Шляхи розвитку у молодших школярів бережливого ставлення до природи

1

Вступ

До найактуальніших проблем сьогодення, що торкаються кожного жителя планети й від якого залежить майбутнє людства, слід віднести проблеми екологічні. Аналіз екологічної ситуації на нашій планеті свідчить про те, що нинішня криза охопила сфери мислення людини, її екологічну свідомість і практичну діяльність. Глобальне знищення природи - це лише побічний результат згубної діяльності суспільства. Стратегічною метою освіти має стати екологічне мислення, основу якого складають наукові знання, екологічна культура й етика. Тема екологічної свідомості має ототожнюватися зі світовими життєвими вартостями.

Сучасна екологічна освіта має бути спрямована в майбутнє, спиратися на ідеї гармонії природи та людини, стійкого розвитку біосфери, сприяти подоланню наявних у суспільстві стереотипів шляхом формування духовної, моральної, екологічно освіченої особистості та створення умов для її розвитку і, врешті-решт, стати чинником соціальної стабільності суспільства. Становлення і формування екологічної культури стає основою знань про морально-етичні норми і правила і робить їх основним регулятором його поведінки. Лише система внутрішніх відносин стає основою особистості і виникає лише у світі культури. Екологічне виховання - це екологія особистості, свідомості, душі, культури. Саме екологічна освіта дає змогу розкрити дитині значення природи як частини культури, як універсальної цінності, оскільки допомагає виявити ціннісне ставлення до власної домівки, до планети на ймення Земля взагалі і до найближчого довкілля. Формувати екологічну культуру особистості - означає виховувати таке ставлення до природи, що перетворює знання морально-етичних норм і правил на внутрішнє надбання людини, робить її регулятором її поведінки. Отже, не бездушне нашпиговування дітей екологічним знаннями, а формування емоційної сфери, розвиток естетичного почуття та любов ідо природи - основа екологічного виховання молодших школярів.

Початкова школа, спираючись на досягнення дошкільного віку, підхоплює, зміцнює, розвиває накопичене до школи і на цьому ґрунті формує новоутворення молодшого шкільного віку. Доцільно зіставити вихідні позиції окреслені в Базовому компоненті дошкільної освіти і в Державних стандартах початкової освіти на предмет єдності методологічних засад. Зокрема в Державних стандартах прямо сказано, що початкова школа має продовжити лінію дошкільного розвитку, закріпити й розвинути в умовах шкільного виховання надбання дошкільного дитинства.

Актуальність вибраної нами проблеми пояснюється нагальністю сучасних екологічних проблем.

Об'єкт дослідження - система навчально-виховного процесу в початковій школі.

Предмет дослідження - зміст та методи роботи вчителя початкових класів по формуванню бережливого ставлення до природи молодших школярів.

Гіпотеза: ефективність розвитку у молодших школярів бережливого ставлення до природи.

Мета: з'ясувати вплив різних підходів до розвитку бережливого ставлення до природи молодших школярів.

Завдання:

проаналізувати психолого-педагогічну літературу з даної проблеми;

охарактеризувати основні підходи до формування бережливого ставлення до природи молодших школярів;

навести приклад розробки уроку з природознавства з використанням елементів формування бережливого ставлення до природи.

Розділ 1. Аналіз психолого-педагогічної літератури в аспекті досліджуваної проблеми

Людина - частина природи. Потяг до всього живого, закладений в ній від самого народження, найяскравіше виявляється в дитячому віці. Дитина радіє і першій весняній квіточці, і комасі, що прокинулась від зимового сну; її приваблює і таємничий ліс.

Однак відчуття краси, розуміння природи не приходить саме собою. Його треба виховувати з дитинства, коли інтерес до навколишнього особливо великий.

Процес цей складний і тривалий. Навколишній світ в усій своїй красі і неповторності відкривається перед дитиною лише тоді, коли вона сприймає його безпосередньо. Діти виявляють турботу передусім про ті об'єкти, що бачили, про які мають чимало відомостей; незнання ж спричинює у кращому разі байдужість. Нерідко ж не усвідомлюючи наслідків негативного ставлення до навколишнього діти завдають шкоди природі.

Як же зробити, щоб людина змалечку не тільки оволоділа певними знаннями й уміннями, а й виросла чуйною, активною, коли йдеться про захист природи, поліпшення навколишнього середовища?

Проблема виховання дітей засобами природи та питання охорони навколишнього середовища хвилювали педагогів усіх часів.

Видатний чеський педагог Ян Амос Коменський вважав, що вже з раннього дитинства слід давати потрібні знання про природу, які є такими ж важливими для їхнього розумового розвитку, як знання мови й математики. Він говорив, що пізнання природи починається з реальних явищ і предметів. Навчання треба починати не з словесного тлумачення, а з предметного спостереження.

Цікаві погляди були висловлені видатним французьким мислителем Жан Жаком Руссо. Він був прихильником природного виховання, тобто такого, яке б відповідало особливостям дітей і було близьким до природи. Важливого значення надавав здійсненню розумового розвитку під час ознайомлення з природою, особливо таких якостей, як увага і допитливість.

Швейцарський педагог Й.Г.Песталоцці наголошував на значенні ознайомлення з природою для нагромадження чуттєвого досвіду дітей. Природа, вказував він, - це джерело, завдяки якому розум піднімається від чуттєвих сприймань до чітких понять. Весь запас знань, який набуває людина за допомогою відчуттів, є результатом уважного ставлення до природи.

К.Д.Ушинський зробив великий внесок у розробку питання про використання природи в початковому навчанні і вихованні. Педагог вважав неможливим здійснення початкового навчання без природи. Природа, за його словами, є одним з наймогутніших агентів у вихованні дитини.

