ІКТ на досягнення стійкого економічного зростання та підвищення суспільного добробуту, стимулювання суспільної згоди та повної реалізації потенціалу інформаційних технологій у сфері укріплення демократії, прозорого та відповідального управління, забезпечення прав людини, розвитку культурного розмаїття та укріплення міжнародного миру та стабільності. У хартії зазначається необхідність реалізації одного з основних принципів використання інформаційно-комунікаційних технологій: «Всі люди, без виключення повинні мати можливість користування перевагами глобального інформаційного суспільства». Тому фундаментальною стратегією розвитку доступу до ІКТ стає особлива увага до потреб та можливостей людей з обмеженою працездатністю [79].

Створення та розбудова інформаційного суспільства в Україні вперше було передбачено Стратегією інтеграції України до ЄС (1998 р.), яка вимагала дотримання Україною нових вимог ЕС у сфері інформаційної політики та інформаційної безпеки [80].

Сьогодні державною стратегією розбудови інформаційного суспільства можна вважати Закон України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007 - 2015 роки», в якому цілями розвитку держави у цьому напрямі встановлено:

прискорення розробки та впровадження новітніх конкурентоспроможних ІКТ в усі сфери суспільного життя;

розвиток національної інформаційної інфраструктури та її інтеграція із світовою інфраструктурою;

створення загальнодержавних інформаційних систем, насамперед у сферах охорони здоров'я, освіти, науки, культури, охорони довкілля;

збереження культурної спадщини України шляхом її електронного документування;

захист інформаційних прав громадян, насамперед щодо доступності інформації, захисту персональних даних, підтримки демократичних інститутів та мінімізації ризику «інформаційної нерівності»,

покращення стану інформаційної безпеки в умовах використання новітніх ІКТтощо [81].

На основі зазначеного закону уряд України прийняв відповідне розпорядження по реалізації основних засад розвитку інформаційного суспільства [82]. Процес його розбудови у нашій державі регулюється також базовими Законами України: «Про концепцію національної програми інформатизації» (від 04.02.1998 року № 75/98-ВР) [83], «Про електронні документи та документообіг» (від 22.05.2003 року № 851-IV) [84], «Про електронний цифровий підпис» (від 22.05.2003 року № 852-IV) [85], «Про захист персональних даних» (від 01.06.2010 року № 2297-VI) [86] тощо.

Отже, зазначені документи свідчать про намагання міжнародної спільноти максимально використати позитивні можливості інформаційного суспільства та ІКТ, мінімізувати ризики та недоліки сучасного етапу розвитку, а також вказують на певні кроки нашої держави на шляху розбудови інформаційного суспільства. Але ми погоджуємось з точкою зору Д. Дубова, М. Ожевана та С. Гнатюка, які підкреслюють, що попри всю важливість вказаних заходів, все ж законодавче забезпечення України у сфері використання ІКТ залишається фрагментарним, неповним, неефективним і суперечливим [87, c.12].

Феноменом інформаційного суспільства виступають інформаційно-комунікаційні технології, під якими розуміємо систему сучасних інформаційних інструментів, методів, прийомів праці та їх організації на основі комп'ютерно-технічних засобів і ресурсів, спрямованих на збирання, накопичення, зберігання, опрацювання, передавання, розповсюдження, представлення та використання інформації для розширення та підняття на якісно новий рівень можливостей людини, відповідно до вимог сучасного розвитку НТП та інформаційного суспільства.

Дослідження особливостей інформаційного суспільства ставить у порядок денний питання широкого впровадження ІКТ в систему соціалізації, реабілітації та освіти інвалідів України. Вважаємо, що використання ІКТ у зазначених галузях має за мету: інтеграцію інвалідів у суспільство, розвиток мислення та особистості людини, вдосконалення комунікативних здібностей осіб, формування вмінь приймати оптимальні рішення, розвиток творчих нахилів та інформаційної культури; реалізацію соціального замовлення, обумовленого інформатизацією суспільства, формування суб'єктів діяльності.

При аналізі використання ІКТ у процесі соціалізації та реабілітації інвалідів, задіяння сучасних технологій у навчально-виховному процесі, необхідно розглянути об'єкти, властивості та дидактичні можливості, притаманні інформаційним технологіям - гіпертекст, інтерактивність, мобільність, мультимедіа, моделювання, комунікативність та продуктивність.

Гіпертекст - це форма організації текстового матеріалу, в якій смислові його одиниці подані не в лінійній послідовності, а як система чітко вказаних можливих переходів, зв'язків між ними [88, с. 55]. Гіпертекстове подання матеріалу створює можливості для користувача досить просто пересуватися по документу, програмі, мережі, що надає можливість «читати» гіпертекст у довільно визначеному порядку, отримувати значний обсяг додаткової інформації, візуалізувати структуру поданого інформаційно-навчального матеріалу. Гіпертекст відкриває можливості використання оперативного доступу до різноманітних інформаційних масивів, створює надійну систему орієнтування та умови для побудови власної системи причинно-наслідкових зв'язків між видами знань, забезпечує глибоке розкриття суті найважливіших у світоглядному й пізнавальному плані питань, надає можливість особистості здійснювати швидкий та зручний пошук інформації.

Принципове нововведення серед засобів опанування дійсності, яке вносить комп'ютер в освітній простір, - інтерактивність. Під інтерактивністю, яку нам надають ІКТ, розуміють роботу клієнта з комп'ютером, взаємний обмін інформацією як між особою та системою в цілому, так і між окремими частинами системи за певними правилами [89, с. 218 - 222]. Вона буває таких видів: інтерактивність зворотнього зв'язку, часова, порядкова, змістовна та творча [90].

