Сучасні європейські та світові тенденції розвитку вищої освіти

Проблеми впровадження інклюзивної освіти в Україні:

· число осіб, які офіційно отримують допомогу через інвалідність, у країні різко зросла (1,3 від загального числа дітей);

· спеціальна освіта, що охоплює учнів з особливими потребами, тобто інвалідів, відчуває серйозні потрясіння через скорочення фінансування й структурні перетворення;

· впровадження інклюзивної освіти стикається не тільки з труднощами організації так званого "безбар'єрного середовища" (пандусів, одноповерхового дизайну навчального закладу, введення в штати сурдоперекладачів, переобладнання місць загального користування тощо), але й з перешкодами соціальної властивості, що полягають у поширених стереотипах і забобонах, у тому числі в готовності або відмові вчителів, тих, хто навчається, та їх батьків прийняти розглянуту форму освіти.

Однак тенденція до інтеграції все ж спостерігається, оскільки змінюється ставлення до людей з особливими потребами, що відбивається в документах, деклараціях і конвенціях, що торкаються проблем інвалідів. У Конвенції про права інвалідів стверджується, що інваліди мають ті ж самі основні права, що й їхні співгромадяни, а інвалідність є не медичною, а соціальною проблемою, проблемою прав людини. У Конвенції про права дитини окреслено, що наявність інвалідності в дитини є підставою для захисту від дискримінації, «... дитина-інвалід має мати повноцінне і гідне життя в умовах, що забезпечують максимальну самостійність і соціальну інтеграцію» [131].

Рис. 4

На сучасному етапі суспільство «прийшло» до визнання та ствердження права осіб із порушеннями психофізичного розвитку на повноцінну участь у суспільному житті й намагається усвідомити необхідність створення умов для повноцінної реалізації цього права. Ці сучасні соціальні установки презентовано в Саламанкській Декларації: «Тенденції в галузі соціальної політики в останні два десятиріччя полягали в тому, аби сприяти інтеграції та боротися з відчуженням. Залучення та участь мають вирішальне значення для людської гідності, а також для дотримання прав людини» [132].

Інклюзивна освіта - це довгострокова стратегія, що бере старт сьогодні і представляє собою побудову такого освітнього середовища, яке дозволить кожній дитині, включаючи дітей, що мають серйозні відхилення в психофізичному та/або емоційному, соціальному і інших аспектах розвитку, навчатися разом в загальноосвітньому закладі, але на рівні своїх можливостей. Інклюзивна освіта стосується всіх суб'єктів освітнього процесу: дітей з обмеженими можливостями здоров'я та їхніх батьків, нормально розвинутих учнів. Освітня інклюзія - це не локальна частина роботи, а системний підхід в організації діяльності загальноосвітнього закладу за всіма напрямками в цілому [7].

Таким чином, для розвитку інклюзивної освіти важливо не лише наявність законодавчих і фінансових механізмів, необхідне формування змін суспільної думки, в тому числі і професіоналів. В перехідний період виникає типова ситуація, котра характеризується виникненням розриву між законами, що декларують права дитини з відхиленнями в розвитку на освіту, соціальну інклюзію і фактичною відсутністю механізмів їх реалізації [3].

Теорія систем розглядає інтеграцію як стан взаємозв'язку окремих компонентів системи, а також як процес, що зумовлює такий стан [126]. У свою чергу, диференціація ? протилежний стан і протилежний процес, тобто це розчленування цілого на складові частини, відмежування, відокремлення. Щоб система була гармонійною, ці два процеси повинні бути пов?язані один з одним. Інтеграція пов'язана із синтезом, зв'язком, узагальненням, створенням цілого; диференціація з аналізом, відмежуванням, конкретизацією, виокремленням елементів. Урівноваження процесів інтеграції й диференціації характеризує гармонійний розвиток системи.

Якщо розглядати інклюзивну освіту в системі соціальної взаємодії, стає очевидним, що інтеграція це не механічне поєднання частин, а поєднання кількох соціальних реальностей з метою створення поля суб?єктної взаємодії, де особистість ? є головна цінність, а взаємодія націлена на розвиток як усієї системи, так і кожного учасника, що її утворює. За такого трактування інтеграція набуває ширшого змісту й може розглядатись як окремий щабель у розвитку освітньої системи. На думку Т. Лоремана і Д. Деплер, інтеграція це процес і результат створення тісно пов'язаного, єдиного, цілісного [127, с. 9-14].

Думка А. Колупаєвої, яка вважає, що проблема інтеграції в загальній освіті може розглядатись з позицій двох суттєвих характеристик освіти, підкреслює бінарність підходів до її вивчення. Перша позиція дає підстави говорити про інтеграцію в науці як фундаментальну основу зміни змісту освіти, забезпечення її цілісності. Переважання інтеграції чи диференціації в розвитку науки має історико-гносеологічні та соціально-економічні витоки. Первинна філософська інтеграція знань про світ замінилася на первинну диференціацію: виокремилися науки про природу, суспільство, про душу та тіло. На основі накопичених знань стала можливою вторинна інтеграція, філософське осмислення світу, що, відповідно, зумовило вторинну диференціацію створення нових наук із новими предметами пізнання. XX століттю притаманні глобальні масштаби диференціації й інтеграції наукових знань, в тому числі й у галузі освіти. Виникнення у педагогіці поняття «інтеграція» стало наслідком тривалого розвитку інтеграційних процесів в освіті і, зокрема, в освіті спеціальній [101].

Наукові висновки українських та зарубіжних учених (Г. Бут, Д. Деплер, В. Засенко, Д. Лупарт, Т. Лореман, А.Колупаєва та ін.) свідчать, що інтеграція виступає противагою сегрегації й позначає перехідний поступ до інклюзії як інноваційної освітньої системи. Так, зокрема, А.Колупаєва, Ю.Найда, Н.Софій, Т.Бут та ін вважають, що при усуненні перешкод при здобутті освіти правомірно розглядати інтеграцію й інклюзію як два етапи одного процесу, коли спочатку забезпечується присутність, а пізніше повне залучення до освітньої системи [101; 128]. Дослідники наголошують на тому, що інтеграція й інклюзія термінологічно ідентичні «доступу» та «участі»: «У першу чергу ми повинні зробити систему достатньо гнучкою, аби вона могла відповідати різним запитам людей. Однак, якщо ми розуміємо інклюзію як трансформацію, ми повинні докорінним чином змінити наше ставлення до різноманіття людської спільноти, яка є в освітній системі. Це різноманіття варто розглядати не як джерело труднощів, а, навпаки, як певний атрибут реальності, який варто приймати і, більше того, цінувати. За такого підходу ми відкидаємо сталий погляд на норму як дещо гомогенне та стабільне. Ми бачимо норму в розмаїтті. Існування різних категорій учнів, кожна з яких має свої освітні потреби, визначається як фундаментальний факт, на якому базується вся педагогіка» [Там само].