Основою розумового виховання педагог вважав розвиток мислення і мовлення. Тому складаючи книги "Рідне слово", "Дитячий світ", він широко використав матеріал рідної природи, зауважуючи, що молодших школярів не слід знайомити з курйозами, а привчати знаходити цікаве в тому, що їх повсякчасно оточує. Важливу роль при ознайомленні учнів з природою він відводив наочним методам. Рекомендуючи широко користуватися ними, К.Д.Ушинський обґрунтував свої поради особливостями формування уявлень і понять молодших школярів. "Дитина, - писав він, - мислить формами, барвами, звуками, відчуттями, і той даремно і шкідливо насилував би дитячу природу, хто захотів би примусити її мислити інакше."2

Важливу роль серед наочних методів він надавав спостереженням, бо саме вони збуджують самостійну думку, розвивають допитливість дитини. Спостереження, якщо вони проводяться систематично, сприяють розвитку мислення і мови. Основою мови є правильне логічне мислення, а воно виникає з правильних і точних спостережень. Тому для розвитку спостережливості важливо навчити дітей бачити предмет з усіх сторін і в середовищі тих відносин, в які вин поставлений.

Із словесних методів ознайомлення з природою К.Д.Ушинський рекомендував використовувати художню літературу, а особливо усну народну творчість. Він сам створював чудові оповідання і казки для дітей. Ці твори допомагають розширити уявлення про природу. Наприклад, в оповіданні "Бджоли на розвідці" автор ознайомлює школярів із бджолами, процесом збирання меду, вказує на працьовитість цих маленьких комах і їх користь для людей. У літературі і досі живуть доступні дитячому розумінню твори "Як сорочка в полі виросла", "Чотири бажання", "Васька" та ін. У цих маленьких оповіданнях К.Д.Ушинський розкриває дітям значимість всього живого, що оточує нас, навіть маленької билиночки, попереджує про необхідність бережливого ставлення до природи.

Розповідь, за Ушинським, доповнює інші методи і подобається дітям більше ніж читання. Розповідь повинна бути такою, щоб вона не була сухою, легко запам'ятовувалась, щоб подробиці не займали місця головного.

Цікавою є думка К.Д.Ушинського стосовно праці молодших школярів у природі. Лише вона сприяє розвитку дітей, тільки в ході праці вчитель доступно пояснює вчинки, які можуть зашкодити природі.

Вважаючи природу важливим засобом гармонійного розвитку особистості, К.Д.Ушинський висловлюється за перенесення навчальних закладів за місто, у сільську місцевість з метою зближення школярів до природи. Він говорив, що педагогіка недооцінює виховний вплив природи на дитину - це на нашу думку, актуально і на сьогоднішній день.

Цікавою постаттю в педагогіці була С.Ф.Русова. В основу початкового навчання в школі вона поклала природознавство, що найкраще відповідає менталітету нашого народу. У своїх роботах "Весна і діти", "Серед рідної природи", "Природознавство у сучасному вихованні", "Нова школа" вона переконливо доводить, що природознавство - це джерело найпотрібніших наукових знань, що привчає учнів до певних спостережень, до послідовних висновків і дій. Природознавство має найкращий естетичний і моральний вплив на виховання дитини.

Великого значення вона надавала екскурсіям, які сприяють більш глибокому ознайомленню з довкіллям. Основний шлях виховання любові до природи - її знання. С.Ф.Русова вважала природу душею, основою виховного процесу. Бо коли дитина набула вміння спостерігати, досліджувати все, що її оточує, це навчить її любити рідний край, свою батьківщину як щось неповторне.

Найбільше єднання з природним середовищем відбувається з настанням літа. С.Русова: "Діти повинні цілком належати сонцю, степу, лісу, саду. Ніякої науки не можна тепер викладати в хаті, та й науки на цей час не треба, бажані тільки спостереження природи, навіть нема чого додавати до них якихось великих і складних пояснень. Хай дитина сама п'є з природи: колись ці враження здадуться їй, щоб утворити собі певний світогляд.".1

С.Ф.Русова висловила думку про те, що найкращий метод той, який викликає інтерес дитини, враховує місцеві умови. Знайомство з природними об'єктами, вивчення їх повинно проводитись на справжніх об'єктах і явищах. Ніякий малюнок і ніяка модель не може дати кращого початкового знайомства з природою ніж сама природа.

Важливе місце Софія Федорівна відводила праці, яка сприяє фізичному здоров'ю, задовольняє інтереси дітей. Праця - основний засіб, завдяки якому знання фіксуються у свідомості, оскільки вони поступають через руки в розум. Для організації праці С.Ф.Русова радила створити город чи садок, де діти мали б змогу спостерігати, піклуватися про рослини. їхня праця повинна бути приємною, не одноманітною, викликати якнайбільше творчих сил і бажань. У школах мають бути сворені умови для спостережень за тваринами. Перебування звірят у товаристві дітей викликають в останніх активну симпатію, бажання допомогти, захистити. Щоб піклуватися про рослин і тварин, їх треба знати і вивчати. С.Ф.Русова вважала, що знання дітей будуть міцними за умови використання різних методів. Наприклад, для ознайомлення з овочами вона рекомендувала почати з екскурсії на город, вивчити загадки про овочі, провести гру, намалювати овочі, прочитати оповідання про шкідників і друзів рослин, вирізати з паперу різні овочі. "Таким чином, - говорила Софія Федорівна, - на чолі початкової науки повинно стати природознавство, як джерело найпотрібнішого наукового знання, як найкраща дисципліна розуму, що привчає дитину до пильних спостережень, до послідовних висновків, як предмет, що має найкращий моральний і естетичний вплив на виховання дитини".1

Видатний український педагог В.О.Сухомлинський залишив цікаву спадщину в області екологічного виховання.

Для організації виховного потенціалу природного оточення педагог організував "школу під голубим небом".

Особливу роль Василь Олександрович відводив природі, спілкуванню з нею як фактору розумового розвитку. В книзі "Серце віддаю дітям" він писав, що прагнув до того, щоб перш ніж відкрити книгу, прочитати по складах перше в житті слово, діти повинні прочитати сторінки найкращої в світі книги - книги природи.

Кожного тижня присвячував він кілька уроків подорожам на лоно природи - "до витоків думок й рідного слова: так склалися 300 сторінок "Книги природи"". Він ставив за мету закарбувати у свідомості дітей яскраві картини дійсності, навчити їх бачити навколишню красу, стати допитливими дослідниками природи, її охоронцями. Заняття серед природи педагог називав "уроками мислення і уроками розвитку розуму".

Сприйняття, осмислення природи - основа формування екологічної культури у дитини. Тому в системі екологічного виховання, що розробив В,О,Сухомлинський, важливу роль відіграють подорожі, екскурсії, спостереження і аналіз явищ природи. Педагог вважав, що необхідно лише розкрити перед дитиною красу природи і пробудити в неї почуття бережливого відношення до неї.