Інтерактивність надає можливість нелінійного характеру «руху» по інформаційному масиву, закладеному в комп'ютер. Комп'ютер може продукувати чергове «висловлення», тобто надавати інформацію, яка від самого початку не закладена в пам'ять. Можливість активної взаємодії людини з електронним продуктом є головним досягненням комп'ютерних технологій навчання. Комп'ютер як інтелектуальний пристрій здатен виконувати функції, що раніше були притаманні тільки викладачеві: підказувати, задавати запитання й відповідати на них, розкривати ті або інші теми предметної галузі, у тому числі й варіативно.

Як підкреслює Л. Гордон, інтерактивність дозволяє, в певних межах, управляти представленням інформації: студенти можуть індивідуально змінювати настроювання, вивчати результати, а також відповідати на запити програми, встановлювати швидкість подання матеріалу або число повторювань, які задовольняють їхнім індивідуальним академічним потребам [91]. З'являється можливість найширшого використання ситуаційних рольових ігор.

Взаємодія навчально-педагогічних та навчально-інформаційних програмних засобів, що містять текстовий матеріал, зображення, аудіо- та відеоінформацію з інтерактивністю забезпечують усебічний та емоційний виклад інформації на занятті, що надає додаткові можливості викладачу формувати духовні цінності, почуття, особисте ставлення до певних явищ, фактів, процесів, розвивати критичне мислення.

Важливою функціональною можливістю ІКТ виступає мобільність. Мобільність - це здатність до пошуку, створення, обробки, збереження й передачі інформації у сприятливому для користувача місці та в зручний спосіб і час. IРhone, iPad, мобільні телефони та ноутбуки а також сучасний безкоштовний та бездротовий Інтернет Wi-Fi створюють умови для ефективного, економного та зручного використання часу для роботи з інформацією, у тому числі і з навчальною, звільнює людину при організації обов'язкового та термінового спілкування від необхідності присутності у конкретному місці. Зазначена можливість ІКТ має широкі перспективи для організації процесів соціалізації та реабілітації осіб з обмеженими можливостями, забезпечення діяльності суб'єктів системи освіти: адміністрації, викладачів, студентів та інших зацікавлених осіб.

Ефективність застосування ІКТ підвищиться, якщо використовувати можливості ІКТ не окремо, а комплексно. Так, подання об'єктів та процесів не в традиційній, текстово-описовій формі, а за допомогою фото-, відео-, графіки, анімації, звуку - мультимедіа - надає значні переваги. Людина промовляє текст обсягом в 1 сторінку протягом 1-2 хв. За цей же час повноекранне відео надає інформації обсягом 1,2 Гбайт [92, с. 15].

Фактор підвищення значення використання ІКТ полягає також у тому, що в цьому випадку підключені різні аналізатори особи, який чує мову, бачить картину, предмет, фрагмент, діє - розв'язує задачі, виконує вправи та завдання - все це, у комплексній взаємодії, сприяє якісному сприйняттю та засвоєнню інформації. Значну роль у повноцінному засвоєнні інформаційного матеріалу відіграють різні види пам'яті: образна, смислова, механічна, емоційна, - які «включаються» при застосуванні ІКТ.

Наступною функціональною можливістю ІКТ є організація моделювання, як творчий процес пізнання та дослідження понять, явищ, систем та механізмів, виявлення внутрішніх зв'язків, сприйняття об'єкта як системи, шляхом створення схем, зображень, встановлення способів взаємодії елементів моделі, що, крім іншого, позитивно впливає на розвиток мислення особи.

Ці якості дозволяють зацікавленій особі цілеспрямовано розвивати особистість, формувати здатність творчо підходити до розв'язання кожної конкретної задачі. А моделювання, як метод пізнання та дослідження, є центральним в освітньому процесі, де використовуються комп'ютерні технології, є важливою складовою процесу розвитку мислення, соціалізації та реабілітації інвалідів, включення у суспільне життя на принципах активності.

Реалізація процесу моделювання на основі ІКТ стає можливим завдяки тому, що комп'ютер надає набір базових елементів: блоків, деталей, геометричних фігур, малюнків, музичних фрагментів тощо. Бібліотека елементів може поповнюватися зацікавленою особою. До запропонованих елементів застосовується набір операцій: виокремлення, переміщення, копіювання, вставляння / вилучення, трансформація (масштаб, поворот, симетрія, перспектива та ін.). Поєднуючи різні види інформації (текст, малюнок, звук, анімація), мультимедійні системи дозволяють вільно пересуватися з одного семантичного рівня на інший, встановлювати власні мисленнєві зв'язки між подіями, явищами, створювати їхні моделі тощо [93, с. 3 - 4].

Залучення методів комп'ютерного моделювання сприяє опануванню інформаційного матеріалу, дає можливість краще зрозуміти поняття, терміни, категорії, явища, процеси, демонструє нові сторони та внутрішні механізми, виявляє зв'язок елементів системи, їх взаємозалежність та взаємообумовленість, розвиває абстрактне та нестандартне мислення, розширює світогляд особистості, створює можливість роботи зі схематичними та візуально-графічними моделями. Доцільно використовувати зазначену функцію для організації роботи по розвитку мислення інвалідів тих нозологій, для яких у цьому виникає потреба.