Міжнародні стандарти в галузі прав людини ґрунтуються на ідеї участі кожної особи в суспільному житті на засадах рівності й без дискримінації (ООН,1993). Поширення в Україні процесу інклюзивного навчання дітей з обмеженими можливостями фізичного та/або психічного здоров'я є не лише відображенням часу, але й представляє собою ще один крок до забезпечення повної реалізації прав дітей з особливими потребами на якісну освіту

Рис. 5

Розглядаючи ідею інклюзивної освіти в ракурсі життєвої необхідності, потреби, науковці оцінюють її як шлях від повноцінного навчання до суб'єктної професійної діяльності, яка забезпечує інтегрування в суспільство. Інклюзивна освіта дає змогу відчути дітям з порушеннями психофізичного розвитку свою повноцінність, гідність, адаптуватися до взаємодії з однолітками і дорослими, навчитися жити в колективі і одночасно виховує у здорових людей людяність, чуйність, готовність прийти на допомогу. Результат формування особистісного «Я» дитини-інваліда ? це внутрішня диференціація, уникнення депривації, відчуття ізольованості, безпорадності. Інклюзивна освіта як сучасна інноваційна тенденція нині широко обговорюється в наукових колах, педагогічною та громадською спільнотами. Прихильники спільного навчання вирізняють такі позитивні сторони інклюзивних процесів [129; 130]:

стимулюючий вплив більш здібних однолітків;

можливість у ширшому діапазоні ознайомлюватися із життям;

розвиток навичок спілкування та нестандартного мислення (як у дітей з особливостями психофізичного розвитку, так і в їхніх здорових однолітків);

можливість виявлення гуманності, співчуття, милосердя, терпимості у реальних життєвих ситуаціях, що є ефективним засобом морального виховання.

Рис. 6

Учені відзначають виховну цінність інклюзивної освіти не тільки для хворих дітей, але й подолання в здорових, успішних страху перед можливою інвалідністю. Людина в інвалідному візочку перестає бути чимось незвичним, поступово, у процесі навчання, стираються грані особливого ставлення між дитиною-інвалідом і здоровою дитиною.

Суспільство зобов'язане дати можливість кожній дитині, незалежно від її потреб та інших обставин, повністю реалізувати свій потенціал, приносити користь суспільству і стати повноцінним його членом. Водночас, наше сьогодення ? це зміна ціннісних орієнтацій в освіті, визначення розмаїття кожної дитини, обумовлене зміною освітньої парадигми на гуманістичну «освіта для всіх, школа для всіх».

Концепція інклюзивної освіти відображає одну з головних демократичних ідей - усі діти є цінними й активними членами суспільства. Навчання в інклюзивних навчальних закладах є корисним, як для дітей з особливими освітніми потребами, так і для дітей з нормальним рівнем розвитку, членів суспільства в цілому. Інклюзивна освіта передбачає створення освітнього середовища, яке б відповідало потребам і можливостям кожної дитини, незалежно від особливостей її психофізичного розвитку.

Інклюзія є соціальною концепцією, яка передбачає розуміння мети - гуманізація суспільних відносин і прийняття прав осіб з обмеженими можливостями на якісну та доступну освіту. Інклюзія в освіті - це ступінь інклюзії в суспільстві, одна з гуманітарних ідей його розвитку.Перед нашим суспільством стоїть гостра проблема залучення наших співгромадян, що мають деякі особливості фізичного розвитку в соціум, проблема їх активної адаптації, соціалізації та розвитку в рамках суспільства і на благо суспільства [7].

Одним з варіантів вирішення цієї проблеми є розвиток в Україні інклюзивної освіти, націленої на:

залучення дітей з обмеженими можливостями в освітній процес;

соціалізація дітей-інвалідів у сучасному суспільстві;

створення активної поведінкової установки у дітей-інвалідів на впевнене позиціонування себе в сучасному суспільстві;

вміння перетворювати свої недоліки в достоїнства;

зміна ставлення сучасного суспільства до людей з обмеженими можливостями через вищевказане залучення дітей з обмеженими можливостями в наше суспільство.

Інтеграція українського суспільства в світове співтовариство переконливо доводить ефективність вирішення багатьох соціальних проблем засобами соціальної роботи, у якій знаходять відображення всі контекстуальні зміни, що відбуваються в державі, його культурі. Усе це значно підвищує роль підготовки кадрів та визначає значення соціальної освіти як творчого і стабілізуючого потенціалу розвитку соціальної держави [131].

Рис. 7

Професійна підготовка соціальних працівників як частина вітчизняної освітньої системи викликає інтерес учених і фахівців: у науці були визначені загальні принципи професійної діяльності соціальних працівників (В. Бочарова, С. Григор'єв, Л. Гуслякова, В. Сластенін, Є. Холостова, Н. Шмельова), досліджено особливості професійного становлення соціального працівника (О. Ляшенко, Є. Холостова), розроблені методики діагностики та професійного відбору за спеціальністю «Соціальна робота» (В. Келасьев, І. Яковлєва), розглянуто окремі аспекти процесу професійної підготовки фахівців з соціальної роботи (І. Зайнишев, П. Злобін, Ю. Кудрявцев, Л. Синцова, Л. Топчій і ін.).

Специфіка соціальної роботи як професії типу «людина людина», передбачає наявність певних особистісних і професійних якостей у фахівця цього профілю, що як найкраще підходить до спрямованості на вирішення особистих проблем, знання їх «зсередини», людини з обмеженими можливостями, оскільки «найважливішою умовою ефективності соціальної роботи є дотримання особистісно-гуманістичної ангажованості її змісту, цілей і засобів» [43; 63].