В працях В.О.Сухомлинського показано, що турботливе відношення до природи формується тільки тоді, коли дитина покращує навколишнє середовище своєю працею.

Розвиток почуття краси природи невіддільний від гуманізму. Добрі почуття - це серцевина людяності, вони своїм корінням сягають у дитинство, а людяність, доброта, лагідність, доброзичливість народжується в праці, турботах про красу навколишнього світу. В дитинстві людина повинна пройти емоційну школу виховання добрих почуттів. Коли дитина сприймає красу, творить її для щастя інших, вона не здатна на зло, підлість.

"Якщо добрі почуття ми не виховали в дитинстві, їх ніколи не виховаєш, тому що істинно людське ствердження в душі одночасно з пізнанням перших і найважливіших істин".

Виходячи з вищесказаного, ми можемо зробити висновок, що В.О.Сухомлинський вважав природу невід'ємним компонентом у системі навчання й виховання дошкільників і молодших школярів.

Гострота сучасних екологічних проблем поставила перед педагогам задачу великого значення: виховання молодого покоління в дусі бережливого відповідального ставлення до природи, захисту, її оновлення природних багатств. Тому сучасні педагоги поставили мету: сформувати високу екологічну культуру підростаючого покоління.

А починати слід з формування у дітей уявлення про природу рідного краю, потреби спілкування з нею, розкриття зв'язків між різноманітними її об'єктами, взаємовпливу природи і людини.

Педагог Лисенко Н.В.2 зазначає, що у процесу усвідомленого, дійового ставлення дітей до природи керівна і спрямовуюча роль належить педагогу, який виступає для дітей не тільки як носій знань, а й як зразок для наслідування способів, дій, прийомів, функцій. До завдання педагога входить так організувати діяльність дітей, щоб шляхом самостійних відкриттів, розв'язуванням проблемних завдань, наочно перетворюючих дій вони одночасно оволодівали як новими знаннями, так і вміннями та навичками їх самостійного набуття.

В експериментуванні для дошкільнят слід брати до уваги дону з найважливіших умов його ефективності: нові знання як результат "відкриттів" кожної дитини мають формуватися на знаннях, раніше нею засвоєних, лише за цієї умови задовольняється природна допитливість дитини, її інтерес до навколишнього, а розвиваюча функція навчання і виховання вимальовується через сутність принципу наступності.

Вихователю слід пам'ятати, що в його діяльності необхідно постійно посилатися на моральну та інтелектуальну сприйнятливість дошкільника, яка характеризується в цьому віці активністю таких розумових операцій, як аналіз, синтез, зіставлення, порівняння, а також високим емоційним ставленням до пізнаваного об'єкта, явища. Ці риси домінують у дошкільному віці і виступають у роботі педагога як необхідна передумова у формуванні основ, елементів понять, а в майбутньому - і поглядів дітей.

Педагог Іванова О. зазначає, що "екологічна культура дитини має розвиватися на раціональному та емоційно-чуттєвому рівнях. Саме тому важливого значення набуває естетичний фактор. Естетичне ставлення до довкілля зміцнює знання про нього, стимулює процес усвідомлення необхідності його збереження і збагачення, спонукає до активної діяльності. Естетична і екологічна культура взаємодіють у структурі особистості, впливають одна на одну."1

Суспільний досвід показує: якщо дітей виховують чутливими до краси, збагачують враженнями, захоплюють художньою діяльністю, тоді їхні соціальні якості розвиваються позитивно. Естетичне сприймання природного середовища можна формувати у дітей дошкільного віку двома шляхами: забезпечувати емоційно-чуттєвий контакт з його об'єктами, проводячи спеціальні спостереження-милування, а також створенням художнього пізнання природи на заняттях музики, зображувальної діяльності, літературного читання, в іграх та художній праці. Навчити дитину споглядати навколишню красу й відчувати її нелегке завдання. Вихователеві необхідно серйозно готуватися до цього. Тут перевіряється найголовніша функція - виховна, оскільки вплив на естетичну свідомість дитини потребує зваженого добору "інструментів дотику" до її особистості.

Пам'ятаючи про те, що діти найкраще засвоюють навчання у процесі конкретної діяльності завжди треба шукати цікаві форми подання знань, добирати запитання поцінувального характеру, обмірковувати творчі завдання, віднаходити відповідний художній матеріал для активізації емоційно-образної уяви дошкільнят - вірші, казки, загадки, пісні, прислів'я, приказки, скоромовки.

Серед об'єктів милування на чільному місці так звані "знаки рідної природи", наприклад, рослини, що набули символічного значення у світовідчутті українців й оспівані народом (верба, калина, тополя, дуб, барвінок, чорнобривці). Це наближує дітей до розуміння естетичної своєрідності українського краєвиду, поглиблює й зміцнює зв'язок з рідним краєм.

Усик В.В. зазначає: "Формувати екологічну культуру треба починати у дитини саме в дошкільному віці, коли закладаються основи її подальшого розвитку. Адже в дошкільному віці починається тривалий процес пізнання навколишнього світу - пізнання розумом і серцем".1

Вона радить вихователям при організації спостережень за явищами живої і неживої природи враховувати такі основні моменти:

- природні явища постійно розвиваються і змінюються;

- вони взаємозв'язані і взаємозумовлені;

- їхній розвиток відбувається внаслідок ряду кількісних і якісних змін;

- кожне явище, набуваючи розвитку, не втрачає своєї сутності;

- у процесі пізнання явищ природи удосконалюється особистість дитини.

Сформовані інтелектуальні та практичні вміння і навички визначають сутність різних видів діяльності, які в екологічному вихованні дітей виконують різні функції, доповнюють одна одну і взаємозбагачуються. Навчаючись, граючи й посильно працюючи, дитина власне готується до участі в поліпшенні стану довкілля.

А.Ашиков стверджує, що екологічне виховання без виховання серця неможливе. І часу для цього відведено небагато - сім років, далі це робити буде надзвичайно важко.