Моделювання на основі ІКТ використовується як один із засобів організації різних форм колективної роботи з моделями. У груповій діяльності над проектом, у творчому співробітництві студентів та викладачів інтенсивно розвиваються особисті якості людини, відбувається становлення етичних та естетичних ідеалів. Необхідність логічного обґрунтування та захисту авторських позицій, усвідомлення цінності вкладу кожного в колективне рішення сприяють розвиткові колективу як системи взаємодії індивідуальностей.

Аналізуючи проблему комп'ютерного моделювання, потрібно підкреслити, що ця робота забезпечує, з одного боку, дослідницький компонент діяльності студентів, суттєво впливає на мотивацію навчання та навчальний інтерес, дозволяє змоделювати ситуацію особистого відкриття, з іншого - надає можливість застосувати свої знання на практиці [94, с. 112].

Особлива цінність комп'ютерного моделювання у дидактичному відношенні полягає в самостійному дослідженні студентами властивостей понять, категорій, процесів, явищ, під час якого вони самі обирають стратегію поведінки, намагаються з'ясувати наслідки впливу на модель, роблять висновки про значущість отриманих даних [89, с. 262 - 263].

Отже, послідовне застосування на заняттях комп'ютерного моделювання дозволяє наблизити методологію навчальної діяльності до методології наукових досліджень, надає нові підходи та можливості соціальному працівнику організувати та реалізовувати процеси соціалізації та реабілітації інвалідів.

Важливою функціональною можливістю ІКТ єкомунікативність. Комунікативність - це можливість безпосереднього спілкування віддалених один від одного суб'єктів, можливість оперативного подання інформації, контролю за станом процесу, можливість його дистанційного управління, організація та проведення консультацій з кваліфікованими фахівцями, де б вони не знаходилися.

Зазначена функціональна можливість ІКТ особливо важлива для малорухомих груп інвалідів, що забезпечує їм здатність здійснити, наприклад, необхідні платежі, проконсультуватися з лікарями, поспілкуватися з товаришами й колегами. Комунікативність, яку надають сучасні технології, відкриває шлях до сучасної високоякісної освіти, завдяки поширенню дистанційних форм навчання, розширює спектр працевлаштування інвалідів, створюючи робочі місця з віддаленим доступом, відкриваючи можливість роботи на основі Інтернету.

Завдяки можливостям Інтернету, соціальних мереж та сервісів з офіційних сайтів органів державної влади, сайтів, що пропонують освітні ресурси, електронних бібліотек тощо є можливість оперативного отримання необхідної інформації, відкриваються можливості, у тому числі й для інвалідів, для участі в оn-line тестуваннях, вікторинах, конкурсах, проектах, олімпіадах, чатах, відеоконференціях, форумах, семінарах, вебінарах тощо. А тому навички користування існуючими браузерами (Internet Explorer, Safari, Opera, Mazila тощо), пошуковими системами (Google, Yandex, Rambler тощо), програмами, які забезпечують можливість on-line спілкування (Skype та інші) повинно бути предметом ретельного опанування, як учнями і студентами так і особливо особами з обмеженими функціональними можливостями. Тільки в цьому випадку така функціональна можливість як комунікативність, що її надають комп'ютерні технології, буде реалізовуватись у навчанні, соціалізації та реабілітації інвалідів з максимальною ефективністю.

Важливим елементом ІКТ виступає їх продуктивність. Продуктивність, у контексті використання комп'ютера, означає автоматизацію нетворчих рутинних операцій, які відбирають у людини багато сил та часу. Інваліди, які обмежені у можливостях пересування, доступу до необхідної інформації в силу об'єктивних причин, отримують реальний доступ до глобальних інформаційних ресурсів людства. Швидкий пошук необхідної інформації за ключовими визначеннями в базі даних, доступ до унікальних видань електронних бібліотек, пошук навчального матеріалу, пошук невідомих чи забутих визначень, знайомство з нормативно-правовою базою, науковими дослідженнями, сучасними публікаціями - ці та інші операції довідково-інформаційного характеру заощаджують час і сили, створюють зручність у роботі, породжуючи ентузіазм та приплив творчої енергії [96, с. 72 - 73].

Отже, серед об'єктів, властивостей, дидактичних та функціональних можливостей ІКТ, які використовуються для соціалізації та реабілітації інвалідів, ефективно впроваджуються у навчально-виховний процес, виділяють: гіпертекст, який дозволяє легко пересуватися по документу, програмі, мережі, створює надійну систему орієнтування, логічність подання інформації, дозволяє швидко ознайомитися з необхідною інформацією, обрати власну траєкторію і темп навчання; інтерактивність, яка надає можливість нелінійного характеру «руху» інформаційним масивом, забезпечує ефект «інструктор поряд», відкриває можливість використання ситуаційних рольових ігор в процесі навчання, опануванні соціальних ролей, засвоєнні професійних навичок; мобільність, яка сприяє організації роботи з інформацією з будь-якого місця у зручний спосіб та час; мультимедіа, що забезпечує формування наочно-образних знань, включає різні види пам'яті особистості; моделювання, що поєднує різні види інформації, веде до встановлення власних мисленнєвих зв'язків, надає можливість застосувати свої знання на практиці; комунікативність, що створює можливість on-line або off-line спілкування, оперативного подання інформації, відкриває сучасні можливості Інтернету для підвищення якості життя; продуктивність, що автоматизує рутинні операції, особливо пошуково-інформаційні.