Унікальність соціальної роботи в тому, що вона як внутрішньо інтегративна фахова діяльність може вирішувати проблему інклюзивної вищої освіти людей з особливими потребами, у той же час навчає таких людей професійному вирішенню проблем власних і тих, хто цього потребує, допомагає поступово стати суб'єктом діяльності, сформувати соціально-професійну суб'єктність, жити, прагнучи до успіху, а не спрямовувати свої зусилля на уникнення невдач.

5. Міжнародне та українське законодавство про використання інформаційно-комунікаційних технологій у процесі соціалізації та реабілітації інвалідів

Аналіз нормативно-правової бази необхідно розпочати з констатації фундаментальних положень міжнародного правового стандарту, який проголошує права кожної особи на повний перелік особистих, політичних, економічних, соціальних, культурних, громадянських прав та свобод.

У преамбулі Загальної декларації прав людини, яка прийнята та проголошена в резолюції 217 А (ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948 року, акцентується увага на визнанні гідності, невід'ємності рівних прав, свобод та справедливості по відношенню до всіх членів людської сім'ї. У статті 1 говориться, що «всі люди народжуються … рівними у своїй гідності та правах», а у статті 2 підкреслюється обов'язкове право кожної людини «без якої б не було на те відмінності» на володіння всім спектром прав і свобод, проголошених у Декларації, що безсумнівно, стосується й осіб з обмеженими функціональними можливостями.

Отже, фундаментом здійснення процесів соціалізації та реабілітації інвалідів, основні підходи та напрями використання ІКТ у даних процесах повинні спрямовуватися на забезпечення вимог по реалізації рівних прав та можливостей для осіб з обмеженими можливостями в усіх сферах буття людини.

Результатом уваги ООН та інших міжнародних організацій до специфічних проблем осіб з обмеженими можливостями стала Всесвітня програма дій щодо інвалідів, прийнята Генеральною асамблеєю ООН у резолюції від 3 грудня 1982 р.

Мету розробки програми, за результатами 1981 року - Міжнародного року інвалідів, Консультативний комітет бачив у «сприянні ефективним заходам по попередженню інвалідності, відновленні працездатності та реалізації цілей «рівності» та «повної участі» інвалідів у соціальному житті та розвитку». У документі особливо підкреслюється, що інваліди не є однорідною групою, а тому вони зустрічаються в суспільному бутті з бар'єрами різного характеру, що з необхідністю вимагає специфічних шляхів для вирішення та подолання особливих проблем інвалідами різних нозологій. Виконання поставлених питань передбачає реалізацію цілеспрямованої соціальної політики держав та проведення ефективних реабілітаційно-організаційних заходів державними та недержавними соціальними службами, структурами, організаціями й окремими громадянами. Особливе місце у цій справі належить спеціальним послугам у галузі освіти, відновленні працездатності, проведенні професійно-технічної підготовки, звичайного працевлаштування або організації праці за спеціальним режимом, підкреслюється у документі.

Результатом реалізації поставлених задач повинне стати включення інвалідів у життя соціуму, загальний доступ інвалідів до усіх послуг, які надає суспільство. У цьому контексті значна відповідальність полягає на служби, органи та організації, перед якими стоять завдання по наданню інвалідам послуг такого характеру та рівня, які відповідають конкретним особистим потребам інвалідів різних нозологій. ІКТ виступають тим чинником, які у сучасних умовах розвитку спрямовують діяльність, визначену Всесвітньою програмою дій стосовно інвалідів у напрямку створення можливостей для розвитку, реабілітації особи з обмеженими можливостями, отримання інвалідом освіти та робочого місця, що є факторами формування активного члена суспільства, повноцінного суб'єкта діяльності [134].

20 грудня 1993 р. на 48 сесії ООН міжнародна спільнота прийняла Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів в яких знайшли свій подальший розвиток проблеми реабілітації та соціалізації осіб з обмеженими потребами. У резолюції 48/96 Генеральної Асамблеї ООН «Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів» (від 20.12.1993 р.) зазначено, що правила передбачають суттєві морально-політичні зобов'язання держав, які добровільно взяли на себе повноваження по дотриманню норм міжнародних прав у забезпеченні рівних можливостей для інвалідів у сфері якості життя, всебічної участі у функціонуванні суспільства, рівності прав, свобод та обов'язків, що є «важливим внеском у загальні зусилля, спрямовані на мобілізацію людських ресурсів у всіх країнах світу».

Базуючись на Всесвітній програмі дій по відношенню до осіб з особливими потребами в Правила включені для реалізації такі концепції: інвалідність та непрацездатність, попередження інвалідності, реабілітація, забезпечення рівних можливостей. Умовами для рівноправної участі інвалідів у суспільному житті визначаються та реалізуються в рамках правил:

1) поглиблення розуміння проблеми;

2) медичне обслуговування;

3) реабілітація;

4) допоміжні послуги;

5) доступність;

6) освіта;

7) зайнятість;

8) підтримка доходів та соціальне забезпечення,

9) сімейне життя та свобода особистості [135].

Значним внеском міжнародної спільноти у вирішення питань та проблем інвалідів є «Конвенція ООН про права інвалідів», яка підписана 13 грудня 2006 р., ратифікована Україною 16 грудня 2009 року та набрала чинності у нашій державі 6 березня 2010 року. Мету конвенції світова громадськість бачить у «заохоченні, захисті й забезпеченні повного й рівного здійснення всіма інвалідами всіх прав людини й основних свобод, а також у заохоченні поважання притаманного їм достоїнства» [136].

Практика суспільного буття надає нам приклади існування різних бар'єрів на шляху інвалідів до участі в житті суспільства як повноправних членів спільноти, активних суб'єктів діяльності. Часто зустрічаються випадки порушення прав осіб з обмеженими потребами, не забезпечуються інвалідам рівні можливості у суспільному житті.