"Що ж сприяє вихованню серця перш за все? Любов і краса! В них є той живий вогонь, від якого запалюються вогники сердець. Де ж можемо знайти красу, в чому вона? Без сумніву можемо сказати: в природі. Люблячи природу, спілкуючись з нею, людина збагачується духовно, заряджається енергією добра. Без спілкування з природою важко уявити виховання серця. Необхідно дати дітям цю можливість, зробити все необхідне, щоб вони хоча б періодично занурювались у світ Природи, при цьому даючи їм певну свободу, можливість злитися, ввійти з нею в контакт. Пам'ять серця надовго збереже це спілкування. І нехай вони не все запам'ятають з того, що хотілося нам, вихователям, - головне не в цьому. Якщо у їх маленькі сердечка ввійдуть радість, любов, співпереживання - це буде самим великим знанням".

Закладені основи екологічної культури в молодшому шкільному віці, стають своєрідним мотивом, стимулом та умовою формування стійкого інтересу до природи, допомагають побачити результати реального внеску у її збереження завдяки оволодінню правилами і нормами взаємин з нею. Екологічна освіта повинна бути безперервною. Розпочате екологічне виховання в молодшому шкільному віці поглиблюється і конкретизується під час шкільного навчання. Відповідальна роль у формуванні екологічної культури школярі належить початковій школі, яка є однією з перших ланок становлення людини-громадянина.

Педагог Хоминець О. вважає, що вже в початкових класах слід підвести дітей до думки, що людина - невід'ємна складова частина природи, що вона розвиваючись та задовольняючи свої потреби, впливає на навколишнє середовище, причому цей вплив може бути як позитивним, так і негативним.

У школі природоохоронна освіта учнів здійснюється в різних напрямках: на уроках, заняттях гуртків, під час проведення екскурсій, у процесі суспільно-корисної праці, науково-дослідницької роботи.

Головним завданням екологічної освіти сучасної школи Хоминець О вважає:

- засвоєння наукових знань про взаємозв'язок природи, суспільства і людської діяльності;

- розуміння багатогранної цінності природи для суспільства в цілому і кожної людини зокрема;

- оволодіння нормами правильної поведінки в природному середовищі;

- розвиток потреби спілкування з природою;

- активізація діяльності щодо охорони й поліпшення навколишнього середовища.

У школі екологічні знання в системі необхідно розкривати під час вивчення переважної більшості навчальних предметів. Усі види суспільно-корисної праці повинні мати екологічну спрямованість. Природоохоронна робота мусить відповідати завданням гуманістичного виховання, сприяти усвідомленню школярами екологічних правил і норм поведінки у природному середовищі.

Психолог Іщенко Л. вважає освітні програми з екологічної освіти недосконалими. Хоч важливу роль відіграє навчальний предмет "Природознавство", проте окремий предмет "Екологія" в практиці шкіл не введено. А досвід багатьох зарубіжних шкіл свідчить про цю необхідність.

Враховуючи результати аналізу змісту освітянських програм, пропонує розширення змісту нині чинних програм, до простежуються основні лінії: "Екологія і культура", "Природа навколо нас", "Екологія і здоров'я", "Охорона природи", зміст яких включає інтелектуальний, емоційний, практично-дійовий компоненти. Інтелектуальний компонент призначений для сприяння екологічної обізнаності дітей, повинен допомогти засвоїти елементи екологічної культури.

Призначення емоційного компонента змісту - викликати у дітей емоційний відгук на різноманітні явища і об'єкти природи, бажання милуватися й насолоджуватися природою.

"Формування екологічної культури особистості - це не тільки знання морально-етичних норм і правил, а й таке ставлення, що перетворює їх у внутрішнє надбання людини, робить регулятором її поведінки.

Як часто ми зустрічаємось з тим, що людина знає правила поведінки і водночас порушує їх. Річ у тім, що ці правила не стали їх внутрішнім, особистим знанням, не ввійшли в систему її внутрішніх цінностей. Тому система ціннісних відносин -- ядро особистості. Вони можуть виникнути у реальному світі Культури. Людина як істота соціальна засвоює норми і правила поведінки, що прийняті у суспільстві, і як істота духовні відкриває для себе людську культуру."

Дослідження показали, що основи екологічної культури особливо інтенсивно формуються у процесі діяльності і залежать від того, наскільки часто дитина залучається до різних її видів. Практично-дійовий компонент змісту. Природа-об'єкт трудової діяльності людини, спрямованої на її раціональне використання, покращення, відновлення, охорону.

Характер трудової діяльності людини в різні пори року. Види дитячої праці для покращення і охорони навколишнього середовища. Зміна видів діяльності за сезонами. Пропаганда ідей охорони природи серед своїх друзів і дорослих.

Педагог Радченко Т. вважає, що для дітей доступна практична природоохоронна діяльність. Це догляд за шкільним квітником та кімнатними рослинами в зеленому куточку, вирощування розсади квітів в умовах класного приміщення, збирання насіння для пернатих, розвішування шпаківень, підгодівля птахів узимку.

"Широкий простір для формування екологічної культури забезпечують і такі види природничих завдань: виготовлення гербаріїв дикорослих рослин, створення місцевої Червоної книги - книги тривоги, оформлення краєзнавчого куточка, зарекомендувала себе участь дітей у роботі учнівських організацій "Зелений патруль", "Голубий патруль", організація екологічних суботників, місячник охорони навколишнього середовища, участь в операціях "Джерельце", "Мурашник", "зелена аптека", "Первоцвіт", виставка дитячих малюнків з природоохоронної тематики".1

Методист М.Омельченко наголошує: "...У становленні екологічної культури учнів особливе місце займає саме ігрова діяльність. Вона формує досвід сприйняття екологічно правильних рішень, засвоєння моральних норм і правил поведінки в природі, сприяє створенню зв'язку між навчанням і застосуванням знань на практиці. "Методист вважає, що педагогічно правильно організована ігрова діяльність дає змогу досягти певного самовираження у дітей активності і свободи дій, що розумно поєднується з вимогами взаємної поваги, пізнанням навколишнього середовища, відчуттям краси природи та її гармонії, розвитком почуття любові й турботливого ставлення до її обов'язків.

Для розвитку творчих здібностей дітей відповідають дидактичні ігри, особливістю яких є приховання пізнавальних задач. У грі навчання відбувається саме собою. Захоплюють дітей ігри з картками, загадками про тварин і рослини, ігри-вікторини "Що в лісі росте?", "Хто в лісі живе?", "Квітковий годинник", "Які дикорослі рослини і для чого може використати Робінзон у лісі?", "Лісові орієнтири".