Використання інформаційно-комунікаційних технологій в процесі соціалізації та реабілітації осіб з особливими потребами відкриває останнім нові шляхи, підходи, можливості, трансформує характер набуття знань, розширює доступ до нових джерел та форм отримання інформації, а значить і до сучасної якісної освіти, надає право кожній особистості отримувати знання впродовж життя, відкриває широкі можливості для оновлення змісту, методів і форм поширення інформації [90].

Зазначені технології роблять кожну особу суб'єктом навчального процесу, дозволяють індивідуалізувати та диференціювати процес навчання, забезпечують реалізацію парадигми безперервної освіти людиною в сприятливих умовах, що сьогодні є дуже актуальним питанням для малорухомих груп інвалідів, осіб з глибокими порушеннями зору тощо.

ІКТ відіграють важливу роль в організації методичної роботи викладача. Одним з наслідків НТП та розбудови інформаційного суспільства стає кардинальна зміна генерації та передавання інформації. Як вказує К. Бугайчук, нині щорічно оновлюється близько 5% теоретичних і 20 % професійних знань. Отже, за 5 років не можна підготувати людину до професійної діяльності, період «напіврозпаду» компетентності (одиниця вимірювання старіння знань фахівця, прийнята у США), тобто зниження її на 50 % внаслідок появи нової інформації, відбувається раніше, ніж закінчується навчання [98].

Тому на сучасному етапі суспільного розвитку парадигма фундаментальної освіти на все життя трансформувалася в парадигму освіти протягом всього життя; принципово змінюється роль викладача в інформаційному суспільстві - він втрачає позиції авторитарності та єдиного джерела знань, стає керівником та помічником особи, яка навчається.

Таким чином, ІКТ надають можливість вдосконалювати свою професійну компетентність та майстерність протягом всього життя у зручній та доступній формі, що особливо важно для осіб малорухомих нозологій інвалідності.

Виходячи з цього ми бачимо, що питання «відкритої освіти» все більше стає необхідністю у сучасному соціумі.

За визначенням представників Національного інституту стратегічних досліджень України «відкрита освіта» - збірний термін, що позначає різні види освітньої діяльності, у яких знання, ідеї, важливі аспекти методики та організації навчання і викладання вільно поширюються та використовуються за допомогою інформаційно-комунікаційних технологій. Вона передбачає забезпечення вільного доступу до освітніх і навчальних матеріалів, розширення можливостей для колективної роботи в рамках навчального процесу як на рівні вчитель-учень, викладач-студент так і по горизонталі - між колегами - вчителями, викладачами, сприяє значному зростанню ефективності управління системою освіти на всіх рівнях, підвищення поінформованості громадськості про стан справ в освіті [99, c. 21-23].

Теоретичні дослідження, досвід упровадження технологій інформатизації та комунікації, розбудова інформаційного суспільства передовими країнами викликає необхідність зупинитись не тільки на можливих і фактичних досягненнях інформаційного суспільства, але й на ризиках та небезпеках, що вимагають додаткового дослідження та аналізу з метою їхнього передбачення, попередження та мінімізації. До зазначених факторів необхідно віднести:

явища пов'язані з інформаційною безпекою держави;

інформаційно-психологічну безпеку суспільства та окремих громадян;

в умовах колосальних обсягів інформації все важче стає орієнтуватися, отримувати і переробляти потрібну інформацію, що веде у тому числі й до формування «інформаційної нерівності»;

досягнення сучасних інформаційних засобів і технологій породжують небезпеку маніпулювання свідомістю і поведінкою людини, загрожують дегуманізацією.

Виходячи з цього, підкреслює М. Згуровський, у всьому світі й Україні в тому числі, усе більше усвідомлюється необхідність вирішення глобальної проблеми - підготувати людей до нових умов життя і професійної діяльності в інформаційному середовищі, навчити людей ефективно використовувати його можливості та захищатися від негативних впливів, що в повному обсязі відноситься і до процесів соціалізації та реабілітації інвалідів на основі використання досягнень інформаційного суспільства [100].

Отже, становлення інформаційного суспільства перетворює знання та інформацію в основний суспільний ресурс, який відкриває перед цивілізацією нові прояви комунікації та перспективи розвитку, але разом з тим породжує виклики та ризики, вплив яких повинен бути мінімізований.

У процесі соціалізації та реабілітації, у навчально-виховному процесі широко використовуються об'єкти, властивості та дидактичні можливості притаманні інформаційним технологіям - гіпертекст, інтерактивність, мобільність, мультимедіа, моделювання, комунікативність та продуктивність. Завдання полягає в спрямовуванні процесу використання ІКТ на підвищення якості життя інвалідів, реалізацію їхніх інформаційних та комунікаційних потреб, розширення можливостей інтеграції у сучасне суспільство, отримання якісної освіти, професійну підготовку, на формування духовності, відповідального ставлення до суспільної діяльності, розвиток критичного мислення.

4. Інклюзивна освіта політика держави як шлях інтеграції до вищої освіти людей з особливими навчальними потребами

Найсуттєвіша проблема, з якою стикаються люди з обмеженими можливостями, це ізольованість від суспільства таких людей, неможливість отримати якісну середню й тим більше вищу освіту. Попри те, що останнім часом ситуація змінюється, життя людей з обмеженими можливостями наповнюється новим життєтворчим смислом, при отриманні якісної освіти вони відчувають шанс стати на шлях життя, у якому є місце професійному й особистісному розвитку. Права людей із особливими потребами захищають Конституція України, Загальна декларація прав людини, Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів (Резолюція Генеральної Асамблеї ООН) та низка законодавчих актів (Закони України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, “Про освіту” та ін.), у яких визначено принцип рівності прав людини з обмеженими можливостями в отриманні освіти, працевлаштуванні, активній громадянській позиції, у реалізації своїх потенційних можливостей [101].