У переліку заходів і напрямів діяльності країн та суспільств, які визначені у Конвенції по подоланню проблем інвалідів й досягненню задекларованих цілей, визначених документом, особливе місце належить феномену сучасності - інформаційно-комунікаційним технологіям, які для інвалідів є фактором розвитку, соціалізації та реабілітації. Так у міжнародному акті зазначається, що термін «спілкування» для цілей Конвенції має ознаки доступності мультимедійних та аудіо засобів, підсилювальних і альтернативних методів, доступних інформаційно-комунікаційних технологій. Для реалізації прав і свобод інвалідами всіх нозологій держави учасниці крім загальних зобов'язань планують «проводити або заохочувати … розробку … інформаційно-комунікаційних технологій, засобів, що полегшують мобільність, обладнання та допоміжних технологій». Для інвалідів ІКТ виступають суттєвим чинником доступності до інформації, зв'язку, освіти, професійної підготовки. Тому завдання полягає у заохоченні доступу інвалідів до нових ІКТ і систем, зокрема Інтернету, проектування, розробка, виробництво й поширення первісно доступних інформаційно-комунікаційних технологій.

Особливе значення, звертає увагу Конвенція, ІКТ мають у забезпеченні індивідуальної мобільності інвалідів з максимально можливим ступенем їхньої самостійності на основі сучасних електронних пристроїв. Доступ до світової Мережі, орієнтування, пошук необхідної інформації, відпочинок інвалідів багато у чому залежить сьогодні від надання інформації через Інтернет на рівні доступності для осіб з особливими потребами. Надзвичайно актуальна сформульована проблема для людей, які мають глибокі порушення зору.

Одним з основних елементів буття людини виступає сфера праці, особливо важливим цей аспект є для осіб з обмеженими можливостями. Тому Генеральна конференція Міжнародної організації праці ухвалила 20 червня 1983 року Конвенцію про професійну реабілітацію інвалідів, основна мета якої полягає у забезпеченні «інваліду можливості отримувати, зберігати підходящу роботу й просуватися по службі, сприяючи тим самим його соціальній інтеграції або реінтеграції» [137]. Використання ІКТ значно розширює спектр можливостей, відкриває нові шляхи та надає додаткові методи особам із специфічними потребами під час працевлаштування.

Отже, міжнародна спільнота вирішенню проблем інвалідів надає особливу увагу, а ІКТ, підкреслюється в документах ООН, виступають важливим чинником соціалізації та інтеграції осіб із специфічними потребами в активне суспільне життя. Особливе значення інформаційно-комунікаційним технологіям міжнародна спільнота відводить при вирішенні питань освіти, професійної підготовки, працевлаштування, доступу інвалідів до інформаційних ресурсів, загального розвитку, що надає можливість інвалідам стати суб'єктами суспільної діяльності.

Європейська спільнота також дуже уважно ставиться до вирішення питань соціалізації та суспільної інтеграції інвалідів, створення умов для формування активних суб'єктів буття.

Європейською соціальною хартією (переглянутою), прийнятою 3 травня 1996 року та ратифікованою Україною 14 вересня 2006 року визначені основні права та принципи, які країни континенту визнають метою своєї політики та зобов'язуються запроваджувати усіма відповідними засобами, необхідними для реалізації прав і свобод кожною особою в повному обсязі. Права та свободи, зазначені Хартією є обов'язковими для країн, що взяли на себе ці зобов'язання у сферах: права на працю, на її безпечні та здорові умови зі справедливою винагородою, права на створення організацій, укладання колективних договорів, професійної орієнтації та підготовки, охорони здоров'я та материнства, права на соціальне забезпечення та допомогу, користування послугами соціальних служб, захист сім'ї, дітей, підлітків та осіб похилого віку у соціальній, правовій, економічній сферах та інших фундаментальних галузях суспільного буття.

Особливе значення акту, в контексті дослідження, належить статті 15 документу, у якій «з метою забезпечення інвалідам … ефективного здійснення права на самостійність, соціальну інтеграцію та участь у житті суспільства» встановлюються конкретні зобов'язання країн, що ратифікували Хартію, по реалізації заходів для забезпечення інвалідам можливості орієнтуватися в просторі, соціумі, інформаційному потоці, в отриманні якісної сучасної освіти, професійній підготовці, сприянні доступу до роботи. У справі поглиблення інтеграції та участі осіб з особливими потребами у життєдіяльності соціуму документ акцентує особливу увагу на необхідності забезпечення «технічної допомоги» інвалідам, яка спрямовується на подолання перешкод та бар'єрів на їхньому шляху до активної суспільної діяльності, повної реалізації прав і свобод [138].

Акцентуючи особливу увагу на проблемах інвалідності, необхідності проведення послідовної політики і скоординованих дій країн Європи по забезпеченню права людей з обмеженими можливостями на незалежність, соціальну інтеграцію та участь у житті суспільства, Комітет міністрів Ради Європи 5 квітня 2006 року на 961-му засіданні Постійних представників міністрів затвердив Рекомендацію Rec(2006)5 Комітету міністрів державам-членам про План дій Ради Європи щодо сприяння правам і повній участі людей з обмеженими можливостями в суспільстві: покращення якості життя людей з обмеженими можливостями в Європі в 2006-2015 роках [139].

У рекомендації особливо підкреслюється наступність Плану дій Ради Європи по вирішенню проблем інвалідів. Звертається увага, що Малагська міністерська Декларація стосовно людей з обмеженими можливостями «Просування до забезпечення повноправної громадянської участі людей з обмеженими можливостями», ухвалена на Другій європейській конференції міністрів, відповідальних за політику інтеграції людей з обмеженими можливостями 7-8 травня 2003 року, у формі Рекомендації № К(92)6 про послідовну політику, спрямовану на підтримку людей з обмеженими можливостями, принесла позитивні результати як на національному, так і на міжнародному рівнях. Але з того часу у суспільстві відбулися значні зміни, які вимагають нових підходів, розробки нових стратегій для вирішення проблем людей з особливими потребами, визнання та реалізації їхніх соціальних прав та прав людини. Тому мета Плану дій спрямовується саме на організацію захисту прав людини, заборону дискримінації, забезпечення повноправної громадянської участі у суспільному житті людей з обмеженими можливостями. Документ «покликаний стати «маршрутною картою» у реалізації політики країн Європи в зазначеному напрямі.