Використання дидактичних ігор на заняттях, екскурсіях, інших заходах, що проводяться на природі, дозволяє розвинути знання дітей про взаємозв'язки людини з природою, про об'єкти природного оточення, які необхідно знати, щоб вміло їх використовувати і оберігати. Питання екологічної освіти розв'язують сюжетно-рольові ігри. Це ігри в лісових жителів, мандрівників. Вони дають можливість кожній дитині прийти до власного вибору взірця поведінки, найближчого до її інтересів, почуттів, переконань. В центрі цих ігор повинні бути взаємовідносини людей, їхнє гуманне, турботливе ставлення до природного середовища.

Дітям подобається виконувати ролі тварин і рослин та інших мешканців природних співтовариств, людей, які використовують і охороняють природу.

М.Омельченко підкреслює, що однією із форм природоохоронної робот є Червоний зошит своєї місцевості. Для цієї роботи доцільно відтворити правову сторону охорони навколишнього середовища і результати практичної роботи щодо виявлення, вивчення, інвентаризації, захисту природних об'єктів і намітити завдання подальшої природоохоронної роботи.

Т.Радченко говорить: "В іграх діти вступають в уявні діалоги з сонцем, тваринами, рослинами. З великим задоволенням школярі грають в екскурсії-ігри на природі. Це можуть бути такі: "Що бачив дорогою?", "Відгадай, що за квітка?", "Хто краще чує?"

Більш цікавими є ігри-пошуки. Наприклад, "Острів скарбів." Гравцям дають карту з маршрутом до "Острова скарбів", але дістатись до нього можна тільки після виконання ряду справ - очищення джерела, прибирання сміття та ін. "'

Педагог Шаповал Л. одним із засобів формування екологічної культури вважає казку, яка розкриває перед дитиною все багатство людських стосунків, ставлення до людей, навколишнього світу природи.

"Вміле використання казки дозволяє педагогові розкрити певні біологічні закономірності, значення рослин та тварин у природі та житті людини, сформувати знання про екологічні зв'язки, що відображають саму суть екології, як науки."

Для формування екологічної культури необхідний комплекс таких методичних засобів і прийомів, щоб вивчення природи, будь-яке спілкування з нею залишало в пам'яті дитини глибокий слід, впливало на її свідомість. Саме тому українські народні традиції шанобливого ставлення до природи розглядаємо як важливу умову ефективного екологічного виховання молодших школярів.

У численних приказках, обрядах відбито досвід поколінь, норми поводження з об'єктам природи. Пісні, легенди, повір'я засвідчують поетичне сприймання навколишнього світу.

Різник Л. вважає: "Через природоохоронні традиції наступним поколінням передавались екологічні уявлення українського народу, його погляди та цінності у системі людина-природа. Через сприймання природоохоронних традицій формувались стійкі стереотипи бережливого ставлення до природи та природоохоронних якостей особистості."

Єдність людини, природи, єдність світу забезпечив народний календар, куди були вплетені прикмети розвитку природи розвитку природи і суспільства в єдине ціле і організував життя згідно з рівновагою цього цілого.

Педагог вважає, що використання прикмет у навчально-виховному процесі дає змогу дітям краще зрозуміти взаємозалежність у природі.

Прислів'я та приказки на думку Л.Різник, мають значний вплив на формування у дітей поглядів на природу, регулюють їхню поведінку у природному середовищі. Наприклад: "Доглядай землю плідну, як матір рідну", "Посієш вчасно - збереш рясно". Ряд прислів'їв показують, що природа є найважливішою цінністю життя людини: "Земля наша - мати - всіх годує", "На чорній землі білий хліб родить", "Хто полю годить, тому жито родить". Особливого значення мають прислів'я і приказки, в яких йдеться про необхідність дбайливого ставлення до природи: "Горнися до природи - не матимеш пригоди".

Високу ефективність має доцільність використання народних загадок. Загадка примушує дитину думати, аналізувати, розвивати спостережливість, мислення, фантазію.

Розділ 2. Умови та методи формування бережливого ставлення до природи

2.1 Психолого-педагогічні основи виховання

Екологічні проблеми, з одного боку, є наслідком науково-технічного розвитку людства, а з другого -- попи інтенсивно впливають на економічне становище п тій чи іншій країні або її регіоні і, що найголовніше, на менталітет суспільства. Тобто такі важливі категорії нашого життя, як культура, освіта, екологічну ситуація і економічне становище взаємопов'язані, нерозривні і визначають майбутнє не тільки будь-якої держави, а й людського суспільства в цілому.

Багаторічний досвід нашої педагогічної роботи дає змогу стверджувати, що взаємозв'язок освіти, культури, економічного становища і екологічної ситуації сьогодні визначає самопочуття людства, його роль в нашому житті зростає з року в рік, а екологічний компонент набуває все більшого значення. В першу чергу це зумовлено тим, що природні ресурси, їх відтворюваність мають скінченні величини, а тиск від діяльності людини на природу зростає з року в рік. В останні десятиріччя вплив людини на природу набагато збільшився і, що головне, став практично не контрольованим і майже не прогнозованим. Крім того, виявилося, що вирішити екологічні проблеми тільки на основі законодавчої бази або за допомогою економічних підходів швидко не вдається. Суспільству сьогодні потрібні виховані, грамотні та культурні в екологічному відношенні люди. Усвідомлюючи, що людство не може не втручатися в природу, маємо відшукувати нові шляхи, технології виробництва, за яких припиниться необдуманий та безвідповідальний тиск на навколишнє середовище, будуть враховуватись вимоги екологічних законів. Тільки в тому разі, коли господарська діяльність людей відповідатиме об'єктивним вимогам екологічної науки, а не навпаки, зміна природи людиною стане способом її збереження. Саме тому так важливо розпочати екологічне виховання з раннього дитячого віку.

Свідоме й бережливе ставлення до природи маємо формувати з дитинства у сім'ї та школі, за умови активного формування екологічної культури та накопичення систематичних знань у цій галузі. Екологічне навчання і виховання -- це психолого-педагогічний процес, спрямований на формування у людини знань наукових основ природокористування, необхідних переконань і практичних навичок, певної орієнтації та активної життєвої позиції в галузі охорони, збереження і примноження природних ресурсів [2].