Рис. 1

Є підстави розглядати інтеграцію людей з обмеженими можливостями як перший системоутворювальний принцип розвитку, який, у цілому, визначає організацію освіти не тільки на між предметних засадах, але й інтеграцію різних рівнів, форм і видів у системі освіти.

З цього погляду історія інтеграції, по суті, ототожнюється з розвитком освіти. При тому або іншому підході можна стверджувати, що в освіті накопичений достатній досвід, що дозволяє педагогіці піднятися до системного, концептуального, розумового розгляду інтегративних процесів. З іншого боку, активний розвиток інтегративних процесів у сучасній науці, політиці, економіці, істотне прискорення темпів розвитку соціального життя в цілому і освіти зокрема актуалізує завдання переходу від емпіричних узагальнень практики побудови освіти на підґрунті інтегративного до випереджального науково-теоретичного осмислення фундаментальних законів і принципів інтеграції освіти. Висунутий державою принцип професійного навчання людей із обмеженими можливостями інтеграція їх у суспільство ще один різновид інтеграції в системі освіти [102; 103; 104].

Ринок освітніх послуг для людей із обмеженими можливостями здоров'я надзвичайно нерозвинений, у малих містах та сільських поселеннях діти-інваліди нерідко залишаються поза системою освіти з суто економічних причин. Безумовно, відіграє негативну роль і те, що географія створення освітніх закладів не завжди дотримується.

Сьогодні в Україні функціонує 396 спеціальних загальноосвітніх навчальних закладів, де навчається 54,1 тис. дітей (за даними Міністерства освіти і науки України). Крім цього, у системі Міносвіти функціонує близько 40 навчально-реабілітаційних центрів для дітей із порушеннями психофізичного розвитку, 142 спеціальні дошкільні навчальні заклади й 1200 спеціальних груп у дошкільних навчальних закладах загального типу, де навчається близько 45 тис. дошкільнят [105].

У Міжнародній класифікації стандартів діти з особливими потребами визначаються як особи, навчання яких потребує додаткових ресурсів. Це широке поняття охоплює обдарованих дітлахів, дітей із затримкою психічного розвитку, безпритульних, сиріт тощо. Однак в Україні це поняття звужене й стосується лише дітей з особливостями або порушеннями психофізичного розвитку. Інклюзивна освіта (від англ. inclusion - включення, приєднання) якраз і передбачає включення таких дітей у навчальний процес у загальноосвітніх школах.

Для України це не нове явище. Наприкінці 90-х років інклюзивне навчання впроваджене в деяких школах за ініціативою батьків чи громадських організацій. Згодом до цього процесу долучилася й держава. Так, у 2000 році за ініціативою фонду "Крок за кроком" та Міністерства освіти та науки проводиться експеримент у школах Києва, Сімферополя, Львова, Полтави, Білої Церкви. Цей експеримент із упровадженням інклюзивного навчання триватиме до кінця 2013 року. Є така школа і в місті Луганську - загальноосвітня школа № 45. Станом на 1 березня 2011 року Міністерство освіти, науки, молоді та спорту повідомило, що близько 130 тисяч дітей з особливими потребами навчається в загальноосвітніх школах.

Науковці зацікавлені проблемою інклюзивної освіти, вивчаючи проблему інтеграції дітей шкільного віку з особливим психофізичним розвитком з різних боків. А. Колупаєва, узагальнюючи європейський досвід із цієї проблеми, доводить необхідність її розвитку в Україні [106], колектив учених М. Ворон, Л. Даниленко, А. Колупаєва, Ю. Найда, Н. Софій, О. Таранченко та ін. намагаються розробити загальні принципи здійснення адаптації та модифікації навчально-виховного процесу, концепцію інклюзивної освіти, вирішити проблеми її організації і управління [107; 108; 109; 110]. Дослідники торкаються проблем пристосування шкільних приміщень до потреб дітей із особливостями психофізичного розвитку [111], підкреслюють відмінності розвитку та навчальної діяльності дітей із особливостями психофізичного розвитку в процесі навчання [112], і у зв'язку з цим навчально-виховний процес має здійснюватися на рівні індивідуальної особистісно орієнтовної взаємодії, яка спрямована на вирішення проблеми кожної дитини з особливими потребами [113].

Проведене нами в 2013 році опитування студентів третього курсу Навчально-наукового інституту праці та соціальних технологій Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля (далі: ННІПСТ СНУ ім. В. Даля), що навчаються за спеціальністю «соціальна робота», 80% яких люди з особливими потребами (інваліди), за допомогою анкети, яка включала такі питання, як «Що таке інклюзивна освіта?», «Де Ви отримали загальну освіту?», «Чи намагалися Ви вчитися десь ще?», показало, що більшість студентів з обмеженими можливостями навчалися вдома, тому адаптація в колективі групи для них була важкою та дуже значущою проблемою. Як виявилося, лише 2% опитаних чули або дещо знають про інклюзивну освіту. Варто зауважити, незважаючи на те, що населення мало знає про зміни в українській освітній системі, у цілому ставлення до ідеї інклюзивної освіти позитивне. 42% респондентів налаштовані менш оптимістично і пояснили, що до інклюзивної освіти треба включати всіх дітей з серйозними вадами здоров'я, у тому числі з діагнозами щодо зору, слуху та опорно-рухового апарату, при цьому вони вважають, що українська освіта не готова до такої інклюзії, оскільки це додатково потребує не будь-яких матеріальних витрат.