Основоположними принципами функціонування Плану дій визначаються наступні положення: дотримання прав людини і відмова від дискримінації, підвищення рівня автономії, свобода вибору і якості життя осіб з обмеженими можливостями, закріплення у суспільстві усвідомлення того, що «інвалідність є складовою частиною розмаїття людського суспільства», врахування відповідних міжнародних та європейських документів, забезпечення гарантій користування своїми правами найбільш уразливих категорій населення (дітей, молоді, мігрантів, інвалідів, осіб похилого віку), зобов'язання суспільства по відношенню до всіх громадян по мінімізації наслідків інвалідності, включення їх в активне соціальне буття. Методами вирішення поставленої мети та реалізації завдань, зазначених у Плані дій є задоволення потреб «людей з обмеженими можливостями через надання якісних та інноваційних послуг».

Напрямки дій, які є основою складу Плану, охоплюють фундаментальні сфери суспільного та особистого існування людини. Зупинимось на сферах суспільного життя, використання ІКТ в яких є найбільш доцільним та ефективним: «Інформація і комунікація», «Освіта», «Зайнятість, професійна орієнтація і професійна підготовка», «Реабілітація». Але зазначений тезис ні в якому разі не заперечує і не виключає необхідності, можливості та обов'язковості використання функціональних можливостей інформаційно-комунікаційних технологій по реалізації інших напрямів Плану дій.

У документі зазначається, що у сучасному світі проблема доступу до інформації та комунікації є основним чинником для людини з обмеженими можливостями у розвитку і використанні свого творчого та інтелектуального потенціалу. Завдання полягає у створенні умов при яких інвалідам державними та недержавними службами, організаціями, структурами забезпечується можливість «одержувати та поширювати інформацію на рівних умовах в порівнянні з іншими членами суспільства». Тому увага акцентується на новітніх технологіях, за допомогою яких громадяни забезпечують взаємне спілкування, керують своїми справами, отримують доступ до системи послуг та інформації, здійснюють комунікацію в цілому, такими як: Інтернет, оn-лайнові системи спілкування, відеотелефони і т. ін. Використання досягнень технічного прогресу всіма громадянами, особливо людьми з обмеженими можливостями, виступає суттєвим фактором інтеграції інвалідів у сучасне суспільство.

Рівний доступ до освіти є базовою вимогою до урядів держав по досягненню «соціальної інтеграції та незалежності людей з обмеженими можливостями», а зайнятість, професійна орієнтація і професійна підготовка є «основними чинниками соціальної інтеграції та економічної незалежності» інвалідів, підкреслюється в документі.

Елементами позитивного вирішення поставлених проблем є прогресивні перетворення, які зазнала Європа наприкінці ХХ століття. Особливе значення серед них надається розвитку інформаційних і комунікаційних технологій, які відкривають нові методичні та організаційні підходи до вирішення проблем інвалідів, наприклад, запровадження дистанційної освіти. У сфері праці інвалідів є технічна можливість забезпечення дистанційного доступу до робочого місця на основі комп'ютерних технологій, доступу до інформації в питаннях зайнятості тощо.

Новітні технології значно підвищують рівень особистої автономії людей з обмеженими можливостями, науково-технічні досягнення та сучасні розробки здатні забезпечити економічну незалежність осіб з особливими потребами, дозволяють їм досягти реалізації фізичних, психічних, соціальних і професійних можливостей.

Отже, розвиток інформаційно-комунікаційних технологій, поряд з іншими прогресивними перетвореннями та досягненнями сучасності, створюють можливість заміни парадигми медичного підходу до проблем інвалідності на соціальний, в основу якого покладено права людини, а також реалізовується основна ціль - повне включення інвалідів в активне життя суспільства в якості повноправних суб'єктів діяльності.

Важливим кроком у справі соціалізації та реабілітації інвалідів, просування захисту політичних, цивільних, соціальних, культурних і освітніх прав стала Рекомендація СМ/Rес(2009)8 Комітету міністрів державам-членам щодо досягнення повноцінної участі завдяки Універсальному проектуванню і дизайну, яка прийнята Комітетом міністрів 21 жовтня 2009 р. на 1068-му засіданні представників міністрів [139 ].

У рекомендації підкреслюється, що використання принципів Універсального проектування і дизайну не обмежується вирішенням проблем більшої доступності будівель для інвалідів, а є невід'ємною складовою політики та планування доступності для інвалідів в усіх галузях суспільного життя, таких як транспорт, послуги, туризм, продукти та товари, працевлаштування та освіта тощо. Особлива увага в документі звертається на реалізацію політики «рівних можливостей» в процесі використання інвалідами систем інформаційно-комунікаційних технологій та отримання інформації. Завдання полягає у забезпеченні для осіб з обмеженими можливостями всеохоплюючого доступу до систем комунікації та інформаційних ресурсів.

У галузі освіти принципи Універсального проектування і дизайну вимагають створення навчальних матеріалів в такій формі, щоб вони відповідали можливостям сприйняття та використання в навчальному процесі інвалідами всіх нозологій. Вирішення поставленої проблеми піднімає значення ІКТ в реалізації концепції Універсального проектування і дизайну. Питання стосується також доступності самих інформаційних технологій і процесу комунікації, що особливо актуально для осіб з глибокими порушеннями зору та важливо для малорухомих груп інвалідів.

Значення ІКТ для вирішення питань соціалізації та реабілітації інвалідів в документах європейської спільноти особливо підкреслюється у реалізації процесу забезпечення участі осіб з обмеженими можливостями в політичному та громадському житті. У Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи (2011)14 державам-членам, прийнятій 16 листопада 2011 року на 1126 засіданні заступників міністрів визнається, що з кінця ХХ століття в міжнародному праві інваліди вже не розглядаються, як пацієнти та об'єкти благодійності, а презентуються в якості суб'єктів прав і повноправних громадян, які при взаємодії з соціальними бар'єрами і бар'єрами середовища можуть стикатися з перешкодами відносно участі в житті суспільства. Для подолання бар'єрів та перешкод у громадянському та політичному житті необхідно, підкреслюється в рекомендаціях, реалізувати принципи: рівних прав і можливостей; доступності; недискримінації при здійсненні правової дієздатності; допомоги в ухваленні рішень і вільний вибір для інвалідів; освіта і підготовка в області участі в процесах демократії; включення інвалідів у процеси ухвалення рішень. Серед заходів, які пропонуються державам-членам Комітетом міністрів особливе місце належить ІКТ. Зазначається, що інформаційно-комунікаційні технології доцільно використовувати для запобігання будь-якій можливій дискримінації інвалідів шляхом надання відповідної інформації з питань участі у політичному та громадянському житті; відкриття доступу особам з обмеженими можливостями до комунікації, інформації, процедур і технічних засобів, пов'язаних з їхніми політичними та громадянськими правами.