Загальноосвітня школа покликана виховувати у школярів любов до рідного краю, навчати основ охорони навколишнього середовища, науково обгрунтованого використання природних багатств.

У школах природоохоронна освіта учнів здійснюється в різних напрямках; на уроках, заняттях гуртків, під час проведення екскурсій, у процесі суспільно корисної праці, науково-дослідницької роботи і так далі. Природоохоронна освіта не під силу вчителеві одного предмета, це робота багатопланова, її доцільно реалізувати комплексно за участю вчителів початкових класів і вчителів-предметників. З іншого боку, природоохоронна освіта має здійснюватися не лише на уроках, а й в позакласній роботі, в системі самонавчання і мати не лише прикладний, а й пізнавальний та дослідницький характер. її доцільно включити п загальнодержавну систему природоохоронних заходів і координувати у відповідних наукових установах і належним методичним, матеріальним і кадровим забезпеченням. Головними завданнями екологічної освіти сучасної школи можна вважати [2]:

-- засвоєння наукових знань про взаємозв'язок природи, суспільства і людської діяльності;

-- розуміння багатогранної цінності природи для суспільства в цілому і кожної людини зокрема;

-- оволодіння нормами правильної поведінки в природному середовищі;

-- розвиток потреби спілкування з природою;

-- активізація діяльності щодо охорони й поліпшення навколишнього середовища.

У школі екологічні знання в системі необхідно розкривати під час вивчення переважної більшості навчальних предметів. Усі види суспільно корисної праці повинні мати екологічну спрямованість. Природоохоронна робота в школі мусить відповідати завданням гуманістичного виховання, сприяти усвідомленню школярами екологічних правил і норм поведінки у природному середовищі. Екологічна освіта повинна бути безперервною і здійснюватися в дошкільний, шкільний, студентський і післядипломний освітянський періоди.

Систему екологічних знань у сучасній школі доцільно розкривати з максимальним використанням прикладів з проблем конкретного регіону.

У формуванні екологічної свідомості відповідальна роль належить початковій школі, яка є однією з перших ланок становлення людини -- громадянина. Основні риси характеру особистості формуються у ранньому дитинстві, і спілкування з природою мас у вихованні дитини першорядне значення. Для успішного екологічного виховання молодших школярі» необхідно вичленити екологічний потенціал кожного навчального предмета. Основну роль при цьому слід відвести природознавству, під час вивчення якого необхідно закласти наукову основу природоохоронної діяльності дітей. Особливе місце п екологічному вихованні має зайняти курс «Ознайомлення з навколишнім світом», під час вивчення якого діти ознайомлюються з навколишнім оточенням. У цьому курсі головне -- розпочати формування цілісного уявлення про природне і соціальне середовище, виробляти правильну поведінку н колективі і природі У процесі вивчення природознавства молодші школярі мають засвоїти знання про взаємозв`язок і взаємовплив живої і неживої природи, природи і виробничої діяльності людей.

Уже в початкових класах слід підвести дітей до думки, що людина -- невід`ємна складова чистина природи, що вона, розвиваючись та задовольняючи свої потреби, впливає на навколишнє середовище. Причому, цей вплив може бути як позитивним, так і негативним. Доцільно на уроках природознавства навести приклади і показати, що в результаті безвідповідального ставлення до природи знищено ліси на значних територіях, суттєво скоротилася чисельність багатьох тварин, птахів і рослин, деякі -- навіть повністю зникли з поверхні Землі.

Оскільки для молодших школярів найдоступнішим є емоційно-естетичне сприйняття природного середовища, то педагогу необхідно знайти способи злиття емоційних почуттів у ставленні до природи з пізнавальними завданнями щодо її вивчення і практичними діями з охорони. Дуже активною формою організації природоохоронної діяльності учнів 1 -- 4 класів є екскурсії, під час яких у них формуються позитивні установлення, навики спостережливості, орієнтації у позитивних і негативних явищах в природному середовищі, емоційно-естетичного сприйняття відповідальності за її стан. Під час сезонних екскурсій у природу, акцентуючи увагу дітей на характерних ознаках кожної пори року, доцільно формувати почуття прекрасного, любов до рідного краю, навички грамотної поведінки в природі, оцінки позитивних і негативних дій людини стосовно навколишнього середовища.

Ідея оптимізації взаємовідносин людського суспільства і природи може бути дуже вдало розкрита на конкретному матеріалі під час вивчення природничих дисциплін. Природничі науки створюють необхідну теоретичну базу для розвитку в учнів загально: цілісної картини світу з єдністю і різноманітністю зв'язків між живою і неживою природою. Вивчаючи фізичні, хімічні, біологічні закони, явища і процеси, сучасне промислове і сільськогосподарське виробництво, учні отримують знання про допустиме антропогенне навантаження на навколишнє середовище і, як наслідок, про можливі зміни в ньому. Головне в цьому -- зрозуміти, що суспільство, отримуючи від природи речовину, енергію, інформацію, наносить їй шкоду. Саме тому вплив людської діяльності на природу не повинен перевищувати певну межу, оскільки за нею в природі наступають незворотні зміни, що згодом призводять до екологічних катастроф. З позиції оптимізації взаємодії суспільства і природи, в школі слід вивчати основи виробництва: раціональне використання природних ресурсів як мінерального, так і біологічного походження /добування, зберігання, перевезення/, принципи соціально нешкідливих технологій, роботу технічних комплексів і систем щодо захисту середовища від забруднення. Політехнічна освіта повинна бути спрямована на осмислення процесу «гуманізація техніки», переходу від ідеалу підкорювача природи, який всі сили природи ставить собі на службу, до нового ідеалу людини, яка хоче зберегти біологічну рівновагу, розуміючи, що вона є частиною природи, і їхнє майбутнє взаємопов'язане і взаємозалежне. Такий підхід потребує не тільки засвоєння навичок ефективної виробничої діяльності, а й виховання почуття відповідальності за її наслідки. У зв'язку з цим потрібно говорити про засвоєння учнями екологічної культури виробництва і виробничих відносин у процесі вивчення всіх предметів.