Цікаво, що на питання «Чи вважаєте Ви себе людиною з особливими навчальними потребами?» майже всі такі студенти (86%) відповіли «так». Пояснювали вони це тим, що для успішного та повноцінного навчання їм потрібні спеціальні пристосування, прилади, комп'ютерні програми, підручники тощо. Тобто самі ці люди в зміст поняття «люди з особливими навчальними потребами» вкладають більш широке, ніж існуюче наразі, розуміння.

Тому вважаємо за потрібне визначити нове розуміння поняття «люди з особливими навчальними потребами», яке виходить із сучасних реалій практики отримання освіти такими людьми.

Люди з особливими навчальними потребами це такі люди (діти або дорослі), які здатні отримувати будь-яку освіту (загальну, спеціальну або вищу) в умовах звичайного навчального закладу, але при застосуванні необхідного обладнання.

Цілком логічно, що в зв'язку з цим змінюється розуміння поняття «інклюзивна освіта», яке означає тепер таке: це створення особливого поля суб'єктного розвитку в умовах звичайного навчального закладу для осіб, які мають вади здоров'я.

За час українських інклюзивних експериментів питання, потрібна чи ні така освіта, уже не стоїть. Нині важливо розробити той «індекс інклюзії», за яким визначатиметься, як комплектуватимуться інклюзивні класи і школи, які діти зможуть їх відвідувати, бо попереду в деяких з них вища освіта.

Згідно дослідженню Європейської дослідницької асоціації, існують стереотипи щодо інклюзивної освіти, зокрема, що це тимчасова мода, що дискусії точаться лише задля того, щоб зменшити фінансування спеціальної освіти, а також що вчителі загальноосвітніх шкіл не готові до інклюзії ані психологічно, ані методично. Також вважається, що не потрібно включати дітей з особливими потребами, тому що здорові діти можуть бути по відношенню до них жорстокими й повноцінна соціалізація не відбудеться [114].

Але більшість респондентів впевнені, що скорочувати спеціальні заклади, може, і треба, але в жодному разі - не ліквідовувати. Адже діти з особливо важкими порушеннями завжди потребуватимуть спеціальної освіти. Із впровадженням інклюзивного навчання дуже важливо, щоб у батьків з'явиться вибір, куди віддавати свою дитину - в спеціальну чи інклюзивну школу.

Отже, узагальнюючи все вище сказане, до обґрунтування необхідності інклюзивної освіти ми включили таке:

· зобов'язання щодо прав людини і прав дітей повинні розглядатися в рівній мірі;

· аналіз того, що відповідає істинним інтересам кожної дитини, визначає, що саме є для нього благом. Факти говорять, що інституційна (наприклад, в інтернатах, школах-інтернатах) опіка далеко не завжди відповідає інтересам опікуваних людей;

· аналіз даних свідчить про те, що соціальні послуги поліпшуються в результаті того, що стають більш гнучкими і адаптуються.

Ключові принципи інклюзивної освіти:

· діти ходять в місцевий (що знаходиться поряд з будинком) дитячий садок і школу;

· програми раннього втручання здійснюються на основі принципу інклюзії та готують до інтегративного (в українській практиці «комбінованого») дитячого садка. Усі діти зі спеціальними потребами у навчанні повинні мати право на місце в дитячому садку;

· усі діти беруть участь у всіх заходах, де клас і шкільне середовище (спортивні заходи, вистави, конкурси, екскурсії та ін.) є інклюзивними;

· індивідуальне дитяче навчання підтримується спільною роботою вчителів, батьків та всіма тими, хто може надати таку підтримку;

· інклюзивну освіту, коли вона ґрунтується на правильних принципах, допомагає запобігти дискримінації у відношенні дітей і підтримує дітей з особливими потребами в їх праві бути рівноправними членами своїх спільнот і суспільства в цілому;

· інклюзивна освіта це можливість адаптуватися до освітнього середовища, що додає шансів у отриманні вищої професійної освіти.

Враховуючи процеси модернізації української освіти, вважаємо, що інклюзивна освіта повинна стати частиною її системи, включити в себе навчальні заклади середньої, професійної та вищої освіти.

Еволюція ставлення суспільства і держави до осіб із порушеннями психофізичного розвитку в багатьох країнах світу пройшла період від ізоляції до інклюзії. Інклюзія базується на концепції «нормалізації», в основі якої ідея, що життя і побут людей з обмеженими можливостями мають бути якомога більше наближені до умов і стилю життя всієї громади. Принципи «нормалізації» закріплені низкою сучасних міжнародних правових актів таких, як Декларація ООН про права розумово відсталих (1971), Декларація про права інвалідів (1975), Конвенція про права дитини (1989) та ін. Зокрема, Декларація ООН про права розумово відсталих є першим нормативно-правовим документом щодо визнання осіб із порушеннями психофізичного розвитку суспільно повноцінною в соціальному сенсі меншиною, яка потребує соціального та правового захисту [115].