Для реалізації принципу доступності, в першу чергу до інформації та в процесі комунікації, необхідно реалізовувати принципи універсального дизайну на реалізацію і поширення нових технологій, для чого доцільно включити «технології і устаткування допоміжного характеру, які могли б сприяти участі інвалідів в політичному і громадському житті» [145].

Отже, європейські структури спрямовують зусилля на забезпечення повного обсягу прав та свобод інвалідам, прикладають значні зусилля для надання можливостей вільного користування досягненнями у політичній, громадській економічній сферах буття шляхом реалізації відкритого доступу до інформаційних ресурсів, створення та розповсюдження інформаційних матеріалів, забезпечення широкої комунікації. ІКТ у зазначених процесах виступають одним із важливих чинників успішного досягнення результатів процесів соціалізації та реабілітації інвалідів, інтеграції в активне життя соціуму.

Законодавство України у галузі соціалізації та реабілітації осіб з особливими потребами реалізує в повному обсязі рекомендації зазначені у рішеннях ООН та європейських міждержавних структур. У законах та підзаконних актах акцентується увага на функціональних можливостях ІКТ та їхньому місці в процесах інтеграції інвалідів в активне суспільне життя.

Нормативно-правова база нашої держави у цьому питанні ґрунтується на Конституції України і складається із Законів України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (від 21.03.1991 року № 875-ХІІ), «Про соціальні послуги» (від 19.06.2003 року № 966-VI), «Про реабілітацію інвалідів в Україні» (від 06.10.2005 року № 2961-ІV), «Про внесення змін до деяких законів України щодо прав інвалідів» (від 22.12.2011 року, № 4213-VI) й інших нормативно-правових актів нашої держави та системи міжнародних документів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

У Конституції України, розділі ІІ «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина», зазначено, що «усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах» (ст. 21). Також у статті 24 документу підкреслюється, що у нашій державі не можуть існувати обмеження ні за якими ознаками. Зазначені положення є основою життєдіяльності країни, принциповою позицією нашої держави, базою функціонування органів законодавчої, виконавчої влади, Президента України, центральних та місцевих органів влади та органів місцевого самоврядування у справі вирішення питань соціалізації та реабілітації інвалідів.

Доцільно також акцентувати увагу на статті 34 Конституції України, яка кожній особі надає право на використання інформації у сприйнятий спосіб, що є основою для забезпечення вільного доступу до електронних ресурсів інвалідами різних нозологій, широкого використання ними можливостей інформаційно-комунікаційних технологій [148].

Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (від 21.03.1991 року № 875-ХІІ) визначаються основи соціального захисту осіб з обмеженими можливостями, гарантуються їм рівні з усіма іншими громадянами права для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, спрямовується державна діяльність на створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізовувати права та свободи людини і громадянина, вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями та інтересами [149].

У статті 4 закону підкреслюється, що діяльність державних соціальних органів, служб та організацій по соціалізації, реабілітації та соціальному захисту інвалідів спрямовується на виявлення, усунення перепон і бар'єрів, що перешкоджають забезпеченню прав і задоволенню потреб, у тому числі у сфері інформації та зв'язку. Зазначене положення спрямовує діяльність державних та недержавних структур на широке використання ІКТ для досягнення поставлених завдань. В законі акцентується увага на необхідності врахування індивідуальних можливостей, здібностей та інтересів кожної особи до освіти, праці, культури і т.і., що особливо важливо для інвалідів та ефективно реалізується на основі функціональних можливостей інформаційно-комунікаційних технологій.

Одним з принципових положень закону виступає тезис про застосування принципу універсального дизайну в процесі захисту, соціалізації та реабілітації інвалідів. Основним положенням універсального дизайну виступає доступність, а складовим елементом принципу доступності, в контексті впровадження універсального дизайну, виступають ІКТ, які займають у цьому процесі особливо важливе та принципове місце [149].

Систему організаційних і правових засад соціальних послуг, у тому числі й особам з обмеженими можливостями, у нашій державі регулює закон «Про соціальні послуги» (від 19.06.2003 року № 966-VI), який визначає основні засади і принципи надання соціальних послуг. Серед значного спектру державних заходів законодавець визначає ряд напрямів по вирішенню проблем осіб з обмеженими можливостями, якими виступають, наприклад, засади «створення умов для самостійного розв'язання життєвих проблем, що виникають». Серед принципів надання соціальних послуг доцільно звернути увагу на положення статті 3 закону, де підкреслюються принципи індивідуального підходу, «доступність та відкритість», реалізація яких в повному обсязі без використання інформаційно-комунікаційних технологій дуже проблематична

Також у законі, серед значного та всеохоплюючого переліку соціальних послуг, особливо акцентується увага на інформаційних послугах, які передбачають, згідно нормативно-правового акту, «надання інформації, необхідної для вирішення складної життєвої ситуації (довідкові послуги); розповсюдження просвітницьких та культурно-освітніх знань (просвітницькі послуги)» [150].

Отже, без використання сучасних досягнень інформаційного суспільства у вигляді ІКТ та без включення в практичну діяльність всього переліку їхніх функціональних особливостей сьогодні не можливе в повному обсязі виконання зазначеного положення як на державному так і на регіональному рівні. Для вирішення поставленої задачі доцільна реалізація принципів універсального дизайну, які забезпечать доступ до інформаційних послуг (просвітницького та довідкового характеру в тому числі) інвалідам всіх нозологій на основі диференціації та індивідуального підходу.