Екологічні знання природничого циклу включають знання про захист навколишнього середовища від забруднення промисловими і побутовими відходами. Забруднення атмосфери сьогодні -- один із найважливіших факторів, що обмежують життя і діяльність людини. Загроза забруднення стає особливо великою тоді, коли промислові відходи, потрапляючи в навколишнє середовище, взаємодіють з компонентами біосфери та акумулюються в її системах, змінюючи хімічний склад і фізичний стан атмосфери, ґрунту та води. Людина, як біологічний об'єкт, при цьому потерпає від негативного впливу навколишнього середовища: погіршується стан здоров'я, зменшується ефективність виробничої діяльності, зростає смертність. Школа покликана формувати в молодого покоління систему якостей ощадливих господарів у ставленні до природи, знайомити учнів на практиці з такими поняттями, як «сучасні екологічні проблеми», «людина і довкілля», «продовольча проблема», «енергетична і сировинна кризи», «тенденції в розвитку суспільства», тобто з елементами екологічної освіти і культури.

2.2 Використання народних традицій при формуванні бережливого ставлення школярів до природи

Аналіз наукової педагогічної літератури, присвяченої екологічному вихованню молодших школярів, практики роботи початкових шкіл показав, що проблема методів екологічного виховання, як і проблема методів навчання і виховання в цілому, у дидактиці і теорії виховання залишається недостатньо розробленою. Тому доцільно буде, на наш погляд, дати рекомендації вчителям початкових класів щодо основних методів екологічного виховання засобами народних традицій ставлення до природи.

За основу реалізації змісту такого виховання пропонуємо класифікацію методів І.Лернера і М.Скаткіна. В рамках цієї класифікації слід використовувати всі запропоновані в науці і практиці методи екологічного виховання із застосуванням засобів народних традицій ставлення до природи.

Так, у рамках пояснювально-ілюстративного методу можна повідомляти учням інформацію про навколишнє середовище і народні традиції ставлення до природи за допомогою усного слова (розповідь, пояснення), друкованого слова (підручник, додаткова література), наочних посібників (картин, схем, натуральних природних об'єктів), практичного показу способів діяльності у природі (догляд за рослинами на пришкільній ділянці, догляд за тваринами у живому куточку тощо). При цьому діти слухають, дивляться, читають, спостерігають, співвідносять нову інформацію про природні об'єкти з раніше засвоєною і запам'ятовують. Користуючись цим методом, доводимо до свідомості учнів зміст, суть і значення народних традицій ставлення до природи.

Для формування в учнів навичок і вмінь, а водночас і для досягнення другого рівня засвоєння знань, вчителю необхідно спрямовувати діяльність школярів на неодноразове відтворення здобутих раніше знань про народні традиції ставлення до природи (репродуктивний метод). Приміром, вчитель називає народні прикмети про пори року, а учні пригадують подібні, вивчені раніше.

У рамках методу проблемного викладу вчитель може ставити перед учнями проблему, сам її вирішувати, але при цьому показувати шлях вирішення в його суперечностях, розкривати хід думки. Цей метод дає можливість учителю показати учням зразки наукового знання природи, наукового вирішення проблем взаємозв'язку між неживою і живою природою, а учням -- стежити за ходом думки, логікою доказу і засвоювати знання про цілісність природи. Безпосереднім результатом проблемного викладу буде засвоєння способу і логіки вирішення даної проблеми або даного типу проблем, але ще без уміння застосовувати їх самостійно. Приміром, за допомогою цього методу вчитель може поясните учням другого класу на уроці «Нежива і жива природа» суть таких народних прикмет «Ластівки літають низько -- перед дощем», «Риби вискакують з води та ловлять комах -- на дощ».

У рамках частково-пошукового, або евристичного методу вчитель може спрямувати діяльність школярів на самостійне виконання окремих кроків до пошуку знань про природні об'єкти. Наприклад, за допомогою цього методу у третьому класі на уроці -- «Підсумки спостережень за неживою і живою природою та працею людей (весняний сезон)» вчителі може розібрати з учнями прислів'я: «Квітень -- з водою, травень -- з травою». Передусім учителю сод звертатися до спостережень самих учнів, до вже набутих знань, життєвого досвіду. Діти мають висловлювати свої судження: чому ж, коли у квітні багато вологи, то у травні виростають розкішні трави. Усі відповіді учнів учитель має узагальнити і зробити висновок про взаємозв'язки у природі, про залежність росту і розвитку рослин від атмосферних опадів.

Застосовуючи дослідницький метод, необхідне враховувати його основну мету -- навчити учнів самостійно пізнавати природу. Доцільно пропонувати такі завдання, які забезпечували б творче застосування учнями основних знань про природу при вивченні курсу «Ознайомлення з навколишнім, світом» і «Природознавство», оволодіння рисами творчої діяльності, поступове зростання складності природознавчих проблем. Крім того, вчитель має контролювати хід роботи учнів, перевіряти підсумки роботи і організовувати їх обговорення. Приміром, використовуючи цей метод, шляхом спостережень можна звіритись з народними прикметами. Цілком природно, що в навчальному процесі дослідницькі завдання потребують тривалого часу. Тому цей метод рекомендуємо вчителю використовувати переважно в позакласній роботі.

Класифікація методів екологічного виховання молодших школярів на уроках «Ознайомлення знавколишнім світом» і «Природознавство»

Пояснювально-ілюстративні: Бесіда. Пояснення. Розповідь.

Репродуктивні: Завдання екологічного змісту. Спостереження за сезонними змінами у природі. Опорні схеми. Варіативні завдання.

Проблемного викладу: Пояснення. Спостереження. Бесіда.

Частково-пошукові: Загадки. Ребуси. Кросворди. Вікторини. Цікаві вправи. Фенологічні оповідання. Опорні схеми. Бесіда

Дослідницькі: Спостереження за сезонними змінами у природі. Перевірка народних прикмет про взаємозв'язки в природі шляхом спостережень. Проблемні завдання.

Розрізнення окремих методів екологічного виховання має важливе значення для розуміння і організації різних видів діяльності учнів. Проте це не означає, що в реальному навчальному процесі ці методи необхідно відокремлювати один від одного. Навпаки, їх доцільно реалізовувати в поєднанні, паралельно один одному.