Рис. 2

Західноєвропейські системи загальної середньої освіти, незважаючи на різноманітність типів і рівнів навчальних закладів, які опікуються освітою, в тому числі й школярів з особливими освітніми потребами, є ключовими елементами сучасної європейської моделі соціального устрою, яка виявляється привабливою для країн, що позбулися тоталітарних режимів, наразі й для України, з огляду на завдання та перспективи розв'язання назрілих педагогічних і соціальних проблем.

У передових країнах Західної Європи, починаючи з 70-х років ХХ ст. відбувалася перебудова спеціальної освіти. Зокрема, інтегроване та інклюзивне навчання дітей з особливостями розвитку визначено як основну форму здобуття освіти неповносправними. Починаючи з 1970-х рр., ведеться розробка та впровадження пакету нормативних актів, які сприяють розширенню освітніх можливостей інвалідів. У недавній історії освітньої політики США і Європи отримали свій розвиток кілька підходів: десегрегація шкіл, розширення доступу до освіти (widening participation), інтеграція, мейнстрімінг (mainstreaming), інклюзія (від англ. Inclusion - включення) [116].

Мейнстрімінг відноситься до такої стратегії, коли учні з інвалідністю спілкуються з однолітками на святах, у різних дозвільних програмах, а якщо вони навіть і включені в класи масової школи, то, перш за все для того, щоб підвищити свої можливості соціальних контактів, але не для досягнення освітніх цілей. Інтеграція означає приведення у відповідність потреб дітей з психічними і фізичними порушеннями з системою освіти, що залишається в цілому незмінною: масові школи не пристосовані для дітей-інвалідів (причому учні з інвалідністю, відвідуючи масову школу, не обов'язково вчаться в тих же класах, що і всі інші діти).

Інклюзія це найбільш сучасний термін, який тлумачиться наступним чином: це реформування шкіл та перепланування навчальних приміщень таким чином, щоб вони відповідали потребам усіх без винятку дітей.

У США з 1875 по 1914 роки вводилося обов'язкове шкільне навчання, у зв'язку з цим були сформовані класи для дітей, які вважалися розумово недорозвиненими, а також для тих, кого вважали «невиправними за їх поведінку», глухих або фізичних інвалідів [117, с. 397-398]. У цей же період Національна асоціація освіти створила Департамент спеціальної освіти. Розвивалися тести вимірювання інтелекту, прибували потоки іммігрантів, зростала кількість організованою робочої сили, розвивалися психологічні теорії. Усі ці фактори вплинули на шкільну систему, в якій складалися принципи вимірювання та визначення індивідуальних відмінностей і потенціалу.

У 60-70-ті роки лунають голоси критики проти школи, яка винна в невдачах учнів. У дослідженнях Джейн Мерсер підкреслювалося, що кожна соціальна система дає людині нові визначення, тому інвалідність є продуктом соціальних домовленостей [118]. У 1962 році Рейнольд запропонував [119], а потім І. Дено удосконалив поняття каскаду сервісів [120]. Цей каскад, або континуум, представляє модель для конструювання послуг по задоволенню потреб окремих учнів і ранжується від навчання при лікарні та домашнього навчання до спецшкіл, спецкласів і, нарешті, звичайних класів масової школи [116]

У законі 1977 року «Освіта для всіх дітей-інвалідів» наводиться перелік відповідних додаткових послуг, необхідних для допомоги дітям-інвалідам в отриманні спеціальної освіти»: транспорт, логопедія, аудіології, психологічні послуги, фізіотерапія, рекреація, окупаційна терапія, рання ідентифікація, медичні послуги, шкільний лікар або медсестра, шкільний соціальний працівник, психолог, послуги соціальної роботи для дітей і сім'ї, консультування та підготовка батьків [122].

У 1990-і роки в США приймається закон про освіту для всіх дітей з інвалідністю, з його принципом індивідуалізованого навчання, а також закон про освіту індивідів з інвалідністю [121].

М. Рейнольдс пише історію спеціальної освіти як поступового прогресу по включенню учнів з інвалідністю в систему масової школи у відношенні розташування шкіл, принципів відбору. Цей дослідник стверджує, що поліпшення навчання в умовах масової школи призведе до зменшення числа дітей, що направляються в спецкласи та спецшколи, а також те, що багато в чому програми, що надаються для учнів з різними видами інвалідності не відрізняються від програм, за якими навчаються так звані діти в ситуації ризику. Крім того, він вважає, що сьогодні в американському суспільстві фіксується стабільне зростання інтересу до реструктуризації шкіл таким чином, щоб вони могли включати всіх учнів [121].

Таким чином, мова йде про інклюзію або включення поняття, що стосується принципу організації навчання, при якому всі учні вчаться спільно зі своїми однолітками в школі за місцем проживання.

Дослідження економічної ефективності інклюзивної освіти, проведені в 1980-1990-х рр., демонструють переваги інтегрованої освіти в термінах вигоди, користі, досягнень [123].

На сьогоднішній день у більшості західних країн склався визначений консенсус щодо важливості інтеграції дітей-інвалідів. Державні, муніципальні школи отримують бюджетне фінансування на дітей з особливими потребами, і, відповідно, зацікавлені в збільшенні кількості учнів, офіційно зареєстрованих як інваліди.

Характерно, що з розвитком демократичного суспільства, яке гарантує право кожного громадянина на активну участь у житті цього суспільства, приходить нове розуміння понять «інвалідність», «вади розвитку», «інтеграція» тощо. Нині усі вищезгадані терміни щодо дітей поступаються новому - «діти з особливими освітніми потребами», що однаковою мірою стосується як інвалідності у важкій формі, так і середніх за ступенем порушень.