На забезпечення вільного та широкого доступу кожної особи до інформаційних ресурсів і до Інтернету, вирішення актуальних завдань розвитку демократії, гласності та відкритості функціонування державних органів та структур спрямовані Укази Президента України («Про підготовку пропозицій щодо забезпечення гласності та відкритості діяльності органів державної влади» (від 17.05.2001 року № 325/2001), «Про додаткові заходи щодо забезпечення відкритості у діяльності органів державної влади» (від 01.08.2002 року № 683/2002) тощо та постанови Кабінету міністрів України («Про Порядок оприлюднення у мережі Інтернет інформації про діяльність органів виконавчої влади» (від 04.01.2002 року № 3), «Про заходи щодо подальшого забезпечення відкритості у діяльності органів виконавчої влади» (від 29.08.2002 року № 1302) тощо).

У наведених документах висувається вимога гаранта Конституції України до органів виконавчої влади по розширенню можливостей доступу населення до інформаційних ресурсів, вдосконалення способів подання інформації, розвиток мережі Інтернет в Україні, що безумовно, є важливим складовим елементом соціалізації та реабілітації інвалідів в умовах інформаційного суспільства. Президент України акцентує увагу на «недопущенні обмеження права на отримання відкритої інформації», що є безпосереднім чинником забезпечення конституційних прав на інформацію кожної особи взагалі та осіб з обмеженими можливостями зокрема.

Президент України в указі «Про першочергові заходи щодо створення сприятливих умов життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями» (від 01.06.2005 року № 900/2005) вимагає від Кабінету міністрів України створити сприятливі умови «для доступу осіб з обмеженими фізичними можливостями до інформаційного простору, зокрема шляхом адаптації інформаційно-комунікаційних систем до потреб людей з вадами зору та слуху» [151].

В указі «Про додаткові невідкладні заходи щодо створення сприятливих умов для життєдіяльності осіб з обмеженими фізичними можливостями» (від 18.12.2007 року № 1228/2007) Президент ставить завдання Міністерстві транспорту та зв'язку України про необхідність вирішення питань «щодо надання особам з обмеженими фізичними можливостями послуг з доступу до глобальної інформаційної мережі Інтернет на пільгових умовах» [152].

Отже, в рамках правотворчої діяльності Президента України вирішенню питань соціалізації та реабілітації інвалідів надається значна увага. Серед системи заходів, виконання яких гарант Конституції вимагає від виконавчої гілки влади, особливе місце належить функціональним можливостям, які вони надають.

Складовою частиною діяльності суспільства по вирішенню проблем осіб з обмеженими можливостями виступає реабілітація. Реабілітація - це процес відновлення, повернення фізіологічного статусу організмові після зміни функціонального стану до вихідного (або наближення до нього) стану відносної рівноваги. Соціальна реабілітація передбачає комплекс заходів, у тому числі й на основі інформаційно-комунікаційних технологій, спрямованих на якнайшвидше і повніше відновлення прав людини, соціального статусу, здоров'я, дієздатності, зміну соціального середовища, умов життєдіяльності, які були порушені чи обмежені внаслідок впливу певних обставин [153, с. 369].

Указом Президента України «Про заходи щодо створення сприятливих умов для забезпечення соціальної, медичної та трудової реабілітації інвалідів» (від 27.12.2005 року № 1845/2005) процес реабілітації інвалідів визначається «одним із пріоритетів діяльності органів виконавчої влади» [154].

Законодавчо основні завдання в сфері реабілітації інвалідів зазначені у Законі України «Про реабілітацію інвалідів в Україні» (від 06.10.2005 року № 2961-ІV). Серед переліку поставлених задач у законі особлива увага звертається на заходи реалізація яких, у сьогоднішньому соціумі не можлива без інформаційно-комунікаційних технологій. До таких завдань реабілітації можемо віднести: «створення умов для усунення обмежень життєдіяльності інвалідів, відновлення та компенсація порушених або втрачених здатностей до побутової, професійної, суспільної діяльності», забезпечення безперервності та комплексності відновлювальних заходів і методик, а також «доступність технічних засобів реабілітації» тощо.

Законом ставиться завдання центральним, місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування по забезпеченню доступності інвалідам всіх нозологій інформації, участі зазначених структур влади у створенні і підтримці міжвідомчого інформаційного простору з проблем інвалідності, забезпечення професійної, трудової та соціальної адаптації інвалідів, забезпечення їхньої освіти та професійної орієнтації.

Стаття 24 закону визначає повний перелік реабілітаційних заходів для інвалідів. Серед зазначених положень звертаємо увагу на елементи системи реабілітації, що спрямовують увагу на технічний комплекс, складовою частиною якого необхідно вважати й засоби ІКТ - соціальну реабілітацію, соціальну допомогу, професійну орієнтацію, професійну адаптацію тощо [155].

Діяльність Кабінету міністрів України на забезпечення широкого використання ІКТ в процесах соціалізації та реабілітації інвалідів, інтеграцію їх у суспільне життя спрямовує Указ Президента України «Про заходи щодо розв'язання актуальних проблем осіб з обмеженими фізичними можливостями» (від 19.05.2011 року № 588/2011). В документі підкреслюється необхідність «створення безперешкодного середовища для інвалідів по зору, слуху, з ураженнями опорно-рухового апарату та інших маломобільних груп населення». Зазначений фронт дій Кабінету міністрів України спрямовується на виконання Плану дій Ради Європи щодо сприяння правам і повній участі людей з обмеженими фізичними можливостями в суспільстві: покращення якості життя людей з обмеженими фізичними можливостями в Європі в 2006-2015 роках (Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи Rес(2006)5). А реалізація принципів Універсального дизайну й забезпечення доступності інвалідам в першу чергу до ресурсів «інформаційного середовища» створює додаткові умови для реабілітації та соціалізації інвалідів [156].

Отже, розвиток інформаційного суспільства надає додаткові можливості для повноцінного вирішення проблем реабілітації та соціалізації інвалідів, відкриває нові шляхи, розробляє сучасні підходи та методики вирішення проблем інвалідів.