Важливо підкреслити, що протягом уроку методи екологічного виховання необхідно змінювати, чергувати залежно від змісту, мети вивчення теми, рівня підготовки учнів.

2.3 Виховання бережливого ставлення до природи у процесі гри

У становленні емоційно-ціннісного, відповідального ставлення молодшого школяра до природи важливу роль відіграє гра.

Найважливішим результатом гри є глибока емоційна задоволеність дитини її процесом, що найбільшою мірою відповідає потребам і можливостям пізнання навколишнього світу та побудові гармонійних стосунків з природою.

Здатність особистості естетично сприймати, відчувати і переживати навколишнє життя, розуміти неповторність і цінність кожного природного об'єкта -- складова еколого-естетичної культури. Таким чином, необхідною умовою побудови системи виховання еколого-естетичної культури особистості є формування у молодших школярів естетичної чуйності до природи як особливої здатності реагувати на навколишнє середовище.

Поняття «виразність природи» -- це єдність змісту і форми, зовнішньої та внутрішньої виразності. Так, основою зовнішньо чуттєвої виразності в природі є її предметна конкретність і визначеність, багатобарвність, багатоголосся, різноманіття ароматів, пластики, форми. Орієнтація на «виразне» в природі дає змогу уникнути варварського споживання прекрасного і знищення того, що оцінюється як негарне, огидне. Згадаймо хоча б руйнування гармонії квітучих лісових галявин, знищення жаб, ящірок, жуків, гадюк.

Робота за всіма напрямками виховання естетичної чуйності до природи у молодших школярів вдало поєднується у грі. Значення гри для виховання у молодших школярів естетичної чуйності до природи визначається можливостями гри у розвитку чуттєвої сфери дитини. Так, прийняття ігрової ролі потребує занурення в уявну ситуацію, використання чуттєвого досвіду. Наприклад, прийняття ролі якоїсь тварини спирається на ознайомлення з її зовнішнім виглядом, особливостями поведінки, звучанням голосу, умовами життя. За відсутності таких знань школяр, прийнявши роль, змушений буде звернути увагу на ті властивості, на які раніше не зважав, але які мають суттєве значення для вирішення ігрової задачі. Таким чином, гра сприяє розвитку у молодших школярів уміння розрізняти зовнішні виразні властивості природи.

Якщо пропонується роль мало знайомого об'єкта, спостереження за яким неможливе найближчим часом, школяр творчо переробляє отриману, а також наявну в чуттєвому досвіді інформацію. Подібна творча праця сприяє народженню образів, які дещо відрізняються від реальних об'єктів і є інтуїтивним відкриттям нового, незнаного в природі. Так збагачується чуттєвий досвід школяра.

Реальні стосунки, що складаються між гравцями, викликають переживання реальних почуттів, потребу в розумінні станів іншої людини чи об'єкта природи, вияв співчутливих реакцій у взаєминах з іншим. Під час гри почуття, які виникли на основі спілкування з іншими людьми, сприйняття художніх образів, об'єктів і явищ природи, часто переводяться в певну дію. Подібна дія може виступати як вияв естетичної чуйності, а також як засіб її формування.

Значний потенціал гри в еколого-естетичному вихованні молодших школярів може реалізуватися лише за відповідної спрямованості роботи педагога. Ефективність використання гри з метою виховання у молодших школярів естетичної чуйності до природи залежить також від системи подачі ігрового матеріалу.

Всі ігри, які можуть мати орієнтацію на виховання у молодших школярів естетичної чуйності до природи, можна умовно поділити на три групи. Перша група -- ігри, спрямовані на розвиток здатності молодших школярів розрізняти різноманіття зовнішніх виразних властивостей природних об'єктів і явищ. Друга -- ігри, пов'язані із вдосконаленням уміння ставити себе на місце іншого, виявляти співчуття. Третя -- ігри, які сприяють розвитку у школярів сприйнятливості до зовнішньої виразності в природі і здатності виявляти співчутливі реакції стосовно до антропоморфізованих природних об'єктів.

Перша група містить такі ігри: «Кольори», «Яких кольорів більше?», «Відтінки», «Асоціації», «Впізнай по голосу», «Що ти чуєш за вікном?», «Кого (що) тобі нагадують ці звуки?», «Хто як рухається», «Зоопарк», «Чарівне листя», «Що змінилось?», «Зайвий колір», «Зайві звуки», «Картина за вікном» та ін. Майже всі запропоновані ігри передбачають виявлення школярами однієї зовнішньої виразної властивості природи. Наприклад, під час гри «Впізнай по голосу» молодші школярі після ознайомлення із записами чи імітацією «голосів» природи мають визначити, який природний об'єкт може утворювати подібні звуки (група звуків відповідає співу птаха, голосу тварини, шелесту трави і листя, шуму води і вітру). Гра розвиває здатність школярів розрізняти звук та групи звуків за висотою, силою, ритмічною організацією, тембровим забарвленням, диференціювати звуки природи. Такі ігри за правильного введення у виховний процес розвивають спостережливість, розширюють коло сприйняття естетично цінних об'єктів природи, сприяють формуванню у дітей потреби у спілкуванні з природою.

До другої групи входять ігри «Визнач настрій», «Дикі та домашні тварини», «Незавершене оповідання», «Незвичайна ситуація», «Озвучення картини» тощо. Вони орієнтовані на формування умінь розрізняти і розуміти емоційні стани товаришів, однолітків, дорослих, пізніше -- звірів, птахів, рослин; створювати образи, передавати їх за допомогою різних засобів художньої виразності. Наприклад, гра «Дикі та домашні тварини» спрямована на розвиток здатності виявляти характерне у рухах, особливості поведінки тварин; одухотворення природних об'єктів.

Ігри третьої групи закріплюють знання й уміння, набуті під час виконання ігор перших двох груп. Під час ігор «Уявна подорож до лісу», «Гра в лісових мешканців», «Подорож до країни Див» тощо молодші школярі виявляють свою чутливість до природи, здатність до емоційної децентрації, створення образів, естетичної оцінки природних об'єктів і явищ з точки зору їх виразності.

Введення в педагогічний процес ігор визначених груп сприятиме формуванню у дітей молодшого шкільного віку елементів еколого-естетичної культури.