Такий підхід пояснюється тим, що явище «недостатності» або «інвалідності» передбачає втрату або дефіцит фізичної та розумової спроможності - але ж спроможність вчитися безпосередньо залежить не від стану окремих органів або ж їх фізіологічної функціональності, а, радше, від психологічної функціональності.

Інтеграція «проблемних» дітей в загальноосвітні установи це закономірний етап розвитку системи спеціальної освіти в будь-якій країні світу, процес, до якого залучені всі високорозвинені країни, в тому числі і Росія [124; 125]. Такий підхід до освіти неординарних дітей викликаний до життя причинами різного характеру. Сукупно їх можна позначити як соціальне замовлення досягли певного рівня економічного, культурного, правового розвитку суспільства і держави.

Етап цей пов'язаний з переосмисленням суспільством і державою свого відношення до інвалідів, з визнанням не тільки рівності їх прав, але й усвідомленням суспільством свого обов'язку забезпечити таким людям рівні з усіма іншими можливості в різних сферах життя, включаючи освіту.

Інтеграція не нова для Російської Федерації проблема. У масових дитячих садках і школах Росії знаходиться багато дітей з відхиленнями в розвитку. Ця категорія дітей вкрай різнорідна і «інтегрована» в середу нормально розвинених однолітків з різних причин [126].

Інтеграційні процеси набули ознак стійкої тенденції в Росії на початку 90-х років. Це пов'язано з розпочатими в країні реформами політичних інститутів, з демократичними перетвореннями в суспільстві, з намітився в суспільній свідомості поворотом до визнання самоцінності особистості, її гарантованого права на свободу вибору і самореалізацію.

Знайомство з зарубіжними версіями інтеграції, що прийшла на Захід 20 років тому, відразу дозволило побачити ряд привабливих рис такого підходу до освіти дітей з психофізичними порушеннями [127; 128; 129; 130]. Інтеграція дітей з особливими потребами в суспільство привернула, перш за все, батьків, які мають проблемних дітей, і саме вони стали активно ініціювати на початку 90-х рр. спроби навчання свої дітей (з самими різними відхиленнями в розвитку) в масових дитячих садках і школах.

Таким чином, акцент зсувається від внутрішніх проблем дитини до системи освіти, яка надає підтримку дитині у навчанні, визнає її сильні якості та задовольняє всі її індивідуальні потреби.

Процес інтеграції людей з особливими потребами в Україні має свої історично і культурно обумовлені витоки, а тому неможливо відійти від необхідності створення власної вітчизняної моделі організації інтегрованого навчання. Увібравши в себе критично осмислений зарубіжний досвід та експериментальні дані вітчизняних досліджень, маємо розвивати інтеграцію людей з особливими потребами в суспільство, враховуючи економічний стан, соціальні процеси, ступінь зрілості демократичних інститутів, культурні і педагогічні традиції, рівень морального розвитку українського суспільства, ставлення до дітей-інвалідів, що закріпилося в суспільній свідомості і т.д.

Разом з тим треба мати на увазі, що «український фактор» це не тільки важкі економічні або особливі соціокультурні умови, але й наукові розробки в дефектології, що не мають світових аналогів, по суті логічно пов'язані з проблемою інтеграції. Мова йде, наприклад, про вже існуючі комплексні програми ранньої (з перших місяців життя) психолого-педагогічної корекції, що дозволяє вивести багатьох «проблемних» дітей на такий рівень психофізичного розвитку, який дає їм можливість максимально рано влитися в нормальну загальноосвітню середу [134, с. 9-14]. Інтеграція через ранню корекцію може стати першою, найголовнішою, провідною ідеєю української версії. Крім того, такий підхід уможливлює соціально-професійний суб'єктний розвиток людини з особливими потребами й отримання такими дітьми вищої професійної освіти.

Таблиця 1.1 Класифікація основних типів філософії освіти, запропонована Л. Кольбергом і П. Маєром в 1972 р.

Таблиця запозичена із статті Le Capitaine, J.E. Schools as developmental clinics: Overcoming the shadows three faces // Education, 1999, Summer, Vol. 119, Iss. 4, P. 588-598.)

Рис. 3. Переваги інклюзивної освіти

На рис. 3. показано переваги інклюзивної освіти, серед яких є особиста користь дитини й суспільно значуща. І все ж очевидно, що більшість шкіл і вишів України ще не готові до зустрічі з абітурієнтами-інвалідами: немає ні облаштованого середовища, ані спеціальних програм, розрахованих на таке навчання. Адже рівні можливості освіти зовсім не виключають, а навпаки, припускають створення спеціального освітнього середовища для інвалідів (персональний наставник-помічник, спеціальні ліфти й транспортери в усіх навчальних закладах, спеціалізовані клавіатури для людей із порушеннями зору або обмеженими можливостями фізичного здоров'я). Лише в деяких ВНЗ існують центри з навчання студентів-інвалідів. Саме такий центр, на нашу думку, може допомогти створити поле розвитку соціально-професійної суб'єктності майбутніх фахівців з особливими потребами.

Отже, перешкодами до інтеграції людей з особливими потребами в Україні виступають спад в економіці й нестача фінансових коштів; інертність державних установ, зацікавленість адміністрації цих установ у збереженні сформованого положення, успадкований від колишніх часів медикалістський підхід до класифікації особливих потреб, загальна й професійна інтолерантність.