Інформаційні технології настільки швидко та всеосяжно інтегруються у життя суспільства, що з необхідністю постає проблема матеріального забезпечення інвалідів інформаційно-комунікаційними засобами у централізованому порядку. Наприклад, людей з глибокими порушеннями зору, тотально незрячим, а також малорухомі категорії інвалідів доцільно забезпечити, засобами електронного спілкування: спеціальними мобільними телефонами, планшетами, смартфонами, GPS-навігаторами, комп'ютерами з мобільними модемами для забезпечення роботи в Інтернеті або іншими персональними інформаційними засобами комунікації, які будуть сприяти підвищенню якості життя інвалідів, відкриють доступ до глобальних інформаційних ресурсів та до всіх видів інформаційних ресурсів.

На необхідності вирішення цього питання зупиняється Президент України, який в Указі «Про заходи щодо створення сприятливих умов для забезпечення соціальної, медичної та трудової реабілітації інвалідів» (від 27.12.2005 року № 1845/2005) ставить перед Кабінетом міністрів України завдання про необхідність вжити заходи щодо опрацювання питання по розширенню номенклатури вітчизняних технічних та інших засобів реабілітації [156].

Особи з обмеженими можливостями, як було зазначено вище, складають значну групу населення нашої країни. Згідно зі статтями 1 та 13 Закону України «Про захист прав споживачів» (від 12.05.1991 року № 1023-ХІІ) захист інвалідами своїх прав у галузі споживання товарів та послуг, підписання договорів та здійснення необхідних правочинів, як і іншими категоріями громадян, передбачається у тому числі на основі використання засобів «дистанційного зв'язку-телекомунікаційних мереж, … телебачення, інформаційних мереж, зокрема Інтернет, які можуть використовуватися для укладення договорів на відстані». Законом також передбачено, що інформація про продукцію може доводитися «за допомогою засобів дистанційного зв'язку» (ст. 15), а у статті 17 підкреслюється, що «застосування прямих або непрямих обмежень прав споживачів не допускається» [157].

Отже, спрямування діяльності органів влади, служб та організацій на розширення використання інвалідами ІКТ у сфері споживання товарів та послуг - один з аспектів забезпечення прав осіб з обмеженими можливостями, шлях до їхньої соціалізації, включення в суспільне буття в якості суб'єкта діяльності.

Важливе значення в контексті проблеми, що розглядається, мають положення частини другої статті 17 зазначеного закону. Справа в тому, що сьогодні все більш широке використання отримують можливості здійснення оплати товарів та послуг за допомогою електронних платіжних засобів, у тому числі за допомогою Інтернет. У документі підкреслюється, що «споживач має право … на вільне використання електронних засобів», що для осіб з обмеженими можливостями є суттєвим фактором активного включення в діяльність суспільства, забезпечення прав та свобод у сфері купівлі товарів та отримання послуг.

Широке використання ІКТ у справі соціалізації та реабілітації інвалідів законодавець передбачає у Законі України «Про доступ до публічної інформації» (від 13.01.2011 року № 2939-VІ) [159]. Нормативно-правовий акт «визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного (підкреслено нами) на доступ до інформації, що становить суспільний інтерес» на основі прозорості та відкритості. Зазначені права гарантуються «обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати» її. ІКТ створюють можливість використати це право в повному обсязі, наприклад, інвалідами маломобільних нозологій та людьми з глибокими порушеннями зору. Принципи «рівноправності», «прозорості та відкритості діяльності суб'єктів владних повноважень», які зазначені у законі, забезпечують за допомогою офіційних веб-сайтів в мережі Інтернет реалізацію політичних, економічних, громадянських, культурних та соціальних прав інвалідів, як на регіональному так і загальнодержавному рівнях.

Документом, який спрямовує зусилля виконавчої гілки влади на забезпечення прав, а відповідно, на соціалізацію та реабілітацію інвалідів, виступає Державна цільова програма «Національний план дій з реалізації Конвенції про права інвалідів» на період до 2020 року, яка затверджена постановою Кабінету міністрів України (від 01.08.2012 року № 706). Одним із засобів забезпечення реалізації прав та задоволення потреб інвалідів, як і інших громадян виступають також ІКТ. Програма ставить завдання по забезпеченню доступу інвалідів «до об'єктів … інформації». Результат реалізації програми уряд бачить у забезпеченні до 2015 року доступності для «сприйняття особами з ураженням органів зору і слуху інформації, що міститься на офіційних веб-сайтах державних органів», у 100 % обсязі; розроблення програмного забезпечення для доступу інвалідів з ураженнями органів зору до україномовної текстової інформації на моніторі комп'ютера або дисплеї мобільного телефону; розробку, вдосконалення виробництва та використання засобів реабілітації, які підвищують індивідуальну мобільність. В умовах інформаційного суспільства доцільно до таких засобів віднести GPS-навігатори, смартфони та планшети, які оснащені мобільними засобами доступу до Інтернету, що забезпечує просторову орієнтацію та навігацію інвалідів, особливо з глибокими порушеннями зору та тотально незрячих.

Отже, міжнародне, у тому числі й українське законодавство, спрямовує скоординовану діяльність спільноти на послідовну реалізацію політики по переходу від медичної парадигми інвалідності до соціальної моделі.

Система нормативно-правових актів, які передбачають цілеспрямовані, послідовні заходи, морально-політичні зобов'язання державних й недержавних структур і служб по соціалізації та реабілітації інвалідів, спрямовує діяльність на широке використання функціональних можливостей ІКТ. Сучасні інформаційно-комунікаційні технології у вирішенні поставлених завдань виступають додатковим чинником реалізації принципів універсального проектування та дизайну, подолання соціальних бар'єрів та бар'єрів середовища, забезпечення доступу інвалідів до всіх галузей суспільного життя, відкривають їм додаткові можливості для забезпечення рівних прав і свобод. ІКТ виступають чинником активної участі інвалідів у всіх сферах суспільного життя на умовах самостійності, суттєво впливають на здатність осіб з обмеженими можливостями вести повноцінний спосіб життя, згідно з індивідуальними здібностями. Суттєвого значення у цьому аспекті набуває необхідність централізованого забезпечення інвалідів певних нозологій засобами доступу до сучасного інформаційного простору та пристроями цифрової комунікації з метою задоволення інформаційних потреб, підняття якості їхнього життя, формування суб'єктів діяльності нашого соціуму.